Аналіз особливостей формування державного регулювання будівельної індустрії України

Аналіз особливостей формування державного регулювання будівельної індустрії України

ВСТУП

Україна має значний промисловий потенціал. Сучасна економіка України характеризується нецілісністю внаслідок переходу від однієї економічної системи із властивими їй економічними формами й виробничими відносинами до іншої, що відрізняється принципово іншими системними рисами. Рух до цілісності здійснюється на основі структурно-інституціональних перетворень, що забезпечують стабілізацію економіки й економічне зростання. Успішне розв’язання проблеми структурної переорієнтації економіки України в соціальному напрямі потребує радикальної перебудови житлового сектору економіки. Він є важливою складовою виробничого потенціалу будь-якої країни, чинником її економічного зростання, з одного боку, і базою підвищення рівня життя людей, їх добробуту - з іншого. Тому вельми актуальною в перехідний період є житлова проблема, політика, скерована на її розв‘язання. Причому така політика повинна посідати провідне місце в загальній економічній політиці країни. Адже, як переконує європейський досвід, зростання житлового будівництва є першим показником виходу з кризи, а його згортання - першим показником депресії, оскільки в житловій сфері реалізується близько 30% відтворюваного національного багатства. Формування сучасного розвиненого ринку у нашій країні передбачає створення повноцінного ринку житла, адекватного механізму, що забезпечує рух такого специфічного товару, яким є житло. Сучасний рівень досліджень проблем переходу командної економіки в ринкову, у тому числі у такій важливій сфері господарювання, як житлова, не відповідає вимогам практики, зокрема в Україні. Відсутність цілісної теорії перехідного періоду, недосконалість методології її розробки, специфічність трансформаційного процесу в нашій країні значною мірою є причиною економічної кризи, у тому числі у житловому секторі. Недооцінка останнього сприяє посиленню структурних спотворень в економіці країни, погіршує стан забезпечення житлом, призводить до загострення всіх соціальних суперечностей і в кінцевому підсумку робить неефективною державну економічну політику, спрямовану на побудову нового суспільного устрою. Розв‘язання складних економічних, соціальних і політичних завдань в Україні сьогодні значною мірою залежить від рівня розвитку теорії і методології становлення ринкових відносин, у тому числі у житловій сфері. Необхідність ринкового реформування економічних відносин у житловій сфері вимагає кардинального перегляду всієї системи поглядів на теорію і практику формування і задоволення потреб у житлі. У зв'язку із цим особливу актуальність здобуває теоретичне осмислення ролі ринку житла в економічній системі як умови економічного розвитку, особливо внаслідок відтворення населення й матеріальних благ, а так само економічних відносин, що виникають навколо житла як соціально-економічного блага в умовах перехідної економіки.

Слід зазначити, що значний внесок у розвиток теоретичних проблем функціонування ринку житла та тенденцій розвитку будівельної галузі належить українським та зарубіжним вченим. Аналіз сучасних підходів до ринку житла здійснювався на основі вивчення: по-перше, питань дослідження основних тенденцій і закономірностей розвитку ринку житла у країнах з розвиненою ринковою економікою, розглянутих у роботах Е. Блекбері, Р. Вона, Д. Гарднера, Дж. Кейдена, М. Синклера, М. Фуллера, М. Тахванайнена, М. Шей; по-друге, теоретичних узагальнень проблем будівельного ринку, що характерні для економіки перехідного періоду. Так, ринковий механізм функціонування житлової сфери, факторні залежності на ринку житла досліджуються в рамках неокласичної економічної теорії Д. Деніелом, Г. Менк’ю, Г. Поляковським, Р. Страйком, проблеми інституціональної неефективності житлової сфери досліджені Е. де Сото, О. Бессоновою, прибутковість житлового інвестування вивчена Д. Фрідманом, Н. Ордуеєм, С. Хадсоном-Вільсоном, роль житлової сфери у функціонуванні планової економіки вивчена С. Шаталіним, особливості функціонування ринку житла в перехідній економіці проаналізовані Є. Гайдаром, Л. Батуріним, Л. Рудою; механізм взаємодії попиту та пропозиції на ринку житла досліджений Т. Белкіною, Н. Калініною, Н. Ноздріною; розвиток кредитно-фінансових механізмів ринку житла розглядається С. Печатніковою, І. Караваєвою, В. Кудрявцевим, В. Остапенко, Г. Циліною. Серед українських авторів виділимо праці А. Беркута, В. Гусакова, А. Дроня, П. Єщенка, В. Кукси, Л. Муляра, В. Нечаєва, В. Присяжнюка, М. Руля, О. Чечелюка.

При всій значущості доробку названих авторів і певному рівні опрацювання проблеми поки що відсутні фундаментальні розробки, які б розкрили механізм формування ринку житла в трансформаційних економіках. Розробка вказаної проблеми сприятиме удосконаленню економічної політики у житловій сфері, що й зумовлює актуальність обраної для дипломної роботи теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в аналізі особливостей формування державного регулювання будівельної індустрії України, визначенні соціально-економічної суті ринку житла, виявленні основних напрямів та шляхів формування його структурних елементів в умовах перехідної економіки України.

Для досягнення цієї мети було визначено такі основні завдання:

розглянути теоретичні засади функціонування будівельної індустрії в ринковій економіці;

проаналізувати державне регулювання будівельної індустрії;

дослідити особливості формування та оцінити сучасний стан ринку житлової нерухомості в Україні;

розглянути основні проблемні аспекти розвитку українського ринку житла;

визначити концептуальні напрямки оптимізації державного регулювання будівельної індустрії в Україні.

Об‘єктом дослідження є умови і основні напрями функціонування будівельної індустрії в перехідний період.

Предметом дослідження є загальні закономірності та специфічні особливості становлення та розвитку будівельної індустрії в Україні.

Теоретико-методологічну основу даного дослідження становлять фундаментальні концепції, представлені в працях вітчизняних і зарубіжних учених, що реалізують політико-економічний, інституціональний, кейнсіанський і неокласичний підходи до аналізу ринку житла, процесів заощадження й інвестування, державного регулювання житлової сфери. У процесі дослідження були використані положення загальної теорії ринку, теорії перехідної економіки, інституціональної економіки, економіки суспільного сектора, економіки міста, теорії добробуту.

У роботі застосовувалась сукупність загальнонаукових і спеціальних методів та підходів, що забезпечує обґрунтованість і достовірність одержаних результатів дослідження.

Зокрема, структурно-функціональний підхід застосовувався при аналізі структури ринку житла.

Метод якісного аналізу використовувався при визначенні сучасних тенденцій розвитку окремих секторів ринку житла, закономірностей його інституціоналізації.

Економіко-правовий синтез став основою для формулювання умов ефективного функціонування ринку житла.

За допомогою статистичного і кількісного аналізу досліджувались масштаби розвитку окремих секторів ринку житла.

Інформаційну базу дослідження складають статистична інформація Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України, Українсько-європейського консультативного центру (UEPLAC), матеріали Державного комітету по земельних ресурсах України, первинні дані ХК “Київміськбуд”, акціонерно-комерційного банку “Аркада” та ріелторських фірм, матеріали міжнародної статистики, опубліковані Європейською статистичною комісією, Європейською іпотечною федерацією, Світовим банком. Нормативну основу дослідження становлять законодавчі акти й інші офіційні документи державних органів України, регіональні й відомчі нормативні акти.

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СУБЄКТІВ БУДІНДУСТРІЇ

.1 Теоретичні аспекти становлення будівельної індустрії в Україні

будівельний індустрія фінансовий безпека

Будівельний комплекс - це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

У ряді наукових досліджень структура будівельного комплексу розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне машинобудування, спеціальна інфраструктура (науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації, вищі і середні спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси з підготовки будівельних кадрів; банківські установи, які фінансують будівництво; організації по матеріально-технічному забезпеченню підприємств, які входять до комплексу; спеціалізований транспорт).

Нині у вітчизняній будівельному комплексі накопичилося багато різних проблем і суперечностей, розв'язання яких вимагає упорядкування й прийняття зважених, обґрунтованих рішень. До них слід віднести стрімке підвищення цін на нерухомість при водночас повільному зростанні будівельних потужностей, відсутність чітко визначених перспектив ринкового розвитку, що значною мірою обумовлено політичною нестабільністю, економічним спадом, реприватизацією металургійних комбінатів як виробників будівельних конструкцій, зростанням інфляції, коливанням валютного курсу тощо. Серед проблемних аспектів будівельного комплексу слід відзначити також відставання у техніко-технологічному плані, відсутність вітчизняних сучасних будівельних матеріалів і технологій, неефективне використання наявних виробничих площ. Однією із найважливіших проблем також залишаються кадри. Сьогодні особливого значення набуває розгляд таких будівельних проблем, як ціноутворення щодо будівельних матеріалів, контроль та регулювання розвитку галузі з боку Держбуду України та Державної іпотечної установи, забезпечення нормального функціонування підприємств під час очікуваного майбутнього зниження цін на вітчизняну нерухомість, залучення дешевого зовнішнього фінансування на реалізацію будівельних проектів тощо. Найбільш гострою проблемою капітального будівництва є галузеве ціноутворення, зокрема диспропорції у територіальному розвитку структури виробництва основних будівельних матеріалів (у розташуванні цементних заводів), що призводить до значних регіональних коливань цін на основні будматеріали. Доволі значною є різниця між максимальними та мінімальними значеннями коефіцієнтів за окремими видами продукції. Особливо вражає цінова різниця за 1, 2 та 3-м видами з наведеного асортименту продукції, яка становить відповідно 77, 91 та 89 пунктів. Такі результати дозволяють зробити висновок, що у числі основних чинників, які обумовлюють зростання виробничих витрат будтрестів (а значить, і цін) по регіонах, де виробництво зазначеної продукції відсутнє, є розташування заводів. Приймаючи до уваги наявність сировини для функціонування цементних заводів майже по усіх регіонах, можна також зробити висновок про їх недостатність, а іноді - диспропорцію розташування відносно до потенційних споживачів-будівельних підприємств.

Нині виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.

Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруди, призначені для всіх видів виробничої і невиробничої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об’єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо. Будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.

Будівництво - головна ланка будівельно-промислового комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією (будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною. За призначенням будівництво поділяють на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

Будівництво характеризується тривалим виробничим циклом, територіально закріпленими об’єктами, які зводять промислові будинки, жилі будинки, електростанції, трубопроводи тощо, а також високою залежністю виробництва від географічних умов. У процесі спеціалізації виділились окремі види будівництва - промислове, транспортне, житлове, водогосподарське та ін. При розміщенні об’єктів капітального будівництва слід враховувати наявність будівельної організації, вирішуючи питання доцільності розміщення ще на допроектній стадії. Найважливіші фактори на основі яких обираються райони і пункти будівництва-це трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний та інші. Значний вплив на будівництво чинять кліматичні особливості різних регіонів. Вони впливають, перш за все, на сезонність відкритих будівельних робіт. При виборі конкретних майданчиків для будівництва промислових підприємств, при спорудженні доріг, транспортних і гідротехнічних обєктів , а нерідко і вирішальне значення набувають такі географічні умови, як рельєф місцевості, ґрунти і ґрунтові води, карстові явища, сейсмічність, які в тій чи іншій мірі впливають на вартість будівництва і його організацію.

Чисельність зайнятих у будівництві України досягла більше ніж млн.чол. З усіх капітальних вкладень в економіку України, які в 2003 р. становили 1824 млн грн., вартість будівельних та монтажних робіт становила 1689 млн грн. Капітальне будівництво - це процес створення нових, реконструкції, розширення та технічного переозброєння діючих об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури. Для цього процесу характерні довготривалість виробничого циклу, значна різноманітність об'єктів будівництва (реконструкції, розширення), здійснення виробничого процесу на місці майбутнього функціонування основних фондів.

До сфери капітальною будівництва відносяться:

спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого призначення;

монтаж устаткування;

проектно-пошукові, бурові та інші роботи, що пов'язані зі спорудженням відповідних об'єктів;

капітальний ремонт будівель і споруд.

Головна мета і кінцевий результат капітального будівництва - введення в дію виробничих потужностей. Початковим етапом капітального будівництва є його проектування. Капітальне будівництво може здійснюватися двома способами: підрядним та господарським. Підрядний спосіб будівництва -- це метод ведення робіт постійно діючими підрядними монтажними та будівельними організаціями (підрядники), які виконують роботи для різних замовників за договорами підряду. Згідно з підрядним договором підрядник приймає на себе обов'язки виконати своїми силами та засобами будівництво об'єкту у відповідності до проекту та вимог діючих будівельних норм та правил. Замовник зобов'язаний надати підряднику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію та забезпечити своєчасне фінансування будівництва, постачання технологічного устаткування, прийняти збудовані об'єкти та своєчасно сплатити їх. Для виконання окремих комплексів робіт підрядник має право залучати інші спеціалізовані підрядні організації, підписавши з ними договори субпідряду. При цьому відповідальність перед замовником за виконання всіх робіт несе основний (генеральний) підрядник. Господарський спосіб будівництва - це метод ведення робіт безпосередньо самим забудовником (підприємством чи організацією) власними силами та засобами. Підприємство-забудовник у цьому випадку одночасно виконує ролі керівника будівництва та виконавця будівельних робіт. З цією метою воно створює на період (будівництва необхідний апарат управління та виробничу базу, здійснює на тимчасовій основі набір робітників та залучення будівельної техніки.

Будівельний комплекс як одна з найбільш капіталоємних і диференційованих виробничих систем справляє вагомий вплив на визначення темпів, масштабів і розміщення виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельної організації в регіоні. В той же час слабкість будівельної бази стримує тут промислове будівництво, створення великих комбінатів, галузевих і територіально-виробничих комплексів, фондоємної важкої промисловості, які потребують великих обсягів робіт з капітального будівництва.

Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін.

Отже, ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем. Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не представляється можливим. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонерів у зв’язку з їх значними потужностями і інвестиційною привабливістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень.

Сьогодні в Україні будівництво перебуває в занепаді: основні фонди зношені майже на 60 %, у середньому на одну родину вони втричі менші ніж в Росії і вчетверо - ніж у Литві. Порівняно із західноєвропейськими країнами матеріальна база України в 3-5 разів менша стосовно житла, в 4-5 разів щодо культури та спорту, удвічі щодо науки та в 5-6 разів щодо медицини.

Цього року на ринку будівельних робіт працює близько семи тисяч будівельних організацій в яких зайнято 764 тис. працівників, 46 % будівельних організацій об'єднані в корпорації та концерни, інші працюють на ринку самостійно, 86,4 % підрядних організацій мають недержавну форму власності.

