Конкурентоспроможність регіонів України в умовах глобалізації

Конкурентоспроможність регіонів України в умовах глобалізації

Курсова робота

Конкурентоспроможність регіонів України в умовах глобалізації

Зміст

конкурентоспроможність регіон ринковий євроінтеграція

Вступ

Розділ 1. Сутність категорії "конкурентоспроможності"

Розділ 2. Закономірності, принципи та фактори формування конкурентоспроможності регіонів

Розділ 3. Формування та оцінка конкурентоспроможності регіонів України в умовах глобалізації економіки

Розділ 4. Проблеми української регіональної політики та її завдання в контексті забезпечення конкурентоспроможності регіонів

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Конкуренція є ключовим чинником ефективного функціонування ринкової економіки, який забезпечує гармонію всіх економічних процесів. Ефективне формування конкурентних відносин на ринку є запорукою сталого розвитку галузі та держави загалом. Вони сприяють створенню розвиненого, цивілізованого ринку, що включає сферу переробки та товарообміну. Сучасні тенденції розвитку регіонів в умовах ринкових відносин, потребують глибокого дослідження в сфері конкурентоспроможності підприємств.

На сьогодні існує безліч теоретичних розробок, пов’язаних з застосуванням твердження конкурентоспроможності. Актуальні теоретичні та методичні розробки були проведені в наукових працях таких зарубіжних учених, як: О. Боткін, В. Брижко, С. Брю, Ф. Еджоурт, Дж. Кейнс, Н. Клімова, Ю. Коптєв, А. Курний, А. Осіпов, М. Портер, Н. Прокопенко, Д. Рікардо, Дж. Робінсон, А. Семін, Ф. Котлер, А. Ларнер, К. Макконел, К. Маркс, А. Маршал, Дж. Міль, П. де Селдинг, С. Сиверстайн, А. Сміт, Р. Фатхутдінов, Е. Чемберлен, Й. Шумпетер та ін.

Ефективність використання, підвищення й управління конкурентоспроможності підприємства відображені такими вітчизняними вченими, як: В. Александровою, О.В. Арістовою, Г.Л. Азоєвим, А.К. Буяльскою, П.П. Борщевським, О.Д. Гудзовським, Л.В. Дейнеко, С.І. Дорогунцовим, Н.П. Захаревичем, Т.М. Каретниковою, В.Д. Лагутіним, А.Г. Мазуром, О.А. Нужною, С.І. Савчуком, Л.Г. Чернюком, О.Г. Шпикуляком, О.В. Щебаніною, А.Ю. Юдановим та ін.

Зростаюча роль конкурентоспроможності регіонів України, особливо у сфері сільського господарства, зумовила необхідність поглиблення наукових досліджень, що обґрунтовують шляхи вирішення завдань, що постали перед аграрним сектором економіки і пов’язаних з підвищенням його конкурентоспроможності.

Аналіз співробітництва промислових регіонів України з ЄС є надзвичайно важливим з огляду на те, що саме в цих регіонах сконцентровано основний економічний потенціал країни. Від економічної орієнтації цих регіонів на ринки Євросоюзу вирішальною мірою залежатиме не тільки економічна, а й політична інтеграція України до європейської спільноти. Другим істотним моментом у цьому контексті є те, що саме ці регіони в геополітичному та соціокультурному сенсі здебільшого спрямовані не на Європу, а на Росію та євразійський простір. Отже, геополітична переорієнтація зазначених регіонів стає одним із найскладніших завдань реалізації євроінтеграційного курсу України, збільшення її конкурентоспроможності в умовах глобалізації світової економіки.

Економічна теорія визначає конкуренцію як суперництво, конкурентну боротьбу будь-яких ринкових суб’єктів за ринки збуту і покращення умов виробництва, купівлі й продажу товарів з метою отримання більшого прибутку; наявність на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців, можливість для покупців і продавців вільно виходити на ринок та залишати його.

У сучасних умовах процесу глобалізації, визначено, що поняття конкуренція - одна із головних рис ринкового господарства. Саме вона спонукає учасників ринку, створювати та удосконалювати умови для її самореалізації шляхом розробки і створення нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Конкуренція, як і конкурентоспроможність - ринкова категорія. Вона спонукає до дослідження потреб ринку як покупцями, так і продавцями. Саме конкуренція вимагає підприємства бути конкурентоспроможними [5; ст. 73]. Конкурентоспроможність виявляється лише в умовах конкуренції і через конкуренцію. В загальному, конкурентоспроможність можна визначити як іманентну економічному об’єкту здатність приймати участь в ринковій економіці в умовах конкуренції.

