Операції у ротовій порожнині свійських тварин

Операції у ротовій порожнині свійських тварин

Зміст

Вступ

.        Будова анатомотопографічна

.1 Носогубне дзеркало. Губи, рота

.2 Щоки

.3 Ротова порожнина

.4 Ясна. Тверде піднебіння

.5 М’яке піднебіння

.6 Зуби

.7 Язик

.        Обробка рук хірурга

.        Операції

.1 Операції на зубах

.1.1 Знеболення зубів

.1.2 Провідникова анестезія нижньощелепового нерва

.1.3 Провідникова анестезія коміркового альвеолярного нижнього нерва

.1.4 Провідникова анестезія підборідного нерва

.1.5 Вирівнювання зубів у коней

.1.6 Резекція коронки зуба

.1.7 Екстракція зубів

.2 Операції на язиці

.2.1 Усунення гіперкінезу язика

.2.2 Знеболювання нервів язика

.2.3 Оперативне усунення вади в корів-синусів

.2.4 Ампутація й пластика язика

.2.5 Ущелина піднебіння

. Пухлини в ротовій порожнині

.1 Пухлини піднебіння

.2 Пухлини язика

.3 Пухлини губ

.4 Пухлини щелеп

Висновок

Використана література

Вступ

Ветеринарна хірургія (chirurgiaveterinarium; від грец. cheir- рука + + ergon - дія, тобто означає "рукоділля", ремесло, майстерність; veterinarium- лікуючий худобу) - наука, яка вивчає захворювання, для лікування яких, крім загальних терапевтичних заходів (фармакологічних, фізичних і біологічних), застосовують різноманітні криваві й не криваві механічні прийоми, ті,що мають та меті ліквідовувати або полегшувати хворобливий стан тварини. В оперативній хірургії механічні прийоми є основними. Із ряду окремих простих механічних прийомів або ручних дій складаються більш складні оперативні прийоми, які називаються хірургічними операціями. Учення про них і складає предмет оперативної хірургії.

Оперативна хірургія - розділ хірургії, який вивчає теоретичні основи, правила, способи і техніку виконання хірургічної операції. Для того, щоб виконати раціонально ту або іншу хірургічну операцію,необхідно не тільки вивчити її техніку й знати умови, при яких дана операція може бути виконана чи протипоказана, необхідно мати чітку уяву про її доцільність і недоліки, врахувати анатомо-топографічні особливості оперованої ділянки тіла.

Розробка в цьому напрямку різних оперативних прийомів та інших складних операцій, тобто вивчення їх з точки зору фізіології і топографічної анатомії, врахування безпосередніх і віддалених результатів, складає основну задачу оперативної хірургії. Остання дає студентам теоретичні основи і прищеплює технічні навики хірургічного оперування тварин. У той же час вона вирішує конкретні господарські завдання, а саме: а) відновлення у найстисліші строки втраченої або зниженої продуктивності і подальше її підвищення; б) покращення або відновлення працездатності тварин; в) сприяння відтворенню стада; г) збільшення і поліпшення якостей м'ясної, вовнової і молочної продуктивності тварин; д) запобігання травматизму тварин та усунення його наслідків.

Поряд із цим, оперативна хірургія розробляє операції для проведення на клінічно здорових тваринах фізіологічних і патофізіологічних експериментів з метою вивчення функцій окремих органів і систем організму або створення моделей хвороб. Теоретичною базою для оперативної хірургії є топографічна анатомія.

Головним моментом оперативної хірургії є технічне виконання операції. Не можна вважати хірургічну операцію тільки місцевим втручанням, оскільки вона глибоко зачіпає весь організм у цілому. Тому хірург повинен володіти не тільки спеціальними технічними знаннями, але й лікарським мисленням - уміти "мислити фізіологічно, а оперувати анатомічно". Відносно цього є вдалий вислів О. В. Вишневського:

"Якщо хірурга-майстра робить анатомія, то думаючого хірурга-клініциста - фізіологія".

Перш, ніж приступити до операції на продуктивній тварині, лікар повинен вирішити питання про її доцільність з економічної точки зору, тобто розрахувати, чи буде вартість тварини після виліковування (за вирахуванням затрат на лікування) перевищувати її оцінку в даний момент.

Опір хворих тварин, їх постійне непокоєння під дією болю, м'язова сила великих тварин - все це заважає благополучному кінцю операції. Операція вважається вдалою тільки тоді, коли в прооперованих тварин зберігається повністю працездатність і продуктивність.

Оскільки хірургічна операція не є тільки місцевим втручанням, а впливає на функцію всього організму, зрозуміло, що вивчення оперативної хірургії тісно пов'язане з необхідністю засвоєння студентами відповідного рівня знань з анатомії, топографічної анатомії, гістології, фізіології, патологічної фізіології,клінічної діагностики, фармакології та інших дисциплін.

Оперативна техніка хірурга містить деякою мірою елемент мистецтва, яке потребує засвоєння певних технічних навиків користування інструментами, бережливого поводження з тканинами, швидкого орієнтування, певного темпу в роботі. Сучасна хірургія, маючи в своєму розпорядженні надійні методи загального і місцевого знеболювання, асептики та антисептики, сучасне обладнання і різноманітні спеціальні методи діагностики, майже не має межі для хірургічного втручання. Немає такого куточка в живому організмі, куди б не проникав ніж хірурга.

Предмет "Оперативна хірургія" розділяється на загальну і спеціальну частини. У першій розглядаються загальні питання про фіксацію тварин, хірургічну операцію, елементарні оперативні прийоми, з яких складається операція, методи знеболювання, профілактику хірургічної інфекції, десмургію, введення лікарських речовин тощо. У спеціальній частині вивчаються анатомо-топографічні дані оперованої ділянки тіла тварини і різні хірургічні операції, які виконуються в кожній із цих ділянок.

тварина хірургічний зуб анестезія

1. Будова анатомотопографічна

.1 Носогубне дзеркало. Губи рота

Носогубному дзеркалу значну увагу приділяють генетики, оскільки форма шкірних валиків, спрямування і розподіл їх на поверхні носогубного дзеркала (дерматогліфи) у великої рогатої худоби - спадкові ознаки і не змінюються впродовж життя тварини. Це враховують під час селекційної роботи.

У свині ротова щілина велика і тягнеться назад до рівня 3-4-го кутнього зуба. Губи малорухливі, верхня губа зливається з дзеркальцем рила

plánum rostrále. Нижня губа спереду загострена. Губні залози слабко розвинені.

У коня губи товсті, довгі, дуже рухливі. На зовнішній поверхні в середній частині верхньої губи виділяється незначний жолобок, або фільтр, - phíltrum. Нижня губа переходить у підборіддя - méntum.

У собаки губи малорухливі, тонкі. Ротова щілина має значні розміри. Верхня губа розділена посередині поздовжньою борозенкою - phíltrum. Слизова оболонка пігментована.

Нерви: рухові нерви - n. faciális (VII пара), чутливі - n. maxilláris, n. mandibuláris (V пара).

Судини: гілки a. faciális.

Губи рота - lábia óris - шкірно-м’язові утвори, що обмежують вхід у ротову порожнину. Розрізняють верхню 1 - lábium supérius і нижню 2 - lábium inférius - губи, які, з’єднуючись, утворюють кут рота 3 - ángulus óris - і переходять у щоки. Внутрішнім шаром губ є слизова оболонка, середнім - м’язовий шар, зовні губи вкриті шкірою. Слизова оболонка вистелена багатошаровим плоским епітелієм. На поверхні слизової оболонки, особливо біля кутів рота, розміщені отвори губних залоз - gll. labiáles. Особливо розвинені залози у травоїдних тварин. М’язовий шар складається з посмугованої м’язової тканини. Шкіра губ крім покривного волосся має товсте і довге дотикове волосся - píli táctilis.

У великої рогатої худоби губи відносно короткі, товсті й малорухливі, із загостреними губними краями, усіяні бородавкоподібними потовщеннями, багатими на нервові закінчення. На шкірі верхньої губи розміщене носогубне дзеркало plánum nasolabiále. Дзеркало має ряд дрібних отворів вивідних проток серозних залоз - gll. pláni nasolabiális. Дзеркало завжди вологе й холодне, однак у тварини в хворобливому стані воно стає гарячим і сухим. Слизова оболонка верхньої губи має конусоподібні сосочки, спрямовані в бік щік.

.2 Щоки

Щоки - búccae -вони утворюють бічні стінки ротової порожнини. Зовні вони вкриті шкірою,а зсередини - слизовою оболонкою, середню частину формують м’язи. Щоки чіткіше виражені у травоїдних тварин (жуйні, кінь), які ретельно пережовують їжу. Щоки з’єднують верхню й нижню щелепи і тягнуться від кута рота до крило-нижньощелепної складки - plíca pterygomandibuláris, яка переходить з верхньої щелепи на нижню позаду кутніх зубів

У собаки довжина губ в 2 раза більша за довжину щік, у свині в 1,3 раза; у жуйних і коня губи становлять лише 0,6 довжини щік. Основу щік утворюють щічні та губні м’язи. У задній частині щоки прикриті жувальним м’язом. У слизовій оболонці щік відкриваються протоки щічних залоз і розміщений сосочок привушної слинної залози.

У великої рогатої худоби щоки утворюють об’ємний защічний присінок. Найвищі та найгустіше розміщені сосочки в ділянці від кута рота до початку кутніх зубів. Сосочок протоки привушної слинної залози відкривається на рівні 3-4-го верхнього кутнього зуба. На слизовій оболонці щік є конусоподібні сосочки, зроговілі верхівки яких спрямовані назад.

У свині й собаки щоки короткі, протоки привушних слинних залоз відкриваються відповідно на рівні 4-5-го і 3-го кутніх зубів.

Нерви: n. buccális (чутливий) і n. fasciális (руховий).

Судини: a. faciális.

А у коня щоки довгі, сосочок протоки привушної слинної залози відкривається на рівні 3-го кутнього зуба.

.3 Ротова порожнина

Ротова порожнина - cávum óris - початковий відділ апарату травлення, будова органів якого залежить від характеру їжі, способу її добування, обробки та ковтання. Органи ротової порожнини (язик) є місцем розташування органа смаку (смакові цибулини) та беруть участь в утворенні звуків. Слинане лише зволожує і ослизнює харчову грудку, а й є джерелом кальцію для емалі зубів, нейтралізує антигени, виділяє речовину, що стимулює ріст нервів, тощо. Окремі острівці слинних залоз містяться в твердому і м’якому і піднебіннях.

Порожнина рота поділяється на присінок рота - vestíbulum óris - і власне порожнину - cávum óris próprium. Присінком ротової порожнини є простір між губами, щоками й зубами. В ротову порожнину веде вхід, або ротова щілина, - ríma óris, а вихід у глотку називається зівом - fáuces.

Порожнина рота обмежена кістковою основою (верхня й нижня щелепи, різцеві, піднебінні та крилоподібні кістки) і м’якими тканинами (шкіра, м’язи, оболонки). Склепінням порожнини рота є тверде й м’яке піднебіння, а дном - м’язи міжщелепового простору, язика та під’язикового апарату. Обабіч язика та під його верхівкою знаходиться щілиноподібний простір.

