Заказ дипломной. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека студента




1. Історія економіки та економічної думки як наука


Історія економіки та економічної думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства. Історія економіки у своїх дослідженнях спирається на низку фундаментальних положень, методологічних підходів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму роз-ку сус-ва.. Від розуміння природи суспільства, причин і тенденцій його історичного розвитку залежить і науковий аналіз його складової - господарської сфери.Тривалий час суспільні науки грунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою історичний розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-екоиомічних формацій. Цивілізаціина парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею історичного розвитку людства виступає конкретне суспільство, що належить до певної цивілізації і характеризується власними етапами розвитку. Цивілізаційний аналіз суспільства в центр усіх суспільних процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та суспільством загалом.Основні рисиз точки зору цмвілізац.парадигми: 1).Самобутність-відносно відокремлене самостійне існування. 2).Внутрішня структурованість. 3).Самоорганізованість. 4).Наявність внутрішніх джерел самороз-ку. 5).Особлив. духовно-культур. цінностей, що утвор. центр і відображ. цілісність сус-ва. Історично утвердилися два типи цивілізацій, які характеризують східну і західну гілки розвитку людства. До першої належать такі світові цивілізації, як китайська, індійська, близькосхідна (мусульманська), до другої- східноєвропейська, західноєвропейська, латиноамериканська.


2. Предмет історії економіки та економічної думки


Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи.Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки. На основі системи наукових знань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінювання процесу її історичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення.Історичними явища і факти в господарській сфері суспільства стають лише тоді, коли засвідчують виникнення якісно нових, нетипових (унікальних) рис (характеристик), що з'явилися в ЇЇ історичному розвитку. В історії роз-ку сусп.госп-ва ключову роль відіграють історич. форми гос-ва(господадські одиниці) та способи їх взаємодії між собою і сус-вом вцілому.Іншою важливою його складовою є глибина та адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення 'їх в економічних поглядах, думках, теоріях.Історико-економічна наука повинна не тільки аналізувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а й розглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відображали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти позитивний та нормативний аспекти, на які звернув увагу ще Адам Сміт. Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкрити реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на питання; "що є?", "як є?", охарактеризувати історичні форми господарювання і стан господарської системи в конкретно-історичний момент її існування. Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас на пошук відповіді на питання "як має бути?", щоб суспільство якнайповніше реалізувало свої цілі в господарській сфері.


3. Методи історії економіки та економічної думки


Методи пізнання та дослідження в історії економічної думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:1)історичний метод, що передбачає дослідження генези економічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змін.тощо.2)хронологічний підхід - вивчення еволюції економічної думки в історичній послідовності, а також з'ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;3)метод зіставлення - порівняльний розгляд змісту, структури і методології, позитивної та нормативної теорій різних наукових напрямів, течій та шкіл; 4)міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної'науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспільних дисциплін; 5)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів економічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних заходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;6)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сутність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходахрізних напрямів та шкіл; 7)каузальний метод - розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретичних напрямів та шкіл; 8)функціональний метод як виявлення та дослідження функціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії; 9) неопозитивізм та прагматизм - вивчення економічною теорією суспільних та соціально-економічних процесів такими,якими вони постають у реальній економічній дійсності та господарській практиці; 10)соціальний позитивізм- розгляд економічною наукою соціально-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдосконаленню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як ці-иісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо-ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв'язки. Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв'язку за допомогою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятійних перетворень, який поєднує ці факти і явища.


4. Завдання історії економіки та економічної думки як науки


Завданнями історії економіки є такі:1) з'ясування того "що, коли і де відбулося?" в господарській сфері; 2) узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економічних процесів і явищ під час певних історичних подій,тобто виявлення їх обумовленості тими чи іншими факторами; 4)показ нерозривного зв'язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки.Поряд із цим Історія економічної думки також- виконус такі завдання:1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економічної думки; 2)розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності домінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методологічних принципів та теоретичних основ; 3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей; 4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки,розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей,провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретикоекономічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.Отже, можна констатувати, що основне завдання історії економіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв 'язку і взаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існувала, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення нових, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл.


5. Етапи та напрями розвитку історії економіки та історії економічної думки


У розвитку історії економіки, або економічної історії як наукової дисципліни, можна виділити, на нашу думку, п'ять етапів:1. Період становлення- з XVII, особливо XVIII ст., до середини XIX ст. 2Традиційна економічна історія (історія народного господарства) - з середини XIX ст. до кінця 50-х років XX ст. -як самостійна наука.3"Нова економічна історія" (кліометрія, історична економетрика) - кінець 1950-х - 1960-ті рр.4.Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання- як напрям історико-економічиихдосліджень, паралельний другому та третьому етапам з кіпцяXIX ст. до 70-х років XX ст. 5. Історична економіка- з 1970-х років й до сьогодення -як синтез методів "нової економічної історії" та аналізу довгострокових тенденцій економічного розвитку.В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією економічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж. Ешлі "Економічна історія Англії у зв'язку з економічною теорією" (СПб., 1897 р.) та В. Ф. Левитського "Історія господарського побуту у зв'язку з історією політичної економії" (Харків, 1907 та 1914 роки). Найяскравішими представниками економічної історії, її основоположниками в Англії був Арнольд Тоіінбі (1852-1883), у Франції--- Фюстель де Купаиж Нума Дені (1830-1889), Марк Блок (1886-1944), Лабрус Ернєст Камінь (1895-1972), Фернан Вродель (1902-1985), у Німеччині - Фрідріх Ліспі (1789-1846), КарлБюхер (1847-1930), Макс Вебер (1864-1920) та інші.

Виникнення "нової економічної історії" зазвичай пов'язують із працею американських економістів -істориків А. Конрада та Дж. Мейєра "Економіка рабства на довоєнному Півдні",(1958 р). - аналіз економіки рабовласницького Півдня США..Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А. Кон-радом та Дж. Мейєром, с Р. Фогель, С. Енгсрман, Д. Норт. Для "нової економічної історії" характерним є використання нових методів економічного дослідження.


6. Підходи та критерії періодизації господарського розвитку суспільства


Підходи: 1)Формаційний(лінійний) - грунтується на моделі Маркса, в основі підходу покладено принцип економіч.детермінізму.2) Основний цивілізаційний(нелінійний)-підхід в якому істор.економ.розгляжається як сходженя від нижчого ло вищого рівня її роз-ку. Представники: Десницький, Ліст, Мечников, . Гільдебранд, Бгохер, Маркс, Поланьї, . Ростоу, Белл, Турен, Тоффлер, Іноземцев.Деснщький вирізняв чотири стадії економічного розвитку: 1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральництво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію.Ліст виділив п 'ять стадій, взявши за критерій періодизації найбільш поширений вид господарської діяльності людей. Перша стадія - - стадія дикунства.Господарство в цей період мало привласнювальний характер( мисливство, збиральництво, рибальство). Друга стадія - скотарська (пастуша).Третя стадія ~ рільницька. Четверта стадія - рільницько-мануфактурна (сільське господарство і ремесло). Організація суспільства - станово-державна. П'ята стадія - рільницько-мануфактурно-комерційна (рільництво, ремесло (промисловість), торгівля). Організація суспільства-станово-державна.Мечников намагався довести вирішальну роль рік, морів та океанів у розвитку історичних цивілізацій. Виокремив три основні стадії розвитку світової цивілізації як три своєрідні етапи інтеграції людських спільнот: 1) річковий період (стародавній період); 2) середземноморський період (Середньовіччя); 3) океанський період (Новий та Новітній часи). Гільдебранд основу своєї періодизації як критерій він поклав явища обміну і виділив три послідовні стадії: 1) натуральне господарство (з початку середньовіччя до середини XIII ст.); 2) грошове господарство (до кінця XVIII ст.); 3) кредитне господарство починаючи з XIX ст. Левитський запропонував таку періодизацію: 1) період замкнутого натурального господарства; 2) період міського господарства, який характеризувався зростанням обміну та торгівлі, цеховим ремеслом, а також союзом міст; 3) період народного господарства, або грошового та капіталістичного господарства.Маркс поділяв людську історію на такі п'ять способів виробництва, або суспільних формацій: І) первіснообщинну, або примітивний комунізм; 2) рабовласницьку; 3) феодальну; 4) капіталістичну; 5) соціалістичну (комуністичну).Маркс одним із перших запропонував продуману філософію історії, підкріпивши її економічною теорією, а економічний прогрес розглядав як головний рушій суспільного розвитку.


7. Періодизація та основні риси господарства первісного суспільства


Первісна доба - найтриваліша в історії людства. Вона тривала з появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV- III тис. до н. ери). Первісне суспільство поділяється умовно на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів людського життя були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці. Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство, як основні види господарювання, що свідчило про його привласнювальний характер. В цей час людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь - одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися постійну житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людству льодовиковим періодом.У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший транспорт - водний (плоти, човни).Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. В цей час виникає землеробство, перші постійні поселення людей.Для неоліту (новий кам'яний вік) притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається "неолітична революція". Відтворююче господарство стає цінуючим. Основні заняття людей - землеробство, тваринництво, гончарство та інші. В цей час з'являється наземний транспорт - віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. З'являється система обміну.Визначальними рисами мідно-бронзового віку було існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло.Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. В цей час відбувається перехід від мотики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються ремесла - ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного віку характерний швидкий розвиток торгівлі.Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля створили передумови для виникнення державних утворень - центрів світової цивілізації. В цілому ж господарство первісної доби мало натуральний характер.


8. Господарство та економічна думка Стародавнього Єгипту та Месопотамії


До країн Стародавнього Сходу ми відносимо Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Вавилонське царство), Стародавню Індію, Китай та інші.

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняло їх від країн античного світу (Стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробства на високоурожайних, поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові виробив виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів.Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом в торгівлю з Єгиптом були втягнуті сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. В країні існували невільничі ринки, де вільно купували і продавали рабів.До країн східного рабства, а саме так називають історики країни Стародавнього Сходу, належали також державні утворення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, зводили греблі, канали, інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. В часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурапі, у Вавилонському царстві існувало лихварство.

Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.


9. Господарство та економічна думка Стародавніх Китаю та Індії


Економічна думка Стародавньої Індії, як правило, була оповита релігійною оболонкою. Писемними джерелами середини I тисячоліття до н.е. є переважно релігійні трактати буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності, майна.Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння - нірвани.Рабство розглядається як перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала визнається за страшне лихо. Тому сповідується необхідність всіляко уникати заборгованості та своєчасно сплачувати борги.Велика кількість брахманістських творів грунтується на концепції трьох цілей життя людини - релігійного обовязку, матеріальної вигоди та чуттєвої любові.Найвідомішими книжками про обовязок (дхарму) є "Закони Ману", про вигоду (артху) - "Артхашастра",. "Закони Ману" (близько II ст. до н.е. - I ст. н. е.) - це збірка релігійних, моральних, політичних та правових вказівок, що приписувалися міфічному родоначальникові людей Ману.У "Законах Ману" економіка розглядалася як сфера діяльності варни вайшя. Вона обєднувала тваринництво, землеробство, торгівлю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тільки в середовищі самих вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар."Артхашастра" показує величезну роль держави в господарському життi країни. У трактаті мовиться, в основному, про державні справи та царське господарство. Головною метою економічної політики держави є поповнення скарбниці. Відповідно до цього у "Артхашастрі" викладається вчення про управління та державні доходи.Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках тогочасних філософських та політичних учень. Основними напрямами старокитайської суспільної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм, які сформувалися у IV - III ст. до н. е. Провідним напрямом було конфуціанство, яке, перетворившися на державну ідеологію, справляло великий вплив на соціально-економічний та політичний розвиток Китаю протягом майже двох тисячоліть. Назва цього напряму походить від імені його засновника - Конфуція (Кун-цзи) (бл. 551 - 479 до н.е.). Основні постулати вчення Конфуція викладено у збірці "Лунь юй" ("Бесіди й міркування"), записаній його учнями. Його вчення захищало архаїчні стосунки, вічний та незмінний порядок, установлений іще легендарними правителями глибокої давнини, сувору соціальну ієрархію, управління на засаді неухильного дотримання ритуалів, обрядів, певних норм етики та моралі; розглядало регламентацію патріархально-родинних відносин як запоруку стабільності державного ладу.До критиків конфуціанства належить Мо Ді (Мо-цзи) (479 - 400 до н.е.) - засновник школи моїстів.


10. Господарство античної Греції та його відображення в економічній думці


Стародавня Греція. У першій половині 1 тисячоліття до н. ери колись могутні Вавилонське царство та Єгипет внаслідок внутрішніх та зовнішніх обставин занепадають. У світовій історії розпочинається новий період, відомий під умовною назвою античний (давній). В авангард світового прогресу висувається Стародавня Греція, яка була розташована на межі трьох континентів - Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Через Середземне та Чорне моря проходили важливі торговельні шляхи, Греція, маючи зручні бухти, прекрасні кліматичні умови, значні природні багатства, вбирає матеріальні, духовні, інтелектуальні здобутки різних культур і цивілізацій,

Численні острови, розділені гірськими хребтами, затоки і гавані визначали відокремленість, автономію економічного життя грецьких общин. Внаслідок цього антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто (поліс). Саме це зумовило перевагу грецького міста над селом. Сільське господарство, внаслідок гострої нестачі землі, мало Другорядне значення.Грецькі поліси являли собою окремі держави, центром якого було місто, оточене муром, йому належали довколишні долини чи острови. Ремісники працювали у невеликих майстернях по 3-12 чол., хоча в деяких із них кількість працюючих сягала 30-100 чол. Особливо успішно розвивалася в Стародавній Греції будівельна справа, обробка каменю, завдяки чому міста країни перетворилися у прекрасні ансамблі архітектурних шедеврів - храми, палаци знаті, театри, стадіони, інші громадські споруди, які вражали світ своїми завершеними формами. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. Стали спеціалізованими окремі міста-держави.Повільніше розвивалося в Греції сільське господарство. Це було зумовлено рядом факторів, деякі з них ми вже називали, а також тривалим пануванням двопілля. Орна земля, угіддя, інші природні багатства спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці. ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкова олія використовувалася у харчуванні, парфумерії, для освітлення, а також була головною статтею експорту. В Єгипет, Італію та Причорномор'я вивозилось вино. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. Добре розвивалося тваринництво.


11. Економічна думка та господарський розвиток античного Риму


Історія Стародавнього Риму - одна з найцікавіших сторінок розквіту і занепаду рабовласницького господарства, яке досягло класичних (завершених, найповніших) форм. В економічному житті Стародавньої Італії вирішальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність - патриціям (сенаторам, консулам, трибунам квесторам), а також вершникам (заможним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею , 25-100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. ери трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися колонам - землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі оренди. Право приватної власності на землю гарантувалося римським законодавством ( "Закон XII таблиць") та державою.Сільське господарство було багатогалузевим. В Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Археологічні знахідки свідчать про його високий розвиток і професійну майстерність римських ремісників. Міські фортеці, храми, палаци, громадські споруди, водопроводи, лазні, каналізація, іригаційні системи вражали сучасників своєю досконалістю. Відомими далеко за межами Римської держави були зброярі, які виготовляли найсучаснішу зброю (мечі, шоломи, щити тощо). Римська держава славилася будівництвом та утриманням доріг (деякі з них збереглися по наших днів), які зв'язували Рим із провінціями. Розкопки м. Помпеї, знищеного виверженням вулкану Везувій, дають реальну картину ремісничого розвитку римської держави.В Стародавньому Римі існувала досить розвинута грошова система. Наслідуючи греків, римляни відливали мідні монети.


12. Історичні умови формування та своєрідність економічної думки середньовіччя


Починаючи з X-XI ст., відбувається процес відокремлених ремесла від сільського господарства та зростання ролі міських поселень, зумовлений низкою причин, головною з яких є комутація ренти, яка відкрила шлях міграції населення, чим і скористалися передусім сільські ремісники. Відхід ремісників із села, переселення їх до більш значних ринкових осередків, заснування міст як їх центрів стає важливою рисою господарського розвитку в розглядуваний період.Істотно змінюється і правовий статус міста. У попередній період міста були сеньйоральними володіннями певних феодалів, тих, яким належала земля, на якій виникало місто їх огороджували кам'яними стінами та іншими оборонними спорудами, доступ у них був обмежений, а населення обкладалося такими ж повинностями на користь феодала, як і населення сіл. Усе це викликало невдоволення міщан, і, поступово зростаючи, воно призвело до так званих комунальних революцій. Населення міст, що досягли певної економічної ваги, починає боротьбу за звільнення від влади земельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася па боротьбу за свободу та самоуправління. Кожне місто здобувало незалежність по-різному - від відкритих збройних виступів до викупу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. Майже скрізь ця боротьба закінчилася перемогою міст (комун). В Італії виник ряд міст-республік - Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція; у Франції та Нідерландах - міста-комуни; у Німеччині - імперські міста - Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Усе це свідчило про формування міського самоврядування та соціально-економічної самостійності городян, які стали головною ознакою середньовічної західної соціокультурної традиції. Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони добилися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі.Середньовічні міста були слабо заселеними, хоча серед них виділявся, наприклад, Париж, який налічував близько 100 тис. мешканців, проте у більшості міст населення рідко коли перевищувало 10 тисяч мешканців, а домінували міста з кількістю населення менше 2000. Площа їх також нечасто перевищувала 1,5-3 га.


13. Загальні риси феодального господарства у Європі


В IX-XI вв. у більшості держав Західної Європи завершується процес формування: феодальних відносин. При всій своєрідності розвитку окремих країн у них чітко виступають загальні риси, характерні для сложившегося феодального способу виробництва. Панує феодальна земельна власність у вигляді вотчини (маєтку) у комбінації із дрібним індивідуальним селянським господарством. Основна маса селян перебуває вже в тієї або іншій формі залежності від феодального землевласника й зазнає важкої експлуатації з його боку. Ця експлуатація виражається у феодальній ренті й здійснюється за допомогою різних засобів позаекономічного примусу. Раніше вільна сільська громада перетворюється до цього часу в залежну або кріпосну громаду, а традиційні форми общинного землекористування застосовуються феодалами для гноблення селянства. Етапи феодалізму в цілому для країн Західної Європи визначаються з V до середини XVII ст., від падіння Західної Римської імперії до англійської буржуазної революції. При цьому доба раннього феодалізму тривала з V до Х ст. включно; розквіту феодалізму - з XI по XV ст.; завершальна стадія, розклад феодального суспільства - з XV ст. до середини XVII ст.


14. Становлення та розвиток феодальної системи господарства в окремих країнах Європи


Феодальне суспільство як у Західній, так і в Східній Європі, а також і в країнах інших континентів пройшло в своєму розвитку три основні стадії, або періоди, - раннього, розвинутого та пізнього феодалізму. Раніше за інших країн феодальні відносини, на думку багатьох дослідників, склались у Китаї; в Європі їх формування датується V-VІІ ст. н. е. Різними є для різних країн і хронологічні рубежі, що відділяють період раннього середньовіччя від періоду його розквіту та входження у завершальну стадію. Етапи феодалізму в цілому для країн Західної Європи визначаються з V до середини XVII ст., від падіння Західної Римської імперії до англійської буржуазної революції. При цьому доба раннього феодалізму тривала з V до Х ст. включно; розквіту феодалізму - з XI по XV ст.; завершальна стадія, розклад феодального суспільства - з XV ст. до середини XVII ст.

Якщо в Італії та Франції феодалізм складався на основі синтезу римських та германських соціально-економічних інституцій, то в Німеччині, Англії, східноєвропейських країнах перехід до феодалізму відбувся через розпад родоплемінного ладу, обминаючи рабовласницьку формацію. На першому етапі найбільш важливим процесом у соціально-економічній сфері було становлення феодальних відносин, стрижнем яких є формування феодальної власності на землю. Цей процес відбувався двома шляхами. Перший - через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VІ ст. - і до дочки) і був їх власністю. Так поступово формувався аллод - земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феодалів. Таким чином, це був шлях формування вотчинно-аллоідальної форми феодальної власності на землю, особливо характерної для германських племен. Господарство феодала носило багатогалузевий характер, що пояснюється необхідністю в умовах панування натуральних відносин забезпечувати всі потреби феодала. Орні землі феодального маєтку ділились на дві частини: панські (домен) та селянські. Францію часто називають класичною країною феодалізму, і це визначення стосується не лише економіки, але і її державного устрою. Саме тут досягла закінченого виразу притаманна феодалізму ієрархія у вигляді васалітету, економічний зміст якого полягає у перерозподілі феодальної ренти між пануючими верствами населення. Очолювалася держава королем; королівськими васалами були найбільші феодали - герцоги, графи; їхніми васалами, у свою чергу, вважалися середні та дрібні феодали - лицарі.


15. Економічна думка Середньовічного Сходу


Економічна думка країн Сходу у середні віки успадкувала основні ідеї мислителів стародавнього світу щодо питань управління країною, оподаткування населення, збагачення держави, організації сільського господарства як пріоритетної галузі економіки. її характерною рисою була натурально-господарська орієнтація, алегоричність та невіддільність від символічного характеру східної культури. Економічна думка середньовічної Індії відобразила жорстку станову ієрархію суспільства та специфіку індійської землеробської общини як саморегульованого соціально-економічного організму. Економічні ідеї не виділялись із комплексу релігійно-політичних учень і відігравали незначну роль у морально-етичних міркуваннях.Ек-чна думка середньовічного Китаю, відображена у династійних історіях, енциклопедіях, зібраннях імператорських указів та творів державних чиновників, засвідчує конфуціанське світосприйняття, перебудоване в дусі часу. Виступаючи складовою учення про управління країною та підтримку народу, вона підпорядковувалась вирішенню завдань збереження соціального миру в державі, управління фінансами та збагачення суспільства шляхом активної господарської діяльності правителів та чиновників.Ек-чна думка арабських країн у період середньовіччя розвивалась під впливом ісламу, викладеного в Корані - священній книзі мусульман. Коран - священна книга мусульман, основа релігійного та громадянського законодавства. Водночас Коран засуджує лихварство, оголошуючи його породженням сатани. Аллах дозволив торгівлю і заборонив ріст (позичковий процент), - зазначається у Корані2. У зв'язку з цим Священна книга мусульман містить вимогу точності при сплаті боргів, жорстко регламентує процедуру укладання угоди та запису боргу. Багато важливих економічних ідей міститься у творах видатного мислителя арабського Сходу Ібн Хальдуна Основна йог праця "Кітак аль-Ібар свідчить про різносторсшність наукових інтересів ученого та геніальність висновків, які набагато випередили свій час. У своїх працях Ібн Хальдун:Висунув концепцію "соціальної фізики", в основі якої лежить визнання Закономірного прогресу людського суспільства, зумовленого економічними чинниками. Важливу роль відводив грошам, стверджуючи, що золото і срібло є мірою вартості "усього того, що люди створюють своєю працею", "предметом зберігання", "основою доходів, накопичень і скарбів". На думку Ібн Хальдуна, дорогоцінні метали не створюють багатства. Великого значення надавав торгівлі, розглядаючи її поряд із землеробством та ремісництвом як природний спосіб добування необхідних засобів для життя, прагнення людини до отримання доходу (торговельного прибутку) за рахунок дешевої купівлі та дорожчого продажу. Водночас він виступав проти надмірної дорожнечі, засуджуючи спекулятивні наміри купців, особливо спекуляцію хлібом, яка погіршує становище бідних верств населення. Відстоюючи низькі ціни на хліб, Ібн Хальдун зазначав, що "в силу особливого значення цього товару, необхідно віддати перевагу його важливості для прожитку над вигодами купців".


16. Економічна концепція Томи Аквінського


Хома Аквінський (1225-1274) був учнем Альберта Великого, відомого філософа середньовіччя. Його економічні погляди були сформовані під впливом праць Аристотеля. Виходячи з вимог "божественного порядку" та християнської моралі, він пропонує підпорядкувати їм усе життя суспільства, зокрема й економічні відносини. Саме з цих позицій він розглядає найважливіші проблеми тодішнього економічного життя: ціни, купівлі-продажу, проценту па капітал та приватної власності.Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна с справедливою. Він стверджував, що справедлива ціпа повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпечувати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття відповідно до їхнього соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, церковнослужителю та дворянину. Повинні також враховуватися і витрати на зберігання товару, доставку його та певне страхування на випадок можливих втрат. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справедливості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна зі сторін втратила в процесі обміну, то інша, яка отримала більшу вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає справедливість. Ідучи за вченням Аристотеля, Хома Аквінський розрізняє, з одного боку, обмін товару на товар або грошей на товар для задоволення необхідних потреб, а з іншого - обмін грошей на гроші або товари з метою отримання зиску. Але на відміну від Аристотеля, який перший вид обміну схвалював, а другий засуджував, адже він "живить жагу зиску", Аквінський вважав, що намагання отримати прибуток, який є метою будь-якої торгівлі, нічим не заперечує моральності, адже прибуток можна використати на корисні справи: утримання сім'ї, допомогу бідноті, пожертви. Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягування відсотків за позичені гроші. Гроші він відносив до першої категорії, а тому й платити відсоток за них не є справедливим. Що правда, це стосується лише грошей, які позичалися на споживчі блага, а ось якщо гроші позичалися на продуктивне використання, то платити відсоток за позичку є цілком справедливим.


17. Економічна думка Росії та України в добу Середньовіччя


Економічна думка Росії та України за часів феодалізму своїм корінням сягає становлення та розвитку могутньої держави - Київської Русі. Видатною пам'яткою економічного життя є "Руська правда" (30 р. XI ст.) - збірник юридичних законів щодо майнових відносин і захисту прав власності феодальної знаті на кріпосних селян і на землю, а також на отримання грошових і натуральних виплат. Це юридичний документ, який складався впродовж багатьох років - спочатку Ярославом Мудрим, за ним його синами, потім Володимиром Моно-махом. Він використовувався, доповнювався, редагувався в Київській Русі та інших слов'янських князівствах упродовж XIII-XVII ст.Велике значення у формуванні феодальних відносин у Київській Русі мало християнство, запроваджене в період князівства Володимира (988-989). Виникнення самостійних князівств (кінець XI - початок XII ст.) було початком процесу феодальної роздробленості давньоруської держави та нового етапу формування соціально-економічної думки. Феодальна роздробленість послабила могутність слов'янської держави та стала причиною монголо-татарських пограбувань.Усе це посилювало тенденції до політичної централізації, основою якої стало Московське князівство за часів правління Івана Калити (1325- 1340). Економічна думка цього періоду сприяла об'єднанню Росії, що позначилося на економічній політиці московського князя Івана III, а пізніше Івана IV (Грозного). Економічна політика Івана Грозного (1530-1584) базувалася на принципах завершення феодалізації села, досягнення єдності Російської держави й закріплення самодержавної влади царя. Яскравим представником економічної думки XVII ст. був Опанас Ордін-Нащокін (1605-1680), державний і політичний діяч, ініціатор заходів щодо затвердження абсолютизму, утвердження самостійності й незалежності Росії. У складеному ним "Новоторговому статуті" (1667) торгівля вважалася найважливішою статтею доходу Російської держави. На думку Юрія Крижанича (1618- 1683), розвиток продуктивних сил у промисловості, землеробстві й ремеслах, а також праця простих людей, які створюють товари, можуть бути джерелом стабільніших державних доходів, ніж нагромадження золота й срібла від активної зовнішньої торгівлі. Ю. Крижанич вважав за доцільне сконцентрувати управління зовнішньою торгівлею та підпорядкувати його загальним інтересам народу.Провідним ідеологом російського купецтва кінця XVII - початку XVIII ст. був Іван Посошков (1652-1726), відомий політичний і економічний діяч епохи Петра І, що поділяв принципи його реформаторської діяльності. Найважливіша праця вченого - "Книга про злиденність і багатство" - присвячена можливостям і необхідності примноження народного багатства, регламентації праці як промислових робітників, так і кріпосних селян, виважених відносин з природою. Економічна політика й соціально-економічні погляди Богдана-Зи-новія Хмельницького (1595-1657), гетьмана України, державного діяча й полководця, істотно вплинули на розвиток економічної теорії в Україні.


18. Соціальні утопії пізнього Середньовіччя


Основні ідеї утопічного соціалізму підтримав італійський філософ Томмазо Кампанелла (1568-1639). У книзі "Місто Сонця", опублікованій у 1623 p., він змалював устрій майбутнього комуністичного суспільства на прикладі держави соляріїв. Солярії живуть общиною; у них немає приватної власності й класів, а розподіл матеріальних благ безплатний та рівний; вони використовують удосконалені засоби виробництва. Для комунізму Т. Кампанелли характерні елементи примітивізму (спільність жінок, детальна регламентація побутових відносин) та невизначеність шляхів і методів переходу до нього.

Новий поштовх розвитку суспільно-політичної та економічної думки надала Англійська буржуазна революція (1642-1649). У революційний період великого поширення дістали ідеї левелерів ("зрівнювачів") - виразників ідей дрібнобуржуазної демократії, які засуджували абсолютизм, обстоювали республіканську форму правління, пропагували свободу та рівність. На відміну від левелерів, які не заперечували приватну власність, діггери ("копачі"), що належали до лівого крила революційної демократії, висунули вимогу спільності землі та її доступності для кожного. Рух діггерів очолив Джерард Уінстенлі (1609-1652), який засуджував приватне земельне володіння.У своїй праці "Закон свободи" (1651) вчений сформулював утопічний проект майбутньої республіки, де забезпечуватиметься вільне користування землею і все необхідне видаватиметься безплатно. Спроба Дж. Уінстенлі реалізувати свій проект завершилася повною поразкою що свідчить про утопічність ідей ученого.Незважаючи на відмінності, соціальні утопії XV-XVII ст. багато в чому схожі. Це проекти суспільства, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва й предмети споживання, де немає місця товарному виробництву та грошам. Пропонувалися принципи всезагальності праці й розвитку фізичних і розумових здібностей людей. Ідеї Т. Мюнцера, Т. Мора, Т. Кампанелли та Дж. Уінстенлі, попри їх утопічність, наївність і романтизм, відіграли велику роль у розвитку соціалістичної думки.


19. Передумови виникнення ринкового господарства в надрах пізньофеодального суспільства

- XVII ст. в еволюції європ цивілізації були періодом переходу від феод до індустр-го суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феод відносин і формуванні передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової економіки.Голов причиною переродж феод відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феод господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феод суспільства відбувалася еволюція господарського розвитку в напрямі поступового витіснення натуральної форми господарства товарною. Розклад феод господ-ва був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, використ найманої робочої сили тощо.

Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Європи. Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натур форм феод господарства, грошова рента, станов. внутрішніх націон ринків. Створенню загальноєвроп товарного та грошового ринку сприяла між нар. торгівля.

Зростання продуктивності праці у сільському господарстві, збільшення обсягів виробництва сільськогосп сировини і продовольства, які спостерігалися від XII століття, відокремлення ремесла від землеробства, що відбулося під впливом об'єктивного процесу суспільного розподілу праці - усе це спричинило екон відродження європейських міст.

У процесі свого розвитку ремесло поступово почало переходити у стадію товарного виробництва - ремісники починають працювати на замовлення споживачів, а вироби продавати торгівцям. Формами організації такого виробництва стають регліснича майстерня, цех, мануфактура.У містах Зах Європи зароджується промислове й торговельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в ремісничі цехи й купецькі гільдії. Тут утворюється буржуазна економіка, яка й зруйнувала феодалізм.Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно повинно було поступитися менш регламентованому мануфактурному виробництву.Мануфактура - підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво. Складні операції європ купецтва, розширення торг оборотів і безперервність торг угод покликали до життя нові установи - біржі, де купці чи їхні прикажчики могли щоденно зустрічатися й укладати комерційні та грошові угоди. Біржа стає постійним місцем зустрічі банкірів та їх агентів торговців, маклерів, комісіонерів, Пізніше почали утворюватися банківські контори та банки. Збільшення масштабів торгових операцій приводить до появи перших закритих товариств з обмеженою відповідальністю - командитних, а потім й акціонерних, які поступово починають витісняти сімейні фірми. Так виникають позасімейні господарства. Усе це свідчило про пожвавлення екон життя внаслідок розвитку нових господарських форм.3 14-15ст. торговий і лихварський капітал починають проникати у виробництво. Товарно-грошові відносини набувають ширшого розвитку, виникають елементи нової, капіталістичної господарської системи.


20. Меркантилізм - перша економічна концепція доринкової економічної теорії


Керівним принципом Меркантилізму був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої . У центрі уваги опинясться саме хрематистика - "породження" грошей грошима. Меркантилісти шукають звязку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як едину, цілісну, наукову теорію. Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення: -багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей; -виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку; -безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу; -сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі; - Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля; треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге - зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення.. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи - заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим. Пізній меркантилізм грунтувався на ідеї активного торговельного балансу, тобто на прагненні залучити в країну більше грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом. Європейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку вважали нееквівалентний обмін. Теорія "грошового балансу"теорія раннього меркантилізму може розцінюватися як теорія "грошового балансу". Меркантилісти заперечували не лише товарну природу грошей, але і їхній зв´язок з дорогоцінними металами. Теорія "торгівельного балансу"Пізні меркантилісти змінили акцент у теорії монетаризму, протиставляючи ідеї "грошового балансу" ранніх меркантилістів ідею "торговельного балансу", згідно з якою держава стає тим багатшою, цим більшою є різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів. Ідеї пізніх меркантилістів Істинний меркантиліст Т. Мен бачив багатство переважно в його грошовому виразі - у золоті і сріблі. Розвиток виробництва він розглядав як засіб розширення торгівлі. Дж. Локк, який вважав, що "багатство" потрібно розглядати не просто як велику кількість золота і срібла, а у порівнянні з іншими країнами. Вплив меркантилістів на інші сфери економіки не завжди був адекватним. Прикладом цього може бути Франція, де найбільш активним провідником політики протекціонізму в XVII ст. вважався суперінтендант (міністр) фінансів Жан-Батіст Кольбер. При ньому у промисловості країни створювалась могутня мережа мануфактур, хоч підкреслимо, не стільки заради розвитку національної промисловості, скільки для забезпечення прибутків королівського двору, який відзначався розтринькуванням коштів. Водночас шляхом заборони ввезення хліба і безперешкодного його вивезення стримувався розвиток фермерства, що в остаточному підсумку стало фактором "вузькості" внутрішнього ринку порівняно з давньою суперницею Франції - Англією. Пізніше французький меркантилізм стали називати кольбертизмом.


. Економічний розвиток європейських країн у період переродження у ринкове феодального господарства наприкінці XV - на початку XVI ст.


XV- XVI ст. в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від феодального до індустріального суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феодальних відносин і формуванні передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової економіки.Головною причиною переродження феодальних відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феодального господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феодального суспільства як ціл-ковито об'єктивне явище відбувалася еволюція господарського розвитку в напрямі по-ступового витіснення натуральної форми господарства товарною. На кінець XV ст. в країнах Західної Європи було багато зроблено для розвитку промислового виробництва. Попит на метал сприяв удосконаленню доменної печі, що дало можливість одержувати більш якісний метал.У гірничій справі впроваджуються насоси для відкачування води з шахт та різні підйомні механізми, що позитивно вплинуло на видобуток руди та вугілля. В ткацькому виробництві було вдосконалено ткацький верстат, зявилася вязальна машина, що дало можливість збільшити виробництво тканин.Особливо великі досягнення були зроблені у виготовленні вогнепальної зброї різних видів та рушниць.Відбулися суттєві зрушення у суднобудуванні. В кінці XV ст. було побудовано новий тип морського судна -каравеллу.Криза натуральної сис-теми господарства була початком становлення господарства ринкового типу.У країнах За-хідної Європи початок переходу від феодального до капіталістичного господарства пок-лали зміни у сфері матеріального виробництва, а також розширення внутрішнього і зовнішнього ринку, що сформувалися на межі XV і XVI століть.На кінець XV ст. економіка феодального господарства в країнах Західної Європи набула певного розвитку. Чітко окреслилося феодальне та селянське господарство. Швидко зростає економічна роль феодальних міст, які стрімко розвиваються, а в них ремісничого виробництва, що перетво-рюється на дрібнотоварне, поглиблюється суспільний поділ праці,розвивається внутрішня та зовнішня торгівля, зростає роль грошей.Поділ праці набуває якісно нового значення і відбувається на різних господарських рівнях; міжнародному, макроекономічному, мікрое-кономічному.У процесі розкладу феодальних господарств та переходу до індустріалізо-ваних капіталістичних господарств вирішальна роль належить розвиткові науки, техніки, промисловості, сільськогосподарського виробництва, результатом чого було створено пе-редумови для здійснення великих географічних відкриттів кінця XV - початку XVIII ст


22. Великі географічні відкриття та їх вплив на економічний розвиток Європи


Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних була зумовлена відповідною економічною та політичною ситуацією, що склалася на той час у Європі. Великі подорожі європейців зумовлені цілою системою передумов.Основними економічними передумовами є: Бурхливий розвиток промисловості, зростання товарності сільського господарства, що приводило до потреби в нових ринках збуту; криза середземноморської торгівлі. До політичних передумов географічних відкриттів можна віднести: :розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив передумови для організації великих морських експедицій, головною метою яких було захоплення колоній, оскільки істотно збіль-шилися грошові потреби абсолютистських монархій і дворянства на утримання значно зрослих державних структур та розкішне життя двору. Одночасно більшість феодалів через подрібнення родових земельних маєтків істотно збідніла; завершення державного об'єднання низки країн Західної Європи, що супроводжувалося закінченням тривалих виснажливих воєн. Науково-технічними передумовами великих географічних відкриттів були досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Це насамперед відродження античних уявлень про те, що Земля - куля, уточнення карт, удосконалення навігаційних приладів, а також будівництво суден нового класу . Великі географічні відкриття мали великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства. Одним з найбільш значущих економічних результатів Великих відкриттів стала так звана "революція цін" у Західній Європі, яка відіграла вельми значну роль у розкладі феодалізму та формуванні капіталістичного господарства Наслідки Великих географічних відкриттів та їх значення для розвитку світової економіки: Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе значення не лише для європейської, а й для світової економіки; Розширився торговельний асортимент за рахунок нових товарів; Центр торгівлі переміщується із Середземного моря вАтлантичний,Індійський,Тихийокеани.Завдяки цьому зовнішня торгівля в XVI-XVIII ст. сягає рівня світової.;Змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, що поширюється торгівля за зразками; Наслідком Великих географічних відкриттів стало посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру.


23. Історичні передумови виникнення та етапи розвитку класичної політичної економії


За загальноприйнятою оцінкою, класична політична економія була започаткована у кінці XVII - на початку XVIII ст. В. Петті в Англії та П. Буагільбером у Франції. Водночас хронологічні межі завершення класичного напряму економічної думки визначаються дослідниками по-різному. Історично в економічній літературі сформувалось кілька підходів до трактування цього питання. Перший підхід був започаткований К. Марксом і набув широкого розвитку в марксистській літературі. Саме К. Маркс першим вжив термін "класична політична економія", зарахувавши до класиків економістів від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. де Сісмонді у Франції. Згідно з марксистською думкою, класичний період завершився у першій третині XIX ст., а його визначальною рисою було дослідження "внутрішніх залежностей буржуазних відносин виробництва"1, що сприяло виявленню антагоністичних суперечностей капіталізму та підводило до концепції безкласового комуністичного майбутнього. Другий підхід набув найбільшого поширення у науковому світі, перетворившись у наші дні у загальновизнаний для більшості західних та вітчизняних дослідників. На думку прихильників цього підходу, класична політична економія еволюціонувала у першій половині XIX ст., знайшовши відображення у працях Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та Ф. Бастіа та ін., а її завершителем став видатний вчений другої половини XIX ст. Дж.С. Мілль.Третій підхід характеризує позицію, яку займав у трактуванні цього питання відомий англійський економіст початку XX ст. Дж. М. Кейнс та його прихильники. Згідно з цим підходом до складу класичної школи слід віднести послідовників Д. Рікардо аж до 30-х років XX ст., у тому числі А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. Пігу та ін. У полеміці з меркантилістами в межах класичної школи були започатковані теорія обміну, спрямована на розвиток ідей ринкового саморегулювання та теорія виробництва, спрямована на пошук істинної природи багатства. Численні праці представників класичної політичної економії, створені протягом майже 200-річної історії її розвитку, мають свої особливості. Основні етапи еволюції класичної політичної економії: 1-й етап (кінець XVII - середина XVIII ст.) - започаткування класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях В. Петті П. Буагільбера, представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене . 2-й етап (друга половина XVIII ст.) - формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта .3-й етап (перша половина XIX ст.) - розвиток та переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В.Н. Сені-ор), Франції (Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа), США (Г.Ч. Кері), збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками 4-й етап (друга половина XIX ст.) - завершення класичної політичної економії у працях Дж.С. Мілля (Англія).


24. Започаткування класичної школи в Англії


Основоположником класичної політичної економії в Англії К. Маркс називає В. Петті.

Петті називають першим професійним економістом. Його перу належить кілька наукових творів: "Трактат про податки і збори" (1662), "Слово мудрим" (1664), "Політична анатомія Ірландії" (1672), "Політична арифметика" (1676), "Різне про гроші" (1682). У своїх працях, особливо ранніх, Петті заклав основи абстрактного методу в політичній економії. Відрізняє Петті від меркантилістів і постановка питання про багатство.. У праці "Слово мудрим" він дає перелік предметів, що, на його думку, є багатством. Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці, її величина - це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою" і визначає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу. Економічні погляди В. Петті:-вплив меркантилізму, поступове подолання меркантилістських уявлень та ідей; -обгрунтуванн пріоритетності розвитку промисловості як основи високої конкурентоспроможності країни у зовнішній торгівлі;-дослідження мінової вартості;-зведення вартості до грошової форми;-розуміння грошей як важливого стимулу економічного розвитку. Теорія вартості. Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класичної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін "природна ціна", яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовленнятовару.Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці. її величина - це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою" і визначає його як щось похідне від ренти. Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства і національного доходу. Національний дохід, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва й у сфері послуг.Земельна рента і ціна землі.Рента безпосередньо пов'язана з появою та розвитком земельної власності.Земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю. Тому зі зміною відносин власності з'являються нові форми земельної ренти.У сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференційну, абсолютну, монопольну. Причини, умови та джерела їх виникнення різні.


25. Зародження класичної політекономії у Франції


У першій половині ХVІІІ ст. зі втратою військової могутності Франція втрачає і свої позиції у зовнішній торгівлі. Відтак ідеї меркантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму. Пєр де Буагільбер (1646-1714) - засновник класичної політичної економії у Франції -Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера. У працях "Роздрібна торгівля Франції" (1699), "Міркування про природу багатства, грошей і податків"(1707). Він виступає проти втручання держави в економічне життя. Природа, наголошує він, сама встановить порядок, пропорційність цін, відновить торгівлю. Теорія вартості. Буагільбера, як і Петті, Маркс називає засновником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і "істинну", або "справедливу" вартість товару. Буагільбер виходить з того, що всі економічні звязки між людьми грунтуються на обміні продуктами праці. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витратами праці. Для нормального економічного розвитку країни, за Буагільбером, потрібен вільний обмін між галузями виробництва й відшкодовування витрат виробників.. В центрі досліджень П. Буагильбера - проблеми розвитку сільського господарства, в якому він бачив основу економічного зростання і багатства держави.Економічні погляди Буагільбера:- гостро критикує меркантилістів;- джерело багатства - не обіг, а виробництво, зокрема в с/г;- виступає проти державного втручання в економічне життя;- розуміє обєктивну суть економічних законів.Теорія вартості.- виділяє ринкову ціну і "істинну" вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці;

- стоїть на позиціях еквівалентного обміну;- мета товарного в-ва - споживання, основну увагу звертає на споживчу вартість;- висловлює думку про необхідність рівноваги в ринковій економіці.Теорія грошей.- бере за основу прямий товарообмін;- гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до "істинної" вартості;- єдина корисна функція грошей - полегшення обміну - отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками


26. Економічне вчення фізіократів


Фізіократи - французькі економісти другої половини ХVІІІ ст., представники класичної політичної економії. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині ХVІІІ ст. країна наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм.На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму.Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років ХVІІІ ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рівєр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за умов абсолютизму.Франсуа Кене (1694-1774) - У дослідженні економічних процесів Кене використав метод природничих наук, що його вперше застосував Петті. Він проголосив ідею "природного порядку", котрий панує як у природі, так і в суспільстві. Основою природного порядку в Кене є право власності. Основні положення учення Тюрго, які відокремлюють його відфізіократів: 1. Основна протилежність між продуктивністю землеробства і безплідністюпромисловості, якщо не зовсім залишена, то вельми умалена в своємузначенні. 2. Земельна власність видалена з інститутів божественного походження.3. Навпаки, рухома власність, тобто продукт праці, займає обширне місце;

На думку Кене, збагачення країни звязане з матеріальним виробництвом і передовсім із сільським господарством. Саме тому фізіократи переносять свої дослідження у сферу безпосереднього виробництва, а саме - в сільське господарство.Основу економічної системи Кене становить його вчення про "чистий продукт". "Чистий продукт" у нього - це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві,над витратами виробництва. „Економічна таблиця" Ф. КенеЕкономічна таблиця Ф. Кене. Геніальною ідеєю назвав К. Маркс спробу Кене проаналізувати процес відтворення всього суспільного капіталу. Відтворення й обіг суспільного капіталу Кене виклав у своїй знаменитій "Економічній таблиці". У ній знайшли відображення всі сторони економічного вчення Кене: "чистий продукт", капітал, гроші, продуктивна і непродуктивна праця тощо. У "Економічній таблиці" показано, як річний суспільний продукт у процесі обігу розподіляється між трьома класами і як формуються передумови відтворення. У теоретичному аналізі процесу відтворення Кене виходить з кількох методологічних передумов. Він абстрагується від процесу нагромадження, тобто аналізує просте відтворення, виходить з незмінних цін, не враховує зовнішню торгівлю, абстрагується від обігу, що відбувається в межах одного класу.


27. Промисловий переворот в Англії


Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія - в останній третині XVIII - середині XIX ст. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст. Важливим чинником промислового перевороту стала буржуазно-демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального сусп.. Цьому сприяв і аграрний переворот XVI - XVII ст.. Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей і створили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості.До другої половини XVIII ст. в Англії завершилося формування нації - важливого політичного чинника, який мав великий вплив на становлення економічної основи цивілізації нового типу. У цей же час у країні відбулося становлення єдиного національного ринку, який стимулював розвиток господарства в цілому.Зовнішньоекономічні передумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшу морську і колоніальну державу світу. Величезні прибутки, які забезпечувалися пануванням у світовій торгівлі, використанням незліченних багатств Північної Америки, Індії та інших колоніальних володінь, вкладалися в англійську промисловість.Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту було географічне розташування Великобританії та природно-економічні умови країни - водні комунікації, зручні гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисловості.Зовнішньоекономічні умови - постійний попит в Європі на англійські вироби, викликаний безперервними війнами, забезпечував їм ринок збуту і теж сприяв здійсненню промислового перевороту. Не останню роль в цьому відіграла і політика протекціонізму та меркантилізму, яку проводив англійський уряд.Важливим фактором промислового перевороту був вихід на якісно новий технічний рівень англійської бавовняної промисловості, що забезпечувався поступовим впровадженням у текстильне виробництво нових машин і механізмів.Механік Джон Кей у 1733 р. удосконалив ткацький верстат "летючим човником". Винахідником - ткачем Джеймсом Харгривсом у 1764 р. була винайдена механічна прядка "Дженні", на якій можна було працювати з 16-18 веретенами. В останній третині XVIII ст. С. Кромптон створив "мюль-машину", яка базувалася на принципах роботи прядки "Дженні", але виготовляла тонку і міцну бавовняну пряжу. Вона поширилася у виробництві і стала технічною основою механізованого прядіння.Процеси ткацтва деякий час відставали від механізованого прядіння, але ця невідповідність була ліквідована винаходом механічного ткацького верстата Е. Картрайта у 1785 р. Він заміняв роботу 40 ткачів. Так в англійській промисловості з'явилися перші машини і фабрики. У 60-80-х роках XVIII ст. вони з'явилися в інших галузях промисловості.Епохальне в історії промисловості значення мали винаходи шотландського механіка Джеймса Уатта, який у 1769 р. винайшов першу парову машину. У 1782 р. Дж. Уатт удосконалив її, і з цього часу парова машина стала основним джерелом енергії британської текстильної промисловості. Це дало змогу широко використовувати вугілля як основне паливо, ліквідувало залежність від водяного двигуна, відкрило для промисловості нові регіони країни. Невдовзі, після відкриття заводу парових машин (неподалік Бірмінгема), парові машини почали застосовуватися у різних галузях промисловості. У 1820 р. у Великобританії працювало 320 парових машин Дж. Уатта, їхня кількість та потужність постійно зростала.


28. Промисловий переворот в Франції


Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Він розпочався пізніше, ніж в Англії, і був затяжним. На думку деяких вчених, у т. ч. французьких, велика демократична революція 1789-1794 рр. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос та дезорганізація, що дало підстави французькому вченому М. Леві-Лебуайє вважати революцію в економічному плані "національною катастрофою". Перші машини тут з'явилися ще в кінці XVIII ст., але не мали широкого застосування. Промислове піднесення відбулося у 1805-1810 рр. в часи правління Директорії та Наполеона, які активно підтримували промисловість і торгівлю. У цей же час у Франції знайшли поширення англійські винаходи. Особливу роль у текстильній галузі промисловості відіграли верстат Жаккара, створений у 1804-1808 рр., який виготовляв тканини з візерунком, та машини Жирара (1810 р.), що здійснювали хімічно-механічну обробку льону. Щоправда, ці винаходи поширилися у французькій текстильній промисловості лише у 40-х роках. У цілому інженерно-технічна думка у Франції відставала від англійської. Континентальна блокада Англії, яку проводив Наполеон у 1806 р., закрила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів, створила великі економічні труднощі для Англії. Вона прискорила становлення і розвиток деяких галузей французької промисловості (суконної, хімічної, металообробної). Проте ті галузі промисловості, які працювали на колоніальній сировині (бавовняна, цукрова), переживали занепад. У цілому прагнення Наполеоне створити умови для панування французької промисловості на континенті негативно позначилися на ході промислового розвитку. Франція на довгі роки була позбавлена англійських машин, металовиробів та вугілля, необхідних для механізації виробничих процесів. Сільське господарство Франції страждало через припинення експорту зерна, вин та інших продуктів. Континентальною блокадою були невдоволені союзники На-полеона.

У Франції XIX ст. повільними темпами зростало населення, попит на товари і продукти залишався низьким- Ця негативна тенденція поглиблювалася відносинами на селі, складною та суперечливою структурою аграрного сектора економіки країни. У сільському господарстві Франції домінували дрібні селянські господарства, які з ростом сільського населення все більше подрібнювалися. Переважання дрібних селянських господарств стримувало капіталістичний розвиток французького села. Навіть незважаючи на державну митну політику, яка більше сприяла аграріям, ніж підприємцям, і тим самим гальмувала розвиток промисловості, рівень розвитку сільського господарства порівняно з іншими європейськими країнами залишався низьким.Третій етап промислового перевороту у Франції відбувся після революції 1848-1849 рр. і тривав до кінця 60-х років. У цей період фабрично-заводське виробництво охопило більшість галузей промисловості. Загальний обсяг промислової продукції за 1851-1865 рр. зріс майже вдвічі. Кількість парових двигунів у промисловості й транспорті збільшилася з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км.За прикладом Англії було проголошено свободу торгівлі, ліквідовано обтяжливі мита. Успішно розвивалася кредитна справа, а біржа, банки і акціонерні товариства досягли небувалої сили і значення- Такі успіхи у розвитку економіки країни були досягнуті завдяки зваженій ліберальній політиці Наполеона ІІІ та його уряду.Отже, в результаті промислового перевороту французька економіка остаточно перейшла на шлях індустріального розвитку. Однак на відміну від Англії у господарстві Франції значну роль відігравало лихварство.


29. Промисловий переворот у Німеччині


Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот тут розпочався лише в 30-х роках XIX ст. і тривав до 70-х років. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздробленість країни.На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Середньовічні порядки: панування феодального землеволодіння та повинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ. Навіть після революції 1848 р. у Німеччині зберігалася феодальна монархія і політична та економічна влада великих землевласників-юнкерів- Щоправда, монархія стала обмеженою, і деякі політичні права отримала національна буржуазія.Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. Політичне роздрібнені німецькі держави будували свою власну економічну політику. Кожна а них мала власні гроші, метричну систему, митні кордони і норми господарського законодавства, які гальмували створення єдиного національного ринку. Основні промислові райони країни - Пруссько-Сілезький, Саксонський і Рейнсько-Вестфальський - були економічно слабо зв'язані між собою.У Німеччині довгий час панувало середньовічне ремісниче виробництво, основною формою якого були цехи. Мануфактури появилися у кінці XVIII ст. і були розташовані," як правило, у сільській місцевості. Панування міських цехів було підірване німеіи>ким законодавством лише у 60-х роках XIX ст. Ремісниче виробництво було малоефективним. Промислова продукція не була конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. Більше того, внутрішній ринок країни заполонили дешеві вироби французької та англійської фабрично-заводської промисловості. Німеччина в першій половині XIX ст. була аграрним придатком промислове розвинутих Англії та Франції.

Боротьба за об'єднання Німеччини та підготовка до війни із Францією стали важливим стимулом промислового зростання країни у 50-60-х рр. У зв'язку з цим прискореними темпами розвивалася воєнно-промислова база, в якій особливу роль відігравали сталеплавильні, артилерійські заводи Круп-па (Рейнська область). Велике значення надавалося залізничному будівництву, яке набуло загальнонаціонального характеру, ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консолідації внутрішнього ринку. Господарському піднесенню та прискоренню промислового перевороту сприяв також митний союз німецьких держав (1867 р.), який очолювали союзна митна рада і митний парламент. Ця господарська організація значною мірою спричинила пізніше політичне об'єднання держави.


30. Промисловий переворот у США


Поява у Північній Америці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах в останньому десятилітті XVIII ст. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни. Створення незалежної держави давало змогу американцям відмежуватися від боротьби Англії та Франції за гегемонію у Європі. Більше того, період наполеонівських воєн став "золотим віком" американської торгівлі.Почали розвиватися американські міста - важливі торговельні центри. П'ятий за чергою президент США, Джеймс Монро, у славетному маніфесті від 2 грудня 1823 р. заявив, що Сполучені Штати не допустять, аби європейські країни втручалися у внутрішні справи американців. "Америка для американців!" - гасло, висунуте Дж. Монро, яким американці керуються до сьогоднішніх днів. Доктрина Монро сприяла консолідації американської нації, її збагаченню, примусила світ рахуватися а її інтересами.Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жодна країна світу не знала таких темпів росту населення. До середини XIX ст. кількість жителів США збільшилася у 4,5 раза, в основному за рахунок переселенців із Європи - людей підприємливих, енергійних, які в першу чергу спричинили економічний поступ США.

Перші прядильні машини у США появилися в кінці 80-х років. Промисловий переворот у США відбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. У цьому теж одна із його особливостей. Однак в американській промисловості з великим успіхом застосовувалися власні оригінальні винаходи - циліндр для механічної набивки тканин тощо. У 1807 р. на р. Гудзон з'явився колісний пароплав, збудований Р. Фултоном, швидкими темпами прокладалися канали, які мали велике господарське значення. Прискорено розвивалася текстильна фабрична промисловість, яка в середині XIX ст. за обсягом виробництва поступалася лише англійській. Проте найбільших успіхів США досягли у будівництві залізниць та використанні паровозів. За два десятиліття (1830-1850) довжина залізниць зросла у 300 разів. Розвиток залізничного будівництва сприяв прискореному росту металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості. У 40-х роках широко застосовуються пудлінгові печі. Спочатку машинобудування розвивалося повільними темпами.. Проте в середині XIX ст. у США вже існували власні машинобудівні заводи.. Серед найвидатніших винаходів того часу були швейна машина Зінгера, ротаційна типографська машина, телеграф Морзе, револьверний, шліфувальний, фрезерний верстати, косарка Мак-Корміка, комбінована молотилка-віялка Хейрема та багато інших. Суперечності між північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861-1865 рр.), яка водночас була буржуазного революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз'єднаності США, остаточне завершення промислового перевороту. Сільське господарство США мало товарний характер і розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. США стали одними з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовий ринок. Отже, завершення в другій половині XIX ст. промислового перевороту в провідних країнах світу створило сприятливі умови для їхнього подальшого індустріального розвитку.


31. Соціально-економічні наслідки промислового перевороту в провідних країнах світу


Сполучені Штати й Німеччина стали наступними за Англією країнами, де сформувалась індустріальна структура економіки. Так у США вартість промислової продукції, виробленої в 1900 р., утричі перевищувала вартість продукції сільського господарства. У Німеччині в цей же час частка населення країни, зайнята в промисловості, перевищувала зайнятих у сільському господарстві у 2р. Значно просунулася вперед на шляху формування індустріальної структури економіки Франція. Зростання обсягів промислового виробництва супроводжувалось концентрацією виробництва й централізацією капіталу на дедалі меншій кількості великих заводів і фабрик. Цей процес вплинув на еволюцію форм капіталістичної власності й зумовив появу нових типів підприємницької діяльності. Одноосібні володіння (що належали одній людині) поступово витіснялися партнерствами (господарськими товариствами) і акціонерними компаніями (корпораціями). Купуючи акції й вкладаючи таким чином вільні кошти в корпорації, дрібні власники не брали безпосередньої участі в їх роботі, несли обмежену відповідальність по боргах компаній, що стимулювало їх інвестиції в ризиковані, але прибуткові комерційні проекти. Фінансування компаніями промислового виробництва, будівництво залізниць за рахунок продаж населенню своїх акцій створювали практично необмежені можливості для їх зростання. Так, у Франції на початку ХХ ст. нараховувалось 6,3 тис. акціонерних товариств і їх кількість щорічно збільшувалась .Монополізація економіки корпоратизація (акціо нування) провідних галузей економіки став однією з найхарактерніших рис господарського життя провідних країн світу. Гостра конкурентна боротьба, що посилювалась у часи частих економічних криз, призводила до розорення не тільки дрібних підприємців, а й власників середніх і навіть великих фірм. Їх майно, як правило, переходило до рук переможців, і, у підсумку, на ринку завтрачало лише декілька найбільших і наймогутніших компаній, яким легко було домовитись між собою. З метою уникнення зайвих витрат на конкуренцію й рекламу своїх товарів почали укладати міжкорпоративні догоди, утворювати союзи, що дозволяло встановлювати повний монопольний контроль над ринком. Розвинулись такі види об*єднань як картелі,синдикати,виникають холдингові компанії Розглядаючи значення промислового перевороту для ринкового господарства, можна сказати що воно завжди позитивне. На даному етапі промисловий прогрес дозволив значно збільшити виробництво, запровадив нові способи виготовлення продукції та сировини для промисловості. Промисловий переворот приніс новий етап в економічних відносинах та нову еру в науці і техніці.


. А. Сміт як фундатор економічної науки


А. Сміт (1723-1790) видатний англійський економіст, який започаткував систематизований виклад політичної економії. 1776 року він опублікував працю "Дослідження про природу і причини багатства народів", яка здобула світової слави. У "Багатстві народів" він досліджує "людину економічну", однак не ізолює її від інших аспектів людського життя. Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну поведінку. Головними є такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси - намагання поліпшити своє становище.Учення про поділ праці. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які пов'язували його із сільським господарством, Сміт чітко називає першоджерело багатства - працю. Вирішальний фактор зростання багатства й "загального добробуту" він убачає в поділі праці, який веде до "величезного збільшення продуктивності всіх різноманітних занять і мистецтв". Він починає аналіз з поетапного поділу праці в мануфактурному виробництві голок і через фаховий поділ, аналіз економічних функцій класів виходить на суспільний поділ праці, пов'язуючи його зі зниженням витрат. Надаючи величезного значення поділу праці, Сміт, проте, не розумів його причин.Поділ праці у нього породжується тільки "схильністю до обміну", а міра поділу праці завжди обмежується місткістю ринку.Теорія цінності. Сміт, як і інші економісти тієї доби, вживає термін "цінність", а не "вартість". Цінність у нього має два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він називає "цінністю в споживанні", друге - "цінністю в обміні". Отже, цінність у нього - це сума первинних доходів: заробітної плати, прибутку і ренти. Усі вони мають єдину ціннісну субстанцію - працю, уречевлену в товарах, які одержують через обмін. Заробітна плата. Сміт визначає "нормальний" рівень заробітної плати кількістю засобів існування робітника і його сім'ї. Нормальний рівень заробітної плати підтримується ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Земельна рента, на думку Сміта, - це плата за користування землею. її причиною він називає приватну власність на землю. Розглядав він також залежність ренти від капіталовкладень. Він визначає монопольну ренту. Оплачує цю ренту споживач.Капітал у Сміта - це головна рушійна сила економічного прогресу. У підсумку варто зазначити, що заслуга Сміта полягає не лише в тім, що він започаткував системний виклад політичної економії. Він підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу за умов, коли всім забезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набирає загрозливого для суспільства характеру, тобто ринковий механізм створює гармонію лише тоді, коли його обмежено відповідними правовими та інституціо-нальними рамками.


