Управління виробничим потенціалом
КУРСОВИЙ
ПРОЕКТ
з
операційного менеджменту
на
тему: «Управління виробничим потенціалом»
ВСТУП
Розвиток ринкової економіки,
нестабільність зовнішнього середовища, реформування відносин власності,
нераціональний розподіл, неефективне використання наявних економічних ресурсів,
загострення суперечностей розвитку продуктивних сил та виробничих відносин
висувають на перший план необхідність підвищення ефективності використання
потенціалу підприємств.
Підвищення рівня ефективності
використання виробничого потенціалу аграрних підприємств відіграє провідну роль
в успішному вирішенні економічних і соціальних завдань, досягненні головної
мети виробництва - підвищення прибутковості. Теоретичне обґрунтування
визначення розміру, структури, функцій і закономірностей розвитку виробничого
потенціалу як економічної категорії має не лише методологічне, а й практичне
значення, оскільки від ефективності його використання значною мірою залежать
темпи розвитку сільського господарства України.
Питанню вивчення економічної
сутності потенціалу приділяли увагу науковці різних країн на протязі багатьох
років. Вивченню економічної сутності потенціалу приділяли увагу такі вчені як
Струмилін С.Г., Нємчинов B.C., Анчишкін О.І., Абалкін Л.І., Олексюк О.І та
інші. В своїх працях вони відобразили еволюцію наукового розуміння цього
терміну, на яку вплинула комплексна оцінка рівня розвитку виробничих сил.
Метою курсової роботи є розробка
науково-методичних та практичних рекомендацій щодо управління виробничим
потенціалом ТОВ «Кунівське».
Реалізація цієї мети обумовила
необхідність постановки і вирішення наступних завдань:
- дослідити існуючі підходи до
визначення економічної сутності категорії «потенціал», «виробничий потенціал» і
обґрунтувати зміст системного підходу до теоретичного дослідження основних їх
елементів;
- визначити складові та
фактори формування виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств;
охарактеризувати методи
діагностики виробничого потенціалу;
дослідити та проаналізувати
рівень забезпечення виробничим потенціалом ТОВ «Кунівське»;
визначити перспективні
напрями в управлінні підвищення використання виробничого потенціалу
досліджуваного підприємства.
Об’єктом дослідження є процес
забезпечення управління виробничим потенціалом ТОВ «Кунівське».
Предметом дослідження є теоретичні,
методологічні та практичні засади розробки та впровадження заходів щодо
підвищення використання виробничого потенціалу досліджуваного підприємства.
Методи дослідження. В основу
наукового дослідження покладено загальнонаукові методи пізнання: системності
діалектики й історизму - при визначенні концептуальних формування виробничого
потенціалу сільськогосподарських підприємств; системного підходу, аналогії й
порівняльного аналізу - при дослідженні тенденцій та проблем використання потенціалу
аграрних підприємств регіонального та локальних рівнів; аналізу і синтезу - у
процесі дослідження рівня забезпечення сільськогосподарських підприємств району
виробничим потенціалом.
Інформаційною базою дослідження є
законодавчі та нормативні акти України, публікації у виданнях
науково-методологічного характеру, монографії, фахова література, видання
мережі Internet, первинна інформація діяльності підприємства.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ
ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Поняття
та структура потенціалу підприємства
Ринкове середовище, у якому на
сьогодні функціонують суб'єкти господарювання різних форм власності, протягом
останніх років істотно змінюється: постійно зростає ступінь його
невизначеності, з'являються невраховані чинники ризику. Одним із невідкладних
завдань керівництва підприємства стає формування й оцінювання поточних і
перспективних можливостей підприємства, тобто його потенціалу
Термін «потенціал» латинського
походження та має тлумачення - «міць, сила». Більшість вчених економістів, які
досліджують це питання, основний зміст терміна розкривають як потужність,
сукупність засобів, необхідних для реалізації поставленої мети [4]. Спроби
вирішення проблеми оцінки потенціалу на рівні країни, галузі та підприємства призвели
до появи різноманітних визначень. Отже, термін «потенціал» у науковій
літературі розглядали як «можливості, приховані можливості, міць, сила, засоби,
запаси, джерела, функції, які можуть бути використані з метою досягнення певної
мети».
Згодом термін «потенціал» почали
розглядати і на рівні підприємства і трактували як одну із важливіших
динамічних характеристик діяльності підприємства, яка одночасно відображає стан
підприємства щодо вимог зовнішнього й внутрішнього середовища та
використовується для оцінки його роботи [1]. Доцільно розглянути еволюцію
трактування науковою думкою терміна «потенціал» в економіці (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 Еволюція трактування
науковою думкою терміна «потенціал» в економіці
|
Автор
|
Рік
|
Визначення
|
|
К.Г. Воблий
|
1924 р.
|
Потенціал виробничих сил - потенційна
можливість країни виробляти матеріальні блага для задоволення потреб
населення
|
|
В. Вейц
|
1927 р
|
Потенційні виробничі сили - не тільки
матеріальні елементи, а також ті чи інші матеріальні і умови, за яких
здійснюється виробничий процес
|
|
С.Г. Струмилін
|
1954 р.
|
Економічний потенціал - сукупна виробнича сила
праці всіх працездатних членів суспільства
|
|
В.С. Нємчинов
|
1967 р.
|
Потенціал розширеного виробництва - ресурсні
можливості національної економіки для здійснення економічного зростання
|
|
О.І. Анчишкін
|
1973 р.
|
Виробничий потенціал - сукупність ресурсів,
які в процесі виробництва набирають форми факторів виробництва
|
|
Л.І. Абалкін
|
1981 р.
|
Потенціал - це узагальнена збірна
характеристика ресурсів, прив'язана до місця й часу
|
|
В.М. Архангельський
|
1983 р.
|
Потенціал - засоби, запаси, джерела, які є в
наявності і можуть бути мобілізовані для досягнення певної мети або
розв'язання певної задачі
|
|
І.М. Рєпіна
|
1998 р.
|
Підприємницький потенціал - сукупність
ресурсів (трудових, матеріальних, технічних, фінансових, інноваційних і т.
ін.), навичок і можливостей керівників, спеціалістів та інших категорій
персоналу щодо виробництва товарів, здійснення послуг (робіт), отримання
максимального доходу (прибутку) і забезпечення сталого функціонування та розвитку
підприємства
|
|
О.І. Олексюк
|
2001 р.
|
Потенціал підприємства - максимально можлива
сукупність активних і пасивних, явних і прихованих альтернатив (можливостей)
якісного розвитку соціально-економічної системи підприємства у певному
середовищі господарювання (ситуаційно-ринкова складова) з урахуванням
ресурсних, структурно-функціональних, часових, соціокультурних та інших
обмежень
|
Розглянувши еволюцію трактування
терміна «потенціал», можна згрупувати визначення терміна потенціал у такі
підходи:
. Ресурсний підхід. Його
дотримувалися такі вчені, як: В.С. Нємчинов, О.І. Анчишкін, Л.І. Абалкін, В.М.
Архангельський. Вадою трактування потенціалу підприємства цими вченими є те, що
вони розглядали потенціал підприємства як наявність ресурсної складової та потенційної
можливості її використання, а не як взаємопов'язану сукупність ресурсів та
можливостей підприємства, яка визначає перспективи його діяльності;
. Результативний підхід.
Прихильниками цього підходу були такі вчені, як: В.О. Мец, М.Г. Чумаченько. Вадою
цього трактування є те, що термін «потенціал підприємства» підмінюється
термінами виробничого, майнового, фінансового потенціалу підприємства;
. Виробничий підхід. Його
дотримувалися вчені економісти К.Г. Воблий, В. Вейц, Є.В. Лапін. Вада
проявляється в ототожненні терміна виробничого та економічного потенціалів, і
на основі цього аналіз економічного потенціалу проводять, аналізуючи виробничу
діяльність підприємства;
. Управлінський підхід. Його
дотримується С.Г. Струмилін. Вадою є те, що основним фактором, від якого
залежить вся господарську діяльність, є людські ресурси. При цьому не
розглядаються всі інші ресурси підприємства.
На наш погляд, найбільш доцільне
визначення терміна «потенціал підприємства» дає О.І. Олексик. Він виділяє явні
і приховані можливості розвитку системи підприємства у певному середовищі
функціонування, враховує всі підходи до визначення терміна «потенціал
підприємства». З огляду на викладене, пропонуємо таке визначення цієї
категорії: «потенціал підприємства» - сукупна здатність підприємства
здійснювати економічну, виробничу і фінансову діяльність, спрямовану на
досягнення максимально можливого результату за умови альтернатив розвитку
системи підприємства в зовнішньому середовищі функціонування, забезпечення
високого ступеня фінансової стійкості і платоспроможності.
Спираючись на основні характеристики
потенціалу підприємства, можна стверджувати, що його модель визначається :
- обсягом та якістю наявних у
нього ресурсів (чисельністю зайнятих, основними виробничими і невиробничими фондами
або матеріальними запасами, фінансовими та нематеріальними ресурсами -
патентами, ліцензіями, інформацією, технологією);
- можливостями керівників та
інших категорій персоналу до створення будь-якої продукції, інакше кажучи їх
освітнім, кваліфікаційним, психофізіологічним та мотиваційним потенціалом;
можливостями менеджменту
оптимально використовувати наявні ресурси підприємства (підготовкою, талантом,
вмінням створювати і обновляти організаційні структури підприємства);
інформаційними
можливостями, тобто можливостями підприємства до оновлення і трансформації
інформаційних ресурсів для використання їх в виробничій, комерційній та
управлінській діяльності;
інноваційними можливостями
підприємства, щодо оновлення техніко-технологічної бази виробництва, переходу
на випуск нової конкурентоспроможної продукції, використання сучасних форм і
методів організації та управління господарськими процесами;
фінансовими можливостями
залучення недостаючих коштів (кредитоспроможністю, внутрішньою та зовнішньою
заборгованістю в сфері фінансів) та ін.
Разом вони створюють сукупну
(економічну та соціальну) можливість підприємства, яка при порівнянні з
аналогічною можливістю, наприклад другого підприємства, відображає рівень його
конкурентоспроможності. На рис. 1.1 відображено загальну класифікацію
потенціалу за різними ознаками.
Під структурою системи, якою є
потенціал підприємства, розуміють мережу найбільш суттєвих, стійких
(інваріантних) зв'язків між елементами. Існує і більш широке тлумачення
структури, згідно з яким розрізняють два типи структур: макро- і мікро.
Макроструктура виражає найбільш стійкі (інваріантні) зв'язки системи, а
мікроструктура - змінні (вірогідні). Сукупність макро- і мікро- структури
об'єкту або процесу, тобто сукупність усіх зв'язків, і складає їх зміст. До
визначення структури потенціалу підприємства в економічній літературі
намітилися різні підходи. Більшість дослідників розглядають ресурсну структуру
потенціалу, однак рекомендують ураховувати в ньому різну кількість складових
елементів. В одному випадку в його склад рекомендується включати тільки засоби
праці, в іншому - засоби праці і робочу силу, в третьому - засоби праці, робочу
силу і природні ресурси, які застосовуються в процесі виробництва, у четвертому
- засоби праці, робочу силу і предмети праці.
Рис. 1.1 Класифікація видів
потенціалів
Є і більш розширені поняття
структури потенціалу підприємства з доповненням у вигляді системи збору,
обробки і споживання інформації, досвіду господарювання, енергії, тощо.
Необхідно зазначити, що навіть при збігу поглядів відносно структури потенціалу
підприємства ресурсний підхід не дає повної характеристики цьому терміну.
Особливий науковий інтерес викликають дослідження багатоаспектного аналізу
структури потенціалу, в яких поряд з ресурсним розглядаються і інші аспекти
структури, що дає більш повне уявлення про його елементний склад.
У загальній постановці питання до
елементів потенціалу підприємства можна віднести усе що пов'язане з
функціонуванням і розвитком підприємства. Отже, представлена структура
потенціалу підприємства з розмежуванням в її побудові місця суб'єктних та
об'єктних складових. Об'єктні складові пов'язані з матеріально-речовинною та
особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтворюються в
тій чи іншій формі в процесі функціонування. До них належить: інноваційний
потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.
Суб'єктні складові пов'язані із
суспільною формою їх виявлення. Вони не споживаються, а виступають як
передумова, як загальноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник
раціонального споживання об'єктних складових. Все це свідчить про те, що
суб'єктні складові потенціалу підприємства по впливу на розвиток основних
чинників виробництва і ефективність функціонування економічних систем, по мірі
ускладнення останніх та їх «навколишнього середовища», набувають вирішальної
ролі. Відомо, що навіть ті підприємства, які мають близькі за розміром
потенціали, часто суттєво розрізняються за результатами діяльності. В цих
умовах (при відсутності зовнішніх «перешкод») різницю у результатах можна
пояснити лише неоднаковим ступенем точності цільової орієнтації системи. Інакше
кажучи, при інших рівних умовах, величина результату буде тим більша, чим вдалішим
буде організаційно-економічне забезпечення досягнення заданих цілей. Наукове
забезпечення виробництва та ступінь його ефективності також залежить від якості
управління.
До суб'єктних складових потенціалу
підприємства відносяться: науково-технічний потенціал, управлінський потенціал,
потенціал організаційної структури управління, маркетинговий потенціал.
В процесі дослідження засад
формування, функціонування і управління використанням виробничого потенціалу
важливим є, в першу чергу, визначення сутності потенціалу підприємства і його
структурної побудови. З метою визначення змісту потенціалу будь-якого
підприємства враховують макро- і мікроструктуру досліджуваного об’єкта або
процесу. Особливу увагу у визначенні структури потенціалу підприємства науковці
- дослідники приділяють таким його складовим, як засоби праці, робоча сила,
предмети праці і природні ресурси.
Однак, при визначенні величини і
структури потенціалу підприємства, повноти його характеристики, практика
господарювання підтверджує доцільність включення у його складові наступні
елементи: використовуваної енергії, описів систем збереження, обробки і
використання інформації, досвіду господарювання.
Безперечно, що основою успішного
функціонування і розвитку підприємства є раціональне відтворювальне
використання наявного виробничого потенціалу. Трактуючи сутність останнього,
виробничий потенціал - це наявні та приховані можливості підприємства щодо
залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально
можливого обсягу продукції (послуг). У практичному вимірі, виробничий потенціал
слід сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти
певний обсяг продукції. До складу виробничого потенціалу відносять:
- потенціал землі та
природно-кліматичні умови;
- потенціал основних засобів
(засоби праці);
потенціал оборотних засобів
(предмети праці);
потенціал нематеріальних
активів;
потенціал технологічного
персоналу (робоча сила).
Разом з тим, наукові дослідження
підтверджують, що виробничий потенціал як економічну категорію слід розглядати
в контексті визначення продуктивних сил, оскільки єдністю продуктивних сил і
відносин економічної власності (виробничих відносин) визначається суспільний
спосіб виробництва, а загальна для всіх суспільно-економічних формацій
структура продуктивних сил складається з трьох основних елементів: людей,
засобів виробництва і використовуваних людьми сил природи.
1.2 Суть та
особливості виробничого потенціалу підприємства
Основною складовою потенціалу
підприємства є виробничий потенціал, який утворюється на виробничому рівні та
представляє собою здатність виробничої системи виробляти матеріальні блага,
використовуючи ресурси виробництва.
Виробничий потенціал підприємства -
це основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди,
трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства.
Виробничий потенціал підприємства
являє собою систему взаємопов’язаних елементів, які виконують різні функції у
процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку
підприємства. А тому можна стверджувати, що йому притаманні всі риси, властиві
будь-якій системі: цілісність, цілеспрямованість; складність; взаємозамінність,
альтернативність його елементів; взаємозв’язок, взаємодія елементів виробничого
потенціалу; самовідтворюваність; інноваційна сприйнятливість; гнучкість;
соціально-економічні наслідки використання; історичні умови та особливості
формування й використання; фізичне та моральне старіння.
Виробничий потенціал прямо
пов'язаний із темпами соціально- економічного розвитку та має якісні та
кількісні характеристики впливу. Так до кількісних позитивних характеристик
можна віднести зростання виробництва інвестиційних ресурсів і товарів народного
споживання при незмінних витратах суспільної праці, а до якісних - ступінь
задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства і саму якість
економічного та соціального росту.
