Інтелектуальна власність
Міністерство
освіти і науки молоді та спорту України
Державний
вищий навчальний заклад
«Київський
національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Кафедра
політичної економії обліково-економічних факультетів
Курсова робота
на тему: «Інтелектуальна
власність»
Студента
І курсу,
Божка
Антона Павловича
Науковий
керівник
доц.
Саприкіна Н.В.
Київ
- 2013
ВСТУП
Історично інтелектуальна власність була і залишається одним з
основних і необхідних елементів розвитку суспільства і прогресу людства
загалом. З часом зростало її значення як рушійної сили процесу пізнання та
створення матеріальних благ. Протягом останніх десятиріч інтелектуальна
власність набуває визначального характеру в процесах економічного, соціального
і культурного розвитку країн світу.
Вона створює сприятливе середовище для технологічних
інновацій та художньої творчості, що в свою чергу заохочує інвестиції, полегшує
трансфер технологій, в результаті чого збільшується асортимент товарів і
послуг, підвищується їхня якість, з’являються нові можливості для розвитку
особистості.
З поширенням нових засобів комунікації полегшився доступ
суспільства в цілому і окремих користувачів до об’єктів інтелектуальної
власності, що дає унікальні можливості для освіти, культурного обміну, інтенсивного
духовного та інтелектуального розвитку. Особисті інтереси людини дедалі більше
виходять за рамки традиційних матеріальних потреб.
Роль інтелектуальної власності в економічному розвитку
зростає в усьому світі, випереджаючи значущість засобів виробництва та
природних ресурсів.
Сьогодні матеріальні цінності створюються за рахунок
запровадження нових технологій, тобто використання творчих знань у виробництві
товарів та послуг.
Актуальність потреби вивчення інтелектуальної власності
визначає основні завдання даного дослідження: розкрити сутність інтелектуальної
власності як економічної категорії; уточнити класифікацію об’єктів права
інтелектуальної власності, висвітлити майнові та немайнові права, пов’язані з
інтелектуальною власністю, визначити місце та роль інтелектуальної власності в
економіці, в її розвитку та значущості для підприємств, визначити основні
проблеми у відносинах інтелектуальної власності, проаналізувати наслідки
використання об’єктів права інтелектуальної власності для підприємств та проблеми,
які виникають у її процесі.
Значення курсової роботи полягає в удосконаленні регулювання
відносин інтелектуальної власності. Адже, інтелектуальна власність є ще новим
товаром у відносинах постіндустріального суспільства. А тому процес
використання її ще зовсім не досконалий і потребує значних змін, для мотивації
суспільства до творчої діяльності.
Метою курсової роботи є визначення проблем у захисті
інтелектуальної власності, аналіз цих проблем та пошук удосконалень відносин
інтелектуальної власності.
1. Сутність інтелектуальної власності
Під власністю звичайно розуміють право володіти,
користуватися і розпоряджатися об'єктом власності. Розрізняють матеріальні і
нематеріальні об'єкти власності. Матеріальні об’єкти, наприклад, автомобілі,
будинки - відчутні на дотик. Нематеріальні об’єкти, приміром, такі як винахід,
музичний твір - невідчутні. Об’єкти інтелектуальної власності відносяться до
нематеріальних, невідчутних об’єктів.
Найбільш важливою характеристикою власності є те, що власник
може використовувати її на свій розсуд і ніхто не має права законним чином
використовувати цю власність без його дозволу. Зрозуміло, власник може
дозволити іншим користуватися його власністю, але на законних підставах.
Використання ж власності без дозволу її власника є незаконним.
Що ж розуміють під терміном “інтелектуальна власність”?
Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права
на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і
художній областях.
Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість
- це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно
нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий
інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої
діяльності - інтелектуальна власність.
На думку Каміла Ідріса, інтелектуальна власність - це термін,
що описує ідеї, винаходи, технології, твори мистецтва, які є нематеріальними
при їхньому створенні, але потім стають цінностями в матеріальній формі як і
кожен інший продукт. Інтелектуальна власність є комерційним застосуванням
творчої думки для розв’язання технічного або художнього завдання. Вона не є
продуктом сама по собі, а являє собою особливу ідею, що стоїть за цим продуктом,
або спосіб, яким ця ідея виражена, або ж відмітний характер того, як цей
продукт названий або описаний. [6]
Для людини характерні два види творчості - художня і
технічна. Результатом художньої творчості є літературні і художні твори.
Результатом технічної творчості - винаходи, торговельні марки, комерційні
таємниці тощо.
Результати художньої творчості використовуються в
гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його
світогляду. Результати ж технічної творчості застосовуються переважно у сфері
виробництва товарів і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня
суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність
вироблених товарів і послуг.
За сформованою історичною традицією результати технічної
творчості називають об'єктами права промислової власності, або
"промисловою власністю". Поняття "промислова власність"
іноді помилково ототожнюється з матеріальними об'єктами промисловості - будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це
не так. Промислова власність - це вид інтелектуальної власності. Слово
"промислова" у цьому словосполученні закріпилося, очевидно, у
результаті того, що вона застосовується, головним чином, у промисловості, що є
сектором економіки, зацікавленим в ній.
Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не
результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат.
На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик,
наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик Отже,
інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.
З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, на
відміну від матеріальних об'єктів, інтелектуальною власністю, у багатьох
випадках, заволодіти набагато легше. Так, якщо у процесі бесіди ви розкриєте
комерційну таємницю, то ця інформація перекочує до мозку вашого співрозмовника
і повернути її назад, на відміну від матеріального об'єкта, неможливо. Відтепер
обидві сторони володіють одним і тим об'єктом. Відмінності спостерігаються також
під час обміну. Так, якщо ви обмінялися з партнером комп'ютерами, то після
такого обміну кожна зі сторін буде мати по одному комп'ютеру. Але якщо ви
обмінялися ідеями як результатами творчої діяльності, то кожна зі сторін буде
мати по дві ідеї. З цією особливістю пов'язана підвищена складність охорони і
захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об'єктом
власності? Об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності
людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор)
нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності
мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності
забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на
свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права
власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з
майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці,
так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових
(моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої
природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на
результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі
в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора
невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.