33. Наукова спадщина Д. Рікардо


Д. Рікардо (1772-1823) - видатний представник класичної політичної економії. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1827 р. було опубліковано його головну працю "Основи політичної економії та оподаткування". У цій праці (і не тільки в цій) Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він розробляє економічну програму буржуазного розвитку, бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії із землевласниками.Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства , то Рікардо - розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Отже, розподіл він уважає фактором зростання. Вихідним пунктом дослідження в нього, як і в Сміта, є мінова вартість.Теорія вартості..У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи.На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але Капітал у нього - нагромаджена праця. У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Прибуток у Рікардо - це перевищення цінності над заробітну плату. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо, - це проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою.Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить досить послідовно. Заробітна плата у Рікардо це - дохід робітника, плата за працю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. Отже, природна ціна праці визначається в Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сімї.Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам Земельна рента її Рікардо визначає як "частку продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і такими, що не руйнуються силами грунту". Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. Проблема відтворення і реалізації. Посилаючись на Сея, Рікардо стверджує, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж. Теорія порівняльних переваг. Велика заслуга Рікардо полягає в розробленні теорії порівняльних витрат, як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі з теоретичного боку і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі: якщо внутрішня торгівля зумовлюється тенденцією вирівнювання норми прибутку, то зовнішня - "порівнянними витратами". Понад півстоліття його теорія панувала в економічному житті Англії. Аналізуючи економічні погляди Рікардо слід врахувати оцінку, яку дали йому видатні економісти. К. Маркс уважав праці Рікардо і Сміта вершиною класичної політичної економії. Рікардо "винайшов техніку економічної науки", заклав підвалини модельного підходу до побудови економічної теорії.


34. Економічне учення Т. Мальтуса


Томас Роберт Мальтус (1766-1834) навчався у коледжі при Кембріджському університеті. Після закінчення був сільським священиком, а з 1793 р. і викладачем у згаданому коледжі. Там проявився його інтерес до філософії та політекономії. 1798 р. він анонімно публікує свій памфлет "Нарис про закон народонаселення у звязку з майбутнім удосконаленням суспільства", де викладає деякі свої погляди на закономірності і взаємозалежності економічного та демографічного процесів. Саме ця праця, що кілька разів перевидавалась, сприяла перетворенню Мальтуса на одіозну постать, обєкт найжорстокішої критики.Поза увагою багатьох істориків-економістів залишились досягнення Мальтуса в економічній теорії, його твори "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814), "Теоретичні основи політики обмеження ввезення іноземного хліба" (1815), "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815), "Принципи політичної економії" (1820), "Поняття політичної економії" (1827), що в них він демонструє глибоке розуміння економічної теорії та практики.Мальтус був прихильником класичної течії в політичній економії, другом Рікардо, поділяв його погляди, погляди Адама Сміта, водночас критично їх переосмислюючи. Він був одним із піонерів викладання політичної економії в Англії, з 1805 р. по 1834 р. завідував кафедрою сучасної історії та політичної економії коледжу Ост-Індської компанії.Його працю "Нарис про закон народонаселення..." було присвячено критиці теорій Годвіна та Кондорсе, які обстоювали можливість побудови суспільства ідеальної рівності за умови державного втручання у сферу розподілу суспільних доходів. Мальтус уважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху внаслідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморегулювання економічних та демографічних процесів.На думку Мальтуса, основна проблема економічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість створеного продукту. Мальтус розрізняє номінальну та реальну заробітну плату, вказуючи, що сукупність необхідних засобів існування, які робітник може придбати на свою заробітну плату, визначає її реальну величину, а номінальна заробітна плата - це сума отриманих робітником грошей; вона менше звязана з обсягом життєвих засобів, є відносно самостійною і змінюється під впливом кількох чинників.Міжнародна торгівля На його думку, тільки міжнародна торгівля створює умови для вдосконалення структури попиту й розширює можливості виробництва та межі застосування капіталів. Мальтусу належить заслуга грунтовної розробки теорії ренти, яка впритул підводить його до започаткування основ теорії спадної віддачі факторів виробництва.


35. Економічні погляди Н. Сеніора


Особливе місце серед західних економістів XIX ст. займає Насау Вільям Сеніор (1790-1864), який розвивав свої економічні міркування у руслі класичної традиції, однак мав власний оригінальний підхід до аналізу деяких економічних процесів та явищ. Свої економічні погляди вчений виклав у працях: "Нариси з політичної економії" (1836), "Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості" (1837), "Політична економія" (1850) тощо.Вчений: визначав цінність на основі аналізу корисності та обсягу пропозиції, звернувши увагу на проблему рідкісності ресурсів. Н. Сеніор стверджував, що праці та капіталу недостатньо для виробництва корисних речей. На думку Н. Сеніора, затрати зусиль та пожертви робітників і капіталістів формують мінові пропорції і складають реальні витрати виробництва. Відтак ціну він визначав як суму утримання капіталіста і робітника або суму заробітної плати і прибутків.Дослідив закономірності ціноутворення, дійшовши висновку, що витрати виробництва окреслюють лише приблизні ціни, виступаючи їх "регулятором". Остаточну та визначальну роль при формуванні ціни вчений відводив співвідношенню попиту та пропозиції.Дотримуючись класичної традиції, Н. Сеніор був прихильником економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі, стверджуючи, що вільна конкуренція забезпечує найвищу ефективність. Обґрунтував теорію, яка пізніше отримала назву "останньої години". Аналізуючи прибуток як величину, яка перевищує витрати виробництва, вчений вважав, що цей вид доходу можна отримати лише за умов незмінної тривалості робочого дня. Виклав своє розуміння сутності грошей. Вчений визначав гроші як особливий товар, який у процесі еволюції обміну став відігравати важливу роль універсального засобу обміну та виразника вартості. За всієї непослідовності та недостатньої обґрунтованості теоретичних підходів, Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як вчений, який започаткував багато оригінальних ідей, котрі знайшли продовження у працях економістів неокласичного спрямування. Учений одним з перших:здійснив спробу аналізу корисності як основи цінності;звернув увагу на спадний характер граничної корисності;висунув принципи обмеженості ресурсів та альтернативності затрат;звернувся до дослідження ринкового попиту та пропозиції;розмежував підприємницький дохід і процент як два види винагороді капіталіста;звернув увагу на заощадження як основу розвитку ринкової системи;широко трактував ренту як додатковий дохід, пов'язаний з нееластичністю попиту за ціною тощо.


36. Еволюція класичної політичної економії у Франції та США


Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта "Роздуми про природу і причини багатства народів" та розвиток класичних економічних ідей у працях його послідовників справили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці ХVIII cт. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед французькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішувала проблеми розвитку буржуазного суспільства.Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіократію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму. Американська економічна наука ХІХ ст. розвивалась під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США: він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793-1879), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується обєктивними економічними законами і не потребує втручання держави.Оптимізм Кері, як і оптимізм Бастіа, базувався на визнанні великих класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогресивності розвитку були особливості, притаманні його країні.Основні праці Кері опубліковано протягом 1835-1859 рр., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму.

37. Політична економія Ж.Б.Сея


Політична економія Ж.-Б. Сея. (1767-1832)Сей зробив більше, ніж просто популяризував класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями. Сея справедливо вважають засновником нового напряму в економічній теорії.Політичну економію Сей визначає як науку, що дає змогу пізнати природу багатства, способи його створення, порядок розподілу, та феномени, що спричиняють його зникнення. Це наука, яка базується на кількох фундаментальних принципах і переважну більшість висновків виводить із цих принципів.Аналізуючи виробництво, Сей стверджує, що не лише земля є фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які результати виробництва, що приносять користь, мають реальну внутрішню цінність.Головну ідею праці Сміта - трудове походження багатства - було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля - основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. З теорії трьох факторів виробництва Сей виводить свою теорію розподілу суспільного продукту, відповідно до якої кожен фактор виробництва робить свій внесок у виробництво, а доходи відображають цей внесок у тій мірі, наскільки його визнано корисним. Доходи є ціною, отримуваною за використані фактори.Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що залежать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.Розміри корисності факторів, тобто величина заробітної плати, прибутку й ренти, на думку Сея, виявляються в процесі обміну. Саме в процесі обміну відбувається формування ціни на корисні послуги. Сей уважає, що ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції.Закон попиту та пропозиції Тобто закон попиту та пропозиції регулює ціну послуг і продуктів, розміри прибутків, ренти, процента, заробітної плати.Узагалі закон попиту та пропозиції Сей формулює дуже чітко, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника й починається дія іншого, тобто "зростання ціни прямо пропорційне попиту і обернено пропорційне пропозиції" Сей формулює три закони ринку:1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскільки ціна зростає зі зростанням попиту.2. Кожен виробник заінтересований в успішній діяльності інших, оскільки така діяльність формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промисловості супроводжується процвітанням сільського господарства.3. Імпорт благотворно впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати, лише продавши свої.


38. Теорія „послуг" Ф.Бастіа


Фредерік Бастіа (1801-1850) Теорія послуг. Обмін між субєктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.Він охоче б скористався з трудової теорії вартості, але не зміг з її позицій пояснити, чому речі, що мають матеріальне вираження, обмінюються на духовні цінності, чому різні за індивідуальними витратами праці товари обмінюються на ринку за такою самою ціною, а ціна коливається під впливом попиту і пропозиції. Визначивши спочатку величину вартості з позиції заощадженої покупцем праці, він потім відмовляється від цієї тези, оскільки не знає, як виміряти її кількісно.Проста формула Сея: "вартість є відношенням двох послуг, що обмінюються", звільнила Бастіа від необхідності вирішувати нові теоретичні проблеми. З цієї позиції можна було легко пояснити майже всі явища: так само, як Сміт та його послідовники стверджували, що будь-яка власність, будь-яке майно є сумою вартостей, так і Бастіа визначав власність як суму наданих власником послуг. Послуга - це не лише витрати праці, а й взагалі будь-яке зусилля, що зберігає зусилля інших.Намагаючись примирити всі відомі тоді категорії (вартості, корисності, витрат виробництва та ціни), він запозичує в Сея його теорію послуг, але уточнює її, трактуючи послуги як своєрідний товар: "Основи вартості завжди закладені в послугах, а не в корисності, - зазначає він. - У такий спосіб я сподіваюсь примирити економістів усіх напрямків"


. Концепція „гармонії інтересів" Г.Ч.Кері


Генрі Чарльз Кері Політична економія Кері була поєднанням обгрунтованої критики існуючих економічних теорій із власними науковими поглядами. Його політична економія заслуговує на увагу завдяки оригінальності підходів до трактування основних економічних категорій, запропонованих класичною школою, а також оптимістичному баченню перспектив суспільства, заснованого на принципах індивідуалізму та конкуренції.Теорія "гармонії інтересів". Сприйнявши елементи теорії витрат виробництва й ренти від Рікардо, Кері критикує його за те, що в основі всіх ідей Рікардо лежить вартість як результат економічного протистояння, конкуренції субєктів. На його думку, саме на підвалинах класичної теорії базуються неправильні висновки про те, що виживання людини в економічному просторі є її приватною справою. Теорія Кері базується на думці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднання всіх членів суспільства і не індивідуальний, а саме загальносуспільний інтерес має стати визначальним.Теорія Кері є оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, характерні лише для Америки. Відтак його економічні погляди були в меншій мірі космополітичними, ніж у європейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностей розвитку національного господарства й аналіз продуктивної сили єдності суспільства забезпечили йому визнання німецької національної школи, яка вважала предметом політичної економії національне господарство. Згодом Кері використає ці ідеї.

Поєднавши дві тези: про пріоритет суспільних інтересів та продуктивну силу єдності суспільства, Кері формулює теорію "гармонії інтересів". Він наголошує на тім, що капіталізм створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, продуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатство суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому праця та інтереси кожного мають бути підкорені загальній меті - розвитку суспільного виробництва.


40. Завершення класичної політичної економії у творах Дж. С. Мілля


Відомим послідовником рікардіанської школи був видатний англійський учений, філософ, економіст, громадський діяч Джон Стюарт Мілль - завершувач класичної політичної економії та один із засновників соціального реформізму.Теоретико-методологічні особливості наукових досліджень вченого знайшли відображення у працях "Про предмет політичної економії та про її метод", "Про деякі невирішені питання політичної економії". Найбільш повно і виразно економічні погляди Дж. С. Мілля викладені у його основній праці "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії", яка стала своєрідним підсумком розвитку економічної науки у першій половині XIX ст. і майже півстоліття була основним підручником з економіки у багатьох європейських університетах.Вбачаючи своє завдання в узагальненні, систематизації та оновленні теоретичної спадщини класичної школи з урахуванням "нових подихів епохи", вчений підкреслював, що "в дискусіях останніх кількох років народилося багато нових ідей". Відтак він уважав доцільним "здійснити повний перегляд всієї політичної економії хоча б лише для того, щоб внести в неї результати цих пошуків і гармонічно поєднати їх з принципами, встановленими раніше кращими мислителями цієї науки".Визначальним в економічних поглядах Дж. С. Мілля є: Ґрунтовна розробка найважливіших проблем методології економічної науки. Вчений: одним із перших визначив предмет політичної економії через поведінку людини та її здатність оцінювати ефективність різних засобів для досягнення цілі. Дж. С. Мілль виходив з того, що економічна наука розглядає людину як істоту, яка бажає володіти багатством і здатна порівнювати ефективність різних засобів для досягнення цієї мети. Вона повністю абстрагується від усіх інших людських пристрастей і мотивів, окрім тих, які можна вважати вічними антагоністами прагнення до багатства, а саме: відрази д праці і бажання негайно користуватися дорогими насолодами;


41. Критичний напрям економічної теорії


Початок XIX ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталізму, що був прискорений промисловим переворотом. Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався занепадом і розкладом дрібного виробництва, зубожінням значної частини населення. Економіку починають розхитувати економічні кризи.Міркування класиків щодо гармонії приватних і суспільних інтересів повсякчасно спростовувало саме життя. У зв'язку з цим виникає так званий критичний напрям. Варто порівняти погляди представників критичного напряму і "нової хвилі".Ідеї класиків економічного лібералізму щодо гармонії приватних і суспільних інтересів не підтверджувались у реальному житті. Проблема пауперизму й економічних криз ставала занадто гострою.За цих умов учні й послідовники класиків виступають з критикою капіталізму і класичної політичної економії. Сісмонді, який називав себе учнем А. Сміта, піддає гострій критиці капіталізм за злиденний стан робітників, за кризи. Сісмонді не був соціалістом. Але його палка, безкомпромісна критика капіталізму сприяла формуванню соціалістичних ідей."Поліпшити" капіталізм шляхом реформування власності сподівався Прудон. Перебудувати суспільство на засадах справедливості за допомогою держави намагались соціалісти Родбертус і Лассаль.


42. Економічний романтизм С,Сісмонді


С. Сісмонді (1773-1842) - за словами К. Маркса завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світогляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав "економічною ортодоксією".Сісмонді виступає з критикою класичної політичної економії, зокрема заперечує визначення предмета й методу політекономії класиками. Предметом політекономії, за Сісмонді, має бути "матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави". Критикуючи абстрактний метод класиків, Сісмонді ставить у центр своїх досліджень становище людини і наголошує на необхідності вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Тому його можна вважати попередником історичної школи.Капітал він трактує як виробничі запаси, переважно засоби виробництва, але виокремлює основний і оборотний капітал.Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника і підкреслює його експлуататорську природу. Ренту він розглядає у фізіократичному дусі - як винагороду природи за виробничу діяльність. Кризи в Сісмонді - це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможливлюють його розвиток. На цю думку Сісмонді варто звернути особливу увагу, оскільки саме її взяли "на озброєння" російські народники.Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії "третіх осіб" оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, потребуючи ще й "третіх осіб". У Сісмонді - це дрібні виробники. Слід порівняти теорії відтворення Сісмонді і Мальтуса.Ідеї Сісмонді не справили великого впливу на його сучасників. Проте вони певною мірою сприяли розвиткові трьох напрямів економічної думки. Його симпатії до робітничого класу, критику капіталізму сприйняли прихильники соціалістичних учень, а міркування щодо предмета й методу політичної економії - представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як спонукальної сили економічного розвитку започаткували критичне ставлення до економічного лібералізму (економічної ортодоксії).


43. Економічні ідеї П.Ж. Прудона


П. Прудон (1809-1865) - французький соціаліст. Теорія цінності. Цінність у Прудона є вічною абстрактною категорією, носієм двох протилежних ідей: споживної і мінової цінностей. Між ними існує протилежність. Перша є втіленням достатку, друга - відображенням винятковості. Примиренням Цих суперечливих сторін, синтезом споживної й мінової цінностей у Прудона є так звана конституйована, або синтетична, цінність. Вона встановлюється в обміні і обов'язково реалізується на ринку. Для подолання труднощів товарного обміну потрібно, на думку Прудона, кожний товар наділити конституйованою цінністю, гарантувати його реалізацію. Прудон пов'язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту. Він розробляє проекти реформування капіталізму через викуп робітниками засобів виробництва в буржуазії, створення майстерень і підприємств на акціонерних засадах, а також через реформування обміну. Основною причиною зубожіння і несправедливості він оголошує обмін і гроші, тому хоче зберегти дрібне товарне виробництво, яке зумовить обмін продуктами праці за трудовим еквівалентом без грошей.Економічною основою експлуатації у Прудона є процент, що його Прудон уважав єдиною формою, в якій втілено неоплачену працю робітника. Керуючись такою логікою, Прудон розвиває ідею "дарового кредиту".Надання "дарового кредиту" позбавляє необхідності позичати гроші під проценти і тим самим, на думку Прудона, ліквідує експлуатацію. Надання всім і кожному "дарового кредиту" приведе до "злиття класів", бо залишаться лише трудящі, які обмінюватимуться продуктами відповідно до їхньої ціни. Уряд теж стане непотрібним, оскільки буде гарантовано справедливість у процесі обміну. Усі будуть рівними, і зникнуть джерела конфліктів.Дрібнобуржуазний соціалізм Прудона набув значного поширення в другій половині XIX ст. в багатьох європейських країнах.


44. Соціалістичні утопічні вчення


Однією із перших утопічних ідей була модель ідеальної держави Платона, яка базувалася на суспільних інтересах та рівності. Ідеї християнського комунізму, заснованого на принципах рівності, суспільно корисної праці знаходять своє відображення в новозавітній книжці „Діяння апостолів". З тих пір виникало і зникало багато утопічних концепцій. Проте особливо популярними вони стали з ХV століття, коли розпочався період розкладання феодалізму і зародження нових капіталістичних відносин у Західній Європі. З'являються фантастичні проекти побудови безкласового суспільства. В історії економічної думки можна виділити два основні етапи розвитку соціалістичних утопічних економічних ідей: - ранній утопічний соціалізм, який виражений у фантастичних проектах видатних мислителів ХV - XVII ст. Т. Мора, Т. Кампанелли, Ш. Мельє, Т. Мюнцера та ін. Передумовами виникнення даних проектів стали: розклад феодалізму, первісне нагромадження капіталу, яке супроводжувалося розоренням селянства та зубожінням переважної більшості населення. Тому саме у творах ранніх соціалістів-утопістів відображена ідеологія антифеодального протесту, прагнення до усунення феодальних привілеїв та залежностей, утвердження справедливого і щасливого суспільства; - пізній утопічний соціалізм (XVII - ХІХ ст.), який базується на ідеях вдосконалення і перебудови капіталістичного суспільства і найбільш відомими представниками якого були К. А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен. Передумовами, які вплинули на формування їх ідей, були завершення промислового перевороту, масове розорення селянства, майнове розшарування суспільства, зростання безробіття, погіршення становища робітничого класу, загострення соціальних суперечностей тощо. Незважаючи на існуючі відмінності, для більшості соціалістичних утопічних учень характерними є такі спільні риси: - емоційна критика феодалізму та капіталізму за їх неспроможність забезпечити справедливий розподіл багатства та неефективне використання матеріальних і людських ресурсів; - заперечення приватної власності та вільної конкуренції як основи експлуатації та соціальної нерівності; - розуміння розвитку людського суспільства як історичного процесу, що проявляється в заміні існуючого ладу більш прогресивним і справедливим; - здійснення не лише опису ідеального суспільства, але і намагання нав'язати людям обов'язковий образ дій і поведінки, регламентацію їх життя; - відмова від насильницьких, революційних методів побудови ідеального суспільства і віра у можливість трансформації існуючого суспільного ладу в ідеальне суспільство за рахунок виховання населення, пропаганди і поширення соціалістичних ідей.


45. Історичні умови виникнення та загальна характеристика соціалістичних утопій


Витоки соціалістичних економічних учень беруть початок з глибини історії. З давніх-давен люди мріяли про справедливе і щасливе суспільство, позбавлене експлуатації та гноблення, економічної і соціальної нерівності, що знайшло відображення у творах старогрецьких мислителів, релігійних ученнях, численних утопічних концепціях, заснованих на ідеях розумного порядку та гармонії. У сучасній літературі термін "соціалізм" використовується як назва теорії, в основі якої лежить ідея рівності ,спільності власності, соціальної справедливості, свободи, а також суспільного устрою, що відповідає цим вимогам, європейських мислителів XVIII-XIX ст. Ш. Фур´є, К.А. Сен-Сімона, Р. Оуена. Значний вплив на формування суспільної думки цього періоду справили праці ранніх соціалістів-утопістів, видатних просвітників-енциклопедистів Д. Дідро, Ж.Л. Д´Аламбера, Вольтера, Ж.Ж. Руссо, які заклали ідеологічне підґрунтя антифеодальних перетворень, а також ідеї представників класичної політичної економії щодо необхідності подолання перешкод на шляху технічного прогресу, зростання суспільного багатства як основної мети економічної політики, спрямованої на поліпшення добробуту людства. На відміну від прагматичних теорій XV-XVIII ст., які були спрямовані на дослідження господарської реальності та матеріальних умов розвитку економічної діяльності, соціалістичні утопічні концепції відобразили мрії та фантастичні проекти видатних західноєвропейських мислителів, твори яких дуже часто нагадували емоційні проповіді, заклики та настанови.Кредо соціалізму засноване на трьох догматах.Перший: суспільство - це всемогутня і всезнаюча істота, вільна від людських недоліків і слабкостей.Другий: прихід соціалізму є неминучим.Третій: історія є безперервним процесом розвитку від менш досконалих умов до більш досконалих умов, прихід соціалізму є бажаним.


46. Ранній уопічний соціалізм


Для представників раннього утопічного соціалізму були характерними критика недоліків існуючого устрою та приватної власності з позиції моралі і тяжіння до примітивної ідеалізації суспільного життя, заснованого на рівності потреб і здібностей. Одним з найвидатніших представників раннього утопічного соціалізму був англійський письменник-гуманіст, державний діяч Томас Мор (1478 - 1535). В 1516 р. Т. Мор опублікував свою знамениту книжку „Утопія" яка дала назву новій течії суспільної думки..В „Утопії" викладена і утопічна модель ідеального суспільства, основними характерними рисами якої є: - відсутність приватної власності; - відсутність грошей і торгівлі, прямий продуктообмін між містом і селом; - зрівняльний розподіл, відсутність соціальної нерівності; - строга регламентація та обов'язковість праці для всіх, поєднання занять фізичною та розумовою працею. Ранні ідеї утопічного соціалізму розвивав італійський мислитель Томазо Кампанелла (1568 - 1639). У творі „Місто сонця" (1623) він запропонував проект ідеальної утопічної держави, в основі якої має бути загальнонародна власність на майно (крім індивідуального житла) та господарство натурального типу. Основні риси утопічної моделі ідеального суспільства Т.Кампанелли:- відсутність приватної власності, майнової нерівності, злиднів та експлуатації; - відсутність грошей, натуральний продуктообмін; - зрівняльний розподіл благ;- примусова обов'язкова праця, розподіл обов'язків відповідно до здібностей кожного; - державний устрій, заснований на поєднанні духовної і світської влади. Представником раннього утопічного соціалізму був і Томас Мюнцер (1490 - 1525), німецький мислитель-бунтівник, який закликав насильницьким шляхом змінити існуючий лад і встановити "тисячоліття царства Христа". Усі соціальні утопії раннього періоду описували наївні проекти суспільства, які ґрунтувалися на спільній власності, з відсутніми товарним виробництвом і грошима, на зрівняльних засадах розподілу благ. Мислителі мріяли створити суспільство, де люди будуть звільнені від бідності, злиднів і гноблення і зможуть розвивати свою особистість.


. Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів


Пізній утопічний соціалізм представлений працями відомих мислителів XVIII - XIX ст. Сен-Сімона, Фур'є та Оуена. У чисто теоретичному плані їх погляди знаходилися на узбіччі економічної науки, проте вони внесли помітний вклад в критику капіталізму і цікаві здогадки про напрямки майбутнього суспільного розвитку. Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа. Головну увагу Сен-Сімон приділяє дослідженню соціологічних проблем, проте при розгляді методологічних питань історії людського суспільства він вносить вклад і в розвиток політичної економії. На його думку, поступальний розвиток суспільства відбувається шляхом переходу від одного рівня до іншого в результаті зростання обсягу знань і вдосконалення господарства.В кожній стадії існує два періоди: органічний або рівноважний, і критичний, коли рівновага розвитку порушується. Визначним французьким соціалістом був і Шарль Фур'є. Головною його ідеєю є досягнення соціальної гармонії, яка можлива лише в суспільстві, побудованому на засадах справедливості і рівності. Капіталізм, зі своєю промисловістю, є ж ворожим людині, а капіталістична індустріалізація лише посилює антагонізм між інтересами індивідуума і колективу. Тому капіталізм потребує обов'язкового реформування з метою ліквідації існуючої приватної власності, яка породжує конкуренцію, анархію і призводить до несправедливого і нерівномірного розподілу багатства. Найвідомішим представником утопічного соціалізму в Англії був Роберт Оуен. Характерним у творчості Р. Оуена є гостра критика капіталізму як системи, що перешкоджає раціональному поєднанню виробників та засобів виробництва, розподілу факторів виробництва та продуктів праці, породжує суперечності, злидні, нові форми рабства та війни. Причиною цих недоліків він вважає приватну власність і заперечує право на її існування у будь-яких формах. Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Р. Оуена: - відсутність приватної власності, організація кооперативної праці на засадах суспільної власності, рівність громадян у правах і обов'язках; - первинні клітинки соціалістичного ладу - кооперовані общини, які засновані на принципі єдності праці і споживання; - праця є єдиним мірилом цінності і є обовязковою для всіх - використання принципу розподілу: від кожного за здібностями, кожному за працею; - ліквідація протилежностей між містом і селом. Незважаючи на відсутність серйозної теоретичної основи, твори соціалістів-утопістів справили значний вплив на еволюцію економічної думки:

48. Вплив соціалітичних утопій на еволюцію економічної думки


Незважаючи на те, що твори соціалістів-утопістів не мали серйозної теоретичної основи, вони відобразили пошуки ідеального справедливого суспільства та справили значний вплив на еволюцію економічної думки.Видатні мислителі-утопісти:започаткували глибоку критику існуючого суспільного ладу, його суперечностей і спонукали до роздумів над проблемами еволюції людського суспільства;висловили ряд цікавих здогадок про напрямки майбутньої еволюції суспільства, сприяли розвитку суспільної свідомості й віри в можливість побудови більш досконалого суспільного устрою;вплинули на розвиток робітничого руху, соціалістичних ідей незважаючи на суперечливість і нереальність теорії та провали комуністичних експериментів.Твір Т. Мора "Утопія" справив значний вплив на розвиток економічної думки соціалістичного спрямування, а його назва позначила напрям досліджень, спрямованих на зображення ідеального суспільного устрою і пов´язаних з нереальними планами перебудови суспільства. На думку французьких дослідників історії економічних учень ПІ. Жідаі Ш. Ріста, в ученні сенсімоністів "закладені зародки майже всіх критичних і конструктивних ідей, які будуть характеризувати соціалізм протягом XIXJ століття" . Відгук технократичного соціалізму К.А. Сен-Сімона можна також знайти в теоріях "індустріального суспільства" XX ст.Ідеї III. Фур´є теж знайшли своїх прихильників та послідовників (В. Консідерана, А. Годена та ін.). У Франції деякий час існувала школа фур´єристів! які з 1841 по 1844 р. організували ряд асоціацій, прагнучи на практиці реалізувати утопічні проекти французького дослідника. Однак ці асоціації проіснували недовго.Соціалісти виявились людьми, які володіли глибоким відчуттям і розумінням прихованих джерел людської поведінки, яких економісти зовсім не брали до уваги. У плутанині сумбурних промов і творів соціалістів приховані мудрі спостереження і важливі міркування, з яких філософи і економісти можуть взяти багато повчального. Незважаючи на утопізм та суперечливість учення Р. Оуена, численні п вали його комуністичних експериментів, ідеї англійського соціаліста-уто ста справили значний вплив на розвиток економічної думки, робітничий оперативний та профспілковий рух, формування фабричного законодавство тощо. Небезкорисним є те, що ми написали, адже якщо неможливо точно повторити таку республіку, то можна намагатися, наскільки це можливо, наслідувати образ, який ми запропонували.


