Тема: Нетрадиційна релігійність в Україні

  • Вид работы:
    Реферат
  • Предмет:
    Культурология
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    19,28 Кб
Нетрадиційна релігійність в Україні
Нетрадиційна релігійність в Україні
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Вступ

Розшарування суспільства на класи спричинило зміни у релігійній діяльності людей. На зміну старим релігіям прийшли нові. За своїм змістом вони були складніші релігій первісного суспільства, тому їх вважають розвинутими. Усі розвинуті релігії можна поділити на три основні підгрупи: ранні національні релігії, пізні національні релігії і світові релігії. Кожна з підгруп складає особливий тип або особливу форму розвинутих релігій. Порівняно з первісними розвинуті релігії мають певні нові риси.

По-перше, у цих релігіях головними обєктами релігійного поклоніння стали вже не духи, а боги. Боги, в уявленні віруючих, - це свого роду «удосконалені духи», що сконцентрували владу як над природними стихіями і речами, так і над людьми. За цими релігійними переконаннями саме боги освячують і захищають існуючий соціальний устрій.

По-друге, класове розшарування суспільства обумовило появу церкви як особливого ідеологічного апарату пануючого класу. Церква здійснювала збирання коштів на свої потреби, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, пропагувала і насаджувала силою релігійні ідеї.

Релігійні вірування ранніх національних релігій охоплюють своїм впливом верхні і середні шари населення в межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій належать всі релігії, що у літературі позначаються за допомогою префікса «давньо-»: давньоєгипетська, давньоєврейська, давньогрецька, давньоперська, давньофінікійська, давньоримська та ін.

Національні релігії великою мірою сприяли виникненню і зміцненню національної самосвідомості їх носіїв, об'єднуючи при цьому велику кількість людей. В цьому духовному середовищі формується світогляд нації, норми моралі, задаються загальнозначимі цілі

На відміну від ранніх національних релігій, жодна з яких не збереглася до наших часів, більшість пізніх національних релігій продовжує існувати і зараз. До них відносяться індуїзм, сикхізм, джайнізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, іудаїзм, зороастризм та ін.

1.Характеристика національних релігій

Класове розшарування суспільства зумовила появу церкви як спеціального ідеологічного апарату панівного класу. Церква користувалася всіма засобами для задоволення своїх потреб, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, захищала існуючі порядки, пропагувала і насаджувала релігійні ідеї.

Ранні національні релігії не збереглися, але багато мотивів і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії охопили своїм впливом усі соціальні прошарки однієї національності. До таких належать багато нинішніх релігій: індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.

Пізні національні релігії - релігійні вірування, що постали з намагань приборкати найпригніченіші верстви населення держави. [1]

Виникли з розпадом рабовласництва і зародженням феодальних відносин. Вони позбавлені ідеологічного протистояння низів і верхів.

Головні риси пізніх національних релігій:

. Великі масштаби впливу. У відправленні культу брали участь не лише правляча верхівка, заможні та середні верстви, але й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н.е. на зміну брахманізму, зберіг поклоніння тим самим богам, але ліквідував поділ індусів на касти.

. Живучість. Багато різних національних релігій існують і до цього часу.

. Єдність політеїзму й монотеїзму (багатобожжя та єдинобожжя). Більшість релігій цього типу політеїстичні. Але СЄРЗД них є і монотеїстичні.

. Спрощення жертвопринесень. Жертвопринесення худоби, птиці зменшено або зовсім відмінено. Повністю скасовано людські жертвопринесення.

. Розвинутість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії уявлення про потойбічне ж и чтя набули першочергового значення. Сподівання на небесну винагороду за хорошу поведінку були поширені й серед найбільш пригноблених верств населення. Прикладом пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. н.е. прийшов на зміну давньоєврейській релігії. [4]

Серед пізніх національних релігій, які значною мірою вплинули на подальший розвиток релігійних вірувань, слід в першу чергу назвати іудаїзм - національну релігію євреїв. Багато світоглядних уявлень, догм і ритуалів іудаїзму можна виявити в світових релігіях - християнстві та ісламі. Крім того, в умовах втрати державності ї території, іудаїзм на протязі двох тисячоліть відігравав роль головного чинника збереження євреїв як нації.

