Регіональні особливості розвитку та розміщення агропромислового комплексу України

Регіональні особливості розвитку та розміщення агропромислового комплексу України

Курсова робота

З дисципліни «Регіональна економіка»

На тему «Регіональні особливості розвитку та розміщення агропромислового комплексу України»

2013

Зміст

Вступ

. Сутність агропромислового комплексу, чинники його розвитку та розміщення в економіці України

. Особливості розвитку та розміщення сільського господарства. Характеристика стану Земельного фонду

. Аналіз сучасного стану розвитку рослинництва та тваринництва та їх роль у харчовій промисловості

. Проблеми і перспективи розвитку АПК України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Агропромисловий комплекс України завжди був і залишається нині однією із основних ланок її господарського розвитку, важливим об’єктом суспільно-географічних досліджень. Україна здавна виділялася як потужний виробник сільськогосподарської продукції, маючи значні переваги в територіальному поділі праці завдяки сприятливим ґрунтово - кліматичним умовам, зокрема найкращим у світі чорноземам, багатому землеробському досвіду та виробничим навикам населення, вигідному економіко-географічному розташуванню щодо ринків збуту. Це найбільший сектор економіки України. Частка АПК у валовому внутрішньому продукті становить близько 40%, тут зосереджена третина основних виробничих фондів і трудових ресурсів, зайнятих у матеріальному виробництві країни. У цій сфері формується понад 70% товарів народного споживання. Від рівня розвитку АПК залежать функціонування продовольчого ринку, забезпечення населення споживчими товарами, зайнятість сільських мешканців, соціальне відродження села, екологічна ситуація. Розвиток АПК задекларовано як пріоритетний напрямок економіки держави, одна із необхідних умов її національної безпеки.[17, c. 305]

Тема курсової роботи: «Регіональні особливості розвитку й розміщення агропромислового комплексу України» є досить важливою та актуальною темою, тому що даний комплекс забезпечує продуктами харчування та їх похідними населення України та має значний експортний потенціал. АПК - це складний комплекс виробництва, який включає різні галузі народного господарства. Він визначає рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, соціально-економічний розвиток країни, а промисловість - сільськогосподарською сировиною. Мета роботи - дослідити такі питання як: структура агропромислового комплексу України, її головні галузі та особливості їх розвитку та розміщення, регіональні проблеми агропромислового сектору економіки України та перспективи розвитку,за допомогою основних методів галузевого та територіального аналізу.

Завдання роботи - виявити рівень його розвитку, напрямки спеціалізації і форми територіального зосередження виробництва співвідносно з можливостями природно-ресурсного потенціалу, споживчим попитом населення.

Вивчення цих питань, на мою думку, дасть змогу краще зрозуміти АПК України, його зв’язки з іншими галузями народного господарства та загальне місце в розміщенні продуктивних сил України.

Методи дослідження. У процесі наукового дослідження використовувалася низка методів, серед яких найважливішими є: монографічний і статистичний - для вивчення еволюції регіональних агропромислових комплексів ; просторового, економічного і статистичного аналізу - для всебічного вивчення об’єкту дослідження; метод порівняння - для виявлення особливостей розвитку регіональних АПК та їх місця в національному агропромисловому комплексі за спеціально підібраними показниками стану, темпів розвитку, питомих ваг тощо; картографічний - для візуального вивчення явищ і процесів, пов’язаних з особливостями реформування регіональних агропромислових комплексів України, та отримання на цій основі нової інформації; моделювання - для розробки стратегічних напрямків розвитку регіональних та національного агропромислового комплексу.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні та методичні засади реформування й розвитку агропромислового комплексу, система економічних відносин , пов’язаних з його розвитком в Україні.

Об'єктом дослідження є аграрно-промислові територіальні комплекси України.

1. Сутність агропромислового комплексу, чинники його розвитку та розміщення в економіці України

Галузевій структурі народного господарства нашої держави притаманні певні міжгалузеві пропорції, виробничі зв'язки, що постійно посилюються і розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур - міжгалузевих комплексів. [12, с. 105]

Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є аграрно-промисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс України є складовою національного господарства та виступає єдиною цілісною виробничо-економічною системою, що об'єднує низку сільськогосподарських, промислових, науково-виробничих і навчальних галузей, спрямованих на одержання, транспортування, зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. За своїм складом та структурою він відрізняється від інших міжгалузевих комплексів і визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, продовольчу безпеку та забезпечення промисловості сільськогосподарською сировиною. Для АПК головним засобом виробництва є земля, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання.

