Реалізація ідей інклюзивного навчання в педагогічній моделі М. Монтесорі
Реферат
Реалізація ідей інклюзивного навчання в педагогічній моделі М. Монтесорі
Вступ
монтессорі педагогічний саморозвиток освіта
Системні технології удосконалюють весь педагогічний процес освітнього закладу. Кожна з них має засновану на конкретному філософському вченні теоретичну модель, якій відповідають засоби і методи практичного застосування.
Жодна системна педагогічна технологія не може претендувати на утвердження в усій сфері освіти і, зважаючи на свою унікальність, бути ізольованою від суспільства.
Педагогіка видатного італійського гуманіста Марії Монтессорі (1870-1952), як справедливо стверджують, «завоювала весь світ». У світовому педагогічному досвіді не було і немає такого органічного поєднання різних знань, як у розробленій нею технології. Загалом педагогічна система М. Монтессорі репрезентує теорію вільного виховання й сенсуалізму (напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань) у педагогіці. Глибина реалізованих у цій технології теоретичних положень, досконалий методичний і дидактичний інструментарій дають змогу використовувати її у різних педагогічних умовах.
Небагатьом ученим і педагогам пощастило за життя здобути світове визнання і повагу, побачити, як поширюються та реалізуються їхні ідеї. М. Монтессорі належить до таких постатей у світовій педагогіці. Засади Монтессорі-педагогіки реалізують Монтессорі-дитячі садки, Монтессорі-школи. Функціонують вони в країнах Європи, Америки, Азії, Австралії. На початку XX ст. такі навчально-виховні заклади діяли і в нашій країні, однак згодом у зв'язку з уніфікацією типів освітніх закладів, програм і методів роботи з дітьми, а також через різку критику теорії Монтессорі за її невідповідність комуністичній ідеології їх було заборонено. На початку 90-х років XX ст. вітчизняну Монтессорі-педагогіку відроджено. Нині в окремих дошкільних закладах України, як і Росії та Білорусі, принципи Монтессорі-педагогіки інтегруються з традиційними для вітчизняної педагогіки виховними та освітніми програмами.
Світове визнання технологія М. Монтессорі здобула завдяки гуманістичному підходу до виховання і навчання дітей, вірі у безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами її досягнення є не зовнішні впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна «духовна екологія».
1. Життєвий шлях М. Монтессорі і розвиток її педагогічної системи
Марія Монтессорі народилася 1870 р. неподалік портового міста Анкона, що на Адріатиці, в сімї військового. Батьки її були глибоко релігійними людьми, неухильно дотримувалися католицьких правил і звичаїв. У такому дусі виховували і свою єдину дочку.
Шістнадцятилітньою вона вступила до Технічної школи Мікеланджело Буанаротті з наміром здобути професію інженера. Однак невдовзі її інтереси переорієнтувалися на медицину, і Марія стала студенткоюмедичного факультету університету. На той час це був ризикований вчинок, оскільки вища освіта жінок не схвалювалася. У липні 1896 року М. Монтессорі отримала (перша серед жінок Італії) диплом доктора терапії та хірургії Римського Університету.
Після закінчення Університету вона створила спеціальну школу, а згодом і медико - педагогічний інститут для дітей з бідних сімей та сиріт, де розробила та застосувала різноманітний дидактичний матеріал, який пізніше увійшов в історію як «Золотий матеріал» Монтессорі.
За власною методикою М. Монтессорі навчила дітей читати і писати так, що на вступному іспиті до народн6оїь школи вони виявляли значно кращі результати, ніж діти з нормальних сімей. Це викликало справжнюпедагогічну сенсацію. Успішність, як вважала Монтессорі, залежить від методів навчання: психічний розвиток занедбаних дітей підтримували і стимулювали, а розвиток дітей з нормальних сімей затримували через відсутність індивідуальних програм навчання.
