Місцеві фінанси
1.Місцеві фінанси як складова публічних фінансів, їх особливості
Місцеві фінанси, будучи складовою публічних фінансів, є самостійною економічною категорією. Історично склалося так, що спочатку виникли державні фінанси, а потім від них відокремилися в самостійну економічну категорію - місцеві фінанси. У звязку з цим місцеві фінанси, як і державні, є також складовою частиною базису суспільства, оскільки являють собою певну частину виробничих відносин.
Тобто місцеві фінанси є обєктивною формою економічних відносин, що повязані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових коштів, призначених для задоволення потреб регіонів країни. При цьому місцеві фінанси є важливою складовою фінансової системи країни, оскільки вони беруть участь у розподілі та перерозподілі вартості валового внутрішнього продукту держави і забезпечують фінансування значної частини витрат, повязаних з функціонуванням виробничої і соціально-культурної сфери. Слід зазначити, що функціонування та подальший розвиток місцевих фінансів відбувається на основі відповідного правового забезпечення.
Так, засади місцевих фінансів сформовані в положеннях Європейської хартії про місцеве самоврядування, Всесвітньої декларації місцевого самоврядування, Декларації про принципи місцевого самоврядування країн СНД, Європейської хартії міст, Європейської декларації прав міст, Хартії українських міст. Конституція України, прийнята в 1996 році, в статті 142 встановила участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів, а в статті 143 визначаються джерела формування місцевих бюджетів.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року місцеві органи влади мають право формувати та використовувати місцеві бюджети різних рівнів, вилучати та перерозподіляти кошти підприємств комунальної форми власності. [1]
Обєктивними передумовами виникнення місцевих фінансів є розвиток продуктивних сил, який відбувається відповідно до обєктивних законів діалектики та законів розвитку суспільства, що неминуче впливає на формування фінансових відносин і приводить до виникнення їх нових сфер і ланок. Крім того, важливими передумовами виникнення місцевих фінансів є розвиток демократичних засад будівництва держави та розвиток ринкових відносин.
Практично відродження місцевих фінансів розпочалося в період перебудови і переходу до ринкових відносин у 1990 році, коли в СРСР були відновлені основи демократичного будівництва держави та значно розширені права місцевих органів самоврядування.
В Україні процес становлення та розвитку місцевих фінансів почав формуватися під керівництвом Центральної Ради в 1917-1918 роках. Але після ліквідації Центральної Ради робота припинилась. Самостійний розвиток місцевих фінансів в Україні почав здійснюватися з проголошенням незалежності України та прийняттям перших законодавчих та нормативних актів Верховною Радою України та її урядом.
Слід зазначити, що з розвитком ринкових відносин роль місцевих фінансів у розподілі валового внутрішнього продукту постійно зростає. Так, в основних напрямах бюджетної політики України на 2002 рік передбачається, що в 2002 році за допомогою місцевих фінансів буде розподілятися приблизно 24,6% вартості валового внутрішнього продукту, що на 9,7 пункту більше, ніж у 2000 році.
У ринкових умовах господарювання подальше зміцнення місцевих фінансів повязане з розвитком форм власності. Так, поряд з державною, колективною, та приватною формами власності, розширила свої межі комунальна форма власності. Розвиток комунальної форми власності потребує того, щоб її власник, тобто територіальна громада та її органи самоврядування, мали право вільно використовувати власні фонди грошових коштів, які формуються на підприємствах комунальної форми власності.
Крім того, у ринкових умовах господарювання, коли в державі на високий рівень підносяться демократичні принципи її подальшої розбудови, значно розширюються права місцевих органів самоврядування, виникає необхідність передачі частини повноважень держави місцевим органам самоврядування і забезпечення їх фінансовими ресурсами для виконання своїх функціональних обовязків.
Специфічною рисою місцевих фінансів є те, що вони зумовлюють не просто взаємодію таких елементів, як місцеві бюджети, місцеві податки, місцеві позички, пільги, місцеві збори, а й механізм специфічних багаторівневих фінансових відносин, які виникають між різними гілками державних та місцевих органів влади й управління. Характерною рисою місцевих фінансів є те, що в процесі розподілу та перерозподілу грошових коштів бере участь значна кількість субєктів розподілу, причому кожен з них прагне задовольнити свої власні потреби в якомога більшій мірі, навіть за якомога більшій мірі, навіть за рахунок зменшення коштів іншого субєкта, тому ці відносини носять суперечливий характер. [7]
Виконуючи свої функції, місцеві органи самоврядування не можуть обійтися без централізації частини вартості, створеної в процесі виробництва валового внутрішнього продукту. Така централізація відбувається з допомогою формування бюджетів, які створюються на різних рівнях місцевого самоврядування. У процесі формування та використання цільових централізованих фондів грошових коштів місцеві органи самоврядування впливають на формування та використання децентралізованих фондів грошових коштів підприємств різних форм власності, які знаходяться на тій чи іншій адміністративній території. Це відбувається не тільки через установлення місцевих податків і зборів, а й шляхом добровільного відрахування коштів у ті чи інші цільові фонди, які використовуються на певні заходи, передбачені планом економічного і соціального розвитку регіону. З огляду на це до складу місцевих фінансів входить сфера фінансових відносин, яка виникає в процесі формування та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів.
У сфері централізованих фінансових відносин чільне місце посідають бюджети різних рівнів місцевого самоврядування - Автономно Республіки
Крим, обласні, районні, селищні та сільські. У загальному обсязі зведеного бюджету України на них припадало в різні роки від 30% д 40%.
За рахунок цих бюджетів останнім часом фінансується 82% видатків на соціальний захист населення (без урахування витрат Пенсійного фонду та фонду «Чорнобиля»), 72% витрат на соціально-культурні заходи. Частина бюджетних ресурсів місцевих органів самоврядування - (30%) сконцентрована на обласному рівні, а 70% на рівні районів, сіл і селищ.
