Безготівкові розрахунки

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Кафедра обліку та аудиту

Напрям підготовки «Менеджмент»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси підприємств»

на тему:

Безготівкові розрахунки

Студента Мамай В.Д.

ІІІ курсу 31 групи

Керівник Даниленко В.В.

м. Харків - 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Економічна сутність безготоівкових розрахунків

1.1 Сутність та організація безготівкових розрахунків

.2 Роль безготівкових розрахунків у господарському обороті

1.3 Форми безготівкових розрахунків і способи платежу

Розділ 2. Організація безготівкових розрахунків на підприємстві

.1 Оцінка фінансового стану

.2 Економічна відповідальність за несвоєчасність розрахунків

Розділ 3. Удосконалення організації безготівкових розрахунків

.1 Аналіз стану розрахунків і платоспроможності підприємства

.2 Контроль за станом безготівкових розрахунків

ВИСНОВКИ

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Для здійснення будь-якої господарської операції підприємство повинно здійснити розрахунки з іншим підприємством, найшвидший тип розрахунків між юридичними та фізичними особами - безготівкові. Банк в цих розрахунках виступає як посередник між клієнтами, що здійснюють платежі.

Безготівкові розрахунки - це переказування певної суми коштів із розрахунків платників на рахунку одержувачів, а також переказування з доручення підприємств, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки одержувачів.

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро - та макрорівнях.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату для виробництва матеріальних ресурсів, оплата заробітної плати працівникам, оплату зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень.

Об’єктом дослідження моєї роботи є форми та умови безготівкових розрахунків підприємств. Щоб зрозуміти і осмислити безготівкові розрахунки треба визначити кожен вид цих розрахунків, їх особливості, реквізити та ін.

Актуальність цієї теми важко переоцінити: майже усі підприємства здійснюють безготівкові розрахунки, мають різни види рахунків і користуються різними формами безготівкових розрахунків. В умовах ринкової економіки форми безготівкових розрахунків набувають нової сутності: підприємство має само вибирати найефективніші та найкращі форми розрахунків. Безготівкові розрахунки нерозривно пов’язані із підприємницькою діяльністю і від правильності застосування тієї чи іншої форми розрахунків підприємство може виграти або програти.

Метою моєї роботи являється вивчення форм безготівкових розрахунків в системі народного господарства України і як вони здійснюються, їх облік, організація та методика аудиту безготівкових розрахунків, ведення робочих документів аудитора.

В першому розділі розглядаються поняття, принципи і система безготівкових розрахунків, тобто теорію - те на чому базуються безготівкові розрахунки між підприємствами, їх народногосподарське значення, спосіб безготівкових розрахунків, визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків, аналіз нормативної бази та спеціальної літератури з питань обліку та аудиту безготівкових розрахунків.

В другому вивчається практичне використання різних форм безготівкових розрахунків, їх класифікація, оформлення, реквізити, особливості, схема документообігу. їх облік, нормативно-правові акти, які регламентують порядок здійснення безготівкових розрахунків, загальні принципи організації безготівкових розрахунків та їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу. Також вивчається облік кожної з форм безготівкових розрахунків.

Третій розділ роботи буде присвячений удосконаленню організації безготівкових розрахунків.

Розділ 1. Економічна сутність безготівкових розрахунків

1.1 Сутність та організація безготівкових розрахунків

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.

Зобов’язання платника (покупця, замовника, і іншого споживача) розрахуватись з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги) виникає в наслідок укладення відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду , тощо).

Існування цього зобов’язання базується на відповідному виконанні отримувачем засобів (постачальником, підрядчиком, виконавцем тощо), свого зобов’язання по цьому договору, яке є зустрічним по відношенню до зобов’язання платника.

В юридичній літературі періоду до кредитної реформи 1930-1932р.р. права і зобов’язання сторін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію, виконанні роботи, надані послуги ніколи не розглядались в якості самостійних правовідносин, незалежних від договору, з якого вони виникають.

В період після вказаної реформи в літературі з’явилось поняття розрахункових правовідносин. Прихильники цієї точки зору доказували, що безготівкові розрахунки, що здійснюються сторонами через банк, відокремлюються від договору, з я кого вони виникли і набувають самостійності, тобто перетворюються в самостійні правовідносини. Вони пояснюють це слідкуючим чином. Так як банк не включається в правовідношення по наданню відповідних послуг, то в той же час стає одним із суб’єктів розрахункових правовідносин, суб’єктивний склад розрахункових по наданню послуг, за які здійснюються розрахунки.

Розрахунки за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги відокремлюються від своєї основи - відповідного договору і перетворюються в самостійні розрахункові правовідносини тільки завдяки посередництву банка. Якщо розрахунки здійснюються безпосередньо, минаючи банк, особливих самостійних розрахункових правовідносин не виникає.

Теорія розрахункових правовідносин була народжена існуючими після кредитної реформи 1930-1932 рр. адміністративно-командними методами управління економікою, особливим правовим положенням банку, який є одночасно органом управління і господарюючим суб’єктом, що об’єктивно потребувало спеціального правового регулювання і виділення самостійних розрахункових правовідносин.

