Тема: Роль ООН і її спеціалізованих установ в забезпеченні співробітництва держав з охорони навколишнього середовища

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Мировая экономика, МЭО
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    28,48 Кб
Роль ООН і її спеціалізованих установ в забезпеченні співробітництва держав з охорони навколишнього середовища
Роль ООН і її спеціалізованих установ в забезпеченні співробітництва держав з охорони навколишнього середовища
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!












Курсова робота

Роль ООН і її спеціалізованих установ в забезпеченні співробітництва держав з охорони навколишнього середовища

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Становлення міжнародно-правових норм та інститутів з охорони навколишнього середовища

.2 Правове регулювання природоохоронної діяльності на сучасному етапі

.3 Регулювання охорони довкілля в рамках ООН

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ООН З ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Основні засади діяльності структурних органів ООН

.2 Місце і роль природоохоронних органів в системі ООН

.3 Структура органів ООН з охорони довкілля

РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ПРИРОДООХОРОННИХ УСТАНОВ ООН

.1 Особливості діяльності ЮНЕСКО

.2 Діяльність ЮНЕП

.3 Діяльність інших спеціалізованих установ ООН

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

Актуальність роботи. Сьогодні у світі існує багато екологічних проблем, починаючи зі зникнення деяких видів рослин і тварин та закінчуючи загрозою виродження людської раси. Зростання населення, інтенсифікація видобутку і викидів, забруднюючих Землю, приводять до корінних змін у природі і відображаються на самому існуванні людини. Частина таких змін надзвичайно сильна і настільки розповсюджена, що виникають глобальні екологічні проблеми. Існують серйозні проблеми забруднення (атмосфери, води, ґрунтів), кислотних дощів, радіаційного ураження території, а також втрати окремих видів рослин і живих організмів, збезлісення і опустелення територій.

Проблема забруднення навколишнього середовища притаманна багатьом країнам і на сьогоднішній день набула глобального характеру. У її розв'язанні беруть участь державні, суспільні, а також міжнародні організації. Зрозуміло, що найбільш відчутну роль відіграють ООН та її спеціалізовані установи.

ООН в даний час є центром зосередження всіх форм природоохоронного співробітництва держав. ООН має в своєму розпорядженні цілою системою органів, які зайняті розвитком міжнародної природоохоронної діяльності держав. При Генеральній Асамблеї є Науковий комітет з дії атомної радіації, Комітет з використання космічного простору в мирних цілях (КОСПАР) та ін.

Сучасні західні теорії екологічної модернізації приділяють особливу увагу глобальним світовим тенденціям розвитку екологічних реформ та управління природоохоронною діяльністю. Представниками цієї течії є такі дослідники, як: К.Зіммерман, Дж.Мерфі, Г.Спааргарен, А.Мол. Представники постіндустріальних досліджень - А.Тоффлер, Д.Белл, Р.Арон - відносять причини виникнення протиріч між людиною і природою до негативних процесів, які відбуваються всередині суспільства.

В українській історіографії періоду державної незалежності правову основу становлення європейського природоохоронного співробітництва досліджують українські автори: В.Андрейцев, Н.Андрусевич, М.Микієвич. Важливими для розкриття теоретичних питань процесу становлення міжнародного природоохоронного співробітництва та формування державних інституцій і політичних механізмів в українському суспільстві є роботи А.Качинського, І.Кресіної, Л.Угрина, Н.Буренко.

Мета даної роботи полягає у зясуванні ролі ООН і її спеціалізованих установ у сфері захисту навколишнього природного середовища.

В контексті сформульованої мети, поставлено такі пріоритетні завдання:

визначити місце і роль екологічних проблем у комплексі глобальних проблем сучасності;

вивчити історію становлення та розвитку правового регулювання природоохоронної діяльності;

розглянути сучасний стан правового забезпечення вирішення екологічних проблем навколишнього середовища;

виявити особливості співробітництва держав з охорони довкілля;

розглянути існуючі правові основи захисту навколишнього середовища;

проаналізувати діяльність органів ООН із захисту довкілля;

виявити специфічні особливості та правові засади функціонування органів ООН з охорони довкілля;

розглянути діяльність спеціалізованих установ ООН із вирішення проблем навколишнього середовища.

Обєктом дослідження є система міжнародного природоохоронного співробітництва. природоохоронний довкілля організація нація

Предметом дослідження є діяльність ООН і її спеціалізованих установ з охорони довкілля.

Методологічні основи дослідження містять у собі комплекс загальнонаукових методів дослідницької роботи, дедуктивних та індуктивних методів, метод порівняльного аналізу, а також застосовується історичний підхід, який використовується для вивчення історичного досвіду, аналізу та оцінювання історичних подій, фактів.

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Становлення міжнародно-правових норм та інститутів з охорони навколишнього середовища

Міжнародне право навколишнього середовища (далі - МПНС) - відносно нова і водночас динамічна галузь сучасного міжнародного права. Її активний розвиток зумовлюється гостротою глобальних екологічних проблем людства. Ефективно подолати ці проблеми можливо лише за умови плідної співпраці між державами, міжнародними організаціями, а також індивідами.

Переважна більшість дослідників МПНС наводить приблизно однакову класифікацію історичних періодів розвитку цієї галузі. Історичний розвиток МПНС можна поділити на 4 періоди: 1) середина ХІХ ст. - 1945 р.; 2) 1945 р. - 1972 р.; 3) 1972 р. - 1992 р.; 4) 1992 р. - до сьогодення.

Перший період. Першою спробою природоохоронної регламентації в Європі вважається заборона королем Едвардом ІІ (1306 р.) застосування камяного вугілля у відкритих вогнищах у Лондоні. У середині ХІХ ст. приймаються перші універсальні та регіональні акти - «рибні» конвенції.. У 1909 р. у Парижі було скликано Міжнародний конгрес з охорони природи. У 1913 р. у Берні відбулася конференція, присвячена охороні природи. Пізніше були створені Організація з боротьби із сараною (Рим, 1920 р.), Міжнародне бюро з боротьби із заразними хворобами тварин (Париж, 1929 р.), Міжнародне бюро з охорони природи (Брюссель, 1928 р.), проте ефективність їхньої діяльності була вкрай низькою. У 1911 р. Інститут міжнародного права схвалив Міжнародні правила про використання міжнародних водотоків у цілях інших, ніж навігація.

