Творчість і уява
Творчість і уява
Вступ
Творча уява - це така ж універсальна здібність, як і здібність мислити у строгих поняттях. Певною мірою така здібність розвивається у кожній особистості. І саме нею в майбутньому буде визначатися рівень творчого начала в людині. Фантазія формується вже самими умовами життя людини. Насправді ж значення мистецтва неможливо принижувати поруч з наукою. Здібність емоційно сприймати оточуючий світ, мислячи образами - ось різниця між пізнанням раціональним і пізнанням чуттєвим. Безчуттєве розуміння світу - це така недосконала і неможлива річ, як і "мислення про мислення". Таким чином, ці дві здібності доповнюють одна одну, синтезуючи світ у цілісну субстанцію.
Свого часу у філософській літературі зросла увага до проблеми творчого мислення на підставі діалогу. Це ще один з аспектів проблеми творчості. В.С.Біблер у праці "Мислення і творчість" звертається до питання про вирішальну роль логіки діалогу у розвитку творчого мислення, особливо у розвитку теоретичної творчості. Кожна людина в тій мірі, в якій вона мислить творчо, здійснює своє мислення у внутрішньому, мисленнєвому діалозі з самим собою, і цей діалог подумки протікає як зіткнення радикально різних логік мислення. На діалогічності мислення свого часу акцентували свою увагу представники німецької філософії, а саме: Кант, Гегель, Фейєрбах. Зокрема, Л.Фейєрбах вважав, що діалектика не є умоглядний монолог, але умоглядний діалог з досвідом. Мислитель лише постільки діалектик, оскільки він - противник самого себе. Мати сумніви у самому собі - найвище мистецтво й сила . Істина полягає лише у поєднанні "Я" з "Ти". Аналогічну думку висловив І.Кант: "Мислити . значить розмовляти з самим собою. Значить внутрішньо чути себе самого" [5,141].
Питання про можливість навчання творчості й досі залишається дискусійним, адже тут доводиться аналізувати певні протиріччя, так само, як і в класичному спорі про роль вродженого й набутого, роль наслідування та оточення. При аналізі цієї проблеми слід користуватися наступними положеннями:
) творчість - це суб'єктивно значущий процес. Він буде творчим для того, хто робить щось уперше, й не буде творчим для того, хто робить це саме вдруге, втретє;
) слід мати на увазі масштабність створюваних унаслідок творчого процесу продуктів: вони можуть бути творчими лише для самого суб'єкта-творця або для дуже вузького кола фахівців, а можуть бути і загальнолюдськими відкриттями чи винаходами, творами мистецтва, що є унікальними для всіх часів;
) треба враховувати той факт, що мова йде або про систематичну творчість, або про окремі випадки створення чогось нового.
Отже, можна розглядати два види творчості: творчість як "відкриття для себе" і творчість як "відкриття для інших". У першому випадку результат (продукт) творчості не має суспільної значимості, у другому - він має цю властивість. Але й у тому і в іншому випадку процес творчості багато в чому подібний, бо приступаючи до розвязання задачі, людина не знає її алгоритму, правил і способів дій.
1. Теорія особистості Г.Олпорта
Один з найбільш впливових прихильників диспозиціонального напрямку у вивченні особистості Гордон Олпорт вважав, що кожна особистість є унікальна і що її унікальність найкращим чином може бути зрозуміла через визначення конкретних рис особистості.
В основі диспозиціонального напрямку у вивченні особистості лежать дві ідеї:
) люди володіють широким набором схильностей реагувати певним чином у різноманітних ситуаціях, демонструючи послідовність у вчинках, думках, емоціях незалежно від перебігу часу, подій, життєвого досвіду;
) люди відрізняються поміж собою наявністю характерних рис.
Індивідуальний підхід до вивчення особистості відображається у прагненні Олпорта зрозуміти і передбачити розвиток реальної, і сьогодні існують лише за інерцією. Ірраціональними їх робить абсолютна категоричність, недопущення винятків. А коли реальність таким вимогам не відповідає, природно виникають порушення емоційного стану і, як наслідок, - хронічний стрес.
Щоб полюбити людину, треба, щоб вона сховалася, а ледь покаже обличчя своє - пропала любов. Чому так відбувається? Чи то від поганих якостей відбувається, чи від того, що така вже людська натура. Відносно можна любити ближнього і навіть іноді здалеку, але зблизька майже ніколи. Милуватися ним можна, але таки не любити.
