Пенсійне забезпечення

Пенсійне забезпечення

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

.1. Історична роль недержавних форм пенсійного забезпечення в системі соціального захисту

.2. Нормативно-правові засади функціонування недержавного пенсійного забезпечення в Україні

.3. Механізм державного регулювання національного недержавного пенсійного забезпечення

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ СИСТЕМИ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

.1. Аналіз динаміки розвитку недержавних пенсійних фондів

.2. Оцінка фінансового стану недержавних пенсійних фондів на прикладі Відкритого пенсійного фонду «Фармацевтичний»

.3. Участь страхових компаній та банків в системі недержавного пенсійного страхування: порівняльний аналіз з НПФ

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

.1. Зарубіжний досвід функціонування систем недержавних пенсійних виплат та можливості його застосування в Україні

.2. Особливості впровадження недержавного пенсійного страхування: основні проблеми та недоліки

.3. Напрямки удосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію - забезпечення гідного рівня життя непрацездатних громадян. Насамперед, людей, що досягли пенсійного віку.

Якість життя населення значною мірою залежить від гідного пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості в завтрашньому дні людей, які працюють. Оскільки в структурі населення України більшу частку займають люди похилого віку, тому на перший план постає питання соціально-економічного становища цієї категорії осіб.

Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза, але надзвичайно важливим є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні. Цей процес призвів до поточної структури населення і є незворотнім, оскільки демографічні прогнози досить невтішні. Навіть у таких країнах Європи, як Швеція і Франція, де рівень народжуваності достатньо високий, щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. Сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного, надалі ситуація буде погіршуватися з кожним роком.

Розглядаючи економічні причини спостерігаємо збільшення кількості пенсіонерів і зменшення тих, хто працює, а отже пенсійна система що створювалась як економна, стала обтяжливою для суспільства загалом. Збільшуються ставки страхових внесків, зростає навантаження на бізнес. Своєю чергою, збільшення пенсійного податку на зарплату стимулювало тіньові економіку та зайнятість, зростання безробіття. Таким чином, кількість працівників, які платили внески, зменшилася.

Виникла потреба в активному субсидіюванні пенсійної системи трансфертами з державного бюджету, що забирало кошти з інших галузей та гальмувало економічний розвиток країн. Ці витрати сьогодні неможливо профінансувати за рахунок підвищення ставки пенсійного збору, що сягнула свого максимуму, як і рівень підтримуючих трансфертів із боку державного бюджету. Всього такі надходження складають третю частину фінансових активів пенсійного фонду. Дефіцит пенсійного фонду є критичним. Тобто, Пенсійний фонд можна заочно вважати банкрутом. Згідно з підсумками 2012 року, дефіцит Пенсійного фонду перевищив 27 млд. грн.

З огляду на це, сучасні пенсійні системи більшості країн вдалися до реформування пенсійних систем . включаючи в нею як розподільчу складову (державну солідарну систему), так і накопичувальну (обов'язкову та добровільну), що є гарантією фінансового благополуччя осіб похилого віку.

Варто згадати, що пенсійна реформа в Україні стартувала в жовтні 2011 року. В уряді планували що в результаті її запровадження вже до кінця 2012 року державі вдасться вийти на бездефіцитний бюджет пенсійного фонду, шляхом збільшення пенсійного віку. Саме при такій умові по закону можливе введення 2 рівня пенсійної системи - загальнообов’язкової накопичувальної системи, в якій активну участь братимуть недержавні пенсійні фонди.

Але впровадження обов’язкової накопичувальної системи, насамперед залежить від успішного розвитку недержавного пенсійного забезпечення, яке вже стало важливою частиною пенсійної системи України та всього світу.

В Україні вже існує дві форми пенсійного забезпечення - державне і недержавне. Недержавне пенсійне забезпечення є третім рівнем пенсійної системи та базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством.

Світовий досвід з розвинутою сферою недержавного пенсійного забезпечення показує, що виплати з недержавних фондів завжди значно перевищують державні пенсії, і більш того, поступово витісняють солідарну систему загальнообов’язкового пенсійного страхування. Тому питання реформування пенсійного законодавства вже не стоїть у тому чи вводити в дію другий рівень пенсійної системи і розвивати НПФ, питання в тому коли буде введений в дію накопичувальний рівень, і яка державна пенсія на нас чекає? Наразі це невідомо, оскільки Україна перебуває тільки на початку шляху реформ та вдосконалення, беручи досвід високо розвинутих країн. Проте, якщо пенсійна реформа не піде далі, люди, вік яких зараз становить 35-45 років не матимуть навіть тієї мізерної пенсії, щоб покрити свої основні витрати.

Тому вважається доцільним взяти відповідальність за своє майбутнє у власні руки та створювати свою пенсію за допомогою добровільних накопичувальних пенсійних програм.

Але нажаль більшість громадян не знають куди піти і що робити в даній ситуації. Це пояснюється низькою обізнаністю суспільства, відсутністю роз’яснювальної роботи з громадою про існування недержавного пенсійного забезпечення, особливо людей без економічної освіти. Його розвиток стримується низьким рівнем доходів основної частини населення, також недовірою громадян, нерозвинутим станом ринкової інфраструктури, а також низкою проблем, рішення яких буде висвітлено в даній роботі та майбутні перспективи розвитку даного виду пенсійного забезпечення.

Питання еволюції та перспективи розвитку недержавного пенсійного забезпечення вивчалися багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Теоретичні основи організації системи недержавного пенсійного страхування відображено у наукових працях таких відомих вітчизняних вчених, як Унинець-Ходаківська В.П., Бойко М.Д., Ковпак Л., Родик В.Д., Базилевич В., Папієв М., Безугла В.О., Науменкова С.В. та інші.

У зв'язку з цим залишаються недостатньо досліджені питання, пов'язані з розвитком недержавного пенсійного забезпечення в Україні, яке до того ж є головним джерелом національних інвестицій. Об’єкт дослідження дипломної роботи: процеси, пов’язані з розвитком недержавного пенсійного забезпечення в Україні, його сучасним станом та майбутніми перспективами.

Предмет дослідження: функціонування фінансових інституцій, що надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення.

Мета дослідження: оцінка сучасного стану та перспективи подальшого розвитку недержавних форм пенсійного забезпечення, розробка основних напрямків удосконалення механізму недержавного пенсійного забезпечення.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

         здійснити історичну розвідку ролі недержавних форм пенсійного забезпечення в системі соціального захисту;

         визначити нормативно-правові засади функціонування недержавного пенсійного забезпечення в Україні;

         пояснити механізм державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення;

         проаналізувати динаміку розвитку недержавних пенсійних фондів та дати окрему оцінку на прикладі;

         обґрунтувати роль страхових компаній та специфіку діяльності комерційних банків в системі недержавного пенсійного забезпечення;

         дослідити зарубіжний досвід функціонування систем недержавних пенсійних виплат та можливості його застосування в Україні;

         узагальнити особливості впровадження третього рівня пенсійної системи;

         визначити основні напрямки удосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

.1 Історична роль недержавних форм пенсійного забезпечення в системі соціального захисту

Проблема соціального захисту населення по різному розв’язується в межах певної суспільно-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу країни до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму проведення такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту й добробуту сім’ї та право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості й інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин [2].

Одним із найважливіших елементів системи соціального захисту є пенсійне забезпечення осіб, які втратили працездатність з вікових причин, виникнення інвалідності чи ін., яке поширене в більшості країн світу. Таке забезпечення здійснюється шляхом призначення та виплати їм пенсій.

Історія пенсії бере початок ще у I столітті до н.е., за часів Юлія Цезаря, який ввів державне забезпечення військових після завершення служби. Із розвитком держав змінювалася й ідеологія пенсії: у минулому вона була символом привілеїв та обраності, зараз же набула більш широкого соціального значення.

Щодо недержавних форм пенсійного захисту населення, то їх елементи у вигляді індивідуального пенсійного страхування і приватних пенсійних фондів зафіксовані в літературних пам'ятках уже в період епохи Відродження в XV ст. в Італії, Нідерландах і Англії, наприклад, у формі купівлі ануїтету або приватного страхування життя. [18, 166]

Недержавні пенсійні фонди як добровільний та ефективний засіб накопичення на старість з'явилися в Англії більше двох з половиною століть тому, пізніше в Росії (у другій половині ХVІІІ ст). У 1897 році в Росії і, зокрема, в Україні успішно діяли більше 200 емеритальних кас.

Наприкінці XIX ст. в Україні функціонували три рівні пенсійної системи (досить подібні до нинішніх): 1) державна (пенсії військовим та іншим окремим категоріям осіб); 2) емеритальна (подібна до солідарної); 3) накопичувальна (подібна до сучасних НПФ).

Тож давайте повернемось назад і пройдемо стежками історії розвитку пенсійного забезпечення в нашій країні, щоб зрозуміти важливість значення недержавного пенсійного забезпечення тоді та ролі його впровадження зараз.

Історія розвитку пенсійного забезпечення в Російській імперії, до складу якої входила і більша частина території сучасної України, починається з видання 6 грудня 1827 р. царського указу про пенсії. Оскільки ці пенсії були досить скромними, то тодішній уряд започаткував утворення емеритальних (емеритура - вислуга років) пенсійних кас різними відомствами. Про це свідчить, зокрема, затверджений у 1886 р. російським імператором Олександром III "Устав эмеритальньних касс служащихь гражданскаго ведомства". Таким чином, державні службовці, які виходили на пенсію і проживали в Україні, почали отримувати дві пенсії - державну й емеритальну. Після Кримської війни з'явилися перші каси військово-сухопутного відомства, статути яких було затверджено 25 червня 1859 р. Досить красномовним є той факт, що державна пенсія полковника, виплачувана зі скарбниці (казни), становила наприкінці XIX ст. 575 руб. на рік, тоді як пенсія з пенсійної каси, куди він щомісяця відраховував протягом 35 років служби 6 % від платні (жалування) - 863 руб.

Особи, які служили в земствах, а це були вчителі, лікарі та інші категорії службовців, не мали до середини 60-х років жодних привілеїв, у тому числі і пенсій. Щоб утримати їх на службі, земства вирішили взяти на себе зобов'язання щодо пенсійного забезпечення таких працівників за умови, що останні вислужать встановлений мінімум років, як це робилось стосовно державних службовців. У 1863 р. царський уряд узаконив і земські пенсійні каси емеритального типу, а вже через 20 років - пенсійні каси страхового типу. Найбільш відомими в Україні були Чернігівська (1888 р.) та Катеринославська (1896 р.) емеритальні каси.

З 1870 р. на території Полтавської, Чернігівської, Харківської, Катеринославської, Таврійської губерній діяла "Пенсійна каса народних вчителів і вчительок", чисельність якої у 1911 р. становила майже 100 тис. учасників, або 50 % від загальної кількості вчителів Російської імперії, а пенсійні активи дорівнювали 8,5 млн. руб. Участь у багатьох касах була добровільною, але в більшості з них на той час превалював елемент обов'язковості, їхніми учасниками в обов'язковому порядку були державні службовці, у тому числі й офіцери, а також вчителі, які мали статус земських (муніципальних) службовців. Статути цих кас затверджувалися царськими указами, тоді як статути "корпоративних" кас - відповідними міністрами. Чисельність учасників пенсійних кас залізничників, які також мали статус державних службовців, перевищувала 480 тис. осіб (приблизно така сама чисельність на сьогодні працівників "Укрзалізниці"), а їхній загальний бюджет сягав 245 млн. руб.

Розрахунки для пенсійних кас Російської імперії виконував математик М. Остроградський. Актуарні розрахунки для пенсійної каси інженерів шляхів сполучення були виконані в 1908 р. вітчизняними фахівцями на період до 2062 р. за методикою професора Київського університету А. Граббе, яку практично без змін використовують нині на Заході. До статутів кас додавалися детальні таблиці розрахунку пенсійних виплат, які ґрунтувалися на досить точній земській та галузевій статистиці.

Але емеритальні каси також не змогли забезпечити своїм учасникам достатню пенсію. До того ж виявилося, що каси емеритального типу є фінансово нестійкими. Щоб виплачувати пристойну пенсію і запобігти дефіциту коштів в умовах зростання чисельності пенсіонерів, потрібно було або збільшити відрахування з учасників каси, або змусити земства платити за своїх службовців. І якщо стосовно офіцерських емеритальних кас уряд змушений був покривати цей дефіцит за рахунок емісії державних цінних паперів, та збільшувати відрахування зі свого невеликого жалування учасники кас були не в змозі, а земства не бажали переобтяжувати бюджети.

У таких умовах було здійснено перехід до інших принципів фінансування і виплат пенсій. Беручи до уваги неспроможність земств покривати дефіцит емеритальних кас, Міністерство внутрішніх справ у травні 1897 р. розробило проект нового "Положенія о пенсионньїхь кассахь для служащих вь земскихь и городскихь учреждениях общественного управленія" (подано мовою оригіналу). Це положення було затверджене 12 червня 1900 р., усі пенсійні каси підпорядковувалися страховому комітетові при Міністерстві внутрішніх справ. Відповідно до цього документа емеритальні каси перетворювалися в пенсійні каси страхового типу. Одна з перших таких кас була утворена в Таврійській губернії. В основу пенсійної каси нового зразка було покладено принцип: "Не сплачувати пенсіонеру більше від тієї суми, що обліковується на його пенсійному рахунку''.

До речі, саме за таким принципом діють недержавні пенсійні фонди, що створюються в Україні з 2004 р. згідно із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 9 липня 2003 р.[4]

На початку XX ст. в Україні сформувалися і два підходи до пенсійного забезпечення: розподільний (емеритальні каси) і накопичувальний (пенсійні каси страхового типу). Джерелами фінансування пенсійної каси були: 1) обов'язкові внески (відрахування) учасників; 2) внески за рахунок казни (державного бюджету); 3) дохід із капіталу та майна каси; 4) добровільні пожертвування; 5) випадкові надходження. Учасникам каси відкривались індивідуальні пенсійні рахунки, на які надходили внески від жалування, внески від казни (земства, установи), щорічний прибуток від операцій каси (інвестиційний дохід), який у середньому становив 3-4 %.

Ці кошти і були фінансовою основою пенсійних виплат, як це і має місце в НПФ зразка 2004 р.

Усі учасники каси поділялись на обов'язкових і добровільних членів. Обов'язкові члени сплачували 6 % жалування, а ще 6 % за них сплачувала казна (державний бюджет), або земство (місцевий бюджет), або приватні особи (спонсори). У школах, що фінансувалися за рахунок казни, членство вчителів у пенсійній касі було обов'язковим. Добровільні учасники каси мали робити внесок 12 % жалування, але членство для них не було обов'язковим. Це стосувалося, головним чином, осіб, які викладали в приватних навчальних закладах. Наприклад, учителеві, який у 1911 р. мав вислугу 36 років та отримував жалування 760 руб., призначалася посилена пенсія 668 руб. При цьому була чітка диференціація розміру пенсії від віку вступу на службу та стажу (вислуги років). Маючи вислугу 15 років і жалування 360 руб., учитель, який вступив на службу в 20 років, мав право отримувати пенсію 65 руб., якщо ж вислуга була 20 років - 106, а за умови 25 років вислуги - 167 руб. Отже, коефіцієнт заміщення заробітної плати пенсією, якщо перейти на сучасну термінологію, становив для тодішнього вчителя 46 %. Це перевищує навіть нинішні стандарти Міжнародної організації праці (40 %).

Принцип "зроби пенсію собі сам" відійшов на другий план з появою державних пенсійних систем. Першим офіційно запровадила цей соціальний інститут канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк у 1889 році, пізніше Австралія та Велика Британія - у 1908 році. Ще згодом в 30-ті роки ХХ сторіччя і в Сполучених Штатах Америки з'явилась державна пенсійна система, та у Радянському Союзі - в 1956 році.

У чому ж сенс солідарної системи пенсійного забезпечення?

Ця система спирається на принцип солідарності поколінь - коли працюючі оплачують пенсію сьогоднішнім пенсіонерам. Гроші рухаються від молодших до старших, тому ця пенсійна система і називається «солідарною».

Така система прекрасно справлялася зі своїми завданнями практично до кінця ХХ століття, коли історія пенсії не була відмічена кризою. Основною причиною кризи стало старіння населення: менше працюючих, більше пенсіонерів - на зарплату збільшилося навантаження, що призвело до спотворення пропорцій ринкової економіки. Доки кількість працюючих суттєво перевищувала кількість пенсіонерів, традиційна солідарна (бісмаркська модель) пенсійна система у більшості розвинених країн світу функціонувала нормально. Проблеми почалися тоді, коли кількість учасників пенсійної системи (тих, хто сплачує пенсійні збори) стала критично малою, а їхніх внесків забракло для здійснення поточних виплат пенсіонерам. У таких умовах солідарна система перестала забезпечувати достойний рівень пенсій, а така система виявилась обтяжливою для суспільства.

Криза розподільчих (солідарних) пенсійних систем у країнах Європи розпочалася ще в 1970-ті роки і стала очевидною на початку 1980-х. З’явилася необхідність у нових системах пенсійного забезпечення та реформуванні існуючої системи, появі недержавних пенсійних фондів. [28, 344-348]

Слід зауважити, що спочатку (у першій половині ХХ століття) недержавне пенсійне забезпечення розвивалося за рахунок найманих працівників і самозайнятого населення з високими рівнями заробітної плати і доходів, які не підлягали обов'язковому (за законом) пенсійному страхуванню і з тієї причини стали вдаватися до приватної форми страхування пенсій. Надалі цей процес втягнув у свою орбіту і працівників із середнім рівнем заробітків, які побачили в додаткових формах корпоративного і особистого страхування інтерес в гідній старості. Нові перспективи для НПЗ відкрилися після другої світової війни в результаті істотного підвищення якості життя населення в промислово розвинених країнах і спостерігалися високі темпи зростання заробітної плати, яким не відповідав зростання пенсій. Це було обумовлено наявністю в більшості національних пенсійних систем механізму обмеження верхньої межі заробітку, з якого стягувалися страхові платежі в державні пенсійні системи і встановлювалися пенсії.

У кінцевому підсумку - зростання заробітної плати і неможливість при цьому заробити гідну пенсію за допомогою державної пенсійної системи і послужили спонукальним мотивом до динамічного розвитку НПЗ в промислово розвинених країнах у період 60-90-х років ХХ століття. На Заході створювались й успішно розвивались НПФ. Якщо в США на початку 1940-х років кожний п'ятий працівник був учасником НПФ, то наприкінці 1980-х років - кожен другий. У країнах ЄС на сьогодні понад 25 % працівників охоплені системою НПФ. У такій країні, як Нідерланди, участь суб'єктів господарювання в професійних пенсійних системах на базі НПФ є обов'язковою. Пенсія учасника такої системи після 40 років роботи становить 70 % заробітної плати. Проте демографічна криза негативно впливатиме на пенсійне майбутнє всіх без винятку європейських країн. Розуміючи це, парламенти та уряди цих країн змушені вдаватись до реформування пенсійних систем шляхом запровадження накопичувальних принципів як державних так і приватних, на базі недержавних пенсійних фондів.[25]

В Україні формування системи недержавного пенсійного забезпечення за допомогою утворення різного роду фондів започатковано в 1992 р. У своїй більшості недержавні пенсійні фонди були фактично товариствами відкритого типу, заснованими фізичними або юридичними особами - приватними підприємствами або державними установами, а також у формі акціонерних товариств, де акціонерами могли бути як фізичні, так і юридичні особи, страхові компанії. Трасти і громадські організації так само створювали пенсійні програми [28, 350].

