Заробітна плата як індикатор якості рівня життя населення та економічної ефективності розвитку

Заробітна плата як індикатор якості рівня життя населення та економічної ефективності розвитку

Магістерська робота

Заробітна плата як індикатор якості рівня життя населення та економічної ефективності розвитку

Вступ

оплата праця економічний статистичний

Актуальність теми. Завдання забезпечення зростаючої участі нашої країни у міжнародному поділі праці та її інтеграція у світову систему господарювання визначили напрям докорінних економічних перетворень у всіх галузях національної економіки. Це потребує нових теоретико-методологічних та методичних підходів до впровадження в підприємствах систем морального та матеріального заохочення, які б сприяли підвищенню ефективності використання матеріально-технічних та трудових ресурсів.

Заробітна плата є вираженням економіки та соціальної політики держави, її можна вважати захистом прав людини на гідне життя та вільний розвиток. Такі чинники виробничої діяльності як мотивація трудового колективу, продуктивність праці та розмір заробітної плати є важливою передумовою досягнення кращих показників економічного розвитку.

Заробітна плата на сучасному етапі залишається для населення нашої країни головним джерелом доходів та підтримки життєвого рівня, адже оплата праці в сукупності доходів займає найбільшу питому вагу - в середньому 43%. Заробітна плата є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать можливості розвитку економіки взагалі. Неефективність існуючого механізму організації заробітної плати вимагає детального перегляду базових теоретичних основ і практичних втілень. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю наближення рівня продуктивності праці, заробітної плати і доходів найманих працівників до рівня розвинених країн шляхом створення відповідних умов для високопродуктивної трудової діяльності роботодавцями та державою.

Заробітна плата - сполучний елемент між державою, підприємством і окремою особою є стимулом до зростання продуктивності праці та одним із елементів витрат на виробництво продукції. Оплата праці формує рівень матеріального добробуту працівників.

Об'єктом дослідження даної роботи є заробітна плата як складова економічного розвитку.

Предметом є визначення місця і ролі заробітної плати в економіці регіону.

Метою магістерської роботи: є вивчення та узагальнення теоретичних підходів вивчення заробітної плати в економіці регіону, виявлення чинників, що на неї впливають.

Відповідно до поставленої мети в роботі сформульовані такі завдання:

·        вивчити теоретичні засади заробітної плати, її особливості, структуру;

·        систематизувати джерела інформаційного забезпечення про заробітну плату;

·        оцінити та проаналізувати заробітну плату на Львівщині загалом, у розрізі видів економічної діяльності та районів області;

·        здійснити аналіз заробітної плати у розрізі регіонів України;

·        дослідити взаємозв’язок оплати праці з іншими показниками.

Дослідженню рівня заробітної плати, її динаміки, виявленню й оцінюванню впливу факторів, що зумовлюють диференціацію заробітної плати в Україні присвячені роботи Д. Богині, Н. Бондарчука, О. Грішнова, В. Данюка, А. Колота, Е. Лібанової, В. Новикова, М. Романюка, У. Садової, С. Цимбалюка, Л. Черенько, та ін. Ці питання вивчають й провідні науковці країн СНД - Л. Абалкін, М. Волкова, А. Ощепков, М. Пошестнік. Зокрема, Н. Бондарчук вивчає роль заробітної плати як вагомого чинника соціально-економічного захисту найманих працівників, В. Близнюк акцентує увагу на гендерних відмінностях заробітної плати, В. Дієсперов розглядає диференціацію заробітної плати залежно від її продуктивності та дохідності, С. Цимбалюк досліджує оплату праці в контексті її видів, чинників і сучасного стану.

У роботі використано загальнонаукові методи, а також спеціальні методи статистики: аналізу динаміки, структури, просторових порівнянь, індексний метод, кореляційно-регресійний аналіз тощо.

Інформаційними джерелами для написання магістерської роботи є:

-       законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України;

-       навчальні посібники та підручники зі статистики, статистики підприємств, економічної статистики, економіки підприємства, тощо;

-       матеріали періодичних видань, у тому числі журнали «Статистика України», «Регіональна економіка», «Економіка України», тощо;

-       інструктивні матеріали;

-       статистичні матеріали Державної служби статистики;

-       статистичні видання: щорічники, збірники, бюлетені, аналітичні матеріали тощо.

Магістерська робота структурно складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (кількістю 43 позиції) та додатків загальним обсягом 95 сторінок.

1. Теоретико-методологічні засади статистичного вивчення заробітної плати

1.1 Оплата праці - як предмет статистичного вивчення

Оплата праці - це трудовий дохід, а водночас і форма привласнення життєвих благ через участь у суспільному виробництві певного працівника і трудового колективу, дохід визначений на основі суспільної міри їх праці з урахуванням її результатів. Оплата праці в економіці формується за рахунок національного доходу і може здійснюватись у вигляді заробітної плати працівників.

Нові процеси, які відбуваються в економіці у зв’язку з переходом до ринкових відносин зумовлюють об’єктивну необхідність реформи оплати праці. Вона має бути спрямована на формування ефективної системи матеріального стимулювання працівників, надання підприємствам та установам різних форм власності максимальної самостійності в оплаті праці [4, с. 139].

До головних завдань статистики оплати праці належить:

·   подальше вдосконалення статистичної звітності;

·   урізноманітнення форм та способів одержання необхідної інформації про нові форми та системи оплати праці, зумовлених розвитком ринкових відносин;

·   вивчення впливу окремих факторів на зміну фондів споживання і оплати праці;

·   аналіз співвідношення темпів зростання продуктивності праці і доходів;

·   аналіз розподілу чисельності працюючих за розміром заробітної плати;

·   розрахунок рівнів оплати праці і характеристика їх динаміки;

·   вивчення ступеня поширення форм і систем оплати праці;

·   вивчення співвідношення темпів зміни продуктивності праці і середнього заробітку;

·   визначення обсягу і складу фонду споживання і оплати праці [4, с. 140].

Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темп й масштаби соціально-економічного розвитку країни [17, с. 45].

Закон України «Про оплату праці» визначає економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сферами державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення функцій заробітної плати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [1].

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Сутність заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує в процесі суспільного відтворення. Виходячи з комплексного розуміння сутності заробітної плати, з'ясуємо значення притаманних їй функцій. Найважливішими з них є такі:

1. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, для відтворення поколінь. В ній реалізується економічний закон зростання потреб. Ця функція тісно пов'язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні такого її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої сили.

2. Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості й якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати до постійного покращання результатів праці.

3. Регулююча, або ресурсно-розміщувальна функція заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, сферами діяльності, підприємствами з урахуванням ринкової кон'юнктури. Формування ефективно функціонуючого ринку праці передбачає свободу кожного найманого працівника вільно обирати місце прикладання своєї праці, а його прагнення до підвищення життєвого рівня обумовлює професійні переміщення у пошуках такої роботи, яка б максимально задовольняла зростаючі потреби. Іншими словами, в ринкових умовах вища заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід сюди працівників з неефективних робочих місць.

. Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва. Заробітна плата виступає індивідуальною часткою працівника в новоствореному доході у відповідності з його трудовим внеском. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає у забезпеченні соціальної справедливості, по-перше, при розподілі доходу між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, і по-друге, при розподілі між найманими працівниками у відповідності з результатами їхнього трудового внеску.

. Функція формування платоспроможного попиту населення. Її призначення - узгодження платоспроможного попиту, під яким розуміємо форму виявлення потреб, забезпечених грошовими коштами покупців, з одного боку, і виробництва споживчих товарів - з іншого. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних факторів - потреб та доходів населення, то за допомогою заробітної плати в ринкових умовах встановлюються пропорції між товарною пропозицією та попитом [17, с. 45].

Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не може виконувати цих функцій. Її рівень забезпечує не більш як 20% відтворення робочої сили, яке не відшкодовує навіть прямих затрат праці і не викликає заінтересованості в переорієнтації робочої сили на пріоритетні сфери діяльності. Заробітна плата нині виконує інші функції, а саме:

–       забезпечення соціальних гарантій;

–       збереження попереднього статусу, пов'язаного із попереднім робочим місцем;

–       стримування інфляції (шляхом заборгованості із заробітної плати);

–       перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;

–       поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;

–       посилення мобільності робочої сили.

Витрати на оплату праці складаються з:

1.      Фонду основної заробітної плати.

2.      Фонду додаткової заробітної плати.

.        Інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців [3, с. 79].

До фонду основної заробітної плати включаються:

·        заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування та ін.) за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами працівників незалежно від форм системи оплати праці, прийнятих на підприємстві.

·        суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку) отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) у випадку коли вони є основною заробітною платою.

·        суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакції газет та журналів та інших підприємств і оплата їх праці, що здійснюються за ставками авторської винагороди, нарахованої на підприємстві.

·        оплата паці за час перебування у відрядженні. Вартість продукції виданої працівникам при натуральній формі оплати праці.

Додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад встановлені норми, трудові успіхи і винахідливість та особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу додаткової заробітної плати належить:

·        надбавки та доплати до тарифних ставок (окладів, посадових окладів) у розмірах, передбачених чинним законодавство за суміщення професій (посад); розширення зони обслуговування (збільшення обсягу робіт); виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника; роботу у важких і шкідливих умовах праці; інтенсивність праці; роботу у нічний час; керівництво бригадою; високу професійну майстерність; знання та використання в роботі іноземної мови; допуск до державної таємниці; дипломатичні ранги; персональні звання державних службовців; кваліфікаційні класи суддів; науковий ступінь; нормативний час пересування у шахті (руднику) від ствола до місця роботи і назад працівникам; постійно зайнятим на підземних роботах; роботу на території радіоактивного забруднення; інші надбавки і доплати, передбачені чинним законодавством, ураховуючи доплату до розміру мінімальної заробітної плати;

·        премії та винагороди, у тому числі за вислугу років, що мають систематичний характер, незалежно від джерел фінансування;

·        відсоткові або комісійні винагороди, виплачені додатково до тарифної ставки (окладу);

·        оплата роботи в надурочний час, святкові та неробочі дні, у розмірах та за розцінками встановленими чинним законодавством;

·        оплата працівникам днів відпочинку, що надають їм у зв’язку з роботою понад нормальну тривалість робочого часу при вахтовому методі організації праці, при підсумованому обліку робочого часу і в інших випадках передбачених законодавством;

·        суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати працівників;

·        суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати;

·        вартість безоплатно наданих окремим категоріям працівників відповідно до законодавства житла, вугілля, комунальних послуг, послуг зв’язку та суми коштів на відшкодування їхньої оплати;

·        оплата за невідпрацьований час (невикористання щорічних відпусток і додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, додаткових відпусток, наданих відповідно до колективного договору, оплата простоїв не з вини працівника).

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать:

·        оплата простоїв не з вини працівника;

·        нарахування за невідпрацьований час, не передбачені законодавством, зокрема суми, що виплачуються працівникам, які перебувають у відпустці з ініціативи адміністрації з частковим збереженням заробітної плати; суми, що виплачуються працівникам, які брали участь у страйках;

·        надбавки і доплати, не передбачені законодавством, і понад розміри,
встановлені чинним законодавством;

·        винагороди (процентні надбавки) за вислугу років, стаж роботи надбавки за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), не передбачені законодавством, і понад розміри, установлені чинним законодавством;

·        винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, створення, освоєння та впровадження нової техніки, виконання важких та важливих завдань;

·        грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади;

·        інші виплати [27].

До інших виплат, які не входять до фонду оплати праці, належать:

·        суми вихідної допомоги, передбачені чинним законодавством;

·        одноразові допомоги та добові, які виплачуються в разі переведення, приймання і направлення на роботу в іншу місцевість, витрати на відрядження;

·        надбавки за пересувний, роз'їзний характер робіт для працівників, безпосередньо зайнятих на будівництві, реконструкції і капітальному ремонті, а також при виконанні робіт вахтовим методом у випадках, передбачених законодавством;

·        суми, виплачені (при виконанні робіт вахтовим методом) у розмірі тарифної ставки, окладу за дні перебування в дорозі до місця розташування підприємства (пункту збору) - місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств;

·        надбавки до заробітної плати за кожну добу, які виплачуються з моменту виїзду до повернення на підприємство, де працівник працює;

·        внески підприємств на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

·        витрати на підготовку та перепідготовку кадрів (плата за навчання, стипендії студентам аспірантам, направлених на навчання підприємством з відривом від виробництва);

·        витрати на проведення культурно-освітніх і оздоровчих заходів [16].

Доходи працівників (дивіденди, проценти) не включаються до фонду оплати праці (показуються у звітах з праці окремо) доходи (дивіденди, проценти) від акцій та вкладів у майно підприємства, установи, організації, працівникам, які є членами акціонерного товариства та перебувають у їх списковому складі.

Під час складання статистичної звітності з праці показуються грошові суми, нараховані до виплати згідно з платіжними документами, за якими з працівниками були проведені розрахунки по заробітній платі (номінальна заробітна плата). Зазначені суми подаються «брутто», тобто включаючи податки та інші утримання відповідно до законодавства.

До складу витрат на оплату праці включаються всі витрати підприємства на оплату праці незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Винагорода, яку одержують працівники за свою роботу, не повинна бути меншою певного рівня, який вважається мінімальним. Такою мінімальною заробітною платою є законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці чи обсяг робіт.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання [17, с. 46].

Мінімальна заробітна плата - це встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. Вона є державною соціальною гарантією для працюючих на підприємствах, в організаціях, в установах усіх форм господарювання. До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на даний період визначають державні тарифи у сфері оплати праці, пенсії, допомоги, інші соціальні виплати [27].

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

§  прожиткового мінімуму, встановленого законом;

§  загального рівня заробітної плати;

§  продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов;

§  пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок та об’єднань роботодавців, які об’єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди.

При вивченні складу фонду оплати праці окремі його елементи можуть бути згруповані, що дозволяє обчислювати ряд взаємопов'язаних фондів. Зокрема, це тарифний, годинний, денний та місячний фонди оплати праці. Причому годинний та денний фонди визначаються тільки для категорії робітників на підставі внутрішньовиробничого обліку, оскільки статистична звітність не містить необхідної для цього інформації.

Тарифний фонд оплати праці включає нараховану заробітну плату робітникам-відрядникам і погодинникам за відрядними розцінками, тарифними ставками і штатно-посадовими окладами.

Годинний фонд оплати праці охоплює всі виплати, нараховані за тактично відпрацьовані людино-години за умов нормальної тривалості зміни. Жодні виплати за невідпрацьований час до складу цього фонду не включаються.

Денний фонд оплати праці охоплює плату за фактично відпрацьовані людино-дні. До його складу входять усі елементи годинного фонду оплати праці, а також оплата пільгових годин підлітків, оплата внутрішньозмінного часу, затраченого на виконання державних і громадських обов'язків, доплата матерям за години годівлі грудних дітей, оплата внутрішньо змінних простоїв, доплата за роботу в понадурочний час.

Місячний (повний) фонд оплати праці включає всі види заробітної плати і різні виплати, що здійснюються за джерелами оплати праці. Крім елементів денного фонду оплати праці, до його складу входять різні виплати - оплата чергових і додаткових відпусток, оплата днів виконання державних і громадських обов'язків, надбавка за вислугу років, оплата цілоденних простоїв, доплати робітникам у разі тимчасової втрати ними працездатності, виплати на польове забезпечення, вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати, вартість безплатних комунальних послуг, житла і т.д., вихідна допомога після закінчення трудового договору.

Місячний (повний) фонд оплати розраховується для всіх категорій працівників.

Склад заробітної плати за видами фондів дає змогу повніше аналізувати витрати грошових коштів на заробітну плату, визначати розмір виплат за відпрацьовані й невідпрацьовані людино-дні і людино-години та ін. Важливим напрямом аналізу є характеристика співвідношень фондів оплати праці в динаміці. Наприклад, зменшення питомої ваги фонду годинної оплати в денному фонді свідчить про зростання, зокрема, поточних простоїв, понаднормових робіт, тобто про недоліки в організації праці і її оплати [4, с. 144-145].

Структура фонду оплати праці вивчається статистикою також за її формами та системами. Форми розрахунків з працівниками:

1.      Погодинна оплата праці.

.        Відрядна оплата праці.

Різновиди даних форм називають системами оплати праці.

Система оплати праці - сукупність правил які визначають співвідношення між мірою праці і мірою винагороди робітників.

При погодинній формі оплати праці мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою, посадовим окладом за фактично відпрацьований час [14, с. 227]:

          (1.1.)

де  - почасова заробітна плата;

- тарифна ставка посадовий оклад працівника;

т - фактично відпрацьований час.

Погодинна форма оплати праці поділяється на такі системи: проста та преміальна.

Проста погодинна оплата праці - залежить від кількості відпрацьованих годин і тарифної ставки (окладу) за 1 годину.

Погодинна преміальна оплата праці - погодинна оплата праці, при якій понад заробітну плату належно за фактично відпрацьований час виплачується премія за досягнення високих кількісних та якісних показників.

За відрядної форми оплати праці мірою праці є вироблена працівником продукція (виконаний обсяг робіт), тому його заробіток безпосередньо залежить від кількості і якості виробленої продукції і нараховується за кожну одиницю продукції, виходячи із встановленої відрядної розцінки [14, с. 228]:

                                                         (1.2.)

де  - відрядна заробітна плата;

 - відрядна розцінка;

 - обсяг виготовленої продукції (виконаної роботи).

Пряма відрядна система оплати праці - заробіток робітника складається лише з одного елемента, визначається на базі відрядної розцінки і є величиною прямопропорційною обсягу виробленої продукції або виконаної роботи.

