Оцінка кредитоспроможності позичальника

Оцінка кредитоспроможності позичальника

ВСТУП

У підприємств різних форм власності все частіше виникає потреба в залученні позикових грошових коштів для здійснення своєї діяльності та отримання прибутку. І тому вони вимушені залучати в свою діяльність позикові фінансові ресурси у формі кредиту.

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників.

Оцінка кредитоспроможності відіграє важливу роль, як для банківської установи, так і для власне позичальника. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту. Для позичальника – отримання кредиту на найбільш вигідних умовах.

Достовірність оцінки кредитоспроможності позичальника істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом, тому проведення кредитних операцій значною мірою впливає на положення банку. Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому – до його банкрутства. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг. Тому тема моєї курсової роботи є актуальною.

Кредитоспроможність є однією з важливих характеристик фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство кредитоспроможне, воно має привілеї перед іншими підприємствами такого ж профілю стосовно залучення інвестицій, вибору постачальників, в підборі кваліфікованих кадрів та отримання кредитів. Таке підприємство не має конфліктів з державою та суспільством, оскільки своєчасно виплачує податки до бюджету, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам та службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернути кредити та відсоткову плату за них.

Тому метою даної роботи є висвітлення теоретичних та практичних аспектів аналізу кредитоспроможності позичальника, як основної характеристики фінансово-економічної діяльності підприємства для кредиторів, зокрема банків.

Задачі даної курсової роботи наступні:

- оцінка кредитоспроможності позичальника, висвітлити значення і необхідність.

- проаналізувати методи, які використовуються при оцінці кредитоспроможності.

- характеристика об’єкта дослідження

- проаналізувати показники, що характеризують фінансовий стан позичальника

- дати комплексну оцінку позичальника

- запропонувати шляхи удосконалення оцінки кредитоспроможності

Об’єктом дослідження є Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе.

При написанні курсової роботи були застосовані такі методи: балансовий, статистичний, розрахунково-аналітичний, порівняльний, індексний, монографічний.

В ході написання роботи були використані наступні джерела: підручники, навчальні посібники, статті, законодавчі акти з питань аналізу кредитоспроможності та фінансова звітність Сумського машинобудівного науково-виробничого об'єднання ім. М.В.Фрунзе з 2004 по 2006 роки.

РОЗДІЛ1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

1.1 Поняття кредитоспроможності та складність його визначення

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників. Її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Основною метою здійснення оцінки кредитоспроможності для банківської установи (кредитора) є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг, тобто отримання позики на найбільш вигідних умовах.

Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому - до його банкрутства. Тому слід розробити і застосувати єдину науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Але, виявилось, що єдиного тлумачення цього поняття немає. Це спонукало визначити сутність поняття в економічній літературі. Проаналізуємо деякі з них.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розраховуватись за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни [9].

Кредитоспроможність позичальника – це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг.

Кредитоспроможність – це наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його [10].

Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями [3].

Очевидно, етимологія терміна “кредитоспроможність” усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про “спроможність”. Звичайно, у визначенні даного поняття суб’єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути “позичальник”, адже у його ролі можуть бути і фізичні , і юридичні особи. Далі, говорити про кредитоспроможність як про здатність “залучати” капітал або як про передумови для “отримання” кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника “залучати” кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати “капітал” чи “кредит” – позичальник має бути здатним не лише повернути “капітал” чи “кредит”, а й заплатити за користування ним. Тобто, найбільшою мірою відповідає формулювання “розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями”, адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов’язання позичальника. Врахуємо також і термін повернення кредиту, тобто не абстрактну “своєчасність”, а “визначений кредитною угодою” строк [11].

Вочевидь, останнє визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття, яке міститься в Положенні Національного банку України “Про кредитування”. Та деякі вчені до даного визначення додають “виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності підприємства”.

Але існує ще один аспект проблеми. Як відомо, свої зобов’язання підприємство може погашати різними видами активів – грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов’язання характеризується його платоспроможністю. Тому виникає питання : чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? Між ними є істотна відмінність: кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним [9].

Зважаючи на викладені вище аргументи, удосконалимо попереднє визначення так: кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами.

Виникає ще одне запитання: чи всі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися банком як потенційне джерело погашення кредитної заборгованості? Очевидно, у такому значенні доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які у майбутньому будуть мати регулярний, а не випадковий характер. Тобто, потенційним джерелом погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів, які виникають в результаті звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів, що утворюються внаслідок надзвичайних подій [18].

Тобто, кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Здавалося б, таке визначення – вичерпне і його можна було б застосовувати на практиці. Однак є ще один важливий фактор, не врахувавши якого можна одержати парадоксальний результат. Це конкретні умови кредитування.

Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Отже, враховуючи всі викладені аргументи: кредитоспроможність – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності [2].

Таке визначення повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

1.2 Система показників кредитоспроможності та їх використання в управлінні підприємством

В Україні НБУ розробляє для комерційних банків рекомендації щодо вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отри­мання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити сту­пінь ризику, який він готовий взяти на себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затвер­джується правлінням комерційного банку.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від цикліч­них і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо [4].

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників таку систему фінансових коефіцієнтів:

- коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів;

К_зл = Оборотні активи/Поточні зобов’язання  (1.1)

Критичне значення становить 1. Значення у межах 1-1,5 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника вище 2,5 свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.

- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашенні швидко ліквідними грошовими коштами та цінними паперами;

К_п = Високоліквідні активи/Поточні зобов’язання (1.2)

Критичне значення становить 0,2. Значення межах 0,25-0,35 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.

- коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності) показує розмір залучених коштів на 1 гри. власних коштів. Характеризує частку власності самого підприємства в загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність.

К_а = Власний капітал / Активи       (1.3)

Орієнтовне значення знаходиться у межах 0,5-1. Що вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство.

- коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості;

К_н = Залучені кошти / Власний капітал (1.4)

Критичне значення становить 1. Що менший цей показник, то більш фінансово незалежним вважається підприємство.

- коефіцієнт маневреності власних коштів показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

К_мвк = (Власний капітал – необоротні активи) / Власний капітал (1.5)

Нормативне значення цього показника знаходиться у межах 0-1. Зростання цього показника в динаміці є позитивною тенденцією для позичальника.

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і невід’ємним етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.

Наведені економічні показники діяльності потенційного позичальника та їх рекомендовані значення є мінімально необхідними для аналізу кредитоспроможності. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними [6].

Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

- на основі аналізу грошових потоків;

- на основі аналізу ділового ризику.

Оцінки кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської, збільшення інших пасивів, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів [14].

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики [16].

Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника НБУ рекомендує комерцій­ним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здоров'я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв'язки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспроможності клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом надійності на п'ять класів:

- клас “А” - фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди;

- клас “Б” - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу;

- клас “В” - фінансова діяльність позичальника задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймо­вірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недо­ліки не будуть усунені;

- клас “Г” - фінансова діяльність позичальника незадовільна, і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашен­ня кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою;

- клас “Д” - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично нульова [15].

Тобто, реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

1.3 Основні засади проведення кредитоспроможності позичальника зарубіжними банками

Сучасні підходи до методології аналізу кредитоспроможності позичальників у комерційних банках базуються на комплексному застосуванні кількісних і якісних показників. Серед методів і моделей оцінки кредитоспроможності позичальників комерційних банків, які застосовуються комерційними банками, можна виділити такі групи:

·   статистичні методи оцінки, до котрих належать рейтингові системи оцінки, кредитний скоринг та прогнозування банкрутства;

·   правило шести ”С”, CAMPARI, PARTS, PARSER.

Зарубіжна банківська практика розробила критерії всебічного аналізу потенційного позичальника (Canons of Lending), які можуть бути використані і у вітчизняній практиці.

В практиці банків США використовуються правила шести ”С”:

·   Character;

·   Capacity;

·   Cash;

·   Collateral;

·   Conditions;

·   Control.

Character – характер позичальника. Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт може достатньо точно вказати мету отримання кредиту та має серйозні наміри погасити його. Відповідальність, правдивість, серйозність намірів клієнта погасити всю заборгованість складають те, що кредитний інспектор називає характером позичальника. Якщо у кредитного інспектора після вивчення документів, наданих позичальником, і бесід з ним виникли сумніви відносно надійності клієнта, його бажання і здатності погасити кредит, то клієнту слід відмовити в кредитуванні.

Capacity – здатність позичати кошти. Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт, бажаючий отримати кредит має юридичне право подавати кредитну заявку та підписувати кредитний договір. Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що керівник або представник компанії, який звертається за кредитом, має відповідні повноваження, наданими йому установчими документами або Радою директорів, на проведення переговорів і підписання кредитного договору від імені компанії. Кредитний інспектор зобов’язаний вивчити статут та установчий договір фірми, для того, щоб визначити, які особи мають повноваження на підписання кредитного договору.

Cash – грошові кошти. Ключовий момент будь-якої кредитної заявки полягає у визначенні можливостей позичальника погасити кредит. В цілому позичальник має лише три джерела погашення отриманих ним кредитів: потоки готівки, продаж або ліквідація активів, залучення фінансів. Банкіри надають перевагу потокам готівки в якості основного джерела погашення кредиту позичальником, оскільки продаж активів може погіршити баланс позичальника, а його додаткові запозичення можуть послабити позиції банка як кредитора. Недостатність потоку готівки є важливим показником погіршення фінансового стану фірми та взаємних відносин з кредитором.

Collateral – забезпечення. При оцінці забезпечення за кредитною заявкою, кредитний інспектор повинен отримати відповідь на питання: чи є у позичальника достатній капітал або якісні активи для надання необхідного забезпечення за кредитом. Кредитний інспектор звертає особливу увагу на такі характеристики, як: строк служби, стан та структура активів позичальника.

Conditions – умови. Кредитний інспектор повинен знати становище, яке складається у відповідній галузі, а також те, як зміна економічних та інших умов може вплинути на процес погашення кредиту. Для оцінки стану галузі та економічних умов більшість банків створюють інформаційні центри з базою даних, збирають різні інформаційні матеріали та підсумкові документи про наукові дослідження по галузях, в яких діють їх основні позичальники.

Control – контроль. Останнім фактором кредитоспроможності позичальника виступає контроль, який зводиться до отримання таких відповідей: наскільки зміна законодавства, правової, економічної та політичної ситуації може негативно вплинути на діяльність позичальника та його кредитоспроможність [11].

У світовій практиці досить широко застосовують такі системи кредитоспроможності аналізу:

PARTS (Purpose, Amount, Repayment, Security).

PARSER (Person, Amount, Repayment, Security, Expedience, Remuneration).

CAMPARI (Character, Ability, Means, Purpose, Amount, Repayment, Insurance).

MEMO RISK (Management, Experience, Market, Operations, Repayment, Interest, Security, Control).

4 FC (чотири основи кредитоспроможності: Management quality, Industry dynamics, Security realization, Financial condition).

Вони мають досить спільних рис між собою, але відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення її пріоритетності.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає:

- оцінка підприємства та аналіз його балансу та іншої звітності;

- оцінка кредитоспроможності клієнтів на підставі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

- використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції;

При оцінці підприємства банк цікавиться наступними питаннями:

- характер діяльності підприємства і термін його функціонування;

- фактори виробництва: трудові, виробничі, фінансові ресурси, економічне середовище.

В Угорщині для оцінки кредитоспроможності використовувалось три показники, в Польщі вирішальним фактором була наявність попиту на ринку на готову продукцію потенційного позичальника [10].

Оцінюючи кредитоспроможність позичаль­ників, банки західних країн приділяють значну увагу квалі­фікації та здібностям керівників, дотриманню ділової етики, договірної і платіжної дисципліни.

