"зірка" (star);
"кільце" (ring);
змішана.
Обрана мережева технологія Fast Ethernet, що підтримує такі топології як "зірка" та "дерево".
"Зірка" - це єдина топологія мережі з явно виділеним центром, до якого підключаються всі інші абоненти. Обмін інформацією йде винятково через центральний вузел, на який лягає більше навантаження, тому нічим іншим, крім мережі, він, як правило, займатися не може. Зрозуміло, що мережеве устаткування центрального абонента повинно бути істотно складнішим, ніж устаткування периферійних абонентів. Про рівноправність всіх абонентів (як у шині) у цьому випадку говорити не доводиться. Звичайно центральний комп'ютер найпотужніший, саме на нього покладають всі функції по керуванню обміном. Ніякі конфлікти в мережі з топологією зірка в принципі неможливі, тому що керування повністю централізоване.
У центрі мережі з даною топологією міститься спеціальний пристрій - концентратор або, як його ще називають, хаб (hub), що виконує ту ж функцію, що й репітер, тобто відновлює сигнали й пересилає їх в усі інші лінії зв'язку.
Топологію "дерево" можна розглядати як сукупність кількох "зірок".
Було обрано "дерево" (пасивне), тобто в центрах об'єднання кількох ліній зв'язку будуть знаходитись вузли, які також об'єднані між собою. Довжина кабелю цілком задовольняє обмеження у 100 метрів навіть при використанні одного комутатора, але використання двох комутаторів замість одного не надто позначиться на ціні, але значно зменшить затрати на кабель, а також додасть зручності у локалізації місць пошкоджень локальної мережі. У випадку виходу із строю одного комутатора, значно дешевше замінити 1 малопортовий комутатор, ніж 1 багатопортовий. Також значно легше проводити монтаж кабельної системи.
.3 Вибір активного мережевого обладнання
Активне мережеве обладнання - це будь-яке мережеве обладнання, яке активно бере участь у передачі даних. До них, перш за все, відносять маршрутизатори (роутери), комутатори та мережеві картки. У випадку локальної мережі, відповідно до мого завдання, до активного мережевого обладнання слід віднести тільки комутатори і мережеві картки.
Щоб правильно зробити вибір комутатора, потрібно розуміти всі позначення, які вказуються виробником. Купуючи навіть найдешевший пристрій, можна помітити великий список підтримуваних стандартів і функцій. Кожен виробник мережевого устаткування намагається вказати в характеристиках якомога більше функцій, щоб тим самим виділити свій продукт серед конкурентів і підвищити кінцеву вартість.
Поширені функції комутаторів:
базова швидкість передачі даних. Це швидкість, на якій працює кожен порт комутатора. Звичайно вказується кілька швидкостей, наприклад, 10/100/1000 Мб/сек. Це говорить про те, що порт може працювати на всіх зазначених швидкостях. У більшості випадків комутатор підтримує стандарт IEEE 802.3 Nway автовизначення швидкості портів;
При виборі комутатора слід враховувати характер роботи підключених до нього користувачів.
внутрішня пропускна здатність. Цей параметр сам по собі не відіграє великого значення. Щоб правильно вибрати комутатор, на нього слід звертати увагу тільки в парі з сумарною максимальною швидкістю всіх портів комутатора (це значення можна порахувати самостійно, помноживши кількість портів на базову швидкість порту). Співвідносячи ці два значення можна оцінити продуктивність комутатора в моменти пікового навантаження, коли всі підключені користувачі максимально використовують можливості мережевого підключення;
наявність порту Uplink. Порт Uplink призначений для каскадування комутаторів, тобто об'єднання двох комутаторів між собою. Для їх з'єднання використовувався перехресний кабель (кросовер). Зараз такі порти можна зустріти тільки на старих комутаторах або на специфічному обладнанні. Грубо кажучи, в сучасних комутаторах всі порти працюють як Uplink;
стекування. Під стекуванням комутаторів розуміється об'єднання декількох комутаторів в один логічний пристрій. Стекування доцільно проводити, коли в результаті потрібно отримати комутатор з великою кількістю портів (більше 48 портів);
При виборі комутатора слід віддавати перевагу пристроям підтримуючим стекування, тому, що в майбутньому ця функція може виявитися корисною.