Для розкриття змісту власності використовуються наступні економічні
категорії: «володіння», «користування» та «розпорядження». Володіння означає
господарську владу власника над річчю. Користування означає виділення з речі
корисних властивостей шляхом виробничого чи власного споживання. Розпорядження
- це здійснення щодо блага актів, що визначають його долю. Розпорядження
проявляється у різних формах відчуження майна від його власника у формі
продажу, здачі в оренду, обміну, тощо [9].
Право інтелектуальної власності є сумою майнових прав та
немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) (рис.
1.1).
Рис. 1.1 Права інтелектуальної власності
Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності -
це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам
користуватися результатами творчої діяльності. Але в українському законодавстві
закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що відображені на рис.
1.1. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким поняттям права
інтелектуальної власності.
Об’єкт інтелектуальної власності, а точніше - об’єкт права
інтелектуальної власності - це законодавчо визначений таким результат
інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній
сферах, що надає його автору особливості немайнові права, а також пов’язану з
ним сукупність виключних прав майнового характеру.
Об’єкти інтелектуальної власності є результатом творчої праці
людини. Розрізняють два види творчості - технічну і художню. У відповідності до
цього всі об’єкти інтелектуальної власності умовно поділяють на дві групи:
об’єкти промислової власності і об’єкти авторського права та суміжних прав.
Крім того, для зручності, виділяють в окрему групу, так звані нетрадиційні
об’єкти інтелектуальної власності, що не зовсім чітко вписуються в ці дві
основні групи.
Класифікацію об’єктів інтелектуальної власності наведено на
рис. 1.2.
Рис. 1.2 Класифікація об’єктів інтелектуальної власності
Аналізуючи наведений вище перелік об’єктів інтелектуальної
власності, дійдемо висновку, що одна група об’єктів інтелектуальної власності є
результатом науково-технічної творчості, друга - художньої творчості.
Наприклад, винаходи, промислові зразки, корисні моделі, знаки для товарів і
послуг є результатом науково-технічної творчості, а твори літератури, науки і
мистецтва - художньої творчості.
Перша група використовується переважно у сфері виробництва та
надання послуг і сприяє підвищенню технічного рівня суспільного виробництва,
його ефективності, забезпечує конкурентоздатність вироблених товарів і послуг.
Назву цієї групи - об’єкти промислової власності - дехто сприймає буквально як
промислові споруди і устаткування. Але це зовсім не так. Під цією назвою
розуміються об’єкти інтелектуальної власності, що знаходять місце у
промисловості.
Винахід (корисна модель) - це результат інтелектуальної
діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід (корисна модель) може
бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Якщо
винахід (корисна модель) створений працівником у зв'язку з виконанням службових
обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не
передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів
виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом
(корисною моделлю).
Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у
галузі художнього конструювання.
Під торговельною маркою розуміють позначення, за яким товари
і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
Географічне зазначення - це назва географічного місця, яке
вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та
має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені
характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським
фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора. Сутність
фірмового найменування витікає з самої назви цього об'єкту. Але, на відміну від
попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього.
Друга група - об’єкти авторського права і суміжних прав -
використовується в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини,
формування його світогляду. Ці об'єкти права інтелектуальної власності, у свою
чергу, поділяються на дві групи - власне об'єкти авторського права, твори
літератури І мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і
об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів,
фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.
Перелік об’єктів інтелектуальної власності, наведений на рис.
1.2, не є вичерпним. З розвитком людської цивілізації будуть з'являтися все
нові й нові об’єкти інтелектуальної власності, насамперед, в галузі
інформаційних технологій, генної інженерії тощо.
Резюмуючи викладене вище, можна прийти до наступного
визначення, яке багато в чому пояснює поняття інтелектуальної власності. Об’єкт
інтелектуальної власності - це нематеріально виражений результат
інтелектуальної діяльності зафіксований на матеріальному носії, що надає його
автору або особі, визначеній чинним законодавством, виключне право власності на
цей результат, яке набувається, здійснюється та захищається відповідно до
законодавчо встановлених норм і правил.
Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці)
об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та
Інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та
(або) майнові права інтелектуальної власності.
Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові
зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло
за договором чи заповітом.
Суб'єктами права на торговельні марки, зазначення походження
товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють
підприємницьку діяльність
Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і
використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа
Суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є
раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської пропозиції, що створив його
своєю творчою працею.
Виходячи з того, що комерційною таємницею відповідно до
чинного законодавства визнаються, в основному відомості, що стосуються
підприємницької діяльності, суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є
особи, що займаються підприємницькою діяльністю, якими можуть бути як фізичні,
так і юридичні особи.
До суб'єктів авторського права відносяться:
- автори творів;
- спадкоємці й інші
правонаступники;
- організації, що керують
майновими правами авторів на колективній основі.
Авторами визнаються особи, творчою працею яких створений
твір. Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, але й творці
похідних (залежних) творів, таких як: переклади, переробки, копії творів
мистецтва тощо.
Поряд з фізичними особами, власниками авторських прав можуть
бути юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з
автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках.
Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його
спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за
заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки
громадяни, що є законними спадкоємцями. При спадкуванні за заповітом авторські
права можуть бути передані будь-якому громадянину.
Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва,
театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.
Організації, що керують майновими правами автора на колективній
основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони
виступають як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах.
Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавчо воно не
врегульовано.
Відповідно до Закону України "Про власність"
суб'єктами права інтелектуальної власності визначаються громадяни, юридичні
особи і держава. Держава може стати суб'єктом зазначення прав у чітко
визначених законом випадках. Однак у Цивільному кодексі України держава як суб'єкт
права не згадується. Найближчим часом це протиріччя повинно бути усунуте.
авторський майновий суміжний об’єкт
2. Місце та роль інтелектуальної власності в
економіці
Одним з найбільш важливих і не до кінця усвідомлених
результатів кінця ХХ сторіччя є початок переходу цивілізації до постіндустріальної,
інформаційної епохи, яка
характеризується виділенням інтелектуальної власності в особливий самостійний
товар, що може нескінченно тиражуватися без зміни первісної вартості, майже не вимагаючи для свого створення
витрати енергетичних і сировинних ресурсів.
