Креативність і творчість

Креативність і творчість

Креативність і творчість

1. Структура креативності

Згідно з психологічним словником, під креативністю слід розуміти творчі можливості (здібності) людини, які можуть проявлятись у мисленні, почуттях, окремих видах діяльності. Вони характеризують особистість в цілому або її окремі сторони, продукти діяльності, процес їх створення.

Креативність (лат. сreation - творення, створення) - поняття, що включає в себе минулі, супутні і наступні характеристики процесу, у результаті якого людина (група людей) створює щось, що не існувало раніше.

Креативність розглядається, як правило, з трьох сторін: як процес творчості, як його продукт і як властивість особистості. Л.І. Шрагіна, М.І. Меєрович доповнюють - креативне середовище. Цей термін тісно пов’язаний з теорією Д. Гілфорда, який виокремлював у ній оригінальність, швидкість, гнучкість.

На креативність впливають ряд чинників, зокрема: індивідуальні риси; мотивація; зовнішнє середовище; стиль мислення; система; знання; культура; інтелект.

Дослідження, проведені В. Дружиніним і Н. Хазратовою, показали, що розвиток креативності проходить щонайменше дві фази.

Перша фаза. Розвиток «первинної креативності » як загальної творчої здібності, неспеціалізованої щодо відповідної галузі людської життєдіяльності. Сенситивний період цього етапу наступає у 3-5 років. У цей час наслідування дитини значущому дорослому, як креативному взірцю, є основним механізмом формування креативності. Можливо також, що на якийсь період креативність переходить у латентний стан (феномен «дитячої творчості »).

Друга фаза. Підлітковий і юнацький вік (від 13 до 20 років). У цей період на основі «первинної креативності » формується «спеціалізована креативність»: здібність до творчості, пов’язана з відповідною сферою людської діяльності, як її «зворотна сторона» - доповнення й альтернатива. На цьому етапі особливу, значущу роль відіграє «професійний» взірець, підтримка сім`ї і ровесників.

Головне, юнаки визначають для себе «ідеальний взірець» творця, якого прагнуть наслідувати (аж до ототожнення).

Друга фаза завершується запереченням власної наслідувальної продукції і негативним ставленням до колишнього «ідеалу».

Індивід або затримується на фазі наслідування назавжди, або переходить до оригінальної творчості (В. Дружинін).

У рамках креативності виокремлюють оригінальність, або здібність надавати незвичні відповіді; семантичну гнучкість, тобто уміння виявляти різні способи використання предмета; образну гнучкість, тобто здібність бачити нові властивості об’єкта; семантичну спонтанність, тобто легкість виникнення різноманітних ідей (В.Д. Шадріков).

Більшість дослідників розглядає креативність як особистісну характеристику індивіда (якість, особливість, здібність).

Терміном «креативність» у психологічних дослідженнях позначається комплекс інтелектуальних й особистісних особливостей індивіда, що сприяють самостійному висуванню проблем, генеруванню великої кількості оригінальних ідей і нешаблонному їх рішенню.

На відміну від креативності, творчість - людська діяльність, яка має на меті створення чогось нового. Може розглядатись з позиції об’єктивного аналізу (соціологічного, аксіологічного) як створення нових цінностей, примноження об’єктів культури. З психологічної точки зору під творчістю розуміється не тільки процес створення принципово нового, але й діяльність, яка передбачає відкриття нового для даного індивіда, розв’язання задачі, що постала перед ним вперше.

Одне з найпоширеніших визначень творчості - визначення за продуктом чи результатом. Під творчістю у даному випадку розуміється усе, що приводить до створення нового.

Креативність розглядають як характеристику творчого потенціалу особистості.

При оцінці креативності враховуються такі її характеристики (А.І. Савенков):

ü продуктивність - здатність до продукування максимально великої кількості ідей. Цей показник не є специфічним для творчості, але зрозуміло: чим більше ідей, тим більше можливостей для вибору з них найбільш оригінальних;

ü  гнучкість - здатність переходити від одного класу явищ до іншого, часто дуже далеко за змістом. Творча людина, безумовно, повинна вміти гнучко змінювати і стратегію, і тактику дослідницького пошуку;

ü  оригінальність - здатність висувати нові, неочікувані ідеї, що відрізняються від широкого загалу;

ü  рівень «розробки» ідеї. Творчі особистості умовно можуть бути поділені на дві категорії: одні вміють краще продукувати оригінальні ідеї, інші - детально, творчо розробляти існуючі.

Креативність - особистісна якість, що базується на розвитку вищих психічних функцій, коли творчість, як автоматизована навичка, включається у всі види діяльності, поведінки, спілкування, контакту із середовищем.

У процесі формування креативності відбувається злиття свідомості і підсвідомості у деяку нову форму - надсвідомість. Надсвідомість інтегрує в собі найбільш узагальнені механізми протікання творчого процесу у згорнутому вигляді, коли в самому акті сприйняття відбувається трансформація об’єкта в художній образ, відкриття закономірності або рішення проблеми.

Креативність проявляється в успішному здійсненні всіх трьох фаз - вмінні самостійно бачити і ставити проблеми (підготовча), знаходити їх рішення (пошукова) і творчо втілювати їх у конкретному продукті (виконавча).

Креативність, як особистісна характеристика, проявляється, головним чином, у тому, що людина вкладає творче начало у всі види діяльності.

Таким чином, креативність - це особистісна якість, яка базується на потенційних можливостях кожної людини, актуалізації неусвідомлюваної потреби бути неповторною індивідуальністю, вільною, але такою, яка приєднується до всезагального через продукти своєї творчості, гармонійно поєднує індивідуальні і соціально значущі інтереси.

Структуру креативності можна визначити як оптимальний розвиток всіх потенційних можливостей індивідуальності й особистості.

У структурі творчої діяльності виокремлюють такі компоненти: креатину особистість, креативне середовище, креативний продукт.

2. Основні компоненти розвитку творчої особистості

Творча особистість - особистість, яка характеризується високим рівнем розвитку творчих здібностей, незвичайним творчим потенціалом і схильністю до творчої діяльності.

Творець - людина вільна. Вона вільно орієнтується у доступному їй ціннісному спектрі духовної культури, виокремлює для себе особистісно значущі цінності, створює з них діалектично суперечливі системи.

Виокремлюють такі основні риси творчої особистості:

ü творчій особистості не властивий конформізм, їй досить складно «проживати» у соціумі;

ü  творча людина еклектична, у неї високий рівень зацікавленості у навколишньому, всьому тому, до чого вона причетна і прагне бути причетною, постійне прагне об’єднати дані із різних галузей знань;

ü  творча особистість зберігає дитячу здатність дивуватись та захоплюватись;

ü  творчі люди віддають перевагу більш складним речам, ніж звичним і простим. Їх сприйняття світу безперервно оновлюється (Ж. Годфруа).

Гаррі Алдер, беручи за основу дослідження Дж. Гілфорда, виокремлює такі риси креативної особистості:

. Швидкість мислення, яке протікає без видимих зусиль для особистості і характеризується:

ü швидкістю на рівні ізольованого слова, коли особа легко відшукує слова, що містять ту чи іншу букву або поєднання букв;

ü  швидкістю асоціювання: особа з легкістю підбирає синоніми до заданого слова;

ü  швидкістю мови: особа пише відшліфованими фразами в рамках заданої теми;

ü  ідеомоторною швидкістю: довільне продукування ідей, рішень.

2. Гнучкість мислення сприяє легкому засвоєнню нових підходів і характеризується:

ü спонтанною гнучкістю: здатність бачити декілька ідей, що мають прикладне значення (наприклад, знайти якомога більше прикладів застосування певному предмету);

ü  адаптивна гнучкість: здатність виходити за рамки, долати інерційність мислення, підніматись на вищий рівень аналізу умов задачі і знаходити рішення.

3. Оригінальність, що проявляється у неординарних ідеях (наприклад, мислення за асоціаціями, аналогіями).

. Проникливість як уміння особи визначати «вузькі» місця у більшому масштабі, об’єктивно оцінювати, наскільки успішною виявилась певна стратегія.

. Винахідливість, реактивність розуму, дотепність, що проявляються у здатності особи до спостережливості, парадоксальності мислення.

. Пере формулювання, введення у новий «формат» - відмова від старих схем, звичних способів, коли добре знайоме перетворюється у добре відоме.

. Вміння добудовувати як уміння відновлювати ланки, яких не вистачає, деталі, за умови, що особі відомий загальний принцип, ідея або замисел. Наприклад, людина відновлює алгоритм розв’язання задачі, яка формулюється досить узагальнено, або за двома лініями добудовує більш складну фігуру.

. Принциповий допуск відомої невизначеності проявляється як готовність не наполягати на абсолютності висновків, відмовитись від надто жорстких концептуальних схем і класифікаційних рамок.

. Прагнення до конвергентного мислення спрямоване на пошук єдино правильної відповіді.

. Здатність до дивергентного мислення, нічим не обмеженого, коли єдино правильної відповіді не існує. За цією характеристикою закріплений статус іманентної (внутрішньо присутньої) ознаки творчого мислення. Саме на неї опираються психометричні методи вимірювання творчих здібностей.

. Бажання не бути схожим, усвідомлений виклик традиції. Креативним особистостям властива гостра неприязнь до всього, в чому втілений дух офіційного авторитету - від об’єктивних наукових законів, принципів до інституціоналізованої, ієрархічної системи.

. Висока самодисципліна як прояв усвідомлення творчого мислення. Проте навіть самодисципліна підкріплюється інтересом, захопленням, повним зануренням у роботу.

. Прагнення до досконалості. Чим складніші перепони, тим більше піднімається планка можливого. Прагнення до вдосконалення, росту - важлива складова мотивації креативної особистості.

. Готовність до ризику, що проявляється у розв’язанні найважчих задач з невідомим прогнозом.

Л.Я. Дорфман, Г.В. Ковальова виокремлюють (умовно) чотири галузі дослідження креативних особистостей. Першу галузь складають дослідження їх рис і мотивів. Другу - дослідження «Я» у його зв’язку з креативністю. Третю галузь становлять праці з креативності у контексті само актуалізації. Четверта галузь досліджень креативності особистості межує з психіатрією і має справу з психопатологічними чи близькими до патології феноменами.

