правовий статус діаспора
Ключові слова: діаспори, правовий статус діаспор, правова антропологія, правова аксіологія, герменевтика права.
В статье рассматриваются основные теоретико-методологические основы использования антропологического, аксиологического и герменевтического подходов к исследованию правового статуса диаспор. Доказана целесообразность рассмотрения правового статуса диаспор с точки зрения концепции правового плюрализма; показаны основные параметры ценности диаспор для современного права. Анализируются герменевтические константы правового бытия диаспор в современных правовых системах.
Ключевые слова: диаспоры, правовой статус диаспор, правовая антропология, правовая аксиология, герменевтика права.article reviews the main theoretical and methodological principles of the use of anthropological, axiological and hermeneutical approaches to the study of the legal status of diasporas. The expediency of consideration of the legal status of diasporas in terms of the concept of legal pluralism is shown; shows the main paramerty values diaspora to modern law. Analyzed hermeneutical constant legal existence of diasporas in modern legal systems.words: diaspora, diaspora legal status, legal anthropology, legal axiology, hermeneutics of law.
Актуальність теми
Визнання на міжнародно- правовому, а пізніше й на національному рівні колективних прав, різновидом яких є права народів, стало помітною віхою в загальній гуманізації права та держави. З одного боку, це легітимізувало право націй на самовизначення, а з іншого - відкрило шлях до субєктності тих колективів та обєднань, які, не становлячи самостійної народності, активно впливають на політичне, правове й культурне життя сучасних держав. Насамперед до них належать діаспори як особливі етнокультурні утворення, специфіка яких визначається відмовою його членів від асиміляції і націленістю на збереження самобутньої культури.
Варто зазначити, що проблема взаємин сучасної держави й діаспор зазвичай розглядається в культурній і соціальній (рідше - історичній) площинах і нечасто стає предметом політико-правових досліджень. Як видається, це повязано з науковою традицією сприйняття діаспор як одного з різновидів замкнутих соціальних груп, а така постановка питання не передбачає його виведення за межі конкретно соціологічних досліджень. Утім на сьогодні діаспори починають відіграти все більш активну роль не тільки в культурному житті суспільства, адже їх вплив стає більш помітним навіть у таких сферах, як формування й реалізація зовнішньої політики, внутрішньополітичне лобі, економіка та інвестиції. Це вимагає поглибленої уваги до феномена відносин держави й діаспори з урахуванням досягнень сучасної загальнотеоретичної юриспруденції.
Мета статті полягає у виявленні правових основ буття сучасних діаспор з урахуванням специфіки сучасної юридичної методології, яка розвивається під знаком домінування антропологічних. аксіологічних і герменевтичних підходів.
Виклад основного матеріалу. Специфічність діаспор у правовому та державному полі визначається тим, що вони є водночас субєктами права, що представляють інтереси всієї етнічної спільноти, й активними учасниками міждержавної взаємодії. Це виокремлює їх з-поміж інших субєктів права, але що більш важливо - зумовлює специфіку використовуваної методології. Як видається, аналіз проблеми діаспор має починатися з антропологічного підходу, оскільки саме він найбільшою мірою націлений на дослідження традицій, збереження самобутності та прогресивного розвитку.
Тут потрібно підкреслити той факт, що основна ідея сучасної юридичної антропології виражена в концепції плюралізму, яка активно використовується як дослідниками у сфері концептуальних основ антропології права, так і на прикладному рівні (зокрема в порівняльному правознавстві).
Правовий плюралізм зазвичай повязують із кількома основоположними ідеями. По-перше, правовий плюралізм часто розглядають з позиції принципу методологічного плюралізму. Його сутність полягає в неможливості застосування до правових феноменів якогось одного методу чи підходу, що вимагає від дослідника враховувати ті можливі інтерпретації права, які можуть висвітлюватися й набувати актуальності при застосуванні інших методів. Тут, як зазначається в науковій літературі, в силу вступає правило розмежування плюралізму та еклектики, відповідно до якого плюралістичне бачення методології базується на цілеспрямованому обґрунтуванні релевантности кожного використовуваного методу до конкретного аспекту правової реальності, тоді як еклектика націлена на одночасне застосування різних методів до одного й того самого предмета без розмежування його аспектів [1, с. 32].