Зараз, коли Україна стала ринковою державою, безготівковій формі розрахунків і розрахункам взагалі стали приділяти багато уваги як в юридичній літературі так і в законодавстві України.

Безготівковий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів господарських суб’єктів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги.

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних відносин між господарськими суб’єктами. Суть таких відносин можна передати формулою “Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому продаєш”.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.

Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро -, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’єктів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

. Грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб’єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.

. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться , як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” - правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний проконтролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов’язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.

. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання більш раціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб’єктами своїх грошових зобов’язань один перед одним, різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:

перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообміні операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взаємних вимог.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

Використання способу платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного предмету, який одержує постачальник.

В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованості. Розрахунки. засновані на заліку взаємні заборгованості платників, - це розрахунки, за якими взаємні зобов’язання господарський суб’єктів один до одного погашаються рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємної заборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємної заборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарськими суб’єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємної заборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.

1.2 Роль безготівкових розрахунків у господарському обороті

В процесі здійснення господарської діяльності суб’єкти господарювання укладають різні договори. Змістом будь-якого оплатного договору про купівлю-продаж товарів, виконання робіт або надання послуг є зобов’язання однієї із сторін здійснити платіж на користь іншої сторони. В більшості випадків для здійснення розрахунків суб’єкти господарювання використовують безготівкову форму розрахунків.

Широкому втіленню безготівкових розрахунків сприяє чисельна кількість банківських установ, зацікавленність держави у проведенні саме безготівкових розрахунків, зокрема для забезпечення контролю в оподаткуванні суб’єктів господарської діяльності та інші чинники.

Крім того, в своїй діяльності суб’єкти мають дотримуватись законодавчих вимог щодо здійснення касових операцій та використання граничних сум готівки і у разі перевищення встановленої суми здійснювати платежі в безготівковій формі.

Отже, дослідження питання безготівкових розрахунків є актуальним та має теоретичний та практичний інтерес.

Метою даної доповіді є визначення сутності та ролі безготівкових розрахунків в господарській діяльності та виявлення особливостей організації даної форми розрахунків.

Різним аспектам безготівкових розрахунків присвячено чимало досліджень таких вчених як В. Бєлов, К. Трофимов, Л. Новосьолова, О. Лаврушин та інші.

Відповідно до ст.341 ГК України при безготівкових розрахунках всі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок отримувача або шляхом заліку взаємних зобов’язань та грошових претензій [1].

Наведене поняття безготівкових розрахунків більш детальніше наведене в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, згідно якої безготівкові розрахунки являють собою перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді [2].

Новосьолова Л.А. підкреслює, що «необхідною умовою проведення безготівкових розрахунків є наявність у платника і отримувача коштів рахунку в банку» Основна частина здійснення безготівкових розрахунків припадає на комерційні банки, оскільки саме вони виконують розрахунково-платіжну функцію в платіжному обороті. При цьому, банки при здійсненні безготівкових розрахунків не стають стороною в основному зобов¢язанні, на виконання якого провадяться розрахунки, а лише відповідають перед клієнтами та несуть відповідальність відповідно до договору на розрахунково-касове обслуговування.

Платежі в безготівкових розрахунках здійснюються в межах коштів, що містяться на рахунку платника. У разі необхідності банк може надати платнику кредит для здійснення розрахунків. Аналогічним чином висловлює свою позицію в юридичній літературі К.Т. Трофимов, зазначаючи: «Фактично розрахункова операція за участю банків являє собою послідовне дебетування - кредитування рахунків»

До правових гарантій, що забезпечують взаємовідносини учасників безготівкових розрахунків належать, по-перше, банк повинен гарантувати право клієнта безперешкодно розпоряджатися своїми коштами, по-друге, законодавче встановлення строків проведення операцій по банківських рахунках.

До гарантій прав власника рахунка належить недопустимість обмеження його права розпорядження ним. Банки не мають права відмовляти клієнтам у здійсненні операцій, передбачених законом та договором банківського рахунку.

Характерною особливість безготівкових розрахунків є те, що списання грошових коштів з рахунку здійснюється банком за розпорядженням клієнта. Без розпорядження клієнта списання коштів допускається виключно за рішенням суду, а також у випадках, встановлених законом та договором між банком та клієнтом.

Списання банком коштів здійснюється у порядку надходження розрахункових документів та встановлено черговість їх виконання у випадку одночасного надходження і недостатності коштів.

Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі розрахункових документів, до яких відповідно до чинного законодавства належать платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселя, чеки, банківські платіжні картки та інші платіжні інструменти.

В юридичній літературі та практиці наводяться переваги безготівкових розрахунків в порівнянні із готівковою формою. Такі переваги обумовлені в значній мірі тією роллю, яку виконують безготівкові розрахунки в господарській діяльності.

