Представництво прокуратурою інтересів держави або громадянина в суді

Представництво прокуратурою інтересів держави або громадянина в суді

Представництво прокуратурою інтересів держави або громадянина в суді

ВСТУП

Проведення в Україні системних та ефективних правових реформ зумовлює необхідність поглибленого дослідження проблем удосконалення механізмів реалізації та захисту прав та інтересів особи у цивільному, господарському і адміністративному процесі, та, у звязку з цим, переосмислення деяких підходів до правової природи процесуального представництва прокурором інтересів держави або громадянина в суді.

Зростання ролі представництва прокурором інтересів держави або громадянина в суді у господарському, цивільному та адміністративному процесуальному праві зумовлене конституційними гарантіями реалізації прав громадян, а також зобовязаннями України перед міжнародними та європейськими установами щодо реалізації та захисту прав людини. У цьому контексті варто відзначити, що недостатнім є врегулювання питань функціонування інституту процесуального представництва прокурором, визначення ролі органів прокуратури. Саме тому важливим завданням держави є формування цивілізованих відносин між державою та юридичною особою завдяки реалізації прав на захист. Усе це вимагає створення найбільш оптимальної моделі судочинства як однієї з головних умов розбудови в Україні громадянського суспільства. Безумовно, негативним моментом у цьому питанні є не прийняття до цих пір нового Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК України). Необхідність прийняття нового ГПК обумовлена тим, що набули чинності нові Цивільний та Господарський кодекси України. Все це зумовлює актуальність та важливість даної теми курсової роботи.

Питання дослідження правових проблем інституту процесуального представництва у судочинстві взагалі та, зокрема, представництва прокурором інтересів держави або громадянина в суді в правовій науці розглядались у наукових працях Т.В. Варфоломєєвої, О.М. Вінник, В.С. Гопанчука, М.А. Гурвича, О.В. Дзери, Є.Г. Дріжчаної, В.І. Кисіля, К.І. Комісарова, Н.С. Кузнєцової, Р.А. Майданика, І.І. Мельникова, О.А. Підопригори, І.В. Спасибо-Фатєєвої, А.Л. Ткачука, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, В.М. Шерстюка, М.Й. Штефана, В.С. Щербини та ін.

Метою даної роботи є проведення комплексного, системного дослідження правової природи процесуального представництва прокурором інтересів держави або громадянина в суді.

Визначена мета обумовила наступні завдання наукового дослідження:

встановити особливості процесуального представництва прокурором інтересів держави або громадянина в суді;

визначити поняття процесуального представництва;

проаналізувати сутність і завдання представництва прокурором інтересів держави або громадянина;

проаналізувати правовий статус прокурора як представника у господарському та цивільному процесах;

встановити можливі акти реагування прокурора у випадку прийняття судом незаконних та необґрунтованих рішень.

Обєктом дослідження є правовідносини між прокурором як процесуальним представником інтересів держави або громадянина у суді та іншими учасниками процесуальних правовідносин, що виникають у звязку із захистом прав та охоронюваних законом інтересів окремих субєктів.

Предметом дослідження виступає система правових норм, що регулює процесуальне представництво прокурором інтересів держави або громадянина у суді. Методологічну основу дослідження складають окремі наукові методи пізнання соціально-правових явищ і досягнення науки цивільного та господарського процесуального права й чинного законодавства. Зокрема, у роботі використовувалися такі наукові методи: діалектичний, історично - правовий, порівняльно-правовий, а також були досліджені наукові джерела, що містять субєктивні погляди на подальший розвиток та вдосконалення інституту представництва.

1. Сутність і завдання представництва прокуратурою інтересів держави або громадянина в суді

У Конституції України (ст. 121) передбачено функцію представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Ця функція є новою для прокурорської діяльності, оскільки раніше подібних обовязків на прокуратуру на конституційному рівні не покладалося. В той же час слід зазначити, що прокурор і раніше виступав як представник держави, юридичних осіб і громадян, захищаючи їхні права та інтереси в суді. Однак його діяльність була складовою частиною наглядової функції.