Мета курсової роботи. Метою даної роботи є дослідження конкурентоспроможності регіонів України в умовах глобалізації.

Об’єкт дослідження: конкурентоспроможність регіоні України.

Предмет дослідження - є організаційно-економічні відносини, що виникають в процесі підвищення конкурентоспроможності регіонів України, вдосконалення, сучасний стан та проблеми.

Методи дослідження. При створенні курсової роботи ми спиралися на такі методи дослідження, як: картографічний, історичний, графічний, системного аналізу, методи техніко-математичних показників, методи типології і класифікації, порівняння.

Розділ 1. Сутність категорії "конкурентоспроможності"

Конкуренція є однією з найважливіших категорій економічної теорії. Жодна модель механізму функціонування ринку не оминає це поняття. Впродовж великого періоду історії людства конкуренція завжди була предметом вивчення економістів, філософів, соціологів й, наразі, залишається актуальною в часі. Простежуючи розвиток поглядів економістів щодо конкуренції можемо стверджувати, що вона розвивалася одночасно з розвитком продуктивних сил, виробничих відносин і досягнень науково-технічного прогресу.

Економічна теорія визначає конкуренцію як суперництво, конкурентну боротьбу будь-яких ринкових суб’єктів за ринки збуту і покращення умов виробництва, купівлі й продажу товарів з метою отримання більшого прибутку; наявність на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців, можливість для покупців і продавців вільно виходити на ринок та залишати його [15; ст. 74].

Розглядаючи конкурентні процеси на рівні окремих держав, економісти почали використовувати поняття "конкурентоспроможність", вважаючи його атрибутом таких економічних об’єднань, як держави, регіони, підприємства тощо. Вчений С.Коен в 1985 р. визначив конкурентоспроможність на національному рівні "як міру, в якій країна у вільних і чесних ринкових умовах може виготовляти товари і надавати послуги, які відповідають вимогам міжнародних ринків, збільшуючи при цьому реальний дохід своїх громадян" [6; ст. 14]. У сучасних умовах процесу глобалізації, визначено, що поняття конкуренція - одна із головних рис ринкового господарства. Саме вона спонукає учасників ринку, створювати та удосконалювати умови для її самореалізації шляхом розробки і створення нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Конкуренція, як і конкурентоспроможність - ринкова категорія. Вона спонукає до дослідження потреб ринку як покупцями, так і продавцями. Згідно з В. Алещенко, саме конкуренція вимагає підприємства бути конкурентоспроможними. Конкурентоспроможність виявляється лише в умовах конкуренції і через конкуренцію. В загальному, конкурентоспроможність можна визначити як іманентну економічному об’єкту здатність приймати участь в ринковій економіці в умовах конкуренції.

Варто зазначити, що в економічній літературі поняття конкурентоспроможності інтерпретується по різному, залежно від характеру об’єкту, до якого це поняття відноситься. Залежно від рівнів ієрархії управління (підприємство - галузь - регіон - національна економіка), розрізняють специфічні ознаки і чинники динаміки конкурентоспроможності.

Більшість закордонних і вітчизняних вчених-економістів, розглядають конкурентоспроможність як властивість певного суб’єкта ринкових стосунків (організації, галузей економіки, регіонів, держави), об’єкту ринкових відносин (товару, праці, послуги) або процесу конкурентних стосунків, що характеризується наявністю або відсутністю певних переваг у порівнянні з аналогом конкурентного середовища. Узагальнюючи сутність поняття "конкурентоспроможність підприємств" в табл. 1.1, виділені найбільш вдалі визначення. Наступним рівнем конкурентоспроможності є конкурентоспроможність регіону. Вона формується на основі економічної здатності певного регіону забезпечити соціально-економічні сприятливі умови підвищення виробництва при несприятливих змінах ринку на основі використання конкурентних переваг.

Таблиця 1.1 Визначення конкурентоспроможності підприємств в сучасних дослідженнях вчених (економістів)

Конкурентні переваги можуть підвищуватись шляхом: ефективного управління місцевими органами влади економікою регіону, залучення інвестицій, зацікавленість конкурентних суб’єктів до виходу на інші ринки тощо [14; ст. 63].