Історична довідка:

1995 рік - налічувалось 21 установа, які займались "недержавним пенсійним забезпеченням ”;

1996 рік - 30 недержавних пенсійних фондів (з них 12 займались не пенсійним страхуванням, а комерційною діяльністю або взагалі не працювали). Кількість вкладників в таких інституціях на початку 1996 року оцінювалась на рівні до 700 тис, а сума активів, які були в них зосереджені - майже в 1,5 млн доларів США.

в 1998 році була зареєстрована неприбуткова організація - Асоціація недержавних пенсійних фондів України, в якій сформувалась перша інформаційна база існуючих недержавних пенсійних фондів - до списку було внесено близько 55 організацій.

2003 рік - Держфінпослуг перевірено 47 недержавних пенсійних фондів з них: 22 безпосередньо займаються НПЗ, 12 не були знайдені,9 - не здійснюють фінансово-господарської діяльності, 4 здійснюють діяльність не пов'язану з додатковим недержавним пенсійним забезпеченням[15].

Поворотним пунктом в історії розвитку пенсійного забезпечення у світі став 1994 рік, коли Світовий банк опублікував свій знаменитий Звіт «Як уникнути кризи поважного віку: політика захисту людей поважного віку і сприяння економічному зростанню». Стало зрозуміло, що шляхом виходу із замкненого кола є запровадження накопичувальних пенсійних систем на базі індивідуальних пенсійних рахунків громадян, кардинальне зменшення, а то й ліквідація в пенсійному забезпеченні перерозподільних елементів. Саме цей шлях, який уже пройшли чи ще проходять країни світу, і є пенсійною реформою. Пенсійна реформа спрямована на радикальне посилення зв’язку між обсягом сплачених внесків до пенсійної системи і пенсійними правами людини. Вона обмежує роль державних солідарних, розподільчих систем і підвищує відповідальність самих працівників та роботодавців, заохочуючи приватні пенсійні заощадження. На зміну обтяжливим солідарним пенсійним системам приходили накопичувальні системи, що ставали до того ж головним джерелом національних інвестицій.

Як справжню альтернативу було запропоновано нову модель пенсійної системи, побудованої, як зазначено у звіті, на трьох стовпах:

Перший - державна обов’язкова система соціальної безпеки громадян, що функціонує за рахунок загальнодержавних податків або зборів (забезпечує мінімальний рівень пенсії, персоніфікації пенсійних внесків немає). Власне, це реформований аналог солідарної системи.

Другий - система обов’язкових індивідуальних, персоніфікованих пенсійних накопичень працівників. Пенсійні внески в обов’язковому порядку сплачуються працівниками (роботодавцями на користь працівників), накопичуються на їхніх рахунках, інвестуються з метою збереження і примноження.

Третій - система добровільних приватних пенсійних накопичень. Пенсійні внески добровільно сплачуються працівниками (роботодавцями на користь працівників) до недержавних пенсійних фондів, накопичуються на їхніх рахунках, інвестуються (в акції, облігації, нерухомість, депозити тощо) з метою збереження і примноження. Саме її ми й збираємося дослідити.

Зараз для розвинених країн світу характерні саме трирівневі пенсійні системи, де пенсіонери отримують не одну, а щонайменше три пенсії. Кожна країна, зрештою, вибудовує власну модель. Більшість європейських держав знайшли розумний компроміс між солідарною та накопичувальною системами.

У багатьох країнах, де одночасно існують різні інститути добровільного пенсійного страхування, перевага надається, головним чином, недержавним пенсійним фондам (НПФ). При цьому НПФ як фінансові інститути застосовують найбільш широкий спектр схем додаткового пенсійного забезпечення: від найпростіших накопичувальних (за принципом банківського депозиту) і до змішаних схем внесення коштів у недержавний пенсійний фонд.

Тепер перейдемо безпосередньо до ситуації в нашій державі. До нині діючої пенсійної системи можна висунути лише два ключових взаємопов’язаних зауваження. По-перше, вона не спроможна забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів. По-друге, навіть з урахуванням нинішнього занизького рівня пенсій вона є непосильним тягарем для державного бюджету, за рахунок якого покривається дефіцит бюджету Пенсійного фонду. Іншими словами, на потреби пенсіонерів відволікаються кошти, що призначаються на інші суспільні потреби: освіту, науку, медицину, культуру, армію тощо [21, 22].

Демографічна ситуація вкрай важка і не має перспективи на її покращення. Тобто сьогодні принцип «солідарності поколінь» вже не діє в першу чергу через демографічну кризу. Один працюючий утримує одного пенсіонера, а за даними прогнозистів далі ця ситуація буде тільки ускладнюватися. Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Таким чином діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. Підвищення розміру пенсійних внесків також не є ефективною мірою.

Враховуючи досвід інших країн, для України досить складним інструментом вирішення проблеми пенсійного забезпечення є збільшення віку виходу на пенсію, хоча і воно потребує екстреного рішення через його поетапне впровадження. Зараз в нашій країні вік виходу громадян на пенсію є одним з найбільш низьких серед європейських країн. Проте, збільшення пенсійного віку з урахування середньої тривалості життя в Україні у жінок 68 років і у чоловіків 57 років, може навіть погрішити існуючу ситуацію: більшість чоловіків не доживе до пенсійного віку.

Отже, потреба впровадження системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні зумовлена:

) незбалансованістю солідарної системи, недоліками якої є:

дефіцит коштів на виплати пенсій, що здійснюються за рахунок державного бюджету;

високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення;

пільги зі сплати внесків у солідарну систему загальнообов'язкового пенсійного страхування у значної частини працюючих;

) посиленням мотивації людей до отримання результатів від продуктивної праці, які гарантують їм матеріальну забезпеченість після закінчення трудової діяльності;

) поширенням тіньової зайнятості;

) масштабною трудовою міграцією;

) обмеженістю бюджетних ресурсів для задоволення соціальних потреб і, як наслідок, - зменшенням ролі держави в забезпеченні соціальних гарантій населення.[23]

Таким чином, можна зробити висновок, що історія розвитку недержавного пенсійного забезпечення має досить глибоке коріння, оскільки мало місце в соціальному захисті суспільства ще з початку існування пенсійного страхування. Але найефективніше недержавне пенсійне забезпечення почало розвиватися під час всесвітньої кризи солідарних систем. Для більшості країн воно являлося однією з основних ланок пенсійної системи.

В Україні на сьогодні ця сфера перебуває на етапі становлення. Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід відзначити низький рівень обізнаності громадян про НПФ й пенсійну систему в цілому, незацікавленість роботодавців фінансуванням добровільних пенсійних програм і обмежений рівень фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів.

1.2 Нормативно-правові засади функціонування недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Запровадження недержавного пенсійного страхування є одним з основних завдань і важливих кроків реформування системи пенсійного забезпечення України.

Нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" [3] передбачено створення в Україні трирівневої системи пенсійного забезпечення. Відповідно до цього закону пенсійне забезпечення - це діяльність держави, спрямована на запровадження фінансового забезпечення осіб непрацездатного віку. Пенсійна система України складається з трьох рівнів: солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення. Ст. 2 закону передбачає право громадян України бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні (рис.1.1)[23].

Рис. 1.1 - Трирівнева система пенсійного забезпечення в Україні

У рамках 1 рівня, солідарної системи страхування, спостерігається так звана «солідарність поколінь» - усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

Як показав не тільки досвід України, а й світовий досвід, що жодна державна солідарна пенсійна система не спроможна забезпечити високий рівень пенсій при низьких розмірах обов'язкових пенсійних відрахувань та несприятливих демографічних умовах. Тому Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення», прийнятий 9 липня 2003 р. і, який набув чинності 1 січня 2004 p., створює законодавчу базу для розвитку системи добровільного пенсійного забезпечення і надає можливість громадянам робити додаткові добровільні накопичення на старість. [16]

рівень - обов’язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об’єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає 3 рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, що ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення

Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" визначає правові засади функціонування третього рівня пенсійної системи.

Цей Закон визначає також економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності. Він встановлює:

) поняття системи недержавного пенсійного забезпечення;

) коло осіб та умови їх участі в системі недержавного пенсійного забезпечення;

) види недержавних пенсійних фондів, порядок їх утворення та функціонування;

) порядок використання, захист та інвестування пенсійних активів;

) види пенсій та порядок їх виплати;

) успадкування пенсійних активів;

) звітність в системі недержавного пенсійного забезпечення;

) відповідальність юридичних осіб, які надають послуги в сфері недержавного пенсійного забезпечення;

) державний нагляд за юридичними особами, які надають послуги в сфері недержавного пенсійного забезпечення[16;219].

Законодавча база України з питань недержавного пенсійного забезпечення поки що перебуває у стадії активного формування. При цьому базовими документами для його здійснення є цей закон, Закон України «Про обов’язкове державне пенсійне страхування», законів України «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону.

Також до законодавчої бази належать:

Розпорядження КМУ «Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи»

Розпорядження КМУ «Про затвердження плану заходів з проведення роз'яснювальної роботи з питань недержавного пенсійного забезпечення»

Розпорядження голів обласних державних адміністрацій «Про створення обласної комісії з питань реалізації Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», затвердження її складу та положення про неї»[40].

Як говорить закон, система недержавного пенсійного забезпечення - це складова системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних і юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.[4]

Суб'єктами системи недержавного пенсійного забезпечення по закону є:

недержавні пенсійні фонди;

органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

засновники пенсійних фондів;

вкладники та учасники недержавних пенсійних фондів;

страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

вкладники пенсійних депозитних рахунків;

роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів;

адміністратори пенсійних фондів;

компанії з управління активами;

зберігачі;

аудитори;

саморегулятивні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

особи, які надають консультаційні та агентські послуги [23].

Відповідно до ст.3 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" недержавне пенсійне забезпечення здійснюється наступними фінансовими інститутами: пенсійними фондами відповідно до цього Закону; страховими організаціями відповідно до цього Закону та законодавства про страхування; банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність.

На рисунку 1.2 показані шляхи здійснення недержавного пенсійного забезпечення даними установами.

Рис. 1.2 - Шляхи здійснення недержавного пенсійного забезпечення конкуруючими фінансовими установами

Недержавне пенсійне забезпечення (стаття 4) здійснюється на наступних принципах:

)принципу законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

) принципу заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;

) принципу добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об'єднаннями фізичних осіб та об'єднаннями юридичних осіб;

) принципу добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати, крім випадків, передбачених цим Законом;

) принципу добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

) принципу економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

) принципу неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

) принципу рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі;

) принципу розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів його засновників і роботодавців-платників пенсійного фонду, адміністратора, компаній з управління активами, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства пенсійного фонду;

) принципу визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи;

) принципу гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом;

) принципу цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

) принципу державного регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі недержавного пенсійного забезпечення;

) принципу відповідальності суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення за порушення норм, передбачених цим Законом та іншими актами законодавства;

) принципу державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням [16;220].

Варто зазначити, що старт даного виду пенсійного забезпечення в нашій країні відбувся не дуже логічно. Прийнятий Закон "Про недержавне пенсійне забезпечення" чиновники швидко охрестили "законом про недержавні пенсійні фонди" . Це свідчить як про рівень розуміння державними управлінцями проблем пенсійного накопичення, так і про особливості власне закону. За своєю суттю, він мав би бути "рамковим" - тобто визначати основних учасників та правила гри на пенсійному ринку. Насправді ж, закон на 90% описує діяльність недержавних пенсійних фондів.

Більшість урядовців, навіть тих, що мають певний стосунок до пенсійної реформи, просто не знають, що банки і страхові компанії також є учасниками пенсійного ринку, хоча останні вже давно працюють на ньому й успішно здійснюють недержавне пенсійне забезпечення.

Тому, розглядаючи нормативно-правові засади функціонування НПЗ, на мою думку доцільно також окреслити основні аспекти діяльності НПФ, що прописані в цьому законі.

Недержавний пенсійний фонд - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (підприємницького товариства), функціонує та здійснює свою діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду. НПФ поділяють на відкриті, професійні та корпоративні залежно від складу засновників та учасників (табл. 1.1).

Є певні обмеження щодо заснування певного виду НПФ. Так, юридичні особи, діяльність яких фінансується за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, не мають права бути засновниками відкритого пенсійного фонду. Таким фізичним особам дозволено бути засновником корпоративного пенсійного фонду або здійснювати пенсійні внески до вже створених пенсійних фондів лише у випадках, передбачених законодавством України або рішенням відповідних місцевих рад. Юридична особа може бути одночасно засновником не більш як одного корпоративного чи одного професійного пенсійного фонду. Така юридична особа може бути засновником одного або більше відкритих пенсійних фондів. Засновники відкритого пенсійного фонду не можуть бути зберігачем цього фонду та його аудитором.

Таблиця 1.1 - Види недержавних пенсійних фондів

Створення недержавного пенсійного фонду починається з прийняття рішення зборами засновників-юридичних осіб, яке оформлюється протоколом. Право на здійснення діяльності з недержавного пенсійного забезпечення фонд отримує з моменту його державної реєстрації в Держфінпослуг і одержання відповідного свідоцтва.

Для організації функціонування НПФ, слід розробити такі обов'язкові документи:

статут НПФ;

пенсійні схеми як невід'ємний додаток до статуту;

інвестиційну декларацію;

типовий пенсійний контракт;

договір з адміністратором;

договір з компанією з управління активами;

договір зі зберігачем;

договір з інвестиційним консультантом.

Інвестиційна декларація - документ, який визначає інвестиційну політику фонду. В ньому відображено основні напрями інвестування пенсійних активів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами.

Пенсійна схема - документ, який визначає умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення учасників фонду.

Недержавний пенсійний фонд функціонує за такою схемою (рис. 1.3):

Рис. 1.3 - Схема функціонування недержавного пенсійного фонду

Учасники недержавного пенсійного фонду - це фізичні особи, на користь яких сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і які мають право на одержання пенсійних виплат з такого фонду.

Вкладники недержавного пенсійного фонду - особи, які здійснюють пенсійні внески на користь учасника фонду шляхом перерахування коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту. Вкладником фонду може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду або професійне об'єднання, членом якого є учасник фонду. Вкладники фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, а також право на зміну пенсійної схеми, але не частіше одного разу на шість місяців.

Функціонування недержавного пенсійного фонду обумовлює виконання обслуговуючими суб'єктами відповідних функцій (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 - Функції суб'єктів, що обслуговують недержавний пенсійний фонд

Практично діяльність НПФ відбувається так: після того як Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України надасть НПФ статус фінансової установи, а Рада НПФ укладе договори з Адміністратором НПФ, Компанією з управління активами, Зберігачем та аудитором, фонд може залучати кошти учасників. Кожний вкладник НПФ укладає з фондом пенсійний контракт (або на свою користь - і тоді він є вкладником-учасником, або на користь інших осіб), в якому і в додатках до якого обумовлюється взаємодія НПФ і вкладника. Після цього вкладник перераховує кошти на рахунок НПФ, відкритий у Зберігача.

Адміністратор НПФ заводить на кожного учасника персональний пенсійний рахунок, до якого вносить інформацію про суму пенсійного внеску, сплаченого на користь учасника НПФ на підставі даних виписок про рух коштів поточним рахунком НПФ. Виписка (виписки) про рух коштів надається Зберігачем Адміністратору фонду щодня та відображає всі операції за рахунком (рахунками) фонду за попередній операційний день на паперовому або електронному носієві в системі «клієнт-банк».

Таке поняття, як «загальний казан», у НПФ існує лише на одній стадії - коли КУА здійснює інвестування пенсійних активів НПФ із дотриманням вимог інвестиційної політики, визначеної в інвестиційній декларації. При розподілі інвестиційного доходу кошти знову персоніфікуються, і кожний учасник отримує частку із «загального казана» пропорційну до його внесків. Зазвичай, ці кошти існують у вигляді активів: цінні папери, нерухомість, банківські метали тощо. Відповідна частка цих активів належить учаснику на праві приватної власності як його майбутня пенсія і за необхідності переводиться і виплачується в грошовій формі.

Пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду сплачуються у розмірах та порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Пенсійний контракт - це договір між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника.

Пенсійні фонди відповідно можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:

пенсія на визначений строк;

одноразова пенсійна виплата;

довічна пенсія.

Пенсія на визначений строк розраховується з огляду на період не менше як десять років від початку здійснення першої виплати. Виплата пенсії на визначений строк може здійснюватися: щомісячно; щоквартально; один раз на шість місяців.

У разі прийняття учасником рішення про виплату пенсії на визначений строк фондом учасник подає заяву встановленого зразка адміністратору фонду. Виплату пенсії на визначений строк здійснює адміністратор фонду від імені фонду в грошовій формі шляхом перерахування коштів на власний рахунок учасника у банку або поштовим переказом за бажанням учасника.

Одноразову пенсійну виплату може здійснювати адміністратор одноразово на вимогу учасника фонду в разі:

медично-підтвердженого критичного стану здоров'я;

коли сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату настання пенсійного віку учасника фонду досягає мінімального розміру суми пенсійних накопичень, встановленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України;

смерті учасника фонду.

Операції з пенсійними активами здійснюються згідно з інвестиційною декларацією пенсійного фонду та укладеним договором про управління активами. Напрями використання активів недержавного пенсійного фонду представлено на рис. 1.4.

Рис. 1.4 - Напрями використання активів недержавного пенсійного фонду

Припинення діяльності НПФ може здійснюватися шляхом приєднання, злиття та ліквідації.

Пенсійний фонд ліквідується у таких випадках:

коли одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду не приймає рішення про поновлення сплати пенсійних внесків за власні кошти;

у разі ліквідації без правонаступництва всіх засновників фонду;

у разі припинення участі в пенсійному фонді всіх його учасників;

за рішенням суду у випадках, передбачених законодавством.

Варто також зазначити, що на діяльність недержавних пенсійних фондів значною мірою вплинула фінансово-економічна криза. Зменшення в період фінансово-економічної кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції та послуг значно погіршили умови інвестиційної діяльності, у тому числі недержавних пенсійних фондів, що негативно вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції.

Таким чином, основним напрямком використання фінансових ресурсів недержавних пенсійних фондів є інвестиційна діяльність. Найбільша частка інвестицій активів недержавних пенсійних фондів припадає на металургійну галузь, а також у машинобудування. Достатньо висока частка інвестицій припадає також на хімічну галузь.

З розвитком недержавних пенсійних фондів, люди стали більше знати про них, стали більше їм довіряти, про це свідчить зростання кількості його учасників відповідно до укладених контрактів, мобілізація грошових коштів та залучення їх в позикові та інвестиційну сфери, що принесе цим фондам додаткові доходи для здійснення виплат своїм учасникам та здійснення диверсифікаційної політики.

Проте існує маса проблем, які посилили вплив кризових явищ на діяльність недержавних пенсійних фондів, насамперед, це недосконалість законодавчої бази; нерозвиненість організованого ринку цінних паперів; низький рівень фінансової обізнаності населення; проблема забезпечення довгострокової стабільності пенсійної системи; підвищення зацікавленості у недержавних пенсійних програмах з боку роботодавців; забезпечення професійного управління активами майбутніх пенсіонерів з дохідністю, що перевищує рівень інфляції; недостатня єдність серед учасників ринку послуг НПФ.