Другий період. Початок цього періоду ознаменувався безсумнівно визначною подією в історії розвитку всього міжнародного права - створенням ООН та її спеціалізованих установ. У 1948 р. засновується Міжнародний союз з охорони природи. У 1949 р. під егідою ЕКОСОР скликається Конференція ООН щодо збереження і використання природних ресурсів - попередниця Конференцій у Стокгольмі та Ріо-де-Жанейро. У цей період ГА ООН приймає кілька важливих з точки зору розвитку МПНС резолюцій: «Економічний розвиток і охорона природи» 1962 р., «Проблеми навколишнього для людини середовища» 1968 р., яка визначила роль сприятливого навколишнього середовища для дотримання основних прав людини і якою скликалася Конференція в Стокгольмі.Конференція ООН із проблем навколишнього середовища (Стокгольм, 5-16 червня 1972 р.) вважається першою міжнародною міжурядовою конференцією, яка вплинула на подальший розвиток усього МПНС. За результатами роботи Конференції було прийнято Декларацію принципів з навколишнього для людини середовища 1972 р., було створено постійно діючий орган ООН з охорони навколишнього середовища - ЮНЕП, Глобальний екологічний фонд, а 5 червня оголошено Всесвітнім днем навколишнього середовища. 1972 р. визнано роком виникнення сучасного МПНС.

Третій період. У зазначений період активізується діяльність ЄЕК ООН, яка ухвалює низку конвенцій і протоколів до них: Конвенцію про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р., Конвенцію Еспо 1991 р., Конвенцію про транскордонний вплив промислових аварій 1992 р., Конвенцію про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р. Укладаються регіональні конвенції в рамках АСЕАН, ЄС, в Африканському регіоні. Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 3-14 червня 1992 р.) - найбільш вагомий за всю історію розвитку МПНС глобальний форум. За результатами роботи конференції було ухвалено: Декларацію Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку, що містить 27 принципів (так звані Лісові принципи).

Четвертий період. У 1994 р. ГА ООН скликає Конференцію з питань сталого розвитку малих острівних держав, у 1995 р. - Конференцію ООН з транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих видів. У 1993 р. засновується спеціальна камера з розгляду справ щодо охорони навколишнього середовища у Міжнародному Суді ООН, а наступного року - Міжнародний суд екологічного арбітражу і примирення (Міжнародний екологічний суд). Цей період ознаменувався укладенням важливих міжнародних угод: Кіотського протоколу 1997 р., Протоколу з біобезпеки 2000 р., Орхуської конвенції 1998 р., Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1992 р., Протоколу про зміну Конвенції про створення Міжнародного фонду для компенсації збитків від забруднення нафтою 1992 р., Протоколу про внесення поправок до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1997 р., Конвенції про ядерну безпеку 1994 р., Роттердамської конвенції 1998 р., Стокгольмської конвенції 2001 р., Конвенції про право несудноплавного використання міжнародних водотоків 1997 р. та ін. Однак ближче до 2000 р. стало зрозуміло, що досягнутих домовленостей недостатньо і що основна проблема ефективного функціонування МПНС - проблема його імплементації. Всесвітній саміт зі сталого розвитку проходив у Йоганнесбурзі з 26 серпня по 4 вересня 2002 р., через десять років після Конференції в Ріо. Як і Стокгольмська конференція ООН з проблем навколишнього середовища в 1972 р., цей захід не завершився ухваленням юридично значимих рішень, крім традиційного Плану дій щодо імплементації і Декларації принципів з питань сталого розвитку. Важливою і безпрецедентною подією в становленні та розвитку МПНС стало набуття чинності Кіотським протоколом у 2005 р. і вступ його в дію в 2008 р.

.2 Правове регулювання природоохоронної діяльності на сучасному етапі

Міжнародні природні ресурси, що знаходяться за межами дії національної юрисдикції або які у процесі свого розвитку (природного циклу) виявляються на території інших держав.Правовий режим охорони і використання цих ресурсів визначається нормами міжнародного права.Джерела міжнародного екологічного права діляться на дві групи:міжнародні договори іміжнародні порядки.

Види міжнародних договорів:

а) універсальні:

Конвенція про забруднення морів викиданням від

ходів та інших матеріалів 1972 року;

Конвенція про запобігання забруднення із суден 1973 року;

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори та фауни, що перебувають під загрозою зникнення, 1973 року;

Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року;

Конвенція про трансграничне забруднення повітря на далекі відстані 1979 року;

Конвенція ООН з морського права 1982 року;

б) регіональні:

Конвенція про захист фауни та флори в Європі 1979 року;

Конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1976 рокута інші.

В умовах науково-технічної революції, що продовжується, збільшення реальної загрози надзвичайних подій техногенного характеру зростає значення міжнародного співробітництва в цій сфері. Велику роль у такому співробітництві грає укладання міжнародних договорів профільного характеру. Так, наприклад, до міжнародних конвенцій з екологічної безпеки належать:

а) Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого впливу на природне середовище 1977 року, що зобов'язує:

не удаватися до воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на навколишнє природне середовище шляхом навмисної зміни динаміки стану, структури Землі, включаючи її біоту, літосферу, гідросферу, атмосферу або космос;

не допомагати, не заохочувати і не спонукати суб'єктів міжнародного права до здійснення воєнного або іншого ворожого використання засобів впливу на навколишнє природне середовище;

використовувати засоби впливу на навколишнє природне середовище в мирних цілях;

приймати будь-які законні заходи для заборони і запобігання будь-якої діяльності, що суперечить здійсненню заходів екологічної безпеки;

б) Конвенція про трансграничне забруднення повітря 1979 року, що зобов'язує:

охороняти людину і навколишнє природне середовище від забруднення повітря, обмежувати, скорочувати і запобігати забрудненню повітря від джерел, що знаходяться на державній території;

за допомогою обміну інформацією, консультацій і моніторингу (постійного спостереження) розробити стратегію боротьби з викидами забруднювачів повітря;

розробляти найкращі системи регулювання якості повітря, заходи для боротьби з його забрудненням.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища може бути глобальним, регіональним, субрегіональним і міждержавним.Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля здійснюється на трьох рівнях - світовому (або глобальному), європейському і регіональному.Однією із основних форм міжнародної співпраці щодо вирішення проблем навколишнього середовища є укладання договорів та інших видів міжнародних угод.Учасниками таких угод є держави, які мають спільні проблеми або інтереси.

. Міжнародна глобальна екополітика - розробка і здійснення міжнародних правових, політичних і зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, світових запасів природних ресурсів та їх розподілу між регіонами і країнами. Метою такої політики є збереження глобального інтегрального ресурсу планети. Тому в ході її здійснення встановлюються зони, квоти і ліміти на використання тих чи інших корисних копалин.

. Міжнародна регіональна екополітика охоплює інтереси країн одного континенту, які обєднані природно-географічним середовищем. Найтісніші контакти мають країни, в яких є спільні кордони. Вони обумовлюють характер транскордонного перенесення забруднюючих речовин повітрям, водою, встановлюють квоти на видобування природних ресурсів тощо. Слід зазначити, що регіональна екополітика, на жаль, іще не вийшла за рамки загальних декларацій про загрози, що виникають.

Можна виділити такі форми міжнародної співпраці у сфері природокористування.

. Парламентське співробітництво, яке орієнтується на координацію законодавчої діяльності, забезпечує вирішення міжнародних екологічних проблем і передбачає розробку рекомендаційних законів з питань екології.

. Взаємодія виконавчих структур окремих держав, які орієнтуються на розробку та реалізацію екологічних програм під егідою ООН.

