Заказ дипломной. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека студента

















Тема №1.

Вступ до курсу «Історія зарубіжної політико-правової думки»



План


1. Завдання і значення курсу історії зарубіжної політико-правової думки

. Предмет історії зарубіжної політико-правової думки

. Методи вивчення історії зарубіжної політико-правової думки


1. Завдання і значення курсу історії зарубіжної політико-правової думки


Історія зарубіжної політико-правової думки - одна з найважливіших складових частин духовної культури людства. У ній зосереджено великий політико-правовий досвід минулих поколінь, відображено основні напрямки, підсумки попередніх досліджень проблем свободи, права, законодавства, політики, держави. У своїх спробах зрозуміти сучасне і знайти шляхи до кращого майбутнього люди завжди зверталися і звертатимуться до минулого, до історично випробуваних положень, принципів, цінностей.

Сьогодні, коли зросла увага до проблем соціального і політичного передбачення, стало очевидним, що без історії не є можливим наукове прогнозування в галузі юридичних, політичних та інших наук. Представники різних теоретичних та ідейно-політичних напрямків визбирують із політичних і правових вчень минулого судження й аргументи для обґрунтування позицій, що їх відстоюють, критики своїх противників і т. д.

Виражаючи та обстоюючи різні позиції, інтереси й погляди у специфічній формі теоретичного знання, політичні та правові концепції (минулого й сучасності) володіють великим легітимаційним потенціалом і відіграють суттєву роль у справі не тільки наукового, а й загальносвітоглядного, духовного, ідеологічного обґрунтування і виправдання тих чи інших політичних відносин, державно-правових порядків, інститутів і поглядів.

Звернення сьогодні до відомих, маловідомих або зовсім невідомих політичних і правових ідей і теорій минулого, відповідна їх інтерпретація тощо значною мірою диктується й потребами своєрідного самовизначення, з'ясування «хто є хто» в духовному просторі історії, виявлення місця, характеру і профілю тієї чи іншої юридичної або політичної концепції, яка історично склалась і отримала загальне наукове визнання в системі вчень про політику, державу і право. зарубіжна політична правова

Великий вплив на характер і напрямок відповідних апеляцій до історії політичних і правових ідей чинить актуальна соціально-політична практика. Нерідко подібні трактування минулого мають відверто фальсифікаційний характер. Політична історія XX ст. в цьому плані багата виразними прикладами викривлення, використання історії ідей з метою виправдання тоталітарних режимів, агресивних зовнішньополітичних акцій, дискредитацій ідейних і політичних противників і под.

Вивчення реальної історії політичних і правових вчень, відкидаючи подібні фальсифікації, сприяє кращому розумінню як минулих і сучасних ідей, теорій, так і справжнього змісту і сенсу сучасних політичних і правових процесів, закономірностей і тенденцій їх розвитку. Все це свідчить про те, що історія вчень про державу і право сьогодні актуальна як ніколи раніше.

Студентам, які мають справу з в провадженням в життя політики нашого Уряду, необхідно постійно пам'ятати, що політика є наука і мистецтво, яка з неба не падає, даром не дається, і якщо ми справді хочемо чогось досягти, побудувати свою власну державу, то повинні підготувати своїх політиків, таких, щоб вони були не гірше політиків Заходу.

Отже, завдання, які стоять перед нашою молодою країною, у площині реалізації реформ уряду, вимагають поглибленого вивчення історії зарубіжної політико-правової думки, яка вчить нас стратегії й тактики державного будівництва. Теоретичне усвідомлення політико-правових ідей, теорій, поглядів минулого дозволить бачити й передбачати перебіг суспільних процесів, виробити правильний політичний курс, уникнути помилок і суб'єктивних рішень.

Глибоке вивчення історії зарубіжної політико-правової думки дозволить розгорнути наступальну боротьбу проти всіляких фальсифікацій і перекручень нашої історії, розкрити правду для народу. Мета будь-якої науки полягає в тому, щоб дати правдиву картину світу. Стосовно до історії зарубіжної політико-правової думки це означає, що вона повинна історично об'єктивно, науково визначити місце політичних і правових ідей, теорій, поглядів, їхню роль у розвитку суспільства і держави.

Першочерговим завданням цього курсу є озброєння студентів знаннями фактичного матеріалу, розумінням закономірностей еволюції політичної думки, її впливу на суспільну свідомість і політичне життя кожного народу.