.3 Механізм державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Залежно від напрямку та сфери діяльності учасників НПЗ держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ). Такий захист здійснюється шляхом нагляду та контролю відповідними державними органами.

Безпосередньо, державний нагляд та регуляторні функції покладені на Національну комісію з регулювання ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк (див. рис.1.5).

Рис. 1.5 - Державний нагляд в системі недержавного пенсійного забезпечення

Повноваження Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг визначені Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншими актами законодавства України.

Вона була створена у квітні 2003 року як Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом у сфері регулювання ринків фінансових послуг перед яким поставлені основні завдання, які полягають у проведенні єдиної та ефективної політики у сфері надання фінансових послуг, розробці та реалізації стратегії розвитку ринків фінансових послуг, здійснення державного нагляду за наданням фінансових послуг та додержання законодавства у цій сфері.

Разом з тим, 23 листопада 2011 року президент ліквідував її, підписавши указ № 1070/2011 “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг”[13].

Згідно цього указу, основними завданнями Нацкомфінпослуг є:

) формування та забезпечення реалізації політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг (крім ринку банківських послуг і ринків цінних паперів та похідних цінних паперів);

) розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг та вирішення системних питань їх функціонування;

) забезпечення розроблення та координації єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

) здійснення в межах воїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері;

) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

) розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції;

) координація діяльності з іншими державними органами;

) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.

Як видно з рис.1.3, контроль за діяльністю осіб, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, та зберігачів здійснюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку в межах повноважень та в порядку, передбаченими законодавством та відповідно до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нагляд за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції у сфері недержавного пенсійного забезпечення здійснює Антимонопольний комітет України в межах повноважень, передбачених Законом України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції».

Між органами державного регулювання та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення відпрацьований чіткий механізм взаємодії. Так, органи зобов'язані:

надавати один одному інформацію, яка є необхідною для здійснення ними регулювання в сфері недержавного пенсійного забезпечення, та необхідні консультації;

оприлюднювати перелік юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері недержав­ного пенсійного забезпечення;

здійснювати інші дії з координації своєї діяльності, передбачені законодавством з регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі спільні перевірки відповідних осіб, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Антимонопольний комітет України письмово повідомляє Нацкомфінпослуг про прийняті ним рішення щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції учасниками недержавного пенсійного забезпечення.

Своєю чергою, органи, що здійснюють нагляд та контроль за діяльністю у сфері недержавного пенсійного забезпечення, повідомляють Антимонопольний комітет України про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції учасниками недержавного пенсійного забезпечення.

Рішення органів, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, прийняті відповідно до компетенції цих органів, є обов'язковими для виконання пенсійними фондами, адміністраторами, особами, що здійснюють управління активами, зберігачами, страховими організаціями, банківськими установами, що відкривають пенсійні депозитні рахунки.

У разі виявлення фактів неналежного виконання зобов'язань особами, що здійснюють управління пенсійними активами, та зберігачем Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України повинна повідомити про це Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку і порушити, за необхідності, питання про застосування санкцій. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку після отримання такого повідомлення зобов'язана поінформувати Національну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України про вжиті заходи.

У разі неналежного виконання зобов'язань банківською установою, що відкриває пенсійні депозитні рахунки, Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України в свою чергу повинна повідомити про це Національний банк України і порушити, за необхідності, питання про застосування санкцій. НБУ після отримання такого повідомлення зобов'язаний проінформувати Нацкомфінпослуг про вжиті заходи.

Також комісія повинна вживати заходів щодо захисту прав учасників недержавного пенсійного забезпечення, в тому числі шляхом подання позову до суду в інтересах таких осіб, якщо їх права порушуються будь-якими особами, підприємствами, установами, організаціями, у т. ч. органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України застосовує засоби нагляду, інспектування та заходи впливу згідно із законодавством про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг.[35]

Особливу роль у системі державного регулювання НПЗ відіграють аудиторські перевірки, головні аспекти яких висвітлено в ст.5 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»

Згідно цього Закону планові аудиторські перевірки діяльності пенсійних фондів, адміністраторів, компаній з управління активами, зберігачів, страхових організацій та банків, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення, проводяться не рідше ніж один раз на рік за рахунок юридичних осіб, що перевіряються. Результати аудиторських перевірок підлягають опублікуванню в порядку, визначеному цим Законом.

Аудиторська перевірка проводиться аудитором, який має право на провадження аудиторської діяльності і займається виключно наданням аудиторських послуг згідно із законодавством, а також згідно із законодавством на підставі договору, який укладається між аудитором та юридичною особою, що перевіряється.

Один і той же аудитор не може провадити перевірку двох і більше юридичних осіб, що надають послуги одному й тому ж пенсійному фонду. Аудитор не може проводити перевірку суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення та вищезазначених юридичних осіб, якщо він або його засновник (засновники) володіють часткою (паєм, акціями) у статутному капіталі цих суб'єктів (юридичних осіб) або їх засновника (засновників).

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, встановлює вимоги до аудиторів, які здійснюють аудит юридичних осіб - суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення.

При поданні річної звітності Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, і Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку адміністратор і компанія з управління активами обов'язково додають до зазначеної звітності копію аудиторського висновку встановленого зразка.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національний банк України і Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку в межах своєї компетенції мають право організувати перевірку діяльності пенсійного фонду, адміністратора, компанії з управління активами, зберігача, страхової організації та банківської установи, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення, самостійно або із залученням аудитора. Оплата таких перевірок не може здійснюватися за рахунок особи, що перевіряється.

Оскільки основу системи недержавного пенсійного забезпечення складають недержавні пенсійні фонди, вважаю доцільним розглянути окремо механізм державного нагляду НПФ.

Відповідно об'єктами державного нагляду виступають недержавні пенсійні фонди. Згідно до стратегії, яку обирає відкритий недержавний пенсійний фонд, він може проводити агресивну, помірковану та консервативну політику. Тому сутність державного контролю і полягає насамперед у встановленні певних вимог до суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення щодо надання ними послуг відповідної якості через систему державної реєстрації, ліцензування, відповідних кваліфікаційних вимог тощо.

Саме Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг у системі регулювання НПФ виконує описані нижче функції:

) реєстрація пенсійного фонду і видача свідоцтва;

) визначення змісту додаткової інформації до статуту пенсійного фонду та затвердження типових статутів;

) встановлення правил підготовки, вимог до інцест-декларації та внесення змін до неї;

) приймає рішення про ліквідацію пенсійного фонду;

) встановлює додаткові повноваження ліквідаційної фінансової комісії, її склад, порядок утворення, процедуру проведення ліквідації кожного окремого пенсійного фонду;

) реєструє та затверджує типовий статут адміністратора і видає йому ліцензію;

) погоджує типовий договір про управління пенсійними активами;

) здійснює контроль за рекламою;

) видає сертифікати фізичній особі на агентські послуги;

) затверджує типову форму пенсійного контракту;

) складає щорічний звіт Кабінету Міністрів України.

Одночасно Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України разом з іншими органами державного контролю уповноважена організовувати та здійснювати перевірки діяльності пенсійних фондів, адміністраторів компаній з управління пенсійними активами, страхової організації, банку-зберігача. Вищеперерахованим регуляторним організаціям підзвітні організатори і компанії з управління пенсійними активами.

Мета державного регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів полягає в удосконаленні оптимального механізму захисту пенсійних активів через розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів засновників і роботодавців-платників, а також суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення, які надаватимуть послуги в цій сфері. Державне регулювання передбачає і диверсифікацію пенсійних активів при інвестуванні (в межах, встановлених Законом) та внутрішній взаємоконтроль між суб'єктами НПЗ за дотриманням норм законодавства, статуту, відповідних договорів та надання відповідним органам інформації щодо їх порушень. Держава забезпечує і гарантує вплив учасників НПФ на членство в раді фонду, проведення засідання ради фонду, скликання позачергових зборів засновників. Також здійснює контроль за наявністю системи внутрішньої звітності суб'єктами НПЗ, ради фонду перед зборами засновників, пенсійного фонду та суб'єктами перед відповідними державними органами; вимагає інформування громадськості про діяльність НПФ шляхом оприлюднення та надання учасникам щорічної безплатної та платної (на письмовий запит) інформації про стан його пенсійних активів; здійснює загальний нагляд та контроль в сфері НПЗ.

Діяльність НПФ повинна включати певні етапи: підготовчий; акумулювання пенсійних внесків і підготовка до інвестування; процес інвестування; стан виплат і звіту за зобов'язаннями фонду.

Ситуація ускладнюється тим, що на сьогодні не існує чітких публічних критеріїв, що дають змогу оцінювати надійність компаній, які управляють пенсійними резервами, що веде до ризику втрати активів пенсійних фондів.

Одним із головних факторів, що стримують позитивний розвиток недержавних пенсійних фондів, є діюча система оподаткування. Закон про недержавні пенсійні фонди передбачає, що НПФ як комерційна організація має право на пільги, на податки, збори і платежі, але ця норма не є нормою прямої дії, тому вона не відкриває для НПФ можливостей пільгового оподаткування.

Діюча на сьогодні нормативна база не передбачає ніяких податкових пільг для НПФ.

Система оподаткування встановлює, що суми внесків у НПФ, сплачені підприємством, установою чи організацією за громадянина, не звільняються від оподаткування, оскільки вважаються доходом фізичної особи і вводяться до складу сукупного оподаткованого доходу. Разом із тим чинним законодавством передбачено оподаткування пенсійних виплат громадянам із НПФ. Таким чином, кошти, отримані громадянами як пенсії із недержавних пенсійних фондів, двічі оподатковуються - при перерахуванні коштів у НПФ і при отриманні недержавних пенсій громадянами.

У цих умовах становище НПФ виглядає дуже нестабільним, їхня життєдіяльність поставлена під питання. Потрібна продумана державна програма їх розвитку та підтримки, без реалізації якої, більшість фондів можуть перестати існувати найближчим часом, як це спостерігається в останні роки, дискредитувавши ідею недержавного пенсійного забезпечення.

Питання управління пенсійними активами заслуговує на особливу увагу, оскільки таке управління здійснюється компанією з управління активами (КУА). КУА є юридичною особою, яке створюється відповідно до Закону України "Про господарські товариства" у формі:

) товариства з обмеженою відповідальністю;

) акціонерного товариства;

) товариства з додатковою відповідальністю.

Усі операції з пенсійними активами пенсійного фонду здійснюються через банківську установу-зберігача на підставі договору зберігання, який укладається між пенсійним фондом і банківською установою зберігачем.

Цільове та ефективне використання пенсійних активів контролюється радою пенсійного фонду, інвестиційним радником, засновниками фонду.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на підставі пенсійного контракту, який повинен відповідати умовам, що встановлені законодавством. Пенсійні схеми, за якими провадиться недержавне пенсійне страхування, повинні міститися в статутах фондів.

Закон також регулює умови та порядок здійснення виплат з НПФ.

Держава буде змушена надавати певну підтримку НПФ - насамперед як системі довгострокових внутрішніх інвесторів, з одного боку, і як більш ефективній позабюджетній системі соціального захисту - з другого. З цією метою вона може і зобов'язана передбачити пільгове оподаткування НПФ та інвестиційних доходів, отриманих компаніями з управління їхніми активами.

Головним завданням держави буде забезпечення ефективного нагляду і контролю за діяльністю у сфері недержавного пенсійного страхування.

Функції держави будуть ґрунтуватися не тільки на регулятивних можливостях спеціалізованого спостережного і контрольного органу за діяльністю НПФ, й на законодавчих обмеженнях і протекціонізмі інвестиційної діяльності НПФ, визначенні структури пенсійних активів, оптимізації оподаткування операцій з пенсійними активами аж до звільнення від сплати податків з інцест-доходу і внесків, що відрахову­ються з зарплати.

Варто зауважити, що більшість країн світу надає питанню контролю та нагляду за діяльністю НПФ а також захисту інтересів та активів членів недержавних пенсійних фондів дуже важливе місце.

Наприклад, у Великобританії вагому роль у системі нагляду за недержавними пенсійними фондами відіграють аудитори та актуарії, які при виявлені порушень у діяльності попечителів зобов’язані повідомляти про це Регулюючий орган. Останній повинен миттєво на це зреагувати - перевірити факт порушення, а при його підтвердженні - звернутись до суду про обмеження функцій попечителів. Слідчі піднімають питання ефективності системи внутрішнього контролю, проводять подальші розслідування, а при необхідності можуть призначити незалежних попечителів. Перевірки на місцях слідчі Пенсійного Регулятора можуть здійснити і при відсутності скарг на дії попечителів. Пенсійний Регулятор контролює своєчасність перерахунку коштів від роботодавців до призначених попечителів. В разі невиконання зобов’язань роботодавцем на протязі кількох місяців, регулюючий орган проводить розслідування з встановлення причин такого невиконання. Якщо це сталось через погане управління з боку роботодавця, - проводять роз’яснювальну освітню роботу та у подальшому здійснюють моніторинг своєчасності виплат внесків. При повторному порушенні такого роботодавця притягають до відповідальності відповідно до законодавства. У випадку умисного невиконання взятих зобов’язань - Пенсійний Регулятор звертається до суду про стягнення заборгованості по внескам [27, 19].

Удоскналення механізмів державного регулювання розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення мають убезпечити пенсійні активи від знецінення та нецільового використання, покращити соціальний захист населення на основі прогресу в соціально-економічній сфері. На даний час у науковій літературі осмислюються механізми державного управління та досліджується ефективність реформування пенсійних систем у накопичувальні фонди.

Але все ж поза увагою залишають важливі питання державного регулювання розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення, а саме: методи оцінки інформаційної складової державного впливу, визначення показників розвитку системи, удосконалення механізмів захисту пенсійних активів в умовах фінансових криз. Недостатня увага також приділяється теоретичним засадам діяльності органів державного нагляду та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення, питанням координації дій його суб’єктів.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ СИСТЕМИ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

.1 Аналіз динаміки розвитку недержавних пенсійних фондів

Система недержавного пенсійного забезпечення протягом останніх років розвивається досить динамічно і має потенціал для подальшого розвитку пенсійного забезпечення населення. Наразі в Україні діє близько 94 НПФ (за даними Нацкомфінпослуг станом на 31.12.2012р), більшість з яких є відкритими та 37 адміністраторів. Незважаючи на те, що частка корпоративних та професійних НПФ незначна, збереження податкових пільг для цих суб'єктів формує оптимістичні очікування щодо подальшого розвитку в Україні саме корпоративних НПФ [39].

Найбільшими НПФ в Україні є "ВСІ", "ІФД Капіталі", "Перший національний", "Фармацевтичний", "Укрсоцфонд" та ін.

Як зазначалося до цього, страхові компанії, що займаються пенсійним страхуванням, та банки, що акумулюють на пенсійних рахунках кошти страхувальників разом з недержавними пенсійними фондами, є також основними суб'єктами НПЗ.

Однак у Законі "Про недержавне пенсійне забезпечення" роль банків і страхових компаній з цього підвиду страхування не прописані. Зараз, ці три суб'єкти ринку, які надають послуги з пенсійного страхування, активно конкурують між собою. Слід згадати, що навіть Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, при огляді ринків, ринку накопичувальному пенсійному забезпечені виділяє окреме місце, де приділяється увага лише недержавним пенсійним фондам, як суб’єктам недержавного пенсійного забезпечення. Тому, для початку проведемо аналіз діяльності недержавних пенсійних фондів на підставі поданих звітних даних станом на 31.12.2012 року, використовуючи основні показники діяльності НПФ, згідно з поданими звітними даними, та темпи їх приросту, що наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Динаміка основних показників діяльності недержавних пенсійних фондів

Аналізуючи дану таблицю, за 2012 рік адміністраторами недержавних пенсійних фондів було укладено 61 403 пенсійні контракти з 48924 вкладниками, що на 18,1% менше, ніж у 2011 році, з яких 2396 (або 4,9% від загальної кількості вкладників) - вкладники юридичні особи, на яких припадає 1 254,9 млн. грн. пенсійних внесків (95,5% від загального обсягу пенсійних внесків за системою НПЗ), та 46 528вкладників (або 95,1% від загальної кількості вкладників) - фізичні особи. При цьому порівняно з кінцем 2011 року кількість контрактів з юридичними особами зменшилася на 20,1%, а з фізичними особами - на 10,6 % (Рис.2.1).

Рис. 2.1 - Динаміка кількості укладених пенсійних контрактів та кількості вкладників за 2010 - 2012 рр.

Кількість учасників недержавних пенсійних фондів дещо зменшилась на 1,7 %, або 9,9 тис. осіб у порівнянні із аналогічним показником минулого року і склала 584,8 тис.осіб. (Рис.2.2.)

Рис. 2.2 - Динаміка кількості учасників НПФ за 2010- 2012 рр. (тис. осіб)

Більшість учасників недержаних пенсійних фондів станом на 31.12.2012 склали особи віком від 25 до 50 років -64,8%, або 379022 особи. Питома вага осіб віком до 25 років у загальній кількості учасників склала 4,9%, або 28382 осіб (на 1,3% менше, ніж у2011 році), осіб від 50 до 60 років -23,6% або 137760 осіб, старше 60 років -39 623 осіб, що становить 6,8% загальної кількості учасників (див. рис.2.3). У розрізі всіх вікових груп за кількістю вкладників більшість становлять чоловіки як це видно з рис.2.4.

Рис. 2.3 - Розподіл учасників НПЗ за віковими групами (тис. осіб)

Рис. 2.4 - Кількість учасників за віковими групами та за статевою ознакою

Обсяг сплачених пенсійних внесків збільшився на 19,2% у порівнянні із аналогічним показником 2011 року і станом на 31.12.2012 склав 1 313,7млн.грн. На рис.2.5 ми бачимо порівняння пенсійних виплат (одноразових та на визначений строк) за 2010-2012 роки. Станом на 31.12.2012 пенсійні виплати становили 251,9млн. грн., збільшившись на 20,6% порівняно із 2011 роком. Із недержавних пенсійних фондах було здійснено пенсійних виплат 66166 учасникам, що склало 11,3% загальної кількості учасників.

Рис. 2.5 - Пенсійні виплати за 2010-2012р.

Рис. 2.6 - Динаміка основних показників системи НПЗ за 2010 - 2012 рр.

Загальний обсяг активів, сформованих недержавними пенсійними фондами, станом на 31.12.2012 становить 1660,1млн.грн. Всього за 2012 рік активи недержавних пенсійних фондів зросли на 19,7% (або на 273,2млн. грн.) у порівнянні з кінцем 2011 року (Рис.2.6).

Недержавні пенсійні фонди, акумулюючи грошові кошти юридичних і фізичних осіб у вигляді пенсійних внесків і зобов’язуючись збільшити їх шляхом інвестування в різноманітні фінансові інструменти, виступають у ролі інституційних інвесторів. Інвестування коштів НПФ відбувається з урахуванням вимог, які стосуються обмеження та нормативів інвестування пенсійних коштів в окремі види активів та в конкретні фінансові інструменти.

Рис. 2.7 - Структура інвестованих пенсійних активів станом на 31.12.2012р. (млн. грн.)