1.4 Ясна. Тверде піднебіння

Рис. 2. Тверде піднебіння: А - коня; Б - великої рогатої худоби; В - свині; Г - собаки (за Попеско, 1962). 1. Піднебінний шов - raphe palatini; 2. Піднебінні валики - rugae palatinae; 3.Щічні сосочки - papilla buccales; 4. Різцевий сосочок - papilla incisiva; 5. М’яке піднебіння - palatum molle; 6. I₁, I₂, I₃ (Різцеві зуби) - dentes incisivi; 7. C (Ікла) - dentes canini; 8. P₁, P₂, P₃, P₄ (Передкутні зуби) - dentes premolares; 9. M₁, M₂, M₃ (Власне кутні зуби) - dentes molares; 10. Щока - bucca.

Тверде піднебіння - palátum dúrum - це слизова оболонка, що вкриває склепіння ротової порожнини. Слизова оболонка вистелена плоским багатошаровим епітелієм. По середній лінії твердого піднебіння проходить піднебінний шов - ráphe palátini. Обабіч шва розміщені піднебінні валики (зморшки) 4 - rúgae palatínae, різні за формою й кількістю. Каудально валики згладжуються і зникають. Позаду різців на піднебінному шві виділяється різцевий сосочок papílla incisíva. Збоку від сосочка відкривається парна різцева протока 2 - dúctus incisívus, через яку носова порожнина сполучається з ротовою. Каудально тверде піднебіння переходить у м’яке піднебіння, а спереду і по боках - в ясна. В товщі твердого піднебіння проходять артерії, нерви і розміщене добре розвинуте венозне сплетення.

У великої рогатої худоби тверде піднебіння відносно широке (див. рис. 4, Б) з добре вираженим піднебінним швом. Обабіч шва розміщено близько 20 парних піднебінних валиків, вільні краї яких мають зазубринки і спрямовані назад. Задні валики виступають слабко і нечітко виражені. Різцевий сосочок округло-трикутої форми. В задній частині піднебіння розміщені слизові піднебінні залози - gll. palatínae.

Уконя різцевого сосочка і різцевої протоки немає. Піднебіння надзвичайно багате на венозні сплетення, розміщені в кілька рядів (звідси схильність до значних набряків). Піднебінні валики (18-24) продовжуються до початку м’якого піднебіння.

Усвині тверде піднебіння має добре виражений піднебінний шов 3, який розділяє піднебіння на дві половини, кожна з яких має 20-25 піднебінних валиків 4, більш високих у передній ділянці. Між першим і другим валиками розміщений невеликий різцевий сосочок 1.

У собаки тверде піднебіння (див. рис. 2, Г) каудально дуже розширюється від різцевих зубів і має до 10 дугоподібно вигнутих піднебінних валиків. Між основними валиками трапляються неповні валики. Спереду від перших валиків виділяється трикутної форми різцевий сосочок.

Нерви: n. palatínus májor.

Судини: a. palatína májor, a. sphenopalatína.

.4 Ясна

Ясна - gingívae - це утвори слизової оболонки, що вкривають зубні краї щелеп з їх губною, щічною та язиковою поверхнями. Позаду останнього кутнього зуба слизова оболонка ясен переходить з однієї щелепи на іншу, створюючи крило-нижньощелепну складку. У жуйних на місці відсутніх верхніх різців слизова оболонка має значну товщину і утворює зубну пластинку. Ясна малочутливі, але надзвичайно багаті на судини. Підслизової основи в яснах немає. Епітелій слизової оболонки ясен з віком змінює свою структуру як у тварин, так і в людини

.5 М’яке піднебіння

М’яке піднебіння - palátum mólle, або піднебінна завіска - vélum palatínum, - є продовженням каудально твердого піднебіння. Заднійкінець м’якого піднебіння закінчується вільно. М’яке піднебіння рухливе і знаходиться на межі ротової порожнини і глотки, розділяючи їх. Вільний кінець м’якого піднебіння утворює піднебінну дугу - árcus palatínus, яка формує вихід з ротової порожнини в глотку - зів. Від піднебінної дуги відходить дві пари складок слизової оболонки. Одна з них спрямована на стінку глотки в бік стравоходу і формує піднебінноглоткову дугу - árcus palatopharýngeus, а друга продовжується на корінь язика і на межі з його тілом утворює піднебінно-язикову дугу árcus palatoglóssus. Слизова оболонка м’якого піднебіння з боку ротової порожнини вистелена багатошаровим плоским епітелієм, на якому розсіяні отвори слизових піднебінних залоз - gll. palatínae. Протилежний бік м’якого піднебіння, що контактує з повітрям, вистелений псевдобагатошаровим миготливим епітелієм, на якому відкриваються отвори невеликих серозних залоз.

М’яке піднебіння утворене двома шарами слизової оболонки,між якими лежить м’язовий шар, представлений цілою низкою м’язів (рис. 5.10), які викликають рухи, переважно напруження та підняття. Основою м’якого піднебіння є:

) піднебінний м’яз 2 - m. palatínus, що закріплюється широким пластинчастим сухожилком до краю хоан на піднебінних кістках і спрямовується до піднебінної дуги;

) напружувач м’якого піднебіння 3 - m. ténsor véli palatíni, який починається на м’язовому відростку вискової кістки і прямує до гачка 4 крилоподібної кістки, перекидається через останній і спрямовується до передньої частини м’якого піднебіння. М’яз допомагає проковтувати харчову грудку;

) підіймач м’якого піднебіння 6 - m. levátor véli palatíni - починається поряд з напружувачем, але медіальніше. Він підіймає м’яке піднебіння під час проковтування харчової грудки і одночасно розширює зів. Крім того, в м’якому піднебінні є піднебінний апоневроз 1 і бере початок піднебінно-глотковий м’яз 5.

М’яке піднебіння не у всіх тварин однакове. У собаки воно коротке, і тварини можуть вільно дихати ротом, в інших, навпаки, воно довге ( кінь ) і може своїм вільним кінцем щільно прилягати до кореня язика, перекриваючитаким чином доступ повітря через ротову порожнину. М’яке піднебіння має своєрідну будову у верблюда - воно довге, спрямоване горизонтально назад зверху від гортані. У самців одногорбого верблюда в період парування м’яке піднебіння набрякає і випадає з ротової порожнини у вигляді міхура.

Співвідношення твердого і м’якого піднебінь у свійських тварин різне: у жуйних - 2,7: 1, коня - 2: 1, свині - 2,6: 1, собаки - 1,7: 1 і верблюда 1,9: 1.

Парний піднебінний мигдалик - tonsílla palatína - складається із скупчення лімфоїдної тканини, слизових залоз та лімфоїдних вузликів, які закладені в слизовій оболонці стінки мигдаликових крипт. Піднебінні мигдалики у великої рогатої худоби мають овальну форму і часточкову будову. В них проходить з боку порожнини язикового відділу глотки головна крипта значного діаметра. У собаки мигдалики розміщені в глибоких синусах. У коня мигдалики побудовані за дифузним типом і лежать по боках кореня язика у вигляді довгастого потовщення з численними мигдаликовими ямочками - fóssulae tonsiláres. У свині парні піднебінні мигдалики займають майже всю вентральну поверхню м’якого піднебіння

У коня в передній частині м’якого піднебіння під слизовою оболонкою на серединній лінії лежить непарний мигдалик - tonsílla véli palatíni.

Нерви:: n. palatínus májor, pléxus pharýngeus.

Судини:: a. palatína ascéndens, a. palatína mínor.

Рисунок 3

М’язи м’якого піднебіння великої рогатої худоби (за Г. О. Гіммельрейхом,1980):

- піднебінний апоневроз;

- серединний м’яз м’якого піднебіння (піднебінний м’яз);

- напружувач м’якого піднебіння;

- гачок крилоподібної кістки;

- піднебінно-глотковий м’яз

- підіймач

.6 Зуби

Зуби - déntes, s. odóntos (рис. 9) - розміщені в порожнині рота у вигляді верхньої і нижньої зубних аркад (дуг) - árcus dentális supérior et inférior, призначені для захоплення й подрібнення їжі. Форма й будова зубів відображають характер живлення та спосіб життя тварин. За функцією, будовою і розміщенням зуби поділяють на різці, ікла та кутні.

Ікла - déntes caníni (С) - розміщені позаду різців по одному з кожного боку на верхній і нижній щелепах.

Різцеві зуби - déntes incisívi (J) - розміщені позаду губ по три-чотири з кожного боку. Серед різців розрізняють: зачепи (J1), середні різці (J2) і окрайки (J3).

Кутні зуби поділяють на передкутні, або премоляри, - déntes premolars (Р1-4) - і власне кутні, або моляри, - déntes moláres (М1- 3).

Іноді у ссавців (кінь) з’являються додаткові зуби: вовчий зуб, який розміщується перед премолярами, і зуб «мудрості» - позаду корінних зубів (рис. 4). Ці зуби свідчать про багаторазову зміну зубів у далеких предків ссавців (С.К. Рудик, 1972).

Рисунок 4

Зубні дуги: А - коня; Б - великої рогатої худоби; В - свині; Г - собаки (за Koch, 1970).І(1-3) - різцеві зуби (dentes incisivi): І1 - зачепи; І2 - середні різці; І3 - окрайки. С - ікла (dentes canini). P(1-4) - передкутні зуби (dentes premolares). M(1-3) - власне кутні зуби (dentes molares).

Зуби поділяють на молочні (випадні) - déntes decídui (Dd) - і постійні - déntes permanéntes (Dp). Молочні зуби з’являються після народження або до народження в певному порядку. За розміром вони менші й коротші від постійних. Розрізняють молочні різці, ікла та премоляри. Моляри молочних попередників не мають.

Загальна кількість зубів у свійських тварин різна: у великої рогатої худоби - 32, у коня - 36-40, у свині - 44 і у собаки - 42. Загальну кількість зубів можна записати зубною формулою, яка відображує кількість різців, іклів, премолярів і молярів на одному боці верхньої й нижньої щелеп:

За характером будови і розвитком зуби поділяють на короткокоронкові - brachiodóntes (собака, свиня, різцеві зуби великої рогатої худоби) і довгокоронкові - hypselodóntes (кінь, велика рогата худоба).

На короткокоронкових зубах чітко виділяються коронка зуба- coróna déntis 4, шийка - cóllum déntis 6 - і корінь - rádix déntis 5. Коронка зуба виступає над яснами. На різцях вона клиноподібна, на іклах - конусоподібна і на кутніх зубах має вигляд кількох конусів або горбків. Корінь зуба міститься в зубній комірці щелеп, в якій він прикріплюється зубною зв’язкою - lig. dentále. Шийка зуба знаходиться в місці переходу коронки в корінь зуба, до неї прикріплюються ясна. В середині зуба є порожнина - cávum déntis 7, вхід до якої відкривається з боку кінця кореня. Зубну порожнину заповнює пульпа зуба - púlpa déntis 8, що складається із сполучної тканини, судин, нервів.