49.Економічна теорія К.Маркса


Як економіст Маркс продовжує жити і залишається у наш час актуальнішим за будь кого з авторів, яких ми досі розглядали. Маркса переоцінювали, переглядали, спростовували і ховали тисячу разів, але він відмовляється від того, щоб його здали в архів інтелектуальної історії.Добре це чи погано, але його ідеї стали складовою частиною громадської думки, в рамках якої ми всі мислимо. Для Маркса економічна теорія ніколи не була самоціллю. Він звернувся до неї як соціальний філософ, що шукав в економіці пружини суспільного розвитку. Це сталося в 40-ті роки XIX століття, коли класична політична економія була синонімом економічної науки, хоча найвища точка в її розвитку вже минула, і тон в ній задавали епігони. Маркс не був задоволений тим, що знайшов в економічній літературі, це і підштовхнуло його до власних політико-економічних досліджень Свою теорію він розглядав як альтернативу класичній школі, проте в історичній ретроспективі саме марксизм виявився найбільш послідовним зберігачем її інтелектуальної традиції в XX століття. Поєднання спадкоємності і самобутності в економічній думці Маркса відобразило головну особливість її походження: вона сформувалася як синтез політичної економії Д. Рікардо і філософії Г. Гегеля У своєму поданні про економіку як об'єкт пізнання Маркс слідував за Рікардо; у своєму підході до осмислення цього об'єкта він керувався методом Гегеля. У рамках економічної теорії К. Маркса розподіл капіталу на постійний і змінний випливає з його теорії додаткової вартості. Постійний капітал - Це частина капіталу, вартість якого відтворюється в ціні продукту в незмінній величині - мова йде про капітальні витрати на засоби виробництва, будь то обладнання чи сировину і матеріали. Змінний капітал - це частина капіталу, що авансується для найму робочої сили; саме ця частина капіталу втягує у виробництві жива праця робітників - джерело всієї знову створюваної вартості, і тим самим забезпечує не тільки покриття відповідних капітальних витрат, але і збільшення первісної капітальної вартості. Таким чином, підводячи підсумки всього вищесказаного, необхідно зробити ряд наступних висновків. Карл Маркс народився в Німеччині, там же отримав філософську освіту, проте велика частина його самостійного життя пройшла в еміграції: спочатку у Франції та Бельгії, потім - в Англії, де він жив і працював з 1849 року. Ідеї ??Маркса справили потужний вплив на багато областей суспільствознавства - історію, соціологію, політологію, політичну економію. На основі цих ідей формувалися впливові політичні партії та громадські рухи, що зробили помітний вплив на історію XX століття. У Радянському Союзі спрощена версія марксизму використовувалася як основи державної ідеології, у Китаї вона виконує цю роль і понині.


. Передумови виникнення та ідейно-теоретичні витоки марксизму


Марксистська політична економія була започаткована у 40-ві pp. XIX ст. Засновниками оригінального напряму економічної думки стали видатні німецькі мислителі К. Маркс і Ф.Енгельс. Найважливіші історичні передумови формування марксизму: промисло-вий переворот, який відбувся на початку XIX ст. спочатку в Англії, а потім і в інших захі-дноєвропейських країнах; виникнення фабричної системи та розвиток машинного вироб-ництва; піднесення економіки розвинених капіталістичних країн на основі прискорення технічного прогресу, зростання продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;загострення соціальних суперечностей:зростання фізичних, психічних, нервових на-вантажень; виникнення масового безробіття та жахливої злиденності, які знайшли правдиве відображення у праці Ф. Енгельса "Становище робітничого класу в Англії" та "Капіталу" К. Маркса. Після притягнення до суду та звинувачення у "підбурюванні до повстання" К. Маркс був висланий з країни. Він переїхав у Париж, а згодом - у Лондон, де і прожив до кінця свого життя. Саме в Лондоні К. Маркс написав "Капітал", який він вважав потужною ідеологічною зброєю пролетаріату в боротьбі з буржуазією, головною працею свого життя. Над цим твором вчений працював понад 40 років.Фрідріх Енгельс:Видатний німецький мислитель.Значний вплив на формування наукових поглядів Ф.Енгельса справив його переїзд у 1842 р. до Англії, а також знайомство з К. Марксом. Перебування на службі у манчестерській філії фірми "Ермен і Енгельс та вивчення соціально-економічних реалій Англії, умов праці та побуту робітників спонукали Ф. Енгельса до написання у 1845 р. книги "Становище робітничого класу в Англії". У цьому творі знайшли відображення його ідеї щодо антагонізму класових інтересів буржуазного суспільства та неминучості соціалістичної революції..До середини XIX ст. соціально-економічний розвиток європейських країн нагромадив новий матеріал для теоретичних узагальнень.Економічна наука в цей період переживала період невизначеності, зародження нових наукових шкіл, які критикували індивідуалізм, економічний лібералізм та космополітизм попередників. Водночас економічні та соціальні потрясіння, які переживав капіталізм у першій половині XIX ст., сприяли зростанню популярності інтервенціоністських, націоналістичних та соціалістичних ідей.У 1844 р. у "Німецько-французькому щорічнику" була надрукована політекономічна праця Ф.Енгельса "Нариси до критики політичної економії", в якій вчений здійснив спробу систематизації відомих йому економічних теорій від меркантилістів до Дж. Мілля, а також висловив міркування щодо різних форм власності як основи відмінних типів суспільного устрою. Зазначивши, що монополія приватної власності є причиною криз та зубожіння населення.Проблеми детермінізму суспільного устрою панівною формою власності знайшли відображення у підготовлених у співавторстві з К. Марксом "Святому сімействі" та"Німецькій ідеології".У 1845 р. Ф. Енгельс опублікував працю "Становище робітничого класу в Англії", в якій обґрунтував правомірність класової боротьби, виходячи із жахливого злиденного становища робітничого класу в середині XIX ст. в одній із найрозвинутіших країн того часу.Суттєво модернізувавши теорію суспільного прогресу марксизм увібрав у себе багато досягнень наукової думки свого часу. Ідейнотео-ретичними джерелами економічної теорії Маркса стали: класична політична економія, насамперед учення Д. Рікардо;німецька філософія, репрезентована діалектикою Г. Гегеля та матеріалізмом Л.Фейербаха; французький утопічний соціалізм. Сприйнявши ідеї класичної школи таї виявивши їх слабкі сторони, К. Маркс до побудови власної теоретичної системи, заснованої на виявленні внутрішніх суперечностей капіталізму як рушійної сили його еволюції .Вчений досліджував економічні процеси і явища на основі загальних законів діалектики Г. Гегеля (єдності й боротьби протилежностей;взаємного переходу кількісних змін у якісні) і відповідного категоріального апарату (сутність і явище; форма і зміст; одиничне і загальне тощо).К. Маркс водночас стверджував, що його "діалектичний метод щодо своєї основи не тільки відмінний від гегелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення є творець дійсного, яке становить лише його зовнішній прояв. У к.Маркса ж, навпаки, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній".


51. Особливості методології К.Маркса


Характерні риси методології К. Маркса:абстрактно-теоретичний підхід, що вирізняється глибинним проникненням у сутність економічних явищ та процесів, виокремленням їх найсуттєвіших рис та побудовою системи логічно взаємоповязаних та взаємообумовлених наукових категорій.К.Маркс досліджував економіку як базисну самодостатню структуру, стверд-жуючи, що за всієї важливості надбудови матеріальне виробництво є незалежною змінною і не потребує залучення до аналізу позаекономічних явищ та процесів;Поділяв суспільство на два антагоністичні класи (власників і позбавлених власності) і трактував поняття класової боротьби як рушійної сили історії, засадної характеристики економічного розвитку, найвищим проявом якої є соціальна революція.Визначаючи предмет політичної економії,закони розвитку виробничих відносин, К. Маркс трактував економічну теорію як ідеологічну, партійну науку, яка відображає інтереси панівного класу. Таким чином марксистська теорія з самого початку була заснована на ідеології пріоритетності класового підходу. Система економічних поглядів К. Маркса знайшла найповніше відображення у його фундаментальній праці "Капітал" .Наріжним каменем економічної теорії К. Маркса є учення про вартість і додаткову вартість. Проаналізував дві основні властивості товару:споживчу вартість, та мінову вартість.Розвиваючи свої економічні міркування, К. Маркс зазначав, що за умов ринкової економіки обмін товарів здійснюється за законом вартості, тобто усі товари обмінюються на основі втіленої в них людської праці.Спираючись на трудову теорію вартості, вчений обґрунтував теорію додаткової вартості, виробництво і розподіл якої є вузловою проблемою "Капіталу". К. Маркс вирішив цю проблему, ввівши в науковий обіг нове поняття - товар "робоча сила". Він дотримувався думки, що капіталіст купує на ринку не працю ,а здатність до праці - робочу силу.Різницю між вартістю робочої сили і новою вартістю,створеною робітником, вчений назвав додатковою вартістю, визначивши її як специфічну ознаку та основну мету капіталістичного виробництва. Важлива складова системи економічних поглядів К. Маркса - теорія грошей і капіталу. На основі дослідження двоїстої природи товару, історичної еволюції товарного виробництва та обміну, розвитку форм вартості) К. Маркс дав власне тлумачення природи грошей. Вчений трактував гроші як специфічний товар, який стихійно виділився із товарної маси у процесі еволюції обміну і став відігравати роль загального еквівалента - виразника вартості усіх інших товарів.Значну увагу автор "Капіталу" приділив дослідженню ф-цій грошей. На думку вченого, гроші є:1) мірою вартості, 2)засобом обігу, засобом утворення скарбів,засобом платежу,світ. грошима.Аналізуючи стр-ру капіталу, К. Маркс виокремив у його складі основний та оборотний капітал, постійний та змінний, застосовуваний та спожитий капітал.К.Маркс проаналізував кругообіг капіталу.Для хар-ки ек.поглядів К. Маркса важливе значення мають теорет. узагальнення, які вчений зробив у звязку з аналізом процесу нагромадження капіталу.Узалежнюючи динаміку середньої норми прибутку від технічного прогресу, К. Маркс прийшов до висновку, згідно з яким гонитва за додатковим прибутком спонукає капіталістів до підвищення фондоозброєності праці. Відтак зростає органічна будова капіталу, що за умов незмінної норми додаткової вартості неминуче викликає зменшення середньої норми прибутку. Поставивши норму прибутку в тісний звязок із технічним прогресом та зміною органічної будови капіталу, К. Маркс дійшов висновку про неминучість відносного скорочення частки найманої праці у суспільному продукті у процесі еволюції капіталізму. Він був переконаний, що "робітниче населення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим у зростаючих розмірах виробляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням. Це - властивий капіталістичному способові виробництва закон народонаселення". На основі аналізу розширеного відтворення К. Маркс зробив висновок, що характерною ознакою капіталіз-му є постійне відтворення на новій основі капіталістичних виробничих відносин, права власності капіталістів на додаткову вартість, що зростає завдяки процесу нагромадження.


. Система економічних поглядів К.Маркса


Марксова теорія є еволюційною у тому розумінні, в якому це не було притаманно жодній іншій ек.теорії: вона намагається розкрити механізм, який лише через своє власне функціонування і без допомоги зовнішніх факторів перетворює будь-який наявний стан суспільства в інший стан. Поділ суспільства на два антагоністичні класи (власників і позбавлених власності) і трактування класової боротьби як рушійної сили історії, засадної характеристики економічного розвитку, найвищим проявом якої є соціальна революція. Є багато висловлювань і велика кількість вчинків Маркса, які доводять, що зовсім не наукові погляди, а моральний порив, бажання допомогти пригнобленим, прагнення звільнити робітників, яких безсовісно експлуатували, схиляли його до соціалізму. Без сумніву, саме в цьому моральному запалі секрет впливу його учення. Наріжним каменем економічної теорії К. Маркса є учення про вартість і додаткову вартість. проаналізував дві основні властивості товару:споживчу вартість, повязану із корисністю речей, їх здатністю задовольняти людські потреби;мінову вартість, яка "має насамперед вигляд кількісного співвідношення, вигляд пропорції, в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду". Абсолютизуючи роль праці як єдиного фактора вартості, К. Маркс стверджував, що всі товари як вартості є кристалізованою людською працею.Розвиваючи свої економічні міркування, К. Маркс зазначав, що за умов ринкової економіки обмін товарів здійснюється за законом вартості, тобто усі товари обмінюються на основі втіленої в них людської праці (суспільно необхідного робочого часу ввівши в науковий обіг нове поняття - товар "робоча сила". Він дотримувався думки, що капіталіст купує на ринку не працю,а здатність до праці -робочу силу.Як і будь-який товар робоча сила має дві властивості:вартість, яка "визначається робочим часом, необхідним для виробництва, і є еквівалентною вартості життєвих засобів, необхідних для того, щоб "виробити, розвинути, зберегти і увічнити робочу силу"; Вбачаючи сутність капіталістичної експлуатації в привласненні капіталістами неоплаченої (додаткової) праці робітників вчений ввів поняття норми додаткової вартості:Норма додаткової вартості = Додаткова праця*Необхідна праця*100%.При цьому він стверджував, що "норма додаткової вартості є точним вираженням експлуатації робочої сили капіталом, або робітника капіталістом".Значну увагу автор "Капіталу" приділив дослідженню функцій грошей. На думку вченого, гроші є:1) мірою вартості, Відтак ціну К. Маркс визначав як грошове вираження уречевленої в товарі праці;2)засобом обігу, оскільки вони виступають "як посередники у процесі обігу товарів".При цьому: засобом утворення скарбів, коли "товар продають не для того, щоб купити інші товари, а для того, щоб замінити товарну форму грошовою…".засобом платежу;світовими грошима.Аналізуючи гроші як кінцевий продукт розвитку простого товарного виробництва, К. Маркс водночас визначав їх як першу форму існування капіталу. К. Маркс визначив капітал як самозростаючу вартість, накопичення неоплаченої праці найманих робітників, підводячи читачів до висновку, що капітал є засобом експлуатації, встановлення влади капіталіста над робочою силою. Аналізуючи структуру капіталу, К. Маркс виокремив у його складі основний та оборотний капітал, постійний та змінний, застосовуваний та спожитий капітал. Відношення постійного капіталу (С) до змінного (V) вчений назвав органічною будовою капіталу, повязавши з нею динаміку зайнятості та рух норми прибутку. Досліджуючи капітал як безперервний рух вартості, К. Маркс увів в аналіз руху капіталу фактор часу, швидкості. Він відокремив засоби вир-цтва і гроші від капіталу і грош. капіталу, розмежував капітал-власність і капітал-функцію.Для хар-ки ек. поглядів К. Маркса важливе значення мають теорем. узагальнення, які вчений зробив у звязку з аналізом процесу нагромадження капіталу."Застосування додаткової вартості як капіталу, або зворотне перетвор.додаткової вартості у капітал"4 вчений аналізував через призму закону тенденції середньої норми прибутку до зниження. При цьому норма прибутку трактувалася К. Марксом як зовнішня форма вияву норми додаткової вартості - відношення додаткової вартості до витрат виробництва (суми постійного і змінного капіталу). Узалежнюючи динаміку середньої норми прибутку від технічного прогресу, К. Маркс прийшов до висновку, згідно з яким гонитва за додатковим прибутком спонукає капіталістів до підвищення фондоозброєності праці. Відтак зростає органічна будова капіталу, що за умов незмінної норми додаткової вартості неминуче викликає зменшення середньої норми прибутку.


53. Історичне значення марксизму


Теоретичний спадок К. Маркса - важливий та багатий за змістом напрям економічної думки, який вражає дослідників глибиною узагальнень, логічною строгістю аргументації, органічною єдністю історичного та логічного аналізу. Варто також зазначити, що вперше в історії економічної думки капіталізм досліджувався як єдина система законів та категорій, що еволюціонують як історично, так і логічно.: Розвиток теорії суспільного відтворення на основі застосування балансового методу моделювання натуральних і вартісних відповідностей результатів виробництва, їх розподілу і споживання, що у подальшому сприяло формуванню нових розділів економічної теорії: моделювання економічного зростання та аналізу міжгалузевих зв´язків методом "затрати - випуск". Поєднання в єдиній теоретичній схемі ідей регулярності відтворювального процесу та системної обумовленості економічних криз; виявлення деяких важливих тенденцій розвитку ринкової економіки у другій половині XIX ст.: зростання концентрації виробництва і капіталу, посилення кризових явищ в економічних циклах, об´єктивної необхідності соціалізації капіталістичного суспільства тощо. На думку відомого австрійського економіста Й. Шумпетера, теорія К. Маркса "...пояснює цілий ряд явищ, в першу чергу, циклічної кон´юнктури, більш вдало, ніж це можливо завдяки використанню засобів апарату Вальраса або Маршалла". Фундаментальні тенденції розвитку сучасного ринкового суспільства підтверджують виявлену К. Марксом тенденцію до соціалізації суспільного виробництва та власності, розвитку асоційованої праці, планомірності, перетворення науки у безпосередню продуктивну силу тощо. Теорія К. Маркса справила значний вплив на еволюцію соціалістичної думки у XIX-XX ст., розвиток впливових політичних партій, суспільних рухів, долю мільйонів людей. У 70-ті pp. XIX ст. отримало поширення поняття "марксизму", яке послідовники К. Маркса ототожнювали з перетворенням утопічного соціалізму в науку та з ідеєю революційного переходу до нового суспільного устрою. У подальшому марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, який на початку XX ст. розділився на революційну та реформістську течії. Представники останньої піддали критиці теорію К. Маркса, відмовившись у подальшому від її основних положень. У революційній течії перемогло крайнє ліве трактування марксизму. Парадоксальним виявився той факт, що теорія К. Маркса, розроблена на основі вивчення досвіду розвитку європейських країн, отримала найбільше поширення у відсталій на той час Росії, де у 1917 р. була здійснена соціалістична революція - "в ім´я Маркса, але не за Марксом". Після перемоги Жовтневої революції в Росії теорія К. Маркса була поставлена на службу тоталітарному режиму, задогматизована і вульгаризована. У країнах, де марксизм був проголошений офіційною ідеологією, учення К. Маркса протиставлялось західній економічній науці і трактувалось як єдино правильне. Основний акцент робився на ідеях К. Маркса - політика, його економічне учення підганялось під потреби ідеології. Крах тоталітарних комуністичних режимів на рубежі 80-90-х pp. XX ст. відкрив новий етап вивчення та оцінки теоретичної спадщини К. Маркса, прагнення переосмислити основні ідеї його праць з позиції змін, що відбулися в суспільстві та економічній науці. Сприймаючи багатоваріантність ідей і теорій соціалізму, сучасна економічна наука визнає той факт, що соціалізм у марксистському варіанті потерпів поразку. "Обіцянка свободи стала, безсумнівно, найсильнішою зброєю соціалістичної пропаганди, яка зміцнила в людях впевненість, що соціалізм принесе звільнення, - писав ідеолог економічного неолібералізму Ф. Хайєк, - тим жорстокішою буде трагедія, якщо виявиться, що обіцяна нам Дорога до свободи є в дійсності Верстовий Шлях до Рабства". Сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Маркса одним із важливих напрямків світової економічної думки, якому притаманні наукові помилки і прозріння і без якого було б не повним мозаїчне полотно сучасної економічної науки: "Коли б наука могла сьогодні вирішити підняті Марксом проблеми, то він належав би минулому. Оскільки цього дотепер не сталося, то Маркс залишається нашим сучасником".


. Історична школа в політичній економії


Нагадаємо, що теорію Ліста заведено розглядати як переддень історичної школи В. Рошера (1817-1894), Б. Гільдебранда (1812-1878), К. Кніса (1821-1898). Ця школа, теорії якої є найяскравішим прикладом альтернативності економічного мислення, постала в першій половині XIX ст. її ідеї було поширено в Англії, Франції, Сполучених Штатах, але найвизначніші праці, побудовані на засадах альтернативності та історичного методу, написали саме німецькі еко-номісти-теоретики. Тому альтернативна (історична) школа політичної економії ототожнюється з німецькою історичною школою. Своє завдання представники цієї школи вбачали у формуванні на базі історичного методу окремого напряму національної політичної економії - учення про народне господарство Німеччини. Так само, як і Ліст, вони виходили з того, що ідеологія суспільного розвитку є первинною, визначає економічну політику, і отже, спрямовує розвиток економіки. Усі ці автори поділяли погляди Ліста, але всі вони зверталися до категорій, розроблених школою класичної політекономії, і стверджували, що ці категорії не заперечують слушності історичного методу, узгоджуються з ним і роблять картину суспільного життя повнішою. Фактично вони намагалися поєднати принцип державного регулювання і принцип економічної свободи. Якими ж були основні методологічні засади історичної школи? По-перше, на відміну від індивідуалізму та гедонізму класиків, теорії історичної школи мали комунітарний характер, тобто історична школа виходила з іншого, ніж класики, розуміння "економічної людини". Щоправда, вона для них так само була і виробником, і споживачем, але належала до певного визначеного суспільства, до певної нації, і повинна була свої індивідуальні інтереси узгоджувати з інтересами всієї нації за сприяння держави. Натомість класики розглядали індивіда як частину глобального економічного світу, де відносини впорядковуються економічними законами, без втручання держави. По-друге, історична школа предмет політичної економії вбачала в дослідженні народного господарства певної країни. Відрізнялась історична школа від класичної і методом дослідження. Вона використовувала історичний метод, сутність якого трактувалась у такий спосіб: коли йдеться про національне суспільство як певну історичну спільність людей, то необхідно враховувати, який саме потенціал, які надбання має в своєму розпорядженні нація і якими способами вони формувались. Керуючись історичним методом, представники історичної школи в основу аналізу покладали позаекономічні чинники як визначальні. Лідером історичної школи був В. Рошер. 1843 р. він публікує свою відому працю "Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу". Йому також належить "Історія англійської політичної економії XVI-XVII століть" (1851), "Система політичної економії" у п'яти томах (1854-1894), "Історія національної політичної економії в Німеччині" (1874). Рошер ставить своїм завданням доповнити й розвинути теорію класичної школи і водночас вплинути на формування національної політики. Досліджуючи історію становлення й розвитку економічних процесів у різних країнах, він намагається встановити причини їхніх національних особливостей. Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника еволюційного шляху розвитку суспільства і супротивника революційних перетворень. Він бачив історичну перспективу, критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи капіталістичні відносини як результат цивілізаційного прогресу, водночас оголошувала їх незмінними і вічними. Вершиною прогресу економіки, на думку Гільдебранда, є кредитне господарство. Ця форма господарства будується на справедливому обміні й розподілі, для якого не потрібні гроші. її Гіль-дебранд фактично ототожнює з плановою економікою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб споживачів і є можливою завдяки високим моральним якостям громадян суспільства.


. Передумови виникнення та етапи еволюції німецької історичної школи


Формування економічної думки в Німеччині на початку XIX ст. відбувалося у своєрідних історичних умовах, які відобразили специфіку соціально економічного розвитку країни та підготували підґрунтя для появи неортодоксальних теорій. Історичні передумови виникнення німецької історичної школи: Економічна відсталість країни, нерозвиненість індустрії, збереження залишків феодалізму, пережитків середньовічних аграрних відносин Промисловий переворот відбувся у Німеччині на півстоліття пізніше, ніж Англії та Франції. До 1840 р. за умов приблизно однакової кількості населення Німеччина добувала у 14 разів менше вугілля, виплавляла у 8 разів менше чавуну, переробляла у 16 разів менше бавовни ніж Англія. Загальмованість соціально-економічного розвитку країни була зумовлена слабкістю національної буржуазії, економічним та політичним пануванням великих земельних власників. У Німеччині численні феодальні повинності не були знищені буржуазною революцією, а обмежувались шляхом поступових державних реформ та викупу феодальних повинностей. Економічно-територіальна роздробленість країни, політичний консерватизм та протиборство дрібних відособлених держав, об´єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Заснування Митного союзу та реформування торговельно-економічних відносин, здійснені Пруссією у 1818 p., хоча і мали певні позитивні наслідки, однак не вирішили проблеми економічного та політичного об´єднання усіх німецьких земель. Відсутність єдиного внутрішнього ринку, єдиної грошової одиниці, нерозвиненість системи транспорту, зв´язку тощо. Формування національного внутрішнього ринку в Німеччині наштовхувалось на численні перешкоди у вигляді митних кордонів між окремими німецькими державами. У країні існувала розбіжність мір, ваг, карбувалось до 600 видів монет тощо. Несприятливий вплив зовнішньоекономічних факторів на розвиток національної економіки, який знайшов відображення: у відсутності зовнішніх джерел нагромадження капіталу через втрату Німеччиною позицій одного з центрів світової торгівлі після великих географічних відкриттів XV-XVI ст.; пануванні індустріально розвиненої Англії на німецьких ринках внаслідок відсутності протекціоністських бар´єрів на шляху просування в країну конкурентоспроможних мануфактурних та фабричних імпортних товарів. Тягар феодальних відносин, тривале відставання національної промисловості, яка потребувала митного захисту, необхідність економічного та політичного об´єднання країни, загроза перетворення її на сировинний придаток та ринок збуту готової продукції більш розвинених країн засвідчували непридатність для практичного застосування в Німеччині рекомендацій класичної політичної економії, зорієнтованої на свободу зовнішньоекономічної діяльності і фритредерство. Водночас на початку XIX ст. в Німеччині склалися певні теоретико-методологічні та ідеологічні передумови появи неортодоксальних ідей та теорій: Давні традиції історико-філософських досліджень, формування історичної школи права на чолі з відомим вченим, правознавцем Ф.К. фон Савіньї (1779-1861), представники якої звертались до проблем моралі, духу суспільства, широко використовуючи поняття інституцій як узагальнюючих норм, що мають значення для певного відрізка часу. Суспільна думка Німеччини на початку XIX ст. перебувала під впливом ідей знаменитого філософа Г.В.Ф. Гегеля (1770-1831), який визначав культуру як дослідження історії людського духу, здатне виявити істинні напрямки розвитку суспільних явищі процесів. Мислитель був переконаний, що у процесі розвитку людського суспільства держава (з етичного погляду) завжди посідає панівне становище порівняно з окремими індивідами. Прикладний характер розвитку економічного знання в рамках камералістики - сукупності суспільних наук, зорієнтованих на теорію і практику управління державою. У XVI-XVIII ст. камералістика викладалась у Німеччині з метою підготовки чиновників для камеральних управлінь. Відтак велика увага приділялась конкретним прикладам розвитку соціально-економічного середовища, формуванню практичних навичок в галузях права, політики, фінансів тощо.


56. Система "національної економії" Ф. Ліста


Теоретико-методологічним підґрунтям формування німецької історичної школи стало учення Фрідріха Ліста (1789 - 1846). У своїй головній праці, яка "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торговельна політика і німецький митний союз" , вчений виступив з критикою класичної школи.

Ф.Ліст розробив власну теоретичну систему, в основу якої поклав історичний метод дослідження, заснований на вивченні економічних явищ та процесів у історичному контексті.Вихідною у теоретичній побудові мислителя була ідея перетворення Німеччини на індустріально розвинену державу, здатну до зовнішньоекономічної експансії.

Провідні ідеї теоретичної системи Ф. Ліста: учення про "національну економію", національну своєрідність господарських систем та законів їх еволюції. Він проголосив відмінною ознакою власної теоретичної системи економічний націоналізм, дослідження господарського розвитку нації "як середнього між індивідом і людством".

Вчений не заперечував індивідуальних чинників економічного прогресу, але виступав за свідоме формування соціально-економічного середовища, яке б спрямовувало їх у необхідне русло. Визначивши завданням на ціональної економії пошук найсприятливіших умов та засобів розвитку продуктивних сил нації, Ф. Ліст виклав своє розуміння сутності останніх, засноване на визнанні важливості нематеріальних чинників зростання національного багатства.Важливою складовою продуктивних сил вчений вважав національну індустрію, трактуючи її не лише як природний результат праці і заощаджень, але і як творчу соціальну силу, джерело майбутнього прогресу німецької держави. Вчений стверджував, що розвиток національної індустрії здійснює сприятливий вплив на динаміку всіх складових продуктивних сил нації шляхом: стимулювання прогресу науки, наукових відкриттів; удосконалення громадських інститутів; залучення до використання незадіяних раніше природних ресурсів; стимулювання розвитку транспортної інфраструктури, внутрішньої та зовнішньої торгівлі; удосконалення якості сільськогосподарської продукції та відкриття нових ринків її збуту.

Розрізняючи "мінові вартості" і "продуктивні сили", вчений на чільне місце ставив формування людського капіталу шляхом пізнання, засвоєння та примноження накопичених людством знань, ідей, винаходів, відкриттів, навичок професійної діяльності тощо. Спираючись на теорію продуктивних сил, Ф. Ліст обґрунтував концепцію економічного прогресу нації. Німецький вчений виокремлює такі стадії економічного розвитку націй: стан дикунства; стан розвитку скотарства; стан землеробства, землеробсько-ману фактурний стан, землеробсько мануфактурно комерційний стан суспільства. Вчений стверджував, що досягнення 5-ї стадії є метою розвитку усіх народів.

На його думку свобода міжнародної торгівлі буде корисною за умов, коли всі держави досягнуть однакової стадії розвитку. Вчений схвально ставився до теорії активного торговельного балансу, яку відстоювали меркантилісти, виводячи з "уроків історії" правило, згідно з яким "нація тим багатша та могутніша, чим більше вона експортує промислових виробів і чим більше вона імпортує сировиниНа відміну від класиків, протекціонізм Ф. Ліст трактував не як перешкоду, а як "найпотужнішу рушійну силу кінцевого об'єднання народів і, як наслідок, справжньої свободи торгівлі". У зв'язку з цим вчений виступав за виважений протекціонізм, який "відповідає своєму рівню промислового виховання", оскільки "будь-які надмірності протекціонізму шкідливі, тому що нації можуть прийти до вдосконалення мануфактур лише поступово". Автор "Національної системи політичної економії" не зводив діяльність держави лише до ролі "нічного сторожа. На думку вченого, "державна економія" покликана справляти стимулюючий вплив на економічний прогрес країни..Таким чином, науковою заслугою Ф. Ліста стало визначення та обґрунтування нових теоретико-методологічних положень, які не тільки засвідчили обмеженість підходів, заснованих на абстрактних узагальненнях, ігноруванні національної специфіки та нерівномірності розвитку окремих країн, але і збагатили економічну науку новими підходами до трактування предмета та методології економічного аналізу.


. Основні ідеї представників старої історичної школи в Німеччині


Історичний метод дослідження знайшов найповніше відображення у поглядах представників старої історичної школи, яка склалася в Німеччині у 40-ві - 50-ті pp. XIX ст. У працях В.Рошера (1817 - 1894), Б.Гільдебранда (1812 - 1878) та К.Кніса (1821 - 1898) історична школа заявила про себе як про неортодоксальний і напрям економічної думки, покликаний вивчати господарські явища і процеси у їх національній та часовій визначеності.Засновником німецької історичної школи був Вільгельм Георг Фрідріх Рошер.