Несвоєчасність розрахунків замовників за виконані роботи негативно впливає на фінансовий стан будівельних підприємств і організацій, зумовлює зростання дебіторської та кредиторської заборгованостей. Станом на 1 листопада 2000 року дебіторська заборгованість в будівельній галузі становила 6,2 млрд.грн., кредиторська -8,7 млрд.грн. Прибутково спрацювало за січень-листопад лише 41 % загальної кількості великих і середніх підприємств: порівняно з січнем 2000 року питома вага таких організацій зменшилась на 13 відсотків.

Рівень заробітної плати будівельників складає 220 грн. на місяць та 1,85 грн. на одну фактично відпрацьовану годину - це 25 місце серед 67-ми галузей економіки.

Для розуміння загальної ситуації потрібно також провести експрес-аналіз стану будівельної галузі за останні роки за такими напрямками: промислове будівництво, житлове будівництво, незавершене будівництво. Статистичні дані щодо основних показників діяльності будівельної галузі наведені у додатку А.

Стан промислового будівництва та перспективи його розвитку обумовлені загальним станом економіки України, де в поточному році відмічаються позитивні зміни. Уперше за роки незалежності України отримано приріст обсягів ВВП на 5,6 %, обсяг промислової продукції зріс на 9,7 % (у порівнянні з попереднім роком), на 26,2 % зросли інвестиції в основний капітал.

В даний час і в найближчій перспективі (10-15 років) будівництво нових виробничих об’єктів буде вестися в незначних обсягах. Основними напрямами і пріоритетами структурної реорганізації промислового будівництва буде розширення, реконструкція, перепрофілювання і технічне переоснащення існуючих промислових об”єктів. На жаль, уряд не приділяє уваги промисловому будівництву через підвищення затрат на соціальну сферу. Обсяг бюджетних інвестицій у капітальне будівництво різко зменшився, і цього року оголошено свого роду спеціальний мораторій на його фінансування.

У 2007 році у житловому будівництві не вдалося зупинити скорочення введення житла, якого побудовано 5,36 млн.кв.м загальної площі, що на 10,7 % менше, ніж у 1999 році. Найбільший спад відбувся в Автономній Республіці Крим (-33,1 %), Рівненській (-42,5 %), Вінницькій (-39,1 %), Хмельницькій (-34,8 %) та інших областях. Приріст досягнуто лише у Тернопільській (33,4 %), Дніпропетровській (11,7 %), Херсонській (8,7 %), Львівській (6,4 %) та Чернівецькій (5,4%) областях та у м.Києві (16,8%).

Обсяги спорудження житла за кошти населення у 2000 році залишилися на рівні 1999 року, питома вага яких у загальному обсязі житлового будівництва становить 60 відсотків.

Зберігається тенденція скорочення обсягів будівництва житла державними підприємствами та організаціями. В цілому по Україні їх питома вага становить 16,7 %.

Окремі колективи в останні роки суттєво нарощують обсяги робіт. Перш за все це ХК “Київміськбуд”, ПТ “Познякижилбуд”, концерн “Укрмонолітспецбуд” та ЗАТ “Аеробуд” корпорації “Укрбуд”, АТ “Консоль” (АР Крим).

Досить складна ситуація спостерігається у незавершеному будівництві.

За даними обстеження Держкомстату у 2008 році у незавершеному будівництві за всіма формами власності налічується 2,2 тис. будов та 12,4 тис. окремих об’єктів виробничого і 23,4 тис. об'єктів невиробничого призначення (за винятком об’єктів індивідуального житлового будівництва).

Через відсутність фінансування не будується 95% будов та 96% об’єктів, а решта - через невідповідність проекту екологічним вимогам, відсутність сировини для виробництва запроектованої до випуску продукції, неукладання контрактів тощо.

Отже, виходячи з вищенаведених даних щодо стану будівельної галузі, можна окреслити коло наступних проблем:

. Відсутність джерел фінансування будівництва (значне скорочення обсягів державних централізованих капітальних вкладень, зменшення інвестиційних можливостей домінуючої частини суб'єктів господарювання, зубожіння значної кількості людей).

. Викокий ступінь зносу основних фондів, їх занедбаність через віджсутність інвестиційного попиту.

. Практична ліквідація великих будівельних підрозділів, здатних виконувати багатомільйонні проекти (неможливість конкурувати з такими крупними структурами, як французькі компанії “DUMES GTM” чи ”BOUYGUES”).

. Недосконала система ціноутворення.

. Бюрократичні перешкоди на шляху реалізації інвестиційних проектів.

. Відсутність рівних правових умов діяльності всім учасникам інвестиційного процесу.

. Недосконала система механізмів нормативно-правового регулювання економічних, соціальних і правових відносин у житловій сфері (наприклад, законодавчо врегульованого механізму майнової відповідальності за порушення умов договору підряду).

Але першочерговою проблемою, яка постає перед будівельною галуззю на даному етапі, є питання створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, реальних фінансово-кредитних механізмів для стимулювання промислового та житлового будівництва з метою підвищення конкурентоздатності галузі, через те, що ринкові умови господарювання вимагають формування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу у капітальному будівництві.

Будівельні компанії відносяться до числа найбільш боржників (приблизно 60% копманій працює збитково, заборгованість по галузі в цілому скалад приблизно до 1260 грн. на одного працівника). Проблема полягає у відсутності платоспромжного замовника, кожна п’ята частина робіт є неоплаченою. Але ситуація в глобальному плані покращилась: за останні роки вітчизняні будівельники поступово витіснили з ринка України болгарських, польскьх та турецьких забудовників, які активно були присутніми на ньому з початку 90-х років.

У 2007 р. за рахунок усіх джерел фінансування освоєно капітальних вкладень на суму 19,5 млрд. грн., що на 11,2 відсотка більше, ніж у 2006 році, з яких 14,0 млрд.грн., або 71,8 %, - по об’єктах виробничого призначення і 5,5 млрд.грн. (28,2 %) - невиробничого призначення. На будівництві житла за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 3,28 млрд.грн., або 16,8 % капітальних вкладень від загального обсягу.

За рахунок коштів Державного бюджету освоєно 1,2 млрд. грн. капітальних вкладень (6,2 % до їх загального обсягу), місцевих бюджетів - 0,9 млрд.грн. (4,5%), підприємств та організацій - 13,2 млрд.грн. (67,6 %), інших джерел фінансування (включаючи кошти населення) - 4,2 млрд.грн. (21,7 %).

Підприємствами державної форми власності освоєно капітальних вкладень на суму 9,98 млрд.грн., або 51,2 %, колективної - 8,0 млрд.грн. (41,2 %), приватної -1,3 млрд.грн. (6,8 %), міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав -0,16 млрд.грн. (0,8%).

У галузі житлого будівництва спостерігається падіння обсягів будівництва через відсутність його фінансування. Державою було профінансовано лише 1,6% від загального будівнитва минулого року. Вітчизняні комерційні банки, ЄБРР та інші фінансові організації також не бажають кредитувати довгостровоке житлове будівництво. Головна причина цього полягає у відсутності законодавства, що регулює сферу довгострокового іпотечного кредитування житла. Головними законами в цій сфері мають стати новий Житловий кодекс та закон “Про іпотеку”, які вже були прийняті, але вони розв’язують лише деякі проблеми, що існують у житловому буідвництві.

Щодо організаційних засад створення конкурентного середовища на внутрішньому ринку, тобто реалізації тендерних процедур, то ця робота стримується через відсутність законодавче врегульованого механізму майнової відповідальності за порушення умов договору підряду. Під затверджені бюджети оголошуються тендери, підписуються контракти, будівельники починають працювати у борг, а через ненаповнення бюджету платежі не проводяться, часто фінансування взагалі припиняється і будівельні організації банкрутують.

Є багато недоліків і в системі ціноутворення. Трирівнева система - базисна кошторисна вартість. договірна частина вартості та компенсаційний фонд - допомогла вийти з кризи в період гіперінфляції. Але опосередкованість багатьох коефіцієнтів, створення штучних базисних рівнів, складність розрахунків - все це в умовах економічної стабілізації перетворюється в негатив і вимагає інших підходів.

Таким чином, усвідомлюючи виключно важливу макроекономічну роль будівництва, зазирнемо на мікрорівень і розглянемо склад тих суб’єктів, взаємодія яких породжує сукупність відносин та формує систему управління галуззю, зокрема систему державного регулювання.

1.2 Місце будівельного комплексу в структурі економіки держави

Характерним і прогресивним регіональним економічним явищем є розвиток міжгалузевих комплексів. Формування їх стає все характернішим процесом для сучасної територіальної організації виробництва. Пізнання закономірностей формування міжгалузевих регіональних комплексів та моделювання їх пов'язано з вивченням умов комплексоутворення, розробкою методики дослідження структури і типізації комплексів, їхнім аналізом і визначенням найбільш раціональних напрямів розвитку. Міжгалузевий комплекс - система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер. Він формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв'язків між підприємствами (установами), які входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер [18;396].

Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінні міжгалузеву кооперацію розглядають як взаємодію різних галузей, діяльність яких спрямована на вирішення певних економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних проблем на державному чи регіональному рівнях. Таке міжгалузеве кооперування полягає у спільному використанні матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних або фінансових ресурсів кількома (як мінімум, двома) галузями з орієнтацією на досягнення певної мети. В Україні міжгалузеве кооперування особливо поширене в паливно-енергетичній галузі, машинобудуванні, агропромисловому виробництві та багатьох інших галузях. Міжгалузеве кооперування - один з найважливіших чинників міжгалузевої інтеграції, зокрема формування міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий регіональний комплекс можна визначити як сформоване територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв у економічних районах, вузлах, центрах, завдяки яким може забезпечуватися максимальний ефект при найменших витратах [13; 234].

Досягнення таких результатів з урахуванням закономірності комплексності потребує якомога раціональнішого підбору взаємозв'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпечення економічно ефективних пропорцій їхнього розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням державних інтересів та відповідно до наявних на місцях природних і економіко-географічних умов.

Вихідними чинниками комплексоформування і територіальної організації є наявність певних видів ресурсів (вугілля, нафти, газу, залізної руди, лісу, енергії, трудових ресурсів тощо).

Розвиток багатьох міжгалузевих комплексів базується на локальних природних ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього формування. Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогоспо-дарського виробництва та різних промислів. Вони відрізняються природними й економічними умовами формування, розташуванням щодо Джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання готової продукції, виробничою спеціалізацією і структурою, рівнем розвитку, особливостями територіальної організації та іншими ознаками.

Слід ураховувати, що в багатьох регіонах міжгалузеві комплекси сформувалися в умовах екстенсивного розвитку. Це призвело до виникнення диспропорцій у співвідношенні розширення і поновлення виробничих потужностей; збільшення споживання палива й електроенергії; високого рівня концентрації виробництва, особливо у великих містах, та Розвитку інфраструктури; значних масштабів вилучення земельних ресурсів із сільськогосподарського користування, підвищення забруднення повітряного і водного басейнів. Виокремлення у складі регіону міжгалузевих комплексів посилює цільову спрямованість програм-прогнозів, підвищення узгодженості дій усіх учасників виконання одного комплексного завдання.

Це завдання може полягати як у досягненні заданого кінцевого суспільно-господарського результату, так і у виробництві будь-якої продукції для місцевих потреб.

Міжгалузеві комплекси визначаються за двома основними підходами: цільовим і технологічним. При цільовому підході міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей (підгалузей) суспільного господарства або окремих виробництв, об'єднаних однією програмою та єдиною метою розвитку. При такому підході до міжгалузевого комплексу включають галузі, діяльність яких спрямована на реалізацію певної суспільно-господарської мети, а також структурні підрозділи виробничої й невиробничої сфер, потрібні для досягнення цієї мети. Недолік такого підходу полягає у непостійності та нестійкості галузевого складу внаслідок вузької спеціалізації комплексів і різночасової реалізації множини цілей, що стоять перед суспільним господарством [8; 198].

Технологічний підхід ґрунтується на групуванні галузей, що пов'язані послідовністю переробки і використання загального вихідного матеріалу й однорідністю призначення продукції. Такий комплекс включає весь виробничо-технологічний цикл від видобутку природних ресурсів до одержання кінцевого продукту. Цей підхід ґрунтується на використанні методу енерговиробничих циклів.

Основними структурно-функціональними блоками комплексів виробничої сфери є такі:

галузі, які безпосередньо зорієнтовані на кінцеву мету комплексу та є його функціональним ядром (наприклад, сільське господарство і переробна промисловість в АПК);

обслуговуючі галузі (виробництво устаткування, постачання і збут, ремонт);

галузі та види діяльності невиробничої сфери, що сприяють реалізації мети (підготовка кадрів, науково-дослідна, проектно-конструкторська та управлінська діяльність).

На вищому рівні управління міжгалузевими комплексами здійснюється відповідними міністерствами, комітетами тощо. Основними формами управлінської організації міжгалузевих комплексів на низовому рівні є виробничі та науково-виробничі об'єднання, промислові та агрокомбінати, агроторгівельні підприємства, радгоспи-заводи, радгоспи-технікуми, лісокомбінати, лісгоспи тощо. Такі об'єднання в Україні забезпечують більше ніж половину обсягу всієї промислової продукції.

В умовах становлення ринкової економіки в Україні створюються нові форми об'єднань підприємств - концерни, асоціації, консорціуми, акціонерні товариства, спілки та інші підприємства, діяльність яких має галузевий або міжгалузевий характер.

Аналіз комплексів має виходити з необхідності забезпечення високого рівня ефективності виробництва та інвестицій за рахунок внутрішньорегіональних чинників. Вивчення міжгалузевих комплексів здійснюється в таких напрямах: аналіз структури і пропорційності в поєднанні виробництв, визначення раціонального рівня їхнього розвитку і територіальної концентрації, аналіз промислово-територіальних зв'язків, установлення оптимальних зон, визначення економічно обґрунтованих зон збуту і споживання готової продукції, обґрунтування перспектив розвитку і напрямів ефективного використання капітальних вкладень.

Вивчення пропорційності дає можливість установити ступінь освоєння території регіону, відповідність існуючої спеціалізації комплексу наявним природним умовам, визначити необхідні зміни в перспективі та виявити роль кожного з них у системі територіального поділу праці.

Дослідження структури міжгалузевих комплексів і визначення їхніх типів дає змогу складати територіальну модель районного виробничого комплексу. За допомогою цієї моделі можна врахувати й оцінити ефект територіальної концентрації, комбінування і кооперування виробництв різних міжгалузевих комплексів, ефект внутрішньовузлових і внутрішньо-районних зв'язків з урахуванням зон сировинних ресурсів і збуту готової продукції, визначити обмеження, що зумовлені локальними ресурсами, врахувати суміжні витрати капіталовкладень, розрахувати економічний ефект від взаємодії суміжних виробництв [14; 151].