Іудаїзм виникає приблизно в ХІ-Х ст. до нашої ери на території сучасних Ізраїлю, Палестини і Лівану. До головних догматів іудаїзму належать: віра в єдиного бога Яхве, в прихід месії, в безсмертя Душі та існування загробного царства. Віра в єдиного бога Яхве, який раніше був богом одного із племен Ізраїлю складається в період після полону (з останньої третини VI ст. до н. е.). В ній Яхве уявляється як владний, жорстокий, схильний до помсти бог. Тому чітке дотримання вимог. і настанов Яхве стає головним змістом іудаїзму, а джерелом віри є не роздуми (як в томістській схоластиці), а виключно откровення Біблії. Важливим є і те, що причина-бід і нестатків євреїв переноситься на них самих: вона пояснюється як недотримання божественного заповіту і божественного закону (Тори). І навпаки - досягнення життєвого успіху є нагородою Яхве. [7]

Найбільш поширеним обрядом в іудаїзмі є молитва, яка згідно віри досягає небес і впливає на рішення ангелів: Під час ранкової молитви (крім суботи і святкових днів) іудей повинен молитись, поклавши на ліву руку і чоло філактерин - кубічної форми ящички з ремінцями, заповнені пергаментом з текстами Старого заповіту. Філактерин відіграє роль амулету від злих сил. В іудейській обрядовості існує чіткий поділ їжі на трефну (недозволену) і кошерну (дозволену). Наприклад, недозволеним є вживання в їжу крові тварин, м'яса нежвачних тварин (наприклад, свині), одночасного вживання м'ясної і молочної їжі.

Важливим обрядом є обрізання-продовження древніх обрядів ініціацій або посвячення хлопчиків 12-16 років в чоловіки. Ритуальне обливання перед суботою і в свята здійснюється в мікве - спеціальному басейні, наповненому дощовою чи джерельною водою. Перед кожною молитвою відбувається обов'язкове обливання рук. [2]

Головним святом в іудеїв є Пасха. Її чин заповнений обрядами, присвяченими приходу месії і його предтечі Іллі. Пасха пов'язана також як свято виходу євреїв з Єгипту. Свято шебуот щорічно вінчає дарунок бога Яхве пророкові Мойсею тексту Тори (П'ятикнижжя). Свято йом-кіпур (судний день) - це покаяння перед богом і очікування знаків про те, як пройде наступний рік.

Індуїзм виник в IV-VI століттях н. е. на основі брахманізму і як результат боротьби останнього з буддизмом. Як наслідок, сьогодні 90% населення Індії сповідує цю релігію.

В центрі цієї політеїстичної релігії пантеон з трьох богів: Брахми (бога-творця), Вішну (бога-хранителя) і Шіви (бога-руйнівника). Брахма створив все-суще в світі, відділивши від початкового Єдиного одиничні речі та істоти. Брахма - деміург світу, однак своїм творінням він прирік земні істоти на страждання. Він - необхідний член тріади богів (трімурті), але культу його не існує, йому практично не поклоняються.

Культ бога Вішну пов'язаний із збереженням сущого, цей бог м'який і добрий. Вішну має десять аватар або втілень чи перетворень: риби. черепахи, вепра, людини-лева, карлика-велетня. Далі слідують аватари Парашурами, епічного героя Рами, мудреця-філософа Крішни, Будди і Мессії-Калки. [6]

Головні жрецькі і культові функції в індуїзмі виконуються спеціально підготовленими представниками касти брахманів. Саме їм належить привілей приносити жертву богам, бути присутнім на урочистих сімейних обрядах, керувати ритуальними діями і встановлювати норми життя для рядових послідовників індуїзму. Канонічними - текстами індуїзму є епіко-міфологічний твір «Махабхарата» і його головна релігійна інтерполяція «Бхагавадгіта».

Конфуціанство разом, з даосизмом є національними релігіями китайців. В конфуціанстві існує ряд своєрідних і унікальних рис.

По-перше, бог чи боги не є головними об'єктами поклоніння. Вони існують як абстрактне «Небо» і бог «Шань-ді» (небесний владика), але відіграють другорядну допоміжну роль.

По-друге, відсутні вчення про загробне життя, воздаяння, рай і пекло, кінець світу тощо. Головні події відбуваються в світі живих, а не в світі мертвих.