Ми живемо в епоху технологічних
суспільств, тобто суспільств, у яких визначальною ланкою у виробництві
матеріальних благ є технології. Щоб вижити в конкурентній боротьбі, потрібно
виробляти конкурентоздатні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно
вдосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це можливо
здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної
діяльності, а саме науково-технічної творчості, тобто об'єктів промислової
власності: винаходів, корисних моделей, промислових зразків, ноу-хау тощо.
Безперечно, результати такої діяльності будуть більш вагомими, особливо у сфері
оборони, якщо вони отримані своїми громадянами.
Необхідною умовою для ефективного
створення і використання об'єктів промислової власності є наявність в країні
патентної системи. Тому країни, у яких відсутня патентна система, створюють її,
а країни, де такі системи, будучи успадкованими з минулого, уже не відповідають
новим потребам і викликам часу, намагаються удосконалити їх.
Створення національної патентної
системи промислової власності переслідує подвійну мету. З одного боку,
необхідно законним чином оформити економічні і моральні права авторів і
власників об'єктів промислової власності, а з іншого боку - стимулювати в
рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і
застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.
Серед об'єктів промислової власності
великий вплив на науково-технічний і економічний розвиток мають, безумовно,
винаходи. Відбита в патентній документації технічна, технологічна і правова
інформація дає можливість заощаджувати час, гроші і сили в процесі
науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, уже виконану іншими.
Патентна документація дозволяє
виявляти альтернативні технології, якими можна замінити менш сучасні існуючі
технології. На основі аналізу патентної документації можна дати оцінку
конкретній технології, розглянути її на предмет впровадження чи ліцензування.
Патентна документація служить також
для виявлення підприємств, що діють у тій чи іншій сфері технології, зокрема,
конкурентів. Нарешті, вивчення патентної документації допомагає знаходити
рішення технічних проблем, виявляти сучасний рівень розвитку технології,
проводити експертизу науково-технічних програм, визначати пріоритетні напрямки
розвитку галузей промисловості й окремих виробництв.
Одне з головних призначень патентної
системи полягає в тому, що вона заохочує винахідницьку діяльність і стимулює
творчу активність громадян країни.
Рис. 2.1 Кількість заявок на винаходи, поданих за системою РСТ (115
країн)
Прикладом вдалого використання винаходів є історія відомої фірми ТОУОТА
(Японія). У 1896 р. Сакігі Тойота отримав патент, який удосконалював відомий у
Європі ткацький станок. Через 13 років Сакігі отримав патент на важливий
винахід - автоматичний ткацький станок. У наступні роки було отримано багато
патентів на доповнюючи винаходи до цього станку. У 1924 р. син Сакігі, Кіхіро
Тойота, уклав ліцензійну угоду з компанією братів Платт на виключне право
виготовляти і продавати автоматичний ткацький станок у будь-якій країні, окрім
Японії, Китаю та Сполучених Штатів Америки. Вартість ліцензії становила $25
млн., на які Кіхіро заснував відому автомобільну фірму ТОYОТА.
Іще один приклад. У 1980 р. фірма "РLIVА"
(Хорватія) запатентувала винахід на антибіотик azithrotusin (торговельна назва "Zithromax"). "РLIVА" продала ліцензію фірмі "РFIRER",
що дозволило їй отримати феноменальний прибуток. Тільки у 2000 р. було продано
цього препарату на $1,4 млрд.
Вплив винаходів на економічний розвиток може здійснюватися за чотирма
каналами:
1. Інформація про патенти
полегшує передачу (трансфер) технологій і сприяє залученню прямих іноземних інвестицій.
. Патенти стимулюють наукові
дослідження.
. Патенти є каталізатором
нових технологій і бізнесу.
4. Бізнес накопичує патенти і комерціалізує їх шляхом
передачі прав через ліцензійні угоди, внесення до статутного капіталу
підприємств, використання у власному виробництві для отримання додаткового
прибутку.
Важко переоцінити роль такого об'єкта
як торговельна марка, у просуванні товару на ринок. Вдала торговельна марка -
важливий внесок в економіку підприємства тому, що вона дозволяє зайняти на
ринку вигідне положення, засноване на визнанні даної торговельної марки
покупцями.
Вдало "розкручена"
торговельна марка приносить її правоволодільцю додатковий прибуток понад того,
який би він отримав без її використання. Перевагою торговельної марки перед
винаходом є те, що строк користування правами на неї практично не обмежений у
часі.
Так, фантастичний успіх кінострічки
"Гаррі Поттер і філософський камінь" ($93,5 млн. доходу за перші три
доби прокату) підштовхнув кіностудію "Wаrnеr Вгоthers" на передачу прав на
користування цією маркою за ліцензійними угодами іншим фірмам для використання
у бізнесі від виробництва ляльок до програмного забезпечення, від чого отримано
значний додатковий прибуток.
Ми розглянули тільки два об'єкти
промислової власності. Але й інші об'єкти промислової власності мають велике
значення для економіки.
Динаміка й обсяги міжнародної торгівлі цим товаром значно
випереджають темпи росту валового продукту (рис. 2.2).
Рис. 2.2 Динаміка світової торгівлі ліцензіями
І ще більший дохід приносить використання прав на
об’єкти інтелектуальної власності. На рис 5. Показано внесок
до валового національного продукту деяких країн за
рахунок тільки об’єктів авторського права і суміжних прав.
Рис. 2.3 Внесок авторського права до валового національного
продукту
Відзначимо, що в абсолютних одиницях цей внесок значний ($547,2 млрд. тільки у США).
Цей внесок настільки вагомий, що супроводжується структурною перебудовою в
розвинених країнах. Так, у 80-і роки в США відбувся бурхливий розвиток
наукомістких і високотехнологічних галузей і радикальний перерозподіл між
працівниками, що безпосередньо виконують виробничі функції, і працівниками
"розумової праці" (10% і 48,3% зайнятих відповідно). Реальне
багатство постіндустріальних країн стало відбиватися у фінансових показниках,
за якими все меншу роль відіграє сукупність матеріальних активів, і все в
більшу - вартість нематеріальних активів, в основному, об'єктів інтелектуальної
власності. Спостерігається збільшення розриву між балансовою вартістю
високотехнологічних компаній і їхньою ринковою вартістю. Так, фірма "Netscape" при загальній
вартості активів у $17 млн. оцінюється на ринку в $3000 млн. Зрозуміло, що цей
розрив пояснюється наявністю у фірми
об’єктів інтелектуальної власності.