В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів.

АПК - це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов'язані між собою багато галузей і виробництв. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

. Сільськогосподарське виробництво - рослинництво і тваринництво, що виробляють продукти харчування і сировинну базу для переробної промисловості. Це його основна базова ланка.

. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це - сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

.Галузі, що забезпечують переробку і зберігання сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо.

Рис. 1.1. Структура міжгалузевих зв’язків АПК

*Джерело: Качан Є.П. Регіональна економіка / Є. П. Качана. - К. : Знання, 2011. - 450 с.

В Україні сформувався АПК, як важлива функціональна ланка всього народногосподарського комплексу. Це другий після індустріального виробництва структурний підрозділ господарства України. На галузі, що входять до АПК (включаючи забезпечення його засобами виробництва), припадає близько 40% валового суспільного продукту, майже чверть основних виробничих фондів і чисельності зайнятих працівників.

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

Крім функціональної, галузевої та територіальної структур, АПК має також складну організаційно-економічну структуру, вдосконалення якої спрямовано на розвиток багатоукладної економіки на селі. У сфері АПК діють приватні, колективні, корпоративні, державні, орендні підприємства, але необхідно сприяти формуванню й технічному оснащенню товарних дрібних фермерських і селянських господарств.

Значне місце в АПК належить особистому підсобному господарству населення, де виробляється четверта частина валової продукції сільського господарства (особливо картоплі, овочів, м'яса, молока, яєць тощо).

Серед нових форм господарювання значну роль починають відігравати агропромислові комбінати та об'єднання, агрофірми, агроконсорціуми, акціонерні товариства, різні форми кооперації, виробничі та науково-виробничі системи тощо.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс - це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Особлива роль продовольчого комплексу - забезпечення населення продуктами харчування. Він включає галузі, пов'язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зерно-продуктовий, картопле-продуктовий, цукробуряковий, плодо-овочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, хмеле-переробний, тютюно-переробний, яйце-продуктовий, рибо-продуктовий, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов'язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини. [13, c. 221]

Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

• агропромисловий пункт - локальна форма АПК, що об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

• агропромисловий центр - локальна форма АПК, яка об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

• агропромисловий кущ - локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

• агропромисловий вузол - складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру) [9, с. 19-26]

На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Серед них пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктивних сил та науково-технічним прогресом.

Основними агрокліматичними ресурсами є тривалість вегетаційного періоду (тобто, теплової світло - забезпеченості) та зволоженість території. Територіальні характеристики цих процесів дуже відмінні в трьох природних зонах.

В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури сільського господарства обумовлена, по-перше, різноманітністю природних умов у зв’язку з наявністю тут трьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агрокліматичні, ґрунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації сільського господарства. Агрокліматичні ресурси виражають забезпеченість сільськогосподарських культур теплом і вологою, включаючи тривалість вегетаційного періоду. Вони сприяють високому сільськогосподарському освоєнню майже всієї території України, досягаючи максимуму сприятливості в її лісостеповій зоні, на південному березі Криму, в Закарпатті. Ґрунтові ресурси країни дуже різноманітні. Основний їх різновид - родючі чорноземи, які займають більш ніж 60% площі сільськогосподарських угідь. Їх структура та родючість погіршуються у зв’язку із застосуванням недосконалої, дуже важкої сільськогосподарської техніки, неефективних технологій землеробства і т.д.

До числа провідних економічних факторів, крім високого рівня господарського освоєння земель, входить рівень науково-технічного прогресу, потреб населення у продовольстві, характер розселення, рівень працезабезпечення. Особливу роль відіграє рівень соціально-економічного розвитку сільської місцевості в цілому, забезпечення її об’єктами соціальної, транспортної інфраструктури, альтернативними місцями зайнятості та ін. Саме ці фактори, точніше їх недосконалість, і визначили активний відтік населення з села, різке старіння його в сільській місцевості більшості областей і в результаті - неефективність сільськогосподарського виробництва й АПК у цілому.