Ф. Достоєвський
Більша частина наших спроб вирішити проблему фактичних життєвих потреб лежить у площині внутрішніх, психологічних просторів. Мова йде про визначення суті того, що ми вважаємо своїми проблемами. Якщо подивитися на ці "суті" уважно, то в переважній більшості випадків виявляється, що наші проблеми просто надумані. Тобто бажання, які їх створили, зародившись колись в підсвідомості, зовсім не такі сильні і суттєві, як це здається свідомості. І, звичайно, абсолютно не варті тих сил, які вони у нас відбирають. Чому ж тоді ми так іноді страждаємо, що нас примушує страждати? Відповідь буде лаконічною. Уява.
Дотримуйтеся тієї волі і того шляху, які досвід підтверджує як ваші власні, тобто як справжнє вираження вашої власної індивідуальності.
К. Юнг
За допомогою уяви, яка іноді підігрівається страхом, негативними очікуваннями, які у свою чергу побудовані на нереалістичних прогнозах стосовно подій і людей, які нас оточують, ми вибудовуємо у своєму внутрішньому світі "віртуальний простір" і фактично ведемо гру з самими собою. Ось, наприклад, людина стурбована своєю хворобою, нерідко удаваною. Що вона робить далі? Вона весь час повертається до думки, чи все добре, чи немає якоїсь патології, чи не помилився лікар, може, треба проконсультуватися у більш компетентного лікаря, які дієти найбільше підходять (коли людина хоче схуднути і заганяє себе в "прокрустове ложе" якогось ідеалу). У даному випадку чим зайнята людина? Чим завгодно, тільки не своїм реальним життям. Правда, існує підозра, що саме цього життя людина і боїться і ховається від нього у своїх віртуальних (вигаданих) просторах. Як писав один відомий психіатр, деякі пацієнтки підсвідомо якраз і не хочуть лікуватися від депресії, адже з чим вони потім залишаться, коли її вилікують - зі своєю самотністю?
Виключити із наших задоволень уяву - значить, звести їх нанівець.
М. Пруст
Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що одним із найбільш суттєвих способів боротьби з власними патологічними домінантами (які панують в нашій свідомості і проявляють себе, як правило, через негативні емоції, а також надії і мрії, які не мають під собою реального підґрунтя) є визначення істинної потреби, яка лежить за всією цією психічною діяльністю. Тут часто з'ясовується, що завдання, яке ми вирішуємо (бажання, що стоїть за ним), або абсурдне, або недосяжне, або нічого не варте. Слід зауважити: робити з мухи слона - це наша вельми специфічна людська забава, правда, досить дорога, невигідна. Чи не краще з усім цим покінчити просто, за допомогою елементарного вольового рішення - закрити тему, поставити крапку і зайнятися реальною справою, що буде і цікаво, оскільки потребує напруження ваших моральних та інтелектуальних зусиль, прояву вашого індивідуального "Я", яке ви ще до цих пір, може, зовсім і не знаєте; це ще буде і корисно, й продуктивно. Така пропозиція набагато реальніша, ніж спроба вирішити проблему фактичних життєвих потреб у своїх внутрішніх віртуальних просторах, у яких ви крутитеся, як муха в окропі.
О. Македонський саме так і вчинив - він просто розсік гордіїв вузол мечем.
Відмова від домагань дає нам таке бажане звільнення, як і здійснення їх насправді, і відмовлятися від домагань будуть завжди у тому випадку, коли розчарування безперервні, а боротьбі не видно кінця.
У. Джеймс
Все вищесказане підводить нас впритул до необхідності розкриття механізму, що забезпечує виконання і реалізацію поставлених завдань, а саме - інтелекту людини, який є центром когнітивної (пізнавальної) сфери особистості і необхідною передумовою її, особистості, ефективної діяльності.
2. Психологічна структура особистості та особливості її розвитку
Когнітивна, тобто пізнавальна, сфера особистості має принципове навантаження щодо побудови моделі світу, яка є центральною частиною її психічного життя. Цю модель звичайно описують у вигляді взаємодії таких великих блоків, як психічні функції, структура цінностей, цензури і система психологічного захисту. Чому для нас важливо акцентувати увагу на моделі світу?
Безліч ситуацій, в яких ми опиняємося, вимагають від нас формування думки або судження про те, який він, - навколишній світ. Вузловим моментом, навколо якого в таких ситуаціях концентрується активність людей, є спільне визначення й утвердження образу світу або образу (моделі) "Я" і конкретних людей. Поряд з цим формуються, змінюються або закріплюються різні способи поведінки в зовнішньому світі. Так відбувається тому, що ставлення людини до певної ситуації, а також її вчинки багато в чому залежать від того, що і як вона думає з приводу даної ситуації, як вона її оцінює. Світ для людини такий, яким вона його собі уявляє.
