Модернізація політичної системи сучасного В’єтнаму (1986-2014 рр.)
Модернізація політичної системи сучасного Вєтнаму (1986-2014 рр.)
I.M. Сергійчук
Анотація
У статті розглядаються нові явища суспільно-політичної системи сучасного Вєтнаму, такі як модернізація законодавства, розширення самоуправління, оновлення партійно-державних кадрів на всіх рівнях, визнання права громадян на еміграцію та ін. Йде підготовка до прийняття нової конституції Вєтнаму, з урахуванням економічних і політичних змін в результаті політики реформ.
Ключові слова: Вєтнам, реформи, оновлення, демократія, самоуправління.
Одним із напрямів реформування комуністичного Вєтнаму є модернізація його суспільно-політичної системи, у звязку з новою обстановкою, що склалася після краху біполярності світу й СРСР Вєтнамське оновлення в політичній сфері знаходиться в центрі уваги російських істориків. Найбільш ґрунтовними є праці Л. Аносової, Г. Яскіної [1], Д. Деопіка [2], К. Кобелєва [3], В. Мазиріна [4], І. Мохової [5], О. Новакової, П. Цветова [6]. Політичні аспекти реформ аналізуються у статтях Д. Дубровіна [7], В. Мазиріна [8], А. Потапова
Хоч роботи вєтнамських дослідників російською мовою присвячені, в основному, економічним здобуткам і ринковим перетворенням, деяка їх частина висвітлює зміни комплексно і торкається їх суспільно-політичної складової. Такі праці опублікували Дао Зун Тунг, Нгуен Ван Тхань [11], Нгуен Тхе Нган [12], Хо Лионг Вєт [13; 14] Фам Суан Шон [15] та ін.
Певний внесок у розробку теми внесла й авторка цієї статті [16]. Значна кількість фактів з досліджуваної проблематики міститься в засобах масової інформації й мережі Інтернет. Варто відмітити російськомовний сайт "Новости Вьетнама" [17]. У межах цієї розвідки ми ставимо завдання узагальнити нагромаджений фактичний матеріал, прослідкувати вияви політичного оновлення Вєтнаму та їх значення для розбудови сучасної розвинутої держави, в якій дотримуються прав громадян, закріплених у конституції, переходять до демократичного вирішення проблем суспільства.
У 1986 р. під впливом радянської перебудови Соціалістична Республіка Вєтнам теж розпочала реформи. В пошуках нових підходів, які б враховували конкретні умови країни, її специфіку, вєтнамське керівництво розробило власну концепцію розвитку Дой мой (оновлення). Головна увага приділялась економічним перетворенням, при збереженні в цілому старого політичного механізму й монополії комуністів на владу. В сучасному Вєтнамі поєдналась ринкова концепція розвитку із комуністичною ідеологією в національній інтерпретації.