. Співробітництво конвенційного типу, яке передбачає єдиний підхід до вирішення конкретних екологічних проблем окремих територій і обєктів.

. Науково-технічне співробітництво, яке зорієнтоване на обмін науковою інформацією, спільне виконання природоохоронних розробок і проектів.

Експерти ООН вважають, що на сучасному етапі розвитку міжнародні зусилля при вирішенні глобальної екологічної кризи повинні бути спрямовані на дослідження основних причин кризи, боротьбу з її наслідками, оцінку глобального ризику, залучення широкої громадськості, забезпечення засобів правового регулювання, інвестування в майбутнє.

.3 Регулювання охорони довкілля в рамках ООН

Під егідою ООН для створення механізмів захисту від екологічних загроз на рівні міжнародного співробітництва здійснено ряд заходів, серед яких:

декларація "Порядок денний на ХХІ століття" на Конференції ООН з проблем довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р.;

Кіотський протокол, який встановлює зобов'язання розвинутих промислових країн стосовно обмеження рівнів викидів "парникових" газів з метою уникнення небезпечного порушення кліматичної системи на Конференції сторін Рамкової конвенції ООН у Кіото в 1997 р.;

"Декларація зі сталого розвитку" на саміті в Йоганнесбурзі у 2002 р.

Функції повномасштабної організації із забезпечення багатостороннього механізму вирішення проблем глобального кліматичного режиму після 2012 р. приймає на себе Організація Об'єднаних Націй. У рамках ООН також діє спеціалізована програма з екологічних проблем ЮНЕП, проте її ефективність визнається недостатньою.

У 1972 році в рамках ООН розроблена Програма із захисту навколишнього природного середовища (ЮНЕП), що має штаб-квартиру в Найробі (Кенія). Ця програма являє собою спеціальний міжнародний механізм з координації співробітництва держав в галузі охорони навколишнього природного середовища. У структуру ЮНЕП входять Рада управляючих, Секретаріат і Фонд навколишнього середовища.Очолюють ЮНЕП директор і Рада управляючих, що складається з представників 58 країн. ЮНЕП діє в сесійному порядку. Сесія збирається щорічно, у її підготовці беруть участь виконавчий директор і секретаріат.Виконавчий директор очолює канцелярію, у яку входять: відділ оцінювання навколишнього природного середовища; відділ управління в галузі охорони навколишнього природного середовища; відділ із проблем опустинювання; сектор природоохоронної освіти; сектор доповідей про стан навколишнього природного середовища.Під керівництвом секретаріату діють: бюро з питань програми; відділ зовнішніх зносин і планування політики; бюро зв'язку в Нью-Йорку і Женеві; служба інформації, регіональні представництва.

У питаннях діяльності Фонду навколишнього природного середовища важливу роль відіграє бюро з питань Фонду навколишнього природного середовища й адміністрації. У нього входить адміністративний відділ і помічник виконавчого директора.До найважливіших напрямків природоохоронної діяльності ЮНЕП належать:

охорона окремих природних об'єктів;

боротьба з різноманітними видами шкідливого впливу;

раціональне використання природних ресурсів;

створення світової довідкової служби зі спостереження за станом навколишнього середовища (моніторинг);

вивчення екологічних особливостей розвитку населених пунктів;

розроблення міжнародно-правової основи природоохоронної діяльності і т.д.

За підтримкою й активною участю ЮНЕП були розроблені і прийняті ряд конвенцій.Дуже актуальними й ефективними є міжнародні форуми, організовані під егідою ООН і присвячені проблемам охорони навколишнього природного середовища. Одним із таких представницьких міжнародних форумів стала Конференція про охорону навколишнього природного середовища і розвиток, що пройшла в 1992 році в Ріо-де-Жанейро.

Принципи, закріплені в «Декларації Ріо»:дотримання прав людини в галузі охорони навколишнього природного середовища;співробітництво держав в галузі охорони навколишнього природного середовища;стійкого розвитку людського суспільства;миру і мирного розв'язання екологічних спорів.

У цьому документі знову були закріплені принципи співробітництва держав в галузі охорони навколишнього природного середовища:

захист навколишнього природного середовища - складова частина процесу мирного розвитку;

прийняття державами ефективних законів в галузі охорони навколишнього природного середо вища з установленням відповідальності суб'єктів за забруднення навколишнього природного середовища;

попередження фактів переміщення в інші держави забруднювачів, що завдають шкоду навколишньому природному середовищу і людині;

взаємна інформація про заходи, що можуть мати негативні трансграничні наслідки для навколишнього природного середовища;

глобальне партнерство держав із метою збереження екосистеми;

оцінювання екологічних наслідків,

повага міжнародного права і забезпечення захисту навколишнього природного середовища в період збройних конфліктів.

Під егідою ООН також здійснюється робота із підготовки оцінних доповідей з питань глобальної безпеки на основі звітів, консультацій, обміну інформацією між організаціями в самій системі ООН та міжнародними організаціями. У цьому контексті примітним є запропонований проект "плану дій" ООН на територіях, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, до 2016 р. Розробка цього плану була передбачена Резолюцією ООН 2007 р., яка проголосила 2006-2016 рр. Десятиліттям відродження і сталого розвитку територій, постраждалих від наслідків катастрофи.


РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО З ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Основні засади діяльності структурних органів ООН

Діяльність органів ООН із захисту довкілля базується на принципах, серед яких на першому місці стоять основні принципи міжнародного права. При цьому їх зміст набуває додаткового розвитку.Основні принципи міжнародного права закріплені, як відомо, в Статуті ООН 1945 р., Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. і Заключному акті НБСЄ 1975 р.

Усього основних принципів міжнародного права десять, і всі вони без винятку застосовуються в МПНС:

принцип незастосування сили або погрози силою (набуває особливого значення у сфері боротьби з військовим або іншим ворожим використанням засобів впливу на природне середовище),

принцип суверенної рівності держав (включаючи суверенне право держав розробляти свої природні ресурси та здійснювати їх експлуатацію згідно з національним законодавством),

принцип невтручання у внутрішні справи (у тому числі щодо правового режиму природокористування та охорони природи),

принцип територіальної цілісності держав (ніяке набуття територій та природних чи культурних обєктів на них за допомогою застосування сили не повинні визнаватися),

принцип непорушності кордонів (заборона узурпації певної території з усіма природними та культурними обєктами на ній),

принцип мирного врегулювання спорів (дотримання цього принципу має особливе значення з огляду на те, що 90% воєнних конфліктів у світі відбувається через перерозподіл природних ресурсів),

принцип поваги прав і основних свобод людини (характерною рисою МПНС є гомоцентричність: у центрі перебуває людина з її потребами та інтересами ; цей принцип реалізується через закріплення в міжнародно-правових документах права на сприятливе навколишнє середовище, а також процесуальних екологічних прав),

принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею (включає право народів вільно, без втручання ззовні розпоряджатися природними ресурсами і культурними цінностями, а також право на свій розсуд визначати напрями природоохоронної діяльності),

принцип співробітництва (цей принцип лежить в основі всіх без винятку міжнародних природоохоронних угод і часто міститься в преамбулах відповідних документів),

принцип добросовісного виконання міжнародно-правових зобовязань (особливо актуальний у звязку з низькою ефективністю реалізації природоохоронних угод).