Л.Б. Єрмолаєва-Томіна, узагальнюючи досвід зарубіжних дослідників творчості, визначає креативність як сукупність різносторонніх здібностей, кожна з яких може бути представлена тією чи іншою мірою у тій чи іншій індивідуальності, і виокремлює такі її наступні ознаки:

a)   відкритість досвіду (чуттєвість до нових проблем);

b)      ширина категоризації (віддаленість асоціацій, ширина асоціативного ряду);)         швидкість мислення (здатність переходити досить швидко від однієї категорії до іншої, від одного способу рішення до іншого);)        оригінальність мислення (самостійність, невизначеність, дотепність рішення).

А.Н. Лук, О.М. Матюшкін виокремлюють такі риси креативної особистості:

ü інтерес до парадоксів;

ü  схильність до сумнівів;

ü  почуття новизни;

ü  гострота думки;

ü  творча уява;

ü  інтуїція;

ü  дотепність;

ü  здатність відкривати аналогії;

ü  сміливість і незалежність суджень;

ü  самокритичність;

ü  логічна строгість;

ü  здатність користуватись різними формами доказів.

К. Мартиндейл стверджує, що креативність є швидше генеральною рисою особистості, ніж когнітивною навичкою. З іншого боку, креативність є загальна риса особистості, а не множинність пов’язаних між собою особистісних рис.

Проте більшість авторів схильна виокремлювати множинність рис, що притаманні креативним особистостям. Зокрема, є думка, що креатині люди ввібрали в себе взаємовиключні показники (риси характеру та поведінки).

Т. Амабайл і М. Колліндз виокремлюють такі основні риси креативних особистостей: самодисципліна у роботі, високий ступінь автономності, відсутність тендерних стереотипів, інфернальний локус контролю, схильність до ризику, високий рівень самоініціфції і прагнення виконувати завдання якнайкраще.

Попри багатоваріантність підходів до виокремлення певних психологічних особливостей особистості, усі вчені одностайно визнають високу силу «Я» у креатинів. Так, Р. Кеттел відмічає високу силу «Я» у креативних особистостей в науці і мистецтві. Ф. Беррон виявив, що креатині письменники і архітектори мали найвищу силу «Я». Г. Айзенк показав, що висока сила «Я» корелює з високим рівнем психопатології, в той час як висока само актуалізація, навпаки, - з низькою психопатологією. Люди, які мають низький рівень сили «Я» і низький рівень психопатології, є рекреативними.

Основоположник методу ТРВЗ (технологія розв’язання винахідницьких задач). Г. Альтшуллер виокремлює такі шість якостей творчої особистості: вміння ставити перед собою мету, вміння планувати, здійснювати контроль за виконанням планів; висока працездатність і виконання накреслених планів; висока працездатність і виконання накреслених планів; добра техніка розв’язку задач; здатність відстоювати власні ідеї, результативність.

Основним компонентом розвитку творчої особистості може бути тільки самовдосконалення, коли і «прямі» і «зворотні» зв’язки працюють всередині системи, тобто особистості.

Творчим людям притаманні такі особистісні риси:

ü незалежність - особистісні стандарти важливіші за стандарти групи, неконформність оцінок і суджень;

ü  відкритість розуму - готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйнятливість до нового і невизначеного;

ü  висока толерантність до невизначених і невирішених ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях;

ü  розвинуте естетичне почуття, прагнення до краси (А. Олах).

К. Тейлор і Р. Кеттел у ході свого дослідження з виявлення особистісних рис творчих людей (порівняння креатинів і некреативів) прийшли до висновку, що креатини, у порівнянні з некреативами, є більш відмежованими або стриманими, вони більш інтелектуальні і здатні до абстрактного мислення, схильні до лідерства, більш серйозні, соціально сміливі, чуттєві, володіють дуже багатою уявою, ліберальні і відкриті досвіду.

Як правило, творча продуктивність в одній основній для особистості галузі супроводжується продуктивністю в інших галузях. Піднімаючи питання психологічних передумов розвитку і становлення творчої особистості, О.М. Матюшкін диференціює її наступні структурні компоненти:

ü Домінуюча роль пізнавальної мотивації;

ü  Дослідницька творча активність, що проявляється у здібності до виявлення нового, у постановці і рішенні проблем;

ü  Можливості прогнозування і передбачення;

ü  Здібності до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні й інтелектуальні оцінки.

Ці структурні компоненти - детермінанти творчої свідомості особистості.

І.С. Сумбаєв виокремлює такі риси творчого індивіда: любов до істини, вміння трудитись; спостережливість; вміння розмірковувати; критичність розуму і самокритичність. На думку М.І. Меєрович, Л.І. Шрагіної, творча особистість характеризується такими рисами, як самостійність суджень, впевненість у собі, здатність знаходити привабливість у труднощах, естетична орієнтація і здатність до ризику.

К. Тейлор вважає, що творчі особистості надто незалежні у судженнях, у них немає пошани до авторитетів, вони не залежать від умовностей, у них розвинене почуття гумору і вміння знайти комічне в незвичних ситуаціях, вони менш схвильовані, ніж інші люди, порядком і організацією роботи, у них більш темпераментна натура.

Б. Лезін виокремлює такі основні якості індивіда, які дозволяють йому стати творчою особистістю: незвичайна здатність уваги і сприйняття; здатність до фантазії, вигадки; спостережливість; відхилення від шаблону, оригінальність, широта знань, дар інтуїції, передчуття.

Найбільш суттєва риса творчої особистості - наявність творчої обдарованості, що включає високий рівень креативності, багату уяву, інтелект, розвинене дивергентне мислення, творчі здібності до різних видів діяльності. Творча особистість спрямована на творчу діяльність, що проявляється у високій потребі до творчості, невгасимому високому інтересі, що домінує над іншими формами спрямованості. Творча особистість відрізняється високою життєвою енергією, працездатністю, домінантністю уваги (здатність протягом тривалого часу втримувати свою увагу на якомусь об’єкті чи проблемі), критичністю мислення, незалежністю думок і оцінок; впевненістю у собі, почуттям власної гідності, високою самооцінкою, сміливістю, відсутністю боязні здатись смішною, готовністю до ризику, внутрішнім розкріпаченням, почуттям гумору, дотепністю.

Креативність проявляється тільки у відповідному середовищі, яке проявляє себе на макро- і мікрорівнях. Якщо в першому випадку маємо справу із етнокультурним оточенням індивіда: прихильного чи не дуже до творчих потягів своїх громадян виходячи з політичних, економічних, культурних, релігійних та ін. Суспільних конвенцій, то на рівні мікросередовища маємо справу із порівняно вужчою сферою соціального впливу, але особливо значущою для особистості - зоною її найблищого формування - сім’єю, до якої долучаються такі соціальні інститути як дошкільний заклад, школа, вуз.

Мікросередовище може здійснювати суттєвий вплив на такі сторони креативності, як мотиваційну, когнітивну й поведінкову.

Дослідники психології творчості відмічають одним із головних критеріїв творчого мислення сприятливе мікросередовище.

К. Роджерс наголошує на тому, що створюючи умови психологічної захищеності і свободи, ми максимально збільшуємо вірогідність прояву продуктивної творчості. А звідси виокремлюємо умови, що сприяють продуктивній творчості особистості, позначивши їх як Х і У:

Х. Психологічна безпека, яку можна отримати за рахунок наступних процесів:

. Визнання безумовної цінності індивіда.

. Створення обстановки, в якій відсутнє зовнішнє оцінювання.

. Розуміти, співпереживаючи.

У. Психологічна свобода.

В.Дружинін виокремлює такі фактори зовнішнього впливу, необхідні для формування креативності:

1)   Відсутність регламентації предметної активності, тобто відсутність взірця регламентованої поведінки;

2)      Наявність позитивного взірця творчої поведінки;

)        Створення умов для наслідування творчій поведінці і блокування проявів агресивної і деструктивної поведінки;

)        Соціальне підкріплення творчої поведінки.

Креативне середовище пов’язане із соціальною системою управління і може стосуватись тільки демократичних засад розвитку суспільства. Прийняття і стимулювання творчої особистості є вагомим кроком вперед як для великої соціальної групи, яка потребує реформ, інновацій, так і для самореалізації особистості, яка презентує себе у творчому продукті. Крім того, розвитку характеристик творчого мислення сприяє деяка екстраординарність ситуації, в якій знаходиться індивід, необхідність ризику;

При цьому повинен бути забезпечений сам психологічний захист суб’єкта, щоб запобігти його актуалізації.

Когнітивний аспект креативності передбачає реалізацію креативних властивостей на поведінковому рівні: вироблення відповідних поведінкових автоматизмів, способів дій. Вони виробляються за рахунок научіння: наслідування деяких дій, повторення і закріплення їх. Тому мікросередовище, сприяючи формуванню креативності на поведінковому рівні, повинно вміщувати взірці креативної поведінки і відповідні способи їх подачі. Важливо, проте, щоб подібні взірці тільки були присутні в мікросередовищі, а не нав’язувались.

Можна виокремити фактори мікро середовищ, які здійснюють формуючий вплив на креативність:

a)   Не регламентованість поведінки;

b)      Предметно - інформаційна насиченість;) Наявність взірців креативної поведінки.

Під не регламентованістю поведінки розуміється відсутність жорстких схем, еталонів поведінки, санкцій на предмет їх порушення; будь - яка внутрішньо мотивована конструктивна поведінка отримує соціальну підтримку. Предметно - інформаційна насиченість передбачає наявність наступних параметрів: фізичну і соціальну доступність (предмета чи інформації); складність і різноплановість, наявність зворотного зв’язку. Креатині взірці - це моделі креативної поведінки, що продукуються ким-небудь із членів групи, які утворюють певне соціальне мікросередовище.

Вираженість креативних властивостей індивіда підвищується при наявності у мікросередовищі цих характеристик. Креативність проявляється через особистісні відчуття, роздуми, знання, дії. Вона характеризується як поведінка індивіда у відносній відсутності загрози йому і примусу від навколишніх.

Торренс виокремлює п’ять принципів, якими повинен керуватись педагог, щоб стимулювати творче мислення:

1.   Уважне ставлення до незвичних питань.

2.       Тактовне ставлення до незвичних ідей.

.        Вміння ставитись до ідей дітей як цінних і формувати у них належне ставлення до продуктів власної діяльності.

.        Надавати час для самостійного навчання дітей і забезпечувати їм підтримку (похвала).

.        Надавати час для практики, яка не оцінюється.

