Розвиток венчурного бізнесу на малих підприємствах

Розвиток венчурного бізнесу на малих підприємствах

Розвиток венчурного бізнесу на малих підприємствах

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

.1 Поняття венчурного бізнесу та його функції на малих підприємствах

.2 Форми розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах      

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

.1 Тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в Україні

.2 Тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в світі        

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

.1 Проблеми розвитку венчурного бізнесу в контексті закордонного досвіду

.2 Перспективи розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах в Україні та світ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. В сучасних умовах процесу глобалізації Україна може, використавши свій науково-технічний потенціал, поступово досягти більш високого рівня економічного розвитку. Для такого стрибку їй необхідно зосередити увагу на розвитку конкурентноспроможних високотехнологічних галузей економіки. Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють малі організаційні форми, як-от: венчурні (ризикові) фірми, фірми «спін-офф» (фірми-«паростки»), інвестиційні фонди (венчурне фінансування). Слово «venture» в перекладі з англійської означає ризикове, але багатообіцяюче підприємництво. Отже, венчурне підприємництво - це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього, спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми. Венчурні фірми - це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних з базисними інноваціями. Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців - учених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи в лабораторіях великих фірм, або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу. За оцінкою міжнародної Організації економічного співробітництва і розвитку, на частку малих фірм у промислово розвинених країнах припадає 20-30 % усіх новацій.

Проблеми формування та розвитку венчурного підприємництва висвітлені у працях таких вітчизняних та зарубіжних науковців: Г.Андрощука, Л.Антонюка, О.Батури, В.Бігрейва, В.Ветцеля, А.Вишнякова, А.Галіцкого, П.Гулькіна, А.Дагаєва, І.Дворжака, В.Денисюка, М.Долішньої, П.Дрюкера, В.Мейфілда, В.Новікова, О.Олефіренка, В.Опанасюка, В.Смірнова, В.Соловйова, І.Скоблякової, Ст.Соммерсбі, А.Степаненко, тощо.

Світове співтовариство нині впевнено переходить на стадію розвитку економіки, яка називається «економіка, заснована на знаннях». Тому особливе значення має не тільки фінансування власне знань, але й перетворення знань в ефективне виробництво. Основу фінансування нових технологій, нових галузей промисловості становить венчурний капітал. Обсяг венчурного капіталу не такий великий порівняно з інвестиційними засобами світової економіки, але він дуже важливий для успішного розвитку технологічно орієнтованих країн.

Метою роботи є аналіз розвитку ринку венчурного капіталу в Україні та світі, виявлення основних характерних рис венчурного бізнесу на малих підприємствах та визначення подальших тенденцій його розвитку.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:

визначити природу венчурного бізнесу та його функції на малих підприємствах;

визначити форми розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах;

проаналізувати тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в Україні та світі;

визначити проблеми розвитку венчурного бізнесу в контексті закордонного досвіду;

проаналізувати шляхи розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах.

В роботі використовуються такі методи: метод теоретичного узагальнення, метод системного аналізу, маркетинговий метод, метод спостереження зміни динаміки явищ.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

.1 Поняття венчурного бізнесу та його функції на малих підприємствах

У 1990-х роках в інноваційній сфері провідних розвинених країн намітилися дві важливі тенденції: по-перше, провідна роль у фінансуванні наукових досліджень і розробок переходить від суспільного до приватного сектора; по-друге, максимізація прибутку у сфері досліджень і розробок зовсім не має на увазі пасивних, відчужених і некомпетентних в технологіях інституційних інвесторів. Навпаки, зростає число посередників, що спеціалізуються на аналізі, відборі і управлінні технологічними інноваційними проектами. У колі таких посередників найважливішу роль грають венчурні капіталісти [8].

За способом організації інноваційного процесу виділяють різні моделі інноваційних підприємств. Одним із критеріїв їх розмежування є методи залучення капіталу для реалізації інноваційного проекту, фінансування наукового пошуку і розробок нової продукції. Капітал, що вкладається в інноваційні проекти, у випадку його вдалої комерціалізації може принести значні прибутки. Водночас інноваційна діяльність пов'язана з невизначеністю кінцевих результатів, з можливою втратою капіталу. Отже, бізнес у сфері інноваційного підприємництва має підвищений ризик, тому його називають ризикованим або венчурним бізнесом. Капітал, що вкладається в інновації, має назву венчурного, а новостворені або вже існуючі фірми для втілення інноваційних проектів - венчурними фірмами [9].

Словом «венчурний» з кінця 20 століття стали позначати пов'язані з ризиком дії. Найчастіше воно використовується в поєднаннях «венчурний бізнес», «венчурне підприємство», «венчурний капітал», «венчурне фінансування». Слово запозичене в англійській або французькій мові. Англійське «venture» може бути переведене як ризиковане підприємство, сума, що піддається ризику, небезпечна затія, родинне adventure - ризик, авантюра, пригода. Слово авантюра є запозиченням з французької мови. Французьке aventure - випадок, пригода. Воно сходить до народнолатинськой форми (у класичній латині ця форма не зареєстрована) adventura по префіксальному походженню від venire - приходити. В українській та російській мовах від іменника авантюра за допомогою інтернаціонального суфікса - ист - було утворено іменник авантюрист - шукач пригод. При цьому французький іменник був зареєстрований пізніше, ніж російський. Крім того, поряд з даним значенням в сучасному французькому aventurier придбало несхвальний відтінок - пройдисвіт, інтриган. Передбачається, що вищевідзначений відтінок не відноситься до сучасного венчурного фінансування. Венчурні інвестиції мають вищу міру ризику, але і передбачають здобуття вищих доходів. Механізм венчурного фінансування полягає в схемі, що передбачає настільки високу прибутковість в частини проектів, що вона покриє втрати від збиткових проектів [8].

Перші ідеологи венчурного капіталу - американські економісти Ж. Фенн, Н. Лайанг, С. Прауз, П. Джонсон - визначили венчурний капітал як фінансування акціонерного капіталу інноваційних підприємств малого бізнесу, які мають значний потенціал росту на стадії їх створення і реалізації продукції, у сукупності з консультаційною підтримкою і високим ступенем залучення у процес прийняття рішень [40].

За визначенням Національної асоціації венчурного капіталу США, венчурний капітал - це довгостроковий, ризиковий капітал, який інвестується в акції нових та швидко зростаючих компаній з метою отримання високих прибутків після реєстрації даних компаній на фондовій біржі [12].

За визначенням Європейської асоціації венчурного капіталу (EVCA - European Venture Capital Association), це пайовий капітал, наданий професійними фірмами, які інвестують і спільно управляють новими приватними компаніями або компаніями, що розвиваються і демонструють високий потенціал до зростання [12].

У «Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера» за ред. Р. Дяківа під венчурним капіталом розуміють: капітал, який функціонує у нових сферах діяльності й пов’язаний з великим ризиком; інвестиції у формі емісії нових акцій, що відіграють вирішальну роль у господарському фінансуванні; інвестиції у венчурні проекти освоєння нових технологій чи продукції [2].

О.М.Петрук наводить таке визначення венчурного капіталу - капітал, що вкладається в проекти з підвищеним рівнем ризику: в основному вкладається в нові або реорганізовані компанії, в т.ч. малі підприємства з високим потенціалом розвитку, або просто в ризиковані акції; постачальниками ризикового капіталу є інвестиційні фонди, банки, індивідуальні інвестори, спеціальні державні інститути; прибуток від ризикового фінансування заробляється перш за все від швидкого зростання вартості акцій. Венчурний капіталіст - ризиковий капіталіст, спеціалізована фірма (або фізична особа), що займається капіталовкладеннями з підвищеним рівнем ризику [30].

У літературних джерелах можна зустріти й інші визначення венчурного капіталу. Тому можна констатувати те, що сьогодні єдиного науково обґрунтованого визначення цього поняття немає. Венчурний капітал більшістю дослідників цього поняття розглядається у формі інвестицій для створення нових або розширення існуючих підприємств чи реалізації окремих інноваційних проектів.

Для більш повного розкриття економічної сутності венчурного капіталу необхідно розглянути його основні особливості. Дослідження особливостей венчурного капіталу отримали розвиток у роботах В.В.Опанасюка. Він дослідив природу та сутнісний зміст венчурного капіталу. Аналіз розвитку економічної теорії власності дозволив йому стверджувати, що у своєму розвитку інститут власності постійно трансформується і якісно структурується. Це відбувається як за типологічною та видовою зміною якісної сутності, так і за конкретними формами прояву, що або перебувають у стані діалектичної боротьби, витісняючи одна одну, або століттями співіснують разом, або інтегруються, трансформуються одна в одну. При цьому створюються нові життєздатні форми, що у подальшому також розвиваються, якісно доповнюючи інституційну архітектоніку власності [24].

Окрім венчурного капіталу, важливого значення для економіки набуває таке явище як венчурний бізнес. Так, А.Б. Борисов зазначає, що венчурний бізнес - вид бізнесу, орієнтований на практичне використання технічних і технологічних новинок, результатів наукових досягнень, ще не випробуваних на практиці. Цей різновид бізнесу пов'язаний з великим ризиком, тому його часто називають ризиковим [7].

Б.А. Райзберг, вважає, що ризикове підприємництво - підприємництво, характерне переважно для дрібних підприємств, що діють в наукоємних областях і займаються створенням і поширенням нових технологій, тобто в тих галузях, де великий ризик нездобуття доходів по інвестиціях [32].

Венчурний капітал утворюється в результаті специфічного симбіозу фінансового і людського капіталу. Тобто фінансовий капітал вбирає в себе елементи такого вигляду капіталу, як людський капітал, що виражається в наданні інвесторами не лише грошових коштів, але й економічних, організаційно-управлінських здібностей (управлінських умінь, досвіду ведення бізнесу тощо). Інвестиції людського капіталу мають на увазі під собою вкладення здоров'я, здібностей, знань, навиків, мотивації людиною (інвестором і найнятим ним фахівцем) в те або інше суспільне виробництво (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Вихідні складові венчурного капіталу

Таким чином, найважливішою характеристикою венчурного капіталу, що зумовила його сутність, є те, що він з'явився в результаті злиття двох видів капіталу - людського і фінансового.

