Особливості перекладу англійських гумористичних виразів українською мовою (на матеріалі іронічного детективу)

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Английский
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    78,69 Кб
  • Опубликовано:
    2013-06-22
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Особливості перекладу англійських гумористичних виразів українською мовою (на матеріалі іронічного детективу)














Особливості перекладу англійських гумористичних виразів українською мовою (на матеріалі іронічного детективу)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ГУМОРУ НА ХУДОЖНІЙ ПЕРЕКЛАД

.1 Місце гумору в межах художнього перекладу

.2 Специфіка іронічного детективу як різновиду масової літератури

.3 Найважливіші функції та засоби вираження гумору в субжанрі іронічного детективу

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРНІ СКЛАДНОЩІ ТА СПЕЦИФІКА ВІДТВОРЕННЯ ГУМОРУ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ

.1 Основні шляхи збереження іронії у перекладі

.2 Складнощі відтворення комічного при перекладі

.3 Аналіз шляхів відтворення гумору при перекладі англомовних іронічних детективів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Масова культура є невідємною складовою сучасного життя. Вона має достатньо давню історію, власні традиції форми і жанри. Одним з таких жанрів є детектив - відгалуження пригодницької літератури, сюжети творів якого «присвячені розкриттю загадкових злочинів за допомогою логічного аналізу фактів. Основний конфлікт детективу проявляється як зіткнення справедливості з беззаконням й завершується перемогою справедливості» [8, с. 143].

Детективний роман чи оповідання є цілком самодостатнім літературним жанром, хоч діапазон його оцінок був доволі різноманітним - від повної негації, зневаги, вїдливого висміювання, пародіювання, недбалого прийняття як способу марнувати час у вагоні або черзі - аж до захопленого колекціонування читачами книжок детективного характеру і далі - до теоретичних досліджень, у яких на високому науковому рівні вивчають феномен цього літературного жанру.

Багатошаровість і суперечливість сьогодення внесли серйозні корективи в структурну матрицю детектива. Універсум сучасного детективного роману, часто відзначений убогістю і стертістю сюжетних ходів, відображає клаптеву зовнішність культури, трафарети побуту, стилістичну різноголосицю. «Жанрове очікування» масового читача задовольняється сьогодні численними детективними серіями [72].

Епоха постмодерну, яка декларує ідею множинності істини, поставила під питання сам факт можливості подальшого розвитку жанру детективу в його класичному варіанті. Детектив почав відсуватися на периферію сучасної формули, поступаючись місцем трилеру. Проте в кінці минулого століття детектив знову рішуче заявляє про себе, виступаючи на цей раз у вигляді свого атипового різновиду - іронічного детективу, який сьогодні можна з упевненістю називати одним з фаворитів формульної літератури [61, с. 411]. Дійсно, сьогоднішня кількість видань іронічних детективів А. Бредлі, І. Хмерелевської, Ф. Дара змушують задатися питанням про причини популярності саме цього субжанру. Серед науковців, які присвятили свою діяльність дослідженню іронічного детективу можна виділити В. Березіна [6], М. Кронгауза [38], Н. Суслову [61], О. Улибіну [66] тощо.

З перекладознавчої точки зору, іронічний детектив, насамперед, вартий уваги завдяки насиченості гумористичними засобами. За цих умов особливого значення набуває, зокрема, вивчення специфіки створення та адекватного перекладу гумористичного ефекту детективного тексту, що сприяє збереженню комунікативної інтенції автора активізувати почуття гумору як реакцію читача на прочитане.

Дослідження дійсних особливостей гумору в контексті міжкультурної специфіки та його псевдоособливостей, симульованих непорозуміннями в результаті збоїв комунікації, має водночас загальнотеоретичне та практичне значення. При цьому необхідно поєднати досягнення філософських (теоретичне вивчення комічного) та філологічних (звязок мови та культури в цілому, та теорія перекладу зокрема) дисциплін. Закономірностям вивчення механізмів продукування гумору як досить поширеного явища комунікації присвячено роботи вітчизняних і зарубіжних авторів, у яких, зокрема, наведено загальний опис та типологічні особливості комічних текстів (В. Дмитренко [21], В. Пропп [56]), аналіз специфіки прагматичного спрямування та ефективності реалізації впливової функції гумористичних текстів (П. Меджис [83], Т. Вітч [90]), результати вивчення їхньої фонетичних, лексико-граматичних, стилістичних та структурних особливостей (А. Леськів [42], О. Шонь [74], O. Месропова [84]) тощо.

Велике значення для розуміння особливостей відтворення гумору при перекладі мають праці М. Баландіної [3], С. Беркнера [7], Н. Галь [18], І. Столярової [60], Є. Ульянова [65], Д. Чяро [78], А. Лібольда [82], Д. Нільсена [86], Д. Рафаельсона-Веста [88], К. Воллеса [98] тощо. Безпосередньо проблеми незапланованого виникнення комічного ефекту в перекладі торкаються Л. Баранова та Ч. Цинь [4].

Разом з тим, перекладознавча наука ще не має на сьогоднішній день у своєму розпорядженні досить повних теоретичних уявлень про характер і особливості актуалізації гумористичного ефекту текстів англомовних іронічних детективів, зумовлених їхнім комунікативно-прагматичним потенціалом та сферою вживання, які здатні впливати на процес перекладу. Звідси й випливає актуальність дослідження особливостей відтворення гумору при перекладі англомовних іронічних детективів. Актуальність теми визначається й тим, що в нашій країні, наразі, професійний переклад творів цього різновиду детективного жанру перебуває у процесі становлення.

Мета роботи - проаналізувати особливості відтворення гумору на матеріалі текстів англомовних іронічних детективів та їх перекладів.

Мета дослідження зумовлює обґрунтування таких завдань:

·Розглянути місце гумору в межах художнього перекладу.

·Дослідити основні особливості субжанру іронічного детективу у контексті масової літератури.

·Визначити найважливіші функції та засоби вираження гумору в сучасних іронічних детективах.

·Виявити складнощі відтворення комічного при перекладі.

·Проаналізувати особливості відтворення гумору при перекладі англомовних іронічних детективів.

Обєкт дослідження - засоби творення гумору в текстах англомовних іронічних детективів.

Предмет дослідження - особливості відтворення гумору при перекладі англомовних іронічних детективів.

Матеріалом дослідження слугував роман канадського письменника А. Бредлі «Солодкість на шкуринці пирога» (The Sweetness at the Bottom of the Pie) та його російськомовний переклад С. Абовської.

Під час дослідження застосовувалися такі методи: лінгвістичного спостереження для виявлення функціональних, структурних і семантичних ознак гумористичних засобів; графічної інтерпретації при дослідженні взаємодії мовних засобів у реалізації гумористичного ефекту та узагальнення частотних показників способів їхнього перекладу; метод зіставлення для реєстрації спільних та відмінних мовних засобів у мові оригіналу та перекладу; метод дескриптивного перекладознавчого аналізу для встановлення способів перекладу та умов їх застосування.

Теоретична новизна дослідження полягає в систематизації уявлень стосовно специфіки іронічного детективу як субжанру літератури і особливостей його перекладу українською та російською мовами, зокрема шляхів відтворення гумору.

Практичне значення роботи - результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення даної теми. Результати роботи можна застосовувати при створенні навчальних посібників, написанні курсових і дипломних робіт; вони можуть бути корисні перекладачам-практикам.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри перекладознавства та прикладної лінгвістики, Херсонського державного університету. Змістовні положення роботи ввійшли до наукової статті «Особливості відтворення гумору при перекладі», що була опублікована у збірнику «Магістерські студії» (Херсон, 2013).

Структура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел й ілюстративного матеріалу.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ГУМОРУ НА ХУДОЖНІЙ ПЕРЕКЛАД

.1 Місце гумору в межах художнього перекладу

Оскільки метою нашої роботи є розгляд елементів гумору в перекладі літературного твору, а саме іронічних детективів, то, на наш погляд, варто зупинитися на особливостях і можливостях даного виду перекладу. Якщо взяти переклад в його найбільш загальному визначенні - то це процес передачі тексту певного змісту з однієї мови на іншу; однак, стосовно до художнього перекладу, даної формулювання явно недостатньо. По-перше, існує принципова відмінність між прагматичним і художнім перекладом, яка, за словами німецького перекладознавця К. Райс, виражається в наступному: «У прагматичних текстах мова, в першу чергу, є засобом комунікації і засобом передачі інформації, тоді як в текстах художньої прози чи поезії, крім того, служить засобом художнього втілення і носієм естетичної значущості твору» [57, с. 210].

По-друге, саме поняття змісту в художній літературі є набагато складнішим, ніж у науковій літературі або діловому стилі. За словами А. Федорова, художній текст має таку особливу ​​«смислову ємність», яка охоплює не лише речовинно-логічну та ідейно-пізнавальну сторони висловлювання, але і його емоційну насиченість, здатність впливати одночасно і на розум, і на почуття читача. Причому, відзначає дослідник, ця здатність, як правило, полягає не в речовинно-логічному значенні слова, що має більш-менш точну відповідність у словнику іншої мови, а в певному стилістичному відтінку або у формі розташування слів чи в характері їх поєднання за змістом - інакше кажучи, у всьому тому, що називають «емоційним ореолом слова» [67, с. 246-248].

Цю думку можна продовжити висловлюванням Р. Джваршейшвілі, який вважає, що в художній мові, поряд з логічним існує щось, що не зводиться до цього останнього. Таким чином, підсумовує він, в процесі художнього перекладу на передній план виходить не перетин логічного змісту слів (хоча, без передачі логічного змісту переклад був би неможливий), а перенесення того периферійного змісту, який створює даний художній твір. Іншими словами, особливість художнього перекладу полягає в тому, що він має справу з мовою в її комунікативній функції, але перш за все - з мовою, яка виступає в естетичній функції [19].

По-третє, твори художньої літератури будь-якої мови звернені, в першу чергу, до людей, для яких ця мова є рідною, і несуть в собі реалії, поняття і культурний фон іншої країни та іншого народу, що представляє певні труднощі для перекладача. У той же час, багато художніх творів мають також і загальнолюдську цінність, і тому, цілком закономірно, що вони перекладаються іншими мовами. Виходячи з цього, П. Топер називає художній переклад витвором мистецтва особливого роду, а перекладача - митцем особливого роду, який існує зі своїм мистецтвом на прикордонній смузі зіткнення двох культур [64]. Тому, загальновідома думка, що перекладачі працюють з іноземними словами, є лише частково вірною, оскільки вони одночасно працюють з ідеями. А перекладачі художнього тексту ще й задіяні з цілими культурами, відзначає К. Лендерс [81, c.72].

Природно, що як творчий акт мови художній переклад не можна звести до якогось єдиного максимально формалізованого поняття, і кожен перекладач, у свою чергу, визначає суть художнього перекладу по-своєму, підкреслюючи найбільш важливі сторони цього процесу. Так, за словами Л. Мкртчяна [50, с. 177], художній переклад є перетворення оригіналу іншою, зацікавленою в оригіналі мовою, це створення на основі зацікавленої мови нової єдності змісту і форми». Під мовою автор розуміє літературу і культуру іншого народу [50].

Н. Любімов називає художній переклад мистецтвом, плодом творчості, несумісним з буквалістичним ремеслом, і заявляє, що перекладач обовязково повинен бути наділений письменницьким талантом. Цей особливий характер перекладацької діяльності, що важко піддається формалізації і абстрактному моделюванню в різних дослідницьких схемах, добре проглядається, наприклад, в англійській термінології, що робить акцент саме на творчому характері процесу: поряд з literary translation вживаються терміни artistic translation, creative translation [45, с. 7].

За класифікацією К. Райс, усі художні твори відносяться до текстів, орієнтованих на форму, і ця властивість повністю зумовлює подальші вимоги до їхнього перекладу. Такі тексти, продовжує дослідниця, несуть певний зміст, проте вони майже повністю втрачають свій специфічний характер, якщо при перекладі не зберігається зовнішня і внутрішня форма, обумовлена ​​нормами поетики, стилем або художніми намірами автора. Таким чином, у даному випадку інваріантність на рівні плану змісту відступає на другий план і поступається головним місцем аналогії форми, що вимагає еквівалентності естетичного впливу [57].

В. Коміcаров стверджує, що «художнім перекладом називається вид перекладацької діяльності, основне завдання якого полягає в породженні на МП мовного твору, здатного надавати художньо-естетичний вплив на читача». Іншими словами, завданням перекладу художнього твору буде створення адекватних образів, що викликають у читача перекладу ті ж емоції і асоціації. Якщо ж врахувати той факт, що родзинка мови літературного твору в найбільшій мірі проявляється в стилістичних відтінках і тональностях оригінального тексту, то вимоги до процесу перекладу художнього твору найкращим чином відображає наступна цитата: «перекладач повинен передати не лише думку в окремих загальних рисах, але і нюанси думки» [37, с. 95].

Саме тому, коли дотримано перераховані умови, хороший художній переклад сприймається читачем вже навіть не як переклад, а майже як текст рідною мовою. Переклад стає невідємною частиною іншої літератури, його читають, переказують і цитують мовою перекладу [79, с. 176]. Цілком може трапитися і так, що оригінальний твір давно забутий, а його переклад читають і перечитують. Водночас це накладає на перекладача і особливу відповідальність.

Таким чином, центральним питанням теорії художнього перекладу є можливість створення такого твору, який максимально наближався б до ідейної та художньої суті оригіналу, читався як оригінальний твір і разом з тим зберігав риси своєї національної своєрідності, стиль твору і індивідуальний стиль автора.

Взагалі, на думку Е. Честермана, художній переклад цікавий ще й тим, що вся історія теорії перекладу бере свій початок саме з нього - адже першими перекладачами були ні хто інші як письменники, які намагаються передати іншомовні шедеври літератури і поезії для своїх співвітчизників. Цілком закономірно, що переклад, як і будь-яка інша творчість, не уникнув впливу різних напрямків, традицій і уявлень про те, як треба перекладати («word for word - closely - literally - in a source-oriented way - produce a semantic translation - produce a documentary translation»), що, відповідно, безпосередньо відбивалося на художніх перекладах різних періодів [77, с. 7.]. Можна сказати, що методом проб і помилок теорія художнього перекладу розвивалася немов по спіралі: від буквального до абсолютно вільного, потім до проміжного і знову - до буквального і вільного перекладу.

З усього вищевикладеного стає ясно, що художній переклад в рівній мірі факт як мовний, так і літературний. Для такого перекладу, за визначенням В. Комісарова [36, с. 95], є типовими відхилення від максимально можливої ​​смислової точності з метою забезпечення більшої художності перекладу. Проблема полягає ще й у тому, що в більшості випадків ВМ і МП значно відрізняються за своєю внутрішньою структуро, тому розбіжності двох мов незмінно викликають необхідність використання якісно різноманітних міжмовних перетворень - граматичних трансформацій [5, с. 190]. У цілому ж, максимальна ефективність при виконанні художнього перекладу може бути досягнута лише завдяки комплексному підходу, де будуть враховані лінгвістичний, культурологічний, історичний, філософський та інші складові аспекти.

Одного лише знання двох мов і порівняння текстів перекладу та оригіналу для критики художнього перекладу недостатньо. «Вже давним-давно зрозуміло, - пише П. Топер, - що навіть на мікрорівні збіг мовних або семантичних елементів - не більш ніж одне з можливих рішень і ні в якому разі не закономірність» [64]. Дослідник вважає, що в системі аксіологічних координат будь-якого мистецтва - в тому числі мистецтва художнього перекладу - точні вимірювання можливі лише на найнижчому, попередньому етапі критичної оцінки. І будь-яка критична оцінка, додає він, може бути спростована іншою критичною оцінкою, так само як і будь-який переклад може бути «спростований» іншим, навіть не обовязково більш довершеним перекладом, а просто - іншим [64].

Що стосується питання неперекладності в художньому перекладі, то, на наш погляд, на нього добре відповідає А. Швейцер, який вважає, що подібно до того, як повна еквівалентність представляє собою відому ідеалізацію реальної перекладацької практики, так і повна перекладність художнього тексту є далеко не завжди досяжним ідеалом. Іншими словами, принципова перекладність за А. Швейцером допускає відомі втрати, виходячи з того, що ці втрати стосуються лише другорядних і менш суттєвих елементів тексту, і припускає обовязкове збереження його головних функціональних домінант. Саме в цьому дослідник бачить один з провідних принципів художнього перекладу [75, c. 110].

Те ж саме можна сказати і про класичне поняття адекватності перекладу, що займає одне з центральних місць у перекладацькій теорії і практиці. С. Беркнер визнає, що художній переклад є по своїй суті мовною творчістю, і тому його адекватність погано піддається аналізу [7, с. 24]. Така думку, на наш погляд, абсолютно правомірна - адже, якщо зміст художнього твору ще якось можна оцінити за якимись формальними ознаками, то вже емоційний вплив перекладу на читача не піддається ніякому кількісному вимірові.