Найповніше суть місцевих фінансів розкривається в їх функціях, при цьому більшість учених-економістів у своїх теоретичних дослідженнях доводять, що місцеві фінанси виконують дві функції - розподільну і контрольну. У ринкових умовах господарювання місцеві фінанси функціонують як вартісний інструмент формування, розподілу і використання грошових фондів місцевого та індивідуального призначення й контролю за цим процесами.
Це досягається шляхом розподілу вартості валового внутрішнього продукту на конкретні види грошових коштів, які направляються на задоволення конкретних потреб регіонів в економічному і соціальному розвитку. Задоволення потреб регіонів здійснюється на стадії первинного та вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.
На стадії первинного розподілу знову створеної вартості на підприємствах комунальної форми власності створюється амортизаційний фонд, відновлюється вартість оборотних коштів, формується фонд заробітної плати, фонд соціального захисту, пенсійний фонд та виділяється податок на додану вартість і прибуток.
На стадії вторинного розподілу, або перерозподілу, відбувається процес формування централізованих фондів, які за рівнем централізації поділяються на загальнодержавні, обласні, районні, сільські та селищні бюджети. Крім того, у процесі перерозподілу здійснюється регулювання бюджетів усіх рівнів місцевого самоврядування, тобто відбувається міжтериторіальний розподіл коштів. Слід зазначити, що з допомогою розподільної функції місцевих фінансів місцеві органи самоврядування здійснюють внутрішньо-територіальний розподіл створеної вартості, а вартості, а також мають можливість розподіляти грошові кошти між виробничою і невиробничою сферами. Отже, розподільча функція фінансів дає змогу місцевим органам самоврядування встановлювати оптимальні пропорції між різними фондами грошових коштів, які створюються на підприємствах комунальної форми власності, і забезпечувати пріоритетний розвиток тих підприємств, що в даному регіоні є дуже необхідними.
Місцеві фінанси в контрольній функції використовуються місцевими органами самоврядування для контролю за дотриманням вартісних і натуральних пропорцій, як у розвитку регіону в цілому, так і окремі його адміністративно-територіальних одиниць, підприємств сфери матеріального виробництва та закладів соціально-культурної сфери. Органи самоврядування мають можливість установити контроль не тільки за формуванням та використанням цільових централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, а й за процесами виробництва на підприємствах комунальної форми власності і задоволенням соціально-культурних потреб населення регіонів. Тобто виникають обєктивні умови для організації і проведення фінансового контролю за процесом розподілу та використання всіх фондів грошових коштів, які створюються в тому чи іншому регіоні. Слід зазначити, що розподільча функція місцевих фінансів органічно повязана з контрольною і в значній мірі її зумовлює. У звязку з цим усі фінансові процеси, які повязані з формуванням та використанням фондів грошових коштів, не можуть обійтися без органічної дії розподільчої та контрольної функцій. Наявність контрольної функції місцевих фінансів зумовлює організацію і проведення фінансового контролю. При цьому відхилення фактичних показників від показників передбачених планом є індикатором, який характеризує не тільки процес формування та використання фондів грошових коштів, а й процеси виконання планів економічного і соціального розвитку кожного регіону.
Місцеві фінанси, які функціонують в Україні на сучасному етапі її розвитку, потребують певного вдосконалення. Так, виникла необхідність реформування бюджетної системи, що має відбутися в напрямі зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, чіткого розподілу функцій між окремими ланками місцевих бюджетів, а відповідно і розподілу доходів.
Потребує свого вдосконалення процес бюджетного регулювання, який являє собою частковий перерозподіл фінансових ресурсів між бюджетами різних ресурсів між бюджетами різних рівнів, при цьому передбачається розроблення наукових підходів до визначення норм відрахувань до місцевих бюджетів від регулюючих загальнодержавних податків та обовязкових платежів, установлення обґрунтованого розміру бюджетної дотації, бюджетних субсидій і субвенцій бюджетам нижчого рівня. Слід зазначити, що при фінансуванні соціально-культурних закладів у розрахунку на душу населення по регіонах країни спостерігаються значні розбіжності, тому вирішення цієї проблеми потребує розроблення науково обґрунтованих норм видатків у розрахунку на душу населення.
Вирішення проблем місцевих фінансів повязане також з подальшим розвитком місцевого оподаткування. Сьогодні частка місцевих податків у доходах місцевих бюджетів у регіонах країни коливається від 4% до 10%, а це свідчить про те, що не всі місцеві податки застосовуються і стягуються вони не в повному обсязі.
Потребують вирішення фінансових проблем також підприємства комунальної форми власності. Варто зазначити, що більшість з них перебувають на комерційному розрахунку і одержують в разі необхідності дотації за рахунок коштів місцевих бюджетів. Це підприємства житлового господарства, водопостачання, вивезення та утилізації сміття, місцевого транспорту та інші. Просте підняття тарифів плати за користування послугами цих підприємств нічого, крім соціальної напруги, не дасть. До вирішення цього питання слід підходити комплексно з урахуванням платоспроможності населення, можливості надання дотацій з бюджету цим підприємствам та виділення цільових субсидій малозабезпеченим громадянам. [9]
2. Принципи формування місцевих бюджетів України
Складання та виконання бюджету України, окремих регіонів ґрунтується на таких принципах:
¾єдність бюджетної системи України - забезпечується єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією, порядком виконання бюджетів та веденням бухгалтерського обліку та звітності;
¾збалансованість - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;
¾самостійність - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети.
Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави;
¾повнота - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
¾обґрунтованість - бюджет формується на реалістичних показниках економічного і соціального розвитку держави та регіонів та на розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
¾ефективність - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу забезпечують використання мінімальних обсягів бюджетних коштів для досягнення запланованих цілей;
¾цільове використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
¾публічність та прозорість - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України та відповідними радами;
¾відповідальність учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії на кожній стадії бюджетного процесу. [1]
3. Формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів
Доходи місцевого бюджету складаються із доходів, необхідних для виконання власних повноважень, і доходів, необхідних для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.