Принципи МПНС, що містяться в рекомендаційних документах, якими є Декларація Ріо, Стокгольмська декларація, Йоганнесбурзька декларація, Всесвітня хартія природи, Всесвітня стратегія охорони природи, Міжнародний пакт з навколишнього середовища та розвитку, згодом знаходять своє відображення в універсальних або регіональних природоохоронних угодах, юридично обовязкових актах міжнародних організацій, закріплюються в національному законодавстві, а деякі з них стають звичаєвими нормами міжнародного права, що підтверджується в рішеннях міжнародних судових та арбітражних органів і доктринальних поглядах авторитетних учених у цій галузі.В. Буткевич вважає, що спеціальними принципами МПНС є:

) принцип незаподіювання шкоди навколишньому середовищу інших держав і районів, які перебувають за межами національної юрисдикції,

) принцип захисту навколишнього середовища,

) принцип, який закріплює право людини на свободу, рівність і належні умови життя, на навколишнє середовище такої якості, що дає можливість жити гідно і благополучно (однак цей принцип перебуває у процесі становлення).

С. Кравченко, А. Андрусевич і Дж. Бонайн стверджують, що до спеціальних принципів МПНС, які остаточно сформувалися і є загальновизнаними, належать:

) право людей на життя у сприятливому навколишньому середовищі та відповідальність за збереження довкілля на благо нинішніх і майбутніх поколінь,

) суверенне право держав розробляти свої природні ресурси та їх обовязок не завдавати шкоди навколишньому середовищу інших держав,

) міжнародна відповідальність за заподіяння такої шкоди,

) міжнародне співробітництво держав у сфері охорони навколишнього середовища на основі рівноправності,

) попередження забруднення морів і заподіяння шкоди навколишньому середовищу.

Водночас автори вважають, що поряд з цими принципами в МПНС сформувалося кілька нових, які впливають на концептуальні зміни і розвиток як МПНС, так і міжнародного публічного права, але які не є загальновизнаними, зокрема у вітчизняній літературі:

) принцип сталого розвитку,

) принцип міжгенераційної рівності,

) принцип доступу до інформації та участі громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони навколишнього середовища,

) принцип спільної, але диференційованої відповідальності держав та деякі інші.

.2 Місце і роль природоохоронних органів в системі ООН

Організація Обєднаних Націй має в своїй структурі цілу низку програм, фондів і центрів різної спрямованості. Більшість із них утворено для надання соціально-економічної допомоги країнам, міжнародним організаціям та окремим верствам населення, що знаходяться в скрутному становищі. Ці органи підпорядковані Генеральній Асамблеї та Економічній і соціальній раді, які здійснюють, здебільшого, спільне керівництво ними. Ось основні програми, фонди й центри ООН у соціально-економічній сфері: Програма розвитку ООН (ПРОООН); Всесвітня продовольча програма (СПП); Програма з довкілля (ЮНЕП); Міжнародна програма з контролю за наркотиками.

Хоча Статут ООН не передбачає природоохоронних питань серед принципів, цілей або ж компетенції головних органів ООН, діяльність останніх свідчить про те, що ця тема міцно вкоренилася в практиці цієї універсальної організації.Генеральна Асамблея ООН визначає основні напрями політики всієї системи ООН у галузі охорони навколишнього середовища, приймає рішення про проведення міжнародних конференцій ООН з різних природоохоронних проблем, розробляє і схвалює проекти міжнародних конвенцій і декларацій у цій сфері , створює відповідні органи.

Порядок денний на XXI століття визначає ГА ООН головним органом ООН у сфері розробки і схвалення ключових принципів діяльності й напрямів співпраці держав щодо охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування. Серед найбільш значимих досягнень ГА ООН можна назвати скликання конференції у Стокгольмі (1972 р.), скликання конференції в Ріо (1992 р.), скликання Всесвітнього саміту зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002 р.), схвалення доповіді Комісії Брундтланда 1987 р., а також скликання низки конференцій, на яких ухвалювалися важливі міжнародні природоохоронні угоди. Крім того, Генеральна Асамблея звернулася до Міжнародного Суду ООН з проханням надати Консультативний висновок з приводу правомірності застосування ядерної зброї.

Вся правова діяльність міжнародного співтовариства у сфері охорони навколишнього середовища на сучасному етапі здійснюється в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Ця програма була ухвалена в грудні 1972 року на 27 сесії Генеральної асамблеї ООН. Відповідно до цієї Програми під егідою ООН засновані Рада керуючих Програмою, Фонд навколишнього середовища, Рада з координації природоохоронної діяльності організацій ООН. Програма включає розділи: "Населені пункти і життєве середовище", "Здоров'я людини і чистота навколишнього середовища", "Сухопутні екосистеми й управління ними", "Навколишнє середовище і його розвиток". "Океани", "Міжнародне природоохоронне право", "Енергія", "Стихійні лиха", "Підготовка кадрів у сфері охорони навколишнього середовища". У розвиток цієї Програми до теперішнього часу ухвалена велика кількість міжнародних актів, у числі яких понад 200 багатосторонніх.

Програма ЮНЕП є документом глобального (універсального) значення.Економічна і Соціальна Рада ООН координує діяльність спеціалізованих установ ООН, які так чи інакше займаються питаннями охорони навколишнього середовища, а також приймає доповіді від ЮНЕП та Комісії зі сталого розвитку.

Рада Безпеки ООН схвалила ряд документів, що відображають занепокоєння станом навколишнього середовища як однією із загроз міжнародному миру і безпеці. Практиці МС ООН відомі, хоча й нечисленні, рішення і консультативні висновки, що стосуються проблем охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування . У 1993 р. МС ООН створив спеціальну камеру з екологічних питань у складі 7 членів відповідно до ст. 26 Статуту. Однак за час її існування у камеру не було направлено жодної справи для розгляду, тому з 2006 р. вибори суддів до неї не проводяться.

Внесок Організації Обєднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) у розвиток МПНС визначається схваленням і реалізацією Конвенції про всесвітню спадщину, Рамсарської конвенції, Програми «Людина і біосфера», в рамках якої створено Всесвітню мережу біосферних заповідників (1985 р.), створенням у 1960 р. Міжурядової океанографічної комісії (з метою дослідження Світового океану і повязаних з ним обєктів), розробкою програм у сфері дослідження водних ресурсів (наприклад, Міжнародна гідрологічна програма, Всесвітня програма оцінки стану води), а також ініціативою з охорони навколишнього середовища і розвитку прибережних регіонів і малих островів (1996 р.).