Зарубіжний досвід визначення кредитоспроможності позичальника є необхідним вітчизняним банкам для того, щоб навчитися прогнозувати ймовірність його банкрутства або погіршення фінансового стану, набути відповідного досвіду зі складання довідників та баз даних про діяльність позичальників у країні та навчитись правильно реагувати на негативні тенденції, які відбуваються під час дії кредитної угоди. Крім того усім банкам необхідно застосовувати галузевий підхід при роботі з потенційними позичальниками.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ СМНВО ІМ. ФРУНЗЕ

2.1   Загальна характеристика підприємства

Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе почало свою діяльність від заснування в 1896 році на кошти місцевих цукрозаводчиків і бельгійських інвесторів Сумських машинобудівних майстерень. За роки свого розвитку машинобудівні майстерні перетворились у велике підприємство, відоме як Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе. У лютому 1994р. об'єднання шляхом корпоратизації перетворене у відкрите акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе". У квітні 2000р. після продажу останнього державного пакету акцій процес приватизації повністю завершено.

Сьогодні товариство є одним з найкрупніших в Європі виробників як серійних, так і ексклюзивних сучасних технологічних ліній і унікальних комплексів для хімічної, газової та інших галузей промисловості. Протягом останніх років підприємство постійно нарощує обсяги випуску продукції та валового доходу, розширює номенклатуру виготовлюваного обладнання.

Виробничий процес на підприємстві організовано в цехах та окремих структурних підрозділах, які об'єднані в спеціалізовані виробництва: хімічного машинобудування, газоперекачувальних агрегатів та компресорів, насосного обладнання, в тому числі для атомних електростанцій, обважнених бурильних та ведучих труб та машинобудівне, заготівельне та ремонтно-будівельне.

Підвищення науково-технічного рівня виробництва забезпечують науково-впроваджувальні, конструкторсько-технологічні підрозділи, розробки які відповідають рівню досліджень спеціалізованих науково-дослідних установ.

Сьогодні підприємство унікальне за своїми технічними можливостями, оснащене найсучаснішим обладнанням і є машинобудівним комплексом, в якому розробляється та виробляється різноманітне складне конкурентноспроможне обладнання і повнокомплектні технологічні лінії для різних галузей промисловості.

 АТ має в м. Суми дочірні підприємства. "Торговий дім" - створене з метою просування та збуту продукції цехів, що виробляють товари народного споживання. "Завод обважнених бурильних та ведучих труб" та "Підсобне сільське господарство" створені на базі існуючих спеціалізованих підрозділів з метою підвищення ефективності управління та максимізації прибутку.

З метою виконання виробничих замовлень створені і функціонують філії в Казахстані, Туркменистані, Азербайджані. Крім того, АТ має два представництва в м. Москва та м. Київ, завданням яких є проведення маркетингових досліджень з просування продукції АТ на вітчизняному та закордонних ринках, взаємодія з партнерами в частині укладання контрактів тощо.

ВАТ є одним з найбільших в Європі та країнах СНД виробників технологічного обладнання для паливно-енергетичного комплексу (нафтова, газова промисловість, атомна енергетика). 

Підприємство має великий виробничий і технічний досвід у виробництві різноманітного обладнання для нафтогазового комплексу. компресорні станції.

Товариством виготовляються установки комплексної підготовки газу, установки підготовки газу різної продуктивності та установки переробки нафти (конденсату) на умовах будівництва "під ключ".

Спеціалістами ВАТ спроектовано більше ніж 100 моделей газоперекачувальних агрегатів

Підприємство постійно веде роботу з розширення номенклатури продукції.

На підприємстві спроектовані та виготовлені газотурбінні енергетичні установки енергетичною потужністю.

Товариство реалізує свою продукцію згідно з укладеними договорами і відвантаження здійснює лише після 100% грошової передоплати. Можливе застосування акредитиву. Перевага віддається прямим споживачам продукції.

Основними джерелами фінансування діяльності підприємства є власні кошти, в тому числі нерозподілений прибуток, а також банківські кредити, які використовуються з метою поповнення обігових коштів.

В товаристві постійно ведеться робота з укладання перспективних контрактів та угод, в результаті чого підприємство має портфель замовлень, який гарантує стабільне фінансове становище, повне завантаження виробничих потужностей.     

Підприємство продовжує наполегливу роботу з вивчення ринків збуту своєї продукції, приймає участь у тендерах, ярмарках та виставках, що сприяє підписанню контрактів на поставку продукції.

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

Для характеристики діяльності СМНВО ім. Фрунзе нам потрібно проаналізувати фінансові показники, які представлені в таблиці 2.2.1.

Розрахувавши основні фінансово-економічні показники роботи СМНВО ім.. Фрунзе на основі фінансової звітності (див. дод. А, Б, В, Г, Д, Ж), можна зробити наступні висновки. Дохід від реалізації продукції у 2006 році у порівнянні з 2004 зріс на 36,49 %, а валовий прибуток на 24,33%. Ці показники відображають прогресивну діяльність. Але наголосити хочеться на різкому збільшенні чистого прибутку, що становив у 2006 році 2561 тис. грн. на відміну від збитку у 2004 році – (91397), яке дорівнює 3668,80 %.

Щодо середньорічної вартості основних засобів то вона зменшилась на 35,25%.

 Якщо ж говорити про чисельність працюючих на підприємстві, то їхня кількість майже не змінилась, що відображає стабільність штату.

Таблиця 2.2.1

Основні фінансово-економічні показники діяльності СМНВО ім. Фрунзе

Розраховуючи власні оборотні засоби, можна зробити висновок, що підприємство працює із запозиченими коштами, збільшивши їх у 2006 році на 10,67% і це є негативним показником, так як воно не має своїх власних. Говорячи про фондовіддачу за аналізований період, то вона зросла на 41,59%, тобто відбувається ефективне використання основних засобів. Коефіцієнт зносу збільшився на 21,83% - це свідчить про те, що ступінь зносу обладнання зріс. Коефіцієнт абсолютної ліквідності за період з 2004 по 2006 роки збільшився більш ніж у два рази, тобто підприємство має достатньо коштів, щоб розрахуватися по своїм зобов’язанням.

