Особливості розвитку толерантності в підлітковому віці

Особливості розвитку толерантності в підлітковому віці

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка

Інститут педагогіки і психології

Кафедра практичної психології

Курсова робота

Особливості розвитку толерантності в підлітковому віці

Красніков О.В.

гр. денна форма навчання

Практична психологія.

Науковий керівник

Данильченко Н.О.

Суми - 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи толерантності

.1 Підходи до вивчення толерантності

.2 Особливості психічного розвитку в підлітковому віці

.3 Особливості розвитку толерантності у підлітковому віці

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Експериментальне дослідження толерантності в підлітковому віці

.1 Діагностичне дослідження ступеня комунікативної толерантності у підлітків (за В.В. Бойко)

.2 Діагностичне дослідження толерантності на основі експрес-опитувальника "Індекс толерантності" за методикою Г.У. Солдатової, О.А. Кравцової, О.Є. Хухлаєва, Л.А. Шайгеровой

.3 Виявлення порівняльного аналізу рівня знань, що визначає рівень толерантності у підлітків 8 класів ЗОШ №4 м. Тростянець

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність даної теми курсової роботи незаперечна, що підтверджується неспокійною обстановкою в світі, в якому все менше і менше значення надається толерантності як основи для мирного співіснування і ділового співробітництва всього людства на громадських засадах. Втрата і зведення нанівець терпимості і доброзичливості до інших людей, що відрізняється від нас за соціальним становищем, національністю, віросповіданням,своїм способом світогляду і навіть, в деяких випадках, статевою приналежністю стає проблемою однієї з основних. Моя курсова робота присвячений спробам розкрити смислові значення поняття "толерантність",виділити з наявною психологічної літератури основні положення, що відносяться до цього терміну, уявити все його різноманіття і актуальність стосовно до підліткового віку. Виховання підростаючого покоління на основі толерантності зараз має не менше значення, ніж прагнення навчити його різних суспільних дисциплін в освітніх установах будь-яких типів. Тому ця тема представляє інтерес не тільки для психологів, які цікавляться проблемами особистісного розвитку людини, її комунікативних здібностей, але й для педагогів і батьків, на яких покладається серйозна завдання показати своїм прикладом зразок толерантності молодшому поколінню.

Об’єктом дослідження є підлітки.

Предметом - Особливості розвитку толерантності в підлітковому віці.

Мета дослідження - визначити та дослідити соціально психологічні чинники толерантності в підлітковому віці.

Задачі:

) Ознайомитися з історією виникнення толерантності,

) Визначити що таке толерантність,

) Визначити соціальні й психологічні чинники толерантності,

) Розроблення рекомендацій.

Гіпотеза:

Визначити рівень толерантності підлітків в різних сферах життя на даний момент. І ще визначити в чому ж полягає підліткова толерантність.

Розділ 1. Теоретичні основи толерантності

.1 Підходи до вивчення толерантності

Напевно, проблема толерантності не була б настільки актуальна в даний час, якщо б не була пов’язана з деструктивними діями, які є наслідком нетерпимого ставлення. Найчастіше, це припинення даного явища, іноді шляхом знищення його носія або ж, у більш м’якій формі, - відмова від контакту з ним (уникнення, відторгнення). Тому, говорячи про толерантність, слід розглядати толерантність - нетерпимість як цілісний акт, що включає не тільки ставлення до об’єкту, але і конкретні дії, спрямовані на нього.  Мельникова Н. М. розглядаючи толерантність - нетерпимість, як цілісний акт, що включає як відношення, так і подальші дії, спрямовані на об’єкт, пропонує наступну структуру толерантності і виділяє два компоненти, складові:

а) відносини

б) певний акт легітимізації (тобто "вирішення цього бути"). Особливу увагу слід звернути на другу складову толерантності - легітимізацію явища (від лат. legitimus - законний). Саме відмова в праві на існування характеризує нетерпимість і має вирішальне значення для наслідків такого ставлення. Саме цей компонент служить пусковим механізмом "суб’єктивним дозволом" для прояву дій заборони і відторгнення. Таким чином, проявляючи толерантність-нетерпимість, суб’єкт не просто позитивно чи негативно відноситься до деякого явища, він виносить рішення про його право на існування і потім здійснює винесений вирок.

Характерно, що ставлення нетерпимості завжди має в своїй основі негативне рішення в плані легітимізації, яке поєднується з негативним емоційним фоном. Однак протилежний полюс відносини - толерантність далеко не завжди супроводжується позитивними емоціями. Знак відносини різний для різних форм толерантності (нечутливість, зовнішня терпимість і прийняття). Повністю позитивне емоційне ставлення ми можемо спостерігати тільки в разі емоційного прийняття.

Толерантність пов’язана з поняттям допущення, дозволу, визнання самого факту різноманіття людей, відмінних від нас. Вона може бути розглянута як прийняття, яке характеризується спрямованістю на іншого; це важлива умова продовження взаємодії. В толерантності виявляється прагнення людини досягти порозуміння з іншими, узгодити різні установки, мотиви, орієнтації, не вдаючись до насильства, придушення людської гідності. А.Б. Орлов і А.З Шапіро приводять своє диференційоване розуміння феномену толерантності, до складу якого входять:

-    природна (натуральна) толерантність відкритість, допитливість, довірливість - властива маленькій дитині і ще не асоціюється з якостями його "Я" (толерантність типу "А");

-       моральна толерантність - терпіння, терпимість, асоційована з особистістю зовнішнім "Я" людини) (толерантність типу "Б");

-       моральна толерантність - прийняття, довіру, яку асоціюють з сутністю або "внутрішнім Я" людини (толерантність типу "В").