Відрядно-преміальна оплата праці - оплата праці при якій понад заробітну плату належну за виконану роботу виплачується премія.

Відрядно-прогресивна оплата праці - при ній робота виконана в межах норм оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи виконана понад норму - за прогресивно зростаючими розцінками або залежно від процента перевиконання норми.

Непряма відрядна система - застосовується для оплати праці допоміжних робітників.

Акордна система - застосовується для окремих груп робітників. Її сутність полягає у тому, що відрядна розцінка встановлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи з діючих норм, часу та розцінок.

Визначення питомої ваги заробітної плати, яка нарахована за різними формами і системами, дає змогу характеризувати ступінь поширення кожної з них у статиці і динаміці.

.2 Методологічні основи у статистичному вивченні заробітної плати

Вимірювання реальної заробітної плати є не тільки загальною проблемою статистики реальних доходів та кінцевого споживання населення, але і важливим інструментом оцінки соціально-економічного стану окремих груп населення, забезпечення орієнтирів для отримання всебічних і взаємопов'язаних даних про заробітну плату в ув'язці з іншими соціально-економічними показниками.

Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг в країні. Але для визначення повного обсягу заробітної плати необхідно враховувати її виплату як у грошовій, так і натуральній формі. Можливість виплати заробітної плати натурою передбачено статтею 23 Закону України «Про оплату праці».

Поняття реальної заробітної плати визначено в Резолюції щодо міжнародних порівнянь реальної заробітної плати, яка прийнята 8-ю Міжнародною конференцією статистиків праці 1954 року. Це визначення дає основу розрахунку реальної заробітної плати, її порівняння у часі та у різних регіонах.

Динаміка реальної заробітної плати в країні характеризує динаміку реального рівня життя населення, яке живе на заробітну плату. Індекси реальної заробітної плати дають можливість встановити її взаємозв'язок з іншими економічними показниками, наприклад, зайнятістю, виробництвом, доходом та споживанням. Вони використовуються також для аналізу економічних циклів, економічного планування, прогнозування і т. ін.

Номінальна заробітна плата - це нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі (незалежно від джерела фінансування, крім коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності): за відпрацьований час або виконану роботу, премії, доплати, надбавки, а також інші види оплати за невідпрацьований час.

Заробітна плата нараховується відповідно до встановлених норм оплати праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) за діючими системами та формами оплати праці.

Розмір та структура заробітної плати у грошовій формі (номінальна заробітна плата) визначається відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати [23, с. 363-367].

Середніми показниками номінальної заробітної плати є:

–       середня заробітна плата одного штатного працівника облікового складу визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці штатних працівників на середньооблікову кількість цих працівників за відповідний період (місяць, квартал, півріччя, рік.

–       середня заробітна плата одного штатного працівника в еквіваленті повної зайнятості визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці найманих працівників (штатних і позаштатних) на їхню середню кількість в еквіваленті повної зайнятості за відповідний період.

–       середня заробітна плата на одну оплачену або відпрацьовану годину, визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці штатних працівників на кількість оплачених або відпрацьованих цими працівниками людино-годин [16].

У разі визначення заробітної плати за відпрацьовану годину з фонду оплати праці виключаються нарахування за невідпрацьований час.

Для визначення середньомісячної заробітної плати за квартал (рік) або будь-який інший період отриману величину заробітної плати за квартал (рік) необхідно розділити на кількість місяців у періоді.

Середню заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших нарахувань, розраховують виходячи з розмірів середньої заробітної плати і обчислюють згідно з чинним законодавством.

Номінальна заробітна плата може бути обчислена як «брутто» (валова) та «нетто», тобто та, яка належить до виплати (без податків та інших обов'язкових платежів).

Відповідно до чинного законодавства під час виплати заробітної плати працівникам з неї утримуються податки та обов'язкові внески, а саме прибутковий податок та внески працівників на обов'язкове державне соціальне страхування.

Порядок визначення розміру прибуткового податку з громадян визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13 «Про прибутковий податок з громадян».

Розміри оподаткування встановлюються відповідними законодавчими актами. Слід враховувати, що оподаткування доходів громадян України, в тому числі заробітної плати, здійснюється за прогресивними ставками.

Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено його види, внески які можуть бути сплачені безпосередньо працівником:

·        пенсійне страхування;

·        страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

·        медичне страхування;

·        страхування на випадок безробіття;

·        інші види страхування, передбачені законами України.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду для роботодавців і застрахованих осіб (працівників) щорічно встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням державного бюджету, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. ІСЦ є найважливішим показником, що характеризує інфляційні процеси в економіці країни і використовується для вирішення багатьох питань державної політики, аналізу та прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду розмірів грошових доходів населення та мінімальних соціальних гарантій, вирішення правових спорів, перерахунку показників системи національних рахунків у постійні ціни.

Розрахунок ІСЦ проводиться шляхом об'єднання двох інформаційних потоків:

·        даних про зміни цін, одержаних шляхом реєстрації цін і тарифів на споживчому ринку;

·        даних про структуру фактичних споживчих грошових витрат домогосподарств населення, яке проживає в міських поселеннях.

ІСЦ розраховується Державною службою статистики України в цілому по Україні та у розрізі регіонів (Автономна Республіка Крим, 24 області, міста Київ і Севастополь).

У разі стрімкого зростання цін і повільного збільшення номінальної заробітної плати реальна купівельна спроможність однієї грошової одиниці різко зменшується:

                                   (1.3.)

Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексів вартості життя, які є відношенням бюджетного набору товарів поточного року до аналогічного бюджетного набору товарів за минулий рік.

Під реальною заробітною платою розуміють «товари та послуги, що можна купити на заробітну плату або що надаються як заробітна плата».

Статистичний словник визначає, що реальна заробітна плата - це обсяг товарів та послуг, які можна придбати на заробітну плату в поточному періоді, виходячи з цін у базисному періоді. Розмір реальної заробітної плати залежить від розміру номінальної заробітної плати, зміни цін на споживчі товари та послуги, розміру податків, що стягуються.

Узагальнюючи наведені визначення реальної заробітної плати, можна сказати, що вона характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати під впливом змін споживчих цін на товари та послуги і рівня податків й обов'язкових платежів.

Реальна заробітна плата може бути розрахована як абсолютна величина, тобто у грошовому виразі (номінальна заробітна плата звітного періоду у цінах базового періоду). Вона розраховується шляхом ділення номінальної заробітної плати поточного періоду без урахування податків та обов'язкових платежів («нетто») на ІСЦ.

Індекс динаміки реальної заробітної плати розраховується діленням індексу номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін за той же період.

Індекс нарахованої номінальної заробітної плати характеризує зміну розміру номінальної заробітної плати працівників у звітному періоді порівняно з базисним. Визначається він шляхом співвідношення показників рівня середньої заробітної плати «брутто» (в розрахунку на одного штатного працівника або оплачену годину) за порівняльні періоди.

Індекс нарахованої реальної заробітної плати характеризує зміну купівельної спроможності заробітної плати у звітному періоді порівняно з базисним. Визначається діленням індексу нарахованої номінальної заробітної плати «нетто» на індекс споживчих цін за той же період.

Існує принципова розбіжність між співставленнями заробітної плати як елемента доходу і як винагороди за однакову або еквівалентну роботу. Тому від цілей дослідження суттєво залежить вибір показника і спосіб використання даних.

Дослідження тенденцій заробітної плати з метою виявлення розбіжностей у винагороді за однакову або еквівалентну роботу повинні відноситись до погодинної заробітної плати, оскільки однакова робота за інших рівних умов означає роботу однакової тривалості. Порівнювати також можна тижневу, місячну або іншу заробітну плату, але тільки за умови врахування різниці в тривалості робочого тижня, місяця і т. ін. Причому зазначений показник не враховує впливу на заробітну плату податків та обов'язкових внесків, тобто використовується показник «брутто» заробітної плати.

Аналіз динаміки заробітної плати як елемента доходу незалежно від виконуваної роботи має велике значення для оцінки і планування заходів соціальної політики. Далі в документі розглядається вимірювання співвідношень заробітної плати саме в аспекті елемента доходів.

Співставлення двох показників реальної заробітної плати, обчислених як з урахуванням податків та обов'язкових внесків, так і без них, дозволяє визначити вплив на рівень заробітної плати таких факторів, як податкова політика, тривалість відпрацьованого часу і також може використовуватись в аналітичних цілях із зазначенням особливостей обчислення цих показників.

Індекс реальної заробітної плати розраховується шляхом ділення індексу нарахованої номінальної заробітної плати «нетто» на індекс споживчих цін, тобто:

                                                     (1.4.)

де I ^t,0_нзп - індекс нарахованої номінальної заробітної плати «нетто» поточного періоду (t) порівняно з базисним (0);^t,0_ц - індекс споживчих цін поточного періоду (t) порівняно з базисним (0).

Як відзначалося вище, на величину та динаміку реальної заробітної плати впливають рівень номінальної заробітної плати, зміни споживчих цін, а також розмір податків та обов'язкових внесків, що сплачують працівники. Тому для розрахунку величини та індексу реальної заробітної плати спочатку визначається величина «нетто» заробітної плати. Для цього необхідно встановити відповідну величину прибуткового податку, що припадає на заробітну плату працівників, і величину внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його видів.

Після цього заробітна плата «брутто» зменшується на вказані величини, тобто здійснюється розрахунок «нетто» заробітної плати одного штатного працівника в середньому за відповідний місяць [23, с. 367-372].

1.3 Джерела даних про заробітну плату

Першим етапом будь-якого дослідження є збирання інформації (сукупності статистичних даних, що відображають соціально-економічні процеси і використовуються в управлінні економікою та суспільним життям), яке називають статистичним спостереженням.

Статистичне спостереження - це планомірне, науково організоване збирання даних про масові соціально-економічні явища та процеси шляхом реєстрації за попередньо розробленою програмою спостереження їх суттєвих ознак [21, с. 51].

У наш час в Україні система збору інформації реформується шляхом упровадження нових сучасних методів статистичного вимірювання на вибірковій основі замість суцільних спостережень. Статистика оплати праці сьогодні є інтегрованою системою показників, які ґрунтуються на таких джерелах інформації:

·        державні статистичні спостереження (місячна, річна) підприємств, установ та організацій;

·        вибіркові анкети обстеження промислових підприємств;

·        адміністративні дані;

·        вибіркові обстеження населення [33, с. 51].

Важливим кроком до підвищення інформаційного рівня статистичного спостереження є впровадження сучасних технологій її обробки. Це дасть змогу ефективніше використовувати первинну звітність, застосовуючи на її основі додаткові групування, розрахунки, оцінки, що сприятиме поглибленню аналізу та розширенню програми публікацій.

Для отримання інформації зі статистики праці органи державної статистики використовують дані державних статистичних спостережень підприємств, установ, організацій, матеріали вибіркових спостережень та адміністративної звітності. Кожний орган спостереження має забезпечити себе кваліфікованими кадрами, як на етапі підготовки обстеження, його проведення, так і під час обробки результатів. Проведення будь-якого спостереження потребує відповідного матеріально-технічного забезпечення: обчислювальної техніки, транспортних засобів, засобів друкування, статистичного інструментарію та рекламних носіїв. Останнє важливо при підготовці макроспостережень, які потребують роз'яснювань і повідомлень для широкого загалу.

Статистичні дані - це інформація отримана на підставі проведених статистичних спостережень, опрацьована і подана у формалізованому вигляді відповідно до загальноприйнятих принципів методології. Шляхом зведення та знеособлення первинних даних отримують статистичну інформацію.

Статистичні дані повинні бути:

·        вірогідними (відповідати реальному стану);

·        повними (за обсягом та суттю);

·        своєчасними;

·        порівнянними за часом або у просторі;

·        доступними.

Збір та обробка статистичної інформації з оплати праці проводиться в трьох напрямах:

·        на районному рівні;

·        обласному рівні;

·        державному рівнях [33, с. 60].

В районні органи статистики інформація надходить від підприємств-складачів щомісячно за формою №1-ПВ (місячна) «Звіт з праці» та щоквартально на бланках звіту за формами №1-ПВ (квартальна) (див. дод. А та дод. Б) поштою або кур'єром. Цей звіт заповнюють всі бюджетні організації, громадські організації та ті розрахункові підприємства, станови, організації чисельність яких більше встановленого статистичного критерію для малого підприємства, незалежно від форм власності та господарювання. Періодичність обробки звітності:

·   місячна - 12 разів на рік;

·        квартальна - 4 рази на рік (по розділу VI форми - 2 рази на рік та по розділу VII - 1 раз на рік).

Дата подання звіту підприємствами до Районного управління статистики (РУС) або Головне управління статистики в АР Крим, областях, м. Києві, Управління статистики в м. Севастополі (ГУС) - на 7-й день після звітного періоду (щомісячно).

Дата подання звітів від РУС до ГУС: місячна - на 12-й день, квартальна - на 14-й день після звітного періоду.

Дата подання даних електронною поштою з ГУС на Головне міжрегіональне управління статистики у м. Києві (ГМУС) - місячна - на 14 день (щомісячно, включаючи місяць після закінчення кварталу), квартальна - на 22 день після звітного періоду (щоквартально).

Дата подання зведених таблиць з ГМУС до Держстату - місячна - на 22-й день (щомісячно, включаючи місяць після закінчення кварталу), квартальна - на 32-й день після звітного періоду (щоквартально).

Таким чином тривалість обробки звітності:

на районному рівні місячної звітності 2 дні, квартальної - 7 календарних днів;

на обласному рівні місячної звітності 2 дні, квартальної - 8 календарних днів;

на державному рівні місячної звітності 8 днів, квартальної - 10 календарних днів.

Реально тривалість обробки на усіх рівнях менша через вихідні, що випадають на період обробки та може бути наступна:

на районному рівні місячної та квартальної звітності - до 2 днів;

на обласному рівні місячної - 1 день, квартальної - до 3 днів;

на державному рівні місячної - 4 дні, квартальної - до 5 днів.

Після введення в ПЕОМ довідника (каталогу) підприємств, який заводиться одноразово і в процесі роботи актуалізується, вводяться первинні звіти, які контролюються. З них формується вихідна інформація, яка використовується на районному рівні. Первинна інформація (проконтрольовані звіти) в електронному вигляді передається (дискетою або по каналах зв'язку) в обласне статистичне управління на 12 день після звітного періоду. Одне підприємство може надавати декілька звітів за видами діяльності, при чому не всі одиниці за видами діяльності мають код ЄДРПОУ. Тому у каталозі підприємств передбачено ведення локального коду. Пошук і друк звітів відбувається за: локальним кодом; кодом ЄДРПОУ; кодом КОАТУУ + локальний код.

В обласні статистичні управління інформація надходить:

·        від регіональних управлінь статистики на електронних носіях або по каналах зв'язку в електронному вигляді;

·        від підприємств - складачів на бланках звіту.

Після введення в ПЕОМ первинні звіти контролюються і по каналах зв'язку передаються на державний рівень.

Одиницями обстеження або респодентами сукупності державних статистичних спостережень за формою 7-ПВ, 1-РС (див. дод. В) є суб'єкти підприємницької діяльності, громадські організації, усі фінансові та бюджетні установи, які використовують найману працю. Статистичною одиницею спостереження є місцеві одиниці виду економічної діяльності.

А також одиницею спостереження в поточних обстеженнях підприємств із питань статистики праці (ОПСП) є місцева одиниця (підприємство або його частина), розташована у географічно визначеному місці та залежна тільки від одного підприємства.

Специфіка визначення одиниці статистичного спостереження для ОПСП пов’язана з тим, що обстеженням охоплюються підприємства, установи, організації усіх видів діяльності (за винятком секцій «Діяльність домашніх господарств» та «Діяльність екстериторіальних організацій») незалежно від організаційно-правових форм господарювання. Виділення місцевих одиниць за видом економічної діяльності або підприємств, що звітують за інші одиниці, притаманно бюджетним установам.

Генеральна сукупність ОПСП формується виключно зі звітних одиниць, що ідентифіковані в ЄДРПОУ [22, с. 7].

Відповідно до міжнародної практики ОПСП організовано на основі комбінованого підходу, за яким великі підприємства обстежуються на суцільній основі, а малі - з використанням вибіркового методу. В Україні це обстеження впроваджується як суцільне для сукупності звітних одиниць із кількістю працівників 50 і більше осіб та як вибіркове для сукупності одиниць із кількістю працівників від 10 до 49 осіб включно.

Таким чином, генеральну сукупність обстеження складають усі юридичні особи та їхні відокремлені підрозділи з середньою кількістю найманих працівників 10 і більше осіб, що ідентифіковані в ЄДРПОУ.

Комбінований підхід забезпечує надійне оцінювання основних показників ОПСП за генеральною сукупністю на національному та регіональному рівнях за секціями та підсекціями КВЕД тощо. Водночас такий підхід сприяє уникненню зайвого навантаження статистичною звітністю тих респондентів, які представляють одиниці генеральної сукупності з кількістю працівників менше 50 осіб.

Сукупність звітних одиниць, що обстежуються на суцільній основі, повинна надавати відомості протягом усього терміну проведення ОПСП. Сукупність звітних одиниць, що обстежуються на основі вибіркового методу, формується з використанням стратифікованого випадково відбору. При формуванні вибірки із її основи з використанням процедури систематичного відбору відбирається встановлена кількість звітних одиниць, які представляють усі регіони України та види економічної діяльності й обстежуються протягом двох років. Обсяг вибірки для щомісячного обстеження становить близько 10 тис. звітних одиниць, або біля 9% генеральної сукупності. За розробленою схемою ротації щороку оновлюється 50% вибіркової сукупності звітних одиниць. Для кожної одиниці з генеральної сукупності контролюється ймовірність її включення до вибірки, що забезпечує можливість адекватного поширення результатів обстеження на генеральну сукупність шляхом статистичного зважування [22, с. 8].