Установлення технологічної взаємодії міжгалузевих комплексів сприяє поглибленому дослідженню проблеми перспективного регіонального розвитку.

Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін.

Отже, ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем.

Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не достатня. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонерів у зв'язку з їх значними потужностями і інвестиційною привабливістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень.

1.3 Концесія як основний механізм державного регулювання економічного розвитку країни

За економічної кризи через брак коштів у бюджеті державі стає складно виконувати свої функції. Так постає питання як би поповнити бюджет. Останнім часом, держава збільшила економічний тиск на населення, але чи допомогло це вирішити проблему профіциту бюджету? Вочевидь, що ні, оскільки вона вдалась до іншого шляху вирішення даної проблеми - зовнішньої позики.

Крім цих двох шляхів вирішення даної проблеми є ще один - залучення приватного капіталу. Одним із механізмів залучення приватних коштів є договір концесії.

Концесія - надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику [1, cт. 404] .

Це правовідношення, яке виникає на підставі укладення договору концесії, за якого держава або ж територіальна громада надає суб’єкту підприємницької діяльності об’єкт концесії, за що, відповідно, одержує від нього кошти, а суб’єкт підприємницької діяльності, концесіонер, беручи на себе вищезазначені зобов’язання, майнову відповідальність та підприємницький ризик - одержує кошти від функціонування переданого йому об’єкта.

Регулюється концесія Гл. 40 ГК України, де визначено поняття концесії, засади концесійної діяльності, законодавство про концесії, найбільш загальні положення про концесійний договір, Законами України «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», іншими нормативно-правовими актами.

У концесію надаються об’єкти права державної та комунальної власності, а саме:

) майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів;

) об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб у сферах діяльності, визначених у ЗУ « Про концесії»;

) спеціально збудовані об’єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб.

Усі ці об’єкти надаються у випадку, якщо вони використовуються у наступних сферах господарської діяльності:

) водопостачання, відведення та очищення стічних вод;

) збирання та утилізація сміття;

) будівництво (комплекс будівельних робіт, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, капітальним ремонтом) та (або) експлуатація: автомобільних доріг, об’єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд, шляхів сполучення, вантажних і пасажирських портів, аеропортів, готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об’єктів туристичної індустрії, жилих будинків, внутрішньо-господарських меліоративних систем та окремих об’єктів їх інженерної інфраструктури;

) транспортування та розподіл природного газу;

) виробництво та (або) транспортування електроенергії;

) громадське харчування;

) використання об’єктів соціально-культурного призначення (крім розташованих у рекреаційних зонах);

) створення комунальних служб паркування автомобілів;

) надання послуг міським громадським транспортом;

) надання послуг, пов’язаних з постачанням споживачам тепла;

) надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері;

) інші сфери, перелік яких прийнято місцевими радами на пленарних засіданнях (щодо об’єктів права комунальної власності) [2, cт. 3] .

Для укладення концесійної угоди суб’єкт підприємницької діяльності має виграти концесійний конкурс, порядок проведення якого регулюється Положенням про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об’єкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 642 від 12 квітня 2000 року.

Згідно з Положенням, організація і проведення концесійного конкурсу здійснюється концесієдавцем - органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, уповноваженим Кабінетом Міністрів України або органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору [3, п. 4] .

Під час проведення концесійного конкурсу концесієдавець спочатку формує конкурсну комісію у складі не менше п’яти осіб, яка:

розробляє умови конкурсу, конкурсної документації та проекту інформаційного оголошення про проведення конкурсу;

реєструє заявки суб’єктів підприємницької діяльності, які виявили бажання брати участь у конкурсі;

визначає строки проведення конкурсу;

розглядає пропозиції претендентів концесійного конкурсу, визначає їх відповідність конкурсним умовам;

здійснює підготовку висновків щодо визначення найкращих умов концесії, запропонованих учасниками концесійного конкурсу та висновків про визначення переможця конкурсу [3, п. 14] .

Після того, як було сформовано конкурсну комісію, розроблено умови конкурсу, конкурсну документацію та проект оголошення про проведення конкурсу у газетах «Урядовий кур’єр», «Голос України», друкованих засобах масової інформації розміщується інформація про проведення концесійного конкурсу.

Особа, яка виявила бажання взяти участь у даному конкурсі (претендент на участь у конкурсі) надсилає в комісію відповідну заявку та передбачені законодавством або ж концесієдавцем документи. Заявку підписують уповноважені посадові особи претендента (у необхідних випадках також і головний бухгалтер), після чого претендент завіряє її печаткою. Комісія реєструє заявку на участь у концесійному конкурсі, подає її на розгляд концесієдавцю, який приймає рішення про допущення або ж недопущення претендентів до участі у конкурсі, обґрунтовуючи причини відмови у допущенні протягом двох тижнів з дня реєстрації заявок повідомляє претендентів про своє рішення.

Концесія дозволяє залучити до управління об’єктами державної та комунальної власності ефективного, надійного керівника. Так, при проведенні концесійного конкурсу претенденти на укладення договору надають конкурсній комісії відомості про наявність у них досвіду здійснення господарської діяльності, дані, які підтверджують їх можливість забезпечити належне фінансування об’єкта концесії. За допомогою цієї інформації конкурсна комісія має уявлення про надійність майбутнього концесіонера, серйозність його намірів, його професіоналізм, визначити, який із претендентів на укладення договору забезпечить найкращі умови використання об’єкта концесії, тощо. Та і самому концесіонеру вигідно плідно та ефективно працювати, оскільки від цього залежатиме його прибуток.

Концесія надає можливість залучати найновіші та найкращі технології, техніку та інші наукові розробки, на що, у державному та місцевих бюджетах найчастіше не вистачає коштів. Одним із критеріїв визначення переможця концесійного конкурсу є найбільша частка коштів, яку він вкладає у фінансування об’єкта концесії, що дає можливість обрати концесіонера, якому вистачить коштів на суттєве поліпшення наданого йому майна [3, п. 32] .

Крім того, концесія зберігає переважний вплив власника на загальну стратегію розвитку об’єкта концесії, дає йому можливість здійснювати контроль за виконанням умов договору, забезпечує ефективне використання державного та комунального майна, яке, до речі, як було у власності держави та територіальних громад, так у ній і залишається. Не переходить до концесіонера і право власності на створене чи добудоване ним майно [6, 106 - 107] .

Для працівників підприємства, майно якого надається у концесію є також позитивний момент. Як відомо, при передачі майна у концесію воно ліквідуються, а його працівники - звільняються. В той же час, одним із критеріїв визначення переможця концесійного конкурсу передбачено умову, що у концесійній діяльності мають використовуватись громадяни України, у тому числі і звільнені у зв’язку із ліквідацією даного підприємства. Крім того, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про концесії» передбачено, що працівникам державного або комунального підприємства, яке припинило свою діяльність забезпечуються соціально-правові гарантії, передбачені законодавством для працівників, які звільняються у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці.

Концесія має чимало переваг і для концесіонера. Вона надає право одержати державне або комунальне майно на досить довгий період (до 50 років), забезпечує стабільність умов договору на строк його дії, надає можливість отримати в концесію не лише майно, але і права на провадження певних видів господарської діяльності, право власності на прибуток, отриманий від управління об’єктом концесії, право власності на вироблену продукцію, тощо [9, 28] .

Надає вона також і право на відшкодування витрат, які виникли у зв'язку з поліпшенням майна, отриманого в концесію. Таке відшкодування відбувається за рахунок отриманого прибутку, якщо інший порядок не встановлений концесійним договором [2, cт. 20] .

Концесіонерам збиткових і низькорентабельних об’єктів концесії, які мають важливе соціальне значення можуть надаватись пільги щодо концесійних платежів, дотації та компенсації.

Пільги щодо сплати концесійних платежів:

) відстрочка у оплаті до 2-х років: якщо сума збитків від діяльності об’єкта концесії перевищує розмір річного концесійного платежу;

) відстрочка у оплаті до 1-го року: якщо сума збитків від діяльності об’єкта концесії менше ніж розмір річного концесійного платежу;

) сплата 50% розміру концесійних платежів з відстрочкою у сплаті решти платежів на період до 2-х років: якщо сума прибутку, отриманого концесіонером від діяльності об’єкта концесії після сплати податків та інших обов’язкових платежів, менша від розміру річних концесійних платежів;

) сплата 50% розміру концесійних платежів з відстрочкою у сплаті решти платежів на період до 1-го року:якщо сума прибутку, отриманого концесіонером від діяльності об’єкта концесії після сплати податків та інших обов’язкових платежів, перевищує розмір річних концесійних платежів, концесіонер сплачує 50 відсотків річних концесійних платежів з відстрочкою у сплаті решти платежів на період до 1 року [4, п. 7] .

В той же час, концесія не набула в Україні такого поширення як у інших державах, що передусім пов’язане із відсутністю детальної правової регламентації концесійних відносин. Таким чином ми маємо більш-менш визначеним надання у концесію на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг і відсутність законодавчого закріплення надання у концесію інших об’єктів концесії.

Також існує думка про відсутність ефективного механізму виникнення права на землю у концесійних правовідносинах та наявність подвійного регулювання земельних концесійних правовідносин, що полягає у необхідності для концесіонера після виграшу концесійного конкурсу, укладення концесійної угоди виграти земельний конкурс (аукціон) та укласти договір оренди землі. Тільки після цього він одержує право на землю, на якій розташовано об’єкт концесії [5, 77] .

Невисокий рівень попиту на укладення концесійних договорів зумовлений також іншими чинниками. Це і відсутність політичної стабільності у державі, і економічна криза, перебування на керівних посадах неефективних управлінців, тощо.

Попередній досвід європейських країн показав, що концесія є ефективним механізмом для вирішення економічних проблем. Саме тому нам так необхідно удосконалити концесійне законодавство: деталізувати концесієдавців для різних об’єктів концесії, розробити типові договори концесії для об’єктів концесії, надати концесіонеру іншим шляхом право на землю, тощо. Поки ми не приберемо із нашого законодавства норми, які негативно впливають на динаміку укладення концесійних угод, не вдосконалимо правове регулювання концесій, про концесію, як про прогресивний та ефективний механізм залучення приватного капіталу та ефективного управлінського потенціалу можна забути.

1.4 Формування та розвиток будівельної індустрії в країнах ЄС

Представляючи сталий розвиток в будівельній галузі Європи є непростим завданням, але успіх в цій сфері може підвищити якість життя тим, хто живе в містах. Багато питань повинні бути прийняті до уваги, з використанням екологічно чистих будівельних матеріалів для оцінки впливу на навколишнє середовище стратегій міського розвитку. Для заохочення прийняти за підсумками стійкої практики в будівельній галузі, проект CRISP розробив базу даних показників стійкості, які можуть використовуватися розробниками планів, будівельними фірмами і розробниками.

Більшість європейців живуть в міському середовищі і мільярди євро витрачаються кожен рік на будівельні проекти в містах ЄС. Використання принципів стійкості в будівельній галузі допоможе Європі створювати і керувати більш здоровим вибудованим навколишнім середовищем. Це має означати, ресурси використовуються більш ефективно, і що рішення можуть бути зроблені на основі екологічних принципів. Представляючи стійкість у виробці будівельної галузі повинні брати до уваги різні чинники, а не тільки як продукція виробляється і використовується. Більш широкому контексті захисту, якість життя, економічні, інституційні та соціальні питання також мають бути розглянуті.

Але якщо стосується тих, хто бере участь у будівельному бізнесі визначити критерії стійкості і як вони вимірюють їх ефективність у цій галузі? Що проектувальники, будівельники, девелопери та інші потребують використовувати набір показників стійкості, до яких вони можуть звернутися, коли прагнуть поліпшити існуючу практику. У рамках енергетики, навколишнього середовища та сталого розвитку Програми у П'ятій рамковій програмі ЄС, проект Crisp - Європейську тематичну мережу з будівництва та міста, яка пов'язана з показники стійкості - був створений для вирішення цієї прогалини в знаннях. Він мав намір зібрати показників, які могли б точно визначити і виміряти продуктивність будівництва та надання директивним органам оцінки засобів, необхідних для отримання більш стійкого потенціалу і проектів міського розвитку.

Показники можуть бути використані, щоб допомогти визначити, чи є продукт більш-менш стійким, ніж інший. Муніципальні і місцеві органи влади, які приймають рішення можуть використовувати показники, щоб допомогти їм важити до впливу на навколишнє середовище зокрема стратегії розвитку - наприклад, чи слід зносити будівлі або провести ремонт. Показники також буде цінним для організацій, які хочуть оцінити свої показники з точки зору їх сталого практики. Результати CRISP в даний час використовуються для інформування інших країн Європейського союзу для підтримки науково-дослідних проектів. Наприклад, у масштабах міст показники проекту використовуються в якості вихідних даних для створення проекту, який розвиває тенденції та показники стратегії союзу з розвитку міського середовища на стійкій основі. База даних також використовує орієнтовану на результат будівлю - (PeBBu) тематична мережа, яка створює набір інструментів для моніторингу і протестування продуктивності технічних систем будівель.

Важливо також відзначити позитивний вплив CRISP був в області міжнародної стандартизації. В деякій мірі, CRISP можна розглядати як роботу попередньо стандартизації, з деякими учасниками проекту і кінцевих користувачів, а тепер виступає в якості експертів з стандартизації комітетів - як національних, так і міжнародних. CSTB, VTT і кілька інших членів CRISP беруть участь в ISO (Міжнародна організація зі стандартизації) робочих груп, дивлячись у стандартизації, пов'язаних з будівництвом і стійкості будинку. Зокрема, VTT є організатора стандартизації проект під назвою "Показники стійкості ", який заснований на методологічній роботі, виконаної CRISP.

Східноєвропейські країни в даний час переживають серйозне зрушення парадигми в переході до роботи в умовах ринкової економіки. У 1990 році таких країн, як Польща і Угорщина далеко просунулися в цьому процесі, в той час такі країни, як Румунія тільки починали. Тепер є сильна конкуренція між цими країнами для залучення іноземних інвесторів, як одне з джерел фінансування зусиль з модернізації інфраструктури, промисловості та житлового будівництва.

Будівельна галузь є дуже чутливою до економічної рецесії в Східній Європі, викликані переходом від централізовано планованої економіки до ринкової економіки, і зараз продовжує страждати. Ці країни відчули гострий дефіцит житлового фонду, через відсутність фінансування іпотечного ринку споживачів і високої вартості нерухомості, через гіперінфляцію ставки (близько 300% в 1993 році в Румунії поодинці).