Розробляючи власну педагогічну систему, М. Монтессорі спирались на ідеї французьких психіатрів і педагогів Жанна-Гаспара Ітара (1775-1838) та Едуарда Сегена (1812-1880), які теоретично обґрунтували і практично довели неабиякі можливості виховання дітей з особливими потребами за допомогою спеціальних вправ. В ідеї Е. Сегена про доцільність застосування у процесі виховання нормально розвинених дітей фізіологічного методу, що ґрунтується на індивідуальному дослідженні дитини, організації виховних прийомів з урахуванням фізіологічних і психологічних явищ, М. Монтессорі побачила потенціал, реалізація якого могла б реформувати школу, виховання загалом.
Вона почала працювати зі звичайними дітьми, становище яких у школах було набагато гіршим, ніж її вихованців. Необхідність послуговування найновішими науковими даними спонукала її до вступу на філософський факультет університету, де вона опанувала проблеми експериментальної психології, дидактику початкової школи, одночасно викладаючи педагогічну антропологію. Результатом цієї праці стала книга «Педагогічна антропологія», в якій Монтессорі підтримує положення свого вчителя, відомого італійського антрополога Джузеппе Серджі про те, що «проводити антропологічні виміри зовсім не означає встановлювати систему педагогіки», а «для відшукування розумних природних методів виховання суттєво необхідно проводити точні та раціональні спостереження над людиною як особистістю, особливо в період до 7 років, оскільки це вік, у якому повинні закладатись основи виховання і культури».
Після багаторічних наукових пошуків М. Монтессорі задумалася над створенням системи, яка була б строго індивідуалізованою, давала б змогу педагогові спостерігати за дитиною і вивчати її. Посередником між педагогом і дитиною, за її переконанням, має бути дидактичний матеріал, покликаний пробудити самодіяльність дитини, допомагати її самовихованню, самонавчанню, саморозвиткові. Зібравши, осмисливши й інтегрувавши компоненти багатьох педагогічних теорій (Р. Перейри, Ж.-Г. Ітара, Е. Сегена, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф. Фебеля та ін.), М. Монтессорі розробила цілісну систему, в якій відсутність, на перший погляд, теоретичної новизни й оригінальності, за багатьох безперечних переваг, є її головною практичною силою.
У 1907 р. М. Монтессорі трапилася нагода застосувати на практиці свою теорію та результати перших спостережень і дослідів. Генеральний директор Римської домобудівної асоціації, талановитий інженер Едуардо Таламо, наважившись на соціальний експеримент, запропонував їй відкрити в реконструйованих Асоціацією будинках новий тип дошкільного закладу - денний притулок, школу для малюків. Створений «Будинокдитини» М. Монтессорі використала як своєрідний експериментальний майданчик. Спеціальне середовище в ньому стимулювало природний роз0виток дітей. Навчалися вони з 9 до 16 год.; а їхні заняття поєднували вільні ігри з молитвами, різноманітну пізнавальну діяльність - зі співами. Все в школі було зорієнтовано на те, щоб привчити дитину до самостійності, сприяти її різнобічному вдосконаленню, допомогти їй організувати свою діяльність, реалізувати свою природу. Не визнаючи класно урочної системи, М. Монтессорі змінила інтерєр приміщень, у яких навчалися діти. Переставляти відповідно до своїх потреб легкі переносні столики, маленькі стільчики й крісла могла навіть трирічна дитина. Різновікові Монтессорі - групи обєднували вихованців від 2-х з половиною до 6-ти років. Кожен із них вчився працювати наодинці або разом з іншими. Цей вибір дитина робила сама, дотримуючись основних правил групи і спонукаючи до цього інших. Новачкам допомагали старші, досвідченіші. Здобувши згодом навчальні навички, вони вже допомагали тим, хто цього потребував. Так малюки вчилися поводитися у товаристві різних людей, тобто набували навичок соціальної поведінки.
За таких умов у дітей швидко зявлявся довільний, внутрішній інтерес до занять, що й було метою виховання. Цей досвід М. Монтессорі виклала в книзі «Метод наукової педагогіки, застосовуваний до дитячого виховання у Будинках дитини» (1909).через кілька років стало зрозуміло, що її соціально - педагогічний експеримент завершився великим заслуженим успіхом.
Популярність нової педагогічної системи ширилася за межі Італії. Щоб ознайомитися з нею, до Риму прибували вихователі, вчителі з Іспанії, Голландії, Англії, Швеції.