Виробничому потенціалу, як складній
економічній системі, притаманний ряд властивостей, які показані на рис. 1.2.
Рис. 1.2 Властивості виробничого
потенціалу
Ці властивості дозволяють
встановити, що при формуванні виробничого потенціалу можлива взаємозамінність
його елементів, але вони мають функціонувати одночасно і в сукупності, при
оптимальному і збалансованому співвідношенні між собою. Під час формування
потенціалу діє закон синергії, а складові потенціалу мають бути адекватними
характеристикам продукції або послуг, що виробляються на підприємстві.
При формуванні виробничого
потенціалу будь-якої галузі необхідно враховувати певні особливості, серед яких
слід виділити галузевий розподіл підприємств, що має традиційний характер для
певної галузі економіки; забезпечення матеріальними та трудовими ресурсами;
специфіку технологічних процесів в рамках кожної галузі; особливості
організації виробництва; особливості у кваліфікаційно-професійній структурі
персоналу; відмінності у характері і структурі інформації, що забезпечує
функціонування потенціалу підприємства та відмінності у характеристиках
кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва; урядове регулювання
підприємництва [4].
Провідна роль у забезпеченні
конкурентоспроможності АПК на внутрішньому і зовнішньому ринках належить
ефективному виробничому потенціалу. Ефективний розвиток АПК залежить в основному
від двох найважливіших факторів - рівня виробного потенціалу та рівня його
використання.
Суттєво впливають на формування
виробничого потенціалу АПК виробничі ресурси. Під виробничими ресурсами
розуміють сукупність природних, матеріальних і трудових ресурсів, які
використовуються в господарській діяльності з метою виробництва максимального
обсягу продукції за мінімальних витрат на її одиницю.
Поєднання матеріальних і природних
ресурсів, що використовуються для виробництва продукції, створює техніко-технологічну
базу АПК. Вона характеризується багатьма ознаками, серед яких суттєву роль має
натурально-речова.
За цією ознакою до складу
техніко-технологічної бази АПК належать матеріальні ресурси: будівлі, споруди
та робочі машини, обладнання, передавальні пристрої, робоча й продуктивна
худоба, багаторічні насадження, меліоративні споруди, а також насіння, корми,
пальне, мастильні матеріали, засоби захисту рослин і тварин, добрива, запасні
частини та ін.
При вивчення виробничого потенціалу
АПК особлива увага приділяється фондовому потенціалу, в якому найбільшу
вагомість мають земля та земельні ділянки.
Земля використовується в різних
галузях народного господарства і відіграє неоднакову роль.
У промисловості вона слугує базою
для розміщення об'єктів виробничого та іншого призначення, результати
діяльності тут не залежать від якості ґрунту. У сільському господарстві земля -
це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва
продукції рослинництва та тваринництва.
Як засіб виробництва вона має
специфічні особливості [5]:
- вона
не є результатом людської праці, тому не має вартості;
- земля
є незамінним засобом виробництва (якщо всі інші засоби виробництва можна
замінити новими й більш продуктивними, то без землі виробничий процес відбуватися
не може);
- земля
просторово обмежена, і в процесі розвитку продуктивних сил її не можна заново
створити або збільшити розміри;
- у
процесі виробництва якість земель не знищується, а в разі правильного
використання, постійно поліпшується (це обумовлюється такою важливою її
властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального ведення
землеробства).
Ще одним специфічним чинником
формування виробничого потенціалу АПК є трудовий потенціал. При формуванні
трудового потенціалу АПК необхідно враховувати особливості
сільськогосподарської праці [5]:
- внаслідок
переплетіння економічного і природного процесів відтворення час, витрачений на
працю, та час для одержання готової продукції не завжди збігаються;
- збереження
значною мірою універсального характеру праці, зумовленого великою кількістю
операцій з вирощування різних культур і обслуговуванню тварин та, відповідно,
використовуваних засобів праці;
- сезонність
праці, особливо в землеробстві, яка є результатом незбігу робочого періоду з
періодом виробництва;
- у
процесі виробництва праця є сполучною ланкою між його основними елементами -
землею, з одного боку, і живими організмами (рослинами і тваринами) - з іншого.
При цьому вона має враховувати закони росту та розвитку рослий і тварин, закони
природи й певною мірою пристосовуватись до них;
- праця,
особливо в рослинницьких галузях, просторово розпорошена на великій території,
що вимагає додаткових трудових і матеріальних витрат;
- сільськогосподарська
праця має постійно враховувати конкретні погодні умови, які впливають на
предмети та засоби праці, технологію виробництва.
Таким чином, виробничий потенціал як
складова потенціалу підприємства поєднує ресурсну, функціональну та ресурсно-
цільову сторони економічної системи. Він дозволяє комплексно вирішити проблеми
в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних та управлінських
аспектів при кількісному зростанню зв’язків між об’єктами та відображає сукупні
силові можливості в досягненні різних цілей, в різних областях..
1.3
Теоретико-методологічні засади оцінювання ефективності виробничого потенціалу
Обов'язковою передумовою успішного
функціонування і розвитку підприємства є визначення і оцінка його ефективності.
Необхідність дослідження даної проблеми зумовлена багатьма факторами, зокрема
такими як обмеженість економічних ресурсів, а також бажання суб'єктів
господарювання отримати максимальний ефект при найнижчих витратах.
На сьогоднішньому етапі однією з
найважливіших економічних проблем є питання правильного вимірювання
ефективності на всіх рівнях народного господарства. Це пов'язано, насамперед, з
незавершеністю, протиріччями в питаннях розробки принципових положень теорії і
методології ефективності виробництва, включаючи розуміння суті самої проблеми,
основних її критеріїв, системи показників і факторів підвищення ефективності.
Дослідженню різних аспектів
ефективності присвячені праці багатьох вчених, а саме: Н.Шишкіної, О.В.Мороза,
Є.Іщенка, А.М.Турила, О.Ф.Савченка, А.К.Птушенка та ін.
Принциповим в аналізі даної проблеми
з позицій системного підходу є те, що в самому трактуванні поняття ефективності
до цього часу відсутня чітка визначеність. В середовищі вчених-економістів
спостерігаються суттєві розбіжності в розумінні сутності цієї категорії,
методів її суспільного обліку, критеріїв і показників. [36. 137]
Різноманіття поглядів на
ефективність пов'язано, насамперед, з вибором критеріїв її оцінки.
Необхідно провести чітку межу між
критеріями (умовами існування) і показниками ефективності на всіх рівнях
народного господарства, в т.ч. і нарівні окремого підприємства.
Критерій ефективності формалізує
ефективність виробництва і постає у вигляді внутрішньої міри відтворення. Отже,
критерій має і кількісну сторону.
Показники є формою вираження
сутності ефективності виробництва, а також дозволяють проводити
якісно-кількісний аналіз економіки в цілому, різних сторін розширеного
відтворення.
Кожен показник характеризує певну
область ефективності. Основному й окремим критеріям ефективності відповідає
власний ряд показників.Отож, в дослідженні ефективності задача полягає
насамперед в тому, аби відшукати показники, які максимально наближаються до
критеріїв як до сутності в якісно-кількісній визначеності ефективності.
Умовою існування (критерієм)
економічної ефективності підприємства є факт задоволення ним суспільних потреб,
тобто купівлі-продажу товару на ринку. До моменту реалізації правомірним буде
говорити про «продукт» чи «продуктивність» [4.123]. Значить достатнім критерієм
економічної ефективності є наявність прибутку.
Проте показник прибутку як критерій
ефективності функціонування підприємства має ряд суттєвих обмежень [27. 69].
Насамперед, тому, що показниками прибутку можна легко маніпулювати з метою
фальсифікації результатів фінансово-господарської діяльності. Крім того,
прибуток, як і показники прибутковості, вимірює результати минулої діяльності
підприємства, але аж ніяк не його майбутній потенціал. Отримання прибутку і
його максимізація є умовою виживання і розвитку підприємства, а не метою його
діяльності. Зрештою прибуток ~ абсолютний фінансовий результат і самостійно він
не може адекватно характеризувати рівень ефективності роботи підприємства без
співставленім з авансованими чи спожитими ресурсами.
Результативність діяльності
підприємства повинна досягатись по всім напрямкам і цілям його діяльності, а
прибуток є показником ефективності управління і характеризує підприємство як
єдину систему. А як відомо, метою управління підприємством є забезпечення його
стійкого функціонування в зовнішньому середовищі впродовж тривалого часу.
Зрештою можемо зробити висновок, що
прибутковість не завжди гарантує ефективність підприємства. Ефективність
кожного підприємства базується на оптимальному співвідношенні трудових
ресурсів, капіталу і природних ресурсів.
Економічна ефективність виробництва
як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка
проявляється в результативності виробництва.
З сутності категорії ефективності
слідує її прямий зв'язок з накопиченням, додатковими капіталовкладеннями у
виробництво і в здійснення всього процесу соціально-економічного розвитку. Тому
нам видається дещо необгрунтованою думка про те, що ефективність підприємства
визначає його здатність досягати раніше поставлених цілей і жодним чином не
пов'язана з жодним кількісним індикатором його діяльності, зокрема з показником
прибутку підприємства. Обмеженість застосування такого підходу очевидна: цілі
підприємства не завжди будуть чітко сформульованими, а це, в свою чергу,
ускладнить оцінку ступеня їх досягнення; реальні цілі підприємства
характеризують бажаний стан підприємства по багатьом напрямкам його діяльності
(ринкові, фінансові, організаційні, інноваційні цілі тощо). Крім того
формування цілей діяльності підприємства з урахуванням інтересів зацікавлених
груп і умов зовнішнього середовища є функцією управління. Від чіткості й
правильності їх постановки залежить ефективність діяльності підприємства.[45.
298]
На сучасному етапі правомірним буде
застосування багатокритеріального підходу до оцінки ефективності діяльності
підприємства, адже визначення цілей його діяльності на сьогодні носить
багатоаспектний характер. Водночас оцінка ефективності діяльності підприємства
виходить за межі його показників, оскільки функціонування підприємства впливає
на поведінку інших суб'єктів ринку.
Підприємство як комерційна організація
є об'єднанням трьох основних груп учасників: власників. найманого менеджменту
та найманих працівників. Як зазначає О.В.Мороз, при цьому виникає ефект
різноманітних очікувань, які мають місце як з боку учасників підприємства, так
і відповідних груп зовнішніх; стейкхолдерів: споживачів, постачальників,
інвесторів, держави тощо, які впливають на діяльність цього об'єднання.
Інтереси всіх соціальних груп, які
мають пряме або ж опосередковане відношення до підприємства, є значимими для
нього, а тому повинні бути реалізовані як частина очікувань суспільства від
підприємства.
Для цього необхідно розробити
системну модель ефективності, засновану на вимірюванні ступеню 1 реалізації
інтересів всіх груп агентів підприємства.
Адже ефективність управління одним і
тим же підприємством з погляду різних зацікавлених груп буде < не однаковою,
підприємство, яке діє ефективно з точки зору його власника (приносить
стабільний прибуток, що потребує постійного втручання власника в свою
діяльність) може отримати низьку оцінку ефективності позицій потенційного
інвестора. Тобто при оцінці ефективності слід враховувати, для кого і ким
проводиться.
Дослідження ефективності
підприємства можна здійснити шляхом вивчення шести елементів:
спроможності підприємства
забезпечити умови реалізації спільних інтересів учасників;
ступеню реалізації інтересів кожного
учасника підприємства;-
ступеню реалізації інтересів
споживачів, постачальників, держави, інвесторів;
можливості підвищення ефективності
за рахунок зміни механізму- узгодження
інтересів учасників підприємства;
можливості підвищення-
ефективності комерційної діяльності за рахунок зміни механізму узгодження
інтересів підприємства і його споживачів, постачальників, інвесторів, а також
держави;
загального рівня ефективності
підприємства і можливостей її- підвищення.
Використання комплексної моделі для
розробки і реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності
підприємства передбачає розподіл її елементів на три рівні аналізу, кожен з
яких має певний ступінь значимості і дозволяє вирішити певне коло задач.[26.
168]
На першому рівні дослідження
ефективності аналізують умови, які визначають можливості реалізації цілей,
спільних для всіх суб'єктів, зацікавлених в результатах діяльності підприємства
із використанням традиційного підходу до визначення і розрахунку показників
ефективності організаційно-економічного механізму управління підприємством.
Другий рівень дослідження
ефективності підприємства складають показники й умови, що визначають його
здатність забезпечувати реалізацію інтересів кожної групи учасників
підприємства, а також споживачів, постачальників, інвесторів, держави тощо.
Основні етапи при визначенні ступеню
реалізації інтересів всіх груп, зацікавлених в роботі підприємства, можуть бути
такими:
. Визначити суб'єкт оцінки, тобто
для кого проводиться оцінка ефективності.
. З'ясувати його інтереси, потреби,
на основі яких можна сформулювати критерії ефективності (тобто цілі, на
досягнення яких повинна бути спрямована діяльність підприємства з точки зору
суб'єкта оцінки).
. Розробити показники, що
відображають ціль в кількісному вираженні.
. Визначити цільові значення
показників на основі аналізу діяльності підприємства за минулі роки, а також
зовнішнього середовища.
. Порівняти цільові значення
показників з фактично досягнутими.
Третій рівень оцінки ефективності
підприємства передбачає вивчення умов, які дозволяють забезпечити можливість
реалізації інтересів учасників підприємства в довгостроковій перспективі. На
цьому етапі необхідно виявити обмеження і можливості підвищення ефективності на
основі обстеження внутрішніх можливостей підприємства і зовнішніх умов, в яких
воно діє.
Слід зазначити, що наведений перелік
показників в рамках етапів дослідження ефективності не є остаточним і може бути
доповнений. Адже набір цих показників залежить від цілого ряду факторів, до
яких насамперед можна віднести сферу діяльності підприємства (виробництво,
сфера послуг), галузь, певні особливості роботи.[29. 145]
Запропонований підхід практично
означає для підприємства прийняття за основу стратегії обмеженої оптимізації,
при якій досягнення будь-якої однієї цілі лімітується потребою досягати й інших
цілей на прийнятному рівні. Критерієм ефективності підприємства при цьому
виступає спроможність підтримувати певний баланс між такими різними цілями
підприємства, як об'єми продажу, прибуток, доходи, інтереси персоналу і
покупців, захист навколишнього середовища тощо.
Отже, що визначити ефективність
виробничого потенціалу ми використовуємо такі показники:
Трудомісткість = відношення затрати
праці, люд.-год. на кількість продукції, ц.
Трудова активність працівників =
відношення відпрацьованих по підприємству постійними працівниками люд.-год. на
їх кількість.
Під продуктивністю праці розуміють -
реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю
робочого часу вироблено певну кількість продукції або виконувати відповідні
обсяги роботи.
трудовий потенціал оптимізація земельний
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН УПРАВЛІННЯ
ТА ОЦІНКА ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ
2.1
Організаційно-економічна характеристика підприємства
ТОВ «Кунівське» було створене у 2000
р. як господарство з виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Метою
діяльності підприємства є отримання прибутку за рахунок виробничої,
торгівельної та іншої діяльності. Предметом діяльності товариства є
виробництво, зберігання та реалізація сільськогосподарської продукції, молока,
м'яса, зерна та технічних культур.
ТОВ «Кунівське» розміщене в с. Кунів
Ізяславського району Хмельницької області. Ця частина території знаходиться в
зоні Поділля. В користуванні підприємства 1355 га всіх площ, в тому числі 1355
га сільгоспугідь, 674 га ріллі.
Клімат помірно-континентальний з
тривалим прохолодним літом і м’якою короткою зимою. Середньорічна температура
повітря становить 7,1ºС,
середня температура повітря січня -6,9ºС,
а липня - +19,9ºС.