Зупинимося на цих типах толерантності докладніше. Толерантність типу "А" - це природне і безумовне прийняття іншої людини, ставлення до нього як до самодостатнього і самоцінному по суті. Така толерантність має місце в житті маленької дитини, у якого процес становлення особистості (процес персоналізації) ще не привів до розщеплення індивідуального і соціального досвіду. З одного боку, наявність у дітей толерантності типу "А" забезпечує їм суб’єктивну, психологічну захищеність від проявів жорстокості і дозволяє зберегти позитивні стосунки з батьками, а з іншого боку, розщеплює і невротизує їх формується особистість, оскільки не може забезпечити достатнього рівня самоприйняття, прийняття власного досвіду, власних почуттів і переживань. Толерантність типу "Б" характерна для особистісного способу існування, вона є похідною процесу персоналізації і у віковому аспекті, в тій чи іншій мірі властивий більшості дорослих людей. "Толерантна особистість прагне стримуватися, використовуючи механізми психологічних захистів (раціоналізації, проекції тощо). Однак за своїм "фасадом" вона приховує власну нетерпимість - наростаюче напруження, невисловлене незгоду, пригнічену агресію. Можна стверджувати, що толерантність типу "Б" по суті справи є квазі-толерантність - недостовірна, часткова, видима, умовна, штучна толерантність. Толерантність типу "Б" - це по суті справи прихована, відстрочена внутрішня агресія (тут можна як приклад навести батька, який схвально киває у відповідь на безчинства дітей, але внутрішньо напружений і негативний по відношенню до такої поведінки). Хоча така "терпимість" виглядає на перший погляд краще, ніж "нетерпимість", і те, і інше є, тим не менш, однопорядковими і одноприродними явищами. Відмінності між ними - лише кількісні, а не якісні, оскільки їх психологічна основа ідентична. Толерантність типу "В" побудована на прийняття людиною як оточуючих, так і самого себе, на взаємодію з зовнішнім і внутрішнім світом приймає, діалогічної манері. В протилежність насильства і маніпулювання така взаємодія передбачає як повага цінностей і смислів, значущих для іншого, так і усвідомлення та прийняття власного внутрішнього світу, своїх власних цінностей і смислів, цілей і бажань, переживань і почуттів. Це справжня, зріла, дійсно позитивна толерантність,заснована (на відміну від толерантності типу "А" і "Б") на набагато більш повному усвідомленні та прийнятті людиною реальності. У своїх проявах толерантність типу "В" асоціюється з тріадою  К. Роджерса - безумовним прийняттям, безцінності і конгруентності.

Така толерантність виявляється також у міжособистісному (точніше, транс-персональне) сутності,навпаки, граничновиражені.

В.В. Бойко виділяє 4 рівні толерантності:

) рівень ситуативної комунікативної толерантності - фіксується у відносинах даної особистості до конкретного іншій людині, наприклад, до шлюбного партнера,колеги,пацієнту.

) рівень типологічної комунікативної толерантності - виявляється у відносинах людини до збірним типами особистостей чи груп людей, наприклад, до представників конкретної нації, соціального прошарку, професії. Низький рівень типологічної толерантності укладено, наприклад, в словах: "мене дратує такий тип людей", "я не став би жити в одній кімнаті з нацменом". Про високий рівень типологічної толерантності свідчать вирази: "зазвичай представники цієї нації - хороші люди", "обожнюю такий тип чоловіків";

) рівень професійної толерантності - проявляється в відносинах до збірним типом людей, з якими доводиться мати справу з роду діяльності.  Так, можна говорити про терпимості лікаря або медсестри у відносинах з хворими - примхливими, перебільшуючими тяжкість захворювання, порушують лікарняний режим і т. п.;

) рівень загальної комунікативної толерантності - в ньому проглядаються тенденції ставлення до людей в цілому, тенденції, зумовлені життєвим досвідом, установками, властивостями характеру, моральними принципами, станом психічного здоров’я людини. Загальна комунікативна толерантність у значній мірі визначає інші її форми - ситуативну, типологічну, професійну. С. Братченко, намагаючись резюмувати і систематизувати перераховані вище фрагментарні точки зору на розглянутий феномен,зробив спробу сформулювати вихідні ідеї для побудови психології міжособистісної толерантності. Так, він виділяє п’ять підходів у вивченні толерантності. Толерантність не є механічним результатом дії якихось "факторів" (внутрішніх або зовнішніх) як таких;справжня толерантність - це прояв свідомого,осмисленого і відповідального вибору людини,його власної позиції і активності з побудови певних відноси (екзистенційно-гуманістичний підхід). Психологічний зміст толерантності не може бути зведене до окремої властивості,характеристики. У складній "анатомії" толерантності її психологічною основою і ключовим виміром є особистісний вимір толерантності - цінності,смисли,особистісні установки (особистісний підхід).

Серед усіх різноманітних видів і форм толерантності для нас підставою загальної толерантності людини є міжособистісна толерантність: толерантність як особливий спосіб взаємини і міжособистісної взаємодії, спілкування з Іншим, як міжособистісний діалог (діалогічний підхід). Повноцінна толерантність - і насамперед у своїй особистісній основі - не може бути результатом лише зовнішніх впливів:толерантність не стільки формується, скільки розвивається; допомога у становленні толерантності - це створення умов для розвитку (фасилитативний підхід).