Надзвичайно важливою обставиною для людини є її внутрішня впевненість у правильності власних уявлень про різні елементи зовнішнього світу. Без цієї впевненості люди, як правило, почувають себе розгубленими і погано орієнтуються в довкіллі.
Водночас людина, яка прагне пізнати світ, відшукати істину, повинна бути готова повністю змінити свої усталені погляди або навіть відмовитися від них, інакше вона ніколи не буде прогресувати у своїй розумовій еволюції, тобто не буде здатна до змін. Людина реально пізнає світ, освоює об'єктивне багатство його, змінюючи саму себе. Для уможливлення змін самої людини необхідна зміна обставин, приведення їх у відповідність до людської природи. Саме зміна довколишнього середовища у відповідності з природою людини і є освоєнням світу. У цьому акті людина знаходить дієву опору буття, це реальна міць людини. Головними моментами освоєння світу виступають адаптація до нього та реальне його перетворення - творчість. На цій основі відбувається становлення особистості: необхідність адаптуватися до світу для того, щоб згодом накласти на нього відбиток індивідуальності, неповторності свого буття.
Принципів немає, є тільки події. Немає законів, є тільки обставини і людина високого лету сама пристосовується до обставин і подій, щоб керувати ними. Якби існували непорушні принципи і закони, народи не міняли б їх, як ми міняємо сорочку. Той, хто вихваляється непохитністю своїх поглядів, завжди йде по прямій лінії, інакше кажучи - це дурень, що вірить у свою непогрішимість.
О. Бальзак
Усвідомлюючи себе як самостійного незалежного суб'єкта, який має право розпоряджатися своєю життєвою територією на свій розсуд, реально виділяючись із навколишнього середовища, людина підвищує свій вплив на нього, змінюючи і свої взаємовідносини з ним, що виражається у збільшенні частки інтелектуальних моментів діяльності, основу яких становлять психічні (пізнавальні) процеси. Саме вони утворюють структуру інтелекту людини, хоча поняття інтелектуальної сфери особистості значно ширше, ніж когнітивної.
3. Творча уява
Уява - це майстерня людського мозку, в якій моделюються всі плани, розроблені людиною; старі ідеї і встановлені факти перетворюються в нові комбінації і використовуються заново.
Уява - це будівнича сила душі. Імпульс, бажання набувають форми і приводяться в дію за допомогою уяви.
Як дуб виростає із жолудя, так всі наші досягнення виростають із організованого плану, створеного уявою. Спочатку йде думка; потім - організація цієї думки в ідеї і плани; далі - перетворення планів у реальність.
Ідеї - початок всього. Ідеї - продукт уяви.
Бажання є розумовий імпульс. Коли ви починаєте з цього імпульсу, ви ставите собі на службу те, що поки що піддається обмеженню - вашу уяву. Людина ще не досягла межі у використанні своєї уяви. Вона тільки виявила її існування і навчилася використовувати найпримітивнішим способом.
Битва за успіх наполовину виграна, коли людина знає, чого хоче. Вона виграна повністю, якщо людина не просто знає, чого хоче (тобто у неї є план досягнення свого бажання), а і прийняла рішення домагатися свого будь-якою ціною, іноді ціною неймовірного напруження і неймовірних зусиль.
Поставте перед собою високу мету і приховуйте, як саме ви збираєтесь її досягти, підбирайтесь до неї потайки. Станьте мисливцем, почувайте себе наче в засідці, чатуйте на здобич і щасливу нагоду, не шкодуйте ні себе, ні того почуття, яке називають гідністю, бо всі ми, зрештою, скоряємося, коли треба, або порокові, або необхідності. А головне, дотримуйтесь найвищого закону: бережіть таємницю.
О. Бальзак
Реалізація мети вимагає уяви, рішучості і наполегливості! Сила рішучості росте з використанням її. Тимчасові невдачі - це своєрідний виклик. Багато людей при першій ознаці поразки готові відразу відмовитися від своєї мети і своїх намірів. І тільки дехто бореться до кінця, зневаживши всі труднощі, поки не доб'ється свого.
