Оцінка ландшафтної диференціації Лохвицького району Полтавської області

Оцінка ландшафтної диференціації Лохвицького району Полтавської області

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Кафедра екологічної безпеки та екологічної освіти

КУРСОВА РОБРОТА

з дисципліни "Загальна екологія та неоекологія"

на тему:

Оцінка ландшафтної диференціації Лохвицького району Полтавської області

Студента 2 курсу, ДЕ-21 групи

напряму підготовки "Екологія, охорона

навколишнього середовища та

збалансоване природокористування

Букші Владислава Івановича

Керівник: к.т.н., доц. Кучеров К.І.

Члени комісії д.г.н., проф. Некос А.Н

к.г.н., доц.Крайнюков О.М.

м. Харків - 2014 рік

РЕФЕРАТ

Курсова робота "Оцінка ландшафтної диференціації території Лохвицького району Донецької області" містить: 33 сторінки, 2 розділи, 8 підрозділів, 4 таблиці, 7 рисунків, 2 формули, 15 використаних джерел.

Об’єктом даної роботи є ландшафти Північної частини Полтавської області ( що територіально віднесені до Лохвицького району).

Метою даної курсової роботи є оцінка ландшафтної диференціації Лохвицького району Полтавської області.

Предметом даної роботи є закономірності формування ландшафтів, характерні природні та інші умови, що сформували ландшафти цієї місцевості .

У курсовій роботі були використані: література, пов’язана з фізико-географічним районуванням України, екологічний паспорт Полтавської області, картографічні матеріали, матеріали самостійної роботи.

ЛАНДШАФТ, ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ, МІСЦЕВОСТІ, ГРУНТИ, ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ, УРОЧИЩА, ЛАНДШАФТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ, ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА.

районування ландшафт заповідний фонд

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОЦІНКА ПРИРОДНИХ УМОВ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ ФОРМУВАННЮ ЛАНДШАФТІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

.1Загальна характеристика району

.2 Геолого-географічні умови

.3 Грунтові умови

.4 Клімато-гідрологічні умови

.5 Геоботанічні умови

РОЗДІЛ 2. ЛАНДШАФТИ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

.1 Фізико-географічне районування

.2 Ландшафтна диференціація району

.3 Території та об'єктиприродно-заповідного фонду

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Чи є ще десь на землі такий чарівний край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов'їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття, де навесні під шатами крислатих дубів яскравіє килим первоцвітів, де в барвистому степу напуваєшся цілющими пахощами різнотрав'я, де розбивши крильми дзеркало синього плеса, здіймається і летить прямо на сонце крижень, де на схилі, зігрітому сонцем, долаючи полученну дрімоту, дивляться на тебе тендітні квіти сон-трави?

Так, нам, здається, що немає на землі кращого краю, ніж наша мальовнича Лохвиччина, оповита смарагдовими лісами, голубими стрічками річок, безмежними полями, квітуючими садами.

Таке почуття любові до землі, де народився, є природним. Ми пишаємося багатствами рідного краю, до яких належать і зелені скарби - ліси, степи, заплави і родючі грунти, і корисні копалини, і водні запаси, і чисте повітря.

Разом з цим нині ми є свідками того, які зміни в природі відбулися під дією людини.Все менше лишається природної рослинності, все більших змін зазнають її вцілілі ділянки - ліси, луки, болота.

Досліджувати ці складні взаємовідносини системи "людина - природа" краще на прикладі ландшафтів. Адже ландшафт - складний природно-географічний комплекс, в якому всі основні компоненти: рельєф, геологічний фундамент, клімат, вода, ґрунти, рослинність і тваринний світ знаходяться у великій та складній взаємодії, утворюючи однорідну за умовами розвитку нерозривну систему.

Актуальність роботи пояснюється тим, що господарська діяльність людини впливає на усі перелічені вище компоненти ландшафтів, при чому зазнали зміни природно-територіальні комплекси (ПТК) локального і регіонального рівнів, утворилися нові ландшафтні системи з модифікованою структурою. Згідно з деякими вченими, зміна будь-якого природного компоненту призводить до створення нового (антропогенного) ПТК, в якому продовжують діяти природні закони.

Об’єктом даної роботи є ландшафти Північної частини Полтавської області (що територіально віднесені до Лохвицького району).

Предметом даної роботи є закономірності формування ландшафтів, характерні природні та інші умови, що сформували ландшафти цієї місцевості .

Метою даної курсової роботи є оцінка ландшафтної диференціації Лохвицького району Донецької області.

Мета роботи передбачає вирішення наступних завдань:

.   Провести аналіз літератури пов’язану науковою дисципліною "Ландшафтознавство" та "Ландшафтна екологія".

2.      Узагальнити теоретичні дані про формування ландшафтних комплексів.

.        Виявити природні умови сприяли формуванню ландшафтів Лохвицького району Полтавської області.

.        Проаналізувати дані фізико-географічного районування району.

.        Визначити основні типи місцевості, характерні для району, домінантні, субдомінантні та рідкісні види урочищ.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи досліджень: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, камеральний метод, метод ландшафтного картографування.

РОЗДІЛ 1. ОЦІНКА ПРИРОДНИХ УМОВ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ ФОРМУВАННЮ ЛАНДШАФТІВ У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

1.1Загальна характеристика району

Лохвицький район розташований на півночі Полтавської області і межує із Чорнухинським, Лубенським, Миргородським, Гадяцьким районами, Чернігівською та Сумською областями.

