Волонтерська діяльність в Україні

Волонтерська діяльність в Україні

ЗМІСТ

ГЛОСАРІЙ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи функціонування волонтерської діяльності

1.1 Поняття та розвиток волонтерства як явища в Україні та світі

1.2 Зміст, напрями та форми роботи волонтерів

1.3 Правові основи діяльності волонтерства в Україні

РОЗДІЛ 2. Специфіка роботи волонтерів в умовах навчально-реабілітаційного центру

2.1 Шляхи залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру

2.2 Особливості роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів

2.3 Труднощі та ризики волонтерської діяльності, шляхи їх попередження та подолання

РОЗДІЛ 3. Дослідження чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигорання волонтерів (на базі навчально-реабілітаційного центру «Джерело»)

3.1 Діяльність НРЦ «Джерело» у напрямку попередження емоційного вигорання у волонтерів

3.2 Чинники, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигоряння волонтерів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

Глосарій

Вигоряння - це стан вираженої втоми та емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності надання психологічної підтримки іншим, байдужим та негативним ставленням до колег та клієнтів, зниженням продуктивності, знеціненням поточних результатів та минулих досягнень, зменшенням відчуття самоактуалізації в результаті хронічного стресу, фрустрації та внутрішньо-особистісних конфліктів під час виконання професійних обов'язків [66, c. 86].

Волонтер - доброволець, громадянин, що бере участь у вирішенні соціально значимих проблем у формі безоплатної праці; основу функціонування громадських організацій, форму громадянської активності населення; національну ідею милосердя та благодійності [76, c. 34].

Волонтерська допомога ̶ роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами та волонтерськими організаціями [76, c. 35].

Волонтерський рух ̶ це рух по наданню безкорисної допомоги тим, хто її потребує [17, c. 33].

Добровільна діяльність ̶ діяльність, засновану на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства та, не маючи цілей отримання прибутку, одержання оплати чи карєрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям [18, c. 22].

Емоційне вигорання - це психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаний провідною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень [41, c. 37].

Збереження психічного здоровя - це безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перевантаження [72, c. 43].

Психічне здоровя - стан душевного добробуту, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує ефективну, адекватну умовам навколишнього середовища, регуляцію поведінки, діяльності [52, c. 59].

Релаксація - стан спокою і розслаблення, що виникає у субєкта в результаті зняття напруги після сильних переживань або фізичних зусиль[65, c. 21].

«Стиль» роботи волонтера - це сукупність різноманітних форм та методів індивідуальної діяльності добровільних помічників в залежності від певних обставин та пріоритетів, через які вони постійно змінюються [44, c. 65].

Саморегуляція - це свідоме вольове управління внутрішніми процесами своєї психіки, що дозволяє дати «вихід почуттю» у необразливій для інших формі і цілеспрямовано впливати на свій емоційний стан задля його змін [65, C. 15-16].

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Протягом тривалого періоду Україна як незалежна держава намагається побудувати економічно ефективне, соціально захищене, політично стабільне суспільство.

Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства, тому особливої ваги набуває громадський рух. Про це свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20000. Недержавні організації прагнуть допомогти собі та іншим, не переймаючись одержанням прибутків, - політичні партії, профспілки, молодіжний рух, жіночі, волонтерські, релігійні організації, благодійні фундації та багато інших. Функція їх полягає в відстоюванні прав і свобод громадян і задоволенні їх основних політичних, економічних, правових, культурних, а головне, соціальних інтересів [75, с. 5].

Німецький дослідник Тіло Лівальд - найактивніший європейський дослідник громадянського суспільства - виділяє серед переваг організацій третього сектора їх горизонтальну ієрархію, меншу бюрократію, гнучкість і швидкість реагування, високу кваліфікацію персоналу, знання проблем, нижчі ціни за рахунок залучення сил волонтерів, економію державних витрат, що виділяються на управління, і плюралізм в ухваленні рішень [1, C. 27-28].

Особливим об'єднанням громадян, які належать до третього сектору, є волонтерські організації. Наразі в Україні активно розвивається волонтерський рух.

Волонтерство - це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у суспільній діяльності в межах різного роду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і нових професій. Волонтерство є важливим ресурсом соціальної роботи особливо в кризовий період, що обумовлений погіршенням матеріального й психологічного становища громадян, особливо соціально незахищених верств населення [23, c. 15].

Термін "волонтер" в перекладі з англійської мовою означає "доброволець". Волонтер ̶ це людина, яка добровільно, не переслідуючи корисливих цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди.

В цій роботі ми будемо розглядати особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру. Оскільки, на нашу думку, в центрах, клієнтами якого є люди з обмеженими функціональними можливостями ̶ допомога волонтерів є вкрай необхідною. Люди з особливими потребами відчувають потребу у підтримці, допомозі у пересуванні, асистуванні тощо. Та найголовнішою є потреба у спілкуванні. Власний досвід свідчить, що вже не будучи волонтером у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело», я все ж у телефонному режимі підтримую теплі стосунки з трьома клієнтами центру.

Волонтерський рух є, по суті, частиною будь-якого суспільства. Ця діяльність може набувати різних форм: від повсякденних форм взаємодопомоги до спільних дій під час кризи. Участь у волонтерському русі молоді дає можливість їй самореалізувати себе з однієї сторони, відчути себе причетними до участі у державних справах з другої сторони [58, C. 23-24].

Зараз волонтерство - потужний соціально-суспільний рух, спроможний прийняти на себе частину повноважень соціальних установ. У західних країнах левову частину тієї роботи, яку у нас виконують державні соціальні працівники, виконують саме волонтери. Це стосується і підтримки сімї, і роботи з людьми з особливими потребами тощо. Проте аби громадські організації мали змогу займатися подібним на рівні з державними, необхідна відповідна підготовка, розгалужена мережа, філіали в регіонах. Ситуація, яка сьогодні склалася в Україні - унікальна. Країна переживає пік громадської активності, коли багато людей абсолютно безкорисливо, щиро бажають допомогти ближньому. У країнах Європи подібне явище спостерігалося в 50-70х роках, тепер все перетворилося просто на звичайну процедуру. Можливо, ми не маємо таких потужних матеріальних, технічних можливостей, проте людський фактор відіграє значно важливішу роль. [17, c. 33]

Обєктом в нашій роботі є волонтерська діяльність в умовах навчально-реабілітаційного центру.

Предмет - особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру.

Мета нашої роботи - дослідити особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

.розглянути поняття та розвиток волонтерства як явища в Україні та світі;

.описати зміст, напрями та форми роботи волонтерів;

.проаналізувати правові основи діяльності волонтерства в Україні,

.зясувати шляхи залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру,

.вияснити особливості роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів,

.окреслити труднощі та ризики волонтерської діяльності, шляхи їх попередження та подолання.

.емпірично дослідити чинники, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигорання волонтерів.

Для виконання завдань були опрацьовані наступні наукові джерела. Для визначення поняття та розгляду розвитку волонтерства як явища в Україні та світі ми проаналізували роботи Безпалько О. В[11], Буасье П.[16], Заверико Н.В.[28], Іванової А. С. [29], Пермякова Ю. І. [53], Полехіна Л. В.[58]. Для опису змісту, напрямів та форм волонтерської діяльності в суспільстві ми використовували праці Решетнікова О. В. [62], Ходорчука А. Я. [75], Холостової Е. І. [78], Безпалько О. В. [11], Вайноли Р. Х. [17], Голованової Т. П. [23], Дружченко Т. [27]. Для того, щоб проаналізувати правові основи діяльності волонтерства в Україні ми проаналізували працю Шиндаулетова [84], а також Закони України [60], [61].

Для характеристики шляхів залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру ми використовували праці Азгазі М. [1], Акімова Е. В. [2], Геллера Н. [21], Гладкова Е. [22], Заверико Н. В. [28], Камалдінова Є. Ш. [31], Ляха Т. Л. [44], Мітрохіна О. В. [47], Попова С. Ю. [59]

Для зясування особливостей роботи волонтерів та їх ролі у реалізації соціальних проектів ми опрацювали наукові доробки Кравченко Р. І. [38], Ляха Т. Л. [44], Решетнікова О. В. [62],

Для виявлення труднощів та ризиків волонтерської діяльності, шляхів їх попередження та подолання ми використовували праці Лешукова Е. [41], Ляха Т. Л. [44], Маккарлі С. [46], Полехіна Л. В. [58], Романовської Д. Д. [65], Ронгінської Т. І. [66].

Методи дослідження. Для розвязання поставлених завдань використано комплекс взаємповязаних теоретичних та емпіричних методів дослідження, а саме: теоретичні ̶ аналіз, порівняння та узагальнення соціально-педагогічної, соціологічної літератури для визначення поняття та аналізу розвитку волонтерства як явища в Україні та світі; опису змісту, напрямів та форм роботи волонтерів; аналізу правових основ діяльності волонтерства в Україні; розгляду шляхів залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру; зясування особливостей роботи волонтерів та їх ролі у реалізації соціальних проектів; виявлення труднощів та ризиків волонтерської діяльності, шляхів їх попередження та подолання; емпіричні ̶ напівструктуроване інтервю, з метою визначення чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигорання волонтерів.

Емпірична база дослідження. Інтерв'ювання відбувалося на базі навчально-реабілітаційного центру «Джерело». У дослідженні брали участь семеро осіб, які в минулому були залучені до волонтерської діяльності у навчально-реабілітаційному центрі, і як наслідок зазнали емоційного вигорання.

Новизна дослідження полягає у тому, що вперше було розкрито особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру. Також новизною вважається дослідження чинників, що найчастіше призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигоряння волонтерів на базі навчально-реабілітаційного центру «Джерело».

Практичне значення результатів дослідження полягає в їх достатній готовності до використання у напрямку організації ефективної волонтерської діяльності у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело».

Структура дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, глосарію, списку використаної літератури та додатків. Було опрацьовано 90 літературних джерел.

У першому розділі ̶ «Теоретичні аспекти функціонування волонтерської діяльності», ̶ розглянуто поняття та розвиток волонтерства як явища в Україні та світі; описано зміст, напрями та форми роботи волонтерів; проаналізовано правові основи діяльності волонтерства в Україні.

У другому розділі ̶ «Специфіка роботи волонтерів в умовах навчально-реабілітаційного центру», зясовано шляхи залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру; вияснено особливості роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів; окреслено труднощі та ризики волонтерської діяльності, шляхи їх попередження та подолання.

У третьому розділі ̶ «Дослідження чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигорання волонтерів (на базі навчально-реабілітаційного центру «Джерело»)», проведено дослідження чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигоряння волонтерів.

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування волонтерської діяльності

1.1 Поняття та розвиток волонтерства як явища в Україні та світі

Разом із відновленням традицій благодійності як невідємна її складова у незалежній Україні починає активно розвиватися волонтерський рух. Це благодійна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства загалом; гуманістична діяльність, яка спрямована на соціальну допомогу певним верствам населення, розвиток добробуту та процвітання суспільства.

Як суспільний рух волонтерство виникло на Заході, а першими волонтерами були самаритяни, які надавали допомогу усім, хто її потребував. Більш впевнено можна говорити про виникнення феномена волонтерства вже з середини ХІХ століття. 1859 рік вважається роком виникнення волонтерського руху у світі. Саме в цей період Анрі Дюран, відомий французький письменник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферіно, запропонував створити Червоний Хрест - організацію, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим. Принципами, сформульованими Анрі Дюраном, керуються волонтерські організації усього світу [16, c. 12].

Деякі дослідники виокремлюють ХХ ст. як головну віху в розвитку волонтерського руху. У Європі після закінчення Першої світової війни зявилися люди, готові надавати допомогу постраждалим у війні. Саме в цей час були створені перші волонтерські організації. Було засновано Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-квартирою у Парижі.

В деяких країнах волонтерська діяльність становить значну частину суспільної та економічної діяльності, забезпечуючи солідарність та стабільність. В інших ̶ про вклад волонтерів знають менше. Але скрізь існують проблеми ̶ бідність, насильство, зловживання наркотиками, ВІЛ/СНІД, забруднення ̶ що потребують допомоги, яку можуть надати волонтери. Волонтерською діяльністю в індустріальних країнах можуть займатися як молодь чи люди, що працюють, так і пенсіонери [44, c. 7].

Найвідоміша у всьому світі постать ̶ мати Тереза (1910-1997), католицька черниця, фундаторка Ордена милосердя, чернечої конгрегації, що займається служінням бідним і хворим. У 1979 була визнана гідною Нобелівської премії світу.

Мати Тереза (Агнес Гонджа Бояджиу) народилася 27 серпня 1910 у Скопє (сучасна Македонія, у ті роки ̶ Османська імперія) в албанській родині. У віці 12 років дівчинка вирішила стати черницею, у 18 вступила в конгрегацію лоретських сестер, ірландський католицький орден, що здійснював місіонерську діяльність в Індії. Спочатку вона працювала в школі для дівчинок, потім протягом 20 років викладала географію в школі св. Марії неподалік від Калькутти, і, нарешті, кілька років була директором цієї школи.

У віці 36 років відчула заклик "залишити монастир і служити бідним, живучи серед них". У 1948 заснувала Орден милосердя і присвятила себе служінню знедоленим жителям калькуттських нетр. До моменту, коли мати Тереза одержала Нобелівську премію, сестри ордена працювали вже в багатьох країнах. У березні 1997 мати Тереза по стану здоров'я склала із себе обов'язки ігумені ордена, і її місце зайняла сестра Нирмала. Померла мати Тереза в Калькутті 5 вересня 1997 року, проте її ініціативи продовжують жити [5, c. 51-60].

В Україні волонтерство також має свої корені. Як пише дослідниця історії Галичини Адріана Огорчак, «українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн». Усім відомі імена Костянтина Островського, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, які не тільки були відомими політичними діячами, але й меценатами і благодійниками [17, c. 23].

На думку вітчизняного науковця Н.В. Заверико історія волонтерства в Україні нараховує понад сто років. Першими вітчизняними волонтерами можна вважати представників Червоного Хреста, який організовував добровільний запис у сестри милосердя для роботи в шпиталях та лікарнях для бідних [28, c. 12].

У своїй первинній суті поняття „волонтерство прийшло до нас разом зі словами „громадянське суспільство та „демократія, „громадські організації.

Волонтерство - це фундамент громадянського суспільства. Без участі волонтерів важко уявити громадські організації й благодійність взагалі, без них унеможливлюється якісний суспільний контроль за діями влади та бізнесу. Без волонтерів бракує енергії для будівництва суспільства, не вистачає сил і часу на людей, які потребують допомоги, не достатньо творчого потенціалу для розвязання соціальних проблем.

У XXI ст. країни світу у своїй соціальній політиці все більше зважатимуть на міжсекторальну взаємодію держави, бізнесу, громадських організацій. Саме шляхом встановлення балансу між різними силами формуватимуться цінності, встановлюватимуться пріоритети, розподілятимуться ресурси. Один із найпотужніших людських ресурсів у цьому процесі - волонтери [ 1, c. 28].

Становлення волонтерського руху в Україні сьогодні відбувається за кількома основними напрямками, які мають такі особливості:

. Добровільна безкоштовна робота волонтерів у громадських та некомерційних організаціях ̶ надання допомоги різним категоріям населення у будь-яких видах діяльності, навчання, розвитку. Таке спрямування діяльності волонтерів будь-якого віку сприяє їх творчій та соціальній самореалізації, саморозвитку та самоспостереженню.

. Добровільна систематична або епізодична допомога державним установам реалізовувати соціальну політику ̶ допомога освітянським (шкільним та позашкільним) закладам у навчально-виховній роботі, установам соціального забезпечення в роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами та людьми похилого віку.

. Волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, навчання інших тому, що сам добре знаєш, але ця діяльність не є професійною.

. Педагогічно спрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає і механізмом розвитку особистості, її соціалізації і духовного становлення. Цей напрямок розвивається в дитячих та молодіжних об'єднаннях (метою їх створення є суспільно корисна діяльність), в різних групах при ЦССМ [75, c. 64].