Г.С. Кожухар розглядаючи толерантність у міжособистісному спілкуванні, розуміє її як невід’ємну характеристику (показник) професіоналізму і зрілості особистості,сферою діяльності якої є взаємодія в рамках системи "людина - людина". Г.С. Кожухар зазначає,що при формуванні толерантного ставлення до іншої людини відбувається одномоментне сприйняття його як цілісності і як фрагмента цілісності. При цьому цілісне сприйняття базується на стійкій системі відносин (ціннісно-смисловому ядрі толерантності), яка виступає в якості "психологічного фону" єдиної, вже автоматично виявляється установки, визначальною готовність до появи толерантності. Саме завдяки базовій системі відносин як ціннісно-смисловій основі толерантності "фрагментарне" сприйняття іншої людини (яке включає оцінку, незгода, заперечення, осуд) буде трансформуватися в примирення, відкритість, тобто в толерантне ставлення. В цьому випадку формою прояву толерантності стає критичний діалог.

Якщо замість зазначеної базової системи відносин будуть домінувати оціночність, неприйняття,неповага тощо,то оцінка,незгоду і засудження логічно завершаться інтолерантністю як відкрито проявляється нетерпимістю. При такому розумінні толерантності однією з її характерних особливостей є незгоду на когнітивному рівні і негативні емоції на афективному. Інакше немає кордонів між прийняттям, емпатією, повагою, іншими близькими за змістом поняттями і толерантністю. Антагонізм між суб’єктами міжособистісного спілкування - це точка біфуркації, від якої процес йде або як толерантний,або як інтолерантний. Толерантне поводження можливо в результаті актуалізації, насамперед, такого особистісного ресурсу, як ціннісно-смислові утворення. В даному випадку людина виступає як цінність, як даність. Цінності являють собою раціонально-чуттєві регулятори життєдіяльності суспільства та індивіда. Вони зафіксовані в структурі нормативів культури, культурних універсаліях, і, разом з тим, у конкретної людини вони з’являються, розвиваються і формуються в процесі проходження життєвого шляху, у здійсненні вибору, в безперервному самовизначення на основі усвідомлення і переживання власного досвіду. Цінності не приймаються ззовні: вони свого вони творяться у процесі переживань, крім раціональних компонентів включають ірраціональну складову і, відповідно, мають міцну емоційну основу. Таким чином, один з найважливіших практичних питань, пов’язаних з цілеспрямованим формуванням толерантності в міжособистісному спілкуванні, є питання про те, за рахунок яких умов ці цінності можуть засвоюватися, актуалізуватися, займати домінуючу позицію в ієрархії ціннісних орієнтації особистості, перетворюватися в "вершинні" цінності людини. Крім того,цінності розглядаються як підстави для здійснення особистісного вибору, отже, їх ієрархія і зміст безпосередньо детермінують процес самовизначення,ядро якого і складає акт вибору,що,в свою чергу,визначає специфіку розвитку. Оптимальне протікання ціннісного процесу,результатом якого стане прояв толерантного ставлення до партнера по спілкуванню,можливо в процесі переживання якогось конкретно-чуттєвого досвіду в певній ситуації, її усвідомлення і осмислення,зіставлення власних цінностей (ціннісно-смислових установок) з заданими ззовні універсаліями і здійснення самовизначення як емоційно-раціонального вибору.

Таким чином, толерантність необхідна у певних ситуаціях, які характеризуються загрозою соціальної ідентичності, зіткненням несумісних інтересів, потреб, цінностей, тобто є конфліктними за своєю природою. Отже, толерантність по своїй суті означає, що протиріччя (антагонізм), оцінність, неприйняття, заперечення і негативні емоції перетворюються на повагу, прийняття, розуміння. Форми прояву толерантності не є самою толерантністю,її ядром,фундаментальною основою. Саме зміст протиріччя і момент трансформації "негативу" в "позитив",на думку Г.С. Кожухар,і становлять психологічну специфіку толерантності. Таким чином, зміст ціннісно-смислових і мотиваційно-потребностных утворень особистості визначає специфіку толерантності/інтолерантності в міжособистісному спілкуванні.

.2 Особливості психічного розвитку в підлітковому віці

Перехід від дитинства до дорослості звичайно поділяють на два етапи: підлітковий вік (отроцтво) та юність (ранню і пізню). Однак хронологічні межі цих вікових груп часто визначаються абсолютно по-різному. Наприклад,у вітчизняній психіатрії вік від 14 до 18 років називається підлітковим, в психології ж 16-18-річних вважають юнаками. Цікавий у цьому зв’язку підхід до визначення меж даного віку М. Кле, який розглядає юність у контексті специфіки його виникнення у філогенезі. Він зазначає,що цей особливий віковий період є відносно недавньої історичної реальністю. Він виник у середині XIX ст., коли контроль сім’ї над підлітками зміцнів і поступово тривав аж до шлюбу.

