Управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками

Контрольна робота

Управління фінансовими ризиками

1.Фінансовий ризик як обєкт управління

Фінансовий ризик - це ймовірність виникнення збитків, витрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом.

Підприємницькі ризики підрозділяються на:

·маркетингові ризики;

·ризики зміни законодавства;

·ризики неплатоспроможності;

·ризики інфляційних процесів.

Оскільки підприємці намагаються уникнути ризику, ризик є обєктом управління.

Маркетинговий ризик є одним з ключових в умовах ринкових відносин. Він зумовлений невизначеністю попиту на продукцію та ставить під загрозу саме існування підприємства. Прорахунки у прогнозуванні попиту можуть виявитися фатальними, адже:

·вироблену продукцію не буде продано, а отже, активи, вкладені у її виробництво, не відшкодуються взагалі або відшкодуються лише частково (наприклад, за рахунок продажу продукції за цінами нижчими фактичної собівартості);

·буде упущено прибуток від реалізації тієї продукції, на яку існує реальний попит.

Не менш небезпечним є ризик зміни цін. Однак, якщо у втратах підприємства від відсутності попиту на продукцію, що випускається, винним цілком і повністю можна вважати саме ж підприємство, то втрати від коливання цін часто повязані з обєктивними і не передбачуваними процесами в економіці країни або ряду країн. Ризик зміни цін може проявлятися при:

·зростанні рівня цін на основні комплектуючі та послуги інших господарюючих субєктів, у той час як рівень цін на продукцію підприємства залишається незмінним або знижується;

·зниженні рівня цін на продукцію підприємства при незмінних або зростаючих цінах на основні матеріали або сировину.

Комерційний ризик повязаний з можливими ускладненнями при здійсненні фінансово-господарських комерційних операцій. До нього можна віднести потенційні втрати підприємства від несумлінності контрагентів або неплатоспроможності постачальників і покупців.

Ризик втрати майна ґрунтується на тому, що матеріальні втрати підприємства можуть бути викликані двома причинами:

·дією непереборної сили будь-яких стихійних лих та техногенних аварій;

·порушеннями в процесі виробництва, експлуатації основних засобів, зберігання матеріальних цінностей.

Ризик зміни законодавства за ступенем впливу схожий з маркетинговим ризиком. В умовах перманентного законодавства цей вид ризиків набуває особливої важливості. Нові законодавчі акти, а також численні зміни, що вносяться до вже існуючих, часом ставлять під загрозу саме існування підприємства, а в більшості випадків спонукають підприємство до додаткових витрат. Також є небезпечним постійні зміни податкового законодавства - традиційний фактор збільшення витрат підприємства.

Ризик неплатоспроможності повязаний з неможливістю швидкого здійснення розрахунків. У процесі діяльності будь-якого підприємства можливі випадки тимчасової відсутності високоліквідних активів (наприклад, грошових коштів) у необхідній кількості. Щонайменше це може призвести до втрати часу, щонайбільше - спричинити додаткові витрати (наприклад, через тимчасову відсутність грошових коштів може бути упущено вигідний контракт з постачальником або виникає необхідність залучення кредитів).

Ризик інфляційних процесів повязаний із знеціненням активів підприємства та в сучасних умовах супроводжує будь-яке підприємство.

Існують й інші види ризиків, серед яких є ризики, повязані з криміногенним регулюванням ринку; ризик підроблення фінансової документації тощо.

2. Основні методи оцінки ризику

Оцінка рівня ризику є найбільш складним і відповідальним моментом, оскільки саме від її результатів залежать подальші дії підприємства. В першу чергу необхідно встановити перелік ризиків, які є найбільш реальними. Зміст даної процедури поділяють на два основних етапи.

По-перше, необхідно визначити перелік тих ризиків, зниження яких залежить безпосередньо від підприємства (наприклад, ризик втрати майна через недотримання умов зберігання і умов виробництва). До них, передусім, відносяться внутрішні ризики, (ризики, рівень яких залежить від організаційної структури, професійного рівня працівників, системи управління і контролю), вплив яких можна послабити або, навіть, частково ліквідувати за рахунок підвищення ефективності менеджменту.