Приватизація будівельних компаній у Східній Європі призвела до різкої зміни в організаційній структурі. Будівництво має бути розділеним на вище керівництво: Члени розриву "підприємств (за аналогією з поділом або дочірньої компанії в США), щоб стати приватними будівельними компаніями. Коли ці зміни мали місце, було помітно прогалину в законодавстві щодо способу державної приватизації, так що керівники підприємств, які ініціатива також взяли з собою велику частину активів в дуже хорошою ціною. Цей аспект приватизації зіграв важливий негативний вплив на авторитет і довіру багатьох будівельних компаній "вищого керівництва, які продовжують розвиватися і до цього дня і грає важливу роль відсутність розвитку та використання загального управління якістю (TQM) у Румунії.

Розвиток будівельного сектора з початку економічних реформ був помітним для поширення малого і середнього бізнесу (МСП) і переважна переважання окремих торговців. З 43481 будівельних компаній зареєстрованих в 2001 році, 39764 були одного торговця бізнесу, і подальше 2425 було менше, ніж десять співробітників. У той час як МСП припадає близько 35% обсягу виробництва в промисловості в цілому, їх частка (поряд з торговців) будівництва складає близько 80%, і це призвело спочатку до сильних успіхів в продуктивності в порівнянні з промисловим сектором у цілому. Однак, було драматичний колапс у будівельній галузі вихід з останнього кварталу 1998 року відображає як фактично припинилася у фінансуванні державою інвестицій в інфраструктуру автомагістралі потенціалу програми, коли уряд Дзурінди вступив на посаду, і узагальнені різкого спаду попиту на інвестиції. До 2000-01, однак, з'явилися ознаки того, що помірне відновлення державних витрат інфраструктури, поряд із зростаючим попитом з боку інвесторів нуля, почали стовбурових зниження секторів, з річною продуктивністю зростання! вперше з 1997 року! на 1,2% в 2000 році і 0,8% в 2001 (у постійних цінах). Відповідальність за грошово-кредитної та курсової політики, а також на здійснення банківських регулювання та нагляду, було здійснюватися з 1 січня 1993 Національний банк Словаччини (НБС, центральний банк), який був створений як наступником Державного банку Чехословаччини.

Процентні ставки були повністю лібералізований і, зі скасуванням кредитних лімітів на банки в січні 1996 року, грошово-кредитна політика в даний час здійснюється виключно за рахунок непрямих заходів. НБС зберегла свою незалежність від уряду при розробці політики, та банківського регулювання і нагляду, також стали поступово більш ефективним.

Європейський ринок будівництва не відчував зростання якихось серйозних трьох років. FIEC, Європейська Будівельна Федеральна індустрія, говорить, що ринок виріс +3,4% у 1999 році і +2,9% у 2000 року, але з тих пір щорічне зростання не вдалося до початку +1%. Зростання сповільнилося з 2000 року, від 0,7%-ве зростання у 2001 році до +0,6% у минулому рік і очікуваних +0,5% за 2003 рік. Там може бути невелике поліпшення у наступному році, але зростання в будівництві вихід не очікується, скромний прорив +1% до 2005 року найближчим часом. Є незмінно широка відмінність між економікою з 15 країн, держав-членів Європейського союза (ЄС). Існують також значні відмінності між Західною Європою - ЄС плюс Норвегія і Швейцарія - і на ринках, що розвиваються Центральної та Східної Європи (ЦСЄ).

Неузгоджене збільшиться в травні наступного року, коли вісім країн ЦСЄ має вступити в ЄС, як частина амбітного розширення торгового блоку від 15 до 25 Держав-членів. З економічної точки зору, найбільш важливі нові члени будуть Польща, Угорщина і Чеська Республіка. інші п'ять країн Центральної та Східної Європи приєднання Словаччини, Словенії, Латвії, Литви і Естонії.

Евроконстракта, група господарських товариств прогнозування, заснована в Європі бачить зростання європейської економіки, але сповільнюється будівництво в цьому році після піку в 2006 році. За словами групи, яка збирає дані по 19 з найбільших ринках будівництва в Європі, зростання цього року сповільниться до 2,4% від +3,7% у минулому році. спад буде тривати в 2008 році з +1,8% збільшення до піднімаючи трохи в 2009 році з 2,0% зростання. сильний загальне зростання цього року очікується в Центральній і Східної Європи (ЦСЄ), де найбільший ринок, Польща, призведе шлях з 10,6% більше. це допоможе будівельному ринку регіону в зростання +7,6% в цьому році, в порівнянні з +2,2% у Західній Європі.

Хоча темпи зростання в Західній Європі будівництва очікується уповільнення протягом наступних двох років, Центральній та Східній Європі за прогнозами йти від сили до сили. Темпи зростання, як очікується, підібрати +7,8% у наступному році, з переходом до +9,7% у 2008 році. житлових будівельному ринку є основною причиною для спаду по всій Європі. Зростання в цьому секторі, на частку якого припадає 48% європейського. Обсяги будівництва, як очікується, буде тільки 1,3% цього року, сповільнюючи подальше до +0,5% у 2008 році.

На відміну, як нежитлові та громадянського секторів інженерних Очікується, що підтримати більш розумного рівня зростання. Цивільних інженерних Вихід за прогнозами, 4,0% цього року, з меншими збільшення +3,3% в 2008 році і +3,5% у 2009 році. Аналогічним нежитлових ринок В даний час на піку зростання, з +3,5% приріст продукції очікується в цьому році. У наступному році побачить це повільно +2,9% і +2,8%, то в 2008 році. Евроконстракта говорить загального обсягу вартості будівництва в цьому році складе € 1417 млрд (US $ 1955 млрд) через 19 країнах вона охоплює.

Цікаво, що найбільший ринок є в Іспанії в € 217 млрд. (US $ 299 млрд.), яка обігнала Німеччину € 214 млрд. (US $ 295 млрд.) Будівельний сектор в перший раз в цьому році. Ці дві країни слідують Великобританії на € 204 млрд. (США $ 282 млрд.), Франція в € 193 млрд (US $ 266 млрд.) і Італії в € 189 млрд. (США $ 261 млрд.).

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ БУДІВЕЛЬНОЇ ІНДУСТРІЇ УКРАЇНИ

.1 Оцінка розвитку будівельної індустрії України за 2006 - 2009 рр.

Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити так: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін. Будівельний комплекс - це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. Його складові надзвичайно різняться за продукцією, умовами і знаряддями праці, зв'язками тощо. Рівень розвитку будівельного комплексу впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей господарства країни, розміщення і регіональний розвиток продуктивних сил. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей. Основне завдання комплексу - створення та оновлення основних фондів народного господарства.

Будівельна база (капітальне будівництво) є однією з найбільш капіталомістких виробничих інфраструктур. її вплив на визначення темпів, масштабів і розміщення виробництва у багатьох випадках є вирішальним. Вона об'єднує підрядні будівельні, монтажні, спеціалізовані організації тощо [14;210].

Розвиток будівельного комплексу залежить від обсягів і темпів розвитку ряду галузей промисловості, зокрема чорної металургії, машинобудування, енергетики, промисловості будівельних матеріалів, деревообробної промисловості тощо, що зумовлює складні міжгалузеві зв'язки капітального будівництва. Готова продукція капітального будівництва - це завершені та здані в експлуатацію будови, споруди або їхні комплекси. Для її виробництва потрібні капітальні вкладення (інвестиції) - витрати на створення нових, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення діючих підприємств. До складу капітальних вкладень входять вартість будівельно-монтажних робіт, устаткування та інші витрати.

Сьогодні у зв’язку з тривалою окупністю капітальних вкладень, будівельний комплекс не є особливо привабливим для іноземних інвесторів, і тому за 2005-2008 рр. в розвиток цієї галузі було вкладено всього 95,9 млн. дол. США, що вимагає активізації інтеграційних зусиль. Інвестиції в будівництво в основному спрямовуються в Північний регіон (в м. Київ і Київську обл.), у той час як Східний (промисловий) регіон одержує їх явно недостатньо.

З іншого боку розвиток будівельного комплексу має вплив на загальний економічний розвиток та зростання країни. В структурі основних видів економічної діяльності будівництво за даними оперативної інформації Держкомстату січні-вересні поточного року по відношенню до 2006 року займає досить вагоме місце за рівнем розвитку і займає третє місце після торгівлі та переробної промисловості (додаток 1).

До галузей, що обслуговують будівництво, належить передусім важке машинобудування. Його підприємства виробляють близько 2 тис. машин, механізмів, устаткування для промислового, шляхового будівництва, меліорації земель, комунального господарства, а також добування і виробництва будівельних матеріалів (екскаватори, бульдозери, трубоукладачі, будівельні крани тощо).

Другою важливою обслуговуючою будівництво галуззю є проектно-конструкторська та пошукова діяльність. Без проектної та кошторисної документації будівництво неможливе.

Науково-дослідна діяльність - це третя галузь обслуговуючого характеру в будівництві. Її завдання - вивчення закономірностей і тенденцій розвитку капітального будівництва в цілому, чинників, які сприяють його ефективності, а також обґрунтування вибору та впровадження оптимальних рішень на всіх стадіях інвестиційного процесу.

У перспективі розвиток галузей будівельного комплексу пов'язаний з реконструкцією технічної бази, подальшим впровадженням механізації та автоматизації технологічних процесів, розширенням випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості. Важливим напрямом є комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, забезпечення високої якості виробів для будівництва.

Територіальна організація галузей має удосконалюватися з урахуванням спеціалізації, кооперування, комбінування підприємств та міжрегіональних зв'язків України, повного забезпечення обсягів будівельно-монтажних робіт.

Виробництво будівельних матеріалів супроводжується забрудненням атмосфери пилом, особливо при тонкому подрібненні та термічній обробці сировини в цементній, тальковій та ряді інших галузей. Захист навколишнього середовища в промисловості будівельних матеріалів здійснюється за такими напрямами [4;186]:

широке використання рудничних відходів для виробництва будівельних матеріалів, що дає змогу значно скоротити спеціальні роботи з видобутку будівельної сировини;

пиловловлювання при виробництві цементу та інших пиловидних продуктів;

вилучення з видобутку площ сільськогосподарських угідь, цінних в естетичному відношенні ландшафтів, долин річок тощо;

повніше використання матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, шлаків та інших відходів промислового виробництва.

Слід також відмітити досить стійку динаміку росту будівельних робіт на протязі 2006 року із тенденцією до збільшення, яка також спостерігалась і в 2005 році [7;31]. Проте рівень кількості будівельних робіт у 2006 році значно перевищив рівень 2005 року (рис. 2.2).

Рис. 2.1 - Динаміка росту обсягів будівельних робіт, %

Рис. 2.2 - Зміна обсягів підрядних робіт у 2004-2005 роках (у % до аналогічного періоду у минулому році)

Досить значного зросту зазнав також обсяг підрядних робіт за період 2005 року порівняно із аналогічного періоду попереднього року (рис. 2.3). Незважаючи на деяке зменшення їх обсягу у лютому-березні, вже із квітня почалось стійке збільшення, яке тривало до кінця 2005 року [2;7].

Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем. Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі складно. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонерів у зв'язку з їх значними потужностями і інвестиційною привабливістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень.

Щоб окреслити коло проблем, з якими зараз стикається будівельна галузь України та розробити пропозиції щодо їх розв’язання, необхідно зробити загальне дослідження та аналіз стану самої галузі. Подолання проблем вимагає не лише розуміння сьогоднішньої ситуації, а й об’єктивної оцінки наслідків тих процесів, що відбувались протягом останніх десяти років.

Сьогодні в Україні будівництво перебуває в занепаді: основні фонди зношені майже на 60%, у середньому на одну родину вони втричі менші ніж в Росії і вчетверо - ніж у Литві. Порівняно із західноєвропейськими країнами матеріальна база України в 3-5 разів менша стосовно житла, в 4-5 разів щодо культури та спорту, удвічі щодо науки та в 5-6 разів щодо медицини [1, с.26].

На ринку будівельних робіт працює близько семи тисяч будівельних організацій в яких зайнято 764 тис. працівників, 46 % будівельних організацій об'єднані в корпорації та концерни, інші працюють на ринку самостійно, 86,4% підрядних організацій мають недержавну форму власності [2, с.35].

Несвоєчасність розрахунків замовників за виконані роботи негативно впливає на фінансовий стан будівельних підприємств і організацій, зумовлює зростання дебіторської та кредиторської заборгованостей. Станом на 1 листопада 2010 року дебіторська заборгованість в будівельній галузі становила 6,2 млрд. грн, кредиторська 8,7 млрд. грн. Прибутково спрацювало за січень-листопад лише 41% загальної кількості великих і середніх підприємств: порівняно з січнем 2010 року питома вага таких організацій зменшилась на 13 відсотків [1, с.25].

Для розуміння загальної ситуації потрібно також провести експрес-аналіз стану будівельної галузі за останні роки за такими напрямками: промислове будівництво, житлове будівництво, незавершене будівництво. Стан промислового будівництва та перспективи його розвитку обумовлені загальним станом економіки України, де в поточному році відмічаються позитивні зміни. Уперше за роки незалежності України отримано приріст обсягів ВВП на 5,6%, обсяг промислової продукції зріс на 9,7% (у порівнянні з попереднім роком), на 26,2 % зросли інвестиції в основний капітал [2, с.30].

В даний час і в найближчій перспективі (10-15 років) будівництво нових виробничих об’єктів буде вестися в незначних обсягах. Основними напрямами і пріоритетами структурної реорганізації промислового будівництва буде розширення, реконструкція, перепрофілювання і технічне переоснащення існуючих промислових об'єктів. На жаль, уряд не приділяє уваги промисловому будівництву через підвищення затрат на соціальну сферу. Обсяг бюджетних інвестицій у капітальне будівництво різко зменшився, і цього року оголошено свого роду спеціальний мораторій на його фінансування.

У 2010 році у житловому будівництві не вдалося зупинити скорочення введення житла, якого побудовано 5,36 млн.кв.м загальної площі, що на 10,7% менше, ніж у 2009 році. Найбільший спад відбувся в Автономній Республіці Крим (33,1%), Рівненській (42,5%), Вінницькій (39,1%), Хмельницькій (34,8%) та інших областях. Приріст досягнуто лише у Тернопільській (33,4%), Дніпропетровській (11,7%), Херсонській (8,7%), Львівській (6,4%) та Чернівецькій (5,4%) областях та у м. Києві (16,8%) [2, с.33].

Досить складна ситуація спостерігається у незавершеному будівництві.

За даними обстеження Держкомстату у 2009 році у незавершеному будівництві за всіма формами власності налічується 2,2 тис. будов та 12,4 тис. окремих об’єктів виробничого і 23,4 тис. об'єктів невиробничого призначення (за винятком об’єктів індивідуального житлового будівництва).

Більше двох третин будов та окремих об’єктів незавершеного будівництва тимчасово припинені або законсервовані.