На початку реформ формуванню демократичних основ суспільства заважали самоізоляція країни, теорія та практика вєтнамського соціалізму, традиційна конфуціанська етика. Вважалося, що елементи західної демократії, такі як багатопартійність, політичний плюралізм, свобода критики, альтернативність на виборах, суперечать вєтнамській системі влади, підривають національну культуру й самобутність. Після скинення сайгонського режиму, були заборонені політичні партії й організації Півдня Вєтнаму. В 1988 р. були розпущені Соціалістична й Демократична партії, які існували в ДРВ з часів серпневої революції 1945 р. Усувались останні легально існуючі можливості опозиції КПВ. Для збереження монополії комуністів на владу здійснювалися попереджувальні заходи, з урахуванням наслідків "оксамитових" і "кольорових" революцій на території Східної Європи й СРСР. КПВ продовжила курс на розвиток "соціалістичної демократії" й виступила проти "вседозволеності пропаганди антисоціалістичних ідей". Керівництво Компартії Вєтнаму виступало за обережний підхід до політичних нововведень. У верхах існувало переконання, що спочатку слід завершити економічні перетворення, підвищити життєвий рівень народу і тільки на цій основі проводити політичні зміни. VII зїзд КПВ (1991 р.) прийняв Політичну програму національного будівництва в період переходу до соціалізму. В ній сказано, що соціалізм, "незалежно від звивистого шляху вперед", є правильним курсом. політичний самоуправління вєтнам
Політична система Соціалістичної Республіки Вєтнам визначалась конституцією 1992 р. Декларувався розвиток Вєтнаму соціалістичним шляхом, на основі "марксизму-ленінізму і думок Хо Ші Міна". Вищим законодавчим органом були однопалатні Законодавчі збори, що обиралися всенародним голосуванням терміном на 5 років. Вони розробляли і приймали закони, обирали президента з-поміж депутатів, затверджували премєр-міністра й уряд у складі 21 міністра, генерального прокурора, голову Верховного суду. КПВ висувала кандидатури вищих керівників держави й представляла їх на затвердження депутатам Національних зборів. Основою економіки визнавалися ринкові принципи, при збереженні орієнтації на соціалізм. Приватна власність названа "законною індивідуальною власністю" [18]. На місцях населення обирало на 4 роки Народні ради. Вєтнам поділяється на 61 провінцію, 1 особливий округ, 5 міст центрального підпорядкування (Ханой, Хайфон, Дананг, Хошимін, Кантхо).
З часом, у результаті переходу Вєтнаму до ринкової економіки й відкритості зовнішньому світові, політична система теж почала трансформуватися. Новими явищами стали модернізація законодавства, вдосконалення виборчої системи, кадрове оновлення, розширення прав громадян, гласність, спрощення порядку вїзду й виїзду з країни. 1998 р. прийнято положення про "демократію на місцях". В його рамках здійснюється вирішення місцевих проблем, під девізом: "Народ знає, обговорює, контролює" [8, 23]. В місцевих органах влади і в армії діють 10 тис. спеціальних народних інспекцій, які контролюють виконання законів у державних установах, приватних структурах, цивільними особами й військовослужбовцями [17].
ІХ зїзд КПВ (2000 р.) доповнив попередню програму документом Стратегія соціально-економічного розвитку на 2001-2010 рр. У 2001 р. до конституції Вєтнаму внесені поправки, зумовлені економічними й суспільно-політичними змінами в ході реформ. По-новому визначались механізми управління державою. Знято визначення державного ладу як диктатури пролетаріату. Натомість його основою проголошене народовладдя, повязане з розвитком парламентської демократії. КПВ залишається керівною й спрямовуючою силою вєтнамського суспільства, вона є головним "хранителем моральних і культурних цінностей та високих ідеалів", що є вєтнамською альтернативою ліберальній демократії. Держава, керована КПВ, здійснює вищі функції управління, нагляду, виховання й покарання. Конституція закріпила за громадськими організаціями право брати участь у вирішенні політичних, економічних, соціальних і культурних завдань як у масштабах всієї країни, так і в рамках територіальної одиниці, підприємства, установи. КПВ висунула гасло: "Партія керує, народ визначає, держава управляє" [17].
Справою надзвичайної ваги визнано оновлення кадрів партійно-державного апарату, введено норми їх ротації. Склад ЦК КПВ на кожних виборах має оновлюватись на третину. Віковий ценз для нових членів ЦК КПВ встановлено в 55 років, термін перебування на посаді - 5 років. Всі вищі чиновники зобовязані піти у відставку в 60 років. На посади міністрів і керівників провінційних адміністрацій мають призначатися кваліфіковані спеціалісти віком 40-50 років. Знято принцип "лояльність вища за компетентність" [8, 24]. Х зїзд КПВ (2006 р.) увів процедуру виборів своїх керівних органів на альтернативній основі. На 160 місць членів ЦК претендувало 207 осіб, включаючи двох, що висунули себе самі, а на 25 місць кандидатів у члени ЦК - 56. Вперше претенденти боролися між собою й проходили у вищі партійні органи відповідно до набраних голосів, що не сподобалося ветеранам. З 2010 р. запроваджена система прямих виборів перших секретарів провінційних комітетів КПВ. Уперше такі вибори проведені у вересні 2010 р. в провінції Хатінь. До цього секретарі обирались комітетами КПВ, склад яких формувався на конференціях [17].