Щоб дитина могла у навколишньому середовищі самостійно знаходити і виділяти проблемні ситуації задачі, її діяльність повинна бути відповідно організована. Але будь - яке, навіть налагоджене, предметне середовище залишається мертвим без головної дійової особи у процесі виховання творчої особистості - вихователя. Мікросередовище, як фактор розвитку творчої особистості, презентує певною мірою і вихователь. Творча людина продукує навколо себе творчу атмосферу, а значить вірогідність того, що вихованці матимуть ширше поле можливостей для розгортання власних планів і задумів, ніж у педагога зі стандартним, шаблонним стилем мислення.

Велику роль у розвитку творчості дитини відіграє спільна творчість дитини і дорослого.

У спільній творчості дорослий теж відкриває у собі «Я - дитину», світ знову починає розкриватись якось особливо, руйнуючи стереотипи і кліше досвіду. Дорослий, працюючи з дітьми в кращому розумінні цього слова, не може не бути творчим, адже у ньому оживає його світ дитинства, так швидко забутий у бігу часу.

Приймаючи створене дитиною - не оцінюючи з точки зору якості, але стимулюючи внесений вклад, він може надати їй вибір рухатись далі, підкреслюючи зацікавленість у самому процесі, а не тільки продукті. Адже результатом дитячої творчості є не конкретний твір, малюнок, танець, а ті зміни, які відбулись з особистістю дитини у процесі творення.

У спільній творчості дорослий може отримати нове бачення, а дитина - особистість. Зміцнюючи особистість дитини, дорослий надасть їй стійкість у майбутній дорослій творчості.

Виходячи із розуміння впливу мікросередовища на формування креативності особистості, завдання, яке стоїть сьогодні перед психолого - педагогічною службою, полягає у створенні креативного середовища як одного із чинників розвитку та становлення творчої особистості.

Творчий продукт як вершина, результат креативних «потягів» особистості народжується у творчому процесі.

Творчий процес неможливо ні передбачити, ні відчути часом. Він може бути досить тривалим, з великими перервами або ж швидким, миттєвим.

Л.Б. Єрмолаєва-Томіна у структурі творчого процесу виокремлює такі його складові:

уміння контактувати, взаємодіяти зі світом; самостійно бачити і ставити проблеми і теми (наука, мистецтво), інтелектуальної ініціативи;

оволодіння необхідними якостями інтелекту і творчими операціями для здійснення пошуку способів передачі того нового, що митець прагне передати;

опори на свої індивідуальні особливості знаходити способи втілення задуманого в конкретній діяльності.

Р. Стернберг виокремив два найбільш загальних підходи до процесу креативності: як до процесу, що протікає в окремої особистості в окремий момент часу, або як до процесу, що залежить від системи соціальних зв’язків, проблемних сфер, критеріїв оцінок креативного продукту в широкому соціальному й історичному контексті; при цьому процес креативності не втрачає свого зв’язку з індивідуальністю творця, не вимагає іншого підходу до аналізу процесу і його дозрівання.

Досліджуючи сам процес творчості, Р. Мей у творчому акті виокремлює такі його складові як: «зустріч», « інтенсивність зустрічі». Якщо мову вести про зустріч, то тут Р. Мей наголошує на важливості моменту «дотику» до ідеї, внутрішнього образу, що несуть в собі зародки майбутнього продукту. Друга складова творчого акту - «інтенсивність зустрічі» - характеризується вченим як одержимість, повне занурення, поглинання, переживання.

1.   Зміна структури зовнішньої інформації і внутрішніх уявлень з допомогою формування аналогій і з’єднання концептуальних прогалин.

2.       Постійне пере формулювання проблеми.

.        Застосування існуючих знань, спогадів і образів для створення нового.

.        Використання невербальної моделі мислення.

.        Процес креативності вимагає внутрішньої напруги, яка може виникати трьома шляхами: у конфлікті між традиційним і новим; в самих ідеях, в різних шляхах рішення. Творчість як процес відбувається на різних рівнях: несвідомому, підсвідомому, свідомому і над свідомому. Вищим рівнем розвитку творчості є взаємодія між ними, коли «креативне поле» захоплює всі ділянки мозку в момент виникнення. Несвідоме психічне базується на глибинних законах життя, етапах еволюційного процесу і генетичної пам’яті, в якій зберігається попередній досвід. Цей досвід лежить в основі формування багатьох навичок, потреб у різних видах діяльності. Крім колективного несвідомого, зумовленого філогенетичним досвідом людства, існує індивідуальне несвідоме прагнення до певних видів діяльності на основі вроджених задатків.

Свідома форма творчості має свій, особливий інструмент - логічні операції. Ці операції - аналіз, синтез, абстракції, узагальнення, умовиводи - спрямовані на пізнання реальності, підводять суб’єкта діяльності до створення нового продукту.

В основі вищих проявів творчості лежить над свідомість. Вона вміщає всі рівні роботи мозку до рівня інтуїції, у тому числі одночасного пізнання цілого і сущого. На думку вчених, над свідомість інтегрує в собі роботу несвідомого, підсвідомого, що дозволяє свідомості підключитися до ноосфери як форми існування розуму і отримати звідти необхідну інформацію.

В.О. Моляко у творчому процесі виокремлює такі три основні цикли:

. Розуміння умов задачі (оцінка умов);

. Формування гіпотези (замислу);

. попереднє рішення і перевірка гіпотези.

Характеризуючи перший цикл - розуміння умов задачі, В.О. Моляко робить акцент на вибірковості в ньому психічних процесів: домінування пам’яті або мислення. Роль мислення на першому етапі є домінуючою. Але мислення на цьому етапі на може носити повністю творчий характер, оскільки психологічна сутність першого етапу зводиться автором до процесу зіставлення нової інформації з наявними у суб’єкта еталонами. Ту передбачається функціонування уяви, яка традиційно розглядається як визначальний компонент творчого процесу.

Другий етап - формування гіпотези (замислу) передбачає креативний рівень функціонування мисленнєвих операцій. На думку В.О. Моляко, тут відбувається процес трансформації первинних образів і понять у замисел, а потім у реалізуючу стадію стратегії розв’язання задачі. Ці операції представлені: аналізом, синтезом, абстрагуванням. Проте далі робота мислення і уяви розгортається за наявності відповідних констант у пам’яті суб’єкта (знань, умінь, навичок), які повинні утворювати дуже міцні смислові зв’язки.

Третім циклом у структурній характеристиці процесу рішення творчих задач є перевірка гіпотези (замислу, проекту).

Психологічно найбільш важливим моментом у процесі перевірки гіпотези є момент суб’єктивної впевненості в її правильності. Ступінь впевненості суб’єкта опосередковується знаннями, його умінням інтерпретувати вихідні задачі.

У вивченні головних характеристик креативного процесу слід відмітити чималу роль часу в процесі креативності: наскільки довго він триває. Одні дослідники підкреслюють тривалий період дозрівання ідей. (Ф. Баррон, Д. Фелдман та ін.). інші визнають центральним моментом креативного процесу спалах інсайту (Дж. Девідсон, Х. Грубер та ін.).

Більшість дослідників вважає, що креативний процес - це форма активності в проблемному пошуку, свідоме і цілеспрямоване намагання розширити існуючі межі знань, зруйнувати існуючі обмеження. Загальними мисленнєвими процесами для всіх видів творчості є комбінування і аналогізування.

Головною операцією, яка «працює» в ході творчого процесу, є операція порівняння.

Креативний процес можна оцінювати за такими критеріями: чутливість до проблеми; здатність до синтезу, до відтворення деталей, яких не вистачає; дивергентність мислення; швидкість думки.

Разом з тим творчий процес треба розглядати як набагато ширше поняття, кінцевим покликанням якого є продукт. Зокрема, мову можна вести не тільки про художнє полотно чи поетичний (музичний) твір; творчий процес може презентувати взаємодію між людьми. Саме спілкування, як і взаємодія, носять творчий характер, оскільки реалізовують потребу особистості у пізнанні іншого і самопізнанні (перцептивна сторона спілкування), що є складовою частиною творчості (її мотивацією), у пізнанні справи, яку людина звершує - різні види діяльності, і професійної зокрема (інтерактивна сторона спілкування); на рівні реалізації афіліативної потреби особистості.

Одна з перших спроб розкрити етапи творчого процесу належить російському інженерові П. Енгельмаєру.

Він виокремлює такі ступені творчого процесу:

ü Зародження задуму (інтуїтивне мислення, пов’язане з певним бажанням, стимулом);

ü  Дискурсивне мислення (логіка, міркування, емпіричне дослідження);

ü  Виконання плану.

П. Енгельмаєру зауважує: «Ми розглядаємо будь - який винахід як тричлен: принцип, схема (система, план) і конструкція». Вчений висуває класифікацію людських обдарувань, виокремлюючи три класи людей відповідно до їхнього обдарування - геній, талант, «рутина».

Є таке уявлення про етапи творчої роботи:

1)   інтенсивне ознайомлення з проблемою;

2)      відпочинок або, радше, несвідома робота, що відповідає визріванню думки;

)        перевірка і розробка нової ідеї.

Використовуючи дані самоспостережень відомих учених (Г. Гельмгольц, А. Пуанкаре), Г. Воллес розмежував чотири «стадії творчого мислення», що отримало назву чотириста дійна теорія « творчого мислення », за якою творчий процес охоплює такі стадії:

1)   підготовка наукового відкриття;

2)      визрівання;

)        натхнення (осяяння);

)        перевірка істинності (усвідомлення).

Перша фаза: свідома робота думки ще не встигла в усіх своїх наслідках перейти до сфери несвідомого, що являє собою справжнє осереддя творчості. На цьому етапі переважають «судження», тобто свідома побудова майбутнього продукту творчості, розробка положень. На другому етапі наслідки свідомої роботи над матеріалом «передаються» до сфери несвідомого, де розпочинається безпосередньо творчий процес, тобто не що інше, як «інкубація». На третій стадії з’являється продукт творчих зусиль. Натхнення дає про себе знати відчуттям інтелектуальної насолоди, радості думки. Четверта стадія - це перевірка створеного з погляду його значущості.

Вол лес вважає, проте, що «у повсякденному потоці мислення ці чотири стадії мислення постійно перекривають одна одну, коли ми досліджуємо різні проблеми... Навіть у дослідженні однієї і тієї ж проблеми мозок може несвідомо виношувати який-небудь один її аспект, будучи в той самий час свідомо поглиненим підготовкою або перевіркою іншого аспекту цієї ж проблеми».

К. Патрик до схеми творчого процесу додає важливий пункт: ідеї не зовсім відсутні у свідомому мисленні протягом стадії визрівання. Виношувана ідея або відповідний стан духу повертаються час від часу протягом періоду визрівання. Щоразу, коли ідея повертається, стає можливою певна робота над нею.