Рівень розвитку АПК країни чи регіону визначається на основі аналізу рівня розселення та ефективності розвитку його виробництв. Ознакою ефективності і високого рівня розвитку АПК є забезпечення споживчого попиту населення країни в продуктах харчування відповідно до фізіологічних норм, формування експортного потенціалу цих товарів при раціональному використанні природних ресурсів і збереженні природи.

Якщо територіальні індекси виробництва сільськогосподарської продукції в Україні вищі за середньоєвропейські, то економічна ефективність виробництва набагато нижча.

Це особливо проявилося у дев’яності роки, під час економічної кризи. Майже в два рази знизилися обсяги сільськогосподарської продукції, вітчизняні виробники втратили значну частину внутрішнього ринку продуктів харчування, знизилась участь АПК у формуванні експортного сектора. Дуже гальмує процеси відродження цього комплексу не вирішення питання щодо власності на землю. Без законодавчого забезпечення її впровадження в Україні суттєвого покращання справ в АПК не відбудеться.[15 c. 226]

Виходячи з навединого вище, аграрний сектор - це важливий народногосподарський комплекс України, що забезпечує населення продуктами харчування. На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Серед них, на мою думку , пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови.

. Особливості розвитку та розміщення сільського господарства. Характеристика стану Земельного фонду

агропромисловий сільський господарство

Важливою галуззю матеріального виробництва України - є її високоінтенсивне, сільське господарство. Сільське господарство - складова матеріального виробництва, що займається вирощуванням сільськогосподарських культур та розведенням сільськогосподарських тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості - сировиною. Воно включає дві взаємопов'язані великі галузі - рослинництво (його ще називають землеробством) і тваринництво, які поділяються на менші галузі, підгалузі, виробництва.

Сільське господарство є первинною ланкою агропромислового комплексу, а разом із харчовою і деякими галузями легкої промисловості (текстильною, шкіряною, хутровою) складає його основу. Сільське господарство належить до найдавніших видів господарської Діяльності людини. На території України на рубежі V і IV тисячоліть до н. е. розвинулося осіле землеробство (трипільська культура). З давніх часів Україна відома своєю сільськогосподарською продукцією серед інших народів і країн. І зараз сільське господарство належить до важливих галузей міжнародної спеціалізованої держави. Воно поширене на всій території України, його розвиток визначає високий рівень господарського освоєння земель України. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 25 % основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16-20% національного доходу країни. Він займає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту. [11, c. 150-151]

На кінець 2012 року господарську діяльність в агарному секторі економіки здійснювали 58,4 тис. господарюючих суб'єктів, які обробляли 21,8 млн. гектарів сільськогосподарських угідь.

Сільське господарство сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги.

Це виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той же час тут відзначаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов'язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва. Великий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні умови, ґрунтовий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і розміщення цієї галузі народного господарства. Сільськогосподарська діяльність провадиться майже на всій території країни. У сільській місцевості проживає третина загальної кількості населення. У галузі зайнято 4 млн. осіб із числа сільського населення. На початок 2012 р. в Україні налічувалось 36927 фермерських господарств з площею сільськогосподарських угідь 932,2 тис. га.

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, властивість якої - родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується переважно як територія для розміщення того чи іншого виробництва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві - земля, при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість - природну основу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

Основним завданням розвитку сільськогосподарського виробництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збільшенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК, переведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

Інтенсифікація передбачає використання досягнень науково-технічного прогресу, активне впровадження всіх заходів науково-технічного характеру та прогресивних індустріальних технологій в усіх галузях сільського господарства, а також меліорацію земель, хімізацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікація веде до підвищення і раціонального використання родючості землі, збільшення її продуктивної сили.[16 c. 461]

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га, з них 46,7 млн. га (близько 77%) перебуває у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств, у тому числі 41, 9 млн. га (близько 70% всієї території України) становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ресурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін.

