Напрямки та форми роботи волонтерів
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
.1 Визначення та критерії волонтерської діяльності
.1.1 Субєкти та обєкти волонтерської діяльності
.1.2 Правові норми та законодавча база волонтерської роботи в Україні
.2 Напрямки та форми роботи волонтерів
.3 Наукові підходи до класифікації волонтерських груп
РОЗДІЛ 2. НАПРЯМОК ВОЛОНТЕРСЬКОЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З МОЛОДДЮ
.1 Особливості волонтерської роботи з молоддю
.1.1 Види мотивації людей до волонтерської діяльності
.1.2 Методи відбору волонтерів
.1.3 Підготовка волонтера до роботи
.2 Вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів
.3 Зміст і напрями соціально-педагогічної роботи студентських волонтерських груп ВНЗ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Головною метою соціальної роботи є сприяння нормалізації життєдіяльності людини, задоволенню та гармонізації її соціальних потреб, узгодженню потреб особи і суспільства. Практичним механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота. У звязку з неспроможністю чинної системи соціального захисту достатньою мірою надавати послуги вразливим верствам населення в останній час набув поширення волонтерський рух. Це діяльність, яка спрямована на допомогу іншим і здійснюється добровільно не заради матеріальної користі. Вона потребує ефективних механізмів залучення, відбору і навчання потенційних волонтерів. Значна кількість волонтерів займається соціальною роботою як у недержавних, так і в державних організаціях багатьох регіонів і відіграють велику роль у організації та проведенні соціальної роботи. Цим пояснюється актуальність даного дослідження.
Окремі аспекти діяльності волонтерів розкриті в працях вітчизняних науковців. Так, у роботах Н. Заверико, І. Звєрєвої, Г. Лактіонової, Ю.Поліщука, С. Харченка обґрунтовано роль волонтерства як складової соціально-педагогічної роботи з молоддю. У дослідженнях О. Безпалько, Р.Вайноли, А. Капської, В. Петровича розкрито технології залучення та підготовки молоді до волонтерської діяльності. Вітчизняні науковці З.Бондаренко, О. Карпенко, Л. Міщик, В. Поліщук розглядають волонтерство як фактор професійного становлення майбутніх соціальних педагогів та соціальних працівників.
Тема доброчинності та волонтерства ґрунтовніше розкрита в дисертаціях російських науковців Я. Лятюшина, В. Митрофаненка, О.Митрохіної, О. Морова, Г. Оленіної. Аналіз багаторічного досвіду волонтерства подано у роботах зарубіжних авторів, зокрема Г. Каскеллі, Р.Кроу, Б. Левайн, Р. Лінча, С. Маккарлі, М. Мерріл, К. Навартнам, М. Нуланд.
Метою роботи є намагання розкрити соціально-педагогічні особливості волонтерської діяльності та сутнісні характеристики соціальної роботи з молоддю.
Обєкт дослідження - волонтерство як перспективний напрямок соціальної роботи.
Предметом дослідження - місце волонтерської діяльності в напрямку соціальної роботи з молоддю.
Головними завдання даного дослідження є:
1.Дати визначення та критерії волонтерської діяльності через визначення субєктів та обєктів волонтерської діяльності та правових норм і законодавчої бази волонтерської роботи в Україні.
.Виділити напрямки та форми роботи волонтерів.
3.Розкрити наукові підходи до класифікації волонтерських груп.
4.Проаналізувати особливості волонтерської роботи з молоддю.
5.Види мотивації людей до волонтерської діяльності.
.Виділити методи відбору волонтерів.
.Вивчити особливості підготовки волонтера до роботи.
.Сформулювати вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів.
.Розкрити зміст і напрями соціально-педагогічної роботи студентських волонтерських груп ВНЗ.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1 Визначення та критерії волонтерської діяльності
.1.1 Субєкти та обєкти волонтерської діяльності
Існує припущення, що волонтерство як суспільний рух виникло на Заході, а першими волонтерами були самаритяни, які почали надавати допомогу усім, хто її потребував. Більш впевнено можна говорити про виникнення феномена волонтерства з середини XIX ст. 1859 рік вважають роком виникнення волонтерського руху у світі. Саме в цей період Анрі Дюран, відомий французький письмснник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферино, запропонував створення Червоного Хреста - організації, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим. Принципами, сформульованими Анрі Дюраном, керуються і досі волонтерські організації всього світу.
Волонтер - це особа, яка за власним бажанням допомагає людям. Волонтер має право провадити волонтерську діяльність самостійно або як член волонтерської організації; пройти відповідну підготовку (інструктаж) для провадження волонтерської діяльності; підвищувати свою кваліфікацію; провадити волонтерську діяльність у гігієнічних та безпечних умовах; на забезпечення в разі необхідності спеціальним одягом, взуттям та інвентарем, велосипедами, проїзними квитками в міському транспорті загального користування; підтримувати звязки з волонтерськими організаціями інших країн [10, c. 14].
Дослідники (О. Акимова, В. Бочарова, В. Воронов, Б. Вульфов, О.Главник, Т. Дружченко, Н. Івченко, Р. Ларсен, В. Петрович, Ю. Поліщук, Н. Романова, Д. Хепуорт та ін.) тлумачать волонтерську діяльність як добровольчу діяльність, засновану на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства, без мети отримання прибутку, одержання оплати або карєрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям.
О. Безпалько, Н. Заверико, І. Звєрєва, Т. Лях та ін. трактують волонтерську діяльність як основу функціонування громадських організацій, територіальних громад, форму громадянської активності населення; Л.Артюшкина, Ю. Мацкевич, А. Моров, А. Поляничко, Л. Радченко, Б. Сіррі - як мало спеціалізовану допомогу у різних сферах діяльності; З. Бондаренко, В. Бочарова, Р. Вайнола, А. Капська, - як форму громадської активності особистості, спрямовану на розвязання соціальних проблем, що сприяє формуванню професійно значимих якостей особистості фахівця із соціальної роботи.
Як доброчинна діяльність, волонтерська робота не є спонтанною чи фрагментарною, а спрямовується на досягнення певних цілей і результатів, які зумовлені метою конкретної діяльності. Мета волонтерської роботи, за твердженням В. Бочарової, Р. Вайноли, І. Звєрєвої, А. Капської, Л. Міщик, А.Мудрика, Є. Холостової, та ін. полягає у сприянні особистісному та професійному зросту, самореалізації та соціалізації особистості; наданні послуг тим, хто цього потребує, а також соціальної підтримки, захисту, допомоги окремим людям за рахунок компенсації втрат життєво важливихумов існування; реабілітація громадян з обмеженими можливостями та соціально вразливих груп населення; у просвітництві населення та організації педагогіки середовища.
Серед обовязків волонтер можна виділити такі, як високоякісне та своєчасне виконання зобовязань, передбачених договором про провадження волонтерської діяльності; шанобливе ставлення до отримувачів волонтерської допомоги; подання звіту про надану допомогу підприємству, установі та організації, що залучили волонтера чи волонтерську організацію; ефективне використання матеріалів, обладнання та іншого майна, наданих для провадження волонтерської діяльності; повернення матеріалів, обладнання та іншого майна, наданого для провадження волонтерської діяльності, у разі припинення виконання обовязків волонтера або діяльності волонтерської організації; забезпечення конфіденційності інформації про осіб, яким надається допомога, що стала йому відома під час провадження волонтерської діяльності [12, c. 17].