Так, безготівкові розрахунки відіграють важливе значення у прискоренні обороту коштів, скороченні готівки, необхідної для обігу. Завдяки безготівковим розрахункам здійснюється концентрація грошових ресурсів в банках, а тимчасово вільні кошти є одним із джерел кредитування. Широке застосування безготівкової форми дозволяє визначити розміри емісії та вилучення готівки із обігу.

Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити висновок про те, що безготівкова форма розрахунків - це основна форма здійснення платежів в сфері господарювання, яка здійснюється через банківські установи шляхом перерахування належних сум по банківських рахунках або шляхом заліку взаємних зобов'язань та грошових претензій.

Основна задача безготівкових розрахунків полягає в протидії розвитку тіньової економіки та покращенні економічного стану суб'єктів господарювання.

1.3 Форми безготівкових розрахунків і способи платежу

Безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах, які відрізняються одна від одної особливостями економічних відносин контрагентів., способами платежу та організацією документообігу, тобто системою оформлення, руху та використання розрахункових документів.

Згідно з запровадженим Національним банком України порядком, безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:

платіжними дорученнями;

платіжними вимогами-дорученнями;

розрахунковими чеками;

акредитивами;

платіжними вимогами.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється законодавством України, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Інструкцією визначені загальні принципи організації безготівкових розрахунків та їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу.

Дія Інструкції поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, банки та їх установи, фізичних осіб.

Інструкцією визначено, що кошти підприємств підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами мають здійснюватись через банки шляхом перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання коштів передбачене законодавством України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з їх рахунки.

Оформлення розрахункових документів:

Розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку в паперовій формі, мають відповідати встановленим стандартам.

Розрахункові документи за операціями, що здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, повинні мати відбиток печатки та підписи відповідальних осіб, яким, відповідно до чинного законодавства України та установчих документів підприємства, надане право розпорядження рахунком і підпису розрахункових документів і які повідомлені банку в картці із зразками підписів та відбитком печатки.

Розрахункові документи, складені підприємцями без створення юридичної особи, підписуються однією відповідальною особою, зразок підпису якої зазначений в картці зразків підписів та відбитка печатки (за наявності печатки).

Розрахункові документи від фізичних осіб приймаються банком до виконання за підписом такої фізичної особи, що відповідає зразку вміщеного в картку рахунка.

Клієнтам банку надано право подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Спосіб подання клієнтом документів до банку має бути передбачений у договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження максимального або мінімального розміру суми, однак в межах залишків коштів на початок операційного дня.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, виконуються банком того ж дня, а розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного дня.

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного дня після отримання інформації від розрахункової палати.

Розрахунки в системі електронних платежів «клієнт-банк»

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «Клієнт - банк», яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді та автоматичне ведення протоколу передавання розрахункових документів між банком і клієнтом як у банк, так і клієнту.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів "Клієнт - банк» і оброблення його електронних документів банком е окремий договір між ним і банком. У такому договорі обумовлюються права, обов'язки та відповідальність сторін у разі виникнення спірних питань і порядок їх вирішення.

При використанні системи "Клієнт - банк» здійснюється звірення (квитовка) файлів початкових і зворотних платежів між банком і клієнтом, підготовка виписки за платіжними операціями клієнта в банку протягом операційного дня та звірення цієї інформації з інформацією клієнта наприкінці дня.

Платіжне доручення

Найпоширенішою в господарському обороті є форма розрахунків із застосуванням платіжних доручень. Приклад заповненого платіжного доручення наведено на рис 2.1.

Рис. 2.1 Платіжне доручення

Платіжне доручення - це документ, який є письмовим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень можуть здійснюватись:

за фактично одержані товарно-матеріальні цінності (виконані роботи, надані послуги);

в порядку попередньої плати;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

в інших випадках за згодою сторін.

Платіжні доручення приймаються банками до виконання протягом 10 календарних днів з дня виписки, не враховуючи день виписки.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках.

Платіжні доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством, приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

У разі відсутності коштів на основному рахунку платника такі доручення обліковуються банком на позабалансовому рахунку.

При цьому платник зобов'язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості.

У разі недостатності коштів на основному рахунку підприємства для виконання таких доручень здійснюється їх часткова оплата, яка оформлюється меморіальним ордером.

При розрахунках за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи або послуги в платіжному дорученні в рядку «Призначення платежу» зазначається назва товарно-матеріальних цінностей, номер і дата товаротранспортного документа, що підтверджує отримання цінностей.

При попередній оплаті в рядку «Призначення платежу» робиться запис про попередню оплату з посиланням на номер і дату договору.

У дорученні на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків і зборів до бюджету та державних цільових фондів, у рядку «Призначення платежу» вказуються підрозділи бюджетної класифікації, строк настання платежу, а також те, що податки до бюджету або збори до державних цільових фондів, утримані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати праці, перераховані повністю.