Тривалість періоду зі середньорічною температурою вище 11ºС,
яка відповідає періоду активної вегетації складає 158 днів. Вегетаційний період
в середньому складає 200 днів. Перші заморозки припадають на 2 декаду вересня,
а весняні приморозки закінчуються в кінці квітня, або на початку травня. По
забезпеченості рослин теплом господарство відноситься до полоси середньоранніх
і пізніх культур помірного теплового поясу. Така забезпеченість теплом дає
можливість вирощувати середні і пізні сорти зернових, зернобобових та інших
районованих культур. По забезпеченості рослин вологою господарство відноситься
до вологої зони. На території господарства волога розподіляється нерівномірно.
На значних ділянках надмірне перезволоження призводить до оглеєння ґрунтів.
Територія господарства розміщена на слабо хвилястій рівнині. Мікрорельєф
виражений слабо й не створює труднощів механізованій обробці ґрунту. Ґрунтовий
покрив господарства типовий як для зони Поділля, так і для зони Лісостепу. Він
представлений в основному дерново-підзолистими ґрунтами, опідзоленими і
типовими чорноземами різними за складом та станом зволоження.
Розглянувши грунтово-кліматичні
умови господарства можна зробити висновок, що вони дають можливість вирощувати
всі сільськогосподарські культури, районовані в даній зоні, з високим рівнем
агротехніки та правильним внесенням органічних та мінеральних добрив.
ТОВ «Кунівське» займається
виробництвом сільськогосподарської продукції. В господарстві розташовані млин,
що дає можливість переробляти сільськогосподарську продукцію на мiсцi. Зв’язок
з обласними та районними центрами здійснюється по автошляху з дорогами твердого
покриття. Природно-кліматичні умови Народицького району сприяють вирощуванню
зернових культур. Підприємство займається виробництвом сільськогосподарської
продукції (продукції рослинництва і тваринництва), яку реалізує в Україні.
Організаційна структура підприємства складається з однієї машинно-тракторної
бригади, трьох ферм (ферм по утриманню ВРХ) і декількох виробничих підрозділів
(підрозділ управління підприємством, підрозділ по виробництву продукції
рослинництва, підрозділ по виробництву продукції тваринництва).
ТОВ «Кунівське» займається
виробництвом сільськогосподарської продукції, а саме тваринництвом та
рослинництвом. В рослинництві основну увагу концентрують на вирощувані
зернових. В тваринництві - на вирощування ВРХ. Щодо організаційної структури та
структуру управління підприємством, то за схемою видно, що вона має досить
розгалужений характер. Організаційна будова підприємства визначає структуру
управління. Під структурою управління розуміють систему поділу праці в сфері
управління, розподілу обов’язків між структурними підрозділами і працівниками
апарату управління. Своє конкретне уявлення вона має саме в організаційних
схемах. В схемі наведена організаційна структура управління ТОВ «Кунівське».
Вищим органом товариства є Загальні збори, які обирають керівника товариства та
надають йому право користуватись кредитами банку, підписувати договір застави
майна, право проводити операції з векселями та іншими фінансовими операціями,
та давати розпорядження по відділеннях.
Керівником підприємства є Матвійчук
Микола Максимович, заступником директора - Шевчук Микола Васильович, головним
бухгалтером - Вуж Марія Дмитрівна. Директор дає розпорядження головному
агроному та ветлікарю, та вказівки по відділенням керуючим. Кожен з нижче
наведених робітників виконують ряд певних функцій, що в свою чергу і створює
організаційну структуру в управлінні ТОВ «Кунівське».
Виконавчий директор несе в межах
своїх повноважень відповідальність за діяльність товариства, забезпечення
схоронності товарно-матеріальних цінностей, коштів і іншого майна підприємства,
видає доручення, відкриває в банках рахунки, користається правом розпорядження
засобами.
У підпорядкуванні директора
знаходяться головний бухгалтер (бухгалтера); головний інженер по охороні й
безпеки праці, головний ветлікар та агроном. Головний бухгалтер - здійснює
організацію бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності
підприємства й контроль за ощадливим використанням матеріальних, трудових і
фінансових ресурсів. Організує облік грошових засобів, що надходять,
товарно-матеріальних цінностей і основних засобів, облік витрат виробництва й
звертання, виконання робіт, а також фінансових, розрахункових і кредитних
операцій.
Разом з керівником господарства
головний бухгалтер підписує річний звіт підприємства, всі фінансові та інші
документи, пов’язані з витрачанням коштів і матеріальних цінностей. Він має свого
заступника і керує роботою бухгалтера-касира і бухгалтера-обліковця в
господарстві. Головний бухгалтер здійснює керівництво і контроль за станом
бухгалтерського обліку і звітності у всіх галузях виробництва. Обов’язки його
такі: складання фінансового плану і контроль за його виконанням, суворим
додержанням фінансової дисципліни, здійснення режиму економії на всіх ділянках
виробництва, за правильністю реалізації і використання продукції, насіння,
кормів, нафтопродуктів та інших матеріальних цінностей, за виконанням договорів
і зобов’язань господарства.
Головний агроном очолює агрономічну
службу в господарстві і займається питаннями галузі рослинництва. В його
обов’язки входить: розробка ефективної системи управління природокористуванням,
впровадження індустріальної технології виробництва продукції землеробства і
постійне її вдосконалення, турбота про правильну організацію використання
землі, впровадження раціональних сівозмін, проведення протиерозійних заходів,
розробка і впровадження науково обґрунтованої системи добрив, насінництва,
захисту рослин від шкідників і хвороб, постійний контроль за своєчасним і
якісним веденням агрономічної роботи у господарстві.
Головний ветеринарний лікар
організує і здійснює ветеринарно-профілактичні і оздоровчі заходи на тваринницьких
фермах господарства. Протягом року спостерігає за санітарним станом
тваринницьких приміщень, пасовищ і водойм; щомісяця проводить загальний огляд
тварин і контролює виконання правил зоогігієни, керує діяльністю ветфельдшера.
На початок року він складає загальний план ветеринарних заходів, а також плани
ліквідації виявлених захворювань. В обов’язки головного інженера
входить керівництво і організація роботи з механізації, електрифікації,
автоматизації виробництва, Він організує безперервне постачання
сільськогосподарської техніки запасними частинами, ремонтними матеріалами та
інструментом, проведення своєчасного ремонту і технічного обслуговування
тракторів, сільськогосподарських машин, електрообладнання, силового та іншого
обладнання.
Для характеристики
еколого-економічного стану підприємства необхідно проаналізувати склад
земельних угідь та посівних площ (табл. 1.1).
Таблиця 2.1 Склад та структура
земельних угідь в ТОВ «Кунівське»
|
Найменування
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2011 р. до 2009 р, у %
|
|
га
|
%
|
га
|
%
|
га
|
%
|
|
|
Загальна земельна площа
|
1402
|
100
|
674
|
100
|
1355
|
100
|
96,7
|
|
Сільськогосподарських угіддя
|
1402
|
100
|
674
|
100
|
1355
|
100
|
96,7
|
|
в тому числі:
|
|
|
|
- рілля
|
564
|
40,2
|
674
|
100
|
674
|
49,7
|
119,5
|
|
- сінокоси
|
500
|
35,7
|
-
|
-
|
400
|
29,5
|
80
|
|
- пасовища
|
288
|
20,5
|
-
|
-
|
200
|
14,8
|
69,4
|
|
Багаторічні насадження
|
50
|
3,6
|
-
|
-
|
81
|
6,0
|
162
|
В підприємстві за
2009-2011 рр. загальна земельна площа зменшилась на 3,3%, площа
сільськогосподарських угідь так само зменшилась. Площа ріллі зросла на 19,5%.
Нині в розпорядженні підприємства знаходиться 1355 гектарів
сільськогосподарських угідь, з них в структурі земельних угідь переважає рілля
площею 674 гектарів, що складає 49,7%. Крім того в 2010 році перестали виділяти
землі під сінокоси, пасовища і багаторічні насадження. Така ситуація негативно
вплинула на розвиток тваринництва в господарстві, адже землі що скоротили
використовуються саме для забезпечення даної галузі.
У ТОВ «Кунівське» вирощують
різноманітну сільськогосподарську продукцію. Наведемо структуру посівних площ
підприємств у таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Структура посівних площ ТОВ
«Кунівське» у 2009-2011 рр.
|
Продукція рослинництва
|
2 009р.
|
2 010р.
|
2 011р.
|
2011 до 2009 рр.
|
|
га
|
%
|
га
|
%
|
га
|
%
|
-
|
у %
|
|
Зернові і зернобоюові,з них
|
426
|
48,2
|
416
|
47,4
|
363
|
50,0
|
-63
|
85,2
|
|
Пшениця озима
|
84
|
9,5
|
95
|
10,8
|
82
|
11,3
|
-2
|
97,6
|
|
Жито
|
182
|
20,6
|
192
|
21,9
|
170
|
23,4
|
-12
|
93,4
|
|
Гречка
|
68
|
7,7
|
25
|
2,9
|
35
|
4,8
|
-33
|
51,4
|
|
Ячмінь ярий
|
31
|
3,5
|
61
|
7,0
|
29
|
4,0
|
-2
|
93,5
|
|
Овес
|
48
|
5,4
|
40
|
4,6
|
27
|
3,7
|
-21
|
56,3
|
|
Інші зернові і зернобобові
|
13
|
1,5
|
48
|
5,5
|
20
|
2,8
|
7
|
153,8
|
|
Ріпак озимий
|
32
|
3,6
|
|
|
|
|
|
|
|
Всього посівів
|
884
|
100,0
|
877
|
100,0
|
726
|
100,0
|
-158
|
82,1
|
Джерело: форма №50-сг «Основні
економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств»
Проаналізуємо дані таблиці 3.3.
Звідси видно, що підприємство вирощує зернові та зернобобові, посівна площа
яких у загальній структурі становить близько 50 %. Порівнюючи дані за 2009-2011
рр., то ми бачимо, що посівна площа зернових і зернобобових зменшилась на 63 га
або на 85,2 %. У 2009 році вирощували ріпак,який займав 3,6% посівних
площ.Найбільшу частку в структурі посівів займає посівна площа жита та озимої
пшениці.
Вироблена продукція у господарстві
використовується для задоволення загальносуспільних та внутрігосподарських
потреб. Але основна частина продукції реалізується за різними каналами збуту. І
за структурою цієї продукції можна визначити спеціалізацію підприємства, тобто
виділення у ньому головних галузей. Про спеціалізацію ТОВ «Кунівське» свідчать
дані таблиці 2.2.
Таблиця 2.3
Структура товарної продукції в ТОВ «Кунівське»
|
Види продукції
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
В середньому за 3 роки.
|
|
тис. грн.
|
%
|
тис. грн.
|
%
|
тис. грн.
|
%
|
тис. грн.
|
%
|
|
Зернові і зерно-бобові - всього
|
309,6
|
13,9
|
466,1
|
18,2
|
173,7
|
316,5
|
12,8
|
|
в тому числі:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Пшениця озима
|
52,7
|
2,4
|
150,7
|
5,9
|
60,5
|
2,3
|
88,0
|
3,5
|
|
Жито
|
55,5
|
2,5
|
212,5
|
8,3
|
39,6
|
1,5
|
102,5
|
4,1
|
|
Гречка
|
149,7
|
6,7
|
25,0
|
1,0
|
11,3
|
0,4
|
62,0
|
2,5
|
|
Ячмінь ярий
|
34,5
|
1,5
|
13,7
|
0,5
|
43,4
|
1,6
|
30,5
|
1,2
|
|
Овес
|
14,7
|
0,7
|
35,7
|
1,4
|
14,8
|
0,6
|
21,7
|
0,9
|
|
Інші зернові та зернобобові
|
-
|
-
|
0,3
|
0,0
|
4,1
|
0,2
|
-
|
-
|
|
Ріпак озимий
|
18,3
|
0,8
|
-
|
-
|
-
|
-
|
-
|
-
|
|
Інша продукція рослинництва
|
11,1
|
0,5
|
36,0
|
1,4
|
-
|
-
|
-
|
-
|
|
Всього рослинництву
|
339
|
15,2
|
502,1
|
19,6
|
173,7
|
6,6
|
338,3
|
13,6
|
|
Вирощування в живій масі
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Великої рогатої худоби
|
784,8
|
35,2
|
781,4
|
30,5
|
384,3
|
14,5
|
650,2
|
26,2
|
|
Молоко
|
1012,6
|
45,4
|
1272,8
|
49,7
|
2082,1
|
78,8
|
1455,8
|
58,7
|
|
Інша продукція тваринництва
|
4,4
|
0,2
|
6,0
|
0,2
|
3,0
|
0,1
|
4,5
|
0,2
|
|
Всього по тваринництву
|
1801,8
|
80,8
|
2060,2
|
80,4
|
2469,4
|
93,4
|
2110,5
|
85,2
|
|
Продукція сільського господарства і послуги -
всього
|
2229,8
|
100,0
|
2562,3
|
100,0
|
2643,1
|
100,0
|
2478,4
|
100,0
|
Джерело: форма №50-сг «Основні
економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств»
З даних таблиці ми
бачимо, що в цілому по підприємству спостерігається тенденція до збільшення
обсягу товарної продукції.В середньому за 3 роки на підприємстві було вироблено
і реалізовано товарної продукції на суму 2478,4 тисяч гривень. Підприємство має
яскраво виражену спеціалізацію на виробництві продукції тваринництва. Так
рослинництво і тваринництво виготовляють відповідно 13,6% та 85,2% обсягу товарної
продукції (в середньому за останніх 3 роки). В рослинництві найбільшу частку
має реалізація зернових культур 12,8%. В тваринництві частка реалізації ВРХ
складає 26,2%. На молоко припадає 58,7% обсягу товарної продукції. По наведеним
даним ми можемо зробити висновок, що при даній структурі товарної продукції
підприємство могло б добитись позитивних економічних результатів.
Діяльність
підприємства залежить від багатьох факторів, у тому числі і матеріального
характеру. Капітал підприємства - це фінансові ресурси підприємства, необхідні
для організації його господарської діяльності використовувані в господарському
обороті для одержання доходів і прибутків. Власний фінансовий капітал ТОВ
«Кунівське» відображається в першому розділу пасиву бухгалтерського балансу.
Розглянемо за допомогою таблиці 2.2 структуру власного капіталу товариства.
Таблиця 2.4 Склад і структура
власного капіталу ТОВ «Кунівське»
|
Показник
|
2 009р.
|
2 010р.
|
2 011р.
|
2011 р. до 2009 р., %
|
|
тис.грн.
|
%
|
тис. грн..
|
%
|
тис. грн.
|
%
|
тис. грн.
|
%
|
|
Статутний капітал
|
30
|
9,2
|
415
|
10,7
|
461
|
11,9
|
102
|
128
|
|
Інший додатковий капітал
|
3669
|
45,7
|
1689
|
43,7
|
1656
|
42,7
|
-126,7
|
92,3
|
|
Резервний капітал
|
919
|
27,6
|
1080
|
27,9
|
1080
|
27,8
|
3
|
100,3
|
|
Нерозподілений прибуток (збиток)
|
263
|
17,5
|
683
|
17,7
|
683
|
17,6
|
0,3
|
100
|
|
Разом
|
4881
|
100
|
3867
|
100
|
3880
|
100
|
-21,4
|
99,5
|
Структура власного капіталу показує
за допомогою саме якого потоку грошових надходжень формуються фінансові ресурси
в ТОВ «Норинцівське». За даними таблиці видно, що найбільшу питому вагу
капіталу складає додатковий капітал, який в 2011 р. в порівнянні до 2009 р.
знизився на 7,7%, це можуть бути як доходи підприємства так і додатково
залученні кошти. Статутний капітал зріс на 28%, але сума власного капіталу
підприємства в 2011 р. скоротилася на 0,5% в порівнянні до 2009 р. за рахунок
відсутності додатково вкладеного капіталу.
Серед факторів
сільськогосподарського виробництва важливе місце займають засоби виробництва.
Засоби виробництва сільського господарства, виражені у грошовій формі,
становлять його виробничі фонди. Від рівня забезпеченості виробництва
знаряддями і предметами праці, їх структури та ефективності використання
значною мірою залежать кінцеві результати діяльності сільськогосподарських
підприємств. Залежно від економічного значення в процесі виробництва, характеру
обороту і способу перенесення вартості на створюваний продукт поділяють на
основні і оборотні (табл.2.3).