Масштаб і якість змін темпів розвитку ринків призвели до виникнення нової теоретичної парадигми - парадигми загальної конкурентоспроможності, де змагаються між собою господарюючі суб’єкти усіх рівнів - від фірм до держав і об’єднання держав.

Конкуренція є одним з найважливіших факторів, що впливають на рівень ефективності та сприяє зникненню неефективних, неякісних товарів і послуг зі сфери експлуатації. Конкуренція підприємств на ринку приймає вигляд конкуренції самої продукції.

Розділ 2. Закономірності, принципи та фактори формування конкурентоспроможності регіонів

В економічній науці розуміння категорії економічних законів пізнавались і використовувались у двох формах: емпіричній та науковій. Емпірична полягає в інтуїтивному використанні певного закону, а суть наукової форми - в пізнанні й розкритті економічних законів свідомо, а, отже, і ефективно, в своїй економічній діяльності.

Економічні закони утворюють певні системи. Системи економічних законів конкуренції можна розглядати з точки зору координаційних зв’язків, тобто на рівнях дії конкурентоспроможності: світового господарства, господарства окремих регіонів та країн, галузей народного господарства тощо.

Близьким до поняття "економічний закон" є поняття "економічна закономірність". Економічні закони створюють закономірності на мікро- і макрорівнях, характеризуючи фундаментальні основи економічного буття. Під економічною закономірністю розуміють постійну стійку причинно-наслідкову повторюваність і послідовність в економічних процесах та явищах. Ці поняття не є тотожними, оскільки економічні закономірності відображають нестійкі послідовності в явищах, які проявляються в певному місці та в певний час, які змінюються під впливом явищ, породжених випадковими причинами, що узагальнений лише наявними фактами. Для розуміння економічної дійсності, яка відображається в економічних законах, необхідно пройти проміжні ланки, які називаються економічними закономірностями, і є результатом того чи іншого економічного закону.

В основі будь-яких заходів з управління конкурентоспроможністю суб’єктів економіки закладені знання сукупності факторів та механізмів їх впливу на конкуренцію, а також можливих прийомів і методів впливу на ці фактори. Основою такого знання є два нерозривно пов’язані поняття: конкурентоспроможність (підприємства, галузі, регіону, країни) і фактор конкурентоспроможності. Це пояснюється тим, що саме поняття конкурентоспроможності досі залишається дискусійним і трактується різними вченими по-різному.

Поняття "фактор" є одним із найважливіших в теорії конкурентоспроможності, тому потребує глибокого вивчення і систематизації чинників конкурентоспроможності для побудови відповідної теорії. Поняття чинника конкурентоспроможності на рівні підприємства відображає важливі властивості факторів конкурентоспроможності як економічної категорії, які і впливають на його функціонування.

Фактор конкурентоспроможності - це довільна властивість економічного середовища або самого суб’єкта економіки, здатного впливати на процес і результати функціонування цього суб’єкта в конкурентному середовищі. Таким чином, фактори конкурентоспроможності - це підмножина факторів життєздатності суб’єкта економіки, що діють у конкурентному середовищі.

Фактори пояснюють причини, які здатні впливати на рівень конкурентоспроможності, та обґрунтовувати необхідність їх систематизації за усіма вагомими ознаками. За здатністю впливу з боку підприємства всі фактори конкурентоспроможності можна розділити на керовані, некеровані та частково керовані, враховуючи їх природу.

Авторами Должанський І.З., Загорна Т.О. було систематизовано фактори, що формують рівень конкурентоспроможності торговельної марки, товару і підприємства (рис. 2.1). Відповідно такі фактори, як: цінова стратегія й принципи побудови політики просування, система управління якістю та швидкість поновлення асортименту визначають рівень конкурентоспроможності товару.

Фактори конкурентоспроможності є відносними. В одних умовах певна властивість економічного середовища або самого підприємства виступає як фактор конкурентоспроможності, в інших - ні.

Різноманіття чинників конкурентоспроможності при постановці цілей і завдань, що вирішуються в рамках загальної проблеми управління рівнем конкурентоспроможності, висувають в розряд актуальних завдань визначення найбільш істотних відмінних ознак чинників конкурентоспроможності та систематизації всієї їх сукупності у відносно в дві максимально агреговані групи:

) ендогенні фактори - фактори внутрішнього середовища;

) екзогенні фактори - фактори зовнішнього середовища.