Знаменитими сучасними мислителями Англії та Америки проведені інтерв’ю, аналізуючи їх Е. Гетчинсон розрізняє «систематичне» мислення і «творчий інсайт». У той час як систематичне мислення характеризується об’єктивністю, логічністю своїх доводів і має місце тоді, коли проблема чітко окреслена, процес обдуманий, повільний, інсайт трапляється в рішеннях складних і заплутаних проблем і супроводжується явищами непередбаченості, фрустрації.

Е. Гетчинсон виокремлює чотири стадії творчого інсайту:

1)   стадія підготовки, або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з оживленням минулого досвіду;

2)      стадія фрустрації, яка характеризується емоційною напруженістю, неспокоєм, чуттям приниженості. Це приводить до виснаження і прагнення відпочинку, що завершується отриманням певних сигналів до праці як нагадування про несподіване народження чогось нового;

)        інсайт, що супроводжується «потоком ідей», альтернативними навіюваннями рішень та швидким успіхом, результатом творчих зусиль;

)        стадія перевірки (розробки, оцінки), що характеризується критичністю у ставленні до отриманого матеріалу з попередньої стадії (інсайту) із застосуванням технічних та експліцитних правил практики. Під час цього періоду спостерігаються інсайти.

Б. Лезін на основі детального аналізу культурно - історичних даних розробляє таку тристадійну схему творчості. Окремі стадії він позначає так: «праця», «несвідома робота», «натхнення».

Я.О. Пономарьов творчий процес розглядає через виокремлення таких стадій: свідома робота (підготовка), несвідома робота (генерація провідної ідеї), перехід з несвідомого у свідоме (ідея усвідомлюється), свідома робота (розвиток, формалізація й перевірка ідеї). Перша фаза - це логічний аналіз. Використовуються наявні знання, ті, які можна відтворити в конкретній обстановці даної ситуації. Гіпотези, що виникають, щоразу заперечуються. Здійснюється логічний контроль над цілеспрямованими діями.

Друга фаза - це інтуїтивне розв’язання (розв’язання неусвідомлюваним чином). Таке розв’язання стає можливим, якщо ключ до нього існує в неусвідомленому досвіді. Усвідомлення факту розв’язання відбувається несподівано і завдяки тому, що виявляється задоволена потреба.

Третя фаза - фаза вербалізації інтуїтивного розв’язку. Усвідомлюється не лише результат, але і процес (спосіб розв’язання).

Четверта стадія - формалізується вербалізований розв’язок (знайденому розв’язку надають викінченої логічної форми).

Л.Б. Єрмолаєва-Томіна виокремлює три найбільш загальні фази творчого процесу: пускову (спонукальну і підготовчу), пошукову і виконавську.

Пускова фаза

Перша фаза - пускова, характеризується інтелектуальною ініціативою або вмінням самостійно бачити і ставити проблеми. Тут також проявляється індивідуальна готовність до творчості, розвиненість пізнавальних процесів, емоційна і раціональна здатність до контакту зі світом, потреба у напруженій діяльності.

Пусковим механізмом до побудови програми слугують внутрішні та зовнішні фактори, залежно від яких протікає підготовчий процес, продуктом якого є народження ідеї, замислу.

Першим природним поштовхом для включення і творчий процес є поява нового в навколишньому середовищі, що викликає емоційну реакцію подиву, цікавості, нерозуміння. Особливо це стосується соціальних перетворень.

Другим пусковим механізмом до творчості є чітко поставлена перед людиною конкретна пошукова задача. Наприклад, у мистецтві - замовлений портрет, реклама, плакат та ін. Роботи, що мають точних адресатів.

Третім спонукальним механізмом є внутрішньо детермінована потреба у творчий діяльності, яка визначається спеціальними здібностями до творчого виду діяльності, а також потребою у напруженій мисленнєвій праці і творчій свідомості.

Продуктом підготовчої фази є входження і бачення головних проблем конкретного часу, знаходження власної теми і проблеми.

Вміння бачити «свою проблему» опирається на тверду оцінку власних можливостей, а також на розуміння головної спрямованості діяльності, якою займається людина, і її функції в соціумі з часу виникнення. Для цього необхідні ширина і глибина мислення.

Пошукова фаза творчості

Починається з гострого бажання втілити задумане, протікає в пошуку засобів здійснення і завершується їх знаходженням, прийняттям рішення відносно конкретних способів втілення.

Включає в себе роботу свідомості, підсвідомості, над свідомості. Кожна з них виконує свою функцію.

Саме на спільному розвитку свідомості і підсвідомості формується над свідомість як інтуїтивне і раптове включення творчого рішення у будь - який вид діяльності.

Продуктом пошукової фази є конкретне бачення втілення замислу.

Виконавська фаза творчості

Полягає у реалізації задуманого у діях, контролі за проміжними результатами і корекції способів виконання, критичної оцінки продукту.

Саме на виконавській фазі відбувається формування основних компонентів творчості на рівні не тільки несвідомого, але і свідомості.

Важливим компонентом творчого процесу на виконавській фазі є вміння вільно експериментувати та імпровізувати у процесі реалізації замислу. Відсутність такого вміння часто є перешкодою до творчості.

Ведучи мову про фази творчості, важливо знати, що сам факт постановки завдання говорить на користь того, що для її розв’язання умови вже дозріли і чекають на результати.

креативність здібність творчий мислення

3. Компоненти творчого процесу

Уява інтегрує в собі емоційне й раціональне начала, всі пізнавальні процеси, вона поєднує образно - зорове сприйняття реальності із відтворенням і трансформацією її в пам’яті, побудова моделі бажаного майбутнього. Творчість немислима без уяви.

Уява - це перетворення даного і породження на цій основі нових образів, що є продуктами творчої діяльності людини і праобразами для неї (С.Л. Рубінштейн).

В уяві проявляються всі види і рівні спрямованості особистості; вони породжують і різні рівні уяви.

У найнижчих примітивних своїх формах уява проявляється у мимовільній трансформації образів, яка здійснюється під впливом мало усвідомлених потреб, потягів, тенденцій незалежно від будь - якого свідомого втручання суб’єкта.

У вищих формах уяви, в творчості образи свідомо формуються і перетворюються у відповідності з цілями, які ставить собі свідома творча діяльність людини.

У першому випадку говорять про пасивну, а в іншому - про активну уяву. Пасивна, у свою чергу, поділяється на довільну (мрійливість) і мимовільну (гіпнотичний стан). Активна уява включає в себе артистичну, творчу, критичну, відтворюючу.

Активна уява завжди спрямована на розв’язання творчого або особистісного завдання, спрямована в майбутнє і оперує часом як цілком відповідною категорією (людина не втрачає почуття реальності). Активна уява більше спрямована назовні, людина більше зайнята суспільством, діяльністю і менше - внутрішніми суб’єктивними проблемами. Вона піддається вольовому контролю.

Відтворююча уява - один із видів активної уяви, при якій відбувається конструювання нових образів. Цей вид уяви базується на попередньому досвіді. Відтворююча уява - це процес, в ході якого відбувається рекомбінація, реконструкція попереднього сприйняття в новій його комбінації.

Уява, в основі якої лежить антиципація, дає можливість людині передбачити майбутні події. Завдяки цій її здатності людина організовує свою діяльність не тільки виходячи зі свого особистого досвіду, але й використовуючи досвід інших людей і всього людства. Успіх прогнозування, відповідність результатів передбачення буде залежати від того, наскільки матеріал уяви об’єктивний і відповідає дійсності.

Творча уява - це такий вид уяви, в ході якої людина самостійно створює нові образи й ідеї, які втілюються у конкретні оригінальні продукти її діяльності.

Творча уява звертається у художньому творі до фантастики, до відхилення деяких сторін дійсності з тим, щоб надати образної наочності дійсності, основному замислу або ідеї, що відображає безпосередньо якусь суттєву сторону дійсності.

Відійти від дійсності, щоб проникнути у неї, - така логіка творчої уяви (С.Л. Рубінштейн).

Уява формується у процесі творчої діяльності. Спеціалізація різних видів уяви є не стільки передумовою, скільки результатом розвитку різних видів творчої діяльності. Тому існує стільки специфічних видів уяви, скільки є в наявності видів людської діяльності - конструктивна, технічна, наукова, художня, музична.

На думку Т. Рібо, творча уява у своєму повному розвитку проходить два періоди, віддалені критичною фазою: період самобутності або приготування, критичний момент і період завершального укладання, що представляє себе у різних видах.

Перетворення дійсності в уяві базується на таких прийомах (за С.Л. Рубінштейном):

. Комбінування, поєднання даних у досвіді елементів у нові, більш чи менш незвичні комбінації.

Цей прийом широко застосовується у різних видах наукової творчості, художній, у технічному винахідництві.

. Акцентування деяких сторін зображуваного явища, яке перетворює загальний його вигляд.

Акцентування - це підкреслення рис. Воно досягається часто за допомогою зсуву, зміни пропорцій.

. Типізація - виокремлення суттєвого, що повторюється в однорідних фактах, і втілення їх в конкретному образі. Типізація - специфічне узагальнення.

Акцентування одних рис чи сторін образу поєднується з рядом інших перетворень: одні риси зовсім опускаються, наче випадають, інші спрощуються, звільняються від ряду деталей, їх ускладнюючих моментів. У результаті весь образ в цілому перетворюється.

Ще одна форма прояву уяви - реконструкція - прийом створення образів уяви. Коли за певною частиною, ознакою, властивістю «домислюється» цілісний образ.

Більш розвинуті форми фантазії досліджував І.М. Розет, котрий відзначив її найважливіший механізм - відсторонення - можливість спостерігати створювані образи ніби збоку.

Люди успішні, творчі - це люди з активною уявою. Плануючи свої дії на якийсь період, людина тим самим створює образ мети, якої хоче досягнути, і спосіб її досягнення. При цьому фактичні дії змінюються на мисленнєві: відбувається процес моделювання - оперування образами. І тільки після цього в роботу вступає мислення - воно будує логічно обґрунтований ланцюг послідовних дій, які повинні привести до успішного результату.

Сьогодні саме на здатності до візуалізації (уявлення) побудовано багато психотехнік у психотерапії. Дитина творить, уявляє, фантазує. І в цьому процесі прослідковуються перші початки до генерування ідей, конструктивного мислення, імпровізації, пошуку альтернативних рішень, робота з аналогіями, метафоричність, мислення.