Рис.1.1 Територіальне розміщення Лохвицького району на карті Полтавської області [13]

Дата утворення району: 16 вересня 1923 р. Площа: 1,3 тис. км² (4,6 % території Полтавської області).

Рис. 1.2 Зображення гербу та прапору Лохвицького району Полтавської області

За адміністративно-територіальним устроєм район складається з 21територіальної громади: Лохвицької міської ради, Червонозаводської міської ради та 19 сільських рад, які об'єднують 79 сіл.

Чисельність місцевого населення налічує 46 тис. осіб, у тому числі: міського - 20,7 тис. чол. (45%), сільського - 25,3 тис. чол. (55%).Районний центр - місто Лохвиця. Відстань від м.Лохвиці шосейним шляхом до обласного центру м. Полтави - 180 км. Майже всі населені пункти району мають автобусне сполучення з районним центром. У галузях економіки району працює 9 тис. чол. Із них у сфері матеріального виробництва - 52,7 % (у т.ч. майже половина - у сільському господарстві). Рівень безробіття становить 3,1 %.

АПК району налічує 23 сільськогосподарські підприємства та 68 фермерських господарств.

Площа сільгоспугідь (по всіх товаровиробниках, включаючи підсобні господарства) складає 100,3 тис. га. У структурі сільськогосподарського виробництва обсяги рослинництва становлять 77,7 %, тваринництва - 22,3 %.

Основні галузі рослинництва: зернова, технічна. Основні галузі тваринництва: вирощування ВРХ, свинарство.

У промисловості району працює 7 підприємств - юридичних осіб. Основні види промислової діяльності: виробництво цукру, хліба та хлібобулочних виробів, термометрів побутових, термометрів технічних, лабораторного посуду, комбікормів, цегли, компонентів моторного палива альтернативного (КМПА).

Транспортна мережа загального користування налічує 40 км залізничних колій та 419 км доріг.

1.2 Геолого-географічні умови

Територія Лохвицького району розташована в межах Дніпровсько-Донецької западини. Ця геологічна структура входить до складу давньої Східноєвропейської платформи. Дніпровсько-донецька западина має древній докембрійський фундамент. Але на початку герцинського геотектонічного циклу (340 млн. років тому), внаслідок розширення і опускання земної кори, ділянки фундаменту по лініях розломів були нерівномірно опущені. Територія Дніпровсько-донецької западини упродовж історії розвитку заповнювалась морськими і континентальними відкладами, неодноразово підіймалась і опускалась,але більш характерною була тенденція до опускань.

Різний вік, походження, історія розвитку цієї геоструктури зумовили різницю в поширенні геологічних відкладів, корисних копалин, і в характері рельєфу (Табл.1.1) [1]

Таблиця 1.1 Характеристика Дніпровсько-Донецької западини в межах Лохвиччини [5]

Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) - відносно молода, накладена на докембрійський фундамент складна внутрішньоплатформенна тектонічна структура, яка пройшла кілька стадій розвитку. Перша, рифтова стадія почалася в середньому девоні (340 млн. років тому). Унаслідок розколу древнього Сарматського щита на початковій стадії герцинського геотектонічного циклу утворилася глибока розломна зона, яку в науковій літературі називають палеорифтом або Доно-Дніпровським грабеном. Внаслідок подальшого розширення поблизу поперечних розломів протікав базальтовий вулканізм. Одночасно в утворених замкнутих басейнах накопичувались вапняки, піски, соленосні відклади. Упродовж верхнього палеозою внаслідок пульсацій − стиснення і розширення (з амплітудою 17-26 млн. років) неодноразово відбувались відповідно підняття і опускання земної кори із зміною умов накопичення різних груп осадових порід. Так, в середньому карбоні в умовах низької заболоченої суші і вологого теплого клімату утворились вугленосні відклади (нині залягають на значній глибині). У мезозої та на початку кайнозою структура існувала як внутрішньо-платформенна синекліза. Вона більшу частину часу покривалась неглибоким морем. У кінці палеогенового періоду море повністю залишило територію западини. Почали формуватись покривні континентальні відклади [4] .

Отже, осадовий чохол ДДЗ складений товщами відкладів девонового, карбонового, пермського, тріасового, юрського, крейдового, палеогенового, неогенового й антропогенового періодів. ДДЗ має досить складну геологічну будову. У геологічному відношенні виділяється фундамент і осадовий чохол ДДЗ. Фундамент ДДЗ складений докембрійськими кристалічними породами - мігматитами, гранітами, гнейсами. Фундамент ДДЗ розбитий розломами на окремі блоки, в різній мірі підняті (сідловини) чи занурені (улоговини). Породи осадового чохла (верхньопалеозойські, починаючи з середньодевонових; мезозойські й кайнозойські) залягають у вигляді слабо нахилених пластів (на бортах западини) та порушених розломами пологих складок (у грабені). Склад порід досить строкатий (піски, пісковики, аргіліти, глини, вапняки, крейда, мергель).

Умовні позначення:

Рис. 1.4 Геолого-геоморфологічні умови

Паливно -енергетичні ресурси ДДЗ в межах Лохвицького району у промислових масштабах представлені горючими природними газами, нафтою, торфом. Вони можуть бути використані як паливо та хімічна сировина у природному стані або після певної обробки.