можливість установки в стійку. Це означає, що такий комутатор можна встановити в стійку або в комутаційну шафу. Найбільшого поширення набули 19 дюймові шафи та стійки, які стали для сучасного мережевого обладнання стандартом;
Більшість сучасних пристроїв мають таку підтримку, тому при виборі комутатора не варто акцентувати на цьому великої уваги.
кількість слотів розширення. Деякі комутатори мають кілька слотів розширення, що дозволяють розмістити додаткові інтерфейси. В якості додаткових інтерфейсів виступають гігабітні модулі, що використовують виту пару, і оптичні інтерфейси, здатні передавати дані по оптоволоконному кабелю;
розмір таблиці MAC-адрес. Це розмір комутаційної таблиці, в якій співвідносяться MAC - адреси з певним портом комутатора. При нестачі місця в комутаційній таблиці відбувається затирання довго не використовуваних MAC-адрес. Якщо кількість комп'ютерів в мережі багато більше розміру таблиці, то відбувається помітне зниження продуктивності комутатора, тому що при кожній новій MAC-адресі відбувається пошук комп'ютера та внесення відмітки в таблицю. При виборі комутатора слід прикинути приблизну кількість комп'ютерів і розмір таблиці MAC - адрес комутатора;
управління потоком. Управління потоком IEEE 802.3x забезпечує захист від втрат пакетів при їх передачі по мережі. Так як ця функція присутня майже в усіх сучасних комутаторах, то при виборі комутатора на ній не слід акцентувати особливої уваги;
живлення через Ethernet (PoE). Ця технологія передачі електричного струму для живлення комутатора по невживаних проводам витої пари. Стандарт IEEE 802. af;
вбудований грозозахист. Деякі виробники вбудовують в свої комутатори технологію захисту від грози. Такий комутатор слід обов'язково заземлити, інакше зміст цієї додаткової функції відпадає.
У мережі банку будуть використовуватись 2 комутатори, до яких підключатимуться по 15 комп'ютерів відповідно.
Потрібен комутатор з щонайменше 16 портами, на випадок, якщо потрібно буде підключити до мережі ще хоча б одного працівника в майбутньому.
Комутатор D-Link DGS-1016A з 16 портами Gigabit Ethernet (10/100/1000 Мбіт/с).
Комутатор має такі додаткові можливості:
Метод "Back pressure" (у режимі напівдуплекса);
Автоматичне визначення полярності MDI / MDIX;
Режим передачі Store-and-forward;
Таблиця MAC-адрес: 8K;
Буфер RAM: 2 МБ;фрейми: 9216 байт;
Комутаційна матриця: 32 Гбіт / с;
Габарити і вага - 231 x 158 x 46 мм.
Іншим оптимальним варіантом 16-портового комутатора є TP-Link TL-SL1117 з підтримкою автоматичного запам'ятовування МАС адрес і MDI / MDIX. Має 16 портів Fast Ethernet та 1 порт Gigabit Ethernet. Підтримує стандарти IEEE 802.3i, IEEE 802.3u, IEEE 802.3ab, IEEE 802.3x. Розмір таблиці МАС-адрес - 8Кб. Можливе встановлення у стійку.
Було обрано 16 портовий комутатор D-Link DGS-1016A тому що його характеристики повністю задовольняють всі майже поставлені вимоги і має прийнятну ціну.
Також, відповідно до курсового проекту, до активного мережевого обладнання можна віднести мережеві карти.