По-третє, повністю відсутній інститут жреців або професійних священнослужителів. Культові функції виконували державний чиновник або голова родини. [1]

Засновником конфуціанства був китайський філософ Кунцзи (Конфуцій), який жив в У} - У ст. до н. е. Центральне місце в цій релігії відіграють соціально-етичні проблеми, для вирішення яких встановлюються певні норми, правила і ритуали поведінки. Конфуцій перш за все створив ідеал високоморальної людини («цзюнь-цзи»), яка вирізняється двома головними достоїнствами: людяністю («жень») і почуттям обов'язку («І»). Людяність включає в себе ієрархію дещо незвичних для європейця чеснот. Головною з них є стриманість, далі йдуть розум, доброта, вірність і делікатність.

Обов'язок («І») розуміється як незаперечне виконання приписів, традицій і ритуалів у всіх соціальних сферах (на державній службі, в сім'ї, в побуті), як повага до предків, готовність вивчити їх мудрість тощо.

Головною моральною чеснотою поряд з поклонінням предкам конфуціанство вважає повагу до батьків. «Завжди виражати повну повагу до батьків; давати їм їжу найбільш улюблену; бути в печалі, коли вони хворі; до глибини душі сумувати від їхньої смерті; приносити їм, мертвим, жертви з урочистістю - ось п'ять обов'язків благочестя сина» - записано в одному з релігійних творів. [7]

З релігійної точки зору найгірше, що може статися з китайцем - це не залишити після себе нащадків чоловічої статі, які могли б приносити жертву і турбуватися про благополуччя душ померлих предків. І звичайно, важливою складовою конфуціанства є «лі» - суворе дотримання обрядів. Класичні твори конфуціанства складаються з Четверокнижжя («Си-шу») і П'ятикнижжя («У-цзин»).

2.Християнське сектантство

християнство церква релігія національний

Поняття релігійне сектантство (від лат. secta - школа, вчення і sequor - слідую) поки що не має однозначного трактування в науковій літературі. Воно може визначатися через поняття пануюча церква як релігійна організація, що протиставила себе церкві-матері й відділилася від неї.

Поняття православне сектантство значно вужче від поняття релігійне сектантство і може означати закінчене вчення чи окремі релігійні ідеї, що сформувалися на грунті православного віровчення та культу й унеможливлюють перебування носіїв цих ідей у лоні православної церкви. Разом з тим це поняття обумовлює існування певною мірою організованого кола однодумців - в іншому разі ми матимемо справу з єретичними ідеями певних осіб. [2]

Течії православного походження в Україні почали виникати з другої половини XVII ст. їх умовно можна поділити на чотири великих групи:

. Духовні християни. Протиставили пануючому православному віровченню сповідання віри в «Дусі й Істині». Різниця витлумачення цього догмату поділила духовних християн на духовно-містичні об'єднання (такими в Україні були христовіри (хлисти), скопці, підгорнівці та ін.), які робили наголос у віровченні на поняття дух, та раціоналістичні об'єднання (на українських теренах це духобори, молокани та ін.), які спирались на поняття істини й основні ідеї яких мали глибокі корені у вченні богумилів, жидовствующих, феодосіян.

. Течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування (іоанніти, єговісти-ільїнці, апокаліпсисти, інокентіївці та ін.). Зазначимо, що хіліастичність, есхатологічність, харизматичність властива вченням майже всіх православних сект, але виділення раніше названих течій в окрему групу нам видається доцільним тому, що в цих сектах дані риси абсолютизуються і є основою віровчення.

. Секти, що виникли як форма релігійного протистояння радянському тоталітаризму. (Істинно-православна церква, Істинно-православні християни, Церква Марії Божої перетворюваної (Богородична церква), федорівці та ін.).

Названі течії майже не мають відмінностей від подібних собі поза межами України, тому ми зупинимося лише на найбільш загальних їхніх характеристиках, на найважливіших тенденціях розвитку. [3]

Сектантство як відгалуження певної релігії притаманне не тільки протестантству, а й іншим релігіям. Особливу групу християнського сектантства становлять релігійні течії, що виникли на грунті православ'я і які мають власне історичне коріння, а також власну етимологію відходу від офіційного православя.