Велике значення в міжнародній охороні природи посідають органиООН:

ЮНЕСКО - Міжнародна комісія ООН з освіти, культури, що займається також проблемами екологічної освіти та виховання.

ЮНЕП - міжнародна програма з охорони навколишнього природного середовища, що має три основних напрямки: перший - оцінка якості навколишнього природного середовища, другий - моніторинг і управління природними процесами у сфері рослинного, тваринного світу, третій - розробка допоміжних заходів. У її структурі працюють Міжнародна океанографічна комісія та Міжнародна рада з вивчення морів, яка проводить дослідження Атлантичного океану і його морів, зокрема Азовського та Чорного.

ЮНІСЕФ - Всесвітній дитячий фонд ООН, що приділяє увагу неформальній екологічній освіті та вихованню дітей і молоді.

ЮНДП - Міжнародна програма розвитку, мета якої - поліпшення якості навколишнього природного середовища та розробка екологічних заходів в окремих державах.

ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоровя - приділяє увагу інформації населення про стан життєвого середовища, надає медичну допомогу країнам, що терплять лихо.

ФАО - Міжнародна федерація з проблем харчування та сільського господарства.

ООН сприяє заходам з відродження природи і активно співпрацює з Міжнародною організацією охорони праці, яка контролює не тільки стан безпеки праці, але і стан навколишнього середовища, яке може потерпати від промислового забруднення природи, видає навчальну літературу екологічного напрямку.

ВМО - Всесвітня метеорологічна організація, що веде глобальний екологічний моніторинг атмосфери.

Значний внесок у природоохоронну роботу вносять Глобальний екологічний фонд, куди входять 142 держави, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Інститут ООН з підготовки кадрів і екологічних досліджень (ЮНІТАР), організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Екологічна комісія ООН по Азії і Далекому Сходу (ЮНІКАФЕ). На теренах СНД необхідно відзначити Міждержавну екологічну раду (1992 р.), яка координує роботи з питань екологічної безпеки, проведення екологічних експертиз, ведення міждержавної Червоної книги.

Зусилля Комітету з екологічної політики (КЕП) ЄЕК ООН зосереджуються на питаннях моніторингу довкілля країнами-членами, підтримці законодавчого забезпечення екологічної політики, розвитку міжсекторіального співробітництва та забезпечення врахування екологічних пріоритетів у діяльності ключових галузей економіки країн.Пріоритетними напрямками діяльності КЕП ЄЕК ООН є наступні:

участь у процесі «Довкілля для Європи»;

розробка та здійснення обзорів результативності екологічної діяльності в країнах Центральної та Східної Європи;

підвищення ефективності природоохоронних конвенцій та обмін досвідом з питань імплементації їх положень у національне законодавство.

Діяльність природоохоронних конвенцій спрямована на покращення стану природного середовища, запровадження ефективної системи контролю за використанням природних ресурсів, а також забезпечення фінансування систем моніторингу стану довкілля.По лінії ЮНЕП у м. Женеві розташовані Секретаріати наступних природоохоронних конвенцій:

Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням від 22 березня 1989р.;

Роттердамська конвенція про процедуру попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі від 10 вересня 1998р.;

Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі від 22 травня 2001р.;

Вашингтонська конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення від 3 березня 1973 р.

По лінії Управління з питань навколишнього середовища, житла та землекористування Європейської економічної комісії (ЄЕК) ООН у м. Женеві розташовані Секретаріати таких природоохоронних конвенцій:

Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Конвенція Еспоо) від 25 лютого 1991р.;

Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані від 9 листопада 1979р.;

Конвенція з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер від 17 березня 1992р.;

Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій від 17 березня 1992р.;

Орхуська конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25 червня 1998р.

РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ПРИРОДООХОРОННИХ УСТАНОВ ООН

.1 Особливості діяльності ЮНЕСКО

Величезну роботу в справі захисту навколишнього середовища проводить ЮНЕСКО. Охорона довкілля в межах її діяльності включає кілька окремих напрямів діяльності у цій сфері, головними з яких є Програма "Людина і біосфера", Міжурядова океанографічна комісія, комплекс програм з питань вод, питання охорони довкілля та розвитку прибережних регіонів і малих островів. Її основна мета полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру та безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури в інтересах забезпечення загальної поваги справедливості, законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, для всіх народів незалежно від раси, статі, мови або релігії.

жовтня 1948 у Фонтенбло (Франція) за сприяння ЮНЕСКО відбулася Установча асамблея Міжнародного Союзу Охорони Природи (МСОП). Зараз цей Союз став всесвітньою організацією, що займається питаннями охорони природи. Сфера його діяльності поступово розширювалася, і зараз МСОП головними своїм цілями і завданнями вважає «охорону природи і особливо біорізноманіття, як основоположного фундаменту для майбутнього; забезпечення розумного використання природних ресурсів на стійкої основі; забезпечення розвитку суспільства в гармонії з іншими компонентами біосфери». Конференції ООН 1949 року (охорона і використання ресурсів) і 1963 року (застосування науки і техніки в інтересах менш розвинених районів), може бути, і виходили з мовчазного визнання єдності планети Земля, проте не ставили питання про вивчення наслідків цього складного єдності для взаємин між людиною і навколишнім середовищем.У 1961 році виникає найбільша незалежна природоохоронна організація - Міжнародний Фонд Дикої Природи (ВВФ), який, як передбачалося, повинен стати мостом між природоохоронним рухом і світом бізнесу. Однак до скликання Конференції з проблем біосфери, організованої ЮНЕСКО в Парижі в 1968 році спільно з ООН, питання про навколишнє середовище в глобальному масштабі не фігурував у порядку денному зустрічей офіційних представників різних держав і сесій міжнародних організацій.

Ще в 1968 році жодна країна не була організована ні в політичному, ні в адміністративному відношенні для розгляду проблем навколишнього середовища, зазначає Л. Колдуел. Рішення, які зачіпають область взаємин між людиною і природою, приймалися виходячи з інших міркувань, таких як охорона здоров'я, економічна політика, туризм, національна безпека або збереження культурної спадщини.У 1971 році створюється міжурядова програма ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (МАБ). Навесні 1972 Римський клуб випускає першу доповідь «Межі зростання». У період з 1953 по 1973 роки світове співтовариство проведено більше 400 міжнародних конгресів, симпозіумів, конференцій з питань охорони природи. І це лише деякі віхи передодня і перших років екологічної революції.З метою здійснення свого мандата, в тому числі за рішенням екологічних проблем, ЮНЕСКО виконує в даний час п'ять основних функцій:

Перспективні дослідження: які форми освіти, науки, культури і комунікації необхідні в завтрашньому світі.

Просування, передача і обмін знаннями: спираючись головним чином на наукові дослідження, підготовку і викладання.

Нормативна діяльність: підготовка і прийняття міжнародних актів і обов'язкових до виконання рекомендацій.

Надання послуг експертів: державам-членам для визначення їхньої політики в області розвитку і розробки проектів у формі «технічного співробітництва».