До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кормові угіддя (пасовища та сіножаті), а також багаторічні насадження. Найбільшу площу серед цих угідь складає рілля (33 млн. га), що становить 79,3% площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України. Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей - 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень - близько 1 млн. га (2,4%).[9, c. 250]

В Україні тривалий час землею володіли держава і великі колективні господарства, зараз вона - у власності селянських спілок і фермерів. Зміни у землеволодінні відбуваються дуже повільно. Новим поштовхом для подальшого реформування селянського господарства стало прийняття у 2001 році Земельного кодексу України, що його справедливо назвали "земельною конституцією". Частка землі, яка знаходиться у володінні фермерів (таких в Україні понад 36 тис. господарств) становить тільки 2% від площі сільськогосподарських угідь. Розвиток фермерства та створення кооперативів селян-власників землі дозволить значно піднести рівень розвитку сільськогосподарського виробництва у країні. Це вже проявляється в останні роки, коли процеси реформування у сільському господарстві стали більш реальними.

Тривалий час сільськогосподарське виробництво розвивалося екстенсивним шляхом, тобто за рахунок залучення до нього додаткових земельних площ, особливо ріллі, збільшення поголів'я худоби. Площа орних земель приростала за рахунок зменшення площ інших сільськогосподарських угідь (це негативно впливало на кормову базу тваринництва), а також внаслідок проведення водної меліорації - зрошення та осушення земель. Зрошувальні землі розташовані на півдні України, їх площа - 2,5 млн. га. У перезволожених і заболочених районах Полісся і північного лісостепу під осушення залучено 3,3 млн. га земель.

Нині територія України належить до найбільш розораних в Європі і світі (рілля становить 1/2 її площі). При цьому розорювалися навіть землі, не дуже придатні для землеробства, - наприклад, осушені землі на Поліссі чи осушені заплави річок. Внаслідок цього площі земель збільшувались, але знижувалася їх продуктивність, що не сприяло збільшенню обсягів виробництва культур.

Забезпеченість земельними ресурсами досить висока і становить 0,65 га ріллі на душу населення (для порівняння в Європі - 0,26 га, в світі в цілому - 0,29 га). В останні десятиліття спостерігається зниження землезабезпеченості в Україні. Так, якщо у 2000 р. на душу населення припадало 0,8 га сільськогосподарських угідь і 0,6 га ріллі, то в 20012 р. відповідно цей показник знизився і становив 0,65 га і 0,4 га. Найбільшою землезабезпеченістю характеризуються південні області України - Херсонська, Миколаївська, Кіровоградська, де на душу населення припадає 1,3 - 1,4 га орних земель, а найменш забезпечені ріллею в розрахунку на душу населення Закарпатська (0,15 га), Львівська (0,29 га), Івано-Франківська (0,26 га). В нашій області забезпеченість ріллею становить 0,3 га.

Зараз помітно знижується родючість ґрунтів, площі, які випадають із сільськогосподарського обігу, не набувають іншого статусу, наприклад,природоохоронних земель. Правда, в останні роки площі під сільськогосподарським культурами внаслідок економічної кризи подекуди знизились майже вдвічі. У галузевій структурі сільського господарства розвиваються рослинництво і тваринництво. Співвідношення обсягів їх продукції дещо змінюється, і в останні роки домінує рослинництво, на його частку припадає приблизно 52-53% усієї сільськогосподарської продукції.

Землі України характеризуються високою природною і економічною родючістю, особливо чорноземи лісостепових і степових областей, де зосереджена третина їх світових запасів. Під чорноземами зайнято більше половини (55%) ґрунтового покриву України. Особливо високою природною родючістю серед них відзначаються найцінніші типові чорноземи (18% всього ґрунтового покриву), поширені переважно в Лісостепу, а також звичайні чорноземи (28%), що мають високу природну родючість і поширені переважно в північному Степу, та чорноземи мало- і слабогумусні (9%), які потребують штучного зрошення і розміщені на півдні Степової зони.