Волонтери є фізичними особами, які добровільно здійснюють благодійну неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер. Вони є субєктами волонтерської діяльності. Це люди, що не обмежені оплачуваною роботою та виконанням звичайних життєвих обовязків, витрачають час та сили на справи, які не дають їм особисто матеріальної вигоди; їх діяльність корисна іншим, а також задовольняє їх особисто.
Обєктами волонтерської діяльності є: неповна сімя; сімї алкоголіків; конфліктні сімї; прийомні сімї; діти вулиці; діти, схильні до правопорушень; важковиховувані школярі; молоді жінки; безробітні жінки; суїцид анти; жертви сімейного насильства; інваліди; сімї, в якій виховуються діти-інваліди; діти-сироти; люди похилого віку; безробітні; обдаровані діти; діти, котрі схильні до вживання алкоголю; діти, котрі схильні до вживання наркотиків; безробітна молодь; малозабезпечені сімї; люди похилого віку; люди, які переживають складну життєву кризу; особи, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; особи, які відбували покарання в місцях позбавлення волі [7, c. 142].
Волонтерська діяльність - це будь-яка соціальна, суспільно корисна, систематична та вмотивована неприбуткова діяльність фізичних та юридичних осіб, що провадиться шляхом виконання і, надання послуг громадянам, організаціям і суспільству загалом. Волонтерська діяльність - індивідуальна чи колективна - це спосіб підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади; використання кожною людиною своїх прав та обовязків як члена певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж усього життя, реалізовуючи весь свій людський потенціал; взаємодії між людьми, незважаючи на всі відмінності, для спільного життя в здоровому стабільному суспільстві, для спільного вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають.
1.1.2 Правові норми та законодавча база волонтерської роботи в Україні
Згідно із Загальною декларацією прав людини 1948 р. [1] та Міжнародною конвенцією про права дитини 1989 р. [3] волонтерська діяльність розглядається як інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку.
У Загальній декларації про волонтерську діяльність [2], останній варіант якої був прийнятий на XVI Всесвітній конференції добровольців у 2001 році в Амстердамі (Нідерланди), визначено такі принципи діяльності добровольців:
·визнання права на волонтерство за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального стану;
·повага гідності та культури всіх людей;
·надання допомоги, безкоштовних послуг особисто чи організовано в дусі партнерства та братерства;
·визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх колективному забезпеченню;
·перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу та творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем.
Групу принципів волонтерської діяльності становлять принципи, що визначені нормами Конституції України. Так, до конституційних принципів волонтерської діяльності, на думку К. Сидоренка, варто віднести такі: верховенство права; законність; рівність усіх людей у своїх правах; гуманізм; демократизм; пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; доступність для кожного громадянина всіх форм і типів послуг, що надає держава; захист прав людини; повага до особистості, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на повагу до гідності, особисте життя та ін. Ці конституційні принципи загальновизнані та відомі, закріплені в Законі, який має найвищу юридичну силу, - Конституції України [4].
У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії соціального розвитку Економічної і соціальної ради ООН, виділено найважливіші риси волонтерства, серед них: турбота про людей; солідарність і гуманна корисливість; духовність; громадянська чеснота; багате джерело людського досвіду; нові інтелектуальні ресурси; участь і управління; забезпечення надійної платформи для підновлення звязків між людьми; нове бачення соціальної діяльності.
Для підтримки волонтерської діяльності при Кабінеті Міністрів України на правах постійно діючого консультативно-дорадчого органу створено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерської діяльності, яка сформована з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та волонтерських організацій. Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерської діяльності сприяє обєднанню волонтерів і волонтерських організацій у волонтерський рух.
В Україні волонтерський рух набув масового характеру особливо серед молоді у різних сферах суспільного життя, зокрема, в галузі освіти, охорони здоровя, соціального захисту населення тощо.
В Україні діє неурядова організація Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», яка була створена на початку 1995 року та юридично зареєстрована навесні 1998 р.
Закон України «Про соціальні послуги» визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, що потрапили у складні життєві обставини та потребують сторонньої допомоги [5]. У 1 та 17 статтях йдеться про волонтерство. Ст. 1 визначає основні терміни і наголошує на тому, що волонтер - це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер. У Ст.7 визначається кадрове забезпечення надання соціальних послуг. До надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери, діяльність яких регулюється відповідним положенням, яке затверджене Кабінетом Міністрів України.
1.2 Напрямки та форми роботи волонтерів
Волонтерська діяльність сприяє самореалізації, особистісному росту, саморозвитку особистості, успішній соціалізації, допомагає одержувати навички взаємодопомоги та взаємопідтримки та має суспільно корисний характер. Вона має низку суперечностей: між потребою суспільства у фахівцях цього профілю, здатних до здійснення волонтерської діяльності, і недостатнім рівнем підготовки майбутніх волонтерів до її виконання; по-третє, вимагає посиленої уваги до якості підготовки волонтерів за рахунок використання сучасних технологій навчання [8, c. 406].
Волонтерська діяльність включає різноманітні види соціально-педагогічної діяльності:
·надання соціально-педагогічної допомоги, підтримки, послуг;
·реалізація планів, проектів та програм;
·створення, розвиток і координація соціальної мережі (волонтерських організацій, громадських формувань соціально значущої спрямованості, груп самодопомоги тощо);
·організація виховних та благодійних заходів й акцій за різним спрямуванням, тематичними напрямами.
За такого підходу стають зрозумілими напрями діяльності волонтерів, а саме:
·створення служби соціального патронажу дітей-інвалідів з метою організації їхнього спілкування та реабілітації;
·діагностично-корекційна робота з вихованцями загальноосвітніх закладів;
·організація змістовного дозвілля учнівської і студентської молоді міста;
·організація вуличної соціальної роботи з дітьми та молоддю;
·реалізація програми соціального партнерства;
·розширення зовнішніх звязків та залучення ресурсів для вирішення проблем у громаді;
·проведення соціологічного дослідження умов проживання людей похилого віку.
Волонтери беруть участь у реалізації волонтерських ініціатив у межах державних та обласних програм, спрямованих на охорону здоровя, профілактику соціальних проблем серед населення, дитячої бездоглядності та безпритульності. Беруть участь у проведенні рейдів щодо виявлення дітей, які не відвідують школи, займаються жебрацтвом, живуть у неблагополучних сімях. Проводять серед дітей тестування, анкетування, вікторини для виявлення їхніх соціальних проблем, у позааудиторний час допомагають в організації виховних соціально-спрямованих заходів [13, c. 93].
Серед різноманітних напрямів діяльності, яку здійснюють волонтери, варто зазначити, що вони приділяють увагу питанням професійної орієнтації дітей як чинника їхньої соціалізації, у звязку з чим активно здійснюють волонтерську роботу у профорієнтаційній сфері. Серед форм роботи переважають такі, як групові профорієнтаційні заходи, зустрічі, бесіди, ярмарки вакансій, діагностичні тестування, семінари-тренінги, рольові ігри. тощо.