В залежності від строку, на який притягуються фінансові ресурси, фінансовий ринок прийнято ділити на ринок капіталів і грошовий ринок. Загальну структуру фінансового ринку і місце в ньому ринку венчурного капіталу можна представити у вигляді схеми (рис. 1.2.).

Однією з головних об'єктивних причин функціонування ринку венчурного капіталу, а також інших ринків можна назвати закономірності кругообігу функціонуючого капіталу, коли на одних сегментах ринку вивільняються тимчасово вільні капітали, а на інших - виникає попит на них.

Рис. 1.2. Місце ринку венчурного капіталу в загальній структурі фінансового ринку

венчурний бізнес капітал

Венчурний капітал розуміється як різновид прямого інвестування та має європейське тлумачення, оскільки, через специфічний економічний і політичний стан в країні, ризиковим є фінансування підприємств, що знаходяться не лише на ранніх етапах розвитку, але і підприємств, що функціонують на стадіях розширення бізнесу, що знаходяться в процесі реструктуризації тощо. Необхідно відзначити, що межа між венчурними і прямими інвестиціями є настільки умовною і розмитою, наскільки схематичне само розділення рівня розвитку компаній на стадії.

Чому венчурний капітал особливо важливий для малих високотехнологічних фірм (тобто малих фірм, товари і послуги яких в значній мірі залежать від науково-технічних навиків або знань)? Основна умова ринкового успіху нових фірм в галузях, заснованих на високих технологіях, - це швидкість їх розвитку. Впровадження нової технології пов'язане з високими початковими витратами, але у міру зростання продажів витрати на виробництво одиниці продукції падають, тоді як споживачам в зростаючій мірі стає вигідно користуватися даною технологією, в порівнянні з її конкурентами. У цьому полягає явище «зростаючої віддачі від масштабу», що серйозно розробляється останніми роками в економічній теорії. Таким чином, науково-технічні розробки, що отримали потужний «поштовх» на ранній стадії, - будь то у вигляді фінансових вливань, вдалої управлінської або маркетингової стратегії, - можуть захопити найбільшу частку ринку і стати законодавцями стандартів, в результаті цього отримуючи левову частку прибутків; при цьому технологія, що виграла, не обов'язково перевершує конкуруючі технології з технічних причин. Очевидно, що знов створені науково-технічні розробки не можуть досягти успіху в конкурентній боротьбі через органічний розвиток на основі нерозподіленого прибутку, що характерний для традиційних секторів. В той же час банківські кредити також не можуть розглядатися як основне джерело інвестицій в стартові науково-технічні новації: причина полягає у високому ризику, оскільки творці нових фірм часто не мають кредитної історії і не можуть забезпечити адекватну заставу; високій долі безперспективних інновацій; труднощах з оцінкою потенційного ринку і з експертизою проекту з боку фінансистів. Проблема полягає ще і в тому, що творці науково-технічних розробок часто не мають фінансових і управлінських навиків. [8].

Велике значення для підвищення життєздатності суб'єктів малого та середнього підприємництва має система організації доступу цих фірм до механізму передачі технологій та результатів наукових розробок у виробництво на основі їх кооперації з великими компаніями.

В цьому аспекті венчурне (ризикове) фінансування має широке і вузьке значення. В широкому значенні розуміється весь вклад у ризикові з точки зору фінансових результатів проекти, перш за все, у галузі високих технологій. У вузькому значенні венчурне фінансування означає довго- або середньострокові інвестиції у вигляді кредитів або вкладень в акції, які здійснюються венчурними фондами з метою створення і розвитку малих швидкозростаючих компаній.

Як правило, малі венчурні (ризикові) підприємства пов'язані зі сферою НДДКР, тому для їх позначення часто використовують поняття «малі інноваційні підприємства». Венчурні фонди утворюються в декількох організаційних формах, головною з яких є спеціалізована незалежна фірма венчурного капіталу. Існують також інші форми: венчурні фонди великих корпорацій, інвестиційні компанії малого бізнесу, науково-дослідні товариства з обмеженою відповідальністю тощо.

Саме через свої венчурні фонди корпорації здійснюють ринкове фінансування малих та середніх фірм. Виходячи з цього, перспективи розвитку в Україні венчурного фінансування, як форми інтеграції великих та малих структур, як уявляється, пов'язані перш за все з реалізацією потенціалу промислово-фінансових груп. Взаємодія останніх з малими інноваційними фірмами ефективно сприяла б вирішенню протиріччя між творчими можливостями українських вчених, які незатребувані, і необхідністю керованого оновлення технічної основи фактично усіх галузей народного господарства. Це певною мірою вирішило б і проблему «відпливу мізків» [9].

.2 Форми розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах

Поряд із звичайними інноваційними малими підприємствами у сфері розробки і впровадження технічних новинок функціонують мобільніші і перспективніші венчурні (ризикові) малі фірми, що використовують венчурне фінансування, венчурний капітал. Таким чином, венчурна фірма - тимчасова організаційна структура, зайнята розробкою наукових ідей і перетворенням їх в нові технології і продукти, що створюються з метою апробації, доопрацювання і доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій.

Сучасними малими венчурними підприємствами є гнучкі і мобільні структури, які відрізняються дуже високою і цілеспрямованою активністю, що поясняється прямою зацікавленістю працівників підприємства і інвесторів в швидкій успішній комерційній реалізації ідеї, що розробляється, технології, об'єкту, винаходу з мінімальними витратами.

Ініціаторами венчурного підприємства виступає невелика група осіб - талановиті інженери, винахідники, вчені, менеджери-новатори, що бажають присвятити себе розробці перспективної ідеї і при цьому працювати без обмежень, неминучих в лабораторіях великих фірм, діяльність яких лімітується жорсткими програмами і централізованими планами. Такий метод організації досліджень дозволяє максимально використовувати потенціал наукових кадрів.

Створюються венчурні фірми на договірній основі і на грошові кошти, отримані шляхом об'єднання засобів декількох юридичних або фізичних осіб, або на вкладення і кредити крупних компаній, банків, приватних фондів і держави. Створення венчурних фірм передбачає наявність наступних компонентів: ідеї інновації; суспільної потреби і підприємця, готового організувати нову фірму; ризикового капіталу для фінансування подібних фірм.

Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах - або шляхом придбання акцій нових фірм, або за допомогою надання кредиту різноманітного вигляду, зазвичай з правом конверсії в акції. Венчурним капіталом є вкладення засобів не лише крупних компаній, але і банків, держави, страхових, пенсійних і інших фондів, у сфери з підвищеною мірою ризику, в новий бізнес, що розширюється або зазнає різких змін. Характерною особливістю інвестування у венчурний бізнес є вкладення фінансових коштів без всяких гарантій і матеріального забезпечення з боку венчурних фірм. Інвестування у венчурний бізнес має наступні особливості: фінансові кошти вкладаються без матеріального забезпечення і гарантій; обов'язкова пайова участь інвестора в статутному капіталі; засоби надаються на тривалий термін і на безвідплатній основі; активна участь інвестора в управлінні фірмою.

Перевагами венчурного бізнесу є гнучкість, рухливість, здатність мобільно переорієнтовуватися, змінювати напрями пошуку, швидко уловлювати і апробовувати нові ідеї. Венчурний бізнес приводить до створення нових життєздатних господарських одиниць, що впливають на всю традиційну структуру ведення наукових досліджень, і викликає структурні зміни в суспільному виробництві країни; збільшує зайнятість висококласних фахівців; сприяє технічному переозброєнню традиційних галузей економіки; спонукає крупні корпорації до вдосконалення принципів управління і організаційних структур [22].

Найбільшого поширення венчури набули в наукоємних галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень і інженерних розробок, унаслідок того, що на сучасному етапі роль малого бізнесу в наукових дослідженнях і розробках істотно зросла.

Венчурний капітал надається формальним і неформальним секторами. У формальному секторі переважають «фірми (або фонди) венчурного капіталу» (venture capital firms; далі - ФВК), що є по організаційно-правовій формі партнерствами (private partnership) і об'єднують ресурси ряду інвесторів: приватних і державних пенсійних фондів (на них в Європі доводиться понад 50% всіх інвестицій венчурного капіталу), добродійних фондів, корпорацій, приватних осіб і самих венчурних капіталістів - власників ФВК. Як правило, інституційні інвестори розподіляють 2 -3% свого інвестиційного портфеля в альтернативні активи, такі як венчурний капітал. ФВК інвестують притягнені засоби в нові фірми, які можуть принести високий дохід протягом 5-7 років. Окрім ФВК, учасниками формального сектора є спеціальні підрозділи або дочірні підприємства комерційних банків чи нефінансових промислових корпорацій («corporate venturing»), а також державні інвестиційні програми [8].

Венчурний бізнес, окрім фінансування, вимагає підвищеної підприємницької активності, ентузіазму учасників. Саме вони визначають долю нового проекту, зацікавлені в його успішному завершенні. Основними учасниками інноваційної діяльності здебільшого виступають:

винахідник, або особа, яка прагне впровадити у виробництво чиюсь ідею;

керівник венчурної фірми, який підтвердив своє прагнення фінансувати ризикований проект за рахунок коштів очолюваного ним підприємства;

інвестор, який забезпечує гарантоване фінансування проекту протягом тривалого періоду.

Для узгодження дій учасників інноваційного процесу використовують різні організаційні моделі венчурного бізнесу.

По-перше, це малий інноваційний бізнес. За даними статистики, незалежні малі підприємства в 70 - 80-х роках зробили для інноваційного бізнесу більше, ніж за всі попередні століття. Малий бізнес виконує чітко окреслені функції в самому процесі нововведень. До них відносяться експериментування, початкове освоєння комерційних нововведень, виготовлення складної нестандартної продукції тощо. Без створення так званих інноваційно-впроваджувальних «команд» і малих фірм, які спеціалізуються на пошуку, розробці і втіленні нововведень, великий бізнес у сучасних умовах не в змозі успішно вирішити завдання прискорення інноваційних процесів. Малі фірми швидше впроваджують науково-дослідні розробки виробничих процесів.