Фактори конкурентоспроможності підприємств відповідно від природи взаємодії на нього показані на рис. 2.2.

Рис.2.2. Класифікація факторів конкурентоспроможності підприємства

Конкурентоспроможність підприємств формують ряд чинників - ресурси, можливості, результати діяльності, стратегія - які і є визначальними в формуванні його положення в конкурентоспроможності галузі. Саме від виявлення і реалізації цих елементів (факторів) залежить конкурентоспроможність підприємства. Тобто, конкурентоспроможність підприємства проявляється в чинниках, які використовуються в конкурентних перевагах.

Фактором конкурентоспроможності підприємств є довільна властивість економічного середовища або суб’єкта економіки, яка може впливати на процес і результати функціонування даного суб’єкта в конкурентному середовищі, впливаючи при цьому на рівень його конкурентоспроможності (дод. А).

З огляду на вищевикладене, зробимо висновок, що конкурентоспроможність підприємств залежить від наступних факторів: конкурентоспроможність товарів підприємства на зовнішньому і внутрішньому ринках; вид товару; частка ринку (кількість щорічних продажів); легкість доступу на ринок; однорідність ринку; конкурентні позиції підприємств, що працюють на даному ринку; конкурентоспроможність переробної промисловості; ціна і якість продукції; визначення стратегії підприємства тощо.

Таким чином, дослідження основних законів, принципів та факторів формування конкурентоспроможності підприємств дозволяє виділити найбільш пріоритетні з них на сучасному етапі функціонування підприємств в умовах ринку.

Розділ 3. Формування та оцінка конкурентоспроможності регіонів України в умовах глобалізації економіки

Конкурентоспроможність регіонів є складовою загальної конкурентоспроможності країни. Удосконалення методики оцінювання конкурентоспроможності полегшує процедуру порівняння регіонів, пошуку "вузьких місць" та формування стратегії підвищення конкурентного статусу усієї держави. При формуванні заходів щодо підвищення конкурентоспроможності необхідно враховувати результати кластерного аналізу, фактори та умови ефективного управління конкурентоспроможністю, використовуючи при цьому сучасні методи оцінки.

У сучасних умовах глобалізації економіки рівень конкурентоспроможності країни є інструментом, за допомогою якого існує можливість об’єктивного оцінювання відносно сильних та слабких сторін національної економіки порівняно з іншими країнами. Результати також допомагають провести аналіз пріоритетного впровадження тих чи інших реформ та виявити приклади успішного досвіду та практики. Проводячи детальний аналіз результатів, державні органи і дослідні центри можуть окреслити ті сфери розвитку економічного життя країни, що потребують покращання, а також визначити приклади впровадження успішного досвіду в певних сферах.

Конкурентоспроможність країни необхідно розглядати не відокремлено, а в системі взаємозалежних понять "країна-регіон-підприємство-продукція" (рисунок 3.1) [2; ст.116].

Конкурентоспроможність регіону як основна складова конкурентоспроможності країни розглядається як економічна категорія, що характеризує здатність території забезпечувати високий рівень життя населення й доходу власникам капіталу, а також ефективно використовувати наявний у регіоні економічний потенціал при виробництві товарів і послуг.

Рис. 3.1. Формування конкурентоспроможності країни

Доцільно виділяти три складові конкурентоспроможності регіону: високий життєвий рівень населення (конкурентоспроможність на ринку праці), ефективність функціонування господарського механізму регіону (конкурентоспроможність на ринку товарів і послуг) і його інвестиційна привабливість (конкурентоспроможність на ринку капіталу) [5; ст. 75].

Наявність чи виявлення потенційно можливих конкурентоспроможних кластерів у певному регіоні та ефективне управління ними є основними напрямами забезпечення конкурентоспроможності регіону (дод. Б).

Рис. 3.1. Складові конкурентоспроможності регіону

При цьому необхідно систематизувати основні принципи формування кластерів, що включають принципи ресурсної забезпеченості, організаційні принципи, системні принципи, стратегічні принципи й принципи, що забезпечують державно-приватне партнерство, що дозволяє розробити концепцію й схему співробітництва елементів кластера, сформувати між ними стійкі відносини, забезпечити фінансування й залучення інвестицій (рис. 3.2).