Близько половини тимчасово припинених або законсервованих будов та об’єктів мають досить високий рівень будівельної готовності, а в деяких випадках будівництво припинено на майже закінчених будовах та об’єктах.

Через відсутність фінансування не будується 95% будов та 96% об’єктів, а решта - через невідповідність проекту екологічним вимогам, відсутність сировини для виробництва запроектованої до випуску продукції, неукладання контрактів тощо.

Отже, виходячи з вищенаведених даних щодо стану будівельної галузі, можна окреслити коло наступних проблем:

Відсутність джерел фінансування будівництва (значне скорочення обсягів державних централізованих капітальних вкладень, зменшення інвестиційних можливостей домінуючої частини суб'єктів господарювання, зубожіння значної кількості людей).

Викокий ступінь зносу основних фондів, їх занедбаність через віджсутність інвестиційного попиту.

Практична ліквідація великих будівельних підрозділів, здатних виконувати багатомільйонні проекти (неможливість конкурувати з такими крупними структурами, як французькі компанії “DUMES GTM” чи ”BOUYGUES”).

Недосконала система ціноутворення.

Бюрократичні перешкоди на шляху реалізації інвестиційних проектів.

Відсутність рівних правових умов діяльності всім учасникам інвестиційного процесу.

Недосконала система механізмів нормативно-правового регулювання економічних, соціальних і правових відносин у житловій сфері (наприклад, законодавчо врегульованого механізму майнової відповідальності за порушення умов договору підряду).

Але першочерговою проблемою, яка постає перед будівельною галуззю на даному етапі, є питання створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, реальних фінансово-кредитних механізмів для стимулювання промислового та житлового будівництва з метою підвищення конкурентоздатності галузі, через те, що ринкові умови господарювання вимагають формування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу у капітальному будівництві.

Будівельні компанії відносяться до числа найбільш боржників (приблизно 60% копманій працює збитково, заборгованість по галузі в цілому скалад приблизно до 1260 грн. на одного працівника). Проблема поялгає у відсутності платоспромжного замовника, кожна п’ята частина робіт є неоплаченою. Але ситуація в глобальному плані покращилась: за останні роки вітчизняні будівельники поступово витіснили з ринка України болгарських, польскьх та турецьких забудовників, які активно були присутніми на ньому з початку 90-х років.

У 2009 р. за рахунок усіх джерел фінансування освоєно капітальних вкладень на суму 19,5 млрд. грн., що на 11,2 відсотка більше, ніж у 2008 році, з яких 14,0 млрд.грн., або 71,8 %, - по об’єктах виробничого призначення і 5,5 млрд.грн. (28,2 %) - невиробничого призначення. На будівництві житла за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 3,28 млрд.грн., або 16,8 % капітальних вкладень від загального обсягу.

За рахунок коштів Державного бюджету освоєно 1,2 млрд. грн. капітальних вкладень (6,2 % до їх загального обсягу), місцевих бюджетів - 0,9 млрд.грн. (4,5%), підприємств та організацій - 13,2 млрд.грн. (67,6 %), інших джерел фінансування (включаючи кошти населення) - 4,2 млрд.грн. (21,7 %).

Підприємствами державної форми власності освоєно капітальних вкладень на суму 9,98 млрд.грн., або 51,2 %, колективної - 8,0 млрд.грн. (41,2 %), приватної -1,3 млрд.грн. (6,8 %), міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав -0,16 млрд.грн. (0,8%).

У галузі житлого будівництва спостерігається падіння обсягів будівництва через відсутність його фінансування. Державою було профінансовано лише 1,6% від загального будівнитва минулого року. Вітчизняні комерційні банки, ЄБРР та інші фінансові організації також не бажають кредитувати довгостровоке житлове будівництво. Головна причина цього полягає у відсутності законодавства, що регулює сферу довгострокового іпотечного кредитування житла. Головними законами в цій сфері мають стати новий Житловий кодекс та закон “Про іпотеку”, які вже були прийняті, але вони розв’язують лише деякі проблеми, що існують у житловому буідвництві.

Щодо організаційних засад створення конкурентного середовища на внутрішньому ринку, тобто реалізації тендерних процедур, то ця робота стримується через відсутність законодавче врегульованого механізму майнової відповідальності за порушення умов договору підряду. Під затверджені бюджети оголошуються тендери, підписуються контракти, будівельники починають працювати у борг, а через ненаповнення бюджету платежі не проводяться, часто фінансування взагалі припиняється і будівельні організації банкрутують.

Є багато недоліків і в системі ціноутворення. Трирівнева система - базисна кошторисна вартість. договірна частина вартості та компенсаційний фонд - допомогла вийти з кризи в період гіперінфляції. Але опосередкованість багатьох коефіцієнтів, створення штучних базисних рівнів, складність розрахунків - все це в умовах економічної стабілізації перетворюється в негатив і вимагає інших підходів.

За даними Держкомстату України виявлено, що у 2009 р. порівняно з 2008 р. збільшилася частка збиткових організацій у будівництві, при цьому їх частка у 2009 р. перевищує частку прибуткових організацій на 5,4% і становить 52,7% від загальної кількості підприємств, які працюють у цій галузі (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування підприємствами будівельної галузі за період 2005-2009 рр. [2]

У 2009 році відбулося значне скорочення порівняно з попереднім роком прибуткових організацій будівельної галузі із 62,8% до 47,3%, що пояснюється впливом світової економічної кризи на будівельний сектор економіки України. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування з 2005 по 2007 рр. підвищувався, але у 2008 р. відбувається його стрімке зниження до 6807,9 млн. грн. Негативна тенденція спостерігається і у 2009 році, при цьому фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування склав 1936,8 млн. грн. збитків (рис. 2.3).

Великий вплив на результати господарської діяльності підприємства справляють асортимент та структура виробництва і реалізації продукції [1, с. 104].

Рис. 2.3 - Тенденції зміни фінансових результатів діяльності підприємств будівельної галузі за 2005-2009 рр.

Будівельна галузь пропонує різноманітний та широкий асортимент продукції, який постійно розширюється та удосконалюється, але обсяги виробництва будівельної продукції у кризовий період значно скоротилися. За даними Державного комітету статистики України проведено аналіз асортименту продукції будівельної галузі й графічно відображено результати аналізу на рис. 2.4

Таблиця 2.2 - Обсяг виробництва продукції будівельної галузі України за період 2008-2010 рр. [2]

Рис. 2.4 - Тенденції зміни темпів зростання обсягів виробництва продукції будівельної галузі України за асортиментом за період 2008-2010 рр.

Для оцінювання змін, які відбулися в асортименті основної товарної продукції будівельної галузі за період із січня 2008 по січень 2010 рр., визначено коефіцієнт асортиментності: Кас = 0,9, що вказує на істотні зміни в асортименті будівельної галузі: значно скоротилися обсяги виробництва виробів з асфальту або аналогічного матеріалу в рулонах у січні 2010 р. порівняно із січнем 2009 р. на 102,2 тис. м2 або на 99,03 % та листів гофрованих, шиферу та аналогічних виробів з азбестоцементу відповідно на 7,2 млн. умов. плит або на 87,8 %, спостерігається збільшення обсягів виробництва вапна відповідно на 72,8 тис. т або на 26,68 %.

Українські виробники продають свою продукцію за кордон по ціні 160-200 дол. за 1 м3 гранітних блоків, а в окремих випадках - навіть за 60 дол. Зумовлено це тим, що в Україні немає чіткого контролю за використанням надр. Кожна організація відкриває своє родовище, видобуток у ряді випадків ведеться навіть вибухом, що призводить до підвищення тріщинуватості каменю і робить кар'єр непридатним для використання. Крім того, через відсутність обладнання не виробляються речі, що користуються попитом як в Україні, так і за кордоном.

Таблиця 2.3 - Основні показники будівельної галузі

Після проведення аналітичного дослідження виявлено, що: оборотні активи зменшилися на 6993,4 млн. грн. у січні 2009 році порівняно із січнем 2008 р. і становили 56078,8 млн. грн.; власний капітал зменшився на 9780,1 млн. грн. та становив 16669,6 млн. грн. на початку січня 2009 р.; чистий прибуток також збільшився на 6210,5 млн. грн., але все однак спостерігається від’ємне значення на початку 2009 року.

Працівники є вирішальним фактором ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції [3, с. 6]. Вони виступають головним стратегічним ресурсом будь-якої компанії та галузі в конкурентній боротьбі. Тому цінні людські ресурси необхідно постійно збільшувати. За даними табл. 4 визначено, що середньорічна заробітна плата у 2009 р. зменшилася на 252 гривні, зменшилася потреба галузі у працівниках на 2,8 тис. осіб. Ці зміни відбулися за рахунок впливу світової фінансової кризи.

Таблиця 2.4 -  Основні показники, які характеризують кадровий потенціал у будівельній сфері за періоди 2005 - 2009 рр. [2]

Таким чином, у зазначеній галузі спостерігаються істотні зміни її розвитку під впливом факторів внутрішнього та зовнішнього середовища: затримки та призупинення будівництв, значне зростання ціни на будівельні напівфабрикати, матеріали, продукцію тощо, вплив діяльності банківського сектору на розвиток будівельної галузі тощо.

Таблиця 2.5 - Основні показники ефективності будівництва за 2005 - 2008 рр.

2.2 Аналіз основних тенденцій розвитку будівельної галузі країн ЄС

Європейське будівництво і машинобудування засновано на здорових темпах зростання. За останні кілька років, хоч і має значення незначне зниження темпів росту в 2009 році, то з 2010 спостерігається збільшення, починаючи з початку року.

Європейське будівництво і машинобудування генерується на основі загального доходу $ 764 100 000 в 2008 році, середньорічний темп зростання (CAGR) в 3,9% за період, що охоплює 2004-2008 роки. Для порівняння, німецька та Сполучене Королівство промисловість зросла з CAGRs на 1,3% і 1,9% відповідно, за той же період, досягти відповідних значень $ 100 350 000 000 і $ 95400 млн в 2008 році.

Сегмент «нежитлова будівля» виявився самим прибутковим для європейського будівництва та машинобудування у 2008 році, створюючи загальний дохід $ 444,2 млрд., що еквівалентно 58,1% від загальної вартості в галузі. Для порівняння, сегмент промислового громадянського будівництва створює виручку $ 319 900 000 000 в 2008 році, прирівнюючи до решти 41,9% від сукупних доходів галузі.

Продуктивність промисловості згідно з прогонозом уповільнюється, з очікуваним середньорічним темпом зростання 3% за п'ятирічний період 2008-2013 рр., який, як очікується, дохід промисловості вартістю $ 885 800 000 000 до кінця 2013 року. Для порівняння, промисловість Німеччини очікує середньорічний темп зростання в 0,6%, а промисловість Великобританії буде знижуватися за сукупними щорічними темпами зміни (у канцерогенності) від -0,2% за той же період, щоб досягти відповідних значень $ 103 420 000 000 і $ 94400 млн в 2013 році.

Європейський ринок будівництва і машинобудування виросли на 4,2% в 2008 році і досягли вартості $ 764 100 000 000.

Сукупний середньорічний темп зростання промисловості в період 2004-2008 років склав 3,9%.

Таблиця 2.6 - Європейський ринок будівельної індустрії: вартість, $ млрд., за 2004-2008роки

Сегмент нежитлового будівництва виявився самим прибутковим для європейського ринку будівництва та машинобудування у 2008 році, створюючи 58,1% від загального доходу.

Рис. 2.5 - Розвиток європейського ринку будівельної індустрії: вартість, $ млрд., за 2004-2008роки

Як видно з таблиці, спостерігається помірний ріст темпів розвитку будівельної галузі з 2005 по 2008 роки, з кожним роком на 0,5%. Це є досить позитивною тенденцією для будівництва в цілому.

На сегмент будівельної галузі припадає решта 41,9% у галузі доходів.

Таблиця 2.7 - Європейський ринок будівельної індустрії, сегментація: % частки у вартісному вираженні, 2009

Рис. 2.6 - Структура європейського ринку будівельної індустрії за сегментами: % частки у вартісному вираженні, 2009

На Іспанію припадає 15,1% від європейського будівництва та інженерної галузі.

Для порівняння, на долю Німеччини припадає 13,1% доходів галузі.

Таблиця 2.8 - Європейський ринок будівельної індустрії, сегментація: % частки у вартісному вираженні, 2009

Рис. 2.7 - Географія європейського ринку будівництва у %-му вираженні, 2009 рік

Проаналізувавши наведені дані, можна сказати, що найбільшим будівельним ринком володіє Іспанія - 15,1%, Німеччина посідає друге місце за результатами аналізу, а третя йде Великобританія, на долю якої припадає 12,5% доходу від загальної структури вартості будівництва.

Будівельна галузь та машинобудування будуть проаналізовані, приймаючи будівельні та інжинірингові компанії, як гравців. Основними покупцями будуть прийняті в якості підрядників, а також виробників сировини в якості ключових постачальників.

Будівництво та машинобудування вважається фрагментованим, незважаючи на існування великих, впливових гравців. Більшість проектів, які надаються гравцям на основі конкурсних торгів, які забезпечують покупців з високим ступенем важеля впливу на гравців, як покупці можуть визначити необхідні характеристики проекту, договірні умови та потім вибрати найбільш сприятливі умови тендеру.

Існує значна диференціація в галузі конкретній країни, що впливає на рівень конкуренції. Наприклад, швидкий розвиток у країнах Східної Європи пригнічує конкуренцію в той час як підйомні загрози абітурієнтів вище, ніж країни, де промисловість є більш зрілою.

Покупці в цій галузі є або державними органами, або головні споживачі приватного сектору, як правило, корпоративні. Це означає, що покупців мало і вони значні. Хоча в більшості галузей самі гравці пропонують товари і послуги для потенційних клієнтів, у сфері будівництва та інженерних це клієнти, які запрошують гравців до участі в тендері за контрактами на умовах замовника.

Специфікація проекту, таким чином, визначається в основному покупцем, хоча в певній мірі процес проведення торгів будівельних компаній може вплинути на кінцевий вигляд. Покупці державного сектору повинні дотримуватися місцевих, національних, і вимог ЄС у розробці умов тендеру, наприклад, порогу вище певної суми контракту, директиви ЄС та державні закупівлі повинні бути дотримані.

Хоча в деяких випадках, контракти не будуть виграними виключно на основі ціни, так само, як з покупцями приватного сектору, економічні чинники - такі, як довгострокові витрати на технічне обслуговування або ефективність електростанції - визначатимуть рішення покупців.

Такі питання, як особистий смак або лояльність до бренду грають незначну роль.