Враховуючи надмірну розораність території України і надто обмежене збільшення сільськогосподарських угідь, потрібне бережливе ставлення й раціональне використання земельного фонду. В той же час земельні ресурси України нерідко потребують захисту від нераціонального їх використання. Велика розораність земель, особливо в Степу і Лісостепу, призводить до розвитку сильних ерозійних процесів. Щорічно з кожного гектара землі зноситься близько 12-17 т родючого грунту. Ерозія змиває в основному верхній - найбільш родючий шар грунту, зменшуючи вміст у ньому гумусу, що погіршує родючість грунтів. Слід зауважити, що і меліоративні заходи, якщо вони економічно не обгрунтовані і не враховують місцевих умов, призводять до негативних наслідків.

Земельним ресурсам завдають великої шкоди, знижують їх продуктивність і надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, і використання на полях недосконалої техніки, і забруднення грунтів різними шкідливими викидами численних підприємств тощо. Внаслідок Чорнобильської трагедії із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Вилучаються значні площі земельних угідь для несільськогосподарського використання. Так, для різних видів будівництва щорічно відводиться 12-14 тис. га сільськогосподарських земель. Все це вимагає економного і науково обгрунтованого використання земельних ресурсів як одного з важливих напрямів раціонального природокористування.

Отже , сільське господарство - найважливіша ланка АПК. Воно формує 16-20% національного доходу країни. Сільськогосподарське виробництво займає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту. Також з’явилися проблеми і в Земельному фонді: через високу розораність та нераціональне використання земель, площа сільськогосподарських угідь скорочується,так само, як і родючість безцінних ґрунтів - чорноземів. Це створює додатковий ряд проблем,які потребують негайного їх вирішення.

3. Аналіз сучасного стану розвитку рослинництва та тваринництва та їх роль у харчовій промисловості

В залежності від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між рослинництвом та тваринництвом в обсягах його продукції змінюються. Так, у 80-ті роки і на початку 90-х у структурі продукції сільського господарства переважала продукція тваринництва, а в останні роки - продукція рослинництва .

Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. Так за результатами заключного підсумку сівби під урожай 2012р. сільськогосподарські культури в Україні посіяно на площі 27,5 млн.га, з них у сільськогосподарських підприємствах - на 19,2 млн.га (69,8% загальних площ), у господарствах населення - на 8,3 млн.га (30,2%). Загальна площа загибелі озимих на зерно і зелений корм (включаючи ріпак), посіяних під урожай 2012р., становила 2,2 млн.га (24,1% у площі посіву; торік - 5,8%).

Посівні площі під кукурудзою, соєю та соняшником за поточними даними Держстату суттєво перевищують попередні оцінки і складають 4,7 млн. га, 1,5 млн. га і 4,9 млн. га відповідно. Таку інформацію опублікувала Державна служба статистики України 16 липня 2012 року.[21]

Таблиця 3.1

Посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2012 року

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.[18, c.35]

Також складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського господарства. Розвиток виробництва технічних культур значною мірою визначає рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Вирощування технічних культур ще залишається трудомістким виробництвом, рівень механізації окремих виробничих процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення галузі визначають як сприятливі грунтово-кліматичні умови для вирощування окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість трудовими ресурсами. Під технічними культурами зайнято 3,3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі під технічними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%. Значно менша площа і концентрація посівів технічних культур в Поліській зоні. Основна технічна культура України - цукровий буряк.

Вирощування картоплі і овочебаштанних культур - важливі галузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними продуктами харчування, а також мають велике технічне і кормове значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівамими цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів - 5-6 млн. т. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощування.[19, c. 68]

Не можна залишити без уваги і плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодово-ягідні насадження розміщені по всій території країни, але найбільша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщені в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Другою важливою галуззю сільського господарства є багатогалузеве тваринництво. Від рівня його розвитку залежить наповнення ринку висококалорійними продуктами харчування - м'ясом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м'ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду лікувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв'язки із землеробством, якому воно постачає органічні добрива. В свою чергу землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тваринництва. Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже половина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових раціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробництво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи переробки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисловості і комбікормова промисловість.[21]

Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під кормовими культурами в Україні зайнято 9-11 млн. га, що становить 32-37% всієї посівної площі.