По-друге, правовий плюралізм може розглядатися у вузькому сенсі: як плюралізм джерел права, які формують зміст національної правової системи. З погляду класичних уявлень усі джерела права мають бути формалізованими, тобто їх юридична сила визначається крізь призму факту визнання джерела права державою (нормативне чи мовчазне визнання). Як підкреслюється в сучасних дослідженнях, плюралізм джерел права багато в чому можна назвати умовною конструкцією, оскільки він усе одно в кінцевому підсумку зводиться до питання формалізації [2].
Нарешті, у найбільш широкому, третьому, аспекті, правовий плюралізм сприймається як концепція, відповідно до якої в одному суспільстві можуть співіснувати різні правові культури, а взаємини між ними при цьому базуватимуться на принципах взаємоповаги й підтримки. Як зазначає з цього приводу Н. Рулан, щоб зберегти свою ідентичність, правові культури мають «виковувати відмінності», які давали б їм змогу не губитися в швидкоплинному світі [3, с. 13]. Проблема співіснування різних традицій, звичаїв, навіть більше, світоглядних парадигм стає особливо актуальною в сучасну епоху, коли процеси міграції на тлі глобалізації стають усе більшою мірою помітними та значущими. У багатьох суспільствах поступово починають формуватися своєрідні анклави інших культур, і їхній правовий статус, питання збереження ними правової ідентичності й власних традицій виходить на новий рівень актуальності.
Іншим важливим антропологічним аспектом правового буття діаспор є те, що за рахунок їх розвитку в сучасному світі долається монополія держави на контроль за соціальними інститутами та створюваними ними автономними системами правил. Як справедливо підкреслюється в політологічній літературі, саме діаспори у кінцевому підсумку стали тим визначальним фактором, який зумовив поступо-
ве розмивання кордонів сучасних держав, надав людині можливість вийти за межі раніше нерозривного юридичного звязку громадянства. Як підкреслює В. Тишков, для сучасного світу недоцільним є застосування шаблонних визначень діаспори, оскільки вони давно втратили свою актуальність. На сьогодні це вже не локальна спільнота, яка живе своїм замкнутим життям усередині іншого етнокультурного простору, а транснаціональна спільнота, яка має свої політико-правові особливості [4, с. 213].
Це актуалізує іншу суміжну проблему дослідження правового становища діаспор, яка виражається у використання аксіологічного й герменевтичного підходів. Як можна переконатися, у процесі свого становлення діаспори завжди націлені на збереження самобутності та власних традицій, у тому числі, у правовому вимірі. З цієї точки зору доцільним є ціннісний і герменевтичний аналіз правової площини їх існування.
Однак спектр цінностей, з якими повязане правове буття діаспор, є доволі широким і визначається локальністю й відносною герметичністю правових процесів, що в них відбуваються. Тому, як видається, ціннісний статус діаспор у праві має отримати своє вираження не лише у звязку з функціонуванням національних правових систем, а й на міжнародно- правовому та інтегративному рівнях. Як підкреслюється в літературі, будь-яка цінність, перед тим як отримати своє вираження в нормативній частині правової системи, спочатку інституціоналізується в соціальній практиці та колективній свідомості. Процес переходу цінності до світу права, тобто набуття нею юридичної значущості, характеризується поняттям філіації цінностей і може бути тривалим у часі [5, с. 156-157].