Природний горючий газ і нафта часто залягають у межах однієї площі. Різні глибини залягання вуглеводнів, а значить різний тиск, температура та інші геологічні умови сприяли утворенню газоконденсатних, газових, нафтових, нафтогазових, газонафтових, нафтогазоконденсатних родовищ. Нафта мало парафіниста, але іноді високо смолиста, найбільш придатна для отримання напівпродуктів сучасного органічного синтезу. У нафті родовищ Лохвиччини мало сірки, а в природному газі - сірководню, як шкідливих домішок. Вік родовищ переважно нижньокарбоновий. Але невеликі запаси є і в інших горизонтах (всього їх 6 - з девону та тріасу).

На території району розташоване одне з найбільших нафтогазоконденсатних родовищ - Яблунівське. Із газоконденсатних - Скоробагатьківське, Рудовське, Червонозаводське.

Найбільше по запасах і видобутку нафти - Глинсько-Розбишівське газонафтове родовище, яке розташоване на території Лохвицького та Гадяцького районів, яке експлуатується з 1959 року (нафта видобувається з 1959 р., газ - із 1970 р.). Промислові поклади знаходяться в пісковиках кам’яновугільної та пермської систем. Це родовище має 23 нафтогазоносних горизонти, що знаходяться у межах склепінь Глинсько-Розбишівського локального тектонічного валу. Нафта родовища містить до 55% світлих фракцій, з яких можна отримувати якісний бензин.

На поверхні залягають переважно палеогенові, значно рідше, на підвищених вододілах - неогенові континентальні відклади. Вони являють інтерес як водоносні горизонти, а також як джерело видобутку будівельних матеріалів (пісків, пісковиків, глин) [5].

Лохвицький район посідає значне місце за покладами торфу. На жаль, в останні роки видобуток торфу практично зупинено. У основному торф використовують як органічне добриво.

Також на території району є запаси пісків різної якості.

1.3 Грунтові умови

Ґрунтовий покрив Лохвицького району формувався під впливом помірного клімату з близьким до оптимального зволоженням; переважно на лесових карбонатних пухких породах, багатих на елементи мінерального живлення і сприятливих за фізико-хімічними властивостями; лучно-степовою і степовою рослинністю на слабо дренованих вододілах і терасах, та широколистяно-лісовою рослинністю.

Ці фактори зумовили переважання в ґрунтовому покриві району чорноземів, і опідзолених ґрунтів (перших − переважно на вододілах під степами, других - під лісами). Різні види чорноземів займають понад 92% площі орних земель і 84% всіх сільськогосподарських угідь території Лохвиччини. У тому числі 2/3 площі орних земель становлять чорноземи типові (включаючи їх залишково-солонцюваті й вилугувані відмінності). Ці ґрунти характеризуються потужним гумусованим профілем (80.... 120 см), формування якого зумовлено великим обсягом відмерлої рослинної маси, яка щорічно надходила в ґрунт за умов панування лучних степів, а також глибоким проникненням вологи, яка перерозподіляла гумус. Профіль значно переритий землерийними тваринами. Верхня його частина мала агрономічно цінну зернисто-грудочкувату структуру, яка забезпечувала оптимальне мінеральне живлення рослин [3]. Прикладом залежності ґрунтового покриву від рельєфу є розташування опідзолених ґрунтів. В наш час вони займають площі під широколистяними лісами.

На найбільш крутих бровках корінних схилів вузькими смужками зустрічаються ясно-сірі, далі, ближче до вододілів їх змінюють сірі лісові ґрунти. Під ділянками, де ліс в більш вологі епохи витісняв формувались спочатку опідзолені чорноземи, а потім їх змінювали темно-сірі лісові ґрунти. Негативною рисою цих ґрунтів є "запливання" після дощів.
На ділянках, де опідзолені чорноземи (рідше − темно-сірі ґрунти) впродовж кількох сотень років перебували під землеробською культурою, сформувались реградовані чорноземи. За умовами для вирощування озимої пшениці опідзолені й реградовані чорноземи є найбільш сприятливими ґрунтами.

Іншим прикладом впливу рельєфу на ґрунтовий покрив є розташування різною мірою засолених ґрунтів (біля третини площі орних земель і сільськогосподарських угідь). Вони приурочені до широких древніх терас понизь Сули.

На заплавах річок та днищах балок приурочені (по мірі підвищення рівня ґрунтових вод) змінюються: лучно-чорноземні, лучні, лучно-болотні, болотні і торфово-болотні, іноді − низинні торфовища.

Таблиця 1.2 Поширення ґрунтів та умови формування ґрунтового покриву Полтавщини [6]

Умовні позначення:

Рис. 1.5 Карта грунтів Лохвицького району [7]

1.4 Клімато-гідрологічні умови

Географічне положення Лохвиччини визначило її належність до помірного кліматичного поясу, крайньої південної частини атлантико-континентальної помірно-вологої, помірно-теплої кліматичної області. У цілому для території Лохвиччини притаманні загальні риси помірного континентального типу клімату.

Як відомо, особливості клімату значною мірою залежать від впливу радіаційного чинника, зумовленого географічною широтою місцевості, яка визначає показники сонячної радіації. Переважну частину сонячної енергії поверхня району отримує в теплий період року, в основному на протязі другої половини весни і в літні місяці. Радіаційний баланс території в середньому за рік є додатнім, а на протязі зими - від'ємним [8].Другим за впливом на особливості клімату є чинник циркуляції атмосфери. Рівнинний характер поверхні району сприяє поширенню над її територією повітряних мас трьох типів. Серед трьох зональних типів переважають повітряні маси помірних широт (понад 2/3 днів за рік). Арктичні повітряні маси панують понад - 1/10, а тропічні - понад 1/5 кількості днів за рік .