Однією з перших сект духовного християнства була секта христовірів (більш відомі в народі як хлисти - за одним із христовірських обрядів, де вони хльостають один одного прутами чи мотузками). Самі себе вони називають «люди Божі», в яких за їхнє праведне життя вселився Бог. Корені христовірства тягнуться з часів хрещення Русі-України. Культ дохристиянських пророків, які впадали в екстаз і потім пророкували від імені язичницьких богів, зберігся і при християнстві. Зокрема, виникла віра в багаторазове «духовне єднання» з Христом. Часто з'являлися (особливо в XIV-XVI століттях) і новоявлені «Христи». Але оформилося христовірство як вчення й організаційно структурувалося лише в XVII ст. У 1645 р. солдат-утікач Данило Филипич (чи Филипович) оголосив себе втіленням бога Саваофа - найвищим богом. У1649 р. одного із своїх помічників - Івана Суслова Филипич оголосив «улюбленим сином Ісусом Христом» і «наділив» його божественною суттю. Филипич і Суслов проводили свою місіонерську роботу у Володимирській, Костромській, Нижньогородській губерніях. В Україні хлистовство розпочало свій розвиток із Стародубівщини, що на Чернігівщині. Саме на одній із гір Стародубівщини Городині - у Флиповича, за хлистовським переказом, і вселився Господь Саваоф. РПЦ при підтримці влади всіляко намагалася перешкодити розвитку хлистовства. У 1733,1745-1752,1893-1895 рр. проводилися великі судові процеси над хлистовськими лідерами, багато з яких було страчено чи вислано до Сибіру. Проте ці заходи не зупинили хлистовства - з другої половини XVIII ст. воно активно поширюється і на українських землях, особливо в південних губерніях та на Київщині, Полтавщині, Харківщині. [5]

Віровчення хлистів формувалося досить довго і не одразу набуло закінченості. Створювалося воно часто як продукт вільного трактування поширених релігійних поглядів, часто апокрифічних. Хлисти вірили в переселення душ, які після смерті тіла або стають ангелами чи дияволами, або знову блукають по землі, поселяючись у тваринах чи немовлятах. Саме можливістю переселення душ у тварин (і небезпекою спаскудити свою душу гріховною нечистотою іншого тіла) хлисти пояснювали свою заборону вживання м'ясних продуктів, що довгий час у них діяла. В деяких громадах заборонялося вживання лише свинини. Як вважалося, подібні заборони допомагали і при приборканні сексуального потягу. Майбутнє життя, за вченням христовірства, почнеться Страшним судом, який відкриється «трубним гласом Данили Филипича», а проводитися буде «Христом Іваном Сусловим». Після суду над землею з'явиться «нове небо», в якому залишаться лише члени секти.

Сектою, близькою до хлистів, були підгорнівці, або суздальці. Вона заснована в останній чверті XIX ст. у селі Тростянці Охтирського повіту Харківської губернії селянином Василем Підгорним. Він організував також у м. Богодухові жіночий монастир, кілька жіночих громад. За його діяльність Підгорного Св. Синод вислав у Суздальський Спасо-Євфімієвський монастир, який став місцем паломництва прихильників вчення. Згодом завдяки листуванню Підгорного з членами секти та їхній активній місіонерській роботі у секти знайшлись однодумці в Курській губернії та на Сумщині. В Сумській області секта проіснувала до 20-х років XX ст. і здобула багато прихильників завдяки своїй антирадянській спрямованості. [3]

Вчення Підгорного включало положення щодо особливого ставлення до жінки - жодна жінка не може бути доброчесною, щоб не загордитися перед іншими. Спасіння для жінки можливе лише тоді, коли вона буде дозволяти користуватися собою кожному чоловікові. Шлюб для підгорнівців вважався нечистим. Сектанти не визнавали також деяких таїнств та обрядів православної церкви, виступали проти інституту священництва в ній. Проте відкрито свої погляди підгорнівці не висловлювали, а навпаки - ретельно відвідували православні служби, причащалися тощо. У 1903 р. Підгорному було дозволено повернутися на Харківщину, але він прийняв чернецтво і з іменем Стефан назавжди залишився в Суздалі.