У разі якщо на рахунках підприємств недостатньо коштів, необхідних для видачі заробітної плати та одночасного перерахування вищезазначених платежів, у дорученнях у рядку «Призначення платежу» зазначається, що податки та збори, утримані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати праці, перераховуються в сумах, пропорційних залишку коштів на рахунку.

Розрахунки платіжними дорученнями між постачальниками і покупцями можуть здійснюватись також при рівномірних і постійних поставках товарів або виконання робіт, надання послуг шляхом періодичного перерахування коштів у строки і в розмірах, які обумовлені в договорах.

У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, періодичність звернення розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем. Останній платіж за договором, як правило, має врахувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.

) відвантаження продукції (виконнання робіт, надання послуг) та отримання товару і рахунок-фактуру від постачальника;

) платник (покупець) направляє платіжне доручення в свій банк;

) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;

) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника.

Рахунок-фактура - документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи поданих послу).

Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).

Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв’язку пенсії, аліменти, заробітну плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громадянам, а юридичним особам - на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.

Розрахунки платіжними дорученнями досить прості і зручні. Їхнім недоліком є відсутність повної гарантії платежу постачальнику.

Платіжна вимога-доручення.

Платіжна вимога - доручення е комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин.

·   верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (робіт, послуг):

·   нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, яка проставлена в рядку «Сума до оплати літерами».

Платіжні вимоги - доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписки.

Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами - дорученнями подана на рис 2.2.

Рис 2.2. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами - дорученнями

1)   Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги), виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, передбачені угодою, надсилає платникові;

2) Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплати її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк;

) Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх списання;

) Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта у день їх надходження.

Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.

Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

На мою думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є мало поширеною.

Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів.

Чеки

З метою скорочення обсягів розрахунків готівкою в безготівкових розрахунках за отримані товари, виконані роботи та надані послуги можуть застосовуватись чеки.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. облік їх ведеться окремо.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або кілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.

Чекова книжка видається строком на один рік. Строк дії розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі,- три місяці.

Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з використанням технічних засобів.

В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахункового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов’язкових вимог і мати фірмову позначку банку.

На чеках не допускається виправлень та використання факсиміле замість підпису.

У чеку мають бути заповнені всі реквізити. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов’язкові реквізити:

·   назва банку;

·   наказ про сплату грошової суми;

·   отримувач грошей;

·   дата і місце виписки чека;

·   підпис чекодавця.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів.

Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого виписаний документ що підтверджує отримання ним товарів, виконання робіт надання послуг

За бажанням фізичної особи, розрахунковий чек може бути виписаний на ім'я іншої особи, яка в цьому разі стає власником чека.

Видача розрахункових чеків на пред'явника забороняється. Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється.

У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека.

1)   Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів.

2)   Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками”.

3)   Платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку.

4)   Платник отримавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальнику чек.

5)   Постачальник відвантажує покупцеві товар.

6)   Постачальник здає в обслуговуючий банк чек разом із 3 примірниками реєстрів.

7)   Банк чекоотримувача, перевіривши правильність складання реєстру і реквізитів чека та своєчасності пред’явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірником реєстру, інкасує чек до банку емітента.

8)   Банк-емітент списує суму чека з рахунка покупця, на якому вона була депонована.

9)   Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекоотримувача.

10)Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника.

Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів, якщо рахунки чекодавця і чекоотримувача знаходяться в одній установі банку, і в чотирьох примірниках - на кожну установу банку окремо, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних банках.

Відповідальність за неправильне використання чеків, за збитки, що утворилися у разі передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також внаслідок зловживань з боку осіб, уповноважених на підписання чеків, несе чекодавець, якому видана чекова книжка або розрахунковий чек.

Залежно від того, на чию користь виписаний чек (легітимація чекодержателя), розрізняють три їх види:. Чек на пред’явника . В чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред’явнику. Такий чек дуже зручний в умовах ринкової економіки, бо він поруч з назвою “чек” має додатковий напис “на пред’явника”. Він не має ніяких даних про чекодержателя, тому дуже зручний для проведення різних угод, бо може бути переданий з рук в руки, оплата йде без затримки, і тому такого виду чеки мають найбільше розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в лицеву сторону своє прізвище, повинний розписатися на звороті, стверджуючи факт отримання коштів.. Ордерний чек - переказ якого можливий лише шляхом індосаменту (надпис на зворотньому боці чеку). Ордерний чек видається на ім’я певної особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цієї особи. Переказний підпис може бути (меншим, коли надпис містить найменування особи, який чек передано, і “бланкові”, який містить тільки підпис переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чеку визначається будь яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписів. Право особи, яка одержала чек за індосаментом, не залежить від прав попередника. Повноваження за кількома надписами не припиняються ні зі смертю передоручителя, ні припиненням юридичної особи, від імені якої був зроблений передоручувальний надпис, ні зміною правового статусу передоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордерні чеки повинні містити ім’я свого першого набувача. В країнах СНД ордерні чеки не вживаються.. Іменні чеки виписуються на певну особу і містять застереження “не наказу”. Іменні чеки передаються іншим особам тільки шляхом укладання угоди про уступку права вимоги (цесії).