Таблиця 2.5 Наявність, рух та стан
основних фондів в ТОВ «Кунівське»
|
Показник
|
2 010р.
|
2 011р.
|
2 012р.
|
2012 до 2010 рр.
|
|
|
|
|
"+" "-"
|
у %
|
|
Наявність основних фондів на початок року,
тис. грн.
|
2046
|
2046
|
2046
|
0
|
100,00
|
|
Наявність на кінець року, тис. грн.
|
2046
|
2046
|
2558
|
512
|
125,02
|
|
Річний приріст (+), тис. грн. Зниження (-),
тис. Грн.
|
|
|
512
|
|
#ДЕЛ/0!
|
|
|
|
|
|
|
|
Коефіцієнт росту, %
|
1,00
|
1,00
|
1,25
|
0,25
|
125,02
|
|
Нараховано зносу:
|
|
|
|
|
|
|
на початок року, тис. грн.
|
916
|
941
|
957
|
41,00
|
104,48
|
|
на кінець року, тис. грн.
|
941
|
957
|
1093
|
152,00
|
116,15
|
|
Залишкова вартість:
|
|
|
|
|
|
|
на початок року
|
1130
|
1105
|
1189
|
59,00
|
105,22
|
|
на кінець року
|
1105
|
1189
|
1465
|
360,00
|
132,58
|
|
Коефіцієнт зносу, %
|
|
|
|
|
|
|
на початок року
|
0,81
|
0,81
|
0,47
|
-0,34
|
57,99
|
|
на кінець року
|
0,81
|
0,73
|
0,43
|
-0,38
|
52,77
|
|
Середньорічна вартість основних виробничих
фондів, тис. грн.
|
1117,5
|
1147
|
1327
|
209,50
|
118,75
|
Економічне значення основних фондів
полягає в тому, що вони є основою розвитку продуктивних сил сільського
господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва
продукції та підвищення продуктивності праці. До виробничих фондів
сільськогосподарських підприємств відносять засоби праці, які постійно
функціонують у сфері матеріального виробництва. Невиробничі основні фонди не
беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, але створюють сприятливі
умови для життя і високопродуктивної праці працівників.
Якісний стан основних виробничих
фондів сільського господарства характеризується їх структурою, тобто
співвідношенням окремих видів фондів у їх загальній вартості. Саме за допомогою
нижче наведених показників проаналізуємо стан розвитку господарства та рівень
забезпеченості основними виробничими фондами ТОВ «Кунівське» Народицького
району Житомирської області на основі даних таблиці 2.6.
Таблиця 2.6 Забезпеченість та
ефективність використання виробничих фондів у ТОВ «Кунівське»
|
Показник
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2011 р. до 2009 р. у %
|
|
Вартість основних виробничих фондів
сільськогосподарського призначення, тис. грн
|
2974,50
|
2995,00
|
3327,00
|
111,85
|
|
Фондозабезпеченість на 100 га
сільськогосподарських угідь, тис. грн
|
212,16
|
444,36
|
245,54
|
115,73
|
|
Фондоозброєність на 1 середньорічного
працівника,тис.грн
|
34,99
|
49,10
|
103,97
|
> в 3 рази
|
|
Фондовіддача, грн
|
0,70
|
0,71
|
0,79
|
112,39
|
|
Фондоємкість,грн
|
1,42
|
1,40
|
1,26
|
88,98
|
|
Ступінь зносу основних виробничих фондів, %
|
45,38
|
46,38
|
44,53
|
98,12
|
|
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів
|
1,05
|
1,05
|
1,17
|
111,01
|
|
Тривалість 1 обороту оборотних засобів, днів
|
342,96
|
343,74
|
308,96
|
90,09
|
|
Норма прибутку (збитку), %
|
10,02
|
7,78
|
4,90
|
48,90
|
Проаналізувавши
дані таблиці 2.8 можна зробити висновок, що протягом 2009 - 2011 рр. на
підприємстві зросла вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського
призначення на 11,85%. Фондозабезпеченість на 100 гектарів
сільськогосподарських угідь на підприємстві в 2009 році зросла на 15,73%.
Фондоозброєність на 1 середньорічного працівника в 3 рази зросла. На
підприємстві зменшився ступінь зносу основних виробничих фондів на 1,88%, що
свідчить про покращення використання основних виробничих фондів. Позитивним
показником є коефіцієнт обороту оборотних засобів та тривалість 1 обороту
оборотних засобів. У 2009 році цей показник відповідно зріс на 11,01%. Норма
прибутку зменшилась на 52,1%.
Згідно даних таблиці 2.4 вартість
основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення знизилася у 2011
році в порівняно з 2009 роком на 2110,10 тис.грн., а фондозабезпеченість на
4,92 тис.грн., знизилася фондоозброєність на 8,08 тис. грн. Коефіцієнт
фондовіддачі збільшився на 0,26 тис. грн., це говорить про те, що основні
виробничі фонди використовуються неефективно. Фондоємкість зменшилася на 0,93
тис. грн. В цілому, як видно за даними таблиці виробничі фонди підприємства
знаходяться в важкому становищі, це більш детально показали показники ступеня
зносу основних виробничих фондів та норма прибутку. Ступінь зносу в 2011 р. в
порівнянні з 2009 р підвищився на 27,98 %.
Для виробничої дiяльностi
підприємства, кpiм основних засобів, необхiднi також предмети працi i грошовi
кошти, якi охоплюються поняттям «оборотні активи». В організації оборотних
активів слід розрізняти їх склад і структуру. Склад і структура оборотних
активів не є сталими. Вони змінюються як за роками, так і протягом року залежно
від зміни характеру виробничої діяльності підприємства, особливостей формування
запасів і витрат. Дані про склад і структуру оборотних активів наведені в
таблиці 2.5.
Таблиця 2.5 Склад і структура оборотних
засобів ТОВ «Норинцівське»
|
Група оборотних активів
|
2 009р.
|
2 010р.
|
2 011р.
|
2011 р. до 2009 р.
|
|
тис. грн.
|
%
|
тис. грн.
|
%
|
тис. грн..
|
%
|
тис. грн.
|
%
|
|
Виробничі запаси
|
561
|
29,25
|
539
|
26,70
|
828
|
33,07
|
267
|
147,59
|
|
Поточні біологічні активи
|
560
|
29,20
|
18,18
|
386
|
15,42
|
-174
|
68,93
|
|
Незавершене виробництво
|
113
|
5,89
|
173
|
8,57
|
412
|
16,45
|
299
|
364,60
|
|
Готова продукція
|
352
|
18,35
|
434
|
21,50
|
515
|
20,57
|
163
|
146,31
|
|
Дебіторська заборгованість за товари, роботи
та послуги:
|
|
|
чиста реалізована вартість
|
261
|
13,61
|
236
|
11,69
|
315
|
12,58
|
54
|
20,69
|
|
Грошові кошти та їх еквіваленти:
|
|
|
в національній валюті
|
40
|
2,09
|
249
|
12,33
|
25
|
1,00
|
-15
|
62,50
|
|
Товари
|
31
|
1,62
|
21
|
1,04
|
23
|
0,92
|
-8
|
74,19
|
|
Усього
|
1918
|
100
|
2019
|
100
|
2504
|
100
|
586
|
130,55
|
Дані таблиці свідчать, що
спостерігається тенденція до значного скорочення виробничих запасів та
незавершеного виробництва, на 67,6% та 29,5% відповідно, тобто це свідчить про
зниження рівня матеріальної бази. Найбільшу питому вагу у структурі оборотних
засобів підприємства займають поточні біологічні активи - 68,5% та виробничі
запаси - 14,5%. Найменшу частку у структурі займає готова продукція - 0,1%.
Аналіз чисельного складу і
забезпечення трудовими ресурсами та їх використання має велике значення для
виявлення резервів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. В
процесі виробництва тільки жива праця створює нову вартість і являється її
джерелами. Розглянемо структуру трудових ресурсів господарства в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6 Склад і структура
трудових ресурсів в ТОВ «Норинцівське» за 2007-2009 рр.
|
Категорії
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2011 р. до 2009 р.
|
|
чол.
|
%
|
чол.
|
%
|
чол.
|
%
|
+/-, чол.
|
%
|
|
Працівники всього
|
149
|
100
|
132
|
100
|
107
|
100
|
-42
|
71,8
|
|
у тому числі: - виробничий персонал
|
138
|
92,6
|
123
|
93,2
|
98
|
91,6
|
-40
|
71,0
|
|
- управлінський персонал,
|
11
|
7,4
|
9
|
6,8
|
9
|
8,4
|
-2
|
81,8
|
|
З них:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
- керівники
|
2
|
1,3
|
2
|
1,5
|
2
|
1,9
|
0
|
100
|
|
- спеціалісти
|
9
|
6,1
|
7
|
5,3
|
7
|
6,5
|
-2
|
77,8
|
Згідно даних таблиці, у 2011 році в
порівнянні до 2009 року чисельність працівників в господарстві скоротилася на
42 особи, або на 28,2%, з них чисельність працівників основної діяльності
знизилася на 40 осіб або на 29%, спеціалістів на 2 особи або на 22,2%,
чисельність керівників залишилася без змін. Це зумовлено такими економічними та
соціальними факторами як: використання застарілого обладнання та матеріально-технічної
бази, погіршення демографічної ситуації на селі, відтік молодих кадрів та
низька заробітна плата.
Розглянемо структуру затрат на
основне виробництво в ТОВ «Кунівське» в таблиці 2.7.
Таблиця 2.7
Структура затрат на основне
виробництво в ТОВ «Кунівське»
|
Елементи затрат
|
Всього на основне виробництво
|
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
|
тис. грн
|
%
|
тис.грн
|
%
|
тис. грн
|
%
|
|
Витрати на оплату праці
|
314,7
|
14,1
|
486,7
|
21,2
|
386
|
13,4
|
|
Відрахування на соціальні заходи
|
93,6
|
4,2
|
175,1
|
7,6
|
143,3
|
5
|
|
Матеріальні витрати,які увійшли до
собівартості продукції
|
1284,9
|
57,5
|
1112,5
|
48,5
|
1754,6
|
61,1
|
|
у тому числі насіння та посадковий матеріал
|
119,4
|
5,3
|
164,8
|
7,2
|
190,9
|
6,6
|
|
корми-всього
|
668,2
|
29,9
|
382,2
|
16,6
|
954,3
|
33,2
|
|
інша продукція
|
14
|
0,6
|
-
|
-
|
-
|
-
|
|
мінеральні добрива
|
141,8
|
6,3
|
81,6
|
3,6
|
90,8
|
3,2
|
|
нафтопродукти
|
142,1
|
6,4
|
114,3
|
5
|
58,8
|
2,1
|
|
електроенергія
|
59
|
2,6
|
121,8
|
5,3
|
153
|
5,3
|
|
запасні частини, ремонтні та будівельні
матеріали для ремонту
|
129
|
5,8
|
365,6
|
15,9
|
282,8
|
9,8
|
|
оплата послуг і робіт,що виконані сторонніми
організаціями, та інші матеріальні витрати
|
11,4
|
0,5
|
4
|
0,2
|
2
|
0,1
|
|
Амортизація основних засобів
|
24,8
|
1,1
|
3,4
|
0,2
|
136
|
4,7
|
|
Інші витрати,включаючи плату за оренду
|
516
|
23,1
|
517
|
22,5
|
454,2
|
15,8
|
|
у тому числі оренда за паї
|
89,6
|
4
|
87
|
3,8
|
145,3
|
5,1
|
|
Усього витрат
|
2234
|
100
|
2295,7
|
100
|
2874,1
|
100
|
Аналізуючи дану
таблицю, можна зробити наступні висновки: валові затрати на виробництво
продукції в цілому по підприємству зросли на 417 тис. грн. За аналізований
період спостерігається збільшення витрат на заробітну плату. Це пов'язано зі
збільшенням середньорічного заробітку одного працівника. Так абсолютний приріст
витрат на заробітну плату склав 41тис. грн.. Збільшення оплати праці стало
причиною збільшення рівня відрахувань на соціальні заходи на 80 тис. грн. в
структурі витрат, відрахування збільшилися на 1,6 %.
Рослинництво і тваринництво - дві
основні галузі у структурі сільського господарства. Залежно від
соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства
співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається
відповідно як ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також
господарської діяльності підприємства. Розглянемо економічну ефективність
виробництва продукції рослинництва (табл. 2.7) та тваринництва (табл. 2.8).
За даними таблиці 2.7 у 2011 році
порівняно до 2009 року в розрахунку на 1 га с.-г. угідь отримано прибутку на
27,72 тис. грн. менше; на 1 середньорічного працівника рослинництва отримано
прибутку на 221,79 тис. грн. менше. Незначно зросла урожайність зернових - на
1,86 ц/га; незважаючи на те, що досліджуване господарство займається селекцією
галузі картоплярства урожайність картоплі знизилась майже удвічі - на 96,31
ц/га - це свідчить про те, що селекція картоплярства призупиняється у зв’язку
із недостатнім фінансуванням з боку держави та відсутності достатнього власного
капіталу.
На основі річних звітів визначимо
економічну ефективність господарської діяльності підприємства (табл. 2.8).
Таблиця 2.8
Економічна ефективність
господарської діяльності ТОВ «Кунівське»
|
Показник
|
2009р.
|
2010р.
|
2011р.
|
2011р. до 2009р. у %
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
|
Вироблено валової продукції всього, тис.грн
|
2096,2
|
2139,1
|
2635,1
|
125,7
|
|
в тому числі
|
|
|
|
на 1 га сільськогосподарських угідь, грн
|
1,5
|
3,2
|
1,9
|
130,1
|
|
на 1середньорічного працівника, грн
|
24,7
|
35,1
|
82,3
|
>в 3,3 рази
|
|
Отримано валового доходу, тис.грн.
|
2150,0
|
2546,0
|
3183,0
|
148,0
|
|
в тому числі
|
|
|
|
|
|
на 1 га сільськогосподарських угідь
|
1,5
|
3,8
|
2,3
|
153,2
|
Джерело: форма №50-сг «Основні економічні
показники роботи сільськогосподарських підприємств»
ТОВ «Кунівське» протягом періоду з
2009 по 2011 рр. показало себе як досить ефективне та продуктивне підприємство.
Показники ефективності підтверджують це. Лише в 2011 році було вироблено валової
продукції на 25,7%. більше ніж у 2009 р. Отримано валового доходу на 1033
тис.грн більше, тобто на 48%. В 2011 році було отримано прибутку на суму 693
тис. грн. Протягом трьох років кількість отриманого прибутку зросла на 138
тис.грн, що становить 24,9%. Норма прибутку зменшилась протягом 2009-2011 рр.
на 51,1%. Рівень рентабельності знизився на 20%.У 2011 році він становив 27,8%,
це невисокий показник, він характеризує рівень віддачі активів і ступінь
використання капіталу у процесі виробництва. Тобто на 1 грн витрати ТОВ
«Кунівське» отримує 27 коп. прибутку.
Розглянемо економічну ефективність
виробництва продукції рослинництва в ТОВ «Кунівське» у таблиці 2.9.