Як видно з рис.2.7 у загальній структурі інвестиційного портфеля НПФ на кінець 2012 року активи розподіляються таким чином:

34,5% або 572,7 грн. загальної вартості активів НПФ розміщено на банківських депозитах (станом на кінець 2011 року -29,5%, або 409,8 млн. грн., відповідно);

частка цінних паперів, дохід за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, у консолідованому портфелі НПФ зменшилась як в абсолютному виразі - з 209 млн. грн. у 2011році до 196,9 млн. грн. у 2012році, так і у відносному виразі - з 15,1% до 11,9 % відповідно;

частка корпоративних облігацій у консолідованому портфелі в порівнянні з 2011 роком в абсолютному виразі збільшилася з 346,5млн. грн. до 517, 9 млн. грн., а у відносному - з 25,0% до 31,2%, відповідно;

у 2012 році в порівнянні з 2011 роком питома вага акцій українських емітентів у консолідованому портфелі НПФ зменшилась з 18,4% до 15,5% і склала 256,9 млн. грн.;

зменшилась в загальній вартості активів НПФ частка активів, інвестованих у цінні паперів, дохід за якими гарантовано Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства (з 0,5% станом на кінець 2011 року до 0,2% станом на кінець 2012 року);

частка активів, інвестованих у банківські метали, у загальній вартості активів НПФ зменшилася з 1,9% станом на кінець 2011 року до 1,1 % станом на кінець 2012року;

станом на кінець 2012року (як і на кінець 2011 року) у консолідованому інвестиційному портфелі НПФ відсутні іпотечні цінні папери;

дещо зменшилася частка активів, інвестованих у об’єкти нерухомості (з 3,5% станом на кінець 2011 року до 2,9% станом на кінець 2012 року);

обсяг коштів на поточному рахунку станом на кінець 2012 року становив 9,3 млн.грн., або 0,6%(станом на кінець 2011року - 2,7%).

Для НПФ властиво формувати портфель, до якого входять об’єкти інвестування з мінімальним ступенем ризику. Тому особливого значення набуває вибір інвестиційних інструментів, використовуючи які НПФ зможуть забезпечити захист грошових коштів населення від інфляційних процесів і при цьому отримувати визначений приріст капіталу.

За період існування пенсійних фондів загальна сума інвестиційного доходу становить 620,3 млн. грн., або 47,2% від суми сплачених внесків, збільшившись протягом 2012 року на 60,4 млн. грн., або на 10,8%.

Середня дохідність активів недержавних пенсійних фондів від інвестування у звітному періоді була на рівні 13,3% річних.

При цьому за даними Держстату, в Україні вперше за багато років зафіксовано дефляцію на рівні 0,2% [38].

Станом на 31.12.2012 загальна сума витрат, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів, склала 106,6 млн.грн., що на 23,1% більше аналогічного показника минулого року і складає 6,4 % від загальної суми активів НПФ.

Розмір заборгованості з відшкодування нарахованих, але нездійснених оплат витрат пенсійних фондів, станом на 31.12.2012 становив 2,07 млн. грн., що на 51,2% менше показника 2011 року.

Як бачимо (рис.2.8), основна частина витрат, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів, припадає на оплату послуг з управління активами пенсійного фонду - 74,9 млн.грн., або 70,2%від загальної суми витрат.

Витрати на оплату послуг з адміністрування недержавного пенсійного фонду склали 21,0% сукупної величини, або 22,3млн.грн., що на 23,0% більше показника минулого року.

Рис. 2.8 - Структура витрат, відшкодованих за рахунок активів НПФ

Оплата послуг зберігача станом на 31.12.2012 становила 5,8 млн.грн., або 5,4% суми усіх витрат, що відшкодовані за рахунок пенсійних активів, що на 3 млн.грн. більше, ніж у 2011 році.

У 2012 питома вага витрат на послуг, пов’язаних із здійсненням операцій із пенсійними активами, які надаються третіми особами склала 1,9%, або 2,0 млн.грн.

Враховуюче вищевикладене, недержавні пенсійні фонди не користуються великим попитом в Україні, за останні роки були збитковими, проте знаходяться на стадії розвитку. На мою думку, їх активність зросте після введення в дію накопичувальної системи пенсійного страхування та популяризації серед населення даного виду фінансової послуги.

2.2 Оцінка фінансового стану недержавних пенсійних фондів на прикладі Відкритого пенсійного фонду «Фармацевтичний»

Контроль за фінансовим станом недержаних пенсійних фондів здійснює Нацкомфінпослуг. У місячний строк після отримання звітності з недержавного пенсійного фонду оцінює фінансовий стан пенсійного фонду на основі аналізу головних фінансових показників, що будуть розглянуті нище.

Якщо за результатами аналізу в пенсійного фонду виявлено незадовільними понад 20 % показників, що характеризують фінансовий стан пенсійного фонду, держаний орган з регулювання ринків фінансових послуг може застосувати наступні заходи впливу:

) рекомендувати раді пенсійного фонду розглянути питання щодо:

внесення змін до інвестиційної декларації фонду;

заміни особи, котра здійснює управління активами такого пенсійного фонду;

здійснення інших заходів з метою забезпечення належного рівня інвестиційного прибутку;

) рекомендувати раді пенсійного фонду переглянути договори про обслуговування пенсійного фонду суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення з метою скорочення видатків на оплату послуг за рахунок пенсійних активів;

) встановити іншу періодичність подання адміністратором звітності з недержавного пенсійного забезпечення, але не частіше одного разу на тиждень.

Для оцінки фінансового стану будь-якого НПФ характерні такі критерії:

) надійність функціонування (загальна платоспроможність та рівень диверсифікації пенсійних активів);

) економічна ефективність діяльності (зростання чистої вартості одиниці пенсійних внесків, прибутковість інвестування пенсійних активів);

) ліквідність пенсійних активів (поточна та планова ліквідність);

) зворотність пенсійних накопичень учасників.

Для прикладу оцінки НПФ були взяті дані Відкритого пенсійного фонду «Фармацевтичний» за 2009-2012рр. на офіційному сайті фонду [36].

Не бралися до уваги дані за 2013 рік, оскільки дані є неповними, тобто балансу та звітності за повний 2013 рік на сайті не висвітлені. Тому звітним роком є 2012р.

Короткі відомості про даний НПФ висвітлені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Загальні відомості про недержавний пенсійний фонд ВПФ «Фармацевтичний»

Перейдемо до оцінки основних критерій:

) Оцінка надійності функціонування недержавного пенсійного фонду.

Надійність функціонування - здатність фонду виконувати зобов'язання перед учасниками пенсійного фонду за поточними пенсійними контрактами та договорами станом на звітну дату.

Оцінка надійності функціонування недержавного пенсійного фонду здійснюється на основі використання показників платоспроможності пенсійного фонду та рівня диверсифікації пенсійних активів.

Порушення загальної платоспроможності фонду характеризується такими показниками:

зростання суми заборгованості за виплатами за всіма пенсійними схемами;

збільшення заборгованості фонду щодо перерахування пенсійних коштів;

зростання заборгованості за нарахованими, але не здійсненими виплатами фонду;

збільшення заборгованості за внесками за всіма пенсійними схемами.

Коефіцієнт поточної платоспроможності показує, скільки грошових одиниць активів фонду припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань фонду. Він розраховується за формулою (2.1).

Кп; (2.1)

де Кп - коефіцієнт платоспроможності;

ГК - грошові кошти;

ФІп - поточні фінансові інвестиції;

ПЗ - поточні зобов'язання фонду.

В додатку А даної роботи міститься баланс станом на 31 грудня 2012 року ВПФ «Фармацевтичний». За даними форми № 1 "Баланс" (див. додаток А) розрахунок Кп здійснюється так:

=

Поточна платоспроможність оцінюється з припущення, що сума грошових коштів та поточних фінансових інвестицій забезпечує покриття всіх поточних зобов'язань фонду на дату складання звітності. Згідно розрахунків, ми бачимо, що сума поточних активів даного НПФ може повністю покрити всі свої зобов’язання, а отже НПФ є повністю платоспроможний .

Наступний критерій, такий як рівень диверсифікації активів пенсійного фонду (Рд ) характеризує якість інвестиційного портфеля пенсійного фонду.

Рівень диверсифікації визначається з огляду на частку кожного виду фінансових інструментів у загальній вартості активів НПФ та з урахуванням додаткових параметрів. Оцінка здійснюється в балах. (дивись табл. 2.3).

Таблиця 2.3 - Показники оцінки рівня диверсифікації активів недержавного пенсійного фонду

Залежно від кількості набраних балів інвестиційний портфель пенсійного фонду згідно з розпорядженням Нацкомфінпослуг України "Про затвердження критеріїв оцінки фінансового стану недержавного пенсійного фонду характеризується як низько-, середню- та високо диверсифікований (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 - Оцінка інвестиційного портфеля пенсійного фонду

За даними додатку Б, в якому висвітлені відомості про об’єкти інвестування активів пенсійного фонду проведемо оцінку рівня диверсифікації цього фонду та занесемо у подібну таблицю 2.5.

Таблиця 2.5 - Рівень диверсифікації активів недержавного пенсійного фонду ВПФ «Фармацевтичний»

Отже, по результатам оцінки (табл.2.5) і опираючись на табл. 2.4, рівень диверсифікації даного пенсійного фонду дорівнює 21 бал без додаткових оцінок та класифікується як середньодиверсифікований (20≤Рд<28, де Рд=21).

) Оцінка економічної ефективності діяльності недержавного пенсійного фонду:

Економічна ефективність діяльності недержавного пенсійного фонду, здійснюється за такими критеріями:

а) зміна чистої вартості одиниці пенсійних внесків (ЧВО);

б) прибутковість інвестування пенсійних активів, що визначається на основі розрахунку коефіцієнтів реального (Кр ) та номінального доходів (Кт).

Чиста вартість одиниці пенсійних внесків - розрахункова вартість одиниці пенсійних внесків, що визначається шляхом ділення чистої вартості активів пенсійного фонду на загальну кількість одиниць пенсійних внесків на день підрахунку. Чиста вартість одиниці пенсійних внесків на день надходження першого пенсійного внеску до пенсійного фонду встановлюється у розмірі одна гривня.

Чиста вартість активів пенсійного фонду - різниця між вартістю активів пенсійного фонду на день проведення підрахунку та загальною сумою зобов'язань пенсійного фонду, що підлягають ви конанню на день проведення підрахунку.

Зміна чистої вартості одиниці пенсійних внесків (ЧВО) свідчить про те, в яку суму пенсійних коштів учасника пенсійного фонду на кінець звітного періоду конвертується одиниця пенсійного внеску вкладника, здійсненого на початку періоду.

Чим вища чиста вартість одиниці пенсійних внесків, порівняно з попереднім періодом, тим вища ефективність інвестиційної політики пенсійного фонду.

У разі зменшення протягом року чистої вартості одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду більше ніж на 20 % зберігач має повідомити про це раду пенсійного фонду, Національну комісію з цінних паперів і фондового ринку та Нацкомфінпослуг. Прибутковість інвестування пенсійних активів розраховується окремо за кожним інвестиційним портфелем (для виплат пенсій на визначений строк і формування накопичень інших учасників).

Коефіцієнт номінального доходу (Кнд) пенсійного фонду обчислюється за формулою:

Кнд= (2.2)

де ЧВОі - чиста вартість одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду на кінець звітного періоду;

ЧВОі-1 - чиста вартість одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду на початок поточного року;

К - кількість календарних днів у розрахунковому періоді (для розрахунку за рік К=365).

Згідно формули (2.2) підставимо значення для оцінки фінансового стану ВПФ «Фармацевтичний» (див. додаток В)

Кнд=6,71%

Слід зазначити, що коефіцієнт номінального доходу встановлюється на підставі розрахункових показників зміни чистої вартості одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду без урахування інфляції.

Коефіцієнт номінального доходу (середній) пенсійного фонду визначається за формулою:

, (2.3)

де  - середня чиста вартість одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду на кінець звітного періоду;

 - середня чиста вартість одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду на початок поточного року;

К - кількість календарних днів у розрахунковому періоді.

Отже, для початку потрібно визначити середню чисту вартість одиниці досліджуваного НПФ на кінець та на початок звітного періоду (дані беремо з додатку В) . Середня чиста вартість одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду за звітний період розраховується як середнє арифметичне значення чистої вартості одиниці пенсійних внесків такого пенсійного фонду, розрахованої щомісячно.

Звідси, ;

За формулою (2.3) визначаємо: Кнд.сер=- 4,32 %.

Коефіцієнт реального доходу пенсійного фонду за звітний період поточного року обчислюється на підставі розрахункових показників зміни чистої вартості одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду з урахуванням інфляції (дивись формулу (2.4))та дає змогу оцінити;

прибутковість фонду, в тому числі порівняно з іншими фондами й середньорічними показниками прибутковості фондів;

виконання зобов'язань особою, яка здійснює управління активами фонду, із забезпечення мінімальної прибутковості, якщо таке зобов'язання передбачене договором про управлінням активами.

 (2.4)

де І - індекс споживчих цін (рівень інфляції) в Україні (зростання або зниження у процентному вираженні) за звітний період.

За офіційними данними Державної служби статистики Україна завершила 2012 рік з дефляцією 0,2%, на відміну від попереднього 2011 року, в якому рівень інфляції склав 4,6%[38].

Отже І 2012=99,8%; І 2011 = 104,6%;

Підставляємо значення: Ккр=-4,13%

Згідно розрахунків, випливає, що коефіцієнт реального доходу за звітний 2012 рік відємний, а отже має місце збитковість фонду порівняно з середньорічними показниками.

Також при аналізі визначають коефіцієнт реального доходу пенсійного фонду, порівняно з попереднім календарним роком за наступною формулою:

; (2.5)

де  - коефіцієнт реального доходу пенсійного фонду на кінець звітного періоду;

 - коефіцієнт реального доходу пенсійного фонду за попередній календарний рік.

Отже, розрахуємо за формулою (2.4) коефіцієнт реального доходу за 2011 рік:

 =-3,38%

Як бачимо, попередній календарний рік був теж збитковий, виходячи з середньорічних показників. Робимо розрахунок коефіцієну реального доходу в порівняні з попереднім:

Вважається, що коефіцієнт реального доходу є:

недостатнім, якщо 0 % ≤ Кр < 3 %;

прийнятним, якщо 3 % ≤ Кр < 5 %;

достатнім при Кр ≥ 5 %.

В даному випадку Кр=1,22%, підлягає другій категорії оцінки, де 0%≤Кр<3 %. Можна зробити короткий висновок про те, що ВПФ «Фармацевтичний» має недостатній рівень реального доходу. Коефіцієнт номінального доходу за 2012 рік складав -4,32 %. При врахуванні індекса інфляції коефіцієнт реального доходу піднявся до -4,13%.

При оцінці ефективності роботи також визначають коефіцієнт реального доходу порівняно з трьома попередніми роками:

де К3ср - середній рівень коефіцієнту реального доходу за попередні три роки, що розраховується у відсотках річних як середнє геометричне дохідностей за три попередні календарні роки. Розрахунок К3ср здійснюється так:

;

де - коефіцієнти реального доходу відповідно за перший, другий і третій попередні календарні роки.

В даному випадку на сайті НПФ відсутні більш ранні показники, тому розрахунок не проводиться.

) Оцінка ліквідності пенсійного фонду:

Ліквідність пенсійного фонду - здатність швидко (у строки, передбачені договорами й законодавством ) і без значних втрат вартості пенсійних активів трансформувати активи фонду в грошові кошти, необхідні для покриття фондом зобов'язань щодо наступних виплат учасникам фонду.

Ліквідність фонду оцінюється за обсягом грошових коштів пенсійних активів та поточних надходжень внесків для виконання зобов'язань перед учасниками.

Зобов'язання пенсійного фонду - загальна сума зобов'язань, які підлягають виконанню на дату складання звітності пенсійного фонду, до яких належать короткострокові зобов'язання пенсійного фонду перед учасниками (виплати відповідно до договору про виплату пенсії на визначений строк; нараховані, але не здійснені пенсійні виплати; суми, що підлягають перерахуванню) та зобов'язання пенсійного фонду перед третіми особами (нарахована оплата послуг суб'єктам, що обслуговують пенсійний фонд, кредиторська заборгованість з оплати чи поставки активів тощо).

При оцінці ліквідності аналізують поточну й планову ліквідність фонду.

Поточна ліквідність (ЛІ) - достатність на дату складання звітності сум грошових коштів та їх еквівалентів, необхідних для здійснення передбачених законодавством виплат, а також переведення коштів учасників пенсійного фонду.

Планова ліквідність (Л2) - достатність на дату складання звітності сум грошових коштів та їх еквівалентів, прогнозованих надходжень у вигляді пенсійних внесків та інвестиційного доходу, необхідних для покриття короткострокових зобов'язань фонду перед учасниками, передбачених у звітному періоді, та прогнозованих виплат учасникам (оцінюється за наявністю необхідного обсягу коштів для позапланових виплат).

Прогнозування сум, потрібних для здійснення виплат, здійснюється на підставі аналізу статистичних даних попередніх періодів та прогнозованого показника можливих виплат у наступному періоді.

Показник планової ліквідності фонду вважається достатнім, якщо сума коштів у вигляді прогнозованої суми внесків та грошових еквівалентів коштів перевищує суми, необхідні для здійснення поточних і прогнозованих виплат у строки, передбачені законодавством.

З огляду на те, що аналіз НПФ ВПФ «Фармацевтичний» робиться на прикладі даних з офіційного сайту НПФ, даних про планування та прогнозування немає.

) Оцінка зворотності пенсійних накопичень учасників фонду:

Зворотність пенсійних накопичень - здатність пенсійного фонду виконати зобов'язання перед учасниками з виплати (передачі) коштів учасників за умовно одночасного розриву пенсійних контрактів і договорів про виплату пенсій.

Зворотність оцінюється на підставі коштів, що будуть отримані пенсійним фондом від реалізації пенсійних активів при умовній ліквідації фонду у випадку одночасного розірвання всіх пенсійних контрактів та договорів про виплату пенсії на визначений строк.

Розрахунок умовно ліквідаційного обсягу коштів провадиться з урахуванням потреби передачі цих коштів на користь учасників, які вибувають із фонду, у строки, передбачені законодавством.

Зворотність вважається задовільною, якщо обсяг коштів, що одержить фонд від продажу всіх пенсійних активів (ЗПА), достатній для покриття зобов'язань перед учасниками фонду із розрахунку не менше суми пенсійних внесків, сплачених на їх користь (ЗПВ), тобто виконується умова: ЗПАЗПВ.

ЗПА приймається рівним чистій вартості активів пенсійного фонду (ЧВА) на дату проведення оцінки (дата складання звітності).У разі недостатності умовно ліквідаційного обсягу коштів зворотність вважається незадовільною.

Аналізуючи досліджуваний НПФ, з даних додатку В випливає, що умовна сума від продажу активів станом на 29.12.2012 рік повністю може повернути внесені вкладниками гроші, оскільки чиста вартість одиниці пенсійних активів дорівнює 1,3522 грн. Як відомо, при внесені коштів на персоніфікований рахунок НПФ 1 одиниця пенсійного активу дорівнює 1 грн. Тому зворотність даного фонду вважається задовільною, фонд є низькоприбутковий. В порівнянні з попередніми 2010-2011 роками фонд несе збитки, чиста вартість одиниці пенсійних активів зменшилась, проте він активно працює, поступово збільшуючи кількість вкладників, та повністю платоспроможний [23].