Доходи поточного бюджету формуються на основі податків (податки на прибутки підприємств і організацій, податок на добавлену вартість, акцизний збір, державне мито, прибутковий податок з громадян, плата за землю та ін.). Питома вага податків на прибуток і податку на додану вартість у структурі доходів бюджету складає 60-65%. Податки з громадян становлять 5-7% у загальних доходах. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, а також коштів, залучених від розміщення місцевих позик, інвестиційних субсидій з інших бюджетів. [11]
При складанні (формуванні) доходів місцевого бюджету визначають суму доходів, які враховуються та не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів - коштів, які безоплатно і без зворотно передаються з одного бюджету до іншого.
До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:
¾місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
¾100% плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя;
¾75% плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;
¾60% плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
¾надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
¾податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
¾надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
¾плата за забруднення навколишнього природного середовища;
¾кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;
¾фіксований сільськогосподарський податок, плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності; інші надходження, передбачені законом.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори:
¾прибутковий податок з громадян;
¾державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
¾плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
¾плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності; плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами);
¾надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад;
¾єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва.
Бюджетним кодексом України встановлені такі нормативи відрахувань від прибуткового податку з громадян:
¾до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території;
¾доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;
¾доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст. [1]
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок: 25% прибуткового податку з громадян, що справляється на відповідній території; 25% плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області; плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок: 50% прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями; плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями; надходжень адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями. [16]
4. Фінансування видатків з бюджету столиці України м. Києва
Відповідно до статей Бюджетного кодексу України та враховуючи розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.12.2011 №2474 «Про схвалення проекту рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2012 рік», Київська міська рада вирішила:
. Установити:
.1. Загальний обсяг доходів бюджету міста Києва на 2012 рік у сумі 16442581,78 тис. грн., у тому числі субвенцій з Державного бюджету України на 2012 рік - 2576717,6 тис. грн., та додаткової дотації з Державного бюджету України - 33327,0 тис. гривень.
.1.1. На виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям у сумі 1409216,3 тис. гривень.
.1.3. На надання пільг та житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу в сумі 586,6 тис. гривень.
.1.4. На надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот), на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян у сумі 235937,4 тис. гривень.
.1.5. На виплату державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною» - 4068,3 тис. гривень.
.1.6. На підтримку реформування системи охорони здоров'я (придбання медичного автотранспорту та обладнання для центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги) у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві у сумі 60000,0 тис. гривень.
.1.7. На придбання витратних матеріалів для закладів охорони здоров'я та лікарських засобів для інгаляційної анестезії - 12229,3 тис. гривень.
.1.8. На придбання медикаментів для забезпечення швидкої медичної допомоги - 19757,4 тис. гривень.
.1.9. На придбання медикаментів та виробів медичного призначення для реалізації заходів державних цільових програм та комплексних заходів програмного характеру - 111476,9 тис. гривень.
.1.10. На придбання медичного обладнання (мамографічного, рентгенологічного та апаратів ультразвукової діагностики) вітчизняного виробництва - 11648,4 тис. гривень.
.1.11. На забезпечення функціонування Київської міської клінічної лікарні «Київський міський центр серця» - 39000,0 тис. гривень.
.1.12. На проведення консервації та сучасної музеєфікації, завершення археологічних досліджень Старокиївської гори із залишками фундаменту Десятинної церкви - території пам'ятки археології національного значення «Дитинець стародавнього Києва VIII-X ст. з фундаментом Десятинної церкви X ст.» - 20000,0 тис. гривень.
.1.13. На фінансування ремонту приміщень управлінь праці та соціального захисту виконавчих органів міських (міст республіканського в Автономній Республіці Крим і обласного значення), районних у містах Києві і Севастополі та районних у містах рад для здійснення заходів з виконання спільного із Світовим банком проекту «Вдосконалення системи соціальної допомоги» - 0,5 тис. гривень.
.1.14. На будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах - 139168,4 тис. гривень.
.1.15. На капітальний ремонт третього корпусу центру захисту дітей «Наші діти» - 9000,0 тис. гривень.
.1.16. Додаткова дотація з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів внаслідок наданих державою податкових пільг зі сплати земельного податку суб'єктам космічної діяльності та суб'єктам літакобудування - 33327,0 тис. гривень.
.2. Обсяг доходів загального фонду бюджету міста Києва визначити в сумі 14141335,38 тис. грн., обсяг надходжень спеціального фонду бюджету міста Києва - 2301246,4 тис. грн., у тому числі бюджету розвитку - 1488840,0 тис. грн. (додаток 1).
.3. Установити індикативні обсяги доходів загального фонду бюджету міста Києва на 2012 рік (крім трансфертів) у розрізі районів у місті Києві (додаток 1.1).
. Затвердити загальний обсяг витрат бюджету міста Києва на 2012 рік у сумі 16442581,78 тис. грн. з урахуванням субвенцій, у тому числі видатків загального фонду бюджету міста Києва у сумі 13527645,8 тис. грн., видатків спеціального фонду бюджету - 2405794,8 тис. грн. за тимчасовою класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів (додаток 2) та головними розпорядниками коштів бюджету міста Києва (додаток 3).
. Установити:
.1. Профіцит загального фонду бюджету міста Києва у сумі 613689,58 тис. грн., у тому числі:
.1.1. 102648,4 тис. грн., напрямком використання якого визначити передачу коштів із загального фонду бюджету до бюджету розвитку (спеціального фонду).
.1.2. 11041,18 тис. грн., пов'язаний з поверненням позики Міжнародному банку реконструкції та розвитку.
.1.3. 500000,0 тис. грн., пов'язаний з поверненням кредитів, отриманих на покриття тимчасових касових розривів у 2009 році.
.2. Дефіцит спеціального фонду бюджету міста Києва у сумі 102648,4 тис. грн., джерелом покриття якого вважати передачу коштів із загального фонду бюджету до бюджету розвитку (спеціального фонду) (додаток 6).
. Установити розмір оборотного залишку коштів бюджету міста Києва у сумі 20000,0 тис. гривень.