Поверхню коронки зуба, спрямовану в бік присінка ротової порожнини, називають присінковою - fácies vestibuláris. Протилежну поверхню коронки називають язиковою - fácies linguális, вільний кінець коронки зуба - поверхнею змикання - fácies occlusális.

Довгокоронкові зуби мають довгу коронку і короткий корінь. У міру стирання вони виступають із зубних комірок і випадають. Такі зуби добре перетирають їжу. На молодих довгокоронкових зубах гілок коренів немає, але з віком вони з’являються і досягають різного ступеня розвитку; у жуйних вони довші. Коронка зуба у молодих тварин складається з двох-п’яти конусів. Після стирання конусів жувальна поверхня зуба стає складчастою; зуби цього типу належать до складчастих зубів - lophodóntes (кінь). Складки можуть нагадувати серп місяця, тому такі зуби називають місяцеподібними - selenodóntes (велика рогата худоба).

Основна речовина, з якої складається зуб, називається дентином - déntinum (див. рис. 4, 2). Дентин містить 70-80 % мінеральних речовин. У ділянці коронки дентин зовні вкритий шаром емалі - enámelum 1 - найтвердішої речовини в тілі тварини. Вона містить 98% мінеральних речовин. У ділянці кореня зуба дентин вкритий цементом - ceméntum 3. За будовою цемент подібний до кісткової тканини і містить до 60-70 % мінеральних речовин.

На довгокоронкових зубах емаль вкриває весь зуб. Цемент вкриває всю емаль коронки і заповнює зубну комірку. Коронка зубів у старих тварин може стиратися до самого кореня. При стиранні зуба зубна порожнина заростає дентином, який має темніший колір і називається зубною зіркою.

У великої рогатої худоби різці короткокоронкові і є лише на нижній щелепі. Їх чотири пари: зачепи (центральні), середні внутрішні, середні зовнішні і окрайки. Корені різців не повністю заходять у комірки щелеп, тому у старих тварин спостерігається рухомість різців. Іклів немає. Премоляри мають молочних попередників, моляри не змінюються. Величина зубів збільшується спереду назад. На верхніх кутніх зубах по три корені: два латеральних і один медіальний; на нижніх зубах - по два корені. У новонародженого теляти є молочні зачепи і середні внутрішні різці. У перші тижні після народження прорізуються середні зовнішні різці і окрайки.

У свині молочні різці порівняно з постійними значно менші (див. рис. 4, В). Молочні зачепи і середні прорізуються у віці 3-4 тижнів, окрайки - перед народженням. Молочні ікла прорізуються перед народженням. Постійні ікла у самців великі, тригранні. Кутні зуби багатогорбисті. Найбільший зуб - третій моляр, найменший - перший премоляр (вовчий зуб), він належить до постійних зубів. Гілки коренів зубів невеликі, на верхніх щелепах їх 3-4, на нижніх - по 2.

У коня зуби мають складнішу будову (див. рис. 4, А ). У кобил іклів немає. Постійні різці мають типовий вигляд вигнутих клинів і особливі поглиблення в коронках зубів (зубні чашечки). В процесі стирання коронки зуба форма чашечки змінюється з поперечно-овальної до круглої, потім - до трикутної і, нарешті, до обернено-овальної. Зуби змінюють форму приблизно через 6 років. Спочатку це спостерігається на нижній щелепі. З віком змінюється і дуга, що утворюється верхніми й нижніми різцями: у молодих тварин вона більш правильна, у старих - подібна до клина.

У собаки розмір різців від зачепа до окрайка збільшується (див. рис. 4, Г). Ікла конічні, кутні зуби добре розвинуті. Перший нижній премоляр називається вовчим зубом - déntes lupínus. Каудально кутні зуби збільшуються. Найбільші з них - Р4 на верхній щелепі і М1 на нижній щелепі - називаються січними - déntes sectóris - і розміщуються один навпроти одного. Гілок коренів у кутніх зубів - 1-3.

Нерви: n. infraorbitális, n. alveoláris. Зуби верхньої щелепи іннервуються гілками підочноямкового нерва, який проходить в однойменному каналі. До кожного зуба та його ясен підходить окрема гілка, яка проникає в пульпу зуба по вузькому каналу його кореня. Ріхці верхньої щелепи іннервуються верхнім різцевим нервом, який відгалужується від підочноямкового в лунці, що знаходиться біля підочноямкового отвору на 0,5-1 см в аборальному напрямку. Далі нерв проходить у вузький дорсальний різцевий канал.

Зуби нижньої щелепи іннервуються альвелярним нижньощелеповим нервом, який проходить у нижньощелеповий канал через однойменний отвір на медіальній поверхні щелепи. На середині відстані між кликом і першим премоляром (рівень підборідного отвору) від нижньощелепового каналу відгалудується нижньощелеповий різцевий канал, в якому знаходиться нижній різцевий нерв. Останній іннервує різці та ясна нижньої щелепи.

Судини: a. infraorbitális, a. alveoláris. Кровозабезпечення верхньощелепових зубів здійснюється гілками підочноямкової артерії, а нижньощелепових - гілками альвеолярної нижньощелепової артерії.

.7 Язик

Язик - língua, s. glóssa (див. рис. 6) - рухливий м’язовий орган, що лежить на дні ротової порожнини. Його функції надзвичайно різноманітні: він захоплює, утримує та переміщує корм, приймає воду, на ньому розміщений орган смаку, у собак він бере участь у процесі терморегуляції.

На язику розрізняють верхівку, тіло й корінь.

Рисунок 5. Зуби кобили:

Рисунок 6

Верхівка язика 1 - ápexlínguae - має різну форму: приплюснуто-розширену або звужено-загострену, ввігнуту або, навпаки, злегка вигнуту. Верхівка язика у свійських тварин рухлива. На верхівці язика розрізняють дві поверхні - дорсальну й вентральну - і два бічних краї, які переходять один в одного на передньому кінці язика. Нижня поверхня верхівки язика переходить на дно ротової порожнини у вигляді подвійної складки слизової оболонки, яка називається вуздечкою язика - frenúlum línguae.

Тіло язика 2 - córpus línguae - становить основну частину язика і лежить на дні ротової порожнини, між кутніми зубами. На тілі розрізняють виступаючу частину язика - спинку язика - dórsum línguae - і дві бічні поверхні - fácies laterális.

Корінь язика 3 - rádix línguae - найбільш слабко виражена задня частина язика, що прилягає до надгортанника. Місце переходу кореня язика до надгортанника у вигляді складки слизової оболонки називається язиконадгортанною складкою 10 - plíca glossoepiglóttica. Слизова оболонка,переходячи на м’яке піднебіння, утворює піднебінно-язикову дугу 11 - árcus palatoglóssus.

Співвідношення частин язика у свійських тварин різне: найдовша верхівка язика у м’ясоїдних (37%), потім (за ступенем вираженості цієї ознаки) - у свині (31%), великої рогатої худоби (30%); коротка верхівка язика у коня (20%).

Слизова оболонка язика міцна і її епітелій частково зроговілий. Зроговіння сильно виражене у великої рогатої худоби. На бічних поверхнях слизова оболонка більш ніжна, особливо на нижній поверхні верхівки язика.

Слизова оболонка на дорсальній поверхні язика вкрита сосочками. Середсосочків язика розрізняють механічні (ниткоподібні, конічні) і смакові (грибоподібні, валикоподібні, листкоподібні). В останніх знаходяться органи смаку. Грибоподібні сосочки - papíllae fungifórmes - підвищення слизової оболонки, вільна частина яких розширена і має вигляд гриба. Сосочки невеликі, білі, чітко виділяються на поверхні язика. Розміщені сосочки поодинці на верхівці й тілі язика, особливо по краях. Валикоподібні сосочки - papíllae vallátae - мають вигляд поглиблення, краї якого на поверхні язика дещо припідняті у вигляді слабкого валика. Смакові цибулини знаходяться на бічних стінках валика. На дні поглиблення відкриваються серозні залози. Валикоподібні сосочки відносно великі й добре помітні. Розміщені вони на тілі язика біля кореня, симетрично, по одному або по кілька (жуйні). Листкоподібні сосочки - papíllae foliátae - нагадують складені листочки. Вони мають овальну форму і лежать на корені язика по одному з кожного боку. Смакові цибулини містяться в товщі стінки сосочків.

Валикоподібні й листкоподібні смакові сосочки - складніші утвори, ніжгрибоподібні; їх поглиблення пристосовані для більш диференційованого визначення смаку.

Вся дорсальна поверхня тіла й верхівки язика вкрита численними дрібними механічними ниткоподібними сосочками - papíllae filifórmes, які надають язику бархатистого вигляду. У великої рогатої худоби вони зроговілі.

Конічні сосочки 8 - papíllae conícae - розміщені на корені язика. Слизова оболонка кореня і країв язика всіяна язиковими слизовими залозами - gll. linguáles. Серед отворів слизових залоз помітні отвори мигдаликових крипт 12 - fóssulae tonsiláres, у стінках яких містяться скупчення лімфоїдної тканини, яка формує язиковий мигдалик - tonsílla lіnguális.

У великої рогатої худоби язик товстий, грубий. Верхівка язика загострена, вуздечка подвійна. На спинці язика різко виділяється подушка язика - tórus línguae, що відокремлюється від передньої частини язика пограничною борозною - súlcus terminális, яка збільшує рухливість переднього відділу язика під час захоплення та жування корму (А.Б. Камінський, 1988). У вентральній частині перегородки язика є слабко розвинутий язиковий хрящ - lýssa. Ниткоподібні сосочки спинки язика великі, зроговілі. Конічні сосочки різні за розміром і формою. Грибоподібні сосочки особливо виділяються в ділянці верхівки язика. Валикоподібних сосочків багато (16-40), вони розміщені на спинці язика ближче до країв подушки; задні більші від передніх, а самі передні непомітно переходять у грибоподібні сосочки. Листкоподібних сосочків немає.

Язик коня не має подушки і язикового хряща. Ниткоподібні сосочки м’які,тонкі й довгі. Грибоподібні сосочки добре видно на бічній поверхні верхівки й тіла язика. Валикоподібних сосочків частіше два, але буває й більше. Форма листкоподібних сосочків видовжена, вони розміщені по боках язика. Конічних сосочків немає.

У свині язик відносно вузький, з довгою верхівкою. Ниткоподібні сосочки м’які, тонкі. На корені язика розміщені довгі конічні сосочки. Грибоподібні сосочки маленькі, особливо помітні по краях язика в середній його третині. Валикоподібні сосочки розміщені біля кореня язика по одному з кожного боку. Листкоподібні сосочки малих розмірів. Між конічними сосочками і в їх товщі є лімфоїдні вузлики язикового мигдалика. Є парний біля надгортанний мигдалик - tonsílla paraepiglóttica.