Поява конституційного інституту «представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом» (п. 2 ст. 121 Конституції України) викликали потребу в серйозних корективах в організації діяльності органів прокуратури по участі в судочинстві, виробленні методичних рекомендацій, що відповідають реаліям сьогодення.

Новизна представницької функції, яка зазначена також в ч. 2 ст. 5 Закону «Про прокуратуру», полягає в тому, що правове становище прокурора, яким він наділений у цивільному, господарському й адміністративному судочинстві, визначається в його конституційному статусі як субєкта представництва інтересів громадянина або держави в суді. Держава, визнаючи важливе значення прокуратури у реалізації положень Конституції про захист у судовому порядку прав громадян, порушених незаконними діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також по відшкодуванню державі матеріальних збитків, закріпила у Конституції України за прокуратурою функцію представництва. Незважаючи на те що функцію представництва не конкретизовано, прокуратура активно її реалізує як норму прямої дії. Цьому сприяють і норми ЦПК, ГПК і КАС.

Представництво прокуратурою прав і законних інтересів громадян перебуває у найтіснішому зв'язку із захистом інтересів держави. Адже відповідно до ст. 3 Конституції «утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави», а відтак і являє собою її найпріоритетніший інтерес.

У юридичній системі цивілізованих країн важлива роль відводиться органам прокуратури, діяльність яких спрямована на забезпечення законності. При цьому слід підкреслити, що у переважній більшості країн з міцною правовою системою обов'язки прокуратури в основному обмежуються порушенням кримінального переслідування і підтриманням державного обвинувачення в суді.

Інститут участі прокурора в судовому процесі у таких країнах, як Білорусь, Росія, Франція, Великобританія, відрізняються характерними особливостями. Наприклад, у ст. 23 ЦПК Республіки Білорусь зафіксовано, що нагляд за законністю і обґрунтованістю судових постанов у цивільних справах, а також за дотриманням законодавства при їх виконанні здійснюється Генеральним прокурором республіки і підпорядкованими йому прокурорами. У Російській Федерації на прокурора покладена така функція, як звернення до суду із заявою лише на захист інтересів держави або коли із поважних причин сама зацікавлена особа не може порушити судовий процес. Прокурор у цивільному судочинстві Великобританії завжди виступає як сторона у процесі, представляючи інтереси держави, виступаючи від її імені, а також інтереси окремих осіб, якщо вони мають публічний характер. У цивільному судочинстві Франції прокурор не є стороною процесу. Він діє в інтересах суспільства і має більший обсяг повноважень, ніж сторона.

У праві під представництвом розуміють правовідносини, відповідно до яких одна особа (представник) на підставі відповідних повноважень виступає від імені іншої (яку представляє), безпосередньо створюючи (змінюючи) для цього права і обов'язки.

Прокурорське представництво в цілому відповідає наведеному вище визначенню. Однак представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді як самостійний вид державної діяльності відрізняється від представництва у праві (наприклад, цивільному):

) організаційною самостійністю прокуратури;

) державно-правовим характером представництва;

) обсягом і межами повноважень;

) спеціальним об'єктом представницької діяльності;

) правовим режимом представництва;

) особливістю юридичних наслідків.

Закон України «Про прокуратуру» (ст. 36-1) визначає, що «представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом».

Основними завданнями такого представництва в суді є реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб (п. 2 Наказу Генерального прокурора від 29 листопада 2006 року № 6-гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень»).

Формами реалізації представницької функції, є:

- підготовки та звернення до суду з позовами, заявами, адміністративними позовами;

участь у розгляді судами справ;

ініціювання перегляду незаконних судових рішень;

захист прав громадянина або інтересів держави при виконанні судових рішень;

вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб (п. 3 Наказу Генерального прокурора від 29 листопада 2006 року № 6-гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень»).