Останнім часом, розробники прагнуть дотримуватися єдиних правил побудови мережевих карт, але вибір все ж є. Наприклад, ви можна купити бездротову карту, карту вбудовану в материнську плату, ну або саму звичайну, яка підключається так само як звичайні флешки, тобто за допомогою USB порту або через PCI порт. Але, в більшості випадків, мережева карта вже вбудована в материнську плату. Перевага даного типу мережевих адаптерів велика, не потрібно буде шукати потрібні драйвера, все вже буде на диску з ПЗ для материнської плати, не потрібно буде займатися встановленням мережевої плати. Особливих відмінностей між вбудованою і купленої окремо мережевою картою немає, всі сучасні карти належать 4 поколінню, і зроблені за єдиним стандартом. Крім того не потрібно буде займати місце в USB або PCI роз'ємі, туди можна буде підключити щось інше, до того ж таким чином можна трохи заощадити. До речі, є такі материнські плати, в яких за умовчанням вмонтовано дві мережеві плати, що може бути корисно, якщо ви, наприклад, користуєтеся не тільки одним комп'ютером.
Купівля мережевої карти з можливістю підключення через USB не завжди виправдана, тільки тоді коли вже немає вільних PCI портів. Головна перевага подібних мережевих плат в тому, що їх можна підключити до будь-якого комп'ютера, якщо на ньому є вільний USB порт, працюють такі карти як якийсь перехідник USB / LAN. Вартість таких моделей трохи вище звичайних, до того ж у них не завжди є підтримка Wol, а BootRom вони взагалі не підтримують.
Додаткові функції:- часто відсутній на бюджетних мережевих картах, це функція, яка дозволяє завантажувати комп'ютер по мережі, використовуючи при цьому віддалений комп'ютер;BUS - Mastering - функція яка оптимізує роботу мережевої карти, вона бере на себе вирішення деяких завдань, знижуючи при цьому навантаження на процесор комп'ютера;- on - LAN - функція, яка дозволяє включити комп'ютер за допомогою локальної мережі. Для її нормальної роботи потрібно щоб материнська плата була з підтримкою Wake - on - LAN, і спеціальний кабель, якщо немає підтримки PCI 2.2.Checksum Offload - технологія, що дозволяє мережевій карті позбавити процесор від зайвої роботи. Справа в тому що, при передачі даних, інформація в пакетах передається не тільки з даними користувача, але і разом з службовою інформацією. Мережева плата з підтримкою TCP Checksum Offload сама робить потрібні перевірки службової інформації і не навантажує процесор;Segmentation - дозволяє процесору не обтяжувати себе розбиттям інформації на невеликі пакети якщо протокол TCP / IP;moderation - дає можливість знизити кількість запитів до процесора. Особливу увагу на цю функцію варто звернути якщо мова йде про гігабітні мережеві плати;Frame - технологія, що дозволяє прискорити отримання даних якщо ваша мережева карта має можливість обробляти пакети великих розмірів. Продуктивність за допомогою цієї функції може збільшитися до 300 %;
обсяг буфера - це прийнята, але ще не оброблена інформація, коли буфер буде заповнений, карта припиняє отримання інформації до тих пір поки не звільнить місце, після чого знову заповнює вільне місце в буфері;
пропускна здатність мережевої карти може бути 10, 100 і 1000 Мбіт / с. Для того щоб ця функція працювала по максимуму, не тільки мережева плата повинна підтримувати таку швидкість, але і всі інші пристрої комп'ютера також;
Якщо важлива безпека з'єднання з локальною мережею, то варто звернути увагу на мережеві карти з функцією апаратного шифрування. У більшості випадків, шифрування інформації відбувається за допомогою DES з ключем у 56 біт або 3DES де довжина ключа 128 біт.
Якщо на мережевому адаптері є кілька роз'ємів RJ - 45 (максимум може бути 4), то можна без додаткових витрат підключити через локальну мережу ще кілька комп'ютерів, залежно від кількості роз'ємів.