Дизайн обстеження розроблено для забезпечення надійного оцінювання основних показників за результатами ОПСП за такими кластерами:

–       Україна в цілому;

–       Україна за видами економічної діяльності;

–       регіони в цілому;

–       регіони за видами економічної діяльності;

–       адміністративно-територіальні одиниці (міста республіканського та обласного значення, райони) в цілому (окремі показники).

Передбачається, що за результатами ОПСП рівень надійності оцінювання основних показників буде відповідати таким критеріям: на національному рівні коефіцієнт варіації оцінок показників не перевищуватиме 5%; за сукупністю звітних одиниць у кожному з регіонів та за кожним із видів економічної діяльності - 10%; за сукупністю звітних одиниць за видами економічної діяльності в межах регіонів та по адміністративно-територіальних одиницях - 15%. Зазначені критерії надійності статистичної інформації відповідають рекомендаціям експертів та міжнародній практиці.

Генеральна сукупність одиниць в ОПСП визначається на основі актуальних даних із таких джерел:

–       Реєстр статистичних одиниць у частині Статистичного реєстру підприємств (СРП);

–       перелік і характеристики підприємств, установ, організацій та їхніх відокремлених підрозділів, що звітували за формою №1-ПВ (місячна) «Звіт з праці»;

–       перелік і характеристики підприємств, установ, організацій та їхніх відокремлених підрозділів за адміністративними даними Пенсійного фонду України.

Використання зазначених джерел даних забезпечує мінімізацію похибок включення (виключення) одиниць при організації ОПСП.

Роботи з визначення генеральної сукупності виконуються один раз на рік після актуалізації даних СРП відповідно до плану державних статистичних спостережень.

Ураховуючи, що СРП містить інформацію за значним колом одиниць, які самостійно не ведуть облік із питань праці (наприклад, школи, за які звітує районний відділ освіти) та, відповідно, не можуть виступати респондентами в ОПСП, необхідною є реалізація спеціальних процедур обробки даних (редагування даних) при визначенні основи вибірки.

За результатами виконання зазначених робіт формується перелік звітних одиниць з кількістю найманих працівників 10 і більше осіб. Для кожної одиниці із переліку наводяться характеристики, необхідні для адекватного визначення сукупностей одиниць для обстеження в ОПСП.

Зі сформованого для організації ОПСП переліку звітних одиниць в окрему групу виділяють звітні одиниці з кількістю працівників 50 осіб і більше. Такі одиниці обстежуються щомісяця на суцільній основі. Якщо протягом періоду перебування певної одиниці з цієї групи в обстеженні кількість працюючих на неї осіб зменшилася до величини, нижчої за 50 осіб, то ця звітна одиниця продовжує обстежуватися до кінця звітного року, після чого виключається з суцільного обстеження і отримує певну ймовірність бути включеною до вибіркової сукупності.

Дизайн вибірки забезпечує надійне оцінювання основних показників за результатами щомісячного ОПСП за сукупністю підприємств, установ, організацій та їхніх відокремлених підрозділів із кількістю працюючих від 10 до 49 осіб за такими кластерами: Україна в цілому; Україна за видами економічної діяльності (секція та підсекція за КВЕД); регіони в цілому.

Дизайн вибірки визначається такими особливостями її формування, як стратифікація генеральної сукупності, схема ротації одиниць вибірки, обсяг вибірки та механізми її формування.

Стратифікація сукупності звітних одиниць із кількістю працівників 10-49 осіб здійснюється за такими ознаками:

основний вид економічної діяльності за КВЕД: секції (за винятком секцій P «Діяльність домашніх господарств» і Q «Діяльність екстериторіальних організацій») та підсекції (усього виділено 29 груп за видами діяльності - 13 секцій та 16 підсекцій);

територіальна належність за місцем здійснення діяльності відповідно до адміністративно-територіального устрою України (всього 27 регіонів).

Винятком є сукупності звітних одиниць секції «Рибне господарство» та підсекції «Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення та ядерних матеріалів», які обстежуються на суцільній основі, що зумовлено незначною кількістю звітних одиниць.

Для забезпечення можливості реалізації ефективної процедури відбору звітних одиниць із кількістю працівників 10-49 осіб за стратами та схеми їх ротації у вибірці всі страти із загальною кількістю одиниць менше ніж 14 об’єднуються в окрему загальну страту (сукупність «малих» страт).

З метою кращого охоплення обстеженням генеральної сукупності та зниження звітного навантаження на респондентів із кількістю працівників менше 50 осіб реалізується спеціальна схема ротації одиниць вибірки. Відповідно до схеми вибіркова сукупність звітних одиниць представлена двома рівними за розміром частинами - ротаційними групами, кожна з яких є репрезентативною вибіркою з генеральної сукупності. У кожній страті один раз на рік після актуалізації основи вибірки одна ротаційна група (50% вибіркової сукупності) заміщується новою ротаційною групою. При цьому звітні одиниці, що були відібрані до певної ротаційної групи, обстежуються два роки поспіль. Винятком є звітні одиниці першої ротаційної групи, що обстежуються лише один рік. Реалізована в ОПСП схема ротації забезпечує для одиниць, відібраних для обстеження, після двох років перебування у вибірці п’ятирічні «канікули», протягом яких вони теоретично не можуть потрапити до вибірки [22, с. 11-12].

За періодичністю подання форми статистичного спостереження ринку праці поділяються наступним чином: місячні, квартальні, річні і такі, що не мають установленої періодичності, а подаються у разі виникнення необхідності. Щомісячні спостереження відрізняються від щоквартальних більш вузьким колом питань, що вивчаються, та коротшими термінами обробки й оприлюднення інформації. Окремі блоки питань вивчаються один або два рази на рік.

Місцеві адміністративні установи на основі поточного обліку звітують перед своїми вищими органами і Державна служба статистики одержує інформацію вже у зведеному вигляді, з поділом за регіонами, видами економічної діяльності. Дані державних статистичних спостережень підприємств подаються до місцевих територіальних органів державної статистики, обробляються на рівні Головних управлінь статистики АР Крим, областей та управління статистики у місті Севастополі і передаються до Головного міжрегіонального управління статистики (ГМУС) у місті Києві для подальшого зведення.

Державне статистичне спостереження підприємств надає оперативну інформацію стосовно розміру номінальної заробітної плати, стану її виплати, неповної зайнятості (вимушеної та добровільної), використання робочого часу, умов праці та пов'язаних з ними пільг та компенсації працівникам, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів на виробництві, стану укладання колективних договорів, а також характеристик якісного складу окремих категорій працівників за рівнем освіти, віком.

З метою забезпечення міжнародних співставлень а також в умовах поширення вимушеної неповної зайнятості в національній статистичній практиці номінальна заробітна плата розраховується: на одного штатного працівника; одну відпрацьовану годину; на одного працівника в еквіваленті повної зайнятості.

Джерелом отримання первинних даних на рівні підприємства, установи, організації щодо розміру нарахованої номінальної заробітної плати працівників, а також усіх видів податків та відрахувань із заробітної плати є такі форми первинного обліку:

– №Т-49 «Розрахунково-платіжна відомість»

–       №Т-51 «Розрахункова відомість»;

–       №Т-52 «Розрахунок заробітної плати»;

–       №Т - 54» Особовий рахунок»;

–       №Т-54а «Особовий рахунок»;

–       №Т-55 «Накопичувальна картка обліку виробітку і зарплати»;

– №Т-56 «Накопичувальна картка обліку зарплати».

У статистичній звітності з праці сума нарахованої номінальної заробітної плати відображається за календарний період (з першого по останнє число звітного періоду - місяця, кварталу, року) незалежно від фактичного терміну виплати заробітної плати.

Сума заборгованості з виплати заробітної плати це сума невиплаченої заробітної плати всім категоріям працівників, а саме: працівникам облікового складу; тим, хто не перебуває в обліковому складі підприємства; звільненим працівникам.

При цьому заборгованою вважається сума, яка включає усі нарахування із фонду оплати праці, за винятком обов'язкових утримань (прибутковий податок та сума зборів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що сплачує працівник), яка не виплачена до першого числа місяця, наступного за звітним. Визначення розміру заборгованості заробітної плати здійснюється за методологічними положеннями з організації державного статистичного спостереження «Стан виплати заробітної плати».

Особливістю спостереження про стан виплати заробітної плати є те, що для його організації застосовується форма статистичної звітності №1-ПВ (місячна) «Звіт з праці». Спосіб збирання та розповсюдження інформації при обстеженні стан виплати заробітної плати (СВЗП) взаємопов’язаний з організацією ОПСП. За ступенем охоплення одиниць це спостереження відноситься до несуцільного основного масиву, а за часом реєстрації даних - поточне.

Органи державної статистики здійснюють контроль за достовірністю, об'єктивністю, повнотою та своєчасністю виконання робіт щодо подання державної статистичної звітності. Для досягнення зазначеної мети застосовують наступні методи контролю:

здійснення цільових планових та ініціативних перевірок достовірності даних статистичної звітності;

співставлення однойменних показників з альтернативних джерел інформації.

Для виконання цієї роботи між Державною службою статистики та Пенсійним зондом 30 грудня 2004 року підписано Угоду про взаємодію інформаційних систем. На першому етапі, в результаті обміну інформацією, відбулось порівняння даних щодо чисельності працівників, зайнятих на підприємствах, в установах та організаціях, їх заробітної плати та стану виплати. На другому етапі здійснено комплекс робіт щодо забезпечення постійного контролю достовірності даних про розміри заборгованості із заробітної плати на регіональному рівні.

В процесі обробки первинної інформації використовуються дані поточної звітності, а також дані попереднього періоду для контролю. Тому в базі даних на районному та обласному рівні зберігаються первинні звіти за попередні періоди.

2. Статистичний аналіз в економіці регіону (на прикладі Львівської області)

2.1 Аналіз заробітної плати в економіці області

Аналіз показників заробітної плати доцільно розпочати з оцінки динамічних рядів. Аналізуючи оплату праці у Львівській області ми використовували статистичні дані 2002-2010 років. За цей період в економіці області, як і загалом у країні, спостерігалася позитивна динаміка зростання рівня номінальної заробітної плати (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Номінальна заробітна плата в економіці Львівської області та показники її динаміки [29]

Роки	Середньомісячна номінальна заробітна плата	Абсолютний приріст, грн.		Коефіцієнти зростання (Кзр)		Темпи приросту, відсотків Тпр		Абсолютне значення 1% приросту
		Порівня-но з 1995 р.	Порівняно з попереднім роком	Порівняно з 1995 р.	Порівняно з попереднім роком	Порівняно з 1995 р.	Порівняно з попереднім роком
1995	62,19	-	-	-	-	-		-
2002	339,31	277,12	277,12	5,46	5,46	445,60	445,60	0,62
2003	419,14	356,95	79,83	6,74	1,24	573,97	23,53	3,39
2004	523,32	461,13	104,18	8,41	1,25	741,49	24,86	4,19
2005	713,16	650,97	189,84	11,47	1,36	1046,74	36,28	5,23
2006	923,3	861,11	210,14	14,85	1,29	1384,64	29,47
2007	1182,63	1120,44	259,33	19,02	1,28	1801,64	28,09	9,23
2008	1570,18	1507,99	387,55	25,25	1,33	2424,81	32,77	11,83
2009	1667,26	1605,07	97,08	26,81	1,06	2580,91	6,18	15,70
2010	1941,34	1879,15	274,08	31,22	1,16	3021,63	16,44	16,67

За даними показників, розрахованих у табл. 2.1, в економіці Львівської області спостерігається зростання номінальної заробітної плати: у 2010 р. показник зріс порівняно з 2009 р. на 274,08 грн. (або на 16,44%), щодо 2005 р. показники динаміки становили 1228,18 грн. або 172,22% відповідно.

Середня заробітна плата за дев’ять років дорівнює 1031 грн., середній абсолютний приріст дорівнює 200,25 грн.

Рис. 2.1. Динаміка рівня заробітної плати у Львівській області за 2000-2010 рр.

Якщо порівнювати рівень заробітної плати в Україні та Львівській області з 2000-2004 р. є майже однакові, а з 2005 р. ця різниця збільшується і на 2010 р. складає 298 грн.

При дослідженні номінальної заробітної плати виявлено, що статистична регресія близька до поліноміальної залежності, тому теоретичну регресію доцільно представляти у вигляді полінома. Достовірність взаємозв’язку номінальної заробітної плати з фактором часу доведена відповідними розрахунками за допомогою побудови тренду параболи. Однофакторна регресійна модель матиме вигляд:

,                                       (2.1)

де  - номінальна заробітна плата;

 - період року, на який розраховується заробітна плата.

Величина коефіцієнт детермінації для України () доводить статистичну не випадковість виявленої тенденції. Він показує, що в побудованій однофакторній моделі зміни на 94,82% можливо пояснити впливом фактора . При цьому на долю інших факторів, які не включені до моделі, припадає 5,18% зміни залежної змінної. Коефіцієнт кореляції дорівнює 0,974. Отже, вплив фактора часу на рівень номінальної заробітної плати можна вважати суттєвим.

Оскільки лінія тренду поліноміальна, то стандартна похибка розраховується за формулою (2.2.).

.                               (2.2.)

Стандартна похибка моделі - 150,53 грн.

Таблиця 2.2. Прогноз заробітної плати на Львівщині

Роки	Точковий прогноз	Інтервальний прогноз
	y=13,712*+15,804*+164,27Нижня межаВерхня межа
2011	2328,59	2178,06	2479,12
2012	2687,22	2536,67	2837,75

Із вище наведених розрахунків стверджуємо, що із ймовірністю 95% очікуване значення заробітної плати у 2011 році становить 2328,59 грн, із можливими коливаннями, які формують нижню та верхню межі прогнозів: [2178,06; 2479,12]. Прогнозне значення досліджуваного показника у 2012 році знаходитиметься в межах від 2536,67 до 2837,75 грн.

Таблиця 2.3. Коефіцієнти регресії та їх значущість

	Коэффициенты	Стандартная ошибка	t-статистика	P-Значение	Нижние 95%	Верхние 95%
Y-пересечение	164,27	71,87	2,29	0,05	-1,47	330,01
Переменная X 1	15,80	27,53	0,57	0,03	-47,68	79,28
Переменная X 2	13,71	2,23	6,14	0,00	8,56	18,87

У табл. 2.3. у стовпці Коефіцієнти виписано значення параметрів рівняння: у стрічці Вільний член записане значення параметра а, в стрічці Коефіцієнт біля  - параметра b, Коефіцієнт біля  - параметра с. У стовпці Стандартна похибка подано похибки коефіцієнтів, t-Статистика - відношення значення коефіцієнтів до її стандартних похибок, P-значення - імовірності отриманих у попередньому стовпці статистичних характеристик. Ці ймовірності вказують на істотність параметрів рівняння регресії - в нашому випадку, якщо значення імовірностей більше 0,05, то параметр вважається неістотним. У стовпці Нижня межа 95,0% та Верхня межа 95,0% подано межі довірчих інтервалів із рівнем довіри 95%.

Для того, щоб нівелювати вплив цінового чинника на заробітну плату, розраховують індекс реальної заробітної плати (за формулою 1.4 ).

Рис. 2.2. Індекси заробітної плати та споживчих цін у Львівській області

Як бачимо з рис. 2.2. індекс реальної заробітної плати за останні роки найнижчим був у 2008 році і становив 96,9%, найвищим у 2005 році - 134,3%.

Дані свідчать про те, що впродовж 2005-2010 рр. темпи зростання реальної заробітної плати були досить повільними у порівнянні не тільки з номінальною заробітною платою. Як і в 2000 р. динаміка реальної заробітної плати в 2010 р. була нижчою, ніж динаміка індексу споживчих цін.

Ці тенденції дають підставу стверджувати, що незважаючи на існуючу позитивну динаміку, зростання номінальної заробітної плати в Україні, купівельна спроможність працюючих громадян щорічно знижується, про що свідчать порівняння з індексом споживчих цін у 2010 р.

А зараз дослідимо темпи зміни реальної заробітної плати за 2005-2010 роки на сезонність. Розрахунок індексів сезонності здійснювали на основі постійної.

Рис. 2.3. Індекси сезонності темпів зміни реальної заробітної плати

Аналіз сезонності показав, що найбільше зростання припадає на грудень, а найменше - на січень.

На підвищення рівня оплати праці в області впливає підвищення в законодавчому порядку розмірів мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Прожитковий мінімум - це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності та відновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо визначеним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення.

Величина мінімальної заробітної плати звичайно визначається на основі прожиткового мінімуму, який розраховується за нормативами задоволення мінімальних потреб у товарах і послугах з урахуванням рівня цін, і повинна відповідати йому. Якщо такої відповідності немає, то це свідчить про відставання економічного розвитку країни або про недосконалість існуючої системи розподілу.

Рис. 2.4. Динаміка мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму за 2002-2010 роки

З рис. 2.4. чітко видно що мінімальна заробітна плата є нижчою за прожитковий мінімум але з 2009 року вона дорівнює прожитковому мінімуму. Найбільша різниця між розміром прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати за останні роки спостерігалась у 2005 р. - 191 грн та у 2004 р. - 182 грн, а найнижчою у 2005 р. - 125 грн. Станом на 1.01.2002 року мінімальна заробітна плата дорівнювала 140 грн. До 2011 року вона збільшилась у 6,7 рази і становить 941 гривню. Прожитковий мінімум збільшився з 365 грн. у 2002 році до 941 грн. у 2011 році, тобто майже у 2,6 рази.