По-друге, необхідно визначити ризики зовнішні, рівень яких не залежить від особливостей функціонування підприємства (наприклад, ризик змін законодавства). Ці ризики не можуть бути усунені, проте вони піддаються мінімізації.

Після встановлення переліку ризиків, необхідно визначити міру їх імовірності.

Не дивлячись на високий рівень невизначеності, кожний вид фінансового ризику може отримати відповідну кількісну оцінку.

Ризик має математично виражену ймовірність настання втрати, яка базується на статистичних даних і може бути розрахована з достатньо великим ступенем точності.

Для того, щоб кількісно визначити величину ризику, необхідно знати всі можливі наслідки певної дії та ймовірність самих наслідків. Ймовірність означає можливість отримання конкретного результату. По відношенню до економічних задач методи теорії ймовірностей зводяться до визначення значень ймовірностей настання подій і до вибору з усіх можливих подій найбільш привабливої події, виходячи з найбільшої величини математичного сподівання.

Обєктивний метод визначення ймовірності побудований на визначенні частоти, з якою відбувається дана подія.

Субєктивний метод визначення ймовірності заснований на використанні субєктивних критеріїв, які базуються на різноманітних припущеннях. До таких припущень можуть належати: думка особи, що оцінює, її особистий досвід, оцінка експерта, думка фінансового консультанта тощо. Коли ймовірність визначається субєктивно, то різні особи можуть встановлювати різне значення для однієї і тієї ж події і, відповідно, здійснювати свій власний вибір.

Прийом експертної оцінки представляє собою комплекс логічних та математично-статистичних методів та процедур, повязаних з діяльністю експерта по переробці інформації, необхідної для аналізу та прийняття рішень. Прийом експертної оцінки заснований на використанні здатності спеціаліста (його знань, уміння, досвіду, інтуїції тощо) приймати потрібне, найбільш ефективне рішення.

Величина ризику (ступінь ризику) вимірюється за допомогою двох категорій:

·середньоочікуваного значення;

·коливання (змінюваність) можливого результату.

3. Засоби ризик-менеджменту

Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту - ризик-менеджмент.

Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування).

Основна мета управління фінансовими ризиками - мінімізація повязаних з ними фінансових втрат. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позичковими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля боргових зобовязань. Передумовою оптимізації структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу. Оптимізація портфеля боргових зобовязань досягається на підставі:

·диверсифікації кредиторів;

·максимізації рівня показника дюрації (середньозваженого строку непогашеної заборгованості);

·мінімізації платежів за користування позичковим капіталом.

В процесі фінансової діяльності ризик-менеджмент здійснюється у відповідності з політикою управління фінансовими ризиками - системою цілей і завдань управління ризиками, а також сукупністю методів і засобів досягнення цих цілей. Політика управління фінансовими ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків.

Процес управління ризиками є досить складним

Система управління ризиками включає наступні блоки завдань:

·ідентифікацію - процес встановлення переліку основних видів фінансових ризиків, що притаманні діяльності конкретного підприємства.

·оцінку ризиків - відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;

·нейтралізацію ризиків - вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.

Ідентифікація фінансових ризиків є необхідною передумовою оцінки їх рівня в процесі ризик-менеджменту.

Під час оцінки ризиків базовими величинами, що розраховуються, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації.

Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного фонду фінансових ресурсів, що призначений для покриття можливих збитків.

Зменшення рівня фінансових ризиків можна досягти, застосовуючи механізм диверсифікації.

Диверсифікація - один зі способів мінімізації фінансових ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення обєктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо.

4. Зміст і завдання аналізу фінансової звітності

ризик аналіз управління фінансовий

Для того, щоб оцінити поточний і прогнозний фінансовий стан підприємства, необхідно провести фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності. Його завдання - оцінити фінансовий стан, зясувати можливості підвищення ефективності роботи підприємства за допомогою раціональної фінансової політики; оцінити напрями розвитку підприємства, виходячи з потреби у фінансових ресурсах.

Метою аналізу фінансової звітності є надання оцінки результатам господарської діяльності підприємства за звітний рік та його поточному фінансовому стану.