Представництво прокурором інтересів громадян або держави в суді - це одна з важливих гарантій забезпечення захисту їх інтересів. Приводами для дій прокурора щодо здійснення представництва можуть бути:

) звернення до прокуратури громадян;

) звернення до прокуратури юридичних та посадових осіб;

) повідомлення в засобах масової інформації;

) власна ініціатива прокурора.

Таким чином, прокурор звертається до суду, у тому числі адміністративного або господарського суду за захистом прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств й інших юридичних осіб, коли цього вимагає охорона державних інтересів. Такі повноваження прокурора закріплено в ст. 20 Закону «Про прокуратуру», де передбачено, що при виявленні порушень закону він або його заступник у межах своєї компетенції мають право «звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб». Таке право прокурора регламентоване у ст. 45 ЦПК, і ст.ст. 2, 29 ГПК, а також ст.ст. 60, 61 КАС.

Представництво - це ефективний інструмент реалізації правоохоронної місії прокуратури і його завдання - забезпечити законність у державі, захищати права та свободи громадян і державні інтереси.

Предметом прокурорського звернення до суду можуть бути:

) незаконні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які прокурор пропонує переглянути в судовому порядку;

) протиправні дії, які прокурор пропонує припинити, або вчинити дії, передбачені законом, тому прокурор пропонує виконати їх за допомогою судового рішення;

) моральна та матеріальна шкода, заподіяна порушеннями, яку прокурор пропонує відшкодувати судовим рішенням.

Таким чином, прокурор, виконуючи представницьку функцію у своїй діяльності, вирішує головне завдання, яке передбачає захист прав, свобод і законних інтересів громадян та інтересів держави. Реалізацію функції представництва він здійснює, як уже зазначалося, у_кількох формах. Слід підкреслити, що дві форми - досудове провадження, яке включає в себе підготовку і звернення до суду з заявами та позовами, а також участь у розгляді в судах цивільних, адміністративних або господарських справ - є обовязковими складовими елементами функції представництва. Третя форма - внесення апеляційного та касаційного подання або заяви про перегляд за нововиявленими та винятковими обставинами - застосовується прокурором тоді, коли виникають певні обставини при розгляді справ у суді.

2. Підстави для звернення прокурора з позовом до суду

В силу об'єктивних причин правову природу представництва прокурором в суді інтересів громадян або держави ще не визначено. Але виходячи з характеру прокурорської діяльності, її місця в структурі державної влади можна припустити, що предметом цієї діяльності повинні бути права та свободи громадян, їх загальні інтереси, а також інтереси держави.

До прокуратури звертаються за захистом тоді, коли органи виконавчої влади або місцевого самоврядування порушили закон у процесі його виконання, якщо видано нормативний акт, що суперечить Конституції, а також за захистом права власності та конституційного ладу.

Тож, в першу чергу необхідно з'ясувати, що ж таке "інтерес" та як його розглядати через призму прокурорської діяльності.

Прокурор, представляючи інтереси громадян у судовому процесі, перш за все повинен враховувати, що предметом розгляду в судовому процесі є саме інтереси, а не права людини. Адже виникають ситуації, коли прокурор стає на захист інтересів людини, яка зовсім не зацікавлена в їх законному захисті.

Законодавець не наводить роз'яснення терміну «інтереси держави». Названий термін має невизначений зміст, і у кожному конкретному випадку прокурору необхідно встановити, чи були порушені інтереси держави, закріплені у Конституції та інших нормативно-правових актах, які створюють необхідний правовий режим їх забезпечення.

В юридичній літературі поняття «інтерес» трактується як об'єктивована у праві воля. Інтересами громадян є права, свободи людини і громадянина, встановлені Конституцією, іншими законами нашої країни.

Порівняно багато уваги цьому питанню приділив у своїх дослідженнях М.В.Руденко. Зокрема, він вважає, що під «інтересами держави» необхідно розуміти закріплену Конституцією та законами України, міжнародними договорами та актами систему фундаментальних цінностей у найважливіших сферах життєдіяльності українського народу та суспільства (політичній, економічній, соціальній, військовій, екологічній, науково-технічній, інформаційній).

