Роль кооперації у становленні 'нової жінки'
Роль кооперації у становленні «нової жінки» (перша чверть ХХ ст.)
Н. І. Земзюліна
Актуальність теми полягає в підвищенні соціальної, економічної та політичної активності жінок у сучасному світі, а також характерним для постіндустрі- ального суспільства переходом феміністичного руху на новий етап розвитку. Роль жінки у соціальній історії ще досі залишається малодослідженим пластом і тому будь-які розвідки в цьому напрямі зумовлюють неоднозначні оцінки. Сучасне українське суспільство потерпає від різних криз - як політичних, так і побутових. Жінки, як відомо, відносяться до однієї з найбільш соціально залежних верств населення. Проблеми повсякденності спонукають їх до активних дій, що іноді набувають несподіваних форм. Метою цієї статті є аналіз ролі кооперації в вирішенні «жіночого питання», що виникло в період формування нових соціальних відносин в першій третині ХХ ст. в економічно розвинених країнах. Історіографія питання широка, але в цій роботі ми візьмемо за основу архівні та статистичні матеріали, що дасть можливість представити незаангажований зріз. жінка соціальний кооперація громадський
Нова радянська жінка здатна була невтомно працювати на благо суспільства, вона виявляла активність у різних сферах і могла одночасно бути членом ради, профспілковим організатором, делегаткою та відвідувати гурток лікнепу і курси червоних сестер. Скажімо, робітниця Чорноносова так описувала свій тиждень: «До 4-ї год. важка праця на заводі, а після роботи в понеділок - лекція, у вівторок - делегатське зібрання робітниць, у середу - політичний гурток, у четвер - засідання партійного осередку, у пятницю - нарада в міській раді, у суботу - засідання секції охорони праці, в неділю - обстеження дитячих будинків та шкіл» [1, 10].
Підтверджує це і статистика із залучення жінок до управління державою: «У всьому Союзові Радянському ми маємо 209.000 делегаток, із них селянок 121.000. Коли ми візьмемо число населення-селянок та порівняємо з числом делегаток-селянок, то прийдеться по 1 делегатці на 400 селянок» [2]. В подібному зведенні читаємо: «Коли візьмемо робітниць, то їх буде по 1 делегатці на 12 робітниць. Різниця між робітницями та селянками величезна. Це ще раз каже про те, що треба як найактивніше повести роботу серед селянок. Що більше у нас буде делегаток, що активніше вони братимуться до роботи, то більше жінок буде в наших радянських установах. Вже й зараз із складу 209.000 делегаток стали до практичної роботи майже 60.000 делегаток, що працюють в державних, кооперативних, професійних та інших установах» [3]. Мовою документа: «На Україні року 1922 було 8277 делегаток, року 1923 стало 12.332. Зібрань делегаток-селянок року 1922 було 8189, року 1923 - 26.712. Перевибори цього року збільшили число делегаток: зараз ми маємо по всьому Союзові коло 400.000 делегаток» [4].Серед них увесь час проводиться ліквідація неписьменності. В містах, наприклад, делегатські зібрання цілком ліквідували свою неписьменність. Такі зібрання давали делегаткам культурний розвиток, політичну освіту та привчали їх до громадської роботи: «Дуже мало жінок бачимо ми в кооперації. На ввесь Союз Радянський працюють безпосередньо в кооперації понад 7.000 жінок. Таке число як то кажуть, - капля в морі. Треба нам дбати, щоб жінок більше було в кооперації» [5].
Розглядали кооперацію як можливість збільшення вільного часу домашньої господині, збереження її здоровя і жіночі видання, що знаходяться поза політикою. Йшлося, насамперед, про створення кооперативних кухонь та їдалень. «Не загадуючи далеко», і «враховуючи властивість російського характеру «ловити журавля», «Журнал для господинь» рекомендував організовувати кооперативні кухні «хоча б на 4-5 сімей»: «Знімемо в оренду відповідне приміщення для кухні, якщо ні у однієї сімї не опиниться зручною для цієї мети кухні, наймемо загальну кооперативну куховарку, а своїх куховарок розрахуємо. Далі господині розподілять між собою дні чергувань». При цьому організація спільного харчування для редакції журналу - тільки початок: «Можна далі не обмежуватися однією їдальнею, організувати при ній кооперативні ясла, дитячі сади і, навіть щось на зразок клубу - виписувати газети, журнали, поставити рояль, влаштовувати музичні вечори, популярні лекції, диспути» [6, 6].
Для того, щоб активізувати діяльність головного координуючого органу кооперації в Росії, Відділ по роботі серед жінок ЦК РКП(б), зі свого боку, розробляв відповідні інструкції і циркуляри, акцентуючи увагу на найбільш важливих у перспективі напрямах роботи. Наприклад, у проекті циркуляра «Про дієтичне і гігієнічне обслуговування трудящої матері і дитини» пропонувалося у всіх споживчих крамницях організувати обслуговування «потреб матері і дитини», для чого необхідно було виділити спеціальний оборотний фонд і створити спеціальну комісію. Її завданнями, згідно циркуляру, були «сприяння обслуговуванню матері і дитини через кооперацію, по стільки справа нова і повязана з пропагандою нового побуту, пропагандою нового обслуговування..; організація бесід і доповідей з питань гігієни, санітарії, соціального виховання та ролі кооперації в справі побудови нового побуту громадян робітничо-селянської країни» [7, 51].