По-друге, великі фірми, які здійснюють крупномасштабні інноваційні проекти. Ці фірми мають більше фінансових можливостей для проведення фундаментальних досліджень, конструкторсько-технологічних розробок. У великих фірмах зменшується ризик у випадку відсутності успішного результату. Він перекривається масштабами звичайної діяльності, можливістю вкладати кошти відразу в декілька інноваційних проектів. Невдача в одних проектах перекривається значним прибутком від впровадження інших. Водночас великі компанії обтяжені важкою, іноді забюрократизованою управлінською пірамідою. Вони менш жваві і гнучкі в реакції на вимоги ринку. Все це сповільнює інноваційний цикл, веде до втрати конкурентних переваг. Звичайно, це суттєвий недолік інноваційного підприємництва в цих фірмах [17].

По-третє, в сучасних умовах дістали розвиток форми колективного підприємництва. До них відносяться консорціуми, венчурні компанії, програми науково-виробничого партнерства. Наприклад, у США розгорнулися широкі інтеграційні програми, створено 40 науково-дослідних консорціумів за участю десятків провідних фірм у передових галузях. В Японії, Великобританії, Німеччині і Голландії за минуле десятиліття пройшла «інкубація» нових фірм при університетах, великих дослідних центрах та корпораціях.

залежні компанії - із значною участю капіталу, який може бути їм наданий у формі приватних або державних кредитів;

акціонерні компанії - використовують свій акціонерний капітал для інвестування в акції малих венчурних підприємств.

Крім того, венчурні компанії можуть бути державними, приватними, пов'язаними з банками, а також належати великим корпораціям. В останньому випадку багато великих корпорацій організують невеликі автономні підприємства. Вони дістали назву «внутрішні ризикові підприємства». Принципове значення має той факт, що засоби для їх фінансування виділяються корпоративними підрозділами. Саме ці структури мають власний бюджет для розвитку інноваційного підприємництва.

Надання всебічної підтримки невеликим фірмам для реалізації власних проектів великих компаній дістало назву «бізнес-інкубатори». Світовий досвід підтверджує високу ефективність такої форми організації інноваційного підприємництва [9]

Бізнес-інкубатор - це одна з найбільш потенційно дійових форм забезпечення прямого і непрямого економічного сприяння суб'єктам малого підприємництва.

Інкубатор - це спеціалізована організація (або підрозділ великої компанії), головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. Масштаби їх діяльності можуть бути різними: від невеликого інкубатора до формування своєрідних інкубаторських центрів розвитку малого підприємництва.

З метою сприяння розвитку та підтримки інкубаторів майже всі індустріально розвинені країни розробляють спеціальні інкубаторські програми. Мета таких програм - підтримка малих фірм на початковій, найбільш непередбаченій стадії становлення, розробки та впровадження інновації. В межах цих програм малі фірми на пільгових умовах отримують доступ до оренди виробничих приміщень, обладнання, системи підвищення кваліфікації, енерго- та водопостачання. Підтримка на початкових стадіях діяльності суб'єктів малого підприємництва в середньому удвічі збільшує термін діяльності малих фірм, як правило інноваційних, після їх виходу із інкубатора порівняно з «позаінкубаторськими» фірмами, що свідчить про дієвість механізмів підтримки малого підприємництва, які приймаються на ранніх, найбільш вразливих стадіях його діяльності. Функції інкубаторів постійно розширюються, але необхідно виділити три основні функції.

Перша важлива функція інкубаторів - здійснення ділової експертизи для створення фірм. Як правило, такі послуги у 92% випадків гарантують підприємцям-початківцям захист від помилок, що можуть виникнути через відсутність певного досвіду в сфері менеджменту, маркетингу тощо. Консультаційна діяльність поєднується з навчанням (підготовкою або перепідготовкою) персоналу фірми [33].

Друга функція інкубаторів - фінансування клієнтів. Чим більше коло потенційних джерел фінансування, тим більшого значення набуває обґрунтованість вибору, а отже якість і повнота консультаційних послуг, які його визначають. Рекомендації спеціалістів інкубаторів сприяють отриманню кредитів або фінансуванню на ранніх стадіях створення фірми.

Третя функція інкубаторів - сприяння економічному розвитку регіонів шляхом підвищення зайнятості їх населення, активізації підприємницької діяльності, формування мережі підприємств інфраструктури. Саме ці обставини обумовлюють зацікавленість регіональної (місцевої) адміністрації в розвитку інкубаторів. Інвестори від вкладення своїх коштів у становлення малого підприємництва у перші п'ять-сім років практично не мають якогось прибутку. Більше того: вони наперед погоджуються на можливі втрати в обмін на значні ставки можливого прибутку від випуску конкурентоспроможної продукції. В цьому відношенні інкубатор має переваги перед іншими організаційними формами створення й реалізації нової продукції, оскільки він забезпечує малим фірмам більшу стійкість, а це, в свою чергу, слугує основою для того, щоб кошти, вкладені інвесторами у таке підприємство, з більшою часткою гарантії повернулися до нього з відповідним прибутком.

Отже, існують різні форми коопераційних зв'язків малих, середніх та великих підприємств. Створення відповідних правових, економічних, соціальних та організаційних передумов допоможе становленню та подальшому розвитку різноманітних форм інтеграційних зв'язків цих підприємств, що значною мірою сприятиме підвищенню ефективності цих підприємств, їх фінансовій стійкості та конкурентноздатності. Існування та взаємовигідні зв'язки малих, середніх та великих підприємств, їх оптимальне співвідношення є не лише необхідністю існування та розвитку цих підприємств, а й найважливішим компонентом ринкової економіки.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

.1 Тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в Україні

Венчурний бізнес в Україні знаходиться на стадії становлення. Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує впровадження в життя державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності, є Міністерство освіти і науки України. Проведення цілеспрямованої державної науково-технічної політики в галузі інноваційного підприємництва формує єдину систему наука-техніка-виробництво. Науково-технічна політика включає такі елементи:

наукову політику, визначення пріоритетів;

політику в галузі освіти;

підтримку нових інноваційних структур;

державну науково-технічну політику;

стимулювання наукових досліджень у найбільш перспективних галузях;

індустріальну політику, оновлення виробничого потенціалу;

стимулювання попиту на наукоємну продукцію.

Кожен із наведених напрямів втілюється шляхом конкретних заходів. Зокрема, індустріальна політика передбачає стимулювання випуску нової продукції, підтримку шляхом цільового фінансування із бюджету.

Головною проблемою здійснення інноваційного процесу є кінцеве впровадження та поширення вже розроблених технологій. Це пояснюється головним чином тим, що науковий сектор дуже повільно та з великою кількістю перешкод робить спробу внести елементи комерційних відносин в організацію своєї діяльності. Безперечно, важко уявити професора фізики чи хімії, який поряд із власною науковою діяльністю здійснює маркетингові дослідження ринку, шукає перспективи комерційної реалізації своїх розробок. Такими справами повинні займатися професіонали сучасного менеджменту, фінансисти, маркетологи, консалтингові фірми.

Постає питання: «Чому західні технопарки, технополіси, інкубатори малого бізнесу успішно функціонують?». Справа полягає в тому, що вони, окрім могутнього науково-технічного та фінансового потенціалу для здійснення наукових розробок, професійно володіють інструментами інноваційного маркетингу та менеджменту. Саме це вдале інтегрування наукових досліджень і організації бізнесу забезпечує комерційний успіх нових продуктів та технологій на ринку. Тому інноваційне підприємництво в Україні повинно поєднувати такі функції: пошук необхідних технологій; залучення коштів на їх впровадження; маркетингове дослідження перспектив даних технологій на ринку. Тільки за таких умов можуть бути налагоджені зв’язки між окремими ланками інноваційного процесу. Використання світового досвіду у поєднанні з власним досвідом дозволить визначити шляхи формування венчурного бізнесу в Україні [9].

Венчурне підприємництво в Україні є на сьогоднішній день досить перспективним, про що свідчить діяльність венчурного фонду Western NIS Enterprise Fund. Однак задля формування дієвого ринку венчурного підприємництва в Україні необхідно вирішити низку складних комплексних проблем, як у правовому аспекті (законодавче визначення венчурного підприємництва, його підтримка та регулювання), так і з погляду формування ефективної інфраструктури венчурного бізнесу. За даними венчурних компаній в українські підприємства вже вкладено понад 250 млн. абл. Венчурних інвестицій. Суми, що у найближчий рік можуть бути спрямовані венчурними компаніями на інвестиції, коливаються від 20 млн. до 100 млн. абл., і при наявності достатньо великої кількості ринків, що динамічно розвиваються, за оцінками експертів, є дуже незначними. Найближчим часом можливість надходження значного іноземного капіталу в Україну як і раніше залишається невеликою. Деякі вітчизняні компанії, що, як правило, не називають себе венчурними, також намагаються використовувати інструменти венчурного інвестування. Проте вони ще не мають достатньо коштів для створення спеціалізованих фондів.

Менеджери венчурних фондів констатують, що протягом останніх двох років умови їхньої роботи на українському ринку помітно змінилися:

По-перше, венчурний капітал, який по своїй природі спеціалізувався на придбанні невеликих (до 49%) пакетів акцій, після кількаразових втрат дрібних пакетів був змушений переключитися на контрольні. Це, в свою чергу, призвело до значного збільшення суми однієї інвестиції (від 1-3 млн. до 7-10 млн. абл.) і скоротило кількість угод [6].

По-друге, зіштовхнувшись із серйозними проблемами забезпечення ефективності інвестицій, так як останнім часом жодний з відомих операторів українського ринку не зміг навести приклад продажу свого великого підприємства стратегічному інвестору, сьогодні венчурні фонди орієнтуються на роботу лише з компаніями, що вже сформувалися. Причому такими, які спроможні найближчим часом стати лідерами на своїх ринках і, отже, у майбутньому спростити процедуру пошуку стратегічного інвестора.

По-третє, дотепер більшість фахівців венчурного інвестування намагаються особливо не ризикувати й вкладають венчурний капітал в українські підприємства лише на 2-3 роки. Високі політичні, законодавчі та макроекономічні ризики в Україні не дозволяють використовувати венчурні інвестиції у довгострокових проектах (понад 5 років), хоча венчурний капітал необхідний більшості інноваційних підприємств України для впровадження (комерціалізації) їх наукових розробок саме на довгостроковий термін.