З точки зору інкасація (отримання коштів) чеки підрозділяються на:

. Касовий чек, за яким кошти видаються або власнику рахунку або третій особі готівкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано “тільки для перерахування” або “розрахунковий” може бути перероблений у розрахунковий.

. Розрахунковий чек, на лицевій стороні якого по діагоналі однією або двома рисами зроблено перекреслення (просування) або зроблені спеціальні надписи “розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готівку. Оплата проводиться тільки в безготівковому порядку. Перекреслення такого напису не береться до уваги.

. В багатьох країнах застосовуються види розрахункових чеків, які мають назву кросовані чеки. Кросування робиться двома паралельними лініями на лицьовому боці чеку. Допустиме тільки одне кросування. Кросування може бути загальним, якщо між лініями нема ніяких позначок або є позначка “банк” або спеціальним, якщо між лініями вписано найменування платника. За чеком, що має загальне кросування, можна сплатити кошти платником тільки банку або своєму клієнту. Держатель чека, що має спеціальне кросування може пред’явити його тільки банку, який вказаний між лініями. Банк може приймати кросований чек тільки від свого клієнта або від другого банка.

Акредитив

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов'язаний виконати платіж третій особі за поставлені товари (роботи, послуги) або надати повноваження іншому (виконавчому) банку здійснити цей платіж.

В акредитивній формі розрахунків беруть участь:

·   заявник акредитива - платник, що звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

·   банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту;

·   виконуючий банк, що здійснює платіж за акредитивом;

·   бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків визначаються договором між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий - акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку емітента або виконавчому банку;

б) непокритий - акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні. На кожному акредитиві має бути зазначено, відкличний він чи безвідкличний. Якщо такого позначення немає, акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов договору, відмови в гарантуванні платежу).

Усі розпорядження про зміну умов відкличного акредитива заявник передає бенефіціару тільки через банк-емітент який повідомляє про це виконавчий банк, а останній - бенефіцара.

Виконавчий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива.

Виконавчий банк зобов'язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконавчим банком, до отримання останнім повідомлення про зміни або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Відносини між банком-емітентом і виконавчим банком регулюються кореспондентськими договорами, в яких передбачаються розміри комісійних за авізування та інші витрати, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.

Умови акредитива мають бути складені таким чином, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з іншого - забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитивну форму розрахунків.

Для відкриття акредитива, депонованого у виконавчому банку, платник подає заяву в 4 примірниках, а при відкритті акредитива. депонованого у банку - емітента - у 3 примірниках.

Схема документообігу при розрахунках акредитивами

1)   Між постачальником і платником укладається договір

2)   Платник подає банку-емітенту заяву для відкриття акредетиву

3)   Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на аналітичемй рахунок “Розрахунки акредетивами”.

4)   Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредетива.

5)   Банк бенефіціара повідомляє постачальника про відкриття й умови акредетива.

6)   Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи, надає послуги.

7)   Бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредетива, в обслуговуючий банк.

8)   Банк бенефіціара надсилає спецзв’язком реєстр документів разом з іншими документами за акредетивом до банку-емітента.

9)   Банк-емітент після перевірки виконання усіх умов акредетива на підставі реєстру документів списує кошти з аналітичного рахунка “Розрахунки акредетивами”.

10)Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.

У разі отримання негативної відповіді або її ненадходження виконавчий банк повертає всі документи за акредитивом бенефіціару з написом на першому примірнику реєстру про причини їх повернення за підписами головного бухгалтера і виконавця, засвідченими штампом банку.

У разі якщо умовами акредитива передбачений акцепт заявника акредитива, то уповноважена особа заявника має подати виконавчому банку:

паспорт або інший документ що його заміняє;

зразок свого підпису, завірений заявником акредитива, якщо такого немає у виконавчому банку;

доручення, видані заявником, що відкрив акредитив, щодо його повноважень.

фінансовий господарський безготівковий платіж

Розділ 2. Організація безготівкових розрахунків на підприємстві

2.1 Оцінка фінансового стану

Об’єктом дослідження є ТОВ «АПК Савинська», що знаходиться за адресою: Харківська обл., Балаклійський район, с.м.т. Савинці, вул. Савинське шоссе 1.

Керує підприємством Липовий Юрій Іванович.Виробнича потужність переробки цукрового буряка на ТОВ «АПК «Савинська» - 3200 тонн за добу, місткість призаводського бурякопункту - 112,5 тис. тонн. Добова потужність приймання цукрового буряка складає 4 тис. тонн. Розвантаження буряка здійснюється електричними та механічними буртоукладальними машинами.

Підприємство - провідний роботодавець Балаклійського району, який стабільно розвивається. В 2012 році на ТОВ «АПК «Савинська» вироблено 15410 тонн цукру, 3790 тонн меляси, заготовлено 117 тис. тонн буряків.