Особливий наголос вчений робив на необхідності міждисциплінарного підходу як важливого засобу подолання обмеженості та "шкідливого впливу" класичної доктрини, протиставив універсальному, космополітичному вченню класиків власну концепцію історичного розвитку націй.В. Рошер вказував на зростаючі можливості економічного прогресу націй, зумовлені розвитком індустрії, транспорту, витісненням ручної праці машинною. Виразником ідей "старої" історичної школи був також Бруно Гільдебранд. У праці "Політична економія сучасного і майбутнього" вчений поставив за мету "перетворити політичну економію на теорію, що має справу з економічним розвитком народів". Гільдебранд розглядав історію як засіб не стільки удосконалення, скільки повного оновлення економічної науки. Стверджуючи, що предмет дослідження політичної економії становлять закони господарського розвитку націй, вчений був переконаний, що простежити останні можна шляхом вивчення історії та здійснення статистичних досліджень. Найпослідовнішим провідником ідей "старої" історичної школи був Карл Густав Адольф Кніс (1821 - 1898). У праці вченого "Політична економія з погляду історичного методу" знайшли відображення та систематизований виклад найважливіші методологічні підходи "старої" історичної школи. Заперечуючи повторюваність економічних явищ в історії різних народів, К. Кніс висунув на перший план відмінності у ступенях еволюції, традиціях та здібностях різних націй.Також він наголошував на необхідності аналізу господарської еволюції народів у тісному взаємозв'язку з іншими аспектами їх суспільного буття.


58. Нова історична школа: передумови виникнення та основні ідеї


У 70-80-ті pp. XIX ст. у Німеччині виникла так звана нова або молода історична школа. Становлення нової історичної школи відбувалось у дещо відмінних соціально-економічних умовах історичного розвитку Німеччини: у 1871 р. звершилось об'єднання німецьких земель, що сприяло формуванню повноцінного внутрішнього ринку, становленню єдиної грошової системи, єдиного торговельного законодавства тощо;промисловий переворот 40-60-х pp., воєнна перемога Пруссії над Францією та приєднання до Німеччини промислово розвинених територій Ельзасу та Лотарингії, величезна, сприяли швидкому індустріальному розвитку країни; зміни у соціальній структурі суспільства та зростання масштабів найманої праці супроводжувались загостренням проблем майнової нерівності та безробіття, сприяли формуванню масових організацій робітників, посиленню профспілкового робітничого руху, поширенню у суспільстві революційної ідеології марксизму тощо.Ядро "першої хвилі" теоретичних надбань нової історичної школи становили твори Г. фон Шмоллера (1838-1917), Л. Брентано (1844-1931), К. Бюхера (1847-1930), А. Вагнера (1835-1917) та інших вчених, які поставили перед собою завдання, поглибивши та розвинувши історичний метод, дослідити на його основі господарські явища і процеси з метою вирішення практичних проблем формування економічної політики, адекватної реаліям економічного розвитку нації.Засновником нової історичної школи та лідером її консервативного напряму був Густав Шмоллер.

Г. Шмоллер заперечував плідність теоретичних узагальнень та абстрактно-дедуктивного аналізу класичної теорії...Г. Шмоллер наполягав на проведенні реформ, які б усунули надмірну майнову нерівність. Він був противником законодавчого обмеження робочого дня, не визнавав законності профспілок, підтримував організацію союзів підприємців, локаути, "чорні списки" тощо.Одним із провідних представників "першої хвилі" нової історичної школи Людвіг Йозеф Брентано (1844-1931). Брентано заперечував існування універсальних законів економічного розвитку, визнавав провідну роль етичних та правових чинників господарського розвитку, дотримувався мінової концепції, вважаючи пріоритетними фактори розподілу та обміну. Пропагував ідеї соціального партнерства та вважав реформи дієвим засобом попередження революційних виступів пролетаріату. Теоретико-методологічні особливості нової історичної школи знайшли відображення у працях Карла Бюхера (1847-1930).Найбільш виразно економічні погляди К. Бюхера відобразились у запропонованій ним періодизації економічної історії людства та поясненні генезису капіталізму на основі розвитку структури ринку. На основі мінової концепції вчений виокремив три ступені господарської еволюції народів: I-самодостатнє натуральне господарство, II - міське господарство, III - народне господарство зі сформованим національним ринком та значною кількістю посередників обміну.

Підкреслюючи вирішальну роль грошового капіталів розвитку національної економіки, К. Бюхер тлумачив фінансовий капітал як наслідок абсолютного підпорядкування промислового капіталу позичковому.


59. Еволюція історичного напряму у працях В. Зомбарта та М. Вебера


Вернер Зомбарт (1863-1941) - німецький соціолог, філософ, економіст, професор політичної економії Бреславльського, а згодом - Берлінського університетів, автор праць "Сучасний капіталізм" (1902), "Три політичні економії" (1929), "Німецький соціалізм" (1934) та ін.У своїх ранніх працях В. Зомбарт виступав прихильником теоретичної системи та "продовжувачем справи" К. Маркса. Один з перших творів вченого "До критики економічної системи Карла Маркса" отримав високу оцінку Ф. Енгельса як вдалий виклад марксистських ідей. Гучну славу та визнання німецькому досліднику принесло дослідження "Сучасний капіталізм. У цій та інших працях вчений:розмежував поняття "господарська система" і "господарська епоха". Структуру господарської системи В. Зомбарт характеризував поєднанням трьох груп факторів:1технологічного способу виробництва (субстанції);2суспільних відносин ; 3 господарського духу.Виходячи з цих міркувань, вчений виокремив три групи найважливіших чинників еволюції господарської системи: техніко-економічні, соціально-організаційні та соціально-психологічні, Дослідив особливості "капіталістичного духу" як рушійної сили господарського розвитку націй. У складі "капіталістичного духу" В. Зомбарт виділяв:дух підприємництва, пов´язаний із грандіозністю ініціатив, багатством ідей, жадобою грошей, насильством, авантюризмом, героїзмом, жагою пригод тощо; бюргерський (міщанський) дух, в основі якого лежать бережливість, скромність, уміння рахувати та заощаджувати, працьовитість, поміркованість, схильність до раціоналізації тощо. Впровадив в економічну теорію поняття "економічної кон´юнктури", протиставивши учення про її коливання марксистській теорії криз. Започаткував концепцію "соціального плюралізму," згідно з якою розвиток суспільства відбувається не шляхом зміни господарських систем, а шляхом їх співіснування, приєднання основних елементів нового устрою до попередніх. На думку більшості дослідників, нова історична школа досягла вершини свого розвитку у творчості Макса Вебера (1864-1920) - видатного німецького соціолога, історика, економіста, професора національної економії Берлінського, Фрайбурзького, Гейдельберзького та Мюнхенського університетів, автора праць: "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904), "Господарська етика світових релігій" (1916-1919), "Загальна економічна історія" (1919-1920) та ін. З 1904 р. видавав разом з Е. Яффе та В. Зомбартом "Архів соціальних наук і соціальної політики"; Найважливіші ідеї теоретичної системи М. Вебера: Концепція "ідеальних типів" трактував як штучну побудову, яка полегшує виявлення економічних закономірностей. Спираючись на концепцію "ідеальних типів", вчений виокремив дві ідеально типові орієнтації економічної поведінки індивідів: традиційну, яка походить з глибини століть і пов´язана з рутинними, незмінними методами діяльності, жадібністю та прагненням до збагачення у найгірших, крайніх виявах;Праці В. Зомбарта та М. Вебера стали важливим внеском у розвиток історичної традиції у політичній економії, започаткувавши дослідження морально-етичної природи суспільно-історичних процесів, менталітету нації як визначального чинника економічної поведінки, інституційних рамок господарської діяльності та факторів їх зміни тощо.


60. Маржиналістська революція та її звязок зї змінами у світовому господарстві


Маржиналістська революція проходила два етапи. Перший етап охоплює 70-80-і роки XIX ст., другий етап (1890-і рр.) одержав назву неокласичної школи. Маржиналістську революцію здійснила блискуча плеяда таких учених, як Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926), Ейген фон Бем-Баверк (1851-1914), Вільям Стенлі Джевонс (1835-1882), Френсіс Еджуорт (1845-1926), Леон Вальрас (1834-1910), Джон Бейтс Кларк (1847-1938), Альфред Маршалл (1842-1924) та ін.Маржиналізм, який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці. Основна його ідея - дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на різних рівнях - фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.Виникнення теорії граничних величин було визнано "маржинальною революцією" в економічній науці.Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що піонерами у формуванні категорії "граничної корисності", яка використовується в процесі аналізу поведінки споживача й математичного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи - Ж. Дюпю та О. Курно. Йоган фон Тюнен (1783-1850) - один із перших сформулював закони граничного аналізу в "економічній системі з метою досягнення максимуму значень функції з багатьма змінними". Як дослідник і практик Й. Тюнен у своїй книжці "Ізольована держава", перший том якої вийшов у світ 1826 р., дав на підставі власних теоретичних опрацювань ряд практичних рекомендацій щодо раціонального і прибуткового ведення сільського господарства. Антуан Огюстен Курно (1801-1877) є не тільки одним із попередників маржиналізму, а й засновником нового - математичного напрямку в економічній теорії. У книжці "Дослідження математичних принципів у теорії багатства" він, спираючись на аналіз функціональних залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, увів у науковий обіг поняття функції попиту, еластичності попиту, які й нині широко використовуються. Жюль Дюпюї (1804-1866) 1844 p. написав статтю "Про виміри корисності громадських робіт", в якій також знайшла відображення ідея граничного аналізу. Герман Госсен (1810-1858) сформулював ряд важливих теоретичних положень, котрі увійшли в економічну науку під назвою першого і другого законів Госсена. Стенлі Джевонс (1835-1882) - англійський економіст, який розробив теорію, згідно з якою спів-відношення між товарами, що обмінюються, дорівнює оберненому відношенню їхніх корисностей


61. Промислове зростання в Німеччині наприкінці XIX століття


За останні 30 років XIX століття Німеччина вийшла на друге місце у світі по промисловому виробництву. У Європі вона зайняла перше місце. Її частка у світовому виробництві піднялася з 13 до 16%. В останній третині XIX століття промисловість стала відігравати основну роль в господарському житті країни, і на початку XX століття там було зайнято вже 43% населення проти 29%, зайнятих в сільському господарстві. Значно повільніше, ніж важка індустрія, розвивалася легка і харчова промисловість, що визначалося недостатньою ємністю внутрішнього ринку. Промисловий підйом супроводжувався значною концентрацією виробництва і капіталу. Високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо нові. Тільки за перші десять років XX століття потужність електростанцій збільшилася в 100 разів, виробництво сірчаної кислоти - майже в 20 разів. Виплавка сталі майже зрівнялася з виробництвом чавуну. Промисловий підйом Німеччини зумовив зміну структури її економіки - тепер промисловість за питомою вагою істотно перевищила частку сільського господарства, і Німеччина стала індустріальною країною. Важка промисловість за темпами розвитку випереджала легку. Особливо важливе значення серед галузей важкої промисловості в Німеччині мали електрична, машинобудування, хімічна, залізничне будівництво. Винахід двигуна внутрішнього згоряння й електрики зробило благотворний вплив на розвиток машинобудування. Збільшилася чисельність зайнятих у цій галузі з 385 тис. у 1895 до 907 тис. в 1907 рр.. Виключне значення набуло залізничне будівництво. Вже в 70-ті роки XIX століття в Німеччині було створено мережу залізниць будувалися магістральні лінії.У результаті широкого залізничного будівництва досягли розквіту гірничозаводська промисловість, а також транспортне машинобудування. Німеччина стала найбільшим експортером залізничного устаткування. Будівництво транспортних шляхів значно здешевило перевезення


62. Соціальний напрямок політичної економії як передумова появи інституціоналізму


Започаткування соціального напряму в економічних дослідженнях було зумовлене подальшим розвитком капіталізму, монополізацією економіки та розповсюдженням акціонерної форми власності, зростанням добробуту широких мас населення європейських країн, розширенням економічних і політичних свобод, посиленням впливу профспілок і вдосконаленням системи соціального Захисту. Водночас проблеми соціальної нерівності та захисту не втратили своєї актуальності і потребували вирішення шляхом державного регулювання суспільного життя. Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній економії не становив цілісне економічне вчення і був спрямований, у першу чергу, на вирішення таких практичних проблем: соціальний підхід до аналізу господарських явищ, дослідження економіки як частини соціальної системи, підвищена увага до проблем соціальної справедливості; заперечення об'єктивних економічних законів та такої самої обумовленості соціальної поведінки людей; визнання примату неекономічних факторів соціально - економічного розвитку насамперед правових чинників, підпорядкованих етичним нормам; активний захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці та визнання можливості соціально-економічного прогресу ринкової економіки шляхом соціальних реформ та державно-правового регулювання. І найважливішим висновком, якого можна дійти після ознайомлення з ідеями історичної школи та соціального напряму, є той, що ці теорії мають яскраво виражений інституціональний характер, тобто визначають примат суспільної психології над індивідуальною, провідну роль суспільних інститутів (права, моралі, ідеології, менталітету тощо) порівняно з економічними. Соціальний напрям політекономії був передумовою виникнення нового напряму економічної думки- інституціоналізму, який враховував дію в економіці позаекономічних факторів. Нові форми господарювання у США наприкінці XIX - початку XX ст. Виникнення Інституціоналізму та його напрямки. Особливо швидко наприкінці XIX - на початку XX ст. розвивалася економіка прикінці XIX - на початку XX ст. розвивалася економіка такої порівняно молодої країни, як США, що утворилася в 1776 р. У результаті війни за незалежність англійських Північноамериканських колоній. Надзвичайно важливою подією, яка позитивно вплинула на розвиток економіки США, була Громадянська війна (1861-1865 рр.), головним економічним наслідком якої було скасування рабства для 4 млн. негрів, що дало дешеву робочу силу, а також сприяло розширенню внутрішнього ринку.

Крім того, результатом війни, як уже зазначалося, було вирішення аграрного питання на користь фермерів за рахунок прийняття в травні 1862р. Гомстед-акта, за яким кожний громадянин США за 10 дол. міг отримати ділянку землі площею 160 акрів (близько 65 га). Якщо протягом п'яти років ця земля продуктивно використовувалася, вона переходила у власність фермера. Завдяки цьому закону було створено велику кількість фермерських господарств, які використовували вільнонайману працю, що сприяло подальшому розширенню внутрішнього ринку та збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, створенню місткого ринку для виробництва сільськогосподарських машин, добрив тощо.


. США- реальний лідер світової економіки


Сполучені Штати досягли найвищої частки в світовій економіці по закінченні Другої світової війни, наприкінці 40-х та початку 50-х років XX ст. Тоді вони виробляли 51% промислової продукції несоціалістичного світу. Така ситуація склалася під впливом багатьох причин, про які йтиметься далі. Але однією з основних є те, що на території США воєнні дії не велися протягом жодної із світових війн; американські фірми збагачувалися на військових поставках воюючим країнам. Сполучені Штати зосередили значну масу золотого запасу світу. Перехід до золото-девізної валютної системи (згідно з рішеннями спочатку Генуезької, а потім Бреттон-Вудської конференцій) прирівняв долар до золота в міжнародних валютних відносинах. Це ще більше зміцнило позиції США в світовій економіці.Проте поступово частка США у світовому виробництві почала знижуватися під впливом конкуренції західноєвропейських країн та Японії. Західна Європа відбудувалася після Другої світової війни вже до середини 50-х років. З одного боку, це є наслідком американської допомоги за "Планом Маршалла",а з іншого - ефективної економічної політики державних лідерів цих країн.Причини, що зумовили економічні досягнення країни, економісти умовно ділять на дві групи. Перша - пов'язана з певними особливостями історичного розвитку США. Друга група об'єднує причини або чинники, що є результатом сучасної політики макроекономічного регулювання. До чинників, що стимулювали економічний розвиток Сполучених Штатів в історичному контексті, належать: наявність значних природних ресурсів і сприятливих кліматичних умов. За оцінками, на США припадає 20 % світових запасів мінеральних ресурсів. А багатство та різноманітність кліматичних умов дає змогу вирощувати у країні майже весь спектр рослинної сільськогосподарської продукції: від жита до цитрусових; на розвиток американської економіки не мали негативного впливу світові війни. їхня роль була швидше позитивною, ніж навпаки. Так, за 1939-1944 pp. ВВП США збільшився на 93 %, а промислове виробництво у 2,4 раза; економічному зростанню в країні сприяла традиційно існуюча тут свобода економічної діяльності, захист і підтримка конкуренції. Отже, економічна модель США, яка сьогодні більшістю експертів визнається однією з найбільш ефективних, характеризується мінімальним регулюванням підприємництва, приватизованою промисловістю, низькими торгівельними бар'єрами, стабільною монетарною політикою, низькими податками. Саме сприятливий інвестиційний клімат дає змогу Сполученим Штатам бути на крок попереду інших держав світу, коли йдеться про нові технології, що, своєю чергою, забезпечує конкурентоспроможність американської економіки.


64. Американська школа маржиналізму


Головною відмінністю американської школи маржиналізму від розробок австрійської та кембриджської шкіл став аналіз проблем виробництва й розподілу, що спирався на концепцію граничної продуктивності праці й капіталу. Засновником цієї школи був Дж. Б. Кларк, який вніс нові моменти в методологію маржиналізму, передусім ідею про статику й динаміку господарської системи. Під статикою Дж. Б. Кларк розумів певні умови, необхідні й достатні для встановлення рівноваги ринкової системи. На його думку, економіка має не один, а кілька станів рівноваги, тому в будь-який момент може перейти від статичного стану до динамічного. Динаміку вчений уявляв як повільний, безкризовий перехід від одного стану рівноваги до іншого. Таким чином, принципи статики й динаміки, що застосовуються у фізичних дослідженнях, було перенесено на вивчення економічних явищ, які багато в чому є породженням суспільних відносин.Процеси виробництва й розподілу Дж. Б. Кларк розглядав з позицій маржиналізму, тобто у вигляді діяльності раціональних суб'єктів: робітника, грошового капіталіста та підприємця. Робітник вкладає у виробництво свою працю, розраховуючи на заробітну плату, а власник грошового капіталу сподівається на отримання відсотка. Прибуток підприємця в статичній ситуації дорівнює нулю, і тільки в умовах динамічного розвитку підприємець має додатковий доход.

Лідер американської школи не обмежився новою інтерпретацією теорії факторів виробництва. Він прагнув вирішити реальну проблему, яка має велике значення для окремого підприємства - як визначити найкращу пропорцію між витратами факторів виробництва, що відповідає стану рівноваги? Пошук відповіді потребував упровадження понять граничної продуктивності факторів виробництва на основі законів спадної продуктивності праці й капіталу. Граничну продуктивність Дж. Б. Кларк поставив у залежність від обсягу факторів виробництва. Наприклад, закон спадної продуктивності праці діє так: якщо обсяг грошового капіталу постійний, а кількість робітників збільшується, кожен новий робітник вироблятиме дедалі меншу, спадну кількість продукту. Рано чи пізно черговий робітник стає граничним: він виробляє продукт, ціна якого дорівнює ринковій заробітній платі. Саме його продуктивність Дж. Б. Кларк назвав граничною, а отриманий результат - граничним продуктом. У цьому разі кількість робітників досягла оптимального значення, яке відповідає рівновазі; граничний робітник має стати останнім, хто зайнятий на підприємстві.Економісти американської школи стверджували, що в кожній виробничій одиниці статичної економіки можливе встановлення оптимального співвідношення витрат виробництва, яке забезпечує мак-симізацію випуску продукції. Це співвідношення, коли гранична продуктивність праці та гранична продуктивність капіталу дорівнюватимуть відповідно ринковим значенням заробітної плати та відсотка.Місце американської школи маржиналізму в сучасній економічній теорії визначають ті її положення, що належать до факторного аналізу витрат виробництва в межах окремого підприємства. Маються на увазі виробничі функції й подібні економіко-математичні моделі, за допомогою яких визначаються кількісні залежності між витратами виробництва й обсягом виготовленої продукції.


65. Особливості англійської економіки в період монополістичної конкуренції


З переходом до монополістичного капіталізму Англія втрачає свою промислову першість на світових ринках, якою вона кори-стувалася в середині XIX ст. як країна, в якій уперше виникло фабричне виробництво. Починаючи з 70-х років XIX ст. темпи зростання промислового виробництва в Англії значно уповільнюються. Якщо в період з 1815 р. до початку 70-х років середньорічний приріст промислової продукції тут становив 3,4%. то з початку 70-х років і до 1914 р. він досягав лише 1,7%, унаслідок чого питома вага Англії у світовому промисловому виробництві неухильно зменшується. Якщо в середині XIX ст. вона виробляла близько половини світової промислової продукції, то в 1914р. - тільки одну сьому.Це явище обумовлюється насамперед тим, що Англія першою у світі здійснила промисловий переворот і в період, який розглядається, її промислове обладнання було вже як морально, так і фізично застаріле. Крім того, маючи величезну кількість колоній, які в 100 разів перевищували за площею метрополію, англійські підприємці надавали перевагу вивозу капіталу туди, що значно зменшувало розміри капіталовкладень у самій Англії, гальмувало оновлення основного капіталу, стримувало запровадження досягнень науки та техніки. Також досить велику роль відігравала й політика протекціонізму, яка проводилася провідними державами у поєднанні з їх експансією на світові ринки. При збереженні політики фрітредерства з боку Англії, це звузило ринки для англій-ських товарів, особливо якщо врахувати те, що США і Німеччина мали підприємства, обладнані сучасною технікою, завдяки чому могли знизити собівартість своєї продукції і перетворити продукцію Англії у неконкурентоспроможну.Становище англійської економіки ускладнила світова аграрна криза, викликана надходженням на європейський ринок дешевого американського хліба. Вона розпочалася у 1874 р. та тривала 20 років. У результаті кризи Англія втратила свою аграрну базу й все більше залежала від імпорту хліба, що стало дестабілізуючим чинником у розвитку її економіки, робило залежною від змін цін на світовому ринку сільськогосподарської продукції.Негативно впливало на розвиток англійської економіки також недооцінювання значення використання електроенергії. Наслідком цього була низька енергоозброєність праці порівняно зі США та Німеччиною, особливо в старих галузях економіки.Зростаючий вивіз капіталу обумовив його нестачу у власній економіці, тому великого значення набуває мобілізація грошових коштів та капіталів з допомогою акціонерних компаній, причому для залучення заощаджень трудящих та дрібної буржуазії в Англії дозволяється випускати акції номіналом до 1 ф. ст. Таким чином створюються передумови монополізації промисловості, насамперед у нових галузях а також у воєнно-промисловому комплексі. Водночас у старих, традиційних галузях англійської промисловості цей процес відбувається надзвичайно повільно.Повільний процес монополізації англійської промисловості обумовлений низкою причин.Разом з тим банківський капітал за темпами монополізації та централізації значно випереджав промисловий, п'ять великих банків (Big five, Велика п'ятірка) мали 40% загальної суми всіх банківських капіталів країни.У результаті частка Англії у світовому промисловому виробництві впала, вона втратила свою світову промислову першість. Проте слід зауважити, що втрата світової гегемонії відбувалася повільно, а доходи всіх верств населення продовжували зростати. Національний дохід Англії в останній чверті XIX ст. виріс втричі, а доходи підприємців від зарубіжних капіталовкладень збільши-лися в дев'ять разів. Залишався найпотужнішим у світі її воєнний флот, на який витрачалося близько половини всіх видатків державного бюджету.


66. Кембріджська школа.


У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842-1924). У центрі наукових пошуків Маршалла - ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Суть його теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні двох груп факторів, що впливають на ринкову ціну. А. Маршалл одним із перших звязав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діаграми, які показують зміни в ціні й кількості продукту для товарів з різним Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. А. Маршалл указував на те, що земля, праця, капітал як фактори виробництва виконують подвійну функцію. Артур Пігу (1877-1959) - представник кембріджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пігу - автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. У книжці "Економічна теорія добробуту" (1924) Пігу розвинув принцип "найбільшого блага для найбільшої кількості людей". Ральф Джорж Хоутрі (1879-1975), англійський економіст, представник кембріджської школи, теоретичні розробки якого дістали не тільки схвалення науковців, а й практичне застосування. Найбільш відомі його праці "Добра й погана торгівля" (1913), "Капітал і зайнятість" (1937). Хоутрі розглядав економічну діяльність у тісному взаємозвязку з політикою та етикою, владою держави, психологією. Його заслугою було твердження, що багатство й доходи розподіляються між людьми нерівномірно, а це є наслідком індивідуалістичного принципу ведення економіки. Тому Хоутрі вважав, що ідеальною є така економічна система, яка використовує здатність людини до колективної діяльності.

Основне поняття в системі Хоутрі - це прагнення прибутку.

Хоутрі вважав, що за допомогою самих тільки грошових маніпуляцій можна поставити економічний цикл під контроль.


67. Економічна теорія Маршала


У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842-1924). У центрі наукових пошуків Маршалла - ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Середню ціну Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції. А. Маршалл одним із перших зв'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діаграми, які показують зміни в ціні й кількості продукту для товарів з різним ступенем еластичності: від низької до високої. Ринок Маршалл розглядав як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. На ринку в процесі й під час обміну товарами пропозиція й попит перебувають у тимчасовій рівновазі. А. Маршалл розрізняв дію трьох періодів часу. Протягом короткого періоду пропозиція товару обмежується його запасом. Ціна визначається цим запасом і не відбувається змін у обсязі виробництва.Протягом триваліших проміжків часу пропозиція залежатиме від витрат на виробництво товару. У дуже тривалих часових масштабах ціна залежатиме від витрат на підготовку робочої сили і виготовлення обладнання, необхідного для виробництва цього товару". Далі автор звертається до добре відомого закону заміщення, який полягає в тім, що виробники завжди, коли це можливо, замінятимуть дорогі фактори й методи виробництва дешевшими. Тому міра можливого заміщення фактора визначає його еластичність. Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із факторів виробництва - земля, праця, капітал і підприємницька діяльність - також підлягають дії попиту і пропозиції. Фактори виробництва (включаючи працю) створюють справжню вартість виробництва, яку відображено в ціні їх пропозицій. Ціна попиту відображає їхню граничну продуктивність. Таким чином, теорія розподілу є доповненням до загальної теорії вартості. Рушійною силою економіки Маршалл вважав свободу й конкуренцію. Великого значення він надавав також грошам. Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримувався думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу. Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спостерігається в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зростання віддачі капіталу.


68. Уповільнення темпів економічного зростання Франції та його причини


У середині XIX ст. Франція за рівнем промислового розвитку посідала друге місце у світі, але наприкінці XIX ст. вона відстала від США та Німеччини і перейшла на четверте місце.Важливою причиною уповільнення темпів економічного розвитку Франції була традиційна структура її промисловості, в якій переважали підприємства, що виробляли предмети розкоші (модний одяг, парфумерію, ювелірні вироби тощо). Це зумовлювало існування дрібних підприємств та стримувало концентрацію промислового капіталу; ця сама причина певною мірою пояснює вузькість внутрішнього ринку країни. Проте вузькість внутрішнього ринку посилювалася також демографічною структурою Франції, у якій переважало сільське населення, господарство якого здебільшого мало парцелярний характер, що унеможливлювало розвиток його товарності та сприяло збереженню напівнатуральних рис.Промисловість країни завжди відчувала нестачу сировини та палива, особливо вугілля; привізна сировина значно підвищувала собівартість французьких товарів, знижувала конкурентоспроможність їх на світовому ринку. У період, що розглядається, ситуація значно погіршилася у зв'язку з поразкою Франції у Франко-Пруській війні, в якій вона зазнала значних матеріальних та територіальних збитків. Німеччина анексувала два найбільші промислове розвинуті департаменти Франції - Ельзас та Лотарингію, де розташований найбільший в Західній Європі залізорудний басейн.Відчутними були й інші втрати: воєнні видатки становили близько 16 млрд. фр., Франція повинна була у короткий термін сплатити 5 млрд. фр. контрибуції. Війна забрала життя 1,5млн французів, або 3,5% населення, що також негативно вплинуло на внутрішній ринок країни, а отже й на обсяги виробництва. Все це певною мірою стримувало концентрацію промислового капіталу та утворення монополій. Проте у зв'язку з мілітаризацією економіки, викликаною протистоянням провідних країн світу та створенням воєнно-політичних блоків, на початку XX ст. відбуваються значні зміни в розвитку важкої промисловості, країна досягає певних успіхів у розвитку автомобілебудування, авіабудування, суднобудування. Так, за рівнем розвитку автомобілебудування Франція займає друге місце у світі (після США). Зростають на початку сторіччя й обсяги виробництва чавуну та сталі, видобутку вугілля, але загалом темпи економічного розвитку країни залишаються низькими.Будучи третьою колоніальною державою світу, Франція не використовувала свої колонії як сировинні бази та ринки збуту, вони, навпаки, були значним об'єктом видатків державного бюджету, вимагаючи значних коштів на утримання чиновників та значних воєнних сил.


69. Становлення ринкового господарства в Україні


Визвольна війна 1648-1676pp. стала переломним моментом у житті українського народу, круто змінивши його долю. Наслідком війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження української державності у вигляді козацько-гетьманської держави.У результаті визвольної війни українського народу середини XVIст., на більшій частині України основними стали державна, козацька, селянська форми землеволодіння, було скасовано кріпосне право. B основному було ліквідовано велике й середнє землеволодіння польських феодалів, фільварково-панщинну систему господарювання й кріпацтво. Набула поширення козацько-селянська земельна власність. Козаки та селяни вступали в товарно-грошові відносини, що сприяло перетворенню їхніх господарств у товарні. Набирало сили й промислове виробництво, йшов процес утворення загальноукраїнського ринку як складового елемента європейського та світового ринків. Економічна політика, що проводилася Б. Хмельницьким була спрямована на економічний розвиток за допомогою активного втручання державної влади у господарське життя.. Водночас у другій половині XVII-XVIII ст. еволюція соціальних відносин і розвиток народного господарства України відбувається у складних суспільно-політичних умовах. Об'єднання в 1654 p. української держави з російською сприяло розвиткові продуктивних сил у сільському господарстві, ремесла й промислів, піднесенню мануфактурного виробництва та зростанню міст.Незважаючи на вкрай несприятливі умови, в економіці Лівобережної України з'являються паростки торговельно-підприємницького укладу у вигляді торговельного капіталу, підприємництва, поширення найманої праці тощо. Особливо важливим етапом у формуванні певної структури народного господарства України стали роки правління Петра 1. Дбаючи про розвиток мануфактурного виробництва, торговельних зв'язків Росії, Петро I спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Великої шкоди петровська політика завдала українській торгівлі - як зовнішній, так і внутрішній. Високими митами та заборонами були перекриті можливості для українського купецтва у вже налагодженій міжнародній торгівлі. Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів (горілка, тютюн) вивіз на певний час зовсім заборонявся. Усе це надзвичайно негативно позначається на економіці України, активно сприяючи перетворенню її на російську колонію, ринок сировини та збуту для російської промисловості. Цей процес прискорюється в наступні часи, а в період гетьманування останнього гетьмана К. Розумовського внаслідок скасування митних кордонів між Україною і Росією (1754 р.) економіка України стає складовою частиною російської в рамках всеросійського ринку, що формується, і цим самим остаточно скасовуються залишки української автономії.