Розглядаючи збереження і передачу гумору в іншомовному тексті (тобто вірне транскодування авторської інтенції на МП), наше дослідження, таким чином, тісно торкається питання прагматики перекладу. Тому, вважаємо за доцільне, зупинитися на стислому огляді цього питання. Отже, будь-який переклад можна умовно розглядати з трьох точок зору: семантико-смислової (що саме сказано і що під цим мається на увазі), стилістичної (як сказано і що сказано, які стилістичні прийоми при цьому використано), і. нарешті, прагматичної (навіщо сказано те, що сказано, на яку реакцію розраховував автор твору).

Характер прагматичного наміру тексту, згідно В. Комісарову, обумовлюється трьома основними факторами:

. зміст висловлювання (наприклад, реакція на звістку про смерть буде іншою, ніж звістка про виграш в лотерею);

. характер складових висловлювання знаків, оскільки одне й те саме повідомлення може бути по-різному оформлено;

. прагматичний вплив залежить також і від рецептора (звістка про смерть буде сприйнято близькими інакше, ніж сторонніми людьми) [36].

З усього цього випливає, відзначає В. Комісаров, що прагматичний вплив, обумовлений змістом і формою висловлювання, може реалізуватися не повністю або взагалі не реалізуватися по відношенню до якогось типу рецептора [36, с. 152]. Аналіз змісту і форми тексту дозволяє визначити цей потенціал, але це ще не визначає характер реального впливу тексту на різних рецепторів. Оскільки будь-яке висловлювання проводиться з метою отримати певний комунікативний ефект, то прагматичний потенціал складає найважливішу частину змісту висловлювання. Тому при перекладі тексту перекладачеві необхідно піклуватися про досягнення бажаного впливу на рецептора, відтворюючи або видозмінюючи прагматичний потенціал тексту. Про це також писав Ю. Найда, розмежовуючи два види еквівалентності: формальну і динамічну, де формальна «орієнтована на оригінал». а динамічна, відповідно, «на реакцію Рецептора» з прагненням забезпечити рівність сприйняття читачем перекладу. Подібний прийом припускає адаптацію лексики та граматики з метою забезпечити звучання перекладу так, ніби «автор написав на іншій мові» [85, с. 58].

Зрозуміло, що в залежності від різних груп текстів градація прагматичних відносин буде відповідно варіюватися. Найбільш легко передається прагматична спрямованість текстів, що мають однаковий прагматичний інтерес для читачів перекладу (наприклад, науково-технічна література). Що ж стосується художніх творів, зокрема іронічних детективів, то тут прагматика передається вже з істотними обмеженнями, оскільки цей тип тексту орієнтований на вихідного рецептора. І, нарешті, оригінали, які спрямовані на членів певного мовного колективу і не мають ніякого відношення до рецепторів перекладу (законодавчі документи, суспільно-політична та економічна періодика тощо) взагалі не можуть бути передані прагматично адекватно. Мова тут йде не про якість перекладу, а лише про однакові реакції читачів оригіналу й перекладу [36, с. 106].

Взагалі, досягнення такої рівності реакцій читача не є обовязковою метою будь-якого перекладу, а в деяких випадках вона попросту принципово недосяжна. У сучасному перекладознавстві існує напрямок, що повністю звільняє перекладача від орієнтації на прагматику оригіналу - теорія Скопос. Прихильники цієї концепції, наприклад Г. Вермеер, вважають, що єдине завдання перекладача полягає у створенні такого тексту, який забезпечував би досягнення мети, поставленої замовником, в чиїх інтересах виконується переклад. Тому, перекладач, добре представляє, якими засобами ця мета може бути досягнута в іншій культурі, створює новий текст без озирання на оригінал, що відображає ситуацію, де переклад може бути схожим, а може істотно відрізнятися від оригіналу завдяки мети перекладу, що визначає перекладацьку ситуацію [91].

Таким чином, ми підійшли до питання, що нас цікавить найбільше - як саме гумор чи комічний елемент функціонують у перекладі, у тому числі при відтворенні іронічних детективів.

За твердженням К. Воллеса, з усіх похідних мови гумор найбільш культурно і ситуаційно специфічний [92, c. 75], що становить великі труднощі для його вторинного тлумачення і перекладу. Д. Рафаельсон-Вест наводить, як приклад, сатиру, яка насміхається над речами, які можуть бути святинями (або політично, соціально, етично і т.д. важливими) у вихідній культурі [88]. Гумор в очах реципієнта завжди субєктивний - комусь смішно, а комусь ні. Внаслідок цього, комічний компонент тексту (зокрема, такі форми гумору як іронія і сатира) може легко вислизнути від перекладача і залишитися просто нерозпізнаним у силу особливостей своєї структури. На додачу, самі системи мов абсолютно різні - там, де структура однієї мови надає безмежні можливості для комічного варіювання, інша мова залишається безсилою. І, нарешті, сам характер гумору полягає не стільки в думці, скільки в її формі (кожен, хто коли-небудь намагався пояснити жарт іншому, знайомий з цим феноменом - без належної форми гумор припиняє своє існування). Тому, коли в загальній теорії перекладу величезна увага приділяється інформативному змістові тексту і його адекватному перенесенню на мову перекладу (за словами Ю. Найди: «Все, що сказано на одній мові, може бути сказано і на іншій, у випадку, якщо форма не є безумовною та обовязковою частиною висловлювання» [85, c. 4]), у нашому випадку саме умова форми гратиме ключове і вирішальне значення.

Переклад, як зазначає К. Воллес, представляє собою ідеальну можливість близького вивчення функцій і технік гумористичного компонента тексту, оскільки в процесі перекладу перекладач зобовязаний ідентифікувати, яким способом була створена та чи інша комічна ситуація, які прийоми були використані автором, і на яку реакцію слухача гумор розраховується [92, c. 75]. Таким чином, на думку А. Лібольда, переклад гумору передбачає скрупульозне декодування комічного елемента в рамках оригінального контексту, його перенесення в інший лінгвістичний та культурний простір, і, нарешті, його одягнення в нову мовну форму, яка, у свою чергу, повинна успішно відтворити намір оригінальної вихідної фрази і викликати відповідну реакцію у читацької аудиторії [82].

Д. Рафаельсон-Вест поділяє гумор на три основні групи, в залежності від критерію потенційної перекладності [88]:

. універсальний (universal);

. заснований на компоненті вихідної культури (culture based);

. лінгвістичний (linguistic).

Першу групу, умовно названу «універсальним гумором», виділяють як таку, що створює найменше труднощів у перекладацькій роботі. Даний тип гумору, як правило, зрозумілий і легко розпізнається незалежно від приналежності до того чи іншого культурного середовища / мовної групи, оскільки в його основі лежать загальнолюдські, універсальні реалії і він, як правило, ґрунтується на комізмі ситуації. Прикладами можуть слугувати жарти про чоловіків і дружин, дотепні висловлювання дітей, жарти про роботу і начальство тощо. Ситуативний або універсальний тип гумору без особливих втрат може бути перенесений у чуже лінгвістичне середовище.

Третю групу класифікації гумору представляє собою лінгвістичний гумор. Даний підвид вже по самій своїй структурі є найбільш складним для декодування на іншу мову, оскільки будується на грі слів, яку, на жаль, найчастіше визначають такою, яка «не перекладається» [88].

Існують три можливі шляхи, якими може керуватися перекладач при відтворенні гумору:

. Повністю виключити жарт з тексту перекладу (що може негативно позначитися на змісті тексту, проте, в деяких випадках, є виправданим).

. Залишити жарт, але перекласти його буквально (комічний елемент буде втрачено, але збережено вихідну інформацію) - тут може бути використана виноска перекладача з детальним поясненням жарту у вихідній культурі, особливо, якщо гумор є важливим компонентом тексту;

. Перекладач може «адаптувати» жарт в мову перекладу, створивши в тексті атмосферу, схожу на вихідну.

Цілком закономірно, що всі три перераховані вище можливості перекладу гумору завжди залежать від конкретної ситуації, і тому універсального рецепту роботи з перекладом гумору не існує. В кожному одиничному випадку перекладач приймає рішення, ґрунтуючись на професійному досвіді й чутті. Можна також відзначити, що в разі перекладу гумору досить широко застосовуються принципи теорії Скопос, відомої саме своєю функціональною спрямованістю. У випадках, коли складно знайти прямий еквівалент, Скопос-теорія робить можливим більш креативний підхід до перекладу. Більш детально специфіку відтворення гумору при перекладі ми розглянемо у другому розділі нашого дослідження.

.2 Специфіка іронічного детективу як різновиду масової літератури

гумор переклад англомовний іронічний детектив

Детектив відноситься до такого різновиду літератури, який довгий час залишався без уваги серйозної критики. Літературознавча енциклопедія трактує детектив як «різновид пригодницької літератури, що належить до паралітератури. Це передусім прозові твори, зовнішній сюжет яких послідовно розкриває певну заплутану таємницю, повязану зі злочином та його розслідуванням, а внутрішній є когнітивною історією розвязання логічної задачі» [43, c. 271]. Як бачимо, приналежність до пригодницької літератури зумовлює наявність таємниці в сюжеті детективу.

Протягом довгого часу серед літературознавців була поширена думка стосовно меншовартості художніх творів, розрахованих на пересічного читача. На периферії перебувала й проблема дослідження жанрової специфіки детективної літератури. Жанрово-лінгвістична природа детективу та особливості його перекладу стали предметом дослідження Л. Дученко [22], О. Хан [70].

Останнім часом відбувається різнобічне дослідження особливостей детективного жанру. Так, А. Брітіков [11] аналізує місце детективу в контексті пригодницьких жанрів 20-30-х рр. ХХ ст., А. Вуліс [16] висвітлює окремі аспекти поетики детективу, Є. Канчуков [29] висвітлює вплив детективу на моральне виховання дітей, М. Можейко [51] аналізує особливості детективу в добу постмодерну, В. Мельник [48] досліджує пізнавально-евристичне значення художньої літератури детективного жанру, зокрема, в процесі підготовки військових юристів та судових психологів, Т. Кестхей [33] висвітлює моделі внутрішньої будови детективних творів, С. Жижек [23] порівнює детектив і модерністський роман а також роботу сищика й психоаналітика, Б. Лепешко [41] аналізує взаємозвязок формально-логічних теорій з практикою детективного жанру, Я. Маркулан [47] вивчає морфологію детективу, Дж. Кавелті [27] визначає найпоширеніші літературні формули й пропонує техніку їх аналізу, яка стала основою аналізу явищ масової культури.

Звертаючись до вивчення детективного жанру, варто зазначити, що дослідження його розвитку і проблематики, особливостей стилю, композиції, проблем перекладу у вітчизняному літературознавстві зокрема та перекладознавстві загалом не отримали достатнього висвітлення. У свідомості читачів і критиків детектив був повязаний з масовою «розважальною» літературою, якій приписувались шаблонність сюжетів, безідейність, низький художній рівень. Лише після певного перегляду уявлень про детектив критики визнали його як самостійний жанр літератури.

На думку Е. Кардіна, детективна література відзначається простотою мови, що пояснюється особливістю цього жанру - статичністю його героїв [32, с. 263]. З огляду на те, що герої детективу не змінюються, не еволюціонують, немає потреби описувати внутрішній світ персонажу. Саме тому для зображення дійових осіб автори використовують нейтральні стилістичні засоби - епітети, порівняння, метафори.

Розвиток детективної літератури в Європі і США в XIX ст. повязаний з творчістю Е. Габрі (Франція), У. Коллінза (Англія), А. Грін (США) і А. Конан Дойла (Англія). Подальший розвиток детективного жанру дозволив класифікувати детективний жанр за низкою ознак. Так, Т. Кестхейі в книзі «Анатомія детектива» наводить досить ґрунтовну класифікацію детективів, яка виглядає наступним чином:

детектив-загадка і завдання (Конан-Дойль),

«історичний детектив» (Джон Д. Карр),

«соціальний детектив» (Д. Сейерс),

«поліцейська історія» (Едгар Уоллес),

«реалістичний детектив» (Е.С. Гарднер),

«натуралістичний детектив» (С. Дешіл Хемметт),

«літературний детектив» (Жорж Сіменон) [33].

Деякі критики виділяють ще «метафізичний детектив», або пародію на детективне оповідання [62, с. 24]. А. Мазін запропонував таку класифікацію:

) класичний детектив (Агата Крісті, Честертон, Конан Дойл, Карр та ін.), типова особливість якого - загадковість: є труп, є місце, де його виявили, і є сищик, який повинен встановити вбивцю;

) «крутий» детектив (Хеммет, Стаут, Маклін, А. Бушков, Ю. Латиніна, Барковський-Ізмайлов). У типовому «крутому» детективі пошук вбивці є для героя не предметом інтелектуальної гри, а єдиним способом вижити. Підвиди цього детектива:

детектив-бойовик, трилер (Чейз), акцент робиться не на розплутуванні злочину, а на самому процесі стрільби і мордобою;

поліцейський бойовик (Г. Макдональд, А. Кивінов «Менти»), характерна ознака якого - детальний опис механізму роботи відповідних служб;

політичний детектив (Сідні Шелдон, Данило Корецький, Ю. Латиніна) - розкриття механізмів роботи державних служб, фінансистів та ін.;

) жіночий детектив (А. Маринина, П. Дашкова, Д. Донцова, Т. Устинова та ін.) Головний герой - жінка або чоловік з характером і психологією жінки. Різновид цього роду детектива - жіночий іронічний детектив (Д. Донцова);

) містичний детектив (Дін Кунц, Стівен Кінг, Філіп Дік), підвиди якого:

історичний містичний детектив (Умберто Еко «Імя Рози»);

«страшилка» (Стівен Кінг);

фантастичний детектив (С. Лукяненко, Ю. Латиніна, А. Бушков) [46].

Деякі літературознавці, які виступають за дотримання і збереження традицій класичного детектива, вважають, що «використання таких визначень, як «крутий детектив», «іронічний детектив» і т.п., тільки заплутує проблему - «іронічний детектив так само далекий від детектива, як «соціалістичний гуманізм» від гуманного ставлення до людей. Якщо ми погоджуємося обговорювати що-небудь, вживаючи терміни такого роду, - пише М. Вольський, - ми повинні бути готові до того, що результат суперечки уже вирішений: ми нічого не зможемо ні пояснити, ні довести людині, що вважає «іронічний детектив» детективом» [15].

Тим не менш, можна стверджувати, що зараз іронічний детектив є одним з атипових різновидів жанру детективу. Детективне розслідування в іронічному детективі описується з гумористичної точки зору, як правило, розповідь ведеться від першої або другої особи. Найчастіше твори, написані в такому ключі, пародіюють штампи детективного роману. На ранніх стадіях побутування іронічного детективу визначення «іронічний» часто виконувало функцію «лакування дійсності»: недбало вибудуваний, слабкий в усіх відношеннях детектив можна було таким чином подати як якусь пародію, травестію серйозного жанру.

Наведемо кілька авторів, яких по праву можна вважати основоположниками жанру іронічного детективу: французькі письменники Гастон Леру і його роман «Зачароване крісло» [26], Шарль Ексбрайя «Алібі на вибір», «Брехуха» [26]; англійська письменниця Джорджетто Хейер з романом «Фатальне кільце»; угорський письменник Пол Говард (Єні рейт) [26], якому належать такі романи: «Таємниця алмазного берега», «Три мушкетери в Африці», «Бабине літо ведмежатника», «Золотий автомобіль» тощо.

Жанр іронічного детективу зявився на пострадянському просторі відносно недавно. Він прийшов у країни СНД разом з імям польської письменниці Іоанни Хмельовської. Парадоксально, що вона була відома радянському читачеві давно, але довгий час у неї не було епігонів. Дуже цікавим є і те, що саме з польських текстів вітчизняна масова література наслідувала традиції іронічного детективу, а не з книг Сан-Антоніо, іншого основоположника жанру. «Польща, у сприйнятті читача середніх років, була, звичайно, закордонною країною, але «нашою» - героїні Хмельовської подорожували по світу, наче «за себе і за ту дівчину», тобто для героїні польського детектива подорож було природною, а ось для радянського міліціонера - аж ніяк» [6].