Венчурні фонди сьогодні змушені працювати на відносно невеликих за розмірами ринках, що на даному етапі характеризуються низькою конкуренцією серед виробників товарів і послуг, а також достатньо невисокою платоспроможністю населення. Насамперед це стосується споживчих ринків, наприклад, виробництва продуктів харчування і будівельних матеріалів, а також сфери роздрібної торгівлі. Тому необхідно сприяти залученню в Україну капіталу приватних та інституційних венчурних інвесторів, адже венчурне фінансування стимулює розвиток науково-технічного прогресу та сприяє прискоренню впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво [14].

Однак, Україна зовсім не обов’язково повинна повторювати весь шлях розвитку венчурного підприємництва впродовж 20-25 років, який пройшла Західна Європа. Використовуючи накопичений міжнародний досвід, приклади розвитку венчурного бізнесу в Західній Європі і США, та ефективно впроваджуючи необхідні реформи, Україна цілком могла б сформувати ринок венчурного підприємництва вже через 10 років. Наприклад, Фінляндія в свій час досягла визначних успіхів у розвитку венчурного бізнесу та високих технологій лише за 10 років, а Ізраїль - за 15 років. Економічно Україна розвивається достатньо швидкими темпами, але вона не використовує всі свої інноваційні можливості. Це пов’язано з тим, що не розроблена концепція розвитку венчурного фінансування інноваційної діяльності та стратегія формування регіональної інфраструктури інноваційного підприємства. При виконанні цієї умови венчурний бізнес буде інтенсивно розвиватися у майбутньому [19].

Таким чином, український венчурний бізнес має свої особливості та тенденції і орієнтований переважно не на розвиток інноваційних проектів, технопарків та технополісів, а схильний до вкладення коштів в такі сфери економіки, як будівництво та нерухомість (абл.. 2.1).

Таблиця 2.1.

Особливості вкладення венчурних інвестицій в Україні

Темпи економічного та соціального розвитку країни визначаються розвитком науки, освіти, процвітанням наукоємних галузей економіки, тобто успішний розвиток економіки країни прмим чином залежить саме від ефективної комерціалізації інновацій та новітніх технологій. Ключовим фактором в такому випадку стає венчурне інвестування, яке є каталізатором трансформації наукових досліджень і розробок в продукт, що користується попитом на ринку. Дослідження у сфері облікового забезпечення венчурного інвестування дозволяють встановити:

. В Україні венчурне інвестування має свої специфічні особливості та тенденції розвитку, що спричинене наявністю певних факторів, які в свою чергу, перешкоджають та стримують активність венчурного інвестування. До основних проблем розвитку венчурного інвестування належать: відсутність розвинутої інфраструктури, нестабільне зовнішнє середовище, що підвищує ризики вкладення коштів, та слабкий зв’язок науки і виробництва в країні.

. Роль венчурного капіталу в подальшому розвитку економіки України полягає у фінансуванні та розвитку інноваційної діяльності, поширенні новітніх технологій та збільшенні зайнятості високопрофесійного персоналу на території України.

3. Розвиток венчурного інвестування в Україні зумовлює необхідність розробки адекватного облікового забезпечення здійснення даної діяльності. Виходячи з цього, перспективними напрямами подальших наукових досліджень є [38]: - документування операцій з венчурними інвестиціями; - бухгалтерська оцінка венчурних інвестицій; - побудова системи рахунків облікового відображення операцій з венчурними інвестиціями; - розробка внутрішньої звітності та удосконалення фінансової звітності щодо відображення інформації про операцій з венчурними інвестиціями; - аналіз ефективності венчурного інвестування підприємства; - особливості здійснення внутрішньогосподарського контролю операцій з венчурними інвестиціями на підприємстві.

.2 Тенденції діяльності венчурного малого бізнесу в світі

Венчурне інвестування стало одним з найефективніших інструментів впровадження прикладних інноваційних розробок в світі. До появи венчурного капіталу в світі були відомі кілька джерел фінансування малого та середнього бізнесу: банківський капітал, великі корпорації і компанії та заможні люди, що готові вкладати значні кошти в ризикову справу. Перший венчурний фонд, заснований Артуром Роком в 1961 р., був розміром 5 млн. дол. США, з яких інвестовано було всього 3 млн. Але результати роботи фонду виявилися приголомшливими: витративши всього 3 млн., А. Рок через нетривалий час повернув інвесторам майже 90. Після цього у нього були проекти, що призвели до появи таких відомих сьогодні назв, як «Intel» і «Apple Computer». Перші кроки у розвитку венчурного бізнесу в Європі зробила Великобританія. Якщо в 1979 р. загальний обсяг венчурних інвестицій у цій країні становив всього 20 млн. фунтів, то в 1987 р. він уже перевищував 6 млрд. фунтів. Венчурне фінансування стало одним з двигунів економіки розвинених країн, хоча обсяг його капіталовкладень у загальному інвестиційному потоці відносно невеликий.

Венчурне фінансування в США спрямовується в основному в сферу біотехнологій ( 17,5 % від зальної суми коштів, що витрачаються на ризикові проекти), програмного забезпечення (14,4 %), розробки медичного обладнання (11 %). Характерною рисою функціонування системи венчурного інвестування є висока концентрація венчурного капіталу в певних регіонах країни, що лідирують за інтенсивністю інноваційного процесу. Так, наприклад, у США він зосереджений переважно в: Силіконовій долині (штат Каліфорнія, близько 33 % від національного венчурного капіталу), Новій Англії (близько 14 %), Південному сході (Алабама, Флорида, Джорджія тощо, близько 12,5 %), Середньому Заході (Іллінойс, Міссурі і т.д., близько 9 %) тощо. У Канаді венчурний капітал також розподілений нерівномірно, лідирують провінції Онтаріо (понад 45 % ризикових інвестицій) і Квебек (понад 25 % венчурного капіталу). Деякі провінції (Британська Колумбія, Степові провінції) стрімко нарощують обсяги венчурних інвестицій, що пов'язано із зростанням інноваційної активності.

Показовим є той факт, що для венчурного інвестування США характерне таке: від 95 до 97 % пропозицій відхиляються на стадії розгляду, від 3 до 5 % - на стадії оцінки, лише 1 % проектів отримує схвалення і лише 0,5 % - фінансування. І лише близько третини венчурів приносять основний прибуток [28], а 5 % венчурів приносять прибуток 10:11. Незважаючи на це, венчурний бізнес відіграє велику роль в інноваційному розвитку економіки США.

Слід зауважити, що не тільки американські та західноєвропейські компанії можуть бути прикладами вдалого розвитку інноваційних проектів. Китай завжди був об’єктом пильної уваги європейців як велика екзотична східна країна, де час від часу провадяться масштабні соціально-економічні експерименти. Розвиток відкритої економіки в Китаї логічно привів до становлення венчурного бізнесу. Якщо 15 років тому венчурні інвестиції здійснювалися державними фондами, то сьогодні у венчурному бізнесі все більш активно проявляє себе іноземний інвестор. У 90-х роках виникла цілком дієздатна система венчурних інвестицій, відповідно до якої держава кредитувала перспективні науково-технічні розробки. Вагомі іноземні гравці на ринку венчурних інвестицій з’явилися в 1997 році. Перші інвестиції - це вкладення 18 млн. дол. США в компанію AsiaInfo і 6,5 млн. дол. - у першу китайську венчурну ІТ-компанію, попередника Sohu.com. У подальші роки було прийнято ряд законопроектів, які полегшили створення комерційних та іноземних венчурних фондів у Китаї. Усі венчурні фонди, що функціонують у даній країні поділяють на п’ять типів: державні, університетські, корпоративні, іноземні та спільні венчурні фонди.

Перший венчурний фонд, створений у Китаї Міністерством фінансів спільно з Комісією з науки і технологій у 1985 році, був державним. Венчурні фонди, створені при університетах, почали з’являтися у великій кількості, починаючи з 2000 року. Корпоративні фонди на сьогоднішній день становлять більшість фондів, що функціонують у Китаї. Нарівні з корпоративними іноземні венчурні фонди з моменту їх появи в Китаї в 1992 році стали основним джерелом венчурних інвестицій. Якщо врахувати, що отримання необхідного досвіду і налагодження зв’язків - це питання часу, то за умови подальшої відкритості економіки Китаю для зарубіжних інвесторів можна прогнозувати зростання значущості іноземних та спільних венчурних фондів на ринку венчурних інвестицій Китаю [23].

Основними тенденціями світового ринку венчурного фінансування за 2000-2016 роки є такі:

у 2001-2003 роках відбувся істотний спад на венчурному ринку в результаті кризи в ІТ сфері;

до 2012 року спостерігалося відновлення ринку по декількох ключових параметрах: обсяг інвестицій, кількість угод і середній розмір угоди;

обсяг венчурних інвестицій у 2011 році становив близько 40 % щодо рівня 2000 року;

через світову фінансово-економічну кризу, що почалася в 2012 році, відбувся значний спад ринку венчурних інвестицій - приблизно у 1,5 рази щодо рівня 2011 року;

у 2014 році рівень обсягу венчурних інвестицій становив лише 25 % від рівня 2000 року;

у 1-му півріччі 2016 року намітилося відновлення ринку: за підсумками I кварталу зростання становило 13 % щодо аналогічного періоду 2013 року;

разом із зростанням обсягів інвестицій в усьому світі, крім США, спостерігається зростання обсягів угод;

криза довела високу залежність венчурного ринку від фінансового стану інституційних інвесторів і від наявності попиту великих технологічних компаній на технологічні прориви [13].