Чисельність працюючих на підприємстві складає 230 робітників, а в сезон переробки буряка - 474 особи. Сьогодні на підприємстві ведуться роботи по підготовці цехів та обладнання до сезону переробки буряка. Спеціалісти Балаклійського районного центру зайнятості проводять активну роботу з укомплектування актуальних вакансій підприємства

Таблиця 2.1

Аналіз показників фінансової незалежності підприємства

Виходячи з показників фінансової незалежності підприємства можна зробити наступні висновки:

Коефіцієнт «автономії» менший рекомендованого значення, отже підприємство е залежним від залучених коштів.

Коефіцієнт фінансової стійкості у 2011 і 2012 менший рекомендованого значення, тобто частка стабільних джерел фінансування низька,але у 2013 перевищує рекомендоване значення на 0,11.

Величина власних оборотних засобів збільшується,а отже підприємство має високу здатність сплачувати борги.

Таблиця 2.2

Аналіз показників платоспроможності підприємства

Проаналізувавши динаміку коефіцієнтів за вивчаємий період можна сказати:

Коефіцієнт покриття показує що на підприємстві недостатньо оборотних коштів для погашення боргів.

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує що лише у 2012 році підприємство було здатне розрахуватись з першочерговими боргами, у 2011 і 2013 такої можливості не було.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності більше мінімального значення, проте збільшується, що є позитивною тенденцією.

Таблиця 2.3

Аналіз показників рентабельності

Виходячи з показників рентабельності підприємства можна зробити наступні висновки. Рентабельність капіталу від’ємна, підприємство має збитки. Рентабельність власного капіталу від’ємна і зменшується, це є негативною тенденцією.

Рентабельність виробничих фондів у 2012 збільшилась, тобто збитку з одиниці продукції стало менше, але у 2013 році збиток з одиниці перевищив показник 2011 року.

Таблиця 2.4

Аналіз показників ділової активності

Проаналізувавши динаміку коефіцієнтів за вивчаємий період можна сказати:

Оборотність активів (коефіцієнт ресурсовіддачі) показує що виручка від реалізації на одиницю коштів зменшується.

Фондовіддача показує що виручка від реалізації на одиницю основних фондів також зменшується.

Період одного обороту оборотних коштів становить 233, 318 і 564 днів.

Період погашення кредиторської заборгованості складає 20,70 і 116 днів, тобто період погашення к.з. збільшується.

Таблиця 2.5

Аналіз показників майнового стану

Згідно динаміки показників можна сказати наступне:

Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах зменшилась на 0,02 що є негативною тенденцією.

Частка основних засобів в активах також зменшилась.

Коефіцієнт зносу основних засобів показує що зношені основні засоби це приблизно четверта частина загальної їх вартості.

Коефіцієнт оновлення основних засобів показує що нові основні засоби займають в середньому 10% основних засобів, показник збільшується що є позитивним.

Коефіцієнт мобільності активів значно перевищує рекомендоване значення (0,5),і збільшується проте ця зміна позитивна.

2.2 Економічна відповідальність за несвоєчасність розрахунків

Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій. Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фі­нансового становища підприємств.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

Забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни залежить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їх фінансовий стан.

За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції.

Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання, що застосовується за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб'єкта.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Перед застосуванням кредитних санкцій банк може виставити вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені в процесі аналізу діяльності підприємства, а також проведення поточних кредитних і розрахункових операцій.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.

Фінансові санкції визначено Законом України «Про державну податкову службу в Україні», а також законами, які регулюють фінансові відносини підприємства щодо сплати окремих податків і зборів (обов'язкових відрахувань). Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», платники податку, що не подали або подали несвоєчасно до податкового органу декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10% суми нарахованого податку за кожний випадок такого порушення.

Суми фінансових санкцій за порушення законодавства з оподаткування мають бути перераховані до бюджетів та на спеціальний рахунок державних податкових адміністрацій підприємствами, установами та організаціями в десятиденний строк із дня складання акта перевірки. Не застосовуються штрафні санкції до платників податку, які до початку перевірки податковим органом виявили факт заниження оподаткованого прибутку, письмово повідомили про це податковий орган та сплатили суму недоплати, а також пеню, нараховану на повну суму недоплати за весь строк.

Згідно з Указом Президента України від 12.06.95 р. №336/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» з наступними змінами і доповненнями, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів:

за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі - у двократному розмірі суми надлімітної готівки;

за неповно відображену або зовсім не відображену готівку в касі - у п'ятикратному розмірі цієї суми.

За невстановлення банком підприємству ліміту залишку готівки в касі до установи банку застосовується штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваних доходів громадян за кожний випадок.

Застосування санкцій загалом позитивно впливає на зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни суб'єктів господарювання. Проте дієвість цього впливу залежить від кількох обставин.

По-перше, це визначення джерела сплати штрафів. Нині всі штрафи, пені сплачуються суб'єктами господарювання за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків. Отже, штрафи безпосередньо вплива­ють на формування чистого прибутку підприємств, їхніх фінансових ресурсів.