2.3 Участь страхових компаній та банків в системі недержавного пенсійного страхування: порівняльний аналіз

Пенсійне забезпечення може бути здійснене шляхом купівлі індивідуальних страхових полісів у страхових компаній. Страхові організації здійснюють недержавне пенсійне забезпечення шляхом укладання договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду.

Довічна пенсія (довічний ануїтет) - це пенсійні виплати, які здійснює страхова організація на підставі договору страхування довічної пенсії протягом життя фізичної особи періодично після досягнення нею пенсійного віку відповідно до законодавства про страхування.

Як свідчить зарубіжний досвід, страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, мають дуже великі страхові резерви. На Заході, наприклад, послугами приватних страхових компаній користується значна частина населення, незважаючи на те, що страхування пенсій є одним із найдорожчих видів довгострокового особистого страхування.

Активну участь у системі недержавного пенсійного забезпечення беруть банки: як зберігачі, управителі активів і адміністратори пенсійних фондів, також як засновники недержавних пенсійних фондів.

Участь комерційних банків у системі НПЗ як засновників власних КУА створює подвійний ризик, адже вони вже мають на рахунках депозити громадян, і якщо кредитний заклад збанкрутує, то буде не зрозуміло, кому насамперед повертати гроші - фондам чи вкладникам банку.

Недержавне пенсійне забезпечення банки здійснюють шляхом укладання договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантує вклади громадян у національній та іноземній валютах, включаючи відсотки, в розмірі вкладів, але не більше 150 тис. грн за вкладами у кожному банку, філії іноземного банку на день настання недоступності вкладів.

Пенсійні депозитні рахунки являють собою вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, що відкриває банк клієнту на договірній основі для зберігання грошей, які передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору [23].

Сьогодні в Україні існує певний конфлікт інтересів компаній зі страхування життя і недержавних пенсійних фондів. Фактично законодавче лобі НПФ хоче позбавити страхові компанії однієї зі сфер їхньої діяльності та акумулювати значні грошові ресурси в недержавних пенсійних фондах. Однак наразі в Україні НПФ є занадто зарегульованими і мають непривабливу для інвесторів структуру бізнесу.

І все-таки, попри свою односторонність, Закон "Про недержавне пенсійне забезпечення", як вже зазначалось, чітко декларує трьох рівноправних пенсійної реформи - страхові компанії, які уклали договори довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності, смерті або банківські установи, які уклали договори про відкриття депозитних рахунків та недержавні пенсійні фонди. Як страхові паї, так і банки поки не є активними учасниками системи НПЗ, що пояснюється різноманітними чинниками, в першу чергу - нормативно-правового характеру.

В таблиці 2.6 представлена порівняльна характеристика трьох конкуруючих суб’єктів НПЗ, які надають послуги з добровільного пенсійного накопичення.

Таблиця 2.6 - Порівняльну характеристику банків, НПФ і страхових компаній щодо участі у недержавному пенсійному забезпеченні

Пропоную розглянути їх окремо.

НПФ і банківські установи. В Україні існує два види програм недержавного пенсійного забезпечення, що розробляють та здійснюють банківські установи, проте жодна з них не функціонує ефективно в силу відсутності необхідної нормативної бази. Перші передбачають відкриття у банках та функціонування за спеціальною процедурою пенсійних депозитних рахунків. Даний вид пенсійного забезпечення відноситься до категорії пенсійного забезпечення з фіксованими виплатами. Другі передбачають формування пенсійних фондів банківського управління згідно Закону України „Про проведення експерименту у житловому будівництві на базі холдингової компанії „Київміськбуд". Даний вид пенсійного забезпечення належить до категорії пенсійного забезпечення з фіксованими внесками.

Деякі прихильники банківських вкладів вважають, що є сенс вкладати гроші в банк, адже в будь-який момент їх можна звідти зняти. Звісно, можна у будь-який момент забрати кошти з банку. Проте більшість депозитних договорів передбачають (за умови дострокового розірвання депозитного договору) втрату певної частки доходу вкладника. Кошти, накопичені в НПФ, людина отримує за умови настання певних підстав - пенсійного віку, інвалідності тощо, до настання цих підстав витратити ці кошти людина не може. Людська психологія побудована так, що людина завжди буде намагатися витратити відкладені гроші на поточні потреби. Таким чином, банк не має права перешкоджати клієнту зняти з депозиту гроші, а витративши їх, людина залишиться після виходу на пенсію без накопичень.

Щодо відмінностей між банківськими депозитами та внесками до НПФ, то перша відмінність полягає в доходах від інвестицій. Розмір майбутньої пенсії в НПФ розраховується за формулою: внески до НПФ + інвестиційний дохід. Останній отримується від інвестування у різні фінансові інструменти (акції, державні та корпоративні облігації, нерухомість, банківські метали тощо). Порівняємо з пенсійним депозитом: встановлюючи ставку за депозитним договором, банк віддає клієнту лише частину власного доходу, а НПФ розподіляє між учасниками всю суму інвестиційного доходу. Тому доходність коштів, накопичених у НПФ, може бути більшою.

Якщо кошти лежать на банківському депозиті, існує ймовірність їх неповернення або неповернення частини цих коштів, якщо у банка виникнуть проблеми (згадаймо досвід таких банків, як „Надра", „Промінвестбанк"). Банк може стати банкрутом, а НПФ, внаслідок специфіки своєї діяльності, банкрутом стати не може, законодавством передбачена заборона щодо конфіскації пенсійних активів (тобто майбутніх пенсій учасників). НПФ нічим, крім діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, займатися не має права. Тобто НПФ не може брати на себе зобов'язання, не пов'язані з діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення. У разі ліквідації НПФ усі пенсійні накопичення, які належать учаснику, мають бути переведені до іншого НПФ, банківської установи чи страхової компанії.

Крім того, на банківські вклади не розповсюджуються податкові пільги, які передбачені податковим законодавством для НПФ. Накопичуючи гроші в НПФ, учасник отримує право на відшкодування частки податку на доходи фізичних осіб, сплаченого до державного бюджету, - з банківського депозиту такого відшкодування не буде. Розміщуючи «пенсійні гроші» в різні фінансові інструменти, НПФ мінімізує (знижує) ризики - це досягається розподілом вкладень коштів між великою кількістю інвестиційних інструментів. І це є другою перевагою здійснення пенсійних внесків НПФ перед банківськими депозитами.

Важливою перевагою НПФ є прозорість, ми маємо на увазі те, що НПФ (адміністратор НПФ) на вимогу учасника повинен надавати інформацію (станом на будь-яку дату) про його пенсійні накопичення (в тому числі і про отриманий інвестиційний дохід).

І ще один суттєвий момент, зважаючи на низькі доходи переважної більшості українців: доволі складно знайти відносно велику суму грошей для того, щоб покласти на депозит у банк. Між тим, в системі недержавного пенсійного забезпечення розмір пенсійного внеску можна передбачити у пенсійному контракті - невеликі періодичні (наприклад, щомісячні або щоквартальні) розміри пенсійних внесків до НПФ.

НПФ і страхові компанії. Рамки участі у системі недержавного пенсійного забезпечення компаній зі страхування життя окреслені Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення", згідно з якими страховику дозволяється укладати договори страхування довічної пенсії (виплати довічного ануїтету) виключно за рахунок коштів, що роками накопичуються в недержавному пенсійному фонді (НПФ).

Дані правові рамки призводять до наступного:

ставлять компанії зі страхування життя в нерівні конкурентні умови з НПФ, надаючи останнім за рахунок податкових преференцій односторонні переваги на ринку корпоративного клієнта;

порушують права споживача пенсійної послуги, що надається на пільговій основі, на вільний вибір альтернативної послуги, що в рівній мірі стимулюється податковими преференціями;

належно не враховують ступінь готовності фінансових посередників - інституційних суб'єктів НПЗ (надавачів послуг) до участі в цій системі;

звужують пропозицію на ринку пенсійних послуг.

У результаті, від страховиків відсікається пільгове страхування пенсій на визначений термін; програми страхування довічних пенсій несуть в собі явно втрачену вигоду за інвестиційним доходом; утруднюється формування збалансованого портфеля договорів страхування.

Розглянемо НПФ і страхові компанії передусім з точки зору роботодавців, адже саме на них наразі лежить відповідальність за майбутнє пенсійне забезпечення своїх працівників.

У загальному випадку керівник підприємства має вибір із трьох можливостей: створити власний корпоративний фонд, скористатися послугами відкритого пенсійного фонду або компанії із страхування життя.

Перший шлях доступний небагатьом - лише великим і багатим компаніям. За підрахунками фахівців, тільки програмне забезпечення, необхідне для організації роботи НПФ, коштує близько $400 тис., не враховуючи вартості обладнання для його функціонування. Поточні витрати на утримання всіх інститутів, потрібних для нормальної діяльності НПФ, становитимуть $20-30 тис. щомісячно.

Водночас, створення корпоративного НПФ для великої компанії швидко окупиться, якщо використовувати залучені кошти для фінансування власного підприємства. Щоправда, можливість подібного рефінансування істотно обмежена Законом "Про недержавне пенсійне забезпечення", де зафіксовано, що на зазначені цілі компанія має право спрямовувати лише 5-10% загальної вартості пенсійних активів. Утім, спеціалісти стверджують, що за допомогою доступних засобів цю норму досить просто довести до 40-60%, а для компаній з серйозними можливостями використання складних фінансових механізмів - до 80-100%.

Менші за розміром підприємства, яким не байдуже питання пенсійного забезпечення власних співробітників, будуть вибирати між відкритими НПФ і лайфовими компаніями.

Здійснюючи відрахування на формування пенсійного фонду працівників, роботодавець повинен отримувати віддачу на свою "інвестицію". Іншими словами, має забезпечуватися так званий баланс інтересів роботодавця, працівника та держави. Саме тому в усьому світі й, починаючи з 2003 року, в Україні держава надає таким керівникам підприємств податкові пільги, дозволяючи зарахувати внески на пенсійне забезпечення співробітників до валових витрат і звільняючи їх тим самим від оподаткування. Проте для роботодавця цього недостатньо, адже таким чином він може компенсувати собі лише 25% інвестиції. А як отримати віддачу з решти 75%? Вкладаючи гроші в персонал, кожний керівник зацікавлений дістати натомість гнучкий інструмент кадрової політики: додатково мотивувати співробітників, знизити плинність кадрів, "прив'язати" висококваліфікованих співробітників до підприємства тощо.

Компанії із страхування життя можуть реально допомогти роботодавцю вибудувати більш гнучку систему стимулювання персоналу. Наприклад, укладаючи договір із страховою компанією, керівник може записати умову, за якою пенсійні накопичення стають власністю працівника лише після визначеного строку роботи на підприємстві, виконання певного проекту чи досягнення інших об'єктивних та наперед відомих цілей (показників). При цьому, у разі невиконання зазначених у договорі умов або дострокового звільнення працівника гроші залишаються в підприємства та можуть бути спрямовані на пенсійне забезпечення та стимулювання інших співробітників. У недержавних пенсійних фондах, за законом, роботодавець не має такого права: гроші з моменту виплати в НПФ стають власністю працівника, який може звільнитися з підприємства навіть наступного дня й забрати всі сплачені на його користь внески.

В усьому іншому пенсійне забезпечення, що здійснюється за рахунок роботодавця, нічим не відрізняється від особистого пенсійного забезпечення, організованого звичайним громадянином. Проте й тут між двома згаданими -інститутами, що беруть участь у пенсійній реформі, є певні відмінності, які роблять їх по-своєму привабливими.

Напевно, найголовніша перевага компаній зі страхування життя порівняно НПФ та банками полягає в тім, що тільки вони сьогодні мають можливість здійснювати довічну (більш звичну для нас і єдино правильну з точки зору суті пенсійного забезпечення) виплату пенсій. Адже ніхто не зацікавлений у тому,щоб протягом короткого строку витратити власні пенсійні заощадження, а потім решту життя існувати лише за рахунок державної пенсії.

НПФ спроможні забезпечити лише строкову пенсію, виплата якої здійснюється протягом визначеної кількості років та припиняється після закінчення такого терміну.

Вагомим є і те, що страховики можуть гарантувати мінімальний розмір майбутньої пенсії. До того ж, купивши поліс страхування життя, приурочений до пенсійного віку, клієнт точно знатиме мінімальний розмір виплат та їхню періодичність, а також те, на яку допомогу може розраховувати сім'я в разі його смерті. А залишаючись у доброму здоров'ї, клієнт довічно отримуватиме пенсію від страхової компанії, не замислюючись про те, що через деякий час ці виплати припиняться. НПФ такої можливості позбавлені. До того ж вони навіть не мають інструментів для оцінки розміру майбутньої пенсії, яка безпосередньо залежить від прибутковості пенсійних ресурсів, вкладених компанією з управління активами.

До переваг страховиків життя варто віднести й відсутність твердої прив'язки до пенсійного віку, більш широку гаму продуктів, наявність страхового захисту, що також має значення як для роботодавця, так і для працівника. НПФ можуть використовувати лише однотипні продукти, жорстко визначені законом. Для забезпечення соціальних гарантій недержавні пенсійні фонди змушені закуповувати їх у страхових компаній. На відміну від НПФ, страховики за більшістю своїх програм надають клієнтам можливість вирішити на момент укладання договору або на час отримання коштів таке питання: одразу забрати накопичені кошти чи перетворити їх у пенсію - строкову або довічну.

Отже, кожен суб'єкт, що бере участь у наданні послуг з пенсійного страхування, має свої переваги та недоліки. Споживач повинен обрати прийнятний для себе варіант, з урахуванням того, чим йому легше пожертвувати заради очікуваної вигоди.

Так, банківська система України забезпечує вищі відсотки за депозитами, ніж може забезпечити дохід від інвестування НПФ чи страхові компанії. Зате страхові компанії, крім пенсійного страхування, надають додаткові послуги зі страхування життя, які не надаються при розміщенні коштів на пенсійному рахунку в банках. Також система недержавного пенсійного забезпечення в НПФ ґрунтується на фіксації страхових внесків (платежів), а майбутній дохід (розмір пенсійних виплат) залежить від вартості пенсійних активів і тому невизначений, тоді як страхування пенсії в страхових компаніях ґрунтується на гарантуванні визначеної договором пенсійної виплати. Пенсійні активи в НПФ слабкіше диверсифіковані, ніж у страховика. Тому друге місце щодо обсягу попиту на послуги з недержавного пенсійного забезпечення займають страхові компанії. Однак викладене вище не означає, що НПФ неефективні. Просто НПФ, наразі перебувають у процесі реформування, і ще не набрали сили. Яка зі структур виявиться привабливішою, надійнішою та ефективнішою, покаже час.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

.1 Зарубіжний досвід функціонування систем недержавних пенсійних виплат та можливості його застосування в Україні

Згідно із чинним законодавством, пенсійне забезпечення в Україні охоплює осіб, що досягли пенсійного віку, інвалідів I, II, III груп та осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах.

Проблема забезпечення гідного рівня життя непрацездатного населення сьогодні стоїть досить гостро.

Як відомо, можливості Пенсійного фонду України обмежені. Серед причин цього - стан економіки та зменшення частки працездатного населення. Адже працююча частка суспільства вже практично не може утримувати пенсіонерів, оскільки на одного пенсіонера фактично припадає один працюючий. За прогнозами фахівців, до 2030 року на тисячу платників внесків до Пенсійного фонду України припадатиме 1005 пенсіонерів, ще через певний проміжок часу кожен працюючий буде утримувати двох пенсіонерів.

Можливими шляхами вирішення проблеми підтримання необхідного балансу, як зазначають фахівці, є підвищення віку виходу на пенсію та часткове перекладення турботи про власну старість на самих працюючих - майбутніх пенсіонерів. Треба зазначити, що подібна проблема стоїть не тільки перед Україною, але й перед європейськими країнами, США та Японією, адже їх також охопила демографічна криза - населення “старіє”, виникає диспропорція у кількості молоді та людей похилого віку.

У розвинутих країнах проблема гідного рівня життя осіб похилого віку вже зараз вирішується за допомогою систем недержавного пенсійного забезпечення. Ця система передбачає забезпечення людини додатковою недержавною пенсією шляхом перерахування коштів роботодавців і громадян.

Практика доводить: система діє і має значний мотиваційний потенціал. Подібні відрахування входять до компенсаційних пакетів практично усіх всесвітньо відомих зарубіжних компаній. Тобто вже зараз ця система є невід’ємною складовою сучасних систем мотивації найманих працівників і, до речі, досить дієвою.

В Україні з 1.01.2004 року набрав чинності Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, яким закладено основи розвитку системи недержавних пенсійних виплат. Наслідком цього, перш за все, стала активізація процесу створення недержавних пенсійних фондів, однак, аналізуючи ситуацію, можна зазначити, що цей сегмент вітчизняного ринку фінансових послуг ще перебуває на етапі формування, крім того, існує проблема недовіри пересічного українського громадянина до недержавних фінансових установ. На підприємствах також відсутня зацікавленість у пошуку варіантів подібного грошового стимулювання. Все це, в свою чергу, пояснює той факт, що на сьогодні в Україні недержавне пенсійне забезпечення практично не використовується ані в плані підвищення рівня життя населення, ані як елемент матеріального стимулювання працівників [14; 12].

Проблема забезпечення гідного рівня пенсій громадянам України є досить гострою і постійно перебуває в центрі уваги як політиків, так і науковців, які, на відміну від перших, уникають популістських лозунгів та шукають обґрунтовані шляхи її вирішення.

Чимало публікацій дослідників присвячено різним аспектам реформування існуючої в Україні системи пенсійного забезпечення, зокрема, переходу від традиційного методу перерозподілу коштів між поколіннями PAYG (“рау as you go”) до методу накопичення, функціонування змішаної системи фінансування трудових пенсій.

Оскільки Україна зараз знаходиться на самому початку шляху розбудови систем недержавного пенсійного забезпечення громадян, що працюють, відповідна тема є практично невичерпною. У цьому контексті також актуалізується питання вивчення зарубіжного досвіду щодо існування подібних систем, особливо у країнах із розвинутою економікою.

Невирішеною частиною загальної проблеми, на наш погляд, є пошук науково обґрунтованих шляхів подальшого формування та розвитку в Україні такої системи недержавних пенсійних фондів, яка б містила у собі ефективний та надійний механізм забезпечення гідного рівня життя працюючих громадян, які із досягненням пенсійного віку не відчували б на собі фінансової скрути і не були б вимушені шукати додаткових джерел існування (виживання), мали б можливість решту життя прожити на власний розсуд, присвятивши його улюбленому хобі, та мали б максимальний захист від різних видів ризиків.

Зарубіжний досвід існування та функціонування подібних систем недержавного пенсійного забезпечення на сьогодні, з точки зору можливостей його застосування в умовах України, на наш погляд, є недостатньо вивченим і тому потребує подальшого висвітлення й аналізу.

Важливим у цьому контексті є аналіз зарубіжного досвіду функціонування систем недержавних пенсійних виплат та визначення окремих аспектів удосконалення вітчизняної системи недержавних пенсійних фондів з метою якомога ширшого впровадження систем пенсійних виплат до компенсаційних пакетів вітчизняних компаній, що мало б позитивний вплив на їх людський капітал і було б запорукою успішного функціонування як окремого підприємства, так і економіки країни в цілому.