70. Ринкова еволюція України після реформ 1848 та 1861 рр. у відображенні представників української економічної думки


Основна увага представників різних шкіл української економічної науки пореформеного періоду була зосереджена на питаннях ринкового розвитку, зокрема перспектив народногосподарської еволюції, долі капіталізму в країні, подолання відставання соціально-економічному розвиткові від західних держав, індустріалізації виробництва тощо. Особливо гостро стояло аграрію питання, зокрема про "прусський" чи "американський" тип капіталістичного розвитку. Українські дослідники, враховуючи специфіку підлеглого становища України в складі двох імперій та особливості національного розвитку, а також вивчаючи переваги ринкового господарства в країнах Західної Європи, намагалися використати і позитивний світовий досвід, і національні особливості становлення підприємницьких відносин. Але в цілому праці названих економістів були спрямовані, насамперед, на дослідження українських реалій пореформеного розвитку. Українські дослідники висвітлювали національний аспект різноманітних проблем соціально-економічної еволюції країни (питання розвитку сільського господарства, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, створення національного ринку, кустарного виробництва та кооперації, концентрації та монополізації виробництва, сутності криз та циклічності економічного розвитку географічного розміщення бюджетних доходів і витрат, питання соціально-класової структури суспільства тощо).

Особливе місце в дослідженні процесів генезису ринкового господарства належить І. В. Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р.під час становлення капіталістичних відносин у 70-80-х рр. ІX ст. Будучи послідовником класичної школи політичної економії та високо оцінюючи внесок А. Сміта і Д. Рікардо до скарбниці світової економічної теорії, І. В. Вернадський не тільки аналізував теоретичні постулати західноєвропейських економістів, а й намагався використати їх для дослідження російської дійсності та Критики феодально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, котрі заважають становленню нових ринкових відносин.

Після селянської реформи вчений однозначно стає на позиції захисту підприємницьких відносин, які зароджуються, виступає прихильником великого виробництва й капіталу, вважаючи, що вони сприяють поділові праці та застосуванню в господарстві машин, які, у свою чергу, підвищують ефективність праці та суспільного виробництва в цілому.


. Дослідження особливостей розвитку ринкового господарства України на зламі 19-20ст.


Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий розвиток ринкового господарства. Реформи 1860-1870-х років відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, дали можливість утвердитись їм як пануючій системі. Саме ці реформи дозволили зламати феодальні відносини, завершити промисловий переворот, сформувати ті соціальні групи, які притаманні ринковій економіці. Серед зубожілих селян формується ринок робочої сили, який забезпечує не лише сільське господарство наймитами, але й промисловість вільнонайманими робітниками, що сприяє розширенню внутрішнього ринку. На території України будівництво залізниць розпочинається відразу ж після відміни кріпацтва. Перші залізниці звязали Одесу з Києвом і проходили через головні хліборобні губернії - Київську, Подільську, Херсонську.Залізничне будівництво викликало величезний попит на продукцію важкої індустрії: потреба в рейках, паливі потягла за собою небачене зростання важкої промисловості в Україні. В Донбасі на основі надзвичайно багатих родовищ криворізької залізної руди та донецького камяного вугілля виросла потужна гірничо-металургійна база, яка швидко випередила старий гірничо-металургійний Урал. У Донбасі зосереджується до 70% всеросійського виробництва вугілля. Зявляються центри сільськогосподарського машинобудування, металургійного виробництва. Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної фінансово-кредитної системи, що передбачало проведення ряду реформ. В Україні функціонувало три контори Державного банку - в Києві, Харкові та Одесі, а також 24 його філії в інших містах У 1894 p. за участю міністра фінансів С. Ю. Вітте був розроблений та затверджений новий статут Державного банку, який значно розширював його функції. Перед банком було поставлене завдання сприяти через короткотермінові кредити вітчизняній торгівлі, промисловості та сільському господарству, полегшити грошовий обіг, зміцнити грошову та кредитну систему. В 1897 p. банку надано право здійснювати грошову емісію. Серед банків, які належали державі, варто назвати Селянський (заснований 1882 p.) та Дворянський (заснований 1885 p.). Державний селянський банк знаходився у віданні Міністерства фінансів і мав в Україні 9 філій.. В 1897 p. було прийнято закон "Про карбування та випуск в обіг золотих монет", відповідно до якого було випущено золоті монети номіналом 5 крб., 10 крб. (червінець), 7,5 крб. (напівімперіал) та 15 крб. (імперіал). Золотий карбованець дорівнював 9,774 г чистого золота. Грошова реформа 1895-1897 pp. мала прогресивне значення. Вона зміцнила фінансово-кредитну систему країни, сприяла розвитку економіки, розширенню торгівлі й зовнішньоекономічних звязків, посилила приплив вітчизняних та іноземних капіталів у економіку, і до кінця сторіччя Росія перетворилася з аграрної в аграрно-індустріальну державу із середнім рівнем розвитку. Фабричне виробництво було поширене перш за все в галузях видобувної промисловості та первинної переробки сировини (нафтодобувна, озокеритна, соледобувна, а також паперова, тютюнова, цегельна промисловість тощо). Досить велику роль відіграє іноземний капітал, за рахунок якого створюються великі підприємства; переважаючою була його роль і в оптовій торгівлі.

72. Розвиток світового капіталістичного господарства на поч.20 ст.й у період Першої світової війни


Становлення системи регульованого капіталізму.Як відомо, Перша світова війна стала безпосередньою причиною розвалу трьох багатонаціональних (Російської, Австро-Угорської та Оттоманської) та однієї мононаціональної (Німецької) імперій, що обумовило появу численних державних новоутворень, з яких не всі зуміли утвердитися на світовій геополітичній арені як самостійні держави. Наприкінці війни спробу відновити свою незалежність і державність зробила й Україна, землі якої були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями. Будучи членами різних антагоністичних воєнно-політичних угруповань, що протиборствували у війні, ці держави поступово втрачали свій воєнно-економічний та політичний потенціал. Російська імперія охоплювала більшу частину українських земель. Війна висунула колосальні вимоги до економіки країн, що воювали, та поставила на перший план питання переходу економіки на воєнні рейки.Війна спричинила значні зміни в економіці країни, змінилися співвідношення у темпах розвитку галузей народного господарства. Загальне зростання виробництва промислової продукції у роки війни відбувалося лише за рахунок виробництва вкрай необхідної воєнної продукції (якщо у 1913 р. вважати промислове виробництво за 100 %, то у 1917 р. воно складало майже 170 %), у той час як виробництво продукції інших галузей скорочувалося (до 54 % у 1917 р.). Війна визначила найголовніші проблеми економіки: транспорт, паливо, продовольство, трудові ресурси, фінанси. Ці ж проблеми стали основними і для українських губерній. Заліниці перевозили більшу частину вантажів. Початок війни не означав припинення залізничного будівництва, у 1916 р. здано до експлуатації більше 4000 км залізничних шляхів, але переважно на сході. У той же час значна частина залізниць залишилася на окупованій території, змінюється і напрямок вантажопотоків. Залізниці України були запружені воєнними перевезеннями, не вистачало локомотивів і вагонів, а для ремонту наявного складу бракувало кваліфікованих робітників, які були мобілізовані до діючої армії. Робота транспорту безпосередньо була повязана із проблемою палива, а видобуток вугілля у Донбасі вже у 1916 р. починає знижуватися (за три місяці 1916 р. видобуток вугілля зменшився на 17 %). Замінники ж вугілля (торф, дрова) також вимагали доставки до залізниць, але не вистачало коней та фуражу для них. Через нестачу палива наприкінці 1916 р. почали закриватися заводи, деякі підприємства працювали не на повну потужність.Надзвичайно напружений стан склався з продовольчим постачанням армії та промислових центрів. Варто зазначити, що хліб у країні був, у звязку з припиненням його експорту навіть спостерігались деякі надлишки в руках безпосередніх виробників, але постачання його у великі міста та промислові центри значно зменшилося. Причиною цього були не лише транспортні незгоди, але й надзвичайно невигідна конюнктура. Уряд був змушений піти на адміністративні заходи: у грудні 1916 р. було запроваджено обовязкове постачання хліба державі за твердими цінами. У той же час сільське господарство опинилося у надзвичайно тяжких умовах: не вистачало найнеобхіднішого реманенту, а його виробництво у 1917 р. майже зовсім припинилося, скоротившись по імперії до 2,1 % від довоєнного рівня. Імпорт через Чорне та Балтійське моря також став майже неможливим (у війну вступила Туреччина на боці Троїстого союзу, а Прибалтика була окупована німцями), можна було використовувати лише порти Архангельськ та Владивосток. Власне, можна сказати, що Російська імперія опинилася у стані блокади.Скочувалися і податкові надходження: поземельний, з нерухомості, з промисловості та ін. Внутрішні та зовнішні позички складали на 1 серпня 1917 р. більше 409 млрд крб. Усе це обумовило зростаючу інфляцію (до лютого 1917 р. карбованець дорівнював 27 довоєнним копійкам, а ціни на споживчі товари зросли у 4-5 разів), різке падіння споживання, перш за все серед робітників. Унаслідок Першої світової війни було підірвано сільське господарство, зруйновано залізниці. Справжнім лихом стала постійна нестача найнеобхіднішого, до того ж Польська ліквідаційна комісія проголосила економічну блокаду Галичини. Уряд змушений був піти на монополізацію продажу збіжжя, хліба, деяких інших сільськогосподарських продуктів; запроваджувалися заходи проти спекуляції та спроби регуляції розподілу продуктів харчування. Після певної підготовки було проведено грошову реформу, відповідно до якої з 4 квітня запроваджувалася національна валюта - гривня та карбованець.


73. Світова економічна криза 1929-1933 років та економічні дослідження в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації


Економічна криза 1929-1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні звязки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки. Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд дол., то в березні 1933 p. - лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт - на 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 p. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 p.Соціальне та економічне становище країни стало критичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з економічної кризи.Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора госг подарського життя країни. Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. Вперше зявилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок - на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 p. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., виплавлення чавуну - на 53 %, ціни на сільськогосподарську (продукцію знизилися на 34%. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 p.У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у звязку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Великобританії прискорити вихід з економічної кризи. Країни "стерлінгового блоку" зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 -1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад ЗО тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Лише на 25 % були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20 % - будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й ЗО % від рівня 1929 p. В 1928 -1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.Японія в середині 1929 p. опинилася в епіцентрі світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства країни - торгівля - зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробництво сільськогосподарської, на 32 % - промислової продукції. У тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, металургійна, -машинобудівна галузі. виробництво шовкових тканин зменшилося в 4 рази. У роки економічної кризи налічувалося до 10 млн безробітних. У середині 30-х років в Японії виплавляли сталі менше, ніж у Бельгії, чавуну дещо більше, ніж у Люксембургу.


74. Економічний розвиток європейських країн і США у період Другої світової війни


У роки війни в більшості країн г-ство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. США. Обсяг промислового в-цтва США значно зріс. У 1939-1944 pp. виплавка сталі збільшилася на 70%, електросталі, легованої сталі - більше ніж у 4 рази, видобуток кам'яного вугілля - на 60 %, а коксівного - в 4 рази. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна галузі. Найшвидше розвивалася суднобудівна промисловість. Лише за 1943 p. американці збудували флот, рівнозначний усій англійській флотилії 1939 р. Ніде в світі військова промисловість не розвивалася такими швидкими темпами, як у США. Впроваджені нові п-ства та найновіше устаткування на суму 25 млрд дол. В усіх галузях застосовувалися новітні досягнення науковотехніч.прогресу, механізація, автоматизація, стандартизація, спеціалізація.У воєнній промисловості продуктивність праці зросла. У 1943 р. обсяг промислового виробництва подвоївся порівняно з 1937 р. США - єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла виробництво товарів мирного призначення. Різко збільшилися державні капіталовкладення в економіку. За державний кошт будувались і модернізувались заводи. У воєнні роки тривав процес концентрації виробництва, зокрема в хімічній, металургійній, газонафтовій, машинобудівній галузях. Незважаючи на незначне розширення посівних площ обсяг с/г в-цтва у США зріс порівняно. Кон'юнктура сприяла підвищенню цін на с/г продукцію. Це дало можливість фермерам оновити і розширити матеріально-технічну базу своїх го-ств. Технічний прогрес стимулював підвищення продуктивності праці. Фермери не тільки повністю забезпечували продовольством своє населення, а й експортували с/г продукцію в десятки країн світу.США захопили головні позиції в економіці більшості країн.Загальні втрати Великобританії оцінюються в близько 1/4 національного багатства країни. Ще напередодні війни прем'єр-міністр Великобританії У. Черчіль виробив надзвичайні заходи щодо переведення мирної економіки на воєнний лад. У 1939-1945 pp., напружуючи всі людські й матеріальні ресурси, промисловість Великобританії налагодила масове в-цтво літаків, танків, гармат, інших видів зброї та боєприпасів. Імпорт сировини надходив до Британських островів з перебоями. Німецькі підводні човни знищили 1/3 торгового флоту Великобританії. В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 р., залізної руди - у 12 раз. В-цтво с/г продукції скоротилося наполовину. Через нестачу трудових ресурсів припинився обробіток землі на 1,5 млн га. Наприкінці війни Британська імперія формально не припинила свого існування. В Африці вона навіть "заокруглила" власні колоніальні володіння за рахунок Лівії та Сомалі. Проте в інших районах світу, де її вплив до війни був особливо сильним (Близький Сх., Індія, Пд-Сх. Азія), вже господарювали США, витіснивши союзників - Великобританію та Францію. Великобританія, хоч і перемогла у другій світовій війні фашистську Німеччину, зберегти могутню імперію вже не мала сил, розвалилася, що було, закономірно. Франція до 1939 p. була однією з найрозвиненіших держав світу. Спираючись на високий промисловий потенціал,с/г, фінанси, уряд міг захистити країну від німецько-фашистських загарбників. Однак того не сталося. У результаті цього в червні 1940 p. Францію окупувала гітлерівська Німеччина. Понад 4 роки французькою економікою повністю розпоряджалися німецькі загарбники.. Рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. В-цтво продукції с/г зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів.Фашистська Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Ще з середини 30-х р. гітлерівська адміністрація вела відкриту тотальну підготовку до війни. Було запроваджено карткову с-му на харчові продукти і промислові товари широкого вжитку. Від експлуатації господарств Франції, Бельгії, Голландії, Угорщини, Румунії, Болгарії, Словаччини німці отримали величезний прибуток. З цих країн на заводи Німеччини надходили стратегічні ресурси. Спад у воєнній фашистській промисловості настав уже в 1942 p. Держави антигітлерівської коаліції набагато випередили супротивника у в-цтві різних видів озброєння. У результаті другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Так, уже під час війни розподіл запасів золота в розвинених країнах набув ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки. У США за 4 р. (1938-1941) запаси золота збільшилися в півтори рази, а у Великобританії знижувалися. У деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованість: Проте ні збільшені під час війни податки, ні зростаючі державні позики не спроможні були ліквідувати дефіцит державних бюджетів воюючих країн


. Історичні передумови виникнення кейнсіанства


Аж до 30-х років ХХ ст. серед учених-економістів панувала думка, що за допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги - коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, так само як і на ринку праці й капіталу. Найбільш наочним свідченням цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше вказати способи подолання криз. Багато економістів звязували настання криз і наступних піднесень з настроями оптимізму чи песимізму в бізнесменів. Існували теорії, які пояснювали кризи порушенням пропорцій між галузями господарства, або навіть банківською процентною політикою.З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми автоматичного ринкового саморегулювання. На рубежі ХХ ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими.Але найбільш гостро нездатність капіталістичної економіки до планомірного розвитку проявилася у роки світової економічної кризи 1929-1933 рр. та наступної депресії 30-х років. 1933 р. в капіталістичних країнах налічувалося 33 млн безробітних, у тім числі в США - 16 млн, що становило одну третину всієї робочої сили. У промисловості США виробничі потужності функціонували лише на 50 %, а в Англії - ще менше. До 1933 р. промислове виробництво та національний дохід США знизилися більше ніж на половину. Інвестиційна діяльність у деякі роки кризи повністю припинялася. Вихід з кризи був настільки тривалим та болісним, що навіть у 1938 р. рівень виробництва в багатьох країнах не досяг показни- ків 1929 р.Економічна криза 1929-33 рр. продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.Перші кроки у цьому напрямку було зроблено у США реалізацією "Нового курсу" президента Ф. Рузвельта.Попервах посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей", англійський економіст Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.


76. Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса


Кейнсіанство - одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій - Джона Мейнарда Кейнса (1883 - 1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.На всіх етапах своєї діяльності Кейнс проявляв особливий інтерес до застосування економічної теорії в рішенні конкретних прикладних проблем економічної політики.Йому властива була майже систематична участь у розробці практичних рекомендацій для економічної політики уряду Великобританії.З 1942р. до своєї смерті був директором Англійського банку.В 20-30рр. виступив з рядом робіт з економічних питань. Найбільш відомою є його книга "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936р.). В ній він сформулював основні положення тієї системи поглядів, яка одержала назву кейнсіанство.Однією з головних теорій Кейнса є ідея державного регулювання ринкової економіки, а тому Кейнс увійшов у історію економічною науки саме як розробник теорії і програми такого регулювання, сформульованого ним у формі загальної теорії зайнятості. На відміну від класиків та неокласиків Кейнс не розглядав капіталізм, як систему економічних гармоній. Він говорить про притаманні цьому суспільству недоліки. Основними з них він вважав не повне використання виробничих та трудових ресурсів, кризи, безробіття. ð Кейнс зробив спробу дослідити причини цих недоліків і розробив конструктивні рекомендації щодо їх усунення.На думку Кейнса головна причина криз та безробіття - недостатність сукупного попиту. Його недостатність обумовлена дією основного психологічного закону. Згідно з цим законом зі зростанням доходу збільшується і споживання, але не тією мірою, якою збільшується доход, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це стримує зростання попиту і споживання.Тому в центрі теорії Кейнса - проблема факторів, що визначає величину попиту та його зростанням.Досліджуючи цю систему Кейнс ввів такі поняття, як схильність до споживання - це доля споживання в національному доході; схильність до заощадження визначається чистиною доходу, що заощаджується; схильність до інвестицій - частина національного доходу, яка йде на розширення виробництва; переваги ліквідності, прагнення перетворити в позичкову форму; гранична ефективність капіталу - норма прибутку тощо.На перший план висувається споживання і найважливішою категорією є категорія ефективності попиту.Кейнс розрізняв двоякий попит - споживчий та інвестиційний (виробничий) на засоби виробництва. Кенс розглядає ефективний попит у звязку з дією 3-ох факторів - схильність до споживання. Цей фактор визначає величину споживчого попиту, його недостатність обумовлена дією психологічного закону, однак вона може бути компенсована за рахунок другого фактору - схильності до інвестицій. Цей фактор визначає величину інвестиційного попиту. Саме інвестиціям Кейнс відводить визначну роль у визначенні розмірів зайнятості, ріст інвестицій розглядався як найважливіший у забезпеченні ефективного попиту, однак на думку Кейнса ефективний інвестиційний попит недостатній, це обумовлено спадною граничною ефективністю капіталу, та стійким рівнем відсотка; внаслідок перевага ліквідності - грошова форма капіталу, як найбільш зручної. Тому третій фактор - перевага ліквідності. Цей фактор спричиняє зворотну дію на ефективний попит, в результаті відбувається невідповідність сукупного попиту - сукупній пропозиції.Зясувавши причини, що породжують недоліки капіталістичної системи та фактори, які на них впливають, Кейнс розробив практичні рекомендації по їх усуненню - економічну програму державного регулювання економіки.На думку Кейнса держава повинна стимулювати підвищення ефективного попиту, перш за все - інвестиційного, продуктивного, за рахунок бюджетних методів (система державних закупівель і домовленостей), за рахунок заходів по підвищенню граничної ефективності капіталу і знищенню норми процента за допомогою помірної інфляції, впровадження пільгової (заохочувальної) для корпорацій системи податків, державного субсидіювання з метою росту виробництва. Таким чином податки і займи розглядалися Кейнсом як інструмент антициклічного регулювання. Він пропонував розвиток будь-якого виробництва, підтримку його з боку держави. В цілому економічна теорія та програма Кейнса спричинили величезний вплив на розвиток економічної науки та економічну політику провідних країн світу.До мультиплікатора Кейнса додали акселератор.


77. Поширення кейнсіанства в різних країнах


Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динаічічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.Вивчаючи неокейнсіанство, слід мати на увазі, що в ньому домінують дві тенденції: американська, пов'язана з іменами ряду економістів США, та європейська, репрезентована передовсім дослідженнями французьких учених. Отже, необхідно послідовно розглянути концепції цих учених-неокейнсіанців.У СІЛА ідеї Дж. М. Кейнса розвивали ще з 30-х pp. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен (1887-1975) та С.Харріс (1897-1974). Ґрунтовне вивчення їхніх концепцій (насамперед інвестиційної теорії циклу) допоможе усвідомити загальні риси (особливості) американського неокейнсіанства. Так, по-перше, його характерною рисою є те, що в поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає в "коливаннях динаміки інвестицій". Капіталовкладення набувають характеру своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні. По-друге, американські неокейнсіанці доповнили концепцію мультиплікатора Кейнса концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв"язок між національним доходом та інвестиціями. По-третє, велике значення в неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні (незалежні від руху споживання або національного доходу) та похідні інвестиції (пов'язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу). Саме останній тип інвестицій бере участь у моделі "мультиплікатор-акселера-тор". По-четверте, американські послідовники Кейнса змінили метод перманентного регулювання й спрямування приватних і державних інвестицій на метод маневрування державними витратами (видатками) залежно від економічної кон'юнктури (незважаючи на можливий дефіцит державного бюджету). Він є основною складовою концепції "вбудованих" стабілізаторів і неокейнсіансь-ких антициклічних програм, які теж слід докладно розглянути.Далі необхідно перейти до вивчення неокейнсіанства у Франції. Його особливістю є те, що деякі французькі економісти вважали необов'язковим положення Дж. М. Кейнса щодо регулювання позичкового процента як засобу стимулювання нових інвестицій. Вони запропонували використання індикативного методу планування економіки як визначального засобу забезпечення незгасання інвестиційного процесу. Слід розглянути концепцію індикативного планування, автором якої є Ф. Перру і яка справила значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції.


. Неокейнсіанські теорії економічного зростання


Розподіл темпів росту за країнами і порівняння результатів за період 1950-1970 років із результатами попередніх 80 років свідчить про найбільші успіхи насамперед Західної Європи та Японії .Якщо до 1960 року найвищі показники темпів зростання серед європейських країн демонструвала Німеччина, то вже в період від 3960 до 1970 року, економічний розвиток стає рівномірнішим. Ситуація 1960-х років характеризувалася як загальним прискоренням економічного зростання, так і певною уніфікацією його параметрів. Виняток становила хіба що Велика Британія, хоча й у цій країні темпи розвитку починаючи з повоєнного періоду були найвищими за період від 1870 до 1960 року. Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання.Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання. У Західній Європі виникнення економіки, ґрунтованої на принципах взаємної співпраці та соціального партнерства сприяло об'єднанню інтересів власників капіталу, роботодавців, профспілок як представників інтересів найманих працівників та держави в єдиній політиці економічного зростання.Виробництво сировини, енергії і продуктів харчування за межами національної економіки також забезпечувало великий потенціал для розвитку провідних країн світу шляхом використання потенціалу менш розвинених країн. Розглядаючи спрощену, однофакторну модель економічного зростання Харрода-Домара, зазначимо її основні риси: -визначення вирішального умовою динамічної рівноваги(поступального руху) ринкової економіки, постійних (сталих) темпів економічного зростання;-визнання постійності в тривалому періоді норми нагромаджень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (маржинальний коефіцієнт);-пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки;-визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, своєю чергою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття;-визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заощаджень - причиною неповної зайнятості. Звідси - лише рівність Інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.Дослідження умов і факторів економічного зростання означало трансформацію статичного підходу в динамічний. Можливість існування сталої динамічної рівноваги доводиться в праці британського вченого Дж. Міда "Неокласична теорія економічного зростання" (1961).

79. Посткейнсіанство


Історично посткейнсіанство сформувалося злиттям двох наукових напрямків: англійського лівого кейнсіанства з центром у Кембріджі ( Дж. Робінсон - загальновизнаний лідер цієї течії), і американської групи економістів (Р. Клауер, П. Девідсон, А. Лейонхуфвуд, С. Вайнтрауб, Х. Мінскі та ін.). Ліві кейнсіанці, найбільш яскравим представником яких була Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983), а також Н. Калдор, П. Сраффа. варіант кейнсіанської теорії, спрямований на захист інтересів немонополістичного капіталу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників. Корінь зла представники цього напрямку бачать у недостатності "ефективного попиту", наслідком чого є безробіття та кризи. У посткейнсіанських теоріях розподілу розвинуто далі кейнсіанський постулат про рівність чистих інвестицій та добровільних заощаджень. Але, посткейнсіанці, аналізуючи механізм, що забезпечує вирівнювання очікуваних заощаджень та інвестицій, особливо наголошують на потребі змін у системі розподілу. Так, система розподілу за Калдором має забезпечувати відповідний рівень заощаджень." якщо заощаджень недостатньо, то треба збільшити доходи тих, хто більше заощаджує".Важливу роль у формуванні теоретичної концепції лівого кейнсіанства, яке виступає під гаслом "антимаржиналістської революції", крім Дж. Робінсон, відіграв один із представників кембріджської школи Пєро Сраффа. Його концепцію, викладену у книжці "Виробництво товарів за допомогою товарів" (1960) Сраффа відкидає неокласичну теорію формування вартості й розподілу, пориває з концепціями "граничної корисності" і "граничної продуктивності", повертаючись до теорії вартості Д. Рікардо. Конкуренцію в сучасній економіці західних країн Сраффа визнає за недосконалу. На його думку межами дальшого розширення виробництва для підприємця є проблеми реалізації виробленого товару, у результаті чого знижуються ціни і зростають витрати обігу. згідно з класичною теорією ціна є основною умовою вільної конкуренції. проте, вважає, що ціна на товари є не єдиним привілеєм для покупців. Факторами, що зумовлюють вибір ними того чи іншого товару, є його якість, торговельна марка тощо.Сраффа, а також Дж. Чемберлін наголошують, що у сучасній економіці чиста конкуренція є лише дефініцією, але такою є й чиста монополія. А отже, в реальній економіці ці дві тенденції тісно переплітаються, породжуючи одна одну. Критика ортодоксального кейнсіанства у США ведеться за такими основними напрямками. По-перше, "ортодокси" не розробляли теорії інфляції, відірвавши реальні процеси від процесів ціноутворення. У результаті цього їхні теорії циклу та рецепти антициклічної політики виявилися неспроможними за умов стагфляції. По-друге, вони ігнорували роль грошово-кредитних факторів та фінансової системи в цілому як причин, що породжували і стимулювали економічну нестабільність. Саме на цих проблемах зосереджує свою увагу нове кейнсіанство.


80. Кейнсіанська теорія та економічна політика


Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та практиці США. багато заходів, які проводилися у період "Нового курсу" було прямо "запозичено" в Кейнса: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських обєктів, курс на дефіцитне фінансування тощо. 1946 року . До початку 60-х рр. головним мотивом для здійснення тих чи інших заходів економічної політики, що впливали на економіку в цілому, була криза або загроза кризи. Проте досвід другої половини 50-х рр. показав, що антикризові заходи не забезпечують тривалого піднесення, високих та стійких темпів економічного зростання. Американські економісти дійшли висновку, що необхідно концентрувати увагу не на антикризових заходах, а на заходах зі стимулювання зростання, які водночас запобігатимуть і кризам. Таким чином, змінився головний мотив спрямування заходів державної економічної політики. Економісти, які посідали командні позиції в державних економічних органах у цей період, були переконаними кейнсіанцями. Погляди Кейнса поділяли і найближчі економічні радники Дж. Кеннеді та Л. Джонсона. Президент Кеннеді поклав в основу своєї економічної політики найновіші досягнення сучасної йому економічної науки. Необхідність стимулювання економіки почали визначати, виходячи з фактичного розриву між потенціальним та реальним валовим національним продуктом, а не із загрози можливої економічної кризи. Цю політику навіть назвали "новою економікою". Що стосується наступного десятиріччя, то на межі 70-х рр. важливе місце в економічній політиці уряду зайняла проблема контролювання інфляції. Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо у середині 60-х рр., коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансування, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо.Кейнсіанські концепції торували собі шлях і в інших західних країнах, зокрема на батьківщині їхнього автора - Великобританії. Тут іще 1944 р. було опубліковано урядову Білу книгу "Політика у сфері зайнятості" з обгрунтуванням урядової політики забезпечення максимального використання трудових ресурсів, а також підтримування на високому рівні урядових витрат з метою забезпечення попиту. Але на межі 70-80-х рр. кейнсіанська теорія і концепція державного регулювання економіки зазнала серйозних випробувань. Глибока світова криза 1974-1975 рр. показала слабкість і уразливість практичних рекомендацій кейнсіанства. Кейнсіанство і його модифіковані версії (неокейнсіанство та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної Нині кейнсіанство як теоретична система і як концепція економічної політики втратило колишню панівну роль і перебуває в опозиції до поширеної скрізь консервативної ортодоксії.