На 1.01.2012 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1073 грн, а на 01.04.20112 - 1094 грн.

Рис. 2.5. Динаміка кількості працівників, яким заробітну плату нараховано у межах законодавчо встановлених соціальних стандартів на Львівщині

Як бачимо з рис. 2.5. простежується тенденція до зниження кількості працівників, яким заробітну плату нараховано у межах законодавчо встановлених соціальних гарантій. З 2002 по 2005 роки різко зменшилась кількість працівників яким заробітну плату нараховували в межах законодавчо встановлених соціальних стандартів. У 2010 році порівняно із 2008 роком кількість працівників, яким заробітна плата нараховувалась у межах прожиткового мінімуму зменшилась у 2 рази. У 2007 році кількість працівників яким нараховували заробітну плату у межах мінімальної була найнижчою за останні роки і становила 5,3%.

Рис. 2.6. Розподіл найманих працівників за розміром заробітної плати у Львівській області

Як бачимо, з рис. 2.6. різко зменшилась кількість працівників у Львівській області із заробітною платою до 1000 грн. у порівнянні із 2009 роком, тоді як кількість працівників із розміром заробітної плати від 1000 до 1500 грн залишились майже незмінною. А найбільше у порівнянні з попереднім роком зросла частка працівників із заробітною платою 1500-2000 грн.

Інтенсивність зростання середньої номінальної заробітної плати упродовж дев’яти років носила нерівномірний характер, зокрема, найбільше зростання цього показника було зафіксовано у 2008 році. Заробітна плата, як і у попередні роки, залишається основним компонентом та джерелом доходів населення Львівської області.

Низька заробітна плата стимулює підвищений неефективний сукупний попит на робочу силу, який не відповідає реальним потребам економіки і призводить до гальмування процесів продуктивної зайнятості та недовикористання трудового потенціалу.

2.2 Оцінка диференціації заробітної плати за видами економічної діяльності Львівщини

Галузева диференціація характеризує відмінності у рівнях заробітної плати працівників різних видів економічної діяльності та галузей промисловості. Галузева диференціація формується під впливом особливостей змісту, умов праці, професійно-кваліфікаційної структури працівників, результатів діяльності підприємств галузі тощо. Наявність об’єктивної й обґрунтованої диференціації заробітної плати є умовою підвищення її мотиваційної функції [42, с. 16].

Рис. 2.7. Середньомісячна номінальна заробітна плата одного штатного працівника у Львівській області за 2009-2010 роки

Найбільшу заробітну плату у Львівській області отримують працівники які займаються фінансовою діяльністю - 3577 грн. У 2000 році вона була на рівні 452 грн, у 2005-1239,15 грн, у 2007 році вона збільшилась до 2240 грн, у 2008 році становила 3050 грн, а у 2009 році 3180 грн. Загалом в період з 2005 по 2010 роки заробітна плата цього сектора економіки зросла в 2,9 рази тобто на 3454 грн. Найбільший темп розвитку вона набула з 2007 по 2008 роки і збільшилась на 810 грн. Найменший - з 2008 по 2009 роки, де вона збільшилась на 130 грн.

У 2010 році особи, які займались діяльністю транспорту і зв’язку отримували другу за розміром середню номінальну заробітну плату і вона становила 2631 грн. Так само цей вид діяльності займав це місце з 2003 по 2005 роки і особи. Але із 2009 роки вона займала третє місце.

Третє місце, на сьогоднішній день, займають працівники державного управління. У порівнянні з 2009 роком розмір номінальної заробітної плати збільшився на 4%, а у порівнянні з 2005 роком збільшилась у 2,5 рази. Також одну з найвищих заробітних плат отримують працівники промисловості та працівники сфери послуг та зв’язку.

Найменшу заробітну плату отримують працівники готелів та ресторанів, будівництва, охорони здоров’я, рибальства та рибництва та охорони здоров’я. У 2010 році їхня заробітна плата становить 1198 грн., 1310 грн., 1340 грн., 1478 грн., що приблизно на 70% менше, ніж у фінансовій діяльності.

Таблиця 2.4. Статистичні характеристики рівня та диференціації оплати праці за видами економічної діяльності у Львівській області

Показники	2000 р.	2005 р.	2010 р.	2005 р. порівняно з 2000 р., %.	2010 р. порівняно з 2005 р., %.
Середньомісячна заробітна плата, грн.	196,44	713,16	1941,48	363,04	272,24
За видами економічної діяльності:
максимальна, грн.	451,61	1239,15	3577,23	274,38	288,68
мінімальна, грн.	66,13	338,64	1197,80	512,08	353,71
Медіана, грн.	177,87	646,78	1793,57	363,63	277,31
Перший квартиль, грн.	134,93	507,46	1507,37	376,09	297,04
Третій квартиль, грн.	229,52	798,85	2153,31	348,05	269,55
Розмах варіації, грн.	385,48	900,51	2379,43	233,61	264,23
Середнє квадратичне відхилення, грн.	91,7	227,36	584,98	247,94	257,29
Коефіцієнт осиляції, %	196,23	126,27	122,56	64,35	97,06
Квадратичний коефіцієнт варіації, %	46,68	31,88	30,13	68,3	94,51
Квартильний коефіцієнт варіації, %	26,59	22,53	18,01	84,72	79,94
Квартильний коефіцієнт диференціації, %	25,95	22,31	17,65	85,95	79,1

Результати розрахунків свідчать про значне зростання усіх характеристик рівня оплати праці. У 2005 р. порівняно із 2000 р. найвищими темпами збільшувалась мінімальна заробітна плата та перший квартиль, а у 2010 р. порівняно із 2005 р. перший квартиль та максимальна заробітна плата. У 2010 р. половина працівників отримували заробітну плату меншу за 1793,57 грн, а половина - більшу. Різниця між найвищим та найнижчим показниками (розмах варіації) становить 2378,43 грн.

Значення квадратичного коефіцієнта варіації, квартильних коефіцієнтів варіації та диференціації свідчать про те, що зберігається значна галузева диференціація оплати праці, водночас динаміка цих коефіцієнтів порівняно з 2000 р. дає підстави стверджувати про скорочення її розмірів та інтенсивності.

Рис. 2.8. Середньомісячна заробітна плата в еквіваленті повної зайнятості за видами економічної діяльності у 2010 році

Заробітна плата в еквіваленті повної зайнятості є вищою, ніж заробітна плата штатного працівника. Зокрема, у будівництві вища 42,2%, у транспорті - 6%, у діяльності пошти та зв’язку - 13%.

Співвідношення заробітної плати чоловіків і жінок найвищим є у рибальстві та рибництві і дорівнює 108,2% (тобто заробітна плата жінок на 8,2% вища від заробітної плати чоловіків), а також у лісовому господарстві та операціях з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям становить відповідно 99,7% та 97,3% (рис. 2.9).

Рис. 2.9. Заробітна плата за основними видами діяльності чоловіків і жінок у 2010 році на Львівщини

Як видно з рис. 2.9, найнижчим співвідношенням є у діяльності пошти та зв’язку та сільському господарстві, мисливстві та пов’язаних із ним послугами та у сфері культури і спорту. Заробітна плата чоловіків є вищою у діяльності пошти та зв’язку на 1640,93 грн.

Співвідношення заробітної плати жінок та чоловіків у Львівській області у 2010 р. становить 82,1%.

Гендерні відмінності в оплаті праці українців є досить стабільним явищем. Загалом по економіці співвідношення заробітної плати жінок та чоловіків за останні три роки (2008-2010 рр.) становило відповідно 72,8%, 79,3% та 82,1%. Але гендерний розрив у розрізі видів економічної діяльності має певні відмінності. У сільському господарстві заробітна плата середньостатистичної жінки за даними 2010 р. складає 99,7% заробітної плати чоловіків. Водночас у фінансовій діяльності це співвідношення не перевищує 76,1%.

В економічній літературі, присвяченій аналізу гендерних відмінностей в оплаті праці, найчастіше виокремлюють три основні причини відмінностей розміру заробітної плати жінок і чоловіків. Насамперед, гендерний розрив в оплаті праці пояснюється відмінностями у розмірі нагромадженого людського капіталу як загального, так і специфічного. Друга причина полягає у концентрації зайнятих чоловіків та жінок у різних сферах діяльності, на різних посадах, і професіях; третя свідчить про наявність дискримінації жінок на ринку праці.

Рис. 2.10. Середньомісячна заробітна плата за видами промислової діяльності у 2010 році на Львівщині

У 2010 році у промисловості розмір середньомісячної заробітної плати одного штатного працівника становив 2120,26 грн, що на 328 грн більше, ніж у 2009 році, і на 452 грн більше, ніж у 2008 році. У добувній промисловості заробітна плата одного штатного працівника була 3394,1 грн, тоді як у переробній промисловості - 1832,91 грн.

У порівняні з 2009 р. найбільше заробітна плата зросла у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення, виробництві транспортних засобів та устаткування, виробництво електричного та оптичного устаткування. А найменше відбулось зростання заробітної плати у добуванні корисних копалин, крім паливно-енергетичних (на 73,15 грн), целюлозно-паперовому виробництві і видавничій діяльності (на 150,03 грн) та в обробці деревини та виробів з деревин, крім меблів (на 181,63 грн).

У порівнянні з 2005 р. розмір найбільше зростання розміру заробітної плати відбулось у хімічному виробництві (у 3,5 рази) та у добувній промисловості (у 3,2 рази), а найменше - у целюлозно-паперовій діяльності (у 1,8 рази).

Рис. 2.11. Середньомісячна заробітна плата за основними видами промислової діяльності у розрізі статей в Львівській області у 2010 році

Найвищою заробітна плата жінок є у нафтопереробленні та хімічному виробництві, а найнижчою - у добувній промисловості, тоді як чоловіків найнижча заробітна плата - у виробництві шкіри та виробів зі шкіри.

Співвідношення заробітної плати чоловіків і жінок найвищим є у добуванні корисних копалин, крім паливно-енергетичних та обробленні деревини (108,7% та 108,2% відповідно), а найнижчим у добувній промисловості -52,3% і виробництві транспортних засобів та устаткування - 76,7%.

Рис. 2.12. Структура нарахованого фонду оплати праці за видами економічної діяльності у Львівській області в 2010 році

Як бачимо з рис. 2.12. найбільшим є фонд основної заробітної плати у діяльності готелів та ресторанів і становить 86%, у сільському господарстві і мисливстві - 83,8%, а також у торгівлі, ремонту автомобілів, побутових приладів -77,3%. Щодо фонду додаткової заробітної плати, то найбільшим він є у державному управлінні - 50,9%, а також освіті - 36,1% і у діяльності транспорту - 35,3%. А щодо інших заохочувальних та компенсаційних виплат, то їх значення найвище у державному управлінні - 10,2%, а найнижчим у сільському господарстві - 0,6%.

Для аналізу диференціації заробітної плати за видами економічної діяльності визначимо коефіцієнти локалізації () та коефіцієнт концентрації (К) за середньообліковою кількістю штатних працівників та річним фондом заробітної плати:

 (2.2.)

 (2.3.)

де  - відповідно питома вага кожного і-го виду економічної діяльності за середньообліковою кількістю штатних працівників і річним фондом заробітної плати.

Таблиця 2.5. Вихідні показники для розрахунку показників концентрації та локалізації [11, с. 18]

Види економічної діяльності	Фонд оплати праці, млн грн			Середньооблікова кількість штатних працівників, тис. осіб
	2000	2005	2010	2000	2005	2010
Усього	1295,4	4606,7	8210,2	566,168	466,182	384,142
Сільське господарство, мисливствота пов'язані з ними послуги,	74,7	155,5	235,1	82,173	25,097	14,163
Рибальство, рибництво	1,1	4,9	6,7	0,578	0,52	0,424
Промиисловість	567,3	1840,2	3401,4	221,839	166,886	138,863
Будівництво	92,2	393,5	411	40,784	40,536	27,934
Торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	139,8	615,3	1174,3	70,841	69,905	70,084
Діяльність готелів та ресторанів	12,5	69,1	132,8	10,828	11,389	10,435
Діяльність транспорту та звязку	231,1	898,7	1704,1	65,713	59,571	56,787
Діяльність пошти та зв’язку	39,5	181,7	334,3	12,634	13,758	11,04
фінансова діяльність	44,9	30,8	59,9	9,253	4,199	4,275
операції з нерухомим майном, оренда, інженіринг та надання послуг підприємцям	78,2	385,8	737,1	34,914	42,224	40,541
Освіта	11,4	21,9	36	3,906	2,761	2,275
охорона здоровя та надання соціальної допомоги	21,9	92,4	181,5	11,857	11,538	11,049
Надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури і спорту	18,1	92,1	130,3	12,423	12,171	8,312

Коефіцієнт локалізації більший за одиницю тоді, коли за певним видом економічної діяльності вищим є рівень концентрації фонду заробітної плати порівняно з кількістю штатних працівників. Коефіцієнт концентрації є узагальненою характеристикою розподілу штатних працівників і фонду заробітної плати за видами економічної діяльності. При К=0 розподіл за цими двома показниками повністю збігається, тобто концентрація відсутня, а якщо значення коефіцієнта наближається до 1 (або 100%), то концентрація є високою. Тенденція динаміки зазначених коефіцієнтів свідчить про зростання або зменшення концентрації фонду оплати праці, а отже, й її диференціації за видами економічної за видами економічної діяльності.

Таблиця 2.6. Коефіцієнти концентрації та локалізації за видами економічної діяльності

Види економічної діяльності	2000 р.		2005 р.		2010 р.
	Li	| di-Di |	| di-Di |	Li	| di-Di |
Сільське господарство, мисливствота повязані з ними послуги,	0,397	8,747	0,627	2,008	0,777	0,823
Рибальство, рибництво	0,832	0,017	0,954	0,005	0,739	0,029
Промиисловість	1,118	4,611	1,116	4,148	1,146	5,28
Будівництво	0,988	0,086	0,982	0,153	0,688	2,266
Торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	0,863	1,72	0,891	1,639	0,784	3,941
Діяльність готелів та ресторанів	0,505	0,948	0,614	0,943	0,595	1,099
Діяльність транспорту та звязку	1,537	6,233	1,527	6,73	1,404	5,973
Діяльність пошти та зв’язку	1,366	0,818	1,336	0,993	1,417	1,198
Фінансова діяльність	2,121	1,832	0,742	0,232	0,656	0,383
Операції з нерухомим майном, оренда, інженіринг та надання послуг підприємцям	0,979	0,13	0,925	0,683	0,851	1,576
Освіта	1,276	0,19	0,803	0,117	0,74	0,154
Оохорона здоровя та надання соціальної допомоги	0,807	0,404	0,81	0,469	0,769	0,666
Надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури і спорту	0,637	0,797	0,766	0,612	0,733	0,577
Коефіцієнт концентрації		13,267		9,366		11,982

Результати розрахунку за видами економічної діяльності значень коефіцієнта локалізації демонструють при >1 тенденцію до їх зменшення (секції будівництво, фінансова діяльність, операції з нерухомим майном), водночас при низьких значеннях (<1) вони або зростають (секції сільське господарство та пов’язані з ним послуги; надання комунальних та індивідуальних послуг), або зменшуються (секція діяльність готелів та ресторанів).

Співвідношення максимального та мінімального значень коефіцієнта локалізації, які дорівнювали у 2000 р. 5,3, у 2005 р. - 2,5, а у 2010 р. -2,4, свідчить про те, що диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності скоротилася за 2000-2010 рр. Динаміка значень коефіцієнта концентрації фонду оплати праці за видами економічної діяльності (2000 р. - 13,27%, 2005 р. -9,37%, 2010 р. - 11,98%) свідчить про його зменшення в цілому, а отже, скорочення диференціації заробітної плати.

Отже, проведені підтверджують висновки науковців про те, що зберігаються розбіжності у рівнях заробітної плати за видами економічної діяльності, проте існує тенденція до зниження їхньої диференціації.

2.3 Регіональні аспекти аналізу заробітної плати Львівщини

Зараз розглянемо заробітну плату у Львівській області у розрізі районів. На розмір заробітної плати в області багато чинників: співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці за професіями, рівнями кваліфікації, рівень компетенції працівників, прибутковість підприємств, розвиток галузей і території.

Рис. 2.13. Середньомісячна номінальна заробітна плата у розрізі міст Львівщини

Із рис. 2.13. чітко видно позитивну динаміку оплати праці у всіх містах Львівщини. Найбільш прогресивна динаміка у таких містах як Львів та Стрий. У цих містах оплата праці з 2005 по 2010 рік зросла в 2,6 рази. У 2005 році у Львові вона становила 802 грн, в місті Стрий 742 грн, до 2010 року вона піднялася до 2096 грн. у Львові і до 1988 грн у Стрию. Найменша середньомісячна оплата праці з 2005 по 2010 роки була в місті Новий Розділ, де вона становила 482 грн. на одну особу у 2005 році, та 1384 грн. у 2010 році.

У порівнянні з 2009 р. найбільше зростання рівня заробітної плати відбулось у м. Борислав на 33% та у м. Моршин - на 27,7%.