Поява отроцтва, яке співпало з індустріальною революцією, було продуктом економічних і культурних змін: занепад ремісничого навчання, розвиток шкільної освіти та розвиток "домашніх почуттів" викликали зміни в сім’ї, розуміється відтепер як основне місце афективних зв’язків і залежностей. М. Кле визначає отроцтво наступним чином: отроцтво - це період життєвого циклу між настанням пубертата і початком дорослості. Автор підкреслює,що хоча отроцтво як етап,відмінний від дитинства та дорослості,є універсальною реальністю для всіх культур,у західній цивілізації цей період найбільш тривалий. Він охоплює всі десятиліття від 11 до 20-річного віку і становить специфічний досвід,який є важливою складовою життєвого досвіду людини. Деякі дослідники ділять підлітковий вік на молодший і старший. Для молодшого підлітка (11-12 років) характерна яскраво виражена потреба в самоствердженні. Вперше усвідомлюючи свої переваги і недоліки,він починає активно,у відповідності зі своїми уявленнями про власні якості,прагнути зайняти певну позицію в класному колективі. Посилення соціальних контактів і визначення власної позиції в групі знаходить своєрідне вираження у відносинах з дорослими у вигляді негативних реакцій на їх вимоги(впертість). Встановлення більш тісних відносин з однолітками виявляється в тому, що утворюються малі групи; їх члени проводять разом час,діляться враженнями,активно підтримують і захищають один одного. В цей час у хлопців складаються критерії, за допомогою яких визначаються їх симпатії і за яким вони вибирають собі друзів, оцінюють себе. У наступній фазі підліткового віку (13-14 років) відбувається соціальна переорієнтація особистості, яка виражається в появі "комплексу дорослості". Новий тип соціальних контактів,порушуючи моральну сферу відносин,починає регулюватися більш складним набором особистісних якостей. Поряд з вольовими сюди входять різного роду моральні якості та оцінки. Перехід на новий щабель соціального розвитку вимагає більш високого рівня самосвідомості, виділення і формування саме тих властивостей, які забезпечують складаються взаємини. Оскільки для старшого підлітка особливу значимість здобуває світ дорослих,ставлення і оцінка останніх справляють вирішальний вплив на розвиток його самосвідомості. На формування самосвідомості особистості впливають ціннісні орієнтації. Найбільш інтенсивний розвиток самосвідомості у зв’язку з ціннісними орієнтаціями відбувається саме в підлітковому віці (12-13 років).

Періодизація Божович Л.І. також передбачає поділ цього віку на дві фази. Перша фаза (з 12 до 14 років) характеризується емансипацією від дорослих; з’являється цілепокладання як центральне новоутворення. Друга фаза (з 15 до 17 років) характеризується визначенням місця в житті;з’являється нова життєва перспектива як центральне новоутворення віку. Підлітковий вік (отроцтво) (10-11 - 15-16 років) є перехідним насамперед в біологічному смислі,оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно з яким досягають зрілості й інші біологічні системи організму. У соціальному плані підліткова фаза-це продовження первинної соціалізації. Соціальна ситуація розвитку перехідного віку включає в себе цілий ряд автономних, хоча і взаємопов’язаних процесів:зрушення,що відбуваються в організмі, завершення фізичного і статевого дозрівання;зміни у змісті діяльності, суспільне становище і структурі соціальних ролей;зміни в структурі спілкування в колі "значущих інших", на яких індивід орієнтується; розвиток психічних процесів і здібностей, включаючи інтелект і емоції;зрушення у мотиваційній сфері і ціннісних орієнтаціях. Всі ці процеси в їх єдності стимулюють зростання самосвідомості. Більшість вчених приходять до висновку,що саме становлення самосвідомості є вирішальним процесом у розвитку психіки у підлітковому віці. Головне новоутворення цього віку, по Шпрангеру, - відкриття "Я", розвиток рефлексії,усвідомлення власної індивідуальності і її властивостей. К.С. Виготський говорить про те, що "у драму розвитку вступає нова діюча особа,новий якісно своєрідний фактор - особистість самого підлітка". К.М. Поліванова зазначає, що до підліткового віку "Я" фрагментарно, осколково або ситуаційно залежно. У підлітковому віці постає нове завдання розвитку - формування цілісної ідентичності, яке йде шляхом примеривания підлітком на себе різних соціальних ролей. Підліток намагається "знайти себе" через рольове експериментування, він збирає різні думки і знання про себе в якийсь інваріант,у названу вище ідентичність. Таким чином, ми підійшли до того, що розвиток самосвідомості - це центральний психічний процес перехідного віку. У підлітковому віці відбуваються зміни,пов’язані з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості,діяльності і системи взаємовідносин індивіда. Цей етап характеризується бурхливим ростом людини, формуванням організму в процесі статевого дозрівання, що справляє помітний вплив на психофізіологічні особливості підлітка. Основу формування нових психологічних і особистісних якостей підлітків складає спілкування в процесі різних видів здійснюваної ними діяльності. Визначальною особливістю спілкування підлітків є його яскраво виражений особистісний характер. Провідна діяльність в підлітковому віці - це інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Ця діяльність є своєрідною формою відтворення між однолітками тих відносин, які існують серед дорослих людей, формою освоєння цих відносин. Відносини з однолітками більш значущі, ніж з дорослими, відбувається соціальне відокремлення підлітка від своєї генеалогічної родини. Діяльність спілкування надзвичайно важлива для формування особистості в повному сенсі цього слова. У цій діяльності формується самосвідомість. Основне новоутворення цього віку - соціальна свідомість, перенесення всередину. За К.С. Виготському, це і є самосвідомість. Це знання в системі відносин. А самосвідомість-це суспільне знання,перенесене у внутрішній план мислення. Іноді почуття спільності у підлітків приймає дуже жорсткий характер:"ми - свої, вони - чужі". Поділені території, сфери життєвого простору.