По-друге, це встановлення розміру штрафів за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та наявність чіткого переліку тих порушень, за які застосовуються відповідні штрафи. Розмір штрафів має бути достатнім для створення відповідальності суб'єктів господарювання. Водночас вони не повинні бути надмірно високими.

По-третє, це обов'язковість застосування штрафних санкцій, а отже, стягнення штрафів. Щодо банківських і фінансових санкцій, то вони, зазвичай, застосовуються в обов'язковому порядку. Що ж до санкцій, які визначені за порушення господар­ських договорів підприємствами, то їх застосування не завжди вважають обов'язковим. Суб'єкти господарювання можуть не застосовувати штрафні санкції у взаємовідносинах між собою. Це зумовлено тим, що отримані підприємством штрафи збільшують суму оподатковуваного прибутку.

Крім санкцій, до суб'єктів підприємницької діяльності може бути застосований і адміністративний штраф. Його слід розглядати як вид адміністративного стягнення, яке застосовується до особи за здійснення нею правопорушення, передбаченого Кодексом про адміністративні правопорушення.

До адміністративних стягнень належать:

конфіскація предмета, грошей, отриманих унаслідок здійснення адміністративного правопорушення;

позбавлення спеціального права, яке надано окремому громадянину;

виправні роботи;

адміністративний арешт;

попередження тощо.

Розділ 3. Удосконалення організації безготівкових розрахунків

3.1 Аналіз стану розрахунків і платоспроможності підприємства

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення.

Широкому втіленню безготівкових розрахунків сприяє чисельна кількість банківських установ, зацікавленість держави у проведенні саме безготівкових розрахунків, зокрема для забезпечення контролю в оподаткуванні суб’єктів господарської діяльності та інші чинники.

Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом списання коштів із банківського рахунку платника на банківський рахунок одержувача, тобто проведення відповідних засобів на банківських рахунках учасників розрахунків.

Більш ширше поняття «безготівкових розрахунків» наведене в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, згідно якої безготівкових розрахунків - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, при чому ці розрахунки проводяться банками на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в паперовому вигляді.

Необхідною умовою проведення безготівкових розрахунків є наявність у платника і отримувача коштів рахунку у банку.

Кожна з форм безготівкових розрахунків має свої переваги і проблеми. Розрахунки платіжними дорученнями завжди прості, зручні і забезпечують швидке здійснення платежу. Але, вони мають і недолік - не гарантують платіж постачальнику. Щоб подолати цей недолік в банківській практиці використовуються розрахунки акцептованими банком платіжними дорученнями. Також в останній час дуже широко стала використовуватися попередня оплата поставок.

Відносно новою, мало розповсюдженою формою розрахунків є розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Такі розрахунки дозволяють закріпити договірну дисципліну, дозволить ширше упровадити акцепт матеріальних цінностей та визволити установи банків, обслуговуючих постачальника та покупця від формального контролю за правильністю оформлення документів і документообігу. Але вони потребують вдосконалення в напрямку збільшення відповідальності платника, прискорення документообігу, використання фінансових санкцій.

Розповсюдженою формою розрахунків в ринковій економіці є акредитивна форма розрахунків. Це сама безпечна й надійна форма розрахунків, при якій більша доля відповідності лягає на банки. Ця форма розрахунків більш вигідна для постачальника, ніж для покупця, тому що останній несе видатки по відкриттю акредитиву, крім того, сума, на яку відкритий акредитив, вилучається з обороту до виплати по ньому, що є негативним для підприємства.

Від правильного вибору форми безготівкових розрахунків залежить точність оцінки діяльності підприємства, виконання його планових завдань, своєчасність отримання коштів, оперативність і правильність утворення відповідних фондів. Важливою складовою системи безготівкових розрахунків є контроль установ банків за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків у народному господарстві.

3.2 Контроль за станом безготівкових розрахунків

Контроль здійснюється у процесі проведення операцій з безготівкових розрахунків шляхом періодичної перевірки розрахункових документів, аналізу балансів та інших звітних матеріалів підприємств і перевірок у них на місцях.

Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Підприємство, яке не дотримується встановлених строків платежів, згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" має сплачувати на користь одержувачів коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки також сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, передбаченому угодою про проведення касово-розрахункових операцій.

Відповідальність за необґрунтованість безспірного стягнення або безакцептного списання коштів, за недостовірність даних, вказаних у розрахункових документах, згідно з нормами цивільного законодавства (статті 203, 440 тощо Цивільного кодексу України) має застосовуватись у вигляді відшкодування заподіяних безпідставним безспірним стягненням або безакцептним списанням збитків.

Особливого значення у практиці передачі боргів набувають векселі у разі простроченої кредиторської заборгованості, погашенні остаточної частини заборгованості за розрахунками під час заліку взаємозаборгованості. Вексель може забезпечити значно інтенсивнішу систему боротьби з неплатежами та заборгованістю. Крім того, вексель можна застосовувати в міжнародних кредитних відносинах, тому необхідно налагодити функціонування вексельного обігу на основі сучасного міжнародного вексельного права.