Рис. 2.14. Динаміка середньомісячної заробітної плати у розрізі районів у 2010 та 2005 роках

Цей рисунок нам показує що у всіх районах Львівської області як і в містах районного значення відбувається збільшення заробітної плати, тобто присутня позитивна динаміка. Найбільша середньомісячна заробітна плата найманих працівників спостерігається у Стрийському районі і становить у 2010 році 2382 грн. та 903 грн. у 2005. Сокальський район - другий за величиною заробітної плати, за період з 2005-2010 вона зросла 1674 грн. Найнижчу оплату праці в 2005 році у середньому за місяць отримували працівники Самбірського району яка становила 465 грн. З 2008 р. найнижчу заробітну плату отримують працівники Радехівського району, у 2010 р. це становить 1479 грн. Одна з найвищих заробітних плат також у таких районах як: Камянка-Буському, Сколівському та Миколаївському.

А зараз здійснимо групування районів за розміром заробітної плати. Згідно формули Стерджеса:

                                            (2.4.)

у нас вийшло 6 груп.

Ширина інтервалу визначається як:

 (2.5.)

і h=168,38.

Тепер розраховуємо коефіцієнт вирівнювання:

 (2.6.)

Якщо >0,1 - сукупність можна згрупувати у ряд розподілу з однаковими інтервалами. Коефіцієнт вирівнювання становить 0,587.

Таблиця 2.7. Розподіл районів та міст Львівщини за рівнем заробітної плати

Середня заробітна плата, грн	Міста та райони Львівщини
(1371,21-1539,59)	м. Трускавець, Радехівський, Дрогобицький, Городоцький та Золочівський райони
(1539,59-1707,98)	м. Дрогобич, Самбірський, Жидачівський, Жовківський, Бродівський, Яворівський, Буський, Мостиський та Старосамбірський райони
(1707,98-1876,36)	м. Самбір, Пустомитівський, Турківський та Перемишлянський райони
(1876,36-2044,74)	м. Червоноград і м. Стрий, Миколаївський райони
(2044,74-2213,13)	м. Львів та м. Моршин, Сколівський район
(2213,13-2881,51)	м. Борислав, Стрийський, Сокальський та Кам’янка-Бузький райони

Як бачимо у м. Борислав середня заробітна плата вийшла одна із найвищих у Львівській області, а це тому що у місті є УБР (управління бурових робіт), де працівники отримують високу заробітну плату. Тоді як у м. Моршин та м. Трускавець середня заробітна плата є нижчою, ніж у Турківському районі. А це тому, що у цих містах є санаторії та курорти і працівники працюють неповний робочий день. В Сокальському районі налічується 26 промислових підприємства, з них 6 вуглевидобувних підприємств та ряд підприємств з іноземними інвестиціями, де працівники отримують високу заробітну плату.

Таблиця 2.8. Статистичні характеристики рівня та диференціації заробітної плати у розрізі міст та районів Львівщини

Показники	2000 р.	2005 р.	2010 р.	2005 р. порівняно з 2000 р., %.	2010 р. порівняно з 2005 р., %.
Середньомісячна заробітна плата, грн.	196	713	1941	363,78	272,23
у розрізі міст та районів Львівщини
Максимальна, грн.	246,36	902,9	2381,51	366,5	263,76
Мінімальна, грн.	89,65	464,56	1371,21	518,19	295,16
Медіана, грн.	155,39	588,93	1702,69	379	289,12
Перший квартиль, грн.	122,51	563,02	1554,65	459,59	276,13
Третій квартиль, грн.	184,64	693,38	1988,46	375,54	286,78
Розмах варіації, грн.	156,71	438,34	1010,3	279,71	230,48
Середнє квадратичне відхилення, грн.	43,32	105,91	289,08	244,49	272,96
Коефіцієнт осиляції, %	79,95	61,48	52,05	76,89	84,66
Квадратичний коефіцієнт варіації, %	22,1	14,85	14,89	67,21	100,27
Квартильний коефіцієнт варіації, %	19,99	11,07	12,74	55,36	115,1
Квартильний коефіцієнт диференціації, %	20,23	10,38	12,24	51,29	118

Результати розрахунків вищезазначених показників (табл. 2.8.) передусім свідчать про значне зростання усіх характеристик рівня оплати праці, при цьому в 2005 р. порівняно із 2000 р. найвищими темпами збільшувались мінімальне значення і перший квартиль, а у 2010 р. порівняно з 2005 р. найшвидше зросло мінімальне значення, а третій квартиль та медіана збільшувались повільніше та майже з однаковою швидкістю.

Різниця між найвищим та найнижчим показниками заробітної плати у 2010 р. (розмах варіації) становила 1010,30 грн., співвідношення - 1,7 разу.

Водночас обрахунок середньоквадратичного коефіцієнта варіації (якщо брати при цьому до уваги чисельність працівників, так і не брати) показує, що сукупність регіонів України за рівнем заробітної плати можна вважати якісно однорідною (зважений коефіцієнт варіації становить 13%, незважений - 14,89%, тобто менше критичної межи 33%).

На підвищення рівня оплати праці в області впливає підвищення в законодавчому порядку розмірів мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму.

Таблиця 2.9. Коефіцієнти концентрації та локалізації заробітної плати у містах Львівщини

	2000 р.		2005 р.		2010 р.
	Li	| di-Di |	Li	| di-Di |	Li	| di-Di |
Львів (міськрада)	0,975	1,834	0,981	1,45	0,93	1,866
Борислав (міськрада)	1,008	0,026	0,933	0,143	1,498	0,199
Дрогобич (міськрада)	1,296	1,689	1,068	0,356	1,71	0,807
м. Моршин	0,402	1,643	1,143	0,139	0,92	0,025
м. Новий Розділ	0,553	0,921	1,65	0,467	1,581	0,316
м. Самбір	1,521	1,085	1,159	0,343	1,75	0,236
м. Стрий	1,153	0,546	0,874	0,566	1,021	0,156
м. Трускавець	1,4	0,829	1,295	0,841	1,031	1,15
м. Червоноград	1,049	0,223	1,003	0,012	0,903	0,263
Коефіцієнт концентрації		4,397		2,159		2,509

Результати розрахунку значень коефіцієнта локалізації демонструють при >1 тенденцію до їх зменшення (м. Трускавець та м. Червоноград) або зростання (м. Дрогобич та м. Стрий), водночас при низьких значеннях (<1) вони зменшуються (м. Львів).

Співвідношення максимального та мінімального значень коефіцієнта локалізації, які дорівнювали у 2000 р. 3,8, у 2005 р. - 1,8, а у 2010 р. -1,9, свідчить про те, що диференціація заробітної плати скоротилася за 2000-2005 рр., а у 2005-2010 рр. - знову зросла, проте не до рівня 2000 р. Динаміка значень коефіцієнта концентрації фонду оплати праці (2000 р. - 4,4%, 2005 р. - 2,2%, 2010 р. - 2,5%) свідчить про його зменшення 2000-2005 рр., а отже, скорочення диференціації заробітної плати, проте до 2010 р. диференціація заробітної плати в області знову зросла.

Таблиця 2.10. Коефіцієнти концентрації та локалізації заробітної плати по районах Львівщини

	2000 р.		2005 р.		2010 р.
	Li	| di-Di |	Li	| di-Di |	Li	| di-Di |
Бродівський район	0,894	0,662	1,081	0,427	1,061	0,265
Буський район	1,38	1,019	1,425	0,965	1,013	0,037
Городоцький район	1,263	0,96	1,16	0,571	1,384	1,235
Дрогобицький район	1,602	0,834	1,342	0,576	1,4	0,587
Жидачівський район	0,758	1,872	0,964	0,233	1,085	0,412
Жовківський район	1,278	1,326	1,15	1,054	1,387	2,099	1,224	1,083	0,611	1,443	1,411	1,119
Кам`янка-Бузький район	0,808	1,391	0,795	1,585	0,745	1,911
Миколаївський район	0,948	0,443	1,046	0,233	1,035	0,155
Мостиський район	1,691	1,365	1,681	1,069	1,691	0,905
Перемишлянський район	1,476	0,66	1,137	0,223	0,502	1,059
Пустомитівський район	0,916	0,466	0,947	0,62	1,084	1,056
Радехівський район	1,248	1,066	1,258	0,854	1,467	2,028
Самбірський район	2,024	1,963	1,701	0,796	1,455	0,479
Сколівський район	0,782	0,579	0,987	0,029	1,042	0,082
Сокальський район	0,64	7,379	0,793	3,272	0,668	6,306
Старосамбiрський район	2,206	2,062	1,541	0,894	1,338	0,523
Стрийський район	1,005	0,025	0,804	1,534	0,719	3,029
Турківський район	1,543	0,416	1,386	0,287	1,571	0,373
Яворівський район	1,002	0,015	1,078	0,767	1,119	0,95
Коефіцієнт концентрації		12,792		8,715		12,305

Результати розрахунку значень коефіцієнта локалізації демонструють при >1 тенденцію до їх зменшення (Перемишлянський, Самбірський, Старосамбірський райони), водночас при низьких значеннях (<1) вони збільшуються (Бродівський, Жидівський, Пустомитівський та Сколівський райони).

Співвідношення максимального та мінімального значень коефіцієнта локалізації, які дорівнювали у 2000 р. 3,4, у 2005 р. - 2,8, а у 2010 р. -3,4, свідчить про те, що диференціація заробітної плати скоротилася за 2000-2005 рр., а у 2005-2010 рр. - знову зросла, до рівня 2000 р. Динаміка значень коефіцієнта концентрації фонду оплати праці (2000 р. - 12,8%, 2005 р. - 8,7%, 2010 р. - 12,3%) свідчить про його зменшення 2000-2005 рр., а отже, скорочення диференціації заробітної плати, проте до 2010 р. диференціація заробітної плати в області знову зросла майже до рівня 2000 року.

Рис. 2.15. Співвідношення рівнів заробітної плати міст та районів до середнього в економіці області у 2010 році

Як бачимо, (рис. 2.15.) у Стрийському, Сокальському, Камянка-Бузькому, Сколівському районах та у містах Борислав, Моршин, Стрий та Львів заробітна плата є вищою ніж в середньому по області. Тоді як у місті Новий Розділ вона є нижчою ніж в середньому по області на 28,7%, а у місті Трускавець на 29,4%.

3. Статистичне дослідження впливу заробітної плати на рівень життя та ефективність економіки України

.1 Аналіз диференціації заробітної плати в розрізі регіонів України

Регулювання заробітної плати є одним із головних напрямків та механізмів регіональної політики доходів, оскільки варіація у розмірах заробітної плати значною мірою формує міжрегіональні відмінності за рівнем та вартістю життя населення. Заробітна плата традиційно належить до основних показників матеріального добробуту, зокрема доходів. У загальних доходах домогосподарств України заробітна плата становить найбільшу частку, і саме її динаміка визначає структурні зрушення у сукупних ресурсах домогосподарств [43, с. 140].

Дослідженню регіональної диференціації доходів і, зокрема, заробітної плати в Україні присвячені роботи Д. Богині, А. Колота, Е. Ліанової, В. Новикова, М. Романюка, У. Садової, М. Семикіної, Л. Черенько та інших авторів. Розробка та прийняття рішень у сфері регулювання політики доходів потребують оцінки ступеня регіональної диференціації заробітної плати, виявлення чинників, що її формують, та пошуку важелів регулювання.

На перший погляд, міжрегіональна диференціація заробітної плати в Україні є високою (рис. 3.1.). Найнижчий показник у Тернопільській області (у цій області рівень заробітної плати протягом останніх років був найнижчим). Найвищий рівень заробітної плати у місті Києві - 3431 грн. Вищі за середній по країні показники спостерігаються в таких регіонах - Донецькій, Дніпропетровській, Київській, Луганській та Запорізькій областях. Різниця між найвищим та найнижчим показниками регіональної заробітної плати (розмах варіації) становила 1772 грн., співвідношення - 2,1 разу.

Рис. 3.1. Диференціація заробітної плати у регіонах України у 2010 році

Водночас обрахунок середньоквадратичного коефіцієнта варіації (якщо брати при цьому до уваги чисельність працівників за регіонами, так і не брати) показує, що сукупність регіонів України за рівнем заробітної плати можна вважати якісно однорідною (зважений коефіцієнт варіації становить 21%, незважений - 17,4%, тобто менше критичної межи 33%). Без міст Києва і Севастополя, що мають спеціальний статус, коефіцієнт варіації зменшується майже вдвічі (12,6%). Більше того, в динаміці простежується тенденція до зменшення ступеня міжрегіональної варіації заробітної плати. При цьому розподілі регіонів у ранжованому ряді змінюється дуже мало.

Логічно припустити, що вирівнювання регіональних показників пов’язане із заходами державного регулювання заробітної плати, зокрема підвищенням її мінімального розміру та запровадженням єдиної тарифної сітки в закладах бюджетної сфери. На користь цього свідчить той факт, що співвідношення середнього і мінімального розмірів заробітної плати істотно зросло у всіх без винятку регіонах, але найбільшою мірою - у регіонах із найнижчими показниками заробітної плати. Якщо у 2000 році в зазначених регіонах середній рівень був у 1,4-1,6 рази вищим від законодавчо встановленого мінімального розміру, у 2005 році це співвідношення сягнуло 2,3 рази (у Тернопільській області). У регіонах з більш високими показниками заробітної плати ця пропозиція зросла дещо меншою мірою, за винятком м. Києва, де вона збільшилась з 3,1 до 5,0 рази. І у 2010 році це співвідношення знову зменшилось: у регіонах України середній рівень заробітної плати був 1,9-2,4 рази вищим від законодавчо встановленого мінімального розміру, лише у м. Києві він становив 3,7 рази. Найменша різниця між розміром середньої і мінімальної заробітної плати була у Волинській і Тернопільській областях.

Про зменшення диференціації свідчить також динаміка співвідношення регіональних показників заробітної плати із середньою по країні: в більшості регіонів з низькою заробітною платою це співвідношення зросло, і у всіх регіонах з високою (на загальному фоні) заробітною платою знизилося. Навіть по м. Києву рівень заробітної плати став дещо ближчим до середнього по країні: у 2000 році заробітна плата у столиці була на 76,1% вища від середнього національного показника, у 2005 р. - на 63,1%, а у 2010 р. - на 53,2%. Однак і надалі рівень заробітної плати на підприємствах м. Києва залишається недосяжним для інших регіонів - навіть у Донецькій області, яка має другий за величиною показник у країні, заробітна плата на третину нижча, а в більшості регіонів відставання становить 50% і більше. При цьому спостерігається цікава динаміка: порівняно із 2000 р. в регіонах із низькою заробітною платою відставання від столичного показника істотно скорочується, тоді як у регіонах із порівняно високою заробітною платою - збільшилось. Усе це свідчить про випереджальне зростання заробітної плати в регіонах з найнижчим її рівнем.

Аналіз розподілу працівників за розмірами нарахованої заробітної плати свідчить, що міжрегіональна диференціація заробітної плати формується переважно за рахунок відмінностей у представництві двох популярних категорій: працівників, у яких заробітна пата не виходить за межі законодавчо встановлених мінімальних соціальних гарантій, стандартів та високооплачуваних працівників (табл. 3.1.).

Таблиця 3.1. Диференціація працівників за розмірами заробітної плати в регіонах України у грудні 2010 р. [26, с. 214-215]

Показники Регіони	Частка працівників, яким заробітна плата нарахована у межах, %
	не вище мінімального розміру (922 грн)	від 1000 грн до 2000 грн	від 2000 грн до 3500 грн	понад 3500 грн
Україна	7,2	46,0	28,5	18,3
АР Крим	8,0	49,1	28,6	14,3
Вінницька	10,7	51,8	27,4	10,1
Волинська	12,6	49,3	27,6	10,5
Дніпропетровська	5,2	43,1	31,0	20,7
Донецька	4,5	40,1	32,0	23,4
Житомирська	6,6	51,8	29,4	12,2
Закарпатська	6,8	47,9	32,9	12,4
Запорізька	7,9	43,2	28,8	20,1
Івано-Франківська	9,0	48,3	29,9	12,8
Київська	7,0	50,8	25,0	17,2
Кіровоградська	9,2	49,9	30,1	10,8
Луганська	4,9	43,4	31,1	20,6
Львівська	7,5	50,2	28,5	13,8
Миколаївська	8,6	46,5	26,8	18,1
Одеська	9,6	48,0	25,9	16,5
Полтавська	8,3	44,1	28,5	19,1
Рівненська	7,5	47,3	29,9	15,3
Сумська	9,8	49,9	28,7	11,6
Тернопільська	10,0	50,6	27,6	11,8
Харківська	8,4	46,2	28,9	16,5
Херсонська	9,0	53,0	27,4	10,6
Хмельницька	9,1	51,2	28,1	11,6
Черкаська	8,8	53,0	27,8	10,4
Чернівецька	9,7	50,0	29,2	11,1
Чернігівська	11,5	52,6	25,7	10,2
м. Київ	3,8	39,2	24,9	31,1
м. Севастополь	5,0	46,0	28,4	20,6

У регіонах із низьким середнім розміром заробітної плати частка працівників, яким у грудні 2010 р. була нарахована заробітна плата, не вища мінімального розміру, становила від 10 до 13% (Волинська область - 12,6%) і лише близько 11% працівників (у Тернопільській - 11,8%) мали заробітну плату понад 3500 грн. У регіонах із високим середнім розміром заробітної плати ці структурні частки становили: не вище мінімального розміру 3-5%, понад 3500 грн - 23%, у м. Києві - 31,1%. При цьому частка працівників із розміром заробітної плати 2000-3500 грн була приблизно однакова у всіх регіонах 28-31%.