Для всіх комп'ютерів банку підійдуть прості мережеві картки, наприклад D-Link DFE-520TX або TP-LINK TF-3200. Обідві мережеві карти є внутрішніми, з інтерфейсом РСІ та підтримують стандарт Fast Ethernet. Підтримують стандарт управління потоком ІЕЕЕ 802.3х Flow Control для повнодуплексного режима. Суттєвої різниці між цими картками немає, отже обрано картку виходячи із ціни та відгуків про виробника. Обрано TP-LINK TF-3200.
.4 Вибір пасивного обладнання мережі
До пасивного обладнання мережі можно віднести кабельну систему, вилки/розетки (RG58, RJ45, RJ11, GG45), повторювачі (репітери), патч-панелі, концентратори (хаб) і т.д. Також, до пасивного обладнання можна віднести монтажні шафи і стійки, телекомунікаційні шафи.
На практиці в більшості мереж застосовуються тільки три основні групи кабелів:
"вита пара" (twisted pair): неекранована (unshielded), екранована (shielded);
оптоволоконний кабель (fiber optic);
коаксіальний кабель (coaxial cable).
Існує 5 категорій для "витої пари":
категорія 1. Традиційний телефонний кабель, яким можна передавати тільки мову, але не дані;
категорія 2. Кабель, здатний передавати дані з швидкістю до 4 Мбіт/с. Складається з чотирьох "витих пар";
категорія 3. Кабель, здатний передавати дані з швидкістю до 10 Мбіт/с. Складається з чотирьох "витих пар" з дев'ятьма витками на метр;
категорія 4. Кабель, здатний передавати дані з швидкістю до 16 Мбіт/с. Складається з чотирьох "витих пар";
категорія 5. Кабель, здатний передавати дані з швидкістю до 100 Мбіт/с. Складається з чотирьох "витих пар" мідного дроту.
Кабель екранованої витої пари (STP) має мідне обплетення, яке забезпечує надійніший захист від перешкод. Крім того, пара проводів STP обмотана фольгою. В результаті екранована вита пара чудово захищає передавані дані від зовнішніх перешкод. Все це означає, що STP, в порівнянні з UTP, менше схильна до дії електричних перешкод і може передавати дані з вищою швидкістю і на великі відстані.
Так як, було обрано стандарт 100BaseTX, то єдиним варіантом при виборі кабельної системи є "вита пара". Обрано неекрановану "виту пару" 5 категорії. Також, до пасивного мережевого обладнання слід віднести конектори. Обрано конектори RJ-45.
Використовуються розетки під виту пару.
Кабель прокладується в спеціальних настінних коробах. Короб пластиковий (кабель-канал) - є найбільш популярним і багатофункціональним матеріалом під час проведення електромонтажних робіт. Використовуються короби різної ширини, в залежності від кількості кабелю, який в неї монтується. Короби для прокладки кабелю складаються з 2 деталей: підставки і кришки. Кришка є знімним елементом, її можна зняти, виконати необхідну роботу і поставити назад.
Види коробів:
металеві;
пластикові.
У випадку, з великою кількістю кабелю, потрібен кабель-канал приблизно 70х30 мм, та для девількох кабелів - 40х20 мм.
3.5 Монтаж кабельної системи
Монтаж конектора на виту пару здійснюється спеціальним обжимним інструментом. Для установки роз'єму потрібно звільнити від оболонки приблизно половину дюйма (1,25 см) провідників. Більшість обтискових інструментів мають для цього спеціальне пристосування - пара лез і обмежувач. Потрібно вставити кінець кабелю до упору і надрізати ізоляцію. Саме надрізати, а не прорізати - важливо не пошкодити жили кабелю.
Сортування і вирівнювання провідників. В принципі, немає ніякої різниці, яка з пар кабелю буде підключена до передавача мережевого адаптера, а яка до приймача. Головне, що б були підключені саме пари, а не провідники з різних пар. Для того щоб не було плутанини краще дотримуватися стандарту. Для сортування провідників неминуче доведеться розплітати пари. Це потрібно робити на мінімальну довжину (за стандартом не більше ніж на 1,25 см). Після того, як провідники будуть рівно покладені, і випрямлені, потрібно вирівняти край - трохи підрізати на одну довжину.