ВИСНОВКИ

Розрахункові відносини в Україні так як і національна економіка України знаходиться на етапі становлення. Саме тому, як раз зараз необхідно правильні основи розрахункових відносин, вибрати правильні шляхи їх розвитку і привести у відповідність до нових умов розвитку і життя нормативно-правову базу.

В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств різних форм власності в здійснені розрахунків усунено зайву централізацію, регламентацію, уніфіковано порядок їх здійснення. Однак, здійснюючи розрахунки, як підприємства, так і кредитні установи зобов’язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни.

В сучасних умовах гроші є невід'ємним атрибутом господарського життя. Тому всі угоди, які пов'язані з поставкою матеріальних цінностей і наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Останні можуть приймати, як готівкову, так і безготівкову форму розрахунку.

Організація грошових розрахунків з використанням безготівкових грошей є більш переважливою, на відміну від розрахунків із застосуванням готівкових, грошей, оскільки в першому випадку досягається значна економія на "оборотних витратах".

Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяє розгалуженна гілка банків, а також зацікавленість держави в їх розвитку.

Таким чином безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки шляхом запису по рахункам в банках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються на рахунок отримувача. Безготівкові розрахунки в господарстві організовані по визначеній системі, під якою розуміють сукупність принципів організації безготівкових розрахунків, вимог, що застосовуються до їх організації, визначених певними умовами господарювання, а також форм і способів розрахунків і пов'язаного з ними обігу документів.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

У сучасних умовах використовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:

платіжне доручення;

платіжні вимоги - доручення;

чеки;

акредитив;

платіжні вимоги;

векселя;

інкасові доручення (розпорядження).

Форми безготівкових розрахунків розрізняють залежно від характеру і змісту відповідних розрахункових документів.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам-власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, питання розрахункових документів, є досить актуальним на сьогоднішній час. Воно є дуже важливим для розвитку національної економіки, і потребує більш чіткої законодавчої регламентації. На мою думку в законодавстві треба більше уваги приділяти таким формам безготівкових розрахунків як чеки, акредитив і вексель.

Стабільність фінансової системи України і національної економіки безпосередньо пов'язана зі стабільністю розрахункової системи, тобто з наявністю надійного механізму платежів, що дозволяють безперебійно здійснювати розрахункові операції.

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексійчук В.А. Гроші та кредит в системі відтворення АПК. К.: АУ, 1999.-383 с.

. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - К.: Либідь, 1998. - 312 с,

. Гальчинський А.С. Теорія грошей. Навчально-методичний посібник. -К.: Основи, 1998.-413 с.

. Гарасим П.М., Кізима А.Я., Хомин П.Я. Фінансовий облік і звітність на підприємствах різних галузей: Навчальний посібник / За ред. Хомина П.Я. - Тернопіль: Астон, 2000. - 288 с.

. Городній М.М. та ін. Агроекологія - К.: Вища школа, 1993. - 416 с,

. Гроші і кредит: Підручник / за ред. Проф. Б.С. Івасіва. - Тернопіль: Карт- бланш, 2000.- 510 с.

. Економічна енциклопедія: У 3-х тт. і Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр "Академія", 2000 - 2001.

. Злобін Ю.А. Основи екологій. - К.: Лібра, 1998. - 248 с.

. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. №388/5559 від 25.04.2001 р.

. Інструкція про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів. Капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій від 21,12.1999р. № 893/4186.

. П. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник.-К.: Товариство "знання", КОО, 1998. - 169 с.

. Лайко П.Т., Ляшенко Ю.Г. Фінанси АПК: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Діло, 2000. - 225 с.

. Лях А.М. Про методику визначення коефіцієнтів фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств /7 Економіка АПК. - 2001. - №1. - С. 67-69.

. Марич П.М., Гриципа О.В., Форми безготівкових розрахунків. - Лекція. - ЛСГІ, 1995.-37 с.

. Мец В.О. економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства. - К.: 1999. - 140 с.

. Огійчук М.Ф. та ін. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: Підручник / За ред. проф М.Ф. Огійчука - К. 6 Аграрна освіта, 2001.-605 с.

. Пістун І.Д., Піщенюк В.Ф. Безпека життєдіяльності.- Львів.:вид."Світ", 1995.-228 с.

. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою правління НБУ № 24 від 19.02.2001р.

. Полозенко Д.В. Механізм безготівкових розрахунків в умовах ринку /7 Фінанси України. - 1996. -№ 5. - С. 13-16.

. Попов В.М. Гроші та закони їх обігу. - К.„ 1994. - 121 с.

. Пряник Г.М. Охорона праці. - К.: Урожай, 1994.-271 с,

. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. - Львів: ЛБЇ НБУ, 2000. - 485 с.

. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. Поддерьогіна, 2-е видав, перероб і допрацьов. - К.: КНЄУ, 1999. - 384 с.