81. Стан економічного потенціалу України на момент проголошення незалежності


На момент проголошення незалежності молода держава у спадщину від Радянського Союзу отримала "величезне нагромадження невирішених у минулих століттях і десятиліттях проблем та дуже мало такого, що допомогло б вистояти на важких поворотах історії національного відродження". Українська економіка протягом багатьох років виконувала функції сировинного придатку; продукція, що вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала 1/3 від загального виробництва в республіці. Союзним урядом, особливо у 70-80-ті роки, постійно обмежувалися капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбувалося постійне "старіння" основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало однією з основних проблем української економіки, особливо помітних в умовах розбудови незалежної держави. Крім того, незалежна Українська держава отримала у спадок істотно деформовані пропорції у розвитку найважливіших галузей народного господарства, відставання сільського господарства, що базувалося на інвестиційній політиці "за залишковим принципом". У промисловості також спостерігалися негативні тенденції. Структура останньої, що склалася у довоєнний період, мало чим змінилася: переважали виробництво електроенергії, вугілля, чавуну, сталі, прокату чорних металів, коксу, мінеральних добрив, тобто практично були відсутні сучасні наукоємні виробництва, щоправда, за винятком військово-промислового комплексу. Негативні тенденції української економіки в момент переходу до незалежності посилювалися вичерпаністю природних ресурсів, які тривалий час забезпечували потреби всього Радянського Союзу, практичною відсутністю власних запасів енергоносіїв (нафти та газу), що робить її економіку залежною від постачань цих важливих ресурсів. В умовах Радянського Союзу це відчувалося не дуже помітно, адже величезні ресурси Сибіру та інших регіонів СРСР були цілком доступними і для українських споживачів. Але в незалежній державі, коли за енергоносії почали розплачуватися за світовими цінами, цей фактор дуже болюче вдарив по її економіці. Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків у екології, втрат природних та людських ресурсів. Для України характерним стало зменшення кількості населення працездатного віку, що почалося ще у 80-ті роки, а в останньому десятиріччі ХХ ст. проявилося ще гостріше. Техногенне навантаження на природне середовище в Україні у 4-5 разів перевищувало показники розвинених країн. Найвищою у світі була й розораність сільгоспугідь (80 %). Отже, економіка країни потребувала глибокої та докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи на іншу з метою забезпечення її ефективного функціонування.


82. Початок реформування національної економіки: позитивні та негативні наслідки


У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла "Основи національної економічної політики України", що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. "Основи" містили цілий ряд заходів, як: роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД, перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. У той же час керівництво країни стало на шлях поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.Зрозуміло, що перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до національної економічної системи не міг бути безболісним. Економіка України переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991-1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39 %.

Глибокі деформації відбулися й у сфері державних фінансів. Україна стала лідером серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного дефіциту поглинуло від 85 до 95 % кредитної емісії і досягло майже 20 % валового національного продукту. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі (10 256 %). На початку 1993 р. уряд подав до Верховної Ради України "Основи національної політики на 1993 рік", в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію, проте вимога уряду щодо здійснення жорсткої грошово-кредитної політики не отримала належної підтримки парламенту.Кінець 1991 - перша половина 1994 рр. - це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23 %. В Україні ж вона у 1992 р. складала 44,9 %, у 1993 р. - 37,6 %, а в 1994 р. - 45,4 %. За цими цифрами стоїть збереження великої ресурсомісткості суспільного виробництва.На цьому фоні істотно підвищувався податковий тягар на товаровиробників, посилювалися фіскальні ознаки податкової системи, що вкрай негативно позначалося на економічній ситуації. Зростають так звані бартерні операції (натуральний обмін), посилюється "тінізація" економіки, катастрофічно зростають неплатежі за продані товари та надані послуги. Зростає заборгованість по виплаті заробітної плати та інших виплатах (пенсіях, стипендіях тощо).Наступний етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запропонована Президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала цілий ряд заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією.


83. Радикальні економічні перетворення другої половини 1990-х років та їхні наслідки


Етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запропонована Президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала цілий ряд заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією. У жовтні 1995 р. Президент починає здійснювати курс на радикальні економічні перетворення, у ході реалізації якого відміняються дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, а також фіксований курс до твердих валют, проголошується необхідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджетного дефіциту тощо. Наступні роки показали, що використання монетаристських методів керівництва економікою не змогло забезпечити швидкий та ефективний вихід української економіки з кризи, хоча й дало деякі позитивні результати. Так, 1995 рік характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфери. Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % за рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило грошову одиницю, підвищило довіру до неї, створило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню - національну українську валюту.Серед найбільш важливих змін, що відбуваються в українській економіці в цей період, слід також назвати суттєве зростання темпів приватизації; істотне уповільнення темпів спаду виробництва (12,2 % у 1995 р. проти 22,9 % у 1994 р.); створення відповідних законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо власності на землю та формування різних її форм.Наступний етап реформування економіки України характеризується проголошенням коригування курсу реформ на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки, або, інакше кажучи, проголошено курс на побудову соціального ринкового господарства, яке давно вже є реальністю у провідних країнах світу .Але в господарській практиці 1996-й та наступні роки принесли народові України нові випробування. У 1996 р. ВВП скоротився на 10 %, промислове виробництво - на 5 %, випуск товарів народного споживання - на 20 %. Спад відбувається й в аграрному секторі. Як і раніше, величезною залишалася заборгованість із зарплати, пенсій, стипендій, яка розтяглася на багато років. У 1997-1999 рр. в Україні продовжувався трансформаційний спад.Наприкінці 1997 р. почала втрачати позиції українська валюта, що проявилося у зниженні курсу гривні. Особливо болюче вдарив по гривні російський дефолт восени 1998 р., після чого гривня знецінилася наполовину, а в наступний рік її курс продовжував знижуватися.У другій половині 90-х років відбувається й перелом у відносинах власності. До 1999 р. форму власності змінили 61,7 тис. підприємств; у 2000 р. понад 70 % промислової продукції вироблено на недержавних підприємствах. Проведено й аграрну реформу, головною ознакою якої була приватизація землі.Але стан справ у агропромисловому комплексі України залишається ще досить складним. З одного боку, це обумовлено переходом до ринкової системи. Проте невміле керівництво сільськогосподарськими підприємствами в процесі аграрних реформ, перехідні відносини власності й господарювання посилили негативні тенденції. Аграрний сектор ще потребує надзвичайних зусиль. І не лише зернове господарство та тваринництво, які надзвичайно постраждали, але й цукро-бурякове господарство. Потребує також істотних зусиль для покращання справ цукрова промисловість, яка вимагає практично повного переоснащення основних підприємств.


. Світова система господарства та фактори розвитку господарських сфер суспільств у повоєнний час


Військово - конверсійний, або фактор війни (група факторів негативної і позитивної дії на повоєнний розвиток європейської та загальносвітової цивілізацій. Цей фактор спричинив низку змін геополітичного характеру, зокрема зусилля країн Західної Європи почали спрямовуватися на відбудову господарств, поліпшення соціальної сфери, поновлення міжнародних зв'язків.Бурхливому розвитку економічної системи європейської цивілізації і США та Японії у період між 1945 і 1975 роками, передували такі явища світового масштабу як жорстка економічна депресія і кровопролитна війна. Повсюдно, за винятком США, перехід економіки на мирні рейки неймовірно ускладнився. Загалом фактор війни суттєво вплинув на світову господарську систему та її структурні елементи - національні економіки. Одразу по завершенні війни активізувалася політична підсистема європейської цивілізації та США у відповідь на проблеми, пов'язані із повоєнним устроєм. За підсумками Другої світової війни докорінно змінилося співвідношення сил між державами світу. Європейська цивілізація зазнала найбільших втрат, а Німеччина - тотальної поразки; Велика Британія та Франція відчутно послабшали, тоді як США збагатилися І почали домінувати над країнами Західної Європи. Не забарилися й ознаки розпаду колоніальної системи.Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою XX сторіччя. До неї було втягнуто більше 70 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Людські жертви перевищили 50 млн чол.; було знищено національне багатство на 316 млрд дол. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економічно знесиленими. Руйнування зачепили не лише Європу, але й Північну Африку, Далекий Схід та Південно-Східну Азію. Надзвичайно сильно постраждав світовий транспорт: зруйновано мости, залізничні колії, численні порти (за свідченням історика-економіста Ван-дер-Веє здатними до експлуатації залишалися в Європі лише Бордо та Антверпен). Не вистачало й рухомого складу залізниць, істотно скоротився торговельний флот.Численні жертви, моральне та фізичне виснаження населення, зруйнована інфраструктура створювали надзвичайні перешкоди в справі відбудови світового господарства і перш за все Європи, жертви якої були найбільшими. До того ж надзвичайний занепад сільського господарства, обумовлений нестачею знарядь праці, скороченням поголівя худоби, нестачею добрив, знищенням великої кількості господарств у ході воєнних дій ще більше загострював ситуацію. Відродженню промисловості перешкоджала також відсутність сировини, напівфабрикатів, знищені транспортні звязки. Обладнання більшості підприємств за роки війни застаріло, деякі заводи були зруйновані або демонтовані. Промислове виробництво скоротилося більше ніж на третину порівняно з довоєнним рівнем.За роки війни значно впав життєвий рівень, що призвело до високої смертності населення від недоїдання. Безумовно, завершення війни принесло певні позитивні зміни, проте через падіння рівня продуктивності праці та інших негативних явищ бідність залишалася надзвичайно поширеною у повоєнному світі.


. Особливості економічних систем і форм господарювання провідних країн


Протягом 25-річного післявоєнного стабільного економічного розвитку країн Західної Європи у світі почав утверджуватися другий центр сили. З 1948 по 1973 р. загальний ВНП цього регіону постійно мав позитивні показники. Особливо слід зазначити 50-60-ті роки, коли середньорічний приріст економіки Німеччини й Італії збільшився в 4, Франції - більше ніж у 2 рази, Великої Британії - майже вдвічі. Цьому сприяв не тільки план Маршалла, а й розширення внутрішнього ринку, зростання міжнародної торгівлі, ера дешевої нафти з Перської затоки, перебудова промисловості на основі втілення найновіших наукових і технічних розробок часів війни, політика урядів західних країн, спрямована на підтримку економічного зростання. Особливості економічної моделі. Економічна модель країн Європейського континенту суттєво відрізнялася від американської.1. Країни цього регіону були орієнтовані на соціальне ринкове господарство з більшою, ніж у США, участю в економіці корпоративних структур і держави.2. Значно вищий рівень соціальної захищеності робітників і службовців. У Європі чималого поширення набули колективні договори між робітником і фірмою без вимоги про індексацію. США активно втілювали нові, більш ефективні технології, звільняючи робітників. Проте економічне зростання, яке забезпечувалося цими технологіями, давало змогу створювати більше робочих місць. Тому наприкінці 90-х років рівень безробіття в США став навіть нижчим від рівня так званої ефективної зайнятості, який згідно з кривою Філліпса становить 5 % (у березні 1999 р. він становив 4,2 %, що було найменшим показником за останні 29 років). У Європі в той час рівень безробіття сягнув 15 %.3. Для Європи досі характерна олігархічна структура розподілу власності (невелика група багатих сімейств), тоді як у США корпорації належать в основному великій групі зовнішніх акціонерів. Жоден індивідуальний акціонер не володіє таким пакетом акцій, який би дозволяв мати хоч якийсь значний рівень контролю. Навіть п'ять найбільших акціонерів "Дженерал моторс", які представляють інститути, що, в свою чергу, акумулюють акції численних індивідуальних акціонерів, разом володіють менш як 6 % акцій корпорації. Акціонери орієнтуються на прибутковість і високі дивіденди. Значна частина прибутку американських корпорацій після сплати податку йшла на виплату дивідендів. У 1990 р. на це було спрямовано 34,1 % прибутку, у 1993 р. - 34,2, у 1994 р. - 47,5, у 1995 р. - 51,5, у 1996 р. -42,2, у 1997 р. - 43,6 і в 1998 р. - 41,6 %. У разі неефективного керівництва компаніями з боку менеджерів акціонери корпорацій просто продають акції і вкладають гроші в більш перспективні проекти.4. Значно менш ефективне використання наукового потенціалу, оскільки кожна країна прагне сама виробляти наукомістку продукцію. Тому масштаби європейських компаній менші від американських. У США після поглинання компанії "Крайслер" німецьким концерном "Даймлер Бенц" залишалося тільки два національних виробники автомобілів, проте вони обидва входять у десятку найбільших компаній світу. Телевізорів американці не випускають відтоді, як корейська "Ел-джі електронікс" купила останнього виробника телевізорів у США.5. Значно менш, ефективні, порівняно з американськими, наукові дослідження, оскільки їх часто дублюють у сусідніх країнах. Крім того, кошти витрачаються переважно на фундаментальні дослідження, прикладні ж дослідження здебільшого стосуються розробок у традиційних галузях. Тому економіка Європи виробляє в основному традиційні товари та послуги індустріальної епохи. У передових наукомістких галузях європейські країни не можуть скласти конкуренцію США.6. Висока частка держави в економіці. Державні витрати становлять близько 50 % ВВП у західноєвропейських країнах, що вказує на обмеженість конкуренції, особливо в країнах ЄС.7. Більшість країн Західної Європи мають незначні масштаби і порівняно вузький внутрішній ринок, що визначило експортну орієнтацію їхньої економіки. Спершу вони будували відносно відкриту економіку, що відповідало етапу відкритого, а не замкнутого постіндустріального суспільства. Загальні відмінності економічного розвитку провідних європейських країн порівняно із США у кожній із цих країн поєднувались ще й із своїми особливостями економіки.


86. Економічний поступ та формування теорій економічного зростання у 50-70-х роках XX ст.


Загалом світове лідерство США у 1950-1970-х роках визначилося за параметрами: найбільший обсяг ВВП і рівня життя - подвоєння доходів кожного покоління у до- і повоєнний періоди. Саме у США у 1950-1960-х роках визрівають умови та формується механізм щодо практичного переходу до нового інформаційного (постіндустріального) етапу розвитку. Напрямами структурної перебудови економіки США під впливом НТР були:1) розвиток наукомістких і високотехнологічпих галузей, породжених НТР (авіакосмічна, електротехнічна, хімічна, машинобудівна. 2) скорочення економічної частки застарілих галузей (металургія, вугільна промисловість, суднобудування. та часткова науково-технічна модернізація їх. У неокласичну систему не вписувалися такі явища, як кризи та безробіття, тому вона не могла пояснити причин економічної нестабільності, "Загальна теорія" Кейнса, навпаки, містила аналіз факторів, які виводили економіку зі стану рівноваги, та пропонувала конкретну програму дій, одначе по-справжньому загальної, системної форми вона не мала. Як наслідок, у повоєнний період в економічній науці розгорнулася аналітична діяльність з об'єднання позицій Кейнса та неокласиків. Найактивнішу участь у цьому брали Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюелсои, Л. Клейн та ін. Завдяки їхнім зусиллям було сформовано теоретичну систему - "неокласичний, або кєйнсіансько-неокласичний синтез".Після війни в країнах Заходу розпочалося економічне піднесення. Виникає необхідність у більш загальній концепції регулювання, придатній для умов зростання. Нео-класично-кейнсіанськпй синтез па першому етапі передбачав розроблення так званої спрощеної моделі Кейнса.Жертвуючи аналізом фінансової сфери, спрощена модель змогла чітко сформулювати принцип визначення національного доходу, який ортодоксальні кейнсіанці вважають серцевиною концепції Кейнса.Згодом до моделі було введено грошові параметри. Аналітичний апарат для цього ще 1937 року запропонував Дж. Хікс, пізніше її вдосконалив і використав Е. Хансен. У результаті з'явилася схема "доходів - видатків" Хікса


87. Основні тенденції розвитку світового господарства за умов глобалізації та розгортання сучасного етапу науково-технічної революції


Посилення інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства. Сучасний період світового економічного розвитку характеризується цілим рядом нових характерних рис та тенденцій, до яких можна віднесті наступні: посилення глобалізаційних процесів як на регіональних так і на глобальному рівнях поглиблення інтеграційних процесів на основі подальшого стійкого розвитку міжнародної торгівлі та розширення міжнародних потоків капіталів, виникають і займають домінуюче становище (ТНК); розгортання третьої НТР, особливо на другому її етапі як технолого-інформаційної революції; на основі фундаментальних зрушень в техніці та технології виробництва у найбільш високорозвинутих країнах відбувається постіндустріальна революція та становлення постіндустріального суспільства з характерною для нього новою, постіндустріальною, сервісно-інформаціною економікою; під впливом змін у господарській практиці та пошуку нової парадигми, відбувається зміна у домінуванні теоретичних систем, і на місце кейнсіанської течії, зявляються сучасні неокласичні (неоліберальні та неоконсервативні) та інституціональні, які відіграють все більшу роль у трансформаційних економічних процесах; в результаті деструктивних процесів, що відбулися на території колишнього СРСР та його розпаду, а також кризи та розпаду світової соціалістичної системи, відбулися суттєві геополітичні зміни, виник цілий ряд нових самостійних держав, змінилися глобальна полярність у міжнародних відносинах, а США перетворилися у єдину наддержаву чи супер-супер державу світу.Світова економіка у повоєнний період мала ряд особливостей і у своєму розвитку пройшла два етапи: перший - від закінчення війни до кінця 80-х років, і другий - від 1980-х років до сьогодення, тобто, до початку ХХІ ст. Якщо для першого періоду характерним був вихід на траекторію стійкого економічного зростання після відбудови економіки та розвиток на основі ідей, близьких до кейнсіанства, то на сучасному етапі - етапі становлення макроцивілізації, та чи інша країна в подальшому змогла сприйняти ідеї постіндустріальго суспільства. Отже, якщо до початку 1980-х років цілий ряд країн світу (перш за все соціалістичні країни та країни Латинської Америки) могли вибудовувати свої національні економіки, здійснюючи індустріалізацію імпортозаміщувального типу, то у 80-х роках ХХ ст. настав період рішучої лібералізації та інтернаціоналізації світового господарства, що являє собою характерну особливість сучасного етапу. Створення нових міжнародних інститутів та органів, які регулюють різноманітні аспекти розвитку світвої системи, поетапне формування регіональних та міжнародних блоків і угруповань відбувається і в сучасних умовах. Складовою глобалізаційних процесів а також характерною рисою сучасного етапу розвитку світового господарства є стійкий розвиток міжнародної торгівлі та розширення потоків капіталів. Глобалізація економіки призводить до практичної неможливості регулювати ринок і систему виробництва в країні на національному рівні.

Глобалізація на світовому рівні визначається зростаючим економічним взаємозвязком між країнами, що відображається в постійно зростаючих потоках товарів, послуг, капітала, ноу-хау. Говорячи про посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації у світовому господарстві, необхідно зазначити, що сьогодні на авансцену світового економічного життя виступають нові учасники, які поряд з традиційними стають головними законодавцями моди у світогосподарських процесах. Науково-технічна революція останньої третини ХХ - початку ХХІ ст. Остання третина ХХ ст., відповідно як і в останніх третинах ХVІІІ та ХІХ століть, ознаменувалась черговою науково-технічною революцією, що переросла на кінець ХХ - початок ХХІ ст. в технолого-інформаційну революцію. Говорячі про НТР, необхідно зазначити, що вона тісно повязана з науково-технічним прогресом. Науково-технічний прогрес, іншими словами, прогрес науки, техніки та технології супроводжується значною кількістю факторів, що тією чи іншою мірою впливають на суспільний розвиток. Сукупність цих факторів обумовила дві форми науково-технічного прогресу - еволюційну та революційну. Якщо еволюційна форма НТП становить собою порівняно повільне досконалення традиційних науково-технічних основ виробництва, то при революційній формі, яка сьогодні переважає, забезпечується більший ефект, знані масштаби та прискорені темпи виробництва. Саме революційна форма НТП втілюється в науково-технічній революції, чи НТР.


. Причини та наслідки кризи неокейнсіанської макроекономічної теорії та стабілізаційної політики у 70-80-х рр. ХХ ст.


Неокейнсіанські теорії стали розвиватися, долаючи вузькі місця концепції Кейнса. Аналізуючи економіку капіталістичних країн у 30-ті рр., він неминуче мусив виходити з умов її глибокої стагнації. Відтак кейнсіанська теорія була статичною, бо брала економіку у рівновазі, а не у стані динаміки. Вона майже не розглядала довгострокових, перспективних тенденцій, оскільки була тільки спробою пояснити сучасний Кейнсу стан економіки, зясувати умови "повної зайнятості".У післявоєнні роки на перший план соціально-економічного розвитку західних країн виступають не проблеми "повної зайнятості", а проблема економічного зростання.Обєктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки в післявоєнний період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Найбільш непокоїли західних економістів високі темпи зростання економіки соціалістичних країн, що загострювали проблему "економічного змагання двох систем". Не випадково американський економіст Є. Домар писав, що проблема темпів перетворюється на проблему самого існування капіталізму.Саме за цих умов і зявляються теорії економічного зростання, автори яких роблять спроби створити теорію відтворення придатну для різних конюнктурних умов, визначити загальні фактори економічного зростання.Поява цих теорій була б неможливою без суттєвої зміни поглядів на роль держави в регулюванні відтворювальних процесів.Теоретична модель зростання, що була побудована Кейнсом, передбачала можливість впливати на величину сукупного попиту, зайнятості та національного доходу регулюванням "незалежних змінних" - схильності до споживання, граничної ефективності капіталу та норми процента.Ідеї Кейнса розвинули його послідовники - А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уникнути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (моделі Р. Харрода, Є. Домара). Теоретики економічного зростання - неокейнсіанці - прагнуть динамізувати статичну модель Кейнса та обгрунтувати умови стійкої рівноваги з використанням не тільки "дохідного ефекту" Кейнса, а й "виробничого ефекту", тобто повної зайнятості виробничих потужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення такої рівноваги. Якщо Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періоду, то неокейнсіанці розширили часові межі дії мультиплікатора, використовуючи цю модель у динамічному аналізі. Важливим нововведенням неокейнсіанської теорії саме і є включення "виробничого ефекту" у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання економіки . Теорії економічного зростання, що зросли з кейнсіанської концепції, дали поштовх серйозним статистичним розробкам, гвивченню економічної конюнктури для розширення використання математичних методів у економічних дослідженнях

економічний меркантилізм доринковий господарський

89. Зростання ролі інф-ії та знань як основного ресурсу госп діял та перехід до інфо-технологіч революції


Передумови, суть та наслідки інформаційно-технологічної революції 60-х рр. З настанням постіндустріального суспільства, яке переростає в інформаційне, та появи нової, постіндустріальної, сервісно-інфомаційної економіки роль знань та інформації стають першочерговими, а основна установа, що їх продукує та надає - університет, виходить на передові рубежі суспільного життя у порівнянні з основними господарськими формами аграрно-індустріальної доби. Економічна криза 70-х рр. ХХ ст. та загроза вичерпання ресурсів активізували пошук нових, нетрадиційних шляхів розвитку. І наука гідно відповіла на виклики часу. За 10 - 15 років було здійснено багато важливих наукових відкриттів та винаходів - більше, ніж за всю попередню історію людства. Ці відкриття дали можливість зробити висновок про початок третьої наукової революції та хвилі технічного прогресу. Сучасну НТР, яка пройшла кілька етапів, а один із них на межі 70-80-х років можна повною мірою вважати як технологічну революцію, а підсилену і доповнену процесами інформатизації виробництва та суспільства - як технолого-інформаційну (інформаційно-технологічну) революцію. Серед основних її компонентів - революційний переворот у продуктивних силах суспільства. Основними рисами цього перевороту були структурна перебудова суспільного виробництва на базі наукомістких технологій, мікропроцесорної техніки, інформатики, радіотехніки, автоматичних систем управління, біотехнології.В ході сучасної технологічної революції наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.ст. людство переживає один із тих рідкісних в історії моментів, який характеризується трансформацією матеріальної культури завдяки роботі нової технологічної парадигми, що побудована навколо інформаційних технологій. Так, до інформаційних технологій в основному відносять збіжну сукупність технологій у мікроелектроніці, створенні обчислювальної техніки (машин та програмного забезпечення), телекомунікації/віщання та оптико-електронної промисловості. Поряд із цим М. Кастельс, на відміну від інших дослідників до галузі інформаційних технологій відносить також генну інженерію. Він вважає, що у 1990-х роках біологія, електроніка та інформатика почали зближуватися і взаємодіяти в галузі використання, відкриття нових матеріалів. Навколо цього ядра інформаційних технологій за останні два десятиліття ХХ ст. виникає сузіря великих технологічних проривів в галузі нових матеріалів, джерел енергії, в медицині, у виробничій техніці (наявній чи потенційній, як нанотехнології), у тому числі в транспортній технології. Сучасний процес технологічної трансформації розширюється по експоненті. Сьогодні ми живемо у світі, який вже давно називають цифровим, чи елетронно-цифровим .


90. Економічні погляди Т.Прокоповича і Я.Козельського


Виразником українського меркантилізму можна вважати Теофана Прокоповича.Хоч Т. Прокопович не був фахівцем з економіки, але у своїй бібліотеці мав багато літератури з економічної проблематики. Серед праць з питань економіки переважають два типи: інформаційного характеру-енциклопедії, словники, різноманітні розвідки та "міркува-ння", більшість з яких пронизана ідеями меркантилізму і присвячена, переважно, питан-ням фінансів, грошового обігу й торгівлі.Володіючи енциклопедичними знаннями та європейським досвідом, який доводилося особисто спостерігати, Т. Прокопович обстоював промислово-купецький шлях розвитку.Підтримуючи розвиток науки, ремесел, мистецтв, він уважав, що людина повинна бути корисною державі. Не давні привілеї, а чесна праця повинна визначати місце людини в суспільстві - така концепція Т. Прокоповича. Він не піддавав осудові нагромадження багатства, але вороже ставився до аморальних способів збагачення. У політичних поглядах учений стояв на позиції просвіченого абсолютизму, а тому був палким прихильником просвітництва, сприяв тим, які мали здібності до науки і прагнули знань. Яскравим виразником прогресивної економічної думки України цього періоду являється також філософ і народний просвітитель Яків Козельський.Науковець одним із перших в Україні досліджував економічні категорії простого і розширеного відтворення. Під першим він розумів вироб-ництво без прибутку, а під другим-розширення виробництва за рахунок посилення гноб-лення кріпосних селян. Науковець вважав, що сільськогосподарська праця не є єдиним джерелом утворення "чистого продукту", праця стає джерелом багатства у будь-якій сфері виробництва. Найефективнішою формою власності Я. Козельський вважав дрібну приватну власність, а спонукальним мотивом господарської діяльності дрібного власника -особисту вигоду. Я. Козельський виступав проти тих захисників феодального суспільства, хто заперечував право знедолених на опір і засуджував його як аморальне. Чи не першим серед прогресивно настроєних вітчизняних мислителів він висловив у полемічній літературі свою переконаність у неминучій перемозі народної революції й ліквідації феодального ладу.


. Григорій Сковорода


Огородник зарахував Григорія Сковороду до послідовників діалектично-матеріалістичного напряму (Т. 3. - С. 399), незважаючи на те, що цей напрям виник у середині ХІХ ст., а економічний світогляд Г. Сковороди можна розглядати тільки у контексті економічної думки другої половини XVIII ст. Причому його концепція "Божественної економіки" перегукується з "Багатством народів" Адама Сміта. На тлі європейської економічної думки того часу стають зрозумілими і економічні погляди українського мислителя.


92. „Домоводство" В.Каразина


Своє розуміння економічних проблем В. Каразин виклав у листах російському імператорові, у статтях, соціальних проектах. Для означення господарства він часто користувався терміном "домоводство", що походить від грецького і означає "закон (правило) ведення домашнього господарства". Під домоводством В. Каразин розумів і національне господарство, тобто економіку на макрорівні, що, до речі, тоді було властиве для європейської економічної думки. Думки В. Каразина про необхідність обмежити залежність селян від поміщиків співзвучні з концепціями фізіократів, що мали послідовників серед державних чиновників у європейських країнах, зокрема, у Франції та Австрії.В. Каразин виклав широку програму економічного розвитку, подавав пропозиції щодо всіх основних секторів економіки, чільне місце в якій посідали аграрно-селянські проблеми. Водночас він обстоював інтереси промисловості та торгівлі. Цим сферам економіст відводив велику роль у господарській динаміці. "Торгівля, - твердив В. Каразин, - оживляє всі частини політичного тіла, весь стан людей приводить у рух: отже, участь її повинна бути дуже цінною". Каразин говорив про торговельно-економічні відносини, які сформульовані відповідно до концепції вільної торгівлі у контексті розвитку аграрно-селянського господарства. Останнє В. Каразин усе ж розглядав крізь призму взаємин селян із поміщиками. Проте ці стосунки він трактував не завжди чітко і послідовно.Учений прагнув полегшити життя селян. Він звертав увагу на зв´язок між зростанням населення і цінами на землю. Суть аграрної концепції В. Каразина зводиться до переведення поміщицьких селян на грошові чинші, а згодом - до надання їм атрибутів власника, залучення селянських господарств у товарно-грошові відносини. Це був оригінальний метод звільнення селян від кріпосної залежності.У своїх дослідженнях, проектах, задумах В. Каразин виходив із практичних потреб. Більшість його статей, доповідей, листів є спробою відповісти на запитання, що їх ставило тогочасне життя, пізнання якого вимагало вдосконалювати дослідницький інструментарій. Саме це зробило В. Каразина прихильником статистичних методів, які він ефективно використав, насамперед, в економічних розрахунках. Це підтверджується і його дослідженням "Дещо про кадастр" (1839 p.), в якому вчений намагався дати своє обґрунтування ціни землі. Оцінка землі, на його думку, має корелюватися з ціною робіт. В. Каразин увійшов в історію, передусім, як реформатор у царині освіти і науки. Досить нагадати про створення завдяки його старанням першого у Східній Україні університету в Харкові. Цей університет мав стати осередком інтелектуальних сил усієї Наддніпрянської України.Досліджуючи причини економічного відставання України, В. Каразин зазначив, що низький рівень споживання фабричних виробів, вузькість українського ринку, обмеженість потреб населення створюють перешкоди розвиткові промисловості.