Поєднання нульових витрат на переключення і сильної чутливості ціни попиту введених типових процесів тендеру зміцнює владу покупця на ринку. Якщо проект досяг точки, де будівництво та інженерні гравці пропонують представити тендер, покупець вже понесене витрати, наприклад, залучення коштів, консультацій із зацікавленими сторонами, а також визначення вимог; проект може бути значущим для клієнта.

Крім того, покупці рідко в змозі інтегруватися в зворотному напрямку і взяти на себе практичні аспекти проекту. Ці фактори призводять до помірної потужності покупця в цілому.

Генеральні підрядники в будівництві представлені двома категоріями постачальників: дистриб'ютори матеріалів і компонентів, і суб-підрядників, які надають спеціалізовані послуги (наприклад, електричні установки або цегляна кладка), необхідні для завершення проекту.

Виробництво будівельних матеріалів, таких як цемент з високим ступенем консолідації, навіть якщо дивитися глобально, з такими гравцями, як Holcim і Cemex є домінуючим. Це передбачає високу потужність постачальників, але так як ці матеріали є товарами, виробники проявляють жорсткий тиск, щоб диференціювати себе і, можливо, повинні конкурувати за ціною, щоб зберегти свою частку ринку.

Субпідрядники є відносно слабкими, так як існує кілька дрібних гравців з необхідними навичками для виконання субпідрядником робіт на будь-який проект. У цілому, вплив постачальника є досить помірним.

Промисловість в Європі є зрілою. У той час, як житлове будівництво може впевнено рости, якщо ціни на будинки різко обійшли попит на них, нежитловий сегмент вважається тут помірно розвинутим. Рівень регулювання є строгим і складним, тому що неякісне будівництво може бути дорогим для власників і потенційно небезпечними. Ці фактори можуть послабити стимули для входу в галузь. З іншого боку, капітал, необхідний для входу не є надмірно великий.

Дійсно, тенденція до більшої тимчасової зайнятості будівельників була відмічена в декількох європейських країнах в останні роки.

Будівельні проекти були представлені виставці широкими варіаціями за розмірами і складністю, що означає, якщо компанія може налаштувати себе в цю галузь, що конкурують за менші контракти.

2.3 Аналіз впливу державного регулювання на ефективність розвитку будівельної індустрії

Державне регулювання економіки покликане, перш за все, забезпечити її сталий розвиток. Процес регулювання економіки потребує розробки певних заходів (економічних, політичних, соціальних), спрямованих на стабілізацію та подальший темп зростання доходів державного бюджету та скорочення видатків. Але особливої актуальності набуває пошук заходів державного регулювання, здатних забезпечити якісні перетворення в економіці та соціальній сфері, сталий розвиток галузей економіки.

Будівельна галузь посідає одне з основних місць в економіці держави. Вона створює основні фонди як виробничого, так і невиробничого характеру для функціонування всіх галузей національної економіки, забезпечує побутові, соціально-культурні потреби населення, сприяє створенню великої кількості нових робочих місць та реалізації продукції інших галузей народного господарства, які споживаються в процесі здійснення основної діяльності - будівництва. Однак ефективність функціонування будівельної галузі залежить від державної політики щодо її підтримки та регулювання, спрямованого на інформаційне забезпечення, створення та нормативно-правової бази оптимального податкового навантаження тощо.

Державне регулювання є однією із функцій державного управління. Державне управління є організаційним і регулювальним впливом держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, регулювання, контроль, планування, кадрове забезпечення [2].

Із системного підходу, державне регулювання будівництва варто розглядати, як комплекс заходів державних органів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру, спрямованих на стабілізацію та адаптацію чинної економічної системи до мінливих умов розвитку країни (регіону).

Таке його розуміння дає можливість розкрити зміст державного регулювання галузі з позиції системного підходу до управління, що включає такі положення:

формування цілей та завдань розвитку будівельного комплексу;

визначення об’єктів регулювання;

організація керуючої системи;

виділення суб’єктів регулювання і формування їх структури;

розмежування функцій і вибір необхідних методів регулювання;

оцінювання результатів регулювання.

Будівництво сьогодні має розглядатися на макрорівні у системі національного господарства як багатогалузевий інвестиційно-будівельно-експлуатаційний комплекс (будівельний комплекс). державна політика щодо його підтримки мають виходити зі стратегій соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, які для своєї реалізації потребуватимуть певного рівня розвитку будівництва - промислового, енергетичного, транспортного, житлово-цивільного тощо.

Державна політика щодо його підтримки мають виходити зі стратегій соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, які для своєї реалізації потребуватимуть певного рівня розвитку будівництва - промислового, енергетичного, транспортного, житлово-цивільного тощо.

Сьогодні портфель державних програм не прив’язаний до соціальної та економічної стратегій розвитку України. В країні реалізується дві сотні державних програм, тисячі регіональних і місцевих програм та проектів. Усі вони системно не пов’язані, не узгоджені за цілями, строками і ресурсами, не забезпечені фінансами і управлінням.

Дбаючи про прогнозованість будівельної діяльності і регіонального розвитку, їх керованість, міністерство підтримує ідею значного звуження переліку державних програм, переходу від кошторисно-витратного фінансування до фінансування, орієнтованого на результат. Обсяг асигнувань повинен бути достатнім для досягнення запланованих результатів, а скорочення або припинення фінансування, що позначається на планах будівництва і регіонального розвитку, має здійснюватися лише за окремою формалізованою процедурою відповідно до чітких і прозорих критеріїв. Цільові програми повинні входити до бюджетів на відповідні роки як «захищені статті». Функції розпорядників коштів треба посилити фаховим управлінням програмами.

Таким чином, можна сказати, що потребує комплексного перегляду регламент як програмно-цільового управління, так і управління окремими програмами, а саме:

вибір і правове забезпечення місця і функцій програмно-цільового управління в системі державного управління;

нормативно-методичне забезпечення: розробка сукупності документів, що регламентують для учасників програм зміст, методику підготовки і форму програмних документів - концепцій, планів, експертиз, звітів тощо, а також процедури для учасників на всіх стадіях здійснення програм;

організаційно-управлінське забезпечення: методи проектування, організаційна форма, структура, функції та фінансування органів управління програмами;

інформаційне забезпечення: джерела, склад і якість інформації, методи її обробки, що забезпечують повноту і достовірність на стадіях розробки, прийняття рішень і моніторингу здійснення програм;

програмно-технічне забезпечення: технічні і спеціальні програмні засоби обробки інформації, підтримки прийняття рішень на стадії планування, прийняття та контролю програм;

фінансове забезпечення: регламентація ресурсно-фінансового обґрунтування програм, розрахунку витратної і дохідної частин, механізмів залучення і повернення коштів, вартості капіталу, отримання і розподілу ефекту, бюджетного планування видатків і, що важливо, доходів програм на кількарічний період.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ БУДІВЕЛЬНОЇ ІНДУСТРІЇ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ КРАЇН ЄС

.1 Шляхи оптимізації розвитку будівельної індустрії

Сьогодні існує реальна необхідність усунення значної нестачі та диспропорцій у територіальному розташуванні виробництва основних будматеріалів як чинника ціноутворення виходячи з наявності ресурсної бази заводів по регіонах; відсутності необхідності розширення повноважень Держбуду як куратора будівельного ринку України; багатьох існуючих нагальних проблем функціонування Державної іпотечної установи як регулятора вітчизняного ринку житлової нерухомості; таких подальших шляхів забезпечення функціонування будівельних компаній в умовах майбутнього зниження цін на нерухомість, як значне спрощення процедури отримання ділянок та поліпшення умов іпотечного кредитування населення; гострої необхідності застосування облігаційних схем та інших ринкових механізмів з метою залучення дешевого зовнішнього фінансування будівництва; необхідності утворення галузевої лізингової компанії з метою розвитку банківського кредитування будівельних компаній, забезпечення ліквідності заставного майна банків по безнадійних кредитах та задоволення попиту у специфічному обладнанні з боку будівельних компаній [21;26].

Таким чином, актуальних та гострих проблем з державного регулювання будівельної галузі, її поточного та перспективного розвитку існує доволі багато. Натомість останнім часом урядом з метою їх розв'язання було здійснено кілька кроків.

Сьогодні на рівні держави вважати пріоритетними можна наступні напрями в діяльності Міністерства будівництва в 2007 р.:

стимулювання інвестиційної діяльності шляхом спрощення і зменшення кількості дозвільних і погоджувальних процедур, а також зменшення розміру відрахувань на розбиття інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури;

оновлення і розробка регіональних схем планування територій, генеральних планів населених пунктів;

створення умов для розгортання будівництва соціального житла і житла, доступного для широких верств населення шляхом формування законодавчої, нормативної і організаційно-містобудівної основи;

розгортання реконструкції і теплової реабілітації житлових будинків перших масових серій;

забезпечення належної якості, стійкості, надійності і експлуатаційної безпеки будівель і споруд шляхом створення вертикалі архітектурно-будівельного контролю і проведення державної інвестиційної експертизи проектів за принципом організаційної єдності;

формування нормативно-правової основи для притоку нових технологій, матеріалів і виробів на будівельний ринок;

створення умов для формування могутніх вітчизняних будівельних компаній, оснащених сучасною матеріальною базою, інженерно-технічними і робочими кадрами, здатними забезпечити реалізацію крупних інвестиційних проектів;

забезпечення збереження пам'ятників архітектури і містобудування, традиційного середовища і культурних ландшафтів;

подальше вдосконалення нормативно-правової бази в здійсненні державної політики по реформуванню ЖКХ шляхом ухвалення Житлового кодексу України і внесення змін в чинне законодавство;

формування нормативно-правової основи по залученню інвестицій для підвищення ефективності і надійності функціонування житлово-комунального комплексу, забезпечення його стійкого розвитку;

впровадження нової моделі функціонального ринку послуг з управління і змісту багатоквартирного житла на основі конкуренції і розподілу функцій замовника і виконавця житлово-комунальних послуг шляхом стимулювання створення і функціонування об'єднань співвласників багатоквартирних будівель, удосконалення інституту управління будинками. Здійснення заходів по стимулюванню залучення суб'єктів підприємницької діяльності і малих підприємств в сферу надання житлово-комунальних послуг;

впровадження нової моделі функціонування ринку послуг централізованого тепло-, водопостачання і водовідведення на основі конкуренції, змішаної форми власності і державного регулювання, в т.ч. приватизації джерел теплової енергії, перебуваючих в комунальній власності, або передачі в управління, оренду, концесію цілісних майнових комплексів водо-, теплопостачання і водовідведення;

забезпечення беззбиткового функціонування підприємств житлово-комунального господарства шляхом вдосконалення нормативно-правової бази з формуванням тарифної політики і зменшення собівартості послуг;

технічне переоснащення ЖКХ з метою ефективного використання енергетичних і матеріальних ресурсів в процесі надання послуг і підвищення їх якості [7;33].

Нині структура управління будівельним комплексом України є такою: Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики (далі - Держбуд), державні корпорації, обласні об'єднання, концерни, трести. Реформувати створені на базі галузевих міністерств концерни і асоціації, що є локальними монополістами, недоцільно через заінтересованість підприємств у збереженні тісних технологічних зв'язків і необхідність концентрації фінансових ресурсів. Існуючі концерни та асоціації можна зберегти, але їх діяльність має будуватися за такими принципами:

. Державні корпорації, концерни та асоціації є господарськими об'єднаннями і не виконують жодних державних функцій.

. Ці структури або мають визначений законодавством статус державних підприємств (об'єднань) (і тоді всі підприємства, що входять до їх складу, обмежуються у правах), або є добровільними об'єднаннями (асоціаціями) підприємств, що користуються всіма правами, але делегують частину своїх повноважень органам управління об'єднання на договірних засадах.

. Згідно з антимонопольним законодавством у разі монополістичних дій з боку цих структур до них застосовуються різні санкції аж до розформування.

. У процесі приватизації її об'єктом, як правило, має бути підприємство, що входить до складу концерну або асоціації.

Поліпшення роботи будівельного комплексу насамперед нерозривно пов'язане з активізацією інвестиційної діяльності у країні. У межах здійснюваних урядом кроків щодо створення привабливого інвестиційного клімату в Україні Держбуд послідовно вживає заходів щодо нормативного врегулювання будівельної діяльності, спрощення й забезпечення прозорості ряду процедур на передпроектній стадії, усунення штучних перепон під час проектування та будівництва.

Так, істотним гальмом для інвестора донедавна була процедура затвердження інвестиційних програм і проектів, коли треба було окремо одержати висновки шести обов'язкових державних експертиз. Відсутність чіткої взаємодії експертних органів призводила до того, що процес експертизи тривав іноді півроку, а загальна вартість цих робіт досягала 40 % і більше вартості проектно-кошторисної документації.

Для виправлення такого становища Держбуд ініціював прийняття відповідного Указу Президента України, а на його виконання - внесення необхідних змін і доповнень до Закону України "Про інвестиційну діяльність". Це дало змогу встановити норму, згідно з якою інвестор зобов'язаний отримати єдиний позитивний комплексний висновок усіх державних експертиз. При цьому він звертається лише до однієї інстанції - служби Укрінвестекспертизи, яка організовує підготовку й видавання комплексного висновку.

Іншим урядовим рішенням затверджено нове Положення про проведення торгів (тендерів) у будівництві. Застосування тендерних процедур є обов'язковим, якщо очікувана вартість будівництва або капітального ремонту об'єктів і споруд становить щонайменше 200 тис. грн. З метою підтримки вітчизняних підрядних організацій під час проведення тендерів передбачається застосування 15%-ї поправки до ціни виконання замовлення на користь українських претендентів.

Наступним важливим кроком щодо активізації інвестиційної діяльності має стати законодавче запровадження майнової відповідальності за порушення умов договору підряду на будівництво об'єктів і споруд. Відповідальність за недотримання умов контракту рівною мірою мають нести всі учасники інвестиційного процесу, включаючи державу. Проект такого закону було підготовлено і внесено до Верховної Ради України.

Триває робота над вирішенням ще одного гострого питання - узгодженості інтересів інвесторів і місцевих органів влади щодо розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів, зокрема встановлення граничних розмірів пайових внесків інвесторів на зазначені цілі. У деяких регіонах розмір цих внесків досягає вартості самої будови, що аж ніяк не стимулює потенційних замовників до вкладення коштів.

Підготовлені Держбудом і підтримані всіма облдержадміністраціями пропозиції передбачають, що розміри пайових внесків не повинні перевищувати 25 % загальної вартості будівництва. А для інвесторів, які створюватимуть нові робочі місця, будуватимуть житло, вирішуватимуть проблеми незавершеного будівництва, ремонту й реставрації пам'яток архітектури, надаватимуть відповідні пільги.

Нині підготовлені проекти документів опрацьовуються відповідними міністерствами й відомствами, органами Верховної Ради України з метою їх узгодження та якнайшвидшого прийняття.