Справжній іронічний детектив зявився на пострадянському просторі лише в кінці 1990-х рр. і повязаний, в першу чергу, з імям Дарї Донцової. Його системоутворююча риса полягає в тому, що розповідь ведеться від першої особи і, з точки зору читача, розкручений PR-образ письменниці збігається з образом героїні [6]. Серед українських авторів можна виділити Л. Вороніну, І. Кідрука, В. Лапікура, братів Капранових, М. Бриниха, М. Кононенко, Любко Дереша

«Масова література відтворює образ правильного світу. Образ неправильного світу міститься в текстах жорстоких романсів і маргінальної літературі - блатному фольклорі, міських романсах, дівочих альбомах тощо. Іронічний детектив, пік популярності якого спостерігається в даний час, будує дещо інакший простір, який займає проміжне положення між образами правильного і неправильного світу, поєднуючи в собі їхні риси» [66, с. 126], - стверджує О. Улибіна.

Як пише соціолог М. Левіна, можна відзначити видиму динаміку читацького інтересу до масової літератури, характерну для пострадянського простору, вона полягає в переході від жанрів, що створюють у читача ілюзію відходу від дійсності через пошук покровителя, до жанрів, що представляють більш активну позицію, спрямовану на зміну існуючого світу [40].

Іронічний детектив - це самостійний субжанр детективної літератури зі своїми особливостями сюжетної лінії і специфікою моделювання центрального образу. Експресивні слова, власні імена та заголовки стають своєрідними маркерами іронічних детективів: «Кінь в драповому пальто», «Мікстура для термінатора», «Собача радість», «Свято покійної душі», «Полуничне вбивство». Разом з типовими сюжетними лініями (зі слабо розвиненою інтригою) вони визначають вигляд іронічного детективу.

Особливостями сюжетної лінії в іронічному детективі є безпосередність героя, непрофесійність методів його розслідування і кумедність створених ситуацій. Момент ідентифікації читача в іронічному детективі з головним героєм дуже важливий для формульної літератури, тому читач переживає те, що йому безпосередньо знайоме, і в той же час він потрапляє у світ казки, де персонажі трохи вдаліші, ніж він сам, і де добро перемагає зло.

Перш за все, в іронічному детективі детективне розслідування описується з гумористичної точки зору. Найчастіше твори, написані в такому ключі, пародіюють штампи детективного роману.

В іронічному детективі читач не змагається з героєм, більше того, читач, з точки зору справжнього детектива, завжди виграє. Він завжди розумніший за героя (дурнішим бути просто важко) і здогадується про те, хто ж злочинець, значно раніше за нього, іноді навіть у середині книги. Втім, це абсолютно неважливо, оскільки йдеться не про справжній детектив, а про іронічний. Надалі читач просто співпереживає герою, який сам лізе в очевидні пастки, і чекає, як же автор розгребе гори трупів і повяже всі чудові безглуздості сюжету. Життя знову перемагає смерть невідомим (мабуть, ні для читача, ні для героя, ні для самого письменника) способом [38].

Традиційна сюжетна схема іронічного детективу піддається різноманітним трансформаціям, ускладнюється масою сюжетних ліній. Головний герой або героїня - це тип, протилежний класичному детективові. Дар сищика замінюється надмірним цікавістю, зібраність і акуратність - неуважністю, логіка - жіночою інтуїцією і т.п. Такі Лайма Скабле із серії романів «Пікова дамочка» Г. Куликової, Даша Васильєва, Євлампія Романова, Віола Тараканова з детективних циклів Д. Донцової.

Герой / героїня іронічного детективу володіє величезною кількістю друзів / подруг, родичів, знайомих, що допомагає читачеві якнайповніше ідентифікуватися з внутритекстової ситуацією, відчути себе можливим персонажем. Іронічний детектив - це багато в чому комедія положень. Сюжет, як ланцюг причинно-наслідкових ситуацій, що створюють і вирішують конфлікт твору, не надто важливий для читача, набагато важливішими є окремі кумедні епізоди і в цілому легка, розслаблена і ненапружлива атмосфера тексту» [76].

Через свою яскраво виражену ескапістську спрямованість формульна література створює особливу модель ідентифікації. Її мета - дозволити читачеві втекти від себе, створивши власний ідеалізований образ. Тому головні герої формульної літератури бувають, як правило, кращими і щасливішими, ніж ми самі. Мистецтво створення формульних персонажів засноване на встановленні звязку між читачами і непересічними людьми при усуненні деяких аспектів історії, які могли б перешкодити насолодитися тріумфом або чудесним порятунком героя. Для цього розроблено кілька прийомів. Захоплюючи увагу ходом дії, письменник втікає від необхідності більш складного промальовування характерів. Використання стереотипних персонажів, які відображають властиві аудиторії усталені погляди на життя і на суспільство, теж сприяє більш повному здійсненню ескапістської мети [27].

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що особливістю сюжетної лінії в іронічному детективі є безпосередність героя, непрофесійність методів розслідування і комічність створених ситуацій.

.3 Найважливіші функції та засоби вираження гумору в субжанрі іронічного детективу

Іронічний детектив існує як антипод «серйозного» детективу, зберігаючи при цьому основні особливості жанру детективу. Основна його властивість - гумор на всіх рівнях тексту, який проявляється передусім у мовній грі і безглуздих обставинах. Для визначення його функцій у даному субжанрі звернемося до сутності цього явища.

Категорія комічного реалізується в текстах балагурства, творах «сміхової» культури. Проблемами комічного переймається літературознавство [55], естетика [20], філософія [44] та психологія [68]. Гумор співвідноситься з дотепністю, якому належить особлива роль в системі творчих здібностей людини. Перша формальна класифікація прийомів дотепності належить Цицерону [44, с. 83]. За Цицероном, дотепність реалізується в словесних формах двозначності, каламбурах, незвичайних трактуваннях власних імен, в прислівях, алегоріях, метафорах.

З. Фрейд пояснював механізм гострослівя смішним словотворенням типу «ФАМІЛЛІАРНО» (1), використанням одного й того ж матеріалу з незначною модифікацією (2), а також двозначністю (3) [68, с. 209]. До каламбурів (тобто до використання того самого матеріалу з незначною модифікацією) наближаються парадокси - судження, в яких присудок заперечує підмет або означення. Пор. алогічність судження: Усі розумники - дурні, лише дурні - розумники. В парадоксах можуть бути зашифровані особливо тонкі думки, на перший погляд - не конвенціональні, алогічні (пор. парадокси О.Уайльда). Дотепність, на думку З.Фрейда, використовується з метою обійти „ментальних цензорів», не дозволити їм розпізнати схованого за поверхневою структурою смислу.

Жарт та сміх - антропологічні явища, це схильність людини відповідно сприймати незвичні і смішні аспекти фізичної і соціальної реальності. Жарт і сміх доповнюють одне одного. Сміх, за визначенням І. Канта, «афект у результаті раптового перетворення напруженого очікування, що не знаходить вирішення» [44, 190].

Гумор асоціюється з балагурством - одним із національних форм сміху, в якому значна частка належить «лінгвістичній» стороні [25, с. 21]. Балагурство називають нульовою інформацією. Гра зі словом тут доходить до абсурду, до семантичного спустошення. Є форма, звучить текст, але немає смислу: текст позбавлений комунікативної цінності. В текстах балагурства наявне щось смішно-брутальне, принижене, перевернуте. На відміну від балагурства гострослівю притаманна образна, експресивна передача думки. В стихії гострослівя шаблонізація суміщається з творчістю [25, с. 175].

Балагурство руйнує значення слів, псує їх зовнішню форму, подає невірну етимологію, повязує (з огляду на риму) подібні за звучанням слова. В лінгвістиці комічне і смішне обєдналось терміном «комізм» [56, с. 8]. Балагурству притаманні оксиморонні метатези, каламбури, що створюють ірреальні антисвіти. Синтаксичний і смисловий паралелізм служить руйнуванню реальності, розділенню на двійників, створенню сміхової «тіні» реальності.

Особливу увагу вчених привертають проблеми співвідношення сатири, іронії та гумору - їх сутність, соціальна значимість та механізм взаємодії. Сатира та іронія відрізняються емоційним характером незадоволення. Сатира виражає модальність у відкритій формі, іронія - в скритій (під модальністю розуміємо субєктивно-оціночне ставлення автора до змістовності мовлення, співбесідника й самого себе). Особливе місце в емоціонально-експресивній мові адресанта посідає іронія як стилістичний засіб [34, с. 36].

На думку С. Походні, «іронія як мовне явище представляє собою унікальну, єдину в своєму роді можливість реалізації прихованої субєктивно-оцінної модальності негативного характеру» [55, с. 9].

До іронії тяжіють парадокси. В парадоксах поняття, що виключають одне одного, обєднуються, не зважаючи на їх несумісність, а в іронії висловлюється одне, а розуміється інше.

Гумор, «звертаючись» до запозичень з комічного та іронії, володіє своє власною тональністю. Іронія та сатира часто створюють враження холодності та інтелектуальності. Гумор шукає скриті філософські аспекти буття і дозволяє збагнути велике багатство гумориста [52, с. 153]. «Власна тональність» гумору зясовується при асоціації з категоріями комічного, забавного, балагурства, дотепності, гострослівя, іронії, сатири та сміху.

Гумор має етнічне забарвлення, він орієнтований на традиції носіїв мови. В англійському гуморі: «серйозність англійців лише підкреслює дотепність їх жартів». Національна диференціація гумору була відзначена В. Проппом, котрий зауважив, що французький гумор відрізняється витонченістю та дотепністю (А.Франс), німецький - важкістю (Гауптман), англійський - іноді доброзичливий, а іноді глузливий (Ч.Діккенс, Б.Шоу), російському гумору притаманні гіркота та сарказм [56, с. 21].

Гумор проявляється в умінні відшукати смішне в ситуації, де здавалося б немає нічого смішного [44, с. 66]. Гумор, за спостереженнями М. Мінського, допомагає обійти гострі моменти спілкування, «чисто логічний нонсенс має таке ж гумористичне забарвлення, як і двозначність жарту» [49, с. 285]. Гумор виконує соціальну функцію, фокусує увагу адресата на «збоях» мислення. «Для того, щоб навчитися планувати свою діяльність, людина повинна була навчитись бачити ті кордони, в межах яких мислення не дає збоїв» [49, с. 299].

Про поліактивність гумору свідчить його кореляція з такими компонентами, як сміх (незвичайне, смішне сприйняття), іронія (висміювання), комічне (гра словом, жарт, сміх, сатира), гротеск (образне, привабливе, бурлескне, комічне, критичне), гег (ефект жарту, трюк), сатира (моралізаторська критика, глузування), забавне (естетичне, емоційне, звернене до інтелекту, веселе, контрастне, привабливе).

Думки про суміжність комічного, гумористичного, іронічного та сатиричного заслуговують на особливу увагу. Неправомірним є при цьому обмеження «лінгвістичного» боку гумору тільки грою слів [25, с. 46], бо існує багато інших засобів МТФ для реалізації гумористичного ефекту.

Спільним для гумору, сатири та іронії є специфічне відображення дійсності шляхом негації та осудження референтів. Гумор при цьому - це доброзичливе, не глумливе ставлення до адресата, сугестивний вплив на нього, опосередковане відчуження та субєктивне тлумачення канонізованого досвіду.

Розглянемо основні функції гумору в іронічних детективах.

Перш за все, в даному субжанрі, як і у всій художній літературі, слід акцентувати увагу на руйнівній силі сміху, що дискредитує описуване. «... Сміх - найстрашніша зброя: сміхом можна вбити все - навіть вбивство» (Е. Замятин). І все-таки правильніше говорити не про дискредитацію, а про зниження, оскільки поняття жарту, безперечно, включає і випадки дружньої насмішки. Таким чином, автори іронічних детективів намагаються певним чином висміяти «заяложені» класичні мотиви та героїв [44].

Серед інших функцій гумору в іронічному детективі можна вказати бажання розважити себе і співрозмовника, а також потяг до самоствердження - тріумф справності власного інтелекту або ж «виявлення у інших людей негативних рис, від яких сам спостерігач вільний, що пробуджує в ньому фарисейське задоволення собою» (Д. Батлер). Самоствеpждення шляхом висміювання є необхідним при певних умовах суспільного існування. «Гумор - це притулок, куди ховаються розумні люди від похмурості і бруду», - писав А. Вампілов [44].

Жарт грає роль вчителя словесності, кумедного співрозмовника і великого утішника-псіхотеpапевта. З цими функціями повязана ще одна важлива функція мовного жарту, яку можна назвати маскувальною. Жарт дозволяє обійти цензуру культури і виразити ті смисли, які (з різних причин) знаходяться під забороною. Б. Шоу писав: «... для правди є віддушина: те, про що забороняється говорити всерйоз, можна сказати в жарт». Виділяються чотири різновиди подібних смислів [52].

. З. Фрейд справедливо відзначав, що мовний жарт використовується іноді для маскування непристойного. Той, хто говорить, «ховається» за мову.

. Інше явище, в якому яскраво проявляється «маскувальна» функція мовного жарти, - це афористика. Після 18 ст. вона переживає кризу, прописні істини типу: не зазіхати на чуже добро, або: у відносинах з людьми уникай тертя виглядали б зараз старомодно-занудними. Однак ті ж істини в «жартівливій упаковці» - цілком доречні: злочинця теж тягне до добра, але, на жаль, до чужого (Н.Глазков); Що ти скажеш на це, фізика? У відносинах між людьми тертя призводить до охолодження (Ст. Лец).

. Жарт дозволяє висловлювати тривіальне, те, що «завязло в зубах», але «накипіло в душі» і вимагає виходу, наприклад, думка про те, що в нашій країні люди живуть гірше, ніж в «нормальних» країнах.

. Жарт дозволяє, нарешті, висловлювати дивні, а то й абсурдні думки. Пор: Зоря схожа на старанного учня: вона щоранку займається (журнал «Сатирикон») [59, с. 162].

Ще однією важливою функцією є моральна. У іронічному детективі важливе місце відводиться вихованню сумління, боротьбі зі злом, попередженню злочинів і навіть виправленню моральних недоліків людини. Страх виглядати смішним в очах оточуючих здатен зупинити людину від поганого вчинку - в цьому сила сміху. Головні герої таких творів - щасливі, творчі, веселі й дотепні люди, які, як довела наука, рідко стають шахраями [56, C. 151].

Гумор, жарти - це складові спілкування, мабуть, навіть одне з найважливіших правил спілкування. За допомогою гумору автори іронічних детективів передають читачам гарний настрій, показуючи тим самим своє позитивне ставлення.

Необхідно відзначити ще таку важливу функцію, як атракція, вміння привернути до себе увагу. Дотепний жарт, гумор, веселий настрій, доброзичливість - елементи атракції, вони допомагають завоювати аудиторію, привернути до себе читачів, залучити людей на свою сторону [13].

Усі заголовки іронічних детективів будуються за певними моделями, в основі яких лежить мовна гра: 1) залучення прецедентних текстів: «Чудовисько без красуні», «Геній страшної краси» (Д. Донцова), «Суперагент 000» (Л. Вороніна), «Підозрюються всі «(І. Хмелевська), «Розмір має значення « (Брати Капранови), «Довбання ягнят» (К. Елліот) і т.п.; 2) створення оксюмороних поєднань: «Сволота ненаглядна», «Квазімодо на шпильках» (Д. Донцова), «Шахмати для дебілів» (М. Бриних) та ін.; 3) порушення норм лексичної сполучуваності: «Урожай отрутних ягідок» (Д. Донцова), «Котнеппінг» (К. Дуглас), «Корова царя небесного «(І. Хмелевська). Таким чином, в заголовках іронічного детективу підкреслюється ігровий і розважальний початок.

Імена головних героїв (сищиків) також містять авторську іронію: Віола Тараканова (Вилка), Євлампія Романова (Лампа) (Д. Донцова), Павлик і Яночка Хабровіч (І. Хмелевська), Тарган Едік, Гриць Мамай (Л. Вороніна), Коко (Л. Браун).

Розповідь у іронічних детективах часто вибудовується як розповідь від першої особи - головного героя. Для манери нарації характерна невимушеність й іронічність. Досягається вона шляхом використання експресивних слів.

Залежно від поширення і широти вживання О. Титаренко поділяє емоційно-експресивну лексику на три групи:

) міжнаціональна, розповсюджена у різних країнах і мовах лексика. У відповідності з історичними традиціями такі слова часто розвивають свої усталені форми у кожній мові (наприклад: Aesculapius - жарт. ескулап, «лікар»);

) національна лексика, яка вживається всіма носіями певної мови (наприклад: professor - жарт. «той, що носить окуляри»);

) локальна (місцева) лексика, така, що вживається на частині ареалу однієї мови (наприклад: Auntie - «тітонька Бі-бі-сі», жартівлива назва Бі-бі-сі; Sassenach (ірл. шотл. гумор) - англієць; scull session (амер.) - жарт. нарада) [63].