Вставляти провідники в роз'єм потрібно плавно і не поспішаючи. Кожна жила повинна потрапити в свій паз усередині конектора RJ - 45, і дійти до упору. Процес зручно контролювати через прозорий корпус роз'єму.
Далі потрібно якомога глибше засунути в корпус роз'єму край оболонки кабелю, вона повинна заходити "за" фіксатор, що б після обтиску утримуватися останнім.
Перед обтиском бажано ще раз переконатися, що всі жили і оболонка кабеля знаходяться на належних місцях. Після цього можна вставити роз'єм у відповідне гніздо на інструменті, і в один рух (але плавно), провести обжим. При цьому гострі кромки контактів проріжуть ізоляцію, і забезпечать надійний контакт. А фіксатор буде втоплений всередину корпусу, додатково закріплюючи кабель.
Подібну послідовність дій потрібно виконати з іншим кінцем кабелю. При цьому, необхідно пам'ятати, що існує два різновиди кабелів - прямі (контакти 1-2 і 3-6 першого роз'єму з'єднуються з контактами 1-2 і 3-6 другого) і перехресні (контакти 1-2 і 3-6 першого роз'єму з'єднуються з контактами 3-6 і 1-2 другого).
Для 100Base-TX задіяні тільки 1,2,3,6 провідники.
Розетка виготовляється з ударостійкого негорючого технополімера. Її зовнішні частини володіють стійкістю до ультрафіолету. Завдяки цифровому маркуванню кожної клеми і колірному кодуванню під'єднати виту пару до розетки дуже просто. Інформаційний кабель заводиться на контакти модулів розетки RJ-45, а телефон і комп'ютер користувача мережі підключаються до модульних роз'ємів.
Підключити мережевий кабель до розетки RJ - 45 не складно. Після вибору місця установки розетки потрібно її закріпити на стіні за допомогою двох шурупів або приклеїти двостороннім скотчем (зазвичай додаються в комплекті). Для кріплення шурупами потрібно зняти кришку і вийняти друковану плату з корпусу розетки RJ - 45, що б дістатися до кріпильних отворів в підставі розетки. Що б зняти кришку, потрібно двома пальцями здавити її з боків в місці, близькому до основи і потягнути на себе. Засувки (на фото виділені червоним кольором) вийдуть із зачеплення основи розетки RJ - 45, і кришка легко відійде в сторону. Далі знімається друкована плата відведенням в сторони чотирьох засувок по кутах. Встановлюється на місце розташування розетки RJ - 45 і прикручується до стіни.
Плата повертається на місце. Тепер можна приступити до монтажу розетки RJ-45. На друкованій платі наклеєна табличка, на якій промальовані в кольорах варіанти Т568В і Т568А оброблення провідників витої пари в гребінки розетки RJ-45.
Перш ніж приступати до розбирання кабелю витих пар, потрібно з'ясувати, за яким варіантом обжатий протилежний кінець кабелю витих пар. Зазвичай використовується варіант В.
Для оброблення пар в розетці RJ - 45 є спеціальний інструмент з ножем, наприклад Gembird T - 430. Але купувати його є сенс, якщо займатися обробленням розеток RJ - 45 постійно. Для одиничного випадку підключення до розетки RJ - 45 кабелю витих пар можна цілком обійтися викруткою з плоским тонким жалом, по товщині, що не перевищує діаметр мідного провідника витої пари.
Готується для оброблення кабель, знімається на довжину 3 см його зовнішня оболонка. Розплітаються пари на довжину не більше 1,5 см. При обробленні і обтисненні витих пар в розетці RJ-45 треба розплітати їх до мінімально необхідної довжини. Далі провідники по черзі заводяться в гребінку розетки RJ-45, заправляються бічній площиною леза викрутки і потім торцем леза проштовхуються до упору.