Обмін спеціалізованою інформацією.

Найважливіший вектор діяльності ЮНЕСКО-екологічні науки і стійкий розвиток. У рамках цього напряму ЮНЕСКО здійснює:

. Координацію та розвиток міждисциплінарного та меж організаційного співробітництва.

. Заходи щодо розвитку науки про Землю, управління земними системами і небезпекою стихійними лихами.

. Заходи щодо реалізації екологічної програми «Людина і біосфера».

Програма «Людина і біосфера» (Man and Biospheгe)(МАБ) - міжнародна науково-дослідницька програма ЮНЕСКО, продовження Міжнародної біологічної програми. Програма спрямована на вирішення низки біологічних і екологічних питань, сформульованих у вигляді окремих підпрограм-проектів. Програма зосереджує головну увагу на сприянні сталому розвитку через збереження та раціональне використання біорізноманіття. Головним практичним утіленням програми і, можливо, найбільш відомим є Всесвітня мережа біосферних заповідників.Програма, прийнята на 16-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, була продовженням Міжнародної біологічної програми. До 1984 у програмі брали участь близько 90 країн, - в тому числі СРСР. Програма включає 14 проектів, присвячених вивченню впливу різноманітної діяльності людини (землекористування, інженерно-технічні роботи, використання енергії та ін) на основні типи біомів Землі (ліси, тундри, савани, степи, пустелі і т. п.) і на навколишнє середовище в цілому. У рамках цих проектів розробляються близько 1000 «польових проектів».

.2 Діяльність ЮНЕП

Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) - єдина установа в системі ООН, діяльність якої передусім спрямована на охорону довкілля. Програма ООН з навколишнього середовища і розвитку була створена у 1972 р., що було одним із головних результатів Стокгольмської конференції з навколишнього середовища. Від часу свого створення ЮНЕП перетворилася на постійно діючу установу, якій притаманні ознаки МО. Коло її діяльності сьогодні охоплює головні екологічні проблеми людства: сталий розвиток, зміну клімату, потепління, опустелення, озоновий шар, питну воду, екологічний моніторинг, охорону морського середовища, атмосфери, лісів тощо. Немає МО, яка б у своїй діяльності охоплювала такий широкий спектр питань.

Головне завдання ЮНЕП - забезпечення керівництва та сприяння парт її верству в турботі про довкілля через заохочення, інформування та надання можливостей націям і народам покращити якість життя, не загрожуючи якості життя прийдешніх поколінь. Сталий розвиток, власне його екологічний компонент, є єдиною об'єднуючою метою всіх видів діяльності ЮНЕП, що неодноразово підтверджувалось останніми рішеннями Генеральної Асамблеї ООН, Глобального екологічного форуму на рівні міністрів та Ради керуючих ЮНЕП. ЮНЕП, як і вся система ООН, в останні роки зазнала значних структурних та інших перетворень, покликаних підвищити ефективність її роботи. Головними сферами діяльності ЮНЕП є екологічна інформація, оцінка та раннє попередження; координація конвенцій і розвиток політичних інструментів; питна вода; виробництво та передача технологій; підтримка Африканського континенту.ЮНЕП прагне перетворитись на глобальний центр співробітництва держав у сфері охорони довкілля. Однак обмежені повноваження та ресурси ЮНЕП не дозволяють їй повною мірою реалізувати це завдання. Певною альтернативою, покликаною заповнити вакуум повноважень ЮНЕП, було створення Глобального екологічного форуму на рівні міністрів (Резолюція Г А ООН 53/242). Розвиток інституційної структури міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля набагато ширше питання, аніж сфера дії ЮНЕП. Одним із можливих варіантів вирішення цього складного завдання є координація діяльності ЮНЕП та інших МО і установ, зокрема Глобального екологічного форуму на рівні міністрів, Комісії ООН зі сталого розвитку та ін., створення спільних органів, регулярне проведення спільних засідань. Саме такі шлях и розвитку міжнародної інституційної системи і розглядаються сьогодні. Посилення ролі ЮНЕП - завдання, на важливості якого неодноразово наголошували держави, Генеральна Асамблея ООН та багато декларацій останніх років, наприклад, Найробійська декларація 1907 р.,, схвалена ГА ООН. Діяльність ЮНЕП фінансується з бюджету ООН, Фонду навколишнього середовища та ряду цільових фондів.Очолюють ЮНЕП директор і Рада управляючих. Основними функціями Ради є:

сприяння міжнародному співробітництву в галузі навколишнього середовища і надання в міру необхідності рекомендацій щодо проведеної з цією метою політики;

здійснення загального керівництва і координації програм в галузі навколишнього середовища, виконуваних організаціями ООН;

підготовка оглядів стану навколишнього середовища і визначення шляхів міжнародного співробітництва;

здійснення постійного спостереження (моніторингу) за впливом національної і міжнародної політики на стан навколишнього середовища і природоохоронних заходів для країн, що розвиваються;

підготовка огляду заходів, передбачених Фондом навколишнього середовища, і т.д.

ЮНЕП виконує наступні функціональні програми:

) інформація з навколишнього середовища, оцінка її стану і раннє сповіщення;

) розробка екологічної політики та природоохоронне законодавство;

) проведення природоохоронної політики;

) технологія, промисловість та економіка;

) регіональне співробітництво і присутність у регіонах;

) співробітництво з механізмами конвенцій;

) фонд глобальної навколишнього середовища.

Особливе значення для розвитку міжнародного права навколишнього середовища мало створення програми екологічних конвенцій, яка координує діяльність секретаріатів міжнародних екологічних конвенцій. Реалізація конвенцій, особливо екологічних, складний і багатогранний процес. З метою забезпечення максимальної ефективності своїх програм ЮНЕП адаптує їх до завдань і цілей відповідних екологічних угод. Значну увагу сьогодні ЮНЕП приділяє регіональній програмі охорони морів: вона сприяла прийняттю 12 регіональних морських конвенцій, виступає секретаріатом глобальної програми щодо збереження моря від забруднення із наземних джерел. Щодо підтримки реалізації конвенцій на національному рівні ЮНЕП дає наукові, політичні рекомендації, допомагає проведенню правових аналізів, прийняттю змін у законодавстві наданням експертів, проведенням навчання, семінарів та ін.

Варто зазначити, що ЮНЕП залишається головним глобальним центром екологічної інформації. Інформаційна функція ЮНЕП нині є однією з найважливіших. Окрім згаданих наукових проектів (щодо зміни клімату, озонового шару), останнім і найбільшим проектом у цьому відношенні є GEO (Global Environmental Outlook) - Глобальна екологічна перспектива, яка діє з 1995 р. Це всеохоплююча, інтегрована оцінка стану навколишнього середовища у світі. Важливим елементом цієї оцінки є аналіз зв'язку між політикою та станом довкілля, оцінка ефективності заходів, що були вжиті за останні 30 років, та ефективність сучасних політичних методів у майбутньому.