Може скластися враження, ніби існує якась таємнича невидимка, яка екзаменує людей на витривалість, випробовує їх, ставлячи перед ними важковирішувані проблеми. Невидимий незнайомець ще нікому не дав змоги досягнути великого успіху, не випробувавши його на наполегливість. Ті, хто успішно пройшов цей тест, отримують щедру винагороду - у вигляді досягнення бажаної мети. Як казали мудрі люди, до мети, якщо вона дійсно відображає твої найвищі прагнення і бажання, необхідно вперто пробиватися, а якщо треба, то і доповзти, адже на фініші, як відомо, переможців не судять. У таких людей навіть тимчасові поразки перетворюються на перемоги: для них поразка - не що інше, як поштовх до нового зусилля, поки мета не почне рухатися їм назустріч.
Я зрозумів, що успіх повинен визначатися не стільки становищем, якою людина досягла у своєму житті, скільки тими перепонами, які їй довелося подолати на шляху до успіху.
Б. Вашингтон
Неважко здогадатися, що наполегливість необхідно культивувати в собі шляхом цілеспрямованого самонавіювання, коли ви будете готові кинутися в бій без зайвих вагань.
Вір в себе, Всесвіту наперекір, і легкодухим відпусти їх гріх.
Р. Кіплінг
Наполегливість як прямий результат звички рано чи пізно трансформується у властивість характеру. Головне - прийняти рішення досягнути певної мети, а вже підсвідомість буде вас постачати всім необхідним матеріалом для її реалізації. Головне, щоб ця мета чітко і твердо укорінилася у вашій підсвідомості. Головне - тренуватися. Ми мало знаємо про те, скільки затрачає нервових сил олімпієць, перш ніж піднятися на найвищу сходинку п'єдесталу пошани.
Наша психіка схожа на дику тварину, котра потребує дресирування. А в основі будь-якої дресури, як відомо, лежить позитивне підкріплення. В будь-якому випадку людина повинна відчувати, що вона вміє щось робити краще за інших. Позитивний досвід зміцнює віру в себе (ніхто нам її не піднесе на тарілочці). Щоб не залежати від інших, ми повинні вірити у свої сили, бо тоді і тільки тоді можемо вважати себе володарями самих себе.
Чому, як ви вважаєте, я зобов'язаний своїм розвиненим мозком? Потребі рухатися? Анітрохи. Щур, у якого мозок розвинений вдвоє менше за мій, рухається так само, як і я. Головне тут не потреба щось робити, а потреба знати, що робити, щоб не знищити самого себе в сліпому прагненні жити.
Б. Шоу
Людський розум - це інструмент творчий. З його допомогою ми створюємо або негативні моделі, які обмежують наші здібності і повторюються з холодною регулярністю, або нові можливості для позитивного розвитку нашого життя, переключивши за допомогою уяви нашу увагу з наших слабкостей на наші сильні сторони і здібності.
У кожного з нас є три великі слабкості: ми любимо себе жаліти; ми любимо виправдовувати власні недоліки; ми чомусь думаємо, що нас недостатньо оцінили. Згодом ці слабкості, через повторення, перетворюються у погані звички. На противагу їм кожен із нас повинен сформувати в собі три головні позитивні звички, які з часом можуть витіснити негативні: це вміння трудитися, простіше кажучи, працювати в режимі певної дисципліни; звичку до постійного здоров'я (здоровий спосіб життя адекватно відповідає нашій природній генетичній програмі); звичку до постійного навчання.
Але той, хто вступив на такий шлях, повинен пам'ятати: вам належить проявити дивовижну наполегливість, волю і безжалісність до власної інертності, оскільки ці три властивості стоять біля витоків усіх наших майбутніх досягнень. Не можна чекати когось, хто прийде і допоможе вам. Тільки ви самі це можете зробити, щоб можна було розраховувати на щасливий результат.
Що ж необхідно робити для того, щоб створити потужну нервову силу, яка могла б бути запорукою реалізації задуманого? Видресирувати свій розум! Мати сильний розум - значить вміти контролювати свою свідомість. Сильний розум допомагає тримати думку і враження під контролем. Чому це так важливо?
Тільки поєднавши в одному фокусі всю енергію нашого духу, тільки перетворивши всю нашу суть в одну-єдину силу, ми даємо цій силі крила і свідомо доводимо її набагато далі тих меж, які їй нібито поставила природа.
Ф. Шіллег,
Головний мозок є центром, який координує діяльність всього організму. Благополуччя людини залежить від того, як функціонує мозок. Життя схоже на величезну річку, яка розгалужується на два потоки. Один потік несе всіх до здоров'я, щастя, сили, мудрості. Інший тече в протилежному напрямку і виносить тих, хто потрапив у нього, до хвороб, нещастя, слабкості і невдач. Ця річка - фантазія, вона існує так само, як і будь-яка інша річка на землі, тільки тече вона в мозку людини і утворюється не із води, а із думок людини. Перший потік представлений позитивними думками, інший - негативними.