У роботі з різними групами людей волонтери застосовують техніки, які використовуються у тренінгових програмах: роботу в колі; відкритий простір; контракт-правила; обговорення; рольові ігри; індивідуальну роботу;роботу в малих групах; застосування вправ, ігор, спрямованих на покращення психологічної атмосфери в групі, отримання досвіду і просування вперед; активне слухання тощо.
.3 Наукові підходи до класифікації волонтерських груп
За належністю до певної організаційної структури серед волонтерів України можна умовно виокремити тих, хто працює при центрах соціальних служб для молоді, а також волонтерів - членів різних громадських обєднань (Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», Центр волонтеріату «Добра воля» тощо).
За приналежністю до певної організаційної структури волонтерів поділяють на дві умовні групи: перша - ті, хто працює при центрах соціальних служб для молоді; друга - ті, хто є членами різних громадських організацій.
Залучення людей до волонтерської діяльності відбувається різними шляхами і на різних засадах. Найпоширеніший варіант - залучення студентів відповідних спеціальностей через волонтерські групи. Серед волонтерів найчисельнішою групою є учні старших класів і середніх спеціальних закладів, студенти вищої школи. Волонтерами виступають також батьки, пенсіонери та спеціалісти, які безкоштовно надають різні види соціальних послуг [15, c. 140].
Постійну увагу психологів привертає той факт, що і в умовах таких визначених суспільних орієнтацій є люди, а також професійні групи, які продовжують діяти просоціально, тобто постійно турбуються про інтереси інших людей та надають допомогу іншим.
У нашому суспільстві склалися такі умови, коли в центр суспільної уваги потрапляють насамперед спонтанні акти допомоги в ситуаціях з серйозною мірою небезпеки. Ситуації систематичного довготривалого надання допомоги є менш відомими і менш поширеними в наших соціальних умовах. Разом з тим психологічні дослідження показують, що в звичайних ситуаціях (без будь-яких елементів неординарності і загрози) люди, яким властиві мякість і навіть слабкість, є схильними до тривалої просоціальної поведінки. Проте нині в суспільстві склалася ситуація, коли організаційні основи для таких видів довготривалої допомоги відсутні: нечисленні волонтерські рухи, добровільна участь у громадських організаціях, майже повне зникнення громадських робіт, заходів на захист соціальної справедливості, низький статус служб допомоги бідним, старіючим, соціального обслуговування, благодійних Особливим випадком просоціальної поведінки є альтруїстична поведінка, що полягає у наданні допомоги іншим людям з метою збільшення благополуччя цих людей і без спрямованості на свідоме досягнення корисних для себе результатів [19, c. 162].
На відміну від України в Сполучених штатах Америки питання діяльності доброчинних організацій та волонтерів цікавлять більшість людей, зокрема проводяться соціологічні дослідження. У психологічній зарубіжній літературі останнього часу достатньо відомими стали різноманітні теоретичні версії просоціальної поведінки: теорія соціального обміну, теорія соціальних норм, теорія еволюційної психології.
Теорія соціального обміну пояснює, що діяльність добровольців має на меті певні явні корисні для іншої особи результати і неявні корисні наслідки для діючої особи (визнання, статус, інформація тощо). Ці корисні результати можуть бути як внутрішньою, так і зовнішньою винагородою. Наприклад, дослідник Д. Майєрс вказує, що існує ряд причин, які пояснюють, чому люди добровільно надають допомогу тим, хто хворіє на СНІД: прагнення до знань (бажання зрозуміти людей, їхні життєві обставини і чогось навчитися); карєристичні мотиви (отримуючи досвід і звязки, вони хотіли розширити перспективи своєї роботи); мотиви соціального пристосування (ввійти в певну групу і досягти визнання); захист свого «Я» (зменшення почуття вини чи позбавлення від власних проблем, зростання самоповаги, зміцнення почуття власної гідності і впевненості в собі); вираз цінностей (дії згідно з загальнолюдськими цінностями).
Тому при наданні допомоги, як і в інших життєвих ситуаціях, кожна діюча особа керується стратегією так званого мінімаксу: намагається, наскільки можливо, зменшити витрати і збільшити здобутки (навіть якщо ці здобутки і не є реальними, а всього лише субєктивними цінностями. Можна погодитися, що в основі надання допомоги іншим людям може функціонувати як альтруїстична, так і егоїстична мотивація. Звичайно, виключити егоїстичну мотивацію (мотив соціального визнання, винагороди, мотив уникнення осуду з боку інших, тобто абсолютно егоїстична мотивація уникнути внутрішнього дискомфорту) дуже важко. Але, з іншого боку, ці прискіпливі шукачі егоїстичних нюансів соціально бездоганної поведінки не можуть відкинути й тих безперечних фактів, що деякі люди справді турбуються про інтереси та благополуччя інших, а не про свої власні, і їх аж ніяк не можна вважати добре замаскованими егоїстами [20, c. 123].
Теорія соціальних норм пояснює альтруїстичну поведінку тим, що цей тип поведінки диктується сукупністю впорядкованих норм: люди повинні допомагати один одному; в першу чергу потрібно допомагати тому, хто допомагає нам.
Існують норми, які визначають міру допомоги іншим людям. Ці норми є своєрідними каузально-атрибутивними схемами, які дають людям орієнтири при виникненні ситуації з необхідністю допомоги іншим людям.
По-перше - це норма взаємності та очікування соціальних дивідендів: «якщо я допоможу цій людині, то вона відповідатиме мені так само взаємністю і допоможе». У груповій взаємодії з опорою на цю норму функціонують різні стратегії відвойовування більш високих статусних позицій - субєкт допомагає іншим людям, надає послуги і очікує за це визнання.
По-друге - це норма соціальної відповідальності: допомогу потрібно надавати тим, хто має проблеми безвідносно до того, чи винагороджується така поведінка, доти, доки люди мають ці проблеми. При цьому норма орієнтує так: якщо субєкт опинився в ситуації, що не піддається контролю, і людина є жертвою обставин, то їй необхідно надати допомогу; якщо ж люди самі через своє недбальство, лінощі створили собі проблеми, то допомоги їм надавати не потрібно.)
Еволюційна теорія підкреслює, що для індивіда доцільною є лише та активність, що забезпечує виживання його роду. Люди, які схильні безкорисливо діяти в інтересах інших, не зможуть вижити в ході еволюційних змагань; тому доцільним є тільки добре вивірений альтруїзм, що забезпечує захист роду (тих, хто є генетичне схожими з нами) і пошук взаємної вигоди. В умовах тяжких катаклізмів, природних лих, що загрожують життю, визначено порядок, кому необхідно надавати допомогу: спочатку молодшим, потім старшим, спочатку сімї та близьким, потім друзям, сусідам, а тоді всім іншим [16, c. 46].
Розвиваючи ці ідеї, еволюційні психологи звертають увагу, що діє також і етнічний внутрішньогруповий фаворитизм, тобто турбота про тих, у кого такі ж самі гени, як і в нас (що певною мірою помітно у спільних фізичних особливостях людей). Виходячи з цього, ми більше генетичне запрограмовані на допомогу тим, хто схожий на нас, на допомогу ближнім, а не дальнім. Альтруїзм як форма поведінки є також біологічно доцільним для групового відбору.