Досвід функціонування пенсійних систем в економічно розвинутих країнах свідчить про те, що будь-яка солідарна пенсійна система значною мірою залежить від демографічних ризиків. У більшості таких країн процес старіння населення супроводжується зниженням народжуваності, зменшенням смертності та збільшенням тривалості життя. За цих умов система, заснована на принципі перерозподілу коштів, коли всі працюючі несуть повне фінансове навантаження за всіх пенсіонерів (тобто працівники відраховують частку власного заробітку на пенсії під зобов’язання держави щодо подібних відрахувань наступних поколінь для їх утримання), виявилася недієздатною. Як зазначають фахівці, у зв’язку зі старінням населення і змінами форм зайнятості (скорочення загальної кількості зайнятих, поширення неформальної та часткової зайнятості, робота вдома) у солідарних пенсійних системах розвинутих країн світу зростає частка державних витрат на підтримку існуючих пенсіонерів, зростає і частка пенсійних витрат у ВВП, збільшується навантаження на працездатних членів суспільства. Ситуація, що склалася, змусила деякі країни з розвинутою економікою переглянути діючі пенсійні системи шляхом зміни деяких параметрів пенсійних програм, впроваджуючи різноманітні схеми обов’язкових базових виплат та доповнюючи їх системами обов’язкових та добровільних накопичень.

Найбільш цікавим та яскравим щодо застосування подібних систем є досвід США. Як доводять останні дослідження, проведені серед найманих працівників, пересічним американцям досить важливо, щоб роботодавець надавав їм пенсійну допомогу. Адже, на їхню думку, працівник підприємства, власник якого надає будь-які “плани пенсій”, має більше можливостей накопичити гроші, достатні для комфортного перебування на пенсії, ніж той, хто не є учасником подібних планів.

З метою розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення президент США Барак Обама вніс низку пропозицій щодо реформування системи пенсійного забезпечення в період кризи, “план пенсійного забезпечення Обами - Байдена”. Здебільшого акцентується увага на збільшенні кількості учасників добровільного пенсійного забезпечення за рахунок автоматичного залучення працівників до пенсійних планів безпосередньо за місцем їх роботи, збільшенні податкових кредитів для осіб, які роблять заощадження, а також прозорість інвестиційної політики, тобто працівники отримуватимуть детальну щорічну інформацію про інвестиційну діяльність їхніх інвестиційних фондів. Інформація повинна містити не тільки інвестиційні проекти, в які інвестувалися кошти, але розкриватись інвестиційна стратегія пенсійного фонду, яка планується у майбутньому.

Слід зазначити, що у США держава встановила жорсткі умови щодо розробки та застосування підприємствами пенсійних програм. По-перше, це практично обов’язкові консультації фахівців, адже пенсійні плани мають не тільки забезпечити адекватні розміри пенсійних виплат, а й бути ухваленими чималою кількістю федеральних агенцій та відповідати нормам чинного законодавства конкретного штату, на території якого розташовано підприємство, яке вводить у дію пенсійний план. По-друге, пенсійний план має відповідати вказівкам Податкового управління та положенням Закону щодо забезпечення працівника доходом при виході на пенсію (ERISA), який у свою чергу містить суворі вимоги до пенсійних планів, які можуть застосовувати роботодавці.

Діючий у США закон Тафта-Хартлі також вимагає, щоб компанія, в якій діє профспілка, дозволила представникам професійної спілки брати безпосередню участь у керівництві її пенсійним планом.

Для того, щоб забезпечити найманого працівника гідним рівнем пенсійних виплат, американська компанія повинна розробити власну програму, враховуючи те, до якого типу організацій вона належить, та беручи до уваги характеристики та вимоги її працівників. Поточний внесок роботодавця до конкретного пенсійного фонду гарантує, що кошти будуть доступними у майбутньому, щоб забезпечувати необхідні пенсійні виплати. Як доводить практика, деякі організації забезпечують повне, 100-відсоткове фінансування запроваджених на них пенсійних планів, інші роботодавці застосовують комбінований варіант - вимагають деяких внесків і з боку найманих працівників.

У США на підприємствах застосовуються пенсійні плани двох типів: плани встановлених пільг та плани встановлених внесків, при цьому слід зауважити, що перший тип практично відмирає: з десяти нових пенсійних планів дев’ять є планами встановлених внесків. При застосуванні планів встановлених пільг роботодавець погоджується надавати працівнику при виході на пенсію певний рівень пенсійної допомоги, що визначається або як фіксована сума у доларах, або як сума у відсотковому відношенні до доходу, що може змінюватися (зростати) зі збільшенням стажу працівника у компанії. Фірма фінансує ці зобов’язання за формулою актуарних розрахунків та здійснює поточні платежі, які пізніше складатимуть майбутні пенсійні виплати для працівника, що вийшов на пенсію.

Плани встановлених пільг, як правило, використовують одну із трьох формул. Найбільш поширеним є підхід, який застосовують 54% компаній, щоб підрахувати середній дохід майбутнього пенсіонера за останні 3-5 років праці та запропонувати працівнику пенсійну допомогу, яка дорівнює майже половині цієї суми (як правило, коливається від 30% до 80%) з урахуванням стажу роботи в компанії. За другою формулою (її використовують 14% компаній) розраховується середній заробіток протягом всієї кар’єри, а не декількох останніх років. За умов інших рівних факторів такий підхід дещо знижує рівень пенсійної допомоги для пенсіонерів. Третя формула (її використовують 28% компаній) вимагає від роботодавця виплати фіксованої суми у доларах незалежно від будь-яких даних про доходи. Ця сума, як правило, зростає разом зі збільшенням стажу.

Плани встановлених внесків вимагають від роботодавця виплати чітко визначених внесків, але кінцевий розмір пенсійних виплат найманому працівнику невідомий, оскільки він залежить від того, наскільки успішно було інвестовано кошти особами, що управляють пенсійними фондами.

Існує чотири найбільш популярні форми планів встановлених внесків:

. План 401(k) - який, по суті, є заощаджувальним планом, що дозволяє працівнику відкладати до 12 тис. доларів доходу (при цьому, суми індексуються з урахуванням інфляції). Роботодавці здійснюють внески у співвідношенні 50 центів на кожен долар заощаджень найманого працівника.

. “Програма належності акцій службовцям компанії” (ESOP). У базовому варіанті плану ESOP компанія робить внески до фонду у вигляді акцій компанії або готівкою. Потім фонд розміщує акції компанії (або акції, що були викуплені за готівку) на рахунках найманих працівників. Сума акцій залежить від доходу працівника. Під час виходу на пенсію працівник отримує певну суму готівкою, розмір якої залежить від поточної вартості акцій.

. План участі у прибутках, який також може вважатися планом встановлених внесків до пенсійного фонду за умови, що розподіл прибутків відкладається до виходу працівника на пенсію.

. План балансу готівки. Комбінований варіант плану, в якому поєднуються план встановлених пільг та план встановлених внесків. Працівник має гіпотетичний рахунок, на який надходить встановлений (визначений раніше) відсоток від суми річної компенсації. Сума у доларах збільшується як за рахунок внесків роботодавця, так і за рахунок раніше визначеної відсоткової ставки (як правило, на рівні ставки, встановленої для казначейських сертифікатів). При цьому у кожному конкретному випадку перехід до плану балансу готівки контролюється, а її хід перевіряється IRS (Службою внутрішніх доходів) з метою запобігання виникненню несприятливих ситуацій для працівників похилого віку.

Також слід зазначити, що закон ERISA не вимагає, щоб роботодавець обов’язково мав пенсійний план для своїх найманих працівників. Але якщо компанія вирішує його ввести, то він буде суворо дотримуватися положень закону ERISA. Цей закон вимагає, щоб наймані працівники мали право на пенсійні плани при досягненні трудового стажу 21 року. Роботодавці можуть вимагати застосування випробувального терміну, рівного шести місяцям, він також може бути збільшений до трьох років[30; 24].

У США також ще існує велика кількість нормативно-правових актів, яка досить суворо регулює сферу пенсійного забезпечення найманих працівників силами самих підприємств з метою захисту прав саме майбутніх пенсіонерів.

У Німеччині, де вже досить давно існує “трирівнева” система захисту пенсіонерів, пенсійні програми за рахунок підприємств (це другий рівень системи) є досить поширеними. І хоча вони носять добровільний характер, майже 50% працюючого населення Німеччини “охоплено” пенсійними планами від підприємств.

Наприклад, у таких великих німецьких компаніях, як Mercedes, Airbus, Simens, працівник може розраховувати на гідну корпоративну пенсію. Донедавна вона формувалася винятково за рахунок добровільних відрахувань роботодавців. Компанії або самостійно створювали накопичувальний фонд для своїх працівників, або укладали договір із банком. Розмір цієї пенсії залежав від прибутку роботодавця, стажу працівника і від місця, яке він (працівник) посідав у тарифній сітці (тарифного розряду працівника). При цьому висококваліфікований працівник міг розраховувати на 600 євро за місяць, рядовий працівник - на 100-200 євро. Але для одержання корпоративної пенсії необхідно було проробити на компанію визначену кількість часу (так званий стаж лояльності). Ще зовсім недавно цей термін складав мінімум 10 років.

У 2002 році у співробітників з’явилась можливість самостійно додатково фінансувати свою пенсію шляхом відрахувань відсотка від зарплати, відпускних чи премій. Тоді ж стаж “лояльності” скоротили до п’яти років, а мінімальний вік, при якому працівник може змінити місце роботи, але зберегти право на пенсію, - із 35 до 30 років. І хоча корпоративна пенсія залишилася для роботодавця справою добровільною, порядок індексування пенсій і виплати при достроковому звільненні чи зміні роботи тепер чітко встановлено у відповідному законі.

Додаткове створення корпоративної системи пенсій було дозволено також дрібним і середнім компаніям. Щоб стимулювати цей процес, пенсійні зобов’язання перед своїми співробітниками у випадку банкрутства компанії тепер будуть погашатися у першу чергу. Також слід зауважити, що у Німеччині з успіхом діє також система індивідуального накопичення - на індивідуальних рахунках, адже, як свідчать соціологічні дослідження, німцям дуже подобається усвідомлювати той факт, що у питанні пенсійного забезпечення вони не залежать від держави.

У Франції, яка має досить складну систему пенсійного забезпечення, існують професійні добровільні схеми (Plan Parteyrial D’epargne Salariale Volontaire pour la Retvaite, PPESVR), що можуть бути накопичувальними або ґрунтуватися на принципі РАYG. В країні діє більше 100 основних і понад 300 додаткових видів пенсійного забезпечення. В цілому пенсійна система складається з п'яти компонентів: 1) основні - для найманих працівників; 2) додаткові; 3) спеціальні - для окремих категорій зайнятих; 4) базові - для офіційно непрацюючих працівників; 5) факультативні режими. У Франції додаткове пенсійне страхування на підприємствах законодавством передбачається як обов’язкове і має включатися до колективних договорів.

Другий рівень трирівневої пенсійної системи Канади, так званий Канадський пенсійний план (The Canada Pension Plan - CPP), передбачає щомісячні виплати особам, які працювали на підприємствах, де діяли пенсійні плани (і роботодавці, і працівники здійснювали внески до накопичувальної системи). Розмір внесків встановлено у розмірі 3,9% від заробітної плати. При цьому існує кілька видів пенсійних планів:

. Мандатні професійні (“передоручені”) (Mandated Occupational Pension Plans) - за якими роботодавці, що їх ввели, зобов’язані робити внески. Ці плани не є обов’язковими - участь як роботодавців, так і найманих працівників є добровільною.

. Мандатні персональні (Mandated Personal Pension Plans) - за якими роботодавці беруть участь у внесках - беруть на себе частку (наприклад, 50% суми пенсійного внеску працівника).

. Додаткові професійні - створюються роботодавцями та профспілковими організаціями як у державному, так і недержавному (приватному) секторі, наприклад, додаткові професійні пенсійні плани державних службовців. При застосуванні пенсійних планів роботодавець має право встановлювати працівнику низку умов, що у більшості випадків стосуються розпорядження накопиченими коштами у випадку звільнення співробітника, умов нарахування бонусів тощо, у разі згоди працівника, з яким будуть здійснюватися внески на його рахунок.

Розмір внесків у СРР розраховується як відсоток від доходу, при цьому враховуються мінімальні та максимальні ставки доходів, установлені державою для цих цілей. Звичайний вік для одержання СРР-пенсії - 65 років, але почати її одержувати можна у проміжку від 60 до 70 років. У випадку виходу на пенсію до 65 років людина повинна залишити роботу або заробляти менше максимально припустимої суми (що визначається законодавчо). Якщо людина йде на пенсію раніше, пенсія скорочуватиметься на 0,5% щомісяця, поки вік не досягне 65 років. У разі виходу на пенсію після 65 років за кожен пророблений місяць пенсія збільшується на 0,5% до 70-річного віку. Щомісячна СРР-пенсія також перераховується у зв’язку з інфляцією, однак на відміну від державних пенсій та гарантованих надбавок - 1 раз на рік (у січні) [34, 59].

У Великій Британії другий та третій рівні пенсійної системи не є обов’язковими (системи професійних пенсій та персональні пенсійні плани та пенсії). Професійні пенсії призначаються роботодавцем або групою роботодавців. Роботодавці здійснюють внески до пенсійного фонду і оплачують адміністративні витрати. Якщо роботодавець не вносить повністю всю суму внеску, яку визначено в угоді, працівники зобов’язані самостійно вносити визначений відсоток від заробітку. При цьому наймані працівники мають право робити внесок, що у відсотковому відношенні перевищує встановлений, але не більше ніж 15% заробітку.

Міжнародна спільнота чітко відстежує діяльність недержавних пенсійних фондів з метою запобігання можливим фінансовим зловживанням і захисту пенсійних накопичень найманих працівників. З цією метою у 1996 році було створено Міжнародну федерацію компаній - адміністраторів пенсійних фондів (FIAP). Її завданнями є координація діяльності недержавних пенсійних фондів у різних країнах, обмін досвідом її діяльності, надання відповідних консультацій та практичних рекомендацій її учасникам.

Таким чином, аналіз зарубіжного досвіду недержавного пенсійного забезпечення свідчить, перш за все, про ту увагу, що приділяється як з боку роботодавців, так і держави (адже вона чітко контролює всі процеси щодо захисту заощаджень найманих працівників) щодо пенсійних планів, які у більшості випадків є досить суттєвим мотиваційним чинником для найманих працівників (це підтверджує досвід всесвітньо відомих компаній). У багатьох країнах із розвинутою економікою, де діє додаткова пенсія, як за пенсійними схемами підприємства, так і за рахунок індивідуальних заощаджень, і є досить вагомою складовою багаторівневих пенсійних систем, що (крім солідарної системи) включають обов’язковий добровільний та накопичувальний компонент.

Завдяки цьому у згаданих країнах вдалося створити диверсифікований набір джерел пенсійних виплат, що означає для пересічного громадянина як можливість вибору, так і високий рівень соціальної захищеності, здійснення права на гідну забезпечену старість.

На сьогоднішньому етапі розвитку української економіки, яка зараз випробовується на міцність ще й всесвітньою економічною кризою, особливо гостро стоїть питання збереження та розвитку людського капіталу, адже він є головним чинником подальшого успішного розвитку країни. Саме це, на наш погляд, вимагає застосування комплексного підходу до вирішення проблеми досягнення гідного рівня доходів українських громадян, у тому числі й пенсійних виплат.

Цей підхід означає, крім іншого, зміцнення та подальший розвиток усіх трьох рівнів існуючої пенсійної системи. Виходячи з цього, з боку держави велику увагу необхідно приділити подальшому розвитку недержавного пенсійного страхування, визначивши основні (відправні) моменти щодо питань організаційних, оподаткування та зменшення можливих ризиків (перш за все, найманих працівників). При цьому можливе часткове запозичення деяких елементів організації систем недержавного пенсійного забезпечення інших країн при безумовній адаптації їх до українських умов.

Запровадження в Україні подібних підходів до пенсійного забезпечення означало б зниження соціальної напруженості у суспільстві, підвищення життєвого рівня осіб, які за віком мають право на пенсію, підвищення рівня мотивації до праці найманих працівників, дбайливе ставлення до людського капіталу. Це вимагає окремих ґрунтовних досліджень, визначення та відстеження основних індикаторів цих процесі. Все це, на наш погляд, і визначає напрями подальших досліджень у цьому напрямку.

Отже, було розглянуто зарубіжний досвід створення та функціонування систем недержавних пенсійних виплат, зокрема, пенсійних планів на підприємствах. Велику увагу приділено висвітленню досвіду США, оскільки саме на підприємствах цієї країни застосовуються різноманітні пенсійні плани. Крім того, проаналізувавши вітчизняні реалії щодо функціонування подібних програм, визначено основні напрями їх подальшого втілення.

3.2 Особливості впровадження недержавного пенсійного страхування: основні проблеми та недоліки

З набуттям чинності Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» практика функціонування НПФ супроводжується деякими проблемами.

. Зосередження усіх ланок недержавного пенсійного забезпечення в одній фінансово-промисловій групі, в структурі природних монополій. Така «пенсійна імперія» має більші шанси збанкрутувати, особливо, якщо в подібних структурах буде відсутній чіткий розрахунок диверсифікації ризиків та відповідальності.

. Зв'язок функцій в ланцюгу недержавний пенсійний фонд - компанія з управління активами - адміністратор пенсійного фонду, що створює передумови для непрозорості діяльності цих структур.

. Відсутність досвіду управління подібними пенсійними фондами у переважної більшості компаній та непрозорість діяльності учасників системи. Цей фактор викликатиме недовіру з боку вкладників.

. Низька відповідальність учасників системи недержавного пенсійного забезпечення. Мова йде про відсутність кримінальної відповідальності для посадових осіб, які будуть причетні до управління активами недержавних пенсійних фондів та адмініструванню фондів. Найстрашніше покарання, якого може зазнати нечистоплотна та непрофесійна компанія - позбавлення ліцензії.

. Проблема відповідальності за ті гроші, які компанії з управління активами отримують від недержавних пенсійних фондів. Товариство з обмеженою відповідальністю несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїми активами. Умовно кажучи, це 300 тис. евро статутного фонду, 200 тис. евро власного капіталу, плюс 25 % від величини статутного фонду - обов'язкові резерви. Водночас, компанія з таким статутним фондом може управляти активами на десятки мільйонів. Враховуючи, що усі адміністративні витрати на діяльність та обслуговування недержавних пенсійних фондів фінансуються з його активів, існує ризик банального «проїдання» коштів такого фонду неефективним керуючим.

Основними проблемами у діяльності недержавних пенсійних фондів як головної ланки НПЗ є:

відсутність диверсифікації ризиків з боку НПФ;

непрозора діяльність суб'єктів недержавної пенсійної системи;

низький рівень менеджменту;

відсутність кримінальної відповідальності для посадових осіб, які будуть причетні до управління активами НПФ.

Дослідивши глибоко це питання, можна сказати що труднощі впровадження недержавного пенсійного страхування пов’язані з відсутністю у нас історичних коренів застосування цього інституту, стабільності економічних відносин, довірливого ставлення населення до реформ в державі. Тому, на шляху до недержавного соціального страхування необхідно буде подолати значний психологічний бар’єр громадян. Також недостатньо охоплене і наукове вивчення даного інституту, відсутня правова база.