. Предмет історії зарубіжної політико-правової думки


У системі політичних наук і історія зарубіжної політико-правової думки є самостійною науковою та навчальною дисципліною. Вона найбільше пов'язана з політологією. Але, на відміну від загальнотеоретичних дисциплін, історія зарубіжної політико-правової думки виступає як історична дисципліна, за своїм предметом зорієнтована на вивчення історії політико-правових теорій, закономірностей історичного процесу виникнення та розвитку теоретичних знань про державу і право, політику і законодавство.

Для того щоб визначити більш конкретно предмет історії політичних і правових вчень, необхідно насамперед з'ясувати, яке саме коло ідей і вчень належить до розряду політичних. Іншими словами, вимагають свого пояснення терміни «політичні» і «вчення». Поняття «політика» вживається в науковому обороті не завжди однозначно. Так, у філософській літературі розповсюджені визначення політики, в яких основним елементом змісту політичних відносин виступає боротьба класів за певний спосіб виробництва. У такому ж розумінні економісти говорять про політичну економію як науку про суспільно-виробничі відносини людей. Висловлюються також думки, що для політики найбільш характерним є прямий чи опосередкований зв'язок із владою та діяльністю влади.

Слід зазначити, що невиправданим є як надмірне виведення політики за межі держави, так і обмеження її тільки внутрідержавними рамками. Вже сам зміст слова «політика» свідчить про однобічність того та іншого погляду.

У давньогрецькій мові слово «поліс» означало державу, «політика» - державні справи, політичний, стосовний до держави. Отже, це означає, що в значенні політики необхідно розглядати все, що зв'язане з державною владою. Ось чому слово «політика» нерідко вживається як синонім слова «державний». У цьому розумінні говорять про політичні форми, політичну організацію суспільства, політичне панування, політичну владу.

Часто слово «політика» вживається в ширшому розумінні того, що стосується до політики, до співвідношення класових сил, до взаємовідносин між класами, народами, державами. У цьому розумінні говорять про політичні проблеми, політичне значення тих чи інших заходів, про політичні завдання, політичні конфлікти і под.

Але в політиці головним є устрій державної влади. Політика - це ставлення різних класів і прошарків людей до держави та уряду, їхньої діяльності. Політика супроводжує розвиток держави і поділяє її долю. Політичні вчення відображають політичну діяльність, обґрунтовують її або, навпаки, відкидають певний устрій держави, основні її функції та методи панування.

Отже, за будь-якого розуміння слова «політичний» до історії політичних і правових вчень повинні бути віднесені передусім ідеї та вчення, які стосуються держави, її суті, форм та бажаної організації. Зрозуміло, що всі ці питання тісно пов'язані з питаннями суспільного устрою, з питаннями про співвідношення класів, соціальних груп, їхнього становища в суспільстві.

Розповсюдженою є думка, за якою від політичних поглядів слід відрізняти правові. Якщо теорія права, пише С. С. Алексеев, наука юридична, то теорія держави являє собою соціально-політичну науку. Прагнення вчених підкреслити специфіку дослідження проблем держави і правових питань можна пояснити, але це розмежування не повинно перешкоджати вивченню соціально-політичного в праві та, навпаки, юридичного в державі.

Неприпустимим є вивчення державно-правових явищ поза політикою. Право - це витвір держави та один з інструментів здійснення її функцій. Оскільки право - це державна воля всього чи більшості народу, вчення про право без сумніву має політичний характер.

Слід тільки мати на увазі, що не всі правові погляди однаковою мірою можуть служити розкриттю суті політичних поглядів того чи іншого політичного мислителя. У курсі історії політичних вчень не слід зупинятися на правових поглядах з усіх галузей, а тим паче по всіх інститутах права. У кожному випадку слід розглядати лише ті правові погляди, які здатні найкраще охарактеризувати даний політико-правовий напрямок.

Із сказаного випливає, що історією зарубіжних політико-правових вчень охоплюються вчення й теорії, дотичні до устрою держави, політичної влади й суспільних відносин. Вона охоплює і ті правові вчення, які набули для свого часу світоглядно принциповий, загальнополітичний характер (наприклад, у цілому гуманістична кримінально-правова концепція Беккаріа, Марата).

Такими є деякі теоретичні міркування, які роз'яснюють нам поняття «політика». А що ж таке «вчення», «теорія»? Будь-яка теорія є певною системою ідей, концепцій, понять. Спосіб її організації, структура, зміст знання, розміщеного в теорії, перебувають у відповідності зі структурою тієї дійсності, яка відображається в цій теорії.

Але не всі ідеї, погляди, теорії входять у предмет історії політичних і правових вчень. Сюди входять оформлені, більш-менш систематизовані, оригінальні погляди, ідеї, які заслуговують назви «вчення».