Виходячи з критерію взаємозвязку форми і змісту в емоційно-експресивній лексиці В. Вартанян розрізняє:

) слова, які при прагматичній спрямованості на гумористичний вплив змінюють свою форму і значення (наприклад: bone - нейтр. кістка, жарт., множина bones - людина);

) слова, які змінюють значення без зміни форми (наприклад card - нейтр. карта, картка, жарт. дивак, химерна людина) [14].

У жанрі іронічного детективу, широко представлені жартівливі назви (або прізвиська), які Л. Карасев поділяє на дві групи:

) жартівливі назви, що стосуються людей, (наприклад: web-foot -амер. водоплавний, жартівлива назва жителів Орегону);

) жартівливі назви, що стосуються географічних обєктів (наприклад: the Hub - жарт. амер. Бостон) [30, с. 148].

М. Паніна виділяє також індивідуальні антропоніми-прізвиська (наприклад: bean-eater - жарт. бобоїд, тобто житель Бостона) і групові, або колективні. Останні найбільш характерні для англійської мови. Наприклад: the Canaries - канарки, жартівлива назва футбольного клубу «Норідж сіті» (за кольором футболок). У прізвиськах, що стосуються географічних обєктів, виділяться неофіційно-розмовні, які відомі обмеженому колу людей, та широко розповсюджені (наприклад: Big Smoke - жарт. «Великий дим», Лондон), а також книжково-літературні, тобто традиційні жартівливі назви, як, наприклад, характеристики американських штатів (The Badger State - «Борсучий штат» замість офіційного штат Вісконсин). Топоніми-прізвиська відрізняються від офіційних назв більшим обсягом додаткової інформації, містять не лише характеристику географічного обєкта, але й соціальну оцінку, яка створює гумористичний ефект [54, с. 14].

На думку М. Кулінич, велику продуктивність при утворенні емоційно-експресивної лексики у жанрі іронічного детективу виявляє семантична деривація на метафоричній та метонімічній основі.

У процесі семантичної деривації широко використовуються:

а) антономазія (перейменування), як різновид метафоричного переносу (наприклад: Aesculapius - «лікар»);

б) метафоричне переосмислення, асоціативною ознакою якого є конотативна ознака вихідного слова, трансформована при переосмисленні у певну ознаку метафоричного слова (наприклад: penguin - «пінгвін», жінка, яка служить у нельотному складі ВПС (пінгвін - птах, який не може літати));

в) персоніфікація, як різновид метафори, окремим випадком якої є антропоморфізм (коли предмет уподібнюється людині або набуває людських властивостей). Наприклад: little Rhody - «маленький Роді» (найменший штат США Род-Айленд);

г) метонімія, що характеризується дещо меншою продуктивністю при утворенні гумористичних імен особи, географічного обєкта Метонімічне перенесення ґрунтується на суміжності двох предметів (наприклад: wolverine - «росомаха», мічіганець) [39, c. 24].

О. Титаренко зазначає, що продуктивним є утворення жартівливих назв людей, географічних обєктів, зоонімів, так званих образних перифраз на основі розгорнутої метафори або метонімії, що здійснюється за такими моделями:

а) N + of + N = N (наприклад: lady of the frying-pan - куховарка);

б) А + N + of (або in) + N + N = N (наприклад: the old lady of (або in) Threadneedle Street - «стара леді з Треднідл-стріт», англійський банк);

в) N + of + A + N = N (наприклад: City of Brotherly Love - «Місто братської любові», Філадельфія);

г) N + of + N = N (наприклад: the City of Bean-eaters - «Місто бобоїдів», Бостон) [63, с. 17].

На лексико-семантичному рівні гумористичний ефект в іронічних детективах створюють також авторські гумористичні новоутворення, «значущі» або «промовисті», власні імена, вільні атрибутивні словосполучення.

О. Шонь відзначає, що авторські оказіоналізми утворюються згідно усталених продуктивних моделей. Перебуваючи в цілковитій залежності від фантазії автора та особливостей його світовідчуття, вони здатні реалізувати величезну кількість неймовірних асоціацій. Характерною особливістю гумористичних авторських новоутворень є те, що один з їх компонентів нерідко має характер алогізму (наприклад: westerly oily wind - західно-гасовий вітер). Авторські оказіоналізми вживаються як засіб досягнення гумористичного ефекту шляхом навмисного створення невідповідності між реальними властивостями денотата і його авторською характеристикою, яка міститься в епітеті, метафорі, словосполученні. Наприклад: mealy boys and beef-faced boys (хлопчики борошнисті» й хлопчики мясисті замість нейтральних бліді і вгодовані);... and covered themselves with dust and glory... (... і вкрили себе пилом і славою). Додане слово пил надає виразові гумористичного відтінку [74, с. 12].

Гумористичний ефект породжує і парадоксально-несумісна сполучуваність слів, смислова двозначність подібних сполучень. Наприклад: One day I gets all ensnared up in aspirations for to eat sonie canned grub than hasnt ever mooed or baaed or grunted or been in peck measures. - Одного разу мені страшенно захотілося пожувати такої консервованої страви, яка ніколи не мукала, не мекала, не рохкала і не вимірювалася гарнцями.

Більшість таких гіперсемантизованих новоутворень створюються відповідно до словотворчих моделей, що існують в англійській мові, (meal -борошно, mealy - борошнистий), а також шляхом вилучення одного компонента з вільного або стійкого словосполучення і заміною його на інший, розрахований на гумористичний вплив (methylated spirit, methylated pie and methylated cake - денатурований спирт, денатурований пиріг і денатуроване тістечко) [39, с. 75].

М. Бакулін уважає, що стилістичні забарвлення власного імені - обовязкова складова частина його мовної інформації. Вплітаючись в суцільне художнє полотно, вони вносять багато додаткової інформації для непрямої характеристики персонажів. У цьому випадку імена героїв і вигаданих місць подій несуть особливе стилістичне навантаження. Вони відрізняються невипадковістю, мотивованістю, значимістю і називаються «значущими, або «промовистими» іменами. Незважаючи на різноманітність власних імен, вони здебільшого існують у сталому колі основ, смислових ознак і тематичних рядів, варіюючи і послідовно підкоряючись творчій манері автора, з точки зору їх смислового наповнення такі власні імена складають кілька груп. Здебільшого вони утворюються: 1) від назв тварин: Mr. Fish; 2) Від назв рослин: Miss Peacher; 3) від назв фахів: Harper; 4) від назв частин тіла людини і тварин: Lord Oxhead, Mr. Coppernose; 5) шляхом різних змін у звуковому складі слів: Patagascar замість Madagascar; 6) як «значущі» або «промовисті» імена (англійські, німецькі, голандські): Van Tassel (tassel - англ. китиця, прикраса), Van Bummel (Bummel - нім. помпон). 7) Утворення деяких імен повязано з характером, поведінкою, способом дії персонажа: Prof. Snore (від хропти), Mr. Jingle (від дзвеніти) [22].

«Значущі» імена наближаються до інших виразних засобів у художній літературі і є також виразними засобами реалізації прагматичної заданості на гумористичний ефект. «Значущі» імена художнього твору необхідно відтворювати у перекладі. Найчастіше, як показує дослідження, «значущі» імена транскрибуються перекладачами, отож втрачають своє справжнє прагматичне призначення. Так,наприклад, Lord Oxhead («тугодум»), Mr. Tupman («баран»), Mr. Winkle («морський слимак»), Doctor Slasharer («навіжений, галасливий») відтворені українською мовою відповідно як Лорд Оксхед, м-р Тапмен, м-р Уінкдь, доктор Слешер. У текстах перекладу ці імена втратили стилістичну значущість і перестали виконувати свою характерологічну функцію [2].

Таким чином, дані експресивні слова, власні імена та заголовки стають своєрідними маркерами. Разом з типовими сюжетними лініями (зі слабо розвиненою інтригою) вони визначають вигляд іронічного детективу. Яскраві, оціночні, експресивні слова, які за походженням є розмовними, просторічними або жаргонними, в силу частого вживання втрачають свою виразність, образність, тобто перетворюються в мовні штампи. Тим не менш, вони вже стали необхідними словесними формулами, які репрезентують жанр іронічного детективу. Подібне вивчення мови масової літератури є перспективним та дозволить вирішити багато питань, повязаних з особливостями створення, сприйняття і розуміння таких текстів.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРНІ СКЛАДНОЩІ ТА СПЕЦИФІКА ВІДТВОРЕННЯ ГУМОРУ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ

.1 Основні шляхи збереження іронії у перекладі

Іронія як мовне явище полягає у вираженні протилежного під зовні позитивними характеристиками. Іноді імпліцитне виражається в мовних одиницях, які самі по собі є трудністю для перекладу, але набагато частіше проблема полягає в невідповідності традиційний способів вираження іронії у різних культурах. Вираз іронії, глузування здійснюється різними способами, які можуть відрізнятися за формою, змістом і функціях у різних мовах і мовних традиціях [53, с. 111].

Найпростішим способом вираження іронії в англійській і українській мовах є лапки, коли цілком стандартне й очікуване слово або фраза беруться в лапки в стандартному контексті:

When I left my public school I had an extensive knowledge of Latin and Greek literature, knew a certain amount of Greek and Latin history and French grammar, and had «done» a little mathematics.

Закінчивши приватну гімназію, я непогано знав античну літературу, мав уявлення про античну історію і французьку мовою, а також «пройшов» ази математики [9, с. 64].

Більш складним різновидом іронії є протиставлення двох якостей або двох взаємовиключних можливостей в одному і тому ж контексті. Основна складність при перекладі таких контекстів виникає в тому випадку, якщо два елемента, що контрастують в початковому тексті, вимагають самі по собі перетворення в мові перекладу і в перетвореному вигляді часто не забезпечують текст достатньою іронічною виразністю:

I went to Balliol University a good classic and a complete ignoramus [9, с. 65].

Переклад цього речення повязаний з необхідністю перетворення слова classic, у результаті якого отримана відповідність не є достатньо виразною для створення іронічного контрасту - фахівець з класичної філології, з хорошими знаннями в області класичної філології тощо. Найбільш поширеним прийомом, який допомагає в таких випадках перекладачеві, полягає в додаванні, що дозволяє обєднати протипоставлені елементи іронічного контексту:

Я відправився в Балліол фахівцем в області класичної філології і повним невігласом у всіх інших областях [9, с. 66].

Однією з проблем при перекладі іронічного контексту, заснованого на контрасті, може бути необхідність антонімічного перетворення, яке, у свою чергу, вимагає перетворення самої структури контрасту:

I knew vaguely that the first Chapter of Genesis was not quite true, but I did not know why.

При перекладі на українську мову в цьому контексті змінюється перша частина протиставлення, що вимагає відповідного перетворення другої частини:

Я смутно усвідомлював, що початок Книги Буття відхиляється від істини, але поняття не мав, у яку сторону [9, с. 68].

Більш складні перетворення застосовуються в разі розгорнутого іронічного контексту, що виходить за межі речення, причому в умовах, коли необхідно дотримуватися ключових елементів іронії.

Thinking up titles is an art in itself, but we, legions of would-be authors, face another literary crisis: title depletion. Heedless of the future, successful authors the world over keep consuming a precious resource - book titles - as if there were no tomorrow, and that puts the rest of us off. And they have creamed off the best. Maybe I would have written The Brothers Karamazov, but some older guy got it first. Were left with odds and ends, like The Second Cousins Karamazov.

Переклад цього тексту повязаний з іронічним поняттям thinking up titles, яке проходить через весь текст, контекстуально видозмінюючись, тобто кожен раз ставить перекладачеві різні завдання. Дотримуватися єдності основи для іронічного контексту доводиться в умовах постійних перетворень, найголовнішим з яких є перетворення образної основи іронічного обороту:

Придумування заголовків - саме по собі мистецтво, але ми, легіони письменників майбутнього, зіштовхуємося з кризою жанру: з виснаженням джерела назв. Не піклуючись про майбутнє, письменники у всьому світі, які вже отримали своє, продовжують експлуатувати дорогоцінні ресурси - родовища назв книг, - неначе майбутнього зовсім не буде, і тим самим позбавляють нас останнього. А самі тим часом знімають вершки. Я, може, назвав би свій роман Брати Карамазови, та якийсь дід уже обійшов мене. Ось нам і лишаються тільки відвали, а чи не назвати мені свою книгу Кузени Карамазови!

У наведеному перекладі використано самостійний загальний образ: виснаження ресурсів - експлуатація родовищ - відвали, який в українському контексті допомагає відтворити більш щільну, відповідно до української традиції, іронічну структуру [28, c. 134-158].

При перекладі іронічних контекстів з англійської мови на українську ми нерідко зустрічаємося з іронічним обіграванням відомих цитат або їх більш складного варіанта, алюзій. Використання цитати в якості образної основи для іронічного образу може при перекладі ускладнюватися, наприклад, необхідністю лексико-граматичних перетворень, спричинених контекстом, у результаті чого сама цитата неминуче втрачає вихідну форму, тобто перестає бути цитатою. Тут проходить дуже тонка межа: навіть перетворена, цитата має упізнаватися в тексті перекладу, інакше вона втрачає статус цитати, що може супроводжуватися, у свою чергу, інформаційними втратами. Наприклад, переклад іронічного парадоксу О. Уайльда, побудованого на алюзії до однієї з основоположних цитат європейської культури Те be - or not to be?, повязано саме з такого роду проблемою:

To read or not to read? All books can be divided into three groups: books to read, books to re-read, and books not to read at all.

Одним зі способів зберегти іронічний контекст може бути додатковий образ, який дозволив би зберегти автономність настільки важливого для алюзії інфінітива і разом з тим не порушив би логіки вихідного тексту, з одночасним застосуванням лапок, що виділяють важливі компоненти іронії:

Все книги можна поделить на три группы, снабдив их этикетками: «читать», «перечитать», «не читать» [10, c. 37-43].

Проблемою, що викликає неминучі перетворення, є наявність в іронічному контексті компонентів, невідомих культурі перекладу:

Иногда переходят Невский проспект мужики, спешащие на работу, в сапогах, до того перепачканных грязью, что даже Екатерининский канал, известный своей чистотою, не в состоянии был бы ее смыть.

У цьому реченні виділені слова є основою іронії, тобто, безумовно, означають прямо протилежне: Єкатеринський канал відомий своєю брудністю. Однак для читача, не знайомого з річками та каналами Санкт-Петербурга, ця іронія повністю пропадає в безпосередньому перекладі: the Ekaterininsky Canal well-known with its pure waters. Для того щоб довести до англомовного читача іронію Гоголя, можна скористатися антонімічним перетворенням (...boots so mud-stained that they could surpass even the Ekaterininsky Canal, a notoriously muddy stream). У такому випадку основою іронії в перекладному тексті стає слово surpass, в той час як невідомий читачеві перекладу Єкатеринський канал характеризується прямо як брудний. При такому розкладі компонентів, звичайно, втрачається частина вихідної інформації, але зате зберігається сам прийом іронії як спосіб характеристики образу.

Іншим варіантом може слугувати застосування коментаря, який дозволяє зберегти вихідну структуру іронії і при цьому надати читачеві перекладу необхідну інформацією, наприклад, використовуючи таке пояснення:

The Ekaterininsky Canal is notorious with its muddy waters among the rivers and canals of St. Petersburg [28, с. 234-241].

Таким чином, науковці пропонують такі рекомендовані правила перекладу іронії:

. Повний переклад з незначними лексичними або граматичними перетвореннями застосовується в тих випадках, коли це дозволяє як словесний, так і граматичний склад іронічного обороту в початковому тексті, за умови збігу соціально-культурних асоціацій.

. Розширення вихідного іронічного звороту застосовується в тих випадках, коли зміст іронічного слововживання є неочевидним для іншомовного культурного середовища. У таких випадках частина домислених компонентів іронії вбирається в словесну форму у вигляді прикметникових чи дієприкметникових зворотів, поширених атрибутивних конструкцій тощо.

. Антонімічний переклад, тобто переклад з протилежним граматичним або лексичним значенням, застосовується тоді, коли прямий переклад ускладнює перекладну структуру в силу відмінності граматичних або лексичних норм і тим самим затемнює або взагалі не передає сенс іронії.

. Додавання смислових компонентів застосовується в тих випадках, коли потрібно зберегти вихідні лексико-граматичні форми (наприклад, цитати) в умовах інформаційної недостатності аналогічних форм у мові перекладу.

. Культурно-ситуативна заміна застосовується в тих випадках, коли пряме відтворення способу вираження іронії є неможливим, оскільки не буде сприйматися культурою перекладу, а сама іронія неодмінно повинна бути передана, оскільки вона становить істотну частину авторського способу вираження.