Так само, як щоденними вправами ми будуємо здорове тіло, так і наш розум може стати сильним завдяки його тренуванню спеціальними методами самонавіювання. творчий мислення особистість психологічний
Як часто ми ловимо себе на тому, що нездатні зупинити негативний потік думок, який несе нас за собою і кидає в безодню негативних емоцій. Як же з цим боротися? Головне, що необхідно у такому випадку - це воля і знання. Воля змінити своє життя на краще і знання, як цього добитися.
Ми повинні закладати у свій мозок позитивні емоції. Їх треба культивувати, бережливо вирощувати; необхідно привчити до них свій мозок. Будь-яка установка, яку ми прищеплюємо (навіюємо), врешті-решт укорінюється в головному мозку. Всі способи навіювання будуються за одним принципом: підсвідомість приймає як істину будь-яку багаторазово і переконливо повторену установку. Повторення - метод закріплення необхідних формулювань (думок, тверджень) у підсвідомості. Вони притупляють глузд і впливають на несвідомі механізми, де зароджуються мотиви наших дій. Повторення зводить до мінімуму міркування і швидко перетворює думку на дію. Чому б нам не закласти у свою підсвідомість думку про успіх, щастя, замість того, щоб безкінечно впадати в сумні спогади і тонути в жалю до себе? Протягом довгих років ви руйнували себе жалістю до себе, образами, нервовими напруженнями. Сьогодні, коли володієте волею і знаннями, ви здатні багато чого досягти.
Кожного дня відкрито заявляйте про те, чого ви хочете від життя, причому говоріть це у стверджувальній формі, ніби ви володієте тим, про що мрієте. Ми - не що інше, як відображення наших переконань. Кожна клітина нашого тіла реагує на кожну думку і на кожне слово. Те, чого ми намагаємося досягнути, слід формулювати в одній короткій фразі і повторювати її кожної вільної хвилини і обов'язково перед сном та після пробудження - адже в цей час підсвідомість найбільш сприятлива, оскільки свідомість притуплюється і вже не здатна заперечити установку, яка навіюється, або засумніватися в її достовірності. На зміну старим і безперспективним думкам повинні прийти нові, позитивні, яскраві.
Самосвідомість не може дати миттєвих результатів. Згадайте, скільки часу ви витратили на негативні думки, як довго ви себе переконували, що ви - найнещасніша людина. Тепер необхідно рухатися в протилежному напрямку, і це нелегко дається, але "дорога під силу тому, хто йде."
Мільйони людей проживають своє життя в надії на удачу, на щасливий прорив. Можливо, комусь удача і посміхнеться, але краще буде не надто на неї покладатися. Якщо ж вона таки прийде до вас, ваші зусилля, цілеспрямовані і натреновані, зроблять можливим, щоб удача здійснилася; іншими словами, ви вже будете готові зустріти її належним чином або, в протилежному випадку, гідно витримати удар, який завдає доля. Бажання має бути незвичним, щоб пережити розчарування, тимчасові поразки, скептицизм... Це має бути жагуче бажання - Бажання-Одержимість, - щоб довести задумане до кінця.
Якщо ви хочете засіяти у свою свідомість керівну ідею, яка буде вас проводити крізь рифи життя, її необхідно леліяти, спокушати і підлещувати, щоб вона вижила. Поступово ідея виростає, набирає сили і тепер уже вона буде підлещувати і спокушати вас. Ідеї саме такі. Спочатку ви даєте їм життя, переводите в дію, керуєте ними, але після того вони набирають сил і змітають всі перепони на своєму шляху. Досягнувши певної кондиції у своєму розвитку, вони породжують такий стан душі, коли нічого не буває неможливим і людина здатна йти "наперекір Всесвіту", аби тільки домогтися поставленої мети. Народжується саме такий стан, який ми описали вище, - стан куражу, коли ти починаєш бути таким, яким би хотілося бачити себе.
Окрім самонавіювання, корисно задіяти такий метод, як створення уявних образів; так, для поліпшення свого здоров'я необхідно моделювати в уяві ті зміни в організмі, яких ви хочете досягти в реальності. Розумовий образ, який закладається в підсвідомість, має бути дуже чітким і яскравим - тоді підсвідомість зможе дати команду відповідним органам і тканинам. Чим частіше ви будете уявляти бажаний образ, тим швидше почнеться процес оновлення. А отриманий результат може вас просто вразити. Повторюючи якомога частіше, що ваше здоров'я і самопочуття поліпшується, ви з кожним днем "повільно, але впевнено" будете наближатися до того уявного образу, який ви створили для себе самі.