У собаки язик широкий, із загостреними краями, по середній частині язика проходить язикова борозна - súlcus mediánus línguae. Густо розміщені ниткоподібні сосочки язика м’які, тонкі. Грибоподібні сосочки розміщені по всій спинці язика. Валикоподібні сосочки, по 2-3 з кожного боку, знаходяться біля кореня язика. Листкоподібні сосочки слабко помітні. В основі язика розміщений язиковий хрящ, що підтримує висунутий язик. Конічні сосочки зроговілі. Язикового мигдалика немає. Основу язика утворюють добре розвинені м’язи, які диференціюються на велику кількість спеціальних м’язів, одні з них розміщені в товщі язика і є власними м’язами язика, інші йдуть до язика від під’язикового скелета та нижньої щелепи (рис. 6). Функцію м’язів слід розглядати з усіма м’язами під’язикового апарату, що працюють як єдине ціле.

Власне язиковий м’яз - m. lіnguális próprius - складається з поперечних, перпендикулярних та поздовжніх м’язових пучків. Останні розміщені поверхнево під слизовою оболонкою язика від кореня до верхівки язика.

Щелепно-язиковий м’яз 3 - m. myloglуssus - починається на медіальній поверхні нижньої щелепи від підборіддя до рівня третього премоляра (жуйні, кінь) чи останнього моляра (свиня). Волокна йдуть у поперечному напрямі і закінчуються в серединному сухожилковому шві, перекриваючи передню частину щелепно-під’язикового м’яза. У собаки цього м’яза немає.

Щелепно-під’язиковий м’яз 3′ - m. mylohyoídeus - бере початок від базигіоїда, язикового відростка (жуйні, кінь) і сухожилкового тяжа, який утворюється злиттям підборідно-язикового, лопатково-під’язикового, шилопід’язикового, груднино-під’язикового м’язів. Рострально м’яз тягнеться до рівня першого премоляра (жуйні, кінь). Напрям волокон у межах м’яза різний. Так, у передній його частині волокна йдуть дорсокаудально, а в задній - дорсорострально (велика рогата худоба). У коня м’язові волокна прямують у передній частині дорсорострально, в середній - поперечно і в задній - дорсокаудально.

У свині й собаки м’яз починається від базигіоїда і передньої половини тиреогіоїда і продовжується до рівня другого-третього премоляра (собака) чи першого моляра (свиня).

Шилоязиковий м’яз - m. styloglóssus починається на латеральній поверхні дистальної третини стилогіоїда, вище й дещо позаду від початку хрящоязикового м’яза. М’яз розміщений на бічній поверхні тіла і верхівки язика (жуйні, кінь, свиня). У собаки м’яз починається разом з хрящоязиковим м’язом на стилогіоїді і окремими волокнами на барабанному міхурі й тимпаногіоїді. відокремлений від шилоязикового й шилопід’язикового м’язів. Він бере початок на дистальному кінці стилогіоїда, дещо нижче і спереду від початку шилоязикового м’яза, спрямовується до язика, розміщуючись медіально від шилоязикового м’яза, і входить у язик на межі тіла й кореня.

У коня хрящоязиковий м’яз має вигляд тоненької пластинки, яка латерально прикрита шилоязиковим і під’язиковим м’язами. У собаки м’яз починається на латерокаудальній поверхні середньої третини стилогіоїда і обмежений початком шилоязикового м’яза. У свині цього м’яза немає.

Підборідно-язиковий м’яз 1 - m. genioglóssus - масивний і бере початок на підборідді разом з підборідно-під’язиковим м’язом, але дещо дорсальніше й латерально. Починається м’яз коротким, але товстим сухожилком і спрямовується до верхівки, тіла й кореня язика. Вентральні пучки м’яза продов-жуються до основи надгортанника, створюючи підборідно-надгортанний м’яз 5 - m. genioepiglótticus (кінь, собака).

Під’язиково-язиковий м’яз 6 - m. hyoglóssus - відходить від базигіоїда, язикового відростка і нижньої третини тиреогіоїда (жуйні, кінь) або лише від базигіоїда й тиреогіоїда (свиня, собака). М’яз закінчується в корені, тілі й верхівці язика.

Рисунок 7

Підборідно-під’язиковий м’яз 2 - m. geniohyoídeus - має веретеноподіб-ну форму і починається довгим сухожилком вентральніше підборідноязикового м’яза. Поряд з однойменним м’язом, від якого його можна відділити штучно, він спрямовується до язикового відростка, де закінчується довгим сухожилком (жуйні, кінь). М’яз може закінчуватись сухожилком на базигіоїді і передній третині тиреогіоїда (свиня) або м’язово на базигіоїді (собака).

Шилопід’язиковий м’яз 11 - m. stylohyoídeus - у великої рогатої худоби розміщується латерально від двочеревцевого м’яза. Починається м’яз довгим і тонким сухожилком від латерокаудальної поверхні м’язового відростка стилогіоїда і закінчується на базигіоїді та язиковому відростку.

У коня шилопід’язиковий м’яз починається від латерокаудальної поверхні м’язового відростка стилогіоїда і закінчується довгим сухожилком на нижній половині тиреогіоїда й базигіоїда. Кінцевий сухожилок роздвоюється і пропускає сухожилок двочеревцевого м’яза. Закінчення м’яза зливається з підборідно-під’язиковим, лопатково-під’язиковим та під’язиково-язиковим м’язами, створюючи єдине ціле.

У свині м’яз бере початок довгим сухожилком на проксимальній частині стилогіоїда і прилеглої частини тимпаногіоїда. М’яз закінчується на базигіоїді та передній половині тиреогіоїда.

У собаки м’яз лежить зовні від двочеревцевого м’яза. Він починається коротким і тонким сухожилком на латеральній поверхні стилогіоїда й прилеглої частини тимпаногіоїда і у вигляді тонкої м’язової стрічки спрямовується до базигіоїда, де закінчується сухожилком.

Потилично-під’язиковий м’яз 17 - m. occipitohyoídeus - у свійських тварин починається на ростролатеральній поверхні яремного відростка потиличної кістки. М’язові волокна спрямовуються ростровентрально і закінчуються на м’язовому відростку та тілі стилогіоїда, зливаючись з початком шилоглоткового м’яза (жуйні, кінь), чи на проксимальній частині стилогіоїда і прилеглої частини тимпаногіоїда (свиня, собака).

Ріжково-під’язиковий м’яз - m. ceratohyoídeus - у вигляді тонкої й відносно слабко розвинутої пластинки тягнеться від ростромедіальної поверхні тиреогіоїда до каудальної поверхні кератогіоїда, епігіоїда та прилеглої частини стилогіоїда (жуйні, кінь) чи каудолатеральної поверхні додаткового членика й прилеглої частини епігіоїда (свиня) або кератогіоїда і нижньої третини епігіоїда (собака).

Ріжково-язиковий м’яз - m. ceratoglóssus - починається на латероростральній поверхні всього епігіоїда, верхній половині кератогіоїда. М’язові волокна спрямовуються до кореня язика, переплітаючись з волокнами підборідно-язикового м’яза, або з’єднуються з волокнами м’яза протилежного боку (жуйні, кінь). У собаки м’яз у вигляді тонкої, що чітко виділяється, пластинки лежить на ростролатеральній поверхні проксимальної половини кератогіоїда і спрямовується до бічної поверхні кореня язика. У свині цього м’яза немає.

Щитопід’язиковий м’яз 13 - m. thyrohyoídeus - у вигляді тонкої стрічки тягнеться від задньоверхнього кінця щитоподібного хряща до каудомедіальної поверхні тиреогіоїда й прилеглої частини базигіоїда (жуйні, свиня) або лише тиреогіоїда (кінь, собака).

Під’язиково-надгортанний м’яз - m. hyoepiglótticus - починається від каудомедіальної поверхні всього кератогіоїда (жуйні, собака), дорсальної поверхні базигіоїда й задньої третини язикового відростка (кінь) чи дорсальної поверхні базигіоїда (свиня) і закінчується в основі надгортанника.

Під’язиковий поперечний м’яз - m. hyoídeus transvérsus -

тісно контактує з ріжково-язиковим м’язом і розміщується більш медіально, сполучаючи медіальні поверхні верхніх половин правого й лівого епігіоїдів (кінь), у свині м’яз заміщується еластичною зв’язкою. У великої рогатої худоби і собаки м’яза немає.

Груднино-під’язиковий м’яз 15 - m. sternohyoídeus - у вигляді довгої й вузької стрічки тягнеться від ручки груднини разом з однойменним м’язом протилежного боку (у свині починається від першого реберного хряща) і закінчується на базигіоїді.

Груднино-щитоподібний м’яз 14 - m. stеrnothyroídeus - бере початок там, де й попередній, і закінчується на щитоподібному хрящі гортані.

Лопатково-під’язиковий м’яз - m. omohyoídeus - у вигляді пластинки бере початок від підлопаткової фасції в її дистальній третині (свиня, кінь) або на глибокій шийній фасції на рівні 3-5-го шийних хребців (жуйні) і закінчується на базигіоїді. У собаки м’яза немає.

Найбільш об’єктивно роботу м’язів можна оцінити за їх електричною активністю (рис. 7). Так, під час взяття їжі й початку жування у кози (їжу тварина отримувала з рук) перші включається в роботу підборідно-під’язиковий м’яз. Разом з ним включається і груднино-під’язиковий м’яз, хоча і з невеликою біоелектричною активністю. Однак зі збільшенням активності першого зростає активність і груднино-під’язикового м’яза. У цей час у стані активності перебувають під’язиково-язиковий та шилоязиковий м’язи. Підборідно-язиковий м’яз починає працювати лише через 3 мс. Жувальний м’яз не активний, а висковий м’яз перебуває в стані слабкої активності.

На початку жування активно включаються в роботу підборідно-під’язиковий та груднино-під’язиковий м’язи, причому останній працює за принципом поступальної дії. Через 4 мс виявляє біоелектричну активність підборідно-язиковий м’яз, а ще через 2 мс підключаються шилоязиковий та щелепно-під’язиковий м’язи. Слід зауважити, що щелепно-під’язиковий м’яз починає виявляти активність тільки під час жування їжі. Під’язиково-язиковий м’яз включається в роботу лише через 18 мс після початку роботи перших м’язів. Біоелектрична активність вискового м’яза виявляється вже через 8 мс, але найвища його активність спостерігається через 50 мс, коли починає включатися в роботу жувальний м’яз. Під час активного жування працюють усі м’язи, однак біоелектрична активність значно підвищується у груднино-під’язикового та щелепно-під’язикового м’язів, активність під’язиково-язикового м’яза дещо знижується (див. рис. 7, д). У цей самий час першим виявляє активність підборіднопід’язиковий м’яз разом з шилоязиковим. Через 7 мс спостерігається висока активність підборідно-язикового м’яза, а ще пізніше (9 мс) і щелепно-під’язикового. Під’язиково-язиковий м’яз включається в роботу лише через 14 мс, однак кінець його біоелектричної активності збігається з повторним включенням у роботу попередніх м’язів.