Педагогічні ідеї м Монтессорі стрімко здобували прихильників у різних країнах. Багатьох із них у 20-40-ві роки вона відвідувала особисто, організовуючи там з феноменальним успіхом лекції й демонстраційні заняття. Всюди створювалися дитячі заклади, які працювали за системою Монтессорі. Її педагогіка не знала державних, національних і релігійних кордонів.
2. Технологія саморозвитку теорії Монтессорі
Методика Монтессорі є моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку. В продовж усього життя Марія Монтессорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зрозуміла, що все, що вони роблять, аж ніяк не випадково. Не випадково вони починають співати або вимагають, щоб іграшка лежала на певному місті. Монтессорі зробила висновок, що діти проходять певні етапи розвитку. З двох до чотирьох років - час порядку, дитина вимагає точного виконання всіх церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на все життя. Приблизно 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям подобається читати. Тільки до шести років діти «убирають» у себе запахи, кольори, звуки. Яким покажуть їй світ дорослі в цьому віці, таким вона його і сприйматиме на слух, на зір, на запах. У 4-6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. В девять років діти починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ.
Три провідних положення характеризують сутність педагогічної теорії М. Монтессорі:
. Виховання повинно бути вільним;
. Виховання повинно бути індивідуальним;
. Виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.
Звернення дитини до вчителя: «Допоможи мені це зробити самому» - девіз педагогіки Монтессорі.
Феномен педагогіки Марії Монтессорі полягає в її вірі у природу дитини в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.
Біологічною передумовою тут є ідея про те, що життя будь-якої людини є існуванням вільної активності, а, отже, дитина, яка розвивається, має природжену потребу в свободі і спонтанності. Виходячи з цього, Монтессорі відмовилася бачити сутність виховання у формуючому впливі на дитину, протиставивши йому проблему організації середовища, найбільш відповідного дитячим потребам, здібностям та інтересам. При цьому обовязково враховувалися перспективи того, що Л.С. Виготський назвав «зоною найближчого розвитку».
Монтессорі була переконаним противником класно-урочної системи. Вона відмовилася від парт, за якими діти повинні сидіти нерухомо, від кафедри, що ставить учителя на авторитарну позицію, від колективнихуроків, що не враховують індивідуальних здібностей конкретної дитини. Вона виступала проти єдиних для всіх навчальних програм, що не дозволяють дитині просуватися своїм темпом і реалізувати свої інтереси.
Усе життя дитини - від народження до громадянської зрілості - є розвиток її незалежності і самостійності.
Урахування сенситивності і спонтанності розвитку.
Єдність індивідуального і соціального розвитку.
У розумі не має ні чого такого, що колись не було б у почуттях.
Сутність розуму в упорядкуванні і заставленні.
Замість навчання дітей потрібно надати їм умови для самостійного розвитку й освоєння людської культури.
Мислення дитини повинно проходити всі необхідні стадії від предметно-діючого до наочно-образного, і тільки після цього досягається абстрактний рівень.
Головна мета школи М. Монтессорі постачати «харчі» для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяє цьому.
Завдання:
. Навчити дитину якомога раніше здійснювати свій вибір.
. Виробити в дитині уміння користуватися наданими свободою і довірою.
. Допомогти дитині створювати і підтримувати навколо себе порядок.
. Навчити в ранньому дитинстві шанувати закон.
. Навчити терпимого і шанобливого становлення до всіх оточуючих.
. Створити умови для розвитку в дитині почуття любові й поваги до самого себе.
. Тренувати волю дитини в ранньому дитинстві, щоб виробити цивілізовану поведінку в будь-якій ситуації.
. У ранньому дитинстві сформувати культуру поводження з усіма навколишніми предметами.
. Навчити дитину в ранньому дитинстві самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого.
3. Зміст технології
Онук Марії Монтессорі, Маріо, у своєму посланні Ірландському товариству імені Монтессорі в 1989 р. писав: «Марія Монтессорі відкрила «секрет дитинства», його важливість для формування людини. Це дає можливості вести дитину її власним вільним внутрішнім шляхом, з чистим екологічним бачення її звязку і спорідненість з природним і соціальним оточенням. З цього виникає потреба боротися за ідеали миру в сьому світі заради виживання всього людства». на межі ХІХ - ХХ століть педагогічна наука вже підійшла до розуміння того, що освіта не формує дитину, а лише надає можливості для розвитку і її здібностей за допомогою власної діяльності. Вчитель повинен тільки організувати цю діяльність належним чином.