Відмінності розподілу працівників за розмірами заробітної плати значною мірою пов’язані з особливостями її структури. В регіонах з високою часткою працівників із заробітною платою в межах мінімальних соціальних гарантій, стандартів і низькою часткою високооплачуваних працівників (відповідно - з низьким середнім рівнем заробітної плати) основна заробітна плата становить більш 2/3 її загального розміру. Додаткова заробітна плата в цих регіонах становить 30-32% загального фонду, в тому числі 38-43% - надбавки і доплати до тарифних ставок та посадових окладів, 20-23% - премії за виробничі результати [26, с. 221-225].

В регіонах із низькою часткою працівників із заробітною платою у межах мінімальних соціальних гарантій і значною часткою високооплачуваних працівників (відповідно - з порівняно високим середнім рівнем заробітної плати) основна заробітна плата становить 60-62% загального розміру, натомість додаткова заробітна плата - 34-37%, причому частка в її складі премій за виробничі результати вища за частку надбавок і доплат до тарифних ставок та посадових окладів у деяких регіонах (відповідно, - 32-34% та 24-27%).

Частка заохочувальних та компенсаційних виплат (до них належать грошові та матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми) доволі незначна і мало варіює за регіонами 4-7%. Проте склад цих витрат має значні міжрегіональні відмінності: в регіонах із низькою заробітною платою вони представлені переважно матеріальною допомогою (62-65% їх загального розміру), у регіонах із високою заробітною платою - різноманітними преміальними та компенсаційними виплатами, тоді як частка матеріальної допомоги становить близько 30%.

Загалом можна зробити висновок, що міжрегіональна диференціація заробітної плати формується як за рахунок обсягів фонду додаткової заробітної плати, так і за рахунок розмірів основної заробітної плати, тобто міжрегіональних відмінностей у тарифних ставках і посадових окладах. Останні у свою чергу, великою мірою визначаються професійно-кваліфікаційним складом працівників, що залежить від регіональної спеціалізації підприємств за видами економічної діяльності.

При дослідженні вартості життя населення у регіонах динаміку нарахованої (тобто номінальної, валової) заробітної плати необхідно доповнювати аналізом індексу реальної заробітної плати, що враховує регіональні особливості інфляційних процесів. Зменшення міжрегіональної диференціації номінальної заробітної плати відбувається за рахунок випереджального її зростання у регіонах із низькою заробітною платою. Це підтверджує також рис. 3.2.

Рис. 3.2. Індекси заробітної плати в регіонах України у 2010 р. до 2005 р., % Джерело: побудовано за даними [26, с. 188; 15, с. 76]

У регіонах із високою заробітною платою номінальна заробітна плата упродовж 2010-2005 рр. зросла у 2,5-2,8 разу, реальна заробітна плата - у 1,3-1,5 разу. У регіонах із низькою заробітною платою зростання показників заробітної плати становить 2,8-3,1 разу та 1,3-1,6 разу.

Рис. 3.3. Індекси заробітної плати в регіонах України у 2011 р. до 2005 р. Джерело: побудовано за даними [26, с. 188; 29]

У регіонах із високою заробітною платою номінальна заробітна плата упродовж 2010-2005 рр. зросла у 3,0-3,2 разу, реальна заробітна плата - у 1,3-1,5 разу. У регіонах із низькою заробітною платою зростання показників заробітної плати становить 3,2-3,8 разу та 1,5-1,8 разу.

Відмінності між регіонами в темпах зростання заробітної плати залежно від досягнутого рівня пов’язані як із суто математичними залежностями (що більші абсолютні величини порівнюються, то менша відносна величина), так із впливом заходів державного регулювання заробітної плати в регіонах із низьким її рівнем (в цих регіонах значно більша частка працівників бюджетних установ).

Загалом у регіональному розрізі динаміка номінальної заробітної плати цілком узгоджується з індексом реальної заробітної плати, що свідчить про доволі близькі темпи інфляції в регіонах. Однак відмінності все ж помітні. Якщо перевести заробітну плату поточного року в ціни 2005 року (шляхом збільшення базового показника на приріст реальної заробітної плати упродовж останніх шести років), місце деяких регіонів у ранжованому за розміром заробітної плати ряді істотно зміниться (табл. 3.2.).

Таблиця 3.2. Ранжування регіонів України за розміром заробітної плати за 2010 рік

Показник  Регіони	Середньомісячна заробітна плата		Ранг регіону за розміром заробітної плати		Різниця у рангах
	номінальна заробітна плата у цінах 2010 року	реальна заробітна плата у цінах 2005 року	номінальна заробітна плата у цінах 2010 року	реальна заробітна плата у цінах 2005 року
Україна	2239	1146	x	x	x
АР Крим	1991	991	12	18	-6
Вінницька	1782	943	23	22	1
Волинська	1692	924	26	23	3
Дніпропетровська	2369	1133	3	4	-1
Донецька	2549	1292	2	2	0
Житомирська	1785	959	22	20	2
Закарпатська	1846	1082	17	8	9
Запорізька	2187	1122	6	5	1
Івано-Франківська	1927	1079	15	9	6
Київська	2295	1190	3	1
Кіровоградська	1815	1018	20	14	6
Луганська	2271	1101	5	6	-1
Львівська	1941	992	14	17	-3
Миколаївська	2046	1047	10	10	0
Одеська	2046	1002	10	15	-5
Полтавська	2102	1044	8	12	-4
Рівненська	1960	1046	13	11	2
Сумська	1866	976	16	19	-3
Тернопільська	1659	877	27	27	0
Харківська	2060	1020	9	13	-4
Херсонська	1733	896	24	25	-1
Хмельницька	1786	907	21	24	-3
Черкаська	1835	952	18	21	-3
Чернівецька	1835	997	18	16	2
Чернігівська	1711	886	25	26	-1
м. Київ	3431	1721	1	1	0
м. Севастополь	2167	1082	7	7	0

Зокрема, в Івано-Франківській та Кіровоградській областях показник покращується на 6 рейтингових одиниць, у Закарпатській області - на 9 сходинок. Волинська, Чернівецька і Рівненська області, які за розміром номінальної заробітної плати у 2011 р. займають 26, 18 і 13 місця, за скоригованими на інфляцію показником посідають 23, 16 і 11 місця. Тобто в цих областях споживчі ціни зросли дещо повільнішими темпами, ніж в інших регіонах.

Натомість у кількох областях ранг за скоригованим показником заробітної плати виявляється значно нижчим, ніж за номінальним: АР Крим - на 6 сходинок, в Одеській - на 5, у Харківській, Полтавській - 4, Сумській, Львівській, Хмельницька і Черкаська - на 3 сходинки. Причому в даному випадку відсутня наочна закономірність між досягнутим у регіоні рівнем заробітної плати і темпами зростання споживчих цін, а коефіцієнт варіації обрахований за скоригованими показниками заробітної плати, майже не відрізняється від аналогічного показника, обрахованого за номінальними величинами (17,4% та 15,5%).

Підсумовуючи аналіз регіональної диференціації розмірів заробітної плати в Україні, слід зазначити, що модель регулювання доходів має передбачати, насамперед, встановлення обгрунтованих і справедливих співвідношень в оплаті праці залежно від складності та соціальної значущості виконуваної роботи, зокрема шляхом повномасштабного запровадження єдиної тарифної сітки в бюджетній сфері. Водночас слід пам’ятати, що проблему подолання регіональних диспропорцій в оплаті праці неможливо вирішити в межах тільки політики доходів - потрібна цілісна стратегія соціально-економічного регіонального розвитку, спрямована на створення більш рівномірного розміщення економічної та соціальної інфраструктури, вирівнювання технологічного рівня виробництва, пом’якшення регіональних рамок поділу праці, зокрема за рахунок випереджального розвитку сфери бізнесових та соціальних послуг.

3.2 Статистична оцінка заробітної плати в контексті вивчення рівня життя

Соціально-економічна категорія «рівень життя населення» використовується в науковій літературі, у правових і нормативно-господарських документах для характеристики ступеня задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

Рівень життя населення визначається, з одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах (продукти харчування, одяг, житло, транспорт, різні комунальні і побутові послуги, освіта, медичне обслуговування, культурно-просвітні заходи і т.д.), з іншого боку - можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів і послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати. У свою чергу і розмір реальної заробітної плати, і рівень життя населення визначаються ступенем ефективності виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, масштабом розвитку і якістю сфери послуг, освітнім і культурним рівнем населення.

Для аналізу й оцінки рівня життя використовують різні показники, такі як величина валового і внутрішнього продукту, національного доходу і реального доходу на одну особу, забезпеченість житлом, величина товарообігу й обсяг послуг на одну особу, середній рівень заробітної плати та ін. [43, с. 140].

Однак повна картина рівня життя населення не може бути розкрита тільки на підставі узагальнених і усереднених величин, розрахованих для всього населення країни в цілому. Необхідно знати обсяги і структуру споживання і доходів по різних соціальних, професійних і демографічних групах населення. Наприклад, важливо знати, яка частка доходів у загальному їхньому обсязі в 10% населення з максимальними доходами й у 10% - з мінімальними доходами, яка середня заробітна плата в працівників різних сфер діяльності, у працівників, що займають різні посади і т.д.

Диференціація доходів населення на будь-яких рівнях соціальної стратифікації, як правило, пов’язані із проблемою узгодження економічних інтересів суспільства. Коли вона набирає занадто серйозних значень, то може становити загрозу соціальній безпеці. У Законі України «Про основи національної безпеки України» до загроз національній безпеці у соціальній сфері, зокрема, віднесено: низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, негативні тенденції щодо зайнятості; небезпечне поглиблення майнового розшарування населення, бідність частини населення; недостатність умов для формування середнього класу та ін.

Як правило, загрозу становлять не лише саме явище, а насамперед системні чинники, що його зумовлюють й призводять до неефективності впровадження державної соціальної політики, невідповідності між визначеними соціальними пріоритетами та ходом реформування економіки країни.

Соціальні ризики в Україні мають певні особливості їх накопичення. О. Новикова виділяє декілька факторів ризику, які можуть спричинити загрозу соціальній безпеці суспільства: збереження ще за радянських часів низького рівня та якості життя, низької продуктивності та оплати праці; специфіка функціонування регіональної економіки (ризики безробіття, бідності); абсолютне зубожіння населення; невиплата та заборгованість із заробітної плати, пенсії та стипендії; тінізація відносин у всіх сферах економіки; корупція. Ще однією із таких загроз є диференціація доходів населення, що проживають у різних регіонах, зайняте у різних сферах діяльності [9, с. 144-145].

Рівень життя населення в Україні завжди поступався європейському, але останнім часом він погіршився. Були проведені дослідження, в результаті яких визначено рейтинг країн за рівнем життя у 2010 році. В ньому Україна займає 69 місце. З європейських країн, що знаходяться нижче в рейтингу лише Молдова - 88 місце.

Можна зробити висновок, що наші найближчі сусіди: Росія, Білорусь, Польща, Румунія живуть набагато краще. Для того, щоб наздогнати ці країни треба підвищити рівень добробуту населення, зокрема забезпечити гідною оплатою праці. Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» у 2011 році встановлений прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 941 грн. Чи є достатнім, можна визначити лише у порівнянні з доходами населення в інших країнах.

В таблиці 3.3. наведено порівняння порівняння середньомісячної заробітної плати в Україні з деякими європейськими країнами станом на 1 січня 2011 року. Розрахунки проводились за валютними курсами станом на 1.02. 2011 року.

Таблиця 3.3. Порівняння заробітної плати в різних країнах [37, с. 85]

Показники	Країни
	Україна	Росія	Білорусія	Польща
Місце в рейтингу за рівнем життя	69	63	54	29
Прожитковий мінімум	941 грн	6159 рублів (1737 грн)	296870 рублів (722 грн)	1123 злотих (3146 грн)
Мінімальна заробітна плата	941 грн	5960 рублів (1681 грн)	460000 рублів (1196 грн)	1317 злотих (3690 грн)
Середня заробітна плата	2297 грн	28607 рублів (8067 грн)	1595873 рублів (4149 грн)	3400 злотих (9527 грн)

За результатами розрахунків за усіма показниками, найвища заробітна плата у Польщі, яка перевищує мінімальну заробітну плату України 3,9 рази.

В результаті отриманих даних можна проранжувати країни за розмірами заробітної плати від більшої до меншої: 1 місце - Польща, 2 місце - Росія, 3 місце - Білорусія, 4 місце - Україна. Це невтішно для нашої країни, тому не дивно, що більшість населення прагне виїхати за кордон хоча б для отримання роботи.

Для порівняння можна обрати країну, що останнім часом стрімко розвивається і захоплює світові ринки - це Китай, який посідає 58 місце в рейтингу за рівнем життя. З 1 січня 2011 року мінімальна зарплата складає 1160 юань в місяць, за курсом (CNY)=1,2134 (UAN) складає 1407 грн., що на 466 грн. перевищує український мінімум.

Безумовно, стверджувати, що в інших країнах живуть краще неможливо, так як розрахунки проводяться без врахування рівня цін на національному ринку кожної держави. Ціновий фактор є досить значним для визначення рівня життя. В лютому порівняно із січнем 2011 року ціни на продовольчі товари зросли в Білорусії на 2,7%, Україні - 0,9%, Росії -0,8%, Польщі - 0,2%.

В результаті дослідження проведені розрахунки, які визначають ступінь забезпеченості гідного життя населення України. Для цього використано споживчий кошик - набір товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людини в середньому на рік. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14 квітня 2000 року, визначено скільки кілограм кожного виду продукту має споживати одна працездатна людина на рік, станом на 28 лютого 2011 року набір коштує 8453,4 грн на рік, тобто 704,45 грн кожного місяця (табл. 3.4.).

Таблиця 3.4. Набір продуктів харчування для працездатного населення на рік [37, с. 85]

Найменування набору продукту	Вартість, грн
Хлібопродукти	1121,00
Овочі, баштанні	1117,00
Фрукти та ягоди	1280,00
Цукор, кондитерські вироби	753,40
М'ясопродукти	1824,00
Рибопродукти	297,00
Молокопродукти	1885,00
Яйця	176,00
Усього	8453,40

Якщо громадянин отримує дохід на рівні середньої заробітної плати по Україні, то він може повноцінно жити. Оскільки під час кризи, підприємства намагаються економити і багато людей отримують дохід на рівні мінімального, то громадянин може повноцінно продукувати тільки себе. Залишається 236,55 грн, але необхідно сплатити комунальні послуги, покривати витрати на одяг, транспорт. Отже, коштів не вистачає. В цьому випадку треба вносити змін в набір продуктів харчування з поправками на теперішній час, або жити, так як живуть більшість - економити.

Щодо ситуації в інших країнах, ціни на товари харчування першої необхідності станом на лютий 2011 року наведені у табл. 3.5. у порівнянні.

Таблиця 3.5. Порівняння ціни на продукти харчування в різних країнах [37, с. 85]

Назва продукту	Україна, грн за кг	Росія		Білорусь		Абсолютне відхилення
		рублів за кг	грн за кг	біл. рублів за кг	грн за кг	укр. ціна до рос. ціни	укр. ціна до біл. ціни
Хліб пшеничний	3	11	3,1	1941	5	-0,1	-2
Макарони	3	26,5	7,5	3210	8,3	-4,5	-5,3
Пшоно	10	38,9	10,9	3378	8,8	-0,9	1,2
Рис.	12	31	8,7	4711	12,2	3,3	-0,2
Картопля	7	40	11,3	1813	4,7	-4,3	2,3
Капуста	12	26,5	7,5	2078	5,4	4,5	6,6
Морква	6	19,5	5,6	1791	4,7	0,4	1,3
Яблука	12	40	11,3	4297	11,2	0,7	0,8
Курятина	17	118,6	33,4	9121	23,7	-16,4	-6,7
Свинина	50	120	33,8	12169	31,6	16,2	18,4
Морожена риба	25	82	23,1	7351	19,1	1,9	5,9
Молоко	7	28,6	8,1	1764	4,6	-1,1	2,4
Сметана	20	112,5	21,7	7541	19,6	-1,7	0,4
Масло	60	142	40	20300	52,8	20	7,2
Усього	244	837,1	236	81465	211,8	8	32,2

У графах «Абсолютне відхилення» значення стоїть зі знаком «-», це означає, що ціна на українському ринку нижча за ціну на іншому ринку. Якщо «+», то навпаки - ціна вища. За 7-ма показниками з 14-ти ціни в Україні перевищують російські та за 10-а з 14-ти - білоруські.

Таким чином заробітна плата в Україні нижча, а ціни вищі ніж в сусідніх країнах. Це є однією із причин низького рівня життя населення.

На підвищення рівня оплати праці в державі впливає підвищення розмірів мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. Мінімальна заробітна плата була нижчою за прожитковий мінімум, але з 2009 року вона дорівнює прожитковому мінімуму. Для міжнародних порівнянь важливий не абсолютний розмір мінімальної заробітної плати, а її співвідношення до середньої заробітної плати - індекс Кейтца. Чим більший індекс Кейтца, тим сильніше мінімальна заробітна плата впливає на розподіл доходів найманих працівників. Рада Європи оптимальним вважає такий розмір мінімальної заробітної плати, який сягає 60-70% середньомісячної зарплати і при цьому становить не менше 2-2,5 прожиткових мінімумів. Розраховані індекси Кейтца є реальною базою, на яку можуть спиратися органи державного регулювання при встановленні державних соціальних стандартів і гарантій населення.

Таблиця 3.6. Динаміка заробітної плати по відношенню до соціальних стандартів в Україні у 2002-2010 роки [29] (на кінець року)

Рік	Середня заробітна плата, грн	Індекс Кейтца	Питома вага МЗП у ПМ, %
2002	376,4	40,5	41,8
2003	462,3	40,4	51,2
2004	590,0	34,7	53,0
2005	806,2	37,2	66,3
2006	1041,0	33,6	69,3
2007	1351,0	34,0	81,0
2008	1806,0	33,5	90,4
2009	1906,0	39,0	100,0
2010	2239,0	41,2	100,0

За останні роки найвищим індекс Кейтца був 2010 році - 41,1% та у 2002 р. - 40,5%, у 2009-2003 роки індекс Кейтца не піднімався вище як до 37% - у 2005 р.