За даними ВОІВ понад 40% активів підприємств в розвинених країнах становлять
нематеріальні активи, в основному
права на об’єкти інтелектуальної власності.
Таким чином, в сучасних умовах торгівля об'єктами інтелектуальної власності переходить
у якісно новий стан і робить
усе більший вплив на економічний розвиток, як окремих країн, так і на всю систему
світових зв'язків.
"Товар - це продукт праці, що виготовлений для продажу.
Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначена ціна. Відповідно до Закону
України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність
в Україні" можуть оцінюватися " нематеріальні активи, у тому числі об'єкти
права інтелектуальної власності ". Таким чином, майнові права на об'єкти
інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці і
можуть мати ціну. [1]
До основних властивостей будь-якого ринкового товару
відносяться:
1) корисність;
2) рідкість - властивість, протилежна
загальнодоступності;
3) універсальність - придатність до обміну на гроші або
на будь-які інші ринкові товари.
Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку
потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної власності нікому не потрібний, то
він не може стати товаром.
Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює
корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт - у товар.
Рідкість для об'єктів інтелектуальної власності реалізується
ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної власності повинен бути
новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для
матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для
права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності.
З третьою властивістю товару - універсальністю - тісно
пов'язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження прав
інтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у
цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як
товар у його звичайному розумінні.
За принципом "відокремлюваності" права
інтелектуальної власності можна поділити на три групи:
1) права, що відокремлюються як від індивідуума, так і
від підприємства;
) права, що не відокремлюються від індивідуума;
) права, що не відокремлюються від підприємства.
До першої групи відносяться права на об'єкти права
інтелектуальної власності, такі як: винаходи, торговельні марки, твори
літератури і мистецтва, аудіо- та відеограми тощо.
До невідокремлюваної від індивідуума інтелектуальної
власності відносяться: знання, уміння, творчі здібності людей тощо, які зайняті
розробленням об'єктів інтелектуальної власності. У сукупності - це так званий
людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія - людини, тобто
не може бути товаром у звичайному розумінні.
Від підприємства не можна відокремити: системи і методи
функціонування, що розроблені як складові частини діючого підприємства;
наявність підготовленого персоналу; досягнення в галузі маркетингу власної
продукції, ділову репутацію підприємства тощо.
З цієї причини невідокремлювані від індивідуума чи від
підприємства результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але
вони можуть продаватися (передаватися) разом з підприємством чи індивідуумом.
Наприклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного
підприємства директору іншого підприємства. Можна тільки запросити талановитого
директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці,
тобто "купити" його разом з його якостями.
Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до
яких відносять: рухоме, нерухоме майно і оборотні кошти, а також з
нематеріальних активів - в основному прав. Насамперед, це права власності на
ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також
права користування економічними, організаційними й іншими перевагами і
пільгами: податковими пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до
нематеріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів
тощо.
Нематеріальні активи - це принципово новий об'єкт фінансового
обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також
характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність.
Відмінними ознаками нематеріальних активів є:
· відсутність матеріальної основи і при цьому володіння
такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з
довгострокових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;
· відсутність наміру продажу
нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;
· тривалість експлуатації, що дозволяє
враховувати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через
обраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін
погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів
функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);
· відсутність відходів;
· багатоцільовий характер експлуатації,
що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;
· підвищений ступінь ризику в прагненні
отримати доход від застосування подібних активів.
В Україні основними нормативно-правовими актами, що регулюють
правовідносини, які стосуються нематеріальних активів, є: Закон України
"Про оподаткування прибутку підприємства" (1997 р.); "Положення
про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні", затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р № 250; "Указівки
по організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджені наказом
Міністерства економіки України від 7 травня 1993 р. № 25, а також Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи"
(Зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 02.11.1999 за №750/4043).
Права на об'єкти інтелектуальної власності стають
нематеріальними активами після того, як вони будуть поставлені на
бухгалтерський облік. Для цього, принаймні, необхідно виконати дві умови:
встановити ціну прав і термін їх служби.
За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з
встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця
обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також
при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі
підприємства як нематеріальний актив.
Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Одні ОІВ
мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну
служби. Наприклад, відповідно до Закону України "Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює
20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти,
тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш
ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів
установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий дорівнює
10-12 рокам, а в окремих випадках і менше.
Встановлений термін служби характерний для більшості прав на
об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і
підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого
терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення
може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну
більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від
підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти
інтелектуальної власності можуть мати як визначений, так і невизначений термін
дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може
бути надана як на визначений, так і на невизначений термін.
Відзначимо, що без установлення терміну дії стає
проблематичним визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної
власності, а сама процедура встановлення терміну дії буває надзвичайно складною
і відповідальною.
Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок
використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві
або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним
особам.
Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це
взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів
інтелектуальної праці у ринковий товар
Основними способами комерціалізації об'єктів права
інтелектуальної власності є:
· використання об'єктів права
інтелектуальної власності у власному виробництві;
· внесення прав на об'єкти права
інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;
· передача (продаж) прав на об'єкти
права інтелектуальної власності.
Для практичного здійснення вказаних шляхів комерціалізації
необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної
власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства.
Схематично способи комерціалізації прав на ОІВ представлені
на рис. 2.4.
Рис. 2.4 Основні способи комерціалізації прав на об'єкти
інтелектуальної власності
Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів
інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки
зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що
отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у
правовласника ОІВ
Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то і
прибуток, що надходитиме від її реалізації, може у багато разів перевищувати
вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав
власності на ОІВ.