У цій системі відсутній учитель, якому важко підтримувати дисципліну повної нерухомості, який виснажує себе і дітей довгими нотаціями. Вчительку замінив дидактичний матеріал, а вона керує самодовільною безпосередньою діяльністю дітей. Цей матеріал - найважливіша частина методу Монтессорі це в узагальненому виді досвід попередніх поколінь, сконцентрована людська культура. Освоюючи їх, діти освоюють досвід, накопичений у суціумі.
Шкільний період.
Єдиних програм навчання в школі не існує, кожна дитина здійснений даний їй природою унікальний шлях розвитку. У школі не має уроків. День починається із загального «кола». Щоранку на 15-20 хв. Усі збираються разом. Звучить тиха музика. Учням подобається коли вчитель сам грає на якомусь інструменті - піаніно, скрипці, гітарі. Потім починається загальна розмова або обговорення. Після «кола» всі розходяться, кожний вибирає сам чим він займатиметься - математикою, історією, літературою. Хтось розмовляє з учителем, хтось готує доповідь бібліотеці. Коли роботу закінчено цілком, дитина показує вчителю, щоб обговорити здобутий результат.
Дитина не отримує оцінок, але обовязково дістає оцінку своєї праці від дорослих та дітей, оцінює себе сама.
Учням ніхто не дає ні яких завдань, не пояснює нову тему, ніхто їх не запитує біля дошки. Навчальна робота базується на абсолютній довірі до дитини, на вірі в її прагнення до пізнання довкілля.
Кожний учень веде запис досягнень. Там можуть бути написані такі слова: «Я відразу біжу допомогу, коли мене кличуть», «Я вмію придумати цікаву справу». Про свої успіхи дитина розповідає на «колі», а діти вирішують чи так це насправді. Якщо всі погодилися, то на аркуші особистих досягнень зявляється про це запис.
Серед дня буває ще одне загальне заняття, яке в старших дітей довше, ніж у молодших. Це занурення в предмет. Діти знову на 20 хв. Збираються разом, а вчителі називають це «коло» дидактичним. Тут звичайно формуються в систему знання з того або іншого предмету, уточнюються поняття, обмислюється термінологія, обговорюються доповіді й повідомлення.
Структура будь-якого дидактичного матеріалу цілком відповідає логіці формування певного поняття. Це фіксується в спеціально розроблених учителем зошитах. Таких зошитів в учня три, з трьох інтегрованих предметів - рідної мови, математики і космічного виховання. Заповнюючи їх один за одним, учень мовби добудовує логіку вивчення предмета, переводить матеріальне в абстрактне, уточнює й систематизує свої знання.
Багаторічні спостереження за самостійним розвитком дітей навели Монтессорі - педагогів на думку про необхідність читання предмета «космічне виховання» в двох площинах. Горизонталь - щорічно повторюванні і повязанні зі зміною пір року зміни в природі і житті людей. Вертикаль - прямування дитячої душі в гору, розуміння невідомого світу від його невеликих частинок до створення єдиної величезної картини. Від атома до Всесвіту - ось кінцеві точки цієї вертикалі. Учні прагнуть проводити досліди з різноманітними речовинами, довідуватися про їх властивості. Для вчителя це можливість допомогти дітям замислитися про першооснови світу (землю, воду, вогонь, повітря). Інтерес до неживої природи швидко змінюється інтересом до вивчення рослин, тварин, людини, їх будови процесів розвитку і розмноження. «Космічне виховання» - інтегрований предмет.
4. Застосування педагогічних напрацювань М. Монтессорі в російській та українській системі освіти
На сучасному етапі одним із пріоритетів української держави є розвиток науки й освіти - галузей, які формують людський потенціал. У зв'язку з цим, характерними ознаками реформування сучасної освіти є: продовження терміну навчання до 12 років, зниження вікового цензу освіти (з 7 до 6 років); перехід початкової школи на оновлений зміст освіти, побудований на засадах Державного стандарту, та перехід на 12-бальну систему оцінювання якості знань учнів з повним вилученням при цьому негативних оцінок.