Таблиця 3.2

Виробництво основних видів продукції тваринництва за категоріями господарств

Це - посіви кукурудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормової бази є використання природних кормових угідь, їх площа в Україні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають 2,2 млн. га, пасовища - 5,3 млн. га. В структурі сільськогосподарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісостепу, а пасовищ - в Степовій зоні. В Україні налагоджено виробництво комбікормів на комбікормових заводах, в кормоцехах, де використовуються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кормів. Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони розвинутого польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо. Розрізняються і виробничі напрями залежно від того, для яких цілей використовуються тварини (молочне, м'ясо-молочне скотарство, сальне свинарство тощо).

Провідною галуззю тваринництва у всіх природно-економічних зонах України є скотарство, яке має молочно-м'ясну і м'ясо-молочну спеціалізацію переважно в Поліссі і Лісостепу. При молочно-м'ясній спеціалізації частка корів у продуктивному стаді становить 40-50%, а при м'ясо-молочному напрямі - до 40%.[2] . В степовій зоні переважає м'ясний і м'ясо-молочний напрям (корів у стаді 35-40%). В приміських АПК, що створюються навколо великих міст, промислових центрів Придніпров'я і Донбасу, рекреаційних районах для задоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції - молочна спеціалізація скотарства, де частка корів у стаді становить 60-65%. Тут і найвища удійність корів - 3-4 тис. кг.

Свинарство - друга за значенням і кількістю продуктивної худоби галузь тваринництва. Свинарство розміщене в усіх природноекономічних зонах. Розміщення галузі визначається станом і характером кормової бази. Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах вирощування картоплі, цукрового буряка, фуражного зерна, а також в районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Серед галузей продуктивного тваринництва виділяється птахівництво. Важливим фактором його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів'я птиці спостерігається в приміських АПК. В Україні налічується близько 170 млн. голів птиці, 90% з яких становлять кури.[20]

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізованих господарств та господарств у гірських місцевостях. Найбільша концентрація поголів'я овець і кіз в степових та передгірських районах. В степу воно має вовняний напрям, в Лісостепу і Поліссі - м'ясо-вовняний.

Харчова промисловість має складну структуру. До її складу входить більше 20-х галузей. Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соляна. М'ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. Молочна промисловість об'єднує маслоробну, сироварну, молочно-консервну галузі, виробництво продуктів з незбираного молока. Цукрова промисловість - провідна галузь харчової промисловості України.[7, c.15]

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов'язані з ними продукти. Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості. Отже , можна зробити висновок , що роль рослинництва і тваринництва у харчовій промисловості більш ніж значна , адже вона саме ґрунтується на цих сільськогосподарських галузях .

Як бачимо, рослинництво та тваринництво - складові сільськогосподарського виробництва. Через негативні наслідки спостерігається зменшення посівних площ за останні роки , а у тваринництві навпаки - відносне збільшення виробництва основних видів продукції за категоріями господарств. Роль рослинництва і тваринництва в харчовій промисловості є безумовно великою, адже самі ці сільськогосподарські галузі є її базою.

. Проблеми і перспективи розвитку АПК України

Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. У ньому зосереджена майже третина основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого у народному господарстві, виробляється понад 20% валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу.

Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, на яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю. Економічні реформи проводяться непослідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

Обсяги виробництва продукції, інвестиції та технологічний рівень сільського господарства знижується. Сподівання на те, що ринкові економічні реформи сприятимуть швидкому пожвавленню економіки, не підтвердились ні в Україні, ні в більшості країн з перехідною економікою.

Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та затратних впроваджуються високоефективні технології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто. Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення. Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи.[11, c. 155]

Розвиток сільськогосподарського виробництва повинні супроводжуватися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак формування і функціонування АПК відбувається в умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки в колгоспах та радгоспах окремих областей, особливо низових адміністративних районів, збільшується дефіцит робочої сили . Найгострішими проблемами на селі є відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл. Середньорічна заробітна плата в сільському господарстві найнижча серед галузей економіки. Активізувалися міграційні процеси, особливо серед сільської молоді, що на сьогодні є основною причиною деградації українських сіл.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

Значної шкоди сільському господарству завдала аварія на Чорнобильській АЕС. Вона призвела до забруднення радіонуклідами 3,5 млн. га угідь, з яких 70 тис. га виведено з сільськогосподарського використання.