На даному етапі рівень життя в Україні з точки зору доходів населення є дуже низьким порівняно з сусідніми країнами, мінімальна та середня заробітні плати значно менші. Це говорить про те, що населення живе досить бідно. Для того, щоб підвищити добробут життя в нашій країні необхідно:

·        уповільнити швидкість зростання цін,

·        підвищити прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату,

·        запобігти безробіттю і скорочувати його обсяги.

Реалізація запропонованих заходів дозволить стабілізувати рівень життя населення, попередити посилення соціальної напруги в країні і у подальшому забезпечить гармонійний розвиток економічних і відносин на етапі ринкової трансформації економіки.

3.3 Дослідження місця і ролі заробітної плати в економіці

Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом доходів. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку.

З розвитком ринкових відносин в Україні посилюється вплив міжгалузевої диференціації заробітної плати. Рівень заробітної плати, її структура, динаміка, частка в сукупних доходах - показники, які впливають як на економічну політику підприємства, так і на економіку країни загалом.

Вітчизняні науковці характеризують галузеву диференціацію, що склалась в Україні, як незадовільну. Нижчим, ніж в середньому по економіці, був рівень заробітної плати сільському господарстві; рибальстві, діяльності готелів та ресторанів; у бюджетній сфері. Натомість у сфері фінансової діяльності середньомісячна заробітна плата становила 4601 грн, на підприємствах транспорту - 2813 грн, у сфері державного управління - 2747 грн.

Рис. 3.4. Динаміка галузевої диференціації заробітної плати в Україні за 2000-2010 роки

Вплив галузевої диференціації на розвиток економіки є неоднозначним. З одного боку наявність галузей з вищим рівнем заробітної плати пришвидшує дію закону «ринкової селекції». Це сприяє вивільненню робочої сили (носіїв людського капіталу) з неефективних, неконкурентоспроможних підприємств, де оплата праці є низькою, і відповідно пошуку місць докладання праці у конкурентоспроможних сферах діяльності, з вищим рівнем заробітної плати.

Здійснимо порівняльний аналіз рівня заробітної плати у сільському господарстві, промисловості та соціальній сфері (табл. 3.7.).

Цілком закономірно, що в сільському господарстві заробітна плата найнижча, - в Україні вона становить трохи більше половини від середньої по економіці (подібне співвідношення спостерігається у більшості європейських країн). Отже, що вища частка працівників сільськогосподарських підприємств у структурі середньооблікової кількості штатних працівників, то нижчий середній розмір заробітної плати в регіоні. Як свідчать дані, у регіонах із низькою заробітною платою частка сільськогосподарських працівників становить 6-12%, тоді у регіонах з високою заробітною платою вона неістотна. Щоправда є й винятки. Наприклад, у Закарпатській області, де найбільший відсоток сільського населення з усіх регіонів України (63% загальної кількості постійного населення), частка працівників сільськогосподарських підприємств становила лише 1,5%. Це пов’язано не лише з природно-кліматичними особливостями даного регіону (гірська місцевість), а й з переважанням дрібних форм сільськогосподарської діяльності (в тому числі особистих селянських господарств), стосовно яких не здійснюється статистичне спостереження.

Протилежний приклад - Київська область, в якій на відміну від решти регіонів із відносно високою заробітною платою, частка працівників сільськогосподарських підприємств одна із найвищих - 11%. Це пояснюється, по-перше, відсутністю обласного центру - великого міста, по-друге, - наявністю достатньо сучасних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств, орієнтованих на продовольче забезпечення мешканців столиці. Останній чинник можна віднести також до факторів більш високого співвідношення заробітної плати сільськогосподарських працівників із середніми значеннями по регіону та по галузі в областях із найбільшою часткою міського населення - Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській.

Таблиця 3.7. Диференціація зарплати працівників сільськогосподарських, промислових підприємств та бюджетної сфери у регіонах України у 2010 р. [26, с. 180-181]

Показники  Області	Працівники сільськогосподарських підприємств		Працівники промислових підприємств		Працівники, оплата праці яких фінансується за рахунок бюджетних коштів
	розмір заробітної плати, грн.	частка серед штатних працівників, %	розмір заробітної плати, грн.	частка серед штатних працівників, %	розмір заробітної плати, грн.	частка серед штатних працівників, %
Україна	1430	5,5	2580	22,7	1917	33,6
АР Крим	1580	6,6	2250	14,7	1905	38,3
Вінницька	1307	13,0	2047	16,1	1712	39,1
Волинська	827	6,0	1951	17,0	1694	42,9
Дніпропетровська	1577	3,7	2862	34,2	1889	25,7
Донецька	1742	3,4	3007	38,9	1857	24,7
Житомирська	1032	6,3	1889	21,0	1769	41,3
Закарпатська	1010	1,5	1799	20,5	1848	46,7
Запорізька	1375	6,0	2812	31,4	1837	27,7
Івано - Франківська	1586	1,8	2221	17,9	1786	46,8
Київська	1820	11,0	2836	20,2	2030	33,5
Кіровоградська	1272	11,4	2064	17,2	1720	40,2
Луганська	1497	3,1	2803	37,7	1790	28,3
Львівська	1517	1,4	2120	19,0	1805	36,1
Миколаївська	1399	8,2	2772	22,5	1782	38,3
Одеська	1075	6,4	2182	11,4	1856	36,8
Полтавська	1547	12,2	2668	24,6	1773	30,7
Рівненська	1051	4,7	2625	19,5	1738	44,9
Сумська	1305	8,5	2134	24,1	1733	35,8
Тернопільська	1278	6,6	1674	12,9	1650	49,5
Харківська	1484	5,0	2174	22,8	1899	32,5
Херсонська	1399	11,4	1815	13,7	1745	45,3
Хмельницька	1317	8,8	2171	18,1	1702	42,3
Черкаська	1608	13,6	2053	19,4	1769	37,3
Чернівецька	1154	3,6	1755	12,4	1832	50,0
Чернігівська	1216	12,2	1968	16,0	1701	40,2
м. Київ	2357	0,2	3170	11,5	2970	26,1
м. Севастополь	1824	3,5	2407	16,3	2025	38,1

Заробітна плата працівників промисловості істотно вища за середню в економіці, тому і більша їх частка у структурі штатних працівників підприємств забезпечує вищий розмір заробітної плати по регіону. Зокрема, у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій областях працівники промисловості становлять 31-39% загальної кількості штатних працівників, до того ж у них заробітна плата на 8-11% вища за середню по галузі, що пояснюється зосередженням у зазначених регіонах підприємств добувної та важкої промисловості.

У м. Києві промисловий персонал становить 11,5% штатних працівників. І хоча працівники київських промислових підприємств мають найвищу заробітну плату в галузі, це єдиний регіон, де заробітна плата в промисловості істотно відрізняється від середньої по регіону. Вочевидь, це пов’язано із специфікою зайнятості в столиці.

У регіонах із низькою заробітною платою частка працівників промисловості становить 13-17%, а їхня заробітна плата на 35-23% нижча за середню по галузі, оскільки в цих регіонах промисловість представлена переважно підприємствами харчової та легкої промисловості.

Щодо рівня диференціації заробітної плати у соціальній сфері можна судити за даними про заробітну плату працівників, оплата праці яких фінансується за рахунок бюджетних коштів, адже до них належить 94,1% працівників закладів освіти, 92,5% - охорони здоров’я та надання соціальної допомоги, 55,4% - надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту. Представники цих трьох видів діяльності становлять 81% загальної кількості працівників, оплата раці яких фінансується бюджетних коштів (значну групу витрат тут також становлять працівники державного правління).

В цілому по країні розмір заробітної плати працівників, оплата праці яких фінансується за рахунок бюджетних коштів, на 14,4% нижча від середнього по економіці. Однак у регіонах із низькою заробітною платою він наближається до 99% середнього регіонального показника, при цьому частка працівників бюджетних установ у загальній кількості штатних працівників становить близько 37%, у Тернопільській обл. - 49,5%.

У регіонах із порівняно високою заробітною платою частка працівників бюджетних установ становить близько чверті, а їхня заробітна плата, хоча й істотно відстає від середньої по регіону, проте наближається або перевищує середній показник по бюджетних установах.

Загалом можна зробити висновок, що регіональна диференціація заробітної плати в Україні обумовлена, насамперед, доволі жорстким поділом праці - виокремленням невеликої кількості регіонів з високим рівнем концентрації індустріального виробництва, тоді як переважна більшість регіонів характеризується технологічною відсталістю та низькою продуктивністю. Цей поділ відбивається навіть на заробітній платі бюджетних установ, оскільки значною мірою обумовлює фінансову спроможність місцевих бюджетів.

З відмінностями галузевого і професійно-кваліфікаційного складу працівників пов’язана також регіональна диференціація гендерного співвідношення в оплаті праці. В цілому по країні заробітна плата жінок становить 77,8% відповідного показника чоловіків. У регіонах із низькою заробітною платою частка жінок у загальній кількості штатних працівників підприємства дещо вища (55-56% проти 51-52% у регіонах з порівняно високою заробітною платою), і набагато вище співвідношення розмірів заробітної плати жінок та чоловіків (відповідно: 86-91% проти 62-67%) [26, с. 205-206]. Це пояснюється тим, що праця жінок більш поширена у низькооплачуваних галузях соціальної сфери - серед працівників освіти та охорони здоров’я жінки становлять близько 80%, тоді як у промисловості їх частка менше 40%, у добувній промисловості - лише 24,8%, що пов’язано як із законодавчим обмеженням використання праці жінок у шкідливих умовах праці (вони найбільш поширені у високооплачуваних видах промислової діяльності), так і з існуючими стереотипами (виокремленням «жіночих» і «чоловічих» занять) та відмінностями в системі переваг жінок і чоловіків щодо вибору професії та місця роботи.

Обрахунок парних коефіцієнтів кореляції заробітної плати із структурними характеристиками середньооблікової кількості штатних працівників свідчить про наявність оберненого зв’язку регіональних показників заробітної плати з варіацією частки працівників сільського господарства, частки працівників бюджетних установ, частки жінок та помітного прямого зв’язку - з варіацією частки працівників промисловості (табл. 3.7).

Розрахунок здійснювався за сукупністю 24 областей та АР Крим, оскільки м. Київ та м. Севастополь мають дуже специфічну структуру працівників.

Таблиця 3.8. Парні показники щільності зв’язку між заробітною платою та структурою середньооблікової кількості штатних працівників у 2010 р.

Показники	Частка працівників сільського господарства	Частка працівників промисловості	Частка працівників бюджетних установ	Частка жінок
Коефіцієнт кореляції	-0,173	0,569	-0,443	-0,430
Коефіцієнт детермінації, %	2,986	32,399	19,631	18,490

Найменший вплив із вищезазначених структурних показників здійснює частка працівників сільського господарства (вона зумовлює 2,99% регіональної варіації заробітної плати), найбільший - частка працівників промисловості.

А зараз дослідимо, як впливають продуктивність праці, інвестиції в основний капітал, рівень зайнятості та частка імпорту в реалізовану продукцію на рівень заробітної плати в Україні. Для цього здійснимо регресійний аналіз, в якому заробітна плата - результуюча ознака (Y), а продуктивність праці (), інвестиції в основний капітал (), рівень зайнятості () та частка імпорту в реалізовану продукцію () - факторні ознаки (див. додаток Д).

Наступною задачею, яка стоятиме перед нами буде перевірка факторних ознак на мультиколінеарність. Для здійснення розрахунків всі змінні стандартизуємо.

Таблиця 3.9. Стандартизовані дані

Основні показники	Заробітна плата	Рівень зайнятості	Інвестиції в основний капітал	Продуктивність праці	Частка імпорту в реалізовану продукції
Автономна Республіка Крим	-0,097	1,022	0,184	-0,300	-0,216
Вінницька	-0,675	-0,348	-0,376	-0,272	-0,215
Волинська	-0,924	-0,029	-0,717	-0,288	-0,216
Дніпропетровська	0,950	0,930	1,259	0,317	0,028
Донецька	1,448	0,017	1,197	4,929	-0,083
Житомирська	-0,667	0,565	-0,439	-0,278	-0,217
Закарпатська	-0,498	-0,257	-0,649	-0,315	-0,212
Запорізька	0,446	0,565	0,244	0,116	-0,203
Івано-Франківська	-0,274	-2,724	-0,268	-0,118	-0,216
Київська	0,745	0,154	0,809	-0,140	-0,154
Кіровоградська	-0,584	-0,623	-0,597	-0,300	-0,218
Луганська	0,678	-0,531	-0,111	0,128	-0,211
Львівська	-0,235	-0,120	0,380	-0,271	-0,203
Миколаївська	0,266	0,382	-0,381	-0,166	-0,212
Одеська	0,056	-0,348	0,415	-0,300	-0,145
Полтавська	0,211	0,327	0,136	-0,205
Рівненська	-0,183	-0,714	-0,617	-0,233	-0,217
Сумська	-0,443	-1,034	-0,591	-0,212	-0,215
Тернопільська	-1,016	-1,856	-0,658	-0,322	-0,218
Харківська	0,094	0,474	0,410	-0,163	-0,158
Херсонська	-0,811	0,291	-0,695	-0,303	-0,218
Хмельницька	-0,664	0,382	-0,515	-0,267	-0,217
Черкаська	-0,529	0,063	-0,520	-0,101	-0,217
Чернівецька	-0,703	-0,394	-0,689	-0,366	-0,218
Чернігівська	-0,872	0,428	-0,678	-0,266	-0,217
м. Київ	3,890	2,438	4,016	-0,326	4,996
м. Севастополь	0,391	1,707	-0,739	-0,319	-0,204

Щоб перевірити модель на мультиколінеарність, можна шукати часткові кореляції між факторними ознаками: в регресійному аналізі один із чинників задати як результативну змінну, а решта - як незалежні. Дану процедуру повторювати для кожного чинника. Наслідками наявності мультиколінеарності в моделі можуть бути:

·        оцінки параметрів деяких змінних можуть бути не значущими;

·        падає точність оцінок моделі;

·        параметри стають чутливими до обсягу сукупності.

Нижче в таблицях наведено результати даного кореляційного аналізу.

Таблиця 3.10. Розрахунок часткових кореляцій (результуюча ознака - рівень зайнятості)

	Variables currently in the Equation; DV: рівень зайнятості (Spreadsheet1)
	Beta in	Partial Cor.	Semipart Cor.	Tolerance	R-square	t(23)	p-level
інвестиції в основний капітал	0,725	0,369	0,343	0,224	0,776	1,904	0,070
продуктивність праці	-0,021	-0,021	-0,018	0,708	0,292	-0,100	0,921
частка імпорту	-0,289	-0,162	-0,142	0,241	0,759	-0,787	0,439

В стовпці Partial Cor пораховано часткові кореляції між результуючою ознакою та факторною. В даному випадку залежності немає, оскільки при перевірці на мультиколінеарність показниками часткових кореляцій, які менші, ніж 0,5 нехтують.

Таблиця 3.11. Розрахунок часткових кореляцій (результуюча ознака - інвестиції в основний капітал)

	Variables currently in the Equation; DV: Інвестиції в основний капітал (Spreadsheet1)
	Beta in	Partial Cor.	Semipart Cor.	Tolerance	R-square	t(23)	p-level
рівень зайнятості	0,188	0,369	0,175	0,864	0,136	1,904	0,070
продуктивність праці	0,266	0,487	0,260	0,955	0,045	2,838	0,009
частка імпорту	0,779	0,859	0,736	0,893	0,107	8,030	0,000

В даному випадку існує залежність між інвестиціями в основний капітал та часткою імпорту в реалізовану продукцію. Коефіцієнт кореляції між змінними становить 0,859, тому інвестиції в основний капітал не будемо використовувати.

Таблиця 3.12. Розрахунок часткових кореляцій (результуюча ознака - частка імпорту в реалізовану продукцію)

	Variables currently in the Equation; DV: частка імпорту (Spreadsheet1)
	Beta in	Partial Cor.	Semipart Cor.	Tolerance	R-square	t(23)	p-level
рівень зайнятості	0,330	0,325	0,324	0,965	0,035	1,682	0,106
продуктивність праці	-0,100	-0,104	-0,098	0,965	0,035	-0,510	0,615

В стовпці Partial Cor пораховано часткові кореляції між результуючою ознакою та факторною. В даному випадку не існує залежності між показниками.

Наступним нашим кроком буде розрахунок коефіцієнта кореляції між заробітною платою - результуюча змінна та продуктивністю праці, коефіцієнтом зайнятості та часткою імпорту в реалізовану продукцію - факторні ознаки.

Таблиця 3.13. Основні параметри моделі

Statistsc	Value
Multiple R	0,911
Multiple R?	0,830
Adjusted R?	0,808
F (3,23)	37,412
p	0,000
Std. Err. of Estimate	38,388

У табл. 3.13. містить такі дані: множинний коефіцієнт кореляції (0,911), детермінації (0,83), незміщена оцінка (0,808), F критерій (37,412), середньоквадратична похибка (38,388). Оцінивши F критерій робимо висновки про значущість моделі.