Держбуд багато уваги приділяє питанню ціноутворення в будівництві та ремонті. Періодично уточнюється та оновлюється нормативна база, що дає змогу визначати вартість будівництва та ремонту на всіх стадіях інвестування. Так, в умовах високого рівня інфляції в Україні було впроваджено дворівневу систему ціноутворення, що уможливило використання напрацьованої кошторисної документації та визначення фактичних рівнів цін складових будівельної продукції. Такий механізм повністю виправдався, що дало можливість належно захистити і підтримати вітчизняного товаровиробника.

Держбуд та Академія інвестицій і прогнозування України вже зробили певні кроки до спрощення порядку визначення вартості будівельної продукції, що було актуально на тому чи іншому етапі розвитку ринкових відносин. Науково-технічна рада схвалила нову концепцію ціноутворення, яку після погодження з Мінекономіки, Мінфіном та Держкомстатом України буде покладено в основу принципів формування вартості будівництва в розвинених ринкових умовах. Це дасть змогу оперативно визначати вартість на всіх стадіях інвестування, забезпечить рівні умови

як для вітчизняних підрядних організацій, так і для зарубіжних фірм, що братимуть участь у тендерах на будівництво не тільки в Україні, а й поза її межами.

Серед запроваджених заходів треба згадати про затвердження базових розцінок для визначення вартості розробки архітектурно-планувальних завдань, які надаються забудовникам місцевими органами містобудування й архітектури, а також про вартість надання технічних умов на під'єд-нання до інженерних систем і мереж.

Важливим елементом підприємницької діяльності у сфері містобудування та будівництва є архітектурна діяльність, причому в такому розумінні цього терміну, як це прийнято у світовій практиці (тобто протягом усього часу реалізації проекту від задуму до втілення).

З метою узгодження цих процесів з усталеними міжнародними вимогами Держбуд розробив Закон України "Про архітектурну діяльність". Це дуже важливий документ, який значною мірою сприяє поліпшенню процесів проектування й будівництва, встановленню чітких правових та організаційних норм для здійснення цієї діяльності. Його положення спрямовані на підвищення вимог до архітектурного й технічного рівня споруджуваних об'єктів, професійного та кваліфікаційного рівня архітектурної справи, впровадження нових форм цієї діяльності.

Важливим моментом під час формування бізнес-планів і програм розвитку підприємств та виробництв є наявність конкретної й достовірної інформації про подальший розвиток конкретних населених пунктів, використання й забудову відповідних територій. З метою правового та нормативного врегулювання цих питань Держбуд розробив ряд важливих документів для створення чіткої та послідовної системи вирішення складних містобудівних проблем з урахуванням інтересів усіх учасників інвестиційного процесу. Зокрема, це Закон України "Про планування і забудову територій", Генеральна схема планування території України, а також Концепція сталого розвитку населених пунктів України.

Продовжується формування та вдосконалення нормативної бази у сфері містобудування - уведено в дію державні будівельні норми "Склад, зміст і порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів", а також Типове положення про розробку та видавання архітектурно-планувальних завдань і технічних умов на проектування об'єктів та ін.

Велике значення для успішного розвитку підприємницької діяльності у будівництві має формування сучасної нормативної бази будівельної діяльності. Цю роботу Держбуд розпочав одразу після проголошення незалежності України: створено відповідну систему класифікації, сформовано базові організації зі стандартизації та технічні комітети, організовано систему підготовки, розгляду й затвердження нормативних документів, налагоджено їх видання та розповсюдження, регулярно виходить інформаційний бюлетень Держбуду.

Можна стверджувати, що Україна має власну нормативну базу, проте для її підтримки в актуалізованому стані потрібні великі кошти - близько 2 млн грн щорічно. На жаль, через обмежені бюджетні витрати такі кошти Держбуду не виділяються. Тому він вживає заходів, спрямованих на визначення пріоритетності розробки нормативних документів, залучення альтернативних джерел фінансування їх розробки, сприяння ініціативній підготовці й подання на затвердження необхідних стандартів і норм. Водночас у вирішенні цього питання активнішу участь мають брати й підприємницькі структури. Особливо це актуально й доцільно під час розробки й затвердження нормативів щодо використання нових енергозберігаючих матеріалів і виробів, прогресивних технічних рішень, сучасних ефективних технологій для житлового будівництва.

Нині, коли житло будується здебільшого за рахунок позабюджетних коштів (близько 90 %), а приватне житло в новому будівництві перевищує 60%, вимоги до житлових будинків переважно визначаються його користувачами та замовниками. На перший план виходять споживчі якості, функціональні зручності, комфортність проживання і, звичайно, вартість.

Останніми роками Держбуд цілеспрямовано працює над створенням нових індустріальних архітектурно-будівельних систем - економічніших і ефективніших щодо архітектури. Ці перспективні системи пройшли експериментальне випробування і однаковою мірою можуть використовуватись для будівництва комунального, приватного та колективного житла. Зокрема, це системи "Пластбау", "Термодім", "Голдплан", "Рампа", а також система на основі дрібноштучних порожнистих блоків "сухого" пресування з використанням місцевої сировини, технологічне обладнання для якої випускає Черкаський завод "Строммашина". Погоджується питання застосування в Україні відомої системи "Драйвіт", що значно полегшило б вирішення теплотехнічної проблеми як у новому будівництві, так і під час реконструкції й модернізації існуючого житлового фонду.

Здійснюється робота й щодо впровадження нових інженерних систем. Проведено комплекс експериментальних досліджень і введено в дію нормативи на дахові газові котельні модульного типу, які повністю автоматизовані й дають велику економію енергоносіїв порівняно з центральними. Успішно працює в цьому напрямі спільне підприємство "Укрінтерм", яке обладнало такими котельнями понад 50 об'єктів в Україні, а також у Білорусі й Російській Федерації.

Слід зазначити: незважаючи на те що бюджетне фінансування на цю величезну роботу вкрай обмежене, Держбуд зробив усе, аби дати можливість підприємствам та організаціям застосовувати нові технічні та конструктивні рішення. Окремі пропозиції були прийняті з ініціативи підприємств, заінтересованих в упровадженні відповідних систем.

Водночас створювати нові підприємства та організації за сприяння з боку держави розвитку підприємництва в будівельній галузі потенційно небезпечно. Неякісне, з порушенням норм і правил виконання робіт може призвести до непередбачуваних наслідків, пов'язаних з виникненням загрози для життя і здоров'я людей та їхнього майна.

3.2 Концепція розвитку будівельної індустрії в умовах євроінтеграції економіки України

Перспективи подальшого розвитку будівельної галузі - в подальшому розвитку економіки нашої держави. Будівельна галузь набирає поступове і стабільне зростання: почала отримувати замовлення, які з кожним роком зростають в середньому на 20-25 відсотків. Якщо років три тому певні будівельні новинки можна було побачити лише в Києві, то сьогодні вони є в багатьох інших містах. На сучасному етапі головне - підтримати їх, вивести галузь на рівень сучасних вимог.

Житлове будівництво є основою розвитку галузі України на нинішньому етапі. Хоча дедалі частіше надходять замовлення на реконструкцію металургійних комбінатів, спорудження хімічних об’єктів тощо, галузь нині тримається в основному на житловому будівництві. Це дає нам можливість заробляти кошти, інвестувати їх в оновлення матеріально-технічної бази і, головне, працювати, не втрачати кваліфікацію. Щоб у всеозброєнні зустріти піднесення промислового будівництва, яке вже розпочалося в країні.

Отже, перспективи розвитку будівельного комплексу пов’язані з вирішенням таких проблем:

активного впровадження різних форм власності;

застосування сучасних будівельних технологій;

підвищення технічного рівня на підприємствах усіх ланок комплексу;

збільшення потужності будівельної ланки та підвищення її конкурентоспроможності для закріплення на вітчизняному ринку будівельних послуг;

активного розширення сировинної бази комплексу за рахунок використання величезних обсягів відходів промислового виробництва;

більш ефективного узгодження військового будівництва зі схемами розвитку і розміщення продуктивних сил та районного планування відповідних територій;

зниження техногенного навантаження на природне середовище та забруднення його компонентів [12;254].

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена на території України.

У перспективі розвиток галузей промисловості будівельних матеріалів пов’язаний із реконструкцією технічної бази, подальшим впровадженням механізації та автоматизації технологічних процесів, розширенням випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості. Важливим напрямом є комплексне використання сировини.

Отже, Україна сьогодні має значний потенціал будівельного комплексу. Головне завдання - ефективне використання його потужностей.

Відповідно до Концепції стратегії розвитку будівельного комплексу України на період до 2015 року, серед основних напрямків та перспектив слід зазначити наступні [20;3].

. Розвиток науково-технічного прогресу й інноваційної діяльності в будівництві повинен забезпечити підвищення якості будівельної продукції, досягнення високих споживчих характеристик будинків і споруд, їхньої надійності, безпеки, функціональної й естетичної комфортності та експлуатаційної екологічності, перетворення архітектурно-будівельного середовища життєдіяльності людини та її подальший розвиток до рівня, який відповідає сучасним досягненням соціально благополучних і технічно розвинених країн.

Для реалізації цих завдань необхідно:

створення наукомістких технологій, які забезпечують ефективне використання сировинних ресурсів на базі фундаментальних і прикладних наукових досліджень з використанням пріоритетних технічних рішень, досягнень у галузі біотехнології, лазерної, радіаційної, плазмової технології, хімії, машинобудування, інформаційних технологій;

створення конкурентоспроможних за якістю і ціною типів будинків, матеріалів і виробів з урахуванням вимог безпеки, ергономіки, гігієни й ін.;

вироблення науково обґрунтованих рекомендацій із стратегічних цілей науково-технічної політики, пріоритетних напрямів науки і техніки й ефективних механізмів їхньої реалізації;

удосконалення економічного механізму підвищення ефективності роботи галузей будівельного комплексу шляхом розробки й упровадження на рівні підприємств, будівельних організацій і компаній систем стратегічного планування, маркетингу і фінансового менеджменту;

розробка й реалізація програм структурної перебудови галузей будівництва та його матеріально-технічної бази в розрізі регіонів;

розробка і впровадження на всіх рівнях функціонування будівельного комплексу локальних і глобальних інформаційних баз даних і мереж, які забезпечують формування і вихід на товарні ринки, в тому числі на регіональному і міжнародному рівні, ринки послуг та інновацій у будівельному комплексі; інформаційно-аналітичний супровід із питань ціноутворення, напрямів науково-технічного прогресу, доступу до ринків капіталів і трудових ресурсів;

розробка напрямів розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності виробничої бази будівельно-дорожнього й технологічного машинобудування для підприємств і організацій будівельного комплексу;

розвиток міжнародного співробітництва із закордонними країнами на основі дво- і багатосторонніх угод і програм з розробки, придбання й продажу якісно нових видів продукції, ресурсів, технології, ліцензій; участь у міжнародних науково-технічних організаціях;

зниження енерговитрат на теплопостачання будинків і споруд у житлово-комунальному господарстві та виробничій сфері в 1,% - 2 рази, в тому числі на 20% за рахунок використання нетрадиційних джерел енергопостачання;

заміщення на 20- 30% природної мінеральної сировини виробничими й побутовими відходами при виробництві бетонів, розчинів, керамічних виробів та інших видів будівельних матеріалів з істотним зниженням їхньої вартості;

зниження маси будівельних конструкцій, виробів, матеріалів, будинків і споруд і, як наслідок, скорочення транспортних витрат на одну чверть;

освоєння випуску нового покоління високоякісних будівельних матеріалів і виробів, у тому числі композитних, витіснення з ринку інвестиційних ресурсів більш дорогих імпортних матеріалів аналогічного призначення;

технічне оснащення кваліфікованих робітників-будівельників сучасним інструментом вітчизняного виробництва з метою підвищення продуктивності їхньої праці у два рази і більше [20;4].

. Першочерговим завданням у сфері підготовки і перепідготовки фахівців будівельної галузі є складання сучасних програм навчання як за змістом, так і номенклатурою спеціальностей.

Результатом цієї роботи повинна стати побудова єдиної організаційної системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих робочих кадрів у розрізі будівельних професій з використанням наявної і створенням нової регіональної освітньої інфраструктури на базі акредитованих головних організацій будівельної галузі як спеціалізованих регіональних центрів, а також державного представництва у підвищенні кваліфікації й перепідготовки кадрів для будівництва і житлово-комунального комплексу України.

. Вплив діяльності будівельного комплексу на стан навколишнього середовища відбувається за трьома основними напрямами:

при використанні природних ресурсів у виробничому процесі (ресурси надр, водні, лісові й ін.);

при використанні території і простору (земельні ділянки, акваторія, геологічне середовище);

при викидах у навколишнє середовище виробничих відходів будівництва й промисловості будівельних матеріалів.

У рамках будівельного комплексу з метою гарантування безпеки й зниження негативного впливу на навколишнє середовище.

У прогнозований період очікується подальше зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища і докорінне поліпшення його стану за рахунок продовження робіт з реконструкції виробництв, упровадження передових екологічно безпечних технологій. Передбачаються будівництво і реконструкція споруд з очищення відхідних газів і стічних вод у промисловості, сільському господарстві й житлово-комунальному секторі, будівництво й освоєння дослідно-промислових установок з переробки і знешкодження різних промислових відходів, відходів житлово-комунального й сільського господарства.

У сфері очищення, знезаражування, утилізації відходів, природних і стічних вод рекомендується застосування високоефективних технологій.

. Підвищення конкурентоспроможності будівельної продукції на внутрішньому й світовому ринках вимагає у першу чергу проведення інституціональних перетворень, головними напрямами яких є:

реформування підприємств;

підтримка малого підприємництва;

розвиток інтегрованих структур.

Основу реформування підприємств становить комплекс наступних внутрішніх перетворень.

Підтримка малого підприємництва здійснюється шляхом формування політичних, правових й економічних факторів для його вільного розвитку.

Крім того, проблема конкурентоспроможності вимагає вирішення низки науково-технічних, виробничо-економічних, соціальних й екологічних завдань, а саме:

розвитку інноваційного потенціалу будівельного комплексу;

підвищення технічного рівня і якості видів будівельної продукції, які користуються найбільшим попитом на вітчизняному й світовому ринках;

розробки і промислового освоєння екологічно чистих будівельних матеріалів, конструкцій і виробів, які забезпечують зниження сукупних витрат на одиницю корисних властивостей;

створення будівельних машин і техніки, за допомогою яких реалізуються сучасні прогресивні ресурсозберігаючі технології [20;5].

На підвищення ефективності виробництва й конкурентоспроможності будівельної продукції мають бути спрямовані заходи державної підтримки.