В підлітковому віці серед дітей починають виділятися групи. Спочатку вони складаються з представників однієї статі,згодом виникає тенденція до об’єднання подібних груп в більш великі компанії або збіговиська,члени яких щось роблять разом. З плином часу групи стають змішаними. Ще пізніше відбувається поділ на пари,так що компанія складається тільки з пов’язаних між собою пар. І цінності,і думки референтної групи підліток схильний визнавати своїми власними. У його свідомості вони задають опозицію дорослому суспільству. Багато дослідників говорять про субкультуру дитячого суспільства,носієм якої і є референтні групи. Дорослі не мають до них доступу,отже,канали впливу виявляються обмеженими. Цінності дитячого суспільства погано узгоджуються з цінностями дорослого. Типова риса підліткової групи - надзвичайно висока конформність. На думку групи та її лідера відносяться некритично. Після стабільного підліткового віку, згідно періодизації Д.Б. Ельконіна, настає вікової криза переходу до юнацького віку. У деяких дослідженнях ця криза розглядається як період, захоплюючий від 15 до 18 років. Єдність якісних перетворень в цілісній системі відносин до світу, себе і людям детерміновано в цей критичний період складним процесом самовизначення як вперше виникає явища, "афективного центру" соціальної ситуації розвитку. Цей період розглядається як особливий в онтогенезі,оскільки його змістом є становлення людини як суб’єкта власного розвитку. Самовизначення в юності характеризується двуплановостью, яка створює вихідне протиріччя, переживається як ціннісно-смисловий криза. Головне психологічне придбання етапу - відкриття свого внутрішнього світу. Відкриття свого внутрішнього світу викликає і багато тривожних переживань. Внутрішнє "Я" не співпадає з "зовнішньою" поведінкою, актуалізуючи проблему самоконтролю. З відкриттям "Я" пов’язані усвідомлення своєї унікальності, неповторності і почуття самотності. Юнацьке "Я" невизначено, розпливчасто, нерідко переживається як невиразне занепокоєння або відчуття внутрішньої порожнечі, яку необхідно емоційно заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні і одночасно з’являється його вибірковість, потреба в самоті. Великий внесок у вивчення розвитку особистості в підлітковому віці вніс Ерік Еріксон. Центральним для створеної Е. Еріксоном теорії розвитку є положення про те, що людина протягом життя проходить через декілька універсальних для всього людства стадій.

Стадії є результатом эпигенетически розгортається "плану особистості",який успадковується генетично. Кожна з стадій настає у визначений для неї час ("критичний період"), яке нормативно для всіх людей,і для того,щоб сформувалася повноцінно функціонуюча особистість,їй потрібно пройти через всі ці стадії,яких Е. Еріксон виділяв вісім. Кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою - поворотним моментом у житті індивідуума,який виникає як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості і соціальних вимог,що пред’являються людині на цій стадії. З нормативного кризи завжди існує два альтернативних виходу:позитивний (дозвіл кризи, досягнення якої-небудь властивості) або негативний (стагнація). Успішність чи неуспішність проходження кожної стадії в подальшому впливає на важкість вирішення наступної кризи (якщо не вирішено попередній конфлікт, він переходить в наступну стадію із збереженням її актуальної задачі, її нового конфлікту).

П’ята, цікавляча в даній роботі нас, стадія названа Е. Еріксоном "Ідентичність - проти Сплутаної ідентичності" - є ключовою для придбання его-ідентичності та відповідає підліткового віку. У цей час підліток коливається між позитивним полюсом ідентифікації "Я" і негативним полюсом плутанини ролей. Підлітку треба об’єднати все,що він знає про себе самого як про сина, дочки,школяра,друга і т.д., осмислити, пов’язати з минулим та спроектувати в майбутнє. При вдалому вирішенні кризи у юнаків і дівчат виникає відчуття ідентичності, при несприятливому - сплутана ідентичність,сполучена з болісними сумнівами щодо себе,свого місця в суспільстві,з непевністю життєвої перспективи. Ідентичність - це тотожність людини самій собі. Поняття ідентичності означає твердо засвоєний і особистісно приймається образ себе у всьому багатстві відносин особистості до навколишнього світу,почуття адекватності і стабільного володіння особистістю власним "Я" незалежно від змін "Я" і ситуації; здатність особистості до повноцінного вирішення завдань, що постають перед нею на кожному етапі її розвитку. Ідентичність - це передусім показник зрілої особистості, витоки і таємниці організації якої приховані на попередніх стадіях онтогенезу.

1.3 Особливості розвитку толерантності у підлітковому віці

Як було показано вище, підлітковий вік - найважливіший період у психосоціальному розвитку людини. Підліток активно включається у доросле життя,формує свою ідентичність,освоює різні соціальні ролі,відбувається становлення ціннісної сфери особистості. Його глобальна життєва орієнтація залежить від того,як він буде ставитися до світу в цілому,до себе та інших в цьому світі. Мотиваційно-вольова та емоційно-особистісна сфери психіки зазнають значні зміни,змінюються соціальні відносини,розвивається особлива суб’єктивна реальність - самосвідомість (рефлексія). Важливим для підлітків є придбання навичок спілкування як з однолітками,так і з дорослими, тому цей вік є сензитивним для розвитку соціальної толерантності.

