єктів і зумовлює економічні цінності, що складають основу економічного добробуту. Економічна поведінка ж, у свою чергу,цілком засновується на менталітеті, основу якого складають, так звані «неекономічні» чинники, що стосуються неформальних норм, правил, традицій. Свій початок неофіційні обмеження беруть з культури. У свою чергу релігія є часткою культурної спадщини, яка пронизана морально-етичними принципами, переплетеними з релігійними догмами [2].
Історія світового християнства показує, що найбільш розвинені в соціальному й економічному плані країни - всі протестантські: США, Німеччина, Франція, Англія, Люксембург. Католицькі країни - це країни, що мають дещо нижчі показники соціально-економічного розвитку: Іспанія, Італія, Португалія. І країни що розвиваються - православні: Румунія, Македонія, Україна, Росія, Грузія, Вірменія, Білорусь, Молдова.
Протестантські країни багатші за інші країни у 8 разів. Католицькі - у 1,5 рази. Православні бідніші за всі інші країни світу в 1,24 рази. Мусульманські країни - бідніші у 4,4 рази. Буддійські - бідніші в 6,7 раз. Індуїські - бідніші в 11,6 разів. Країни, з атеїзмом, як ідеологією, є біднішими від інших країн світу в 11,9 разів [1]
Розділ 1. Вплив протестантизму
Чому саме протестантизм став могутнім двигуном соціально-економічного розвитку? Однозначну відповідь на поставлене питання дати важко, але є безліч фактів, що свідчать про тривалий вплив протестантів.
Скажімо, Маркус Нолан стверджує, що протестантські традиції дотримання контрактів сприяли підвищенню рівня довіри та готовності до співпраці з незнайомими людьми і тим самим допомогли розповсюдженню більш широкої інформації в протестантських землях Північної Європи. Що й спричинило економічне зростання та становлення промислового капіталізму[3].
Гарвардський професор економіки Роберт Барро спільно з іншими вченими провів цикл досліджень звязку релігійності населення та економічного зростання різних країн. Роберт Барро розділив наявність віри в Бога, віру в загробне життя, віру в рай і пекло. Його дослідження показало, що внесок цих факторів в економічне зростання завжди позитивний, хоча і не рівноцінний. Наприклад віра в рай, робить набагато менший вплив на зростання економіки, ніж віра в пекло. Сам вчений висловив це так: «Батіг у вигляді потенційного пекла виявляється набагато дієвим, ніж пряник потенційного раю»[1].
Звязок протестанської релігії з високими економічними показниками стали традиційно проводити після виходу фундаментальної роботи М. Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму», що вийшла у 1905 році.
Вчений звернув увагу на те, що успіхи розвитку європейської цивілізації частіше всього були звязані саме з тим типом менталітету, який привнесли в культурне поле саме протестанти. Трудова етика протестантизму - це релігійна доктрина, яка говорить про благість праці і необхідності працювати чесно та віддано. Навіть в Біблії протестанти знаходять основи трудового кодексу: такі фрази, як «Не будеш гнобити ближнього свого, і не будеш грабувати, і не затримаєш в себе через ніч аж до ранку заробітку наймита», на їх думку, є чіткою установкою договору, між роботодавцем та робітником.
Вебер оперував конкретними фактами, і крім того, що навів як приклад протестанські країни, що добре розвиваються, показав на прикладі Німеччини, в якій рівно розділені як католики, так і протестанти, що саме останні складають основну масу підприємців, або добре навчених професіоналів. Саме завзяття і раціоналізація роботи, притаманні протестантам будь-якого соціального класу, стали, на думку Вебера причинами розвитку капіталізму. Так для протестантів праця і комерція - не тільки вигідна економічна діяльність, а й доброчесність. Таким чином, прагнення добре заробити і створити прибуткову справу, сприймалось протестантами як виконання божественного обовязку.
Якщо доходи збільшуються і багатство росте - це ознака благословіння. При цьому розкіш з точки зору протестантизму не має сенсу - адже дохідність і є уже сама по собі божественною благодаттю[3].
Розділ 2. Вплив православя
православний протестантський економічний
За Вебером, православні країни в Європі обєктивно будуть економічно найбільш відсталі, а отже, бідні, саме через свій релігійний вибір. Але чи завжди справедлива схема Вебера щодо православя? І що змінилося за останні сто років в економічному плані у так званих «православних» країнах? Причиною не дуже привабливого економічного майбутнього православних, на думку М. Вебера, є сильні патріархальні традиції, різні види інфофобії, наявна схильність до традиціоналізму (перш за все, визначається релігією), а відтак менший рівень інновацій, нових ідей, більша стійкість до змін. Проте Вебер вперто не хотів зауважувати, що практично у всіх так званих «православних країнах» православні віруючі століттями перебували в умовах іновірної державної влади - ісламської чи католицької (чотири Східні патріархати, всі Балканські країни, Україна, Білорусія). Відтак ідеологічний тиск (спонукання до зміни віри) не міг не вилитися в економічний (збільшення податків для православних, додаткові соціальні обовязки тощо). З іншого боку, зміна віри для цих народів фактично завжди означала і часткову чи повну асиміляцію (зміну національності, розчинення у чужому соціумі тощо). Відтак боротьба за національність дорівнювала боротьбі за віру і, відповідно, дорівнювала економічній бідності. Зрозуміло, що і в цьому правилі були свої винятки, які повністю підпадають під прогнози Вебера. Мова йде про країну, де православя розвинулося у варіанті аскетичного візантійського чернецтва із характерною «негативною» господарською етикою (упереджене ставлення до багатства та зневага до матеріального), - про Московію, нинішню Російську Федерацію. Нинішній прогресуючий економічний розвиток «православних країн», окрім факторів глобалізації, уніфікації місцевого та європейського законодавства тощо, частково можна пояснити і стрімким втрачанням православям своїх домінуючих позицій у цих країнах та ростом кількості протестантів й іновіруючих/невіруючих. В Україні, наприклад, серед зареєстрованих релігійних громад православні становлять лише 50%
Цікаво, що російський (згодом - радянський) імперіалізм для пояснення своїх економічних негараздів широко пропагував власну теорію, в основі якої лежить все та ж месійність «Третього Риму». А саме: «економічне відставання є тимчасовим явищем» і згодом саме «православні» країни «порятують світ і створять царство благоденствія» (царизм) чи «доженуть і переженуть» «загниваючу» Америку[4].
Висновки
Православя як найбільш консервативна і ортодоксальна гілка християнства, не пішла по дорозі модернізації, як це зробив протестантизм. Якщо протестантизм засуджував бажання бути бідним, вважаючи його подібним бажанню бути хворим, то в православній традиції матеріальна бідність традиційно протиставлялась духовному багатству.
Професійні обовязки для протестанта - це борг беред богом і суспільством, для католика -спокута перворідного гріха. Для православного праця, в першу чергу, повинна бути духовною, а матеріальна праця, якщо вона повязана з жагою вигоди або гординею, визнається метушнею. Російське православя также багато в чому було звязано зі своєю роллю офіційної релігії в жорстких умовах монархічного ладу. Так накопичення духовного символічного капіталу стало для простих мирян переважаючим, а думи про матеріальні блага в умовах кріпосного ладу і примату держави над приватною підприємницькою діяльністю часто були безрадісними.
Список використаних джерел та літератури
Чому "православні" держави є біднішимивід "протестантських" країн. Електронний ресурс / Режим доступу: #"justify">ЯкунинГлеб. Подлинный лик Московскойпатриархии / ЯкунинГлеб. - М., 1995.