Операційний цикл за даний період майже не змінився, а фінансовий скоротився на 53,46% і показує, що підприємство зменшило використання коштів постачальників.

Коефіцієнт автономії скоротився на      20,02%. Даний показник є меншим норми і це показує, що підприємство є залежне від зовнішніх джерел фінансування. Обчисливши коефіцієнт фінансової стійкості, можна говорити про його зменшення на 35,41%, що у свою чергу веде за собою скорочення можливостей підприємства розраховуватись по своїм зобов’язанням власними фінансовими ресурсами. Хоча коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами зменшився на 36,1%, та все ж його величина є достатньою для утримання фінансової стійкості.

Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу .

Для проведення горизонтального і вертикального аналізу балансу СМНВО ім. Фрунзе зробимо ущільнений баланс, в якому відсутні незаповнені рядки (Додаток З).

Проводячи горизонтальний і вертикальний аналіз балансу СМНВО ім. Фрунзе за періоди з 2004 по 2006 року можна зробити висновки, що загальна вартість майна підприємства складає: у 2004 р. 1537480тис. грн., на 2006 – 1959742 тис. грн., тобто вартість майна зросла на 422262 тис. грн.

Вартість необоротних активів складає: у 2004 р. - 866484 тис. грн., у 2006 р. – 808753 тис. грн., тобто ми бачимо, що частка необоротних активів зменшилась. В порівнянні з 2004 роком необоротні активи зменшились на 57731 тис. грн., частка їх у валюті балансу зменшилась на 7%.

Вартість оборотних активів складає: у 2004 р.- 604765 тис. грн., у 2006 р. – 1148251 тис. грн. В порівнянні з 2004 роком оборотні активи збільшилися на 543456 тис. грн., і частка їх у валюті балансу збільшилась майже на 89%. Тобто така тенденція свідчить про полегшення балансу. Але в результаті баланс не легкий, так як необоротні активи перевищують оборотні активи.

Аналіз структури оборотних активів показує, що вагому частку в них складає незавершене виробництво. За період з 2004 по 2006 р. ця частка змінювалася з 36,8% у 2004 р. до 44,4% у 2006 р. Частка ж виробничих запасів змінювалась з 17% у 2004 р. до 2,66% у 2006 р.. Частка грошових коштів змінювалась з 1,6% у 2004 р. до 0,02% у 2006 р., та частка дебіторської заборгованості у 2004р. становила 15%, а у 2006р. – 13,53%. Така структура ( з високою часткою дебіторської заборгованості і низькою часткою грошових коштів) свідчить про проблеми, пов’язані з маркетинговою політикою підприємства.

Статутний капітал на протязі 2004-2006 рр. залишався незмінним і становить 710850 тис. грн., але частка його у валюті балансу зменшилася з 46,23% у 2004 р. до 36,27% у 2006 р. Це дозволяє зробити висновок, що статутний капітал не є джерелом формування майна підприємства, воно існує за рахунок залучених коштів. Це вигідно підприємству, якщо процент за отримані кошти буде меншим ніж економічна рентабельність підприємства. Але, в такому разі підприємство стає фінансово нестійким.

В порівнянні з 2004 р. власний капітал зменшився на 109167 тис. грн., збільшення відбулося за рахунок зменшення вилученого капіталу та непокритого збитку ( на 100315 тис. грн.) та збільшення частки резервного капіталу на 2926 тис. грн..

В порівнянні з 2004 р. поточні зобов’язання збільшилися на 573271 тис. грн.. Збільшення поточних зобов’язань викликане збільшенням авансів на 87074 тис. грн., також збільшенням заборгованості з оплати праці та зі страхування, а також інших поточних зобов’язань.

Для того, щоб об’єктивніше проаналізувати фінансовий стан підприємства, скористаємося „золотим правилом економіки”:

Т(ЧП)> Т(ЧД)> Т(ВК)> Т(А)> 100%,    (2.1)

де: Т(ЧП) – темп зростання чистого прибутку;

Т(ЧД) - темп зростання чистого доходу від реалізації;

Т(ВК) - темп зростання власного капіталу;

Т(А) - темп зростання активів підприємства

Для аналізу “золотого правила економіки” використаємо дані таблиці 2.2.2.

Таблиця 2.2.2

Показники „золотого правила економіки” СМНВО ім. Фрунзе

В аналізі золотого правила економіки висновок формується за трьома напрямками, шляхом попарного порівняння в темпів зростання. Так як не виконується умова Т(ЧП)>Т(ЧД), Т(ЧП) >Т(А) за всі проаналізовані роки, то відбувається зменшення рентабельності продажу та сукупних активів.

Проаналізувавши темпи зростання чистого прибутку та власного капіталу можемо зробити висновок що лише в 2006 році відбувається збільшення власного капіталу. Аналізуючи другий напрямок, за яким Т(ЧД)>Т(ВК), Т(ЧД)>Т(А), бачимо що за останні 3 роки відбувається прискорення оборотності відповідних показників(окрім Т(ЧД)>Т(ВК) 2006 до 2005 років), тобто фінансових ресурсів підриємства. Але умова Т(ВК)>Т(А) не виконується, тобто майно не покривається власним капіталом, що зменшує фінансову стійкість підприємства. З даної таблиці ми бачимо, що за жодний аналізований період „золоте правило економіки” не виконувалося на 100%. Але ми бачимо, що за два останні аналізовані періоди, зростає економічний потенціал підприємства, тобто розширюються масштаби його діяльності.

Але невиконання нерівностей „золотого правила економіки” не можна однозначно оцінювати як негативний фінансовий стан підприємства. Причинами порушення системи нерівностей, які оцінюються позитивно можуть бути як реконструкція та модернізація діючих виробництв, так і впровадження абсолютно нових продуктів у виробництво та інше.