Історичний параметр ціннісного виміру діаспор у сучасному праві є найбільш дослідженим у науковій літературі. Це зумовлено тим, що діаспоральні проблеми, зокрема, в Україні є традиційною темою історичних і соціокультурних студій, адже українці є однією з націй, яка в діаспоральному просторі представлена доволі широко. З погляду історичних аспектів розвитку української державності та права діаспора довгий час відігравала роль консолідатора і хранителя національних правових та державницьких традицій. Не дарма часто підкреслюється, що закордонне українство відіграло суттєву роль у визнанні самостійності й незалежності Української держави, підтримці її звязків із Західним світом тощо.
Політичні аспекти цінності діаспори для правового та державного розвитку мають кілька варіантів вияву. Варто підкреслити, що сучасне право й сучасна держава не можуть формуватися осторонь міграційних та етнополітичних проблем. Тому інституці- оналізація діаспоральної політики, діаспорне лобі як інструменти політичного тиску часто виражаються у правовому полі. Діаспори традиційно розглядаються як субєкти політичного процесу, а тому перехід їх субєктності до правової площини є лише питанням часу й актуальності для наукового дискурсу.
Політичний вимір цінності діаспор є особливо актуальним для тих суспільств, які становлять клас інтернованих (тобто тих, які є найбільш привабливими для міграції). Саме тому найбільш активно політична цінність діаспор аналізується американськими, канадськими, захіноєвропейськими науковцями. Показово, що в політологічному дискурсі проблема діаспор поступово втрачає свою актуальність, посту- паючись іншим предметам наукових досліджень. Це, на думку В. Третьякова, є свідченням того, що діаспори вже отримали свою політичну інституціоналі- зацію, а тому на сьогодні більш актуальними стають проблеми забезпечення належного рівня правового оформлення їх статусу [6].
В етнічній площині цінність діаспори виявляється в концепції етногенезу, яка поступово приходить на зміну ідеології держави-нації. По суті, на сьогодні складно знайти сучасну державу, яка могла б вважатися моноетнічною (виняток тут становить хіба що Японія). Міграційні процеси настільки вплинули на рух людей з одних держав в інші, що втрачається будь-який сенс у тому, аби розкривати сутність держав крізь призму їх формування на етнічній основі. Доволі цікавими та оригінальними в цьому контексті видаються судження М. Степико, якими він обґрунтовує екзистенційні концепції етногенезу, виходячи з пріоритетності субєктності життєдіяльності етносів [7].
Цю думку продовжує Ю. Лобода, акцентуючи увагу на тому, що етнічний характер права, який виражається за рахунок існування правової традиції, не обовязково виявляється «намертво прикутим» до одержавленої спільноти. Етнічний характер правової традиції, коли вона формується та живе у свідомості колективу, дає їй змогу інституціоналізовуватися й у відриві від державних форм політичного та правового життя [8, с. 68-72]. Фактично, це означає, що частина соціуму, яка опинилася в силу низку причин відокремленою від основного геополітичного простору свого існування, може бути не лише носієм правової традиції, а і її охоронцем.
Як видається, діаспори відіграють чималу роль у збереженні національної правової традиції та правового менталітету, у чому виявляється етнічний аспект їх цінності для правової сфери. Слушною є позиція Ю. Оборотова, який підкреслює, що різноманіття форм недержавного права, які є основою для концепції правового плюралізму, безпосередньо повязані зі змістом права як інструментом запобігання й розвязання правових конфліктів. Це означає, що правове мислення та правовий менталітет поряд із правосвідомістю є основними виявами етнічного характеру правових приписів та організації державної влади [9, с. 19]. Діаспори як носії правового менталітету, відмінного від того, який сформувався в державі їхнього перебування, є, виходячи з такої логіки, утвореннями, які можуть мати внутрішню ціннісно-нормативну регулятивну систему, основану на правових принципах. Таке неофіційне, недержавне право дозволяє діаспорам зберігати свою ідентичність і підтримувати звязок із державою походження.