Монтаж короба. Пластикові короба в основному використовуються всередині приміщень, так як вони погано переносять перепади температури повітря. Прокладка кабелю в кабель - каналі з пластику вимагає виконання деяких правил:
має бути мінімальна кількість з'єднань проводів;
кабелі повинні бути закріплені всередині короба, і мати додаткові точки закріплення в місцях зміни напрямку, в кутах;
щоб не допускати перегрівання кабелю усередині короба, проводи повинні заповнювати його внутрішній об'єм не більше, ніж на 50 %;
кришка повинна бути встановлена таким чином, щоб у будь-який момент її можна було зняти для усунення несправностей і прокладки додаткових проводів.
Розміри кабель-каналу потрібно розраховувати так, щоб врахувати можливі додавання в прокладену мережу. Виробники пропонують широкий асортимент пластикових коробів для електропроводки, тому вибір не стане скрутним.
Кабель прокладено у коробі на відстані 20 сантиметрів від підлоги, розетки - на відстані 30 см.
3.6 Вибір підключення до мережі Internet
Основою успішної роботи в Internet є вибір оптимального способу підключення. Підключення до мережі здійснюється спеціалізованими фірмами-провайдерами. Правильний підбір провайдера послуг Internet дає користувачеві змогу досягти оптимального режиму роботи, зекономити гроші і час. На сьогодні у м. Суми працюють безліч приватних підприємств, які пропонують послуги підключення до Internet. Серед них можна виділити:
"Радіосистеми";
інтернет-провайдер "Home Net";
"Mir@Net";
"Воля";
"Київстар".
Всі пропонують підключення до мережі Internet за різними технологіями, серед яких найбільш розповсюдженою є Fast Ethernet, тобто цей варіант цілком підходить, відповідно до курсового проекту.
Вибираємо спосіб підключення. Зараз існують такі способи підключення:
підключення через модем ADSL - на сьогоднішній день найпоширеніше інтернет-з'єднання через дротову телефонну лінію;
підключення через виділену оптоволоконну лінію FTTB - мабуть, найнадійніше підключення, оптоволоконна мережа може дати найвищу швидкість інтернету і передавати одночасно десятки каналів IP-TV. Оптоволокно дуже надійний матеріал і провайдер часто примусово урізає швидкість згідно з тарифом;
підключення через стільникову мережу GPRS - підключення через стільниковий телефон часто дає невелику швидкість, але достатню для нормального відкриття інтернет сторінок;
підключення по мережі за допомогою 3G модему - високошвидкісне бездротове з'єднання, що вимагає наявність 3G мережі стає дуже популярним особливо в тих районах, де немає міського телефону і оптоволоконних мереж;Fi підключення - підключення, вимагає наявності Wi-Fi зон; дуже часто такі зони створюються великими провайдерами на окремих територіальних областях, для підключення до цієї мережі можна купити картку, де будуть вказані логін і пароль мережі;
підключення через електричну мережу з покупкою спеціального модему; малопоширена мережу з досить швидким з'єднанням, вимагає наявності в будинку спеціального обладнання;
підключення по локальній мережі через проксі-сервер, деякі провайдери продають трафік або час використання інтернету, використовуючи модем і купивши спеціальну картку ви зможете підключатися за логіном і паролем, або по IP - адресі і порту до сервера роздачі інтернету;
підключення через супутник; найменш поширене з'єднання вимагає покупки супутникової тарілки і спеціального устаткування.
Основними критеріями при виборі інтернет-провайдера були:
швидкість;
спосіб підключення;
ціна підключення / оплата;
надійність.
Обрано Інтернет-провайдера "Home Net", який має позитивні відгуки від користувачів, має прийнятну ціну за відносно нормальну швидкість Інтернет-з'єднання. Було обрано підключення через Ethernet-кабель (використовується додатково маршрутизатор, для з'єднання глобальної мережі з локальною) та тарифний пакет "HomeNet_150**", вартістю 150 грн та швидкістю 100 Мбіт/с.