. Затвердити обсяги міжбюджетних трансфертів (додаток 4) на 2012 рік:
.1. Кошти, що передаються з бюджету міста Києва до Державного бюджету України, - 2301,8 тис. гривень.
.2. Субвенції з бюджету міста Києва в частині виконання Програми соціально-економічного розвитку міста Києва на 2012 рік місцевому бюджету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області на:
.2.1. Капітальний ремонт та нове будівництво автодоріг у с. Креничі Обухівського району в сумі 500,0 тис. гривень.
.2.2. Капітальний ремонт та нове будівництво автодоріг у с. Підгірці Обухівського району в сумі 500,0 тис. гривень.
.3. Субвенцію з бюджету міста Києва в частині виконання Програми соціально-економічного розвитку міста Києва на 2012 рік місцевому бюджету Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на капітальний ремонт та нове будівництво автошляхів у с. Ходосівка Києво-Святошинського району в сумі 500,0 тис. гривень.
.4. На розвиток міжрегіональних зв'язків у сумі 200,0 тис. гривень.
. Затвердити перелік об'єктів, фінансування яких буде здійснено за рахунок коштів бюджету розвитку.
. Встановити обсяг повернення кредитів, які надано молодим сім'ям у попередні роки для будівництва житла, до бюджету міста Києва у сумі 1900,0 тис. грн.
. Захищеними видатками бюджету міста Києва визначаються видатки загального фонду на:
¾оплату праці працівників бюджетних установ (код 1110);
¾нарахування на заробітну плату (код 1120);
¾придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів (код 1132);
¾забезпечення продуктами харчування (код 1133);
¾оплату комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160);
¾обслуговування боргу (код 1200);
¾поточні трансферти населенню (код 1340);
¾підготовку кадрів вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації (код 1172);
¾забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування (код 1343);
¾фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки (код 1171).
. Установити обсяг резервного фонду бюджету міста Києва на 2012 рік у сумі 30000,0 тис. гривень.
. Затвердити в складі видатків бюджету міста Києва кошти на реалізацію державних та регіональних галузевих програм у загальній сумі 6054145,9 тис. грн.
У звязку з критичними заявами щодо формування показників бюджету м. Києва на 2013 рік Управління комунікацій (Прес-служба) Міністерства фінансів повідомляє.
При формуванні розрахункових показників місцевих бюджетів на 2013 рік, у тому числі бюджету міста Києва, враховувались основні напрями бюджетної політики на 2013 рік, визначені постановою Верховної Ради України від 22.05.2012 №4824, та макроекономічний прогноз на плановий бюджетний період, схвалений постановою Кабінету Міністрів України від 28.11.2012 №1125.
У 2013 році з бюджету міста не вилучатимуться кошти до державного бюджету (бюджету передбачена дотація вирівнювання у сумі 126,8 млн. грн.). При цьому, доведено реальні показники доходів (темп росту доходів по бюджету м. Києва - 110,8%, середній показник по Україні - 111,9%), які узгоджені з представниками міської ради на погоджувальних нарадах у Міністерстві фінансів.
Варто зауважити, що заплановані темпи росту доходів є нижчими порівняно з показниками останніх років. У разі їх збереження лише на рівні показників 2011-2012 років за експертною оцінкою до бюджету надійде додатково 600,0 млн. грн.
При цьому видатки бюджету міста зростають проти 2012 року на 114,9% (середній показник по Україні - 109,1%), розрахункова питома вага заробітної плати у видатках зменшилась на 7,9%. Тобто, міський бюджет ресурсом для виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ забезпечений. Слід зазначити, що значну питому вагу у фонді оплати праці працівників бюджетних установ міста мають стимулюючі надбавки та премії (21,5% при середньому показнику по Україні 7,0%, в органах управління питома вага таких виплат сягає 67,0%).
Також на 850,0 млн. грн. збільшено видатки на виконання функцій столиці, які враховано у видатках, що беруть участь при визначенні міжбюджетного трансферту (2012 рік - 650,0 млн. грн., 2013 рік - 1500,0 млн. грн.), у т.ч. 750,0 млн. грн. враховано для спорудження дільниці Куренівсько-Червоноармійської лінії метрополітену в м. Києві від станції «Виставковий центр» до Одеської площі у Голосіївському районі, будівництво Подільського мостового переходу через р. Дніпро, реконструкцію транспортної розвязки на Поштовій площі.
Щодо видатків, які спрямовуються на виконання так званих власних повноважень, то у 2013 році бюджет міста додатково отримає 128,3 млн. грн. доходів за рахунок змін, внесених до Бюджетного кодексу України в частині розширення переліку доходів ІІ кошика.
Крім того, вжиття міською владою заходів щодо покращання роботи з адміністрування платежів (орендна плата за землю, місцеві податки і збори) забезпечить додаткові надходження, за мінімальними розрахунками, близько 850,0 млн. грн., які не враховані у розрахункових показниках.
Необхідно зазначити, що ефективне використання бюджетних коштів та виконання програмних документів Президента забезпечать проведення дієвих реформ в усіх галузях економіки та сферах діяльності, які спрямовані на раціональне використання бюджетних коштів. Органи місцевої влади, при чому як представницької, так і виконавчої гілок, повинні усвідомити і підтримати доцільність проведення такого роду заходів та забезпечити їх проведення на місцевому рівні у напрямі оптимізації усієї системи життєзабезпечення, яка надає послуги у тій чи іншій сфері (освітній, культурній, соціальній тощо) та зміни принципів фінансування цих соціально важливих галузей. [15]
5. Проблеми та основні напрямки вдосконалення організації фінансів житлово-комунального господарства
Ефективне функціонування підприємств житлово-комунального господарства є важливою складовою життєдіяльності міст, що забезпечує зростання їх економічного потенціалу та підвищення якості життя населення. В сучасних економічних умовах підприємства ЖКГ опинилися в скрутному фінансовому та технічному становищі. Така ситуація склалась переважно через недостатнє фінансове забезпечення, нераціональне використання наявних фінансових, матеріальних та трудових ресурсів, низький рівень впровадження у виробництво нового обладнання, а також проведення неефективної політики з боку державних та місцевих органів влади стосовно управління сферою комунального господарства. Саме тому особливу увагу слід приділити вирішенню проблеми управління фінансовою забезпеченістю підприємств ЖКГ.