А. Ейнштейн вважав, що без уяви не може бути відкриття. К. Ціолковський вважав, що холодному математичному розрахунку передує уява. Добре розвинена, смілива, управляюча уява - безцінна властивість оригінального нестандартного мислення.

Л. Виготський сформулював три закони розвитку творчої уяви.

. Творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності попереднього особистого досвіду людини.

. Можна уявити те, що сам не бачив, але про що чув або читав, тобто можна фантазувати на основі чужого досвіду.

. Зміст предметів чи явищ, які уявляються індивідом, залежить від його почуттів на момент фантазування. І навпаки, предмет фантазії впливає на наші почуття.

Цінність уяви в тому, що вона дозволяє прийняти рішення при відсутності потрібної повноти знань, необхідних для виконання завдання. Причому, якщо вихідні дані відомі, то хід розв’язання задачі підпорядковується, головним чином, законам мислення; якщо ж невизначеність ситуації значна і вихідні дані важко проаналізувати, то спрацьовують механізми уяви (З.С. Карпенко).

Вищою формою всіх видів пізнання є інтуїтивне мислення, при якому відбувається згортання всіх мисленнєвих операцій, а звідси швидке і точне пізнання сутності нових об’єктів і явищ при їх сприйнятті, зіткненні з ними.

Інтуїція визначається як специфічний пізнавальний процес, в ході якого над знанням, що є в наявності, здійснюються операції, що приводять до появи нового знання. Її розглядають як здатність досягнення істини шляхом її прямого бачення без обґрунтувань і доказів. Як вихідну передумову розуміють те, що відображення дійсності у свідомості здійснюється у двох формах: наочно - чуттєвій і абстрактно - понятійній. Знання, що народжується з допомогою інтуїції, так чи інакше виходить на рівень свідомості, оскільки воно, в кінцевому результаті, виражається у чуттєвих образах або поняттях.

Для психологічної думки часто характерне пов’язування інтуїції з креативністю. Багато видатних творців повідомили про те, що під час своєї праці вони йшли за передчуттями. Це дозволяє допустити, що креатині ідеї спочатку погано визначені і можуть зароджуватись як інтуїтивні передчуття.

Психологи, що досліджують інтуїцію, повязують її з різними фазами креативного процесу. Наприклад, М. Чепман, Д. Майєрс розглядають інтуїцію як інсайт, що виникає у ході креативного процесу.

Якщо брати до уваги такі два взаємопов’язані у творчому процесі явища як інтуїція й інсайт, то можна прослідкувати факти, що свідчать як про подібність, так і про відмінність цих понять. Деякі автори вживають термін «інтуїція» як синонім інсайту. Інші, наприклад П. Голдберг, розглядають інсайт як один із видів інтуїції, який слугує для виявлення верифікуючих фактів.

Е. Бейлор вважає, що інтуїція й інсайт мають два загальних компоненти: безпосередність, відсутність свідомого контролю за виникненням інсайту або інтуїтивного рішення (несвідомого процесу виникнення); відчуття відносин. Інтуїція відрізняється від інсайту тим, що включає в себе ще третій компонент - роздуми неаналітичного типу.

Можна виокремити наступні загальні властивості інсайту й інтуїції: по - перше, інсайт й інтуїтивне знання виступають як відповідь на питання, рішення проблеми. Це деяке усвідомлене знання, що супроводжується відчуттям його правильності до того, як можуть бути знайдені докази, які підтверджують це відчуття. По - друге, інсайт й інтуїція не виникають за допомогою аналізу і роздумів, а є результатом іншого процесу, який не усвідомлюється.

Як пише М. Ліберман, хоча інсайт зовнішньо подібний на інтуїцію, це різні явища. Інсайт - процес, за допомогою якого людина раптово усвідомлює логічні зв’язки між проблемою і відповіддю. У випадку інтуїції немає ніякого проникнення в логічні відносини, а є судження, передчуття або поведінкова відповідь.

Р. Хенлей вважає, що інсайт й інтуїція відповідають різним типам суб’єктивного досвіду. Інсайт виникає раптово, інтуїція суб’єктивно включає в себе підготовчу фазу, метою якої є приготування свідомості для виникнення інтуїтивної здогадки. Р. Хенлей наголошує на тому, що інсайт можна верифікувати, на відміну від інтуїції. Тобто, якщо рішення, що виникає при інсайті, можна довести і підтвердити, то інтуїтивне знання містить момент бездоказовості.

Інтуїція, на думку О.В. Степаносової, може виступати як спосіб взаємодії з невизначеністю креативної задачі, дозволяючи вибрати найбільш перспективний напрям для створення нового продукту і дати оцінку правильності, значущості нових ідей та гіпотез.

Продукт творчості може бути суспільно визнаний, схвалений та прийнятий відповідним соціумом і «особистісний», який має значення виключно для автора.

Найголовніший критерій оцінки продукту творчості, за К. Роджерсом, це його новизна. Значне творіння - чи то ідея, твір мистецтва, чи наукове відкриття, - найімовірніше, буде вважатись помилковим. Пізніше воно може здаватись оточуючим як само собою зрозуміле. Тільки через певний проміжок часу, а часто досить великий, воно отримує кінцеву оцінку як творчий внесок.

Кожен із видів творчості характеризується своєрідними результатами. Розглянемо серед них ті, що отримали визнання (Т.В. Дуткевич).

Винахід - нове з притаманними йому суттєвими відмінностями технічне рішення задачі у будь - якій сфері господарської, соціально - культурної, оборонної, суспільної практики, що дає позитивний ефект. Є результатом технічної творчості.

Раціоналізаторська пропозиція - технічне рішення, що передбачає зміни конструкції виробів, технології виробництва чи використовуваної техніки або складу матеріалу. Для його визнання потрібно підтвердження новизни і корисності в межах окремого виробництва.

Конструкторська розробка - процес випуску комплекту технічної документації до пристроїв, за яким відповідне підприємство спроможне виготовити сконструйований прилад, а споживач може правильно його використовувати, знаходити і ліквідовувати помилки.

Звідси основними продуктами творчості є:

ü відкриття на всіх рівнях, від всезагальних закономірностей існування матерії до відкриття прояву всезагального в конкретному;

ü  винаходи, спрямовані на вдосконалення способів адаптації до середовища як через знаряддя праці, так і шляхом знаходження оптимальних способів організації діяльності, взаємодії між людьми, впливу на них;

ü  створення нової форми матерії, починаючи з матеріалів (тип металів) і закінчуючи творами мистецтва.

Створення конкретного продукту - це завжди певна матеріалізована ідея. Основним показником реалізації певної ідеї є робота певного винаходу.

Продукт творчого мислення можна оцінювати за такими критеріями: оригінальність, значущість, новизна, затребуваність.

Р. Лірі розглядає креативні продукти як «комбінацію елементів, які не комбінувались раніше».

С. Медник вважає, що чим більше результат відповідає вимогам, тим більш він креативний. Звідси, продукти (ідеї, гіпотези, поведінкові акти) можна розділити на стереотипні, креатині і девіантні.

Щодо самої новизни, то тут слід допустити, що про яке б «нове» не йшла мова, більшою чи меншою мірою воно вторинне.

За обсягом принципової новизни результату (продукту) розрізняють чотири рівні творчості.

Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату (для всього людства) з масштабом виходу за межі певної країни. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів (Дюма, Драйвер, Шопенгауер, Шевченко, Пушкін, Бах, Рєпін, Айвазовський, Рафаель та ін.), винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й людства в цілому в найрізноманітніших напрямах (відкриття пеніциліну, магнітофона, телебачення). Зрозуміло, що творчість такого рівня (абсолютна, об’єктивна новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців - геніїв, є прерогативою еліти людства.

Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для великого кола людей, скажімо, для певних країн світу. Деякі винаходи зявляються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.

Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах якогось підрозділу підприємства, в найкращому випадку - галузі.

Четвертий рівень стосується творчості, новизна продукту якої є суб’єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, яка творить. Однак такий обмежений обсяг цього рівня не заважає йому бути чи не найважливішим для людини, початковим етапом в оволодінні вищими рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної креативності.

Щодо критерію корисності, то під нею розуміється цінність, значущість. Є ще своя шкала цінностей, власні критерії оцінки, які далеко можуть не збігатися з оцінкою загалу. Звідси, креативний продукт - це не обов’язково геніальна праця, відкриття, твір мистецтва. Креативний продукт для кожної особи - це те, чого вона хоче, до чого прагне, її життєва програма на коротко-, середньо- і довготривалу перспективу. Ця програма передбачає реалізацію цілей, що знаходяться у трьох вимірах: мати, що хочеться, робити, що хочеться, і, нарешті, найважливіше - бути таким, яким хочеться.

Оцінка креативності продуктів художньої, літературної, наукової творчості може бути дана тільки у контексті існуючих у певній культурі у певний час критеріїв.

4. Творча активність особистості

Творчість є активною взаємодією суб’єкта з об’єктом в ході якого суб’єкт ціле направлено змінює навколишній світ, створює нове, соціально значиме у відповідності з вимогами об’єктивних закономірностей. Активно впливаючи на світ суб’єкт перетворює і самого себе. Об’єкт - це те, на що направлена діяльність, при чому, особливості об’єкта визначають характер діяльності. Прояви творчості різноманітні: це активно-перетворююча діяльність людини і у сфері матеріального виробництва і духовна діяльність в пізнанні, мистецтві і в соціально-політичних відносинах і таке інше. Незважаючи н спільні риси в кожній сфері дійсності творчість протікає по особливому.

Діяльність людини протікає у відповідності з природою, її закономірностями. Людина ж змінює її у відповідності зі своїми потребами та цілями.

Творча активність суб’єкта проявляється в тому, що людина надає предметам природи форму, яка відповідає її потребам, робить можливим задоволення певних потреб. Змінюючи природні явища, люди «опредметнюють» свою сутність: у створюваних предметах вони ніби втілюють свою волю, свідомість, уміння, здібності. Відбувається процес суб’єктивації об’єкта. Творчість тим самим виступає як діалектичний процес взаємодії суб’єкта та об’єкта, здійснення опредметнення людської сутності та її розпредметнення. Саме в цьому діалектичному процесі відбувається розвиток творчих здібностей самої людини.

Результат творчого відношення до природи - набуття нею нових якостей, вона стає значимою для людини, набуває ціннісних характеристик. Людина в ході діяльності (як важливе проявлення її творчих рис по відношенню до явищ природи), витягує з природи її предмети, ставить їх у певне відношення до себе доцільно (цілеспрямовано) їх видозмінює, надає їм нову (соціальну) форму буття.