Таблиця 2.9 Економічна ефективність
виробництва продукції рослинництва в ТОВ «Кунівське»
|
Показник
|
2009р.
|
2010р.
|
2011р.
|
2011р. до 2009р. у %
|
|
Урожайність, ц/га
|
|
|
|
Зернових
|
17,6
|
13,2
|
18,9
|
107,7
|
|
Виробнича собівартість 1 ц, грн
|
|
|
|
Зернових
|
4,46
|
9,70
|
7,79
|
174,69
|
|
Отримано прибутку (збитку) від реалізації
продукції рослинництва, тис.грн
|
-5,40
|
-89,90
|
115,80
|
>в 21 раз
|
|
в тому числі з розрахунку:
|
|
|
|
на 1 га сільськогосподарських угідь, грн
|
-0,39
|
-13,34
|
8,55
|
>в 22 рази
|
|
на 1 середньорічного працівника в
рослинництві, грн
|
-0,13
|
-3,91
|
19,30
|
>в 14 разів
|
|
Рівень рентабельності галузі, %
|
-1,62
|
-17,90
|
66,67
|
>в 41 раз
|
Протягом періоду з 2009 по 2011 роки
підприємство відзначилось прибутковістю галузі рослинництва. Урожайність
зернових культур в 2009 році становила 17,6 центнерів з гектара проти 18,9
центнерів з гектара в 2011 році, тобто збільшилась на 7,7%. Протягом 2009 -
2011рр виробнича собівартість 1 ц зернових зросла на 74,7%. Основною причиною
підвищення виробничої собівартості продукції сільського господарства є
зростання витрат виробництва внаслідок невідповідності цін на
сільськогосподарську продукцію. У 2009 та 2010 роках ТОВ «Кунівське» отримало
збиток, що становить відповідно 5,4 і 98,9 тис.грн. Але у 2011 році ситуація
покращилась підприємство отримало прибуток у розмірі 115,8 тис.грн. В
результаті не досить успішної господарської і організаційної діяльності
підприємства рівень рентабельності досить низький. Він становив у 2010 році
17,6%, у 2011 році 66,6%.
Розглянемо економічну ефективність
виробництва продукції тваринництва в ТОВ «Кунівське» у таблиці 2.10.
Таблиця 2.10. Економічна ефективність
виробництва продукції тваринництва в ТОВ «Кунівське»
|
Показник
|
2009р.
|
2010р.
|
2011р.
|
2011р. до 2009р. у %
|
|
Продуктивність тварин:
|
|
|
|
|
|
Середньорічний надій молока від 1корови, кг
|
2255,74
|
2365,57
|
2931,21
|
129,94
|
|
Середньорічний приріст на 1 голову ВРХ на відгодівлі,ц
|
1,35
|
1,30
|
0,44
|
32,47
|
|
Виробнича собівартість 1 ц, грн
|
|
|
|
молока
|
13,21
|
20,62
|
156,08
|
|
м’яса ВРХ
|
96,32
|
125,44
|
134,06
|
139,18
|
|
Отримано прибутку (збитку) від реалізації
продукції тваринництва всього, тис.грн
|
-356,30
|
-211,80
|
306,70
|
86,08
|
|
в тому числі з розрахунку:
|
|
|
|
|
|
на 1 га сільськогосподарських угідь, грн
|
-25,41
|
-31,42
|
22,63
|
89,06
|
|
на 1 середньорічного працівника в
тваринництві, грн
|
-7,92
|
-5,57
|
11,80
|
148,98
|
|
Рівень рентабельності галузі,%
|
-19,77
|
-10,28
|
12,42
|
62,81
|
З даних таблиці 2.6
ми спостерігаємо погіршення економічної ефективності вирощування продукції
тваринництва. Протягом 2009-2011рр середньорічний надій молока від однієї
корови зріс на 29,9%. Проте середньорічний приріст ВРХ на відгодівлі зменшився
на 67,5%.
Це досить негативне
значення, і тому підприємству потрібно звернути на це особливу увагу. Виробнича
собівартість 1 ц молока збільшилась на 56,08%, м’яса ВРХ - на 39,18%. Це
означає, що витрати на вирощування, утримання значно зросли за три роки. У
зв’язку з цим, прибуток від реалізації галузі тваринництва протягом трьох років
знизився на 13,92%. Так само як і в галузі рослинництві 2009 та 2010 роки були
збитковими. Зрозуміло, що у зв’язку з цим рівень рентабельності галузі також
знизився. У 2009 р. він становив 19,8%, у 2010 р. - 10,3%, у 2011 році рівень
рентабельності становив 12,42%, а це означає що на 1 грн. витрат ми отримали
12,42 коп. прибутку,це досить низька рентабельність.
2.2 Аналіз
фінансово-господарської діяльності підприємства
У сучасних умовах господарювання
аналіз фінансового стану - необхідна складова процесу управління підприємством.
Головним напрямком його практичної реалізації є виявлення можливостей
підвищення ефективності функціонування підприємства, визначення перспектив його
розвитку.
Фінансовий стан підприємства - це
комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи
фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю
виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що
відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Метою оцінки фінансового стану
підприємства в системі антикризового управління є розробка і реалізація
заходів, направлених на швидке відновлення платоспроможності, відновлення
достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, встановлення можливості
підприємства продовжувати свою господарську діяльність, подальшого розвитку,
забезпечення прибутковості і зростання виробничого потенціалу і ухвалення
відповідних рішень.
Фінансовий стан підприємства
визначається такими елементами:
. Прибутковість роботи підприємства;
. Оптимальність розподілу прибутку,
що залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових
платежів;
. Наявність власних фінансових
ресурсів не лише мінімально-необхідного рівня для організації виробничого
процесу і процесу реалізації продукції;
. Раціональне розміщення основних і
оборотних фондів;
. Платоспроможність та ліквідність.
Основними завданнями аналізу
фінансового стану є:
дослідження рентабельності
та фінансової стійкості підприємства;
дослідження ефективності
використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними
оборотними коштами;
об'єктивна оцінка динаміки
та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
оцінка становища суб'єкта
господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його
конкурентоспроможності;
аналіз ділової активності
підприємства та його становища на ринку цінних паперів;
визначення ефективності
використання фінансових ресурсів.
Аналіз фінансового стану
підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового
оздоровлення підприємств.
Кредитори та інвестори аналізують
фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та
внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок. У
результаті фінансового аналізу ми одержує певну кількість основних, найбільш
інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового
стану підприємства.
При цьому в ході аналізу ми може
ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку
фінансової перспективи підприємства. Аналіз фінансового стану - це частина
загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з
двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.
Розподіл аналізу на фінансовий та
управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка
склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу
взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу
Особливостями зовнішнього
фінансового аналізу є:
орієнтація аналізу на публічну,
зовнішню звітність підприємства;
множинність об'єктів-користувачів;
різноманітність цілей і інтересів
суб'єктів аналізу;
максимальна відкритість результатів
аналізу для користувачів.
Основним змістом зовнішнього
фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими
органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:
аналіз абсолютних показників
прибутку;
аналіз показників рентабельності;
аналіз фінансового стану, фінансової
стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності
балансу;
аналіз ефективності використання
залученого капіталу;
економічна діагностика фінансового
стану підприємства.
На відміну від внутрішнього,
відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш
деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з
різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види
аналізу.
Основним змістом внутрішнього
(традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:
аналіз майна (капіталу)
підприємства;
аналіз фінансової стійкості та
стабільності підприємства;
оцінка ділової активності
підприємства;
аналіз динаміки прибутку та
рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;
аналіз кредитоспроможності
підприємства;
оцінка використання майна та
вкладеного капіталу;
аналіз власних фінансових ресурсів;
аналіз ліквідності та
платоспроможності підприємства;
аналіз самоокупності підприємства.
Цей аналіз здійснюється аналітиками
підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й
оперативні дані.
При оцінці фінансового стану
підприємства найбільш важливими показниками є коефіцієнти ліквідності (табл.
2.11).
Таблиця 2.11 Показники ліквідності
ТОВ «Кунівське»
|
Назва показника
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2011 р. до 2009 р. (+,-)
|
|
Коефіцієнт покриття
|
6,34
|
7,51
|
9,22
|
2,88
|
|
Коефіцієнт поточної ліквідності
|
1,7
|
1,5
|
|
|
|
Коефіцієнт швидкої ліквідності
|
1,47
|
0,95
|
1,08
|
-0,39
|
|
Коефіцієнт абсолютної ліквідності
|
0,09
|
0,15
|
1,14
|
1,05
|
|
Чистий оборотний капітал оборотних засобів)
|
1624
|
1791
|
1800
|
176
|
|
Частка оборотних засобів в активах
|
0,35
|
0,37
|
0,36
|
0,01
|
Аналізуючи
коефіцієнти швидкої ліквідності ТОВ«Кунівське», можемо сказати про негативний
стан даного коефіцієнта, який в 2008 р. становив 1.34, а в 2010 р. цей
коефіцієнт знизився на 0,21. Цей показник показує платіжні можливості
підприємства щодо погашення поточних зобов’язань. Аналіз чистого оборотного
капіталу в ПМП «Відродження» становив в 2009 р. 2323 тис. грн., а в 2010 р.
-2195 тис. грн., тобто знизився на 128 тис.-грн. Але даний показник, незважаючи
на зниження, свідчить, що ПП «Кам'янобрідське» спроможне погасити взяті на себе
короткотермінові зобов'язання, а також має резерви для розширення своєї діяльності.
Проаналізуємо також
показники фінансової стійкості, що наведені в таблиці 2.12. Аналіз фінансової
стійкості здійснюється за такими показниками: коефіцієнт платоспроможності,
коефіцієнт фінансування, коефіцієнт забезпеченості власними оборотними запасами,
коефіцієнт маневреності власного капіталу.
Таблиця 2.12
Показники фінансової стійкості ТОВ «Кунівське»
|
Назва показника
|
2008 р.
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р. до 2009 р. (+, -)
|
|
Коефіцієнт автономії
|
0,92
|
0,94
|
0,96
|
0,04
|
|
Коефіцієнт фінансової залежності
|
1,09
|
1,07
|
1,05
|
-0,04
|
|
Коефіцієнт маневреності власних засобів
|
0,3
|
0,32
|
0,33
|
0,03
|
|
Коефіцієнт маневреності робочого капіталу
|
0,32
|
0,34
|
0,34
|
0,02
|
|
Коефіцієнт фінансової стабільності
|
10,93
|
14,41
|
22,18
|
11,25
|
|
Коефіцієнт співвідношення залученого і
власного капіталу
|
0,09
|
0,07
|
0,05
|
-0,04
|
|
Коефіцієнт концентрації власного капіталу
|
0,92
|
0,94
|
0,96
|
0,04
|
|
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу
|
0,08
|
0,1
|
0,04
|
-0,04
|
Аналіз коефіцієнта
фінансової стійкості підприємства дає можливість, з одного боку, оцінити
інвестиційний ризик, пов'язаний зi структурою формування інвестиційних
pecypciв, а з іншого - виявити раціональність використання джерел фінансування
поточної виробничої діяльності підприємства. Коефіцієнт платоспроможності
(автономії) ПП «Кам'янобрідське» в 2008 р. становив 0,91, а в 2010 р. - 0,86.
Цей показник характеризує частку активів власників підприємства в загальній
сумі активів. Зi збільшенням значення даного коефіцієнта буде покращуватись
фінансовий стан, тобто буде менша залежність підприємства від зовнішніх джерел.
У даному випадку коефіцієнт автономії близький до критичного.
Коефіцієнт
фінансування ПП «Кам'янобрідське» показує, що на 1 грн. вкладених у активи
власних коштів, було залучено в 2008 р. - 0,19 одиниць, а в 2010 р. - 0,16
одиниць позичених коштів. Даний коефіцієнт характеризує підвищений ризик
неплатоспроможності ПП «Кам'янобрідське» у разі спаду ділової активності.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу ПП «Кам'янобрідське» в 2008 р.
становив - 0,29 та в 2010 р. - 0,27. Він свідчить про низький ступінь
мобільності (гнучкості) використання власних коштів підприємства. Проаналізуємо
також показники ділової активності ПП «Кам'янобрідське», що наведені в таблиці
2.13.
Таблиця 2.13
Показники ділової активності ПП «Кам'янобрідське»
|
Назва показника
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2011 р. до 2009 р. (+, -)
|
|
Коефіцієнт оборотності активів
|
0,79
|
0,93
|
0,54
|
-0,25
|
|
Коефіцієнт оборотності кредиторської
заборгованості
|
11,85
|
19,8
|
22,03
|
10,18
|
|
Коефіцієнт оборотності дебіторськоі
заборгованост1
|
4,89
|
0,82
|
11,55
|
6,66
|
|
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів
|
1,05
|
1,28
|
1,35
|
0,3
|
|
Коефіцієнт оборотності та основних засобів
(фондовіддача)
|
1,05
|
1,24
|
1,38
|
0,33
|
|
Коефіцієнт оборотного капіталу
|
0,42
|
0,48
|
0,55
|
0,13
|
Аналіз ділової
активності здійснюється за такими показниками: коефіцієнт оборотності активів,
коефіцієнт оборотності кредиторської та дебіторської заборгованості, строк
погашення кредиторської та дебіторської заборгованості, коефіцієнт оборотності
матеріальних запасів та основних засобів, коефіцієнт оборотного капіталу.
Показники оборотності активів визначають ефективність інвестування, оскільки
характеризують процес управління активами, i визначають наскільки швидко
вкладені у виробництво кошти обертаються в процесі господарської діяльності
підприємства. Коефіцієнт оборотності активів показує суму чистого доходу
(виручки) підприємства на 1 грн. окремих видів активів. Для ТОВ «Кунівське»
даний коефіцієнт дорівнює 0,54. Він характеризує низьку ефективність
використання підприємством ycix наявних pecypciв незалежно від джерел їх
залучення.
Кредиторська
заборгованість - це тимчасове залучення майна інших підприємств та фізичних
oci6 у господарський оборот підприємства внаслідок несплати платежів.
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості для ТОВ «Кунівське» в 2011
р. становив 0,54 одиниць, що на 0,25 одиниць менше, ніж в 2009 р. Дебіторська
заборгованість - це вилучені на певний період з господарської діяльності
підприємства оборотні активи. Тому, чим швидше підприємство одержить гроші від
покупців за продану продукцію, товари, виконані роботи i надані послуги, тим
краще його фінансове становище. Коефіцієнт оборотності дебіторської
заборгованості для ТОВ «Кунівське» в 2011 р. становив 11,55, що на 6,66 од.
більше, ніж в 2009 р. Даний показник показує термін очікування підприємством
отримання грошових засобів після реалізації продукції. Строк погашення
кредиторської заборгованості ТОВ «Кунівське» в 2011 р. становив 22дні i в
порівнянні з 2009 р. збільшився на 10 дн1в
Коефіцієнт
оборотності матеріальних запасів характеризує час, протягом якого продукція
підприємства перебуває на складі перед продажем. Для ТОВ «Кунівське» даний
показник в 2011 р. дорівнював 1,35. Це свідчить про низьку ефективність
розпорядженням товарно-матеріальних запасів на підприємстві. Фондовіддача
показує яку суму чистого доходу одержує підприємство з однієї гривні коштів,
вкладених в основні засоби. Для ТОВ «Кунівське» даний показник в 2011 р.
становив 1,38. Це свідчить про низьку ефективність використання основних
засобів. Коефіцієнт оборотного капіталу показує ефективність використання
активів. Для підприємства даний показник в 2011 р. становив 0,55, що на 0,13
од. менше, ніж в 2009 р. Проаналізуемо показники рентабельності підприємства
(табл. 2.14).