Упродовж останніх десятиліть спостерігаються деякі тенденції в характері циркуляції атмосфери, що впливають на зміну клімату. В наш час узимку різко зменшився вплив Сибірського баричного максимуму, який зумовлював антициклональну погоду (морозну і суху), та посилився вплив циклонів (із Ісландського мінімуму, Середземноморської баричної депресії та Чорноморської баричної улоговини). Це призвело до збільшення середньої температури повітря в найхолодніший місяць - січень на 3-4°C, та середньої температури повітря за рік на +1°C. Зросла також середня температура повітря у більшості місяців року.Одним з найважливіших кліматичних показників є середня місячна температура повітря. Її річний хід на Лохвиччині станом на 2013 рік показаний в таблиці 1.2:

Таблиця 1.3 Середньомісячні температури повітря [9]

Атмосферні опади на території району, в основному, випадають при проходженні північно-західних циклонів. Середня річна кількість атмосферних опадів- 500 мм за рік. Отже, з початку ХХ століття до цього часу клімат Лохвиччини змінювався у бік потепління (особливо в холодний період) і збільшення атмосферного зволоження, тобто ставав сприятливішим для більш стійкого розвитку сільськогосподарського виробництва.Слід вказати, що для Полтавщини властивий континентальний тип річного ходу атмосферних опадів (з мінімумом узимку і максимумом улітку). Так, взимку вони в середньому складають 18%, весною і восени по 22%, а літом 38% від річної норми. Найбільш дощові місяці - липень і червень (по 60...70 мм). Мінімум опадів спостерігається у вересні. За три зимові місяці випадає в середньому тільки 85 мм опадів.Очевидно, що за останні десятиліття дещо змістилися й календарні дати настання кліматичних сезонів (наприклад, кліматична весна часто наступає раніше на 2-3 тижні). Зима на Лохвиччині характеризується нестійкою погодою, пов'язаною з частою зміною характеру атмосферних процесів і наступає 18 листопада. Перша половина зими відзначається активною циклонічної діяльністю, якою зумовлена похмура, вітряна погода з частими опадами. Така погода зумовлена впливом Ісландського баричного мінімуму. Вторгнення арктичного повітря в тилу циклонів викликає значне зниження температури повітря, посилення вітру, виникнення хуртовин. При тривалому надходженні теплих повітряних мас з середземноморськими і чорноморськими циклонами спостерігається тепла погода з опадами, відлигами (понад 30 днів за зиму), ожеледдю і туманами. Сніговий покрив при цьому може руйнуватися повністю.З приходом весни відбувається ослаблення циркуляційних процесів; посилюється роль радіаційного фактору. Весняна погода нестійка. В цей час може спостерігатися різке пониження і підвищення температури, обумовлене відповідно затоками арктичного (із Арктичного максимуму) і тропічного повітря (із Азорського максимуму), а також суховіїв - південно-східних вітрів, які приносять повітря, трансформоване з арктичного в континентальне тропічне над територією Середньої Азії й Казахстану.Перша половина весни (з температурою повітря від 0°С до +5°С) зберігає ще риси зимового сезону. У цей час ще переважає циклонічна діяльність; зростання температури відбувається повільно, оскільки велика кількість тепла йде на руйнування снігового покриву.У другу половину весни (з температурою повітря від 5° до 15°) посилюється вплив Азорського антициклону. Температура повітря інтенсивно підвищується за рахунок прогрівання земної поверхні.
За три весняні місяці сума опадів в середньому складає 105 мм. Зростання кількості опадів протягом весняних місяців пов'язано із значним підвищенням вмісту вологи в повітряних масах.У літні місяці головну роль відіграє радіаційний чинник кліматоутворення. На початку літа ще часті циклони по лінії полярного фронту, який розділяє місцеве прогріте повітря і прохолодне вологе повітря, яке вторгається із Північної Атлантики. Циклони супроводжуються грозами і частими зливами. У другій половині літа переважає антициклональна спекотна суха погода (під впливом Азорського максимуму й місцевих антициклонів). Висока (понад 25°С) температура повітря найчастіше спостерігається в липні (20 днів) і серпні (17 днів). За літо випадає в середньому майже 2/5 частина річної кількості опадів.Сталий перехід середньодобової температури повітря через +15°С в бік її пониження приймається за початок осені. З початком осені відбувається перебудова літнього типу циркуляції на зимовий. Вплив Азорського антициклону послаблюється. Зростає вплив Ісландського мінімуму та частота вторгнення арктичного повітря. Раніше починався вплив Сибірського антициклону [9].Пониження температури повітря восени відбувається поступово. З переходом середньодобової температури через 10°С закінчується активна вегетація рослин . Перехід середньодобової температури повітря через +5°С відбувається в кінці жовтня. На початку третьої декади листопада (21.11), з переходом середньодобової температури повітря через 0°С закінчується метеорологічна осінь. Осінній сезон більш тривалий і теплий ніж весна. В середньому найбільша кількість (42 мм) буває в жовтні.