Із христовірства вийшла й секта «Старий Ізраїль». Вона майже не була представлена в Україні. Лише в Донецькій області діяло кілька громад, керівництво якими по смерті одного з його керівників - Перфила Катасонова взяли на себе на правах окремого «князівства» Семен Бережнов та Устина Іванівна. [5]

На залишках «Старого Ізраїлю» в 90-х роках XIX ст. виникла і мала поширення на українських землях секта «Новий Ізраїль». Основи дещо відмінної від «Старого Ізраїлю» організації почали закладатися ще в 70-80-х роках Перфилом Катасоновим. Його наступник Василій Мокшин і далі реформував «Ізраїль» в угоду представникам великої буржуазії і зажив великого авторитету в громадах. У 1894 р. на першому з'їзді прихильників «Нового Ізраїлю» був обраний новий «Христос» - селянин Воронезької губернії Василь Лубков (Мокшин на той час уже помер). Тому адептів секти іноді називають лубковцями. Лубков оголосив себе Христом, «царем XXI століття», якому «вручено премудрість і владу по всій землі». У 1905 р. Лубков центром діяльності секти обрав Ростов-на-Дону. Звідси вона поширилася на Україну - Катеринославську, Харківську губернії і навіть на нетрадиційну для христовірства Київщину. [2]

Беручи за основу вчення христовірів, «новоізраїльтяни» значно модернізували їхнє вчення. Вони навіть відкинули основну заповідь Филиповича «Святому Духу - вірте» і протиставили їй тезу: «Визнаємо одне за божество - вчення здорового розуму, яке є Дух Божий». Невипадкова і назва секти - «Ізраїль», що символізувала богообраність сектантів. Основи віровчення секти викладено в «Кратком катехизисе начал веры Новоизраильской общины» і в програмі «Основы жизни за Новым Израилем», авторство яких приписується Лубкову. На відміну від традиційних хлистів, лубківці визнають і часто цитують Біблію, але зазначають, що вона має два змісти - буквальний і духовний. Бог, на думку лубківців, присутній на землі серед людей, в їхній совісті і душі. А коли так, то не потрібними є таїнства й обряди церкви - треба зосереджуватися на власному житті, вихованні своєї душі, будувати розумне життя в сім'ї і серед ближніх. Тому, на противагу хлистам, велика увага в секті приділяється сім'ї - дітей виховують на власному прикладі морального життя «в страхові божому і христовій любові». Любов до ближнього вважається лубківцями найбільшою жертвою - інших жертв Бог не приймає. Тому, на їхню думку, вся система православної церкви як інституції є просто безглуздою. [4]

У нинішній час виникнення сект уже слабко пов'язується із тим, що оголошуються якісь прогресивні але «не визнані» погляди в області богослов'я. І це не в останню чергу через те, що нині існує близько 2000 християнських сект та течій: важко вигадати щось таке, до чого уже не додумались інші. Тому вчиняють значно прозаїчніше: пояснюють винятковість власної секти без огляду поглядів інших християнських сект, але зі ствердженням унікальності і єдино-божественності даної секти.

. Нетрадиційна релігійність та Україна

Входженню нетрадиційних релігій у сучасне українське життя сприяють міжконфесійні конфлікти та, як наслідок, політизованість релігійних громад, що відштовхує певну частину тих, хто потребує власне релігійного життя. Серед причин, які сприяють проникненню та сприйняттю в Україні новітніх релігій, можна також назвати специфіку вітчизняного менталітету, який в силу географічного розташування України - її межового стану між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю - був відкритий різним впливам. В українського народу історично сформувався певний світоглядний плюралізм, терпиме ставлення до інакомислення, що, як правило, збігається з орієнтаціями новітніх релігій. Згідно з цим, до християнської традиції залучається дещо із східного типу мислення (ідеї реінкарнації, концепція карми тощо). [5]

Ідеї поєднання Сходу та Заходу через синтез усіх релігій дістали підтримку не лише в неорелігійних настроях, а й трансформувались у релігійних традиціоналістів у бажання подолати «розірваність» християнства в Україні на три православні церкви, які перебувають у ворожих стосунках між собою (Українська православна церква, Українська православна церква Київського Патріархату і Українська автокефальна церква), на греко-католиків, католиків, протестантів. За умов міжконфесійних конфліктів, коли політизованість на цьому ґрунті впливає на втрату ознак власне релігійної духовності субєктів конфлікту, синкретизм і універсальність неорелігій виконують миротворчу функцію, що і приваблює віруючих «нетрадиціоналістів».

В цілому поява й поширення впливу нетрадиційних релігійних течій (НРТ) в Україні - частина світового релігійного процесу. Попри велику кількість стандартних, «світових» атрибутів, які мають ті або інші новітні релігійні течії, українським НРТ притаманні і певні специфічні ознаки.