Таке розуміння суті державних інтересів підтримав Мичко М.І., зазначивши, що соціальна цінність тих чи інших суспільних відносин, яка визнається суспільством та державою, складає найважливіший елемент поняття «державний інтерес», а його другим елементом є те, що ця соціальна цінність охороняється правом.

Держава має багато різноманітних інтересів, які втілені у законодавстві та випливають з інтересів загальносуспільного характеру. З урахуванням цього вона наділяє певними повноваженнями органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Отже, найбільш близьким до розуміння поняття «інтереси держави», закріпленого в ст. 121 Конституції України, є уявлення про них як про потребу у забезпеченні умов життєдіяльності суспільства, законності та правопорядку.

Інтереси держави - це конституційний лад, територіальна цілісність, екологічна безпека, суверенітет тощо. До інтересів окремого державного органу, підприємства, установи, організації належить їх фінансова, господарська та організаційна діяльність.

Елементом поняття «інтереси держави» є охорона цієї соціальної цінності правом, чинним законодавством. Саме це робить державний інтерес правовою категорією. Тому порушення інтересів держави є порушенням закону, тобто правопорушенням, яке породжує для винної особи встановлену законом відповідальність. Отже, коли прокурор звертається до суду в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві не тільки вказати на те, у чому полягає порушення останніх, а й зробити посилання на конкретний закон, який їх охороняє.

Можна погодитися з М.Руденком і В.Глаговським, які вважають за недоцільне представництво прокурором у суді інтересів одного громадянина проти іншого, а також порушення у агосподарському суді справ в інтересах одного державного підприємства проти іншого... Прокуратура не повинна також представляти в суді інтереси відповідача-держави. Для цього остання має розгалужену мережу органів управління та контролю.

Головною ознакою прокурорського представництва в суді є наявність у прокурора інтересу до розглядуваної справи. Цей інтерес визначається інтересами тих осіб, які беруть участь у справі, від імені і на захист яких прокурор здійснює свою діяльність.

Як випливає із змісту п. 2 ст. 121 Конституції, представництво інтересів громадянина або держави в суді має здійснюватись «у випадках, визначених законом». Відповідь на питання про те, що це за випадки, дасть, очевидно, майбутній закон про прокуратуру.

Можна погодитись з думкою, що «прокуратура має представляти в суді найважливіші інтереси громадян і держави». За наявності великої кількості державних органів спеціальної компетенції, які тією чи іншою мірою покликані захищати законність, втручання прокурора у процес вирішення спорів про право повинно мати місце лише в разі виявлення найістотніших правопорушень, з врахуванням дійсної або потенційної шкоди, яка заподіюється державним чи індивідуальним інтересам.

Правозахисна роль прокуратури має виявлятися, насамперед, у випадках порушень конституційних прав і свобод громадян. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Основного Закону права і свободи людини, закріплені ним, не є вичерпними. Але саме система конституційних прав і свобод є найголовнішою ознакою України як правової держави. Ці права і свободи справедливо розглядаються як найважливіші. В сучасних умовах найпріоритетніші завдання прокуратури по їх захисту визначаються з врахуванням поширеності і масштабів дестабілізуючого впливу окремих видів правопорушень на суспільство.

Певні пріоритети існують також у сфері захисту державних інтересів. В сучасних умовах це, передусім, забезпечення додержання законів про оподаткування. Масовані заходи, які здійснюються прокуратурою по боротьбі з ухиленням від сплати податків, спрямовані на подолання фінансового колапсу держави, який загрожує непередбаченими соціальними наслідками. До пріоритетних державних інтересів відноситься також забезпечення законності у зовнішньоекономічній діяльності, встановлення і застосуванні цін, зміцнення антимонопольної дисципліни тощо.