Рис. 1.6 Кліматична карта Лохвиччини

В Лохвицькому районі головним формуючим елементом річкової мережі є річка Сула і її протоки протікають в м. Лохвиця (р. Лохвиця), Червонозаводське (р. Сула, Артополот), Піски (р. Сула), Сенча (р.Сула), Бодаква (р. Сула, Бодаква).Сула - річка в Сумській та Полтавській областях, ліва притока Дніпра (впадає у Кременчуцьке водосховище). Довжина - 363 км (на Полтавщині - 213 км). Площа басейну - 19,6 тис. км². Ширина річища - 25 м. Похил річки - 0,2 м/км. За середній по водності рік в гирловій частині витрата складає 36,6 м³/с. Річний стік - 1,15 км³. Озер на річці 32 км², боліт 1300 км².Бере початок на Середньоросійській височині, поблизу хутора Зелений Гай та с. Печища Сумської області.В межах Полтавської області тече територією Лохвицького, Лубенського, Хорольського, Оржицького, Семенівського районів.

Живлення мішане: снігове і дощове. Замерзає на початку грудня, скресає в кінці березня. Річище звивисте, подекуди розгалужене.Долина трапецієвидна, часто асиметрична: правий берег підвищений, лівий - пологий, заболочений. Ширина долини від верхів’я до пониззя поступово зростає від 0,4-0,5 до 10-11 км, між гирлами Лохвиці і Удаю звужується. Вона розміщена в лесових і піщано-глинистих відкладах антропогенного періоду та пісках і бурих глинах неогенового періоду. Сула - одна з найбільш заболочених річок Лівобережної України. Береги річки та її приток низькі, в значній мірі болотисті. Свого часу у басейні р. Сула було зосереджено близько половини всіх боліт Полтавської області.

Нині заплава заболочена, є торфовища. Головні притоки: Лохвиця, Сулиця, Удай, Сліпорід, Оржиця (праві), Артополот, Будаква, Войниха, Солониця (ліві). Всі праві притоки знаходяться в Полтавській області. Лівих приток у Сули мало, вони дуже короткі і маловодні.Використовується для зрошування земель, судноплавства, технічного водопостачання, рибництва. Енергозапаси річки не використовуються. Від гирла до м. Лубни - судноплавна. Артополот -річка в Полтавській області, ліва притока р. Сули (басейн Дніпра). Тече територією Лохвицького району. Бере початок біля с. Погарщини Лохвицького району.Довжина - 38 км. Площа басейну - 408 км². Похил річки 1,6 м/км. Ширина річища 5 м. На річці 0,4 км² озер, боліт - 9 км². Живлення мішане. Замерзає у листопаді, скресає у березні.Лохвиця -річка в Полтавській області, права притока річки Сули.Довжина 63км, площа басейну- 491км². Тече територіями Лохвицького та Чорнухинського районів. Використовується для водопостачанн і зрошення. На річці розташовані м.Лохвиця та села: Безсали, Бербениці, Западинці, Луценки, Харківці Лохвицького району.За походженням озера району поділяються на два типи:1. заплавні (старі русла річок); 2. плеса пересихаючих річок (поширені в басейні Суди та Хорола).Найбільшу площу озера займають в басейні Сули. В районі налічується 21 озеро.Живлення озер області відбувається за рахунок весняної повені та літніх паводків. Переважають невеликі озера з площею водного дзеркала від 0,1 до 5 кв.км.Болота поширені в долинах майже всіх річок, але найбільшу площу займають в басейні Сули. Найбільш заболоченою територією є басейн Сули в нижній її течії. Тут зосереджені основні запаси торфу області. За походженням переважають низинні болота, що утворилися на понижених берегах річок завдяки неглибокому заляганню підземних вод. Живлення таких боліт відбувається як за рахунок підземних так і поверхневих вод.Також на території району є 83 ставки (площа водного дзеркала - 457 га). Використовуються вони переважно комплексно.

1.4 Геоботанічні умови

Основними природними рослинними угрупованнями на території Лохвицького району є ліси, луки і болота, степи, а також водна рослинність. Сучасний рослинний покрив області значно відрізняється від природного і є наслідком інтенсивної господарської діяльності: ліси на значних площах були вирубані, степи майже повсюди розорані. Цим обумовлені зміни видового складу та поширення рослин і тварин. Домінуючими стали угрупування агрокультурної рослинності та польових бур'янів, рудеральної рослинності, штучних деревних насаджень.

Таблиця 1.4 Рідкісні види рослин Лохвиччини, що занесені до "Червоної книги України" (1) та охороняються за рішенням Полтавської обласної ради (2) [2]

Лохвиччина належить до малолісних і лісо-дефіцитних районів області. Лісистість її території разом з чагарниками і лісосмугами на початку ХХІ століття становить 9,8%. На території району основними типами лісів є широколистяні дубові (діброви) і хвойні соснові (бори) [1].Весною в дібровах розвиваються ефемероїди, які створюють в них тимчасовий покрив (проліски, рясти, анемони, пшінка, зубниці тощо).У прируслових частинах заплав зустрічаються ділянки чорнотополевих (осокорових), біловербових, а в притерасових западинах - заболочених чорновільхових лісів. Ділянки осикових лісів є повсюди на вологих місцезростаннях. На північному заході області зустрічаються ліси за участю берези повислої. Бори і субори (сосново-дубові ліси) приурочені до перших надзаплавних або борових переважно піщаних терас лівобережжя великих і середніх річок. Серед них переважають штучні соснові насадження на пісках.