Враховуючи нинішню ситуацію пенсійної системи та Пенсійного фонду України в цілому, необхідно впроваджувати нові механізми реформування всієї системи пенсійного забезпечення.

Одним з найважливіших моментів у реформах пенсійних систем є усунення із системи перерозподільних елементів. Вважається, що в найбільш послідовній формі такі реформи впроваджуються завдяки введенню накопичувальної системи, де обсяг пенсійних прав визначається розміром внесків та прийнятим робітником рішенням про інвестування пенсійних заощаджень.

Сьогодні в засобах інформації, науковій літературі та виступах державних і політичних діячів багато уваги приділяється розвитку недержавних пенсійних схем. Проблеми державного пенсійного забезпечення повинні вирішуватись, на погляд авторів, за рахунок зростання особистих заощаджень громадян, які працюють. Для нагромадження коштів на пенсійний період людям протягом наступних десятиліть доведеться більше покладатися на роботодавців і компанії, що займаються наданням фінансових послуг [27, 25].

Як свідчить статистика, кризові явища мали наслідки і для недержавних пенсійних фондів. Тому Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України видала ряд розпоряджень про тимчасові заходи щодо стабілізації діяльності недержавних пенсійних фондів з метою мінімізації наслідків впливу фінансово-економічної кризи, забезпечення стабільності та надійності функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні та захисту інтересів учасників недержавних пенсійних фондів.

Огляд останніх досліджень компанії Price-waterhouseCoopers показує, що кризові явища в пенсійних системах - одна з основних економічних і політичних проблем не тільки в Україні, а й у США та в європейських країнах. За словами представників компанії Allianz Global investors та німецької консалтингової компанії Heubeck Feri, класичні збалансовані портфелі, або портфелі з багатьма різними видами активів, не змогли захистити пенсійні фонди від нинішньої кризи і їх необхідно переглянути. Крім того, експерти погодилися, що необхідно посилити регулювання й адаптувати системи управління ризиками до умов, що постійно змінюються. Значна нестабільність та взаємозв'язок таких умов «виявилися черговими непоміченими досі ризиками, на які потрібно спрямувати належні заходи з управління» [33, 361].

Результати опитування 63 фондів у Європі та США, проведеного консультаційною компанією Bfinance, свідчать, що пенсійні фонди переглядають результати роботи менеджерів та склад портфелів у контексті наслідків кризи: 27% респондентів відповіли, що планують збільшити частку інвестування в нерухоме майно. Фонди розділилися щодо інвестування в акції: 27% планують збільшити частку такого інвестування, а 21% - зменшити, 13% респондентів сподіваються збільшити інвестування в інструменти з фіксованою дохідністю, а 22% - навпаки, скоротити. Лише 8% фондів планують інвестувати більше у хедж-фонди. Понад дві третини опитаних фондів ретельно наглядають за управлінням своїми активами: вони вже включили своїх управляючих активами до переліку компаній, які потребують особливої уваги, або вже перевірили компанії з управління активами [17, 128].

Фінансова криза внесла свої корективи в діяльність недержавних пенсійних фондів. В Україні, зважаючи на всі назрілі проблеми, є гостра потреба у створенні життєздатного та ефективного механізму проведення пенсійної реформи в цілому, яка б охопила всі складові системи: як структуру Пенсійного фонду, так і недержавні пенсійні фонди.

Можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для розв'язання проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалося реалізувати повною мірою. До перешкод, що стоять на шляху ефективного розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення на сучасному етапі, слід віднести наступні:

         низький рівень роз'яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення у суспільстві та недостатність її фінансування. Населення здебільшого є не поінформованим про концепцію пенсійної реформи в Україні та значення у ній системи недержавного пенсійного забезпечення, що гальмує подальший її розвиток;

         низький рівень довіри населення до нового фінансового ринку як споживача його послуг;

         недосконалість нормативно-правової бази з питань НПЗ. Сьогодні існує нагальна потреба в опрацюванні та удосконаленні нормативної бази системи НПЗ, зокрема стосовно повноцінного функціонування у системі НПЗ банків та страхових компаній;

         неефективність системи тарифів оплати послуг адміністратора. Система нарахування винагороди адміністраторам не стимулює якісну роботу з обслуговування учасників НПФ, особливо на етапі виплат. Це робить діяльність з адміністрування економічно непривабливою, що може негативно вплинути на якість та ефективність системи;

         невирішеність питань стосовно оподаткування та надання податкових пільг у системі недержавного пенсійного забезпечення;

         неефективна діяльність фінансового ринку. Досить складною і проблематичною залишається процедура доступу недержавних пенсійних фондів до зовнішніх фінансових ринків, тобто до іноземних інвесторів, про що свідчить те, що в інвестиційних портфелях недержавних пенсійних фондів практично відсутні іноземні цінні папери;

         низький рівень дохідності пенсійних активів;

         недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

         низький фінансовий рівень спроможності громадян брати участь у системі недержавного пенсійного забезпечення;

         обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

         наявність декількох контролюючих органів.

Закон України «Про недержавні пенсійні фонди» визначає недержавний пенсійний фонд як юридичну особу, створену роботодавцем, яка має право провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення. Як вже зазначалося нами вище, недержавні пенсійні фонди можуть бути відкриті (доступні для усіх суб’єктів) або закриті (корпоративні), при чому, останні - як добровільні, так і обов’язкові. Професійні пенсійні системи (пенсійні системи, які формуються за ознакою належності їх суб’єктів до певної професійної групи) можуть реалізовуватись лише через корпоративні пенсійні фонди, які створюватимуться роботодавцем або групою роботодавців з метою додаткового пенсійного забезпечення громадян, які перебували у трудових відносинах з цим роботодавцем за певною професійною ознакою [20, 32].

С. Сивак вважає, що кардинальним вирішенням проблеми пільгових пенсій є їх переведення в систему недержавних пенсійних фондів, які утворюватимуться за професійною ознакою. Це, по-перше, посилить відповідальність роботодавця за створення безпечних умов праці, які б запобігали передчасній професійній непрацездатності працівників і, відповідно, виникненню у них права на пільгове пенсійне забезпечення за його рахунок, і по-друге, звільнить державний Пенсійний фонд від виплат за пільговим пенсійним забезпеченням, що позитивно вплине на рівень забезпечення всіх пенсіонерів, а також дозволить економічно обґрунтувати тарифи страхових внесків окремо для кожної професійної пенсійної системи. Правовою підставою проведення такої реформи є закріплений законодавцем принцип повної відповідальності власника за створення безпечних та нешкідливих умов праці [32, 119-121].

Найбільш проблемним, мабуть, буде пільгове пенсійне забезпечення в тих сферах, де шкідливі та небезпечні рівні професійних ризиків залежать від майбутнього технічного удосконалення і роботодавець об’єктивно не може повністю їх усунути. Можливо відповідальність за пільгове пенсійне забезпечення таких професійних категорій слід передбачити в межах державної пенсійної системи.

Відносини в системі недержавного пенсійного забезпечення мають бути договірними, що передбачає добровільну участь і рівність прав суб’єктів цих відносин. Водночас на корпоративні пенсійні фонди покладатиметься обов’язок виплачувати пільгові пенсії у зв’язку з особливими умовами праці, що передбачає поєднання як добровільної, так і обов’язкової участі роботодавця. Всупереч цьому Закон «Про недержавні пенсійні фонди» не встановлює чітких критеріїв розмежування названих двох форм. Обов’язковість професійного пенсійного страхування повинна передбачатися не в рамках цілої економіки, а лише в певних галузях для працівників окремих професій [24, 308].

Створення недержавних пенсійних фондів потребуватиме певних правових гарантій їх надійності, тобто спроможності відповідати за своїми зобов’язаннями перед учасниками та забезпечувати повну реалізацію пенсійних прав громадян. Першою такою гарантією має стати закріплення на законодавчому рівні правової природи фонду як некомерційної організації. Метою його інвестиційної діяльності має бути не збагачення засновників, а реалізація статутних цілей фонду, тобто фінансування пенсійного забезпечення громадян.

Певною гарантією стало б і нормативно-правове регулювання умов та порядку створення недержавних пенсійних фондів: державна реєстрація як самих фондів, так і пенсійних схем, які ними використовуватимуться, а також ліцензування цього виду діяльності. Процедура реєстрації та ліцензування забезпечить реалізацію функцій державного контролю за створенням та діяльністю фондів, що зменшить можливість правопорушень в системі. Слушні й пропозиції економістів щодо необхідності законодавчого закріплення системи економічних нормативів: розміру статутного фонду, норми страхового резервування коштів, мінімального відсотка вкладення активів у державні цінні папери [32, 119-121].

Важливими гарантіями стабільного функціонування системи НПЗ і діяльності пенсійних фондів зокрема, захисту пенсійних заощаджень мають стати:

         розмежування функцій управління пенсійними фондами, управління активами пенсійного фонду та їхнього зберігання між фінансовими установами, що надають відповідні послуги;

         ліцензування фінансових установ у системі НПЗ спеціально уповноваженими державними органами;

         здійснення зовнішнього моніторингу операцій з активами пенсійного фонду та їхнього обліку банківською установою-зберігачем активів пенсійного фонду;

         створення страхового резерву в структурі активів пенсійного фонду для забезпечення виконання зобов'язань перед вкладниками й учасниками пенсійного фонду;

         розміщення активів пенсійного фонду за принципами диверсифікації, відповідального ставлення до інвестування, надійності, ліквідності та прибутковості такого інвестування;

         проведення регулярних незалежних актуарних оцінювань пенсійних фондів;

         закріплення цілковитової відповідальності фінансових установ, котрі надають пенсійним фондам послуги з недержавного пенсійного забезпечення, усім належним їм майном.

Активи пенсійного фонду складаються з власне пенсійних активів, що формуються за рахунок пенсійних внесків і доходу від їхнього розміщення; коштів для забезпечення діяльності пенсійного фонду, які призначені для покриття адміністративних видатків фонду та формуються за рахунок внесків засновників або юридичних осіб, котрі приєднуються до раніше створеного фонду (платники фонду); призначеного для гарантування виконання фондом своїх пенсійних зобов'язань перед учасниками страхового резерву, який формується з частини доходу від розміщення пенсійних активів і коштів для забезпечення діяльності фонду [4].

Слід передбачити обмеження на інвестиційну діяльність з пенсійними активами. Це має убезпечити пенсійні заощадження від ризикованих операцій і максимально мінімізувати ймовірність їхньої втрати. Слід визначити й перелік об'єктів інвестування, а також вимоги до диверсифікації, тобто обмеження за напрямами й обсягами розміщення пенсійних активів. Вказані обмеження повинні бути спрямовані на закріплення таких правил інвестування пенсійних активів, які забезпечували б гарантований доход за мінімального ризику вкладень [1].

Умови здійснення пенсійних внесків і виплат мають передбачати широкі можливості вибору для вкладників пенсійних фондів. При цьому вкладником може бути і роботодавець - юридична особа, котра сплачує внески на користь своїх працівників, і будь-яка фізична особа, котра сплачує внески на свою користь, на користь своїх батьків, дітей, подружжя.

Нормативна база повинна надавати й роботодавцеві можливості для сплати пенсійних внесків на так звані солідарні пенсійні рахунки, де обліковуються неперсоніфіковані пенсійні накопичення. Відповідно до умов укладеного таким роботодавцем пенсійного контракту з фондом, після настання пенсійних підстав кошти у визначених обсягах із солідарного рахунку переводяться на персональний рахунок працівника такого роботодавця, з якого безпосередньо здійснюються пенсійні виплати. Існування солідарних пенсійних рахунків дозволяє роботодавцеві створювати нові ефективні стимули для працівників, зокрема, через додаткове заохочення у вигляді пенсійних відрахувань на їхню користь (це - важливий інструмент кадрової політики підприємства). Крім того, солідарні рахунки забезпечують додаткову пенсію для працівників похилого віку, котрі не встигають накопичити достатню суму коштів на персональних пенсійних рахунках, проте зробили вагомий внесок у розвиток підприємства. При цьому наявність солідарного рахунку роботодавця не обмежує працівника в самостійній сплаті пенсійних внесків на свою користь. Особливості сплати роботодавцем пенсійних внесків на солідарні й персональні рахунки можуть визначатися пенсійною програмою, що є складовою колективного договору, укладеного роботодавцем зі своїми працівниками [4].

Створення недержавних пенсійних фондів найдоцільніше передбачити у формі неприбуткових юридичних осіб, які за своїми типами поділяються на відкриті, професійні й корпоративні. Критерієм поділу на зазначені типи є коло можливих учасників відповідного фонду за місцем і характером їхньої роботи [31, 159].

Необхідно також більш чітко визначити вимоги до адміністратора пенсійного фонду, компанії з управління активами фонду та його зберігача, порядок їхнього створення та ліцензування, встановити відповідальність за виконання зобов'язань перед пенсійним фондом і його учасниками, порядок ліквідації. Пенсійний фонд будує свої відносини з установами, що надають фінансові послуги, пов'язані з НПЗ, на договірній основі (укладаються відповідно договори про управління пенсійним фондом, управління активами фонду та зберігання його активів). Слід встановити обов'язкове ліцензування діяльності з управління фондом, управління та зберігання активів фонду, окремі вимоги до звітності пенсійного фонду й інших установ, які задіяні в системі НПЗ, а також порядок оприлюднення інформації про їхню діяльність і доступу учасників пенсійного фонду до даних про їхні пенсійні заощадження та діяльність фонду загалом.

Державний нагляд за системою НПЗ доцільно покласти на спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Його має бути створено відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, нагляд за діяльністю компаній з управління та зберігання активів пенсійного фонду мають здійснювати Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку та Національний банк України [29, 166].

У зв'язку з тим, що пенсійні внески є соціально значущими платежами, та з метою уникнення подвійного (подекуди потрійного) оподаткування пенсійних накопичень необхідно запровадити систему податкових пільг для вкладників та учасників пенсійного фонду. Приміром, звільнити від оподаткування пенсійні внески незалежно від того, хто їх робить (для роботодавців - до 25% сукупного оподатковуваного доходу, отриманого працівниками, на користь котрих сплачуються внески; для фізичних осіб - до 25% сукупного оподатковуваного доходу такої особи). При цьому слід реалізувати принцип оподаткування пенсійних виплат учасникам у джерела виплати (це стосується пенсійних фондів, страхових організацій й банківських установ, які здійснюють недержавне пенсійне забезпечення). Також не слід оподатковувати інвестиційний доход, отриманий від розміщення активів пенсійного фонду, та виключити з об'єктів оподаткування податком на додану вартість послуги з управління пенсійним фондом [26, 305].

Підсумувавши вищевикладене можна перерахувати основні недоліки в системі недержавного пенсійного забезпечення.

По-перше це низький рівень обізнаності населення щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення та важливості проведення пенсійної реформи загалом.

По-друге - відсутність довіри до банківської системи та установ банківського типу. Це в свою чергу призводить до того, що певна частка населення зберігає власні заощадження вдома, а не в банківських структурах чи то в накопичувальних фондах, де ці кошти можна було б примножувати, і вони являли б собою потужне джерело інвестицій у вітчизняну економіку.

По-третє - недосконалість правової бази функціонування та розвитку НПФ.

По-четверте - низький рівень стимулювання роботодавця щодо у фінансування недержавних пенсійних програм для своїх працівників.

По-п’яте - низька фінансова спроможність наших громадян. Тобто низький рівень заробітних плат, не завжди задовольняє нагальні потреби людини, не говорячи вже за накопичення на старість.

пенсійний забезпечення страхування регулювання

3.3 Напрямки реформування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Особливо актуальним постає завдання якісного вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення, вирішення якого можливе шляхом:

створення високого рівня довіри до національної системи НПЗ з боку суспільства;

підвищення зацікавленості у недержавних пенсійних програмах з боку роботодавців;

забезпечення професійного управління активами майбутніх пенсіонерів з дохідністю, що перевищує рівень інфляції;

створення умов для становлення недержавних пенсійних фондів як вагомого інвестиційного ресурсу для стратегічно важливих і соціально значущих секторів національної економіки.

Для формування ефективної, надійної системи недержавного пенсійного забезпечення Концепцією подальшого проведення пенсійної реформи від 14 жовтня 2009 року № 1224-р передбачено [ 19, 113-115]:

         розширити напрями інвестування пенсійних активів за наявності сприятливих умов на фондовому ринку та макроекономічної стабільності;

         уніфікувати порядок оцінки пенсійних активів та визначення розміру пенсійних накопичень у системі недержавного пенсійного забезпечення та обов’язковій накопичувальній пенсійній системі, впровадження щоденного розрахунку чистої вартості пенсійних активів та вартості одиниці пенсійних внесків (активів) за єдиною методикою;

         привести програми добровільного пенсійного забезпечення, виконання яких регулюється окремими законодавчими актами, у відповідність з вимогами Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

         визначити послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів як послуги з недержавного пенсійного забезпечення та поширити на них порядок оподаткування, передбачений для аналогічних послуг;

         прирівняти порядок оподаткування пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, до порядку оподаткування пенсії на визначений строк, які виплачуються з недержавного пенсійного фонду;

         сприяти емісії цільових середньо- та довгострокових облігацій внутрішньої державної позики;

         запровадити міжнародні стандарти інвестиційної діяльності та звітності для суб'єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення та механізмів корпоративного управління в системі недержавного пенсійного забезпечення;

         здійснити заходи щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

         уніфікувати структуру, правила та вимоги до функціонування обов’язкової і добровільної складової частини системи накопичувального пенсійного забезпечення;

         активізувати участь роботодавців у системі недержавного пенсійного забезпечення;

         здійснити додаткові заходи щодо захисту коштів учасників системи накопичувального пенсійного забезпечення від знецінення, втрат та інших ризиків з метою посилення довіри населення до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

         забезпечити розроблення та виконання обов’язкових професійних пенсійних програм для окремих категорій осіб, зайнятих на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, з одночасним здійсненням заходів щодо створення роботодавцем безпечних для здоров’я робочих місць, та для тих працівників, яким роботодавець не може забезпечити або не забезпечив безпечних та нешкідливих умов праці.

Цю комплекту системну програму напрацювала Нацкомфінпослуг із залученням міжнародних експертів Світового банку, спрямовану на підвищення якості роботи НПФ та привабливості недержавного пенсійного забезпечення, яку почали втілювати за чотирма основними напрямками:

)підвищення ефективності роботи НПФ;

)підвищення рівня роз’яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об’єднань громадян та юридичних осіб про переваги недержавних пенсійних фондів та їх участі в системі НПЗ;

)посилення рівня державного нагляду в цій сфері;

) вдосконалення законодавчої та нормативної бази системи недержавного пенсійного забезпечення.

Для підвищення ефективності роботи недержавних пенсійних фондів Нацкомфінпослуг разом з іншими державними органами вживатиме заходів щодо розширення фінансового інструментарію, який забезпечує надійність та прийнятну дохідність для інвестування активів цих установ.

