Особливості венчурного фінансування промислових підприємств України

1. Економічна сутність, зміст та організаційні форми венчурного фінансування

економічний венчурний фінансування капітал

Сучасна історія венчурної діяльності почалась після закінчення Другої Світової Війни. Історія становлення венчурної діяльності в Європі почалась завдяки зусиллям іспанської королеви Елізабет у 1642 році, коли вона виділила кошти Христофору Колумбу для розвідувальної місії. Вперше поняття «венчурної діяльності» виникло в ході дискусії між Джоном Хай Уітні та його партнером Бенно Шмідтом, які перші у США заснували фонд розвитку інвестицій «JH Whitney&Company», для тих, хто не зміг отримати доступ до капіталу банків чи кредитам. Але формально, венчурна діяльность бере свій початок в 1946 р. коли була створена перша компанія «American Research&Development», яка займалася операціями такого виду. Компанія, початковий капітал якої складав 3,4 млн. $ була перепродана в 1972 році за суму, яка в 35 раз більше початкових інвестицій. Найбільший успіх був у інвестуванні в компанію «Digital Corporation», коли первинні інвестиції збільшилися у 5 800 разів за 15 років [11, c. 83].

Розглянемо, що ж являє собою венчурне фінансування.

Тож, венчурне фінансування - це пов’язана з підвищеним ризиком форма фінансування капіталу, за якої кредит надають не під відсотки, а під певну частку приросту капіталу чи під частку акціонерного капіталу майбутнього підприємства. В Україні його здійснюють інститути спільного інвестування (далі - ІСІ). Серед різноманітних видів інститутів спільного інвестування виокремлюють венчурні ІСІ. Вони посідають особливе місце серед усіх інвестиційних фондів, тому що з погляду диверсифікації своїх активів належать до найбільш ризикових серед наявних видів ІСІ [8, c. 113].

У всьому світі розвинений ринок венчурного капіталу не лише забезпечує пожвавлення науково-технічного розвитку, а й є ефективним механізмом пошуку, відбору та впровадження інноваційних технологій. Протягом останніх 25 років венчурний капітал вважають феноменом розвитку американської промисловості, завдяки якому було впроваджено більшість розробок у новітніх галузях промисловості й медицини. Добре знані всіма гіганти комп’ютерного й інформаційного бізнесу Microsoft, Lotus, Intel, Apple Computers, Compaq, Sun Microsystems, Yahoo, Google теж свого часу виросли з ідеї, профінансованої венчурним капіталом. Не випадково країни з розвиненим ринком венчурного фінансування (США, Японія, Німеччина, Великобританія) виступають сьогодні провідними експортерами продукції високих технологій.

Слід зазначити, що головною особливістю венчурного типу фінансування є надання обігових коштів для невеликих рентабельних фірм. Також, венчурне фінансування не є універсальним механізмом, а тому не може компенсувати нестачу інших джерел фінансування науково-технічної сфери [8, c. 113].

Світова практика виділяє декілька форм венчурного фінансування:

Стартові венчурні інвестиції - це найбільше ризикована форма вкладень, що включає передстартове (патентний захист, аналіз ринку збуту, франчайзингові договори, план підприємницької діяльності, добір менеджерів) і стартове (забезпечення початку виробничої діяльності) фінансування;

Венчурне фінансування розвитку підприємства - фінансування початкової (надання допомоги невеликим компаніям зі значним потенціалом зростання) та наступних (виділення коштів підприємствам з діючим виробництвом, яке має великий потенціал для розширення) стадій;

Фінансування окремих операцій відбувається шляхом виділення коштів на невеликий термін (наприклад, на 2 роки);

Інші форми (рятувальне, змінне фінансування, фінансування операцій, пов'язаних із виходом компанії на ринок цінних паперів) [5, c. 158].

Венчурна форма фінансування інноваційної діяльності у всьому світі реалізується через спеціалізовані венчурні фонди, які можуть об’єднувати виділені спеціально для ризикових вкладень кошти банків, великих фірм, страхових компаній, центральних та місцевих бюджетів, пенсійних фондів, приватних інвесторів та неурядових організацій, що, у свою чергу, сприяє становленню та розвитку в країні спеціалізованого сегменту високотехнологічних секторів економіки. Визначальною при цьому є роль держави, яка регулює ці процеси через відповідні положення нормативних актів і через свої органи управління [5, c. 158].