Ліс виконує водоохоронні, водорегулюючі, ландшафтноутворюючі, кліматорегулюючі, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні і культурно-естетично-виховні функції. Ліси та зелені зони навколо навколо населенихпунктів є важливими об’єктами рекреації.Лісові ресурси району невеликі Запаси деревини на землях лісового фонду в середньому становлять 143 м³/га. Усі ліси віднесені до природоохоронних і рекреаційних. У них дозволяються лише рубки догляду, санітарні та вибіркові лісовідновлювальні роботи.Активні лісовідновні заходи розпочалися у другій половині ХХ ст. Значно вирубані у роки Другої світової війни і в період відбудови, ліси ще не відновили оптимальної вікової структури, тому в лісовому фонді району близько 90% площ належить молоднякам та середньовіковим насадженням.Захисні лісонасадження на пісках, ярах і крутосхилах, полезахисні лісосмуги в сівозмінах поглинають стік з прилеглих полів, захищають поверхню ґрунтів від водної і вітряної ерозії, зменшують швидкість вітру і цим знижують показники випаровування вологи, сприяючи підвищенню врожайності. Ліси відіграють важливу роль у створенні ресурсів чистої води.

Лісосмуги (придолинні, прибалочні, прияружні, придорожні, полезахисні) та інші штучні насадження складаються в основному із посадок дуба, білої акації, різних видів тополь, кленів тощо [8]. Залишки лучно-степової рослинності місцями поєднуються з чагарниками (зіновать, дрік, вишня степова, терен степовий, глід, жостір проносний, шипшина). Найбільш поширеними видами багаторічних злаків у лучних степах є костриця валіська (типчак), тонконіг бульбистий та вузьколистий, куничний наземний, житняк гребінчастий, рідше зустрічається ковила волосиста (тирса). Серед лучно-степового різнотрав'я переважають рослини з родин губоцвітих, бобових, розових, айстрових. Весною на степових схилах квітують ефемероїди, серед яких є рідкісні види (крокус сітчастий, брандушка різнокольорова, адоніс весняний, гіацинтик блідий, сон чорніючий тощо).Серед сучасної природної рослинності району найбільші площі займає лучна рослинність. За місцем розташування розрізняють луки: заплавні (у долинах річок), суходільні (на схилах, де рослини живляться переважно водами атмосферних опадів), низинні (з близьким рівнем ґрунтових вод). Рослинність луків досить різноманітна і представлена багаторічними трав'янистими рослинами, більш вимогливими до ґрунтового зволоження ніж степові. Важливою біологічною особливістю багатьох лучних рослин є здатність, до відростання після скошування або поїдання тваринами. Луки - це цінні кормові угіддя, які інтенсивно використовуються як сіножаті або пасовища.Для заплавних луків характерні конюшина біла й червона, люцерна, тонконіг вузьколистий, пирій повзучий, мітлиця біла, лисохвіст лучний, куничник наземний, келерія Делявіня; для болотистих лук - тонконіг болотний, бекманія звичайна, мітлиця собача і повзуча, лепешняк водяний, очеретянка звичайна, осоки струнка, лисяча та інші; для суходільних луків - тонконіг лучний і вузьколистий, вівсяниця лучна і червона, тонконіг бульбистий, осока рання тощо; для галофітних луків - покісниця розставлена, мітлиця біла, скорзонера дрібноквіткова, кермек, айстра солончакова, кульбаба солончакова. Найбільші площі болотної рослинності приурочені до заплав річок, в основному їх притерасових частин. Майже всі вони належать низинного типу (живляться підземними водами). За характером рослинності болота Лохвиччини в основному трав'янисті - високотравні (із переважанням очерету й рогозу) та осокові, рідше лісові (чорновільхові, вербові) й чагарникові (в основному з верби попелястої).Прибережно-водна і водна рослинність складається як із водоростей, так і з вищих водних рослин. У залежності від глибини, вони утворюють прибережно-водні (очерет, рогіз, лепешняк, стрілолист тощо) та водні угрупування. Останні включають екологічні групи: а) рослини з плаваючим листям (прикріплені - латаття, глечики; вільно плаваючі - ряска, жабурник);б) рослини, занурені у воду (прикріплені - рдести; вільно плаваючі - кушир, елодея);в) придонні рослини (водяний різак).

Умовні позначення:

1.7 Геоботанічне районування Лохвицького району

РОЗДІЛ 2. ЛАНДШАФТИ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Фізико-географічне районування

Територія Лохвицького району розташована в північній частині Полтавської області, в межах Придніпровської низовини.

За походженням рельєф району перереважно ерозійний, тобто вироблений талими водами льодовиків антропогенового періоду, річками та тимчасовими потоками. Основними і найбільш поширеними є річкові долини, балки, яри. З не ерозійних форм рельєфу мають місце степові блюдця.

Річковим долинам належить провідна роль у формуванні рельєфу району. Річкові долини району здебільшого широкі, асиметричні.Як правило, вони мають високий і крутий правий берег і пологий лівий.

Найбільш чітко виражена в рельєфі і найбільш розвинена заплавна, або лучна, тераса. Вона майже безперервною смугою простягається вздовж річкових русел, ледь підвищуючись над ними. На заплавах зустрічаються річкові стариці, озера, що поступово перетворюються на болота та торфовища. Заплавні тераси складені річковими пісками, заплавними супісками і суглинками, болотними мергелястими суглинками, мулом, торфом. Грунтовий покрив заплав розвинутий слабо.

М'якість порід, з яких складається поверхня району, високий рівень її розораності і освоєності обумовлює активну ерозійну діяльність- руйнування земної поверхні поверхневими водами та вітром. З активністю ерозійних процесів пов'язане виникнення та поширення в районі ярів та балок. Здебільшого яри та балки існують не поодиноко, а поєднуються в окремі більш або менш розгалужені яружно-балочні системи деревовидної форми.