РОЗДІЛ 2. НАПРЯМОК ВОЛОНТЕРСЬКОЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З МОЛОДДЮ
волонтер мотивація правовий студентський
2.1 Особливості волонтерської роботи з молоддю
.1.1 Види мотивації людей до волонтерської діяльності
Вивчення складу волонтерських груп при центрах соціальних служб для молоді науковцями Українського інституту соціальних досліджень (1998 р.) дозволило розподілити волонтерів на чотири групи: за віковою категорією, основним місцем навчання, роботи, рівнем освіти.
Перша група - підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середніх спеціальних закладів, які складають актив різних груп (в клубах молодих інвалідів, творчих обєднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих обєднаннях тощо).
Друга група - студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділень педагогіки, психології, соціальної роботи/соціальної педагогіки), які звертаються до центрів з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності центрів або проходять в центрах навчальну практику.
Третя група - батьки проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх груп ризику: девіантної, адиктивної поведінки та інші), які обєднуються в групи самодопомоги [18, c. 21].
Четверта група - волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам соціальних служб.
Волонтери, які входять до зазначених вище груп, значно відрізняються за мотивами своєї участі у доброчинній діяльності, за професійними можливостями, інтенсивністю включення до волонтерської роботи. Тому доцільно розглянути особливості їхньої діяльності більш детально.
Для підлітків головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоутвердитися в очах однолітків, батьків, вчителів, бажання знайти нових друзів, можливість спілкування з однолітками, можливість набути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля. Питання надання конкретної соціальної допомоги, як правило, для них не є визначальним.
Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно досить низька, проте вони володіють іншими якостями та здібностями, тому ця категорія волонтерів є незамінною у практичній діяльності.
По-перше, підлітки абсолютно мобільні, тому роботу, повязану з поїздками, виходами на вулиці, провідуваннями, дітей-інвалідів вдома, проведенням ігротек на вулицях, виконують дуже добре.
По-друге, у підлітків немає комунікаційних проблем з дітьми і підлітками - обєктами соціальної роботи, на яких спрямована значна частина програм, що реалізуються з дітьми вулиці, підлітками з групи ризику та ін. Це дозволяє через волонтерів мати будь-яку інформацію для широкого кола дітей та молоді, а також для груп ризику. Саме на основі цих особливостей підлітків діє програма «Молодіжний барометр», що реалізується Соціальною службою для молоді м. Києва разом з Українським інститутом соціальних досліджень за фінансової підтримки ЮНІСЕФ [14, c. 38].
Третя унікальна риса волонтерів-підлітків: вони із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвіллєвих форм роботи, що дуже актуально для центрів соціальних служб для молоді: оскільки однією із причин вступу у волонтери є бажання організувати власне дозвілля.
По-четверте, бажання підлітків оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє підключати їх до нових, ще не розроблених програм, коли паралельно з роботою йде активне навчання, пошук нових форм і методів.
Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. При цьому за якісної організації волонтерської роботи підлітки можуть працювати до 5 днів на тиждень по 2-3 години. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Справа ще і в тому, що для підлітків кілька годин вільного часу на день є нормою, і якщо цей час витрачається на соціально значущу працю - це вирішення проблем для самого підлітка, його сім"ї та організаторів волонтерського руху.
Водночас деякі підлітки приходять у волонтерство з метою розвитку своїх комунікативних здібностей, знаючи заздалегідь, що для них це поки що є проблемою. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, повязана з особливими навичками і нахилами: малювання, літературні здібності, уміння працювати на компютері, знання іноземних мов тощо. Волонтерство, звичайно, є одним із можливих варіантів соціального самоствердження, але не єдиним. Тому хтось із підлітків залишиться надовго, а для когось це буде одним із відкинутих варіантів. Проте частка тих, хто «затримається», залежить від того, наскільки серйозно дорослі підходять до використання діяльності волонтерів-підлітків. Для волонтерів-підлітків дуже важливими є увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках із старшими, оцінка не лише з боку дорослих (соціальних працівників, батьків тих дітей, з якими вони працюють, вчителів), а й однолітків. Саме визнання їхньої роботи в очах однолітків стає визначним у вирішенні питання продовжувати волонтерську роботу чи ні [20, c. 177].
У звязку з цим дуже складною є проблема, в яких саме видах соціальної роботи доцільно використовувати волонтерів-підлітків. Досить часто це технічна робота розклеювання афіш, доставка друкованої продукції, заповнення анкет. Це допустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують. Волонтери-підлітки надзвичайно корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо.
Що дуже важливо в роботі з волонтерами-підлітками, так це створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації. Організатори волонтерської роботи відзначають значні зміни у структурі особистості волонтера-підлітка і у процесі його добровільного включення в соціальну роботу. Найбільші помітні зміни проявляються у процесі самореалізації молодих людей: підвищення рівня самостійності у підлітків, які займаються волонтерською роботою; підвищення впевненості в собі; збільшення потреби у самореалізації; зміни в усвідомленні власної індивідуальності.
Помітні зміни спостерігаються стосовно бажання самоорганізації молодих волонтерів: посилення самостійності дій; підвищення рівня самоконтролю волонтерів; сприяння розвитку працелюбності у волонтерів.
Залучення до волонтерства активізує молодих людей у плані самовизначення. У молодих волонтерів відбуваються зміни щодо усвідомлення свого місця в сімї, колективі, світі тощо; зміни самоідентифікацїї молодих людей стосовно інших; здатності до адекватного вирішення своїх завдань у конкретній ситуації [17, c. 276].
У студентів-волонтерів дещо інші мотиви добровільної соціальної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть бути як формальними - одержання заліку, проходження практики, так і реальними набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок спілкування з клієнтами. Причому на відміну від підлітків-волонтерів їх, певною мірою, хвилює проблема міжособистісної комунікації. Для них більш важливим є спілкування з професіоналами з обраної спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями працевлаштуватися у нових соціальних умовах.
Студентів-волонтерів цікавлять лише ті види соціально роботи, які безпосередньо повязані з майбутньою професією. Вони віддають перевагу індивідуальній роботі або роботі в невеликих групах. Індивідуальна - коли студенту довіряють консультування, а в невеликих групах - це, в основному, проведення дослідження, групове консультування або проведення тренінгових занять тощо.
Щодо оцінки діяльності волонтера-студента, то думка ровесників і батьків відходить на другий план. Для нього важливою є оцінка саме професійних якостей клієнтами, колегами, фахівцями, що сприяє його самоствердженню не лише як спеціаліста, а й як особистості. Для студентів-волонтерів важливим є визнання їх діяльності колегами, комфортне входження в колектив професіоналів.