Груднино-під’язиковий м’яз виявляє слабку активність перед включенням у роботу підборідно-під’язикового м’яза, однак амплітуда його біопотенціалів досягає найбільшої висоти в період активної роботи підборі дно під’язикового м’яза. Висковий м’яз вступає в роботу в середині періоду роботи всіх м’язів під’язикового апарату і продовжує скорочення з жувальним м’язом, який виявляє активність лише через 24 мс. Час перед ковтанням характеризується тим, що біоелектрична активність усіх м’язів під’язикового апарату різко знижується, хоча активність під’язиково-язикового м’яза зберігається високою. В цей час дуже активні лише жувальний і висковий м’язи. Під час ковтання їжі активність жувального м’яза зникає, активність вискового м’яза надзвичайно слабка, однак у решти м’язів вона підвищується (див. рис. 7, в). При цьому першим виявляє активність підборідно-під’язиковий м’яз. Майже одночасно включаються в роботу підборідно-язиковий, шилоязиковий, щелепно-під’язиковий та груднино-під’язиковий м’язи. Під’язиково-язиковий м’яз вступає в роботу лише через 13 мс (С. К. Рудик, 1984).

Залози ротової порожнини - glándulae óris - поділяють на пристінні (губні, щічні, піднебінні, язикові) і застінні (привушні, піднижньощелепні, під’язикові).

Щічні залози - gll. buccáles - розміщені або під слизовою оболонкою, або в товщі щічного м’яза. Залози добре розвинуті у травоїдних тварин і слабкіше у м’ясоїдних. У великої рогатої худоби розрізняють три ряди залоз: дорсальні щічні залози (див. рис. 9, 4) - gll. buccáles dorsáles - тягнуться уздовж альвеолярного краю від горба верхньої щелепи до рівня кута губ у вигляді пакетиків; проміжні щічні залози 5 - gll. buccáles intermédiae - розміщені нижче від попередніх, дуже сконцентровані і великі біля кута губ; вентральні щічні залози 3 - gll. buccáles ventráles - розміщені на рівні нижніх кутніх зубів від переднього краю жувального м’яза до кута губ і зливаються з губними залозами.

У коня дорсальні щічні залози тягнуться на рівні альвеолярного краю верхньої щелепи. Задня ділянка залози сильніше розвинута, прикрита жувальним м’язом і продовжується за щелеповий горб. Передня ділянка розміщена окремими пакетиками спереду жувального м’яза і переривчасто тягнеться до кута губ. Вентральні щічні залози розміщені між жувальним м’язом і кутом губ. Вони прикриті щічним м’язом, опускачем нижньої губи і легко виділяються при розрізі цих м’язів. Обидві залози відкриваються численними протоками в защічний простір присінка.

У свині дорсальні щічні залози тягнуться на рівні верхніх кутніх зубів до кута губ, а вентральні залози - на рівні нижніх кутніх зубів.

У собаки дорсальна щічна залоза має округлу форму, зміщена в ділянку орбіти медіально від виличної дуги і називається виличною залозою 11 - gl. zygomática. Чотирма-п’ятьма протоками залоза відкривається в защічний простір у ділянці останнього кутнього зуба. Вентральні щічні залози слабко розвинуті і розміщені на рівні від ікла до рівня 3-го кутнього зуба нижньої щелепи.

Нерви: n. buccális. Судини: a. faciális.

Піднижньощелепна слинна залоза - gl. submandibuláris 2 - у великої рогатої худоби відносно добре розвинена і тягнеться від атланта до підщелепного простору, де майже стикається із залозою протилежного боку. Вона більша від привушної залози, має видовжену форму, жовтувате забарвлення. Протока залози (вартонова протока) - dúctus submandibuláris - проходить медіально від сухожилка двочеревцевого м’яза, а потім медіовентрально від під’язикової залози і відкривається на під’язиковій бородавці. Залоза виділяє серозно-слизовий секрет.

У коня піднижньощелепна слинна залоза видовжена, дорсально доходить до атланта і продовжується в підщелепний простір. Лежить частково під привушною залозою, частково під м’язами (яремно-щелепним, двочеревцевим і крилоподібним). Протока залози спочатку розміщується на передньо-верхньому краї залози і спрямовується вперед між частинами щелепно-під’язикового м’яза, потім по медіальній поверхні під’язикової залози і вуздечки язика, підходячи до під’язикової бородавки.

У свині залоза невелика, червонуватого кольору, округлої форми, прикрита привушною залозою. Протока відкривається біля вуздечки язика.

У собаки залоза округлої форми, такого самого розміру, як привушна залоза. Лежить нижче від привушної залози і частково прикрита останньою.

Протока залози відкривається на під’язиковій бородавці. Нерви: chórda týmpani, n. linguális.Інервація язика здійснюється трьома парними нервами:

) язиковим - відгалуження нижньощелепного нерва біля місця його заглибнення в однойменний канал. В язиці він поділяється на поверхневу й глибоку гілки. Поверхнева гілка йде вздовж шилоязикового м’яза й розгалужується в слизовій оболонці язика, дна ротової порожнини та яснах. Глибока гілка йде по латеральній поверхні підборідно-язикового м’яза до кінчика язика. Язиковий нерв є чутливим. Крім того, у нього вступає барабанна струна від лицьового нерва (VII пара);

) під’язиковим нервом (руховим) - ХІІ пара черепно-мозкових нервів. Проходить уздовж шилоязикового м’яза, розподіляється на глибоку й поверхневу гілки, розгалужується в м’язах язика поблизу його верхівки, утворює петлеподібне з’єднання з язиковим нервом; язико-глотковим нервом (ІХ пара) - чутливий (смаковий) нерв для кореня язика, м’якого піднебіння та глотки. В його складі є секреторні парасимпатичні нервові волокна в привушну слинну залозу. Також язико-глотковий нерв є смаковим нервом для розширювача глотки.

Судини: a. linguális. В товщі язика, поблизу медіальної площини проходять права й ліва язикові артерії. Всередину від них розташовані під’язикові артерії, а глибше - язикові вени.

Під’язикова слинна залоза - gl. sublinguális - у великої рогатої худоби складається з багатопротокової і однопротокової залоз. Під’язикова багатопротокова залоза - gl. sublinguális polystomática 8 - побудована з ряду пакетиків, розміщених під слизовою оболонкою дна ротової порожнини в ділянці між язиком і яснами. Її численні вивідні протоки (рівінієві протоки) - dúctus sublinguális minóres - відкриваються в бічній частині дна ротової порожнини.

Однопротокова під’язикова залоза 9 - gl. sublinguális monostomática - прилягає дорсально до передньої ділянки багатопротокової залози. Її протока (бартолінова протока) - dúctus sublinguális májor - проходить разом з протокою піднижньощелепної слинної залози і відкривається на під’язиковій бородавці, інколи вони зливаються в одну протоку.

У коня є лише багатопротокова слинна залоза, яка лежить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини, збоку від середньої частини язика на протязі від підборіддя до 3-го кутнього зуба. Залоза дещо піднімає слизову оболонку у вигляді валика. Близько тридцяти її вивідних проток відкриваються на валику на дні ротової порожнини.

У свині залоза подвійна. Багатопротокова залоза розміщена в ростральній частині дна ротової порожнини, її вивідні протоки відкриваються на дні ротової порожнини збоку від язика. Однопротокова під’язикова залоза має стрічкоподібну форму і розміщується позаду попередньої, доходячи каудально до піднижньощелепної слинної залози. Протока залози розміщується поряд з протокою піднижньощелепної слинної залози, часто вони зливаються.

У собаки під’язикова слинна залоза подвійна. Багатопротокова під’язикова залоза видовжена, вузька і лежить збоку від язика. Невелика кількість її вивідних проток відкриваються в дні ротової порожнини, а більша кількість впадає в протоку однопротокової під’язикової залози. Однопротокова під’язикова залоза прилягає ззаду до попередньої, сильно розвинута і тісно зв’язана з піднижньощелепною слинною залозою.

Нерви: n. linguális. Судини: a. linguális.

Привушна залоза - gl. parótis - найбільша і найкомпактніша із слинних залоз. Розміщена вона під шкірою, вентральніше від основи вушної раковини, в заглибленні позаду заднього краю нижньої щелепи й атлантом. Зовні вона прикрита вентральними м’язами вушної раковини. Своєю широкою основою залоза лежить на дузі зовнішньої сонної артерії. У разі слабкого розвитку (у собаки) вона має округлу форму і не поширюється далеко від основи вушної раковини. Якщо залоза значно розвинена, вона або видовжується, звужуючись донизу (велика рогата худоба), або набуває чотирикутної форми (кінь). Вивідні протоки окремих часток залози об’єднуються в загальну протоку привушної залози (стенонова протока) - dúctus parotídeus 1′.

У великої рогатої худоби привушна залоза має бурувато-червоне забарвлення, її верхня частина ширша за нижню. Протока залози йде в міжщелепному просторі, потім переходить через судинну вирізку з медіального боку щелепи на латеральний і відкривається в щоці на рівні 4-го верхнього кутнього зуба. У овець протока проходить по зовнішній поверхні жувального м’яза.

У коня привушна залоза найбільша, сірого чи жовто-червоного кольору. Протока залози проходить так, як у великої рогатої худоби, і відкривається низьким слинним сосочком на рівні 3-го кутнього зуба.

У свині залоза лежить у жировій тканині, сильно розвинена, трикутної форми. Протока залози проходить через судинну вирізку і відкривається в щоці на рівні 4-го чи 5-го кутнього зуба.

У собаки залоза порівняно невелика і обмежує верхнім кінцем основу вушної раковини. Протока залози проходить упоперек зовнішнього боку жувального м’яза і відкривається на щоці на рівні 3-го кутнього зуба.

Нерви: парасимпатичні - через gn. óticum; чутливі - від n. zygomáticus та n. auriculotemporális; симпатичні - волокна для судин залози. Судини: a. auriculáris caudális, r. masseterícus.

2. Обробка рук хірурга

Руки хірурга найбільш часто і найчастіше контактують з раною. Тому їх підготовці до операції приділяється велика увага. Хірург повинен стежити за станом шкіри рук, не допускати жодних подряпин, тріщин і мацерації, а також інших ушкоджень шкіри. За 10-15 хвилин до операції починають підготовку рук. Їх треба очистити механічно: коротко підрізають нігті, видаляють задирки, очищають піднігтьові простору. А потім 3-4 хвилини руки миють теплою водою з милом щітками або серветкой. Щіткі перед вживанням повинні бути простерилізовані кип'ятінням і зберігатися близько умивальника в широкій банку в антисептичному розчині (0,2% 0ном хинозола, 3%-ном карболової кислоти та ін..) із закритою кришкою. Руки миють методично і послідовно: спочатку миють кисті і нижню частину долоні і тильні сторони кистей. Після миття руки витирають насухо стерильним рушником, починаючи з кисті і закінчуючи передпліччям.

Потім шкіру рук обробляють 3 хвилини, обтираючи стерильним марлевим кулькою, просоченою спиртом. Після обробки рук антисептичними засобами обов'язково потрібно змастити піднігтьові простору 5%-ним спиртовим розчином йоду.

Механічна обробка пом'якшує шкіру, видаляє злущений епітелій та мікроби, а етиловий спирт та сулема діють на мікрофлору бактерицидне та бактеріостатичне - як на поверхні шкіри, так і в її порах.