-19 січня 2011 р. працював Хі зїзд КПВ, в роботі якого взяли участь 1370 делегатів, що представляли 3,7 млн. членів партії. Звітна доповідь Генерального секретаря КПВ Нонг Дик Маня була діловою й тривала трохи більше години. Він коротко відмітив основні досягнення й зосередився на невирішених проблемах і планах. У 2001-2010 рр. ВВП зріс у 3,2 рази і склав на душу населення 1200 дол. Вєтнам вийшов із числа слаборозвинених країн (за методикою ООН, ВВП має бути не нижче 1000 дол. на душу населення). В доповіді містився спеціальний розділ "Недоліки й слабкості". До числа головних проблем, які необхідно розвязувати негайно й ефективно, віднесені бюрократизація партії й держави, корупція, які названі "мирним самопереродженням" в антинародному напрямі. Відмічалося, що КПВ не приховує помилок, але й не виносить їх на загальнонародне обговорення, вважаючи внутрішньою справою. Повинні перебувати під контролем засоби масової інформації й служити творенню, а не руйнуванню основ суспільства [15].
ХІ зїзд КПВ виробив стратегію соціально-економічного розвитку Вєтнаму на 2011-2020 рр. Вказувалося, що головним завданням нації "залишається створення міцної економічної бази, стабільний розвиток політичної системи, ідеології та культури суспільства, що дозволить перетворити Вєтнам на сучасну, процвітаючу державу, яка розвивається соціалістичним шляхом" [17]. У списки для голосування на виборах керівних органів КПВ було внесено 218 кандидатур на повне членство в ЦК і 61 претендент на статус кандидата в члени ЦК. Обрано 175 членів і 25 кандидатів у члени ЦК. В Політбюро ЦК КПВ увійшли 14 осіб, у тому числі всього троє членів його попереднього складу [15].
Генеральним секретарем ЦК КПВ обраний Нгуен Фу Чонг. Нинішній лідер вєтнамських комуністів народився 14 квітня 1944 р. у Ханої. Закінчив факультет іноземних мов Ханойського університету, працював журналістом. Член КПВ з і9б 7 р. В 1981-1983 рр. вчився в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС у Москві за спеціальністю "партійне будівництво", захистив дисертацію й здобув науковий ступінь кандидата історичних наук. У Вєтнамі став доктором політичних наук, професором Ханойського університету. Займав посаду головного редактора журналу "Комуніст", був головним ідеологом КПВ. У 20002006 рр. Нгуен Фу Чонг очолював Ханойський комітет КПВ, у 2006-2011 рр. - голова Національних зборів Вєтнаму [17]. Розширюється соціальна база КПВ. Її членами тепер можуть стати віруючі й підприємці. Х зїзд КПВ (2006 р.) надав комуністам право займатися підприємництвом і мати до 10 найманих працівників. При цьому вони мають дотримуватися вимог програми й статуту КПВ і не піддавати своїх працівників експлуатації. На цей час біля третини приватних підприємців вступили до Комуністичної партії.