Процеси управління фінансами підприємств житлово-комунального господарства мають певну специфіку через галузеві особливості їх функціонування. Зокрема діяльність цих підприємств чітко контролюється та регулюється з боку місцевих органів влади. За схемою самофінансування працюють лише ті підприємства, що реалізують продукцію та надають послуги конкретному споживачу на платній основі. В свою чергу видатки підприємств на придбання основного капіталу, капітальне будівництво, покриття різниці у тарифах, надання пільг та субсидій мають покриватися за рахунок бюджетних коштів. [4]
Сьогодні розмір коштів, закладених у державному бюджеті на покриття заборгованості комунальним підприємствам за надання пільг та покриття різниці у тарифах, є недостатнім. Така ситуація сприяє зростанню у підприємств кредиторської заборгованості, обмежує їх можливості у фінансуванні таких необхідних заходів, як реконструкція, модернізація існуючих виробничих потужностей підприємств, придбання нового сучасного виробничого обладнання, що ще більше поглиблює технічні проблеми і негативно вливає на якість наданих послуг споживачам, і як результат погіршує фінансовий стан комунальних підприємств.
Саме тому в умовах сучасної економіки перед підприємствами ЖКГ постає завдання визначити найбільш прийнятні джерела фінансування та забезпечити їх ефективне використання.
Однією із головних причин кризового стану житлово-комунального господарства України є відсутність дієвої нормативно-правової бази, яка б могла не просто регулювати відносини в житлово-комунальній сфері, а й сприяти приходу в цю галузь інвестора шляхом встановлення нормальних механізмів вкладення коштів і їх повернення з прибутками. Та в цій ситуації варто врахувати, що формування тарифів на ринковій основі може призвести до обмеження інтересів споживачів.
Однією із найактуальніших проблем, які постають перед підприємствами житлово-комунального господарства України, на сьогодні є проблема неплатежів. Результати наших досліджень показали, що заборгованість населення - основного споживача житлово-комунальних послуг - становить понад 80%. З загальної суми боргу за житлово-комунальні послуги несплата комунальникам найбільша, виражена значними сумами, що може стати приводом відлякування не тільки тих власників, які хочуть заробляти на наданні комунальних послуг, але й інвесторів. Отож, враховуючи рівень і зношеність основних фондів і великі борги в цьому сегменті, вирішення проблеми під силу тільки компанії, яка володіє фінансово сильними ресурсами, і здатна погашати неминучі збитки за рахунок інших, прибуткових видів бізнесу. Тому на наш погляд, саме заможні компанії можуть отримати довгострокові кредити, без яких неможливо уявити інвестиції, а, отже, і реформу житлово-комунального господарства.
Для приходу власника комунальний сектор економіки повинен бути інвестиційно привабливим. Оскільки влада навряд чи наважиться перевести питання повністю в компетенцію приватного власника, тоді інвестиційну привабливість має забезпечити оновлення основних фондів комунального господарства. Тільки тоді, на наш погляд, і з'являться інвестори. Але їхні цілі можуть бути різними. Тому, враховуючи соціальне значення цієї сфери, держава, повинна залишити за собою регулювання житлово-комунального господарства. Це, насамперед, має проявитися в регулюванні тарифів, а також у наданні бюджетних коштів на ремонт систем життєзабезпечення.
Для вирішення проблеми фінансування підприємств ЖКГ перш за все необхідно забезпечити своєчасне надходження коштів за надані комунальні послуги. Адже зростання величини дебіторської заборгованості загрожує погіршенням фінансового стану, а також зниженням показників результативності діяльності підприємств комунального господарства.
Згідно зі статистичними даними Міністерства з питань житлово-комунального господарства величина дебіторської заборгованості за житлово-комунальні послуги станом на 1 січня 2012 р. становить 11061, 7 млн. грн. Найбільша сума заборгованості спостерігається за спожиті послуги підприємств теплоенергетики - 5110, 3 млн. грн., за послуги підприємств водопровідно-каналізаційного господарства заборгованість становить 3137,1 млн. грн., за послуги підприємств житлового господарства - 2387,2 млн. грн. Відповідно категоріям споживачів населення заборгувало комунальним підприємствам 7718,506 млн. грн., місцеві бюджетні установи - 348, 6 млн. грн., інші споживачі - 2422 млн. грн.
Такий стан справ пов'язаний перш за все з умовами оплати за спожиті комунальні послуги, незадовільною платіжною дисципліною споживачів, зниженням рівня доходів населення, скрутним фінансовим становищем підприємств - споживачів комунальних послуг в умовах економічної кризи.
Вирішення цієї проблеми потребує впровадження низки заходів, зокрема:
організація на підприємствах спеціального підрозділу по роботі з дебіторами;
-проведення аналізу дебіторської заборгованості відповідно строкам її виникнення;
-проведення аналізу дебіторів, тобто визначення рівня їх платоспроможності, джерел фінансування їх діяльності для розробки у подальшому умов роботи з даними споживачами;
-розробка відповідної політики роботи з кожною групою дебіторів.
Зниження рівня дебіторської заборгованості дозволить підприємствам ЖКГ певною мірою розрахуватися за своїми зобовязаннями, спрямувати отримані кошти на оновлення основних засобів, а отже, й підвищити якість наданих послуг.
Сьогодні підприємства комунального господарства не можуть здійснити повну модернізацію та реконструкцію основних засобів за рахунок власних коштів, саме тому необхідно залучати кошти інвесторів та кредити.
Однак, через скрутне фінансове становище комунальні підприємства не є привабливими для кредиторів. Для вирішення цієї проблеми держава через законодавчі акти та ефективну тарифну та податкову політику має створити сприятливі умови для інвесторів і забезпечити захист позикових коштів. [8]
Так, слід зазначити, що удосконалення тарифної політики має базуватися на поступовому встановленні економічно обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги з урахуванням в них інвестиційної складової, в свою чергу ці тарифи мають відповідати якості наданих послуг.