Та попри всі способи підготовки, руки не стають стерильними. Для досягнення стерильності на руки надягають простерилізовані хірургічні гумові рукавички. Оскільки в процесі оперування рукавички дуже часто втрачають цілість (проколюються чи надриваються), іноді непомітно для хірурга, і через ці дефекти на операційне поле потрапля; забруднений мікробами вміст рукавичок, надяганню рукавичок передує ретельна дезінфекція рук за якимось із способів. Треба зауважити, що хірург насамперед має берегти свої руки від огрубіння та травматизації в побуті, своєчасно підстригати нот, змащувати на ніч кремом тощо.

3. Операції

.1 Операції на зубах

.1.1.1 Провідникова анестезія нижньощелепового нерва

Показання. Виконується з обох боків. Поряд із знеболюванням зубів нижньої щелепи цю провідникову анестезію застосовують для розслаблення жувальних м’язів при маніпуляціях у ротовій порожнині, глотці та початковій частині стравоходу. Для полегшення її виконання попередньо проводять премедикацію нейролептиками.

Визначення точки ін’єкції для анестезії нижньощелепного нерва у великої рогатої худоби: А-Б - орбітально-вушна лінія; В - точка ін’єкції.

Техніка провідникової анестезії у великої рогатої худоби (за Вороніним). У просвіт спрямовуючої голки вводять ін’єкційну. Точка уколу знаходиться на 1 см нижче від середини відстані між зовнішнім кутом ока та нижнім краєм вушної раковини. Проколюють шкіру і просовують спрямовуючу голку в глибину та дещо назад, орієнтуючись на основу протилежної вушної раковики, до переднього краю щелепної вирізки, де ін’єктують 5 мл розчину анестетика. Далі через щелепну вирізку просовують ін’єкційну голку у скроневу ямку до зіткнення її з кісткою. Тут ін’єктують ще 20-25 мл анестетика. Через 5-10 хв. відбувається розслаблення жувальних м’язів та відвисання нижньої щелепи, які тривають 1,5-2 год. При цьому зникає чутливість зубів і язика, але рухливість останнього зберігається.

Техніка провідникової анестезії нижньощелепного нерва у собак (за Вороніним).

Попередньо щелепи зв’язують та застосовують нейролептики. Точка ін’єкції знаходиться на середині лінії, яку проводять від кутового відростка нижньої щелепи до виличної дуги, в напрямку до зовнішньої комісури повік. Голку просовують дещо аборально в напрямку основи протилежної вушної раковини. При зіткненні зі щелепною вирізкою ін’єктують 2-3 мл анестетика. Далі голкою через щелепну вирізку проникають у підскроневу ямку до зіткнення з кісткою, де ще ін’єктують 5-6 мл анестетика. Таким же чином діють з протилежного боку.

Техніка провідникової анестезії у коней (за Чубарем). Голку вколюють безпосередньо спереду найвипуклішої точки щелепного суглоба і спрямовують її на основу протилежної вушної раковини до моменту дотику з кісткою (щелепна вирізка). Витягують мандрен та ін’єктують 5-7 мл розчину анестетика, а далі голку просовують на глибину 5-7 см, де знову вводять 10-15 мл цього ж розчину.

.1.1.2 Провідникова анемтезія коміркового альвеолярного нижнього нерва

Показання. Операції на зубах нижньої щелепи, нижній губі та підборідді.

Техніка анестезії у великої рогатої худоби (за Садовським). Проекція нижньощелепового отвору знаходиться на перетині двох ліній: жувальної, яку проводять уздовж жувальної поверхні зубів верхньої щелепи; орбітальної - по передньому краю виличного відростка лобової кістки. Голку вколюють на внутрішній поверхні вентрального краю нижньої щелепи та спрямовують її по орбітольній лінії до нижньощелепового отвору, де ін’єктують 15-20 мл анестетика.

Техніка анестезії в коня (за Красницьким). Ін’єкцію проводять у місці входження нерва в нижньощелеповий отвір, який знаходиться на середині відстані між випуклою ділянкою щелепового суглоба й судинною вирізкою. На цю точку проводять лінію від заднього краю орбіти до вентрального нижної щелепи. Голку вколюють знизу за напрямком цієї лінії між кісткою та криловим м’язом на глибину, що дорівнює відстані від краю нижньої щелепи до проекції нижньощелепового отвору.

3.1.1.3 Провідникова анестезія підборідного нерва

Показання. Для операції на підборідді та нижній губі. При заглибленні голки в нижньощелеповий канал знеболюються ікла й різцеві зуби з яснами з відповідного боку. Обов’язковою є попередня нейролептаналгезія.

Техніка. На рівні комісури губ крізь шкіру пальпують підборідний отвір. Голку підводять до нього та ін’єктують 5-10 мл анестетика.

.1.1.4 Вирівнювання зубів у коней

Показання. Наявність на коронках кутніх зубів гострих країв, які пошкоджують слизову оболонку язика й щік.

Техніка. Зуби вирівнюють зубним рашпілем зі зйомною чи глухою пластинкою з крупними насічками з одного боку і дрібними - з другого.

Тварину фіксують у станку. Помічник витягує язик у бік, протилежний ділянці операції. Ритмічними рухами при невеликому натискуванні рашпілем сточують поверхні зубів. Спочатку рашпілем з великими насічками, а потім з дрібними. Після процедури ротову порожнину промивають розчином антисептика.

Рисунок 8. Зубні інструменти: 1 - рашпіль; 2-5 - зубні ножиці; 6 - ножиці для захоплювання коронки зуба; 7-11 - зубні щипці та підставка для молярів (10); 12 - універсальні зубні щипці; 13 - щипці Целіщева; 14 - щипці для дрібних тварин

3.1.1.5 Резекція коронки зуба

Показання. Висока коронка одного із зубів, яка заважає жуванню і пошкоджує зуб, розміщений навпроти.

Фіксація. Попередньо застосовують нейролептик. Тварину фіксують у станку. У ротову порожнину ставляють зівник, язик виводять на протилежний бік.

Техніка операції. Зубними ножицями захоплюють частину коронки зуба, яка виступає на рівні здорового сусіднього зуба. Ріжучою поверхнею інструмента відколюють її та видаляють із ротової порожнини. Гострі краї зуба вирівнюють рашпілем. При оголенні пульпи зуба, останній видаляють. Ротову порожнину промивають розчином антисептика.

.1.1.6 Екстракція зубів

Показання. Переломи зубів, карієс, пульпіт, перидоніт, порушення зміни зубів. Найчастіше виконують у коней і собак.

Інструменти. Зівник, зубні щипці різної конструкції та підкладки для них.

Знеболювання. Нейролептаналгезія в поєднанні з провідниковою анестезією.

Техніка операції. Промивають ротову порожнину розчинами антисептиків із вираженими дубильними властивостями. По краях у шкодженного зуба скальпелем надрізують ясна.

У дрібних тварин кінцями щипців проникають під ясна й вглибину до альвеоли, щоб захопити шийку і навіть корінь зуба. Швидким і коротким рухом щипців уздовж щелепи та в бік зуб витягують.

У коней премоляри видаляють щипцями типу важеля, кінці яких з’єднанні шарніром, а робочі щічки знаходять дещо позаду нього. Після фіксації коронки зуба інструментом розхитують корінь зуба, а потім, упираючись шарніром на сусідній зуб, натискують рукоятками в напрямку протилежної щелепи й витягують зуб. Для видалення молярів, що технічно більш складніше, застосовують щипці типу важеля з шарніром дещо збоку від рукояток або щипці з підставкою. При цьому діють як і в попередньому випадку. Після видалення зуба альвеолу тампонують і помивають розчинами антисептиків. Наступні 2-3 доби задають лише рідкі корми.

.2 Операції на язиці

Показання: травматичні пошкодження язика, виразки, новоутворення.

Тварину фіксують у лежачому положенні. Витягнутий з ротової порожнини язик утримують спеціальними щипцями або рукою за допомогою серветки. При високій ампутації одразу підрізають вуздечку язика вздовж нижньої поверхні. Потім в межах здорової частини ведуть клиновидний розріз через всю товщину язика й видаляють пошкоджену його частину. Великі судини лігрують, а на культю накладають чергуючі вузлові й петлевидні шви. Зашивають так само краї розсіченної вуздечки. На протязі 6-7 діб ротову порожнину 1-2 рази в день обробляють антисептичним розчином та змазують лінію шва йод-гліцерином.

В перші дні після операції тварині дають рідкий корм через носостравохідний зонд.

Новоутворення язика з тонкою ніжкою та невеликою основою видаляють шляхом накладання лігатури на ніжку або посічення її в межах здорових тканин. Рану зашивають вузловим швом.

Актиномікозом найбільш часто хворіє велика рогата худоба, рідше свині й інші тварини. До найбільш частих місць розташування актиноміком відносять межщелеповий простір, нижню щелепу, язик, ясна, м’яке й тверде піднебіння, глотка.

Збудником захворювання є променистий гриб, актинобактерії й інші мікроби - Actinomyces bovis, Actinobacillus Lignieri, Streptothrix Israeli.

Захворювання виникає при поїданні грубих кормів, заражених грибком, внаслідок проникнення збудників у тканини через рани, садна, виразки, подряпини на слизових оболонках.

При зараженні язика відмічається збільшення його в об’ємі. Заражений язик щільний, малорухливий з місцями розм’ягчення, абсцесами, свищами та виразками. Він випадає назовні, в результаті чого щелепи не змикаються, спостерігається слюнотеча. Порушується пережовування корму. Тварина виснажується, і якщо її не лікувати, то помирає.

При поверхневих нескладних актиномікозах прогноз сприятливий. При ускладнених формах, супровождуються пораженням кісток, прогноз обережний або несприятливий. При актиномікозах, доступних оперативному втручанню, використовується цей метод лікування.

Промиваємо ротову порожнину асептичним розчином, проводимо обезболювання й гранулему повністю вирізаємо.

Наряду з оперативним методом лікування гарний лікувальний ефект дають етіопатогенетичні методи - це лікування протилежне оперативному. Відомо, що променистий грибок помирає під впливом антибіотиків пеніцилінового ряду і йоду. Ці препарати вводимо всередину гранулеми скляним шприцем по 30-80 мл. Через деякий час (7-10 днів) повторяють. Вводимо в декілька місць, для швидшого початку розм’якшення, утворений свищ і гній виходить у зовнішнє середовище. Рану промивають марганцем, фурациліном.

Можно ввести в товщу актиномікоми й навколо неї 0,5%-вий розчин новокаїну з пеніциліном по 1 млн. ОД на ін’єкцію 2 рази на добу на протязі 12 днів. (Н.А. Обухов)

Ин’єкції в актиномікому таких антибіотиків, як тераміцин, стрептоміцин, єритроміцин вводимо в дозах 1 млн. ОД з проміжками між ін’єкціями 1 - 2 дні (А.В. Голіков)

Внутривене введення 10-%-вого розчину йодиду натрія в дозі 1 мл на 3 кг маси тварини через кожні 24 години на протязі 3 діб (Л.С. Мамінов).

Все ці методі сприяють розсмоктуванню актиноміком.

При консервативно-операціонному методі лікування вводимо всередину йод або антибіотики, коли настає розм’якшення, розрізаємо гранулему скальпелем на весь її діаметр хрестоподібно. Беремо ватно-марлевий тампон, змочуємо йодом, вкладаємо в порожнину і залишаємо шматочок бинта, тампон знаходиться в порожнині 1-2 дні, після чого його виймаємо.