Політико-правові доктрини частіше всього є результатом індивідуальної творчості. Крізь призму авторського світорозуміння в них відображається масова ідеологія народів, націй, класів, певних соціальних груп людей. Звідси можна зробити логічний висновок, що, за загальним правилом, політичні вчення створюють систематизовані й пов'язані між собою, через вплив певних методів, уявлення, ідеї, погляди на такі основні елементи політики, як влада, політичні відносини та інститути, політичні функції та норми політичного життя, політична свідомість, тобто все те, що складає сферу політичного життя суспільства і його політичну систему.

Політико-правове вчення - це не тільки систематизовані, оригінальні погляди, ідеї. Це - одна з найбільш складних і важливих галузей суспільної свідомості - політико-правова свідомість. Вона виникла разом із державою та правом, розвивалася впродовж багатьох століть. У всякому суспільстві вона має складну структуру. Існує політико-правова свідомість панівного класу, з одного боку, і політико-правова свідомість класів і соціальних груп, які протистоять їй - з іншого.

Не завжди є непорушною політико-правова свідомість панівного класу - на неї справляють великий вплив суперечності і боротьба соціальних і політичних угруповань, які входять до нього. У структурі самої політико-правової свідомості панівного класу від теоретичного та інших рівнів відокремлено державний рівень політичної свідомості, який криє в собі програму і мотиви практичної діяльності органів влади та управління, ухвалення рішень та їх реалізацію державними органами.

Крім того, політико-правова свідомість існує як на теоретичному, так і на масовому, буденному рівні. На теоретичному рівні політико-правової свідомості створюються вчення, концепції, доктрини, виражені як система ідей, теорій про державу і право. Саме цей рівень політико-правової свідомості, тобто та її частина, що виражена як теоретично оформлені в доктрину погляди на державу і право, і входить до предмета історії політичних і правових вчень.

Від теоретичної політико-правової свідомості відрізняється свідомість масова, буденна, органічно зв'язана з соціальною психологією певного класу або суспільної групи. На буденному рівні держава, право, політика оцінюються за їх конкретними проявами, поточною політикою. Формою виразу цього рівня свідомості є політичні та правові погляди, відчуття, переконання, настрої, оцінки, судження, вимоги.

Будучи системою знань про політичні зв'язки, про державу і право, політико-правова свідомість відображає та активно виражає світ політичного і правового життя, що стоїть перед нею як об'єкт. Іншими словами, політико-правова свідомість є не що інше, як сприйняття і усвідомлення світу політики.

Однак відображенням світу політики, результатами такої рефлексії зміст політичної свідомості не вичерпується. Остання завжди є ще й відношенням (позитивним або негативним) до політичної реальності, яку вона відображає. Саме оцінною своєю стороною політична свідомість органічно зростається з діяльністю груп та індивідів всякої суспільно-економічної формації.

Поряд із функціями науково-пізнавальними і ціннісно-орієнтовними політичні вчення виконують також функцію регулятивну: вона бере участь у детермінації практично-політичної поведінки індивідів, груп, класів. Важливими каналами, якими політико-теоретичні знання повертаються у практично-політичне життя і впливають на нього, є політична освіта і політична пропаганда.

Але значення політико-правових ідей може бути різним. Вони можуть відігравати негативну, реакційну або позитивну, революційну роль у суспільному розвитку. Це залежить від того, інтереси яких сил на певному етапі суспільного розвитку вони захищають. Політичні ідеї, які служать віджилим силам суспільства, захищають відмираючий суспільно-економічний лад і його політичну надбудову, перешкоджають розвиткові нового суспільства, є реакційними. Нові, передові політичні ідеї та погляди, які виникають на грунті назрілих завдань розвитку матеріального і політичного життя суспільства, служать інтересам передових сил суспільства, відображають їхні інтереси, є прогресивними. Ці ідеї й теорії сприяють руйнуванню старого, народженню та зміцненню нового політичного ладу суспільства.

Передові політичні ідеї й теорії, як й інші суспільні ідеї, виникають і розвиваються в боротьбі зі старими реакційними теоріями. Історія поглядів, ідей є історією не тільки зміни, а й їхньої боротьби. Пробиваючи собі дорогу, передові вчення стають надбанням народів, певних класів, соціальних груп людей. Вони мобілізують їх, організують проти відживаючих старих сил суспільства. Особливо велика організуюча роль передових політичних ідей і теорій у періоди соціальних революцій.

Із усього сказаного випливає, що предметом науки історії політичних і правових вчень є історія виникнення, розвитку і боротьби поглядів, теорій, ідей різних класів, соціальних груп людей про державу і право, вчень про виникнення, суть, форми і соціальне призначення держави та права, способи їх зміцнення, перетворення і вдосконалення.