Під фінансовим станом розуміють спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Фінансовий стан може бути стійким, нестійким та кризовим. Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі та фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його задовільний фінансовий стан.

Головною метою фінансового аналізу є своєчасне зясування і виправлення недоліків у фінансовій діяльності підприємства та знаходження резервів покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно розвязати наступні завдання:

·на підставі вивчення причинно-наслідкового взаємозвязку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконанню плану з надходження фінансових ресурсів та їх використанню з метою покращання фінансового стану підприємства;

·надати прогноз можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарювання і наявності власних та позикових ресурсів;

·розробити конкретні заходи, спрямовані на більш ефективне використання фінансових ресурсів та зміцнення фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансової звітності повинен дати відповідь на два запитання: перше - чи має підприємство прибуток за результатами своєї господарської діяльності і друге - чи спроможне підприємство виконати взяті на себе зобовязання і чи не призведе таке виконання до його ліквідації в звязку з недостатністю ресурсів.

Саме тому інформація, яку надають баланс і звіт про фінансові результати, містить наступні дані:

·розмір капіталу і майна підприємства в абсолютних показниках (балансовий підсумок);

·структура капіталу і майна (баланс);

·розміри отриманого прибутку або понесених підприємством збитків протягом звітного періоду.

Аналіз фінансової звітності виконують, перш за все, фінансові менеджери підприємства для виявлення та усунення проблем в поточній діяльності, для розробки та прийняття рішень щодо підвищення ефективності виробничо-збутових операцій, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення платоспроможності і підвищення фінансової стійкості підприємства, а також для забезпечення виконання планових фінансових показників і зобовязань перед кредиторами та інвесторами.

Аналіз фінансової звітності проводиться також аудиторами з метою підтвердження звітності і визначення правильності обчислення і вчасної сплати податків. Аудитори на основі фінансового аналізу роблять офіційний висновок про фінансовий стан підприємства, який включається до річного звіту, що подається вищим керівництвом зборам акціонерів. Акціонерів цікавить, в першу чергу, прибутковість і надійність цінних паперів, що їм належать.

Фінансова звітність підприємств, зареєстрованих на фондовій біржі, аналізується спеціалістами-аналітиками цих бірж, оскільки від стану справ підприємства залежить ціна його акцій на біржі. Великі інституційні інвестори - банки, страхові компанії, різноманітні спеціалізовані фонди - мають у своєму штаті професійних аналітиків, які постійно спостерігають за змінами показників у фінансовій звітності підприємств, що їх цікавлять.

Банки, що обслуговують підприємства, також постійно знаходяться в курсі фінансових справ свого клієнта і ретельно аналізують показники балансу, звіту про фінансові результати та інших звітів. Банківські аналітики спостерігають за станом кредитоспроможності, наявністю коштів, що гарантують повернення у встановлений термін отриманих позик і кредитів.

Спеціалізовані консультаційні фірми, що надають своїм клієнтам інформацію про фінансовий стан підприємств і здійснюють оцінку перспектив їх розвитку, також систематично спостерігають за станом господарської діяльності підприємств на основі фінансової звітності і публікують або надають таку інформацію за досить високу плату. Це відноситься також і до довідково-кредитних фірм, які в результаті вивчення показників фінансової звітності складають висновки про платоспроможність підприємства і надають їх своїм клієнтам або разовим користувачам за встановлену плату.

Така інформація цікавить підприємців, які або звертаються до спеціалізованих фірм, або отримують фінансові звіти від фірм-контрагентів і ретельно їх вивчають. Підприємців цікавить, в першу чергу, надійність і кредитоспроможність контрагентів, тобто питання про те, в яких розмірах фірма може нести відповідальність за своїми зобовязаннями і що її партнер отримає у випадку ліквідації (банкрутства), а також чи зможе контрагент своєчасно погасити свою заборгованість.

Таким чином, аналізом фінансових звітів займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники та інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки - для оцінки умов кредитування та визначення ступеню ризику, податкові органи - для виконання плану надходження коштів до бюджету тощо. Відповідно до цього аналіз поділяється на внутрішній та зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства.