Саме в оцінці професійної компетентності самими студентами і організаторами волонтерського руху закладена одна із причин конфлікту і непорозуміння. Починаючи з четвертого курсу, студенти самоідентифікують себе уже з роллю спеціаліста. Фахівці центрів соціальних служб для молоді, як правило, не поділяють такої впевненості і часто пропонують їм некваліфіковані види роботи. Таке ставлення ображає студентів і часто відштовхує їх від волонтерських справ. Насправді лише кваліфікований спеціаліст може оцінити, наскільки підготовка студента відповідає реальним завданням, які ставляться у ході реалізації конкретної соціальної програми. Саме фахівець може обєктивно вказати на недоліки в знаннях, якщо такі є, не викликаючи при цьому образи. Ідеальний варіант, коли волонтери-студенти починають працювати разом із фахівцями, а потім поступово переходять до самостійної роботи. Якщо волонтеру-студенту бракує професіоналізму, необхідно стимулювати його підвищення. Він має Усвідомити, що соціальна система зацікавлена в ньому лише за Умови набуття ним професіоналізму [12, c. 18].
Практика показує, що волонтери-студенти є реальним кадровим потенціалом у молодій демократичній державі. За обопільною зацікавленістю у плані налагодження взаємостосунків Державних служб студента-волонтера, і субєкти, і обєкти можуть діяти за такою схемою: практикант - волонтер - залучений спеціаліст - співробітник соціальної служби для молоді.
Центральним мотивом волонтерства є сама волонтерська діяльність, спрямована на допомогу іншим, ґрунтуючись на власній відповідальності за громаду. Ця діяльність може бути повязана з низкою егоїстичних мотивів, але в соціально-допустимій нормі. Альтруїстичний мотив, який в ідеалі має бути основним, буває нестійким, оскільки завжди підкріплюється бажанням людини отримати щось більше: чи то моральне задоволення, розширення кола свого спілкування або ж усвідомлення власної потрібності суспільству.
2.1.2 Методи відбору волонтерів
У сучасній Україні символ волонтерів - жовтий колір вбрання - означає тепло сонця, самовідданість і послідовність у бажанні зробити навколишній світ кращим. Більшість волонтерських угрупувань виникає стихійно та бере участь у одноразових акціях, існує нагальна необхідність розробки системного підходу до залучення волонтерів, організації їх діяльності та підтримки розвитку волонтерського руху. Головну роль у зміцнені позиції добровольців та формування позитивного ставлення громадськості до їх діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів [10, c. 15].
Реалізація вищезазначених напрямків волонтерської соціально-педагогічної практичної діяльності, спрямованих на професійне навчання, становлення студентів-волонтерів, потребує певної системи взаємоповязаних методів та форм організації.
Психологічні методи:
діагностика професійно-особистісних якостей, психологічного стану волонтера на різних етапах процесу навчання та педагогічної взаємодії;
психотерапевтичні тренінги (успішності, розвиваючі, комунікативні, коригуючі, стимулюючі) з групою волонтерів на різних етапах фахового навчання з метою подолання психічних стресів, кризових станів, міжособистісних конфліктів;
психологічний відбір волонтерів за принципом придатності до того чи іншого напрямку соціально-педагогічної діяльності;
консультування волонтера або групи волонтерів;
тестування індивідуальне та групове з питань діагностики та розвитку професійно-особистісних якостей, властивостей та можливостей волонтера або групи волонтерів.
Педагогічні методи:
методи спостереження як ефективні методи подальшого коригування та виявлення пріоритетних завдань для розвитку професійно-особистісних якостей і навичок та сприяння поліпшенню психологічного клімату у групі;
методи формування свідомості (переконання, навіювання, приклад);
методи організації соціально-педагогічної діяльності (тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування, формування громадської думки);
методи стимулювання доцільної активності волонтерів(гра, змагання);
методи заохочення та засудження діяльності (заохочення, схвалення, покарання);
методи самовиховання та самокорекції (самоаналіз, самоосуд, самопокарання, самонавіювання).
Соціологічні методи: моніторинг; аналіз соціуму; соціометрія; анкетування волонтерів з метою вивчення рівня підготовки волонтера; професійно-особистісних якостей та ін.; опитування волонтера або групи волонтерів з питань обізнаності, рівня підготовки, ефективності навчання, коригування навчальних занять [11, c. 103].
До найбільш типових форм роботи з групами волонтерів належать:
лекція як базовий метод при навчанні волонтерів;
ділова гра на практичних заняттях з різних напрямків соціально-педагогічної діяльності для ефективного засвоєння матеріалу та набуття практичних навичок;
«мозковий штурм» з метою стимулювання, вивчення тієї чи іншої теми та більш ефективного навчання;
дискусія (диспут) з волонтерами з найбільш актуальних, гострих питань, тем;
семінар-практикум для волонтерів з метою подальшого засвоєння теоретичних знань;
соціально-психологічний тренінг з метою висвітлення та аналізу соціально-педагогічних проблем міжособистісного спілкування;
конференції (науково-практичні, читацькі, прес-конференції) з метою обміну досвідом та напрацювання технологій організації волонтерської діяльності;
«круглий стіл» для волонтерів з залученням державних та громадських структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонування школи волонтерів, розвитку волонтерського руху;
збори (організаційні, підсумкові) для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріями населення [7, c. 169].
Зміст методичної роботи щодо відбору волонтерів містить глибокий аналіз стану соціального розвитку сучасного суспільства; сучасні моделі, форми і методи теорії та практики соціально-педагогічної діяльності; науково обґрунтовані моделі практичного навчання та професійного становлення майбутнього волонтера. Практичний компонент підготовки волонтерів містять у собі: ознайомлення з прийомами і методами роботи; безпосереднє залучення їх до практичної діяльності під керівництвом досвідчених викладачів-консультантів. При цьому враховуються: закономірності формування професійної свідомості; чинники, що впливають на перенесення знань з академічного середовища у практичне; механізми формування умінь та навичок; методи навчання, керівництва та оцінки результатів практичної діяльності; характер стосунків між студентом та педагогом-наставником.
2.1.3 Підготовка волонтера до роботи
Будь-які волонтерські групи при державних соціальних службах для молоді діють у межах соціальних програм, які реалізуються конкретною службою і передбачені планом її роботи, завданнями, покладеними на них державою. Тому потрібен механізм, щоб допомогти в оволодінні волонтерами змістом діяльності служби саме в тому напрямі, де вони бажають працювати і допомагати у визначенні власних завдань, їх обсягу, методів та форм роботи. Отже, служби, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичне навчання, наради, інструктаж, дискусії, семінари, «круглі столи», тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів зі змістом, напрямами, особливостями, видами соціальної роботи адекватно до їхнього рівня професійної підготовки до такої діяльності [20, c. 135].
Істотну роль у посиленні статусу добровольців при центрах соціальних служб для молоді та у формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системи підготовки волонтерів. Виходячи із специфіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить різноманітні форми підготовки добровольців. Це, зокрема: школа волонтерів (протягом року); тематичні волонтерські курси (протягом півроку); табір підготовки добровільних помічників (протягом місяця); курси підвищення професійної майстерності (протягом десяти днів) тощо.
Характер роботи волонтерів та специфіка їх професії дозволяють виокремити головні напрями, за якими здійснюється навчання волонтерів:
І. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі. Головні питання, що необхідно вирішувати волонтерам на практиці, в основному такі:
·робота з молоддю та підлітками, котрі перебувають у кризовому стані чи схильні до суїциду;
·робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;
·підтримка та розвиток соціально дезадаптованої молоді;
·профілактика вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин;
·профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом, та СНІДу;
·педагогічна підтримка підлітків та молоді, які постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства чи насильства у сімї.