Людська діяльність - фактор творчого перетворення не тільки природи, але й суспільства, і в кінцевому рахунку самої діяльності, в ході якої і через яку здійснюється історичний процес.

Ставлячи питання творчої активності особистості, ми приходимо до питання задачі. Задача організовує, направляє, стимулює діяльність особистості. Це конкретна форма специфічного включення індивіда в дійсність, що і є основним суспільним завданням. Також це форма організації, обмеження та, одночасно, актуалізації активності особистості, форма її визначення та відновлення.

Особистість так чи інакше відноситься до задачі, і саме це відношення визначає спосіб її включення в розвиток задачі, а, відповідно, спосіб здійснення та регуляції її діяльності. Поняття задачі являється тією методичною платформою та об’єктивною основою, де сходяться власне психологічний підхід до особистості і управлінський, організаційний аспект регуляції її діяльності.

Поняття задачі, на погляд Альбуханової-Славської, являється перехідним від визначення індивіда через суспільну сутність (взаємини у суспільстві) до визначення його через спосіб впровадження у дійсність ним своєї сутності.

В.Я. Семенов пише: «Під творчим потенціалом людини розуміється сукупність його творчих можливостей і здібностей, реалізація яких і визначає розвиток його особистості. Така якість особистості, яке характеризує міру її можливостей ставити та вирішувати в повсякденній трудовій діяльності нові творчі завдання, які мають суспільне значення».

Через принцип завдання в методологічному плані здійснюється перехід від позицій, ролей та відношень як предмета соціології до моживостей, умов та результатів конкретної діяльності індивіда.

Задача - одночасно і форма поклику до діяльності, і форма її суспільного обмеження, організації. Разом з тим задача передбачає визначений простір для прояву цієї активності індивіда, для його практичної чи теоретичної діяльності.

Тільки категорія «відношення до задачі» дає можливість виявити ставлення особистості до діяльності, за допомогою якої вона розв’язує дану задачу і визначити, як це відношення відображається на формуванні цілі її діяльності. Ціль - це епіцентр діяльності, а не її початок, це пошуки цілі не іманентно визначені особистістю, а задаються її ставленням до об’єктивно представленої їй задачі. Особистість сама ставить ціль, яка, з її точки зору, так організовує діяльність, що остання послужить рішенням саме цієї задачі.

Задача створює для суб’єкта можливий для виміру та огляду простір діяльності і, поряд з тим, зберігає для нього достатньо невизначеності, щоби йому було де рухатись, діяти та вирішувати. Саме тому, вводячи одну межу відносно безкінечності, вона не створює межі відносно суб’єкта, даючи йому можливість бути активним.

Сам суб’єкт визначає місце пред’явлених йому задач в своїй життєдіяльності, міру своєї відповідності їм, рівень своєї активності у відповідності з простором поза цієї задачі, яке визначає він сам. Він «перекроює», опановує простір задачі.

Природньо, що при різному масштабі задач результати активності індивіда різні та відображаються, відповідно, на відношенні з сучасниками, конкретним колективом чи тільки з його «близькими».

Відповідальність з’являється в момент прийняття задачі. Вона визначає постановку цілі та вибір рішення, а, головне, являється регулятором ходу діяльності. Особиста регуляція діяльності охоплює не тільки процес створення цілей, визначення перспективи діяльності, але й її співвідношення з суб’єктивним змістом задачі. Тут необхідно виділити вольову регуляцію, пов’язану з уявленнями щодо суспільної значимості.

Якісно вищим типом регуляції являється той, коли особистість бере на себе відповідальність за забезпечення відповідності своєї діяльності рішенню задачі в цілому: в цьому випадку вона регулює і міру, і напрямок, і характер активності. Тут виявляються такі особистісні характеристики як впевненість. Таким чином якість активності виявляється співвіднесеним не тільки з важкістю завдання, але і з характером особистісної регуляції.

В ході розв’язання задачі виявляється не стільки вміння, скільки психологічна стратегія і тактика суб’єкта застосувати стандартні способи дій. Суб’єкт характеризується рівнем стратегії і тактики, широтою способів дій, оригінальністю і несподіваністю рішень. Дослідження останніх десяти років показали, що особистісна регуляція, як і психічна, може носити і гнучкий, так і жорсткий характер. Гнучка саморегуляція основана на усвідомленні та виявленні суб’єктом своїх психічних і особистісних можливостей по ставленню до завдання. Це дозволяє виділити точний момент і спосіб дії, стратегію і тактику роз’язання задач.

Головне полягає в тому, що, оскільки в ході наближення до цілі змінюються всі психологічні характеристики активності, всі її модальності, особистість виступає як інтегруючий центр їх регуляцій, як її визначаюча інстанція. Оцінки поточних психофізіологічних, емоційних та інших станів: зміна мотивації, відображення об’єктивного стану справ - все це зводиться в одне особистістю. Людина визначає порядок здійснення діяльності протягом всього розв’язання задачі. Крім інтергації показників всіх рівнів і всіх модальностей, індивідом встановлюється значимість своєї активності. Це допомагає долати труднощі, невпевненість, приймати рішення.

Індивід співвідносить задачі не тільки зі своїми можливостями та бажаннями, випрацьовуючи конкретну мотивацію, але і зі своїми станами. Особистість забезпечує послідовність в здійсненні діяльності протягом всього розв’язання, незалежно від станів на тому чи іншому етапі, в тому чи іншому напрямі. Особистість регулює і свої стани, і мотивацію, і почуття, послідовно реалізовуючи значиму для неї лінію діяльності. Проведення цієї лінії пов’язане з вольовою здатність в подоланні станів невпевненості, невизначеності, важкості. При цьому людина виявляє системну якість активності, здатність до збереження та підтримки рівноваги цілого і, поряд з тим, здатність до перебудови і контролю за ритмом активності, мобілізацію резервів, виявленню нових можливостей.

Задача являється індикатором відмінностей в характері активності особистості - чи буде ця діяльність, яка спирається на егоїстичну мотивацію чи на соціально активну, співпадати з суспільною активністю. Особиста мотивація не змінює початкової позиції людини по ходу розв’язання задачі і не впливає на його розв’язання подальших. Його активність будується по принципу необхідного і достатнього. При суспільній мотивації індивід навпаки, виходить за межі наявних завдань, прагнучи створити більш оптимальні умови для роз’язання завтрашніх.

Задача розрахована на певний час рішення, що розвиває здатність людини мобілізувати себе на осяжну у часі справу.

Елементи завдання:

1.  Відоме - що дано, визначено, є умовою задачі.

2.       Пошукове - те, що треба отримати; є вимогою задачі.

3.       Невідоме - те, що задано і підлягає відкриттю (розробці) для подальшого забезпечення вимог задачі. Воно в окремих випадках представляється у вимозі і співпадає з пошуковим. В інших випадках невідоме не співпадає з пошуковим і не представлене в структурних частинах задачі. В цих випадках невідоме часто буває способом дії.

Активність підвищує як незадоволення, так і задоволення собою, тобто активність особистості пов’язана з її самооцінкою. Наприклад: невпевнена в собі особистість, схильна до суб’єктивізму і неадекватності само оцінок з тенденцією до хворобливої фіксації на невдачах, пригнічує активність, направлену на розв’язання завдань. Для такої людини важливо розкрити видимі форми причинно-наслідкових зв’язків його активності та успіху.

Ще 1 приклад: тип інфантильної, психічно незрілої особистості при повній відмінності особистісних характеристик від вищеописаних, також може мати застійну активність. Така особистість може бути надто ситуативна, не вміючи виділити загальну життєву перспективу, основну лінію життєвих цінностей та побачити їх зв’язок з сьогоднішніми завданнями та справами. Розв’язуючи коло повсякденних питань такий індивід бачить їх зв’язок лишень в виснажуючий повторності, монотонності він чує себе пригніченим їх невідкладним характером. Його не радують успіхи, не засмучують невдачі, оскільки нема особистісне перспективної основи самого механізму оцінки. Частіше всього пробудження активності такої особистості можливе лише шляхом сильних потрясінь, які різко змінюють звичний хід життя переломних подій, критичних переживань.

Розкриття особистісних потенціалів активності, мобілізація внутрішніх резервів і душевних сил мають складний механізм, що не залежить від простого бажання особистості. Тут вступають в силу типологічні особистісні особливості, типи особистісних протиріч, внутрішні бар’єри активності, неадекватність, ілюзорність само оцінок, а не тільки об’єктивні складнощі розв’язуваних завдань. Однак знайти хід до зняття основного бар’єра між активністю людини необхідною діяльністю можна тільки через аналіз особистісне диференційованих та психологічно складних форм його активності, з одної сторони, та причин ілюзорності цих оцінок, їх не реалістичності, несвоєчасності - з іншої.

Таким чином, аналіз завдання як пропорційного активності особистості фрагмента діяльності, дає можливість провести чітку різницю активності та діяльності та зрозуміти, як через особистість з системою її складних відношень установлюється їх зв’язок.

Розглянемо у чому заклечається смисл мотивації для творчої активності та поняття волі - особливої якості активності (За Д.Н. Узнадзе)

Між людьми існує багатосторонні відмінності в залежності від того, яка потреба більш характерна для їх «я».

Розуміється, що тут визначальне значення має минуле людей - та ситуація, в якій проходило їх життя і в якій вони виховувались, те враження та переживання, яке мали для них надзвичайну вагу. Без сумніву, в силу цього у кожного випрацьовані свої особливі фіксовані установки, які так чи інакше, з більшою чи меншою очевидністю проявляються та стають основою готовності в відповідних умовах та в визначеному напрямку [Узнадзе Д.Н. Психологические исследования. М., 1966.].

Зміст мотивації полягає саме в цьому: відшукується та знаходиться саме така дія, яке відповідає основній, закріпленій в житті установці особистості. Коли суб’єкт знаходить таку різновидність поведінки, він особливо не переживає, чуючи до цього тягу, переживає готовність до його виконання. Це саме те переживання, яке з’являється при акті рішення в вигляді специфічного переживання, охарактеризованого нами вище під назвою «я насправді хочу». Це переживання наочно вказує, що у суб’єкта створилась установка визначеної поведінки: звершився акт рішення, і зараз питання стосується його виконання.

Роль мотиву полягає у тому, що та, чи інша фізична поведінка перетворюється людиною у певну психологічну поведінку. Це йому вдається завдяки тому, що він включає цю поведінку в систему основних потреб особистості та породжує в суб’єкті установку його виконання. Таким чином виходить, що основою вольової поведінки стає певна установка.