Держава в разі значного підвищення тарифів має забезпечити підтримку малозабезпечених верств населення через надання адресної цільової допомоги.
Для покращення фінансового стану підприємств житлово-комунального господарства державою має бути розроблена чітка нормативна база, в якій будуть чітко визначені:
-основні напрямки розвитку галузі;
-межі державної підтримки галузі;
-сфера, ступінь та умови участі приватного бізнесу в розвитку житлово-комунального комплексу;
-особливості проведення тарифної політики.
В свою чергу підприємства житлово-комунального господарства керуючись загальнодержавними програмами реформування галузі, регіональними особливостями розвитку, своїми можливостями та потенціалом мають розробити стратегічні плани свого розвитку.
Реалізація цих планів за рахунок залучених інвестицій потребує від підприємств організації оптимального розподілення та раціонального використання позикових коштів [5]. Це можливо лише за умови побудови ефективного менеджменту управління фінансовими ресурсами, який включатиме:
-планування залежно від обсягів робіт і строків їх виконання необхідної величини ресурсів для їх реалізації;
-аналіз виконання проектів розвитку, виявлення відхилень фактичних показників від запланованих та встановлення їх причини;
-постійний контроль за строками виконання проектів, цільовим і ефективним використання залучених коштів, а також їх достатністю.
Впровадження запропонованих заходів має забезпечити:
-перехід до фінансової самостійності підприємств галузі;
-фінансове оздоровлення галузі;
-ефективне використання фінансових ресурсів підприємствами;
-підвищення інвестиційної привабливості підприємств;
-надання якісних послуг населенню.
Потреба реформування економічних відносин підприємств житлово-комунального господарства України актуалізується уже протягом багатьох років. Реформування місцевої інфраструктури, зокрема природних монополій необхідно розпочинати із змінам законів України, що мають норми конституційного характеру, які повинні надати більше повноважень в тому числі економічних і фінансових місцевим органам самоврядування. Запровадження муніципальної власності як власності корпоративної, недержавної дає змогу визначити економічні та фінансові параметри місцевого самоврядування, які збігаються з потребами ринкової економіки, - якісно нові економічні основи місцевого самоврядування і фінансово-економічної бази вітчизняної моделі природних монополій, які на цей час збиткові.
Підсумувавши викладене, вважаємо, що з метою підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів та приведення у відповідність обліку державного майна підприємств житлово-комунальної галузі, необхідно здійснити низку заходів, які сприятимуть раціональному використанню державних коштів.
Так, по-перше, стосовно замовників необхідно прийняти відповідні управлінські рішення, спрямовані на посилення контролю за цільовим використанням бюджетних коштів та за якістю складання підрядними організаціями актів виконаних робіт.
По-друге, з метою упередження зростання боргів комунальних підприємств перед підприємствами паливно-енергетичного комплексу, з метою запобігання накопиченню штрафних санкцій за несвоєчасну оплату енергоносіїв, що призводить до збитків бюджету, забезпечення якості та повноти контролю за використанням бюджетних коштів, та, враховуючи законодавчо визначені унормовані терміни зберігання бухгалтерських документів, необхідно, на рівні уряду, розглянути можливість розробки механізму узгодження комунальними підприємствами з місцевими фінансовими органами сум заборгованостей місцевих бюджетів із різниці у тарифах з тим, аби накопичувати дані про суми заборгованості для їх щорічного врахування при формуванні місцевих бюджетів.
Розробка зазначеного механізму забезпечить постійне накопичення даних про суми заборгованості місцевих бюджетів, у тому числі і для прийняття рішення щодо централізованого погашення такої заборгованості за рахунок коштів субвенції з державного бюджету.
По-третє, з метою забезпечення достовірності обліку підприємствами житлово-комунальної сфери кількості відпущених послуг та упередження зайвого отримання коштів за відшкодування різниці у тарифах через відсутність приладів обліку, рекомендувати органам місцевого самоврядування провести інвентаризацію обладнання зазначених підприємств на предмет можливості встановлення приладів обліку на існуюче обладнання, із наступним проведенням узагальнення та аналізу результатів інвентаризації на рівні міністерства для розгляду питання формування відповідної загальнодержавної програми.
Виняткова важливість завдання, яке надзвичайно гостро постало сьогодні на черзі дня, полягає, насамперед, в ефективному розподілі та використанні обмежених фінансових ресурсів. Такий принцип надасть змогу відійти від розпорошення коштів, сконцентруватися на ключових напрямках і досягти конкретних результатів у визначені терміни.
Отже, для виведення підприємств ЖКГ з кризового стану необхідно забезпечити оптимальне фінансування галузі. Адже нестача коштів унеможливлює технічне переозброєння підприємств, негативно впливає на показники їх фінансової стійкості, платоспроможності, що робить галузь непривабливою для потенційних інвесторів. Джерелами фінансування діяльності житлово-комунального комплексу у більшій мірі мають стати власні доходи підприємств та кошти інвесторів. Перед державою постає завдання щодо створення сприятливого середовища для залучення інвестицій в розвиток галузі, а підприємства в свою чергу мають забезпечити оптимальне розподілення та раціональне використання фінансових ресурсів завдяки побудові ефективного фінансового менеджменту.
6. Затрати на проведення робіт та послуг в комунальних підприємствах
Структура витрат на житлове господарство в різних регіонах країни не однакова, навіть у різних районах того самого міста вона може бути різною, тому що на неї впливають: місцезнаходження району, його територія, існування місць суспільного користування, поверховість будинків, компактність їхнього розміщення, технічна оснащеність будинків.
Трохи інші витрати мають транспортні підприємства. Крім однакових статей витрат, що властиві підприємствам житлового господарства (таких як заробітна плата, нарахування на заробітну плату, господарські витрати) мають місце специфічні статті витрат, що належать тільки автотранспортним підприємствам. Наприклад, автотранспортні підприємства в складі витрат мають витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів, що складають 31,0% витрат на підприємствах «Херсонкоммунтранс», у складі витрат є така стаття, як витрати на придбання електроенергії. Відзначимо, що структура витрат на транспортних підприємствах різного призначення не однакова.