Ефективність використання факторів конкурентоспроможності регіонів залежить від наявності й рівня взаємодії регіональних інститутів, що сприяють підвищенню темпів економічного розвитку. Своєчасна та об’єктивна оцінка конкурентоспроможності регіонів необхідна для виявлення слабких та сильних сторін діяльності держави, формування позитивного іміджу та найважливіших напрямів підвищення конкурентоспроможності регіонів, які зводяться до життєзабезпечення, залучення інвестицій, збереження й розвитку виробничих потужностей, використання інформаційних технологій, підвищення рівня кваліфікації робочої сили, удосконалення законодавчої бази тощо.

Рис. 3.2. Класифікація принципів формування кластерів

Встановлено, що формування конкурентоспроможності певної території не в змозі забезпечити окремий товар чи галузь, це можливо лише за умови створення ефективного механізму взаємодії між малими, середніми й великими підприємствами регіону. Найбільш ефективною формою взаємодії щодо формування конкурентоспроможності регіону є створення міжгалузевого комплексу - кластера, орієнтованого на максимально можливе використання конкурентних переваг сумісного економічного потенціалу підприємств і організацій, що кооперуються з метою взаємної підтримки і координації.

Основні фактори конкурентоспроможності регіону наведено на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Фактори конкурентоспроможності регіонів

Формування умов конкурентного розвитку регіону та країни в цілому

один з основних регіональних і національних пріоритетів будь-якої країни,

найважливіша функція державного регулювання економіки. Найважливіші умови, що забезпечують ефективність управління конкурентоспроможністю регіонів, наведено у табл. 3.1.

Табл. 3.1. Умови ефективного управління конкурентоспроможністю регіонів

Достатню наочність має методика оцінки конкурентоспроможності регіону, яка базується на розрахунках групових індексів конкурентоспроможності підприємств базових галузей, розташованих на території регіону, з урахуванням якісних і економічних параметрів, а також узагальнюючих показників конкурентоспроможності продукції, підприємств і регіону в цілому. Методика включає дві групи критеріїв оцінки конкурентоспроможності: умови для виникнення й розвитку бізнесу (для господарюючих суб'єктів - юридичних осіб) і умови життя в регіоні (для індивідів - фізичних осіб).

По-перше, оцінка конкурентоспроможності регіонів повинна базуватися на системі різнопланових показників, що всебічно відображають конкурентні переваги регіону, поєднаних у загальний підсумковий індекс конкурентоспроможності шляхом ранжування й експертних оцінок. Другим етапом є виділення ключових показників конкурентоспроможності (якості й ціни продукції, інвестиційної привабливості й рівня життя населення), їх об'єднання за характером впливу на конкурентоспроможність і розрахунок комплексного індексу.

Планування соціально-економічного розвитку регіону щодо підвищення його конкурентоспроможності має базуватися на синтезі сценарного і програмно-цільового підходів. Цей підхід складається із сукупності організаційних структур, форм і економічних методів регулювання й координації процесів, що забезпечують підвищення продуктивності регіону, активізацію інноваційної діяльності й технологічної спеціалізації та підвищення його інвестиційної привабливості.

Підбиваючи підсумки, відмітимо, що оцінка конкурентоспроможності регіону дозволяє виявити "вузькі місця" та прийняти рішення, спрямовані на підвищення рейтингу держави, збільшити її інвестиційну та інноваційну привабливість, зорієнтувати економіку на експорт та поширити інтеграційні процеси.

Розділ 4. Проблеми української регіональної політики та її завдання в контексті забезпечення конкурентоспроможності регіонів

В Україні спроби провести адміністративно-територіальну реформу успішно провалилися (може, на щастя для країни, якщо зважити на її пропоновані варіанти). Диспропорції в показниках регіонального розвитку за роки незалежності загострилися, про що свідчать порівняння регіональних показників валового доходу, притоку інвестицій, середньої оплати праці та ін., хоча протягом останніх трьох років були помітні й певні позитивні тенденції. Це стосується розвитку нормативно-правової бази регіональної політики, що утворює законодавче підґрунтя не лише для проведення більш дієвої регіональної політики, але й для запровадження оцінювання конкурентоспроможності регіонів з метою формування політики вирівнювального розвитку.