93. " Економічна система" М.Балудянського


У чому полягає наукова сутність "Ек системи" які її основні компоненти та значення? Відповідаючи на це запитання, потрібно розглянути зміст і структуру цієї системи. "Державне (нац) госп-во ґрунтується, - писав М. Балудянський, - на трьох системах, перша з яких виражає багатство народу в грошах, друга - у неперероблених плодах землі, а третя - у міновій вартості всіх виробів". У цьому контексті вчений розглядає "систему, засновану на торгівлі", "систему економістів" і "теорію Сміта, що базується на праці та обміні". Розкриваючи "систему, засновану на торгівлі", М. Балудянський наголошував на таких її принципах: 1) гроші як основне знаряддя торгівлі та міра всіх цінностей становлять головне багатство народу; 2) основне правило полягає в прискоренні обігу грошей; 3) продуктивними називаються тільки ті класи, які добувають гроші;4) уся кількість виробів дорівнює величині споживання; 5) міські жителі більше від сільських пов´язані з грошовими операціями. Згідно з цією теорією основою комерційної системи є примноження грошей. Держава повинна кожному визначити деякий вид діяльності. "Громадянин повинен вправлятися не в тих промислах, від яких він отримує більше прибутку, а в тих, котрі приносять державі більше користі". Основними критеріями ефективності економічно-госп діяльності в такій системі є торг баланс. Коли обсяги вивозу переважають ввіз, то баланс вважається державі вигідним. У системі цієї політики перше місце посідає зовнішня торгівля, а також просторова, зворотна і привізна торгівля. Друге місце - внутрішній торгівлі, наступними є мануфактура і сільське господарство. М. Балудянський відтворив меркантилістську систему в усій її багатогранності. Вчений детально розкрив державно-господарський і управлінський механізм, який покликаний забезпечити ефективне функціонування меркантилістської системи, враховуючи всі її аспекти. Загалом М. Балудянський був противником меркантилістської. М. Балудянський, проаналізувавши ек погляди фізіократів, відзначив, що згідно з їх концепцією все походить від землі. "Людина не творить нічого; природа - все; . Людина переробляє продукти природи, однак нічого до них не додає, а лише те, що сама спожила в процесі створення нової речі. М. Балудянський виклав учення фізіократів. Слідом за ними він визначив продуктивний і безплідний класи (ті, які виробляють; ті, які не виробляють, і споживачі). Продовження досліджень М. Балудянського отримало чітке втілення в аналізі поглядів А. Сміта. На думку М. Балудянського, А. Сміт об´єднав попередні політекономічні концепції, знайшовши першопричину всякого багатства в праці. Він показав, що в усіх галузях людської діяльності діють одні й ті ж мотиваційні механізми. Далі М. Балудянський викладає основні засади теорії А. Сміта, акцентує на її вихідних теоріях - праці та обміні. "Народне багатство, полягає в нагромадженні продуктів продуктивної праці. Взагалі будь-який товар, на вир-во якого використано більше праці, при обміні має і більшу вартість". Це вихідна засада А. Сміта, якої дотримувався і М. А. Балудянський. Він зазначає, що для будь-якого виробництва в сг в мануфактурі й торгівлі потрібні: 1) праця; 2) капітал; 3) земля. У цій послідовності вчений розглядав окремі фактори зростання нац багатства, посилаючись не тільки на праці А. Сміта, але й на своїх західноєвропейських сучасників. він багато уваги приділив проблемам праці, кваліфікації робітників, трудовим відносинам, зокрема, зарплаті, намагаючись розкрити економічні основи її диференціації.

М. Балудянський докладно схарактеризував суть, частини і функціонування капіталу в народному господарстві. Дохід нації, прибутковий капітал і багатство нагромаджуються тоді, коли більше виробляється, ніж споживається. Усякий капітал повинен приносити прибуток. У дусі концепцій класичної школи М. Балудянський вважав, що складовими ціни є зарплата, прибуток на капітал і земельна рента. Продуктивними класами вважаються тільки три стани: робітники, капіталісти і власники землі". Продовжуючи розгляд економічної теорії А. Сміта з доповненнями, М. Балудянський основну увагу приділив проблемі розподілу та обігу багатства. Джерело зміцнення нації М. Балудянський вбачав у сфері виробництва. "Гроші, - твердив економіст, - це тільки знаряддя, а не багатство". Однак гроші - не тільки знаки, вони мають внутрішню вартість. М. Балудянський проаналізував ефективність різних грошових систем. Коли немає товарів, то гроші самі собою обмінюватись не можуть. Обов´язок уряду, - робив висновок М. Балудянський - забезпечувати удосконалення виробництва, запровадити контроль за збором капіталів, платою за роботу, зиском з капіталу і доходів. Тоді грошей буде стільки, скільки потрібно, але не більше.

Зіставивши різні погляди на обіг паперових грошей, український учений запровадив закон, згідно з яким "усі види паперових грошей, що є в обігу держави, за своєю кількістю не повинні ніколи перевищувати суму золотих і срібних грошей, місце яких вони заступають або якби, при однаковій торгівлі за відсутністю паперових грошей, були в обігу". Співвідношення золотих, срібних і паперових грошей, банкнот, банківські операції тощо, - предмет економічної системи М. Балудянського, який, крім того, розглянув усі форми кредиту. Велика заслуга М. Балудянського полягає в тому, що він послідовно утверджував передові на той час економічні ідеї, погляди, програми.


. Економічні погляди І.Вернадського


Фундатор теорії потреб Іван Вернадський яскравою постаттю в історії економічної думки класичного напряму був Іван Вернадський, який "У політичній економії, - писав І. Вернадський, - немає, можливо, жодного предмета, пояснення якого було б таким важливим, як потреби.". І. Вернадський виклав свій погляд на стан вивчення потреб меркантилістами, фізіократами й А. Смітом, якому й віддав перевагу. На основі проведеного аналізу зробив висновок, що теорію потреб до нього ніхто не викладав ясно, чітко і яскраво. Важливою вимогою у з´ясуванні теорії потреб, на його думку, є включення в об´єкт аналізу суспільства і людини. Учений зробив усебічний аналіз національних, індивідуальних, регіональних та інших видів потреб, розкрив їх залежність й об´єктивний характер. Він довів, що суспільство повинно не протистояти, а сприяти задоволенню потреб. В інтерпретації потреб економіст відстоював принцип свободи, поглиблюючи класичну економічну теорію у сфері вивчення потреб. Праця І. Вернадського "Нарис теорії потреб" була співзвучна з програмними вимогами демократії, служила їй певною теоретичною опорою. Дотримуючись постулатів класичної школи в політичній економіці, І. Вернадський не в усьому був її прихильником. Наприклад, щодо інтерпретації праці він твердив, що в самій її ідеї закладена продуктивна сутність. "Непродуктивної праці нема", - писав він. З самого початку у науково-педагогічній творчості І. Вернадського провідними були політекономічні та статистичні дослідження. "Політична економія як наука, - писав І. Вернадський, - в даний момент свого розвитку є переважно теорія праці, або теорія цінності". Властивість речі задовольняти потребу І. Вернадський називав гідністю, що створюється працею. Задоволення потреби іншої особи або сприяння цьому називається послугою. Відношення між потребами при взаємному їх задоволенні утворює цінність. "Цінність, - твердив економіст, - це відношення між двома обмінюваними послугами. Тут мінова цінність або ціна полягає у вираженні цього відношення певними, визначеними предметами". У дусі класичної економічної школи І. Обмін, на його думку, - це сукупність попиту і пропозиції, заробіток залежить від співвідношення праці та капіталу. До речі, в зарплату він включав і ту частину, що йде на розвиток сім´ї, її духовність. Тому зарплата, писав І. Вернадський, визначається рівнем розвитку суспільства. "Володіння і праця становлять головну умову утворення цінностей і основу всякого правильного господарства, як система економічної діяльності". Отже, під господарством І. Вернадський розумів систему економічної діяльності, важливим рушієм якої є суперництво (конкуренція). Суперництво - це життєва основа економічного світу. І. Вернадський в поглядах на інші економічні категорії стояв на позиціях вільного підприємництва з усіма його вартісними, фінансовими і ринковими атрибутами. Він не відтворював механічно теорії економістів-класиків, бо дещо сприйняв і від їхніх наступників, але загалом належав до економістів школи А. Сміта - Д. Рікардо. У цьому переконує і нарис І. Вернадського з історії політичної економії. Висновок І. Вернадського з проведеного аналізу полягав у тому, що історію економічної науки треба розділити на період до А. Сміта і після нього. І. Вернадський виступив одним із найактивніших прихильників ліквідації кріпосного права.. I. Вернадський твердив, що праця є "головним і єдиним джерелом багатства". На його думку, праця - необхідна умова для того, щоб поєднати предмет з потребою. Завдяки праці виникають відносини людини до предметів і до людей. Він уважав, що вартість визначається працею, розрізняв вартість і споживну вартість. Учений не погоджувався із суб´єктивними визначеннями ціни і вартості. "Цінність, І. Вернадський обстоював передові найрозвиненіші форми промислового виробництва. Він розумів, що зростання машинного виробництва веде не до звуження, а до розширення ринку. В цьому була велика перевага українського економіста над численними його опонентами, які не бачили цієї залежності між зростанням машинного виробництва і розшир ринку.


. Основні праці М. Зібера


"Основи політичної економії" (1873), "Життя і праці Д. Рікардо" (1874), "Девід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-ек дослідженнях" (1885) та інші. Цінною є складена М. Зібером програма проведення статистичних досліджень, опублікована в 1875 р. під назвою "Досвід програми для збору статистико-економічних відомостей. Своє дослідження М. Зібер починає з розгляду вартості та її елементів, маючи на увазі передусім економістів англійської школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль, Мак-Кулох). М. Зібер мав свій погляд на питання вартості й капіталу і всіляко його відстоював. Дослідник зауважив, що економісти нерідко різні явища розглядали без урахування їх відмінних якісних характеристик, і це призводило до вульгаризації у відображенні господарської діяльності. В останній вчений вимагав чітко розрізняти приватне і суспільне господарство. На думку Зібера, метод економічної науки має бути науковим, що вимагає дотримання відповідних правил і принципів. На основі проведеного аналізу різних поглядів на вартість вчений дійшов висновку, що "спеціально корисна праця є єдиним елементом споживної цінності, так само, як відділена від своїх спеціальностей загальнолюдська праця є єдиним елементом вартості й мінової вартості".

Отже, М. Зібер став на позицію трудової теорії вартості. Регулятором ек процесів і явищ М. Зібер вважав працю. Спираючись головним чином на матеріал першого тому "Капіталу", М. Зібер виклав його основні проблеми, а саме: теорію вартості та грошей, поняття про капітал, про виникнення і збереження капіталу, про причини прибутку з капіталу і вартість робочої сили, постійний та змінний капітал, про просту і складну суспільну кооперацію, машини і крупну промисловість, теорію нагромадження капіталу та капіталістичний закон народонаселення. Слід відзначити значне дослідження М. Зібера щодо проблеми закономірностей розвитку світової економіки - "Нариси первісної економічної культури"(1881). "Нариси..." М. Зібера є не тільки економічним дослідженням, вони дають широкий культурний спектр, що охоплює поступову зміну господарського побуту народів, серед яких окреме місце посідають і українці. М. Зібер відзначив в історії українського народу надзвичайно цікаву рису - зв´язок економічних прав особистості з характером праці, розподілом праці, господарськими обов´язками в сім´ї. Уявлення українців про працю і власність М. Зібер порівнював із ставленням до цих явищ інших народів. На цій підставі він зробив висновок, що "універсальність того способу бачення гідна всякого подиву".Стверджуючи загальні тенденції капіталістичної природи в економічному розвитку Росії, М. Зібер визначив її національні форми і особливості нагромадження капіталу.. Протидіяти негативним наслідкам капіталізму потрібно, але про повну його ліквідацію, поки він сам не вичерпає себе, не можна й думати, бо то все одно, що самого себе підняти за волосся. Видатний економіст торкався різних тем, заглянувши у процеси економічного розвитку багатьох країн світу. Це община і держава в Нідерландській Індії, питання в Ірландії, стан землеробства в Англії та інші. Насичені багатим фактологічним матеріалом, виконані на базі тогочасних досягнень економічної теорії та історії ці дослідження М. Зібера не втратили пізнавального і джерелознавчого значення і досі.

Наявні факти засвідчують помітний вплив М. Зібера на розвиток української економічної думки, персоніфікованої такими видатними особистостями, як І. Франко, С. Подолинський, М. Драгоманов, О. Терлецький та інші. Позитивно оцінював наукову творчість дослідника М. Туган-Барановський. Творчість ученого мала широкий міжнародний резонанс. Особливо плідним був вплив Зібера на російську економічну думку, яка шукала теоретичної опори в подоланні народницької ідеології.

Таким чином, М. Зібер залишався вірним класичній школі Сміта - Рікардо, на продовження традицій якої претендував К. Маркс та його прихильники. Не будучи послідовником марксизму в цілому, М. Зібер все ж чимало зусиль віддав засвоєнню та пропаганді його економічних доктрин. Його творчість була чи не останнім намаганням захистити, відстояти трудову теорію вартості в політичній економії на основі наукової аргументації.


96. "Основи політичної економії" Миколи Бунґе


Одним з фундаторів Київської політекономічної школи був професор Київського університету Микола Бунґе. Свої економічні погляди науковець чітко виклав уже під час дискусій з приводу ліквідації кріпацтва, ставши на позиції приватної ініціативи. Він радив розвивати "суперництво і дух заповзятливості, щоб розв´язати дію природним законам". Відстоюючи ринкове функціонування економіки, стверджував: "економічний успіх можливий лише, якщо надати промисловості приватної діяльності. Державі належить вища діяльність, піклування про загальне благо, а не займатися приватним господарством". економічний поступ залежить від "переходу общинної власності в повну приватну власність і від надання всім галузям промисловості приватної діяльності". Деякі фрагменти своїх міркувань і поглядів науковець намагався системно викласти в посібнику "Основи політичної економії" (1870 p.), який започаткував Київську школу в політичній економії. У задоволенні людських потреб беруть участь "дві продуктивні сили" - природа і праця. "Природа надає у розпорядження людини дарові матеріали і дарові сили; праця, використовувана у виробництві, вимагає напруги м´язів, розумового уявлення, затрати часу і сили, тому (за винятком особистої залежності) вона не може бути даровою, і засоби, у виробництві котрих бере участь людина, мають цінність". З працею пов´язаний і капітал, який має властивості "самостійної продуктивної сили". Це означає, що "три продуктивні сили - природа, праця і капітал діють у господарському ладі, що представляє сукупну діяльність виробників, між котрими розподілені сили і заняття на задоволення потреб". Функціонування господарського ладу вимагає певної форми розподілу виробленої продукції та задоволення потреб, засобом чого служить обмін, у якому визначається цінність благ. "Ціна встановлюється в обміні суперництвом або співвідношенням між попитом покупців і пропозицією продавців. Сила попиту залежить від нагальності потреби, засобів і міркувань покупців; сила пропозиції - від достатку виробництва і розрахунків продавців". Суперництво продавців і покупців, за твердженням М. Бунґе, було рушієм господарських успіхів суспільства, сприяло справедливій винагороді перших і других відповідно до їхніх виробничих затрат. Зрозуміло, що так може відбуватися тоді, коли конкуренція ґрунтується на вільному переміщенні праці й капіталу. Винагорода виробників у процесі суперництва становить їх дохід у формі зарплати, земельної ренти і прибутку."Послідовний ряд господарських явищ, починаючи з потреб і закінчуючи їх задоволенням, - писав М. Бунґе, - вичерпує зміст політичної економії і представляє з достатньою ясністю, що ця наука не може обмежуватися ні вивченням багатства, незалежно від суспільно-економічних відносин, ні вивченням останніх, незалежно від засобів, що служать для задоволення потреб". Політична економія охоплює широкий спектр взаємовідносин, а не тільки їх технічний бік. Вона розширює межі технічних та комерційних відносин коштом правових, політичних та ін. Завдання політичної економії полягає у вивченні суспільного боку господарських явищ і законів, котрим ці явища підлягають.Однак пізнати ці закони нелегко, і тому виникали різні напрями економічної думки, які критично проаналізував М. Бунґе і дійшов висновку, що в основах політичної економії потрібно розглянути: потреби; засоби для задоволення потреб; виробництво і виробничі сили; розподіл та поєднання занять і праці; обмін, цінність і ціну; доходи; власність і споживання. В основу господарського і суспільного поступу М. Бунґе поклав потреби, які становлять вихідний пункт політико-економічних досліджень. Якщо в "Основах політичної економії" М. Бунґе надто скупо виклав своє ставлення до різних течій в економічній науці, то відхід від трудової теорії і смітіанської традиції він задемонстрував вельми чітко. Ще відвертіше про це він заявив значно пізніше у "Нарисах політико-економічної літератури". А. Сміт, писав М. Бунґе, у своїй вітчизні і у всій освіченій Європі утворив цілу школу економістів, пройнятих його вченням. Однак смітіанці прийшли до суперечливого висновку, згідно з яким "людина, яка виховує тварин, продуктивна, а яка виховує людей, - непродуктивна, навіть ототожнювали саму людину з багатством". Це дотепне зауваження вчений спрямував і проти марксистської трудової теорії, в засадах якої не може бути місця ні для свободи, ні для рівності, ні для братерства. Характеризуючи "Капітал" К. Маркса, М. Бунґе зробив такий висновок: "Як сама теорія Маркса, так і практичні висновки, до котрих вона приводить, нічого не дають". Отже, М. Бунґе був за вільну госп діяльність. Це відповідало настроям епохи, що характеризувалася розвитком товарно-грошових відносин і підприємництва.


. Космогенно-енергетична теорія розвитку економіки Сергія Подолинського


Найбільше прославився своїм цінним дослідженням "Праця людини та її відношення до розподілу енергії", 1880 "Нашою метою, - писав С. Подолинський, - буде спробувати, виходячи з цього загального твердження, з´ясувати значення умов, які супроводжують походження праці, представити найголовніші вияви її в житті організмів і вказати на їх наслідки споживання праці, тобто на наслідки впливу трудящих людей і тварин на навколишню природу". "Праця є таке споживання механічної і психічної роботи, нагромадженої в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні". Це нагромадження може відбутися шляхом: а) збільшення перетворюваності сонячної енергії; б) запобігання розсіюванню наявної на земній поверхні сонячної енергії. "Людська праця, - писав С. А. Подолинський, - повертає людям у формі їжі, одягу, житла, задоволення психічних потреб велику суму енергії, яку було спожито на її виробництво". Людина не створює ні матерії, ні енергії - все це дає природа, але завдяки людській праці зберігається і примножується енергія. "Ось чому ми вважаємо себе вправі сказати, що правильне землеробство є найкращий представник корисної праці, тобто роботи, яка сприяє збереженню сонячної енергії на земній поверхні". Оскільки С. Подолинський вважав працю людини головним засобом збереження і нагромадження сонячної енергії, то походження здатності до роботи в людському організмі становило для нього значний науковий інтерес. Учений поставив собі завдання простежити, звідки в організмі береться енергія, необхідна для виконання дій, що називаються працею, яким чином здійснюються ці дії і якими побічними явищами вони супроводжуються. "Безпосередньою метою всякої праці є задоволення потреб", - робить висновок С. Подолинський. Виклавши біологічні засади походження здатності до механічної роботи в тілі людини, учений розглянув людину як велику термічну машину, здатну перетворювати частину нижньої енергії у вищу, тобто в механічну роботу. Оцінюючи місце відкриття С. Подолинського в історії науки, дослідники відзначили такі заслуги українського вченого: 1) С. Подолинський спробував знайти форми зв´язків між фізичними і соціальними науками, між фізичним вченням про енергію і економічним вченням. Це був новаторський підхід, який поклав початок новим поглядам щодо аналізу виробництва і людської праці, дав серйозний імпульс для розробки енергетичних показників і корисних копалин, технології і галузей промисловості; 2) С. Подолинський аналізував конкретні форми взаємозв´язків між суспільними і природними процесами. Усі вони наголошують на актуальності вчення С. Подолинського для розв´язання еколого-економічних проблем сучасності, які набули великої гостроти і становлять загрозу для існування людства. Однак один суттєвий аспект у цих оцінках залишається мало поміченим. Це високий гуманізм концепції українського вченого, який в епіцентрі економіко-екологічних проблем поставив людину праці, зробивши її суб´єктом гармонізації взаємин суспільства і природи.С. Подолинський вірив у те, що людство на шляху поступу зуміє власною раціонально організованою і цілеспрямованою працею подолати можливе виникнення енергетичного голоду.Отже, С. Подолинський був першим, хто обґрунтував дороговкази органічного енергообміну в суспільно-економічній системі на основі взаємодії людини і довкілля.


98. Економічні погляди І.Франка


Виняткова заслуга І.Я.Франка в історії української економічної думки полягає в тому, що він вносив у неї категорії марксистської політичної економії для дослідження капіталістичних виробничих відносин. Крім того, велика роль Івана Яковича в розробці української наукової термінології з політекономії, тому що до нього в Україні були поширені російські, польські та німецькі її мовні інтерпретації.Багато правильних думок висловив дослідник відносно матеріального виробництва, вважаючи економічні відносини справжнім мотором суспільного розвитку. Однак всупереч марксизму, великого значення надавав ролі ідей, освіти, культури. Близькими до марксистських були погляди І.Франка на класову структуру суспільства. Він розглядав класи як історичну категорію і вважав приватну власність матеріальною основою поділу суспільства на класи. Класову боротьбу в суспільстві вважав рушійною силою його розвитку. Тільки захист інтересів трудящих класів, підкреслював І.Франко у праці "Робітники і трудівники" входить у "нашу програму", про них тільки говоримо і їм тільки перед усім бажаємо добра . І.Франко приділяв першочергову увагу з'ясуванню найголовніших категорій політекономії. У процесі опанування марксистської економічної категорії ним поглиблювалося розуміння таких економічних категорій, як "капітал", "товар", "додаткова вартість", "зарплата" та ін. Він послідовно дотримувався теорії трудової вартості. І.Я.Франко не сприйняв висновки марксизму про необхідність пролетарської революції та диктатури пролетаріату. Головний акцент робив на громаду як основну господарську одиницю, заперечуючи при цьому роль централізованого керівництва. І.Франко все життя шукав свій шлях до побудови суспільства соціальної справедливості. Ця ідея пронизує всю наукову і художню творчість письменника. Якщо в ранній період він віддавав належне революційним формам і методам боротьби, то в зрілі роки все більше схилявся до еволюційних форм і методів розв'язання складних соціально-економічних проблем. В економічному світогляді І.Франка на зламі XIX-XX ст. взяли гору морально-етичні й духовні цінності, хоч значимістю економіки в житті суспільства, нації та людської особистості він ніколи не нехтував, а навпаки - надавав їй великого значення в утвердженні національної незалежності. Отже, в розумінні ідеї суспільного прогресу І.Франко виділяє насамперед людину, рівень задоволення її матеріальних і духовних потреб. Це неможливо без миру й злагоди між людьми, як неможливий без цього стан щастя і окремої людини, і суспільства в цілому. Шлях до добробуту і щастя лише один - через свободу людини і гарантію її людських прав.


. Наукові відкриття Є.Слуцького


До плеяди українських економістів-новаторів, належить Євген Слуцький. Студентське дослідження Є. Слуцького "Теорія граничної корисності" вражає глибиною власних узагальнень та суджень. У першій частині свого дослідження він розглядає її психологічні засади. Друга частина присвячена розглядові елементів теорії діяльності, у третій - описується теорія цінності та корисності, дано наукову оцінку цим поняттям. У четвертій частині йдеться про теорію складної системи інтересів. П´ята частина присвячена основам теорії ринку.Застосування математичних методів до аналізу і обґрунтування теорії граничної корисності є заслугою Є. Слуцького, а й спроба звести погляди її окремих представників у єдину систему.. У теорії бюджету споживача Є. Слуцького важливе місце посідає аналіз граничної корисності кожного блага у зв´язку з функцією кількості лише даного блага. Усі попередні дослідники цієї проблеми виходили із закону насиченості потреб, але не змогли надати своїм результатам загального значення. Є. Слуцький дійшов таких наукових висновків: "Якщо бюджет споживача нормальний, то попит на кожне благо збільшується разом із зростанням доходу і зменшується зі збільшенням ціни на це благо. Якщо бюджет анормальний, то приростання доходу означає посилення попиту для благ насичувальних і його зменшення - посилення попиту для благ ненасичувальних... Із збільшенням ціни блага ненасичувального попит на нього має завжди зменшуватися; протилежне може трапитися тільки в попиті на благо насичувальне".учений дав таке визначення корисності: "Корисність якого-небудь поєднання благ - це величина, що має такі властивості: вона є більшою для поєднання, якому індивід надає перевагу, і її зміни безпосередньо відчуваються суб´єктом". Дослідження Є. Слуцького привернуло увагу зарубіжних економістів які зазначили, що Є. Слуцький значно розширив, поглибив, конкретизував теорію споживчого попиту, поведінку споживача на ринку благ. Відверто про запозичення у Є. Слуцького зізнався у своїй книзі "Вартість і капітал" лауреат Нобелівської премії Дж. Р. Гікс - ефект доходу і ефект заміщення. праця Слуцького "Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки", стала основною у формуванні нової науки XX ст. - праксеології..Є. Слуцький науково обґрунтував тенденції циклічного розвитку економіки, вивів деякі її закони на основі власних теорем, скориставшись, результатами попередніх своїх досліджень, зокрема, в галузі математики і статистики. У 30-х роках XX ст. праця Є. Слуцького, присвячена циклічному розвиткові економіки, була видана англійською мовою і мала великий вплив на світову економічну думку. Вона може впевнено бути зарахованою до наукових новаторств українського економіста.


100. Наукові новаторства Михайла Туган-Барановського


Видатний український економіст-мислитель, класик світової економічної теорії Михайло Туган-Барановський За своє коротке творче життя написав низку ґрунтовних наукових праць, які збагатили економічну думку новими ідеями. Наукові новаторства М. Туган-Барановського можна об´єднати в кілька блоків. 1. Синтез теорій граничної цінності з трудовою теорією вартості. Центральною проблемою політичної економії, як визнавали майже всі економісти XIX ст., була теорія цінності, яка в період формування економічних поглядів М. Туган-Барановського виступала у двох інтерпретаціях - трудової теорії та теорій граничності. Вони вважалися між собою несумісними, що вперше спростував український економіст у праці "Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності", 1890 р Учений вважає, що дві теорії, які становлять двоєдиність у теорії цінності, не є несумісними, а гармонійними. Єдина різниця полягає в тому, що вони досліджують різні фази одного і того ж процесу економічної оцінки. Теорія граничної корисності пояснює суб´єктивні фактори в економічній оцінці, тоді як теорія трудової цінності пояснює її об´єктивні фактори". М. Туган-Барановський проклав новий шлях у розвитку економічної теорії, яка підтвердила свою реалістичність протягом XX ст. Завдяки М. Туган-Барановському економічна теорія стала рівноправною серед наук поряд з механікою і фізикою. 2. Теорія економічних циклів. Світову славу М. Туган-Барановському принесла магістерська дисертація, присвячена дослідженню господарських криз в Англії в XIX ст. Дослідження присвячене вивченню періодичних промислових криз. Учений-економіст дійшов висновку, що економічні кризи не можна розглядати у відриві від функціонування ринку, і тому друга частина його дослідження присвячена теорії ринку. Детальний опис і зіставлення фактів економічної кон´юнктури переконали дослідника в тому, що "криза залежить не тільки від випадкових причин, властивих певному історичному моменту, але і від постійних, загальних причин, властивих сучасному культурно-економічному ладу". Особливу цінність у теорії криз М. Туган-Барановського становить аналіз симптомів їх виникнення і циклу відтворення. Підводячи підсумки проведеному дослідженню, вчений наголосив на тому, що його метою було довести, чому періодичність криз є неминучим супутником розвитку капіталістичного господарства. Велике наукове і прикладне значення теорії ринку, економічних криз і розбудованої на ній теорії економічної кон´юнктури М. Туган-Барановського повністю підтвердилося впродовж XX ст. Цим науковим новаторством українського вченого скористалися вчені всіх напрямів економічної думки новітньої доби й окремі держави в проведенні економічної антикризової політики. 3. Соціальна теорія розподілу До наукових пріоритетів М. Туган-Барановського зараховують соціальну теорію розподілу, яка сформувалась на кінець першої декади XX ст., але основи якої були закладені ще в 1890 р. у праці "Вчення про граничну корисність". Саме виходячи із синтезу трудової теорії вартості та теорії граничної цінності, вченому вдалося подолати обмеженість матеріалістичного детермінізму в тлумаченні прибутку, заробітної плати, позичкового відсотка тощо. В останні роки XIX ст. учений опублікував низку праць, в яких заперечував однобічне трактування людських інтересів і мотивацій, надавав великого значення соціальним та психологічним чинникам в економічному розвитку. теорія привернула увагу видатних економістів, зокрема, представника австрійської школи Є. Бем-Баверка. 4. Теоретик кооперації М. Т-Б виступив засновником теорії економічної кон´юнктури, розвиваючи водночас нову теорію розподілу. " У процесі свого наукового зростання М. Туган-Барановський щораз більше цікавився теорією і практикою кооперації. Він опублікував з цієї проблематики низку цінних праць; головною серед них є дослідження "Соціальні основи кооперації". 1916 p., стала відомою в усьому світі. Усебічно проаналізувавши розвиток кооперації, її пролетарські, селянські та дрібнобуржуазні форми з позицій різних поглядів та історичних закономірностей їх розвитку, М. Туган-Барановський у підсумковій частині свого ґрунтовного дослідження розкрив соціальну природу і політ позицію кооперації. значний доробок ученого увійшов до скарбниці світової й націонал кооперативної думки 5. Кон´юнктурна теорія грошей та її вплив на монетаризм XX ст. Особливе місце серед наукових доробків М. Туган-Барановського посідає теорія грошей і грошового обігу. Розкривши причини появи грошей, визначивши поняття металевих і паперових грошей, М. Туган-Барановський звернувся до "найважчого питання політичної економії - теорії грошового обігу". Згідно зі своєю генетико-еволюційною концепцією М. Туган-Барановський з´ясував суть, походження і основні функції грошей. М. Туган-Барановський заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши в тому, як і в інших питаннях, економістів XX ст. Своїми науковими новаторствами М. Туган-Барановський збагатив світову економічну науку, проклавши їй перспективні шляхи подальшого розвитку. Не буде перебільшенням сказати, що новаторський вплив українського економіста-мислителя позначився продуктивно на всіх основних напрямах світової економічної науки XX ст.