Волонтер (від лат. „voluntarius - воля, бажання, від англ. „voluntary - добровільний, доброволець, йти добровільно) - це особа, яка за власним бажанням допомагає іншим. У багатьох словниках термін „волонтер часто трактується як „особа, яка добровільно поступила на військову службу. Нині волонтерство майже не повязане із військовою службою. Воно розвивається, орієнтуючись на надання допомоги усім, хто її потребує.

Вітчизняний науковець З.П. Бондаренко, аналізуючи підходи до визначення волонтерства, яке вітчизняними та зарубіжними науковцями ототожнюється із поняттям „добровільна діяльність, зазначає, що дослідники тлумачать сутність даного феномена як: благодійність, що здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, просування по службі, заради добробуту й процвітання спільнот і суспільства загалом; добровільницьку діяльність, засновану на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства та, не маючи цілей отримання прибутку, одержання оплати чи карєрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям; волонтер - доброволець, громадянин, що бере участь у вирішенні соціально значимих проблем у формі безоплатної праці; основу функціонування громадських організацій, форму громадянської активності населення; національну ідею милосердя та благодійності [18, c. 22].

У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що волонтер частину свого вільного (особистого) часу, сил, енергії, знань, досвіду добровільно (без примусу та вказівок „згори) витрачає на здійснення діяльності, яка є корисною людям і суспільству загалом.

У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії соціального розвитку Економічної та соціальної ради ООН, виділено найважливіші риси волонтерства. Серед них:

.турбота про людей. Адже співчуття, моральна підтримка, допомога, піклування сприяють формуванню важливої для людського суспільства атмосфери - взаємопідтримки. Для соціально-педагогічної роботи це важливий ресурс, який допомагає створювати безпечне середовище для існування та розвитку кожного члена суспільства. Найважливішим рушійним механізмом виступає людський фактор, який вище схеми взаємовідносин „ти - мені, я - тобі. Для волонтерів характерними є формули: „я - тобі, ти - мені та „я - усім;

.солідарність і гуманна корисливість. Люди добровільно жертвують своїм часом заради встановлення взаємодовіри та причетності, що робить їх зацікавленими в благополуччі інших;

.духовна якість і громадянська чеснота. Адже його значення полягає не лише в тому, що ми робимо через любов та співчуття до інших, а й те, як це впливає на людину, яка надає добровільну допомогу, - „ми те, що ми робимо для інших;

.багате джерело людського досвіду. Під „людським досвідом розуміють досвід, який набуває людина в процесі взаємодії з іншими людьми, соціальними групами, державою. Милосердя, толерантність, солідарність, співробітництво, подолання конфліктів, лобіювання, емоційні й соціальні звязки, захист від небезпечного впливу тощо. Можливість ділитися, обговорювати, переймати більш ефективні форми, методи - це можливість напрацьовувати та вдосконалювати цей неформальний суспільний фонд вмінь та навичок встановлення й підтримки стосунків;

.нові інтелектуальні ресурси. Волонтери - це не лише виконавці програм, але й джерело нових ідей, нового життєвого досвіду;

.участь і відповідальність як суть активної громадянської позиції. Громадянськість, взаємодовіра, солідарність і відповідальність, підкріплені соціальними відносинами, які базуються на схожих світоглядних установках і спільності обовязків, є взаємодоповнюючими цінностями;

.етичний стандарт, який обумовлює якість людських взаємостосунків;

.забезпечення надійної платформи для відновлення звязків між людьми. Відомо, що людей завжди розділяли багатство, культура, релігія, етнічне походження, вік, стать. Волонтерство ж може бути одним з найголовніших засобів примирення та відновлення розділеного суспільства, оскільки ця діяльність здійснюється без дискримінації за певними ознаками;

.нове бачення соціальної діяльності. Воно полягає в новому ставленні до зайнятості в галузі соціального захисту. Людина, яка бере участь у волонтерських програмах, отримує повну ясність у мотивації своєї праці. Первинним для неї є вже не компенсація за працю, а результат - допомога, вирішення проблеми тощо, а для руху в цілому - охоплення всього спектра суспільних проблем [27, c. 64].

Міжнародною експертною групою з питань волонтерства та соціального розвитку в 1999 р. були визначені три характерні особливості волонтерської діяльності:

.діяльність має бути неприбутковою;

.діяльність повинна бути добровільною, згідно з особистою волею індивідуума;

.діяльність повинна бути корисною кому-небудь, не тільки волонтеру, або суспільству загалом [86].

У межах цієї концепції експерти визначили чотири типи волонтерської діяльності, а саме:

.взаємодопомога та самодопомога;

.філантропія та послуги іншим людям;

.участь або громадянський обовязок;

.рекламно-пропагандистська діяльність або проведення кампаній [86].

Для України, як і для всього світу, волонтерство є актуальним і важливим з різних причин. По-перше, як свідчить багаторічний досвід використання праці волонтерів, це ефективний спосіб вирішувати складні проблеми окремої людини, суспільства та довкілля, які часто виникають на ґрунті недостатньої турботи про суспільне благо. По-друге, волонтерство приносить у соціальну сферу нові, як правило, творчі та сміливі ідеї щодо вирішення найгостріших і найскладніших проблем. Тому саме завдяки йому безвихідні, на перший погляд, ситуації знаходять своє вирішення. По-третє, волонтерство - це спосіб, за допомогою якого кожний представник суспільства може брати участь у покращенні якості життя. По-четверте, це механізм, за допомогою якого люди можуть прямо адресувати свої проблеми тим, хто здатний їх вирішити [58, c. 45].

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, можемо зробити висновок, що ХХ-те століття заклало твердий фундамент волонтерства як в Україні, так і у світі. Саме, волонтерська діяльність допомагає людям досягти більшого впливу на власне життя. Зокрема участь у волонтерській діяльності людей, які самі потребують допомоги, зарекомендувала себе як шлях, що допомагає їм змінити своє життя на краще. Допомагаючи іншим, вони стають упевненими у своїх силах, здібностях, опановують нові навички та встановлюють нові соціальні зв'язки. Також волонтерство дає змогу людині знайти себе та привнести у своє життя ті цінності та звички, які дозволять їй мати здорове, продуктивне й насичене життя.

1.2 Зміст, напрями та форми роботи добровільних помічників

Демократичне суспільство, яке зароджується в Україні має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства. Тому особливої ваги набуває громадський рух. Проте що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад двадцять тисяч.

Проте, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами. У травні 1998 року Україна серед інших країн центральної та східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми „Ініціативи в роботі на добровільних засадах. Ідея програми належить Нью-Йоркському інституту Відкритого Суспільства „Фонд Сороса і впроваджуються через мережу національних відділень. Головна мета програми - відновлення руху волонтерів, як запоруки громадянського суспільства та незворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної праці громадян, спрямована на рішення конкретних проблем. До своїх цілей і завдань в Україні програма передусім відносить активізацію з громадської діяльності шляхом розвитку руху волонтерів спрямованого на якнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільних засадах у громадських організацій, службах соціального захисту та медичній сфері, для допомоги у розвязання проблем суспільства. У межах цієї програми був створений Центр волонтеріату «Добра Воля який почав залучати волонтерів і направляти їх на громадські організації. [29, c.15-19]

Крім цього надзвичайно важливим було і є навчання представників організацій управління діяльності волонтерів, оскільки це одна із найголовніших проблем через яку не залучають громадськість до співпраці. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджменту пройшли представники більш ніж сорока організацій. Для популяризації волонтерського руху було видано книжку „Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє, пять бюлетенів „Добра Воля та підручник „Управління діяльністю волонтерів: як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства [36, c. 42].

Згідно Декларації зміст волонтерства визначений наступним чином:

.це добровільний вибір, що відбиває особисті погляди і позиції;

.це активна участь громадянина в житті людських співтовариств;

.воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню і поглибленню солідарності;

.виражається, як правило, у спільній діяльності в рамках різного роду асоціацій;

.сприяє реалізації основних людських потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвиткові, створенню нових робочих місць і нових професій [19, C. 10-13].

Завдання які можуть бути виконані волонтерами, зазвичай цілком відповідають завданням оплачуваного персоналу, а волонтери використовуються, як асистенти або помічники в тих сферах діяльності, які залишаються важливими на досягнення цілей програми.

Робота волонтерів повинна бути організована ефективно і вестися професійно. Волонтерами може виконуватися будь-яка робота, а не тільки елементарні речі, що не вимагають професійної підготовки. Волонтер - це не тільки помічник, чи соціальний працівник, що піклується про оточуючих, він може бути вчителем, гідом тощо.

Визначаючи завдання для волонтерів, організації повинні орієнтуватися на індивідуальні можливості кожного. Волонтери можуть виконувати завдання, що не відносяться до постійних оплачуваних робіт; принести нові ідеї в організацію; створити і поширювати суспільну думку про організацію; залучати нових людей в організацію, допомогти при зборі коштів; заохочувати громадську активність. [29, c.22]

Волонтери можуть займатися справами, якими б ніколи не стали займатися на оплачуваній роботі. Волонтери, що віддають свій час і зусилля організації, хочуть бути її частиною, вони хочуть мати права голосу і впливати на рішення організації. Фактично те, що інші цікавляться їхньою думкою і враховують точку зору підтверджує значимість волонтерів для організації. Можливість впливати навіть на найменшу частину роботи організації є спеціальним видом мотивації, тому що людина почуває себе частиною організації в цілому.

Розвиток волонтерського руху в Україні базується на таких завданнях як:

Перше - підвищення рівня визнання. Уряди держав та місцева влада мають бути впевнені щодо механізмів залучення волонтерів до проведення консультацій і вивчення питання з метою визначення якісного внеску всього сектора волонтерів у національне процвітання та розвиток. Вирішення питань повинно ґрунтуватися на кращому досвіді роботи малих груп, місцевих громад, національних неурядових організацій, а також на результатах міжнародної діяльності волонтерів.

Друге - мотивація. Засоби залучення людей до волонтерської діяльності визначаються залежно від певної ситуації в суспільстві. Держава може запропонувати: свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління, фінанси; допомогу в отриманні офіційно визнаного статусу, страхового та соціального забезпечення для того, щоб вивести волонтерів на рівень фахівців інших сфер діяльності; зниження ставок для платників податків, які підтримують волонтерські ініціативи; за певних обставин враховувати волонтерську діяльність як проходження військової служби; надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування, та ін. у користування волонтерів.

У такому випадку службовці та працівники громадського і приватного секторів, можуть погодитися на співпрацю у волонтерській діяльності без відриву від основного місця роботи. Крім того, система ООН може визначити найкращі шляхи подальшої підтримки волонтерської служби з боку суспільства. Це може бути встановлення національних волонтерських корпусів для вирішення проблем навколишнього середовища, захворювання на СНІД/ВІЛ-інфекцію, питань захисту та пропаганди культурної спадщини.

Третє - встановлення системи обміну інформацією. Телебачення, радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів, і таким чином сприяти використанню вже існуючої «найкращої практики» та робочих процедур для того, щоб уникнути необхідності кожній громаді «вигадувати колесо». Такий обмін інформацією може здійснюватися на місцевому рівні, на рівні провінцій, сусідніх держав, далекого зарубіжжя за допомогою електронних засобів передачі інформації.

Четверте - пропаганда. Виконання цього завдання спрямоване на виявлення замовлень на послуги волонтерів, пропозицій про бажання надавати послуги в якості волонтерів з урахуванням розширення такого типу діяльності, а також на формування сприятливого загального клімату, громадської та офіційної думок, що підтримували б волонтерські ініціативи. Цей процес також може бути спрямований на визнання статусу волонтерів, використання напрацьованих схем, встановлення систем обміну інформацією. Тут важливо врахувати компетентність і професіоналізм фахівців-волонтерів, а також користь, яку отримає суспільство від їх діяльності (наприклад, кампанії по розробці програм раціонального використання навколишнього середовища та ін.) [28, c.14].

Будь-які волонтерські групи при навчально-реабілітаційних центрах діють в межах соціальних програм, які реалізуються центрами, передбачені планами робіт, завданнями, що покладені на центри державою. Тому потрібен інструмент для оволодіння волонтерами змістом діяльності центру саме того напрямку, в якому вони бажають працювати і допомагати, визначення власних завдань, їх обсягу, методів та форм роботи. Центри, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичне їх навчання, наради, інструктування, дискусії, семінари, "круглі столи", тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів із змістом, напрямками, особливостями, видами соціально-педагогічної роботи залежно від рівня професійної підготовки до такої діяльності.

Характерною особливістю волонтерського руху, який стихійно розвивається при різних соціальних установах, організаціях та об'єднаннях в Україні, є включення до добровільної діяльності молоді віком від 15 до 25 років. Привертання уваги неповнолітніх, молоді, людей похилого віку є ефективним засобом активізації саморозвитку особистості в діяльності і спілкуванні, як культурному процесі. Якщо детальніше проаналізувати складові цього процесу, то стає зрозумілим, що молоді волонтери завдяки соціально - педагогічній діяльності набувають змістовно життєвих орієнтирів, оволодівають мистецтвом життєдіяльності особистості шляхом:

.самовизначення;

.самоорганізації;

.самопізнання;

.саморегуляції та самореабілітації;

.самореалізації;

.самоосвіти та самовиховання [44, c. 67].

Аналіз матеріалів дозволив виявити основні напрями роботи добровільних помічників:

. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.

.робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;

.профілактика та подолання вживання алкогольних напоїв;

.профілактика та запобігання тютюнопалінню;

.профілактика та запобігання вживанню наркотичних речовин;

.профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДу;

.підтримка дітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства;

.підтримка дітей та молоді, що перебувають у кризовому стані;

.соціальна робота з „дітьми вулиці.

В цьому напрямку волонтерами центрів проводяться різноманітні бесіди, диспути, лекції на різну тематику, організовуються вечори, концерти За здоровий спосіб життя, проводяться рольові та творчі ігри з молоддю та з дітьми вулиці. Розповсюджуються інформаційні листівки, буклети про негативний вплив на організм вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин. Тут застосовуються як групові форми роботи, так і індивідуальні.

. Соціальна опіка і захист найменше захищених категорій дітей та молоді.

.підтримка та сприяння розвитку творчих здібностей молодих інвалідів;

.соціальна допомога молодим сімям;

.соціальна робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування;

.соціальна підтримка військовозобовязаної молоді;

.соціальна робота з жіночою молоддю;

.соціальна допомога самотнім матерям, неповним сімям, багатодітним сімям;

.допомога у вирішенні соціальних проблем учнівської та студентської молоді.

Організовуються концерти, конкурси, змагання, ярмарки, створюються різноманітні луби за інтересами, проводяться благодійні акції, вечори.

Все це робиться для того, щоб такі категорії дітей та молоді відчули себе потрібними в цьому суспільстві.

. Соціальний супровід молоді, допомога її інтеграції у суспільство:

.сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню дітей та молоді;

.формування та розвиток якостей творчої особистості;

.соціальна підтримка безробітної молоді, сприяння в працевлаштуванні;

.розвиток та підтримка обдарованих дітей та підлітків;

.організація змістовного дозвілля дітей та молоді як шлях профілактики

.дитячої бездоглядності і правопорушень.[62, C. 4-5]

Проводяться змагання, олімпіади, походи, екскурсії, конкурси творчих робіт, тематичні дні, вогнища, свята, ярмарки, також іде залучення молоді та підлітків до різноманітних гуртків та секцій.

До найбільш типових форм роботи з різними групами волонтерів належать:

.лекція, як базовий метод при навчанні волонтерів у Всеукраїнській школі волонтерів;

.бесіда на заняттях для волонтерів для більш плідної взаємодії з групою, для закріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи тощо;

.гра ділова на заняттях з різних напрямків соціальної роботи для ефективного засвоєння матеріалу та набуття практичних навичок; „мозковий штурм на заняття волонтерів для стимулювання до вивчення тієї чи іншої теми та більш ефективного навчання;

.дискусія з волонтером або з групою волонтерів з найбільш актуальних гострих питань, тем;

.колоквіум як форма обговорення проблеми за участю більшості членів групи;

.семінар практикум для волонтерів та працівників соціальних служб з метою подальшого засвоєння теоретичних знань;

.тренінг для волонтерів з метою більш ефективного вивчення тем навчання;

.конференції для працівників та волонтерів ССМ з метою обміну досвідом та напрацювання методик викладання та навчання волонтерів;

.„круглий стіл для волонтерів з залученням державних та громадських структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонування школи волонтерів, розвитку волонтерського руху;

.збори волонтерів різних центрів ССМ для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріями молоді [78, c. 89].