Для досягнення позитивних результатів у цьому напрямі центральна влада має прийняти довгострокову та середньострокову стратегії реформування системи державного управління для створення нової системи регіонального врядування, яка відігравала б активну роль у виробленні регіональної політики, спрямованої на зменшення нерівності регіонального розвитку в Україні.

Ефективність нової державної стратегії формування регіональної політики залежить насамперед від:

−       наявності закону про регіональний розвиток, розробленого відповідно до європейських принципів;

−       домінування інтегрованого підходу замість галузевого до врядування на

центральному й регіональному рівнях;

−       стабільності інституційних рамок регіонального розвитку;

−       наявності інформаційної та статистичної систем розвитку територій;

−       наявності відповідних економічних інструментів для спрямування та стимулювання регіонального розвитку;

−       наявності середньострокової та довгострокової стратегій просторового планування, спрямованих на соціально-економічне зближення та стійкий розвиток;

−       наявності законодавчих засад і фінансових стимулів для подальшої децентралізації й делегування повноважень з центрального рівня та злиття місцевих органів влади.

Модернізація системи державного управління - необхідна передумова для одночасного впровадження низки економічних, соціальних і політичних реформ, які можна здійснювати лише в рамках довгострокової програми розвитку.

Модернізація системи державного управління потребує цілковитого оновлення у відповідь на економічні та соціальні виклики в контексті перспективного членства в ЄС, що насамперед має передбачати:

−       розроблення програми розвитку регіонів, яка сприяла б появі регіонів, здатних ефективно підготуватися до реалізації й координації просторового розвитку та відповідних програм в інших галузях, а також до освоєння допомоги ЄС і децентралізованого прийняття рішень;

−       підготування Національного плану розвитку як документа, який формально інтегрує галузеві політики та відбиває потреби розвитку окремих регіонів;

−       впровадження нових економічних інструментів та умов для розвитку регіону з використанням їх власних ресурсів на основі принципів європейської регіональної політики та інструментів ринкової економіки, таких, як регіональна диференціація кредитної і податкової політик, субсидії та підтримка депресивних регіонів і спеціальних зон.

Вплив глобалізації на регіони та регіональні політики полягає в розмиванні національних кордонів у частині використання ресурсів і продукції. Мобільність ресурсів зросла не лише в національних, але й світових масштабах. Праця та капітал переміщуються в ті країни й регіони, де для них існують кращі умови. Кращі умови праці (а це не лише рівень оплати, але й безпека життя і стан довкілля) та кращий інвестиційний клімат, на які суттєво впливає не лише центральна, але й регіональна влада, створюють певним регіонам додаткові конкуренті переваги в залученні кращих ресурсів на кращих умовах. Лібералізація зовнішньої торгівлі (зокрема, через членство в СОТ, запровадження спеціальних економічних зон, угод про вільну торгівлю тощо) полегшує умови для експорту/імпорту.

Формування економік знань значною мірою також є продуктом глобалізації, адже виробники інформаційних продуктів можуть жити в одній країні, а працювати на економіку іншої країни та іншого регіону. Те саме

стосується споживачів продукції економіки знань, які користуються різноманітними електронними послугами, зокрема, електронною торгівлею.

Отже, глобалізація створює нові можливості для успішних регіонів і загострює проблеми депресивних, що потребує виваженої політики від національних урядів і міжнародних організацій в заходах з вирівнювання регіонального розвитку не лише в межах національних кордонів, але й у континентальних та глобальному вимірах.

З метою посилення конкурентоспроможності як самих регіонів, так і їх складових, вбачається необхідним насамперед:

−       ідентифікувати структурні проблеми в кожному регіоні, які мають визначальний вплив на конкурентоспроможність і потенціал зростання, та надати їх вирішенню першочерговий пріоритет, зосередивши на цьому зусилля як місцевої влади, так і Уряду;

−       сформулювати довгострокові стратегії розвитку для кожного регіону, деталізувавши їх у переліках пріоритетних інвестиційних проектів; їх реалізації підпорядкувати щорічні програми соціально-економічного розвитку, формування місцевих бюджетів; спрямувати на їх реалізацію також щорічні інвестиційні трансферти з Державного бюджету;

−       запобігти надмірній економічній концентрації у зростаючих центрах, де вплив на економіку може бути найсильнішим у короткостроковому періоді, але який може бути надвитратним для збалансованого розвитку в довгостроковій перспективі;

−       запровадити нові форми управління на центральному, регіональному та місцевому рівнях, які б передбачали концентрацію і взаємоузгодження управлінських рішень усіх гілок влади, фінансових ресурсів, спрямованих на подолання структурних недоліків у ключових факторах конкурентоспроможності.