ІІ. Соціальна опіка і соціальний захист осіб (діти-інваліди, сироти, малозабезпечені, безпритульні діти, самотні матері тощо, котрі потребують підтримки. Головні питання, що необхідно вирішувати:
·соціальна допомога молодим сімям;
·соціальна допомога самотнім матерям, неповним сімям;
·робота з групами ризику;
·підтримка та розвиток творчих здібностей молодих інвалідів;
·волонтерські програми соціальної опіки.
ІІІ. Соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство. Цей напрям потребує вирішення таких питань:
·формування у клієнтів інтересів, потреб, цінностей та пріоритетів життя;
·сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню;
·розвиток та підтримка творчого потенціалу талановитої молоді;
·формування світогляду молодої людини засобами соціальної реклами [13, c. 94].
Крім позитивних моментів у підготовці волонтерів є і певні труднощі, особливо, що стосується проблеми розвитку волонтерського руху при державних центрах соціальних службах для молоді. Причому однією із головних проблем у цьому плані є те, що до цього часу в Україні не усталилося офіційне визначення понять «волонтерська діяльність» і «волонтер», не визначено у законодавстві сам статус волонтера. З одного боку, це можна пояснити прогалинами в організаційній роботі суперревізорів, з іншого - це свідчить про різну мотивацію розвитку волонтерського руху.
2.2 Вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів
Соціальна робота належить до таких видів професійної діяльності, де не тільки професійні знання, вміння та навички, а насамперед особистісні якості волонтера значною мірою визначають ефективність та успішність роботи. Стиль поведінки волонтера, зумовлений сукупністю його особистих якостей, ціннісних орієнтацій, інтересів, також значною мірою впливає на систему стосунків, які він формує не тільки з клієнтом, а й з колегами по роботі.
Чесність - необхідна якість волонтера. Волонтер не може створювати ілюзій у клієнта щодо можливих шляхів допомоги. Якщо з огляду на обєктивні причини волонтер не впевнений у позитивному кінцевому результаті, він повинен попередити про це клієнта, щоб у подальшому не викликати нарікань з його боку.
Совість волонтера проявляється як моральна відповідальність за свою поведінку, вчинки. Совість виконує функцію регулятора поведінки як у професійному плані так, і в особистих вчинках: своєрідна пересторога від формального підходу в процесі професійних дій.
Обєктивність волонтера полягає у беземоційному ставленні до клієнта та його індивідуальних якостей.
Справедливість має постійно супроводжувати взаємини між клієнтом і волонтером. Волонтер як людина може мати свої уподобання, симпатії та антипатії, однак вони аж ніяк не повинні домінувати у взаємостосунках із клієнтом. Які б емоції та почуття не викликав клієнт у волонтера, ставлення до нього має базуватися на доброзичливості, повазі та розумінні.
Тактовність - це якість, яка передбачає вміння волонтера додержуватись міри, визначених моральних норм. Вміння врахувати обставини, наслідки своїх вчинків, важливість прийнятих рішень має бути зумовлена професійним тактом волонтера, сформованим на основі тактовності як особистісної якості [8, c. 408].
Уважність і спостережливість необхідні волонтеру в його практичній діяльності. Саме ці якості дозволяють йому враховувати найменші зміни у настрої, самопочутті клієнта, що значною мірою позитивно вплине на подальшу роботу, дозволить скоригувати обраний план дій.
Терпимість - обовязкова умова не тільки ефективної роботи з клієнтом, а й важлива особистісна якість волонтера. Терпимість проявляється у прийнятті клієнта таким, яким він є з його інтересами, нахилами, сильними та слабкими сторонами, певним способом життя. Однак це не означає, що волонтер має заохочувати дії та вчинки клієнта, які йдуть усупереч суспільним нормам чи можуть негативно впливати на життєдіяльність як клієнта, так і його оточення.
Витримка та стриманість - якості особистості волонтера, без яких неможлива його діяльність. Досить часто у своїй роботі волонтер має справу з клієнтами, які знаходяться у складній життєвій ситуації, що супроводжується різними емоційними станами. Неадекватні емоційні реакції клієнта можуть провокувати аналогічні й у волонтера. Однак специфіка його роботи передбачає вміння стримано реагувати на подібні емоційні прояви з метою надання клієнту ефективної допомоги.
Любов до людей - без цієї якості волонтер ніколи не зможе налагодити партнерські стосунки з клієнтом. Спілкуючись із клієнтом, волонтер мусить розгледіти у нього позитивні якості, намагатися змінити у клієнта думку про самого себе і таким чином сприяти позитивній трансформації особистості. Саме такий підхід дозволить згодом змінити на краще і життєву ситуацію клієнта.
Самокритичність - невідємна якість волонтера. Вміння аналізувати свої вчинки, професійну діяльність, бачити помилки та шляхи їх подолання допомагає волонтеру самовдосконалюватись у своїй професійній діяльності.
Адекватна самооцінка необхідна волонтеру, оскільки значною мірою визначає ефективність його роботи. Волонтер повинен адекватно оцінювати свої можливості та здібності: завищена самооцінка може призвести до самовпевненості, яка, в свою чергу, може стати причиною помилок і негативних наслідків; занижена самооцінка, навпаки, може викликати невпевненість у професійних діях і вчинках.
Терпіння також необхідне волонтеру, оскільки у своїй діяльності він стикається з різними типами клієнтів, багато з яких є важкими у спілкуванні. Для волонтера є важливим дати клієнту шанс відкоригувати свої негативні емоції та почуття, спрямувавши їх у конструктивне русло з метою позитивної мотивації на подальшу співпрацю [15, c. 142].
Комунікабельність - важлива якість волонтера. Від його комунікативних здібностей залежить в цілому успіх всієї діяльності: саме спілкуючись із клієнтом, волонтер має змогу дізнатися про його проблеми, очікування та надії; завдяки спілкуванню можна виробити план спільних дій, вчасно скоригувати можливі шляхи розязання проблеми, спрогнозувати очікувані результати. Спілкуючись із колегами, волонтер отримує новий досвід роботи, відповіді на важливі запитання тощо.
Оптимізм волонтера - це джерело впевненості у соціальній справедливості, здатності людини до постійного саморозвитку і самовдосконалення.
Сила волі волонтера - це свідома вольова спрямованість на виконання обєктивно необхідних дій, здатність адекватно оцінювати перешкоди, доводити розпочату справу до логічного завершення як умова усвідомлення свого професійного обовязку. Саме сила волі волонтера може допомогти клієнту повірити у свої власні сили і можливості, переглянути свої життєві переконання й тим самим підвищити свій особистий потенціал і соціальну активність.
Емпатія - здатність волонтера розуміти свого кілєнта і співчувати йому, дивитись на ситуацію його очима. Ця якість розвивається в міру набуття життєвого та професійного досвіду.
Прагнення до самовдосконалення має проявлятись у постійному бажанні волонтера до професійного зростання, вдосконалення практичних умінь і навичок, здобуття нових теоретичних знань, духовного та морального розвитку.
Творче мислення - невідємна характеристика волонтера.