Отже, аналізуючи напрями і деякі форми роботи, слід відзначити, що практично вся робота громадських та державних центрів допускає можливість залучення волонтерів.

.3 Правові основи діяльності волонтерства в Україні

Наразі в Україні активно розвивається волонтерських рух. Волонтери є повноправними субєктами соціально-педагогічної діяльності. Роль волонтерства у соціальній сфері визнана на державному рівні, що знаходить своє підтвердження в окремих законодавчих документах, зокрема у законах України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю, „Про соціальні послуги, в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна.

вересня 1990 року на 11-му Конгресі Міжнародної Асоціації Волонтерів було прийнято Загальну декларацію волонтерів - нормативний акт, який на міжнародному рівні дав визначення змісту і меті волонтерства, закріпив його основні принципи, чітко визначив гуманістичне спрямування, творчий і миротворчий характер волонтерської діяльності [ 19, c. 10].

Від часів незалежності України державою видано низку нормативно-законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху, зокрема, у Законах України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю (від 21.06.2001, № 2558-III), „Про соціальні послуги (вiд 19.06.2003, № 966-IV), в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна. 10 грудня 2003 року затверджено постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг (від 10.12.2003, № 1895). Нині обговорюється проект Закону „Про волонтерський рух. Це свідчить про визнання суспільством значущості волонтерської діяльності [84, c. 31].

У вищевказаному законі зазначені як правова, так і організаційна сторона створення волонтерських організацій, здійснення їх діяльності. У документі визначено, що діяльність волонтерів здійснюється в добровільному порядку, не винагороджується будь-яким способом, має соціальну спрямованість і не розрахована на отримання прибутку. Волонтерська діяльність є формою благодійництва. Цією діяльністю можуть займатися як окремі волонтери, так і відповідні організації. Волонтером може стати будь-який український або іноземний громадянин, а також людина без громадянства за умови законності перебування в країні.

Законодавець визначив, що волонтерська допомога - це роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами та волонтерськими організаціями. Ця діяльність здійснюється за такими напрямами:

)надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, що потребують соціальної реабілітації;

)здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги;

)надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям;

)надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

)проведення заходів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

)сприяння проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов'язаних з організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і громадських заходів;

)надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

)надання волонтерської допомоги за іншими напрямами, не забороненими законодавством [60].

У той же час у нормативно-правовому акті зазначено, що безоплатне виконання робіт або надання послуг особами, що має одноразовий характер або здійснюється на основі сімейних, дружніх чи сусідських відносин, не є волонтерською діяльністю.

Надання юридичній особі статусу волонтерської організації здійснюється на безоплатній основі не пізніше п'яти робочих днів з моменту подачі відповідної заяви і надсилається юридичній особі у письмовій формі центральним органом виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності на підставі письмової заяви від імені цієї юридичної особи.

Волонтерська організація забезпечує залучення волонтерів для надання ними волонтерської допомоги, шляхом укладення з ними договорів про ведення волонтерської діяльності.

Згідно ст.7 Закону України «Про волонтерську діяльність» волонтер має право на:

)належні умови здійснення волонтерської діяльності, зокрема, отримання повної та достовірної інформації про порядок та умови здійснення волонтерської діяльності, забезпечення спеціальними засобами захисту, спорядженням та обладнанням;

)забезпечення проведення вакцинації, медичного огляду та інших лікувально-профілактичних заходів, безпосередньо пов'язаних з наданням волонтерської допомоги;

)обов'язкове страхування відповідно до Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР );

)зарахування часу здійснення волонтерської діяльності до навчально-виробничої практики в разі її здійснення за напрямом, що відповідає отримуваній спеціальності;

)відшкодування витрат, пов'язаних з наданням волонтерської допомоги, передбачених статтею 11 цього Закону;

)інші права, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності та законодавством [60].

Також згідно цього ж Закону України волонтер зобов'язаний:

)сумлінно та своєчасно виконувати обов'язки, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності;

)у випадках, визначених законодавством, проходити медичний огляд та надавати довідку про стан здоров'я;

)у разі необхідності проходити подальшу підготовку (перепідготовку);

)не допускати дій і вчинків, які можуть негативно вплинути на репутацію волонтера;

)дотримуватися правового режиму інформації з обмеженим доступом; відшкодовувати прямі збитки, завдані ним, у разі одностороннього розірвання ним договору про провадження волонтерської діяльності, якщо інше не передбачено договором;

)відшкодовувати моральну та майнову шкоду, заподіяну внаслідок здійснення ним волонтерської діяльності, відповідно до закону.

Волонтерська діяльність - індивідуальна чи колективна - є способом:

.Підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади;

.Використання кожною людиною своїх прав та обовязків як члена певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж усього життя, реалізовуючи весь свій людський потенціал;

.Взаємодії між людьми, незважаючи на всі відмінності, для спільного життя у здоровому стабільному суспільстві, для спільного вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають [60].

Проте, Закон «Про волонтерську діяльність» містить певні недоліки, недосконалості, нечіткості формулювань окремих норм, прогалин таких як:

.приведення у відповідність згідно Цивільного Кодексу України прав фізичних осіб (які не досягли) та досягли чотирнадцяти років, самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, що забезпечить їхню участь у волонтерському русі (дозволити дітям віком від 14 років займатись волонтерською діяльністю);

.перегляду, розяснення та введення пільг для волонтерів під час вступу до ВНЗ та при прийомі на роботу;

.перегляду та розяснення переліку відшкодувань витрат волонтеру [84, c. 32].

Внесення цих змін забезпечить в подальшому більшу ефективність даного Закону, сприятиме розвитку волонтерського руху в Україні та підвищить якість надання волонтерської допомоги.

У загальній декларації про волонтерську діяльність, останній варіант якої був прийнятий на XVI Всесвітній конференції добровольців у 2001 році в Амстердамі(Нідерланди), визначено такі принципи діяльності добровольців:

.Визнання права на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;

.Поважання гідності і культури всіх людей;

.Надання допомоги, безкоштовних послуг особисто або організовано в дусі партнерства і братерства;

.Визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх колективному забезпеченню;

.Перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем [19, c. 11].

Значущість волонтерства зростає, доказ цього демонструє той факт, що Генеральна Асамблея ООН, приймаючи до уваги рекомендації Економічної і Соціальної Ради, передані в резолюції № 1997/44 від 22 липня 1997 р., на 52 сесії проголосила 2001 р. Міжнародним роком волонтерів (МРВ), саме тому в межах нього було розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху (Розпорядження президента України від 22.03.2001 р. № 67/2001-рп «Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів») [61, C. 11-12].

Зокрема, було створено Координаційну раду з підготовки і проведення в Україні Міжнародного року волонтерів, а з метою координації та активізації волонтерського руху в Україні загалом було передбачено:

.сприяти розвитку в Україні волонтерського руху, поліпшити надання допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, іншим соціально незахищеним громадянам;

.надавати Всеукраїнській школі волонтерів центрів соціальних служб для молоді, осередкам Всеукраїнського громадського центру «Волонтер», іншим об'єднанням громадян допомогу в роботі, спрямованій на підтримку соціально незахищених верств населення;

.узагальнити кращий вітчизняний досвід роботи волонтерів і вжити заходів до його поширення [61, c. 13] .

Саме тому, можна стверджувати, що волонтерство на сьогоднішній день має доволі непохитне законодавче підгрунтя.

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, ми можемо зробити висновок, що основною галуззю діяльності добровольців є соціальна, тобто та важлива сфера діяльності, у якій участь держави визнається недостатньо ефективною. У розвинутих зарубіжних країнах участь населення у волонтерській діяльності давно стала невідємною частиною соціальної практики.

Волонтерський рух серед молоді в Україні набув масового характеру у різних сферах суспільного життя, зокрема, в сфері соціального захисту населення, в області освіти, охорони здоровя тощо. Серйозним поштовхом у розвитку волонтерства став рік, коли Україна долучилася до святкування міжнародного року волонтерів, який був ухвалений ООН. Відтоді про волонтерство заговорила і влада, і ЗМІ, і громадські організації. На урядовому рівні було прийнято розпорядження розвивати волонтерський рух в Україні і всіляко підтримувати його.

Зараз волонтерство є потужним соціальним рухом, який спроможний прийняти на себе частину повноважень державних чи громадських соціальних установ.

волонтер реабілітаційний навчальний центр

Розділ 2. Специфіка роботи волонтерів в умовах навчально-реабілітаційного центру

2.1 Шляхи залучення добровільних помічників до соціальної діяльності

У різних регіонах залучення людей до діяльності волонтерами відбувається різними шляхами і на основі різних принципів.

Стів Маккалей виокремлює чотири типи залучення волонтерів:

)набір ,,тепленьких:

поширення брошур чи плакатів організацій;

використання агенцій оголошень для громадськості (газети, радіо, ТБ, Інтернет);

контакти з великими громадськими асоціаціями;

)цілеспрямований набір, що характеризується аналізом наступних аспектів:

яку роботу необхідно виконати;

кого потрібно знайти, щоб виконати цю роботу;

де їх знайти;

як передати звернення про набір волонтерів;

мотиваційні потреби цих людей;

хто здійснює набір та підготовку;

)набір за принципом концентричних кіл;

)залучення за специфічними параметрами, яке передбачає:

розробку філософії залучення;

проведення навчання цінностям системи;

постійну підтримку філософії залучення (інформування, заохочення) [46, c. 43].

Та, перш за все, потрібно враховувати наступну специфіку залучення волонтерів до діяльності навчально-реабілітаційного центру:

)набір ,,тепленьких може бути ефективним у випадках, коли організація намагається підібрати волонтера на позицію, яку може посісти пересічний громадянин. Цей метод набору особливо ефективний, коли набирають багато волонтерів на короткий термін, наприклад, допомагати у проведенні фестивалів, акцій, виїздів на відпочинок тощо;

)цілеспрямований набір характеризується визначеністю і конкретністю. За цим підходом організація вже усвідомила яка саме особа потрібна і яку роботу вона буде виконувати;

)принцип концентричних кіл ґрунтується на залученні волонтерів з груп, які вже певною мірою повязані з організацією. При цьому можна акцентувати увагу на тому, що будь-яка позитивно налаштована на програму група осіб становить ідеальну ціль для кампанії залучення концентричними колами;

)кампанія залучення за специфічними параметрами створена для ,,замкненої системи, тобто групи осіб, які мають значне відчуття повязаності та самовизначення.

Традиційною типовою класифікацією добровільних помічників є :

1. Підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середньо-спеціальних закладів. Для цієї групи головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоствердження в очах однолітків, батьків, учителів та можливість нового спілкування з ними на новому, більш довірливому, взаємовідповідальному рівні, а також бажання знайти нових друзів, можливість здобути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля.

Питання надання конкретної допомоги, як правило, не є визначальним. Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно, досить низька, проте вони дуже мобільні, вони не мають комунікаційних проблем у спілкуванні з іншими дітьми та підлітками та із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвільних форм роботи, що дуже актуально для навчально-реабілітаційних центрів [47, c. 66].

При організації роботи даної категорії слід мати на увазі те, що значна їх частина не затримується у волонтерських загонах: вони перебувають у постійному пошуку, пробують себе у різних ролях. Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Водночас, робота у волонтерських загонах сприяє розвитку їх комунікативних здібностей. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов'язана з особливими навичками і нахилами: малюванням, літературними здібностями, умінням працювати на комп'ютері, знанням іноземних мов тощо.

Волонтерство - можливість соціального самоствердження, але не єдина, тому хтось залишається надовго, а для когось - це один з апробованих та залишених варіантів, тому, частка „затриманих залежить від серйозності підходу дорослих до діяльності волонтерів-підлітків. Для них дуже важлива увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках із старшими, оцінка не лише з боку дорослих, але й однолітків. Саме визнання їхньої роботи в очах однолітків стає визначним у вирішенні питання продовжувати волонтерську роботу чи ні [53, c. 72- 73].

Тому досить складною є проблема, в яких саме видах соціальної роботи доцільно використовувати волонтерів-підлітків. Часто це технічна робота (розклеювання афіш, розповсюдження друкованої продукції, анкетування). Це припустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують.

Волонтери-підлітки дуже корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо. Тому дуже важливе в роботі з ними створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації, активізація їх самовизначення. Створення таких умов - один з вірних шляхів залучення підлітків до волонтерського руху [58, c. 24].

2. Студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділення педагогіки, психології, соціальної роботи, соціальної педагогіки), які звертаються до навчально-реабілітаційних центрів з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності центрів або які проходять в центрах навчальну та виробничу практику.

Ця категорія має дещо інші мотиви для добровільної соціальної роботи, насамперед їх цікавлять професійні проблеми: реальні - набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок роботи - та формальні - отримання заліку, проходження практики. Їх певною мірою хвилює проблема міжособистісної комунікації, особливо спілкування з професіоналами в обраній спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями і працевлаштуватися. Так у м. Запоріжжі на добровільних засадах працюють 12 соціальних педагогів та психологів - студентів факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького державного університету [59, c. 44].

Також яскравим прикладом такого залучення до волонтерства є організація волонтерського руху на прикладі діяльності «Студентського серця». Волонтерський рух «Студентське серце» створення студентами спеціальності «соціальна робота» факультету соціології та управління Запорізького національного університету. Мета волонтерського руху - забезпечення оптимальних можливостей для успішного розвитку та соціалізації дітей, профілактика відхилень в їх поведінці, діяльності і спілкуванні, різнобічна допомога дітям з особливими потребами, за допомогою ігр та тренінгів, сприяння професійній самореалізації студентів. На даний момент «Студентське серце» співпрацює з Хортицьким навчально-реабілітаційним багатопрофільним центром, Запорізькою спеціальною загальноосвітньою школою-інтернатом №2.

Завдання центру:

. Налагодження контактів з закладами та центрами, де навчаються, або знаходяться на постійному проживанні діти з особливими потребами.

. Проведення тренінгів та ігр, спрямованих на розвиток, та формування позитивної Я-концепції, полегшення процесу адаптації в соціумі й нормалізація діяльності й поводження

. Планування вільного часу, проведення святкових заходів.

. Сприяння забезпеченню життєвих необхідностей дітей з особливими потребами.

Напрями діяльності: профілактичний, спрямований на підтримку здорового способу життя; проведення дозвілля; соціальна допомога дітям з особливими потребами; тренінгова робота [73, c. 54].

Але, як свідчить досвід, їх цікавлять ті види роботи, які безпосередньо повязані із майбутньою професією, при цьому перевага належить індивідуальній роботи або роботі у невеликих групах. Для студента-волонтера важливе визнання його колег, входження в колектив професіоналів. Вони є реальним кадровим потенціалом для навчально-реабілітаційного центру.

Саме тому, одним з основних шляхів залучення студентів до волонтерської діяльності є оцінка професійної компетентності студентів організаторами волонтерського руху і через те - уникнення причин конфлікту і непорозуміння. Конфлікт, як правило, виникає у результаті розбіжностей намагань студентів самоідентифікуватись і прагнень спеціалістів пропонувати їм «некваліфіковані» види роботи. Таке ставлення ображає і відштовхує перших від волонтерських справ [15, c. 25].

Ідеальний варіант співпраці, коли волонтери-студенти починають працювати разом із фахівцями, а потім приступають до самостійної роботи. Якщо волонтеру не вистачає професіоналізму, необхідно стимулювати його підвищення. Він має усвідомити, що система зацікавлена в ньому лише за умови набуття професіоналізму. За обопільною зацікавленістю щодо налагодження взаємостосунків НРЦ і студента-волонтера, вони можуть діяти за такою схемою: практикант > волонтер > заслужений спеціаліст > співробітник НРЦ [21, c. 23].

Дієвість такої схеми є правдивою, про це свідчать фахівці НРЦ «Джерело». Оскільки, більшість теперішніх фахівців цього закладу починали свою карєру з волонтерства.