Висновки та пропозиції

Економічна теорія визначає конкуренцію як суперництво, конкурентну боротьбу будь-яких ринкових суб’єктів за ринки збуту і покращення умов виробництва, купівлі й продажу товарів з метою отримання більшого прибутку; наявність на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців, можливість для покупців і продавців вільно виходити на ринок та залишати його.

У сучасних умовах процесу глобалізації, визначено, що поняття конкуренція - одна із головних рис ринкового господарства. Саме вона спонукає учасників ринку, створювати та удосконалювати умови для її самореалізації шляхом розробки і створення нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Конкуренція, як і конкурентоспроможність - ринкова категорія. Вона спонукає до дослідження потреб ринку як покупцями, так і продавцями. Саме конкуренція вимагає підприємства бути конкурентоспроможними.

Конкуренція є одним з найважливіших факторів, що впливають на рівень ефективності та сприяє зникненню неефективних, неякісних товарів і послуг зі сфери експлуатації. Конкуренція підприємств на ринку приймає вигляд конкуренції самої продукції.

В основі будь-яких заходів з управління конкурентоспроможністю суб’єктів економіки закладені знання сукупності факторів та механізмів їх впливу на конкуренцію, а також можливих прийомів і методів впливу на ці фактори. Основою такого знання є два нерозривно пов’язані поняття: конкурентоспроможність (підприємства, галузі, регіону, країни) і фактор конкурентоспроможності. Це пояснюється тим, що саме поняття конкурентоспроможності досі залишається дискусійним і трактується різними вченими по-різному.

Поняття "фактор" є одним із найважливіших в теорії конкурентоспроможності, тому потребує глибокого вивчення і систематизації чинників конкурентоспроможності для побудови відповідної теорії. Поняття чинника конкурентоспроможності на рівні підприємства відображає важливі властивості факторів конкурентоспроможності як економічної категорії, які і впливають на його функціонування.

Фактор конкурентоспроможності - це довільна властивість економічного середовища або самого суб’єкта економіки, здатного впливати на процес і результати функціонування цього суб’єкта в конкурентному середовищі. Таким чином, фактори конкурентоспроможності - це підмножина факторів життєздатності суб’єкта економіки, що діють у конкурентному середовищі.

Внаслідок глобалізації, транскордонні впливи на розвиток регіонів можуть бути співвідносними або перевищувати впливи віддалених регіонів у межах однієї держави. Це породжує нові проблеми для центральних і регіональних урядів, особливо на ринках праці. Зокрема, ці проблеми торкнулися як нових, так і старих членів ЄС, а також України, особливо її західних областей.

Отже, глобалізація створює нові можливості для успішних регіонів і загострює проблеми депресивних, що потребує виваженої політики від національних урядів і міжнародних організацій в заходах з вирівнювання регіонального розвитку не лише в межах національних кордонів, але й у континентальних та глобальному вимірах.

З огляду на вищевикладене, зробимо висновок, що конкурентоспроможність підприємств залежить від наступних факторів: конкурентоспроможність товарів підприємства на зовнішньому і внутрішньому ринках; вид товару; частка ринку (кількість щорічних продажів); легкість доступу на ринок; однорідність ринку; конкурентні позиції підприємств, що працюють на даному ринку; конкурентоспроможність переробної промисловості; ціна і якість продукції; визначення стратегії підприємства тощо.

Таким чином, дослідження основних законів, принципів та факторів формування конкурентоспроможності підприємств дозволяє виділити найбільш пріоритетні з них на сучасному етапі функціонування підприємств в умовах ринку.

Підбиваючи підсумки, відмітимо, що оцінка конкурентоспроможності регіону дозволяє виявити "вузькі місця" та прийняти рішення, спрямовані на підвищення рейтингу держави, збільшити її інвестиційну та інноваційну привабливість, зорієнтувати економіку на експорт та поширити інтеграційні процеси.