Система венчурного фінансування, складається із взаємозалежних елементів з ієрархічною співпідпорядкованістю і специфічними функціональними особливостями, вона включає:

джерела надходження фінансових коштів для здійснення інноваційної діяльності (процес фінансування);

механізм акумуляції коштів, що надходять з різних джерел;

політику (принципи і процедура) вкладення мобілізованого капіталу;

механізм контролю за інвестиціями;

механізм повернення авансованих в інноваційні процеси коштів.

Механізм венчурного фінансування починається з формування венчурного капіталу, джерелами якого, відповідно до наведеного визначення є фінансові, інтелектуальні та людські ресурси. Грошову основу венчурного капіталу складають фінансові ресурси.

джерелами фінансування венчурної діяльності є:

кошти суб'єктів венчурної діяльності;

кошти, залучені суб'єктами венчурної діяльності, у тому числі банківські кредити та кошти, залучені у фізичних осіб;

кошти державного чи місцевих бюджетів, спеціально передбачених відповідними бюджетами на ці цілі;

кошти державних спеціалізованих бюджетних і позабюджетних фондів;

іноземні інвестиції;

кредити міжнародних фінансових організацій і фондів, у тому числі спеціалізованих венчурних фондів [7, c. 120].

Місце і роль інтелектуального й людського капіталу полягають у забезпеченні високої ефективності його використання та досягнення основної мети - отримання високих прибутків.

В Україні фінансові джерела венчурного капіталу відмінні від того, що є на ринку європейського венчурного капіталу. Основними джерелами для венчурного капіталу в Україні є інституційні інвестори (ЄБРР) та закордонні бюджетні джерела. Приватні інвестори незначно представлені в Україні.

У західній практиці розрізняють три ранні стадії венчурного фінансування:

) капітал надається на ідейній (інкубаційній) стадії і спрямовується на розробку продукту, маркетингові дослідження. Тобто це передстартове і стартове фінансування. Джерелами фінансування можуть бути кошти, надані засновниками у вигляді установчих або венчурних пайових внесків, венчурні проектні позики, що пов’язані з розподілом доходів;

2) початкове фінансування освоєння продукту - капітал, який використовується на розробку продукту і початковий маркетинг. На цьому етапі джерелами фінансування є позикові кошти венчурних капіталістів, або державних венчурних установ;

) фінансування першого етапу випуску і реалізації продукції - капітал для початку виробництва і продажів. На цьому етапі здійснюється фінансування комерційного освоєння відповідного сектору продукції і послуг. Тобто повномасштабне фінансування виробництва (послуг) за рахунок акціонерного (пайового) капіталу та власних коштів підприємства [12, c. 423].

Крім цього, розрізняють ще три стадії розширеного фінансування:

а) фінансування другого етапу - капітал, який використовується для початкової експансії компанії, яка вже виробляє і продає продукцію;

б) фінансування третього етапу - це капітал, який надається для фінансування серйозного розширення діяльності підприємства;

в) проміжне фінансування, або фінансування до початку розміщення акцій. Капітал дається компанії, від якої очікується вихід на фондовий ринок у межах року.

Форма венчурних інвестицій змінюється від компанії до компанії, але при цьому такі інвестиції мають три загальні характеристики:

а) значний контроль над прийняттям управлінських рішень з боку венчурних капіталістів;

б) визначений ступінь захисту проти негативних ризиків;

в) наявність частки венчурного капіталіста в обсязі капіталу, який збільшується [12, c. 423].

Крім зазначених вище існують і такі напрями фінансування інноваційних проектів, як проекти, пов’язані з видобуванням корисних копалин - нафти й газу, на основі яких були створені сучасні методики видобування, фінансування незалежних енергетичних проектів (IPP-проекти) у секторі електропостачання, фінансування світового розповсюдження мереж мобільного телефонного зв’язку та ін. З’являються компанії, які займаються так званим проектним фінансуванням, джерелами якого є як державні, так і приватні кошти. Фінансування таких проектів, у першу чергу інноваційних, є довгостроковим і потребує мобілізації великих ресурсів. Структури такого проектного фінансування можуть відрізнятися для різних промислових секторів, а також різних видів договорів, оскільки кожний договір має свої унікальні характеристики, до яких можна віднести такі: проект реалізується через юридичну особу, яка спеціалізується за цим напрямом, але бізнес якої визначається тільки певним проектом; частіше фінансування застосовується для нового проекту, ніж для вже створеного бізнесу (хоча позики можуть рефінансуватися); відношення боргу до власного капіталу (фінансовий важіль) дуже високе до 70-90% вартості проекту; для позикового капіталу проектного фінансування або не надають гарантії, або вони обмежені; позикодавці при виплаті відсотків і боргу розраховують швидше на майбутній прибуток від проекту, ніж на вартість активів або аналіз фінансових результатів; основними гарантіями для позикодавців є контракти проектної компанії, ліцензії або права власності на користування природними ресурсами [12, c. 424].