3. Батьки дітей з особливими потребами, які обєднуються в групи самодопомоги. Мотивація участі волонтерів-батьків у соціальній роботі - бажання допомогти собі особисто, а разом з тим і іншим сімям з подібними проблемами. Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони мають великий життєвий досвід проживання у сімї та спілкування з собі подібними, знання, і тому дуже потрібні. Вибір напрямів соціальної роботи, за якими працюють волонтери-батьки, визначаються особистою проблемою волонтера [38, c. 32].

Волонтери-батьки дуже рідко включаються в соціальну діяльність за власною ініціативою. Більшість з них сподівається на допомогу інших. Тому працівникам навчально-реабілітаційного центру дуже важливо активізувати батьків, розкрити перспективи можливої самостійної волонтерської діяльності. Тільки усвідомлення можливості змін може стати мотивом включення батьків до волонтерського руху.

На відміну від розглянутих вище категорій волонтерів, для переважної більшості волонтерів-батьків не є суттєвою оцінка їхньої праці, для них важливий той ефект, якого вони досягають стосовно своєї сімї, сімей близьких людей. Виняток становлять волонтери-батьки, які при підтримці сімей з названими проблемами стають їхніми представниками в органах влади різного рівня. Такі приклади є, і робота таких батьків, безперечно, дуже ефективна, особливо у групах взаємної підтримки.

. Волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам навчально-реабілітаційного центру. Основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерському русі є реалізація особистих професійних можливостей. Іноді вона має альтруїстичний характер, іноді спеціаліст намагається розширити коло своїх інтересів, іноді йому необхідне професійне чи особисте самоствердження. Тому, каталізатором залучення фахівців до волонтерського руху можуть стати публікації в пресі: відгуки, подяки, інші форми оцінки соціальної значущості їхньої роботи [44, c. 67].

Головне завдання навчально-реабілітаційного центру - оптимально організувати їх діяльність (точний час, аудиторія чи кабінет, клієнтура), стежити, щоб вони вирішували суто професійні проблеми. Через їх залучення можна вирішити багато соціальних проблем, повязаних із професійною діяльністю фахівців. Форма роботи фахівців, як правило, індивідуальна (консультування) та деякі групові форми (лекції, тренінги).

Практика дозволила виокремити три основних правила в роботі із спеціалістами як волонтерами:

.Ваші професійні погляди на ту чи іншу проблему мають збігатися або, в крайньому разі, не розходитися;

.Гнучкий графік для спеціаліста, зайнятого, як правило, в кількох місцях;

.Забезпечення можливості професійної або наукової карєри, адже часто саме за цим звертаються до некомерційних організацій спеціалісти [57, C. 59-64].

Проте, все ж таки, основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерському русі є реалізація особистих професійних можливостей.

Дуже важливим на сьогодні є впровадження системи навчання волонтерів з використанням різноманітних форм навчання (школа волонтерів - один рік, тематичні курси - шість місяців, табір підготовки добровільних працівників - один місяць, курси підвищення майстерності - один тиждень [62, C. 4-5]. До слова, ідея створення такої школи волонтерів наразі втілюється у життя в навчально-реабілітаційному центрі «Джерело». Автором ідеї є Юлія Пекар.

Крім вищезазначених груп волонтерів, людськими ресурсами, які поповнюють лави добровільних помічників є й представники інших категорій населення.

Волонтери, які приходять за власним бажанням. Волонтери можуть прийти в організацію за власним бажанням, прочитавши про неї у пресі і виявивши бажання дізнатися, як вона працює.

Якщо інтереси організації збігаються з інтересами потенційного волонтера, потрібно детальніше ознайомити його з організацією, запропонувати навчання, оскільки здебільшого воно необхідне, залучити до роботи з реалізації конкретної програми. Іноді робота, запропонована волонтеру, є дуже відповідальною, потребує професійних навичок [69, c. 45].

Спонсори. Вони не завжди здатні підтримати вас матеріально. Але керівники фірми можуть надати вам реальну методичну допомогу в організації роботи вашого товариства, пошуку фінансів. Такий варіант часто називають патронажем. Кращий спосіб організувати патронаж - створити опікунську раду при конкретній організації, де попечителями будуть керівники різних фірм, відомі у місті або країні особи: артисти, музиканти. Спонсор не завжди допоможе вам грошима, але спрацює його ім'я, він залучить інших, дасть пораду. Не слід забувати, що керівники багатьох фірм мають вищу економічну освіту, величезний досвід роботи з фінансами, управлінський досвід [73, c. 45].

Юрист фірми може безкоштовно надати разову або надавати постійні консультації. Головний бухгалтер фірми допоможе розібратися з фінансовим звітом. Співробітники фірми можуть у вільний від роботи час виконувати роботу, не пов'язану з їхньою основною діяльністю. А деякі компанії навіть оплачують власним працівникам той час, який вони витрачають на допомогу доброчинній організації. Наприклад, при підготовці дитячого свята у фірми можна орендувати зал для проведення доброчинних акцій без орендної плати.

Чиновники. Люди, які працюють в державному апараті, наприклад, у міській адміністрації, також можуть бути волонтерами. Однак, перш ніж залучити їх до цієї діяльності, слід з'ясувати, чи не призведе це до конфлікту волонтера з керівниками. Найнадійніший варіант у такий ситуації, коли адміністрація знає і дає згоду на роботу свого працівника волонтером. Чиновники місцевої адміністрації можуть бути вашими волонтерами лише як приватні особи [73, c. 56].

Клієнти. Волонтерами можуть бути і ті, кому надається допомога. Але, як показує практика, чимало організацій залучають волонтерів до нецікавих робіт і через це мають проблему. В таких випадках персонал вважає помічників ненадійними. Саме створення потрібних для волонтерів умов праці й є найголовнішим пунктом успішної діяльності [75, c. 11].

Можна втратити волонтерів і через власне ставлення до них, особливо, коли їм не можуть знайти відповідну роботу, не дякують, не враховують їхню думку. В такому випадку люди йдуть з організації, що може стати причиною її розпаду.

Останнім часом у Львові спостерігається досить низьке залучення волонтерів до здійснення волонтерських практик. Найчастіше виникають проблеми саме із мотивацією, заохоченням. Йдеться про двосторонню мотивацію: потенційні волонтери самі по собі є немотивованими до здійснення волонтерських практик, а організації, що займаються волонтерською діяльністю не здійснюють спроб їхньої мотивації, або ж здійснюють їх не так активно, наскільки це було б потрібно для досягнення позитивного результату.

Причин низького залучення львівян до здійснення волонтерських практик є дві: відсутність організації самого інституту волонтерства безпосередньо у Львові;відсутність дієвих шляхів мотивації населення до здійснення волонтерських практик. Щодо перешкод розвитку волонтерського руху у Львові, можемо назвати по-перше відсутність системного бачення, а відповідно і системної політики міської влади стосовно розвитку волонтерства. До цього ж відсутня система освіти самих волонтерів, волонтерських менеджерів. А по-друге - відсутність системи заохочення волонтерського руху. Волонтерство у Львові є епізодичним, волонтери почувають себе так ніби їх використали і не повертаються у волонтерський рух [87].

Саме тому, робота з добровільними помічниками потребує гнучкості і почуття відповідальності, вміння взаємодії і довіри людям. Волонтер - це, як правило, не чудо-людина, яка все розуміє і сприймає кожне слово керівника. Це може бути й людина 80-ти років з нелегким характером, але водночас, незмінний працівник у роботі з такими ж людьми, як і сам, що знаходяться в організації на патронажі, і 17-літня молода людина з невеликим життєвим досвідом, але якій легко дається навчання [21; 34].

Отже, по суті кожен навчально-реабілітаційний центр спроможний набирати волонтерів, але перш за все потрібно скласти план систематичного навчання, наради, інструктажу, дискусії, семінарів, круглого столу, тренінгів, що дозволили б урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів зі змістом, напрямками, особливостями, видами соціальної роботи адекватно до їхнього рівня професійної підготовки до такої діяльності. Майстерність полягає у виборі оптимального варіанту залучення для знаходження доцільних типів волонтерів з найменшими зусиллями. Таким чином, залучення людей до волонтерського руху відбувається різними шляхами.

.2 Особливості роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів

Глибокі перетворення, які зараз відбуваються в Україні, вимагають нової оцінки багатьох соціальних проблем нашого суспільства. Повернення до справжніх ідеалів гуманізму нерозривно пов'язане з відродженням таких етичних якостей як милосердя, співчуття, доброта, соціальну значущість яких важко переоцінити. Особливо гостро дефіцит цих якостей відчувають на собі найбільш потребуючі допомоги верстви населення: самотні літні люди, інваліди, хворі хронічними і важко виліковними хворобами, діти-сироти.

Звичайно, надання належної медичної допомоги і надання соціального забезпечення цим верствам населення знаходиться в компетенції держави, і лише загальнодержавними заходами можна радикально змінити їх положення. Але допомога, необхідна зараз цим людям, настільки багатопланова й різноманітна, що для вирішення їх насущних проблем необхідне залучення всього населення [38, c. 54].

Проте, втішно визнавати, що сьогодні в нашій країні йде процес відродження загальнолюдських цінностей, а з ним і гуманізація суспільства. Виникнення сучасного волонтерського руху - один з шляхів гуманізації нашого суспільства. Саме цей рух відіграє дуже важливу роль у реалізації будь-яких соціальних проектів. Але, звичайно, як і будь яка діяльність, соціальна діяльність волонтерів має свої специфічні особливості [36, c. 35].

Зараз у добровольчій роботі волонтерів відбуваються зміни, які можна описати як зміну «стилів» роботи волонтерів.

«Стиль» роботи волонтера - це сукупність різноманітних форм та методів індивідуальної діяльності добровільних помічників в залежності від певних обставин та пріоритетів, через які вони постійно змінюються. Певні особливості, які зустрічаються на цьому шляху змін, дозволяють чітко розрізняти два типи волонтерів:

.Волонтер, який працює тривалий час.

.Волонтер, який працює невеликий проміжок часу [44, c. 65].

Перший тип волонтера найбільше відповідає традиційному уявленню, коли ми чуємо слово «волонтер». Волонтер, що працює тривалий час, відповідає загальному уявленню про волонтера, який присвятив себе певній справі або групі. Йому притаманні такі характеристики: повна віддача справі або організації. Волонтер, який працює тривалий час, має міцне почуття приналежності до своєї справи, тобто відчуває себе господарем зусиль. Такі люди докладають значних власних психологічних зусиль, самостверджуються, виконуючи свою роль.

Волонтер, який працює тривалий час, зазвичай залучається до роботи трьома способами: самостійно (сам знаходить організацію, яка вже співпрацює з добровольцями); будучи членом певної організації, працює більше за ту саму платню; направляється до певної організації після спілкування з іншими волонтерами [46, c. 56].

Такі волонтери самі встановлюють межі для своєї роботи, визначають її тривалість, прилаштовуючи свій час та енергію так, щоб досягти максимально успішного результату від роботи. Вони намагаються виконувати будь-яку роботу, прагнучи зробити все необхідне, щоб їхні зусилля виявилися дієвими, але можливість для такої діяльності не завжди існує або ж вона не заохочується.

Мотивацією для такого типу волонтерів є як «досягнення», так і «приєднання», що часто виглядає як чудова можливість залучитися до роботи та проявити себе у справі [8, c. 45].

Багато із утворюваних організацій покладаються на таких волонтерів, які працюють тривалий час, створюють робочі місця, які вимагають постійного витрачення часу протягом довготривалого періоду. В багатьох випадках волонтери такого типу є реальними творцями організації, для якої вони працюють, допомагаючи знайти структуру, в якій вони пізніше будуть працювати самі.

Традиційно такими волонтерами стають домогосподарки із середнім та добрим рівнем достатку, які мають вільний час і можуть постійно приділяти його певній організації, знаходячи в цьому ціль свого життя, чи розглядаючи це як еквівалент успішної кар'єри. Багато людей із числа безробітних, пенсіонерів та осіб з невеликими прибутками присвячують свій час довготривалим проектам [29, c. 21].

За останнє десятиріччя почали розвиватися різні види волонтерства. Одним із видів є такий, який можна назвати як «волонтер, який працює невеликий проміжок часу». Йому притаманні такі ознаки:

.Він цікавиться справою лише у загальних рисах і ніколи не намагається заглибитися у неї;

.Такий волонтер не є «справжнім патріотом», навіть якщо він допомагає справі;

.Справу чи організацію він не вважає найголовнішою частиною свого життя [6, c. 78].

Залучення таких волонтерів відбувається одним із трьох наведених способів:

.Вони можуть приєднатися до організації, оскільки вона виконує певну роботу, яка цікавить волонтера, але зовсім необов'язково, що організації потрібна людина на цю роботу

.Вони можуть бути залучені до участі у підготовці певної події, що зацікавила їх, або суспільних заходів, які проводить ця організація.

.А також вони можуть бути залучені шляхом «вимушеного вибору», тобто «запрошені» товаришем для роботи волонтером. Зазвичай, такі люди працюють лише через особистий зв'язок з тим, хто їх запросив, а зовсім не через розуміння важливості загальної справи [21, c. 53].

Вище зазначені волонтери хочуть мати чітко визначений обсяг роботи у конкретний проміжок часу. На початку своєї роботи вони хочуть знати, що конкретно вони повинні робити і як довго. Багатьох волонтерів цього типу можна назвати «спеціалістами», оскільки вони співпрацюють з організацією стільки, скільки необхідно для досконалої певного виду діяльності чи роботи. Зазвичай, для таких лімітованих робіт із чітко визначеним графіком краще залучати саме таких волонтерів. Такі волонтери часто беруть участь у волонтерських програмах, які дають змогу залишатися на тривалий час з однією організацією;

Мотивація таких волонтерів - це не відчуття себе у групі, а лише визнання власних досягнень. Визнання є мірою вдячності їм зі сторони організації, що дозволяє їм просуватися вперед [62, c. 5].

Досить цікаво, що одна особа може бути волонтером на тривалий час в одній організації та волонтером на малий проміжок часу в іншій. Протягом співпраці з певною організацією волонтер періодично може змінювати свій «стиль» роботи залежно від обставин власного життя та стосунків з організацією.

Цілком логічно обґрунтованою виглядає перевага волонтерської роботи лише на певний час. Намагаючись знайти рівновагу із обов'язками на роботі, вдома, відпочинком та можливостями залучення, потенційний волонтер швидше обере другий стиль роботи, коли його участь у справі буде обмеженою та коли він буде мати можливість змінювати стилі роботи [69, c. 12].

Інший тип (стиль) роботи волонтерів у групі - волонтери, які беруть участь під час певної події, - це добровольці, які приходять брати участь у певній нетривалій ситуації чи події, яка відбувається з людиною, групою, організацією чи в суспільстві в цілому. Ці волонтери можуть мати відношення до організації волонтерської роботи лише у день цієї події. Існує кілька рекомендацій з використання роботи таких волонтерів:

.допоможіть персоналу скласти план залучення таких «одноденних» волонтерів;

.створіть розширену систему керування волонтерами;

.використовуйте цю подію як можливість підібрати людей для нового набору волонтерів;

.переконайтесь, що волонтери мають усе обладнання, що буде їм потрібне, і що вони знають, де воно знаходиться;

.проінформуйте всіх волонтерів про те, хто може їм допомогти у непередбаченій ситуації;

.допомагайте волонтерам почуватися успішними і задоволеними [38, c. 32].

Варто зазначити, що останнім часом з'являються абсолютно нові типи волонтерів, які мають свої специфічні «стилі» роботи.

Одним із таких типів є волонтери на своїй основній роботі. Велика кількість компаній та корпорацій активно залучає своїх працівників до праці волонтерами. Бажано таким волонтерам дозволяти час від часу брати вихідні для волонтерської роботи. Таких працівників-волонтерів частіше залучають до команди, яка працює над спільним проектом, і це більш за все нагадує клуб чи спілку.

Деякі корпоративні працівники (особливо молоді на керівних посадах) розглядають волонтерство як шлях досягнення досвіду, встановлення контактів, або ж як можливість практичного використання навичок з обраної посади. Інші ж можуть просто намагатися робити щось «реальне» як альтернативу до нудної роботи [38, c. 36].