У господарських справах доволі часто сторонами виступають приватні підприємства, товариства, для того, щоб уникнути сплати державного мита, а сума ця може бути значною, власники їх часто зверталися в прокуратуру з проханням захистити їхні порушені права та економічні інтереси шляхом подачі позову до господарського суду. Така практика була не на користь державного бюджету, тому і стала предметом розгляду Конституційного Суду України, який прийняв відповідне рішення від 8 квітня 1999 року щодо представництва прокуратурою інтересів держави в арбітражному суді. На підставі цього рішення в ст. 2 ГПК України були внесені відповідні зміни. Суть їх полягає в тому, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, і обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Цю норму можна розуміти так, що прокурор в кінцевому підсумку звертається до суду не в інтересах окремих підприємств, установ, організацій, а в інтересах держави. Про результати розгляду прокурор, який брав участь у суді, зобов'язаний негайно повідомити прокурора, який подав позов.

Крім того, були висловлені також думки щодо неприпустимості ототожнювання «інтересів держави» з виключно матеріальними інтересами: це поняття необхідно тлумачити в широкому розумінні слова, тоді воно відбиватиме економічні, політичні інтереси, інтереси в соціальній та інших сферах діяльності держави.

На мій погляд, Конституційний Суд дав вірне тлумачення поняття державних інтересів як предмета захисту прокуратурою, розуміючи їх як потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, що мають за мету захист суверенітету, територіальної цілісності, безпеки держави тощо.

До позовів, які потребують захисту державних інтересів, слід віднести: а) позови про захист права державної (комунальної) власності; б) позови про невиконання або неналежне виконання зобов'язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб; в) позови про повернення незаконно витрачених державних бюджетних коштів; г) позови про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»; д) позови в інтересах державного бюджету про стягнення з боржників податків і зборів (обов'язкових платежів) шляхом звернення стягнення на їх майно; тощо.

Крім того, у чинному законодавстві містяться прямі вказівки на необхідність прокурора звертатися до арбітражного суду (ст. 38 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»; ст. 31 Закону «Про об'єднання громадян»; ст. 15 Закону «Про банкрутство» тощо). У той же час не слід законодавчо обмежувати прокуратуру певним предметом позову. Виходячи з конкретних обставин справи, наділений повноваженнями прокурор самостійно обирає засіб захисту права. При цьому у всіх випадках пріоритетом залишається державний інтерес.

3. Повноваження прокурора при представництві інтересів держави або громадянина в суді

Закон розглядає прокурора як самостійного суб'єкта процесу, включаючи його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 18 ГПК, ст. 45 ЦПК, ст. 60 КАС). Статус прокуратури як державного органу, покликаного забезпечувати верховенство права, зміцнення законності, захист прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства і держави, визначає умови, за яких прокурор реалізує свої повноваження, пов'язані з участю у розгляді спорів. Якщо інші особи беруть участь у справі, як правило, з метою захисту власного інтересу, то прокурор - для захисту порушених інтересів держави або громадянина.

У даних умовах правильне, засноване на законі, застосування прокуратурою права на звернення з позовом до суду і кваліфікована підтримка позовних вимог у суді є ефективним засобом покладення краю і усунення порушень законності.

Звернення прокурора до суду, як правило, є завершальним етапом нагляду за виконанням законів міністерствами і відомствами, органами місцевого самоврядування, органами контролю, їх посадовими особами, а також за відповідністю закону правових актів, які ними видаються, - вжиттям заходів для усунення виявлених порушень законності (п. 9 «Перехідних положень» Конституції України). Ця форма більше відповідає принципам правової держави і ринкової економіки, ніж традиційні засоби «загально наглядового» прокурорського реагування.

Позов прокурора до суду завершує загально наглядову перевірку, але, на відміну від загально наглядового протесту, - це процесуальний документ, рух якого підпорядкований строго встановленим законом правилам, правовий акт, який підлягає захисту і відстоюванню у суді.

Прокурор, який звертається до суду на захист інтересів держави, у позовній заяві (у вступній і резолютивній частинах) повинен вказати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Важливою проблемою прокурорського процесуального представництва є питання, чи не підмінює прокуратура інші державні органи при зверненні до суду.