Таким чином, підводячи підсумки аналізу фінансово-економічної діяльності СМНВО ім.. Фрунзе, можна сказати, що товариство є одним з найкрупніших в Європі виробників як серійних, так і ексклюзивних сучасних технологічних ліній і унікальних комплексів для хімічної, газової та інших галузей промисловості. За останні роки підприємство постійно нарощує обсяги випуску продукції та валового доходу, розширює номенклатуру виготовлюваного обладнання.

2.3 Аналіз фінансових коефіцієнтів діяльності підприємства, як основної складової оцінки кредитоспроможності

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризуються системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження        й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан – це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Для оцінки фінансового стану суб'єкта господарювання необхідно здійснити:

1. Аналіз майнового стану.

2. Аналіз ліквідності підприємства.

3. Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства.

4. Аналіз ділової активності.

5. Аналіз рентабельності підприємства.

Аналіз майнового стану позичальника можна здійснити на основі розрахунку групи коефіцієнтів (див. табл. 2.3.1.).

На основі аналізу отриманих коефіцієнтів можна зробити наступні висновки:

1.  Коефіцієнт зносу основних засобів в 2004 року склав 0,47 і збільшився в 2005 на 0,02, а в 2006 року ще на 17% і його значення склало 0,58, що свідчить про те, що основні засоби акціонерного товариства зношені трохи більше, ніж на наполовину і будуть потребувати додаткових витрат на їхню реконструкцію, що дасть можливість поліпшити технології виробництва, знизити собівартість і поліпшити їх фондовіддачу.

Таблиця 2.3.1

Розрахунок коефіцієнтів для аналізу майнового стану позичальника

2.   Коефіцієнт оновлення основних засобів збільшився в 2005 році в порівнянні з 2004 на 17%, що є позитивним явищем, і в 2006 році спостерігалося збільшення коефіцієнта на 0,009, що свідчить про додаткові надходження інвестицій в основні засоби.

3.   У аналізованому періоді коефіцієнт оновлення основних засобів був завжди більшим за коефіцієнт вибуття основних засобів, який залишався майже не змінним, що є позитивним явищем у роботі підприємства.

Розрахунок показників для оцінки ліквідності підприємства представлений в таблиці 2.3.2.

На основі аналізу отриманих коефіцієнтів можна зробити наступні висновки:

1.   Значення коефіцієнта покриття в 2005році зменшилося на 0,33 в порівнянні з 2004 роком і в 2006 році спостерігалося його зменшення на 8%. Загалом, у підприємства було достатньо ресурсів для погашення поточних зобов'язань.

Таблиця 2.3.2

Розрахунок коефіцієнтів для аналізу ліквідності позичальника

Рік

Нормативне значення

Відхилення

2004

2005

2006

2005/2004

2006/2005

Абсолютне

Відносне, %

Абсолютне

Відносне, %

2.1. Коефіцієнт покриття

1,8912

1,5604

1,4308

>1

-0,3308

82,50

-0,1296

91,69

2.2. Коефіцієнт швидкої ліквідності

1,2731

0,4846

0,2040

0,6-0,8

-0,7885

38,06

-0,2806

42,10

2.3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,0188

0,0177

0,0390

>0

-0,0011

94,15

0,0213

220,34

2.4. Чистий оборотний капітал, тис. грн.

315955

351770

330513

>0

35815

111,34

-21257

93,96

2.   Значення коефіцієнта швидкої ліквідності зменшувалося з кожним роком, що свідчить про зменшення платіжних можливостей підприємства щодо сплати поточних зобов’язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

3.   В той же час коефіцієнт абсолютної ліквідності у 2005 році порівняно з 2004 роком зменшився на 0,0011, а в 2006 році він збільшився на 120%.

4.   Чистий оборотний капітал у 2005 році збільшився на 3858 тис. грн. та у 2006 році порівняно з 2005 роком він зменшився на 6% і все ж у підприємства є можливості розширювати свою діяльність у подальшому, так як норматив більше 0.

Аналіз фінансової стійкості позичальника можна здійснити на основі розрахунку групи коефіцієнтів (див. табл. 2.3.4).

Таблиця 2.3.4

Розрахунок коефіцієнтів для аналізу платоспроможності позичальника

На основі аналізу отриманих коефіцієнтів можна зробити наступні висновки:

1.   Значення коефіцієнта автономії за аналізовані періоди залишалось майже однаковим і приблизно дорівнювало нормативу, що говорить про незалежність підприємства від позикових джерел.

2.   Коефіцієнт фінансування у 2005 році порівняно з 2004 роком збільшився на 40 %, а в 2006 році порівняно з 2005 роком він зменшився на 0,14 і характеризує зменшення залежності підприємства від залучених засобів.

3.   Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами більше нормативу і це свідчить про забезпеченість власним оборотними засобами, необхідними для фінансової стійкості, але з кожним роком відбувається його зменшення, що є негативним явищем у роботі підприємства.

4.   У 2005 році коефіцієнт маневреності власного капіталу у порівняні з 2004 роком збільшився на 0,0463 або на 13% і свідчить про те, що все більша частина капіталу вкладалися в оборотні засоби та з 2004 по 2005 рік цей показник зменшився на 9%. Загалом цей показник є більшим о і свідчить про стабільну діяльність підприємства.

Розрахунок показників для оцінки ділової активності підприємства представлений в таблиці 2.3.5.

На основі аналізу отриманих коефіцієнтів можна зробити наступні висновки:

1.   Значення коефіцієнта оборотності активів у 2005 році мало тенденцію до зростання у розмірі 65%, а у 2006 році порівняно з 2005 роком цей коефіцієнт залишився майже незмінним, що свідчить про ефективне використання підприємством всіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їх залучення.

2.   З 2004 року по 2006 рік коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зменшувався і показує зниження надання комерційного кредиту підприємству.