При цьому вартість фізичних активів, ймовірно, буде значно менша, ніж вартість боргу; проект має обмежений строк життя.

У такого проектного фінансування інноваційних технологій є дві складові капіталу: власний капітал, який надається інвесторами проекту; позиковий капітал, який надається однією або кількома групами-позикодавцями. Проектні контракти можуть включати: угоду щодо проекту, яка може бути або угодою на виробництво і продаж продукції, або концесійною угодою з органами державної влади; договори на інжиніринг, поставку обладнання і будівництво, або «наскрізний» контракт «під ключ», відповідно до якого проект буде розроблено і реалізовано за визначену ціну до визначеної дати; контракт на поставку сировини і палива; контракт на експлуатацію та обслуговування, відповідно до якого треті особи нестимуть відповідальність за управління проектом після його закінчення; угода щодо урядової допомоги.

2. Аналіз венчурного фінансування промислових підприємств України

Сучасні процеси інтеграції та глобалізації сприяють появі на терені України нової моделі розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності, яка б мала за основу венчурний бізнес.

Механізм венчурного фінансування інноваційних процесів допоможе вирішити ряд життєво необхідних для української економіки питань, дозволить залучити Україну в процеси глобальної конкуренції й рівноправно та незалежно інтегрувати в світовий інноваційний простір в довгостроковій перспективі. Найважливішими завданнями, які покликані вирішитись за допомогою венчурного фінансування в Україніі можуть стати:

активізація інноваційного розвитку;

формування потужної політики малого та середнього підприємництва;

залучення приватного капіталу в розвиток науково-технологічної сфери, обсяг якого здатен перевищити державні інвестиції в сотні разів;

модернізація вітчизняної промисловості зі створення нових виробництв на основі хай-тек;

формування ефективної системи залучення в українську промисловість інтелектуальної власності й інших результатів інтелектуальної діяльності;

забезпечення умов для раціонального використання основних фондів багатьох підприємств, які втратили свою конкурентоспроможність;

залучення цільових іноземних інвестицій в інноваційну сферу;

мобілізація коштів населення для розвитку науково-технологічної сфери;

зменшення безробіття і вирішення завдяки цьому актуальних соціально-економічних проблем;

збільшення загальної ділової активності українських підприємств [13, c. 409].

Основними існуючими передумовами існування венчурного бізнесу в Україні є:

присутність духу підприємництва і схильність до ризику;

високий рівень освіти населення;

наявність чисельних науково-дослідних інститутів;

постійне зростання кількості приватних малих та середніх підприємств;

збільшення попиту на фахівців інженерної спеціальності в останні роки;

високий кваліфікаційний рівень трудових ресурсів і їх схильність до удосконалення та опанування нових ланок;

наявність галузей, що мають потенціал росту і велику кількість перспективних проектів [13, c. 410].

Венчурні фірми є генераторами нових ідей, на основі яких здійснюються великі науково-технічні прориви. Формування національної інноваційної системи вимагає створення інноваційної інфраструктури, фінансовий компонент якої - венчурне фінансування - є для інвестиційного забезпечення інновацій найбільш придатним.

Наразі український ринок венчурного капіталу відносно слаборозвинений, незважаючи на те, що розвиток венчурного бізнесу почався у 1992 році. Загалом, розвиток венчурних фондів в Україні можна поділити на два етапи відповідно до їх появи. Перший етап охоплює 1992-2001 рр. і характеризується створенням та функціонуванням венчурних фондів за рахунок іноземних інвестицій. З 1994 року у нашій державі існували інвестиційні фонди та компанії та їхня діяльність регулювалась Положенням «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», затвердженим указом Президента України. На той час інвестиційні та взаємні фонди створювалися спеціально з метою забезпечення процесів масової приватизації. Серед них можна назвати Western NIS Enterprise Fund (150 млн. дол., виділених урядом США для освоєння в харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів, фінансовому секторі України, Sigma Blayzer (капітал 100 млн. дол.), фонд прямих інвестицій «Україна» (капітал 22,5 млн. дол., більша частина якого була внесена ЄБРР, МФК, Greditanstalt Investment Bank AG, Commercial Capital, Банком Бостона і приватними інвесторами) [10, c. 198].