Як вбачається, і прокуратура (державний орган), й інші державні органи наділені правом звернення до суду на захист державних і громадських інтересів. Як тут не уникнути підміни прокуратурою інших інститутів контролю і нагляду при порушенні арбітражного процесу?

Руденко М. вважає, що у першу чергу до суду повинні звертатися на захист державних інтересів органи державного управління і контролю. Адже для цього вони мають багато спеціалістів у тій чи іншій сфері суспільних відносин. І лише, коли контрольно-наглядові органи та їх посадові особи самі допустили порушення закону, відмовляються від вжиття заходів щодо усунення правопорушень з тих чи інших причин, у таких випадках, коли іншими засобами прокурорського реагування неможливо поновити порушені права, прокурор повинен вдатися до позову.

Прокурор в суді, пред'явивши позов на захист інтересів держави, підтримує його, доводить підставу. Він може вступити у справу у будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист інтересів держави. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє суд письмово, а у судовому засіданні - також і усно.

Щодо справ, які порушені за позовними заявами прокурорів, то закон не вимагає від них будь-яких документів для підтвердження їх повноважень. Такої думки дотримуються більшість науковців адже прокурор, захищаючи інтереси держави в суді діє виключно в межах Конституції України.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди, тобто він має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання, давати пояснення у справі, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників процесу, підтримувати поданий позов та відмовлятися від нього, одержувати копії рішень, ухвал, постанов, опротестовувати у встановленому законом порядку незаконні та необґрунтовані рішення, ухвали, постанови суду, вносити подання про їх перегляд за нововиявленими обставинами, а також користується іншими процесуальними правами.

Важливе практичне значення має питання про погодження позиції прокурора та позивача у справі. Сторона у справі через сукупність процесуальних прав реалізує свій матеріально-правовий інтерес, що випливає, як правило, зі спірного цивільного або господарського правовідношення. Прокурор же безпосереднього такого інтересу в справі не має, процесуальний інтерес останнього обумовлений специфікою його державних функцій.

З наведеного вище випливає, що позиції прокурора та позивача не завжди можуть і повинні збігатися. Їх самостійний процесуальний статус створює передумови для формування і відстоювання кожним з них позицій, що не завжди збігаються. Проте, вступ прокурора до господарського чи цивільного процесу на умовах безперечного додержання принципу рівності сторін зовсім не позбавляє його особливого правового статусу як представника єдиної централізованої системи органів, що діє з метою забезпечення верховенства права. Якщо інші особи беруть участь у справі, як правило, на захист власного інтересу, то участь прокурора спрямована виключно на захист порушених державних інтересів.

Прокурор має право внести апеляційну скаргу на рішення місцевого суду, яке не набрало законної сили, через цей же суд, протягом десяти днів з дня прийняття рішення. Якщо рішення набрало законної сили, то на постанову апеляційного суду прокурор вносить касаційну скаргу до Верховного суду чи до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний суд протягом місяця з дня набрання рішення чи постанови суду законної сили. Прокурор має право відмовитися від своєї скарги до винесення постанови касаційною інстанцією.

Генеральний прокурор України має право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за результатами перегляду рішення місцевого суду, що набрав чинності, чи постанови апеляційного суду до Верховного Суду України.

Проти такого положення в літературі висловлені заперечення, як проти не зовсім правильного. Так, Д. М. Притика пише, що «не касаційні, а ревізійні повноваження мав би здійснювати Верховний Суд України, що передбачено Конституцією. По-перше, назріла необхідність завбачити у процесуальному законодавстві таку стадію, як ревізія, яку і здійснюватиме лише Верховний Суд. По-друге, необхідно відмежувати ревізійну інстанцію від касаційної щодо спеціалізованих судів, поклавши ці дві судові функції на різні судові органи, відповідно Верховний і Вищим спеціалізований суди».