Таблиця 2.14
Показники рівня рентабельності ПП «Кунівське»
|
Показник
|
2009р.
|
2010р.
|
2011р.
|
2011р. до 2009р. у %
|
|
Рентабельність підприємства,%
|
14,37
|
9,49
|
4,97
|
34,58
|
|
Рентабельність власного капіталу, %
|
5,91
|
4,43
|
3,05
|
51,58
|
|
Рентабельність активів,%
|
11,25
|
8,22
|
5,31
|
47,26
|
|
Рентабельність необоротних активів, %
|
8,34
|
6,55
|
4,57
|
54,79
|
|
Рентабельність оборотних активів, %
|
15,46
|
11,28
|
8,07
|
52,23
|
|
Рентабельність господарської діяльності,%
|
14,37
|
9,49
|
4,97
|
34,58
|
|
Рентабельність продажу
|
0,07
|
0,05
|
0,04
|
55,10
|
|
Валова рентабельність виробничих витрат,%
|
34,80
|
26,48
|
27,83
|
79,98
|
|
Коефіцієнт окупності виробничих витрат
|
2,87
|
3,78
|
3,59
|
125,03
|
|
Коефіцієнт окупності чистого доходу
|
3,87
|
4,78
|
4,59
|
118,57
|
|
Рентабельність основної діяльності,%
|
8,07
|
5,17
|
4,06
|
50,31
|
|
Рентабельність операційної діяльності,%
|
7,50
|
4,95
|
4,03
|
53,80
|
|
Рентабельність звичайної діяльності,%
|
14,69
|
9,60
|
5,30
|
36,07
|
|
Валова рентабельність виручки від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг),%
|
25,81
|
20,93
|
21,77
|
84,34
|
|
Коефіцієнт покриття виробничих витрат
|
0,74
|
0,79
|
0,78
|
105,45
|
|
Коефіцієнт покриття адміністративних витрат
|
0,13
|
0,11
|
0,17
|
136,57
|
|
Коефіцієнт окупності адміністративних витрат
|
7,82
|
8,72
|
5,72
|
73,22
|
|
Співвідношення адміністративних витрат і
собівартості реалізованої продукції
|
0,17
|
0,15
|
0,22
|
129,51
|
|
Частка адміністративних витрат в структурі
операційних витрат
|
0,10
|
0,10
|
0,18
|
174,69
|
|
Коефіцієнт покриття активів
|
1,26
|
1,08
|
0,93
|
73,57
|
|
Коефіцієнт окупності активів
|
0,20
|
0,23
|
0,27
|
135,93
|
|
Коефіцієнт покриття власного капіталу
|
2,40
|
2,08
|
1,83
|
76,45
|
|
Коефіцієнт окупності власного капіталу
|
0,10
|
0,12
|
0,14
|
130,80
|
|
Коефіцієнт стійкості економічного зростання
|
0,23
|
0,28
|
0,29
|
125,01
|
Проаналізувавши
показники таблиці 2.4 можна зробити висновок, що протягом 2009-2011рр
рентабельність господарської діяльності ТОВ «Кунівське» зменшилась. Оскільки
показник рентабельності підприємства протягом трьох років зменшився на 65,42%.
Рентабельність власного капіталу зменшилась на 48,42%, це свідчить про
неефективне вкладення власного капіталу у діяльність підприємства.
Рентабельність активів також зменшилась на 52,74%, це означає, що рівень
прибутку, який створюється всіма активами підприємства, які перебувають у його
використанні згідно з балансом зменшився на 52,74%. Коефіцієнт покриття активів
зменшився на 26,52%. Коефіцієнт окупності активів протягом 2009-2011рр зріс на
35,93%.
Коефіцієнт покриття
власного капіталу знизився на 23,53%, тобто рівень достатності (поточних
активів) обігових коштів підприємствам не погашає своїх поточних зобов'язань
протягом року. Валова рентабельність виробничих витрат також зменшилась на
20,02%. Коефіцієнт окупності виробничих витрат зріс протягом трьох років на
25,3%. Коефіцієнт покриття виробничих витрат зріс на 5,5%. Рентабельність
продажу зменшилась на 49,9%, це означає, що знизилась ефективність продажу
продукції, тобто зменшились прибутки, отримані підприємством в обсягу
реалізації цієї продукції. Коефіцієнт стійкості економічного зростання показує
якими в середньому темпами може розвиватися підприємство в подальшому, цей
показник зріс на 25,01%. Роблячи висновок із вище названого, можна сказати що
ТОВ «Кунівське» не досить рентабельне підприємство. Грошова виручка від
реалізації продукції не відшкодовує витрати на її виробництво, зберігання та
реалізацію і не забезпечує прибуток.
Пріоритетні напрями
інноваційної діяльності визначаються відповідно до Закону України «Про
пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р. №
433-IV. Отже, для ПП «Кам'янобрідське» можна визначити слідуючі пріоритетні
напрями діяльності на інноваційній основі: застосування новітнix ресурсозберігаючих
систем машин i механізмів, застосування біотехнології, комп'ютерної техніки у
виробничому процесі та сферах його обслуговування, що забезпечує прискорене
використання інформацї, зростання обсягів виробництва продукції та зниження
витрат; створення i впровадження у виробництво нових видів продукції: сортів i
гібридів сільськогосподарських культур; нових видів переробки формування
високого рівня людського капіталу (розвиток людини, її здоров'я, інтелекту,
підвищення рівня професійності, освіченості, моральності, духовності), що
зумовлено дією закону збереження суспільства та пробуджує резерви особистості,
формує вищий рівень продуктивної діяльності людини, творчості взагалі, прогресу
суспільства в цілому; формування інтелектуального потенціалу, сукупності
високоосвічених професійних кадрів у вcix сферах аграрного виробництва, які
спроможні розробляти інновації, зберігаючи науковий потенціал та реалізувати
інноваційний продукт безпосередньо на виробництві.
На сьогоднішній
день на ПП «Кам'янобрідське» склалася ситуація, яка потребує невідкладних
інвестицій для ефективного розвитку господарства. Однією з передумов
ефективного господарювання дослідного підприємства є інвестиційна політика,
розумне i виважене використання коштів, планування обороту i прогноз прибутків,
розробка ефективної програми інноваційно-інвестиційної діяльності ПП
«Кам'янобрідське»
2.3 Оцінка
виробничого потенціалу ТОВ«Кунівське
Узагальнюючи існуючі підходи,
сутність потенціалу стосовно аграрних підприємств слід розуміти як сукупність
сільськогосподарських ресурсів, організаційних навичок та інтелектуальних
можливостей, здібностей кеврівників і спеціалістів до виконання робіт,
пов’язаних із сільськогосподарською, промисловою та іншими сферами діяльності у
сільській місцевості з метою одержання максимального доходу (прибутку) і
забезпечення функціонування й розвитку суб’єктів господарювання різних форм
власності.
Як справедливо зазначають
вчені-аграрії, «сам по собі потенціал без визначення мети його використання
існувати не може, оскільки, кажучи про який-небудь потенціал, завжди мають на
увазі те, для чого власне і потрібні резерви і можливості, а саме для
досягнення деякого кінцевого результату». Зміст потенціалу в інтерпретації
цілей розкриває сутність цієї економічної категорії, що дозволяє забезпечити
розвиток та урізноманітнення виробничої діяльності.
Найефективнішими підходами до
оцінювання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств є приведення
всіх видів їх ресурсів до зведеного вартісного показника. Щодо оцінки
нематеріальних активів, підприємницького, інформаційного і маркетингового
потенціалів, які повною мірою не піддаються грошовому виміру та не відображають
реальної ринкової вартості, то їх можна одержати тільки на підставі звітності
підприємства, частково, через використання результатів евристичних методів
досліджень.
Важливим чинником функціонування та
використання виробничого потенціалу підприємств є їх забезпеченість технікою. В
таблиці 2.15 відображено забезпеченість сільськогосподарських підприємств
Овруцького району технікою за видами.
Таблиця 2.15 Забезпеченість
підприємства технікою одиниць
|
Найменування техніки
|
Роки
|
2011 р. до 2009 р., +/-
|
|
2009
|
2010
|
2011
|
|
|
Трактори
|
8
|
8
|
8
|
0
|
|
Автомобілі
|
9
|
8
|
7
|
-2
|
4
|
4
|
5
|
1
|
|
Комбайни
|
11
|
11
|
9
|
-2
|
|
з них
|
|
пропускною здатністю 8-10 кг/с
|
1
|
1
|
1
|
0
|
|
кормозбиральні комбайни
|
7
|
7
|
6
|
-1
|
|
комбайни селекційні
|
3
|
3
|
2
|
-1
|
|
Комплектуючі до комбайна
|
4
|
4
|
4
|
0
|
|
Посівні та садівельні машини
|
5
|
5
|
5
|
0
|
|
С/г машини
|
22
|
21
|
19
|
-3
|
|
Зернообробні машини
|
7
|
7
|
7
|
0
|
|
Обладнання
|
7
|
7
|
6
|
-1
|
|
Всього:
|
88
|
86
|
79
|
-9
|
Джерело: зведена фінансова звітність
сільськогосподарських підприємств Овруцького району
Загальна тенденція змін у
забезпеченні основною сільськогосподарською технікою підприємств, яка
використовується у сільськогосподарському виробництві свідчить про те, що
терміни експлуатації машинно-тракторного парку порушують нормативні значення.
Це призводить до низки таких
невідповідностей: по-перше, основна частина техніки та устаткування
експлуатується з низьким коефіцієнтом змінності, а працівники обслуговують
застаріле обладнання; по-друге, техніко-економічний потенціал
автомобільно-тракторного парку у середньому помітно відстає від сучасного рівня
та, крім того, використовується не повною мірою; потретє, нараховані витрати на
амортизацію техніки та устаткування значно перевищують величину, яка відповідає
умовам експлуатації технічного парку у нормативно-віковому режимі, через що
доводиться істотно збільшувати ремонтні строки обслуговування.
З аналізу показників руху основних
фондів сільськогосподарського призначенні виходить, що найменша частина із тих,
які вибувають списується. Ступінь зносу основних засобів у ТОВ«Кунівське має
тенденцію до збільшення - з 54,0% у 2009 р. до 57,3% у 2011 р (табл. 2.17). На
перший погляд, така ситуація є негативною, як правило,збільшення зношеного та
морально застарілого майна у складі підприємства, супроводжується збільшенням
розмірів поточних витрат на його обслуговування та уповільнення темпу
відтворення основних засобів.
Таблиця 2.16
Вартість та рівень зносу основних
виробничих засобів підприємства
|
Роки
|
У фактичних цінах на кінець року, тис. грн.
|
Ступінь зносу, %
|
|
Первісна вартість
|
Залишкова вартість
|
|
|
2009
|
2046
|
941
|
54,0
|
|
2010
|
2046
|
957
|
46,7
|
|
2011
|
2558
|
1093
|
57,3
|
Джерело: зведена фінансова звітність
сільськогосподарських підприємств Овруцького району
Рух основних виробничих фондів
хварактеризується низькою інвестиційною активністю і привабливістю
сільськогосподарських підприємств, унаслідок чого відбувається збільшення
навантаження на техніку. Водночас придбані окремі машини для виконання
технологічних операцій не гарантують отримання запланованих результатів. При
цьому відбувається збільшення загальної маси основних виробничих фондів старого
зразка.
Варто відзначити роль земельних
ресурсів сільськогосподарських підприємств у формуванні виробничого потенціалу,
які у ринкових умовах з позиції їх використання і розпорядження, повинні
забезпечувати успішну та стабільну діяльність підприємств. Процес використання
земельного потенціалу ТОВ«Кунівське на сучасному етапі характеризується
динамічністю (табл.. 2.17), що зумовлено зміною кількості посівних площ.
Таблиця 2.17 Ефективність
використання земельних ресурсів
|
№
|
Показник
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2011 р. до 2009 р., у %
|
|
І.
|
Натуральні:
|
|
|
|
1.
|
Урожайність, ц/га
|
|
|
|
Зернових
|
17,6
|
13,2
|
18,9
|
107,7
|
|
Технічних (ріпак озимий)
|
4,0
|
-
|
-
|
-
|
|
2.
|
Вироблено на 100 га ріллі, ц:
|
|
|
|
Зернових
|
1327,3
|
812,0
|
1019,3
|
76,8
|
|
Технічних (ріпак озимий)
|
22,5
|
|
-
|
-
|
|
3.
|
Вироблено на 100 га сільськогосподарських
угідь, ц:
|
|
|
|
м'яса ВРХ
|
26,7
|
45,3
|
15,6
|
58,5
|
|
молока
|
490,7
|
1070,5
|
644,6
|
131,4
|
|
ІІ.
|
Рівень розораності земель,%
|
40,2
|
100,0
|
49,7
|
123,6
|
|
ІІІ.
|
Вартісні:
|
|
|
|
Одержано на 100 га сільськогосподарських
угідь, тис. грн:
|
|
|
|
валової продукції
|
149,5
|
317,4
|
194,5
|
130,1
|
|
товарної продукції
|
159,0
|
380,2
|
195,1
|
122,6
|
Протягом 2009-2011
рр. урожайність зернових культур зросла на 7,7%. Виробництво зерна на 100
гектарів ріллі протягом 2009-2011 років зменшилось на 23,2%. Зменшилось
виробництво м’яса ВРХ, в розрахунку на 100га с.-г. угідь, на 41,5%, проте
виробництво молока зросло на 31,4%. Негативним фактором є те, що зріс рівень
розораності земель на 23,6%. Виробництво валової продукції в розрахунку на 100
гектарів сільськогосподарських угідь зросло на 30,1%. Виробництво товарної
продукції протягом 2009-2011 рр. також зросло на 22,6%.
Користуючись річним бухгалтерським
звітом підприємства, визначимо інтенсивність використання земельних ресурсів
(табл. 2.18).
Таблиця 2.18 Показники інтенсивності
використання земельних ресурсів підприємства
|
Показники
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2011 р. до 2009 р., +/-
|
|
Ступінь господарського використання землі, %
|
100
|
100
|
100
|
0
|
|
Рівень розораності земель, %
|
40,2
|
100,0
|
49,7
|
9,5
|
|
Коефіцієнт використання ріллі
|
0,8
|
0,6
|
0,5
|
-0,3
|
|
Землезабезпеченість (припадає ріллі на
середньорічного працівника), га
|
6,6
|
11,1
|
21,1
|
14,5
|
Дані таблиці 2.16 свідчать, що у
господарстві середній рівень розораності земель (в Україні у середньому цей
рівень за останні десятиріччя становив 82 %), це свідчення середньої
інтенсивної, раціональної експлуатації земель - найбільшого нашого
національного багатства. Оскільки зростання рівня розораності означає зменшення
площ сіножатей та пасовищ, а значить і зменшення можливостей отримати дешеву
тваринницьку продукцію,то збільшення рівня розораності земель у ТОВ «Кунівське
має негативну сторону.» У зв’язку зі скороченням чисельності працівників у
підприємстві землезабезпеченість зросла на 14,5 га на 1 працівника.
Отже, сучасний стан
використання земельних ресурсів у досліджуваному підприємстві вважається
задовільним, хоча спостерігається динаміка до зменшення земельних площ. Це
зумовлено тим, що землі не підлягають обробітку на належному рівні, ґрунти
піддаються ерозії, а стан матеріально-технічної бази незадовільний, що зумовлює
зниження урожайності вирощуваних культур, тобто управління земельними ресурсами
здійснюється неефективно. Тому у наступному розділі доцільно розглянути
напрямки підвищення ефективності використання та управління земельними
ресурсами ТОВ «Кунівське».
Використання землі як засобу
виробництва залежить від забезпеченості господарства робочою силою, її якості
та використання. Робоча сила - це основна частина трудових ресурсів. Результати
діяльності підприємства залежать від забезпеченості його трудовими ресурсами,
визначається співвідношенням наявної чисельності працівників до потреби в них і
виражається у процентах. ТОВ «Кунівське» трудовими ресурсами забезпечене
повністю. Важливим показником використання наявної робочої сили на підприємстві
є продуктивність праці, тобто здатність конкретної праці виробляти певну
кількість матеріальних благ за одиницю часу. Продуктивність праці
характеризують показники: основні і додаткові. До основних відносять
виробництво валової продукції на одного середньорічного працюючого та
виробництво валової продукції на одну людино - годину. До додаткових відносять
трудомісткість продукції, тобто затрати праці в людино - годинах на 1 ц
продукції, на 1 га посівної площі. Основні з цих показників по ТОВ «Кунівське»
наведені у таблиці 2.19.
Таблиця 2.19
Ефективне використання трудових
ресурсів та продуктивності праці
|
Показник
|
2009 р.
|
2010 р.
|
2011 р.
|
2011 р. до 2009 р. у %
|
|
Навантаження на 1 середньорічного
працівника,га
|
|
|
|
|
|
сільськогосподарських угідь
|
16,49
|
11,05
|
42,34
|
> в 2,5 рази
|
|
ріллі
|
6,64
|
11,05
|
21,06
|
> в 3,1 раз
|
|
Вироблено валової продукції на 1
середньорічного працівника, тис, грн
|
|
|
|
|
|
по підприємству
|
24,66
|
35,07
|
82,35
|
> в 3,3 рази
|
|
по рослинництву
|
19,32
|
24,61
|
91,20
|
> в 4,7 раз
|
|
по тваринництву
|
29,41
|
41,39
|
80,30
|
> в 2,7рази
|
Дані таблиці 2.16
свідчать про збільшення навантаження на 1 середньорічного працівника. А саме,
навантаження на 1 середньорічного працівника сільськогосподарських угідь
збільшилось в 2,5 рази. Навантаження на 1 середньорічного працівника ріллі
збільшилось в 3,1 раз. Це пов’язано із малим використанням техніки, та
механізованої праці. На підприємстві потрібно вирішувати цю проблему і
механізовувати виробництво. На підприємстві протягом 2009-2011 рр. зросло
виробництво валової продукції на 1 середньорічного працівника у 3,3 рази. Також
зросло виробництво валової на 1 середньорічного працівника продукції в
рослинництві в 4,7 раз, в тваринництві зросло в 2,7 рази.