Статтею 13 Закону України "Про господарські
товариства" (1991) передбачена можливість використання нематеріальних
активів (у тому числі ОІВ) при формуванні статутних капіталів нових
господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до
статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для
чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної
власності в статутному капіталі дозволяє:
- сформувати значний за своїми
розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до
банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як
об'єкт застави нарівні з іншими видами майна,
- амортизувати інтелектуальну
власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи
амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну
власність;
- авторам і підприємствам -
власникам інтелектуальної власності - стати засновниками (власниками) при
організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.
Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу замість
"живих грошей" надає також:
- право на отримання частки
прибутку (дивідендів);
- право на участь в управлінні
підприємством через загальні збори правління;
- право на отримання
ліквідаційної квоти у разі ліквідації підприємства тощо.
3. Необхідність регулювання відносин інтелектуальної
власності
Немає рації у створенні складної і
коштовної системи охорони прав і поширення інформації про охоронні документи на
об'єкти інтелектуальної власності, якщо власники цих прав не будуть мати
можливість забезпечити захист своїх прав задовільним чином. Для того, щоб
запобігти у подальшому порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають
унаслідок порушення цих прав, вони повинні мати можливість захищати свої права.
Після того як об'єкт інтелектуальної
власності створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає
важливий етап у його життєвому циклі - включення в господарський оборот. Саме на цьому етапі об'єкт
інтелектуальної власності приносить правовласнику прибуток чи іншу користь,
власне те, заради чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про
об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них
виникає спокуса використати його у своїх інтересах. При цьому порушник прав
знаходиться в більш вигідних умовах, чим правовласник: він не несе витрат на
стадії створення та охорони об'єкта інтелектуальної власності. Крім того, він
може мати готову виробничу базу для використання об'єкта інтелектуальної
власності, у той час, як правовласник повинен ще витратити час і ресурси на її
створення. Тому порушник прав може швидше випустити продукцію з використанням
об'єктів інтелектуальної власності і просунути її на ринок по більш низькій
ціні, чим правоволоділець об'єкта інтелектуальної власності. Такий розвиток
подій не тільки порушує права конкретного правоволодільця, але має і серйозні
наслідки для суспільства в цілому, сповільнюючи його соціальний і економічний
розвиток і ускладнюючи цивілізоване співробітництво з іншими країнами.
У наш час фактор захисту прав
здобуває особливо великого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвитком
технологій, з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, що були
неможливі раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що
забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання аналогічних
прав іншими, система охорони інтелектуальної власності не може бути ефективною.
Перераховані нижче дії, що вчинені
без дозволу власника патенту на винахід або корисну модель, визнаються
порушенням його прав:
- виготовлення продукту із
застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого
продукту, пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт
(ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого
продукту в зазначених цілях;
- застосування процесу, що
охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа,
яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без
згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.
Порушенням прав визнається виготовлення виробу із
застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу,
пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт
(ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого
виробу в зазначених цілях.
Виріб визнається виготовленим із
застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані
всі суттєві ознаки промислового зразка
Що стосується географічного
зазначення походження товару, то порушенням прав визнається
- нанесення його на товар або
на етикетку;
- нанесення його на упаковку
товару, застосування у рекламі,
- запис на бланках, рахунках та
інших документах, що супроводжують товар
Крім того, порушенням прав власника
свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження
товару є:
· використання зареєстрованого
кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про
право на його використання;
· використання зареєстрованого
зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із
зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє
місце походження товару або географічне зазначення його походження
використовується у перекладі або супроводжується словами "вид",
"тип", "стиль", "марка", "імітація"
тощо;
· використання зареєстрованого
кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення
для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання
вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих
властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо
таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є
неправомірним використанням його репутації;
· використання зареєстрованого
кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви
Вказані далі дії, вчинені без дозволу
власника свідоцтва на торговельну марку, визнаються порушенням його прав:
- нанесення знака на будь-який
товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар,
вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до
товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою
пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт
(ввезення) та експорт (вивезення);
- застосування його під час
пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;
- застосування його в діловій
документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.
Знак визнається використаним, якщо
його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що
відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не
змінює в цілому відмітності знака.
Неправомірне (без дозволу автора) використання творів є
порушенням прав автора Посилання користувача твору на низький художній чи
науковий рівень твору, на мету використання твору, на невеликий обсяг
використання твору тощо не можуть братися до уваги при вирішенні питання про
відповідальність користувача.
Вважається порушенням особистих
немайнових прав автора оприлюднення твору без зазначення імені автора,
ілюстрування твору, спотворення твору, зміна твору тощо.
Будь-яке відтворення чи використання
твору без дозволу автора без виплати йому винагороди, є порушенням його
виключних майнових прав.
Використання виконань творів шляхом
публічного повідомлення виконань, фіксації їх на носії та розповсюдження
зафіксованих виконань без дозволу виконавця є порушенням його прав.
Суб'єкт, права якого порушені, може
вимагати:
· визнання цього права,
визнання правочину недійсним;
· припинення дії, яка порушує
право;
· відновлення становища, яке
існувало до порушення;
· примусове виконання обов'язку
в натурі;
· зміна правовідношення,
· припинення правовідношення;
· відшкодування збитків та інші
способи відшкодування майнової шкоди;
· відшкодування моральної
(немайнової) шкоди;
· визнання незаконними рішення,
дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб Суд також може захистити право
інтелектуальної власності та охоронювані законом інтереси іншим
цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом.
Суперечки щодо інтелектуальної
власності поділяються на дві групи До першої відносяться суперечки про визнання
(чи невизнання) результату інтелектуальної діяльності об'єктом інтелектуальної
власності. Стосовно об'єктів промислової власності це суперечки:
- пов'язані з відмовою у видачі
патенту;
- по запереченнях третіх осіб
проти видачі патенту;
- про визнання патенту
недійсним.
До другої групи відносяться
суперечки, що стосуються порушення прав:
- про заборону дій, що
порушують права на патент;
- про відшкодування шкоди,
заподіяної порушником патентних прав;
- про визнання дій, що не порушують
патент;
- про післякористування
винаходів, пов'язане з укладанням чи використанням ліцензійних угод;
- про надання примусової
ліцензії;
- про виплату винагороди автору
роботодавцем;
- про компенсацію за
використання винаходу державою тощо.