Культурна характеристика ціннісного виміру діаспор безпосередньо стосується проблем їх етнічної специфіки, залишаючись при цьому змістовно відмінною. Ідеться про те, що діаспори відіграють важливу роль у формуванні правової культури суспільства, у якому вони перебувають. Як підкреслює А. Овчиннікова, сучасна концепція правової культури орієнтується на уявлення про неї як про певну мережу, простір кодів і смислів, що використовуються для пояснення та розкриття змісту тих чи інших правових явищ [10, с. 7].
Специфіка діаспор полягає в тому, що вони є «підєднаними» одразу до кількох культурних просторів, що мають правовий зміст. Як результат, у них отримує своє вираження синтез кількох відмінних правових ідеологій. Це позначається на динаміці правової культури діаспоральних спільнот. Як зазначає С. Станік, стосовно правового менталітету та правової культури саме остання є динамічною складовою того змістового простору, який визначає характер правового впливу на свідомість і поведінку людей [11, с. 12].
Як можна переконатися, широкий спектр ціннісних інтерпретацій діаспор напряму впливає на їх сприйняття в сучасному гуманітарному дискурсі. Це зумовлює таку наукову ситуацію, коли концепт, набуваючи значення в одному полі дискурсу, неодмінно підвищує свій статус в іншому. Діаспори є переконливим прикладом цього процесу, адже їх концептуалізація конструює сприйняття істориками, політологами та юристами феномена національної ідентичності і збереження ментальності в умовах відмови від асиміляції в чужому правовому просторі.
Це дає змогу дійти висновку, що діаспори як предмет гуманітарного дискурсу мають досліджуватися в тому числі із застосуванням герменевтичного підходу. Тут слушною видається точка зору В. Дудченко, що предметом герменевтики права охоплюється тлумачення концепту права, основних правових понять, норм права і юридичних фактів з метою зясування їхнього сенсу [12, с. 28]. Як підкреслює вітчизняний правознавець А. Козловський, «... увесь правотвор- чий і правозастосовчий процес здійснюється через розвязання низки пізнавальних проблем герменев- тичного плану: необхідність розуміння соціальної ситуації, зясування форм її правової регламентації, розяснення основних положень законодавчого проекту, офіційне тлумачення прийнятого закону, неофіційні інтерпретації окремих його приписів у процесі реалізації та застосування права тощо» [13, с. 5].
Ключову роль у правовому пізнанні діаспор мають відігравати ті соціальні факти, які дають змогу під кутом зору герменевтичних констант показати правовий зміст буття діаспор незалежно від його юридичного позитивного закріплення. Адже, на думку О. Овчиннікова, герменевтика надає можливість сприймати право в його безпосередній явле- ності, а не через опосередкованість його нормативною структурою правової системи [14, с. 13].
Перспективність юридичної герменевтики для дослідження правового виміру діаспор у сучасному суспільстві виражена в кількох аспектах. По-перше, за допомогою герменевтики можна продемонструвати культурну детермінованість правового статусу діаспор. Так, очевидно, що діаспори матимуть вищий рівень правової забезпеченості в тих суспільствах, де сформувалася тривала й міцна традиція міграції (зокрема це країни Західної та Північної Європи, а також Північної Америки). У літературі часто підкреслюється та важлива обставина, що за допомогою юридичної герменевтики відкриваються можливості для обґрунтування цінності традиції [15]. Якраз іммігрантська культура й іммігрантські традиції зумовлюють актуальність закріплення й інституціоналізації правового статусу діаспор у сучасних суспільствах. Необхідність установлення юридичних звязків між представниками різних культур, носіями різних правових традицій сформувала такі умови розвитку деяких правових систем, де неможливо було залишити проблему діаспор осторонь. Герменевтика цього феномена є доволі цікавою: чим більш багатонаціональним і мультикуль- турним є суспільство, тим більшою мірою в ньому отримують своє вираження компромісні механізми досягнення взаєморозуміння та правил співжиття.