Соціальна робота хоч і має заздалегідь визначену класифікацію стандартних положень, однак не має цілком однакових ситуацій та ідентичних випадків. Кожне звернення - це унікальний випадок, і для волонтера важливо приймати рішення саме з огляду на конкретну ситуацію, спираючись на свою професійну інтуїцію. Відсутність творчого підходу в роботі може негативно позначитись на стосунках із клієнтом, а іноді й дискредитувати волонтера.
2.3 Зміст і напрями соціально-педагогічної роботи студентських волонтерських груп ВНЗ
Зміст і напрями соціально-педагогічної роботи волонтерів у ВНЗ досить добре розкривається на розгляді досвіду організації студентських волонтерських груп. Заслуговує на увагу досвід організації студентських волонтерських груп у Запорізькому національному університеті. Саме цей ВНЗ одним із перших в Україні розпочав підготовку соціальних педагогів. Починаючи з 1992 р., на факультеті соціальної педагогіки та психології розпочав діяльність студентський волонтерський загін «ЛіНа» (любов та надія). Значну роль у формуванні мотивації до волонтерської діяльності відігравала безвідривна благодійна соціально-педагогічна практика для студентів першого курсу [6, c. 13].
Студенти залучалися до волонтерської роботи в різних закладах та організаціях, зокрема: будинку малюка «Сонечко», інтернатах для дітей з порушенням опорно-рухової системи та для дітей зі слабким зором, службі у справах неповнолітніх при райдержадміністрації, службі соціальної допомоги самотнім і людям похилого віку, геронтологічному санаторії, обласній онкологічній лікарні, міському психоневрологічному диспансері, лікувально-профілактичному центрі при наркологічному диспансері тощо. Така практика тривала близько 30 тижнів.
За цей період часу змінювалися форми надання волонтерської допомоги від організації змістовного дозвілля (читання газет, ігри в шахи, шашки тощо) до закупівлі ліків, обміну ними між пацієнтами лікарні, збору благодійних пожертв на лікування онкохворих.
Після декількох років роботи в обласній онкологічній лікарні волонтери вирішили організувати програми допомоги молодшому медичному персоналу та пацієнтам психіатричної та обласної дитячої лікарень. Пацієнтам обласної дитячої лікарні волонтери загону «ЛіНа» допомагали в навчанні, виконанні домашніх завдань, влаштовували ігротеки.
У 1993-1998 рр. студентська волонтерська група факультету соціальної педагогіки та психології працювали на базі Запорізького лікувально-профілактичного центру при місцевому наркологічному диспансері. Їхня діяльність була спрямована на профілактику адиктивної поведінки підлітків та молоді. Волонтери працювали спільно із соціальним педагогом, лікарями, проводячи лекції, відеолекторії, тренінгові заняття, консультації для дітей та молоді, їхніх батьків. Діяльність волонтерів вибудовувалась за методом «рівний - рівному», оскільки ровесники подавали корисну інформацію та здійснювали педагогічний супровід підлітків групи ризику.
Ще одну волонтерську програму студенти Запорізького національного університету реалізували з Фондом «Сподівання», здійснюючи аутріч-роботу з наркозалежними, ВІЛ-інфікованими людьми, жінками секс-бізнесу. Студенти-волонтери працюють у місцевому хоспісі, надаючи підтримку клієнтам установи та їхнім родичам. Досвід цієї студентської волонтерської групи - один із небагатьох в Україні, оскільки соціально-педагогічна діяльність ними здійснюється в закладах охорони здоровя.
Соціально-педагогічна робота волонтерів факультету Запорізького національного університету спрямована також на учнів загальноосвітніх навчальних закладів, гуртківців дозвіллєвих клубів та вихованців притулків.
Також заслуговує на увагу досвід роботи волонтерів Дніпропетровського національного університету. На базі цього ВНЗ діє громадське обєднання «Центр соціальних ініціатив і волонтерства». Мета діяльності цього центру - це організація волонтерської роботи серед студентської молоді університету, підтримка та розвиток соціальних ініціатив молоді [16, c. 49].
Центр спрямовує свою діяльність на: підготовку студентів до волонтерської роботи у школі волонтерів; організацію безпосередньої волонтерської роботи для дітей, що залишилися без батьківської опіки, для дітей з особливими потребами дитячих будинків міста шляхом надання соціально-педагогічних, освітніх послуг, психологічних, юридичних, дозвіллєвих послуг; здійснення фандрейзингу; проведення благодійних акцій.
В арсеналі форм волонтерської роботи студентів Дніпропетровського національного університету є благодійні акції та різноманітні заходи з надання соціально-педагогічної та психологічної допомоги дітям, які залишились без батьківської опіки.
Традиційними є акції милосердя «Від серця до серця», «З Днем народження, дитбудинок!», «Зі святом, плането Добра!», «З ювілеєм, наші друзі!», «Свято турботи». Обєктами виховного впливу волонтерів Центру соціальних ініціатив і волонтерства є: діти дитячих будинків м.Дніпропетровська (№ 1, «Сімя», «Берегиня», дитбудинок для дітей з ДЦП при школі-інтернаті № 1), притулків («Надія», «Барвінок»). Проводиться робота з надання соціально-педагогічних та освітніх послуг дітям, які їх потребують.
Аналогічно вибудована робота студентської волонтерської групи Харківського гуманітарно-педагогічного інституту. Тут працює студентський загін волонтерів, яки налічує 12 осіб. Група волонтерів допомагає Червонозаводській районній організації Товариства Червоного Хреста України в її роботі, беручи участь у наданні медико-соціальної допомоги самотнім непрацездатним громадянам похилого віку, дітям-сиротам, інвалідам, ветеранам та іншим верствам населення, сприяє реалізації державних програм, спрямованих на охорону здоровя, заохочує студентів навчального закладу до участі в діяльності Товариства [9, c. 12].
Волонтери беруть участь в акціях, які спрямовані на популяризацію здорового способу життя. 2005 року волонтери загону разом з викладачами англійської мови підготували переклад на англійську мову диктанту, присвяченого проблемі ВІЛ-інфікування.
Заслуговує на увагу досвід просвітницької роботи волонтерського загону з профілактики наркотичної залежності. Спільно з колишніми наркозалежними волонтери загону розробили просвітницькі програми та реалізують їх на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня № 10 м. Харкова. Також вони проводять рейди в мікрорайоні для виявлення дітей з девіантною поведінкою, які не відвідують школу, займаються жебрацтвом, живуть у неблагополучних сімях. Волонтери ставлять перед собою мету - заохотити цих дітей до здорового способу життя, залучити їх до занять у спортивних секціях, які працюють при Харківському гуманітарно-педагогічному інституті.
Подібну профілактичну роботу проводять студенти Інституту психології та соціальної педагогіки Київського міського педагогічного університету ім. Б.Д. Грінченка, де з 2008 року діє студентська волонтерська тренінгова служба. Окрім просвітницької роботи у місцевому притулку для дітей та приймальнику-розподільнику для дітей ГУ МВС України в м. Києві, волонтери проводять профілактичні заходи для школярів Голосіївського та Подільського районів міста.
Цікавий також досвід діяльності студентів-волонтерів Волинського державного університету імені Лесі Українки. Тут за ініціативою викладачів і студентів виникла та юридично зареєстрована 2001 р. молодіжна громадська організація «Волонтерський клуб м. Луцька».