Система цінностей підлітка,заснована на дуалізмі добра і зла,тверда і бінарна,але саме її він намагається накласти на навколишній світ. Саме в підлітковому віці виявляється свого роду "зазор" між толерантністю типу "А" і толерантністю типу "Б": підліток уже не здатний до того типу прийняття,яке було характерне для дитини і ще не здатний до того терпіння, яке характерно для дорослого. Ряд західних учених протягом вже декількох десятиліть вивчає аспекти взаємозв’язку статусу ідентичності з особистісними та поведінковими характеристиками,гендерними відмінностями,з етнічною приналежністю. Результати проведених досліджень підкреслюють відмінності в механізмі,віці і тривалості формування ідентичності в залежності від приналежності до етнічної більшості або меншості. Зрозуміло, що своєрідність толерантного (або інтолерантного) ставлення до інших національностей в істотному ступені визначається особливостями переживань,пов’язаних з власною національною ідентичністю. Треба зауважити,що саме поняття ідентичності включає безліч трактувань,що враховують як когнітивні,поведінкові й афективні аспекти, так і уявлення про структуру Я-концепції. Дослідження С.В. Мутерперель показали,що саме ставлення до власної національності суттєвою мірою впливає на актуалізацію позитивних або негативних установок,прояв захисних механізмів щодо інших національних груп. Н.Л. Сомова виділяє наступні психологічні передумови розвитку толерантної свідомості:

. Потенціал для розвитку самосвідомості і сформована его-ідентичність. Толерантна особистість володіє значним розривом між  "Я-ідеальним" та "Я-реальним" на відміну від інтолерантної (у якої  "Я-ідеальне" і "Я-реальне" практично збігаються).

. Відповідальність. Локус контролю толерантної особистості - інтернальний (прийняття на себе відповідальності за події,що відбуваються з ними). На відміну від цього, інтолерантна особистість володіє екстернальним локусом контролю,приписуючи зовнішнім подіям регулятивну роль у житті. Ця особливість пов’язана з прагненням у всьому звинувачувати інших і лежить в основі формування забобонів стосовно інших груп.

. Здатність до емпатії. Толерантної особистості притаманне відчуття розуміння і співпереживання психологічного стану іншої людини,уявне перенесення себе на думки,почуття і дії іншої і структурування світу за його зразком. Розвиток емпатії передбачає наявність комплексу умінь,пов’язаних з неосуждающим розумінням емоційних і мотиваційних станів інших людей, прийняттям їх звичаїв і способу життя. Інтолерантні особистості в меншій мірі соціально чутливі та менш адекватні в оцінках інших людей. 5.Відкритість новому досвіду. Толерантні люди легко сприймають все нове, виявляють гнучкість і готовність до змін, схильні до творчості. Інтолерантні особистості насторожено ставляться до невизначеності,проявляють підвищений прагнення до впорядкованості і вітають авторитаризм як максимальний прояв соціального порядку. Толерантної особистості найчастіше властиві відчуття захищеності (низький рівень нейротизма), почуття гумору, доброзичливість. Дослідження показують, що в дитячому та підлітковому середовищі поширена образлива лексика, яка принижує людей іншої культури або релігії,негативні стереотипи та упередження. Нерідко представники інших національностей піддаються остракізму (у Стародавніх Афінах - вигнання громадянина з держави на десятирічний строк);відомі молодіжні угруповання,побудовані за виборчим принципом і висувають профашистські гасла. Як зазначалося вище,в основі такого роду інтолерантної поведінки лежить кризова трансформація ідентичності за типом гіперідентичності (этноэгоизм, этноизоляционизм, національний фанатизм), коли сверхпозитивне ставлення до власної групі породжує переконаність у перевазі над "чужими".

У міжетнічному взаємодії гіперідентичності проявляється в різних формах етнічної нетерпимості:від роздратування по відношенню до членів інших етнічних груп до відстоювання політики обмеження їх прав і можливостей.

Ймовірність,що формування етнічної ідентичності підлітка піде за типом гіпоідентичності також існує і описана вище в дослідженнях С.В. Мутерперель. Можна резюмувати, що формування толерантності починається з початком підліткового віку і триває, на думку багатьох вчених, в юності. У ці періоди становлення особистісної ідентичності, ціннісно-смислової сфери і самосвідомості в залежності від протікання цих процесів можна говорити про наявність та рівень розвитку толерантного свідомості, зокрема етнічної толерантності.

Як демонструють останні події, міжнаціональна напруженість в Україні найближчим часом буде тільки рости. У зв’язку з цим особливу актуальність набувають пошуки шляхів, які сприяють розвитку у підростаючого покоління "перерахованих передумов" такого важливого феномена,як етнічна толерантність;підходи здатні ще в підлітковому віці розробити спеціальні програми протидії даному небезпечному явищу.

Висновки до першого розділу

В процесі роботи над першою частиною тексту мною було проаналізовано і визначено що таке толерантність і це у загальному значенні ослаблення чи відсутність можливості реакції на який-небудь несприятливий фактор в результаті зниження чутливості до його впливу. На індивідуальному рівні - це здатність сприймати без агресії <#"794179.files/image001.gif">

З таблиці ми бачимо, що в групи учнів 8 класів толерантність вище, ніж у групи учнів 6-7 класів.

Це пояснюється найбільш благополучних за соціальним складом кількістю сімей учнів даного класу. Зацікавленістю класного керівника в згуртованості колективу, проведенням великої кількості класних годин на тему толерантності.

У дівчаток толерантність вище, ніж у хлопчиків.

Діагностика комунікативної толерантності (В.В. Бойко) дає можливість виявити у підлітків здатність приймати або не приймати індивідуальності зустрічаються їм людей, тенденцію оцінювати людей, виходячи з власного "Я", в якій мірі категоричні або незмінні їх оцінки на адресу тих, що оточують, в якій мірою вони вміють приховувати або згладжувати неприємні враження при зіткненні з некомунікабельними якостями людей, чи є у них схильність переробляти і перевиховувати партнера, в якій мірі вони схильні підганяти партнерів під себе, робити їх зручними, в якій мірі вони терпимі до дискомфортним станам оточуючих, які їх адаптаційні здібності у взаємодії з людьми.