3.   Значення коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості зросло в 2005 році на 12%, а потім знизилося в 2006 році та залишилося більшим за 2004 рік, що свідчить про поступове розширення комерційного кредиту, який надається підприємством.

Таблиця 2.3.5

Розрахунок коефіцієнтів для аналізу ділової активності позичальника

4.   Термін погашення кредиторської і дебіторської заборгованості за аналізований період зростали, а у 2006 році вони майже зрівнялися, що говорить про збалансованість середнього періоду погашення дебіторської і кредиторської заборгованості.

5.   Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів має постійну тенденцію до збільшення, що свідчить про збільшення швидкості реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства.

6.   Щодо коефіцієнта оборотності основних засобів, то він з 2004 року по 2006 рік має тенденцію до зростання і характеризує ефективне використання основних засобів.

Аналіз рентабельності позичальника можна здійснити на основі розрахунку групи коефіцієнтів (див. табл. 2.3.6).

Таблиця 2.3.6

Розрахунок коефіцієнтів для аналізу рентабельності позичальника

На основі отриманих результатів можна зробити висновок про нормальну роботу підприємства, характерними особливостями якого є збалансованістю кредиторської і дебіторської заборгованості, хорошими показники ліквідності, нормальною оборотністю основних засобів. До негативних тенденцій можна віднести зниження рентабельності і відсутність належного оновлення основних засобів.

2.4. Оцінка кредитоспроможності СМНВО ім. Фрунзе на основі методик банків України

Функціонування банківської системи відбувається нині в досить складних економічних умовах, коли забезпечення стабільності у фінансовому секторі економіки значною мірою ускладнюється тривалою кризою неплатежів, скороченням обсягів виробництва, гострим дефіцитом фінансових ресурсів. Тому при наданні кредиту комерційними банками важливе значення має оцінка кредитоспроможності підприємства-позичальника.

В Україні критерії оцінки кредитоспроможності підприємства-позичальника визначаються кожним банком самостійно.

Припустимо, що СМНВО ім. Фрунзе потребує отримання кредиту в сумі 500000. Скориставшись методиками розрахунку кредитоспроможності різних банків, можна визначити, в якому банку буде велика вірогідність отримання кредиту, тобто іншими словами, в якому банку підприємство зарахують до більш високого класу надійності.

Підсумки розрахунку кредитоспроможності СМНВО ім. Фрунзе по методиці АКБ “Укрсоцбанк” представлені в таблиці 2.4.1.

Таблиця 2.4.1

Результати оцінки кредитоспроможності по методиці АКБ “Укрсоцбанк”

По методиці АКБ “Укрсоцбанк” СМНВО ім. “Фрунзе” потрібно віднести до позичальника класу “В”, так як за аналізований період в балансі підприємства спостерігалося перевищення необоротних активів над сумою власного капіталу та поряд з цим товариство має стійкий фінансовий стан.

Результати розрахунку по методиці АКБ “Мрія” представлені в таблиці 2.4.2.

Таблиця 2.4.2

Результати оцінки кредитоспроможності по методиці АКБ “Мрія”

Таким чином, по методиці АКБ “Мрія” СМНВО ім.. Фрунзе можна віднести до класу “Б”, що свідчить про те, що фінансовий стан підприємства дуже добрий та кредитування цього товариства буде з найменшим ризиком. Дана методика охоплює більш широкий спектр якісних характеристик підприємства і дає можливість більш глибоко оцінити позичальника.

Результати розрахунку по методиці АКБ “Промінвестбанк” представлені в таблиці 2.4.3.

Таблиця 2.4.3

Результати оцінки кредитоспроможності по методиці АКБ “Промінвестбанк”

Отже, за даними розрахунку СМНВО ім. Фрунзе можна віднести до позичальників класу “Б”, що свідчить про надійність надання кредитів.

Методика АКБ “Промінвестбанк” ще більш глибоко аналізує кредитоспроможність. В деяких випадках оцінюється не просто значення коефіцієнта, а динаміка його змін по роках, що відображає сучасність підходу.

Таким чином, ми бачимо, що методики різних банків дещо відрізняються одна від одної і, більш того, використовуючи різні методики, можна отримати різні результати. Звідси виходить, що якщо в одному з банків підприємству можуть не надати кредит, то у нього ще є шанс отримати необхідну суму, звернувшись в інший банк. Оскільки, СМНВО ім. Фрунзе по різних методиках потрапляло в класи “А” і “Б”, то у підприємства не буде проблем з отриманням кредиту.

Методика АКБ “Укрсоцбанку” виявилася найбільш простою для розрахунків і містила якнайменше кількість параметрів оцінки і у результаті виявилася найбільш “лояльною”. Слід зазначити, що в ній мало уваги приділялося оцінці суб'єктивних чинників, а розрахунок в основному ґрунтувався на обчисленні коефіцієнтів.

Методика ж “Промінвестбанку”, напроти, виявилася насиченій оцінками суб'єктивних чинників, для чого в банк вимагається надавати додатково множину різних документів, що ускладнює процес надання кредиту. В розрахунках оцінюється як саме підприємство, так і його партнери (постачальники), що є логічним етапом оцінки надійності позичальника.

 Методика АКБ “Мрії” займає середнє положення між двома попередніми банками. Дана методика представляє собою розрахунки середньої складності і ураховує досить різносторонні чинники.

Таким чином, отримані результати за 2006 рік свідчать про надійність СМНВО ім.. Фрунзе як позичальника, а отже, і про його стабільний фінансовий стан.

РОЗДІЛ 3

АЛЬТЕРНАТИВНІ МЕТОДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ. МОДЕЛЬ ЧЕССЕРА

У загальному випадку дискримінантні моделі оцінюють перш за все фінансовий стан підприємства, а також вірогідність його банкрутства або передкризовий стан. Економетричні моделі інтегральної оцінки фінансового стану підприємств можна широко використовувати на практиці, зокрема, для опрацювання методики оцінки кредитоспроможності позичальника, інвестиційної привабливості підприємств, їх санаційної спроможності [25].