В цей же час Відділом по роботі серед жінок був розроблений циркуляр «Про кооперативні секції делегатських зборів». Агітація за залучення жінок до кооперації велася в усіх делегатських зборах вже протягом 1922 р., а 1923 р. прийнято рішення «переходити до планомірної пропаганди шляхом організації кооперативних секцій при делегатських зборах» [8, 11]. На засіданні працівників оргінструкторского підвідділу ЦК Відділу по роботі серед жінок було прийнято рішення: «Дати завдання ВЦРПС і Укоопспілці розробити положення про профспілкові і кооперативні секції при делегатських зборах» [8, 11]. Робота секцій включала в себе, крім лекцій, присвячених питанням кооперації, відвідування установ та підприємств спожив- спілки, з метою їх вивчення. Закінчення курсу «в інтересах кооперативної пропаганди» пропонувалося «обставляти якомога урочистіше», делегаткам видавати посвідчення, найбільш здібних і тих, хто виявляв найбільший інтерес, брати на облік. Однак, мабуть, активність Центросоюзу була далеко недостатньою. На нарадах Відділу по роботі серед жінок ЦК РКП(б) навесні 1923 р. констатувалося: «Робота по кооперації не ведеться через нерозуміння Центросоюзом своїх завдань у галузі залучення робітниць і селянок в кооперацію» [8, 11]. лом, пропагандистська робота, яку вели жінвідділи протягом 1922 р., залучаючи жінок до участі в кооперації, давала незначні результати. Так, у звіті до XII зїзду РКП(б) відзначалося тільки деяке збільшення кількості жінок у кооперативних органах управління: в 1922 р. на загальну кількість членів правління 969 - було 3 жінки, 1923 р. на 797 осіб - 7 [8, 11].
У резолюції «Про роботу РКП серед робітниць і селянок», підготовленій центральним жінвідділом і прийнятій зїздом, зазначалося: «Партія повинна на противагу цьому посилити роботу із залучення робітниць і селянок в партійне, радянське, професійне і кооперативне будівництво, для чого необхідно зміцнити інститут профорганізаторів-робітниць і створити кадри інструкторів для цієї роботи в органах кооперації. Одночасно необхідно посилити роботу названих організацій у справі поліпшення побуту робітниць, поряд з поліпшенням становища робітничого класу в цілому» [9, 724]. Справді, після XII зїзду РКП(б) робота із залучення робітниць і селянок в кооперацію «організаційно оформилася виділенням у Центросоюзі особливого інструктора для цієї мети» [8, 12]. У вересні 1923 р., на засіданні Відділу по роботі серед робітниць і селянок була розглянута пропозиція Центросоюзу щодо створення міжвідомчої комісії з організації побуту робітника. Відтак, при Відділі була створена комісія для розробки планів участі жінвідділів в реорганізації побуту. На місцях проводилося анкетування жіночого населення з питань залучення в кооперацію. Крім цього, Відділ по роботі серед робітниць і селянок сприяв в отриманні дозволу для Відділу Охрматмлада від Центросоюзу на безпатентний продаж предметів дієтичного харчування і гігієни для матерів та дітей через кооперативні крамниці, а також на «натуралізацію посібників з охорони матмлада через кооперацію». У статут Центросоюзу, за наполяганням Відділу, був внесений розділ про «громадське харчування і колективізацію побуту» [8, 12].
У цей же період активізувалася робота, спрямована на забезпечення населення житлом, акцент робився на створення будинків-комун. Декретом РНК РРФСР «Про заходи поліпшення житлових умов трудящого населення і про заходи боротьби з руйнуванням житла» (23 травня 1921 р.) НКВС доручалось «розробити порядок відкриття будинків-комун, звернувши особливу увагу на використання для цієї мети звільняю- щихся житлових приміщень, а також незакінчених - добудовою нових і приведення в житловий стан зруйнованих будинків». 8 серпня 1921 р. був прийнятий декрет «Про надання кооперативним обєднанням і окремим громадянам права забудови міських ділянок» [10, 347]. У звіті роботи Відділу по роботі серед робітниць і селянок за 1923 р. в області перетворення побутової сфери, зрештою, відзначалися такі конкретні досягнення: «У ряді губерній створені фонди з організації побуту. Так, Костромський губвідділ текстилю створив фонд - 38000 рублів, який пішов на організацію жилтовариств. У Москві відкрилися столові в робочих районах, обслуговуючі 9300 чоловік, два гуртожитки на підприємствах на 240 осіб та 5 спільних пралень» [8, 13]. За неповними даними, на початок 1923 р. в органах управління і контролю кооперації налічувалося 436 осіб - з них 37 селянки. В 73 губерніях нараховувалось 264 артілі, де працювали жінки; на курсах з питань кооперації вже 25 % становили жінки [11, 23]. У Петрограді та Пскові 1923 р. були відкриті кооперативи «Мати і дитя», які щодня забезпечували харчуванням сотні немовлят, вагітних жінок і матерів. Ця робота виконана в напрямі залучення жінок до кооперативного руху була визнана жінвідділом ЦК РКП(б) гідною, щоб озвучити її в доповіді на Міжнародній кооперативній конференції.
Отже, форсований розвиток економіки призвів до кардинальних змін у сфері жіночої зайнятості. Питома вага жінок на виробництві зросла удвічі. Масовий характер застосування жіночої праці, першочерговість залучення жінок до суспільного виробництва, за рахунок інших можливостей, дають право говорити про прагматичну, утилітарну політику держави щодо жіноцтва. Проаналізувавши правовий аспект ідейно- теоретичного розвитку жіночого руху, можна констатувати, що складність правової ситуації жінок полягала в тому, що формальна юридична рівноправність статей часто сприймалась як остаточна ліквідація правової дискримінації за статевою ознакою. У контексті ідейно-теоретичного розвитку жіночого руху 2030-х рр. ХХ ст. правовий аспект став першочерговим.