Склад витрат, що включаються в собівартість виробництва і реалізації робіт і послуг визначаються відповідно до «Інструкції з планування, обліку і калькуляції собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунальних господарств», затвердженої наказом Держжитлокомунгоспу України №124 від 31 березня 1997 року.
Витрати на виконання робіт і послуг у вартісному виразі формують собівартість. Цей показник - один з головних економічних показників господарської діяльності підприємств житлово-комунального господарства.
Планування собівартості може здійснюватися нормативним методом, коли розмір витрат по кожній її складовій визначається на підставі встановлених законодавством України, а також прийнятих на підприємствах норм використання сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, розцінок з оплати праці, нормативів витрат на управління й обслуговування виробництва й інші норми.
За окремими елементами витрат, за якими неможливе їх обєктивне нормування, планування здійснюється на підставі фактичних витрат за минулі роки, кошторисів цих витрат або інших фактів. Наявність цих норм і нормативів на підприємстві стає обєктивною умовою його функціонування.
Витрати, що включаються до складу собівартості робіт і послуг, на підприємствах комунального господарства групуються по таких елементах:
¾матеріальні витрати;
¾витрати на оплату праці;
¾відрахування на соціальні потреби;
¾амортизація основних фондів і нематеріальних активів;
¾інші витрати.
До елемента «Матеріальні витрати» відносяться витрати:
¾повязані з підготовкою й освоєнням нових видів робіт і послуг;
¾на розробку і використання природної місцевої сировини і матеріалів;
¾на удосконалення технологій і організацію виробництва;
¾на обслуговування виробничого процесу, що містять у собі витрати на матеріали, паливо, електроенергію;
¾на перевезення матеріалів і сировини;
¾на проведення поточного ремонту, технічного огляду і технічного обслуговування основних фондів, забезпечення робітників спец. одягом, взуттям, обмундируванням. У звязку з тим, що матеріальні витрати на виробництво підприємств житлово-комунального господарства складають незначну частину, їхнє планування здійснюються методом прямого нарахування.
До елемента витрат «Витрати на оплату праці» належать витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, з урахуванням прийнятої підприємством системи оплати праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат. Витрати на оплату праці плануються відповідно до штатного розкладу з урахуванням норм трудових витрат на проведення кожного виду робіт і нормативів обслуговування тарифних ставок, командировочних витрат, посадових окладів, надбавок і доплат, що передбачені законодавством і зумовлені колективним договором, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників.
Сума основної заробітної плати працівників з погодинною оплатою праці розраховується виходячи з планового обсягу виконання робіт і надання послуг, норм виробітку, а також середньо-годинної (денної) тарифної ставки.
До елемента «Відрахування на соціальний захист» належать відрахування на різні види обовязкового державного соціального страхування і Пенсійного фонду України.
Планування цієї групи витрат здійснюється також методом прямого нарахування. Для цього сума заробітної плати збільшується на відповідний норматив, установлений державою.
До елемента «Амортизація основних фондів і нематеріальних активів» належать витрати на повне відновлення основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних виробничих фондів по встановленим нормам і витратам, повязаним зі зносом нематеріальних активів, що входять до суми амортизаційних нарахувань. Ці показники визначаються щомісяця за нормами, розрахованими виходячи з їхньої первісної вартості і термінів корисного використання (але не більше 10 років безперервної експлуатації) або нормативного терміну діяльності підприємства. Нематеріальні активи - це вартість інтелектуальної власності.
До елемента «Інші витрати» належать витрати з перевезення працівників до місця роботи, набору робочої сили, страхування майна підприємства, виготовлення і придбання бланків цінних паперів, оплати відсотків за кредитом, оплати послуг комерційних банків і інші витрати.
Прибуток житлово-комунальних підприємств звичайно визначається в проекті місцевого бюджету як різниця між сумою валових доходів, що містять у собі суму отриманої дотації від місцевого бюджету, і чистим доходом підприємства. При плануванні прибутку застосовується метод прямого нарахування. [10]
Балансовий прибуток, отриманий підприємствами житлово-комунального господарства, розподіляється відповідно до загальних правил розподілу прибутку, що діють у країні. Насамперед, його частина у формі податку направляється на формування фінансових ресурсів держави. Частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної форми власності.
Чистий прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як правило, направляється на розвиток виробництва, задоволення соціальних потреб працівників і матеріальних запасів готової продукції. На відміну від промислових підприємств, де оборотні кошти складають значну частину у виробничих запасах, у житлово-комунальних підприємствах частка оборотних коштів незначна. З цієї причини в складі нормативних оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали і покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво».
Одна з характерних статей оборотних коштів житлово-комунальних підприємств - пільги: «Розрахунки з абонентами» або «Заборгованість абонентів», що формуються за рахунок коштів, які надходять за надані послуги і реалізовану продукцію.
Планова необхідність у власних оборотних коштах визначається виходячи з установлених нормативів, виражених у днях. Норматив, що відноситься до малоцінного інвентарю, інструменту, спецодягу, установлюється, виходячи з числа працюючих і середньої норми запасу матеріальних цінностей у грошовому вираженні на одного працюючого. [14]
7. Визначення прибутку підприємств місцевого господарства. Управління використанням прибутку
Виконання покладених на місцеве самоврядування функцій потребує фінансування, яке відображається в місцевому бюджеті. Розміри місцевих бюджетів, їх стан і збалансованість залежать від результатів функціонування господарського комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці. До складу місцевого господарства належать підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури, комунальної власності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також підприємства (об'єднання), організації, установи, що не належать до комунальної власності, діяльність яких пов'язана переважно з обслуговуванням населення і за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства та об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придбані на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за згодою населення та органів місцевого самоврядування.