На виборах до Національних зборів 2011 р. обрано 500 депутатів, в тому числі 458 комуністів і 42 безпартійні. Головою вєтнамського парламенту обраний Нгуен Шінь Хунг. Національні збори обрали президентом Соціалістичної Республіки Вєтнам Чионг Тан Шанга [17]. Останній народився 1949 р. у провінції Лонган. У 1960-70-х рр. воював проти американців на Півдні Вєтнаму в загоні спецназу, потрапив до полону й 3 роки провів у вязниці, чекаючи страти. Чионг Тан Шанг вийшов на волю після укладення Паризьких мирних угод 1973 р. про припинення війни у Вєтнамі, які містили пункт про обмін військовополоненими. Закінчив Національну академію державного управління. Був партійним функціонером, очолював партійну організацію Хошиміна.
Премєр-міністр СРВ Нгуен Тан Зунг народився 1949 р. у південній провінції Камау. З 12 років воював у партизанських загонах проти американських військ, 4 рази поранений. Його головним обовязком було надання медичної допомоги пораненим і догляд за ними. Після війни спочатку вчився на лікаря, став бакалавром медицини. Пізніше Нгуен Тан Зунг змінив професію й отримав диплом юриста. Працював у банківській системі, очолював Національний банк. З 2006 р. займав посаду премєр-міністра. Нгуен Тан Зунг є одним із організаторів успішних економічних реформ у країні [17].
Практикуються нові форми роботи органів влади з населенням. Так, введені відкриті засідання Національних зборів, присвячені запитанням громадян і відповідям уряду, що транслюються по радіо. Кожному депутату відкритий сайт в Інтернеті, куди звертаються виборці зі скаргами й пропозиціями. Кожен виборець має отримати відповідь.
Таким чином, вєтнамський досвід суспільно-політичної модернізації доводить, що еволюція в бік демократії залежить від економічного фактора, від конкретної діяльності правлячої еліти і народних мас. Вивчення вєтнамського оновлення політичної сфери та його реальних наслідків має істотне значення як в міжнародному аспекті, так і для конкретних країн, до числа яких належить і Україна. Специфічні форми народного контролю над діяльністю влади могли б сприяти успішній боротьбі з корупцією та зловживаннями чиновників всіх рівнів.
Література
1.Аносова Л.А., Яскина Г.С. Вьетнам: История, политика, экономика. - М., 2000.
2.Деопик Д.В. Вьетнам: история, традиции, современность. - М., 2002.
3.Кобелев К.В. Современный Вьетнам: реформы, обновление, модернизация (1986-1997 гг.). - М., 1999.
4.Мазырин В.М. Реформы переходного периода во Вьетнаме (1986-2006 гг.): направление, динамика, результаты. - М., 2007.
5.Мохова И. Страна с характером и большим потенциалом //Азия и Африка сегодня (далі-ААС). - 2008. - № 10.
6.Новакова О.В., Цветов П.Ю. История Вьетнама. -
Ч. 2. -М., 1995.
7.Дубровин Д. "Несоциалистичнеский Вьетнам" //ААС. - 2001. - № 5.
8.Мазырин В. Тернистый путь к политической демократии //ААС. - 2008. - № 10.
9.Потапов А. Старый друг - надежный друг // ААС. - 2002. - № 7.
10.Дао Зун Тунг. Обновление Вьетнама: первые успехи и опыт. - М., 1990.
11.Нгуен Ван Тхань. Политическое обновление в СРВ и роль права // Социально-политические, психологические и экономические проблемы (история и современность): Сб. ст. - М., 1996.
12.Нгуен Тхе Нган. Модернизация общества (современный опыт России и Вьетнама). - М., 1993.
13.Хо Вьет Лыонг. Ускоренная модернизация стран Восточной и Юго-Восточной Азии. - М., 1997.
14.Хо Вьет Лыонг. Современный Вьетнам: реформы, обновление, модернизация (1986-1997 гг.). - М., 1999.
15.Фам Суан Шон. Вьетнам на пути к обновлению. -М., 1997.
16.Сергійчук І.М. Досягнення й проблеми сучасного В 'єт- наму (1986-2012 рр.) // Гуржіївські історичні читання. - Вип. 5. - Черкаси, 2012.
17.http.// www.vietnamnews.ru.