Другий етап розпочався в 2001 р. і триває до нині. В Україні інститути венчурного фінансування набули законодавчого оформлення у 2001 р. із прийняттям Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 01.03.2001 р. №2299-ІІІ, який у 2012 році був оновлений актуальним на сьогодні Законом України «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012 р. №5080-VI. Згідно із ст. 7 цього Закону, що вступив у дію з 01.01.2014 року, венчурним фондом є недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює винятково приватне (закрите, тобто шляхом пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб) розміщення цінних паперів інституту спільного інвестування серед юридичних та фізичних осіб.

Тривала економічна криза в країні, стагнація національного фондового ринку, впровадження законодавчих та податкових змін у сферу інститутів спільного інвестування (надалі ІСІ) разом із суспільно-політичною та військовою турбулентністю в Україні, посилення тиску на бізнес із боку уряду негативно вплинули на діяльність інститутів спільного інвестування та результати їх діяльності [10, c. 198].

В Україні продовжується згортання діяльності професійних учасників ІСІ. За 2013 рік кількість компаній щодо управління активами (надалі КУА), які вийшли з бізнесу, перевищила кількість новостворених. Станом на кінець 2013 року в Україні функціонувало 347 КУА, тоді як у 2008 р. - 409. У 2014 році кількість компаній з управління активами продовжувала зменшуватись - з початку 2014 року учасників ринку управління активами поменшало на 10 (із 347 до 337 станом на 31.12.2014 р.) (табл.).

Венчурні фонди в Україні

Український венчурний капітал схильний реалізовувати середньоризикові та короткострокові інвестиційні проекти. Дані, наведені у табл., показують, що в Україні галузева структура венчурних інвестицій є деформованою, домінуючими реципієнтами є сфери комп’ютерної техніки та фінансових послуг [16].

Галузева стрктура венчурних інвестицій в Україні у 2008-2014 рр., %

Таку структуру венчурних інвестицій можна пояснити бажанням інвесторів отримати швидкий дохід, що не суперечить філософії венчурного фінансування. Варто зазначити, що перекоси у сфері венчурного фінансування призвели до того, що протягом останніх двох років у сферу фінансових послуг спрямовується більше 50% венчурних інвестицій. Тобто значні кошти вкладають не у високоризикові інноваційні розробки, а просто в цінні папери з метою отримання доходів у вигляді дивідендів і відсотків (рис. 1) [16].

Рис. 1. Структура активів у портфелі венчурних ІСІ станом на 31.12.2014 р.

Інвесторам немає сенсу брати на себе високі ризики інноваційних ідей, адже вони і так мають змогу отримувати високі прибутки.

Більшість вітчизняних венчурних фондів не виконує своїх економічних функцій. На сьогодні реальна ситуація така, що в Україні венчурні фонди використовуються здебільшого для оптимізації управління активами фінансово-промислових холдингів та зниження податкового навантаження (звільнення від податку на прибуток). Венчурні фонди широко використовуються як елемент внутрішньокорпоративної системи управління власністю та фінансовими потоками у холдингових структурах. При цьому сам фонд виступає основним держателем активів - корпоративних прав. Такий механізм дозволяє видавати кредити компаніям холдингу без сплати податків та із зменшенням бази оподаткування прибутку на підприємствах, що отримують позики. Часто в Україні венчурні фонди не мають за мету ідею спільного інвестування. Вони створюються під активи одного клієнта для реалізації короткострокових проектів або окремих фінансових схем. Відповідно не відбувається входження зовнішніх інвесторів у венчурний фонд.

3. Зарубіжний досвід застосування венчурного капіталу у фінансуванні інноваційних підприємств

Успіх венчурного бізнесу і його динамічний розвиток привернули до нього значний інтерес фінансових і управлінських кругів і вимагали створення його інфраструктури та вдосконалення взаємозв'язків в галузі прямих інвестицій в цілому. Так, в США, в 1973 році була утворена Національна асоціація венчурного капіталу (National Venture Capital Association - NVCA), що займається формуванням в широких колах розуміння важливості венчурного бізнесу для життєстійкості економіки США та представляє у суспільстві інтереси венчурних компаній, які розвиваються. В даний час асоціація об'єднує 330 організацій, керуючих венчурним капіталом у розмірі близько 70 млрд. $ [11, c. 83].