Налагоджене та продумане державне управління інноваціями може значно підвищити рівень прибутковості малих венчурних фірм, завдяки особливій підприємці і спеціальному оподаткуванню. Наприклад, механізму державного регулювання інноваційної діяльності у Штатах притаманні такі особливості у вигляді пільг:

можливість перенесення пільг на майбутнє: від 3 до 15 років;

пільговий режим амортизаційних відрахувань: строк служби обладнання до 3-х років, а для інших фондів - до 5-ти років;

пільгове оподаткування венчурних фірм, що здійснюють НДДКР: до 20% приросту на НДДКР порівняно із середньорічним рівнем цих витрат за попередні 3 роки; до 20% витрат компаній на програми фундаментальних наукових досліджень, що виконуються університетами за контрактами з ними, вирахування з доходу, що оподатковується, вартості наукової апаратури та обладнання, яке безкоштовно передається компаніям університетами та науково-дослідними організаціями;

немає податку на оренду венчурних фірм;

не підлягає оподаткуванню юридична форма ризикового капіталу;

інвестиційний податковий кредит: зменшення податку на прибуток, установленого в розмірі від 6 до 10% загальної вартості інвестицій в устаткування;

зменшення податку на прибуток від організацій з цінними паперами венчурних структур: 60% доходу не оподатковується взагалі, а 40% оподатковується звичайними податками;

адміністрація в справах малого бізнесу гарантує повернення приватного капіталу, який вкладається у венчурних бізнес: до 90% приватного капіталу;

АМБ - надає субсидії венчурному бізнесу на розширення зовнішньоекономічної діяльності - різні види управлінської допомоги: до 100 тис. дол. на 8 років, до 1 млн. дол. на 25 років;

федеральні відомства зобов’язані виділяти зі свого бюджету кошти на фінансування венчурного бізнесу: не менше ніж 1,25% зі свого бюджету;

згідно з законодавством, США залучають венчурні фірми до виконання всіх інноваційних проектів: вартість проектів більше ніж 100 тис. дол.;

пільги з оподаткування приросту капітальних активів: 2/3 отриманої суми включається в оподаткований дохід [34].

Для надання допомоги венчурним фондам уряди багатьох західноєвропейських країн проводили політику по створенню сприятливого середовища для нової форми інвестиційного фінансування. Наприклад, в Голландії діяла схема РРМ. В рамках PPM уряд Голландії гарантував венчурним фондам повернення 50 % можливих збитків, пов'язаних з їх інвестиціями в приватні компанії. Дану програму застосували на початку 1980-х років в період економічної кризи. Це дозволило досить ефективно простимулювати значне зростання венчурних фондів і, як наслідок, активізувати фінансування інноваційного бізнесу Голландії.

Окрім національних програм діє ряд міжнародних програм, які реалізує і фінансує Європейська рада. Програма «Euroteсh Сapital» була розроблена з метою створення стимул-реакцій для залучення венчурних фондів до інвестування в крупні міжнародні проекти в області високих технологій. Діє і програма «Jоint Vеnturе Phаrе», направлена також на стимулювання створення спільних підприємств за участю венчурного капіталу в країнах Центральної і Східної Європи [2].

Для сучасної України, як і раніше, актуальний унікальний досвід формування і становлення ринку венчурного капіталу в США. У 1970 р. цей ринок в країні практично був відсутній, в 1980 р. весь сукупний венчурний капітал США не перевищував 1 млрд. дол., але вже до середини 1990-х років досяг рівня 35 млрд. дол. На сьогоднішній день найбільший ринок венчурного капіталу функціонує саме в США.

Починаючи з 2002 р. прослідковувалася чітка тенденція зростання обсягів венчурних інвестицій. У 2011-2012 рр. був досягнутий рекордний об'єм венчурного інвестування в США - більше 30 млрд. дол. на рік. Проте в 2013 р. на тлі світової фінансової кризи обсяг інвестування став рекордно низьким - 19,7 млрд. дол. Але вже на початок 2014 р. венчурний капітал став знову набирати обертів і на сьогоднішній день практично досяг докризового рівня (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Динаміка ринку венчурних інвестицій США в 2011-2015 рр.

При цьому спад на ринку венчурного інвестування супроводжувався значним скороченням кількості венчурних фондів. Так, в 2011 р. діяли 237 фондів, в 2013-му - всього 160, на початок 2016 р. ситуація трохи покращала - функціонував вже 181 фонд [11].

Значний успіх венчурного підприємництва і його динамічний розвиток залучили до нього підвищений інтерес фінансових і урядових структур. Виникла об'єктивна потреба створення сучасної інфраструктури венчурного фінансування і вдосконалення взаємозв'язків в інвестиційній сфері в цілому. У 1973 р. була утворена Національна асоціація венчурного капіталу (Nationаl Vеnture Сapital Assоciation - NvСa) з метою формування в широких колах усвідомлення важливості венчурного фінансування для посилення конкурентоспроможності економіки США, а також для представлення в суспільстві інтересів венчурних капіталістів і компаній, що розвиваються. Афільована структура асоціації - «Американські підприємці для економічного зростання» (Amеrican Entreprenеurs for Ecоnomic Grоwth - AeЕg) - це загальнонаціональна організація, яка включає близько 10 тис. компаній, що розвиваються, на яких працює більше мільйона американців [11].

Оскільки найбільш переважною стратегією «виходу» для компаній з венчурним капіталом виступає публічне розміщення акцій, фондові дилери оперативно відреагували на дану ситуацію створенням системи автоматичного котирування Національної асоціації дилерів цінних паперів (NАSDAQ) - другої (після Нью-Йоркської) фондової біржі США, яка спеціалізується на первинному розміщенні акцій інноваційних компаній.

Окремо слід виділити програму по інвестиціях в малий бізнес - Smаll Businеss Invеstment Соmpanies (SBIС). SBIС є унікальною програмою державно-приватного партнерства, за допомогою якої було здійснено венчурне фінансування більше ніж 150 тис. малих і середніх підприємств в обсязі 90 млрд. дол. США.

Венчурний бізнес США сформувався як специфічна галузь підприємництва в період активного розвитку мікроелектроніки і комп'ютерних технологій і дав потужний поштовх для успішного розвитку даних напрямків. Світові лідери комп'ютерної індустрії - компанії Micrоsоft, Intеl, Applе Cоmputеrs, Cоmpаq - досягли вражаючих фінансових результатів, завдяки саме венчурному фінансуванню на ранніх стадіях розвитку компаній.

Ключові позиції у венчурній індустрії США за підсумками 2015 р. посідають: програмне забезпечення, біотехнологія, медицина, енергетика і IT- послуги (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура венчурних інвестицій в США за галузями [11]

Якщо розглядати структуру венчурних інвестицій по стадіях розвитку інноваційних підприємств, то в 2015 р. на «посівну» стадію в США було направлено 11 % інвестицій, на стадію «раннього зростання» - 38 %, на стадію «розширення» - 27 % і на пізню стадію - 24 % [1]. Таким чином, на посівну і ранні стадії розвитку компаній доводиться близько половини венчурного капіталу.

У Європі венчурне фінансування стало розвиватися на початку 80-х років XX ст. Поза сумнівом, практика такого інвестування існувала в європейських країнах задовго до цього рубежу, але сучасних рис індустрія венчурного фінансування стала набувати саме в цей період. Багато в чому швидкий розвиток венчурного інвестування в Європі був обґрунтований наявністю двадцятирічного американського досвіду, який дозволив уникнути істотних помилок і адаптувати до європейських умов вже відпрацьовані фінансові і управлінські технології. Але не можна також не враховувати заслуги і зусилля європейських венчурних капіталістів, які забезпечили сьогоднішній стан галузі. Багато в чому етапи розвитку європейського венчурного підприємництва повторюють американський досвід. У 1983 р. була організована Європейська асоціація прямого інвестування і венчурного капіталу (ЕVCА), що було спільною ініціативою представників венчурної індустрії і Європейської комісії [10]. Стратегічними завданнями EVCA стали:

залучення інституційних інвесторів до участі у венчурному інвестуванні;

розробка доступних і ефективних стратегій і механізмів венчурного капіталу;

захист інтересів учасників венчурної індустрії [12].

За участю ЕVCА була створена Європейська асоціація біржових дилерів (ЕАSD) - об'єднання венчурних капіталістів, інвестиційних банків, біржових дилерів і інших інвестиційних інститутів - з метою формування механізмів підтримки економічного розвитку і інновацій в Європі. Однією з перших ініціатив ЕVCА була організація європейської фондової біржі для швидко зростаючих молодих компаній - Системиа автоматичного котирування Європейської асоціації біржових дилерів (ЕАSDАQ). Її структура і основні принципи функціонування були запозичені в аналогічної американською NАSDАQ. Акції деяких компаній, які торгують в ЕАSDAQ, також котируються і на NАSDАQ.

Участь урядів європейських країн в процесі венчурного фінансування грає величезну роль. Доля засобів страхових компаній і пенсійних фондів у венчурному капіталі Європи досягає 35 % інвестицій. Прикладом участі держави у венчурному фінансуванні можуть слугувати так звані фонди фондів, які організовуються при істотній участі (до 40 %) держави. Найбільш відомі з них фонди: UК Нigh Tеchnоlogy Fund (Великобританія), Кfw (Німеччина) і ряд інших. Динаміка венчурного фінансування в Європі представлена у табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Динаміка ринку венчурних інвестицій Європи у 2012-2015 рр.

Венчурне фінансування в Європі, як і в США, значно скоротилося унаслідок світової фінансової кризи. Якщо в 2012 р. обсяг венчурних інвестицій перевищував 4,7 млрд. євро, то в 2013-му - знизився до 3,8, а в 2014-му - до 3,5 млрд. євро. Позитивною є тенденція досить швидкого відновлення об'ємів венчурного фінансування в Європі до 4 млрд. євро в 2015 р. В порівнянні з США європейська структура венчурних інвестицій більш диверсифікована (рис. 2.2).

Венчурні інвестиції в Європі розміщують практично у всі сектори економіки у відносно рівних розмірах. На відміну від США, в трійці лідерів по обсягах інвестицій окрім біофармацевтики і енергетики присутній сектор бізнесу-послуг. Останніми роками відбувається переорієнтація венчурних інвестицій в технологічний сектор, що є загальносвітовою тенденцією для розвинених країн [1].

Що стосується розподілу венчурних інвестицій по стадіях розвитку інноваційних компаній, то в цілому в Європі спостерігається схожа з США тенденція. У 2015 р. 48 % венчурного капіталу доводилося на «посівну» і ранню стадії, 52 % - на розширення і пізню стадію. На відміну від США, в Європі значно менші обсяги венчурних інвестицій доводяться на «посівну» стадію - 7 %, у США - 11 %. При цьому на ранній стадії європейські венчурні інвестиції на 3 % перевищують обсяги фінансування у США. Проаналізуємо венчурний капітал Європи в розрізі країн-учасниць (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Пайове співвідношення країн Європи у венчурному фінансуванні в 2015 р. [3]

Як і раніше провідним гравцем венчурної індустрії Європи залишається Великобританія: більше 30 % загальноконтинентального обсягу інвестування, на другому місці Франція - близько 15 %, на третьому - Німеччина - 13,5 %.