.3 Діяльність інших спеціалізованих установ ООН

Всесвітня організація охорони здоров'я займається питаннями охорони здоровя людини в аспекті її взаємодії з навколишнім середовищем. Діяльність ВООЗ спрямована на здійснення санітарно-епідеміологічного моніторингу навколишнього середовища, проведення аналізу чинників стану навколишнього середовища, що сприяють виникненню різних захворювань, а також вироблення рекомендацій щодо їх запобігання та усунення. ВООЗ займається питаннями санітарно-епідеміологічного благополуччя (Міжнародні медико-санітарні правила в редакції 2005 р.), охорони атмосферного повітря (АМІС - Інформаційний центр даних про стан повітря), забезпечення якості питної води (Керівні принципи щодо якості питної води 1993 р.), радіаційного забруднення (Мережа із забезпечення готовності та надання допомоги у випадку радіаційної аварії, Всесвітня екологічна мережа радіаційного моніторингу, Глобальний проект Інтерсан - проект, покликаний досліджувати вплив ультрафіолетового випромінювання на здоровя людини і знизити кількість викликаних ним захворювань, Міжнародний проект з електромагнітних полів), безпеки продуктів харчування (Спільна з ФАО Програма зі стандартів, що стосуються продуктів харчування, ухвалені Комісією Кодекс Аліментаріус стандарти), хімічної безпеки (Міжнародна програма з хімічної безпеки), впливу стану навколишнього середовища на здоровя дітей.

Продовольча та сільськогосподарська організація Обєднаних Націй - єдина спеціалізована установа ООН, Статут якої наділяє її мандатом у галузі охорони навколишнього середовища (ст. (2) (с)). Завдяки зусиллям ФАО було ухвалено Конвенцію про біорізноманіття, Конвенцію про зміну клімату, Міжнародну конвенцію про захист рослин, Роттердамську конвенцію, Міжнародний договір про рослинні генетичні ресурси для продовольства і сільського господарства 2001 р., Конвенцію про боротьбу із спустеленням, Всесвітню хартію ґрунтів 1981 р., Стратегію та План дій для цілей сталого сільського господарства та розвитку сільської місцевості, а також створено низку організацій (Комісію Кодекс Аліментаріус, регіональні організації у сфері управління рибними ресурсами та у сфері захисту рослин).[13]

Міжнародна морська організація займається питаннями безпеки морського судноплавства та охорони моря від забруднення з різних джерел. ММО брала участь у розробці, прийнятті та реалізації Лондонської конвенції з подальшим Протоколом 1996 р., Конвенції МАРПОЛ, Конвенції про готовність на випадок забруднення моря нафтою 1990 р., Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1992 р., Міжнародної конвенції про створення Міжнародного фонду для компенсації збитків від забруднення нафтою 1992 р. з Протоколом 2003 р., Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення моря бункерним паливом 2001 р., Міжнародної конвенції про контроль за шкідливими протиобростаючими системами на судах 2001 р., Міжнародної конвенції про контроль над судновими баластними водами і опадами й управління ними 2004 р. У структурі ММО функціонує спеціальний орган - Комітет з охорони морського середовища.

Всесвітня метеорологічна організація займається вивченням і оцінкою ступеня впливу людини на планету, проводить моніторинг парникових газів, озонового шару, стану Світового океану, полярних регіонів Землі та інших важливих з точки зору метеорології та клімату обєктів. У рамках ВМО функціонують Всесвітня програма зі спостереження за погодою, Всесвітня програма з клімату, Глобальна система моніторингу навколишнього середовища.

Міжнародна організація праці ухвалила низку конвенцій, що гарантують сприятливі умови праці для робітників, у тому числі в плані сприятливого навколишнього середовища.Відповідно до ст. 37 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. Міжнародна організація цивільної авіації має право приймати міжнародні стандарти і рекомендовану практику, в тому числі у сфері захисту навколишнього середовища від забруднення унаслідок діяльності цивільної авіації.

Міжнародне агентство з атомної енергії займається питаннями безпеки мирного використання атомної енергії, запобігання ядерним аваріям і реагування на них, розробляє стандарти ядерної безпеки, а також охорони навколишнього середовища від радіоактивного зараження. МАГАТЕ ініціювала укладення Конвенції про раннє оповіщення про ядерну аварію, Конвенції про допомогу у випадку ядерної аварії, Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 р., Конвенції про ядерну безпеку 1994 р., а також низку конвенцій про цивільну відповідальність за ядерну шкоду.

Комісія ООН з міжнародного права розробила проект ухваленої згодом Конвенції про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків 1997 р., Проект статей про попередження транскордонної шкоди від небезпечних видів діяльності 2001 р., Проект принципів, що стосуються розподілу збитків у разі транскордонної шкоди, заподіяної в результаті небезпечних видів діяльності, 2006 р., Проект статей про право транскордонних водоносних горизонтів 2008 р., а також включила деякі теми, що належать прямо або опосередковано до охорони навколишнього середовища, у свою програму з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права, наприклад, «Захист осіб у разі катастроф», «Спільні природні ресурси».

Крім названих установ і структур ООН, питаннями охорони навколишнього середовища у рамках свого мандата займаються Програма ООН з розвитку (з акцентом на потреби країн, що розвиваються), Конференція ООН з торгівлі та розвитку («Нове партнерство заради розвитку: Картахенські зобовязання» 1992р., укладення низки міжнародних товарних угод), Організація ООН з промислового розвитку.

ВИСНОВКИ

В першому пункті першого розділу розглянуто питання про міжнародне право навколишнього середовища, вказано, що це відносно нова і водночас динамічна галузь сучасного міжнародного права. Історичний розвиток МПНС можна поділити на 4 періоди: 1) середина ХІХ ст. - 1945 р.; 2) 1945 р. - 1972 р.; 3) 1972 р. - 1992 р.; 4) 1992 р. - до сьогодення.

В другому підпункті розглянуто правове регулювання природоохоронної діяльності. Вказано, що міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища може бути глобальним, регіональним, субрегіональним і міждержавним.Джерела міжнародного екологічного права діляться на дві групи: міжнародні договори і міжнародні порядки.Вся правова діяльність міжнародного співтовариства у сфері охорони навколишнього середовища на сучасному етапі здійснюється в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Велику роль у такому співробітництві грає укладання міжнародних договорів профільного характеру.

В другому розділі вивчається діяльність ООН з охорони навколишнього середовища. Перший підпункт розкриває основні засади діяльності структурних органів ООН. Основою роботи ООН з захисту довкілля містяться в ряді документів, якими є Декларація Ріо, Стокгольмська декларація, Йоганнесбурзька декларація, Всесвітня хартія природи, Всесвітня стратегія охорони природи, Міжнародний пакт з навколишнього середовища та розвитку.