Американська інноваційна модель економічного розвитку робить ставку на дрібні венчурні фірми. Держава відіграє активну роль у загальній координації науково-дослідних робіт, у реалізації широкомасштабних програм розвитку інноваційний досліджень та заохочення приватних компаній, а також підтримує їх розвиток за допомогою цілої системи пільг, податкових стимулів. В США активна участь держави в інвестиційному забезпеченні інноваційної моделі економічного розвитку ґрунтується на єдності наступних постулатів:

. Ключ у майбутнє - це знання.

2. Двигуном соціально-економічного розвитку - є високі технології.

3. Заохочення у розвитку науки і технологій - є зобов’язання уряду держави [11, c. 84].

Чинниками бурхливого розвитку венчурної індустрії в США, крім активної участі держави, можна також зазначити високу розвиненість фондових ринків, потужність національного платоспроможного ринку, закріплення на якому найчастіше означає і перемогу в міжнародній конкуренції. А також, той факт, що американські університети отримують великі асигнування на проведення наукових досліджень від державного і приватного секторів, високо мобільні, орієнтовані на конкуренцію і зацікавлені в комерціалізації своїх наукових розробок.

За даними Національної асоціація венчурного капіталу, в США за період з 1996 по 2014 рр. було реалізовано 35 531 інноваційних проектів із загальним обсягом венчурних інвестицій 307240000000 $, а середній розмір інвестицій досяг 8650000 $ [11, c. 84].

У Європі венчурна діяльність з’явилась у 1962 році з появи компанії «European Enterprises Development» у Лондоні та Парижі. Також в 1973 р. в Швеції за сприянням уряду було створено компанію за допомогою державно - приватного капіталу з метою боротьби з економічною стагнацією. Тобто венчурний капітал був альтернативним джерелом фінансування приватного бізнесу. Розвиток європейського венчурного бізнесу багато в чому повторює американський. Так в 1983 р. з’явилася «Європейська асоціація прямого інвестування і венчурного капіталу» (EVCA), що було спільною ініціативою представників венчурної індустрії і Європейської комісії.

На момент створення, асоціація нараховувала 43 члена, сьогодні - об'єднує понад 500 активних учасників венчурного бізнесу з більш ніж 30 країн світу і є авторитетним представником європейської галузі прямих інвестицій та венчурного капіталу. І займається створенням в Європі сприятливих умов для розвитку венчурного бізнесу, залученням інституціональних інвесторів до участі у венчурному інвестуванні, представляє інтереси своїх членів та інших учасників венчурної індустрії в європейських структурах, розробляє ефективні та доступні стратегії і механізми розвитку ринку венчурного капіталу [11, c. 84].

За даними Європейської асоціації прямого інвестування і венчурного капіталу зараз у Європі діє більш ніж 500 венчурних фондів, щорічний обсяг інвестицій, об’єм яких досягає 14,5 млрд. євро. Але, між європейськими та американськими венчурними фондами можливо виділити одну відмінність - європейські фонди намагаються вкладати кошти не в початковий, а у зрілий бізнес, що добре зарекомендував себе.

У табл. 3 наведені основні галузі венчурного фінансування у Європі з визначенням частки ринку [15]:

Основні галузі венчурного фінансування у Європі

Лідером у Європі по розвитку венчурного фінансування, безумовно є Великобританія. За даними Асоціації венчурних фондів Великобританії, на цю державу припадає майже половина всіх європейських венчурних інвестицій, причому близько третини цих інвестицій здійснюється за межами країни.

Чинниками бурхливого розвитку венчурної індустрії в Європі є заходи державної політики, уряди європейських країн створюють сприятливі умови для розвитку венчурних фондів. Наприклад, уряд Голландії гарантує покриття половини можливих збитків, пов'язаних з інвестуванням у приватні компанії. Венчурні фонди Голландії і Франції черпають інвестиційний капітал головним чином в найбільших банках та страхових компаніях, у Великобританії - в пенсійних фондах, на які припадає близько третини всіх фінансових вливань. Це можливо пояснити тим, що у Великобританії на пенсійні фонди, які інвестують у венчурний бізнес, поширюється пільговий режим оподаткування. Таке цілеспрямоване державне втручання забезпечило швидкий розвиток венчурної індустрії в західноєвропейських країнах.