Така точка зору має право на своє існування. Але, на жаль, як правильно зазначає Михайленко О.Р., Притика Д. М. не наводить конкретної конституційної норми, яка б передбачала ревізійні повноваження Верховного Суду України щодо постанов господарських судів.

Справи можуть бути переглянуті і за нововиявленими обставинами.

За заявою прокурора не пізніше двох місяців з дня встановлення нововиявлених обставин судове рішення суду може бути переглянуто за цією підставою.

У своєму наказі Генеральний прокурор також вказує на необхідність принципово реагувати на виявлені під час здійснення представницької діяльності факти постановлення суддями незаконних судових рішень. У разі встановлення даних про навмисний характер допущених суддею порушень, несумлінність та упередженість судді, а також даних про настання внаслідок прийняття незаконних судових рішень істотних негативних наслідків або інших обставин, з якими законодавство повязує можливість притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, прокурор може ініціювати питання про їх дисциплінарну відповідальність.

У разі виявлення фактів порушення суддею присяги судді прокурор має ініціювати перед членами Вищої ради юстиції питання про звільнення судді з посади шляхом направлення клопотання про внесення до Вищої ради юстиції пропозиції про прийняття подання щодо звільнення судді з посади.

У клопотанні він має наводити правовий аналіз судового рішення, прийняття якого, на думку прокурора, здійснено з грубим порушенням законодавства, з долученням копій судових рішень та інших документів, що підтверджують факти порушення суддею присяги при здійсненні правосуддя.

Суд касаційної інстанції за поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Таким чином, в сучасних умовах у прокуратури існує досить важливе повноваження по зверненню до суду з позовом на захист державних інтересів або окремих осіб, що є специфічною формою державного впливу на економічні процеси, спрямоване на додержання законності в усіх сферах діяльності.

ВИСНОВКИ

прокуратура суд справа

З початком проведення у нашій країні правової реформи набули актуальності питання переосмислення ролі та місця прокуратури як структури державної влади. Однією з проблем, яку намагаються вирішити науковці за сучасних умов, є проблема необхідності та змісту загального нагляду прокуратури у сфері забезпечення прав і законних інтересів громадян, а також її представницької функції.

Актуальність проблеми представництва прокурором інтересів громадян або держави обумовлена в першу чергу дискусією щодо ролі прокурора в суді, форм і методів реалізації прокурором своїх повноважень. Судова реформа в Україні йде шляхом обмеження прав прокурора в процесі, позбавлення його самостійної процесуальної незалежності. Такий підхід призводить до того, що прокуратура позбавляється можливості вчасно і належним чином виконувати покладені на неї законодавством правозахисні функції.

Прокуратура - організаційно самостійний державно-правовий інститут влади. Головним завданням прокуратури як правозахисного органу є захист приватних і публічних інтересів. Представництво - це самостійний вид державної діяльності прокуратури, який істотно відрізняється від представництва в цивільному та господарському праві. Прокурор бере участь у розгляді справ судами як представник держави і є гарантом законності при здійсненні судочинства, має особливий статус, який вимагає закріплення його процесуального становища безпосередньо в окремих статтях процесуальних кодексів України незалежно від того, як визначено у відповідних статтях Закону України "Про прокуратуру" обсяг і характер повноважень прокурора при здійсненні ним функції представництва.

Отже, представництво прокуратурою інтересів громадян і держави в суді слід розглядати як напрямок прокурорської діяльності, що одержала статус конституційної функції прокуратури. Характерно, що ця діяльність прокуратури, як уже було сказано, тісно повязана з діяльністю по нагляду за додержанням і застосуванням законів (загальним наглядом).

Представництво інтересів громадян і держави в судах є однією з важливих функцій органів прокуратури. Повноваження прокурора при здійсненні цієї функції мають бути більш чітко визначені процесуально.

У новому законі слід визначити в чому полягає представництво прокурором інтересів держави і громадянина, характер і зміст його повноважень. Коли йдеться про представництво у суді, то його положення мають бути обов'язково узгоджені з положеннями кримінально-процесуального, цивільно й господарсько-процесуального кодексів та деяких інших актів процесуального законодавства. Адже неузгодженість у цих питаннях, буде призводити до виникнення непорозумінь і конфліктів між органами і посадовими особами судової та прокурорської влади.