Для всіх національних культур є характерним особливий гумор, особливе поняття про смішне. «Індивідуальна концептуалізація сутностей є одним із прийомів створення гумористичного ефекту», - зазначає В. Карасик [31, с. 331]. Зокрема, гумор часто називають найбільш яскравим показником національного характеру англійської мови [73]. Як вважає дослідник, «гумор за своєю суттю є одним з найзручніших способів адаптації людини до мінливих обставин, це реакція на несподіваний розвиток подій, певною мірою - примирення з дійсністю, причому з переживанням позитивних емоцій [31, с. 87].

Гумористичне спілкування представляє собою емоційну обстановку, яка характеризується дружнім ставленням учасників спілкування, з одного боку, і перевертанням певних цінностей, з іншого. Готовність розуміти гумор базується не лише на індивідуальних особливостях людини, але і на певних стереотипах поведінки, прийнятих в тій чи іншій культурі.

Як відомо, комічне має досить чіткі характеристики, які виявляються і в виборі його предмету, і в різних «технологіях» створення сміхового ефекту. Ця специфіка не завжди піддається чіткому формулюванню, оскільки феномени людської культури взагалі ніколи не підлягають остаточній формалізації. Проте, і на професійному, і на побутовому рівні визнана відмінність різних національних гумористичних традиції [56, с. 59-70]. Так, англомовний гумор нерідко оцінюється як занадто специфічний для того, щоб завжди бути зрозумілим для представників інших народів. Однак, значна частина цієї «незрозумілості» є результатом не стільки відмінних менталітетів, скільки некоректних перекладів.

Спробуємо розібратися, що може відбутися при перекладі з певним гумористичним (в широкому сенсі слова) текстовим пасажем.

I.Він може бути адекватно переданий.

Прикладом творчого та водночас надзвичайно бережного відношення до оригінального тексту є перекладацька діяльність Н. Демурової, свідченням чого є вдале відтворення надзвичайно складних багаторівневих текстів Льюїса Керролла. Саме це видання [94], цікаве також енциклопедичними коментарями, які роблять його дійсно академічним, заслуговує на визнання його як своєрідного «стандартного» російськомовного тексту «Аліси». Одним зі свідчень високого професіоналізму Демурової є переклад абзаців, побудованих винятково на грі слів (що є одним з найзначніших каменів спотикання для перекладача), які є водночас невимушеними з точки зору російської мови, близькими до оригіналу і, нарешті, смішними. Автор одного з новіших перекладів «Аліси в Країні Див» пішов іншим шляхом, посиливши комізм (в перекладі більше жартів, ніж в оригіналі) за рахунок відступу від стилю Л. Керролла. Як здається, однією з причин таких розбіжностей є орієнтація перекладачів на різний читацький контингент.

Розглянемо приклади адекватного відтворення гумору на прикладі аналізованого роману канадського письменника А. Бредлі «Солодкість на шкуринці пирога» (The Sweetness at the Bottom of the Pie) та його російськомовного перекладу С. Абовської:

1) I shot him a broad smile, a smile wide enough to present him with a good view of the wire braces that caged my teeth. Although they gave me the look of a dirigible with the skin off, Father always liked being reminded that he was getting his moneys worth [95, с. 15]. - Я одарила его широкой улыбкой - достаточно широкой, чтобы предоставить ему хороший вид на брекеты, сдавливающие зубы. Хотя они делали меня похожей на дирижабль без оболочки, отец любил, когда ему напоминали, что он не зря потратил деньги [93, с. 15].

2) Using my knife as a ruler and my fork as a prod, I marshaled the peas so that they formed meticulous rows and columns across my plate: rank upon rank of little green spheres, spaced with a precision that would have delighted the heart of the most exacting Swiss watchmaker [95, с. 18]. - Пользуясь ножом вместо линейки и вилкой вместо шила, я расставила горошины на тарелке аккуратными рядами и колоннами: шеренга за шеренгой зеленых шариков, расположенных с точностью, восхитившей бы самого придирчивого швейцарского часовщика [93, с. 18].

3) If youre insinuating that my personal hygiene is not up to the same high standard as yours you can go suck my galoshes [95, с. 21]. - Если ты намекаешь, что моя личная гигиена не соответствует твоим высоким стандартам, пойди и оближи мои галоши [93, с. 21].

Отже, мінімалізація втрат, в тому числі при перекладі гумору, можлива. Але, на жаль, не рідкістю є такі типи проблем:

II.Повне або часткове зникнення комічного.

III.Зміна типу комічного та/ або технології його створення.

IV.Додавання перекладачем гумору від себе [35, с. 105].

Зникнення гумору може бути результатом:

1.обєктивної складності (аж до неможливості) перекладу деяких його типів;

2.нерозуміння або неуважність з боку перекладача;

3.свідомого рішення перекладача випустити певні пасажі.

Неможливість адекватного перекладу найчастіше повязана з різними типами лінгвістичного гумору ([80]), такими як каламбури, спунерізми та слова-портмоне. Останні поступово можуть входити до нормативної лексики, втрачаючи свій гумористичний характер, як це відбулося зі створеними Л. Керроллом «портмоне» chortle (chuckle + snort - посміюватися + фиркати) та galumph (gallop + triumph - галоп + тріумф). Новіші, які ще не стали звичними, подекуди мають значний комічний ефект, який важко зберегти при перекладі, наприклад behemouth [94] (behemoth + mouth - згадане в Біблії чудовисько Бегемот + рот), який стає просто бегемотом [94]. Практично не піддається перекладу специфічна для мов зі складними правилами читання орфографічна рима, така як у Е. Ліра, який заради рими з poker, «кочергою» пише ochre (вохра) як oker. Важко передати конверсію (використання однієї частини мови як іншої), і загальноприйняту і авторську, таку як у Дж. Джерома: hotel it, and inn it and pub it (готелювати, трактирувати та пабувати- тобто, ночувати в готелі, трактирі та пабі). Важко передати алітерацію. Так, в перекладі фантастичного роману С. Ланьє алітерація на m в бесіді героя з дружиною просто зникає, що збіднює характеристику персонажів (почуття гумору) та їхніх стосунків (повне взаєморозуміння) [35, с. 106].

Не завжди перекладаються зіставлення особистих імен та загальних слів, подібні до того, що ми бачимо у Г. Мелівлла, який розсипає по глибокому та трагічному тексту «Мобі Діка» жарти на зразок I never go to sea... as a Cook - я ніколи не йду в море як судовий кок / першовідкривач капітан Кук. У перекладі неминуче залишається лише одне значення.

Частина втрат пояснюється відсутністю іншомовних аналогів лексичних одиниць, за допомогою яких вибудовується гумористична характеристика персонажів чи ситуації. Одним з прикладів є евфемізми, надзвичайно поширені в англійській мові у звязку з протестантським табуюванням нецензурної лайки та профанації священних імен. Деякі з них є дуже колоритними; так, в «Білому Іклі» Дж. Лондона читаємо: May I be ding-dong-danged, що передається як будь я проклятий, а це змінює стилістику та знищує комічний ефект. В «Острові Скарбів» Р. Стівенсона знаходимо: then wed have no blessed miscalculations (дослівно: не було б цих благословенних (замість «клятих») помилок у обчисленнях), в перекладі ж репліка виглядає нейтрально: Тоді хоча б знав, що пливеш вірно. Тобто, евфемізм або передається саме тим словом, якого прагнув уникнути автор, роблячи текст більш грубим, або, при протилежній стратегії помякшення стилю, зникає взагалі. Комізм пропадає в обох випадках [12, с. 147].

Здебільшого, зникають регіональні особливості мовлення, на передачу яких англійська література традиційно звертає велику увагу починаючи з хроніки Шекспіра «Генріх V» (акт ІІІ, сцена 2), де подано діалог валлійця, шотландця та ірландця, написаний зі збереженням відповідних лексичних та фонетичних особливостей. Зокрема, валлієць Флуеллен, плутає «б» і «п», та «в» і «ф», що подекуди створює комічний ефект: Alexander the Big (замість Alexander the Great, українською мовою і те і інше переводиться як Олександр Великий) перетворюється на Alexander the Pig (Олександр Свиня).

Взагалі гумор часто настільки повязаний з подібними мовними структурами, що твори, які повністю побудовані на його використанні - зокрема, значна частина англійської літератури нонсенсу,- залишаються доступними лише в оригіналі. Ті ж книги, які частково використовують лінгвістичний гумор такого типу, навіть у гарному перекладі неминуче зазнають збіднення. Але неймовірно важко адекватно передати такий, наприклад, «давній клич ельфійських найманців» з роману Р. Желязни: Cash and carry! (в російському перекладі Деньги и добыча!, що не є ані дослівним, ані смішним) [24, с. 53].

Як приклад з аналізованого роману А. Бредлі можемо навести такий фрагмент: Pulling on a pair of cotton gardening gloves that had been tucked into my belt, and launching into a loudly whistled rendition of Bibbidi-Bobbidi-Boo, I went to work [95, с. 28]. - Нацепив хлопчатобумажные перчатки, которые я предусмотрительно заткнула за пояс, и насвистывая в вольной интерпретации «Биббиди-боббиди-бу», я приступила к работе [95, с. 28]. Читач перекладу навряд чи зрозуміє дотепність ситуації, оскільки Bibbidi-Bobbidi-Boo - це пісня Попелюшки із диснеївського мультфільму і в уяві англомовного реципієнта асоціюється з відповідною кумедною ситуацією твору. Російський Биббиди-боббиди-бу вочевидь потребує коментарю, що створює певну громіздкість перекладу. Вважаємо, що кращим варіантом була б песня Золушки, хоча у цьому випадку втрачається диснеївський колорит.

Утім, недопустимою є недбалість перекладача, який не помічає, або не вважає за потрібне помічати гумор оригіналу. Це подекуди приводить до зміни загальної тональності твору. Так з усім відомого «Острову Скарбів» зникла характерна неоромантична іронія. В оригіналі вона помітна і в стилі оповіді - Джим може висловитися про керівників експедиції: when they have talked to their hearts content, it being then a little past noon... (коли вони наговорились досхочу, а на той час було трохи пізніше полудня...; в російському перекладі - совещание окончилось вскоре после полудня), і в репліках окремих персонажів: your liver is upside-down (твоя печінка догори дригом - у тебя печенка не в порядке) [58, с. 25].

Нарешті, перекладач може цілком свідомо випустити деякі пасажі, які з різних причин здаються йому зайвими. Так, з пісні Амєна «Дуй, дуй, зимовий вітер...» («Як вам це сподобається» В. Шекспіра), чудово перекладеної С. Болотіним та Т. Сикорською як окремий ліричний твір, зник контрастний, досить життєрадісний приспів. Без нього пісня звелася до характерної для російської традиції констатації скорботності буття [89]. Але ж для англійської балади, як наголошував Г. Честертон, типовим є як раз протиставлення похмурого сюжету та життєстверджуючого рефрену [87].

Зазначимо, що в аналізованому нами творі таких випадків не виявлено.

Другим варіантом перетворень є зміна типу комічного.

Інколи стилістичні підстановки відбувається стихійно. Але основною причиною є свідоме намагання перекладача: 1) адаптувати оригінал для сприйняття представником іншої культури, 2) розкрити власний літературний талант [1, с. 89].

При всьому розмаїтті індивідуальних перекладацьких підходів та конкретних ситуацій, подібні зміни, в цілому, тяжіють до одного з двох полюсів - завищення та заниження стилю. Обидва варіанти небезпечні для гумору, оскільки змінюють загальний баланс виразних засобів та знижують контраст піднесеного та низького, який є одним з джерел комічного [75, с. 156].

Тяжіння до завищення нерідко сполучається з підсиленою турботою про зрозумілість тексту, яка виявляється у використанні нормативної лексики, описових зворотів та тлумачень замість передачі особистісної та національної специфіки автора. Це робить текст простішим для сприйняття іншомовною аудиторією, але нівелює його своєрідність, знищує неформальну жвавість. Так, М. Донський та О. Линецька дещо змінили загальне враження від Дж. Джерома та його «Трьох у човні», які поєднують різкість та задушевність в одному тексті, а подекуди - в одному реченні, зокрема, за рахунок контрастів молодіжного сленгу та поетичної мови. Подібні зіткнення стилів характерні для англійського гумору, який часто створюється за допомогою пафосу, несподіваного переходу від піднесеного до буденного, подекуди з широкою амплітудою від сакрального до профанного. У перекладі такі «шорсткості» стилю зазвичай згладжуються, усі контрасти помякшуються, що викликає враження зниженої емоційності та, звісно, не сприяє гумору [69, с. 12].

Високий літературний рівень оригіналу та перекладу не гарантує їхню конгеніальність. Практично кожну з вищезгаданих проблем можна проілюструвати прикладами з трагедій Шекспіра у дуже талановитому, але водночас дуже вільному перекладі Б. Пастернака. Типовим для нього є загальне зниження стилю: в пролозі «Ромео та Джульєтти» star-crossed lovers (коханці, народжені під нещасливими зірками) перетворюються на детей главарей. В «Макбеті» один з ватажків повстанців, Леннокс, каже про необхідність пролити кров, щоб dew the sovereign flower and drown the weeds (оросити царствену / цілющу квітку та втопити бурян), у перекладі ж зявляється інший образ: Чтоб цвет венчанный не остался сух // и захлебнулся и погиб лопух. Порівняти тирана та його поплічників з буряном, що душить жито та квіти, цілком логічно. Але назвати Макбета лопухом - це дещо нетрадиційно. Водночас, дійсну різкість Шекспіра Б. Пастернак помякшує, усереднюючи загальний тон та нівелюючи мовні характеристики.

Варто згадати, що великий драматург писав пєси для широкого кола глядачів, його твори не були елітарними. Отже, перекладачу варто зберегти цю відкритість, зрозумілість, емоційність. В цьому плані вдалою є спроба сучасного прочитання «Короля Ліра», здійснена О. Сорокою. Зокрема, він зберігає розсипані по тексту комічні моменти, які не знижують, а лише підкреслюють серйозність ситуації. Так, в сцені 2 акта Кент з іронією каже: Sir, in good sooth, in sincere verity, // Under the allowance of your great aspect, // Whose influence, like the wreath of radiant fire // On flickering Phoebus front... (У О. Сороки: Сэр, истинно, бесхитростно, нелживо / / И с позволенья вашей светлости, // Чей ореол огнистей, чем венец // Вкруг Фебова чела...). На цю майже не приховану насмішку Корнуолл обурено реагує: What meanst by this?

О. Сорока передає це як: Ты что городишь?, що, можливо, не зовсім дослівно, але цілком відповідає ситуації та доносить до читача комізм різкої зіткнення стилів в оригіналі. В цілому, переклад О. Сороки навряд чи можна визнати «зразковим», проте він здається ідеальним для театру, як водночас близький до шекспірівського духу та зрозумілий для сучасної аудиторії [71, с. 73].

Розглянемо приклади зміни гумористичних засобів при перекладі роману А. Бредлі:

) She eased the oven door shut as if it were made of Waterford crystal [95, с. 57]. - Она открыла дверь кухни - и внезапно взвизгнула, как загнанный в угол барсук [93, с. 58].

2) Dogger ran his long fingers over his unshaven chin, as if he were mulling a question of earth-shattering consequence [95, с. 81]. - Доггер провел длинными пальцами по небритому подбородку, словно размышляя над вопросом вселенского значения [93, с. 81].

В обох прикладах перекладач вдалася до трансформацій вихідних образів, у яких було закладено гумористичний ефект. Так у першому фрагменті в оригіналі вжито порівняння з Вотерфордським кришталем, який навряд чи викликає особливі асоціації у читача перекладу. Тому С. Абовська в російському варіанті використовує образ борсука, що є певним стилістичним зниженням порівняно з оригіналом, але дозволяє зберегти яскравий гумористичний ефект. У другому прикладі спостерігаємо смисловий розвиток при перекладі опису процесу почісування підборіддя, коли вжитий до нього епітет earth-shattering (букв. потрясаючий земную твердь) перетворюється на вселенський.

Однак, подекуди осучаснення та адаптація стають невиправданими. Буває важко сказати, що переважає в конкретному випадку - чи то альтруїстичне піклування про читача, чи бажання перекладача продемонструвати свою дотепність. Наприклад, у книзі Р. Дала «Чарлі та шоколадна фабрика» ми читаємо, що герой танцював like a dervish (як дервіш). У перекладі ж...этот самый древний и немощный старик выделывал такие кренделя, что даже Майкл Джексон умер бы от зависти. Или Филипп Киркоров, тобто, ми бачимо одночасно і заміну маловідомого росіянам дервіша на добре відомого Філіпа Кіркорова (турбота про читача), і декоративне розширення порівняння (прагнення прикрасити текст). У даному випадку С. Кладо відводить від себе всі можливі нарікання позначкою «вільний переклад». Але деякі його колеги не роблять подібних зауважень, хоча їхні вироби вірніше назвати не те що вільними перекладами, а переказами чи переспівами. Прикладом може послугувати переклад Л. Яхніна «Хронік Прідейна» Ллойда Александера. Зупинимося лише на одній з типових для нього рис: дотепність героїв (читач сміється разом з ними) нерідко підмінена недоладністю їхнього мовлення (читач сміється з них). Бафос та полістилистика замінюються уніфіковано-заниженою лексикою, трагікомізм - чистим комізмом тощо. Загальною стратегією перекладача було спрощення тексту заради більшої доступності для дитячої аудиторії, інтелект якої, він, вочевидь, ставить невисоко [35, с. 108].