Останнім часом з'являються нові тенденції у галузі освіти: не сприймаються авторитарні принципи виховання, пропагуються толерантність, демократизм, гуманітаризація та гуманізація. Центром виховання визначається дитина, розвиток її здібностей, фізичних і моральних якостей. Це стосується як дітей, які розвиваються нормально, так і дітей з особливостями психофізичного розвитку. У зв'язку з цим, виникає необхідність перегляду існуючого підходу до спеціальної освіти, розробка нових підходів до визначення мети, завдань і змісту корекційного навчання, виховання і трудової підготовки учнів. Школа повинна створити умови для гармонійного розвитку особистості, самоосвіти й самовиховання.
Оптимальне поєднання класичної спадщини видатних педагогів і новітніх педагогічних досягнень, використання сучасної національної науки та кращих зразків зарубіжної гуманістичної педагогіки сприятиме розв'язанню багатьох проблем спеціальної освіти, інтеграції цих дітей у сучасне суспільство. Тому, в українському шкільництві відроджується інтерес до маловідомих альтернативних педагогічних систем, серед яких педагогічна технологія М. Монтессорі.
Впровадження Монтессорі-педагогіки в Росії та Україні було розпочато наприкінці 80-х-початку 90-х років XX століття з офіційним визнанням того, що існуюча система освіти, заснована на авторитаризмі й традиційних методах навчання та виховання, потребує перебудови. У зв'язку з цим почали відкриватися школи нового типу: ліцеї, гімназії, сімейні школи. В них педагоги-новатори використовують педагогічний досвід відомих як вітчизняних, так і зарубіжних педагогів, досвід альтернативних шкіл, у тому числі технологію М. Монтессорі, яка з успіхом використовується в усіх демократичних країнах світу.
На початку 90-х років у дитячому садку №1488 м. Москва під керівництвом З. Марцинкене було вперше створено групу Монтессорі. У 1991 році на Міжнародному фестивалі нових шкіл у Криму нідерландські вчителі Е. Ван Сантен і Л. Роод вперше ознайомили українських та російських педагогів-новаторів із технологією М. Монтессорі, а в серпні цього ж року було підписано договір про співпрацю між педагогами-новаторами цих країн [68].
У Росії активно пропагували наукові ідеї М. Монтессорі педагог В. Кондакова та психолог Д. Сороков. Вони відкрили модельну Монтессорі-групу дошкільного садка та (за допомогою колег із Нідерландів і Німеччини X. Кеттлер, Л. Роод, У. Роел) організовували семінари, тренінги, заняття для вихователів, учителів, студентів, батьків. Підтримували ідеї італійського педагога російські педагоги, психологи, науковці М. Богуславський, М. Буторіна, А. Губін, М. Ра-діонова та інші.
Монтессорі-рух у Росії отримав державну підтримку. В другій половині 90-х років Міністерством освіти РФ та Міністерством освіти та наук Нідерландів було підписано Меморандум про співробітництво нідерландських та російських педагогів та розроблено проект «Метрополіє». Вихователі дошкільних закладів із різних міст Росії мали змогу пройти стажування в Амстердамському університеті.
За ініціативою Д. Сорокова, М. Сорокової, К. Сумнітельного, С. Сумнітельної у 1992 році було створено Московський Монтессорі-центр. Роботу центру спрямовано на розвиток, адаптацію, поширення у Росії Монтессорі-педагогіки, створення дворічних Монтессорі-курсів для підготовки спеціалістів. У підготовці Монтессорі-вчителів беруть участь як вітчизняні, так і зарубіжні педагоги, зокрема науковці М. Богуславський, П. Гебхард-Зееле, Г. Корнєтов, М. Роод, Д. Сороков, М. Сорокова, Р. Тонкова-Ямпольська, Л. Хеффельс та інші.
У 1992 році було також створено Міжнародну альтернативну Монтессорі-асоціацію (МАМА), президентом якої став Д. Сороков, віце-президентом - М. Богуславський. Основними напрямами роботи асоціації було визначено:
.організація Міжнародних науково-практичних конференцій, круглих столів;
.проведення семінарів, тренінгів щодо підготовки Монтессорі-педагогів.