Існує дві форми захисту прав інтелектуальної власності
юрисдикційна і неюрисдикційна (рис. 3.1). Неюрисдикційна форма передбачає
захист права інтелектуальної власності своїми силами, без звернення за
допомогою до державних або інших компетентних органів, тобто самозахист.
Наприклад, це може бути відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним
договором про передачу (уступку) майнових прав інтелектуальної власності або
ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо. Обрані
засоби самозахисту не повинні бути забороненими законодавством та не повинні
суперечити моральним засадам суспільства.
Юридичні форми захисту застосовують
два порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністративний).
Загальний порядок захисту здійснюється в судах.
Рис. 3.1 Форми і порядки захисту прав
інтелектуальної власності
Спеціальний порядок захисту прав
здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного
комітету України, або в органах державної митної служби України.
Рис.3.2 Структура державної системи правової охорони інтелектуальної
власності
Адміністративний спосіб полягає в
розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Процедура розгляду
набагато простіша, ніж у цивільному судочинстві Правовою основою є Кодекс
України про адміністративні правопорушення, а також закони України. "Про
захист від недобросовісної конкуренції", "Про авторське право і
суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі",
"Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин"
тощо.
У галузі авторського права і суміжних
прав адміністративний спосіб захисту прав передбачено тільки за публічний
показ, порушення умов публічного демонстрування і тиражування кіно- і
відеофільмів без прокатного посвідчення. Стосовно об'єктів промислової
власності цей спосіб захисту прав передбачає накладення штрафів за неправомірне
використання фірмових найменувань, торговельних марок тощо. Засобом захисту в
цьому випадку є скарга, яку у встановленому адміністративним законодавством
порядку подають у відповідний орган державного управління.
Здійснення дій, обумовлених законодавством України як
недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом
України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність.
До таких дій відносяться:
· неправомірне використання
чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок;
· введення в обіг під своїм
позначенням товару іншого виробника;
· відтворення зовнішнього
вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введення його в
господарський оборот;
· неправомірний збір,
розголошення і використання комерційної таємниці, а також інші протиправні дії.
Типовими видами адміністративних
стягнень можуть бути: попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний
арешт тощо.
Так, незаконне використання об'єкта
права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або
інше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення
штрафу від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з
конфіскацією незаконно виготовленої продукції, а також обладнання і матеріалів,
що призначені для їх виготовлення.
Суперечки, що пов'язані з порушенням
прав інтелектуальної власності, підвідомчі судам загальної юрисдикції і вищому
господарському суду. Якщо хоча б однією зі сторін у суперечці є фізична особа,
то зазначена суперечка підвідомча суду загальної юрисдикції.
У випадку порушення прав потерпілий
подає позов - заяву, звернену до суду, про відправлення правосуддя з метою
захисту особистих чи майнових прав У позовній заяві вказується форма захисту
(заборона робити будь-яку дію, відшкодування збитків тощо), розмір нанесеного
збитку, приводяться докази обґрунтованості вимог.
За загальним правилом цивільного
судочинства конкретна цивільна справа, як правило, розглядається за місцем
перебування відповідача. У будь-якому судовому розгляді про порушення прав
інтелектуальної власності зважуються два основних питання. Перше пов'язане зі
встановленням чи не встановленням факту використання ОІВ, що охороняється.
Друге - з визначенням розміру збитків, що підлягають стягненню з відповідача на
користь позивача.
Власник прав на ОІВ має право
вимагати від порушника:
- визнання прав власника;
- відновлення положення, що існувало
до порушення права,
- припинення дій, що порушують
право чи створюють погрозу його порушенню;
- відшкодування збитків,
включаючи втрачену вигоду тощо.
Якщо в результаті незаконного
використання ОІВ порушник одержав доход, потерпілий має право вимагати
відшкодування втраченої вигоди в розмірі не меншому, ніж сума такого доходу.
Якщо одночасно з порушенням майнових
прав порушені особисті немайнові права автора, то він може зажадати майнову
компенсацію за нанесення йому морального збитку, розмір якої визначається
судом. Порушенням прав авторства є присвоєння результатів чужої творчої праці і
спроба видати ці результати за власну розробку.
Суд, господарський суд має право прийняти рішення чи
визначення про заборону випуску твору, використання постанови, фонограми
передачі в ефір чи по проводах, про припинення їхнього поширення, про
вилучення, конфіскацію всіх примірників твору, якщо буде досить даних про
порушення авторського права і суміжних прав.
Застосування цивільно-правових
санкцій за порушення прав на ОІВ можливо в межах загального терміну позову,
тобто протягом трьох років з дати, коли власник права довідався чи повинний був
довідатися про порушення свого права.
У Великобританії, Німеччині та низці
інших країн існують спеціалізовані патентні суди. Це дозволяє сконцентрувати
досвід вирішення патентних суперечок, створити умови для правильного й
однакового застосування нормативних актів, скоротити число інстанцій, що
розглядають суперечки.
В Україні поки що немає патентного
суду, але існує практика створення судових колегій з інтелектуальної власності,
наприклад, при Вищому господарському суді України. У таких колегіях працюють
судді, які мають спеціальну фахову підготовку з інтелектуальної власності і
тому можуть компетентно вирішувати суперечки щодо інтелектуальної власності.
Поряд з нормами цивільно-правового
захисту прав на ОІВ, чинним законодавством передбачена також кримінальна
відповідальність. Кримінальна відповідальність наступає тільки тоді, коли
матеріальна шкода у 200 і більше разів перевищила неоподатковуваний мінімум
доходів громадян. Якщо матеріальна шкода у 1000 і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то матеріальна шкода вважається
заподіяною в особливо великому розмірі. Так, незаконний випуск під своїм ім'ям
чи присвоєння авторства на чужий твір науки, літератури чи мистецтва, а також
незаконне відтворення чи поширення такого твору, присвоєння авторства на чужі
об'єкти промислової власності чи розголошення без згоди автора змісту винаходу,
корисної моделі чи промислового зразка до офіційної публікації про них
визнається карним злочином.