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

.1 Проблеми розвитку венчурного бізнесу в контексті закордонного досвіду

Український ринок венчурного інвестування істотно відрізняється від зарубіжних ринків.

По-перше, відрізняється сфера вкладення венчурного капіталу - найпривабливішими сферами в Україні є будівництво, переробка сільгосппродукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. В той час, як на Заході і в США, це інвестиції в інновації технічного і технологічного харатеру.

По-друге, практично немає стартових вкладень і вкладень в інновації, в Україні це переважно інвестиції в розвиток компаній.

По-третє, учасниками фондів (тобто венчурними інвесторами) можуть бути тільки юридичні особи. Ні приватні особи, ні пенсійні фонди, ні страхові компанії не можуть вкладати кошти до венчурного фонду.

Ринок венчурного інвестування в Україні почав розвиватися зовсім недавно (на початку 90-х років). На сьогоднішній день розвиток венчурної індустрії в Україні стримується слабкою законодавчою базою, нерозвиненістю фондового ринку, непрозорістю фінансової діяльності компаній, відсутністю гарантій для інвестора.

Український венчурний бізнес знаходиться сьогодні на стадії якщо не зародження, то дуже раннього розвитку. Західні країни вже мають гарний досвід в організації системи венчурного інвестування. Але, у них не відразу все виходило добре, вони вчилися на своїх помилках, оскільки були "першопроходцями". Ми зараз маємо співставити зарубіжний досвід з нашими можливостями і зробити все, щоб венчурний бізнес в Україні, в класичному його розумінні, теж запрацював на всю потужність. У цьому, в першу чергу, повинна бути зацікавлена держава. Отже, треба почати саме з державної підтримки і можливості застосування зарубіжного досвіду в цьому напрямі [29].

Головною проблемою реалізації інвестиційно-інноваційного розвитку є розрив між двома найважливішими стадіями інновацій - науковими дослідженнями й масовим виробництвом продукції з використанням їх результатів. Однією з найважливіших складових інноваційного процесу та перспективним механізмом економічної стабілізації держави є венчурний бізнес, феномен надактивного розвитку якого пов'язаний з пріоритетним розвитком високотехнологічних та ризикованих галузей.

Для держави має сенс активно сприяти розвитку венчурного бізнесу, оскільки вигоди, які отримує суспільство від програм підтримки венчурного капіталу, не обмежуються тільки прибутками венчурних інвесторів. Венчурні інвестиції: 1) сприяють освоєнню нових провідних науково-технічних розробок для створення конкурентоспроможних високотехнологічних продуктів і технологій; 2) створюють нові робочі місця, сприяючи зниженню безробіття та підвищуючи рівень добробуту в суспільстві, що має стратегічне значення для довгострокового зростання національної економіки.

Вирішальну роль у розвитку венчурної індустрії Європи відіграли заходи державної політики зі створення сприятливих умов розвитку венчурних фондів. Уряд Голландії гарантує покриття половини збитків, пов'язаних з венчурними інвестиціями. Венчурні фонди Великобританії отримують третину інвестиційного капіталу в пенсійних фондах, які мають пільговий режим оподатковування. Таке цілеспрямоване державне втручання забезпечило швидкий розвиток венчурної індустрії в західноєвропейських країнах. Якщо на початку 1980-х рр. Західна Європа значно поступалася США за загальним обсягом венчурного капіталу, то вже на початку 90-х рр. - вже їх випередила. В Ізраїлі та Фінляндії технологічна революція відбулася частково завдяки тому, що уряди зробили ставку на венчурний розвиток промисловості, і були створені умови для прямих інвестицій у сміливі інноваційні проекти. За фінансової підтримки з боку венчурного капіталу почали розвиток такі технології й галузі, як мікропроцесори, ПК, генна інженерія. Яскравими прикладами вдалих венчурних проектів є AOL, Apple, Cisco, Compaq, e-Bay, Google, HP, Intel, Microsoft, Sun Microsystems, Yahoo!, інвестори яких отримали прибутки в мільярди доларів. У 2010 р. в США венчурними фондами було інвестовано 25,5 млрд. дол. у 3416 угод..

Основними факторами, що сприяють розвитку венчурної індустрії, є: наявність науково-освітньої бази та потужного дослідницького сектора, потужні наукові школи; розвиненість фінансових інститутів і ринків страхового та пенсійного секторів; наявність фондового ринку; політична і макроекономічна стабільність, стале економічне зростання; стабільний попит з боку держави та приватного секторів на наукові дослідження й розробки; наявність вільного капіталу. Сьогодні більшість цих умов в Україні так чи інакше присутні, однак український венчурний бізнес все ще знаходиться лише на стадії раннього розвитку, хоча його формування було започатковано у 1992 р. за переважної участі іноземного капіталу. За офіційними оцінками Мінекономіки, ринок венчурного капіталу в Україні сьогодні становить приблизно 400 млн. дол. (потенційний обсяг сягає 800 млрд. дол.) і нараховує більше 50 формально зареєстрованих компаній, хоча реально працюють не більше десяти. Серед них: Western NIS Enterprise Fund (капітал 150 млн. дол., виділений урядом США для інвестицій у харчову промисловість, сільське господарство, виробництво будматеріалів, фінансовий сектор України), SigmaBlazer (капітал 100 млн. дол.), фонд прямих інвестицій «Україна» (22,5 млн. дол.).

У провідних країнах розвиток венчурного бізнесу призводить до спрямування інвестицій у високоризиковану інноваційну сферу, тоді, як в Україні тенденції протилежні - існуючі венчурні фонди надають однозначну перевагу низько- та середньоризикованим короткотривалим операціям з фінансовими активами та нерухомістю й поки слабко орієнтовані на «хай-тек» технології.

Розвиток венчурної індустрії України стримують наступні негативні чинники.

Слабка законодавча база. Термін “венчурний бізнес” уже протягом кількох років зустрічається в низці законодавчих актів України, проте досі не дано визначення сутності, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм. Уперше функціонування венчурних фондів на законотворчому рівні передбачив Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Проте в законі йдеться лише про інвестиційні фонди, які проводять діяльність з об’єднання (залучення) грошових коштів інвесторів для отримання прибутку від вкладень у цінні папери, корпоративні права та нерухомість, тобто інвестиції у вже існуючий бізнес. Ці питання не вирішує й Закон України “Про інноваційну діяльність”, в якому передбачена тільки фінансова підтримка Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом кредитування під заставу майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо. Як наслідок - венчурні фонди створюються не для фінансування інноваційних проектів, а для реалізації спекулятивних схем керування власністю та використання податкових пільг, оскільки фонди не сплачують податок на прибуток.

Брак джерел фінансування інвестицій. Згідно з діючим законодавством, фізичні особи та інституційні інвестори (інвестиційні й пенсійні фонди, страхові компанії) не можуть інвестувати у венчурні фонди, що істотно скорочує потенційну інвестиційну базу для венчурних інвестицій, оскільки, наприклад, бурхливий розвиток венчурних фондів у США почався саме після дозволу пенсійним фондам інвестувати 10 % активів у венчурні проекти. Тому джерелами фінансування венчурних установ в Україні є вільний капітал українських ФПГ, закордонних приватних й інституційних інвесторів. Масштабну присутність останніх гальмує сумнівна репутація української венчурної індустрії та, у цілому, недостатня інвестиційна привабливість українського бізнес-середовища.

Слабкість фондового ринку та відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики. Йдеться про інструменти власності з особливостями опціону - конвертовані привілейовані акції й облігації. Типовим інструментом венчурних інвестицій у США є привілейовані конвертовані акції, які на момент виходу з інвестиційного проекту конвертуються та продаються на фондовому ринку. Цей інструмент страхує інвесторів від ризиків, оскільки особливістю цих акцій є переважні права власників - при невдачі проекту прості акціонери нічого не одержують доки фірма не задовольнить вимоги власників привілейованих акцій. Звичайні привілейовані акції, закріплені українським законодавством, не дають права участі в керуванні та можуть складати лише 10% статутного фонду, що часто недостатньо для венчурного проекту. Тому єдиним інструментом венчурного інвестора в Україні залишаються звичайні акції, що не страхують вкладника від несприятливої реалізації проекту.

Брак на ринку венчурного інвестування “якісних” проектів, які визначаються потужною маркетинговою стратегією та потенційною місткістю ринку. Іншими важливими критеріями якості проектів є: тривалість реалізації інноваційного проекту; сильна управлінська команда; якісний бізнес-план; наявність стратегічного бачення розвитку компанії; розуміння перспектив розвитку технології, що лежить в основі бізнесу; захищеність інтелектуальної власності національними або міжнародними патентами.

Відсутність фахівців у сфері венчурного менеджменту, які володіють технологіями виявлення та оцінки інноваційних проектів та вміють забезпечити стабільне фінансування в період ранньої стадії розвитку проектів. Також фахівці мають забезпечувати проведення науково - технічної, маркетингової та інвестиційної експертиз, виявляти ризики, знаходити під кожний перспективний проект відповідних інвесторів. В Україні відсутні чітко сформовані елементи інноваційної інфраструктури та люди, які займалися б інноваційним бізнесом професійно.

Слабкість інституту захисту інтелектуальної власності. При аналізі ринку інновацій в Україні доведено, що незважаючи на збільшення номінальної кількості, якість або науково-технічний рівень розробок продовжує знижуватися. За даними Держдепартаменту інтелектуальної власності, щорічно в країні видається 15-20 тис. патентів, але застосування на ринку знаходить не більше 1 % інновацій. Українські патенти не забезпечують захист інтересів інвестора на міжнародному ринку, особливо в разі спірних ситуацій і незаконного використання інтелектуальної власності. Закони України щодо окремих об’єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність із Цивільним, Адміністративним і Кримінальним кодексами та з законодавством ЄС, що є серйозною перешкодою розвитку венчурної високотехнологічної індустрії.

Незважаючи на зазначені негативні моменти, в Україні є підстави сподіватися на успіх. Насамперед через наявність галузей, що мають потенціал зростання й велику кількість перспективних проектів, які потребують фінансування і є потенційно вигідними для венчурного інвестора. Тому нагальною потребою є необхідність виробити грамотну державну політику стимулювання венчурного бізнесу з урахуванням провідного зарубіжного досвіду. Держава має розділити з бізнесом ризики впровадження інновацій та вдосконалити законодавство зі стимулювання інноваційної діяльності, режимів роботи технопарків, автономії українських ВНЗ.