Пріоритетними завданнями за цим напрямком є: застосування переваг Закону України «Про акціонерні товариства», яким закріплюються найкраща практика корпоративного управління і міжнародні стандарти, спрямовані на захист прав та законних інтересів інвесторів, насамперед, портфельних (до них належать НПФ), підвищується надійність корпоративних цінних паперів, збільшуються їх різновиди на організованому фондовому ринку України; розробка нового й удосконалення чинного законодавства, що регулює створення та розвиток організаційно оформлених ринків товарних ресурсів (землі, нерухомості, об’єктів комерційної інфраструктури тощо) як обов’язкової умови забезпечення ліквідності об’єктів іпотеки, поширення випусків іпотечних цінних паперів (заставних, іпотечних облігацій, житлових сертифікатів); удосконалення законодавчих та нормативних актів, що визначають умови випуску середньо- і довгострокових державних боргових цінних паперів із плаваючим доходом, які будуть спеціально призначені для інвестування пенсійних коштів.

Водночас передбачається запровадити заходи щодо: удосконалення нормативно-правової бази щодо спрощення порядку проведення валютних операцій компаніями, які здійснюють управління активами інституційних інвесторів, у тому числі НПФ, яке усуне штучні перешкоди на шляху інвестування активів пенсійних фондів в іноземні цінні папери інвестиційного класу; врахування в Державній програмі приватизації вимог РНБО щодо переходу фіскальної до інвестиційної спрямованості приватизації та підтримки за її допомогою фондового ринку; забезпечення якісного, згідно зі світовими стандартами, рейтингування фінансових інструментів та внесення відповідних змін до чинного законодавства.

Покращення ефективності роботи НПФ планується також шляхом підвищення прозорості та якості роботи цих установ й інфраструктури, що їх обслуговує.

Крім того, передбачається вжити заходів щодо: провадження обмежень на інвестування активів НПФ фінансові інструменти їх засновників та афілійованих з ними осіб; конкретизації визначення «інших» активів, в які можуть інвестуватися активи НПФ (такими активами можуть бути лише ті, вартість яких чітко визначена); забезпечення розкриття інформації про реальних власників НПФ, КУА, адміністраторів та зберігачів, що обслуговують пенсійні фонди; посилення повноважень та відповідальності банків-зберігачів за дотримання чинного законодавства при збереженні активів НПФ та операціях із фінансовими інструментами, в які інвестуються ці активи.

Особлива увага приділятиметься вдосконаленню оподаткування операцій у системі НПЗ. Зокрема, плануються такі заходи: звільнення від оподаткування податком на додану вартість діяльності з адміністрування НПФ; забезпечення виконання податковими органами законодавчих норм щодо включення пенсійних внесків до складу податкового кредиту з доходів фізичних осіб та обґрунтування щорічного перерахунку сум; встановлення рівних умов оподаткування пенсійних виплат з пенсійного фонду (одноразово! виплати та виплати на визначений строк); удосконалення оподаткування у процесі інвестування активів недержавних пенсійних фондів в об'єкти нерухомості.

Згідно з другим напрямком підвищення якості діяльності НПФ також передбачає: підвищення рівня роз'яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об'єднань громадян та юридичних осіб про переваги недержавних пенсійних фондів та їх участі в системі НПЗ; роз'яснення необхідності врахування витрат на зазначені заходи в державному і місцевих бюджетах, фінансових планах учасників системи НПЗ; розповсюдження серед населення інформації про переваги НПЗ, порівняно з іншими шляхами довгострокового накопичення (страховими і банківськими продуктами) та надійність отримання додаткових виплат при досягненні пенсійного віку учасниками НПФ; сприяння активізації роботи міністерств, відомств, Фонду держмайна, обласних і місцевих адміністрацій та органів самоврядування щодо залучення роботодавців до пенсійних накопичувальних програм та роз'яснення змісту пенсійної реформи серед працюючого населення, зокрема підприємств державної і комунальної форм власності [35].

Узагальнюючи викладене, вважаю, що найбільше значення для розвитку недержавного пенсійного забезпечення відіграє ухвалення відповідного рамкового закону.

По-перше, це дозволить підвищити рівень пенсійних виплат людям похилого віку. Разом із пенсійними виплатами, що виплачуватимуться з реформованої системи обов'язкового пенсійного страхування, середня пенсія становитиме 55-60% середньої заробітної платні проти нинішніх 32%.

По-друге, сприятиме розвитку фондового ринку.

По-третє сприятиме розвитку страхового бізнесу. Розвиток недержавних пенсійних фондів спричинить значне збільшення попиту на продукти страхового бізнесу, зокрема на страхування життя та на страхування довічної пенсії з установленим періодом, довічної обумовленої пенсії, довічної пенсії подружжя.

По-четверте, приведе до зниження обсягів тіньової економіки. Через пільги в оподаткуванні для учасників і вкладників недержавного пенсійного забезпечення (внески до недержавних пенсійних фондів та одержаний інвестиційний доход не оподатковуються, а оподатковуються лише пенсійні виплати) і обмеження на ці пільги (внески до недержавних пенсійних фондів не повинні перевищувати 25% заробітної плати учасника) учасники недержавного пенсійного забезпечення матимуть додатковий стимул вимагати виплату свого заробітку в офіційному секторі.

По-п'яте, збільшення бюджетних надходжень у майбутньому. Механізм сплати податків збільшить бюджетні надходження шляхом розширення бази оподаткування: пенсійні виплати включатимуть не тільки пенсійні внески, що є доходом громадян чи роботодавців, а, отже, підлягають оподаткуванню в будь-якому випадку, а й інвестиційний доход.

По-шосте, зменшить залежність від зовнішніх запозичень та сформує додаткове джерело довгострокового кредитування економіки. Оскільки кошти недержавного пенсійного забезпечення інвестуються на довгострокову перспективу (коли припустити, що людина розпочинає свою трудову діяльність у 25-річному віці, виходить на пенсію в шістдесят років і живе до 67,9 років, то середня тривалість інвестиції становить приблизно 20 років), вони стануть додатковим стимулом розвитку реального сектору й економічного зростання.

Отже, основна мета ухвалення відповідного рамкового закону - це надання працівникам можливості здійснювати додаткові пенсійні заощадження та отримувати більші пенсійні виплати за рахунок пенсійних накопичень та інвестиційного доходу від їхнього розміщення. Недержавна пенсія має стати додатком до пенсій, що виплачуватимуться з державної солідарної та обов'язкової накопичувальної систем. Це дозволить збільшити співвідношення пенсійних виплат до заробітної плати працівника майже до 60%. НПЗ також надає можливість роботодавцеві додатково заохочувати своїх працівників із допомогою запровадження пенсійних програм і відрахування частини доходу на пенсійні рахунки працівників.

ВИСНОВКИ

Накопичити на безбідну старість, бути упевненим, що не доведеться рахувати копійки, а жити в достатку, бажає кожен. Всі ми прагнемо до оптимальних рішень цієї проблеми. Нажаль, існуюча в Україні система пенсійного забезпечення громадян потребує докорінних змін, оскільки не відповідає сучасним вимогам. З огляду на це високий рівень пенсійного забезпечення в економічно розвинутих країнах став в Україні основою для глибокого дослідження і використання набутого досвіду при удосконаленні нашої пенсійної системи.

Підбиваючи підсумок роботи, потрібно виявити, що проблемами впровадження та розвитку недержавного пенсійного забезпечення займалися Унинець-Ходаківська В., Бойко М., Ковпак Л., Родик В., Базилевич В., Папієв М., Безугла В., Науменкова С. та багато інших.

Узагальнююче вищевикладене, можна відзначити наступне.

Недержавне пенсійне забезпечення мало місце в пенсійному захисті суспільства ще багато років тому у всьому світі, ще до появи солідарної системи, придуманої Отто Фон Бісмарком. Згодом, коли демографічна ситуація в країні могла те дозволити, такі «бісмаркську» систему запровадили і в нас, що призвело до величезних проблем сьогодні, при спробі знову запровадити накопичувальну складову в пенсійному забезпеченні.

Нажаль сьогодні населення України не розуміє, що потрібно самостійно здійснювати добровільні накопичення. Відрахування на майбутню пенсію починають конкурувати з іншими статтями витрат (харчування, одяг, товари тривалого користування, освіта, лікування тощо), які на певних етапах життєвого циклу стають більш нагальними. Тому, разом з стартом пенсійної реформи в 2004 році, з’явилися і супутні проблеми. І якщо країна хоче, щоб пенсійні добровільні внески стали великим вливанням в економіку, ці проблеми повинні нагально вирішуватися, а не перебувати у стадії застою, конкуруючи з політичною та економічною кризою в країні, як це відбувалось в останні 10 років реформування.

Варто донести до людей, що починати накопичувальний період бажано якомога раніше. На Заході, де страхова культура в цілому вище і люди починають думати про пенсію змолоду, вони відкривають свої пенсійні рахунки не пізніше 25-30 років. Час істотно впливає на суму пенсійних виплат, про що багато хто не знає.

Разом з тим законодавча база потребує вдосконалення. В даній роботі було досліджено існуючу законодавчу базу та розглянуто напрями її вдосконалення, які б змогли покращити стан НПЗ у державі в майбутньому. Серед проблем, що розглядались значне місце належить законодавчому врегулюванні на ринку недержавного пенсійного забезпечення не тільки НПФ, а й страхових компаній та банків. Також великою помилкою Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» є окреслення його основних статей, щодо діяльності НПФ, хоча за своєю природою він мав би бути «рамковим».

Відповідно до цього, повного правильного та ефективного законодавства, яке б регулювало функціонування недержавного пенсійного забезпечення в нас на даний момент не має.

Враховуючи аналіз розвитку недержаних пенсійних фондів за 2010-2012рр., можна зробити висновки щодо недостатньої ефективності функціонування НПФ, оскільки за останні роки їх прибутковість зменшилась, щороку деяка кількість НПФ закривається та зменшилась кількість адміністраторів. На мою думку, модель недержавних пенсійних фондів, обрана законодавцями, має виправдати себе і реалізувати своє соціальне призначення. Проте, сьогоднішня ситуація говорить зворотнє: низька якість роз’яснювальної роботи не дає тих результатів розвитку, які очікувались.

Слід зауважити, що в недалекому майбутньому кожному свідомому громадянину необхідно буде зробити власний вибір на користь того чи іншого інституту добровільного страхування. На мій погляд, зараз для нашої країни найбільш прийнятною формою вирішення проблем пенсійного забезпечення - це відкриття для громадян індивідуальних пенсійних програм в страхових компанія. В другому розділі був проведений повний порівняльний аналіз інституцій, що надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення. Так, аналізуючи дані суб’єкти, не можна сказати що НПФ є неефективним, просто в часи економічної кризи та політичної нестабільності НПФ не мають того досвіду, що набули за період своєї діяльності страхові компанії. Вони також не можуть зберігати накопичення в іноземній валюті, а це є великим мінусом для наших громадян, які з початку незалежності навчились відкладати гроші на майбутнє в валюті, прогнозуючи постійне знецінення гривні, що в останні місяці тільки підтверджується.

Хочу зазначити, що НПФ у багатьох країнах світу є одним з основних інструментів для підвищення рівня пенсійного забезпечення населення. Державою прийнято ряд законів, які провадять недержавне пенсійне забезпечення та регулюють роботу недержавних пенсійних фондів. Але цього замало, необхідно вже сьогодні робити реальні кроки, як політичні так і законодавчі, по обов’язковому недержавному пенсійному забезпеченні. Тобто, визначитися, які громадяни вже мають нині накопичувати собі пенсію. І таке рішення має бути прийняте вже зараз, адже процес накопичення довгостроковий, а зобов’язувати усіх громадян накопичувати - не справедливо. Це має проходити зважено та поступово, прозоро та відкрито. Тому, мають бути й відповідна інформаційна та роз’яснювальна діяльність усіх зацікавлених в реформі сторін, яка стосується пенсійних нововведень, проводитися відповідна робота в колективах, громадах, засобах масової інформації.

Світовий досвід показує, що з розвитком недержавного пенсійного забезпечення значно зростає економічний рівень країни, а з ним і впевненість громадян у завтрашньому дні. Проведений аналіз закордонного досвіду функціонування систем недержавних пенсійних виплат дає можливість зробити наступні висновки: у згаданих країнах вдалося створити диверсифікований набір джерел пенсійних виплат, що означає для пересічного громадянина як можливість вибору, так і високий рівень соціальної захищеності, здійснення права на гідну забезпечену старість.

В Україні є суб'єктивні, суто національні причини, які стримують розвиток добровільного пенсійного накопичення, до яких, зокрема, відносяться:

низький рівень роз'яснювальної роботи про зміст і значення накопичувальної пенсійної системи в суспільстві - через відсутність фінансового забезпечення;

суттєве відставання від потреб недержавних пенсійних фондів ринку капіталу;

небажання держави підставити своє плече у забезпеченні пенсійних фондів надійними фінансовими інструментами, наприклад, державними цінними паперами, захищеними від інфляції.

керівники державних підприємств та підприємств корпоративного сектору, що знаходяться під контролем держави, замість того, щоб бути прикладом у запровадженні НПЗ "пасуть задніх", а міністерства і відомства на це ніяк не реагують. Через це державний сектор залишається найпасивнішим учасником пенсійної реформи.

Отже, недержавне пенсійне забезпечення - це надійне забезпечення додатковою пенсією, розмір якої залежить від самого громадянина.

Слід зауважити, що недержавна пенсія не залежить від трудового стажу людини, що вкрай важливо сьогодні для людей, які не мають стажу через відсутність роботи та ріст безробіття. Вона не позбавляє робітника права на отримання належної йому державної пенсії, стаючи таким чином вагомим доповненням до неї. Додаткова пенсія дає громадянам упевненість в майбутньому, оскільки пенсіонер зможе отримувати достатню суму грошей, необхідну для нормального життя. Ще один чинник, особливо актуальний в пострадянській дійсності - гарантія отримання накопичених грошей.

Запровадження недержавного пенсійного забезпечення є одним з основних завдань і важливих кроків реформування системи пенсійного забезпечення України. Створення законодавчих передумов функціонування інститутів додаткового, добровільного пенсійного забезпечення є нагальною вимогою часу та необхідною умовою існування ефективної, соціально справедливої системи відносин у сфері соціального забезпечення населення.

Система НПЗ покликана створити можливості для збереження та примноження коштів вкладників з метою забезпечення отримання ними стабільного доходу після настання пенсійного віку. Перевага НПЗ в тому, що збережені кошти збільшуються за рахунок інвестиційного доходу.

Розвиток недержавного пенсійного забезпечення повинен сприяти:

відновленню довіри населення до національної грошової одиниці;

відновленню довіри до довгострокових накопичувальних інструментів ринку;

зростанню фінансової грамотності та культури населення.

Окрім того, запровадження НПЗ є важливим інструментом створення "довгих грошей", що має значний позитивний вплив на економічне зростання та поліпшення добробуту населення країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.       Конституція України від 28.06.1996 р.// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua/>

.        Загальна декларація прав людини прийнята та проголошена в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Ассамблеї від 10.12.1948р.// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua/>

.        Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” від 09.07.2003 р. № 1058-IV// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua/>

.        Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 09.07.2003 № 1057-IV// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-III// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Закон України «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012 № 5080-VI// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р. № 3480-ІУ // www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 № 448/96-ВР// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 №1576-XII// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV // www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Указ президента України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» від 23.11.2011 № 1070/2011// www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>

.        Бахмач А. Розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні // Вісник пенсійного фонду України. - 2008. - № 3. - С. 12-13.

.        Безугла В.О., Загірняк Д.М., Шаповал Л.П. Соціальне страхування. Навч. Посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 208 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://ebooktime.net>

.        Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: посіб.: - К.: «Олан»,2004. - 312 сКолодно Г. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн: Пер. з польськ. - К., 2002. - 248 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.pravo.vuzlib.org>

.        Геєць В.М. Розгортання фінансово-економічної кризи в Україні у 2009 році: негативні наслідки та засоби іх пом'якшення: наук. - аналіт. доп. / Ред.: В.М. Геєць; Ін-т економіки та прогнозування НАН України. - К., 2009. - 159 с.

.        Ковпак Л. Пенсійна система в Україні та головні напрямки її реформування (1991 - 2009)// Українознавство. - 2010. - №2. - С. 164-167

.        Концепція подальшого проведення пенсійної реформи від 14 жовтня 2009 року № 1224-р // Уряд. кур’єр. - 2009. - № 138. - С. 12-15.

.        Міщенко В.І., Гордієнко В.В. Недержавні пенсійні фонди в системі реформування пенсійної системи України // Фінанси України. - 1997. - №12. - С. 32 - 37.

.        Надточій Б. Три удари по пенсійній реформі - що робити далі?// Україна: аспекти праці. - 2005. - №6. - С. 8-12.

.        Надточій Б., Яценко В. Пенсійне забезпечення в Україні: історичний аспект // Україна: аспекти праці. - 2000. - №1. - С. 8-15.

.        Науменкова С.В. Ринок фінансових послуг - 2010р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://pidruchniki.ws>

.        Нечай А.А. Актуальні питання фінансового права: правові основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чернівці: «Рута», 2004. - 376 с.

.        Папіев М. Уроки пенсійної історії / М. Папієв, О. Ткач [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://pension.ukrinform.ua>.

.        Плиса В.Й. Страхування: Навч.посіб. / В.Й. Плиса.- К.:Каравела, 2006.- 392 с.

.        Ричік Л. Пенсійна реформа та її фінансові наслідки// Україна: аспекти праці. - 2004. - №5. - С.19-26.

.        Родик В.Д. Пенсионная система России: история, проблемы, пути совершенствования// Москва: изд. «Мик». - 2007. - 439 с.

.        Романенко Є.О. Місце та роль державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України в регулюванні діяльності недержавних пенсійних фондів// Економіка і регіон. - 2004. - №1(2). - С.163-166.

.        Сальникова Т. Недержавна пенсія: головне - надійність // Вісник пенсійного фонду України. - 2008. - № 6. - С. 20-21.

.        Сандлер Д. Пенсійне реформування в сучасному світі // Соціальний захист. - 2005. - № 8. - С. 16-20.

.        Сивак С. Організаційно-правові основи недержавного пенсійного забезпечення // Право України. - 1999. - №1. - С. 119-121.

.        Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції» / [авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін.] ; Нац. ін-т стратегічних дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во екон. та з питань європ. інтегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України. - 2004. - 416 с.

.        Ткач О. Пенсійні схеми та перспективи їх застосування недержавними пенсійними фондами в Україні // Ринок цінних паперів. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.- 2008.- № 9.- C.59-71.

.        Унинець-Ходаківська В. П., Костюкевич О. І., Лятамбор О. А. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 392 с.

.        <http://www.farmfond.com.ua> - офіційний сайт ВПФ «Фармацевтичний»

.        www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua/> - офіційний сайт Верховної Ради України

.        www.ukrstat.gov.ua <http://www.ukrstat.gov.ua/> - офіційний сайт Державного комітету статистики України

.        www.nfp.gov.ua <http://www.nfp.gov.ua> - офіційний сайт Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг

.        www.nssmc.gov.ua <http://www.nssmc.gov.ua> - офіційний сайт Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

.        www.uaib.com.ua <http://www.uaib.com.ua> - офіційний сайт Української асоціації інвестиційного бізнесу

.        www.uaapf.com <http://www.uaapf.com> - офіційний сайт Української асоціації адміністрування пенсійних фондів

.        www.uainsur.com <http://www.uainsur.com> - офіційний сайт Ліги страхових організацій України