Нарешті, перекладач може вирішити, що в оригіналі мало комічного, і його слід додати. Подекуди це виглядає досить незначним: некомічна фраза оригіналу vous savez tout (ви знаєте все) передана жартом вам и книги в руки! (Жуль Верн, «Пригоди капітана Гаттераса»). Інколи ж така перекладацька ініціатива може суттєво змінити книгу, як це відбулося зі згаданими «Хроніками Прідейна». Л. Яхнін, майстер та любитель гри слів, уставив в текст десятки її зразків (вы появились раньше времени, и это значит что времени у вас нет, еще не пора - до того момента, пока такой момент не наступит), що, разом з деякими іншими вставками перетворило книгу для підлітків / дорослих на суто дитячу.

У романі «Сладость на корочке пирога» перекладач додала від себе порівняння бутерброд с червяками для посилення гумористичного ефекту, і варто відзначити, що таке перекладацьке рішення додає комізму ситуації: It hadnt been Father or Daffy or Feely; they would never eat Mrs. Mullets cussed custard [95, с. 152]. - Это не могли быть отец, Даффи или Фели - они бы скорее съели бутерброд с червяками, чем окаянный торт миссис Мюллет [93, с. 152].

Крім згаданих варіантів, коли читач сміється (або не сміється) разом з автором та перекладачем, на жаль, не є рідкістю сміх читача з перекладача, чиє нерозуміння тексту може стати джерелом незапланованого комізму абсурдності. В деяких випадках такі помилки помітні навіть без порівняння з оригіналом.

Однією з поширених причин помилок є нерозуміння фонових значень лінгвокультурем (лінгвокраїнознавчі оцінні одиниці мови, культурно-етнологічні одиниці, національно-словесні образи, логоепістеми тощо). Як зазначають Л. Баранова та Чжан Хой Цинь: «У носія мови чи у людини, яка добре знає чужоземну мову, при читанні або слуханні чужого тексту, який містить одиниці такого роду, сприйняття другого плану тексту, виникнення певних асоціацій та образів, викликаних даними мовними одиницями, відбувається паралельно з усвідомленням змісту тексту. В противному разі, навіть при достатньо точному, дослівному перекладі тексту, другий план його залишається неусвідомленим, або взагалі при перекладі перекручується зміст усього тексту...» [4, с. 178-179]. Так, через незнання міфологічного контексту персонаж майстра англійської фентезі А. Гарнера Grimnir (схований під капюшоном) став вкритим товстою шкірою.

Але інколи справа не в лінгвокраїнознавчих одиницях, а в елементарному нерозумінні ситуації. Цілу колекцію «чудес перекладу» наводить перекладач П. Вязников: «Ось герої однієї з повістей, зайшовши в тупик у безлюдному лабіринті, повертаються за власними слідами. В перекладі ж вони чомусь починають затирати свої сліди. Інший герой в оригіналі «димиться від роздратування», а в перекладі - починає розводити костер. Чарівник легко дує, наче здмухуючи пух чортополоху, а в перекладі його дуття віддається луною в кущах чортополоху. Батьком поросят стає не дикий кабан, а боров. Пташине гніздо зроблено не з комишу, а з осоки» [17]. Дослідник закликає своїх колег і редакторів не пускати в друк відвертий абсурд: «Під пером бракоробів орденські планки стають фруктовим салатом (буквальний переклад сленгового виразу); на полі бою замість бочонків з порохом лежать якісь стволи, набиті порохом, безвідкатні гармати стають нестискуваними рушницями; і, нарешті, світильники пащі його (алюзія на Левіафана в творі Р. Желязни) стають лампами рота його» [17]. П. Вязников вірно констатує, що в особливій небезпеці знаходиться популярна література - детективи, фантастика тощо, оскільки поширеною є думка, що такі твори можуть бути перекладені будь-ким [17]. Відзначимо, що в аналізованому перекладі твору А. Бредлі помилок такого плану не було виявлено, що доводить досить високу якість перекладу та професіоналізм С. Абовської.

Отже, загальна класифікація проблем перекладу комічного набирає наступного вигляду: адекватна передача; повне або часткове зникнення комічного як результат обєктивної неможливості перекладу, нерозуміння або неуваги з боку перекладача, свідомого рішення перекладача; зміна типу комічного та/або технології його створення щоб адаптувати оригінал для сприйняття представником іншої культури, прикрасити текст; додавання перекладачем гумору від себе; незапланований комізм абсурдного перекладу.

2.3 Аналіз шляхів відтворення гумору при перекладі англомовних іронічних детективів

Користуючись теоретичними засадами, розглянутими у попередніх підрозділах ми проаналізували шляхи відтворення гумору при перекладі англомовних іронічних детективів. Матеріалом для здійснення перекладознавчого аналізу слугував роман канадського письменника А. Бредлі «The Sweetness at the Bottom of the Pie» / «Сладость на корочке пирога» та його російськомовний переклад у виконанні С. Абовської. Звернімося до прикладів.

-й: I shot him a broad smile, a smile wide enough to present him with a good view of the wire braces that caged my teeth. Although they gave me the look of a dirigible with the skin off, Father always liked being reminded that he was getting his money's worth [95, с. 12]. - Я одарила его широкой улыбкой - достаточно широкой, чтобы предоставить ему хороший вид на брекеты, сдавливающие зубы. Хотя они делали меня похожей на дирижабль без оболочки, отец любил, когда ему напоминали, что он не зря потратил деньги [93, с. 12].

У цьому фрагменті гумористичний ефект досягається через використання порівняння the look of a dirigible with the skin off. Перекладачу вдалося частково відтворити комедійність вислову, оскільки поняття дирижаблю є цілком зрозумілим як читачам оригіналу, так і читачам перекладу: похожей на дирижабль без оболочки. Тим не менш, повністю зберегти закладену автором інтенцію неможливо, враховуючи розбіжність між семантичними значеннями лексем у двох мовах, тому що англійське skin (на відміну від російського оболочка) окрім оболонки технічних апаратів ще позначає людську шкіру. Така двозначність додає певного колориту тексту роману, який неминуче втрачається при перекладі.

2-й: Using my knife as a ruler and my fork as a prod, I marshaled the peas so that they formed meticulous rows and columns across my plate: rank upon rank of little green spheres, spaced with a precision that would have delighted the heart of the most exacting Swiss watchmaker [95, с. 28]. - Пользуясь ножом вместо линейки и вилкой вместо шила, я расставила горошины на тарелке аккуратными рядами и колоннами: шеренга за шеренгой зеленых шариков, расположенных с точностью, восхитившей бы самого придирчивого швейцарского часовщика [93, с. 28].

При перекладі наступного фрагменту було досягнуто повної еквівалентності стосовно відтворення гумору. Головна героїня детективу, Флавія, внаслідок надзвичайно розвиненої уяви проводить аналогію між сніданком та військовим парадом: порівняння marshaled the peas so that they formed meticulous rows and columns across my plate - расставила горошины на тарелке аккуратными рядами и колоннами та метафору rank upon rank of little green spheres - шеренга за шеренгой зеленых шариков доречно перекладено шляхом послідовного словникового відтворення усіх компонентів із застосуванням лише необхідних граматичних трансформацій, семантична ж складова не змінюється.

Образ швейцарських годинникарів в англомовній та вітчизняній свідомості повязується з надзвичайною точністю та прискіпливістю, оскільки механізми, які вони виробляють характеризуються найвищою якістю. Саме тому при відтворенні гіперболи delighted the heart of the most exacting Swiss watchmaker цей структурний елемент є ознакою еквівалентності та адекватності перекладу восхитившей бы самого придирчивого швейцарского часовщика.

3-й: If you're insinuating that my personal hygiene is not up to the same high standard as yours you can go suck my galoshes [95, с. 31]. - Если ты намекаешь, что моя личная гигиена не соответствует твоим высоким стандартам, пойди и оближи мои галоши [93, с. 31].

Тексти іронічних детективів часто насичені розмовною і навіть дещо вульгарною лексикою. Використання таких пластів мови дозволяє автору зробити свій твір більш «живим», близьким та зрозумілим читачеві, а також значно кумеднішими. Саме тому перекладач повинен зберігати ці елементи, як, наприклад, зробила у даному фрагменті С. Абовська. Оригінальне речення з модальним дієсловом вона відтворила наказовим способом: you can go suck my galoshes - пойди и оближи мои галоши, що повністю відповідає традиціям мови перекладу.

-й: I looked up slowly from my work so that the round lenses of my spectacles would flash blank white semaphores of light at her. I knew that whenever I did this, Ophelia had the horrid impression that she was in the presence of some mad black-and-white German scientist in a film at the Gaumont [95, с. 35]. - Я медленно подняла голову от своей работы, так чтобы круглые стекла очков сверкнули белым светом. Я знала, когда я так делаю, Офелия с ужасом думает, что попала в общество безумного немецкого ученого из черно-белого фильма в «Гомонте». («Гомонт» - сеть английских кинотеатров.) [93, с. 35]

Розглянемо черговий приклад. При перекладі вислову the round lenses of my spectacles would flash blank white semaphores of light було втрачено оригінальне порівняння окуляр із семафором - круглые стекла очков сверкнули белым светом. Тим не менш, можемо стверджувати, що адекватності досягнуто, оскільки зберігається ознака дії. В іншому реченні, що також містить гумор, вжито порівняння героїні з божевільним німецьким ученим - some mad black-and-white German scientist in a film at the Gaumont, яке перекладається шляхом застосування словникових відповідників та граматичної трансформації, коли означення чорно-білий переноситься з науковця на фільм відповідно до норм мови перекладу - безумного немецкого ученого из черно-белого фильма в «Гомонте». Зазначимо, що перекладач додала коментар стосовно власної назви «Гомонт», оскільки, на відміну від англомовного, пересічний вітчизняний читач не володіє фоновою інформацією стосовно цього кінотеатру, тому рішення С. Абовської є досить вдалим.

5-й: Beast!" - "Hag!" I retorted. But not until Ophelia had spun round on her heel quite neatly, I thought and stormed out the door [95, с. 48]. - Дрянь! - Ведьма! - парировала я, подождав, пока Офелия развернется на каблуках - довольно аккуратно, заметила я, - и вылетит за дверь [93, с. 48].

Основною метою перекладу лайливої лексики є збереження емоційності і тому, в цьому випадку, перекладач вільний обирати з багатьох словникових еквівалентів та контекстуальних синонімів. Так, іншими відповідниками слову beast, яке у російському варіанті звучить як дрянь, можуть бути тварь, скотина, животное тощо. На нашу думку, більш вдалим перекладом поняттям hag була б карга, оскільки ця лексема звучить значно образливішою по відношенню до молодої дівчини, ніж просто ведьма.

6-й: Behind the back stairs. Their two yellow brick annexes, pustulantly Victorian, folded back like the pinioned wings of a boneyard angel which, to my eyes, gave the tall windows and shutters of Buckshaw's Georgian front the prim and surprised look of an old maid whose bun is too tight [95, с. 68]. - Их две пристройки из желтого кирпича в викторианском стиле обрамляли дом, словно связанные крылья кладбищенского ангела, что, с моей точки зрения, придавало большим окнам и ставням георгианского фасада Букшоу чинный и удивленный вид старой девы со слишком туго уложенным пучком волос [93, с. 70].

Деякі авторські гумористичні порівняння можуть виступати виражальними засобами. Так, the prim and surprised look of an old maid whose bun is too tight дозволяє читачам, які не знайомі з особливостями згаданих архітектурних стилів, скласти уявлення про описуваний обєкт. С. Абовська зберігає цей прийом, застосовуючи при перекладі присудка модуляцію - чинный и удивленный вид старой девы со слишком туго уложенным пучком волос. Отриманий результат відповідає традиціям мови перекладу.

-й: And Feely Miss Snotrag hadn't even noticed it was gone [95, с. 83]. - И Фели - мисс Носовой Платок - даже не заметила пропажу [93, С. 83].

Звернімо увагу на випадок, коли комічність ситуації досягається шляхом використання промовистих власних імен. В іронічних детективах вони містять певні ознаки, які кумедним чином характеризують того чи іншого персонажа, і тому необхідно в першу чергу звертати увагу на їх семантику. У даному прикладі Miss Snotrag досить вдало відтворюється за допомогою калькування - мисс Носовой Платок, хоча іноді перекладу приходиться застосовувати лексико-граматичні трансформації.

-й: Mrs. Mullet, who was short and gray and round as a millstone and who, I'm quite sure, thought of herself as a character in a poem by A. A. Milne, was in the kitchen formulating one of her pus-like custard pies. As usual, she was struggling with the large Aga cooker that dominated the small, cramped kitchen [95, с. 98]. - Миссис Мюллет, маленькая, седая и круглая, как жернов, и, я уверена в этом, ощущающая себя персонажем из историй А. А. Милна, хлопотала на кухне, колдуя над тортом с заварным кремом. Как обычно, она воевала с толстой поварихой Агатой, царившей на маленькой тесной кухне [93, с. 98].

А. Бредлі часто використовує гумор для опису побутових ситуацій. Так, необхідний ефект може досягатися за допомогою алюзії - who was short and gray and round as a millstone and who, I'm quite sure, thought of herself as a character in a poem by A. A. Milne - маленькая, седая и круглая, как жернов, и, я уверена в этом, ощущающая себя персонажем из историй А. А. Милна. У цьому випадку мається на увазі схожість домогосподарки з Вінні Пухом, який є головним персонажем оповідань А. Мілна. Враховуючи той факт, що кількість читачів перекладу, яким відомий цей письменник, значно менша за аналогічних англомовних читачів, С. Абовська додає при трансляції відповідний перекладацький коментар.

Варто зазначити активне використання емоційно забарвленої піднесеної лексики (найчастіше дієслова та їх форми) в епізодах, які за своєю суттю ніяк не можна віднести до героїчних подій, тобто таким чином створюється стилістичний контраст, який представляє собою черговий засіб вираження гумору: was struggling - воевала; dominated - царившей. Переклад має здійснюватися за допомогою використання відповідників зі співвідносних шарів лексики мови перекладу, що ми і спостерігаємо у даному випадку.

-й: Calderwood, Jabez, of The Parsonage, Frinton. Suddenly at his residence on Saturday, the 14th inst. In his fifty-second year. Eldest son of et cetera et cetera et cetera survived by daughters, Anna, Diana, and Trianna [95, с. 102]. - Кальдервуд Джейбс, из Парсонажа, Фринтон. Неожиданно в своей резиденции в субботу, 14-го числа… На пятьдесят втором году жизни… Старший сын… и так далее… и так далее… и так далее… Оставил дочерей Анну, Диану и Трианну…» [93, с. 103]

Окрему увагу необхідно звернути на переклад епізодів, повязаних з пошуком інформації у газетних архівах. Тут ми спостерігаємо іронічну алюзію на Шерлока Холмса, персонажа А. Конан Дойла, який також у своїх розслідуваннях користувався публіцистичними матеріалами.

А. Бредлі глибоко досліджував творчість англійського письменника і навіть розробив теорію, згідно якої доктор Ватсон був жінкою. Тому у своєму творі, автор час від часу кепкує як з процесу розкриття злочину, так зі стилю британського життя в цілому. Так, у газеті замість потрібної статті Флавія зустрічає спочатку лише побутові нариси, на кшталт некрологу, які читає уривками, що втілюється у формі еліптичних речень. Консервативність англійців підкреслюється перерахуванням імен доньок звичайного джентльмена, якому вочевидь бракувало фантазії - Anna, Diana, and Trianna. Якщо звернутися до етимології, цих слів, а саме до латинських числівників di та tri, стає зрозумілим, що фактично батько назвав доньок як «Анна», «Друга Анна», та «Третя Анна». Перекладач транскодувала ці антропоніми, таким чином зберігаючи форму оригіналу.

10-й: The bedrooms at Buckshaw were vast, dim Zeppelin hangars, and mine, in the southor Tarwing, as we called it, was the largest of the lot [95, с. 153]. - Спальни в Букшоу были огромными и плохо освещенными, как ангары для дирижаблей, и моя, расположенная в южном крыле здания - крыле Тара, - была самой большой из всех [93, с. 153].