По-перше, вони зявилися не за умов послаблення традиційної релігійності, не як результат занепаду авторитету традиційних церков, як це відбувалося на Заході. На Україні нетрадиційні релігійно-світоглядні вчення виникли в період релігійного відродження, тому їх появу можна розцінювати одночасно і як наслідок слабкості традиційних релігій, і як прояв плюралізації релігійного життя3. Саме цим можна пояснити відносну повільність поширення неорухів на Україні порівняно з іншими країнами.

По-друге, слід зазначити, що майже всі неорухи прийшли в Україну через посередників: не з батьківщини релігійного руху від гуру (учителя), а з інших країн через його західних учнів. Згідно з цим, можна говорити про дещо менше харизматичне навантаження процесу розвитку цих релігійних течій в Україні. [3]

Специфічною ознакою, притаманною певній частині віруючих, є сприйняття неорухів не лише як форми пошуку Бога, Абсолюту, а радше як спосіб розвязання їх особистих проблем, наприклад, прагнення психічного й фізичного оздоровлення нетрадиційним шляхом (йога, медитація тощо).

До складу нетрадиційних релігійних рухів України здебільшого входять люди, які були позбавлені релігійного виховання і прийшли до лав якоїсь певної релігійної спільноти або свідомо, зважено, ознайомившись з різними віросповіданнями, релігійними вченнями, культами, або спонтанно - «сліпо» повіривши релігійним агітаторам. [4]

Щодо вікової характеристики симпатиків нетрадиційних релігійно-світоглядних вчень, то більше половини їх 20-29 річні (51,0%), значною є й середня вікова група від 30 до 49 років - 38,2%. Рівень освіченості неовіруючих достатньо високий. З вищою та незакінченою вищою освітою серед них є 54,1%. Найвищий відсоток тих, хто має вищу і незакінчену вищу освіту, дослідники зафіксували серед прихильників Віри Багаї - 82,0%, серед буддистів такий рівень освіти мають 52,4% опитаних. Отже, переважний склад неогромад - інтелектуалізовані верстви населення, серед яких багато представників інтелігенції (педагоги, науковці, лікарі, художники, інженери та ін.) та студентів, які становлять відповідно 29,2% і 21,5% від числа усіх опитаних. Найменшим в новітніх рухах є прошарок робітників, службовців, працівників сільського господарства. [5]

Регіональний розподіл релігійних неорухів принципово відрізняється від усталеної конфесійної конфігурації країни, значною мірою зміщеної на Захід. Так, більшість прихильників альтернативних релігій - мешканці Центральних, Східних і Південних районів України. В цілому параметрами розміщення новітніх релігійних організацій є: райони, де інфраструктура та вплив історичних церков порівняно слабкі; регіони, де боротьба з інституційованою релігійністю в радянський період спричинила чи не найбільш руйнівні наслідки; урбанізовані регіони; регіони, які є обєктом найбільшого впливу закордонних місій.

Серед загальної кількості українських релігійних громад всіх конфесій (19780) громади новітніх рухів складають дещо більше трьох відсотків. Але абсолютні та офіційні кількісні показники не відтворюють повноти процесу появи і розповсюдження нових релігійних течій в Україні, оскільки існує певна кількість релігійних громад, яка діє поза реєстрацією або внаслідок відмови державних органів визнати їх право на існування, або ж у звязку з небажанням самої неогромади декларувати свою наявність. Hе фіксується державним органом у справах релігій дуже велика кількість гуртків, груп, які збираються на квартирах однодумців.

В Україні на сьогоднішній день представлені майже всі форми нетрадиційної релігійності. Серед новітніх релігійніх течій - неохристиянство. Це релігійні течії, що виникають в рамках традиційного християнства з метою пристосування його до вимог часу. [3]

Основним віросповідним джерелом неохристиянських церков виступає Біблія, центральною фігурою релігійних доктрин - особа Ісуса Христа. Неохристиянство від історичного християнства відрізняється своїм розумінням природи Ісуса Христа, Трійці, сутності Святого Духа, пекла й раю тощо. В Україні до неохристиянських рухів відносяться прибулі з-за кордону місії, новітні церкви (Християнська місія «Еммануїл», «Армія спасіння», Церква Христа святих останніх днів (мормони), Церква повного Євангелія, Церква Христа, Київський християнський центр «Нове життя», Християнська церква «Хвала і поклоніння», проросійське неохристиянське утворення Церква Воскресаючої Богородиці (Богородична церква), церква маріїнської орієнтації «Альфа і Омега» тощо), християнські обєднання українського походження - Спілка християнської міжконфесійної згоди «Логос» і Собор євангельських церков тощо.