Також існує перспектива використання таких моделей у банківському секторі при визначенні платоспроможності позичальників НБУ, а саме для прийняття рішень щодо рефінансування комерційних банків під заставу векселів та облігацій підприємств.

Із широкого спектру дискримінантних моделей оцінки фінансового стану виділимо модель Чессера. По-іншому дана модель називається як „модель нагляду за позичками Чессера”, тому саме цю дискримінантну модель розглянемо у контексті вдосконалення методів оцінки кредитоспроможності позичальника.

Використання даної моделі дозволяє здійснити прогнозування випадків невиконання клієнтом-позичальником умов кредитної угоди. При чому під „невиконанням умов кредитної угоди" у даному випадку слід розуміти не тільки непогашення кредиту, але й усі інші відхилення, які роблять його менш вигідним та ефективним для кредитора порівняно з початковими домовленостями.

Модель Чессера передбачає використання 6 факторів, опис та розрахунок яких (для СМНВО ім. Фрунзе) представлені у таблиці 3.1.

Зазначені вище фактори розраховувались за даними фінансової звітності (див. Додаток А, Б, В, Г, Д, Ж).

Таблиця 3.1

Розрахунок ймовірності порушення умов кредитної угоди СМНВО ім. Фрунзе за 2004-2006 pp.

Дискримінанта на функція даної моделі має наступні оцінки:

Y = -2,0434 -5,2400X₁ +0,0053X₂ -6,6507X₃ +4,4009X₄ -0,0791X₅ -0,1020X₆ при чому змінна Y, яка являє собою лінійну комбінацію незалежних змінних, використовується у наступній формулі для оцінки ймовірності невиконання умов угоди Z:

_, (3.1)

де е=2,71828 - число Ейлера.

Вважається, що використовуючи модель Чессера, три з кожних чотирьох досліджуваних випадків можуть бути визначені правильно.

Значення Z виражається у частках одиниці або у % та розглядається як показник вірогідності невиконання умов, передбачених кредитною угодою. При чому, чим більшим є значення F, тим вищим є показник ймовірності, який за своєю суттю відбиває чисельне значення кредитного ризику, як і у попередній розглянутій нами моделі у цьому пункті [14].

Дана модель характеризується простотою розрахунків, різностороннім вивченням діяльності підприємства, основна увага приділена вивченню структури майна підприємства, а також виявленню результатів діяльності підприємства, а особливо - грошовим коштами та швидко реалізовуваним цінним паперам, а також чистому доходу та прибутку до оподаткування.

Модель Чессера дозволяє розрахувати чисельне значення ризику невиконання кредитної угоди з боку позичальника. Перевагою даної моделі є - ранжування позичальників за рівнем показника Z:

1. якщо Z >= 0,5, то позичальника вважають таким, що не виконає умов кредитної угоди;

2. якщо Z<= 0,5, то позичальника слід віднести до групи надійних.

Звісно, необхідно зазначити, що виділення лише двох груп позичальників, у той час як вітчизняна банківська практика виділяє 5 груп, є недоліком даної моделі. Саме тому, з метою можливості використання даної моделі фінансово-кредитними установами, запроваджено групування позичальників за цією моделлю, яке б поєднало можливості дискримінантної моделі, а також вимоги банківського сектору:

- якщо Z < 0,07 - позичальник вважається не ризиковим (надійним), а його фінансовий стан та діяльність дуже добрими (клас „А”);

- якщо 0,07 <= Z < 0,25 - позичальник несе мінімальний ризик, а його фінансовий стан та діяльність оцінюється добре (клас „Б”);

- якщо 0,25 <= Z < 0,40 - позичальнику притаманний середній ризик, його фінансовий стан та діяльність є задовільним, але потребують подальшого контролю та постійного моніторингу (клас „В”);

- якщо 0,40 <= Z < 0,55 - позичальник несе високий ризик, а його фінансовий стан та діяльність вважається задовільними (клас “Г”);

- якщо Z >= 0,55 - позичальник несе повний ризик, фінансовий стан та діяльність оцінюється як незадовільні (клас „Д”) [19].

Доцільно рекомендувати укладати кредитні угоди з позичальниками класів „А” і „Б”, а також „В”, але за умови підвищення жорсткості умов кредитної угоди (підвищена відсоткова ставка, більш якісний вид гарантії).

СМНВО ім. Фрунзе в обох випадках відноситься до класу ризикових, а його стан вважається задовільним в 2004 році та незадовільним в 2005 році. Але проаналізувавши показники за 2006 рік бачимо, що позичальник відноситься до класу надійних, несе мінімальний ризик та має добрий фінансовий стан.

ВИСНОВКИ

В курсовій роботі дослідили достатньо теоретичних і практичних аспектів оцінки кредитоспроможності позичальника, згідно яких можемо зробити наступні висновки.

З кожним роком кількість банківських позичок зростає, тому що кредит є одним із способів покращення діяльності підприємства та виходу з кризового становища. Щоб забезпечити якісний процес надання кредиту необхідно правильно оцінити кредитоспроможність позичальника, так як це необхідно, як для кредитора так і для позичальника.

Врахувавши всі труднощі визначення та аргументи, щодо поняття “кредитоспроможності”, зазначили, що кредитоспроможність – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Існує багато методик оцінки кредитоспроможності, які базуються в більшості випадків на показниках фінансового стану позичальника, згідно яких аналізується майновий стан, ліквідність, платоспроможність (фінансова стійкість), ділова активність та рентабельність підприємства.

Таким чином, в першому розділі розглянули роль, значення, цілі, методи і задачі кредитоспроможності, показники, які характеризують фінансовий стан підприємства; зарубіжний досвід оцінки кредитоспроможності позичальників.

Другий розділ – розрахункова частина. В ній розглядається аналіз всіх фінансових показників та кредитоспроможності позичальника на прикладі підприємства СМНВО ім. Фрунзе.