Гумористичний ефект в оригіналі утворено шляхом використання гіперболи The bedrooms at Buckshaw were vast, dim Zeppelin hangars. При перекладі цей мовностилістичний засіб трансформується у порівняння Спальни в Букшоу были огромными и плохо освещенными, как ангары для дирижаблей. Причиною такої перекладацької трансформації слугувала розбіжність між сприйняттям тексту читачами вихідної мови та мови перекладу, оскільки безпосереднє відтворення гіперболи російською мовою створило б ураження того, що сімейство головних героїв живе в ангарі.

У цьому фрагменті ми спостерігаємо, як при перекладі гіперболи the trek across the room to the distant washstand near the window was an experience that might have daunted Scott of the Antarctic С. Абовська додає інформацію з метою розяснення комедійної складової перспектива путешествия через всю комнату к далекому умывальнику, расположенному около окна, могла бы устрашить покорителя Антарктиды Скотта. Уточнюючий компонент покоритель допомагає зрозуміти читачеві перекладу сутність цієї історичної особистості, британського мандрівника, який змагався з Р. Амундсеном за право першим дістатися Південного полюсу. Таким чином, можна уявити масштаби кімнати і складність походу до вмивальника, що ствердилися в уяві дівчинки.

-й: I had seen him tuck into many a fat Christmas goose, brandishing his knife and fork like an Oriental assassin [95, с. 164]. - Я много раз видела, как он поедает жирного гуся на Рождество, размахивая ножом и вилкой, как восточный ассасин [93, с. 164].

Наступний приклад містить глузливий опис персонажу твору, який наводиться шляхом порівняння brandishing his knife and fork like an Oriental assassin. А. Бредлі підкреслює іронічне відношення до літнього чоловіка, який надто полюбляє вечеряти в гостях, застосовуючи фехтувальний термін й образ грізного ассасина. У перекладача цей фрагмент не викликав труднощів, унаслідок чого за допомогою калькування було повністю збережено комізм ситуації - размахивая ножом и вилкой, как восточный ассасин.

13-й: But there was nothing more to see than its silvery light dancing among the cucumbers and the roses [95, с. 184]. - Но рассматривать было нечего, кроме серебристого света луны, танцующего среди огурцов и роз [93, с. 184].

Ще одним способом досягнення гумористичного ефекту є використання контрасту, коли у текст поетичної метафори вплітається лексема, що не містить жодної ліричності. Так, у даному випадку поруч з розами згадуються огірки і в уяві читача картина, де місячне сяйво танцює в такому оточенні, видається доволі кумедною silvery light dancing among the cucumbers and the roses. С. Абовська досягає повної еквівалентності у цьому випадку - серебристый свет луны, танцующий среди огурцов и роз.

14-й: So that was it. As at a birth, so at a death. Without so much as a kiss-me-quick-and-mind-the-marmalade, the only female in sight is enlisted to trot off and see that the water is boiled. Rustle something up, indeed! What did he take me for, some kind of cowboy? [95, с. 194] - Вот так всегда. С рождения и до смерти. Без единого доброго слова единственную особу женского пола в поле зрения сослали кипятить воду. Сообразить что-нибудь, в самом деле! За кого он меня принимает… За служанку? [93, с. 194]

Розглянемо приклад перекладу гумору, коли неможливо зберегти форму оригіналу. Вираз without so much as a kiss-me-quick-and-mind-the-marmalade містить характерний для англомовної літератури перифраз, який можна передати російською мовою лише шляхом дескриптивного перекладу або експлікації значення. Буквальний переклад поцілуй мене та пригощайся мармеладом надто недолугий, саме тому С. Абовська вдалася до пошуку функціонального аналога, який був би характерним мові перекладу, тобто до смислового розвитку, внаслідок чого маємо варіант, який лише приблизно передає значення вислову - без единого доброго слова.

Лексема cowboy зазнала контекстуального перекладу, оскільки безпосередній словниковий відповідник ковбой, що позначає пастуха з Заходу Америки, не відтворює смисл ситуації. Так само не передає кумедності тексту й генералізоване значення пастух. У розмовній англійській мові цим поняттям іноді називають некваліфікованого робітника, відповідно до чого і відштовхувалась перекладач. Варіант служанка хоч і не може вважатися прямим відповідником, тим не менш чудово передає мету комунікації, таким чином спостерігаємо явище часткової еквівалентності при перекладі гумору.

-й: Dr. Darby was the spitting image of John Bull: red face, multiple chins, and a stomach that bellied out like a sail full of wind [95, с. 211]. - Доктор Дарби являл собой типичного представителя английской нации: красное лицо, несколько подбородков и живот, колыхавшийся, словно парус на ветру [93, с. 212].

Продовжуючи тему глузування з англійців, А. Бредлі застосовує для їх опису стійкі вирази та художні порівняння, на які необхідно звернути увагу перекладачеві при відтворенні гумору. Фразеологізм John Bull зазнав експлікації, тому що в російській мові не існує відповідного сталого еквівалента, який би повністю відповідав цьому значенню - типичный представитель английской нации. Вважаємо такий варіант перекладу досить вдалим, хоча можна було використати більш компактний зворот типичный англичанин.

Порівняння stomach that bellied out like a sail full of wind С. Абовська відтворила за допомогою модуляції, оскільки результат живот, колыхавшийся, словно парус на ветру згідно норм російської мови є значно прийнятнішим, ніж буквальний переклад живот, словно полный ветра парус.

16-й: Bloody Norwegians!" said Dr. Darby, rising and closing his bag. "Flock over here like birds to a lighthouse, where they expire and leave us to mop up. It isn't fair, is it?" [95, с. 221] - Чертовы норвежцы! - выругался доктор Дарби, поднимаясь с колен и закрывая чемоданчик. - Летят сюда, как мотыльки на огонь, тут погибают, а нам приходится подчищать за ними. Это несправедливо, не так ли? [93, с. 222]

У цьому уривку тексту автор додає гумору за допомогою лайливих слів, які перекладаються стійкими відповідниками, що повністю зберігають емоційність комунікації: Bloody Norwegians - Чертовы норвежцы. Також ужито іронічне порівняння, яке має дещо чорне забарвлення, оскільки зворот, у якому міститься кепкування з норвежців, ґрунтується на зростаючій кількості їх смертей. Перекладачеві довелося змінити вихідний образ flock over here like birds to a lighthouse функціональним аналогом летят сюда, как мотыльки на огонь, тому що цей фразеологізм в естетичному плані справляє більший ефект на читача, ніж просто дослівний переклад. На нашу думку, в цьому разі часткова еквівалентність перекладу є доречною, оскільки головною метою художнього перекладу є збереження емоційного впливу на реципієнта.

-й: I hated Mrs. Mullet's seed biscuits the way Saint Paul hated sin. Perhaps even more so. I wanted to clamber up onto the table, and with a sausage on the end of a fork as my scepter, shout in my best Laurence Olivier voice, Will no one rid us of this turbulent pastry cook? [95, с. 284] - Я ненавидела маковое печенье миссис Мюллет, как святой Петр ненавидел грех. А может быть, даже сильнее. Мне захотелось забраться с ногами на стол и, потрясая вилкой с наколотой сосиской, словно скипетром, закричать, подражая Лоуренсу Оливье: «Неужели никто не избавит нас от этой беспокойной кухарки?» [93, с. 285].

Цей приклад доводить, що А. Бредлі з метою посилення комізму вдається до порівнянь з антропонімами та алюзій. При відтворенні власної біблійної назви Saint Paul перекладач припустилася помилки, застосувавши у перекладі імя іншого апостола святой Петр, хоча мався на увазі Святий Павло. Вважаємо таку похибку досить значною, оскільки серед усіх учнів Христа саме Павло був одним з найбільш завзятих проповідників (на його честь у Лондоні побудовано найвідоміший англійський собор), Петро ж прославився дещо іншими якостями, а саме як засновник католицької церкви.

Інший антропонім Laurence Olivier - Лоуренс Оливье, на нашу думку, потребує перекладацького коментарю, тому що імя цього видатного британського актора може бути невідомим багатьом вітчизняним читачам, тим паче навряд чи пересічний російськомовний реципієнт знає, що Олівьє найбільш відомий за свої ролі у шекспірівських пєсах. Саме цей факт є ключовим для розуміння цитати Will no one rid us of this turbulent pastry cook? - Неужели никто не избавит нас от этой беспокойной кухарки? і відповідно дотепності епізоду роману.

-й: I was hoping you'd turn up. I wanted to tell you I got rid of that dead bird what we found on yesterday's doorstep. Mrs. Mullet had somewhere picked up the idea that such reversals of phrase were not only quaint, but poetic [95, с. 311]. - О! Полковник де Люс! Надеялась я, что вы появитесь. Я сказать вам хотела, что избавилась от птицы мертвой, которую нашли на крыльце мы вчера. Миссис Мюллет где-то подцепила идею, что подобные инверсии в предложении не только своеобразны, но даже поэтичны [93, с. 311].

Ще одним способом кепкування з персонажу є стилістичне забарвлення мовлення. Іноді адекватне відтворення такого авторського прийому може бути доволі проблематичним для перекладача. Для створення гумористичного ефекту в тексті перекладу, С. Абовська розширює інверсію реплік кухарки, змінюючи місцями підмет та присудок, означення та означуване слово, головні члени речення з другорядними. Таке додавання стилістичної забарвленості зумовлене розбіжностями у синтаксичній структурі двох мов, оскільки в англійській мові зміна порядку слів є відчутнішою і, відповідно, потрібно посилювати трансформації у мові перекладу для досягнення функціональної еквівалентності.

-й: I picked my way through the long wet grass, watching carefully to avoid tripping on any of the rotting bits of rusty machinery that jutted out here and there like dinosaur bones in the Gobi Desert. Daphne had described to me the effects of tetanus: One scratch from an old auto wheel and I'd be foaming at the mouth, barking like a dog, and falling to the ground in convulsions at the sight of water [95, с. 315]. - Я осторожно пробралась сквозь высокую мокрую траву, стараясь не зацепиться за гниющие обломки ржавого железа, разбросанные там и сям, словно кости динозавров в пустыне Гоби. Дафна описала мне симптомы столбняка - одна царапина о старое колесо автомобиля - и у меня пойдет пена изо рта, начну лаять, как собака, и падать на землю в конвульсиях [93, с. 315].

Гумор може створюватися за допомогою використання хибних уявлень, що характерні для маленької дівчинки і однаково сприймаються зі сміхом як читачами оригіналу, так і читачами перекладу. Наприклад, у пустелі Гобі немає костей динозаврів, але Флавія уявляє, що старе залізо на них схоже: dinosaur bones in the Gobi Desert. Перекладачу вистачає калькувати усі компоненти вислову для досягнення повної еквівалентності - кости динозавров в пустыне Гоби.

Схожу ситуацію спостерігаємо у так званих «симптомах» стовбняку. При перекладі глузування I'd be foaming at the mouth, barking like a dog, and falling to the ground in convulsions at the sight of water С. Абовська зберігає форму викладу, застосовуючи при цьому необхідні лексико-граматичні трансформації - у меня пойдет пена изо рта, начну лаять, как собака, и падать на землю в конвульсиях.

Таким чином, можемо стверджувати, що при перекладі іронічних детективів перекладач має особливу увагу звертати саме на відтворення гумору. У проаналізованому творі автор найчастіше створював комедійний ефект за допомогою порівнянь, метафор, гіпербол, перифраз та розмовної або, навіть, вульгарної лексики. Здебільшого перекладачу вдавалося досягти повної еквівалентності шляхом калькування або неминучих лексико-граматичних трансформацій, спричинених розбіжностями двох мов, хоча стилістичні засоби, які містили власні назви, зокрема антропоніми, вимагали експлікації значення або перекладацького коментарю, що зумовлене відсутністю належних фонових знань у читача перекладу. Варто зазначити, що істотними є також випадки застосування ідіоматичних виразів, відтворення яких здебільшого відбувалося шляхом підбору функціонального аналогу.

ВИСНОВКИ

Дослідження засвідчило, що центральним питанням теорії художнього перекладу є можливість створення такого твору, який максимально наближався б до ідейної та художньої суті оригіналу, читався як оригінальний твір і разом з тим зберігав риси своєї національної своєрідності, стиль твору й індивідуальний стиль автора. З усіх похідних мови гумор найбільш культурно і ситуаційно специфічний, що становить великі труднощі для його вторинного тлумачення і перекладу. Гумор в очах реципієнта завжди субєктивний. Внаслідок цього, комічний компонент тексту (зокрема, такі форми гумору як іронія і сатира) може легко вислизнути від перекладача і залишитися просто нерозпізнаним у силу особливостей своєї структури. На додачу, самі системи мов абсолютно різні - там, де структура однієї мови надає безмежні можливості для комічного варіювання, інша мова залишається безсилою. І, нарешті, сам характер гумору полягає не стільки в думці, скільки в її формі (кожен, хто коли-небудь намагався пояснити жарт іншому, знайомий з цим феноменом - без належної форми гумор припиняє своє існування). Тому, коли в загальній теорії перекладу величезна увага приділяється інформативному змістові тексту і його адекватному перенесенню на мову перекладу, у нашому випадку саме умова форми гратиме ключове і вирішальне значення.

Було виявлено, що переклад гумору передбачає скрупульозне декодування комічного елемента в рамках оригінального контексту, його перенесення в інший лінгвістичний та культурний простір, і, нарешті, його одягнення в нову мовну форму, яка, у свою чергу, повинна успішно відтворити намір оригінальної вихідної фрази і викликати відповідну реакцію у читацької аудиторії. Варто зазначити, що в залежності від критерію потенційної перекладності, гумор поділяється на три основні групи: 1. універсальний (даний тип гумору, як правило, зрозумілий і легко розпізнається незалежно від приналежності до того чи іншого культурного середовища / мовної групи, оскільки в його основі лежать загальнолюдські, універсальні реалії і він, як правило, ґрунтується на комізмі ситуації.); 2. заснований на компоненті вихідної культури (жарти, що ґрунтуються на культурі вихідної мови); 3. лінгвістичний (будується на грі слів, яку, на жаль, найчастіше визначають такою, яка «не перекладається»).

Зясовано, що іронічний детектив - це самостійний субжанр детективної літератури зі своїми особливостями сюжетної лінії (безпосередність героя, непрофесійність методів його розслідування і кумедність створених ситуацій) і специфікою моделювання центрального образу. В іронічному детективі розслідування описується з гумористичної точки зору. Найчастіше твори, написані в такому ключі, пародіюють штампи детективного роману.

Було визначено, що серед основних функцій гумору в даному субжанрі, варто акцентувати увагу на руйнівній силі сміху, що дискредитує описуване (автори іронічних детективів намагаються певним чином висміяти «заяложені» класичні мотиви та героїв); бажанні розважити себе і співрозмовника; маскуванні (жарт дозволяє обійти цензуру культури і виразити ті смисли, які (з різних причин) знаходяться під забороною); моральній функції (у іронічному детективі важливе місце відводиться вихованню сумління, боротьбі зі злом, попередженню злочинів і навіть виправленню моральних недоліків людини), а також атракції (вміння привернути до себе увагу, завоювати аудиторію). Варто зазначити, що на лексико-семантичному рівні гумористичний ефект в іронічних детективах створюють, насамперед, авторські гумористичні новоутворення, «значущі» або «промовисті», власні імена, вільні атрибутивні словосполучення. Комедійність породжується також шляхом парадоксально-несумісної сполучуваності слів, смисловою двозначністю. Яскраві, оціночні, експресивні слова, які за походженням є розмовними, просторічними або жаргонними, в силу частого вживання втрачають свою виразність, образність, тобто перетворюються в мовні штампи. Тим не менш, вони вже стали необхідними словесними формулами, які репрезентують субжанр іронічного детективу. Подібне вивчення мови масової літератури є перспективним та дозволить вирішити багато питань, повязаних з особливостями створення, сприйняття, розуміння і, насамперед, перекладу таких текстів.

Було виявлено, що загальна класифікація проблем перекладу комічного в художній літературі й, зокрема в субжанрі іронічного детективу, набирає такого вигляду: адекватна передача; повне або часткове зникнення комічного як результат обєктивної неможливості перекладу, нерозуміння або неуваги з боку перекладача, свідомого рішення перекладача; зміна типу комічного та/або технології його створення щоб адаптувати оригінал для сприйняття представником іншої культури, прикрасити текст; додавання перекладачем гумору від себе; незапланований комізм абсурдного перекладу. Зясовано, що існують три можливі шляхи, якими може керуватися перекладач при відтворенні гумору: 1. Повністю виключити жарт з тексту перекладу (що може негативно позначитися на змісті тексту, проте, в деяких випадках, є виправданим); 2. Залишити жарт, але перекласти його буквально (комічний елемент буде втрачено, але збережено вихідну інформацію) - тут може бути використана виноска перекладача з детальним поясненням жарту у вихідній культурі, особливо, якщо гумор є важливим компонентом тексту; 3. Перекладач може «адаптувати» жарт в мову перекладу, створивши в тексті атмосферу, схожу на вихідну.