Показники ефективності трудових
ресурсів вказують на те, що праця в господарстві використовується неефективно.
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ
ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТОВ «КУНІВСЬКЕ»
3.1 Шляхи
підвищення родючості земель та покращення використання земельних ресурсів
Підвищення
економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення
виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному
зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання
цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією
сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення
врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В
сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі
інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної
ефективності.[58. 224]
Основними шляхами підвищення
ефективності використання природних ресурсів продовольчого комплексу є
наступні:
. Моніторинг природного середовища;
. Науково-обгрунтоване регіональне
розміщення народно-господарського виробництва;
. Поглиблення регіональної спеціалізації;
. Здійснення заходів з екологізації
виробництва;
. Забезпечення оптимізації структури
сільськогосподарських угідь;
. Перехід від затратного до
ресурсозберігаючого та енергозберігаючого господарювання;
. Формування економічної
збалансованості аграрного виробництва в регіонах з урахуванням їх
природноресурсного потенціалу;
. Дотримання вимог екологічної
безпеки;
. Застосування
екологічно-прогресивних технологій;
. Здійснення заходів з підвищення
родючості грунтів.
До основних напрямів вирішення
економіко-екологічних проблем природокористування в АПК України відносяться:
врахування територіальної
неоднорідності і регіональних особливостей природних умов і ресурсів при
вирішенні економіко-екологічних проблем;
проведення комплексу заходів в АПК,
направлених на покращення стану оточуючого природного середовища, його
оздоровлення (протиерозійні заходи, вапнування, гіпсування, дотримання норм,
термінів і технології застосування мінеральних добрив та пестицидів,
впровадження оборотних систем водопостачання, зменшення викидів шкідливих
речовин в атмосферу і скидання стічних забруднених вод в водні об’єкти,
попередження підтоплення та заболочення, заходи по підвищенню родючості грунтів
та ін.);
впровадження альтернативних систем
землеробства (органічна, біологічна, органо-біологічна, біодинамічна,
екологічна);
проведення заходів по розширенню
природних ресурсів; проведення екологічної експертизи проектів, особливо
направлених на перетворення природи, впровадження екологічного аудиту
підприємств АПК;
удосконалення економічного механізму
раціонального природокористування; екологізація агропромислового виробництва;
створення системи спостережень (моніторингу) за впливом агропромислового
виробника на оточуюче природне середовище і станом природи.
Вирішення економіко-екологічних
проблем природокористування проводиться з врахуванням їх регіонального прояву
на основі даних еколого-економічного районування.
Екологізація агропромислового
виробництва - це впровадження ресурсозберігаючих, енергозберігаючих, мало- і
безвідходних технологій в переробних галузях, альтернативних систем
землеробства з обмеженням використання хімічних засобів для підвищення
родючості грунту і захисту рослин, врахування можливостей природи до
самовідновлення.[57. 265]
Природоохоронні, екологобезпечні й
ресурсозберігаючі напрями науково-технічного прогресу повинні бути
пріоритетними. Можливості реалізації комплексу заходів в подоланні екологічної
кризи та оздоровлення навколишнього природного середовища як на рівні країни,
так і на регіональному рівнях визначаються в основному трьома факторами
(економічний, науково-технічний потенціал). Дефіцит вітчизняного екологічного
обладнання стримує інвестування природоохоронних програм і окремих заходів.
Таке становище пояснюється обмеженістю як фінансових ресурсів, так і
матеріальної основи їх реалізації.
Виникає необхідність створення
єдиної системи регіонально-економічного регулювання і контролю за дотриманням
екологічних стандартів, забезпечення якості навколишнього середовища. Слід
створити єдиний орган, який ефективно і цілеспрямовано регулюватиме та
контролюватиме процеси природокористування, відтворення, збереження, охорони й
примноження природних ресурсів, навколишнього середовища загалом, а також
реалізацію заходів екологічного призначення у відповідності до чинного
законодавства.
До компетенції місцевих органів
управління мають входити заходи щодо реалізації стратегії охорони довкілля
конкретного регіону:
встановлення гранично допустимих
норм забруднення;
застосування економічних регуляторів
природокористування (місцевих податкових пільг, субвенцій, дотацій, премій,
компенсаційних і штрафних платежів за спричинену шкоду);
введення обмежень на виробничу
діяльність, пов’язану із забрудненням навколишнього середовища, визначення
порядку "екологічного" страхування підприємств.
З метою упорядкування джерел
фінансового забезпечення природоохоронної діяльності в країні необхідно
створити цільові фонди охорони і відтворення природних ресурсів на
підприємствах - природокористувачах, при місцевих та державному бюджетах з
наступною трансформацією цих фондів у екологічні банки.[29. 168]
Екологічні фонди можуть створюватись
за рахунок різних джерел, а саме: амортизаційних відрахувань на відновлення
природоохоронних об’єктів; податків на підприємствах за забруднення навколишнього
середовища; субсидій з бюджетів; внесків по страхуванню від екологічних аварій;
добровільниих внесків та інших джерел.
Формування і реалізація
еколого-економічної політики на перспективу базується на необхідності взаємного
узгодження екологічної і економічної концепцій. Без урахування екологічного
фактору не можна вирішувати проблему сталого розвитку економіки країни, в тому
числі її продовольчого комплексу. Це вимагає прийняття рішень з екологічної
оцінки економічної політики, тобто визначення прямих та непрямих можливих
наслідків проектів, оцінка варіантів співвідношень між економічною вигодою і
можливою шкодою навколишньому середовищу. Тільки такий підхід дає можливість
визначити заходи щодо мінімізації негативних дій і сприяти позитивному впливу економічної
політики на навколишнє середовище.
Організаційно-економічний механізм
управління навколишнім середовищем повинен включати:
економічне стимулювання
ресурсозберігаючої і середовищезахисної діяльності;
організаційні заходи, що
забезпечують виконання природоохоронних заходів.
Основними природоохоронними заходами
мають бути: реконструкція промислових підприємств, перехід на безвідходні та
маловідходні технології, утилізація відходів виробництва; будівництво очисних
споруд, газо- і пилоуловлювачів; рекультивація порушених земель; організація
моніторингу та єдиної державної охорони природного середовища та інші заходи.
Проблему раціонального природокористування, відтворення та охорони ресурсів
природних ресурсів та стабільності збалансованого приросту сільськогосподарського
виробництва можливо забезпечити при слідуючих умовах:
районування природних умов і
ресурсів на основі всебічного їх дослідження;
комплексна економіко-екологічна
оцінка продовольчої ефективності природно-ресурсного потенціалу;
забезпечення розширеного відтворення
та охорони родючості земельних угідь;
проведення комплексу
природоохоронних (меліоративних, агротехнічних, організаційно-економічних)
заходів.
У комплексі заходів
підвищення економічної ефективності земельних ресурсів найважливішим є
поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання
врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються
шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих
урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням
високої якості праці. У передових господарствах України одержують зерна озимої
пшениці по 55-60 ц/га, кукурудзи - 70-80, а на зрошуваних землях-100-120,
цукрових буряків - 550-600, зеленої маси кукурудзи - 400-450, сіна багаторічних
трав - 50-60 ц/га. [52. 162]
Водночас
впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й
негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання
відповідних умов призводить до погіршення структури ґрунту, підвищення темпів
деградації земель і загострення екологічної ситуації.
Матеріальною
основою підвищення економічної ефективності земельних ресурсів, зокрема
зростання продуктивності праці, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу,
яке включає вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів
праці - знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної
озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації
виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби
скорочуються. Зростання продуктивності праці, а отже, й ефективності
виробництва на 70-75 % зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка
організаційних факторів становить 25-30 %, підвищення економічної ефективності
сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення
спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської
кооперації і агропромислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і
рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, який забезпечує
переведення господарств на повне самофінансування, залежить від їх
спеціалізації і конкретних умов господарювання. Тваринницькі відгодівельні
комплекси, птахофабрики і тепличні комбінати можуть здійснювати
самофінансування при значно нижчому рівні рентабельності порівняно з
колективними сільськогосподарськими підприємствами і селянськими (фермерськими)
господарствами.[8, с.45-49]
3.2 Основні
напрямки та оцінка використання трудового потенціалу
Після проведених розрахунків у 2-
гому розділі ми можемо зробити прогноз на майбутнє і визначити ефективність
використання трудового потенціалу.
Шляхи підвищення ефективності
використання трудового потенціалу обумовлені розвитком ринкових реформ. У зв’язку
з цим зупинимося на найактуальніших моментах і напрямах формування ринку праці
та проблемах зайнятості (рис.3.1).
Рис. 3.1 Шляхи та напрями підвищення
ефективності використання трудового потенціалу
У сучасних умовах важливу роль в
ефективному використанні трудового потенціалу відіграє економічна та соціальна
політика держави. Її вплив на ефективність суспільного виробництва здійснюється
через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні
види законодавства; фінансові заходи та стимули; запровадження нормативів;
створення ринкової, виробничої та соціальної інфраструктури; макроекономічні
структурні зміни; програми роздержавлення власності і приватизації державних
підприємств; комерціалізації організаційних структур тощо.[24. 132]
Проте в Україні трудовий потенціал
все ще використовується неефективно. Існує багато проблем, які знижують його
якість.
Економічна проблема ускладнюється
прихованим безробіттям, яке сягнуло в окремих видах економічної діяльності у
2008 році 20 - 40 % трудоактивного населення, що відповідає приблизно 3 - 7 млн
чол. У зв’язку з цим перед українським урядом стоїть кілька важливих завдань: з
одного боку, прискорити проведення економічних реформ, а з другого - забезпечити
продуктивну зайнятість максимальної кількості економічно активного населення,
яка б відповідала ринковим потребам. Щоб розв’язати ці нагальні і невідкладні
проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище,
яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлювало б значні зміни у структурі
зайнятості. Є потреба також у створенні широкої мережі інкубаторів бізнесу, де
надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже
починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових
технологій, до кредитів.
Висока регіональна диференціація
соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи
та відповідальності регіональних владних структур за розвиток ринку праці.
Регіони повинні мати змогу формувати довгострокові стратегії розвитку, що
базувалися б на цілісному аналізі економічного та соціального потенціалу,
притаманному певному регіону, включаючи спеціалізацію і виробничу орієнтацію
населення.
У цьому відношенні передову роль
повинні відігравати регіональні керівники, що мають стати ініціаторами
партнерства із службами зайнятості, заводами, регіональними організаціями
працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями. Проблема
«нагромадження робочої сили», коли велика кількість працівників перебуває в
неоплачуваній відпустці, мусить бути подолана найближчим часом [33.172].
Отже, основними шляхами підвищення
ефективності використання трудового потенціалу є: вирішення проблем прихованого
безробіття, формування ринкового механізму, створення здорового
макроекономічного середовища, розробка довгострокових програм зайнятості,
розвиток і підтримка регіональних ринків праці, підтримка інновацій у сфері
підприємництва, переорієнтація системи професійної підготовки та ін.
Таким чином, перехід України на
соціально-орієнтовані ринкові відносини надзвичайно гостро поставив проблему
зайнятості населення. Недостатньо ефективне використання трудового потенціалу
зумовлене спадом виробництва, зростанням ризику незайнятості, збільшенням
прихованого безробіття, розбалансованістю процесів відтворення робочих місць з
наявною робочою силою, зниженням мотивації до продуктивної праці,
нагромадженням виробничого устаткування із наднормативним строком експлуатації,
що посилило суперечність між формальною зайнятістю і фактичною надзвичайно
низькою результативністю виробничої діяльності.[36. 238]
Оцінка персоналу - це
цілеспрямований процес реалізації системи процедур, що виявляють трудовий
потенціал працівників і об’єм його реалізації, з метою визначення їх цінності
для підприємства і забезпечення зворотного зв’язку з ними. Проблема оцінки
трудового потенціалу окремих працівників, їх груп, так і підприємств в цілому є
прикладом неформалізованих або слабо формалізованих, слабо структурованих задач,
для яких немає алгоритмів рішення, це з’являється у наслідок неповноти,
неточності, «розпливчастості» ситуацій і знань.
Традиційно для дослідження і оцінки
ситуації привертають групу експертів, які, керуючись своїми знаннями, умінням,
перевагами, виробляють рекомендації для рішення проблем. Особливість
використання експертних методів полягає в тому, що маючи в своєму розпорядженні
безліч суб’єктних висновків експертів, отримати результат, мало залежний від
думки окремого експерта і є в деякому роді об’єктивним рішенням проблеми.
Основна проблема при використанні
експертних методів полягає в тому, що необхідно мати достатню кількість
висококваліфікованих експертів. Але постійне і регулярне використання
експертного методу
Для визначення рівня професійної
культури персоналу підприємств необхідно дати оцінку професійної
підготовленості, умінь і навичок, досвіду роботи, особистих якостей, кожного
окремого працівника, а також встановити, чи відповідає він пропонованим до
нього вимогам, займаної посади, виконуваної роботи. При відборі показників
оцінки необхідно враховувати те, що вони можуть сприяти поліпшенню її або,
навпаки, неправильно орієнтувати персонал і знижувати ефективність його праці.
Виділено наступні складові
професійної культури персоналу підприємств, що є показниками оцінки її рівня:
якості особистості (психологічні
характеристики), основні індивідуальні особливості окремих психічних процесів,
тобто все те, що людина отримує від народження й удосконалює в процесі свого
життя. До них відносяться: здоров'я, особливості інтелекту, мислення,
здібності, і т.д.;
професійні знання та кваліфікація,
тобто група якостей, що включає знання, уміння, культурний рівень, професійну
універсальність, отримані працівником підприємства протягом життя, і досвід
практичної діяльності, що дозволяє йому бути компетентним в питаннях,
пов'язаних з виконанням професійних функцій;
ділові та соціальні характеристики -
група якостей, що включає в себе принциповість, почуття обов'язку,
підприємливість, волю, наполегливість, вимогливість, працьовитість і
дисциплінованість, ініціативу, прагнення до спільної колективної роботи. Це
своєрідний інструментарій, яким користується працівник підприємства для
забезпечення ефективності діяльності;
дисципліна і ставлення до праці, які
обумовлені: умінням підтримувати необхідну інтенсивність праці, дотримання норм
і правил, ефективністю використання обладнання. У цьому виявляються основні
резерви потенціалу працівника та успішність виконання покладених на нього
обов'язків в інтересах досягнення цілей підприємства.
3.3
Організаційно-економічний механізм оптимізації виробничої структури
підприємства
У результаті аналізу діяльності
сільськогосподарських підприємств Овруцького району виявлено, що рівень
ефективності виробництва продукції є низьким, при цьому, важливим для їх
подальшого функціонування залишається оптимізація виробничої структури. Постає
завдання змоделювати та перевірити на практиці співвідношення галузей, за яким
сільськогосподарські підприємства зможуть покращувати показники господарської
діяльності.
Для досягнення поставлених завдань з
оптимізації виробничої структури сільськогосподарських підприємств та
покращення ситуації в аграрному секторі району нами запропоновано підхід до
формування організаційно-економічного механізму оптимізації виробничої
структури. Даний механізм включає послідовність дій: підвищення урожайності
сільськогосподарських культур, нарощування поголів’я тварин, систему поліпшення
родючості ґрунтів, підвищення товарності підприємств, оновлення
матеріально-технічної бази, збільшення виробництва продукції, залучення
інвестицій та інновацій. Важливий акцент робиться на розвиток сільської
місцевості.