Основним змістом внутрішнього аналізу фінансового стану підприємства є:

а) аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства;

б) аналіз кредитоспроможності підприємства;

в) оцінка використання майна і вкладеного капіталу;

г) аналіз власних фінансових ресурсів;

д) аналіз ліквідності і платоспроможності;

ж) аналіз самоокупності підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, органами контролю на основі оприлюдненої звітності.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу є:

а) аналіз абсолютних показників прибутку;

б) аналіз показників рентабельності;

в) аналіз фінансового стану підприємства, його фінансової стабільності;

г) аналіз ефективності використання залученого капіталу;

д) економічна діагностика фінансового стану підприємства.

5. Методи аналізу фінансової звітності

Міжнародна практика розробила певні методи аналізу фінансової звітності, які ґрунтуються на різноманітних абсолютних та відносних типових показниках, що дають можливість не тільки проводити аналіз статей балансу підприємства, але і робити порівняльний аналіз по ряду підприємств окремої галузі господарства або таких, що займаються аналогічними видами діяльності. Такі співставлення звичайно проводяться не тільки за звітний період, але і за ряд років, що відображає доволі тривалий період діяльності підприємства. Це дозволяє визначати тенденції розвитку підприємства на перспективу, що має велике значення в практичній діяльності, оскільки підприємства здійснюють як довгострокове, так і середньострокове та поточне планування своєї діяльності.

Основними методами аналізу звітності є наступні:

·читання звітності;

·горизонтальний аналіз;

·вертикальний аналіз;

·трендовий аналіз;

·розрахунок фінансових коефіцієнтів.

Читання звітності - це вивчення абсолютних показників, представлених у звітності. Шляхом читання звітності визначають майновий стан підприємства, коротко - і довгострокові інвестиції, джерела фінансування власного капіталу, оцінюються звязки між постачальниками і покупцями, виручка від діяльності та прибуток звітного року.

Горизонтальний аналіз - дозволяє визначити абсолютні і відносні зміни різних статей звітності у порівнянні з попереднім роком, півріччям чи кварталом.

Для визначення змін у господарській політиці підприємства більш, ніж за два послідовних роки, застосовується аналіз тенденцій розвитку (аналіз тренду), який є варіантом горизонтального аналізу.

Аналіз тенденцій розвитку передбачає використання індексів. При розрахунку індексів значення базисного року приймається за 100 %. Відповідно до цього розраховуються індекси для інших років. Базисним роком обирається той рік, показники якого є типовими, характерними для здійснення підприємницької діяльності за нормальних умов. При цьому слід обирати тільки значимі показники.

На відміну від горизонтального аналізу, що показує динаміку статей фінансової звітності за ряд років, вертикальний аналіз є аналізом внутрішньої структури звітності. При проведенні такого аналізу ціла частина приймається за 100 % і обчислюється питома вага кожної її складової. Такими цілими частинами може бути валюта балансу (Актив, Пасив), обсяг реалізації у Звіті про фінансові результати. За допомогою цього методу аналізу зясовують, яку частку у групі або підгрупі становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність підприємства.

Оцінити фінансову звітність підприємства допомагають різні фінансові коефіцієнти, які показують фінансові пропорції між різними статтями звітності.

Фінансові коефіцієнти можна умовно поділити на чотири групи:

·показники ефективності виробничої діяльності;

·показники ділової активності;

·показники ліквідності;

·показники фінансової стійкості.

В залежності від конкретних цілей та завдань можна виконати фінансовий аналіз різного ступеня деталізації. Єдиної методики немає, тому аналітики використовують різноманітні набори показників.

Бібліографічний список

1.Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч.. посіб. 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2012. - 485 с.

.Крамаренко Г.О., Чорна О.Є. Фінансовий менеджмент: Підручник. - К.: Центр навч. л-ри, 2011. - 520 с.

.Салига С.Я., Дацій Н.В., Корецький С.О. та ін. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. - К.: Центр навч. л-ри, 2006. - 274 с.

.Терещенко О.О. Фінансова діяльність субєктів господарювання: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.