Динаміка розвитку волонтерства серед студентів ВНЗ свідчить про постійний пошук студентами нових напрямів, форм та технологій участі у вирішенні соціальних проблем міста й області, розширення діапазону цієї участі та звязків з державними та недержавними соціальними службами.
ВИСНОВКИ
Залучення волонтерів до соціальної роботи залишається одним із головних завдань, що ставиться сьогодні перед соціальними службами. У першу чергу, служби таким чином можуть вирішити проблему недоукомплектованості кадрового складу. Але одна справа, коли такі волонтери є фахівцями-професіоналами, і зовсім інша, коли до вирішення проблем залучаються добровольці-аматори, у яких немає спеціальних знань, умінь та навичок для проведення тих чи інших видів соціальної роботи або надто юні за віком і мають досить незначний досвід роботи.
Волонтери залучаються до основних видів соціальної роботи: профілактика, обслуговування, адаптація, патронаж. При цьому волонтер вибирає собі завдання за принципом «бажання» чи «готовності» власного уподобання та з урахуванням наявності елементарних навичок, що потрібні для виконання тієї чи іншої справи. Робота для волонтера важлива і вагома, незалежно від того, де він працює: у бібліотеці чи з дітьми-інвалідами. При виконанні конкретного завдання вони враховують важливість їх допомоги як для центрів соціальних служб для молоді, так і для їх клієнтів.
Розвиток волонтерівського руху потребує докладання максимальних зусиль для його організації і правильного спрямування. Для справжньої підтримки в Україні роботи волонтерів потрібні значна координація зусиль між провідними установами та організаціями соціального захисту й освіти, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування усіх рівнів. А потреба у них визначається непростою соціально-економічною ситуацією у нашій країні і з часом лише зростатиме.
В Україні є три шляхи створення студентських волонтерських груп у ВНЗ. Перший - розвиток волонтерського руху серед студентської молоді входить до планів виховної роботи зі студентами. Другий шлях - створення на базі ВНЗ спеціальної структури (студентської соціальної служби, культурно-мистецького центру, громадського обєднання, студентської волонтерської служби тощо), яка залучає студентську молодь до волонтерської діяльності. Третій шлях - створення студентських волонтерських груп є ініціативою власне студентів.
Студентські волонтерські групи працюють у профілактичному, інформаційно-просвітницькому, рекреативному, реабілітаційному, соціально-рекламному, соціально-побутовому, охоронно-захисному, діагностико-корекційному та фандрейзинговому напрямах.
Таким чином, волонтерська діяльність маючи значний історичний досвід у світі намагається розвиватися і на теренах України. Незважаючи на певні позитивні зміні, труднощі у діяльності волонтерства зберігаються. Головною проблемою волонтерського руху в Україні залишається питання організації волонтерської діяльності. А саме впровадження законодавчих механізмів у практичне життя. Волонтерство - це потужний ресурс для реалізації соціальної політики в державі, існує лише потреба донести через засоби масової інформації можливості і користь цієї діяльності для суспільства. Для молоді волонтерство - це шлях для самореалізації і формуванню активної громадської позиції. Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Участь молоді у волонтерському русі є чи не єдиним шляхом подолання байдужості та повернення до традицій українського суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">2.Загальній декларації про волонтерську діяльність від 4 вересня 1990 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">2018.htmlý.
3.Міжнародна конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. із змінами, внесеними Законом України із змінами, внесеними згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">5.Закон України «Про соціальні послуги» [Електронний ресурс]: Закон № 966-IV від 19 червня 2003 року із змінами, внесеними згідно із Законом України № 4523-VI ( 4523-17 ) від 15 березня 2012. - Режим доступу: #"justify">6.Бондаренко З. Волонтерська робота у вищому навчальному закладі / З.Бондаренко // Вісник Запорізького національного університету. - 2008. - № 1. - С. 12 - 16.
7.Бондаренко З. Організація волонтерської роботи майбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу: дис. … канд. пед. наук : 13.00.05 / Бондаренко Зоя Петрівна. - К., 2008. - 247 с.
8.Вайнілович Н. Волонтерський рух у сучасному українському суспільстві: мотиваційний аспект / Н. Вайнілович // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. - 2010. - № 2. - С. 407 - 410.
.Волонтерское движение в Харькове / [Горбунова-Рубан С. А., Кулинич О. В., Коханий Т. А., Парщик А. В.]. - Х.: Фактор, 2004. - 160 с.
.Волонтерство як ресурс соціальної роботи у громаді: зб. ст. міжнар. наук. конф. для студ. та аспір. «Обличчя соціальної держави» в рамках проекту «Покращення якості соціальних послуг дітям та сімям у громаді», (Київ, 22-23 берез. 2006 р.) / [упор. Т. Лях; передм. Т. Басюк]. - К.: Християнський дитячий фонд, 2006. - 96 с.
.Клименюк Н. Волонтерська практика як одна із форм підготовки майбутніх соціальних працівників до соціально-педагогічної роботи в громаді / Н. Клименюк // Виховуємо громадянина. - 2010. - № 1-2 (50-51). - С. 101-107.
12.Кудринская Л. Добровольческий труд: сущность, функционирование, специфика / Л. Кудринская // Социологические исследования. - 2006. - № 5. - С. 15 - 22.
.Лукянова Н. Волонтерський рух в Україні - дієвий засіб реалізації державних програм у соціальній роботі з населенням / Н. Лукянова // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2009. - № 2. - С. 92 - 95.
14.Лях Т. Види мотивації до волонтерської діяльності / Т. Лях //Вісник Запорізького національного університету. - 2011. - № 2(15). - С. 37 - 41.
15.Лях Т. Волонтерство як суспільний феномен / Т. Лях // Проблеми педагогічних технологій: Збірник наукових праць / Волинський державний університет імені Лесі Українки. - Луцьк: Волинський академічний дім, 2004. - Випуск 3-4. - С. 139 - 144.
.Лях Т. Волонтерський рух та сучасні тенденції розвитку волонтерський організацій в Україні / Т. Лях // Проблеми педагогічних технологій: Збірник наукових праць / Волинський державний університет імені Лесі Україніки. - Луцьк: Волинський академічний дім, 2002. - Випуск 2. - С. 44 - 53.
17.Лях Т. Л. Зміст і напрями соціально-педагогічної роботи студентських волонтерських груп вищих навчальних закладів / Т. Лях // Наукові праці Донецького національного технічного університету: зб. наук. пр. / Донецький національний технічний університет. - Донецьк: ДВНЗ «ДоНТУ», 2009. - Вип. 3 (145). - Сер. Педагогіка, психологія, соціологія. - С. 274 - 279.
18.Лях Т. Методика організації волонтерських груп: навч. посіб. / Т. Лях. - К. : Київськ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2010. - 160 с.
19.Матвєєв С. Соціальні аспекти волонтерського руху: минуле та сьогодення / Матвєєв С., Когут І. // Вісник Запорозького національного університету. - 2010. - № 1 (3). - С. 161 - 165.
20.Підготовка волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів / За ред. І. Звєрєвої, Л. Лактіонової. - К.: Вид-во «Істина», 2001. - 248 с.