Великі проблеми виникли із використанням природних ресурсів. Якість навколишнього середовища, його відтворювальний і відновлюваний потенціал значно зменшується з нарощуванням масштабів використання ресурсів і обсягів забруднюючих речовин та відходів. І все це аж ніяк не пов'язане із збільшенням населення або підвищенням його життєвого рівня. Навпаки, приріст населення падає, а життєвий рівень погіршується. Кризовий стан, що склався в аграрному секторі, та використання природних ресурсів вимагають концептуального визначення основних напрямів та змісту аграрної реформи, взаємоузгодження експлуатації природних ресурсів, сфер вкладення капіталу з урахуванням чисельності населення та майбутніми потребами людей.

Визначальною проблемою для України нині є відсутність чітких стратегічних та тактичних пріоритетів розвитку галузей АПК. Слід зауважити що успішний розвиток зовнішньоекономічної діяльності будь - якої країни без науково обґрунтованої соціально-економічної політики, тобто стратегічних і тактичних дій держави неможливий. Свідомий вибір механізму економічного регулювання з властивою йому структурою і динамізмом, внутрішні та зовнішні чинники якого стають могутньою рушійною силою процесу - важлива складова зовнішньоекономічної ситуації.

Спад валового національного продукту, руйнація системи, загострення дефіциту платіжного балансу і державного бюджету, суттєве зниження рівня життя переважної більшості соціальних верств населення - найбільш характерні ознаки критеріальної оцінки наслідків зовнішньої політики та невиважених рішень щодо перспектив розвитку зовнішньоекономічної діяльності в галузі. Вона не наближається, а навпаки, віддаляється від сучасного світового ринку з властивою йому системою відносин, конкуренції та активним бізнесом під регулюючим правовим і економічним впливом держави.

У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах щодо проведення аграрної реформи передбачається:

формування ринку землі та нерухомості, запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі;

формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

ефективне використання наявного земельного фонду;

реформування соціальної сфери села та розбудови її інфраструктури.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охорони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землеробства.[3]

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

Без постійної активності держави, її владних структур неможливо успішно вирішити невідкладні завдання соціально-економічного характеру, спрямовані на формування ринкового середовища, здійснення демократичного державотворення, на входження країни в цивілізоване світове співтовариство

Отож , можна зробити висновок , що тільки держава, і ніякий інший атрибут суспільного життя нації, може забезпечити економічну свободу всім суб’єктам господарювання, створити механізм надійного захисту населення від об’єктивного впливу стихії ринку. Тільки держава, як система влади, може здійснити у відповідному напрямі політичні, економічні та соціальні реформи.

Висновки

У курсовій роботі було розглянуто ряд актуальних на даний час питань, які стосуються регіонального розвитку та розміщення агропромислового комплексу, таких як: структура агропромислового комплексу України, її головні галузі та особливості їх розвитку та розміщення, регіональні проблеми агропромислового сектору економіки України та перспективи розвитку, за допомогою основних методів галузевого та територіального аналізу та завдань таких як: виявити рівень розвитку АПК, напрямки спеціалізації і форми територіального зосередження виробництва співвідносно з можливостями природно-ресурсного потенціалу, нормами макроекономіки, споживчим попитом населення.

Мета поставленої роботи - дослідити наведені питання, сформолювати завдання та на їх основі зробити висновки.

         Аграрний сектор - це надзвичайно важливий народногосподарський комплекс України, який у першу чергу забезпечує населення продуктами харчування. Рівень його розвитку на даний час є недостатній. Агропромисловий комплекс повинен надійно фінансуватися з бюджетів усіх рівнів та виконувати цілий ряд необхідних реформ, адже дестабілізація вплине на численні галузі економіки, і в першу чергу відчуємо це громадяни нашої держави. Також, на розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Серед них пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови.

         Сільське господарство - найважливіша ланка АПК. Воно формує 16-20% національного доходу країни. Сільськогосподарське виробництво займає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту. Також існують проблеми і в Земельному фонді. Зокрема, через високу розораність та нераціональне використання земель, площа сільськогосподарських угідь скорочується,так само ,як і родючість безцінних ґрунтів - чорноземів. Це створює додатковий ряд проблем, які потребують негайного їх вирішення.