В випадку волі установку, насправді, створює суб’єкт, вона являється результатом його активності. Уявлення, мислення являються свого роду творчістю, свого роду психічною діяльністю, в котрій діяльність відображена не пасивно, а активно. В результаті волі суб’єкт повертається до цих активних процесів - уявленню та мисленню, з їх допомогою створює ситуацію своєї можливої поведінки, будує ідейну ситуацію, котра викликає в ньому визначену установку. І ось ця установка і стає основою процесу вольової поведінки.

Таким чином, у випадку волі суб’єкт сам створює установку: він, безперечно, активний. Але він не прямо, не безпосередньо визиває установку. Його активність заклечається у створенні мислимої, уявної, словом, ідейної ситуації, що і дає можливість викликати відповідну установку. Дана активність проявляється не в безпосередньому впливу.

В вольовому акті суб’єкт відчуває само активність. Його адекватна характеристика можлива в таких словах: Зараз я насправді хочу».

Вольовий акт вказує на то, що ось у цей момент в суб’єкті з’явилась установка, як стане основою майбутньої поведінки, її активності т поведе його по визначеному шляху. Усвідомлення цієї установки було його справою. Оскільки він, безперечно, активний, природно що він і переживає цю активність. В випадку волі в людині насправді проходить такий процес, що він переживає себе і активним, і пасивним.

Вольова регуляція в принципі не може бути пояснена з позиції уподібнення, наслідування, інтерполяції, тільки з позиції діалектики: через виявлення протиріч між необхідністю і активністю.

5. Особистісні мотивації формування здібностей

Тим самим не був відкритий шлях до вивчення особистісної мотивації формування здібностей, до потреб особистості в удосконаленні своєї діяльності.

Здібність розглядається тут з точки зору особистісного побудження до діяльності.

Т.І Артем’єва розвиває гіпотезу про ділення здібностей на потенційні та актуальні. Тим самим вони зв’язуються не тільки з наявною діяльністю, але і з майбутньою, в якій тільки і можуть розкритись. Здібності можуть виступати як випередження, своєрідне сприйняття діяльності, даючи ефект її успішного виповнення «з місця». Тут проглядаються джерела ставлення особистості до дійсності, що відповідає, чи не відповідає її можливостям.

Як показали праці проведені під керівництвом С.Л. Рубінштейна, здібність - це специфічне узагальнення (спочатку психічного, потім особистісного порядку) своїх можливостей. Здібності - це сукупність актуальних потенціальностей, вроджених задатків та набутих якостей, які дають можливість здійснити акт на будь-якому рівні. Здібності є індивідуальною умовою здійснення акту. [Л. Сев. Основные понятия. Акты, Способности. Проблема потребностей // Психология личности. Сборник статей.]

Три ознаки завжди заключаються в понятті «здібність». По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої. По-друге, здібностями називають не всякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають стосунок до успішності, виконання будь-якої діяльності чи багатьох діяльностей. По-третє, поняття «здібність» не зводиться до тих умінь, навикам чи умінням, які вже вироблені у даної людини [Теплов Б.М. Способности и одарённость // Психология индивидуальных различий].

Творча діяльність є діяльність цілісна, що представляє одність матеріально-практичного перетворення світу та процесу його духовного засвоєння. Розвиток пізнання визначається в кінцевому рахунку практикою та залежить від неї сам. Пізнання грає активну роль в процесі діяльності. Це означає, що і сама пізнавальна діяльність може проявлятись у творчій формі. Отож тут характерно розуміння пізнання як процесу активно здійснюваного на основі практичної діяльності людей. Звідси - пояснення сутності творчості. Виходячи із розуміння його як відображення внутрішньо пов’язаного практикою.

Виникнувши та розвинувшись на основі діяльності і для її обслуговування, пізнавання відображення виконує активні функції, носить творчий характер. Прояв цієї активності різноманітний. В першу чергу зв’язок пізнання з завданнями діяльності визначає його пошуковий, дослідницький характер, який виражається, по-перше, в тому, що встановлюючи зв’язок діяльності з суспільними потребами, суб’єкт ідеально формує образ результату діяльності, її адекватну наявним потребам ціль; по-друге, суб’єкту необхідно визначити характер діяльності, її шлях досягнення наміченої цілі, яка в подальшому або у вигляді створеного матеріального явища, або ж ідеальної побудови (наукової теорії, художнього образу і т.д.); по-третє, оскільки рух до майбутнього, до результату, реалізація самої діяльності можливі на основ врахування реально існуючих властивостей тенденцій закономірностей об’єкта, з якими суб’єкт взаємодіє, оскільки необхідним стає пізнання цього об’єкта, її проникнення в його сутність.

Простого споглядання для досягнення сутності об’єкта недостатньо, необхідна напружена розумова діяльність, мисленнєвий аналіз. Дослідження, пошук представляє собою інтелектуальний процес, який включає постановку і вирішення багатьох проблем.

Пізнання носить проблемний характер. Під проблемою розуміють визначену, обумовлену необхідністю тих чи інших потреб завдання, запитання. Проблемне відношення характеризується відомими протиріччям між тим та іншим, виникаючим завдяки тому, що у своїй дійсності для засвоєння яких недостатньо тільки наявних знань. В ході діяльності (виробництва) людина породжує ситуацію, яка виявляє її власну обмеженість, недостатність наявності в її розпорядженні засобів. Виникає необхідність зміни суб’єкта, вдосконалення його матеріальних засобів впливу на світ і духовних якостей. Народжується потреба в нових знаннях, в наслідок чого формується образ нового результату тепер вже зміненої форми діяльності. Формується проблемна ситуація, а з нею і духовне вираження - наукова проблема.

Пізнання, будучи відображенням, здійснюється в єдності репродуктивного і продуктивного. Репродуктивне в пізнанні означає повторюване відтворення об’єкта у відносно стабільній формі. Репродукція не може розглядатися тільки як прояв пасивності відображення; в ній міститься активність, яка виражає вимоги практики адекватного відтворення об’єкта в його повторюваному виді, у його стійкості.

Друга сторона пізнавального відображення заклечається в творчо-перетворюючій тенденції продуктивності. Ця тенденція виражається у вдображенні об’єкта нових формах знання, нових образах. Є такі різновиди:

1)   пов’язаний із розвитком взаємодії суб’єкта із об’єктом, поглибленням його знання.

2)      Створення образів об’єктів, які раніше взагалі не входили в сферу пізнання.

Пізнання має такі специфічні прийоми як умовність та ідеалізація.

Цінність умовних елементів в тому, що вони беруть на себе логічні функції ще не розвинених понять і теорій, істинний зміст яких виявляється в ході подальшого розвитку науки, наприклад з ідеї флогістон та філософського каменя бере свій початок хімія; з ідей ефіру виросла теорія поля; з ідеї руху електронів, подібно до планет, виникла атомна фізика. Це є абстрактні об’єкти. Ідеальні об’єкти це мисленнєво реконструйовані об’єкти не існуючі і нездійсненні в дійсності, як, наприклад, «ідеальний газ», «інерціальна система», «машина часу» та інше. Їхнім вихідним пунктом є тільки досвід, реальна взаємодія з зовнішнім світом.

Видиме віддалення від об’єкт і посилення суб’єктивно творчих елементів в пізнанні забезпечують наближення образу до сутності об’єкт наближення змісту знання.

Складним завданням і одним з критеріїв оцінки особистості на високу рівні розвитку, виступає направленість особистості на само актуалізацію. Само актуалізація, на думку Б.Г. Анан’єва, - продукт визначеної фази життєвого шляху людини, це «стадія індивідуальності» [Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - Л., 1969. - 340 с.], що являє собою стійку, закриту систему властивостей людини як особистості та суб’єкта діяльності. Така особистість що само актуалізується відносно незалежна в своїй життєдіяльності не тому, що прагне до досягнення якихось глобальних цілей, а тому, що в процесі своєї життєдіяльності перемінює, відтворює особисті властивості і умови свого життя. Незалежність такої особистості від обставин свого життя - це міра її праці по їх подоланню, її можливості «творити життя» [Шинкарук В.И., Сохань Л.В. Жизнь как творчество (Социально-психологический анализ), К.: Наукова думка, 1985, ]

Особистість що самоактуалізується - це особистість соціально зріла, і показником її зрілості являється її чітка направленість, стійкість особистісних переконань, свідоме ставлення до суспільних та творчих цілей та інтересам, наявність індивідуальної життєвої програми. Критерії соціально зрілої особистості у суспільстві пов’язані з потребами даного суспільства. Виходячи з суспільних цілей і потреб соціальна зрілість особистості визначається всестороннім та гармонійним її розвитком, обумовлюючим її творчу діяльність [Марков В.С. Проблемы социализации молодого поколения. В кн.: Проблемы формирования и воспитания. М., 1978, с. 3]

6.   Фактори, що впливають на формування творчої активності

Розглянемо фактори, що впливають на формування творчої активності. Природа індивідуальних відмінностей в спонтанному прояві творчої активності є темою багатьох наукових дискусій. Перш за все це стосується питання про перевагу зовнішньої чи внутрішньої активності. Прихильники зовнішньої детермінації пов’язують формування творчої активності головним чином з впливом соціального середовища та системою навчання, в той самий час, як прихильники інших теорій основний напрям пошуків зосереджують на внутрішніх передумовах

Згідно точки зору одних авторів, творча, не стимульована зовні пошукова та перетворююча активність, чи креативність, базується на особливих творчих здібностях, які мають свої задатки та можуть проявлятись в будь-яких видах діяльності.

Згідно іншої точки зору, творчі здібності не існують як специфічні утворення, а похідні від інших якостей індивідуальності. Найбільш часто їх пов’язують зі спеціальними здібностями до творчих видів професійної діяльності, з особистісними утвореннями, специфікою когнітивної сфери чи з нейрофізіологічними задатками. До цього часу зібраний значний матеріал, в якому на статистичному рівні доводиться визначна роль одного з перекислених факторів в спонтанному прояв творчої активності. На основі отриманих кореляційних зв’язків виділені особливі креативогенні особистісні утворення, якості когнітивних процесів та принципи мозкової саморегуляції.

Творча активність розуміється як «надлишкова по стосунку до стимулу» діяльність, яка включає в себе основні компоненти творчості: самостійність вибору об’єкта мислення, виходу за межі завдання, переміни завдання та стимулу.