До того ж юридична герменевтика дає змогу тлумачити діаспори не просто як етнонаціональні утворення, а як носіїв певних культурних кодів, памяті про право й державу, які були втрачені або стали недосяжними. Особливо яскраво це простежується на прикладі єврейської діаспори, котра зуміла пронести крізь тисячоліття своє право, культуру та релігію за відсутності державності й у стані розсіяності світом. Але, за великим рахунком, подібні висновки можна зробити стосовно будь-якої діаспори. Діаспора завжди зберігає та розвиває міфологізовану ідею права й держави, примножуючи та плекаючи її. З гер- меневтичної точки зору ця метафора починає жити своїм життям, і навіть якщо якась діаспора отримує можливість утворення держави чи повернення на історичну батьківщину, вона продовжує жити.
Висновки
Формування методологічного ракурсу осягнення діаспори як правового феномена проходить під знаком інституціоналізації некласичних інструментів осягнення й пояснення правової реальності. У цьому сенсі розуміння феноменології діаспор напряму залежить від обраного методологічного курсу, який не може обмежуватися сприйняттям діаспор із погляду нормативного закріплення їх правового статусу. Неможливість зведення права до норм передбачає вихід на ширші горизонти в усвідомленні ролі етносоціальних утворень в інституціоналізації правової системи та держави й формування нової парадигми взаємодії права, держави та суспільства у призмі міжетнічних відносин.
Список використаних джерел
Честнов И.Л. Постклассическое правопонимание / И.Л. Честнов // Общественные науки и современность. - 2010. - № 5. - С. 157-162.
Горобець К.В. Плюралізм джерел права у контексті системного підходу / К.В. Горобець // Джерела права України, інших країн та міжнародної спільноти: історія та сучасність : матер. ХхіХ Міжнар. істор.-прав. конф. (м. Феодосія, 19-22 вересня 2013 р.). - К. ; Сімферополь : Уіверсум, 2013. - С. 36-43.
Рулан Н. Юридическая антропология : [учеб. для вузов] / Н. Рулан ; пер. с франц. ; отв. ред. В.С. Нерсесянц. - М. : НОРМА, 2000. - 310 с.
Тишков В.А. Политическая антропология : [курс лекций] / В.А. Тишков. - NY : Lewiston : The E. Mellen Press, 2000. - 338 с.
Третьяков В. Конец диаспор? / В. Третьяков // НЛО : независимый филологический журнал. - 2014. - № 3 (127). - С. 32-50.
Степико М.Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування : [монограф.] / М.Т. Степико. - К. : Національний інститут стратегічних досліджень, 2011. - 336 с.
Лобода Ю. Правова традиція українського народу (феномен та об'єкт загальнотеоретичного дискурсу) : [монограф.] / Ю. Лобода. - Л. : Світ, 2009. - 280 с.
Оборотов Ю.Н. Теория государства и права (прагматический курс) : [экзаменац. справ.] / Ю.Н. Оборотов. -
О.: Юрид. л-ра, 2006. - 184 с.
Овчинникова А. Концепты правовой культуры: понятие, структура, содержание / А. Овчинникова // Юридичний вісник. - 2014. - № 3. -С. 6-11.
Станік С.Р Динаміка правової культури : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / С.Р Станік. - О., 1999. - 19 с.
Дудченко В.В. Герменевтика права: розвиток юриспруденції : [навч. посіб.] / В.В. Дудченко, М.Р Аракелян, В.В. За- вальнюк. - О. : Фенікс, 2014. - 184 с.
Козловський А.А. Герменевтичні константи правового пізнання / А.А. Козловський // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. - Чернівці : Рута, 1999. - Вип. 62 : Правознавство. - С. 5-10.
Овчинников А.И. Юридическая герменевтика как правопонимание / А.И. Овчинников // Известия высших учебных заведений : Правоведение. - 2004. - №4. - С. 160-169.
Оборотов Ю.Н. Герменевтика и метафора в правовой сфере / Ю.Н. Оборотов // Право и образование. - 2002. - № 6. - С. 4-16.