. Здійснення структурного регулювання модернізації будівельної галузі в ринкових умовах повинне спиратися на механізм і систему регуляторів та інструментів, зокрема інвестиційних, фінансово-цінових, нормативно-правових тощо.

До інструментів інвестиційного регулювання відносяться: стимулювання попиту на інвестиції держави, бізнесу усіх видів, домашніх господарств, розробка напрямів пільгового кредитування й оподатковування, а також застосування процедури прискореної амортизації тому числі в галузях будівельно-промислового бізнесу, а також захист на державному рівні прав та інтересів кредиторів й інвесторів, посилення контролю акціонерів за діяльністю суб'єктів будівельно-промислового бізнесу [21; 27].

Фінансово-цінові регулятори включають: ціновий контроль держави, індексацію цін, формування індексів-дефляторів на будівельно-монтажні роботи, будівельні матеріали і будівельну техніку, фінансові субсидії.

Новою системою ціноутворення в Україні передбачене формування на державному рівні державних елементних кошторисних норм, що достатні для розробки і впровадження нових кошторисних нормативів на територіальному й галузевому рівнях за узгодженням із Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

. Основним механізмом реалізації стратегії є комплекс заходів щодо активізації інвестиційної діяльності в будівництві, який включає:

концентрацію державних інвестицій на об'єктах, які забезпечують упровадження нових містобудівних принципів, архітектурно-будівельних систем, технологічних, об'ємно-планувальних і конструктивних рішень;

підвищення рівня координації та якості управління інвестиціями, реалізованими в рамках адресної інвестиційної програми і Державних цільових програм, спрямованих на підвищення економічного добробуту країни, конкурентоспроможності будівельної продукції;

активне використання механізмів зниження інвестиційних ризиків у наукомісткі і високотехнологічні проекти за рахунок державної підтримки заключних стадій досліджень і розробок та доведення їх результатів до стадії комерційного освоєння;

активізація розвитку інфраструктури інвестиційного ринку (фондів венчурного фінансування, страхових агентств, спеціалізованих інформаційних агентств тощо), формування ринку інноваційно орієнтованих інвестиційних проектів;

розробка механізмів участі держави в інвестиційних проектах нефінансовими вкладеннями у вигляді об'єктів інтелектуальної власності;

активізація діяльності державних банків, державних інвестиційних компаній у доборі й фінансуванні на зворотній основі інвестиційних проектів будівництва;

посилення інвестиційної спрямованості в діяльність ринку цінних паперів з метою вдосконалення механізму міжгалузевого переливу капіталу;

вдосконалення й розширення лізингової діяльності;

перегляд існуючих механізмів і принципів виділення державних гарантій по інвестиційних кредитах.

Отже, складність і багатомірність поставлених завдань, а також їх часовий взаємозв'язок обумовлюють доцільність виділення кількох етапів реалізації стратегії. Визначено такі етапи реалізації стратегії: І етап - 2006-2007 pp., ІІ етап - 2007-2015 pp.

Таким чином, виходячи з основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України на 2006 р. програми соціально-економічного розвитку України на середньострокову перспективу на 2006- 2010 pp. та на період до 2015 р., в будівельному комплексі очікується:

зростання темпів інвестицій в основний капітал галузі за рахунок усіх джерел фінансування до 8- 10% у рік;

збільшення обсягів будівельно-монтажних робіт із договорів будівельного підряду до б- 8% у рік;

введення в експлуатацію житлових будинків усіх форм власності - близько 25 млн кв. м загальної площі у 2015 році;

зростання обсягів виробництва основних видів будівельних матеріалів, виробів і конструкцій від 1,7 до 2,9 рази.

Стимулювання інвестицій в основний капітал повинне здійснюватися за рахунок реалізації наступних заходів:

розробка економічного механізму залучення до господарського обороту об'єктів незавершеного будівництва;

розробка і впровадження заходів щодо стимулювання залучення заощаджень населення в інвестиційний процес;

використання можливості некапіталомісткого зростання за рахунок завантаження виробничих потужностей, що простоюють;

зменшення числа посередників між інвесторами, виробниками і споживачами будівельної продукції;

посилення інноваційної спрямованості інвестиційній діяльності;

вдосконалення управління пакетами акцій акціонерних суспільств;

підвищення інвестиційної привабливості підприємств на основі рішення питання про власність на землю під будівлями і спорудами;

державне регулювання амортизаційної політики;

вивід з господарського обороту невживаних основних фондів, регулювання застосування прискореної амортизації;

контроль і гнучке державне регулювання імпорту технологій, машин і устаткування при реалізації інвестиційних проектів;

створення умов, сприяючих використанню корпоративних облігацій як джерело залучення інвестицій.

розробка і впровадження механізмів іпотечного (або інших перспективних форм) житлового кредитування;

Разом з вдосконаленням нормативно-правової бази для розвитку іпотечного кредитування необхідно розробити комплекс організаційних і фінансових заходів, основними з яких є:

створення державної системи страхування іпотечних ризиків в Україні для ефективного захисту учасників іпотечного житлового кредитування і забезпечення активної участі страхових компаній на інвестиційно-будівельному і іпотечному ринках;

розвиток інфраструктури іпотечного житлового кредитування - іпотечних агентств, кредитних бюро, реєстрації і інституту оцінки нерухомості, консультаційних пунктів для населення і центрів підготовки фахівців для організацій - професійних учасників іпотечного ринку;

забезпечення темпів зростання об'ємів житлового будівництва (до 15 відсотків на рік) за рахунок впровадження іпотечного житлового кредитування і активізації інвестиційно-будівельної діяльності;

підвищення ефективності функціонування житлових програм, що фінансуються з використанням бюджетних коштів, шляхом формування єдиного порядку їх реалізації, зокрема, на основі створюваної інформаційно-аналітичної електронної системи моніторингу житлового фонду, іпотечних житлових кредитів і інвестиційний-будівельної діяльності.

Прогнозований розвиток будівельного комплексу приведе до збільшення оподатковуваної бази організацій і підприємств не менше як в 1,7- 2,3 рази. При цьому щорічні: прибуток підприємств і організацій, податкові платежі в бюджети всіх рівнів і надходження в позабюджетні фонди зростуть більше ніж на 20 млрд. гривень [20; 7].

Практично буде реалізовано одне з найважливіших соціальних завдань, спрямованих на забезпечення комфортним житлом населення України.

Упровадження прогресивних і ресурсозберігаючих технологій дозволить скоротити кошторисну вартість об'єктів, що споруджуються, підвищити ефективність капітальних вкладень, значно знизити експлуатаційні витрати. Проведена модернізація житлового фонду й об'єктів житлово-комунального господарства дає можливість скоротити вартість комунальних послуг у середньому на 20%, досягти різкого скорочення дотації з бюджету на утримання об'єктів житлово-комунального господарства. Підвищиться зайнятість населення в будівельному комплексі більш ніж на 40 тис. чоловік. Експорт продукції промисловості будівельних матеріалів зросте в кілька разів. Послабиться залежність від імпорту продукції й виробів будівельного призначення. При цьому згідно з численними розрахунками окремих проектів програм вироблені витрати окупляться менш ніж за 3 роки.

Розробка та реалізація Концепції стійкого розвитку будівельного комплексу дозволить забезпечити досягнення основних економічних показників його розвитку.

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

.1 Визначення фінансово-економічної безпеки підприємства. Об'єкти й суб'єкти економічної безпеки підприємства

При переході промисловості України до ринкових відносин одним з головних завдань керівників підприємства є збереження їхньої стабільної діяльності. Залежно від величини й профілю підприємства, технологічного рівня виробництва на результати його діяльності можуть негативно вплинути як техногенні й природні катастрофи й аварії, так і протиправна діяльність кримінальних структур і конкурентів.

Економічна стабільність нерозривно пов'язана з поняттям економічної безпеки, тобто надійного захисту від різних видів погроз.

У широкому розумінні, економічна безпека підприємства означає захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути різноманітні погрози або пристосуватися до різних погроз, які не відбиваються негативно на його діяльності.

Також економічну безпеку підприємства можна охарактеризувати так - це такий стан даного господарського суб'єкта, при якому життєво важливі компоненти структури й діяльності підприємства характеризуються високим ступенем захищеності від небажаних змін.

У кожному разі існує 3 категорії - об'єкти, піддані небезпеки ззовні, суб'єкти, що забезпечують безпеку й погрози, що запобігають, і самі негативні впливи, погрози, небезпеки.

Погрози на підприємстві можуть виникнути стосовно трьох об'єктів:

майну,

інформації,

людям.

Економічну безпеку забезпечують суб'єкти - спеціальні служби, створювані на підприємстві, які займаються організацією й проведенням заходів, спрямовані на захист інтелектуальної власності, договірної бази, протидії промислово-економічному шпигунству.

За певних умов і керівник підприємства може взяти на себе ці обов'язки або скористатися послугами фірм, що спеціалізуються на охоронній діяльності. Однак найбільше доцільно будувати систему захисту економічної безпеки на основі існуючої структури керування.

У завдання служби економічної безпеки входять:

визначення цілей і основних напрямків діяльності по забезпеченню ЕБП,

організація роботи системи захисту, контроль за її підтримкою в постійній працездатності,

розробка нормативів роботи з комерційною інформацією,

розробка мер безпеки й правил робіт, зберігання й транспортування матеріальних цінностей,

організація навчання персоналу підприємства правилам дотримання й підтримки режиму безпеки.

При цьому можна виділити наступний блок функцій, закріплені за відповідними структурними підрозділами:

Юридичний відділ відповідає за:

розробку вимог, доцільних для включення в умови товарів, що містяться,

правове навчання персоналу захисту від злочинних зазіхань,

розробку інструкцій з ЕБ для відповідних структурних підрозділів.

На спеціальний відділ покладена:

розробка порядку допуску персоналу до роботи з інформацією, що містить комерційну таємницю,

установлення правил і процедур класифікації, маркування документів і інших носіїв інформації, що містять комерційну таємницю,

паспортизація приміщень, де зберігаються товарно-матеріальні цінності, і здійснення мер по підвищенню надійності й фізичного захисту,

розробка, запровадження в дію й підтримку на охоронюваній території пропускного й внутрішнього режиму,

контроль виконання, аналіз стану надійності зберігання матеріальних цінностей, охорони, пропускного й внутрішнього режиму,

проведення внутрішнього розслідування по фактах порушення порядку роботи з майновими цінностями.

Крім того, для забезпечення фізичної схоронності документів, запобігання розголошення відомостей, що втримуються в них, що становлять комерційну таємницю, керівник підприємства повинен увести спеціальний порядок їхнього обліку, зберігання й використання. Організація цього процесу покладає на спеціальне діловодство.

Рекомендується на великих підприємствах створювати відділ протидії промислово-економічному шпигунству, що:

розробляє й проводить спеціальні міри відносно фірм-конкурентів,

підтримує контакти з органами безпеки,

надає допомогу керівникам підрозділів у вироблення й у здійсненні мер захисту відомостей у процесі конструкторської, виробничої й іншої діяльності,

розробляє системи протидії технічним засобам ПЕШ,

здійснює інформаційне забезпечення одержання даних про зазіхання, що готуються, на економічні інтереси підприємства.

Крім постійно діючих в інтересах економічної безпеки підприємства структурних підрозділів окремі питання, наприклад, фінансової, ресурсної безпеки, вирішуються експертами з відповідних відділів.

4.2 Економічне середовище й виявлення небезпек

Економічне середовище підприємства являє собою сукупність суб'єктів, умов, процесів, які прямо або побічно впливають на діяльність підприємства, і, отже, на його економічну безпеку.

До суб'єктів економічного середовища відносять:

конкуренти,

постачальники,

клієнти,

контактні аудиторії.

Однак, найбільший вплив на економічну безпеку підприємства робить діяльність держави й конкурентів.

Негативні й позитивні наслідки діяльності державних структур представлені в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 - Можлива реакція підприємства на втручання держави

Конкуренція - це суперництво підприємців, при цьому їхньої дії, з одного боку, обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку, а, з інший, - стимулюють виробництво тих товарів, які необхідні споживачеві.

Конкуренція - необхідний атрибут ринкових відносин, і разом із цим вона є одним з найпоширеніших явищ, якому властиво велике різноманіття правопорушень і погроз для діяльності підприємства (несумлінна конкуренція).

Несумлінною конкуренцією зізнаються наступні дії:

неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта,

створення перешкод підприємцям у процесі конкуренції й досягнення конкурентних переваг у конкуренції,

неправомірний збір, розголошення й використання комерційної таємниці.

Неправомірне використання ділової репутації підприємця передбачає:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упакування,

неправомірне використання товару іншого виробника,

копіювання зовнішнього вигляду виробу,

порівняльна реклама.

Створення перешкод підприємцям у процесі конкуренції й досягнення конкурентних переваг у конкуренції.

Першим видом із цих погроз є дискредитація підприємця. Під дискредитацією господарюючого суб'єкта розуміється поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних, або неповних відомостей, пов'язаних з особистістю або діяльністю підприємця, які заподіяли або могли заподіяти шкода ділової репутації.

Таким чином, ознаками дискредитацією є:

поширення відомостей,

ці відомості повинні бути неправдивими, неточними, неповними, тобто не відповідати дійсності,

поширення неправдивих, неточних, неповних відомостей заподіяли б шкода ділової репутації підприємця. Це може бути інформація про погану роботу суб'єкта підприємницької діяльності, неякісно зробленої їм продукції, виконаних робіт, неправомірному використанні товарного знаку й т.д.

В умовах твердої конкуренції на ринку існують також наступні погрози:

розкрадання готової продукції, транспортних засобів, матеріальних запасів, ЕОМ,

зараження програм ЕОМ комп'ютерними вірусами,

публікації в пресі й виступах,

доступ конкурентів до патентного фонду підприємства,

звільнення великої кількості співробітників, що мали доступ до значного обсягу інформації,

фіктивні запити провідним спеціалістам при пропозиції їм можливості роботи у фірмах конкурентів,

шантаж, підкуп, переманювання фахівців,

виведення з ладу співробітників.

Однак, немаловажне значення в діяльності підприємства грають і постачальники, від роботи яких залежить його нормальне функціонування. Будь-який збій у поставках може загрожувати простоями встаткування, і як наслідок - більшими фінансовими втратами. З боку постачальників існує ще одна погроза. Вона виникає, коли постачальник є монополістом у своїй області й використає це положення, установлюючи ціни на свої послуги вище, ніж вони є насправді. При цьому у випадку відмови підприємство ризикує залишитися без необхідних ресурсів, а прийняття умов тягне до збільшення витрат, отже, і собівартості продукції.

Державна політика щодо підтримки мають виходити зі стратегій соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, які для своєї реалізації потребуватимуть певного рівня розвитку будівництва - промислового, енергетичного, транспортного, житлово-цивільного тощо.