У якості маршрутизатора обрано TP-LINK TL-R470T+ з такими характеристиками:
Таблиця 1 - Характеристики маршрутизатора
- WAN-порт: Ethernet - Інтерфейси: 1 x 10/100 Мбіт/с WAN (RJ45),1 x 10/100 Мбіт/с LAN (RJ45) (фіксований), 3 x 10/100 Мбіт/с LAN/WAN (RJ45); - Підтримка протоколів: PPPoE, IPsec, L2TP, PPTP; - Швидкість LAN портів100 Мбит/с; Продовження таблиці 1 - Функции брандмауэра: фільтрація по MAC-адресам, фільтрація по імені домена, фільтрація по IP-адресам, захист від DoS-атак.
3.7 Налагодження програмного забезпечення
Встановлення драйвера для мережевої картки TP-LINK TF-3200.
Вставити компакт-диск з драйвером для мережевої карти в СD-привод комп'ютера. У вікні диспетчера пристроїв вибрати відповідний Ethernet-контролер, та у контекстному меню вибрати пункт "Обновить драйвер". Далі система запросить встановлення диску і вкаже шлях до драйвера. Все що потрібно далі - нажати кнопку "ОК" і дочекатись встановлення драйвера.
В якості DHCP сервера буде використовуватися комп'ютер під управлінням Windows Server 2003, в якості комп'ютера користувача комп'ютер під управлінням Windows XP. DHCP сервер має статично заданий IP адрес 192.168.1.1, комп'ютер користувача автоматично отримує настройки від DHCP сервера. Дана мережева топологія може бути створена як на базі реального обладнання, так і з використанням віртуальних машин. Використовується варіант з використанням віртуальних машин створених за допомогою Windows Virtual PC, налаштування мережі обох віртуальних машин задані відповідно з малюнком.
Після того, обговорено деякі нюанси реалізації DHCP сервера, перейдемо до безпосереднього його налаштування. Для цього на сервера з Windows Server 2003 в меню "Пуск" обрано пункт "Управління даними сервером".
Після даної дії відкриється оснастка управління сервером, в даній панелі відображаються всі ролі, які в даний момент виконує сервер (так як поки що не налаштовані ролі, то нічого не відображається). Для додавання нової ролі сервера натиснути на кнопку "Додати або видалити роль".
Відкриється вікно, яке попереджає вас про те, що для виконання подальших дій необхідно мати мережеве підключення, сконфігуроване відповідно до потреб (в даному випадку необхідно лише переконатися, що на сервері функціонує мережа і що він має статичний адресу 192.168.1.1). Натискаємо на кнопку "Далі".
У наступному вікні пропонується вибрати роль, яку потрібно встановити на даному сервері, так потрібно налаштувати DHCP сервер, то відповідно обрано роль DHCP сервера.
У наступному вікні відображаються дії, обрані для виконання, потрібно просто натиснути "Далі". Почнеться процес установки DHCP сервера. Після завершення установки основних файлів DHCP сервера, відкриється вікно майстра, що пропонує конфігурувати DHCP сервер відповідно до потреб. Далі потрібно ввести ім'я області IP адрес, який буде роздаватись клієнтам.
Потрібно вказати в якому діапазоні видавати IP адреси клієнтам, і яку маску підмережі їм задавати. У даному випадку будуть роздаватися IP адреси з діапазону 192.168.1.100-200 c маскою підмережі 255.255.255.0.
Якщо необхідно додати якісь винятки для вибраної області, то вказуємо їх у наступному вікні. У даному випадку нічого не міняємо.
У наступному вікні вказуємо час оренди IP адреси DHCP клієнтом у сервера. За замовчуванням даний час 8 годин. Це означає, що клієнт, який отримав IP адресу у DHCP сервера, буде звертатися до нього кожні 8 годин для отримання дозволу на подальше використання даної IP адреси, або ж для його зміни.