Не можна виключити, що з часом перелік пріоритетних питань забезпечення законності буде змінюватись. 1 якщо випадки, в яких прокурор виступає як представник інтересів держави чи громадянина в суді, будуть з вичерпною повнотою названі в майбутньому законі про прокуратуру, то для залучення останньої до боротьби з новими видами правопорушень постане потреба вносити зміни і доповнення до цього закону, що є небажаним. На мою думку, в законі досить обмежитись вказівкою на те, що представницькі повноваження можуть реалізовуватись в усіх випадках, коли у прокурора є підстави вважати, що порушення зазіхають на конституційні права громадян, інтереси держави і суспільства.

Повноцінна реалізація судово-представницької функції прокуратури є можливою лише за умови, коли прокурору буде надано право в межах його компетенції брати участь у розгляді будь-якої судової справи на будь-якій стадії процесу в судах усіх видів (загальної юрисдикції, спеціалізованих, апеляційних, місцевих, існування яких передбачено Конституцією, і на нього буде покладено обов'язок вживати всіх передбачених законом заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30.

2.Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 6, ст.56

.Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492

4.Кодекс адміністративного судочинства //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 35-36, N 37, ст.446

5.Закон України „Про прокуратуру // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 53, ст.793

6.Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 р. № 02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності» // Право України. - 1994. - № 5-6. - С. 62-66.

7.Бородін І. Функціональні обовязки прокуратури у сфері забезпечення прав людини і громадянина // Право України. - 2000. - № 7. - С. 46-48.

8.Давиденко Л.Функції прокуратури України згідно з новою Конституцією України // Право України. - 1997. - № 6. - С. 42-46.

9.Каркач П. М. Організація роботи прокуратури міста, району. Методичний посібник з організації роботи в міських, районних прокуратурах. - Х.: Право, 2006. - 352 с.

10.Карлин А.Б., Прокудина Л.А. Прокурор в арбитражном процессе // Прокурорская и следственная практика. - 1997. - № 1. - С. 54-57.

11.Конституція України. Коментар основних положень Конституції України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина / Упоряд. М.І. Хавронюк. - К.: Літера, 2007. - 112 с.

12.Косюта М. Правове регулювання представницької функції прокуратури // Право України. - 1997. - № 12. - С. 53-55.

13.Мартыненко И. Возбуждение прокурором арбитражного процесса // Гос. и право. - 1997. - № 3. - С. 83.

.Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник. - К., 2005. - 468 с.

.Мичко M.I. Деякі проблеми представництва прокурором інтересів громадян і держави в суді // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1999. - № 4. - С. 207-211.

.Онопенко В. Ще раз про судово-правову реформу // Закон і бізнес. - 1998. - № 33. - С. 6-8.

.Притика Д.М. Правові організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шлях їх удосконалення. - К., 2003. - С. 24.

18.Представництво у судовому процесі за новим ЦПК України та проектом Господарського процесуального кодексу України (за матеріалами конференції) // Право України. - 2005. - № 9. - С.141-143

19.Руденко М., Глаговський В. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді (теоретичний і практичний аспекти) // Право України. - 1997. - № 11. - С. 60-63.

.Руденко М. Представництво прокурором інтересів держави у арбітражному суді // Право України. - 1998. - № 5. - С. 40-44.

.Руденко М. Щодо усунення підміни прокуратурою інститутів контролю і нагляду в сфері управління // Право України. - 1996. - № 9. - С. 57-60.

22.Сапунков В.Й. Проблеми участі прокурора в цивільному та арбітражному судочинстві // Правова система України: теорія і практика. - К., 1993. - С. 287-293.

.Тахтай В. Хто несе відповідальність за використання державних коштів // Голос України. - 1997. - 18 черв.- С. 4.