Здатність створювати образ допоможе прискорити досягнення бажаних результатів у будь-якій сфері: здоров'я, сім'ї, роботи, взаємовідносин з людьми.
Візуалізація - так називається мисленне уявлення, бачення себе в ситуації, яка ще не відбулася, прокручування цієї ситуації. Людина уявляє собі, що робить, або має те, до чого прагне, і отримує бажане. Вона живе у своїх думках так, ніби це вже відбувається з нею зараз.
Коли ви деякий час перебуватимете в новій своїй ролі, то ваша психіка дуже скоро до цього звикне, а з часом вам буде важко без неї обійтися, щось нове всередині вас буде спонукати вас удосконалювати набутий образ, з'явиться смак, відчуття цього образу, і він може вас повести за собою. Тут треба тільки спіймати той самий кураж і прокладати нову колію у своєму мисленні. Картинки, які ви малюєте у своїй уяві, стають плацдармом для ваших цілей, формою, яка наповнюється енергією. Спочатку ми працюємо на ці картинки, потім вони працюють на нас. Так, як наше ім'я: спочатку ми працюємо на нього, потім воно працює на нас. Це вже аксіома.
Разом з тим уява - здатність творча, а, значить, набагато менше, ніж мислення, підпорядкована дисципліні (логіці, традиції), що робить її більш вразливою для впливу ззовні. Велика частина людей піддана маренням, їх уява скочується до "неконтрольованої фантазії", яка відводить їх усе далі й далі від реальності. У інших уява, навпаки, скута, вони відчувають труднощі у виробленні власних образів, шукають їх у готовому вигляді - не можуть самостійно освоїти реальність мисленно. І перші, й другі найменш захищені від маніпулятивного впливу.
Набагато важче побачити проблему, ніж знайти її вирішення. Для першого вимагається уява, а для другого тільки вміння.
Д. Бернал
Перетворюючи в нашій свідомості отримані колись і десь від дійсності враження, уява створює образи - і розумові, і чуттєві, в основі яких домінує чуттєве. Саме під впливом цього відчуття пересічна людина робить далекоглядні висновки, а в цивілізованої людини ці образи оформляються більш раціональними поняттями; вони лише "запускають" той процес, який ми називаємо уявою. Звідси відомо, що якесь фатальне рішення приймається людиною не на основі зрілого розуму, а під впливом бурхливих почуттів. Значить, завданням тих, хто хоче маніпулювати людиною, має бути перш за все намагання викликати і розбурхати почуття та емоції людини, які заповнюють її уяву без залишку і людина потрапляє в полон до своєї уяви. Таким чином, через уяву маніпулятор може вплинути і на мислення, і на почуття.
У психології розроблена детальна класифікація типів уяви: мимовільна та довільна, відтворююча і творча, конкретна й абстрактна. В більшості людей розвивається уява типу "сни наяву" - здатність занурюватися у власні фантазії, відліт від реальності, про що ми вже писали.
Треба сказати, що в невеликих дозах приємні фантазії справляють стимулюючий ефект, який спонукає до дії. Та коли людина, віддаючись нездійсненним мріям, починає в них серйозно вірити, створені уявою образи стають для неї самодостатніми; вони заміняють реальні досягнення, займають місце дії і людина втрачає активність, уява паралізує її природну здатність до дії. Людина починає концентруватися на своєму внутрішньому житті і активно відходить від зовнішнього світу. В окремих випадках це виробляє особливий тип мислення - аутистичний, коли людина живе в штучно створеному внутрішньому світі, відмежовуючись від реальності.
Розрізняється уява і за видом діяльності: художня, наукова, технічна, релігійна. На відміну від аналітичного мислення, яке розчленовує предмет, концентруючи увагу на окремих його деталях, уява дає синтетичний образ - враження від предмета в цілому. Аналітичне мислення - особлива навичка, яка виробляється тренуванням. Буденне мислення тісно пов'язане з уявою і не потребує дисципліни. Тому і вплив на свідомість важче контролювати логікою.
Гра уяви дуже залежить від ступеня задоволення потреб людини. Задоволені потреби уяви не породжують, але коли людині чогось не вистачає, в її свідомості виникають образи - як предмета, якого бракує, так і шляхів до оволодіння ним. Штучна зміна стану задоволеності найголовніших потреб людини - сильний спосіб контролю над її уявою і, таким чином, над її поведінкою. Поміркована нестача якогось ресурсу пробуджує активну уяву, змушує діяти, вирішувати проблему. Той, хто прагне контролювати поведінку людей, намагається загострити невдоволення людей до стадії фрустрації - відчуття пригніченості та безвихідності, розраховуючи, що людина свідомо займе залежну позицію і виступить в ролі прохача, що дає змогу таким чином тримати її в підвішеному стані.