Список використаних джерел

1.       Іванова М.І. Технологічні інновації як складова конкурентоспроможності / М.І.Іванова // Інновації та трансфер технологій: від ідеї до прибутку: ІІ міжн. наук.-практ. конф., 2011р.: тези допов.- Дніпропетровськ, 2011.- С.151-152.

2.       Семів С.Р. Теоретико-методичні аспекти оцінки інвестиційної привабливості регіонів і галузей економіки // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект: Зб. наук. пр. - Донецьк: ДонДУ, 2009. - С. 467-469.

.        Портер М. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. - К.: Основи, 2008. - 390 с.

.        Брикова І. Концепція міжнародної конкурентоспроможності національного регіону та її практичний вимір // Міжнародна економічна політика. - №4. - 2006. - С. 29-53.

.        Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 312 с.

.        Федак Т.В. Регіональні фактори забезпечення конкурентоспроможності продукції // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. - Львів. 2010. - 19 с.

.        Регіональна економіка: Підручник / Під ред. В.І.Видяпина і М. В. Степанова. - М.:ИНФРА-М, 2007.-666

8.    Регіональна економіка: Навчальний посібник / О.Г. Домбровський, О.М.Мороз, Е.О. Ковтун та інші; за ред. О.М. Мороз. - Вінниця: ВТЕІ КНТЕУ, 2009. - 304 с.

9.    Мороз О.М. Теоретичні основи концептуального розвитку регіональної економіки малого та середнього бізнесу: Монографія/ За ред. І. С. Ткаченка. - Вінниця: ВТЕІ КНТЕУ, 2007. - 300 с.

10.     Основи інформаційно-аналітичного забезпечення управління регіональним розвитком: Монографія/ В.Т.Сусіденко, Г.В.Блакита, О.М.Кузьміна. - Вінниця: Державна картографічна фабрика, 2007. - 248 с.

.        Регіональна економіка: Навчальний посібник / О.Г. Домбровський, О.М.Мороз, Е.О. Ковтун та інші; за ред. О.М. Мороз. - Вінниця: ВТЕІ КНТЕУ, 2009. - 304 с.

.        Регіональна економіка: Навч. посібник/ Я.Б.Олійник, С.П.Запотоцький, О.Ю.Кононенко, А.Л.Мельничук; За ред. Я.Б. Олійника. - К.: КНТ, 2007. - 444 с.

13.   Коваль Я.В., Антоненко І.Я. Регіональна економіка: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2005. - 272 с.

14.     Балабанов Г. Сучасні територіально-галузеві пропорції економіки України //Український географічний журнал. - 2001. - № 1. - C. 3-8

.        Дорогунцов С. Екологічні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України //Економіка України. - 2002. - № 10. - C. 65-70

.        Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економічний та соціальний розвиток регіонів (областей) України: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 644 с.

.        Зінь Е.А. Регіональна економіка: Підручник.- К.: Професіонал, 2007. - 528 с.

.        Коваль Я.В., Антоненко І.Я. Регіональна економіка: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2005. - 272 с.

19.     Агафоненко О.Ю. Про необхідність формування системи показників конкурентоспроможності регіонів // Регіональна економіка. - 2007. - №1. - С. 56-62.

20.     Агафоненко О.Ю. Аналіз сучасних регіональних конкурентних позицій // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. - №3. - С. 6-9.

.        Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації: Монографія. - К.: КНЕУ, 2004. - 275 с.

.        Бурдяк О.В. Конкурентоспроможність регіонів як необхідна передумова зростання конкурентоспроможності країни: (Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція "Сучасність, наука, час. Взаємодія та взаємовплив") [Електронний ресурс] // Режим доступу: intkonf@gmail.com.

.        Ларіна О. Міжнародний досвід оцінки регіональної конкурентоспроможності [Електронний ресурс] // Збірник наукових праць "Економічний аналіз". - 2009. - №8. - Режим доступу: econa.at.ua/Vypusk_8/p1/larina.pdf.

.        Чепурна О. П. Деякі аспекти оцінки конкурентоспроможності суб’єктів господарювання / О. П. Чепурна // Вісник СевНТУ. Вип. 98: Економіка і фінанси. - 2009. - С. 180-185.

Додатки

Анкета експерта з оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства (оцінюється за 10 бальною шкалою)

Історичні форми конкуренції

конкурентоспроможність регіон ринковий євроінтеграція