Заходи державної підтримки розвитку венчурного капіталу діляться на прямі (конкретні механізми державної підтримки, спрямовані на збільшення пропозиції венчурного капіталу, мають форму фінансових стимулів чи державних інвестицій в акціонерний капітал і державні кредити) і непрямі (передбачають розвиток конкурентних фондових ринків, розширення спектру фінансових продуктів, розвиток довгострокових джерел капіталу, спрощення процедури формування фондів венчурного капіталу, стимулювання взаємодії між великими й малими підприємствами та фінансовими інститутами, заохочення підприємництва) [4].

.2 Перспективи розвитку венчурного бізнесу на малих підприємствах в Україні та світі

Щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного й інтелектуального потенціалу України шляхом розвитку венчурного підприємництва й стимулювання виробництва високотехнологічної, конкурентоспроможної та якісної продукції, враховуючи зарубіжний досвід, першочергово необхідно вжити такі заходи:

здійснення постійної державної підтримки венчурного підприємництва;

запровадження нових та більш гнучких схем податкового стимулювання інноваційної діяльності;

врегулювання системи захисту інтелектуальної власності українських дослідників та підприємців, у тому числі шляхом державної підтримки міжнародних патентів з найбільш перспективних розробок та впровадження ефективнішого захисту наукової інтелектуальної власності від порушень;

запровадження фінансових стимулів для інвестування до венчурних фондів, малих і середніх інноваційних підприємств;

створення необхідних умов для розвитку неформального венчурного фінансування, вкрай важливого на ранніх стадіях розвитку фірм;

розвиток венчурної та інноваційної інфраструктури, важливим елементами якої є технопарки, бізнес-інкубатори, центри трансферту технологій та, звичайно, венчурні фонди;

проведення інноваційних конкурсів, експертних рад, венчурних ярмарків національного та регіонального рівня;

проведення в Україні Венчурних Форумів (ярмарків), що дасть можливість для компаній малої і середньої капіталізації, зацікавлених в залученні інвестицій для розвитку свого бізнесу, привернути увагу широкого кола інвесторів, зав'язати контакти і налагодити ділові зв'язки з можливими партнерами по бізнесу [5].

Отже, нерозвиненість фондового ринку є головною складністю у виході інвестора з бізнесу і є однією з головних причин повільного розвитку венчурних послуг в Україні. Крім того, розвиток венчурного бізнесу в Україні потребує істотного удосконалення законодавчої бази, захисту й підтримки з боку держави. Усунення більшості наявних перешкод на шляху венчурного капіталу створить у подальшому сприятливі умови для його розвитку в Україні [20].

Багато країн в даний час переглядають положення про інвесторів, які мають право займатися венчурними або прямими інвестиціями і розглядають можливість пом'якшення обмежень.

Багато в чому це обумовлено позитивним досвідом США кінця 1970-х - початку 1980-х рр., зокрема, внесенням змін до Закону про пенсійні гарантії (EURISA). Пенсійним фондам було дозволено здійснювати венчурні інвестиції, і з'явилося нове велике джерело фінансування. Зміни правил, що впроваджуються зараз в Італії, дозволяють пенсійним фондам вкладати кошти в малі компанії приватного бізнесу.

Мабуть, найбільш яскраво виражений ефект від змін в правилах можна спостерігати у Фінляндії, яка стала заохочувати банки і пенсійні фонди вкладати кошти у венчурний капітал. У результаті, на ці дві категорії в 1995 році припало 79% венчурного капіталу, тоді як в 1994 році ця частка складала лише 20%.

Японія теж розглядає можливість внесення змін до правил, які в даний час жорстко обмежують участь пенсійних фондів у венчурному інвестуванні.

В Україні сьогодні дозволити пенсійним фондам і страховим компаніям інвестувати до венчурного фонду, було б не доцільно, оскільки ризики дуже великі, і це ніяк не додасть упевненості в світлому майбутньому. Але найближчим часом варто переглянути цю позицію і продумати обмеження для участі цих структур у венчурних схемах.

Венчурний капітал може бути використаний для фінансування старту, початкового розвитку, розширення або реструктуризації компанії. Найбільшої підтримки потребують новостворені компанії, тому фінансування ранньої стадії є найбільш важливим. Практично у всіх країнах приплив приватного капіталу в компанії цього типу є недостатнім. Зарубіжна венчурна індустрія в цілому, за винятком США, має відносно низький рівень інвестицій в компанії, що знаходяться на стадіях "посіву", старту або початкового розвитку. Але якщо компанії не отримають хорошої підтримки на старті, життєздатність інвестицій на пізніх стадіях знижується. В той же час, небажання приватного сектора вкладати кошти в новий бізнес зрозуміло: воно пов'язане з отриманням прибутків нижче середнього рівня.

Проте дослідження показують, що прибутки на цьому етапі починають зростати, у міру того як накопичується досвід і венчурна індустрія досягає "критичної маси". У цьому відношенні держава, що надає венчурний капітал новоствореним компаніям на ранніх стадіях інвестиційного циклу, може зіграти роль каталізатора. Як показує практика, найбільш ефективними для підтримки компаній на ранньому етапі розвитку виявляються такі види венчурних програм:

державні прямі інвестиції;

пільги, що надаються інвесторам у МСП на ранніх етапах розвитку;

забезпечення акціонерного капіталу венчурних фондів, що вкладають кошти у ці компанії;

підтримка деяких витрат фондів ранніх стадій, таких як витрати на експертизу або поточні витрати, що допоможе збільшити дохід від портфельних інвестицій.

На відміну від указаних, програми, що пропонують боргове фінансування або гарантії кредиту, хоч і можуть бути частково корисні новим компаніям, але все ж таки не дуже їм підходять внаслідок того, що більшість новостворених компаній мають у своєму розпорядженні обмежений капітал і їм важко обслуговувати борги. Участь держави у венчурному бізнесі в описаних вище формах продовжує залишатися стійким явищем в індустріально розвинених країнах [29].

Крім того, щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного й інтелектуального потенціалу України шляхом розвитку венчурного бізнесу й стимулювання виробництва високотехнологічної, конкурентоспроможної та якісної продукції, необхідно створити Державний венчурний фонд, що має здійснювати пряме надання капіталу венчурним фондам та інноваційним підприємствам (у вигляді прямих інвестицій або кредитів під низькі відсотки). Успішними прикладами є Бельгійський державний венчурний фонд GIMV (прямі державні інвестиції); VaekstFonden у Данії (надання державного кредиту). В Ізраїлі 10 років тому частка ВВП, забезпечена виробництвом високотехнологічної продукції, становила 3 %; після заснування державного венчурного фонду цей показник сягнув 65 %, а країна має вже 85 венчурних фондів з капіталом у 6 млрд. дол. Технологічна революція у Фінляндії відбулася також після створення першого державного венчурного фонду. Для створення аналогічної структури в Росії з державного бюджету було виділено 7 млрд. дол. Цей досвід може принести успіх і Україні, яка має інвестувати й ризикувати спільно з приватним бізнесом. У ході такого співробітництва, за рахунок ефективного управління з боку приватних структур, держава знижує свої ризики та стимулює початок венчурної індустрії [13].

Важливим кроком на шляху стимулювання розвитку венчурного бізнесу має стати Концепція розвитку національної венчурної індустрії, за якою головними суб’єктами здійснення державної політики у сфері венчурного капіталу мають бути Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг та Державна комісія регулювання ринку цінних паперів та фондового ринку, які повинні значну увагу та контроль приділяти формуванню та забезпеченню реалізації єдиної державної політики щодо захисту венчурних інвесторів, залучення інвестиційних капіталів і технологій, розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних, обігу акцій на вторинному ринку та сприяти адаптації національного фондового ринку до міжнародних стандартів.

Також необхідне створення належних умов для розвитку неформального венчурного фінансування, вкрай важливого на ранніх стадіях розвитку фірм, що вимагає змін цивільного законодавства щодо закріплення прав власності бізнес-ангелів у венчурних проектах. Традиційно бізнес-ангели інвестують малі суми порівняно з венчурними фондами (від 25 до 50 тис. євро), але їх загальні інвестиції в Європі в десятки разів більші за інвестиції інституційного сектору. Країни, які мають досвід створення мереж бізнес-ангелів, стимулюють збільшення інвестицій шляхом забезпечення ретельної перевірки проектів та організації зустрічі сторін.

З метою збільшення частки й обсягів залучення венчурних інвестицій у вітчизняні інноваційні компанії необхідним є створення системи коучинг-центрів з венчурного підприємництва. Їх завданням є підготовка фахівців з венчурного підприємництва та формування Networking, тобто забезпечення високого рівня формальних і неформальних зв'язків представників венчурної індустрії. Ця система сприятиме виникненню нових фінансових інститутів і підтримуючої інфраструктури на загальнодержавному та регіональному рівнях. Потрібна підготовка кваліфікованих фахівців, що володіють системами відбору проектів для венчурного фонду, оскільки науково-технічні ризики є характерною рисою венчурного бізнесу. Тільки близько 1 % проектів, які одержує на розгляд венчурний капіталіст, доходять до стадії фінансування. Для цього необхідно збільшити держзамовлення на підготовку та перекваліфікацію кадрів для інноваційної діяльності державними закладами освіти та налагодити й відпрацювати механізми стажування студентів з інноваційного менеджменту в провідних університетах розвинених країн. [4].

ВИСНОВКИ

Венчурне інвестування - це альтернативна форма фінансування, яка характеризується наявністю певних недоліків та переваг як для венчурного капіталіста (венчурного інвестора), так і підприємства-реципієнта.

Особливість венчурного механізму полягає у поетапному фінансуванні підприємницьких проектів. Розподіл грошових потоків на окремі транші зумовлений, з одного боку, прагненням мінімізувати інвестиційний ризик на початкових стадіях інноваційного процесу, а з іншого - забезпеченням можливості залучення додаткових коштів у разі зміни початкового плану проекту в ході його реалізації. Як правило, виділяють шість етапів венчурного інвестування ризикованих бізнес-ініціатив: достартовий (“посівний”); пусковий; рання стадія розвитку фірми; швидке розширення; етап придбання та етап фінансування викупу.