Основним джерелом доходів місцевих бюджетів є податки, які сплачують суб'єкти господарської діяльності, що функціонують на території місцевого самоврядування. Альтернативним джерелом є неподаткові доходи, які включають доходи від операцій з власністю та підприємницької діяльності, а також некомерційного та побічного продажу. Значна частина даних надходжень формується за рахунок здачі майна комунальної власності в оренду або його продажу.
Діяльністю підприємств місцевого самоврядування передбачено отримання доходів. До доходів комунальних об'єктів власності відносяться:
¾податки, збори та інші обов'язкові платежі від підприємств, організацій і установ комунальної власності;
¾надходження дивідендів від участі місцевих рад у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;
¾від приватизації майна, що знаходиться в комунальній власності;
¾плата за оренду цілісних майнових комплексів, які знаходяться у власності місцевих рад;
¾плата за гарантії, надані органом місцевого самоврядування;
Надходження від об'єктів комунальної власності в сукупних доходах місцевих бюджетів України загалом складають невелику частку - від 1 до 4%. Останніми роками спостерігається тенденція до поступового їх зростання. Серед усіх видів надходжень від об'єктів комунальної власності найбільша частка припадає на податок на прибуток комунальних підприємств та надходження від приватизації комунального майна.
Право комунальної власності територіальних громад може виникати на:
¾рухоме та нерухоме майно;
¾землю;
¾природні ресурси;
¾об'єкти соціальної інфраструктури (школи, лікарні, поліклініки, дитячі дошкільні заклади);
¾культурні, спортивні установи і споруди;
¾побутові підприємства;
¾житлово-комунальне господарство.
При цьому органи місцевого самоврядування в галузі управління комунальною власністю мають повноваження щодо:
¾управління майном комунальної власності;
¾установлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств комунальної власності;
¾заслуховування звітів керівників цих підприємств;
¾підготовки пропозицій щодо відчуження комунального майна, місцевих програм приватизації та переліку об'єктів, які не підлягають приватизації.
У галузі житлово-комунального господарства органи місцевого самоврядування уповноважені:
¾управляти об'єктами житлово-комунального господарства;
¾здійснювати облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
¾сприяти розширенню житлового будівництва;
¾реєструвати житлово-будівельних кооперативи;
¾забезпечувати соціально-культурні заклади і населення всіма комунальними зручностями;
¾збирати, утилізувати відходи і сміття;
¾здійснювати благоустрій територій;
¾встановлювати зручний для населення режим роботи комунальних підприємств;
¾затверджувати транспортні маршрути;
¾утримувати в належному стані цвинтарі, здійснювати їх охорону;
¾залучати на договірних засадах підприємства, які не належать до комунальної власності, до обслуговування населення засобами транспорту та зв'язку.
Залежно від особливостей діяльності комунальних підприємств, до їх числа відносяться підприємства, які знаходяться на повному утриманні місцевих бюджетів (заклади освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, спорту, фізичної культури, туризму). До таких підприємств належать ті, що частково утримуються з місцевих бюджетів, зокрема (житлово-комунальне і транспортне господарство, заклади культури та підприємства, які працюють на засадах самоокупності, ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації). [8]
За сучасних умов значно зростає необхідність об'єктивного оцінювання фінансового стану підприємств комунальної власності. Це пов'язано з тим, що органи місцевого самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва. Вони мають з'ясовувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування, його майновий стан, платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності.
Житлово-комунальне господарство має більше ніж 20 підгалузей. У ньому зосереджено майже 1/4 основних засобів країни, зайнято 5% працездатного населення. Господарську діяльність галузі здійснює понад 5 тисяч підприємств. Основні засоби житлового господарства - це, головним чином, будівлі, споруди (житлові будинки, котельні, господарські споруди та ін.). Житлові будинки складають більше, ніж 90% усіх основних засобів, що перебувають на балансі. Основу житлового господарства складає житловий фонд. Більша його частина знаходиться в комунальній власності. Частина житлового фонду належить громадянам та підприємствам (відомчий фонд).
Список літератури
1.Бюджетний кодекс України: Закон України від 08.07.2010 р. №2456-VI // Електронний ресурс
2.Балацький, Є.О. Бюджет міста у системі фінансів території: монографія [Текст] / Є.О. Балацький. - Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. - 302 с.
.Василенко, О.В. Основні підходи до формування ефективних механізмів фінансового забезпечення інвестиційного потенціалу місцевих бюджетів житловий комунальний господарство бюджетна установа
.Василик, О.Д. Бюджетна система України: підруч. [Текст] / О.Д. Василик, К.В. Павлюк - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 544 с.
.Зерова О.М. Сутність фінансового управління та його особливості в житлово-комунальному господарстві // Економіка будівництва і міського господарства. - 2009. - №4. - С. 209-214.
.Карлін, М.І. Бюджетна система України: навчальний посібник [Текст] / М.І. Карлін. - К.: Знання, 2008. - 428 с. - (Вища освіта ХХI століття). - ISBN 978-966-346-489-3:
.Карлін, М. І. Державні фінанси України: навчальний посібник [Текст] / М. І. Карлін. - К.: Знання, 2008. - 348 с. - (Вища освіта ХХI століття). - ISBN 978-966-346-344-5:
.Кравченко, В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. [Текст] - К.: Т-во «Знання», КОО, 2006. - 487 с.
.Пасічник, Ю.В. Бюджетна система: навчальний посібник [Текст] / Ю.В. Пасічник. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Знання, 2008. - 670 с. - (Вища освіта ХХI століття). - ISBN 978-966-346-373-5:
.Рева, Т.М. Місцеві фінанси: [навч. посібник] / Рева Т.М., Ковальчук К.Ф., Кучкова Н.В. - К.: Центр учбової літератури. 2007. - 208 с.
.Сазонець, І.Л. Управління місцевими фінансами: навч. посіб. [Текст] / І.Л. Сазонець, Т.В. Гринько, Г.Ю. Придатко. - К.: Центр навч. літ-ри, 2006. - 264 с.
.Юрій, С.I., Бюджетна система України / С.I. Юрій, И.М. Бескид. - К.: НЮС, 2000. - 400 с.
бюджет місцевий податок столиця