Релігії орієнталістського напряму представлені на Україні неоіндуїзмом, течіями буддистського спрямування, рухами сінтоїстської орієнтації. Характерним для неоіндуїстських рухів є, як правило, опора на давню ведичну традицію з використанням досягнень інших культур, цінностей багатьох релігій. В Україні неоіндуїзм представлений громадами і центрами Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Шрі-Чінмоя, Місії «Світло душі», Міжнародного товариства «Всесвітня чиста релігія» (сахаджи), Саї-Баби, осередками Трансцендентальної медитації та іншими.

Буддистські течії представлені в Україні переважно їх модерновими відгалуженнями, які в своїй сукупності дістали назву необуддизм. Необуддистські течії претендують на ортодоксальне тлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, включаючи християнство. Буддизм в Україні представлений громадами таких напрямів, як дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма, кагю, дзог чен, гелугпа, ріме).

Нетрадиційними є також синтетичні релігії, що намагаються поєднати елементи східних і західних традицій, давніх і сучасних культур, філософських, езотеричних й релігійних вчень та вивести деяку «загальну формулу». Поєднання елементів християнства та буддизму, християнства та ісламу, ведичних вчень спостерігається в таких релігійних новоутвореннях, що існують нині в Україні, як Віра Бахаї, Товариство ведичної культури, Церква Уніфікації (Обєднання) Муна, Велике Біле Братство. [5]

Великою різноманітністю вирізняються теософські, езотеричні угруповання, які розвивають вчення подружжя Реріхів, О. Блаватської, А. Безант, Д. Андрєєва, О. Бердника, Д. Кхула, А. Клізовского. Головна ідея вчень теософів - спільний перехід до Іншого Світу, що не може бути сприйнятий пересічною людиною і є наступним вищим щаблем на шляху еволюційного розвитку свідомості.

Цікавим також є неоязичництво. Неоязичництво (рідновірство) в Україні представлене багатьма течіями (Рідна Віра, РУНВіра, Ладовіри, Ягновіри, Орантійці тощо), які обєднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Серед неоязичників є як організаційно оформлені спільноти, які мають певну структуру, так і спільноти, обмежені лише обгрунтуванням свого вчення - специфічного язичницького бачення світу, природи, людини; одні - сповідують пантеїзм, інші - монотеїзм (вшанування Дажбога). Основний контингент неоязичництва національно орієнтована інтелігенція, яка розцінює християнство як чужу для України релігію, а процес відродження язичництва розглядає як основну можливість відродження українства. [2]

Ще одним представником новітніх релігійних рухів на Україні є саєнтологія (від англійського science - наука і грецького logos - вчення). Саєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію. Більшість існуючих в Україні рухів (Діанетика-Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять дедалі більше послідовників у нашій країні, зокрема, діє «Міжнародний альянс нового мислення», в який входить Київський центр Науки Розуму, існують громади в Донецьку, Криму. Деякі з угруповань сцієнтичного характеру існують як у суто світській, так і у виразно культовій формах. Це стосується «біологічного зворотнього звязку», екологічного містицизму, макробіотики, парапсихології, біоритміки тощо. Часто вони практикують спільні зібрання, навчання тощо. [4]

Таким чином бачимо, що сьогодні на території України розповсюджений досить широкий спектр нетрадиційних релігійних течій. Вони стають вагомим фактором розвитку суспільства. Природно, що при появі нового релігійного феномена суспільство з необхідності змушене сформулювати своє ставлення, своє сприйняття чи несприйняття новітнього явища.

Список використаної літератури

1.Аляєв Г.Е. та ін. Лекції з релігієзнавства: Навч. посібник. - К., 1996. Лубський В. І. Релігієзнавство. К., 1997, с. 179-201.

2.Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство. Підручник. - К., 2000.

.Косуха П. Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан, тенденції, релігії. - К., 1994. - С. 122.

.Основи культурології: Навч. посіб. / За ред. Л.О. Сандюк та Н.В. Щубелки. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 400 с

.Релігійні організації в Україні… // Людина і світ. - 1998. - №1. - С 24-27.

.Токарев С.А. Религия в истории народов мира. - М., 1964.

Похожие работы

 

Не нашел материала для курсовой или диплома?
Пишем качественные работы
Без плагиата!