В Україні рішенням Головного управління освіти Київської міської державної адміністрації у 1992 році було вперше відкрито державну «Школу Монтессорі від 3 до 7» під керівництвом Т. Михальчук. Навчальний заклад був заснований Творчою спілкою вчителів України та відділом освіти Дарницької районної адміністрації м. Києва за ініціативою першого заступника спілки Б. Жебровського. Сьогодні в школі навчаються діти віком від 3 до 9 років, а мережа шкіл-Монтессорі розширилася.
У другій половині 90-х років XX століття було створено реальні умови для конструювання української моделі сучасної школи-Монтессорі. В основу цієї моделі було покладено створення такого соціального середовища, в якому розвиваються здібності, розкриваються задатки, формуються особистості, але разом з тим зберігається їх індивідуальність. Вихідними позиціями виховних технологій є: створення умов для розвитку кращих рис особистості дитини; розуміння природи дитини та врахування особливостей її розвитку в навчанні та вихованні; створення атмосфери, в якій дитина почувала б себе вільно, самостійно, впевнено. Роботу спрямовано на естетичне, фізичне виховання, інтелектуальний розвиток дитини, вивчення іноземних мов.
Робота будувалася і ведеться за такими напрямами:
üрозроблення та адаптування навчальних планів;
üукомплектування різновікових груп, що дає змогу вчителю спостерігати за природою дітей, усвідомити закони психофізичного розвитку дитини. В таких групах старші діти вчаться допомагати молодшим, а молодші набувають життєвого досвіду, спостерігаючи за роботою старших дітей;
üстворення насиченого розвитковими матеріалами середовища. Спеціально розроблені дидактичні матеріали допомагають дітям самостійно вирішувати сенсорні та інтелектуальні практичні завдання відповідно до власних можливостей та набутого соціального досвіду;
üпроведення нетрадиційних занять, уроків за технологією М. Монтессорі;
üпроведення, крім основних уроків, додаткових занять: театральні дійства, «ілюстровані заняття» з англійської мови, використання комп'ютерів;
üформування основ здорового способу життя, що передбачає свідоме ставлення дитини до природи, до всього живого на землі. Дітей вчать повно, спокійно і радісно сприймати довкілля;
üспівпраця з батьками:
oстворення спільних правил демократичної, гуманної атмосфери виховання у сім'ї та школі;
oпроведення семінарів для ознайомлення батьків з основами філософії та педагогіки М. Монтессорі;
oпроведення різноманітних за формою і змістом батьківських зборів: лекції з діловою грою, дискусії, обмін досвідом кількох родин;
oознайомлення батьків із новинками педагогічної і психологічної літератури;
oвідвідування батьками уроків за системою М. Монтессорі;
oпроведення індивідуальних консультацій вчителями, психологами.
Висновки
Освітня парадигма ХХІ ст. націлена на пошук такої системи освіти, яка вчила б людину жити й діяти відповідно до універсальних законів Природи і Космосу. Діяльність громадянина постіндустріальної цивілізації потрібно спрямувати на збереження життя. В цьому сенсі педагогічні ідеї М. Монтессорі набувають особливої актуальності. Вони мають увійти до активного арсеналу гуманізації навчально-виховних закладів як складова частина проблеми культивування у людини ноосферної свідомості.
Створення незалежної самостійної Української Держави датується 24 серпня 1991 р., коли республіканський парламент майже одноголосно ухвалив Акт проголошення незалежності України.
Важливими чинниками становлення незалежної України є освіта і виховання. Тому вже в 1991 р. постало питання про вироблення нової освітньої політики, завдяки якій можна було б узгодити з місць освіти відповідно до сучасних потреб суспільства. З цією метою було прийнято Державну національну програму «Освіта» («Україна ХХІ століття»). Незважаючи на декларативний характер програми і певні недоліки, вона віддзеркалила певні прогресивні тенденції. Концепція цієї програми передбачала координальні зміни всієї системи освіти, серед основних загальних аспектів яких слід назвати:
üзагальну гуманізацію навчальних програм;
üрозширення вивчення національної історії та культури;
üпоступове утвердження в сфері освіти української мови;
üнадання більшої свободи педагогічній творчості;
üурізноманітнення спектра навчальних закладів з метою урахування інтересів, уподобань молоді, потреб суспільства.