Першим етапом більшості нових проектів виступає достартове фінансування або “посів” (seed financing). На даному етапі підприємець володіє лише ідеєю або бізнес-планом та потребує фінансових ресурсів для проведення додаткових досліджень, створення пілотних проектів та зразків перед виходом на ринок. Тобто ця стадія є інкубаційною та може тривати від кількох місяців до року. “Посівні” інвестиції є найбільш ризикованими, оскільки достовірна та релевантна інформація щодо життєздатності аналізованого проекту практично відсутня. На думку американських експертів, в кінці даного етапу інвестори відмовляються приблизно від 90% ідей.

Другий етап - пусковий (start-up financing), де здійснюється основна робота по організації нової компанії, розробці та випробуванню нової продукції (технології) та вивчення попиту на ринку. Компанія-початківець потребує фінансових ресурсів для налагодження виробництва та реалізації власної продукції. Даний етап також характеризується високим ступенем ризику, тому для нього характерним є спільне інвестування кількох венчурних капіталістів.

Третій етап - рання стадія розвитку компанії (first-stage financing) - пов’язаний з переходом компанії-інноватора до практичної діяльності по виробництву нової продукції або наданню послуг. На даній стадії компанія має потребу у фінансуванні маркетингових витрат, подолання вхідних бар’єрів на ринку, створення збутової мережі тощо. Прибутки від реалізації продукції є ще недостатніми для забезпечення розширення та росту компанії. Разом з тим наявні активи підприємства не являються достатньою гарантією для інституційних інвесторів (банків, інвестиційних фондів тощо), тому знову виникає необхідність залучення венчурних джерел фінансування.

Четвертий етап - швидкого зростання - передбачає використання венчурного капіталу для збільшення виробничих потужностей фірми-інноватора; вдосконалення продукції, що виготовляється; оптимізації системи збуту. Після досягнення даного етапу ризикове підприємство є прибутковим та може використовувати кредитні ресурси традиційних фінансових джерел. Залучення венчурного капіталу, як правило, припиняється.

На відміну від інших форм інвестування, інвестування у венчурний бізнес характеризується рядом відмінних особливостей: фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, відповідно інвестори йдуть на великий ризик. Таке ризикове вкладення коштів підприємцями пояснюється їх вірою в успіх венчурного бізнесу і відсутністю умов для власних досліджень та комерційної реалізації перспективної технології; обов’язкова дольова участь інвестора в статутному капіталі фірми в прямій або непрямій формі (як правило частка не перевищує 50 %), тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді пайового внеску в статутний капітал фірми в залежності від частки участі, яка обумовлюється при наданні фінансових коштів. Інвестори мають право на відповідний прибуток фінансової фірми; кошти надаються на тривалий строк і на безповоротній основі, тому в деяких випадках інвесторам доводиться очікувати в середньому 3-5 років, щоб переконатися в перспективності вкладень; активна участь інвестора в управлінні фінансовою фірмою, так як він особисто зацікавлений в успіху венчурного підприємства, тому ризикові інвестори часто не обмежуються наданням грошових коштів, а надають різні управлінські, консультаційні та інші ділові послуги венчурній фірмі, але при цьому не вмішуються в оперативне керівництво її діяльності.

Венчурні фірми створюються в двох організаційних формах: самостійні венчурні фірми; венчурні фірми, які знаходяться в середині крупних підприємств. Рішення про створення внутрішнього венчуру приймається керівником підприємства і його діяльність контролює безпосередньо один із керівників.

Для активізації венчурного підприємництва в Україні необхідним є: формування економіко-правової бази для забезпечення інноваційної діяльності шляхом розробки нових та внесення доповнень у чинні законодавчі акти для створення привабливих умов для інноваційної діяльності на державному і регіональному рівнях; формування і ефективний розвиток системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності підприємств; розробка і впровадження системи підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи в сфері інноваційної діяльності; розробка та реалізація заходів щодо ефективного розвитку інноваційних інститутів, таких як технопарки, інноваційні агентства і центри, інноваційні інкубатори, активізації взаємодії науки і виробництва, підвищення якості розробки інвестиційних та інноваційних проектів, залучення в регіон інвестицій завдяки створенню ринку проектів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Александрин Ю. Н., Тюткалова А. В. Зарубежный опыт развития индустрии венчурного финансирования // Весник Кубанского государственного университета. - 2016. - № 2.

Аммосов Ю.П. Венчурный капитализм: от ис-токов до современности. СПб., 2005. 409 с.

Аналитика Dow Jones. Обзор четвертого квар-тала, 2016 г. [Электронный ресурс]. URL: <http://www.venture-news.ru/dowjones/25732-analitika-dow-jones-obzor-chetvertogo-kvartala.html>

Архієреєв С., Попадинець О. Роль державної підтримки розвитку венчурного бізнесу для збільшення випуску високотехнологічної та інноваційної продукції // Вісник НІСД у м. Харкові

Бабінська О.В. Венчурний бізнес в Україні / О.В. Бабінська // Науковий вісник Чернівецького торгівельно-економічного інституту КНТЕУ. - Чернівці, 2010. - Вип. IV. Економічні науки. - 475 с. - С. 129-139.

Борисов А.Б. Большой экономический словарь. - М.: Книжный мир, 2003. - 895 с

Бунчук М. Роль венчурного капитала в финансировании малого инновационного бизнеса / М. Бунчук // Технологический бизнес. - 2013 - № 1. - С. 5-10

Варналій З.С., Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльно- сті. -К.: Знання України, 2004. - 404 с

Васильева Т.Н. Венчурное предприниматель-ство. М., 2011. 187 с.

Венчурный капитал за первую четверть 2016 г. - национальные данные, 2016 г. [Электронный ресурс]. URL: <http://www.nvca.org/index.php>

Венчурный капитал и прямые инвестиции в инновационной экономике, 2015 г. [Электрон-ный ресурс]. URL: http://www.rvca.ru/rus/ re-source/library/RVCA-Course-2015

Верхоляд І.М., Охріменко О.О. Особливості розвитку світового ринку венчурного інвестування / І.М. Верхоляд, О.О. Охріменко // Економічний вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». - 2015. - № 16. - С. 322-330

Гоптаренко Ю. „Правові засади побудови інноваційно-інвестиційної моделі в Україні”. „Юридичний журнал”. №6/2005

Гринкевич С.С. Стратегія розвитку венчурного фінансування в системі оцінки вартості бізнесу / С.С. Гринкевич // Вісник Донецького університету. Серія В: Економіка і право. - 2012. - Вип. 1. - С. 202-206.

Грозний І.С. Стратегія виводу венчурного капіталу з інноваційного проекту / І.С. Грозний // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. - Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2005. - Випуск 18. Частина 1. - С. 160-165.

Денисюк В. Розвиток інноваційних територіальних структур як важливої складової Української інноваційниї системи / В. Денисюк // Економічний часопис. - 2012. - №7-8. - С. 43-47.

Державне регулювання економіки Стельмащук А.М., Навчальний посібник. - Тернопіль : ТАНГ, 2000. - 315 с

Долгова Л.І. Проблеми та шляхи розвитку венчурного бізнесу в Україні / Л.І. Долгова // Вісник КНЕУ ім. В.Гетьмана

Заморока Ю.В., Гарбар В.А. Венчурний бізнес в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення // Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Історія становлення венчурної індустрії у світі - Українська асоціація інвестиційного бізнесу [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://www.uaib.com.ua/files/articles/201/17_4.pdf

Кальченко О. Венчурний бізнес: зарубіжний та вітчизняний досвід / О. Кальченко. - Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/ Vcndtu/ Ekon/2013_35/19.htm

Ковалишин, П. Венчурний бізнес у Китаї. Параметри та вплив на економіку / П. Ковалишин // Економіст.-2010.-№10. - С. 54-57

Костюченко В.М. Концептуальні засади розвитку венчурного бізнесу в контексті забезпечення економічного суверенітету України / В.М. Костюченко // Вісник ЖДТУ. - 2016. - № 3 (61).

Кузнецова І.С. Інституціональна теорія як методологічна основа дослідження нових господарських практик (на прикладі венчурної діяльності) / І.С. Кузнецова // Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. - 2010. - Вип. 103-4. - С. 195-200.

Кузнєцова І.С. Інститут венчурних інвестицій: стан та перспективи розвитку в Україні / І.С. Кузнєцова // Наука та інновації. - 2013.- Т. 4, №1. - С. 87-95

Лапечук П. „Підтримка інноваційної діяльності. Досвід економічно розвинутих держав та України”. „Юридичний журнал”. №12/2004.

Матей, В.В. Венчурне інвестування в США: становлення, розвиток, сучасні тенденції / В.В. Матей // Зовнішня торгівля: право та економіка.-2013.№4.-С. 100-105

Можливості використання українськими венчурними фондами досвіду діяльності зарубіжних фондів [Електронний ресурс] : Українська асоціація інвестиційного бізнесу - Режим доступу: http://www.uaib.com.ua/files/articles/204/11_4.pdf

Петрук О.М. Теорія та практика венчурного фінансування [текст]: Монографія / О.М. Петрук, С.З. Мошенський. - Житомир,: ЖДТУ, ПП “Рута”, 2012. - 248 с.

Попович О.С. Науково-технологічна та інноваційна політика: основні механізми формування та реалізації / О. С. Попович. - К.: Фенікс, 2005. - 246 с.

Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. 5-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2011. - 495 с. - (Б-ка словарей "ИНФРА-М")

Рынок венчурных инвестиций: мировые тенденции и российская практика. - Режим доступа: news.kremlin.ru/media/events/files/41d3140f61c68b8bf73b.pdf

Рябко А. В. , Луцяк В. В. Особливості умов функціонування венчурних підприємств в економічно розвинутих країнах [Електронний ресурс] : Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ: Економічні науки / А.В. Рябко, В.В. Луцяк. - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/11_EISN_2015/Economics/6_84926.doc.htm

Українському ринку венчурних інвестицій прогнозують стрімкий ріст / [Електронний ресурс] // За даними сайту УКРБІЗНЕС. - Режим доступу до статті: http://news.ub.ua/24626-ukrayinskomu-rinku-venchurnihinvesticiy-prognozuyut-strimkiy-rist.html