Для дослідження творчої активності особистості були вибрані такі завдання відкритого типу, які прямо не провокували на творчість і не могли бути розв’язані по шаблону, але дозволили проявити ініціативу (наприклад, «малювання серії предметів», «використання предметів», опис змісту картини»). Давались завдання, стимулюючі творчу активність (наприклад, «доповнення елементів до повних фігур», «наслідки неймовірних подій»), завдання, які можна було розв’язати тільки творчо («символічне зображення людських якостей», «переконструювання предметів»).

Кожний тип завдання дозволяв виявити перевагу того чи іншого компоненту творчої активності. Завдання першого типу («безстимульні») виявляли переважно ініціативу та перетворюючу активність. Завдання другого типу («стимулюючі до творчості») - перетворюючу та «надлишкову» активність як потребу в продовженні діяльності, варіативності способів виконання завдання. Завдання третього типу («потребуючі творчого підходу») виявляли головним чином здатність до перетворенню (зміст поняття в графічний символ, один предмет в інший, беззмістовну чорнильну пляму в образи).

Співставлялись біографічні дані, особистісні якості, специфіка когнітивних процесів та деяк індикатори типологічних властивостей нервової системи для виявлення тих факторів, які чинять вплив на творчу активність і можуть розглядатись як ведучі.

Вплив соціальних факторів на формування творчої активності

Згідно соціологічним теоріям, творча активність з’являється у людини як наслідок сприятливих чи «креативогенних» факторів, що оточують дитину з раннього дитинства. До їх числа належить перш за все доросле оточення, яке виступає як взірець та еталон для наслідування дитиною. Найкращою є активна, діяльна позиція дорослих, а також становище дитини у сім’ї по стосунку до інших дітей та дорослих. Оптимальна позиція старшого в сім’ї, а не «молодшого», «єдиної» чи «пізньої» дитини. Демократичний стиль взаємостосунків між родичами і дітьми найбільш корелює з проявами творчої активності, чим «авторитарний» чи «ліберальний». Жорсткий контроль за дітьми чи повна безконтрольність в однаковій мірі несприятливі для творчості. Велику роль відіграє школа у вихованні творчої активності. Спеціалізована та міська школи більше сприяють формуванню творчої активності. Становище дитини в колективі найбільш сприятливо для прояву творчого начала в той час як вона відкидається колегами по школі, чи коли стає лідером.

Важливим актором у формуванні творчої активності особистості являється раннє прилучення дитини до радості самостійної роботи, залучення до творчості через відвідання гуртків, до радості пізнання світу через особистий досвід, мандри та інше. У дослідженнях використовуються такі методи як автобіографія, бесіда.

В аналізі біографічних даних досліджуваних двох груп ми зупиняємось на найбільш загальних факторах. Біографічні дані були отримані двома шляхами: перший раз досліджуваному пропонувалось в будь-якій формі написати свою автобіографію, але при цьому відповісти на ряд запитань, які освітлювали би перелічені вище фактори. В другий раз з досліджуваними проводилась довга бесіда, в якій виявлялись деякі особливості і деталі біографії.

Це стосувалось освіти та професії батьків. У групі з високими показниками творчої активності батьки були і з різним рівнем освіти, і займались різною професійною діяльністю. У групі з низьким показником творчої активності батьки були робочими, чи працівниками канцелярії, з середнім чи неповною середньою освітою. Як видно, особи з низькими показниками творчої активності мали переважно несприятливі умови для розвитку цієї якості. Разом з тим, особи з високими показниками творчої активності мали як сприятливі, так і несприятливі умови для формування цієї якості..

Отримані дані по ряду досліджень підтверджують основну думку, що всі зовнішні впливи, заломлюючись через внутрішні, створюють неповторну індивідуальність. Очевидним це стосується і творчої активності.

Згідно думок більшості дослідників, особистісні утворення, які поєднують в собі впливи внутрішніх та зовнішніх факторів, являються ведучими в актуалізації творчого потенціалу людини. Виділяються специфічні «креативогенні» риси характеру, які сприяють проявленню творчої активності.

Для відповіді на питання про те. Які особистісні утворення сприяють прояву творчої активності використовується питальник на креативогенні якості, питальник Коттела та СМИЛ 6см.

Отримані мані по трьом варіантам досліджень особистісних характеристик, не дивлячись на всю можливу недосконалість цих методик, свідчать про збереженість у високо творчих досліджуваних нашої відбірки, більш вираженої неповторності збігів поєднання індивідуальних якостей, на відміну від другої групи з низькими показниками творчої активності.

Не існує якої-небудь спеціальної «креативогенної» ситуації, яка була би загальною для всіх; не існує специфічних, сформованих у ход розвитку особистості загальних для всіх «креативогенних» рис індивідуальності.

Очевидно, загальне необхідно шукати у поєднанні тих внутрішніх та зовнішніх умов, які допомагають зберегти людині індивідуальність не тільки у особистісних проявах, але і в особливостях мисленнєвої діяльності.

В зв’язку з цим більше поширення мають когнітивні теорії творчості, в яких специфіка самого акта взаємодії людини з середовищем розглядається як головне джерело формування різного типу поведінки та мислення.

Серед перших, найбільш суттєвих компонентів сприйняття, які детермінують наступну специфіку мисленнєвої діяльності, висуваються такі, як повнота контакту з дійсністю, яка включає в себе і чуттєвість до підмежевих подразнювачів, і повноту охоплення різних сторін об’єкта, і аконстантність, конкретність сприйняття та інше. Другий компонент - спосіб кодування і категоризації інформації - широта. Різноманіття, рівень узагальнення, вже в смому акт сприйняття бачення майбутньої трансформації об’єкта. Нарешті, третій, найбільш суттєвий компонент пов’язаний з співвідношенням суб’єктивності - об’єктивності сприйняття. Оптимальний для розвитку творчого мислення являється, з одного боку, конкретність та повнота сприйняття, а з іншої - бачення можливих трансформацій об’єкта і внесення творчого початку в сам акт сприйняття.

Найбільш поширеною методикою визначення творчих показників через сферу перцепції являється текст Г. Роршаха. Чорнильні плями в їх класичному кольоровому варіанті дають можливість прослідкувати різні сторони активного, творчого сприйняття. До числа таких показників відносяться наступні: кількість кінетичних відповідей, тобто внесення руху в статичну пляму; здатність інтегрувати розрізнені елементи і кольорові плями в єдину систему; сенсинтивність, здатність бачити образи «в середині кольору» і чистий колір; широта перцептивного поля, визначає мого кількістю образів, побачених в білому фоні; кількість асоціацій-відповідей на одну і ту ж саму пляму, як здатність виокремити нове в об’єкті; переконструювання плям для отримання нового образа; кількість побачених дрібних деталей в плямі як активний аналіз об’єкта.

Особливості сприйняття пов’язані скоріше зі спеціальними здібностями, визначає якісну специфіку направленості і продукту діяльності.

Отже, необхідним, але недостатнім для прояву творчої активності, як і специфіка перцептивної сфери.

Всі «внутрішні» умови, які розглядаються в якості детермінант творчої активності знаходяться в тісному зв’язку з особливостями в організації нервової системи.

Було виявлено, що у групи досліджуваних з високими показниками творчої активності, проходили однонаправлені зміни в правій та лівій півкулях незалежно від характеру завдання. У представників же другої групи, зміни в двух півкулях залежали від типу завдання: при розв’язанні завдання творчого типу проходила переважна активізація правої півкулі, а при розв’язанні вербальних та арифметичних завдань - лівої.

В складній взаємодії зовнішніх та внутрішніх факторів. Детермінуючих формування і прояв творчої активності, неможливо виділити який-небудь із них в якості «ведучого» чи «генерального».

Біографічні дані різних груп досліджуваних свідчили про те, що особи з високими показниками творчої активності виховувались як в сприятливих (креативогенних), так і в несприятливих соціальних умовах, в той самий час як особи з низькими показниками по даному параметру - переважно в несприятливих. Це свідчить про те, що один і той самий соціальний фактор значимий для одних та є незначним для інших.

Це примушує вважати, що творча активність як не стимульована зовні пошукова та перетворююча діяльність де термінується в першу чергу певними внутрішніми перед основами, що мають свою специфічну структуру.

В структурі особистісних якостей було характерне неповторне поєднання декількох акцентованих рис, що, мабуть і служило основою для збереження індивідуальності, що є необхідним у творчості. Високий розвиток якої-небудь якості в когнітивній сфері в більшій мірі визначалось професійною направленістю, лежало в основ своєрідності спеціальних здібностей.

В цілому для групи досліджуваних з високими показниками творчої активності був характерний більш високий рівень всіх взятих нами для розгляду індикаторів перцептивної сфери, в той час як у представників інших груп такий же розвиток міг бути присутнім лише в одному чи двох показниках.

Дослідження фізіологічних параметрів показали, що існують деякі необхідні перед основи на рівні активації та реактивності для прояву спонтанної творчості, але вони недостатні, якщо не взаємодіють з іншими, більш вищими утвореннями в структурі індивідуальності. Найбільш значимі відмінності між досліджуваними двох груп, спостерігались у взаємодії правої та лівої півкуль при розв’язанні завдань різного типу - незалежна від характеру завдань у одних та залежна у інших. Це зайвий раз підтверджує, що саме взаємодія в широкому розумінні цього слова являється основою розвитку.

Таким чином, аналіз отриманих даних показав, що існує певне поєднання психофізичних особливостей людини, які найбільш сприятливі для спонтанного прояву творчої активності і роблять його відносно незалежними від зовнішніх умов виховання, від характеру стимулу та діяльності. Таке сприятливе поєднання базується на високому розвитку комплексу первинних якостей та властивостей, що дозволяє переходити на новий рівень їх функціонування та взаємодії.

В тих випадках, коли відсутнє таке сприятливе поєднання, воно може і повинне компенсуватися зовнішніми факторами - особливими зусиллями вихователів та педагогів, особливою формою стимуляції творчого початку, резонансом зі спеціальними здібностями до конкретних видів діяльності.

Список джерел

7. Коршунов А.М. Творчество как объективный процесс // Отражение, познание, творчество.

8.       Коршунов А.М. Отражение, познание, творчество. Творчество и отражение

.        Творчество и социальное познание / сборник статей под ред. Коршунова А.М. - М.: Издательство Московского университета, 1982. - 256 с.

.        Романець В.А. Психологія творчості: навчальний посібник. 2-е видання. Доповнене. - К.: Либідь, 2001 - 288.