Підрахувавши суму балів, отриманих за всіма ознаками, робиться висновок: чим більше балів, тим нижче рівень комунікативної толерантності. Максимальне число балів, які можна заробити - 135, свідчить про абсолютну нетерпимості до оточуючих, що навряд чи можливо для нормальної особистості. Точно так само неймовірно отримати нуль балів - свідоцтво терпимості до всіх типів партнерів у всіх ситуаціях. У середньому, за нашими даними, опитані набирають: групи 6 класів - 61,6 (б), групи 7 класів - 63 (б), групи 8 класів - 77.4 (б), групи складається з дівчаток - 71,3 (б) , групи складається з хлопчиків - 61,3 (б).

Слід звернути увагу на кількість балів по 9 запропонованим вище поведінкових ознаках, якщо високі сумарні оцінки (тут можливий інтервал від 0 до 15 балів). Чим більше балів за конкретною ознакою, тим менш учні терпимі до людей у даному аспекті відносин з ними. Навпаки, чим менше оцінки з того чи іншого поведінковому ознакою, тим вище рівень загальної комунікативної толерантності по даному аспекту відносин з партнерами.

Додаток Б до методики Діагностичне дослідження толерантності на основі експрес-опитувальника "Індекс толерантності" за методикою Г.У. Солдатової, О.А. Кравцової, О.Є. Хухлаєва, Л.А. Шайгеровой

Результати досліджень частково представлені в таблиці 2.

Таблиця 2

Середні значення індексу толерантності в різних групах

З учнів 9 "А" класу середній рівень толерантності показали 21 чоловік. Такі результати показують респонденти, для яких характерне поєднання як толерантних, так і інтолерантності рис. В одних соціальних ситуаціях вони ведуть себе толерантно, в інших можуть проявляти інтолерантність.

Високий рівень толерантності показали 3 людини. Представники цієї групи мають вираженими рисами толерантної особистості.

Низький рівень толерантності показали 4 людини. Такі результати свідчать про високу інтолерантності людини і наявності у нього виражених інтолерантності установок по відношенню до навколишнього світу і людей.

З 31 учня 9 "Б" класу середній рівень толерантності показали 25 чоловік. Високий рівень толерантності відзначений не був, а низький рівень толерантності спостерігався у 6 чоловік.

У дівчаток рівень толерантності був значно вище, ніж у хлопчиків.

Дане дослідження допомогло визначити мету і завдання подальшої роботи з даними підлітками. Виявлено група учнів з низьким рівнем толерантності, розроблені тренінги та методики щодо посилення толерантності між підлітками 9 класів.

толерантність підліток опитувальник дослідження

Додаток В. Виявлення порівняльного аналізу рівня знань, що визначає рівень толерантності у підлітків 8 класів ЗОШ №4 м. Тростянець

Процентне співвідношення даних опитування наступне:

"А" клас

% - кількість учнів, що взяли участь в опитуванні;

% - кількість учнів, що мають високий рівень знань;

% - кількість учнів, які мають середній рівень знань;

% - кількість учнів, які мають низький рівень знань;

% - кількість учнів, що відносяться до групи ризику

"Б" клас

% - кількість учнів, що взяли участь в опитуванні;

% - кількість учнів, що мають високий рівень знань;

% - кількість учнів, які мають середній рівень знань;

% - кількість учнів, які мають низький рівень знань;

% - кількість учнів, що відносяться до групи ризику

Таким чином, ми бачимо, що рівень знань, що визначають рівень толерантності в 8 "А" класі явно вище, ніж у 8 "Б" класі, але слід враховувати той факт, що опитування проводилося на початку навчального року. При цьому потрібно взяти до уваги те, що бал виводився середній.

При аналізі результатів опитування, з’ясувалося, що утруднення викликають відповіді на питання пов’язані з визначенням учнями таких понять як "я", "я і інші", "терпіння" і "терпимість", "сім’я", "зло", "жорстокість", що пояснюється тим, що діти не в повній мірі знайомі з цими поняттями недостатньо володіють інформацією в даному напрям, толерантність не достатньо розвинена.

Таким чином, визначилася головна мета, якої потрібно досягти при проведенні формуючого дослідження - це навчити учнів умінню правильно пояснювати і розуміти суть понять "я", "я і інші", "сім’я", "терпіння", "терпимість", що допоможе формуванню толерантності, як одного з необхідних моральних якостей особистості.

Визначивши в процесі проведення констатуючого опитування мета подальшого дослідження, був складений тематичний план елективного курсу "Я, ти, ми - родина".

Потрібно відзначити, що елективний курс дає можливість проводити роботу цілеспрямовано, поєднувати групові форми роботи з індивідуальною, формувати пізнавальну активність учнів. Діяльність елективного курсу, будучи однією з форм позакласної роботи, як правило, спрямована на досягнення тих же завдань, що і урок, але на іншому, конкретному матеріалі і іншими засобами.

Провідна роль в організації елективного курсу в школах і позашкільних установах відводиться керівнику. У залежності від досліджуваної програми, її змісту, специфіки та особливостей, складу курсу, конкретних місцевих умов керівник намічає об’єкти дослідження, визначає форми і методи роботи.