На рівнинних ділянках стародавніх терас та вододілах зустрічаються округлі безстокові пониження - степові блюдця. Діаметр їх може бути різним - від 5 до 50 м. Глибина - від 1мдо 3м. Невеликі блюдця заповнюються водою лише в період танення снігу і злив, великі блюдця нерідко, постійно зберігаючи воду, можуть бути заболоченими [9].

Рис. 1.8 Фізична карта Лохвицького району

2.2 Ландшафтна дифферинціація району

В ході виконання курсової роботи з дисципліни "Ландшафтна екологія", було виконане практичне завдання, метою якого було визначити характерні для Лохвицького району типи місцевості ( Рис. 2.1).

Другим етапом, було визначення площі кожного з типів місцевості, відповідно до площі району. Для розрахунку використовувався метод палетки. Для вимірювання площ користувались палеткою - листом з прозорого матеріалу, на який нанесена сітка ліній, що утворюють при перетині квадрати еталонного розміру. Площа S вимірюваної фігури (Рис. 2.2) укладена в межах

, (1)

де: - площа фігури, що складається з квадратиків, повністю знаходяться всередині контуру вимірюваної фігури,

а - площа фігури, що складається із зазначених квадратиків, а також квадратиків, що перетинаються контуром.

Після підрахунку квадратиків на всій ділянці, розраховуємо відсоткове відношення кожного типу місцевості відносно площі території Артемівського району.

F =S҆/S₁* 100% (2)

де: площа території Артемівського району;

S҆- кількість клітинок, що займає певний тип місцевості; ₁ - загальна кількість клітинок на цій ділянці.

Отже, проведені розрахунки занесені до таблиці 2.

На основі вище наведеної таблиці, були виявлені домінантне урочище - рівнинна ділянка на лесах з чорноземами типовими під чагарниковою та трав’янистою рослинністю. Субдомінантне - заплава на алювіальних відкладах з луговими і лугово-болотними засоленими чорноземами ґрунтами під вологолюбивою рослинністю. Рідкісне - вододільна ділянка на лесах з чорноземами опідзоленими під чагарниковою та трав’янистою рослинністю.

2.3 Території та об'єкти природно-заповідного фонду

Безумовно, заплавний комплекс, який зберігся в середній течії Сули, має велике гідрологічне значення для збереження запасів води у ній. Тут зберігся природний заплавний ландшафт із характерною рослинністю і флорою. Раніше тут існувало три менших за площею роз'єднаних природно-заповідних території: гідрологічний заказник "Гиряві Ісківці" загальнодержавного значення, місцеві гідрологічні заказники "Малярківщина" та "Рангове". Тепер усі вони увійшли до території великого гідрологічного заказника "СЕРЕДНЬОСУЛЬСЬКИЙ", який охороняє весь цей цінний заплавний комплекс.Заплава Сули в її середній течії значною мірою зберегла свій природний характер. Це обумовлено великою обводненістю заплави на цій ділянці - між селами Гиряві Ісківці, Луки та Яхники Лохвицького району. По краях болота раніше тяглася смуга чорновільшаників із великими деревами вільхи. Ще й сьогодні місцеві жителі згадують про це. Нині вільшаники значною мірою зведено, від них залишилися розріджені смуги, групи дерев. На їх місці сформувалися зарості болотного високотрав'я з розрідженою вільхою. Серед великих купин осоки омської куртини утворюють гадючник в'язолистий, осот сірий, чистець болотний. Ніжні, наче вимережені, суцвіття викидає рутвиця блискуча. Це малопоширена на Полтавщині рослина, проте тут вона утворює досить великі куртини.

Ніде в заплавах немає таких заростей лікарських рослин, як в цій смузі між сілами Гиряві Ісківці та Лука. Великими куртинами зростає цінна лікарська рослина валеріана висока. Поруч багато також алтеї лікарської - високої рослини з листками, вкритими білим шовковистим опушенням. Алтея зростає в основному у Лівобережній Україні. Основні її запаси зосереджені саме на Полтавщині. Часто трапляється в цій частині чагарники, які дають цілющу сировину - черемха, крушина. І сама вільха є лікарською рослиною. Її супліддя - "шишечки" - заготовляють з лікувальною метою.

В центральній частині заплави переважають обводнені угрупування рогозу. Повсюди в Україні цю рослину називають "качалочками" - за оригінальні коричневі супліддя. У прирусловій частині по берегах Сули можна побачити чимало різних водних рослин. Серед них є рідкісні і малопоширені. На поверхні води - листки і чарівні витончені квітки латаття сніжно-білого. На Полтавщині частіше трапляється латаття біле з більшими квітками та листками. А тендітне латаття сніжно-біле - це північніша рослина, яка на території області знаходиться у південній частині. Поміж великими листками латаття приткнулися невеликі рослинки водної папороті сальвінії плаваючої, які лежать на поверхні води. Тут зустрілися Південь і Північ, адже сальвінія - південна рослина, поширена у водоймах України, переважно в Степу і південної частині Лісостепу. Цікаві рослини зростають і на дні водойм. На поверхню вони викидають лише квітки. Тут можна зустріти оригінальну хижу рослину - пухирник звичайний [12].

ВИСНОВКИ

1. Лохвицький район розташований на півночі Полтавської області і межує із Чорнухинським, Лубенським, Миргородським, Гадяцьким районами, Чернігівською та Сумською областями.2. Територія Лохвицького району розташована в межах Дніпровсько-Донецької западини.