Тут особливо слід акцентувати увагу на тому, що незадоволена потреба може бути штучно спровокованою або "наведеною" (навіяною), що визначається цілями маніпулятора. Вправно постачаючи поживу уяві, можна "навести" людині будь-яку потребу, наслідком чого може бути "звуження свідомості" - коли вся увага зосереджується саме на незадоволеній потребі, і сприйняття дійсності різко спотворюється. Фрустрація породжує таку впертість і завзятість у людини, які збоку здаються патологічною тупістю. Як кажуть, коли тисне черевик, людина не думає, як приємно гріє пальто. В ролі об'єктів можуть виступати потреби, які називаються невротичними. До них належать потреби: у співчутті і схваленні, у владі, престижі, володінні, славі, популярності, сексі, при реалізації яких грань між нормою і патологією дуже тонка. Найбільший інтерес в цьому плані становлять такі потреби, як секс і самолюбство, в основі яких лежать певні неусвідомлені комплекси; з такими потребами пов'язані найсильніші, найгостріші і найбільш непередбачувані емоції, почуття й переживання. Люди, в яких загострені подібні потреби, схильні впадати в стан афекту.
Афект - короткочасна, бурхлива, надзвичайно інтенсивна емоційна реакція; для нього характерна надзвичайна сила прояву, внаслідок чого він захоплює людину повністю. Надзвичайна сила та яскравість афекту поєднуються з короткочасністю його прояву.
У стані афекту люди нерідко змінюють звичні свої установки; події, що відбуваються, сприймаються незвично, у зовсім іншому світлі ("затуманюється мозок"), звичайна поведінка ламається. До таких афектів переважно схильні люди з неврівноваженою психікою, коли процеси збудження домінують над процесами гальмування. Афект розвивається в критичних умовах при нездатності людини знайти адекватний вихід із ситуацій, що виникають несподівано. Проблема ускладнюється ще й тим, що певна частина людей не навчилася уникати ситуацій, які породжують стан афекту.
Один із законів життя твердить, що як тільки зачиняються одні двері, відкриваються інші. Але вся проблема в тому, що ми дивимося на зачинені двері і не звертаємо увагу на ті, що відкриваються.
А.Жід
4. Творчість і уява
Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень). Творчість не виростає на порожньому місці, творчість - властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його особистісним дериватом (про це вже йшлося вище).
Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проблеми, креативність є загалом одним із механізмів психологічного захисту людини в складних умовах - як у трудовій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях, таких як безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні проблеми тощо.
Творча самореалізація в широкому смислі становить основну якість, невід'ємну характеристику психічно здорової людини. Так, за Л. Маслоу, психічно здорова людина - це щаслива людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, захищається, однак першою не нападає, любить навколишній світ, людей і творчо працює, реалізуючи свої здібності й обдарованість.
Винахідництво, раціоналізаторство, взагалі різноманітні процеси в сучасному виробництві, в яких виявляється творчий професійний потенціал, забезпечують найбільш суттєві прогресивні зміни у виробництві й соціумі. Важливим для - суспільства є не тільки генерація нових ідей і технічних рішень, а й уміння сприймати й розуміти нове, поважати свіжі, навіть незрозумілі ідеї, впроваджувати їх, не протидіяти новому.
Під творчістю розуміється передусім процес створення нового, корисного продукту. За обсягом принципової новизни результату розрізняють чотири рівні творчості. Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, нового для всього людства, а може, нового й у космічному масштабі. Це твори геніальних письменників, художників, композитори, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня (абсолютна, об'єктивна новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців-геніїв, є прерогативою еліти людства.
Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для досить великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи з'являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.
Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах якогось підрозділу підприємства, в найкращому випадку -галузі.
І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новизна продукту якої є суб'єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обмежений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути чи не найважливішим, початковим станом в оволодінні вищими рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної креативності.
Критерій новизни й оригінальності не є єдиним для визначення творчості. Оскільки творчість - це вид людської діяльності, то деякі спеціалісти наголошують на можливості виявляти мету творчості (творчої задачі), а також об'єктивні (соціальні, матеріальні) та суб'єктивні (особистісні якості - знання, уміння, позитивна мотивація, творчі якості) передумови для творчості. Нарешті, багато дискусій викликає критерій соціальної й особистісної значущості та прогресивності творчості. Чи можна вважати творчого діяльністю талановито продумані та здійснені злочини або нові ідеї й винаходи, спрямовані проти спокою і добробуту людства?