Як ми знаємо, з допомогою DHCP сервера можна роздавати комп'ютерам не тільки IP адреси, а й ще ряд параметрів, таких як адреса основного шлюзу, адреса DNS сервера та ін. Якщо ми хочемо, щоб наш сервер роздавав дані параметри своїм клієнтам вибираємо пункт "Так, налаштувати ці параметри зараз" і послідовно задаємо їх в наступних трьох вікнах.
Після задання всіх параметрів запитується чи хочете ви активувати дану область IP адрес на даному DHCP сервері - погоджуємося і натискаємо "Далі".
Після цього видається повідомленнями про те, що DHCP сервер сконфігурований і готовий до роботи.
Після цього на машині з Windows XP потрібно виконати в командному рядку команду ipconfig. Якщо DHCP сервер налаштований правильно, комп'ютер повинен отримати IP адресу з діапазону 192.168.1.100-200.
У локальній мережу банку використовується 8 принтерів, які необхідно зробити мережевими. Спочатку, робимо принтер, який ми хочемо зробити мережевим, загальним ресурсом. У папці " Принтери і факси", комп'ютера, до якого підключений принтер, знаходимо потрібний нам принтер, у контекстному меню заходимо у властивості. Далі, в розділі "Доступ " поставити галочку "Загальний доступ до даного принтера " (задати ім'я).
Потім, заходимо в меню Пуск і переходимо Налаштування - > Принтери і факси. Зліва, на панелі, шукаємо посилання "Встановити принтер". Переходимо по ній і нам відкривається майстер установки принтерів. Тут тиснемо кнопку "Далі".
У вікні "Локальний принтер або підключення до принтера" натискаємо по радіокнопці "Мережевий принтер підключений до іншого комп'ютера" і натискаємо кнопку "Далі".
Відкривається вікно "Вкажіть принтер". Тут вибираємо " Підключитися до принтера або виконати огляд принтерів". Якщо ви знаємо мережевий шлях до потрібного принтера, то вводимо його в полі редактора під відмічені радіокнопкою і тиснемо " Далі", якщо мережевий шлях невідомий, то просто тиснемо "Далі" і відкриється вікно "Обзор". У цьому вікні, в полі "Загальні принтери " обираємо Мережа Microsoft Windows, далі відкриється список робочих груп, розгортаємо необхідну робочу групу, зробивши подвійний клік на ній. За тим з'явиться список комп'ютерів робочої групи, тут знаходимо комп'ютер, до якого приєднаний принтер, який потрібно підключити до робочого комп'ютера. Зробивши подвійний клік по потрібному комп'ютеру, бачимо список доступних ресурсів, в якому буде потрібний принтер. Обираємо його і тиснемо кнопку " Далі". У наступному вікні система запитає, чи використовувати цей принтер, як пристрій за умовчанням. Відповідаєте як потрібно і тиснемо кнопку " Далі".
У вікні з підзаголовком "Завершення роботи майстра установки принтерів" тиснемо кнопку " Готово". Мережевий принтер підключений до робочого комп'ютера.
Налаштування маршрутизатора.
Під'єднати маршрутизатор, як показано на рисунку 31. Після цього, як здійснена настройка локальної мережі, необхідно відкрити браузер і в адресному рядку вписати IP-адресу маршрутизатора #"justify">У вікні настройки протоколу TCP/IP (на всіх ПК у мережі) вибрати "Отримати IP адресу автоматично". Стандартний IP address для безпроводних роутерів TP-LINK - 192.168.1.1, маска - 255.255.255.0.
Натиснути "WAN", вибрати Static IP. Заповнено інші поля настройками виданими при підключені провайдером.
Також необхідно виконати клонування МАС-адреси.
Висновок
В ході виконання курсового проекту на тему "Організація локальної мережі банку", було створено план мережі, який відтворено на кресленнях, обрано та обґрунтовано вибір активного і пасивного мережевого обладнання. Проаналізовано мережеві топології, і обрано топологію "дерево". Також, обрано мережеву технологію, яка буде найбільш вдалим вибором для організації локальної мережі, описано монтаж кабельної системи, а також налаштування програмного забезпечення.