-        Рослинництво та тваринництво - складові сільськогосподарського виробництва. Через негативні наслідки спостерігається зменшення посівних площ за останні роки , а у тваринництві навпаки - відносне збільшення виробництва основних видів продукції за категоріями господарств. Роль рослинництва і тваринництва в харчовій промисловості є безумовно великою, адже самі ці сільськогосподарські галузі є її базою. Загострилась ситуація в АПК ще й через наростаючу світову фінансову та економічну кризу. Значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість ґрунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва.

-        Нагальні проблеми агропромислового комплексу необхідно вирішувати. І в першу чергу це повинна робити держава. Успішне вирішення продовольчої проблеми вимагає невідкладного освоєння новітніх ресурсозберігаючих технологій виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції та збереження навколишнього природного середовища. До складових забезпечення розвитку агропромислового комплексу безпосередньо включається формування державної науково-технічної політики, організація наукового, інформаційного та кадрового забезпечення агропромислового виробництва, розвитку селекції і насінництва сільськогосподарських культур та селекційно-племінної справи у тваринництві та рибництві. Без постійної активності держави, її владних структур неможливо успішно вирішити невідкладні завдання соціально-економічного характеру, спрямовані на формування ринкового середовища, здійснення демократичного державотворення, на входження країни в цивілізоване світове співтовариство.

Список використаної літератури

1.   Про зерно та ринок зерна в Україні Закон України від 25 січня 2013.

2.      Про молоко та молочні продукти Закон України від 15 квітня 2010.

.        України Про державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року Постанова Кабінету Міністрів від 19.09.2007 № 1158.

.        Борщевський П.П. Підвищення ефективності розвитку і розміщення харчової промисловості/П. П. Борщевський. - К.: Наукова думка, 1994.- 160 с.

.        Варченко О.М. До питання державного і ринкового регулювання продовольчої безпеки/ О.М. Варченко// Економіка України. - 2004. - №7. - С. 53.

.        Власов В.І. Використання земельних ресурсів у країнах - основних виробниках сільськогосподарської продукції /В.І. Власов //Економіка АПК. - 2007. - №4. - С.152.

.        Гостюк М. Нові біотехнології у виробництві сільськогосподарської продукції/ М. Гостюк //Економіка України. - 2004. - №3. - С. 79.

.        Дем’яненко С. До питання про стратегію розвитку аграрної політики України/ С. Дем’яненко //Економіка України. - 2004. - №8. - С. 72.

.        Дорогунцов С.І Розміщення продуктивних сил України: підручник/ С.І. Дорогунцов.-К.: КНЕУ,2002.-364 с.

10. Заставний Ф.Д. Географія України /Ф.Д. Заставний.- К., 2002. - 338 с.

11. Качан Є.П. Регіональна економіка / Є. П. Качана. - К. : Знання, 2011. - 450 с.

.     Пістун М. Д., Гуцал В. О. Географія агропромислових комплексів/ М.Д. Пістун , В.О. Гуцал. - К.: Либідь,1997. - 198 с.

.     Регіональні агропромислові комплекси України/ за ред. П.П. Борщевського. - К.: Наукова думка, 1996. - 276 с.

14.    Саблук П.Г. Стабільні економічні умови як фактор послідового підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва/ П. Г. Самблук//Економіка АПК. - 2003. - №1. - С.12.

.        Скидан О. Продовольча безпека як пріоритет регіональної аграрної політики/ О. Скидан//Економіка України. - 2004. - №3.

.        Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / за ред. П.Г. Саблука . - К.: Либідь, 1996.- 663 с.

.        Хвесик М.А. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка/ М.А. Хвестик , Л.М. Горбач, П.П Пастушенко .- К.: Кондор,2005.-344с.

.        Чернюк Л.Г. Розміщення продуктивних сил України/Л.Г.Чернюк.-К.: ЦУЛ,2002.-470с.

.        Шебанін В. Проблеми технічного переоснащення сільського господарства в Україні/ В. Шебанін //Економіка України. - 2002. - №12. - С.68.

.        Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"708105.files/image002.gif">

Рис 2.1. Спеціалізація сільського господарства