В аналізі були розраховані показники статистичної кредитоспроможності за період 2004-2006 роки. За цими показниками можна побачити, що становище підприємства в порівнянні з попередніми роками покращилось.

Після проведення повного та детального аналізу фінансово-економічної діяльності СМНВО ім. Фрунзе, можна сказати, що за останні роки підприємство постійно нарощує обсяги випуску продукції та валового доходу, розширює номенклатуру виготовлюваного обладнання.

 Оцінивши СМНВО ім. Фрунзе за різними методиками українських банків, ми побачили, що дане підприємство було віднесено до позичальників класу “Б” та “В” і свідчать про надійність СМНВО ім.. Фрунзе як позичальника, а отже, і про його стабільний фінансовий стан.

У третьому розділі розглянули шляхи вдосконалення кредитоспроможності підприємства – модель Чессера. За своєю методикою вона є унікальною, з точки зору достовірності результатів та швидкості їх обробки. Звичайно існує безліч інших методик, які, як і проаналізовані в курсовій роботі, мають як переваги так і недоліки.

Але, як показує досвід зарубіжних банків та наших вітчизняних економістів, які займаються проблемою оцінки кредитоспроможності позичальника, зокрема братів Галасюків, Мельник Г.Г. та Лабецької, що для комплексного аналізу кредитоспроможності недостатньо лише розрахувати показники, а необхідно їх зважити на галузеву приналежність, врахувати конкурентний аналіз та застосовувати сучасні методики з використанням економіко-математичних методів.

Таким чином, проблема повернення кредитів все рівно в якісь мірі буде присутньою в діяльності банків, тому необхідно продовжувати дослідження проблеми кредитоспроможності позичальника, враховуючи як економічну ситуацію в Україні, так і зарубіжні досягнення у вирішені даної актуальної проблеми сьогодення.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. № 2121 - ІІІ

2. Положення Національного банку України “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 6.07.2000 р. № 279.

3. Берегова Г.І., Лабецька Л.М. Методи аналізу кредитного ризику та побудова моделі оцінки кредитоспроможності позичальника // Регіональна економіка (укр.).- 2005.-№ 4.

4. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – К.: Т-во “Знання”, 2000.

5. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: що оцінюємо? //Вісник НБУ.-2001.-№5.

6. Галасюк В., Галасюк В.В. SGMCA -спрощений метод оцінки кредитоспроможності компаній на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку // Вісник Національного банку України (укр.).- 2006.- № 10.

7. Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник Національного банку України.- 2001.- № 9.

8. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник Національного банку України. - 2002.- № 2.

9. Герасимова Е.Б. Комплексный анализ кредитоспособности заемщика // Финансы и кредит (рус.).- 2005.- № 4.

10. Ильясов С.М. Об оценке кредитоспособности банковского заемщика // Деньги и кредит (рус.).- 2005.- № 9.

11. Калачиков О.В., Крупко Т.В. Автоматизація процесу оцінки кредитоспроможності підприємства // Фінанси України. - 2003.- № 5.

12. Ковальов П.П. Кредитний рейтинг клієнта я к один з основних методів оцінки кредитоспроможності позичальника // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004.- № 12.

13. Ковалев П.П. Перспективы развития кредитного скоринга в Украине // Банковская практика за рубежом (рус.).- 2005.- № 3.

14. Кучер С.Л. Сучасні методи оцінки кредитоспроможності позичальника // Формування ринкових відносин в Україні. - 2003.- № 2.

15. Ли О.В. Об оценке кредитоспособности заемщиков (российский и зарубежный опыт) // Деньги и кредит. - 2005.- № 2.

16. Литвин В.Г., Попова Т.Н. Оценка рисков кредитования с исполизованием метода анализа иерархий // Банковское дело (рус.).- 2005.- № 12.

17. Науменкова С.В. Оцінка впливу галузевої приналежності на рівень перспективної платоспроможності позичальника // Вісник Національного банку України. - 2005.- № 7.

18. Неволина Е.В. Об оценке кредитоспособности заемщиков // Деньги и кредит. - 2002.- № 10.

19. Нужна І.О. Оцінка кредитоспроможності позичальника банку - конкурентний аналіз // Регіональна економіка .- 2005.- № 2.

20. Нужна І.О. Особливості аналізу показників ліквідності під час вивчення кредитоспроможності позичальників комерційних банків // Регіональна економіка.- 2002.- № 3.

21. Полозова А. Методы оценки кредитоспособности заемщика // Финансовый бизнес (рус.).- 2006.- № 3.- C.22-28

22. Потійко Ю.А. Аналіз кредитоспроможності підприємств в умовах ринкових відносин // Фінанси України. - 2001.- № 1.

23. Предтеченский А.Н. Коэффициентный анализ в системе кредитных рейтингов заемщиков банка // Банковское дело (рус.).- 2005.- № 5.

24. Прохно Ю.П., Лунева Ю.В. Проблемы оценки кредитоспособности корпоративных заемщиков коммерческих банков // Финансы и кредит. - 2004.- № 5.

25. Скорба О.А. Оцінка кредитоспроможності позичальника // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 14: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: УАБС НБУ, 2005.- 267 c.

26.  Тен В.В. Проблемы анализа кредитоспособности заемщиков // Банковское дело (рус.).- 2006.- № 3.

27. Табачук Г.П. Методологія визначення кредитоспроможності суб`єктів господарювання // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 4: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: Ініціатива, 2000.

28. Тиводар Т.М. Методика комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника при наданні товарних кредитів // Економіка. Фінанси. Право - 2005.- № 5.

29. Філімоненко О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 360с.

30. Фінанси підприємств: підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф.. А.М. Поддєрьогін – 4-те вид., перероб. тп доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 571с.

31. Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навчально-методичний посібник: Навчальне видання.- К.: КНЕУ, 2002.- 183 c.

32.  Чайковський Я.І. Напрямки вдосконалення аналізу кредитоспроможності позичальника комерційного банку // Банківська справа. - 2000.- № 5.

33. http://www.rada.gov.ua