Для профілактики атиномікозів грубі корми завчасно перед згодовуванням подрібнюють і запарюють. Тварин з відкритими актиномікозними свищами ізолюють і лікують, приміщення дезинфікують.

.2.1 Усунення гіперкінезу язика

Показання. Спостерігається у великої рогатої худоби. Воно проявляється систематичним висовуванням язика та “грою язиком″ при одночасному закиданні голови,зумовлює посилену слинотечу, тимпанію, виснаження та розвиток кіфозу в тварин.

Фіксація та знеболення. Тварину фіксують в станку,застосовують нейролептик.

Інструментарій. Спеціальні щипці та незамкнуте кільце з дроту (в перерізі 2 мм), запропоновані Штраубом.

Техніка операції. У ротову порожнину вставляють зівник. Асистент витягує язик тварини на бік, натягуючи при цьому подвійну уздечку органа. Оператор за допомогою щипців уводить у вуздечку кільце. Після операції гіперкінез зникає.

.2.2 Знеболювання нервів язика

Показання. Операції в ділянці верхівки й тіла язика; досягнення нерухомості органа.

Техніка знеболювання у коней (за Магдою). Тварину фіксують у стоячому положенні, при необхідності застосовують седативні препарати. У міжщелепному просторі в напрямку дна ротової порожнини на ширину 2-3 пальців спереду від язикового відростка під’язикової кістки вколюють голку. Протягом її введення на глибину до 5 см ін’єктують 20 мл 2%-ного розчину анестетика. Потім відтягують голку під шкіру і під кутом 45-60 просовують її вбік внутрішньої поверхні гілки нижньої щелепи до упирання в кістку. Дещо відтягують голку, надають їй злегка вертикального напрямку та ін’єктують до 20 мл розчину антисептика.

У тій же послідовності підводять розчин анестетика до протилежної гілки нижньої щелепи. Через 5-20 хв. язик стає нечутливим і звисає з ротової порожнини .

Техніка знеболювання у великої рогатої худоби (за Сажиним). У міжщелеповому просторі на рівні зовнішніх кутів ока визначають положення тіла під’язикової кістки. Безпосередньо збоку від кістки вколюють голку на глибину до 2-х см і одночасно ін’єктують 15 мл розчину анестетика. Далі голку відтягують під шкіру і спрямовують до середини внутрішньої поверхні однієї із гілки нижньої щелепи та ін’єктують 15 мл анестетика. Після цього голку знову відтягують під шкіру, зміщують разом із шкірою не протилежний бік тіла під’язикової кістки й виконують знеболювання в попередній послідовності.

.2.3 Оперативне усунення вади в корів-синусів

Показання. Самовидоювання, висмоктування молока в інших корів, що призводить до порушень статевого циклу, розладів секреції молока, маститів.

Фіксація і знеболювання. Тварин фіксують в станку,застосовують нейролептик та провідникову анестезію язика та жувальних м’язів (знеболювання під’язикового та нижньощелепного нервів).

Техніка операції за Маккормак. На тіло язика накладають гумовий джгут. На вентральній поверхні язика, на 1,5-2 см від його боків та верхівки, еліпсополібно на всю довжину 12-18 см видаляють клапоть слизової оболонки з м’язами. Краї з’єднують двоповерховим швом. На м’язовий шар накладають безперервний кушнірський шов із розсмоктуючого матеріалу, а слизову - із шовку.

.2.4 Ампутація й пластика язика

Показання. Травматичні пошкодження язика, некроз, новоутворення. Фіксація й знеболювання. Тварину фіксують в лежачому положенні. Застосовують потенційоване місце знеболювання. Ротову порожнину розкривають роторозширювачем чи зівником.

Техніка операції при ампутації. Спочатку антисептична обробка ротової порожнини та язика, після знеболювання назовні витягують язик. На тіло язика вище рівня ампутації накладають гумовий джгут, щоб запобігти кровотечі. Спочатку підрізають вуздечку вздовж його поверхні та з’єднують нижній край розтятої вуздечки швами. У подальшому це значно поліпшує функцію вкороченого язика. Потім у межах здорових тканин роблять клиноподібний розріз через увесь язик і при цьому видаляють його уражену ділянку. Великі судини, що кровоточать, легують разсмоктуючим шовним матеріалом. Після цього через усю товщу язика накладають вузловий чи петлеподібний шов. При цьому останній не слід дуже сильно стягувати. У післяопераційний період протягом 6 - 7 днів показане промивання ротової порожнини антисептиками після кожної годівлі. У перші 3 - 4 доби дають тільки рідкий корм, при можливості через зонд. Шви на язиці обробляють антисептиками пролонгованої дії.

Техніка пластики язика. Після знеболювання та антисептичної обробки ротової порожнини змертвілу ділянку вирізують гострим скальпелем. На центральному кінці язика скарифікують край пошкодження. Неушкоджену частину переферичної ділянки язика завертають на куску і підшивають рідким петлеподібним швом з інтервалами між стібками 1-1,5 см. Насамкінець підрізають вуздечку язика й накладають на неї шви, які знімають на 8-10-й день.

3.2.5 Ущелина піднебіння

Ущелина піднебіння (вовча паща) - розрив, отвір в середній частині піднебіння, що виникає внаслідок незрощення двох його половин в період ембріонального розвитку. Може бути уражена лише частина органу (наприклад, тільки м'яке піднебіння), або ж ущелина може проходити по всій довжині, поєднуючись з білатеральним отворами в передній частині верхньої щелепи. Розрив м'якого і твердого піднебіння завжди розташовуються по середній лінії піднебіння.

У ряду порід собак (кокер-спанієлі, собаки брахіцефаліческих порід, йоркширські і той-тер'єри) причинами виникнення розщепленого твердого та м'якого піднебіння є спадкові захворювання. У представників інших порід це може бути спадковою ембріонопатією, так як експериментально були отримані випадки ущелини піднебіння у цуценят при нестачі вітаміну А і В12, а також при надлишку вітаміну А і прийомі глюкокортикоїдів. Розщеплення піднебіння - це вроджений дефект. Під час ембріонального розвитку, кістки та м'які тканини ростуть з обох боків верхньої щелепи і потім зростаються посередині. Так утворюється верхня стінка порожнини рота (піднебіння), що є так само нижньою стінкою носової порожнини. Якщо обидві половинки піднебіння зростаються не повністю, то між ротовою і носовою порожниною виникає отвір (щілина). Як правило, цей дефект твердого піднебіння йде в сукупності з такою патологією, як недорозвинення м'якого піднебіння.

Діагноз. Як правило, поставити діагноз не складає труднощів. В основному достатньо візуального огляду ротової порожнини. У деяких випадках при незначних дефектах необхідно провести ларингоскопію. Огляд ротової порожнини здійснюється тільки під седацією, якщо в цьому є необхідність.

Лікування. При огляді тварини необхідно виключити супутні захворювання. Досить часто внаслідок аспірації рідкої їжі через розщеплене небо у верхні дихальні шляхи і легені, зустрічаються пневмонії. Для виключення даної патології необхідно провести рентгенографію грудної порожнини. Якщо дана проблема виявлена, то хірургічне лікування відкладається до стабілізації стану. У цей період тварині встановлюється носо-стравохідний зонд, або формується временна езофагостома (штучний зовнішній свищ стравоходу) для годівлі тварини. Призначаються антибіотики широкого спектру дії. Хірургічне лікування неможливо до стану.

Підготовчий період до оперативного втручання може займати до декількох місяців. Він повинен проходити за участю хірурга і анестезіолога. Оперувати таких тварин рекомендується в 1,5-4 місяці, так як зростання верхньої щелепи зменшує співвідношення тканин верхньої щелепи до міжгір'ї. Перед оперативним втручанням необхідно провести рентгенографію верхньої щелепи в Дорсо-вентральної проекції з приміщенням касети в ротову порожнину, для визначення площі дефекту кісткової тканини.

Єдиним методом лікування є - хірургічний. У літературі описані безліч варіантів проведення оперативного втручання по усуненню цього дефекту, але не один з них не дає достатньо стабільних позитивних результатів. Основним принципом всіх методів є ушивання слизової оболонки ротової і носової порожнини, накладення стяжок на кістки верхньої щелепи, транспозиція клаптів слизової оболонки зі щік, реімплантацією кісткової тканини, імплантація нікелідотітанових сіток. Основним ускладненням даних методів є розбіжність країв рани. Ушивання слизової оболонки ротової і носової порожнини. Укладання тваринного виробляється в спинному положенні. Здійснюється обов'язкова інтубація (введення інтубаційних трубок в трахею) тварини для запобігання виливання крові під час операції. У трахею вводиться атропін для зменшення салівація. Цей етап необхідний для всіх видів операцій з усунення дефекту розщепленого твердого та м'якого піднебіння. Ротова порожнина зрошується розчинами антибіотика, але можливості дотриматися всіх правил асептики і антисептики, як правило, немає. Тому застосування антибіотиків широкого спектру дії в перед і післяопераційний період обов'язково. Після підготовки операційного поля проводиться премидикація слизової оболонки по краях ущелини, оновлення країв рани і ушивання дефекту нерозсмоктуючимся шовним матеріалом (в нашій клініці використовується мононитка). Необхідно пам'ятати, що ушивання слизової ротової і носової порожнини проводиться окремо. Якщо після зближення країв рани напруга тканин велике, то необхідно зробити попускають розрізи слизової оболонки. Накладення стяжок на кістки верхньої щелепи. Підготовка тваринного, операційного поля і укладання пацієнта проводиться аналогічно описаному вище.

Якщо дефект кістки при розщепленому небі значний, то необхідно зблизити краї різцевого кістки за допомогою накладення дротяних стяжок. Саркляжний дріт проводиться між верхніми четвертими премалярами. Кістки верхньої щелепи в ранньому віці досить еластичні для того, щоб провести зближення країв різцевих кісток і піднебінної пластинки, не вдаючись до остеотомії. Потім проводиться препамидикація слизової оболонки по краях ущелини, оновлення країв рани і ушивання дефекту.

Для закриття дефекту міжгір'я твердого та м'якого піднебіння можна використовувати перенесення слизового клаптя на ніжці. Слизову реімплантіруют зі щік. Виробляється висічення слизових клаптів уздовж країв розколини, відступаючи від краю 3-4 міліметри. Підготовляється клапоть слизової оболонки відпрепарований зі щоки. Накладаємо підготовлений клапоть на місце дефекту так, щоб не було надмірного напруження тканин. Потім виробляємо ушивання дефекту не тільки по краях рани, але й по всій його площі так, щоб не було порожнини між клаптем і кісткою верхньої щелепи. Якщо кістковий дефект ущелини значний, то проводиться імплантація кісткової тканини з крила клубової кістки. Першим етапом здійснюється ушивання слизової носової порожнини, потім фрагменти кісткової тканини укладаються на місце кісткового дефекту і зверху закриваються слизової ротової порожнини, яка вшиваються за вищеописаною методикою.