Історія зарубіжної політико-правової думки є історично закономірним процесом пізнання людьми суті державно-правових інститутів, який здійснюється в боротьбі та через боротьбу прогресивних і реакційних ідей.


. Методи вивчення історії зарубіжної політико-правової думки


Під методом (від грец. - methodos - шлях дослідження, теорія, вчення) зазвичай розуміють спосіб пізнання, дослідження природних і суспільних явищ. Методи наукового пізнання тісно пов'язані з предметом дослідження і по суті є продуктом інтелектуальної діяльності людей. Глибина і якість наукових досліджень про сутність і закономірність розвитку того чи іншого природного чи суспільного явища визначаються способами, засобами і методами, які обрані для їх дослідження.

Методи історії зарубіжної політико-правової думки - це способи, засоби та шляхи, які використовуються для дослідження історії становлення та розвитку теоретичних знань людства про державу, право і законодавство з метою отримання наукових результатів.

Ефективність і наукова цінність того чи іншого метода, що застосовується в історії зарубіжної політико-правової думки, залежить від його здатності забезпечити глибину пізнання сутності, закономірностей виникнення та розвитку державно-правових теорій, їх спадковості та взаємозв'язку між собою, виявити нові аспекти вчень, сприяти більш змістовному їх розумінню.

Причому слід зважати на те, що історія зарубіжної політико-правової думки використовує методи, які вироблені суспільними науками; методи, які застосовуються для дослідження державно-правових явищ юридичними науками; методи, вироблені в процесі досліджень історії теоретичної думки про державу і право, а також методи, які застосовувалися мислителями і вченими-правниками минулого для здійснення досліджень державно-правових явищ і які мали методологічне значення для наступних теорій.

Історія зарубіжної політико-правової думки трансформує ці методи з урахуванням специфіки та особливостей свого предмету.

Методи в процесі досліджень виконують ряд важливих функцій. Останнім часом в історії зарубіжної політико-правової думки застосовується класифікація функцій методів, яка дозволяє виявити світоглядні, теоретико-пізнавальні, оцінюючі та інші аспекти методології як окремих вчень минулого, так і формування і розвитку державно-правової думки в цілому. Серед них: а) метод як спосіб побудови певної державно-правової теорії, її принципів, внутрішньої логіки формування певної системи теоретичного знання, її структури, складових та їх взаємодії; б) метод як спосіб інтеграції та оцінки попередніх державно-правових вчень; в) метод як спосіб і форма висвітлення принципу співвідношення між конкретною державно-правовою теорією та соціальною дійсністю.

Основним методом і методологічною базою є діалектичний метод, який передбачає вивчення загальних закономірностей і умов виникнення державно-правових теорій, їх розгляду у взаємозв'язку та розвитку.

Історія зарубіжної політико-правової думки застосовує також системний метод пізнання, за допомогою якого окремі теоретичні концепції розглядаються як елементи хронологічно узгодженої будови - системи теоретичних знань минулого про право, законодавство і державу. До того ж, кожне вчення розглядається також як система окремих узгоджених і взаємозв'язаних між собою концептуальних тлумачень, положень і висновків про державно-правові явища.

Ще одним загальнонауковим методом є логічний метод.

В єдиній системі історико-теоретичних знань вчення логічно узгоджені між собою, досліджуються починаючи з найпростіших уявлень про право і державу, переходячи від простого до найскладнішого. Водночас окремі аспекти вчень і наскрізних проблем, що досліджуються, об'єднуються, виокремлюються в блоки знань, на основі чого формується концептуальне уявлення про те чи інше державно-правове явище, прогнозуються можливі варіанти втілення цих концепцій в соціальну практику.

Прикладом цього може бути дослідження в державно-правових вченнях минулого сутності правової держави, ідеї народного суверенітету, принципів верховенства права, поділу влади тощо.

У контексті дослідження теоретичних знань попередніх поколінь про державу і право важливе місце посідає історичний метод, розуміння історії як специфічної форми руху від минулого крізь сучасність до майбутнього, розгляд минулого і сучасного як внутрішньо зв'язаних.

Застосування цього методу дозволяє об'єктивно проаналізувати кожну державно-правову концепцію, визначити її місце, час і соціальну цінність у системі знань того чи іншого етапу розвитку суспільства, визначити її практичне значення для сьогодення.

У системі методів дослідження історії зарубіжної політико-правової думки постійно застосовується порівняльний метод. Він базується на послідовному вивченні й зіставленні державно-правових теорій, дає можливість визначити найсуттєвіші їх аспекти, вибрати найбільш вдалі можливі варіанти вирішення тієї чи іншої проблеми соціально-правової дійсності.