єднаннях, зробити акцент на співробітництві у сфері безпеки та оборони;
визначити правову базу та особливості співробітництва Канади та України;
детально проаналізувати напрями співробітництва України та Канади: торгово-економічний, інвестиційний, політичний, міжрегіональний, в галузі культури, освіти та науки.
1.Співпраця Канади з міжнародними організаціями та регіональними обєднаннями
канада міжнародний співробітництво політичний
Канада є членом таких організацій: ООН <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%9E%D0%9D>, ЮНЕСКО <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%9D%D0%95%D0%A1%D0%9A%D0%9E>, ОБСЄ <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%91%D0%A1%D0%84>, НАТО <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%90%D0%A2%D0%9E>, АЕС <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%95%D0%A1>, ОАД <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%90%D0%94>, Велика сімка <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%BA%D0%B0>, СОТ <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%9E%D0%A2>, МБРР <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%91%D0%A0%D0%A0>, МВФ <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%92%D0%A4> та інші. Це єдина країна у світі, яка є членом і Співдружності націй і Франкофонії <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D1%84%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F>.
1.1Канада - НАТО
З моменту створення в 1949 році Північноатлантичного альянсу <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D0%BD%D1%81> Канада <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0> була не тільки членом, але і країною-засновником альянсу. Участь Канади у НАТО стало несподіванкою, адже країна у довоєнний період відзначалася ізоляціонізмом. Тим не менш, канадські чиновники, такі як Х. Ронг та Лестер Б. Пірсон і зокрема прем'єр-міністр Луї Сен-Лоран працювали на користь альянсу не тільки тому, що вони прагнули помститися Радянському Союзу, як інші члени, а тому, що вони сподівалися, що договір допоможе усунути будь-які потенційні суперництва між США <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%A8%D0%90>, Великобританією <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F> та іншими європейськими великими державами (головним чином Францією <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F>, але пізніше в тому числі Західною Німеччиною <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0>), де Канада буде змушена вибрати одну зі сторін. Дане питання довгий час було найголовнішою метою канадської зовнішньої політики. У Північноатлантичному договорі канадські дипломати визначили та написали Статтю 2, яка визначає, що члени підтримуватимуть «вільну» політичну систему і сприятимуть розвитку економічного співробітництва, на додаток до більш звичайних дипломатичних і військових питань. Але цьому не судилося збутися, адже європейські країни «дивилися» у бік створення Європейського Союзу <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7>, а США у бік створення Північноамериканської зони вільної торгівлі <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%96> між Канадою <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0>, Мексикою <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BA%D0%B0> та США <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%A8%D0%90>.
З точки зору військових зобов'язань, Канада спочатку розмістила війська в Німеччині та Норвегії. Станом на 1950 рік Канада витрачала значні кошти на існування альянсу, але була однією з небагатьох, які не одержують прямої допомоги з боку Сполучених Штатів. Витрати на утримання сил в Європі в поєднанні з захистом свою власної великої території і участь в Корейській війні викликали величезне навантаження на канадський бюджет протягом 1950-х років. Канадські лідери розчарувався в НАТО <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%90%D0%A2%D0%9E>, і почали скорочувати прихильність Канади до нього. В 1969 тодішній прем'єр-міністр П'єр Трюдо відізвав половину військових сил Канади в Європі, багато лівих інтелектуалів і активістів руху за мир закликали до повного виходу країни з НАТО. Внаслідок успіху канадських військ в Суецькій кризі <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%B0>, на Кіпрі та на інших миротворчих місіях ООН, сприйняття НАТО в Канаді змінилося, від звичайного ведення бойових дій у миротворчі місії. Тим не менш, велика частина військових Канади було зосереджено в Німеччині. В цілому, там знаходилося більше 5000 солдатів до 1993 року, коли канадські війська були виведені з Європи урядом Брайана Малруні, після закінчення холодної війни <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0>.
Враховуючи невеликий розмір військових сил Канади, важливість вкладу Канади в НАТО в основному носила політичний характер. Тим не менш, протягом 1999 року під час Косовської війни <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0> канадські військові літаки CF-18 були активно залучені. Канадські війська були частиною місії НАТО в Афганістані <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%84%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD>. У березні 2011 року, канадські збройні сили брали участь в очолюваних НАТО місіях в Лівії <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%B2%D1%96%D1%8F>.
2.Співробітництво Канади з Україною
Канада визнала незалежність України 2 грудня 1991 року - першою на той час західною країною та другою після Польщі. Дипломатичні відносини між Україною та Канадою були встановлені 27 січня 1992 року. З квітня 1992 року діє Посольство Канади в Україні, у листопаді 1992 року було відкрито Посольство України в Канаді, а у березні 1993 року - Генеральне консульство України в Торонто.
2.1Політичні відносини
У Спільних деклараціях, підписаних міністрами закордонних справ України та Канади у 1994 та 2001 рр. відносини між Україною та Канадою були закріплені як Особливе партнерство. 24 вересня 2009 року керівниками зовнішньополітичних відомств двох країн було підписано «Дорожню карту» українсько-канадських відносин.