У державній національній програмі заслуговують на увагу: мета, принципи, основні реалізації програмних завдань, ланки системи освіти. Розбудова національної системи ґрунтується на ідеях народності. У змісті виховання особистості дитини пріоритетними є ідеї свободи, рівності, національної та особистої гідності, шанування родинних звязків, формування працелюбності, взаємодопомоги і самодисципліни, заощадливості, потреби здобувати знання і вміння у всіх видах праці, ставлення до свого життя і життя інших людей, як до найвищої цінності.
У виховному процесі центральними є виховання загально - людських цінностей особистості (доброти, милосердя, толерантності тощо), стимулювання її внутрішніх сил до саморозвитку і самовиховання.
Але, щоб виховати творчу особистість, необхідно створити умови для розвитку її здібностей. За цією метою створюють навчальні заклади різних типів. Серед них почесне місце належить альтернативним й авторським навчальним закладам.
Альтернатива означає необхідність вибору одного з двох або кількох можливих рішень, напрямів, варіантів.
Альтернативні школи виникають, як правило, на противагу державним офіційним навчальним закладам. Вони відрізняються своєю метою і змістом. Наприклад, за кордоном школи Монтессорі відомі, як навчальні заклади, які за мету виховання ставлять розвиток внутрішніх сил і почуттів дитини, а всі методи і форми навчання та виховання підпорядковані реалізації цієї мети. Ідеї виховання італійського педагога М. Монтессорі тримають своїх прихильників не лише в Бельгії, Німеччині, Голландії, Італії, США, Франції, Англії, а й в Україні. У Києві з 1992 р. розпочала роботу «Школа Монтессорі - від 3 до 7». Головний принцип М. Монтессорі, яким керуються вихователі, - «Допоможіть мені це зробити самому». Тому діяльність учителя - Монтессорі значно відрізняється від діяльності вчителя у традиційних навчально - виховних закладах. Учитель - Монтессорі має пристосуватися до учнів, полегшити його внутрішню роботу, допомогти душі дитині почати жити. Головне завдання вчителя розвивати, пробуджувати духовний світ дитини, а не навчати. Для цього він повинен забути про себе і проживати життя разом з учнем. Учитель не вимагає, а запрошує учня до пізнавальної діяльності, спонукає його до відкриття своєї сторінки у Всесвіті.
Свобода розумової діяльності реалізується у праві учня самостійно обирати питання, над яким він працюватиме сьогодні. Наприклад, учень може вивчати одну тему 2-4 уроки, доки добре не засвоїть її. Такий стан речей нормальний, бо дитина має працювати на своєму рівні. Крім того вчитель не має права сам, тим більше не може дозволяти іншим учням відволікати від роботи товариша в період найвищої концентрації його пізнавальної діяльності. Допустимі тільки ті активні дії учня, які ведуть до його розвитку.
Список використаної літератури
1. Монтессори М. Значение среды в воспитании // Частная школа. - 1995. - №4. - С. 122 - 127.
. Борисова З., Семерткова Р. Спадщину Марії Монтессорі - сучасним дошкільним закладам. // Дошк, виховання. - 1996. - №5. - С. 14, 15; №6. - С. 14, 15; - №8. - С. 12, 13; - №9. - С. 6, 7. 68
. Володин С.П.П. Блонский о Марии Монтессори // Дошкольное воспитание. - 1994. - №10. - С. 56 - 64.
. Глазунова Л. Золоті зерна «буржуазної» ' педагогіки зійшли і на нашому ґрунті: Школа Монтессорі // Освіта. - 1993. - 8 квітня.
. Глазунова Л. «Чистий тин» з національними ознаками: Школа Монтессорі // Освіта. 1993. - 16 квітня.
. Городня О. Без покарань і заохочень вчаться діти в єдиному поки що в Україні навчальному закладі - школі Монтессорі. // Сім'я. 1997. - №2. С. 11, 12.