. ДДЗ має досить складну геологічну будову. У геологічному відношенні виділяється фундамент і осадовий чохол ДДЗ. Фундамент ДДЗ складений докембрійськими кристалічними породами - мігматитами, гранітами, гнейсами. Фундамент ДДЗ розбитий розломами на окремі блоки, в різній мірі підняті (сідловини) чи занурені (улоговини).

Породи осадового чохла (верхньопалеозойські, починаючи з середньодевонових; мезозойські й кайнозойські) залягають у вигляді слабо нахилених пластів (на бортах западини) та порушених розломами пологих складок (у грабені). Склад порід досить строкатий (піски, пісковики, аргіліти, глини, вапняки, крейда, мергель).

. Ґрунтовий покрив Лохвицького району формувався під впливом помірного клімату з близьким до оптимального зволоженням; переважно на лесових карбонатних пухких породах, багатих на елементи мінерального живлення і сприятливих за фізико-хімічними властивостями; лучно-степовою і степовою рослинністю на слабо дренованих вододілах і терасах, та широколистяно-лісовою рослинністю.

Ці фактори зумовили переважання в ґрунтовому покриві району чорноземів, і опідзолених ґрунтів (перших − переважно на вододілах під степами, других - під лісами).

. Географічне положення Лохвиччини визначило її належність до помірного кліматичного поясу, крайньої південної частини атлантико-континентальної помірно-вологої, помірно-теплої кліматичної області. У цілому для території Лохвиччини притаманні загальні риси помірного континентального типу клімату.

. В Лохвицькому районі головним формуючим елементом річкової мережі є річка Сула і її протоки протікають в м. Лохвиця (р. Лохвиця), Червонозаводське (р. Сула, Артополот), Піски (р. Сула), Сенча (р.Сула), Бодаква (р. Сула, Бодаква).

. Основними природними рослинними угрупованнями на території Лохвицького району є ліси, луки і болота, степи, а також водна рослинність.

. Територія Лохвицького району розташована в північній частині Полтавської області, в межах Придніпровської низовини.

За походженням рельєф району перереважно ерозійний, тобто вироблений талими водами льодовиків антропогенового періоду, річками та тимчасовими потоками. Основними і найбільш поширеними є річкові долини, балки, яри. З не ерозійних форм рельєфу мають місце степові блюдця.

. За допомогою складеної карти були визначені типи місцевостей та урочищ, характерних для Артемівського району. Шляхом розрахунків, визначені: домінантне урочище - рівнинна ділянка на лесах з чорноземами типовими під чагарниковою та трав’янистою рослинніст; субдомінантне - заплава на алювіальних відкладах з луговими і лугово-болотними засоленими чорноземами ґрунтами під вологолюбивою рослинністю; рідкісне - вододільна ділянка на лесах з чорноземами опідзоленими під чагарниковою та трав’янистою рослинністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрієнко Т.Л., Байрак О.М., Залудяк М.І. та інші. Заповідна краса Полтавщини. - Полтава: "Астрея", 1995. - 186с.

. Байрак О.М., Стецюк Н.О. Атлас рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини. - Полтава: Верстка, 2005. - 270 с.

. Булава Л.М. Географія своєї області. Полтавщина (Додаток до географічного атласу "Моя мала Батьківщина"). - Полтава: "Оріяна", 2004. - 28 с.

. Волков Н.Г., Соколовский И.Л. Основные проблемы геоморфологии левобережья Среднего Днепра. - К: Наукова думка, 1976. - 136с.

. Закалюжний В.М. Джурка Г.Ф. Полтавська область. Геолого-географічний нарис: Навчальний посібник. Полтава: ПДПУ, 2000. − 130 с.

. Заповідна краса Полтавщини/ Т.Л.Андрієнко, О.М.Байрак, М.І.Залудяк та інші. - Полтава: ІВА "Астрея", 1996. - 184 с.

. Екологічний атлас Полтавщини / За ред. Ю.С.Голіка, В.А.Барановського, О.Е.Ілляш. - Полтава: Полтавський літератор, 2007. - 128 с.

. Екологія Полтавщини (Екологічна бібліотека Полтавщини). - Випуск 3. -За ред. Ю.С.Голіка та О.Е.Ілляш. - Полтава: Полтавський літератор, 2006. - 308 с.

. М.І.Залудяк та інші. - Полтава: ІВА "Астрея", 1996. - 184 с.

10. Національна доповідь про стан навколишнього природнього середовища в Україні, 2011. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.menr.gov.ua/index.php/dopovidi>.

11. Національний Атлас України - [Електронний ресурс] - Режим доступу: <http://wdc.org.ua/atlas/default.html>.

. Полтавська область / Дудник І.М., Галицький В.І., Коваленко Г.М. - Географічна Енциклопедія України. - Т.3. - 1993. - С. 62-67.

13. Полтавська область. Географічний атлас: Моя мала Батьківщина. Відп. ред. Т.В. Пугурельська. Голова редколегії Л.М.Булава. - К.: ТОВ "Видавництво "Мапа", 2004. - 20с.

. Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний та історико-економічний нарис / Колектив авторів; за ред. К.О. Маца. − Полтава: Полтавський літератор, 1998. − 336 с.

. Статистичний щорічник Полтавської області за 2009 рік /Держкомстат України. - Полтава: Полтавське обласне управління статистики, 2012. - 805 с.