Волонтери, які мають постійне місце роботи, доступніші для звичайних людей через профспілки (багато з яких мають власну багату історію з волонтерських послуг) та через залучених до цього професіоналів.

Волонтери-пенсіонери. Пенсіонери в основному залучаються до роботи асистентами в організаціях, які займаються соціальною роботою. Демографічні дослідження свідчать, що кількість населення похилого віку зростає, оскільки збільшується термін життя або люди виходять на пенсію раніше встановленої межі пенсійного віку. Це означає, що варто збільшити кількість служб для таких людей, передусім соціальних та по охороні здоровя, водночас це також свідчить про можливість появи значної кількості активних пенсіонерів, які можуть стати волонтерами. Це відкриває для них нові можливості. Пенсіонерам можна не платити чи платити мінімум, залучати до традиційної діяльності волонтерів, або ж залучати їх до зовсім нової роботи [38, c. 37].

Наприклад, протягом року у творчій майстерні навчально-реабілітаційного центру для дітей з особливими потребами «Насіння надії», працює клас зображувального мистецтва «Горбинка», навчання в якому проводить волонтер-пенсіонер Богдана Березовська. Під керівництвом жінки малята займаються малюванням, аплікацією та ліпленням. Для творчості дітей використовуються нетрадиційні форми роботи: пальчикове малювання, штампування і тампонування. Для кожного маленького митця розробляється індивідуальний план роботи.

Тому, можна вважати,що люди старшого віку - це один з найбільших неврахованих ресурсів, який характеризується все більш зростаючою ймовірністю стати основним джерелом постачання волонтерів на відміну від інших груп населення. Люди старшого віку загалом мало представлені серед волонтерської робочої сили, і їхнє представництво зменшується, оскільки багато людей старшого віку не залучаються як волонтери у агенції або ж залучаються бути волонтерами у справах, які не мають особливого значення. Успіх деяких існуючих волонтерських програм скасував усякі твердження про те, що люди старшого віку не можуть присвячувати себе чомусь активно і продуктивно.

Одна з проблем, яка зустрічається при роботі з волонтерами похилого віку, полягає у тому, що персонал може почуватися ніяково у їхній присутності. Багато людей старшого віку, які тепер вступають у ряди волонтерів, володіють багатьма досягненнями, що деколи набагато більше, ніж досвід персоналу, з яким вони працюватимуть. Це може пригнічувати представників персоналу, які можуть звинувачувати вас у власному дискомфорті. Якщо ви наймаєте волонтера похилого віку з широкими професійними надбаннями, ви повинні будете допомогти як персоналу, так і новому волонтеру у встановленні робочих взаємовідносин і переконати кожного з них, що обидві сторони визнають і поважають вимоги та рівень влади іншої [51, C. 14-15].

Епізодичні волонтери. Це волонтери, які працюють певний проміжок часу в різних організаціях, беручи участь у нетривалих заходах. Вони можуть брати участь у певній події в певній організації щороку, але обмежувати свою участь лише власним бажанням.

Волонтерство у середовищі людей, які потребують перехідного періоду, відбувається неформально у середовищі людей, які переконані, що робота волонтером може бути для них наступним кроком в реалізації перспективи життєвого сценарію. Це можуть бути особи, які щось змінюють у своєму житті (домогосподарки, які повертаються до роботи; емоційно неврівноважені, які налагоджують стосунки з суспільством; фізично неповноцінні, які набувають нових навичок тощо). Вони часто беруть участь у волонтерських програмах, щоб спробувати повернутися до життя у суспільстві. Допомога таким людям - дуже корисна справа, яка має велику перевагу як діюча волонтерська програма - можливість суттєво допомогти і клієнту, і волонтеру водночас. До прикладу, у більшості навчально-реабілітаційних центрах переважає саме цей тип волонтера. Волонтери залучаються лише під час певної події: чи це виставка, чи концерт, чи поїздка у літній табір[51, c. 15].

За останні десять років відбулося зростання іншої сфери волонтерства - «на вимогу». Багато установ зараз починають накладати певні зобов'язання на тих, хто бажає отримати певні державні винагороди чи вигоди.

Філософське підґрунтя такого підходу полягає у тому, що ті, хто отримує суспільні винагороди, повинні зробити якийсь внесок у громадський добробут, і що волонтерство - чудовий спосіб це зробити.

Це та сфера, що може принести щось нове у волонтерство, хоч воно й прийде з принципово відмінною групою волонтерів (і у такому разі - досить великою групою) - «вимушеного вибору».

Але в якому б стилі не працював би добровільний помічник, він завжди залишається волонтером - людиною, яка безкоштовно допомагає некомерційним організаціям. У відповідь він отримує нову професію або можливість позбавитися самотності або нудьги, якщо у людини взагалі немає проблем Тоді настає час стати волонтером - час допомоги іншим людям вирішувати проблеми [5, c. 55].

Здебільшого, у навчально-реабілітаційних центрах волонтер може бути залучений до роботи у будь-який підрозділ. Багато організацій забезпечують таку підготовку, що допоможе майбутньому волонтерові стати унікальним спеціалістом. До таких організацій можуть звертатися волонтери після 18 років. Часто волонтери в таких організаціях виконують зовсім просту роботу: роздають їжу, асистують дітям та молоді з особливими потребами під час певного заходу, програми. Сюди приходять люди, які не цураються «простої» роботи, й яким цікаво її виконувати. Саме це тримає людей в таких товариствах.

Але волонтерські групи при навчально-реабілітаційних центрах та при центрах соціальних служб для молоді діють лише в рамках соціальних програм, які реалізуються центрами, передбачені планами робіт, завданнями, що покладені на ці організації державою. Тому потрібний інструмент для оволодіння волонтерами змістом діяльності центру чи іншої установи саме того напрямку, в якому б вони робили корисну справу та в якому б вони бажали працювати і допомагати. Саме тому, необхідно знати мотиваційний аспект діяльності волонтерських груп [8, c. 53].

Ресурс заохочення до волонтерської діяльності складають потреби, які є важливими, але недостатньо задоволеними. Очевидно, керівникам недержавних організацій, залучаючи волонтерів до роботи, варто виявляти потреби, які люди сподіваються задовольнити. І дуже рідко вдається визначити, що проблема полягає саме у незадовільному забезпеченні реалізації головних мотивів. Скільки у світі волонтерів, стільки і мотивів безкоштовної роботи. Розуміння мотивацій волонтерів - це головне вміння для хороших керівників волонтерських програм. Знання про те, чому люди роблять те, що вони роблять, - необхідна передумова для того, щоб допомогти їм реалізувати свої мотивації та попередити випадки, коли мотивації можуть викликати певні ускладнення. Це не тільки сприятиме відбору кращих кандидатів, а й допоможе створити відповідні умови для задоволення особистісних потреб. Зрозуміло, що найважче задовольняти ті потреби волонтерів, які потребують матеріальних витрат: отримання гуманітарної допомоги, матеріальної винагороди, безплатне харчування, відпочинок та лікування тощо [28, c. 20].

Менеджмент волонтерської діяльності: найважливіше у роботі волонтера, звичайно ж, - це усвідомлення необхідності власної діяльності та наявність бажання працювати. Головна перевага волонтерів полягає в тому, що вони виконують роботу, яка їм подобається, й отримують задоволення, коли бачать результати. Але люди почуваються так, коли знають, що вони цінуються і визнаються. Волонтери мають потреби у приналежності, визнанні й, у деяких випадках, - у впливі. Люди докладають більше зусиль і виконують роботу охочіше, якщо їм надається більше простору для творчості, відповідальності, розвитку персональних навичок і талантів. Найзначнішою причиною того, що волонтери працюють в організаціях, є відчуття приналежності та внеску. Зацікавленість та зусилля походять від сенсу власності і спільності цілей, спільного планування, зрозумілості очікувань, відповідальності, прогресу і впевненості в тому, що керівник надасть належні підтримку та визнання [46, c. 35].

Тому підвищується важливість таких аспектів менеджменту волонтерів як стратегічне планування, індивідуальне управління, управління участю волонтерів в організації та інформаційне управління.

Визначення цілі волонтерського проекту - це основа стратегічного планування, що складається з трьох основних кроків:

.Визначення перешкод на шляху виконання місії.

.Розробка стратегії для подолання перешкоди.

.Визначення завдань при виконанні стратегії [59, c. 71].

Ефективний план повинен також брати до уваги існування ресурсів, які не були залучені для подолання перешкод. Це стане додатковою допоміжною рисою стратегії.

Найважливішими аспектами індивідуального менеджменту волонтерів та його основними елементами й етапами є залучення та відбір волонтерів, їхнє навчання та супервізія, підтримка та заохочення.

Навчання волонтерів з метою формування необхідних навичок (психологічних, медичних тощо). Воно може мати індивідуальний або груповий характер. Для підлітків, студентів, волонтерів-батьків це можуть бути теоретичні й практичні курси. Саме тут виправдують себе школи волонтерів. Для фахівців важливе не саме навчання, а введення їх у суть справи, докладне визначення мети, завдань, режиму роботи, вимог до них як волонтерів [63, C. 39-41].

Практично від навчання волонтерів у майбутньому залежить значна частина успіху програми. Тут важливо підготувати волонтерів не лише у професійному плані, а й у моральному, особливо коли останнім доводиться працювати з сім'ями дітей-інвалідів, з наркоманами, безпритульними сім'ями, засудженими.

Надання соціальної допомоги волонтером - процес багатогранний. Це може бути масова робота волонтерів по проведенню дослідження або масового заходу. Може бути робота у невеликих групах: спільний виїзд на природу волонтерів з дітьми з особливими потребами, проведення ігротек на вулицях, коли волонтери можуть підтримати один одного, отримати певну допомогу від керівника під час реалізації програми.

Найвідповідальнішим видом волонтерської роботи є індивідуальний. Тому включати в процес волонтера необхідно поступово: спочатку - колективна робота, потім - в малих групах, і вже після цього - індивідуальна робота.

Крім цього, для кожної людини, котра виконує роботу, а тим більше на добровільних засадах, важлива оцінка її діяльності. Кожен, хто бере участь у волонтерській діяльності, має бути оцінений і оцінений об'єктивно.

Необхідно ставитися до волонтерів як до повноправних членів колективу, враховувати їх інтереси, розвивати їх соціально-психологічні значущі прагнення, допомагати їм самоутверджуватися. У цьому - запорука успіху волонтерської діяльності [6, C. 75-85].

Дуже часто керівники організацій, які залучають до роботи волонтерів, ігнорують їхнє навчання, сподіваючись тим самим заощадити кошти і час. Таке ставлення є хибним і зводить волонтерську роботу до процесу використання безплатної робочої сили. Відсутність навчання позбавляє добровольця можливості певних досягнень і росту компетенції, що в свою чергу знижує мотивацію до роботи.

А. Бадхен пропонує модель «навчання на досвіді», згідно з нею відбувається постійний критичний аналіз актуального досвіду роботи, що дозволяє оцінити переваги та вади, знайти щось нове й застосувати його у подальшій роботі [7, с. 27].

Навчання на досвіді передбачає і супервізія. Супервізію можна розглядати як адміністративний та освітній процеси, які широко використовуються в соціальній роботі, щоб допомогти соціальному працівникові розвинути надалі його навички і забезпечити якість надання послуг.

В адміністративному сенсі супервізія полягає у призначенні клієнтів найбільш відповідним працівникам, обговоренні результатів первинного оцінювання, плану втручання і перегляді процесу роботи з клієнтом. У навчальному сенсі супервізія має на меті допомогу соціальному працівникові краще зрозуміти філософію соціальної роботи, політику організації, самого себе, а також дізнатися про ресурси агенції і громади, встановити пріоритети діяльності, вдосконалити навички і знання [63, C. 39-41].

Супервізія має вигляд періодичного консультування з приводу окремих ситуацій, обмін інформацією. Обсяг супервізії має відповідати природі роботи і досвіду волонтера. Цей вид допомоги не повинен переростати лише у виправлення помилок та визначення недоліків у роботі. Супервізор має бути доступним для відповідей на питання, інструктування та допомоги, коли щось не вдається. На початку роботи супервізор надає в усній або письмовій формі вичерпну інформацію про ролі та функції працівника. Супервізор повинен стежити за станом душевної рівноваги, зміною ставлення до роботи працівників, підвищенням їхньої кваліфікації. Якщо ж виникає необхідність конфронтації, вона має бути зосереджена не на особі, а на проблемі.

Підтримка та визнання (заохочення): супервізія забезпечує підтримку на професійному рівні. Але волонтер повинен також відчувати позитивне підкріплення у вигляді емоційної підтримки.

Для підтримки волонтерів завжди життєво необхідними є ефективне спілкування та доступність організатора волонтерів. На особистісному рівні організатор повинен помічати ознаки стресу, які виникають, наприклад, через хворобу, втрату або сімейні проблеми. Зрозуміло, можливості й час організатора обмежені. Але майже невичерпними є ресурси команди. Групові зустрічі заохочують волонтерів «вентилювати» їхні проблеми, обговорювати зміни, обмінюватися думками і розслаблятися, допомагають створити мережу взаємодії, на яку можна покластися, коли потрібно. При цьому інколи найкращою формою підтримки є конструктивна критика [66, C. 87-88].

Відомо, що рутинна робота обмежує задоволення. Тому особливого значення набуває визнання/заохочення. Передусім необхідно оцінювати виконану роботу, підкреслювати її позитивні результати, визнавати її успішність. Визнання та заохочення може відбуватися не тільки у словесній формі, а й у вигляді наступних тренінгів або збільшення відповідальності волонтерів, котрі виявили відданість та компетентність.

Активне спілкування, спільне проведення часу та розваги сприяють встановленню дружніх стосунків, що задовольняє потребу волонтерів у спілкуванні та є запорукою взаємопідтримки в роботі.

Знання основних «стилів» роботи волонтерів, їхньої ролі у реалізації соціальних проектів, урахування мотиваційного аспекту залучення добровільних помічників та забезпечення наявності основних навичок менеджменту волонтерської діяльності є умовою, необхідною для становлення та розвитку ефективної волонтерської роботи в Україні.

.3 Ризики волонтерської діяльності, шляхи їх попередження та подолання

Проблема професійних ризиків у соціальній роботі та соціальній практиці актуальна та мало вивчена.

У сучасному світі безліч людей потребує допомоги, а люди з особливими потребами, на нашу думку потребують особливої допомоги. Велика кількість волонтерів сьогодні допомагають професіоналам навчально-реабілітаційних центрів вирішувати проблеми клієнтів і, отже, як і соціальні працівники, зазнають психологічну напругу. У процесі безпосередньої роботи в умовах складної взаємодії з клієнтами навчально-реабілітаційного центру часто виникають негативні враження і стресові ситуації, в які потрапляють волонтери. Постійне проникнення в суть соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність негативно впливають на здоров'я волонтера, який є свого роду емоційним донором.

Стосунки з клієнтом у соціальній роботі визначаються:

.професійними вміннями та компетенцією,

.ціннісними настановами та, більш виразно, етичними нормами,

.відповідними законодавчими актами [67, c. 15].

Це формує «професійні межі» у взаємодії з клієнтом. Діяльність волонтера менше визначена і лімітована професійними межами. Для соціального працівника прийнятним є емоційно нейтральне ставлення до клієнта, певна відстороненість, тоді як волонтер, зазвичай, демонструє емоційну залученість до процесу допомоги. Цей факт зумовлює більшу вразливість волонтерів порівняно з професіоналами.

Волонтери - їх ще називають непрофесійними фахівцями або парапрофесіоналами - добровільні помічники професіоналів соціальної роботи, чия трудова кваліфікація ґрунтується або на життєвому досвіді, або на освітній підготовці в галузях, що формально не належать до соціальної роботи [77, c. 45].

На жаль, на сьогодні не розроблена єдина модель роботи волонтерів, яка включала б підготовку, організацію роботи і підтримку волонтерів.

Це також обумовлює велику схильність до стресу волонтера, ніж професіонала, велику уразливість його психічного здоров'я.

Серйозною проблемою волонтерської роботи залишається психологічна реабілітація волонтерів у випадках, коли ані вони, ані їхні команди, ані соціальні служби не спроможні нічого змінити в долі конкретної людини або в системі соціальних відносин та соціальної політики [90].