Японія, як і нові індустріальні країни Південно-Східної Азії, в області інноваційної діяльності сконцентрувала свої ресурси на скупці перспективних високотехнологічних нововведень на останній стадії інноваційного циклу, забезпечуючи кінцеве доопрацювання нововведення, запуск його у виробництво, комерціалізацію і споживання [11, c. 86].

Для венчурного фінансування у Японії використовується і приватний, і державний капітал. Також, цей вид бізнесу користується державною підтримкою, податковими пільгами. Також створення позабіржових ринків цінних паперів для мобілізації капіталів в найбільших містах сприяє розвитку японського венчурного бізнесу. Чинниками бурхливого розвитку венчурної індустрії в Японії, крім підтримки держави є направленість японської політики на створення дрібних, активних, інноваційних підприємств, які в більшості спеціалізуються на розробках нових технологій і продуктів. Протягом останніх років Японія є світовим лідером за часткою витрат на інновації.

Слід зауважити, що останнім часом значний розвиток венчурна індустрія одержала не тільки в європейських країнах, але і в Японії, Китаї, Республіці Корея, Сінгапурі, Ізраїлі, Австралії, Чилі, Мексиці. Більш того, венчурний капітал з стартового капіталу бізнесу перейшов в більш зрілі стадії свого розвитку і почав існувати ще і капіталом розвитку [11, c. 86].

Отже, сьогодення пріоритетним стратегічним напрямом i невід’ємною умовою входження на рівних у світову економічну систему є формування інноваційної моделі розвитку економіки України. Одним з шляхів виходу України із економічної та фінансової кризи є залучення інвестицій до принципово нових технологій, що забезпечить також підвищення ефективності господарювання.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що наша країна не може не враховувати досягнення практики побудови моделей розвитку венчурного інвестування у світі для створення своєї української моделі. Важливе значення мають загальні підходи щодо побудови державної політики в області створення інституту венчурного фінансування:

а) стратегічні цілі, пов'язані з фінансуванням інновацій, мають бути реалістичні, вони повинні брати до уваги переважаючі умови стосовно стадій циклу фінансування інноваційних розробок і враховувати зв'язки між різними факторами попиту та пропозиції;

б) стратегічні цілі повинні бути конкретними: необхідно вказувати типи підприємств, які отримають підтримку - інноваційні, новостворені, на стадії зростання, успішні і т. п. Кожен тип підприємств припускає різні перспективи залучення приватних інвесторів;

в) вивчення досвіду інших країн і, отже, створення та реалізація програм, успішно здійснених в цих країнах, залежать від того, чи чітко інвестори розуміють, в чому полягали дії, вжиті в минулому, і в чому полягає історична спадщина інноваційних можливостей розвитку ринку;

г) державні програми показують найкращі результати, коли вони є допоміжним елементом, сприяючим ринковим механізмам, пов'язаним з фінансуванням інноваційних розробок. Урядам вдається краще формувати параметри, в рамках яких приватні інвестори приймають рішення, за допомогою надання відповідних стимулів, ніж приймати рішення самим [11, c. 88].

Дані підходи не тільки можливо, а й необхідно застосовувати у формуванні вітчизняної політики в області створення інституту венчурного фінансування.

4. Проблеми та перспективи венчурного фінансування промислових підприємств України

В умовах підвищеного країнового ризику, європейські фонди прямого і венчурного інвестування не ведуть активну діяльність на українському ринку, навіть незважаючи на можливе суттєве подешевіння українських активів. Як наслідок, в умовах слабкого припливу інвестиційних ресурсів у венчурну індустрію основні зусилля європейських фондів зосереджені на підтримку вже наявних проектів безпосередньо в самій Європі.

Так, проблеми на загальнодержавному рівні (внутрішні) можна виділити у три групи перешкод на шляху до формування ринку венчурного фінансування: організаційні, економічні та правові проблеми [9, c. 11].