4. Пухлини в ротовій порожнині

Пухлини ротової порожнини становлять більш ніж 99% від всіх пухлин шлунково-кишкового тракту і 11-15% в структурі всіх пухлин, зустрічаються у дрібних свійських тварин достатньо часто. Найбільш чутливі до їх виникнення самці (55%) і молоді тварини (82% серед всіх захворілих).Вогнище пухлини частіше виявляється в ділянці щелеп (більш 75% всіх пухлин ротової порожнини), на другому місці за частотою ураження - тканина губ (17%), рідше - язика (8%). Серед можливих етіологічних агентів найбільше значення приділяють вірусам папіломи собак і котячих, які асоційовані з виникненням і розвитком папілом і плоскоклітинного раку ротової порожнини. З метою профілактики розвитку пухлинного процесу розроблена і успішно застосовується рекомбінантна вакцина для собак, яка запобігає персистенції вірусу.

.1 Пухлини піднебіння

Зустрічаються рідко. Частіше це плоскоклітинний рак, а також мукоепідермоїдний рак, який розвивається з епітелію слизових і малих слинних залоз.

В ділянці мигдаликів піднебіння і глотки локалізується лімфоепітеліома - пухлина Шмінке. В її складі, крім епітеліальних клітин (середнього розміру з великою світлою, іноді вакуолізованою. цитоплазмою, ніжним ядром з одним крупним ядерцем), присутній значний лімфощний компонент. Лікування оперативне. Підсумовуючи різні терапевтичні заходи, що використовуються для лікування пухлин ротової порожнини дрібних свійських тварин різного гістогенезу, слід відмітити, що провідним залишається хірургічний. Рентгенотерапія ефективна для лікування епулісів, амелобластоми, плоскоклітинного раку, меланоми. Хіміотерапевтичні препарати мають обмежене застосування - в терапії остеогенної саркоми, амелобластоми, плоскоклітинного раку.

.2 Пухлини язика

Пухлини язика у 80% випадках мають зло'якісний характер. Переважає плоскоклітинний рак (38-40% всіх пухлин), меланома (12-15%), рідше спостерігається ангіогенна саркома (7-10%), фібросаркома (5-7%), ліпосаркома (3-4%).

.3 Пухлини губ

Серед пухлин губ частіше зустрічаються меланома (25-30% всіх пухлин), папілома (20-25%), рідше - плоскоклітинний рак (8-10%), гістіоцитома (6-9%), вкрай рідко інші види пухлин - фібро-саркома, фіброма, мастоцитома. В цілому, співвідношення доброякісних і злоякісних пухлин приблизно рівне.

.4 Пухлини щелеп

Пухлинним ураженням може вражатися як кісткова тканина (22%), так і м'які тканини щелеп (78%).

Із злоякісних пухлин кісткової тканини щелеп частіше зустрічаються остеогенна саркома, плоскоклітинний рак, злоякісні одонтогенні пухлини. У котів переважає плоскоклітинний рак (більш, ніж 60% всіх пухлин ротової порожнини). Плоскоклітинний рак, який первісно виникає в щелепах, за гістогенезом пов'язаний з залишками одонтогенного епітелію. За цитологічного дослідження його важко диференціювати зі злоякісною амелобластомою. Обидва види пухлин здатні до розвитку місцевої деструкції. Віддалені метастази нехарактерні.

Лікування остеогенної саркоми щелеп не відрізняється від лікування при остеосаркомі кінцівок.

Серед пухлин м'яких тканин щелеп переважають плоскоклітинний рак (40%) і меланома (біля 30%), значно рідше зустрічаються ангіогенні пухлини, папіломи. Плоскоклітинний рак характеризується швидким ростом й інвазією в кісткову тканину. При меланомі високим є ризик розвитку метастатичного процесу.

Лікування плоскоклітинного раку переважно хірургічне. При неможливості провести оперативне втручання в повному обсязі перевагу віддають променевій терапії. Звичайно проводять 10 сеансів опромінення, через добу, сумарна доза 32-46 Гр. За такого лікування протягом року рецидив пухлини було відмічено у 57-75% тварин (залежно від отриманої ними дози опромінення).

Значно ефективнішим виявився режим сполучення променевої терапії (7 сеансів опромінення, через добу, сумарна доза 30-36 Гр) з наступним сеансом гіпертермії (прогрів тканини пухлини до 42 °С протягом 3 годин). У тварин, які отримували таке лікування, при спостереження протягом року не було випадків рецидиву пухлини.

Гіпертермія використовується в лікуванні плоско-клітинного раку і без попередньої променевої терапії. При цьому здійснюють прогрів тканини пухлини до 43,5 °С протягом 1 години.

Як самостійний вид терапії плоскоклітинного раку ротової порожнини, при розмірі пухлинного вогнища менш за 3 см, застосовують також введення цитостатика безпосередньо в пухлинний осередок. Для цього хіміопрепарат змішують з полімерним носієм, який забезпечує його поступовий вихід в вогнище поразки. Звичайно використовують цисплатин або карбоплатин (3,3 мг чи 10 мг на 1 мл суміші відповідно). Суміш вводять у пухлину 1 раз на тиждень (в дозі 0,5 мг цисплатину або 1,5 мг карбоплатину на 1 см3 тканини пухлини) з інтервалом 1-2 тижня. Курс лікування - 4 введення. За більш великого розміру пухлини цитостатик з полімерним носієм вводять в операційну рану безпосередньо після проведення оперативного втручання.

Як вже зазначалось, при меланомі ротової порожнини часто не вдається провести радикальне хірургічне втручання. В таких випадках, на відміну від меланоми, що локалізується в інших ділянках тіла, застосовують променеву терапію (сумарна доза 2400 сГр, 3 сеанси опромінення, з періодичністю 1 раз на тиждень). Велике значення має проведення наступної терапії біологічно активними агентами, насамперед інтерфероном і ІЛ-2.

До доброякісних процесів, що пов'язані з кістковою тканиною щелеп, відносять різні види епулісу (ясневик), який за клінікою можна охарактеризувати як пухлинне утворення, що повільно росте на щочній або (рідше) язиковій ділянці ясен. З чотирьох відомих у людини форм епулісу (локальна фіброзна гіперплазія, піогенна гранульома, периферична гігантоклітинна пухлина, периферична осифікуюча фіброма) у собак і котів описані тільки перші три.

Частіше зустрічається локальна фіброзна гіперплазія (фіброепуліс). За цитологічного дослідження виявляють варіюючу кількість сполучнотканинних волокон, інфільтрати з лімфоїдних і плазматичних клітин, а також невелику кількість зернистих та гранулярних клітин.

Піогенна гранульома не є істинною пухлиною і виникає як реакція на пошкодження ясен.

Периферична гігантоклітинна пухлина складається з великої кількості гігантських багатоядерних клітин, клітин типу остеобластів і нагадує гігантоклітинну пухлину довгих трубчастих кісток У собак зустрічається рідко.

Амелобластами, або акантоматозний епуліс, - інший вид доброякісних пухлин щелеп тварин. Виникає в ділянці великих кутніх зубів, росте повільно, тривалий час безсимптомно. Здатен до місцевого руйнування тканин, за локалізації в ділянці верхньої щелепи може поширюватись на верхньощелепну пазуху, орбіту, носоглотку.

Віддалені метастази не характерні. Амелобластома виникає з одонтогенного епітелію, складається із скупчень циліндричних, полігональних епітеліальних клітин (клітин зовнішніх шарів епітеліального фолікула), клітинного синцитію і великих клітин з зернистою цитоплазмою (клітин центральних зон фолікулів), часто містить ділянки плоскоклітинного диференціювання. Розвивається в основному внутрішньокістково, тому її відносять до пухлин кісткової тканини, незважаючи на її епітеліальне походження.

Лікування доброякісних пухлин кісткової тканини щелеп переважно хірургічне. При фіброепулісі і амелобластомі можливі місцеві рецидиви. При рецидиві застосовують введення в вогнище ураження протипухлинного антибіотика блеоміцину в дозі 5 мг, 1 раз на тиждень, протягом 3-х тижнів. Дискутабельним є питання про променеву терапію - окремі автори, незважаючи на її ефективність, попереджують щодо можливого розвитку вторинних злоякісних пухлин в місці опромінення.

Висновок

Важливу роль в роботі лікаря ветеринарної медицини відіграють хірургічні операції.

Хірургічна операція - комплекс дій над тканинами чи органами, які проводить хірург з лікувальною метою, а також для діагностики та корекції функцій організму, за допомогою різних способів роз’єднання та сполучання тканин.

Операція має зміст тільки в тому випадку, якщо внаслідок її проведення у тварини відновлюється або підвищується продуктивність і господарська цінність.

Винятки становлять випадки операцій з гуманних міркувань, з метою фізіологічного експерименту, а також для краси тварин.

Тривалі больові подразники різко знижують продуктивність тварин. Тому перед будь-яким оперативним втручанням треба провести знеболювання.

Усунення болю при операції створює умови для стараннішого його проведення і кращого післяопераційного перебігу. При проведенні операції без болю буває менше ускладнень, процеси загоєння і одужання перебігають значно швидше.

Також треба пам’ятати про небезпеку занесення збудників інфекційних захворювань, тому треба дотримуватися правил асептики та антисептики. Треба дотримуватися умов утримання та годівлі тварин.

Кожна операція-ризик для тварини,повинна виконуватися за згодою власника тварини або його представника, тобто хазяїна. “Директора колгоспу або іншого довіреного лиця тварини”.

Використана література

1. Анатомія свійських тварин / С.К.Рудик, Ю.О.Павловський, Б.В. Криштофорова та ін. За ред. С.К. Рудика. - К.: Аграрна освіта, 2001 - 575 с.;

. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія / В. М. Власенко, Л.А. Тихонюк, М.В. Рубленко. - Біла Церква - 2006 - 543с.

.Довідник з ветеринарної хірургії / У.С. Панько, В.Н. Власенко, М.В. Рубленко. - Біла Церква - 2001 - 208с.

. Оперативная хирургия / В.М. Оливков. - М.: Сельхозиздат, 1941 - 219-244с.

. Атлас топографической анатомии сельскохозяйственных животных / П. Попеско. - Братислава: Природа, Издательство книг и журналов, 1978. - 213 с.;

. Частная ветеринарная хирургия / Б.Г. Семенов, А.В. Лебедев, А.Н. Елисеев и др. Под ред. Б.Г. Семенова, А.В. Лебедева - М.: Колос, 1999 - 496 с.;

. Загальна ветеринарно-медична хірургія / Б.В. Борисевич, В.Б. Борисевич, О.. Петренко, Н.М. Хомин За ред. В.Б. Борисевича - К.: Науковий світ, 2001 - 274с.;

. Оперативна хірургія тварин з основами топографічної анатомії і анастезіології / І.І. Магда, В.М. Власенко, І.І. Воронін та ін. За ред. І.І. Магди - К.: Вища школа, 1995 - 295 с.;

. Оперативна хірургія тварин з основами топографічної анатомії і анастезіології / І.І. Магда, В.М. Власенко, І.І. Воронін та ін. За ред. І.І. Магди - К.: Вища школа, 1995 - 295 с.;