Другий підпункт вивчає місце і роль природоохоронних органів в системі ООН. Вказано, що питаннями охорони навколишнього середовища займається ціла система установ і структур ООН. Вся правова діяльність міжнародного співтовариства у сфері охорони навколишнього середовища на сучасному етапі здійснюється в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

У третьому підпункті розглядається структура органів ООН з охорони довкілля. До структури входять ЮНЕСКО, ЮНЕП, Економічна і Соціальна Рада ООН, яка координує діяльність спеціалізованих установ ООН. Зусилля Комітету з екологічної політики (КЕП) ЄЕК ООН зосереджуються на питаннях моніторингу довкілля країнами-членами, підтримці законодавчого забезпечення екологічної політики, розвитку співробітництва та забезпечення врахування екологічних пріоритетів у діяльності ключових галузей економіки країн.

Третій розділ розкриває діяльність спеціалізованих природоохоронних установ ООН. В першому підпункті говориться про те, що величезну роботу в справі захисту навколишнього середовища проводить ЮНЕСКО. Охорона довкілля в межах її діяльності включає кілька окремих напрямів діяльності у цій сфері, головними з яких є Програма "Людина і біосфера", Міжурядова океанографічна комісія, комплекс програм з питань вод, питання охорони довкілля та розвитку прибережних регіонів і малих островів.

Другий підпункт вивчає діяльність Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), так як це єдина установа в системі ООН, діяльність якої передусім спрямована на охорону довкілля. Програма ООН з навколишнього середовища і розвитку була створена у 1972 р., що було одним із головних результатів Стокгольмської конференції з навколишнього середовища. Головне завдання ЮНЕП - забезпечення керівництва та сприяння парт її верству в турботі про довкілля через заохочення, інформування.

Третій підпункт розглядає інші установи ООН. Вказано, що крім основних установ і структур ООН, питаннями охорони навколишнього середовища у рамках свого мандата займаються Програма ООН з розвитку (з акцентом на потреби країн, що розвиваються), Конференція ООН з торгівлі та розвитку («Нове партнерство заради розвитку: Картахенські зобовязання» 1992р., укладення низки міжнародних товарних угод), Організація ООН з промислового розвитку та ряд інших організацій.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. / В. І. Андрейцев. - К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с.

Балюк Г.І. Досвід правового регулювання відносин щодо охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічних прав громадян на рівні Європейського Союзу та його значення для адаптації законодавства України / Г.І. Балюк // Міністерство юстиції України; Бюлетень Міністерства юстиції України. - К., 2007. - № 5. - 485 с.

Бекяшев К. А. Международное экологическое право // Международное публичное право: Учеб. / Л. П. Ануфриева, Д. К. Бекяшев, К. А. Бекяшев, В. В. Устинов [и др.]; отв. ред. К. А. Бекяшев. - Изд. 4-е, перераб. и доп. - М.: ТК Велби; Изд-во Проспект, 2007. - 834 с.

Борейко В.П. Прорыв в экологическую этику / В.П. Борейко. - К. : Киевский эколого-культурный центр, 2003. - 481 с.

Бринчук М.М. Экологическое право (Право окружающей среды) / М.М. Бринчук. - М. : Юристъ, 2003. - 670 с.

Буткевич В. Г. Міжнародне право навколишнього середовища // Міжнародне право: Основні галузі: Підруч. / За ред. В. Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2004. - 640 с.

Вакула М.А. Новый Водный кодекс: проблемы и пробелы / М.А. Вакула // Экологическое право. - 2006. - № 4. -315 с.

Герасимчук И. В. Международное право окружающей среды: региональный опыт в решении глобальных проблем / И. В. Герасимчук // Международное право. - 2000. - № 1. - 420 с.

Довідник чинних міжнародних договорів України у сфері охорони довкілля / Кол. авт.: Андрусевич А., Андрусевич Н., Козак З. - Львів. - 2009. - 203 с.

Екологічне право України : підручник для студентів юрид вищ. навч. закладів / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Разметаєв та ін. ; за ред. B.K. Попова, А.П. Гетьмана. - X. : Право, 2007. - 485 с.

Екологічне право: Особлива частина : підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад. курс / В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, М.В. Краснова та ін. ; за ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. - К. : Істина, 2001 - 544 с.

Задорожній О. В. Міжнародне право навколишнього середовища : підручник / О. В. Задорожній, М. О. Медведєва. - К. : Промені, 2010. - 510 с.

Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля / [Відп. ред. проф. С. Кравченко]. - Вид. 2-ге, доп. - Львів: Норма, 2002. - 416 с.

Колбасов О. С. Конференция ООН по окружающей среде и развитию / О. С. Колбасов // Государство и право. - 1992. - № 11. - 360 с.

Копылов М. Роль института кодификации и прогрессивного развития в формировании международного экологического права / М. Копылов, Э. Кузьменко // Международное публичное и частное право. - 2005. - № 3(24). - С. 258 с.

Кравченко С. М. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища / С. М. Кравченко, А. О. Андрусевич, Дж. Е. Бонайн / [Під заг. ред. проф. С. М. Кравченко]. - Львів: Видавничий центр ЛНУ Імені І. Франка, 2002. - 336 с.

Кравченко С. Розвиток екологічних прав людини у міжнародному праві / С. Кравченко, А. Андрусевич // Право України. - 2001. - № 2. - 387 с.

Малиш, Н. А. Державна екологічна політика як складова світової системи захисту довкілля / Н. А. Малиш // Держава та регіони : наук.-вироб. журн. Серія: Державне управління. - Запоріжжя : Класич. приватний ун-т, 2006. -406 с.

Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В. Е. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 608 c.

Мягченко, О. П. Основи екології: підручник / О. П. Мягченко. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 312 с.

Новикова Т. В. Международная ответственность за экологический ущерб / Т. В. Новикова // Экология и уголовное право: поиск гармонии : материалы Междунар. науч.-практ. конф., посвящ. подгот. XXII Олимп. зимних и XI Паралимп. зимних игр 2014 г. в г. Сочи, Геленджик, 6-9 окт. 2011 г. - Краснодар, 2011. - 534 с.

Природоохоронні конвенції. - Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві. - <http://geneva.mfa.gov.ua/ua/ukraine-io/environment>

Пронюк Н. В. Сучасне міжнародне право : навч. посіб. / Н. В. Пронюк. - 2-е вид., змін. та допов. - К. : КНТ, 2010. - 344 с.

Репецький В.М. Міжнародне публічне право.- Київ.- "Знання.- 2011. - 437 с.

Тимченко Л. Д. Міжнародне право : підручник / Л. Д. Тимченко, В. П. Кононенко. - К. : Знання, 2012. - 631 с.

Улютіна О. А. Міжнародні правові стандарти у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування / О. А. Улютіна // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія : Право. - 2014. - Вип. 197(2). -600 с.

Шимова О.С.. Основи екології та економіка природокористування: УцЩ. / О.С. Шимова, Н.К. Соколовський. 2-е вид., Перераб. і доп. - Мн.: БГЕУ. - 2002. - 367 с.

Похожие работы

 

Не нашел материал для курсовой или диплома?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!