Законодавство України передбачає
також кримінально-правові санкції за незаконне зазіхання на комерційну
таємницю. Карним злочином є незаконний збір з метою використання відомостей, що
становлять комерційну таємницю (промислове шпигунство), якщо це наносить
великий матеріальний збиток суб'єкту підприємницької діяльності. Як покарання
передбачається застосування до порушника штрафу у розмірі від 200 до 2000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавляння волі від 2-х до
5-ти років тощо.
Залучення до кримінальної
відповідальності конкретних винуватців злочину не виключає вимог про
відшкодування заподіяного збитку.
Особливий випадок - захист прав на
ОІВ при перетинанні кордону. Митним кодексом України товари й інші предмети,
виготовлені з порушенням прав інтелектуальної власності, не можуть як
імпортуватися, так й експортуватися через митний кордон України.
У судовій процедурі вирішення спорів
важливе місце займають докази. Розрізняють три форми доказів:
"документальний доказ" - доказ, наданий у письмовому вигляді чи у
вигляді будь-якого документа; "речовий доказ" - доказ, що існує у
вигляді предметів; " показання свідків" - усні показання експерта.
Наявність охоронного документа - патенту чи свідоцтва, є важливим доказом.
Угода ТRІРS є однією з найважливіших
угод Світової організації торгівлі (СОТ). Необхідною умовою для вступу України
до СОТ є обов'язкове виконання угоди ТRIPS. Ця угода визнана світовим співтовариством як правовий
документ, що охоплює питання, пов'язані з охороною прав на ОІВ, які
розглядаються як товар.
Відповідно до вимог частини III Угоди ТRІРS "Захист прав інтелектуальної
власності" країни-учасниці зобов'язуються забезпечити на своїй території
дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають порушенню
законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної власності та їх недопущення.
Стаття 41 Угоди ТRІРS зазначає, що законодавство кожної
країни повинно мати норми, що дозволяли б удатися до ефективних дій,
спрямованих проти будь-якого порушення прав інтелектуальної власності,
включаючи термінові заходи для запобігання порушень і правові санкції на
випадок подальших порушень.
Угода ТRІРS передбачає захист прав
інтелектуальної власності за допомогою адміністративних процедур,
цивільно-правові способи захисту прав, а також карні процедури і штрафи, що
можуть бути застосовані до порушників прав.
Подальше удосконалення національного
законодавства України здійснюється з урахуванням вимог цього важливого
міжнародного нормативного акта.
Підсумовуючи все сказане, можна
констатувати, що сьогодні в Україні вже сформована законодавча й організаційна
системи державних органів, які прямо або опосередковано забезпечують захист
прав у сфері інтелектуальної власності.
ВИСНОВКИ
Проведений аналіз дозволив встановити найбільш значущі
наслідки для економіки підприємства, що використовує об’єкти права
інтелектуальної власності. Серед цих наслідків можна виокремити позитивні, що
сприяють зростанню прибутків (як за рахунок підвищення конкурентоспроможності
продукції компанії, так і за рахунок одержання додаткових доходів від
ліцензування), стимулюють розвиток інновацій, забезпечують тимчасове монопольне
становище підприємства на ринку. Але використання об’єктів права
інтелектуальної власності призводить до збільшенням витрат, пов’язаних з
процедурою патентування, реєстрацією торгового знаку.
Отже, в дослідженні проаналізовано сутність інтелектуальної
власності як економічної категорії, наведено класифікацію об’єктів права
інтелектуальної власності, висвітлені майнові та немайнові права, пов’язані з
інтелектуальною власністю, проаналізовані наслідки використання об’єктів права
інтелектуальної власності для підприємств.
Використання об’єктів права інтелектуальної власності має для
підприємства як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивні наслідки є більш
значущими, стратегічними, довгостроковими, а тому мають досить високий ступінь
невизначеності та ризику і потребують зважених і обґрунтованих управлінських рішень.
Ці рішення мають базуватись на систематичному дослідженні ринку, щодо
незадоволених потреб споживачів, дії конкурентів, існуючого рівня техніки,
перспективних розробок та технологій (як вітчизняних, так і міжнародних).
Негативні наслідки використання об’єктів права
інтелектуальної власності є короткостроковими, але, звичайно, також потребують
уваги для виключення (або зменшення) додаткових витрат.
Потребує подальшого розвитку проблема оптимальної структури
видатків на об’єкти права інтелектуальної власності, з урахуванням ризиків та
на основі аналізу науково-технічного рівня продукції та перспектив розвитку
ринку.
Таким чином, зростання ролі й значення інтелектуальної
діяльності для соціально-економічного розвитку країни зумовлює необхідність
посилення правової охорони інтелектуальної власності, зростання кількості
експертиз у цій сфері.
Механізм здійснення правової охорони корисної моделі подібний
до механізму правової охорони винаходу і так само полягає у видачі патентів,
але він більш простий, дешевий і швидкий. Завдяки цьому правова охорона
корисних моделей відіграє значну роль для малого бізнесу, якому належить
стратегічна роль у розробках і комерціалізації новацій відповідно до вимог
ринку.
Серед проблем, що мають місце в українській системі охорони
прав на винаходи і корисні моделі, можна виділити наступні:
1. Щорічно зростає кількість підприємств і наукових
організацій, в яких повністю припинилася винахідницька та раціоналізаторська
діяльність.
2. Чинним законодавством, зокрема Законом України «Про
охорону прав на винаходи та корисні моделі» не передбачені належний захист
інтересів працівників - авторів об'єктів промислової власності, порядок і
розмір винагороди за створення та використання винаходів.
. З 1992 р. припинилося одержання сучасної патентної
інформації з різних країн світу, зокрема видання «Изобретения стран мира», що
робить винахідницьку роботу і проведення пошуку на патентну чистоту при
експорті наукоємної продукції практично неможливими.
. Перешкодою для ефективної інноваційної діяльності в
Україні є великі терміни (4-5 років) проведення експертизи заявок на винаходи.
. Існуючий порядок видачі деклараційних патентів без
проведення кваліфікаційної експертизи зі строком дії 6 років не забезпечує
належного захисту винаходів, під такі патенти неможливо залучити інвестиції, що
не відповідає вимогам ТРІПС, якою передбачений строк дії патенту на винахід не
менше 20 років.