Перша група включає організаційні проблеми венчурного фінансування, яка передбачає створення регіональних та галузевих венчурних інвестиційних інститутів та інших елементів механізму венчурного фінансування. До організаційних проблем належать:

нестача кваліфікованих менеджерів інноваційних проектів та відсутність фахівців в управлінні власне венчурними компаніями і проектами;

слабка інформаційна підтримка венчурного бізнесу та відсутність інформаційної безпеки;

низький інноваційний потенціал українських підприємств;

загальна несприятлива державна політика щодо стимулювання інноваційних венчурних процесів в Україні;

відсутність чіткого поетапного механізму венчурного фінансування в Україні;

проблема захисту інтелектуальної власності;

неповноцінна участь технологічних парків у процесі стимулювання інноваційної діяльності;

нестача можливості для співпраці з іншими підприємствами і різними науково-дослідними організаціями;

нерозуміння сутності венчурного капіталу й функцій, які він виконує в економіці;

брак у сфері венчурного фінансування «якісних» інноваційних проектів;

відсутність обґрунтованої та дієвої інноваційної політики [9, c. 11].

Друга група включає економічні проблеми венчурного фінансування пов’язані з фінансовими ресурсами для забезпечення функціонування венчурної індустрії. До економічних проблем належать:

недостатня кількість капіталу й вітчизняних джерел фінансування венчурної індустрії в Україні;

присутність високого фінансового ризику;

відсутність більш-менш розвинутого фондового ринку й складності з визначенням ринкової вартості акцій;

існування невідповідної інноваційної та венчурної інфраструктури в Україні;

нерозвиненість неформального сектору венчурного капіталу [9, c. 12].

Третя група включає правові проблеми венчурного фінансування пов’язані з законодавчою базою та прийняттям необхідних нормативно-правових актів для повноцінного функціонування системи венчурного фінансування. До правових проблем належать:

несформоване законодавство, що захищає права інвесторі;

відсутність закону про венчурний капітал й венчурну діяльність;

невідповідність ЗУ «Про інститути спільного інвестування» венчурному способу фінансування;

недосконала політика держави у сфері митного, податкового, антимонопольного законодавства;

формальні проблеми;

недостатність нормативного регулювання ринку інтелектуальної власності, науково-технічної сфери, валютних операцій в сфері венчурного фінансування інноваційної діяльності тощо [9, c. 12].

Незважаючи на вище перелічені проблеми та недоліки, увага до «венчурного» бізнесу в Україні поступово зростає. Це можна пояснити тим, що в умовах інтенсивного науково-технічного прогресу відмова від здійснення ризикових, але перспективних підприємницьких проектів на практиці несе для економіки та суспільства в цілому загрозу значно більших фінансових втрат, пов'язаних з можливою втратою конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому та зовнішніх ринках.

На нашу думку, розвиток національної індустрії венчурного фінансування неможливий без втручання держави й напряму залежить від державної підтримки як найголовнішої складової на шляху розвитку загальної інноваційної політики, що складатиметься з двох взаємодоповнюючих компонентів: формування сприятливого правового середовища шляхом економічного стимулювання венчурного інвестування інноваційного розвитку та прямого державного фінансування.

Приклади інших країн зі стимулювання розвитку венчурної індустрії, економіка яких наразі в значній мірі відповідає інноваційній моделі, показує, що перехід до такої економіки можливий навіть без стартових умов, що гірші, ніж сьогодні ми спостерігаємо в Україні. Тому, маючи безперечну перевагу - світовий досвід - венчурне фінансування в нашій країні повинно ґрунтуватись на зарубіжному досвіді, однак з урахуванням національних особливостей. Основна мета уряду полягає в забезпеченні сприятливих умов для розвитку науково-технічного та інноваційного підприємництва та механізмів, що забезпечують залучення венчурного капіталу в наукомісткі інноваційні проекти в межах ключових напрямів науки та техніки й забезпечення їх проривного зростання. Це зможе забезпечити один з пріоритетних напрямів діяльності держави - її економічну безпеку.

Висновки

Отже, деструктивними чинниками розвитку венчурного фінансування в Україні є:

слабкість інституту захисту інтелектуальної власності;

незначний капітал венчурних фондів, яким вони оперують;

високий ступінь ризику та недовіра до розроблених інноваційних проектів;

відсутність сприятливого й стабільного інвестиційного клімату в країні;

дуже мала й недостатня кількість інвесторів, готових здійснювати вклади у високоризикові проекти.

Для вирішення цих проблем, перш за все, потрібно створити привабливі умови для розвитку в Україні високоризикового інвестування, розробити спеціальну систему мотивації з боку держави для створення венчурних фондів та компаній. Проводити постійний моніторинг стану справ в інноваційні сфері, посилити захист прав інтелектуальної власності, забезпечити належну інформаційну підтримку венчурних інвесторів з високим рівнем якості та достовірності інформації, що надається. Важливим питанням є пропагування відповідної культури венчурного бізнесу, тобто потрібно звертати увагу на підготовку висококваліфікованих фахівців у цій сфері і створювати позитивний імідж цього типу фінансування.