Підвищення інтересу учнів до занять елективного курсу - це повсякденна турбота керівника - педагога. Цьому сприяє знання різних методів і прийомів роботи, вміле поєднання і чергування занять теоретичного та практичного характеру. Результативність роботи курсу буде залежати від того, наскільки керівник інформований про індивідуальні особливості, інтересів і успішності в школі учасників елективного курсу.

Керівники курсів повинні обов’язково, особливо при проведенні позакласних заходів, координувати роботу елективних курсів з шкільними програмами. Це допоможе вирішенню освітніх завдань, більш глибокому засвоєнню навчального матеріалу, розвитку пізнавальної діяльності та творчості учнів. Вирішальне значення для організації роботи має попередня самопідготовка вчителя, його знання основ педагогіки та психології. Виходячи з цього, і було організовано роботу елективного курсу "Я, ти, ми - родина", відповідно складеного плану. Заняття елективного курсу "Я, ти, ми - родина" проводилися один раз на тиждень. Робота елективного курсу була організована на базі 8 "А" класу, в роботі брали участь всі учні. У роботі використовувалися методичні розробки Свірської Л., Пчелінцева І. та інших. Керівник елективного курсу, організувала роботу таким чином, що кожен тематичний блок завершувався тематичними заходами, які давали можливість хлопцям показати свої знання і вміння, а керівнику помітити більш слабких хлопців. Це такі заходи як "Нам добре, коли ми разом", "Ти і світ навколо нас" та інших. Слід зазначити, що деякі заходи проводилися спільно з учнями 8 "Б" класу. Контрольний опитування за темою "Ти і світ навколо тебе", як підсумкове заняття було проведено за однією схемою, з тією лише різницею, що в учнів 8 "А" класу закріплення знань велося в процесі позакласного заходу, а в учнів 8 "Б" класу закріплення мало більш теоретичний характер. Заняття у 8 "Б" класі велися відповідно до програми, проводилася індивідуальна робота зі слабкими учнями. Все це дозволило провести аналіз проробленої роботи на етапі контрольного дослідження, мета якого виявити ступінь сформованості якості після формуючого дослідження та порівняння їх з результатами констатуючого дослідження.

Також велося спостереження за поведінкою дітей групи ризику, як у 8 "А" класі, так і в 8 "Б". Спостереження проводилося протягом тривалого часу, під час змін, у процесі уроків, у позаурочній діяльності.

Як показало дослідження учні з 8 "А" класу показували себе більш терпимими, а ось учні 8 "Б" класу проявили з одного боку деяку агресивність, а з іншого показали байдужість. Ще слід відзначити, що учні з групи ризику мають проблеми в сім’ї, їх батьки мало приділяють уваги вихованню дітей, все навантаження падає на класного керівника. У процесі спостережень і бесід з ним з’ясувалося, що такий настрій у них в сім’ї норма, тобто вирішення проблем з позиції сили в родині вітається і учні впевнені, що так і повинно бути. Класному керівнику запропоновано було провести бесіду з батьками, так як прояв агресії та нетерпимості до інших, до їхньої думки згодом може послужити виникненню проблем у спілкуванні з іншими людьми. Як вже говорилося, метою дослідження було - виявити ступінь сформованості толерантності у підлітків. У ході контрольного опитування учням було запропоновано такі питання:

. Що таке "Я" і як ти це розумієш?

. У тебе є друзі, як ти можеш пояснити поняття "Я та інші"?

. Ти живеш разом з мамою і татом, братом, сестрою, а що по твоєму означає слово "сім’я"?

. Ти не слухаєш дорослих, а чи правильно таку поведінку?

. Хто в твоїй сім’ї головний?

. Як потрібно себе вести в школі, в громадських місцях, серед однокласників?

. Хтось кривдить слабкого, як ти думаєш це злий, жорстокий чоловік?

. Ти не сваришся з однокласниками, значить боїшся або проявляєш терпіння, терпимість?

. До вас у клас прийшов новий учень, він чорношкірий, подаси ти йому руку?

Оцінка параметрів знань проводилася за колишніми параметрами.

Процентне співвідношення даних опитування наступне:

"А" клас

% - кількість учнів, що взяли участь в опитуванні;

% - кількість учнів, що мають високий рівень знань;

% - кількість учнів, які мають середній рівень знань;

% - кількість учнів, які мають низький рівень знань;

% - кількість учнів, що відносяться до групи ризику

"Б" клас

% - кількість учнів, що взяли участь в опитуванні;

% - кількість учнів, що мають високий рівень знань;

% - кількість учнів, які мають середній рівень знань;

% - кількість учнів, які мають низький рівень знань;

% - кількість учнів, що відносяться до групи ризику

Ми бачимо, що відсоток якості відповідей помітно виріс як в одному, так і в іншому класі. Різниця в 8 "А" класі становить 10%, а в 8 "Б" - 3%. Але слід враховувати той факт, що кількість слабких учнів в експериментальному класі зменшилась на 30%, то в контрольному класі лише на 25%.

Таким чином, можна впевнено сказати, що більш розширене та поглиблене освоєння предмета, за рахунок занять елективного курсу "Я, ти, ми - родина", дало цілком відчутні результати. Ці заняття допомогли дітям відчути себе частиною суспільства, шляхом засвоєння елементарних етичних навичок, які стимулювали їх пізнавальну діяльність, розвинули толерантність і дали можливість проявити себе з найкращого боку, не тільки при спілкуванні з однокласниками, але і з дітьми іншого класу