. Відсутність валютних коштів для патентування
українських винаходів за кордоном, що є суттєвою перешкодою для інноваційної діяльності
в Україні, зростання виробництва та експорту наукоємної продукції.
. Багато наукових установ відмовляються від патентів
на винаходи через нестачу коштів для підтримання їх чинності, що призводить до
значних втрат для нашої держави.
Удосконаленню системи охорони прав на винаходи і корисні
моделі і стимулюванню винахідницької діяльності в Україні сприятиме:
. Розробка на державному рівні конкретних завдань щодо
реального забезпечення конституційного права громадян на захист інтелектуальної
власності, сприятливих умов для створення об'єктів інтелектуальної власності і
розвитку українського ринку цих об'єктів.
2. Удосконалення нормативно-правової бази у сфері
охорони інтелектуальної власності.
. Проведення наукової та юридичної експертизи проектів
нормативних актів, дослідження міжнародного досвіду, здійснення аналізу
практики застосування законодавства з охорони інтелектуальної власності.
. Інформаційне забезпечення діяльності у сфері
інтелектуальної власності, створення автоматизованих баз даних щодо об'єктів
інтелектуальної власності.
. Організація системи підготовки кадрів у сфері
охорони інтелектуальної власності.
. Розробка законопроектів щодо врегулювання
правовідносин між роботодавцем і працівником з питань створення винаходів,
корисних моделей та промислових зразків.
. Удосконалення законів України згідно з вимогами
світової практики, в тому числі відмова від деклараційного патенту на винахід і
вдосконалення охорони секретних винаходів.
. Залучення до полішення системи охорони прав на
винаходи і корисні моделі представників вищих навчальних закладів, громадських
організацій, окремих винахідників.
. Забезпечення технологічного і фінансового
забезпечення доступу до зарубіжної патентної інформації, яка надається
патентними відомствами та міжнародними організаціями промислової власності на
безоплатній основі через Інтернет тощо.
. Скорочення часу проведення експертизи заявок на
винаходи чи корисні моделі.
Від вирішення питання створення ефективної системи охорони
інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі
розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності в світовій
соціально-економічній системі. Від цього, у свою чергу, зростають перспективи
створення робочих місць у нових галузях економіки, що базується на знаннях. Це
стосується також і питання захисту від недобросовісної конкуренції, пов'язаної
з неправомірним використовуванням об'єктів інтелектуальної власності,
виробництвом фальсифікованих товарів. Саме цьому сприяє діяльність державної
системи правової охорони інтелектуальної власності України.
Список літератури
1. Цивільний
Кодекс України: Офіційний текст [Текст] / Міністерство юстиції України. - К.:
Юрінком Інтер, 2004. - 464 с. - 7000 пр. ISBN 966-667-135-2
2. Аблезгова
О.В. Коммерческое использование интеллектуальной собственности в России и
зарубежных странах [Текст] / О.В. Аблезгова. - М.: Издательско-торговая
корпорація «Дашков и Ко», 2006. - 300с. - 2500 пр. - ISBN 5-94798-747-3;
. Булыга
Р., Кохно П. Бухгалтерская модель учета компонентов интеллектуального капитала
[Текст] / Р. Булыга, П. Кохно // ИС. Промышленная собственнность. - 2007. - №2.
- 4-18с. - 4000 пр., ISSN 0201- 7067
. Вачевський
М.В., Кремень В.Г., Мадзігон В.М. та ін. Інтелектуальна власність: теорія і
практики інноваційної діяльності: Підручник/ За ред. проф. М. В. Вачевського
[Текст] / - К.: ВД Професіонал, 2005. - 448с., - 20,5 см. - 1000 екз. - ISBN
966-370-009-2.
. Ерошов
С., Ерошов А. и др. Некоторые проблемы коммерциализации результатов
научно-технической деятельности организаций науки [Текст] / С. Ерошов, А.
Ерошов // ИС. Промышленная собственность. - 2007. - №4. - с.27- 38. - 4000 пр.
- ISSN 0201-7067
. Ідріс
К., Інтелектуальна власність - потужний інструмент економічного зростання
[Текст]: [пер. з англ.] / К. Ідріс - К.: Украпатент, 2006, - 372с.- 2000екз. -
ISBN 966-8381-27-0 (в пер.).
. Іноземцев
В.Л. Собственность в постиндустриальном обществе и исторической ретроспективе
[Текст] / В.Л. Іноземцев // Вопросы философии. 2000. - №2. - с.6. - 3726 пр. -
ISSN 0042-8744
. Клименко
А., Пустовит М. Нематериальные активы: от приобретения до ликвидации [Текст]/ А. Клименко, М.
Пустовит. - Харьков. : издательский дом «Фактор», 2006. - 400 с. -
8000екз. - ISBN 966-312-5152.
. Круш
П.В., Депутат В.І., Тульчинська С.О. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За заг. ред.
П.В. Круша, В.І. Депутат, С.О. Тульчинської [Текст] / П.В. Круш, В.І. Депутат,
С.О. Тульчинська. - К.: Каравела, 2008. - 448с. - ISBN 966-8019-65-2
. Підопригора
О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: навчальний
посібник [Текст] / О.А. Підопригора, О.О. Підопригора. К.: Юрінком Інтер, 1998. - 336 с. -
ISBN 966-7302-26-1
. Плахова
Т. , Перспективы страхования интеллектуальной собственности [Текст] / Т. Плахова // ИС.
Промышленная собственность. - 2006. - №9. - с.43. 8600 пр. - ISSN 0201-7067
. Родина
Г.А. Эволюция взглядов на отношения собственности: от «старой» к «новой» экономике, «Вестник
московского университета. Серия 6. Экономика», 2006, №4, с.3. - 1260 пр. - ISSN 0201-7385 ISSN 0130-0105
. Цибульов
П.М., Чеботарьов В.П., Зінов В.Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною
власністю / за ред. П.М. Цибульова: монографія [Текст]/П.М. Цибульов,
В.П.Чеботарьов, В.Г. Зінов, Ю. Суіні. - К.: «К.І.С.», 2005.-448с. - ISBN
966-8039-88-2.