Поряд з цим, венчурний бізнес в Україні потребує підтримки з боку держави. Саме вона перш за все повинна бути зацікавлена в тому, щоб венчурний бізнес запрацював на повну потужність.

Участь уряду у процесі венчурного інвестування має велике значення, тому що така участь:

демонструє бажання й здатність держави розділити ризики з комерційними інвесторами;

стимулює залучення в реальний сектор економіки коштів пенсійних фондів і страхових компаній.

У цьому питанні український уряд також може скористатися досвідом зарубіжних країн.

Для розвитку венчурного бізнесу потрібно заснувати державну систему, яка б підтримувала венчурний бізнес і стимулювала його розвиток; розробити систему страхування ризику інвестицій в інновації; законодавчо забезпечити функціонування венчурного бізнесу; надати більше податкових стимулів до фінансування в інноваційні проекти. Виконання перерахованих вище умов вимагає часу і зусиль як з боку законодавців та уряду, так і інвестиційної галузі. Перспективним в Україні є наявність галузей, що володіють далеко не вичерпаним потенціалом зростання, а отже - проектів, які потребують фінансування і є потенційно вигідними для венчурного інвестора.

Список використаної літератури

1. Венчурний бізнес: [навч. посібник] / О.Є. Кузьмін, І.В. Литвин. - К.: Видавництво «Знання», 2012. - 350 с.

. Данілов О.Д. Венчурне фінансування інноваційної діяльності в Україні: проблеми та перспективи / О.Д. Данілов, Т.В. Наєнко // Бізнес-Інформ. - 2014. - №9. - С. 92-97

. Дудчик О.Ю. Особливості венчурного бізнесу в Україні / О.Б. Дудчик // Науковий вісник Херсонського державного університету. - 2014. - Випуск 4. - С. 18-21

. Красовская О.В. Венчурное финансирование: мировые тенденции и ситуация в Украине / О.В. Красовская. - К.: Конус-Ю, 2013. - 108 с.

5. Литвин І.В. Корпоративні схеми венчурного фінансування проектів / І.В. Литвин // Економічні науки. - 2014. - №6. - С. 157-162

. Микитюк П.П. Аналіз інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств: монографія / П.П. Микитюк. - Тернопіль: Тернограф, 2009. - 304 с.

. Михальченко Г.Г. Черняева О.В. Механізм функціонування венчурного бізнесу в Україні // Економічний простір. - №18. - 2012. - С. 118-125.

. Поляк М.М. Сучасний стан та перспективи розвитку венчурного інвестування в Україні / М.М. Поляк // Економіка та підприємництво. - 2013 р. - №5 (74). - С. 113-116

. Савченко В.Ф. Проблеми венчурного інвестування в Україні / В.Ф. Савченко, Д.В. Шатирко // Науковий вісник ЧДІЕУ. - 2014. - №2 (18). - С. 7-13.

10. Сас Б.Б. Розвиток системи венчурного фінансування в Україні / Б.Б. Сас, Г.І. Спяк // Економічний аналіз: зб. наук. праць / Тернопільський національний економічний університет. 2014. - Том 18. - №1. - С. 195-202.

. Усатенко О.В. Аналіз напрямів та умов розвитку венчурної діяльності / О.В. Усатенко // Економічний простір. - 2014. - №89. - С. 81-92

. Чичкало-Кондрацька І.Б. Зарубіжний досвід використання фінансових механізмів стимулювання інноваційного розвитку / І.Б. Чичкало-Кондрацька // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. - 2012. - №1. - С. 420-432

13. Шимко О.В. Венчурне інвестування як важливий напрям інтенсифікації інноваційної діяльності в Україні / О.В. Шимко // Наукові записки. Серія «Економіка». - 2012. - Випуск 19. - С. 407-411

. Шклярук С.Г. Основні засади венчурного фінансування інноваційних технологій / С.Г. Шклярук // Наукові праці МАУП. - 2013. - вип. 1 (36). - С. 144-149

. Веб-сторінка Європейської асоціації венчурного капіталу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.evca.eu

. Українська асоціація венчурного бізнесу. Аналітичний огляд ринку ІСІ в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uaib.com.ua