У волонтера з'являється відчуття відчаю, виникає питання: «Що робити, якщо…»: що робити, коли підлітку-інваліду потрібно 15.000 доларів на операцію, він поступово «гасне» і прощатися з ним приходить весь волонтерський загін, який майже три роки опікав його…?

Накопичення таких випадків може призвести до порушення психічного здоровя добровільних помічників. Звідси наявна необхідність привертання уваги громадськості, органів влади, соціальних працівників до проблеми попередження порушень психічного здоровя, своєчасної реабілітації волонтерів [63, c. 41].

Психічне здоровя - стан душевного добробуту, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує ефективну, адекватну умовам навколишнього середовища, регуляцію поведінки, діяльності. Це поняття включає в себе медичні і психологічні аспекти, суспільні та групові норми і цінності, які регламентують духовне життя людини [52, c. 59].

Норму психічного здоровя можна визначити за декількома критеріями:

.адекватність субєктивних образів, які відображають обєкти дійсності, і характер реакцій на зовнішні подразники, значення життєвих подій;

.рівень зрілості, що відповідає віку, емоційно-вольової і пізнавальної сфери особистості;

.адекватність у мікросоціальних відносинах, адаптивність до їхньої динаміки;

.здатність до саморегуляції поведінки, розумного, раціонального планування життєвих цілей і забезпечення активності в їх досягненні [72, c. 78].

А ознаками негативного впливу стресових ситуацій є: почуття емоційного виснаження; присутність ворожості по відношенню до інших; присутність психосоматичного захворювання; порушення апетиту; негативна самооцінка; зростання відчуття провини та інше.

Збереження психічного здоровя - це безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перевантаження. Для цього кожна людина, особливо соціальний працівник, повинні навчатися самі й навчати своїх добровільних помічників володіти собою в критичних ситуаціях, розуміти емоційний стан і спонукальні мотиви як власної поведінки, так і поведінки інших людей, а також звільнятися від негативних емоцій, не реагуючи на них необдуманими емоційними реакціями і діями [72, c. 43].

Дуже важливо підвищувати психологічну культуру волонтерів соціальної роботи та проводити психологічні тренінги, консультації з ними. Добровільні помічники повинні добре розуміти свої можливості та обмеження в контексті соціальної діяльності, постійно враховувати свій психофізіологічний та трудовий потенціал. Організація моніторингу їх психічного здоровя - важливий напрямок діяльності навчально-реабілітаційних центрів та в цілому системи діяльності та практики соціальних інститутів тому, що головний секрет здорового довголіття - в антистресових навичках і антистресовому характері людини.

Більшість з нас постійно перебуває в стані напруги через нагромадження в організмі стресових гормонів, які викликають не тільки внутрішнє, а й мязове напруження і, крім того, спазм та звуження судин.

Системність таких ситуацій може призвести до того, що прийнято називати «емоційним вигоранням» (Х.Дж. Френдербергер) або «емоційним виснаженням».

Емоційне вигорання - це психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаний провідною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень [72, c. 54].

Термін «вигоряння» прийнято вживати у зв'язку із професіями, котрі пов'язані з наданням допомоги. Окрім соціальних працівників, вигоряння виявляється у медичних сестер, лікарів, психологів та представників інших професій, у роботі яких особиста відповідальність перевершує зовнішній контроль. Характерною для діяльності цих професіоналів є асиметрія відповідальності за характер та результат взаємодії працівника і клієнта: відповідальність завжди більшою мірою лежить на працівникові.

Д. Міллер наводить принципові суб'єктивні та об'єктивні діагностичні критерії вигоряння.

Суб'єктивно показники вигоряння супроводжуються зниженням самооцінки, що пов'язане з відчуттям професійної некомпетентності та незадоволеністю роботою, а також множинними фізичними і психічними ознаками дистресу при відсутності соматичних та психічних хвороб: біль різної локалізації, шлунково-кишкові розлади, шкіряні прояви, слабкість, безсоння, тривога, зниження настрою, проблеми зосередження, дратівливість, негативізм.

Вигоряння - це стан вираженої втоми та емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності надання психологічної підтримки іншим, байдужим та негативним ставленням до колег та клієнтів, зниженням продуктивності, знеціненням поточних результатів та минулих досягнень, зменшенням відчуття самоактуалізації в результаті хронічного стресу, фрустрації та внутрішньо-особистісних конфліктів під час виконання професійних обов'язків [66, c. 86].

Об'єктивно вигоряння значно обмежує продуктивність виконання роботи протягом кількох місяців, що помічається, передусім, споживачами послуг, супервізорами, колегами.

«Синдром» вигоряння формується протягом відносно тривалого періоду, але виникає гостро. Помітними стають нехтування робочими обов'язками, похибки, зниження дисципліни, негативізм, цинізм, фаталізм [63, c. 42].

Множинність стресоутворюючих факторів робить проблему попередження й подолання стресу та вигоряння у волонтерів достатньо актуальною. Процес, який унаслідок стресів веде до нервового виснаження волонтера, має свої стадії:

.ентузіазм - прагнення бути занадто корисним, ідентифікуватися з клієнтом і мати нереалістичні очікування від роботи;

.стагнація - зниження очікувань до нормальних пропорцій і вихід особистої незадоволеності на поверхню (робота не компенсує витраченого в житті);

.фрустрація - збільшення труднощів, поява невпевненості у власній компетентності, зниження толерантності і співчуття, початок уникнення відносин як механізм захисту;

.апатія - байдужість або депресія як захист проти хронічної фрустрації [46, c. 123].

Якщо для волонтера характерна психологічна напруга, то, як наслідок, у нього підвищується конфліктність. Психологи розглядають конфлікт як особливий вид мук, коли розум розривається між двома протилежностями. Коли індивід вимушений зробити вибір між несумісними потребами, бажаннями, мотивами і (або) зовнішніми вимогами, він виявляється втягнутим в конфлікт [44, с. 23].

Реакція на фрустрацію в конфліктній ситуації виникає, коли шлях до мети затуляє якусь перешкоду, і може бути наступним:

.Наполегливість - прагнення продовжувати свою лінію;

.Посилення - старатися ще сильніше;

.Обхід - йти до мети обхідним шляхом;

.Агресія - добиватися свого за допомогою насильства;

.Звинувачення - шукати помилку або винних;

.Відхід - відійти від проблеми;

.Вихід - відійти від всього.

Найважливіше у роботі волонтера, звичайно ж, - це усвідомлення необхідності власної діяльності та наявність бажання працювати. Головна перевага волонтерів полягає в тому, що вони виконують роботу, яка їм подобається, й отримують задоволення, коли бачать результати. Але люди почуваються так, коли знають, що вони цінуються і визнаються.

Г. А. Робертс наголошує, що волонтери мають потреби у приналежності, визнанні й, у деяких випадках - у впливі. Люди докладають більше зусиль і виконують роботу охочіше, якщо їм надається більше простору для творчості, відповідальності, розвитку персональних навичок і талантів. Найзначнішою причиною того, що волонтери працюють в організаціях, є відчуття приналежності та внеску. Зацікавленість та зусилля походять від сенсу власності і спільності цілей, спільного планування, зрозумілості очікувань, відповідальності, прогресу і впевненості в тому, що керівник надасть належні підтримку та визнання [63, c. 43].

Етапи індивідуального менеджменту волонтерської діяльності:

.Підтримка та визнання

.Навчання та супервізія

.Залучення та відбір

Можна стверджувати, що зміни зовнішнього оточення призводять до підвищення наголосу на ефективності надання послуг, ефективності використання коштів унаслідок залучення волонтерів, оцінці їхніх досягнень.

Тому підвищується важливість таких аспектів менеджменту волонтерів як:

.стратегічне планування,

.індивідуальне управління,

.управління участю волонтерів в організації,

.інформаційне управління [7, c. 99].

Разом з тим, важливим залишається індивідуальний менеджмент волонтерів, елементами якого є їх залучення, відбір, допомога в пристосуванні до виконання обов'язків, що відповідають мотивуючим потребам та цілям організації, забезпечення підтримки, заохочення та навчання.

Найважливішими аспектами індивідуального менеджменту волонтерів за Л. Конвей є навчання, супервізія, підтримка та визнання / заохочення. Таким чином, основними елементами та етапами менеджменту є залучення та відбір волонтерів, їхнє навчання та супервізія, підтримка та заохочення.

Стратегії попередження стресу та вигоряння включають формування зрілих захисних механізмів. Сприяє цьому орієнтація волонтерів на реалістичні цілі з урахуванням власних можливостей та вимог організації [63, c. 45]. Ефективні захисні механізми формуються також при зростанні професійності, постійній рефлексії та концептуалізації досвіду роботи з клієнтами.

Очевидна роль індивідуального менеджменту в попередженні вигоряння. Окрім підтримки й визнання, навчання й супервізії, які допомагають визначитися з професійними очікуваннями, ролями, межами та концептуалізувати досвід, на індивідуальному рівні, в разі потреби, повинні здійснюватися консультування, психотерапія. Можна застосовувати тренінг впевненості в собі, але головний наголос робиться на забезпечення конфіденційних підтримуючих стосунків, які дозволяють індивіду обговорити свої проблеми, оцінити та змінити свої механізми захисту. Важливою є також підготовка до розпізнавання та управління стресом [65, c. 19].

Напрямки управління стресом виділяються окремо і включають стратегії релаксації (медитацію, фантазування, образотворче мистецтво, масаж, вправи), а також проведення семінарів та занять, які присвячені професійній орієнтації, розвитку навичок, управлінню часом, побудові стосунків у команді.

Важливим також є планування часу за межами роботи, що включає заняття спортом, дієту, відпочинок та розваги, неструктуровані проміжки часу, хобі, стосунки з родичами та друзями.

На міжперсональному рівні зменшення стресових впливів досягається, в першу чергу, за допомогою розвитку соціальної підтримки - створення дружньої атмосфери взаєморозуміння у колективі волонтерів та людей, які співпрацюють з ними [65, c. 23].

На організаційному рівні для профілактики стресу серед персоналу необхідні глобальні зміни щодо більшого піклування та залучення персоналу. Перелічені вище заходи повинні стати стабільними процедурами менеджменту.

Профілактика стресу на рівні організації включає: забезпечення можливості зміни видів діяльності, обмеження роботи наодинці, уникнення перевантаження, обмеження робочого часу, тимчасове припинення діяльності, нормалізацію переживання та вираження робочого стресу, забезпечення тихих місць для персоналу та приємної робочої обстановки, активне заохочення відпочинку персоналу [7, c. 21].

Такі заходи є більш складними і можуть вимагати залучення додаткових ресурсів. Безумовно, волонтер випробовуватиме якнайменші ризики в своїй діяльності, якщо:

.якісно є підготовлений до виконання своїх обов'язків;

.є навчений способам і технікам саморегуляції і рефлексії [65, c. 24].

З цією метою слід використовувати спеціальну програму підготовки студента-волонтера, основними блоками якої будуть:

Перший блок - навчання практичним умінням і навичкам роботи з «дітьми вулиці», інвалідами, літніми людьми, асоціальними сім'ями і іншими категоріями клієнтів. Другий блок - тренінги саморегуляції емоційного стану з фахівцями. Третій блок - моніторинг практичної діяльності волонтера і його психічного стану.

Внаслідок реалізації такої програми студенти-волонтери виходять на об'єкти, маючи певний запас не тільки теоретичних знань, але і практичних умінь і навичків, сформовану психологічну стійкість до стресових ситуацій, уміння надати собі і колегам-волонтерам першу допомогу після дії стресових чинників, постійно виникаючих в роботі [63, c. 46].

У запобіганні та подолання ризиків у волонтерській діяльності нам також допоможуть знання та навички тренінгової роботи, методики самотренінгів, тренінгів вмінь та способи саморегуляції.

Техніка тренінгу вмінь різноманітна та складна, так само як і різноманітні та складні методи виховання та навчання. Вибір конкретних методик обґрунтовується поставленою метою: корекція поведінки, тренінг впевненості в собі, купірування емоційних афектів і таке інше - і тими методами, завдяки яким ця мета буде досягнута.

Серед різних груп тренінгів вмінь зараз найбільш поширені групи тренінгів впевненості в собі.

Для опанування власних емоцій та емоційних станів є необхідним володіння методами саморегуляції та релаксації.

Саморегуляція - це свідоме вольове управління внутрішніми процесами своєї психіки, що дозволяє дати «вихід почуттю» у необразливій для інших формі і цілеспрямовано впливати на свій емоційний стан задля його змін. Методи саморегуляції дозволяють витісняти негативні емоції і почуття, замінювати їх позитивними. Це, як правило, позитивні образи і життєстверджуюче самонавіювання, зняття напруги тіла і мозку за допомогою релаксації [65, C. 15-16].

Релаксація - стан спокою і розслаблення, що виникає у субєкта в результаті зняття напруги після сильних переживань або фізичних зусиль[65, c. 21].

Релаксаційний тренінг - перебудова впевнень. Учасників тренінгу навчають методам релаксації. Методи можуть застосовуватися самостійно для зняття напруження, тривоги, що виникають у складних випадках.

Важливим етапом релаксаційного тренінгу є перенос його з лабораторних умов групи в повсякденне життя. Відчуття тривоги, хвилювання й їх зменшення при тренуваннях обєктивізуються такими фізіологічними показниками, як частота пульсу, дихання й т.ін [65, c. 22].

Саме тому, для запобігання професійним ризикам емоційного згоряння та психічної напруги, волонтери повинні оволодіти набором релаксаційних методик, які допоможуть розслабитися, знизити нервове напруження, відновити душевну рівновагу. Релаксаційні методики вимагають правильної організації занять і певного часу для свого проведення. Затишний куточок, зручна поза, приємний музичний супровід забезпечують ефективність здійснення релаксації.

Отже, як підсумок, ми вважаємо, що специфіка волонтерської діяльності в умовах навчально-реабілітаційного центру полягає в тому, що здебільшого не ставить високих вимог до професійних здібностей і навичок особистості, досвіду виконання діяльності, однак ставить підвищені вимоги до особистості волонтера. Волонтерство може бути організованим або неорганізованим, здійснюватись індивідуально або в групі.

Волонтер повинен володіти низкою умінь і навичок. Насамперед, йому необхідно вміти правильно розуміти потреби людей з обмеженими функціональними можливостями; володіти навичками психологічного захисту, не допускаючи таким чином емоційного вигорання; мати готовність до надання різних видів допомоги та підтримки; володіти навичками надання першої невідкладної допомоги.

Мотиви, на основі яких відбувається залучення волонтера до діяльності навчально-реабілітаційного центру, бувають різними: бажання допомогти іншим; знайомство з іншими людьми; отримання нових знань та навичок; співчуття нужденним; бажання дізнатись про проблеми цієї категорії населення тощо.

Розділ 3. Дослідження чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигорання волонтерів(на базі навчально-реабілітаційного центру «Джерело»)

.1 Діяльність Львівського міського центру реабілітації «Джерело» у напрямку попередження емоційного вигорання у волонтерів

Благодійна установа Навчально-реабілітаційний центр «Джерело» заснована у 1993 році батьками дітей з дитячим церебральним паралічем. Вона задовольняє потреби дітей з вадами психофізичного розвитку та займається вихованням, соціальною допомогою, реабілітацією дітей та молоді віком від 0 до 35 років.

Реабілітаційний центр «Джерело» працює з дітьми з діагнозом ДЦП, аутизмом, синдромом Дауна, гіперактивним розладом, з дефіцитом уваги тощо. Метою роботи є залучення дітей та молоді з особливими потребами до програм реабілітації та навчання у школі, інтеграція дітей з особливими потребами в загальноосвітню систему. Унікальність центру полягає в тому, що, на відміну від інших установ, він опікується переважно дітьми з важкими вадами розвитку та має добре підібрану команду освічених висококваліфікованих фахівців фізичної реабілітації, лікарів, психологів та педагогів, які мають великий досвід роботи.

Сьогодні «Джерело» опікується понад 240 дітьми з особливими потребами, які беруть участь у щоденних програмах центру. За останній рік 536 дітей з ДЦП отримало реабілітаційні послуги, а за весь період існування центру - близько 900 дітей (за усіма підрозділами). Всі послуги центру «Джерело» є безкоштовними для дітей та молоді з особливими потребами.