Організаційно-економічний механізм
представляє систему взаємопов’язаних та взаємозалежних організаційних,
економічних, правових, соціальних і екологічних елементів (принципів, методів,
норм, важелів, інструментів), які спрямовані на оптимізацію виробничої
структури відносно поставлених цілей в рамках стратегії діяльності підприємства
(рис 3.2). Механізм оптимізації можна представити у вигляді цілісної системи,
яка враховує економічні, екологічні та соціальні аспекти.
Рис. 3.2 Елементи
організаційно-економічного механізму оптимізації виробничої структури
сільськогосподарських підприємств
Організаційне забезпечення
оптимізації виробничої структури включає процес прийняття рішень з вибору і
обґрунтування цілей, критеріїв, стимулів; узгодження діяльності на всіх рівнях
ієрархії для реалізації функцій і задач; удосконалення і розробку, в разі
потреби, нових організаційних структур. При цьому необхідним є врахування
принципів оптимізації виробничої структури, які передбачають створення системи
оптимізації, орієнтованої на досягнення поставлених цілей для максимального
ефекту від реалізації.
Важливе місце у системі
організаційно-економічного механізму оптимізації відіграють методи та важелі
впливу. Вони, на наш погляд, повинні враховувати специфіку
сільськогосподарської діяльності та сучасну кон’юнктуру ринку. Економічні
методи повинні передбачати сукупність способів впливу на виробничу структуру
для збільшення прибутковості. Серед них виділяють: планування, бюджетування,
фінансування, ціноутворення, економічне стимулювання й господарський
розрахунок. Організаційні методи - це система впливу на виробничі відносини для
досягнення конкретних цілей. Адміністративно-правові - способи здійснення
оптимізації, основані на вимогах щодо науково обґрунтованого ведення
сільськогосподарського виробництва, передбачених для даного регіону. Методи
оптимізації використовуються в комплексі, вони єдині для різних ланок, але,
залежно від особливостей конкретного об’єкта, можлива перевага тих або інших.
У системі організаційно-економічного
механізму надзвичайно важливим є питання визначення ефективності трансформацій
у виробничій структурі. Оцінка ефективності їх функціонування характеризує
специфічність господарського процесу й відображає спосіб виявлення ступеня
використання ресурсів, затрат і результатів виробництва. Вона виступає як
система кількісних і якісних індикаторів, характеристик, що охоплює «параметри
стану» виробничої структури підприємства, характеризує їх динаміку.
Дослідження особливостей
господарської діяльності сільськогосподарських підприємств засвідчує, що
оптимізація виробничої структури товаровиробників пов’язана з безперервним
пошуком можливостей росту ефективності діяльності й мобілізації наявних
внутрішніх і зовнішніх резервів. Резерви оптимізації виробничої структури
відображають потенційні можливості підвищення результативності й корисної віддачі,
конкурентоздатності, поліпшення якості й нарощування обсягів виробленої
продукції виконаних робіт та наданих послуг на підприємствах.
В остаточному підсумку оптимізація
виробничої структури сільськогосподарських підприємств є стратегічною ціллю, вирішення
якої визначає успішний розвиток конкурентоспроможного товаровиробника. Така
стратегія дає можливість покращити ефективність господарської діяльності
головним чином за рахунок збільшення прибутків, розвитку соціальної сфери та
покращення екологічної ситуації. Важливим в даному контексті є врахування
взаємозв’язків між рослинництвом та тваринництвом. Складові елементи механізму
оптимізації виробничої структури у галузі рослинництва для
сільськогосподарських підприємств наведені на рис 3.3.
Рис. 3.3 Складові елементи механізму
оптимізації галузі рослинництва сільськогосподарських підприємств
Результати дослідження діяльності
сільськогосподарських товаровиробників показали, що однією із складових
стабільного розвитку виробництва є оптимізація структури посівних площ. Нами
встановлено, що за рахунок раціонального розміщення культур у сівозмінах
відповідно до їх біологічних особливостей підвищується продуктивність кожного
гектара ріллі на 20-30 %, без залучення додаткових коштів.
Важливою складовою механізму
оптимізації виробничої структури у рослинництві є визначення раціонального
складу земельних ресурсів. Оптимiзацiю складу та спiввiдношення угідь необхідно
здійснювати шляхом вилучення деградованих й малопродуктивних земель з подальшою
їх консервацією. Це особливо актуально на Поліссі у зв’язку із забрудненням
значної території регіону та необхідністю пошуку альтернативних шляхів
використання земель.
До деградованих земель необхідно
відносити ділянки, на яких, унаслідок природних процесів або антропогенного
впливу, порушено поверхневий профіль чи погіршено якісний стан ґрунтового
покриву, а до малопродуктивних - земельні ділянки, ґрунти яких характеризуються
природними негативними властивостями i низькою родючістю, використання яких є
економічно неефективним, а в екологічному вiдношеннi - переважно, шкідливим.
Деградовані, забруднені та малопродуктивні землі слід вилучити з інтенсивного
обробітку i здійснити їх консервацію залуженням або залісненням, коли виробництво
сільськогосподарської продукції на цих землях не є конкурентоспроможним, тобто
збитковим. Залужені орні землі доцільно використовувати у подальшому в системі
сіножатей або пасовищ з регулюванням термінів сінокосіння в різних фазах
розвитку рослин.
Ефективним підходом при визначенні
земель, що підлягають вилученню з обігу, є ландшафтний метод, який ґрунтується
на основних агроекологічних принципах. Не раціонально використовувати такі
землі: малопродуктивнi землі, ведення землеробства на яких економічно
невигідне; раніше розоранi землі водного фонду в межах прибережних смуг;
забруднені землі радiонуклiдами, важкими металами та іншими шкідливими
речовинами.
Важливою складовою у механізмі
оптимізації виробничої структури є раціональне господарювання на радіаційно
забруднених землях. Одним з ефективних заходів зменшення вмісту шкідливих
елементів у продукції є підбір культур, які поглинають незначну кількість
радіонуклідів, і культур, які, навпаки, засвоюють їх з ґрунту у великих
кількостях. За дослідними даними, відносно мало поглинають важких металів
зернові і багато - бобові (конюшина, люцерна, горох, квасоля). Тому зелену масу
бобових трав слід згодовувати дуже обережно, лише певним віковим групам тварин
на відгодівлі, і не можна її згодовувати дійним коровам, птиці.
Зерно злакових культур нагромаджує
мало важких металів (0,2 % маси врожаю). На забруднених радіонуклідами
територіях доцільно вирощувати, передусім, зернові культури і виробляти
свинину, м’ясо птиці та яйця. Поголів’я великої рогатої худоби на відгодівлі
тут потрібно зменшувати, молоко переробляти на масло, сир, сметану, оскільки
при його переробці важкі метали залишаються у сироватці. М’ясо худоби і свиней
використовують згідно з існуючими щодо цього спеціальними вказівками.
Основні напрями оптимізація галузі
тваринництва сільськогосподарських підприємств представлені на рис. 3.4.
Рис. 3.4 Складові елементи механізму
оптимізації виробничої структури сільськогосподарських підприємств
З метою стабілізації та подальшого
відродження галузі тваринництва, особливо молочного та м’ясного скотарства,
необхідно у сільгосппідприємствах Овруцького району здійснити комплекс заходів
із створення міцної кормової бази, передусім, за рахунок підвищення
продуктивності природних сінокосів і пасовищ. Необхідно широко впроваджувати
новітні технології у тваринництві.
Прикладом може стати модернізація
доїльних залів.
Завдяки використанню спеціальних
пристроїв, молоко уникає контакту з оточуючим середовищем.
Це значно підвищує якість сировини
та конкурентоспроможність кінцевої продукції.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
В процесі вивчення теоретичних і
розробки практичних рекомендацій щодо використання виробничого потенціалу
сільськогосподарських підприємств Овруцького району та особливостей їх
функціонування в сучасних умовах було зроблено наступні висновки.
· Потенціал
підприємства - сукупна здатність підприємства здійснювати економічну, виробничу
і фінансову діяльність, спрямовану на досягнення максимально можливого
результату за умови альтернатив розвитку системи підприємства в зовнішньому
середовищі функціонування, забезпечення високого ступеня фінансової стійкості і
платоспроможності. Елементи та структура потенціалу підприємства залежить від
сфери його функціонування. Аграрна сфера має свої особливості, які впливають на
формування потенціалу підприємства.
· Виробничий
потенціал сільськогосподарського підприємства - це можливість підприємства
виробляти сільськогосподарську продукцію і визначається кількістю, якістю і
співвідношенням трудових, матеріальних і природних ресурсів, а також рівнем їх
віддачі в конкретних умовах господарювання. Ці конкретні умови ототожнюють з
виробничими можливостями господарства, забезпеченістю виробничими ресурсами, їх
потужністю тощо.
· Сільське господарство
України є однією з найважливіших галузей економіки. Воно забезпечує 8,2 %
валової доданої вартості, тут зайнято понад 3 млн населення, використовується
основних засобів вартістю понад 100 млрд грн, функціонують майже 56,5 тисяч
господарюючих суб’єктів, що використовують 21,6 млн га сільськогосподарських
угідь (2010 р.). Вироблена в сільському господарстві 1 гривня продукції дає
змогу одержувати понад 12 гривень продукції в інших галузях. Сільські території
є місцем оздоровлення жителів країни, а сільське населення - оберегом
національних звичаїв і традицій.
· Житомирська область
(разом із Закарпатською та Чернігівською) - одна з трьох областей України, в
яких за попередні роки не відбулося суттєве скорочення обсягів
сільськогосподарського виробництва. Проте, структура виробничого потенціалу
сільськогосподарських підприємств Житмоирської області характеризується
погіршенням, це пояснюється повільними темпами виробництва основних засобів
виробництва та інвестування. Така ситуація в області впливає і на формування
виробничого потенціалу окремих її районів.
· Аграрний сектор
Оруцького району є однієї зі складних підсистем регіональної економіки й
володіє рядом своєрідних ознак. Це пов'язане з особливостями сільського
господарства як багатокомпонентної галузі з яскраво вираженим циклічним і
сезонним характером виробництва, що у свою чергу безпосередньо впливає на
процес функціонування й удосконалювання нових інституціональних форм
господарювання. Тривалий в регіональній економіці спад виробництва та фінансова
нестабільність обумовили збереження кризових явищ в агропромисловому комплексі
району.
· Економічні
показники свідчать про погіршення господарської діяльності аграрних підприємств
Овруцького району. Нині, аграрії району зіткнулись з проблемами підвищення плати
за енергоресурси, використання застарілої техніки та технологій та ін., все це
і спричинило таку ситутацію в їх діяльності. Станом на 01.01.2012 р. в районі
було зареєстровано 10 збиткових та 9 прибуткових приватних
сільськогосподарських підприємств, на базі яких і проводяться наші дослідження.
За останні 3 роки підприємства неефективно здійснюють свою господарську
діяльність.
· Протягом 2009-2011
рр. інтегральна ефективність виробничого потенціалу сільськогосподарських
підприємств Овруцького району зменшилась на 11,3% за рахунок трьох рівнозначних
складових: персоналу, земельних ресурсів, основних засобів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Агропромисловий
комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку:
Інформаційно-аналітичний збірник. Вип. 5 / За ред. П.Т. Саблука та iн. - К.:
IАЕ, 2010. - 647 с.
2. Арєф’єва
О.В. Економічні засади формування потенціалу підприємства ]/ О.В. Арєф’єва,
Т.В. Харчук // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №7 (85). - С. 71-76.
3. Бондаренко И.В. Формирование
приоритетов в развитии предприятий: аспекты управления маркетинговым
потенциалом / И.В. Бондаренко // Прометей: peг. зб. наук праць з економіки. -
2008. - №1. - С. 156-162.
4. Воронкова
А.Е. Потенціал підприємства як основа його довгострокового розвитку / А.Е.
Воронкова, Ю.С. Погорелов // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №4 (94). -
С. 77-82.
5. Горяча
О.Л. Структура та відтворення економічного потенціалу підприємства //
Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 6. - С. 71-75.
6. Господарський
кодекс України: від 16.01.2003р. №436-VI за станом на 27 лютого 2008р. // Звід
кодексів України: / ВРУ. - Офіц. Видання. - К.: Парламентське видавництво,
2009. - Т. 1. - С. 3-153.
7. Должанський
І.З. Конкурентоспроможність підприємства: навч. посібник / І.З. Должанський,
Т.О. Загорна. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с.
8. Должанський
І.З. Управління потенціалом підприємства: навчальний посібник/ І.З.
Должанський, Т.О. Загорна, О.О. Удалих. - К.: Центр навчальної літератури,
2009. - 362 с.
9. Касьянова Н.В. Основы
развития потенциала предприятия в современных условиях /Н.В. Касьянова
//Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм
собственности: сб. науч. тр. - 2011. - №1 - С. 139-148.
10. Коренюк
П.І. Менеджмент навколишнього природного середовища. - Дніпропетровськ:
Національна гірнича академія України, 2001. - 222 с.
11. Краснокутська
Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посібник / Н.С.
Краснокутська. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. 352 с.
12. Крисанов
Д. Кластеризація економічної діяльності та обслуговування як інструмент сталого
розвитку сільських територій / Д. Крисанов, Л. Удова // Економіка України. -
2009. - №11. - С. 3-13.
13. Круш
П.В. Методологічні підходи до розкриття сутності категорії «потенціал
підприємства» / П.В. Круш, М.О. Зеленська// Теорії мікро-макроекономіки: зб.
наук. праць. - 2009. - №2 - С.12-18.
14. Лузан
Ю.Я. Напрями розвитку сільськогосподарського виробництва і соціальної сфери
села / Лузан Ю. Я. // Економіка АПК. - 2009.- №7. - С. 3-12.
15. Недбаєва
С. М. Державне регулювання страхуванням сільськогосподарських ризиків /
Недбаєва С. М. // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - №24. - С. 88-91.
. Нужний
К.М. Сутнісна характеристика економічного потенціалу підприємства / К.М.
Нужний, О.Ю. Бобкова // Европейская наука ХХI века - 2007 : матер. ІІ Междунар.
научно-практ. конф., 16-31 мая 2007 р. - Т. 3. - Днепропетровск : Изд-во
"Наука и образование", 2007. - С. 727.
17. Офіційний сайт Держкомстату України. - Режим
доступу: www.ukrstat.gov.ua <http://www.ukrstat.gov.ua/>.
. Підприємництво в аграрній сфері
економіки / М.Й. Малік, Ю.О.Лупенко, Л.В. Романова та ін. / За ред. П.Т.
Саблука, М.Й. Маліка. - К.: ІАЕ, 2005р. - 514 с.
. Подолинський С.А. Праця людини і її відношення
до розподілу енергії. В кн. “Вибрані твори” / Упоряд.: Л.Я.Корнійчук. - К.:
КНЕУ, 2000. - С. 203-282.
. Рєпіна І.М. Підприємницький потенціал:
методологія оцінки та управління // Вісник Української академії державного
управління при Президентові України. - 2008. - № 2. - С. 262-271.
21. Романова
В.В. Взаємозв’язок конкурентоспроможності і конкурентоспроможного потенціалу /
В.В. Романова // Держава та регіони. Сер.: Економіка і підприємництво. - 2007.
- №1. - С. 283-285.
22. Саблук
П. Т. Аграрна реформа в Україні (здобутки, проблеми і шляхи їх вирішення) / П.
Т. Саблук, В. Я. Месель-Веселяк, М. М. Федоров // Економіка АПК. - 2009. - №12.
- С. 3-13.
23. Сус
Т. Й. Інвестиційна політика в сільському господарстві регіону /Сус Т. Й. //
Науковий вісник БДФА: зб. праць. - Чернівці, 2008. - Вип. 4. - С. 518-523.
. Трегобчук
В.М. Економічні проблеми відтворення ресурсного потенціалу АПК // Економіка
АПК. - 2009. - №1(51). - С. 54-57.
. Управління
інноваційною системою аграрного підприємства /Сіренко Н. М. // Економіка АПК. -
2010. - №9. - С. 43-46.
26. Федонін
О.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посібник / О.С.
Федонін, І.М. Рєпіна, О.І. Олексюк. - К.: КНЕУ, 2004. - 316с.