На введенні критерію гуманності та прогресивності для визначення творчості наполягають ті, хто вважає, що коли цієї риси немає, то треба говорити про антитворчість, варварство. Справжня творчість має сприяти розвиткові людської особистості, людської культури.
Відоме розвинуте Г. С. Костюком та його учнями трактування діяльності як процесів розв'язування задач. Зрозуміло, що досить логічним є екстраполювання його на творчу діяльність, що постає як процес розв'язування творчих задач.
Ще Л. С. Виготський: - обгрунтована потреба у виділенні в психологічному дослідженні одиниці як структури меншого обсягу, що зберігає водночас усі основні риси цілого. Таке виділення творчої задачі як кванта, одиниці творчої діяльності надає можливість дослідити творчість, яка поглинає всі особистісні сили людини, всю її діяльність і часто саме з цієї причини важко піддасться науково-психологічному дослідженню.
Закономірності й механізми творчого процесу сьогодні проаналізовані далеко не повністю, відповідні дослідження тривають. Однак визначено центральну ланку психологічного механізму творчості (дослідження Я. О. Пономарьова). Згідно з його підходом, ця ланка характеризується єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригіналами). Функціонування механізму творчості проходить, за Я. О. Пономарьовим, кілька фаз, а саме:
) логічного аналізу проблеми - використання наявних знань, виникнення потреби в новому;
) інтуїтивного розв'язування - задоволення потреби в новому;
) вербалізації інтуїтивного рішення - набуття нового знання;
) формалізації нового знання -формулювання логічного рішення.
Принципове значення у творчому процесі має так званий непрямий (або побічний) продукт творчої діяльності, який не відповідає безпосередній усвідомленій меті і є здебільшого неусвідомленим. Для роз'яснення цього поняття можна навести такий приклад. Скажімо, листи паперу, що лежать на столі, здуває вітер. У людини виникає бажання чимось їх придавити (книгою, папкою тощо). Виконавши відповідну дію, людина часто не може відповісти, яким предметом скористалася, де саме поклала його (це і є непрямий продукт). Деякі властивості цього предмета, суттєві з точки зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про прямий продукт дії.
Цікаво, що людина не може безпосередню використати непрямі продукти в усвідомленій регуляції подальших дій. Безпосередню цей продукт виступає лише в об'єктивно зафіксованому результаті дії - перетвореннях об'єкта. Такі неусвідомлені перетворення, неусвідомлений досвід інколи містять у собі шлях до розв'язання творчої задачі (Я. О. Пономарьов).
Що ж сприяє тому, щоб неусвідомлений непрямий продукт дав поштовх інтуїтивному рішенню?
Нещодавно науковий світ вразила новина, яка, здається, не повинна цікавити людей у наш досить неспокійний час. Однак ця новина - знайдено доказ останньої, або Великої, теореми Ферма - схвилювала багатьох. Чому? Відповідь на це запитання дав д-р Коен, який керує відділенням математики Прінстонського університету, де професор математики д-р Ендрю Чайлз зробив своє відкриття. «Схоже, що великі духовні сили людства ще живі. Ми нібито присутні на виконанні одного з останніх квартетів Бетховена», - заявив Коен.
Хто ж дав наприкінці XX ст. переконливий доказ того, що «великі духовні сили людства ще живі»? Д-р Чайлз пройшов класичний шлях творчої людини. Він уперше познайомився з теоремою Ферма в десятилітньому віці. Теорема стимулювала його бажання стати математиком. Підлітком він витрачав багато часу на спроби довести теорему. «Вона завжди жила в моїй підсвідомості», - згадує д-р Чайлз. Проте тільки ставши професійним математиком, він зрозумів, що йдеться про щось значно більше, ніж просто робота над задачею.
Далі була праця. «Задача тримала мене, не відпускаючи, майже сім років. Робота велася день за днем. Я майже забув, що можна думати про що-небудь ще, - розповідає д-р Чайлз. - Я не думав, що коли-небудь припиню роботу над нею».
Отже, тільки та творча робота, яка стає справою життя, знаходить своє рішення, бо вона цілком захоплює особистість, усю діяльність, свідомість і підсвідомість творчої людини. Вирішення таких проблем, які стали життям людини, здійснюється інколи завдяки так званому «інсайту» - ося