Саме тому, навчально-реабілітаційний центр «Джерело» відчуває гостру необхідність у добровільних помічниках. Говорячи про співпрацю центру з волонтерами, то на даний час організація волонтерської діяльності в навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» не є ефективно налагоджена. Співпраця з волонтерами відбувається за такою схемою: волонтери приходять у заклад, звертаються до керівника певного відділу(чи то відділ розвитку дитини, чи школа-сад, чи Клуб Активної Молоді) і вже тоді відвідує заклад в якості волонтера. Добровільним помічникам у навчально-реабілітаційному центрі завжди раді. Адже багато фахівців, що працюють в центрі, прийшли сюди вперше саме як волонтери.

Для центру «Джерело» завжди актуальна така допомога:

.В дитячих групах (участь у заняттях 1-2 рази на тиждень по 2-3 години в першій половині дня);

.В літніх таборах молоді, школи-садку та відділі раннього втручання (робота з дітьми);

.В роботі майстерень для молоді;

.В організації походів, свят, заходів для дітей;

.У відділі зовнішніх зв`язків (переклад текстів, підготовка заходів);

.У благоустрої території та приміщення центру;

.У підготовці до видання спеціальної літератури (переклад, редагування, коректура, наукове консультування тощо);

.У поширенні інформації (ведення блогу, підтримка форуму, написання матеріалів про центр, фото, відеозйомка та просто добре слово).

Проте, волонтерський рух у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» не є досконало налагодженим у порівнянні з іншими навчально-реабілітаційними центрами України, в яких волонтери є значним ресурсом соціальної роботи з людьми з обмеженими функціональними можливостями.

Дуже часто волонтери відчувають себе зайвими та непотрібними. Також часто вони стикаються з ситуаціями, коли їм попросту бракує знань, вмінь, навичок та досвіду. Все це в комплексі і призводить до так званого синдрому «емоційного вигорання». Як свідчать результати дослідження, волонтери зазнавали виснаження і просто здійснювали «відхід». Та ніяких заходів щодо попередження чи подолання емоційного вигорання у волонтерів фахівці центру не здійснювали.

.2 Чинники, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигоряння волонтерів

Поняття «емоційне вигорання» є доволі поширеним в наш час.

Емоційне вигорання - це синдром, що розвивається на основі постійного впливу на людину стресових ситуацій і сприяє інтелектуальному, фізичному і душевному виснаженню, перевтомі. Найчастіше з цим зустрічаються люди, котрі працюють у сфері людина-людина. Та зрештою, немає асоціальних робіт, оскільки усі ми існуємо поряд один із одним, користуємося громадським транспортом, ходимо в магазини [41, c. 37].

Волонтери, котрі працюють із людьми з обмеженими функціональними можливостями досить часто зазнають емоційного вигоряння. Оскільки волонтер у цій співпраці є так званим емоційним донором, тому може зазнавати певного виснаження, стресу, яке згодом має здатність переростати у емоційне вигорання.

Добровільні помічники стикаються з такими чинники, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити вигоряння як:

.недостатня професійна підготовка;

.брак практичного досвіду;

.невизначеність/неадекватність очікувань;

.невизначеність/неадекватність професійних ролей та меж;

.обмеженість ресурсів;

.недостатній рівень емоційної та соціальної підтримки з боку колег, керівників та підлеглих;

.недостатність/відсутність супервізії;

.недосконалість організаційних структур та процесу роботи;

.брак заохочення, визнання успіхів;

.недостатня участь у прийнятті рішень та відповідальність без повноважень;

.негативний вплив роботи на сімейне життя;

.особистісні якості (наприклад, сором'язливість, невпевненість у собі, труднощі в управлінні іншими) та молодий вік;

.специфічні фактори, наприклад, етичні дилеми, необхідність стикатися зі смертю, горем, небезпечними ситуаціями [24, c. 23].

Саме тому, узагальнюючи все вище сказане, ми вважаємо, що волонтери, які працюють з людьми з обмеженими функціональними можливостями зазнають неабиякого психологічного навантаження.

Програма дослідження «Чинники, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити вигоряння волонтерів у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело».

Для дослідження чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити вигоряння, нами у вересні 2012р. було проведено гайд-інтерв'ю з колишніми волонтерами, які зазнали вигорання під час волонтерської діяльності у Львівському навчально-реабілітаційному центрі «Джерело».

Обєктом нашого дослідження є особи, які були залучені до волонтерства у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело», і як наслідок зазнали емоційного вигорання.

Предмет дослідження - чинники, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити вигоряння волонтерів у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело»

Мета ̶ дослідити чинники, які зумовлюють вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити вигоряння у волонтерів навчально-реабілітаційного центру.

Завдання дослідження:

1.Вияснити, які проблеми виникали найчастіше під час діяльності.

.Визначити чинники, які перешкоджали здійсненню волонтерської діяльності і призвели до професійного вигорання.

.Зясувати, чи проводили спеціалісти центру тренінги чи бесіди щодо попередження стресу та професійного втручання.

Час опитування: вересень 2012 рік.

Метод дослідження. Це дослідження проводиться методом опитування - напівструктурованого інтервю. Цей метод обраний через те, що нам потрібно зібрати первинну вербальну інформацію під час безпосереднього спілкування з респондентом, а також чіткі відповіді на конкретні запитання.

Аналіз дослідження. Дослідження проводилось із дотриманням конфіденційності та етики. Було опитано сім колишніх волонтерів Львівського міського навчально-реабілітаційного центру «Джерело».

Оброблення інтервю складається із:

.розшифрування інтервю,

.структурування відповідей респондентів відповідно до поставлених завдань.

Ми опитали сім колишніх волонтерів навчально-реабілітаційного центру «Джерело» з Клубу Активної Молоді, в результаті ми отримали такі відповіді:

Отже, на питання «Як довго, Ви були залучені у волонтерську діяльність»? респонденти дали нам такі відповіді: Ірина - чотири місяці, Олена - пять місяців, Андрій, Іванна, Борис, Христина - по шість місяців, Надія - сім місяців.

На питання про те, скільки часу приділяли на волонтерство, респонденти відповіли, що зазвичай відвідували центр в середньому 1-2 рази на тиждень, здебільшого по 2 години на день.

З питання про те, «У які соціальні програми Ви були залучені?», колишні волонтери зазначили, що брали участь у різного роду соціальних програмах. Це насамперед соціально-побутова адаптація, мистецька програма, соціальне підприємство та багато інших. Волонтери залучались до організації свят, а саме: свято матері, день вчителя, день молоді, Великдень, Різдвяні свята і багато ін. Також Борис, Христина та Ірина брали участь у поїздці в літній табір в Тухлю, на футбольний матч у м. Київ. Тобто, як ми бачимо, всі респонденти брали активну участь у діяльності КАМу.

З питання про те, коли волонтери зрозуміли, що потрібно зробити «вихід», ми дізнались, що це відбувалось поступово. Спочатку коли вони прийшли вперше в центр, то їм здавалось, що вони спроможні досягнути певних змін, тобто мали від процесу нереальні очікування. Та на протязі певного часу, коли ситуація все-таки непорушно стояла на місці, в молоді не спостерігалось ніяких змін у волонтерів відбулось певне нехтування своїми обовязками, згодом зявився свого роду негативізм, цинізм, фаталізм. Саме тоді, коли професійна діяльність почала впливати на сімейне життя і руйнувати його, то це поставило хрест на волонтерській діяльності.

На питання, «Які чинники зумовили ваше професійне вигорання?», респонденти зазначили, що недостатня професійна підготовка; брак практичного досвіду; невизначеність/неадекватність професійних очікувань (щодо результатів роботи, критеріїв успішності); недостатній рівень емоційної та соціальної підтримки з боку колег, керівників та підлеглих; недостатність супервізії;брак заохочення, визнання успіхів; недостатня участь у прийнятті рішень та відповідальність без повноважень; негативний вплив роботи на сімейне життя; особистісні якості (наприклад, сором'язливість, невпевненість у собі, труднощі в управлінні іншими) та молодий вік; специфічні фактори, наприклад, етичні дилеми, необхідність стикатися зі смертю, горем, небезпечними ситуаціями.

На питання, «Які проблеми виникали найчастіше під час волонтерської діяльності?», респонденти були одностайні у відповіді. Дуже часто волонтери покладають великі надії та мають нереальні очікування щодо конкретного клієнта і коли, ці очікування не здійснюються, то це впливає на особистість волонтера значною мірою. Також волонтери зазначили, що їм бракувало ефективного керівника-координатора, який зумів би влучно направити у потрібне русло.

На питання про зіткнення з етичною дилемою, то всі опитані респонденти відповіли, що за весь період волонтерської діяльності, їм часто доводилось стикатись з етичною дилемою.

На питання про те, чи проводили спеціалісти центру «Джерело» тренінги чи бесіди щодо попередження стресу та професійного вигорання, то респонденти запевнили, що ні тренінгів, ні бесід ніхто з ними не проводив. Як нам, вдалось зясувати, волонтери приходять у заклад, але ні чітких обовязків, ні підтримки вони не знаходять у закладі. Можна сказати, що волонтери як певний осередок, яким по суті ніхто не цікавиться, а спеціалісти центру лише зацікавлені у послугах, які можуть вони надати.

На питання «Чи плануєте Ви ще коли-небудь повернутись у добровільну діяльність?», троє з опитаних респондентів планують повернутись у волонтерську сферу, але тільки коли в них буде вільний час, бо на цей час не спроможні поєднувати основне місце роботи і волонтерську діяльність. Ще двоє навідріз відмовляються від цього, мовляв ті наслідки, котрих вони зазнали після вигорання дозволили змінити своє бачення щодо добровільної діяльності. Ірина планує повернутись у волонтерську сферу, але займатись з маленькими неповносправними дітками. Борис не проти брати участь у епізодичній волонтерській діяльності, тобто під час конкретної події, свята чи виїзду.

Після проведення нашого інтервю з колишніми волонтерами, можна зробити такі висновки:

. З'ясовано, що під час здійснення волонтерської діяльності добровольці найчастіше зустрічалися з такими проблемами як: брак знань, вмінь та навичок,відчуття професійної некомпетентності та незадоволеність роботою; нездійсненність очікувань, і відповідно до цього зниження самооцінки.

. Визначено чинники, які перешкоджали здійсненню волонтерської діяльності і призвели до емоційного вигорання. Насамперед,це недостатня професійна підготовка; брак практичного досвіду; завищені неадекватні очікування; обмеженість ресурсів. Респонденти зазначили, що рівень емоційної та соціальної підтримки з боку колег та керівників відіграє вагому роль у волонтерській діяльності. Та коли цей рівень не є достатнім, то тоді це відбивається на особистості волонтера. Ще одним важливим чинником, який веде до емоційного вигорання є відсутність супервізії у навчально-реабілітаційному центрі. Також волонтери вважать, що дуже часто волонтерська діяльність мала негативний вплив на сімейне життя, оскільки траплялись випадки, коли приходилось стикатись з небезпечними ситуаціями, горем і т.п.

. Зясовано, що у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» волонтерам не проводились ні тренінги, ні бесіди, які б мали на меті попередити та подолати синдром емоційного вигорання добровільних помічників. В такому випадку, волонтери попросту робили «відхід» і самотужки долали наявну проблему.

ВИСНОВКИ

Отже, у результаті проведених нами теоретичних та практичних досліджень, ми дійшли таких висновків:

.Визначено поняття «волонтерство», в результаті, ми вважаємо, що волонтерство ̶ це особлива форма спонтанного самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих ними для обстоювання власних інтересів організацій та обєднань в усіх сферах життя суспільства і як певну систему відносин, яка склалась для досягнення певної спільної мети - реалізації власних бажань, себе через надання безкорисливої допомоги іншим. Роком виникнення волонтерського руху у світі вважається 1859 рік.

Історія волонтерства в Україні нараховує понад сто років. Першими вітчизняними волонтерами можна вважати представників Червоного Хреста. Волонтерство як явище виникло з потреби здійснення високомотивованими людьми діяльності, яка на перший погляд є достатньо простою, однак все ж таки має виконуватися.

.Проаналізувавши зміст, форми та напрями, ми дійшли висновку, що зміст волонтерства ̶ добровільний вибір, що відбиває особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті людських співтовариств; воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню і поглибленню солідарності; виражається, як правило, у спільній діяльності в рамках різного роду асоціацій; сприяє реалізації основних людських потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвиткові, створенню нових робочих місць і нових професій. Як ми бачимо, волонтери спроможні працювати у профілактичному, інформаційно-просвітницькому, рекреативному, реабілітаційному, соціально-рекламному, соціально-побутовому, охоронно-захисному, діагностико-корекційному та фандрейзинговому напрямах.

Аналізуючи напрями і деякі форми роботи, слід відзначити, що практично вся робота центрів допускає можливість залучення волонтерів, як добровільних помічників центрів надання соціальної допомоги.

.Розглянувши правові основи діяльності волонтерів, ми можемо константувати, що збільшення чисельності волонтерського руху потребувало нагального врегулювання законодавчої бази, що визначає організаційні та правові засади здійснення волонтерської діяльності, розвитку волонтерського руху, правового статусу волонтерів, джерел фінансування, тощо.

Відсутність спеціального Закону, спрямованого на регулювання волонтерської діяльності, стримувало формування чіткої та послідовної політики держави щодо розвитку та підтримки волонтерського руху в Україні, піднесення соціальної значущості волонтера, усунення перешкод щодо використання волонтерської допомоги під час організації та проведення масових культурних та спортивних заходів загальнодержавного значення.

Тому, 19 квітня 2011 року Верховною радою України прийнято в цілому проект Закону про волонтерську діяльність, який був підписаний Президентом 11 травня 2011 року.

. Охарактеризувавши шляхи залучення волонтерів до діяльності навчально-реабілітаційного центру, ми можемо зробити висновок, що процес залучення волонтерів є доволі обширним та складним. Він передбачає створення та реалізацію ґрунтовної програми залучення, організації та подальшої співпраці з волонтерами. Така програма має містити не лише перелік робіт для яких планується залучити додаткових людей, але й має враховувати ресурси організації, що дали б змогу це зробити. Незважаючи на те, що волонтерська діяльність є неоплачуваною, але вона потребує ресурсів іншого характеру: особа чи група осіб, що займатиметься організацією волонтерів та їхньої діяльності, створення умов для підвищення навичок роботи волонтерів та й власне врахування мотивів, які змушують людей займатися таким видом діяльності. Саме тому, процес залучення волонтерів досить тривалий та ресурснозатратний, хоча при ефективній організації їхньої діяльності витрачені ресурси не будуть витраченими дарма.

. Визначено, що особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру полягають у тому, що організація здебільшого не ставить високих вимог до професійних здібностей і навичок особистості, досвіду виконання діяльності, однак ставить підвищені вимоги до особистості волонтера. Волонтерство може бути організованим або неорганізованим, здійснюватись індивідуально або в групі

. Окреслено труднощі та ризики волонтерської діяльності, в результаті, нами було виявлено, що у процесі безпосередньої роботи в умовах складної взаємодії з людьми з особливими потребами часто виникають негативні враження і стресові ситуації, в які потрапляють волонтери. Постійне проникнення в суть соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність негативно впливають на здоров'я волонтера і здатні викликати стрес, а згодом і емоційне вигорання.

. Нами виявлено, що до емоційного вигорання волонтерів у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» призвели наступні чинники, а саме: брак досвіду роботи з людьми з особливими потребами, досить низький рівень емоційної та соціальної підтримки з боку колег, керівників та підлеглих. Також одним з найвпливовіших чинників, які призводить до вигорання є повна відсутність супервізії, недосконалість організаційних структур та процесу роботи.

Згідно результатів проведеного дослідження можна надати наступні практичні рекомендації:

1.Налагодити волонтерський рух у навчально-реабілітаційному центрі.

.Для забезпечення успішного створення волонтерської руху важливим є запозичення досвіду у навчально-реабілітаційних центрах, в яких ефективно функціонує добровільна діяльність.

.Для відповідного кадрового забезпечення волонтерської діяльності рекомендується розширити мережу спеціалізованих закладів освіти з підготовки фахівців з координування волонтерською діяльністю в організаціях.