Таблиця 3.14. Основні параметри моделі (результуюча ознака - заробітна плата)

N=27	Коефіцієнти	Стандартна похибка коефіцієнтів	B	Стандартна похибка B	t-критерій	Рівень значущості
Вільний член			40,999	645,335	0,064	0,950
рівень зайнятості	0,267	0,093	28,904	10,005	2,889	0,008
продуктивність праці	0,307	0,088	0,379	0,108	3,494	0,002
частка імпорту	0,728	0,091	0,001	0,000	7,997	0,000

Із імовірністю 95% стверджуємо, що параметри моделі є значущими.

Досліджуване рівняння матиме вигляд:, де

 - рівень зайнятості;

 - продуктивність праці;

- частка імпорту реалізованої продукції.

В Таблиці 3.15. подаємо дисперсійний аналіз:

Таблиця 3.15. Дисперсійний аналіз моделі

	Analysis of Variance; DV: заробітна плата (Spreadsheet1)
	Сума квадратів відхилень дисперсій	Ступені свободи	Середні суми квадратів	F-критерій	Р-рівень
Варіація поясненої дисперсії	15,358	2,000	5,179	7,946	0,002
Варіація непоясненої дисперсії	10,642	24,000	0,652
Загальна варіація	26,000

З табл. 3.15. видно, що пояснена дисперсія займає більшу половину загальної дисперсії, а отже модель добре характеризує результуючу змінну.

Отже, щоб підвищити рівень заробітної плати необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство на повне і першочергове використання якісних чинників економічного зростання. Тобто підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку повинно досягатись нині не шляхом збільшення обсягів виробництва із залученням додаткових ресурсів, а на основі ефективнішого використання всіх наявних ресурсів і всебічного зниження витрат виробництва. Повинен бути забезпечений перехід до економіки вищої організації й ефективності із всебічно розвиненими продуктивними силами і виробничими відносинами. Необхідно впроваджувати новітню технологію, створити економічні та соціальні стимули для роботи працівників, що дозволять збільшити продуктивність праці.

Висновки

1.      Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темп й масштаби соціаль-економічного розвитку країни. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Витрати на оплату праці складаються з: фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

2. Винагорода, яку одержують працівники за свою роботу, не повинна бути меншою певного рівня, який вважається мінімальним. Такою мінімальною заробітною платою є законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці чи обсяг робіт. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

. Номінальна заробітна плата - це нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі (незалежно від джерела фінансування, крім коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності): за відпрацьований час або виконану роботу, премії, доплати, надбавки, а також інші види оплати за невідпрацьований час.

Реальна заробітна плата - це обсяг товарів та послуг, які можна придбати на заробітну плату в поточному періоді, виходячи з цін у базисному періоді. Розмір реальної заробітної плати залежить від розміру номінальної заробітної плати, рівня цін на товари широкого вжитку та послуги, розмірів податків, що стягуються. Динаміка реальної заробітної плати розраховується за певний період як індекс, що дорівнює частці від ділення індексу номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін за той самий період.

. Статистика оплати праці сьогодні є інтегрованою системою показників, які ґрунтуються на таких джерелах інформації: державна статистичні спостереження (місячна, річна) підприємств, установ та організацій; вибіркові анкети обстеження промислових підприємств; адміністративні дані; вибіркові обстеження населення. Основними формами статистичної звітності є: «Звіт з праці» (№1-ПВ місячна та №1-ПВ квартальна).

. Аналіз заробітної плати у Львівській області за 2002-2010 рр. показує, що за цей період в економіці області, як і загалом у країні, спостерігалася позитивна динаміка зростання рівня номінальної заробітної плати. У 2010 р. показник зріс порівняно з 2009 р. на 274,08 грн. (або на 16,44%), щодо 2005 р. показники динаміки становили 1228,18 грн. або 172,22% відповідно. Середня заробітна плата за дев’ять років дорівнює 1031 грн., середній абсолютний приріст дорівнює 200,25 грн.

6. При дослідженні номінальної заробітної плати виявлено, що статистична регресія близька до поліноміальної залежності, тому теоретичну регресію доцільно представляти у вигляді полінома. Достовірність взаємозв’язку номінальної заробітної плати з фактором часу доведена відповідними розрахунками за допомогою побудови тренду параболи. Величина коефіцієнт детермінації для України () доводить статистичну не випадковість виявленої тенденції. Він показує, що в побудованій однофакторній моделі зміни на 94,82% можливо пояснити впливом фактора . При цьому на долю інших факторів, які не включені до моделі, припадає 5,18% зміни залежної змінної. Коефіцієнт кореляції дорівнює 0,974. Отже, вплив фактора часу на рівень номінальної заробітної плати можна вважати суттєвим.

. Із ймовірністю 95% очікуване значення заробітної плати у 2011 році становить 2328,59 грн, із можливими коливаннями, які формують нижню та верхню межі прогнозів: [2178,06; 2479,12]. Прогнозне значення досліджуваного показника у 2012 році знаходитиметься в межах від 2536,67 грн до 2837,75 грн.

. З 2002 по 2005 роки різко зменшилась кількість працівників яким заробітну плату нараховували в межах законодавчо встановлених соціальних стандартів. У 2010 році порівняно із 2008 роком кількість працівників, яким заробітна плата нараховувалась у межах прожиткового мінімуму зменшилась у 2 рази. У 2007 році кількість працівників яким нараховували заробітну плату у межах мінімальної була найнижчою за останні роки і становила 5,3%.

9. Галузева диференціація характеризує відмінності у рівнях заробітної плати працівників різних видів економічної діяльності та галузей промисловості. Галузева диференціація формується під впливом особливостей змісту, умов праці, професійно-кваліфікаційної структури працівників, результатів діяльності підприємств галузі тощо. Найбільшу заробітну плату у Львівській області отримують працівники які займаються фінансовою діяльністю - 3577 грн. Найменшу заробітну плату отримують працівники готелів та ресторанів, будівництва, охорони здоров’я, рибальства та рибництва та охорони здоров’я. У 2010 році їхня заробітна плата становить 1198 грн, 1310 грн, 1340 грн., 1478 грн, що приблизно на 70% менше, ніж у фінансовій діяльності.

10. Результати розрахунку за видами економічної діяльності значень коефіцієнта локалізації демонструють при >1 тенденцію до їх зменшення (секції будівництво, фінансова діяльність, операції з нерухомим майном), водночас при низьких значеннях (<1) вони або зростають (секції сільське господарство та пов’язані з ним послуги; надання комунальних та індивідуальних послуг), або зменшуються (секція діяльність готелів та ресторанів). Динаміка значень коефіцієнта концентрації фонду оплати праці за видами економічної діяльності (2000 р. - 13,27%, 2005 р. -9,37%, 2010 р. - 11,98%) свідчить про його зменшення в цілому, а отже, скорочення диференціації заробітної плати.

. Міжрегіональна диференціація заробітної плати в Україні є високою. Найнижчий показник у Тернопільській області (у цій області рівень заробітної плати протягом останніх років був найнижчим). Найвищий рівень заробітної плати у місті Києві - 3431 грн. Вищі за середній по країні показники спостерігаються в таких регіонах - Донецькій, Дніпропетровській, Київській, Луганській та Запорізькій областях. Різниця між найвищим та найнижчим показниками регіональної заробітної плати (розмах варіації) становила 1772 грн, співвідношення - 2,1 разу. Обрахунок середньоквадратичного коефіцієнта варіації () показує, що сукупність регіонів України за рівнем заробітної плати можна вважати якісно однорідною. Без міст Києва і Севастополя коефіцієнт варіації зменшується майже вдвічі (12,6%).

. Аналіз розподілу працівників за розмірами нарахованої заробітної плати свідчить, що міжрегіональна диференціація заробітної плати формується переважно за рахунок відмінностей у представництві двох популярних категорій: працівників, у яких заробітна плата не виходить за межі законодавчо встановлених мінімальних соціальних гарантій, стандартів та високооплачуваних працівників. У регіонах із низьким середнім розміром заробітної плати частка працівників, яким у грудні 2010 р. була нарахована заробітна плата, не вище мінімального розміру, становила від 10 до 13% і лише близько 11% працівників мали заробітну плату понад 3500 грн. У регіонах із високим середнім розміром заробітної плати ці структурні частки становили: не вище мінімального розміру 3-5%, понад 3500 грн - 23%, у м. Києві - 31,1%. При цьому частка працівників із розміром заробітної плати 2000-3500 грн була приблизно однакова у всіх регіонах 28-31%.

13. На підвищення рівня оплати праці в області впливає підвищення розмірів мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. Мінімальна заробітна плата була нижчою за прожитковий мінімум, але з 2009 року вона дорівнює прожитковому мінімуму. Для міжнародних порівнянь важливий не абсолютний розмір мінімальної заробітної плати, а її співвідношення до середньої заробітної плати - індекс Кейтца. Розраховані індекси Кейтца є реальною базою, на яку можуть спиратися органи державного регулювання при встановленні державних соціальних стандартів і гарантій населення. За останні роки найвищим індекс Кейтца був 2010 році - 41,1% та у 2002 р. - 40,5%, у 2009-2003 рр. індекс Кейтца не піднімався вище як до 37% - у 2005 р.

. Рівень життя населення в Україні завжди поступався європейському, але останнім часом він погіршився. Були проведені дослідження, в результаті яких визначено рейтинг країн за рівнем життя у 2010 році, де Україна займає 69 місце. З європейських країн, що знаходяться нижче в рейтингу лише Молдова - 88 місце.

Якщо порівнювати розмір середньої заробітної плати з нашими найближчими сусідами Росією, Білорусією та Польщею, то заробітна плата у Росії у 3,5 рази більша, ніж в Україні, у Білорусії - в 1,8 рази, а у Польщі - 4 рази. А якщо брати до уваги мінімальну заробітну плату, то в Росії вона на 78,6% є вищою, Білорусії - на 27%, а у Польщі - на 292%. В результаті отриманих даних можна проранжувати країни за розмірами заробітної плати від більшої до меншої: 1 місце - Польща, 2 місце - Росія, 3 місце - Білорусія, 4 місце - Україна. Це невтішно для нашої країни, тому не дивно, що більшість населення прагне виїхати за кордон хоча б для отримання роботи.

15. Обрахунок парних коефіцієнтів кореляції заробітної плати із структурними характеристиками середньооблікової кількості штатних працівників свідчить про наявність оберненого зв’язку регіональних показників заробітної плати з варіацією частки працівників сільського господарства (), частки працівників бюджетних установ () та помітного прямого зв’язку - з варіацією частки працівників промисловості ().

16. Також було досліджено як впливають продуктивність праці, інвестиції в основний капітал, рівень зайнятості та частка імпорту в реалізовану продукцію на рівень заробітної плати в Україні. Модель множинної регресії побудовано в пакеті Statistica. В даній моделі заробітна плата - результуюча ознака, а продуктивність праці, інвестиції в основний капітал, рівень зайнятості та частка імпорту в реалізовану продукцію - факторні ознаки. У цій моделі - множинний коефіцієнт кореляції (0,911), коефіцієнт детермінації (0,83). Оскільки коефіцієнт кореляції дорівнює 0,911, то вплив факторів на рівень заробітної плати суттєвий.

. На даному етапі рівень життя в Україні з точки зору доходів населення є дуже низьким порівняно з сусідніми країнами, мінімальна та середня заробітні плати значно менші. Це говорить про те, що населення живе досить бідно. Для того, щоб підвищити добробут життя в нашій країні необхідно:

·        уповільнити швидкість зростання цін,

·        підвищити прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату,

·        запобігти безробіттю і скорочувати його обсяги.

Реалізація запропонованих заходів дозволить стабілізувати рівень життя населення, попередити посилення соціальної напруги в країні і у подальшому забезпечить гармонійний розвиток економічних і відносин на етапі ринкової трансформації економіки.

Список використаних джерел

1.     Закон України «Про оплату праці» №108/95-ВАР від 24. 03. 1995 року. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/108/95-ВР.

2.      Закон України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати». [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/1646-vi.

3.     Бараник З.П. Статистика праці: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни - К.: КНЕУ, 2005.-200 с.

4.      Бараник З.П. Статистика ринку праці: Навч. посібник - К.:КНЕУ, 2005-с. 176.

.        Бараник З.П. Функціонування ринку праці: статистична оцінка: Монографія. - К.: КНЕУ, 2007 с. 392.

6.     Богиня Д.П., Грішкова О.А. Основи економіки праці: Навч. пос. - 3-є вид. стер. - К.: Знання - Прес, 2002.

.       Бондарчук К. Заробітна плата в контексті соціально-економічного захисту найманих працівників // Україна: аспекти праці. - 2010. - №1. с. 3-9.

.       Вітер. В. До проблем моніторингових оцінювань рівня життя населення України // Україна: аспекти праці. - 2010. - №7. с. 27-35.

.       Галушка З. І. Регіональна диференціація доходів населення як показник соціальної безпеки суспільства // Регіональна економіка. - 2009. - №4. с. 145-151.

.       Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 556 с.

11.    Діяльність підприємств суб’єктів підприємницької діяльності. Статистичний збірник у Львівській області, Л. - 2011 с. 18-25.

.        Додонов О.В. Продуктивність та оплата праці в Україні: аналіз та оцінка в динаміці: [монографія] / О.В. Додонов; під заг. ред. В.М. Гончарова. - Донецьк: Альматео, 2006. - 246 с.

.        Доманчук Д.П., Лучик С.Д., Чикуркова А.Д. Економіка праці: Навчальний посібник - Кам'янець - Подільський; Абетка, 2004. - 332 с.

14.   Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. -470 с.

.       Індекс споживчих цін за 2010 рік: Статистичний збірник/ Державна служба статистики, Київ - 2011.

16.    Інструкція зі статистики заробітної плати. Затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. №5. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

.        Кітлер Н.М. Мінімальна заробітна плата як інструмент державного регулювання доходів населення. Серія - економічні науки. Чернівецький національний університет. - 2011. 273 с.

.        Кустовська О.В., Ціщик Р.В. Статистичний аналіз галузевої диференціації оплати праці в Україні // Статистика України. - №2 - 2011. с. 25-30.

19.   Людський розвиток в Україні: 2003 рік (колектив авторів) щорічна науково-аналітична доповідь/ за ред. Е.М. Лібанової. - К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2004, с. 111-116.

20.    Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз: [колективна монографія] / за ред. Е.М. Лібанової. - ІДСД НАН України, 2004. - 328 с.

21.   Матковський С.О., Марець О.Р. Теорія статистики: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2010. - 534 с.

22.   Методика формування вибірки для проведення поточних обстежень підприємств з питань статистики праці. Затверджена наказом Державного комітету статистики України від 31 травня 2010 р. №202. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.lv.ukrstat.gov.ua.

.       Методологічні положення зі статистики. Вип. 2 т. 2/ Держ. ком. Статистики України, - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2006 - 568 с.

24.    Пилипенко С.М., Пилипенко А.А. Економіка праці: Навч. пос. - Харків: Вид. ХДЕУ, 2001.

.        Праця у Львівській області у 2010 році: Статистичний збірник/ Головне управління статистики у Львівській області, Львів - 2011.

26.   Праця України у 2010 році: Статистичний збірник/ Державна служба статистики, Київ - 2011.

.       Оплата праці в Україні: Довідник з оплати праці - К.: Радник Прес, 2006. - 682 с. - Іл.

28.    Оплата праці: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць. - Луцьк: Ред.-вид. «Вежа» Волинський державний університет ім. Лесі Українки, 2000 - 484 с.

29.   Офіційні статистичні дані Державної служби статистики України. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

.       Рівень життя населення України / ІДСД НАН України, Держкомстат України; за ред. Л.М. Черенько. - К.: ТОВ «Вид-во Консультант», 2006. - 428 с.

.       Рощик І. А. Соціально-економічна статистика: Навч. посібник - Рівне: НУГП, 2010. - 338 с.

32.    Синяєва Л.В. Проблеми регулювання оплати праці та шляхи їх вирішення в Україні // Регіональна економіка. - 2009. №4. с. 171-177.

33.   Статистика ринку праці: Міжнародні стандарти та національний досвід. Навч. пос/ за ред. Н.С. Власенко, Н.В. Григорович, Н.В Рубльової - К.: ТОВ «Август Трейд», 2006 - 320 с.

34.    Статистика: Підручник. С.С Герасименко, А.В. Головач та ін.; За ред. С.С. Герасименка. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.:КНЕУ, 2000.

35.    Статистичний щорічник України за 2010 р. - К.: Держкомстат, 2011. - с. 560.

36.    Суринов А.Е. Доходы населения. Опыт количественых измерений. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 432 с.: ил.

37.    Теницька Н.Б., Хоменко С.Ю. Заробітна плата в Україні та рівень життя, що вона забезпечує // Вісник Хмельницького національного університету. - №3 т. 3. - 2011. с. 84-86.

38.    Тимош І. М. Економіка праці: Навч. Посібник. - Тернопіль: Астон, 2001 -347 с.

39.   Ткаченко Л.Г. Міжрегіональна диференціація заробітної плати: чинники та напрямки регулювання // Регіональна економіка. - 2009. - №3. с. 159-169.

.       Удотова Л.Ф. Соціальна статистика: Підручник. - К.: КНЕУ, 2002 - 376 с.

41.    Уманець Т.В., Пігарєв Ю.В. Статистика: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. - К.: Вікар, 2003. - 623 с. - (Вища освіта ХХІстоліття).

42.   Цимбалюк С. Диференціація заробітної плати: види, чинники, сучасний стан в Україні // Україна: аспекти праці. - 2009. - №4. с. 16-22.

43.   Черенько Л.М. Сучасні особливості формування рівня життя населення України / Л.М. Черенько // Демографія та соціальна економіка. - 2007. - №2. - с. 140-154.