Протягом дослідження ми проаналізували шляхи відтворення гумору при перекладі англомовних іронічних детективів на матеріалі роману канадського письменника А. Бредлі «The Sweetness at the Bottom of the Pie» / «Сладость на корочке пирога» та його російськомовного перекладу у виконанні С. Абовської. Можемо стверджувати, що при перекладі іронічних детективів перекладач має особливу увагу звертати саме на відтворення гумору. У проаналізованому творі автор найчастіше створював комедійний ефект за допомогою порівнянь, метафор, гіпербол, перифраз та розмовної або, навіть, вульгарної лексики. Здебільшого перекладачу вдавалося досягти повної еквівалентності шляхом калькування або неминучих лексико-граматичних трансформацій, спричинених розбіжностями двох мов, хоча стилістичні засоби, які містили власні назви, зокрема антропоніми, вимагали експлікації значення або перекладацького коментарю, що зумовлене відсутністю належних фонових знань у читача перекладу. Варто зазначити, що істотними є також випадки застосування ідіоматичних виразів, відтворення яких здебільшого відбувалося шляхом підбору функціонального аналогу. Вважаємо за необхідне констатувати наявність фрагментів, при перекладі яких комедійний ефект було втрачено, причиною чого слугували неуважність або необізнаність перекладача стосовно певних елементів тексту.

У будь-якому разі дослідження засвідчило, що розглянуті можливості перекладу гумору завжди залежать від конкретної ситуації, і тому універсального рецепту роботи з перекладом гумору не існує. В кожному одиничному випадку перекладач приймає рішення, ґрунтуючись на професійному досвіді й чутті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Английский юмор для детей и взрослых с чувством юмора / пер. с англ. С. М. Рабинович. - Екатеринбург : Уральское литературное агентство, 2007. - 256 с.

2.Бакулин М. А. Речевые штампы как конструктивные элементы текстов современных массовых детективов / М. А. Бакулин [Электронный ресурс]. - 2008. - Режим доступа: #"justify">.Баландина М. Р. Юмор, его соотношение с другими эстетическими категориями и средства их передачи во французско-русских переводах : дис. канд. филол. наук. : 10.02.20 / Баландина Марина Романовна. - М., 2006. - 197 с.

4.Баранова Л. А.Про деякі особливості перекладу російських пісень на китайську мову / Баранова Л. А., Чжан Хой Цинь // Україна - Країни сходу: від діалогу педагогічних систем до діалогу культур та цивілізацій. Матеріали 3-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Вип. 3. - К. : Фенікс, 2002. - С. 175-179.

5.Бархударов Л. С. Язык и перевод / Бархударов Л. С. - М. : УРСС, 2010. - 324 с.

.Березин В. М. Импорт иронии. Польский след русской массовой культуры / В. Березин [Электронный ресурс]. - 2010. - Режим доступа : #"justify">.Беркнер С. С. Средства выражения комического в стихах для детей Спайка Миллигана и некоторые аспекты их перевода / Беркнер С. С., Капкова С. Ю. // Вестник ВГУ. - №2 - Воронеж : Воронежский государственный университет. 2002. - с. 21-28.

.Большая Советская Энциклопедия: В 30-ти тт. / Гл. ред. А. М. Прохоров. - Изд. 3-е. - Т.8. - М. : Советская энциклопедия, 1982. - 592 с.

.Бреева Л. B. Синтаксические средства создания иронии / Л. В. Бреева // Романо-германская филология. - №1. - Саратов : Саратовский государственный университет, 2000. - С. 63-68.

10.Бреус Е. В. Основы теории и практики перевода с русского языка на английский / Е. В. Бреус. - М. : УРАО, 1998 - 376 с.

11.Бритиков А. Ф. Детективная повесть в контексте приключенческих жанров / А. Бритиков // Русская советская повесть 20-30х годов. - Л. : Наука, 1986. - с. 408-453.

12.Бродович О. И. Об одном лингвистическом парадоксе: переводческие стратегии для ненормативных языковых форм / О. И. Бродович // Английская филология в переводоведческом и сопоставительном аспектах. - СПб., 1995. - С. 146-150.

.Бруннер Е. Ю. Зачем нам нужны смех и юмор (функции юмора) [Электронный ресурс] / Е. Ю. Бруннер // Персональный сайт Е. Бруннера. - 2012. - Режим доступа : #"justify">.Вартанян В. Л. Фрагменты лингвистического анализа мора : автореф. дис. канд. филол. наук : 10.02.06 / В. Л. Вартанян. - М., 1994. - 25 c.

.Вольский Н. Н. Загадочная логика. Детектив как модель диалектического мышления / Н. Вольский. - Новосибирск : Издательство НГПУ, 1996. - 216 с.

.Вулис А. В. Поэтика детектива / А. Вулис // Новый мир. - М., 1988. - №1. - С. 244-258.

.Вязников П. А. Его звали Пауль - заметки переводчика [Електронний ресурс] / Павел Вязников. - Режим доступа : #"justify">.Галь Н. И. Слово живое и мертвое / Нора Галь. - М. : Сов. Писатель, 1981. - 241 с.

.Джваршейшвили Р. Психологическая проблема перевода [Электронный ресурс] / Р. Джваршейшвили. - 2003. - Режим доступа : #"justify">20.Дземидок Б. О комическом / Б. Дземидок. - М. : Прогресс, 1984. - 224 с.

21.Дмитренко В. А. Типологические особенности фольклорных комических микротекстов / В. А. Дмитренко // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія Іноземна філологія на межі тисячоліть. - №471. - Х. : Константа, 2000. - С. 77-82.

22.Дученко Л. В. Жанрово-лінгвістичні особливості темпорально-оповідальної структури художнього тексту (на матеріалі англомовної детективної прози 20 сторіччя) : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.02.04. / Л. В. Дученко - О., 2004. - 22 с.

23.Жижек С. Когда простота означает странность, а психоз становится нормой [Электронный ресурс] / Славой Жижек // пер. с англ. А. Смирнова. - 2008. - Режим доступа : #"justify">.Жук Е. Е. Некоторые особенности перевода стилистически маркированной лексики: (на материале произведений О. Генри) / Е. Е. Жук // Современная лингвистика: теория и практика. - Краснодар, 2002. - С. 51-57.

.Земская Е. А. Русская разговорная речь / Е. А. Земская // Фонетика. Морфология. Лексика. Жест. - М. : Наука, 1983. - 238 с.

.Иронический детектив как разновидность жанра [Электронный ресурс] // Дискуссионный клуб. - 2010. - Режим доступа : #"justify">.Кавелти Дж. Канонизация, современная литература и детектив / Кавелти Дж. / Пер. и вступ. слово В. Дёмин, Т. Амирян. // Литература XX века: итоги и перспективы изучения. Материалы седьмых Андреевских чтений. - М. : Экон, 2009. - С. 380-393.

.Казакова Т. А. Практические основы перевода / Т. А. Казакова. - СПб. : СОЮЗ, 2000. - 418 с.

.Канчуков Е. М. Навстречу себе / Е. Канчуков // Литературное обозрение. - М., 1990. - №7. - С. 59-65.

.Карасев Л. В. Лики смеха / Л. В. Карасев // Человек. - №4. - М., 1993. - С. 168-180.

.Карасик В. И. Языковой круг : личность, концепты, дискурс / В. И. Карасик. - Волгоград : Перемена, 2004. - 390 с.

.Кардин Э. В. Секрет успеха (о детективном жанре) / Кардин Э. В. - М. : Сов. писатель, 1991. - 448 с.

.Кестхейи Т. Анатомия детектива / Т. Кестхейи. - Будапешт : Корвина, 1989. - 262 с.

34.Кобякова І. К. Концептуалізація та категоризація гумору / І. К. Кобякова // Вісник Сумського державного університету. - 2006. - Т. 1. - №11(95). - С. 35-39.

.Колесник О. Р. Комічне в перекладі / Олена Колесник // Філософія в Україні. - №10. - К., 2006. - с. 103-110.

36.Комиссаров В. Н. Общая теория перевода. Учебное пособие / Комиссаров В. Н. - М. : Высш. шк., 2000. - 348 с.

.Комиссаров В. Н. Современное переводоведение / В. Н. Комиссаров. - М. : ЭТС, 2001. - 424 с.

.Кронгауз М. П. Несчастный случай для одинокой домохозяйки / М. Кронгауз // Новый мир. - №1. - М., 2005. - С.137-145.

.Кулинич М. А. Семантика, структура и прагматика англоязычного мора / М. А. Кулинич. - М., 2000. - 290 с.

40.Левина М. З. -Читатели массовой литературы в 1994-2000 гг. от патернализма к индивидуализму? <#"justify">49.Минский М. Л. Остроумие и логика бессознательного / М. Минский // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. 23. Когнитивные аспекты языка. - М. : Прогресс, 1988. - С. 281-309.

50.Мкртчян Л. М. Жажда быть понятым / Л. М. Мкртчян. - М. : Советский писатель, 1979. - 318 с.

51.Можейко М. А. Детектив / Можейко М. А., Грицанов А. А. // Постмодернизм. Энциклопедия. - Минск : Интерпрессервис; Книжный Дом, 2001. - с. 620-622.

52.Пави П. Р. Словарь театра / П. Пави. - М. : Прогресс, 1991. - 501 с.

53.Палкевич О. Я. Лингвистическая теория иронии / О. Я. Палкевич // Языковая онтология семантически малых и объемных форм : вестник ИГЛУ. Сер. Лингвистика. - Вып. 1. - Иркутск, 2000. - С. 111-119.

.Панина М. А. Комическое и языковые средства его выражения. автореф. дис.. канд. филол. наук : 10.02.20 / М. А. Панина. - М., 1996. - 25 с.

.Походня С. И. Языковые виды и средства реализации иронии / С. И. Походня. - К. : Наукова думка, 1989. - 127 с.

57.Райс К. Классификация текстов и методы перевода / К. Райс // Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. - М., 2004. - С. 202-228.

.Рудяков Н. А. Поэтика, стилистика художественного произведения / Н. А. Рудяков. - Симферополь : Таврия, 1993. - 143 с.

.Санников В. З. Русский язык в зеркале языковой игры / В. З. Санников. - М. : Языки славянской культуры, 2002. - 552 с.

.Столярова И. А. Некоторые особенности перевода комического в литературе жанра фэнтези :на материале произведений Т. Пратчетта : дис. канд. филол. наук : 10.02.04, 10.02.20 / Столярова Ирина Анатольевна. - СПб., 2009. - 181 с.

.Суслова Н. В. Двое на качелях, или Устойчивое равновесие / Н. В. Суслова // Гендер и проблемы коммуникативного поведения: сб. материалов «Третьей международной научной конференции 1-2 ноября 2007 года» / редкол.: А.А. Гугнин, М.Д. Петрова и др. - Полоцк : ПГУ, 2007. - С. 411-414.

.Тимофеев Л. И. Детектив / Л. И. Тимофеев, С. В. Тураев // Краткий словарь литературоведческих терминов: книга для учащихся - М. : Просвещение, 1985. - 312 с.

63.Титаренко О. Ю. Мовні засоби вираження гумору (на матерiалi творів англійської та американської літератури XIX-XX століть) : автореф. дис. канд. філол. наук. : 10.02.04 / О. Ю. Титаренко. - К., 1993. - 29 с.

64.Топер П. Л. Перевод и литература: творческая личность переводчика / П. Л. Топер // Вопросы литературы. - №14. - М., 1998. - с. 84-88.

.Ульянов Е. М. Прагматический аспект перевода комического в романе М. Булгакова «Мастер и Маргарита» [Электронный ресурс] / Е. Ульянов. - 2006. - Режим доступа : #"justify">.Улыбина Е. В. Путь в никуда или третье пространство / Е. В. Улыбина // Массовая культура на рубеже веков. - СПб. : Изд-во Дмитрия Буланина, 2005. - С. 115-137.

67.Федоров А. В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы) / А. В. Федоров - М. : Филология Три, 2003. - 414 с.

.Фрейд 3. «Я» и «Оно» / З. Фрейд // Труды разных лет. - Тбилиси : Мерани, 1991. - Т. 2. - 426 с

69.Фуксон Л. Ю. Комическое литературное произведение / Л. Ю. Фуксон. - Кемерово : Кемерев. гос. ун-т, 1993. - 96 с.

70.Хан О. Г. Особливості перекладу реалій у контексті детективної оповіді / О. Хан // Південний архів (Збірник наукових праць. Філологічні науки). - №46. - 2009. - с. 105-108

71.Химик В. В. Поэтика низкого или просторечие как культурный феномен / В. В. Химик. - СПб. : Филол. ф-т СПбГУ, 2000. - 272 с.

.Хорольский В. П. Место культуры и литературы Запада и Востока в цивилизации XX века [Электронный ресурс] / В. Хорольский. - 2009. - Режим доступа : #"justify">.Цветкова М. В. Английское / М. В. Цветкова // Межкультурная коммуникация. - №72. - Н. Новгород, 2001. - с. 414-419.

74.Шонь О. Б. Мовностилістичні засоби реалізації гумору, іронії і сатири в американських коротких оповіданнях : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.02.04 / О. Б. Шонь. - Львів, 2003. - 20 с.

75.Швейцер А. Д. Теория перевода. Статус, проблемы, аспекты / А. Д. Швейцер. - М. : Либроком, 2009. - 215 с.

.Щировская Т. Н. Типология сюжетов в произведениях отечественной массовой литературы 1990-2000-х годов / Т. Н. Щировская [Электронный ресурс]. - 2010. - Режим доступа : #"justify">77.Chesterman A. Memetics and translation strategies [Electronic Source] / Chesterman A. - 2006. - Access Mode : http: www.helsiiiki.fi

.Chiaro D. Verbally expressed humour and translation: an overview of a neglected field / Chiaro D. // International Journal of Humour Research. - London, 2005. - pp. 135-145.

.Even-Zohar I. The Emergence of a Native Hebrew Culture in Palestine / I. Even-Zohar // Polysystem Studies. - №11. - NY, 1990. - pp. 175-191.

.Ginzburg R. S. A Course In Modern English Lexicology / Ginzburg R. S., Khidekel S. S., Knyazeva G. Y. - M. : Higher School, 1986. - 171 p.

.Landers C. E. Literary Translation. A Practical Guide / C. E. Landers. - Clevedon : Multilingual Matters, 2001. - 196 p.

.Liebold A. The Translation of Humour; Who Says It Cannot Be Done? [Electronic source] / Liebold A. - 25. 10. 2006. - Access Mode : #"justify">.Medgyes P. Laughing Matters. Humour in the Language Classroom / P. Medgyes. - Cambridge : University Press, 2002. - 261 p.

.Mesropova O. M. Some features and humorous discourse as represented in joke- and anecdote-telling / O. M. Mesropova // Cognitive Communicative Aspects of English: International Conference at Summer school. - Cherkasy : Cherkasy State University. - 1999. - P. 86-87.

.Nida E. A. The Theory and Practice of Translation / Nida E. A., Taber C. R. - Leiden : Brill Academic, 2003. - 218 p.

.Nilsen D. L. F. Better than the Original: Humorous Translations that Succeeded [Electronic Source] / D. L. F. Nilsen. - 2006. - Access Mode : #"justify">.Pearce J. Wisdom and Innocence / Pearce Joseph // A Life of GK Chesterton. - №7. - London : Ignatius Press, 1997. - pp. 99-106.

.Raphaelson-West D. S. On the Feasibility and Strategies of Translating Humor [Electronic source] / Raphaelson-West D. S. - 2006. - Access Mode : #"justify">.Topsy-Turvy World : English humour in verse / сост. Н. М. Демурова. - M. : Прогресс, 1988. - 320 с.

.Veatch T. C. A Theory of Humor [Electronic source] / T. C. Veatch // HUMOR: International Journal of Humor Research. - 1998. - Access Mode : #"justify">.Vermeer H. A skopos theory of translation (some arguments for and against). - Heidenberg : Textcontext, 1996. - 374 p.

.Wallace C. Translating Laughter: Humour as a Special Challenge in Translating the Stories of Ana Lydia Vega / C. Wallace // Journal of the Midwest Modern Language. - NY. : Association, 2002. - P. 75-78.

Похожие работы на - Особливості перекладу англійських гумористичних виразів українською мовою (на матеріалі іронічного детективу)

 

Не нашли материал для своей работы?
Поможем написать уникальную работу
Без плагиата!