4.Для успішної реалізації можливостей волонтерів та досягнення максимально можливого для неї рівня розвитку, необхідне створення відповідних умов та достатньої підтримки.

5.Необхідно затвердити штатні посади координатора волонтерів, фахівця з надання супервізії.

.Потрібно здійснювати постійний моніторинг стану власних волонтерів, проводити різноманітні профілактичні тренінги, стимулювати мотивацію і підтримувати професійний тонус.

.Здійснювати комплексні профілактичні заходи, які б мали на меті попередити і запобігти розвитку синдрому емоційного вигорання.

.Обговорювати питання, які викликають напруження чи сумніви з персоналом організації чи іншими медіаторами.

.Створити атмосферу взаємної підтримки в робочому колективі, та налагодження чіткої комунікації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Азгагі М. Громадські організації повинні спрацювати з громадами[Текст]/М.Азгагі.-1999.-№4.-С.27-28.

.Акимова Е.В. Система отбора волонтеров для социально-педагогической деятельности [Текст]/Е. В. Акимова. -Глазов, Глазовский гос.пед.инс-т им. В.Г.Короленко, 2005.- С. 126-127.

.Алєксеева О. Третий сектор или благотворительность для «чайников» [Текст]/ О. Алексеева. - М.: ВВС МРМ, 1997. - 235 с.

.Антонова, М.С. Некоммерческий сектор: литература и другие источники информации / М.С.Антонова. -М.: CAF-Россия, 1996.-201 с.

.Апресян Р. Г. Филантропия: милостиня или социальная инженерия?//Общественные науки и современность[Текст]/Р. Г. Апресян.- 1998.-№5.- С.51-60.

.Арович Я. Методы работы с волонтерами[Текст]/М.Ю.Киселева.-М.:Карапуз, 2004.-С.8-9, 75-85.

.Бадхен А.А. Супервизия[текст]/А.А.Бажхен.-Спб.: Европейский Дом, 2002.-с.115.

.Барова В.В. Добровольцы в социальных учреждениях / В.В. Ба-рова.- Тюмень : БФРГТ, 2001.-211 с.

.Баш Л. М. Современный словарь иностранных слов: толкование, словоупотребление, словообразование, этимология [Текст]/Л.М.Баш, А.В.Боброва и др.-М.:Цитадель, 2000.-С.142.

.Безпалько О. В. Підготовка волонтерів до роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей[Текст] / О.В. Безпалько, С.В. Едель - К: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2001. - 32 с.

.Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях:[ Навч. Посібник]/О. В. Безпалько. - К.: Логос, 2003. - 134 с.

.Блемерс В. Побуждай, но не принуждай[Текст]/ В. Блемерс. - Запорожье: ИПК «Запорожье», 2003. - 312 с.

.Бодалев, А.А. Восприятие и понимание человека человеком / А.А.Бодалев. М.: МГУ, 1982. - 199 с.

.Бойко В. В. Энергия эмоций в общении:взгляд на себя и на других[Текст]/В. В. Бойко.- М.,1996.- 238.

.Бородкин Ф.А. Внимание: конфликт! [Текст]/Ф.А. Бородкин. - Новосибирск: Наука, 1989. - 190 с.

.Буасье П. Первые годы Красного Креста[Текст]/П. Буасье. - М.: Международный комитет Красного Креста, 1994. - 154 с.

.Вайнола Р. Х. Волонтерський рух в україні:тенденції розвитку[текст]/Вайнола Р.Х., Капська А. Й., Комарова Н. М. та ін.- К.:Академпрес,1999.- 112с.

.Введення у соціальну роботу. Навч. посібник. - К.: Фенікс, 2001. - 288 с.

.Всеобщая декларация волонтеров // Вестник благотворвтельности. - 1997. - №1. - С. 10-15.

.Гагарина В.В. Волонтер - это звучит гордо![Текст]/В.В.Гагарина.-1995.-№10.-С.12.

.Геллер Н. Основи ефективного залучення ресурсів для некомерційних організацій [текст]/ Н. Геллер - К., 2002. - 134 с.

.Гладков Е. Фандрайзинг и работа с волонтерами[Текст]/ Е. Гладков, В. Яровой. - Хмельницкий, 2000. - 68 с.

.Голованова Т.П. Волонтерство в соціальній роботі як феномен цивілізованого суспільства[Текст]/ Т. П. Голованова, Ю. А. Гапон. - Запоріжжя, 1996. - 134 с.

.Грига І. Чинники виникнення психологічних проблем у волонтерів та шляхи оптимізації їх роботи // Наукові записки[текст]/І. Грига, О. Брижовата. - 1999. - Т. 7 - С. 68.

.Григорович М.В. У волонтерства русская душа[Текст] / М.В.Григорович. - 2005.-№3.-С.8.

.Дейчаківський М. Роль громадських організацій в Україні // Громада[Текст]/М. Дейчаківський. - 1995. - С. 10-24.

.Дружченко Т. Волонтерство в соціальній роботі:[навч.посібник] / О.Главник, Н.Романова, Т.Дружченко. - К.: Главник, 2006. - 126 с.

.Заверико Н.В. Основи управління діяльністю волонтерів: посібник для керівників волонтерських груп та програм[Текст]/ Н. В. Заверико. - Запоріжжя, 2004. - 25 с.

.Иванова А.С. Добровольческий труд: сущность, функции, специфика[Текст]/А.С.Иванова.- 2005.- № 5.- С.15-22.

.Игишев В.Г. Современные молодежные движения как средство гражданского воспитания старших школьников[Текст]/ В.Г.Игишев.-СПб.,2005.- 205с.

.Камалдинова, Э.Ш. Молодежь как объект и субъект социальной деятельности / Э.Ш.Камалдинова / Советская педагогика. 1988. № 9. С.5-6.

.Капська А. Й. Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах[Текст] / А.Й.Капська. - К.: ДЦССМ, 2001. - 140 с.

.Киселева Л.Л.Сеть школьных лесничеств: источник волонтеров для решения местных экологических проблем[Текст]/ Л.Л.Киселева.-Орел:Тип. «Труд»,2005.-80с.

.Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения.- Ростов-на-Дону.:Фенікс,1996.

.Кордонский М.О. Отношения с государством - добре // Вестник благотворительности[Текст]/М. О. Кордонский. - 1997. - №1. - С. 27-34.

.Корольок В. Г. Стратегія і тактика комунікацій з громадськістю для організацій третього сектора: [Методичний посібник] / За ред. В.Г.Королька. - К., 2003. - 216 с.

.Кочюнас Р. Психотерапевтические группы: Пер. с лит. /За ред. Р. Кочюнас. - М., 2000. - 218 с.

.Кравченко Р. І. Волонтерська служба недержавної організації соціальної сфери[Текст] / Р.І. Кравченко. - К: Благодійне товариство „Джерело, 2000. - 92 с.

.Кудринская Л.А. Добровольческий труд: опыт теоретической реконструкции[текст]/Л. А. Кудринская. - М.,2006.-34c.

.Латюшин Я.В. Формирование профессионально важных качеств волонтеров [Текст]/Я.В.Латюшин. - Казань, 2004.-23с.

.Лешукова Е. Синдром сгорания. Защитные механизмы. Меры профилактики // Вестник РАТЭПП[Текст]/Е. Лешукова. - 1995. - № 1. - С. 36-47.

.Логинова Л. Г. Работа подросткового добровольческого движения [Текст]/Л.Г. Логинова.- 2000.-№4.- С.20-21.

.Лютий В.П. Соціальна робота з групами девіантної поведінки: [Навч. Посібник]/В. П. Лютий. - К.: Академія праці і соціальних відносин, Християнський дитячий фонд, 2000. - 51 с.

.Лях Т. Л. Волонтерство: порадник для організатора волонтерського руху [Текст] / Лях Т.Л., О.В. Безпалько, Н.В. Заверіко, І.Д. Звєрєва, Н.В. Зимовець та ін. - К.: ВГЦ «Волонтер», 2001. - 176 с.

.Макаренко А.С. Коллектив и воспитание личности / А.С.Макаренко. Челябинск: Юж.-Урал. Кн.изд-во, 1988. - 261 с.

.Маккарлі С. Управління діяльністю волонтерів. Як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства[Текст]/С. Маккарлі, Р. Лінч. - К.: Ресурсний центр розвитку громадських організацій „Гурт, 1998. - 160 с.

.Митрохина О.В. Подготовка несовершеннолетних к волонтерской деятельности[Текст]/О.В.Митрохина.-М.,2004.-218с.

.Моров А.В. Зарубежный опыт деятельности волонтеров неправительственных организаций по профилактике девиантного поведения подростков[Текст]/ А.В Моров. -М.: Изд-во ИСПС РАО, 2005.-110с.

.Моховиков А.Н. Телефонное консультирование[Текст]/А. Н. Моховиков. - К.: Академпресс, 1994. - 208 с.

.Мудрик А.В. Социализация человека[Учеб. Пособие для студ. высш.учеб. Заведений]/А.В.Мудрик.-М.:Издательский центр «Академия»,2004.-304с.

.0лінек О. Якими бувають волонтери?[Текст]/ О. Олінек. - 2001. - № 2. - с14-15.

.Осипова А. А. Общая психокоррекция: [Учеб. пособ. для студ. Вузов]/А. А. Осипова. - М., 2002. - 416 с.

.Пермяков Ю.И. Некоторые аспекты добровольческой работы с детьми[Текст]/ Ю.И.Пермяков. -М.: Ин-т срав-нит. политологии РАН. - 2003. -С.72-86.

.Перрюшо Р. Международная ответственность национальных обществ Красного Креста и Красного Полумесяца[текст]/ Р. Перрюшо. - М: Международный комитет Красного Креста, 1995. - 104 с.

.Петрова Т.Э. Сравнительная социальная ценность социального добровольчества в молодежной среде / Т.Э.Петрова // Ценностный мир современной молодежи. М.: Социум, 1994. - С.155-156.

.Петрынин А.Г. Профилактика распространения алкоголизма, наркомании и курения среди подростков в образовательных учреждениях [Учебное пособие]/А.Г.Петрыгин, И.Е.Щекатуров. - Хабаровск: Пресс, 2003. - 84 с.

.Поданская В.Ф. Добровольцы и наемные работники[Текст]/В.Ф. Потуданской.- Омск: Изд-во ОмГТУ,2004.-Вып.2.-С.59-64.

.Полехина Л.В. Волонтеры и волонтерское движение: Сборник реферативных материалов [Текст]/Л.В.Полехина, В.А.Данович, М.А.Чернова.-Днепропетровск, 1999.-128с.

.Попов С.Ю. Пошук ресурсів для розвитку суспільного сектору[Текст]/С. Ю. Попов.- Луганськ: Благодійний фонд «Підліток», 2004. - 108 с.

.Про волонтерську діяльність: Закон України від 19.04.2011 № 3236-VI. Відомості Верховної Рада України.- 2011. - №42.- ст.435.

.Про організацію проведення Міжнародного року волонтерів: Розпорядження Президента України // Урядовий курєр. - 2001. - 28 березня. - (Орієнтир. - 2001. - № 13). - С. 11-13.

.Решетников О.В. Организация добровольческой деятельности. [Учебно-методическое пособие]/О. В. Решетников.- М.: «Фонд содействия образованию XXI века». 2005. -С. 4.

.Робертс Г. А. Профилактика выгорания[Текст]/ Г. А. Робертс.-М., 1998.-С. 39-46.

.Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога: [Учеб. Пособ]/Е. И. Рогов.- М.: Владос-Пресс, 2001. - 480 с.

.Романовська Д.Д. Як зняти емоційне напруження, або що таке релаксація? // Практична психологія та соціальна робота[Текст]/Д.Д. Романовська. - 2002. - № 2. - С. 15-24.

.Ронгинская Т. И. Синдром выгорания в социальных профессиях[Текст]/Т. И. Ронгинская.- М.,2002.- С.85-95.

.Сидоров В. Введение в социальную работу[Текст]/В. Сидоров.- Донецк, 1997. - 20 с.

.Синецкий С. В. // Вестник благотворительности. 2000. №3. - С.28-29.

.Слабжанин Н.Ю. Как эффективно работать с добровольцами / Н.Ю.Слабжанин. -Новосибирск: МОФ «Сибирский центр поддержки социальных инициатив», 2002. - 77 с.

.Смит Д. Добровольцы - капитал будущего? // Курьер ЮНЕСКО[Текст]/Д. Смит.- 2001.- С.28.

.СтепаненкоВ. Социальный капитал в социологической перспективе:теоретико-методологическое исследования//социология:теория, методы, маркетинг[Текст]/В. Степаненко. - 2004. - №2.- С. 24-41.

.Столяренко Л.Д. Основы психологии[текст]/Л. Д. Столяренко. - Ростов-н/Д: Феникс, 1995. - 284 с.

.Теоретичні аспекти і практичні шляхи залучення волонтерів до соціальної роботи: Звіт тимчасового творчого колективу. - К.: Український Інститут соціальних досліджень, 1998. - 296 с.

.Толмачева Л.П. Социализация личности начинается с добровольчества/Л.П.Толмачева. - Новосибирск: Новосибирск, 2001.-56с.

.Ходорчук А. Я. Соціальна робота в Україні: теорія та практика.: посібник для підвищення кваліфікації працівників соціальних служб для молоді. 4-а частина[Текст] / За ред. доц. А.Я.Ходорчук. - К.: ДЦССМ, 2003. - 272 с.

.Холостова Е. И. Словарь-справочник по социальной работе [Текст]/ Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 2000. - 424 с.

.Холостова Е. И. Социальная работа: теория и практика: [Учеб. Пособие] / Е.И. Холостова, А.С. Сорвина. - М.: ИНФРА-М, 2001. 427 с.

.Холостова Е. И.Технологии социальной работы: [Учебник]/ Е.И. Холостова. - М. ИНФРА, 2001. - 400 с.

.Цыганкова О.Д. Войдет ли доброта в моду? / О.Д.Цыганкова // Вестник благотворительности. 2000. - №1-2. - С.34-37.

.Чернышев, А.С. Социально-психологические основы организованности коллектива / А.С.Чернышов, А.С.Крикунов. Воронеж: Изд. Воронеж. ун-та, 1991.-161 с.

.Шабалина В.В. Виртуальная мастерская: подготовка посредников-волонтеров подростковой психологической службы[Текст]/В.В.Шабалина.- Спб.: Мед. Пресса, 2001. - 175с.

.Шекова Е. Добровольческие трудовые отношения: основные определения[Текст]/Е.Шекова.- 2003.- № 4.- С. 28-31.

.Шекова Е. Добровольческие трудовые отношения: основные определения[Текст]/Е.Шекова.- 2003.- № 4.- С. 28-31.

.Шиндаулетова С.С. Проблемы правового регулирования волонтерской деятельности[Текст] /С.С.Шиндаулетова.-Алматы:Фортесс, 2003.-44с

.Волонтерское движение: помогай другим и путешествуй. [Електронний ресурс]. - Доступно з:://www.careerguide.com.ua/node/2702 (15 лютого 2012 р.).

.Волонтерство - це… [Електронний ресурс]. - Доступно з : #"justify">.Волонтерство без кордонів. Інформаційна брошура. - Рівне. - 2008 р. С. 26 -[Електронний ресурс]. - Доступно з: #"justify">.Волонтерство и благотворительность в США. [Електронний ресурс]. - Доступно з: #"justify">.Можливості для волонтерів. [Електронний ресурс]. - Доступно з: #"justify">.Что такое «волонтерство»? [Електронний ресурс]. - Доступно з: #"justify">ДОДАТОК

Гайд-інтерв'ю для колишніх волонтерів

1.Ваше ім'я.

.Ваша професія.

.Як довго, Ви були залучені у волонтерську діяльність?

.Скільки часу Ви виділяли волонтерству?

.У які соціальні програми Ви були залучені?

.Коли Ви зрозуміли, що потрібно здійснити «вихід»?

.Які чинники зумовили Ваше емоційне вигорання?

.Які проблеми виникали найчастіше під час волонтерської діяльності?

.Як часто Ви стикались з етичною дилемою?

.Чи проводили спеціалісти центру тренінги чи бесіди щодо попередження стресу та емоційне вигорання?

.Чи плануєте Ви ще коли-небудь повернутись у добровільну діяльність?