Найбільш важливими моментами політичного діалогу двох держав були:
.09.1991 р. - візит до Канади Голови Верховної Ради України Л.Кравчука.
.09-01.10.1992 р. - візит в Україну Генерал-губернатора Канади Р.Гнатишина.
-27.10.1994 р. - візит до Канади Президента України Л.Кучми.
-24.08.1996 р. - візит в Україну Спікера Сенату Парламенту Канади Дж.Молгата.
.10.1996 - візит в Україну Міністра закордонних справ Канади Л.Ексворзі
-07.03.1997 р. - візит до Канади Міністра закордонних справ України Г.Удовенка.
-16.06.1997 р. - візит до Канади Премєр-міністра України П.І.Лазаренка.
-28.01.1999 р. - візит в Україну Премєр-міністра Канади Ж.Кретьєна.
-08.05.2007 р. - візит до Канади Міністра закордонних справ України А.П.Яценюка.
-19.07.2007 р - візит в Україну Міністра закордонних справ Канади П.Мак Кея.
-29.05.2008 р. - візит до Канади Президента України В.А.Ющенка, який співпав у часі з ухваленням канадським парламентом закону про визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду Українського народу.
-27.04.2009 р. - візит в Україну Генерал-губернатора Канади М.Жан.
-09.09.2009 р. - візит в Україну Спікера Палати громад Парламенту Канади П.Міллікена.
-26 жовтня 2010 року - візит в Україну Прем'єр-міністра Канади С.Гарпера.
-04 березня 2013 року - візит до України міністра громадянства, імміграції та багатокультурності Канади Дж.Кенні.
-26 листопада 2013 року - візит до Канади Голови Верховної Ради України В.В.Рибака.
-06 грудня 2013 року - візит Міністра закордонних справ Канади Дж.Бейрда для участі в Міністерській зустрічі ОБСЄ по завершенню українського головування
березня 2014 року - візит в Україну Премєр-міністра С.Гарпера.
червня 2014 року - візит в Україну Премєр-міністра С.Гарпера для участі в інавгурації Президента України.
-17 вересня 2014 року - офіційний візит в Канаду Президента України П.Порошенка.
квітня - 1 травня 2015 року - візит в Канаду Міністра закордонних справ України П.Клімкіна.
-12 травня 2015 року - візит в Україну Міністра закордонних справ Канади Р.Ніколсона.
червня 2015 року - візит в Україну Премєр-міністра С.Гарпера.
липня 2015 року - візит в Канаду Премєр-міністра України А.Яценюка.
2.2Торгово-економічне та інвестиційне співробітництво
За даними Держстату України, обсяги товарообігу між Україною та Канадою у 2014 році становили 263,8 млн. дол. США, що на 12,2% менше, ніж у 2013 р.
Експорт товарів до Канади склав 72,6 млн. дол. США (+38,8%), імпорт з Канади - 191,2 млн. дол. США (-19,2%). Основні статті експорту до Канади: чорні метали та вироби з них (17% від загального експорту), мідь та вироби з неї (27,8%), палива, нафта та продукти її перегонки (12%), дубильні екстракти (8,9%) та добрива (4,3%). Основні статті імпорту з Канади: палива, нафта та продукти її перегонки (31,8%), фармацевтична продукція (22%), риба та морепродукти (11,8%), машини та устаткування (10,7%).
Обсяги торгівлі послугами у 2014 р. становили 125,3 млн. дол. США, що на 21,9% менше, ніж у 2013 р. Експорт послуг склав 86,7 млн. дол. США (-15,9%), імпорт - 38,6 (-31,3%).
У першому кварталі 2015 року експорт товарів до Канади склав 7,57 млн. дол. США (43,6 % від показників аналогічного періоду 2014 р.), імпорт з Канади - 26,6 млн. дол. США (54,8% від попереднього періоду). У торгівлі товарами за перший квартал ц.р. зафіксовано відємне сальдо -19,03 млн. дол. США.
Торгівля послугами у першому кварталі 2015 року: експорт - 15,2 млн. дол. США (79% від показників І кварталу 2014 р.), імпорт - 13,85 млн. дол. США (68% від показників аналогічного періоду 2014 р.). Позитивне для України сальдо склало 1,34 млн. дол. США.
Станом на 31 грудня 2014 р. обсяг прямих канадських інвестицій в економіку України складає 79 млн. дол. США (0,2 % від загального обсягу прямих іноземних інвестицій). У січні-червні 2014 р. відтік канадських інвестицій склав 11,8 млн. дол. США.
Основна частина канадських інвестицій надійшла до сфер: переробної промисловості; транспорту, складського господарства, поштової та курєрської діяльності; адміністративного та допоміжного обслуговування; оптової та роздрібної торгівлі; ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів; операцій з нерухомим майном.
2.3Культурно-гуманітарне співробітництво
Договірно-правова база в культурно-гуманітарній сфері. Культурно-гуманітарні аспекти співробітництва між Україною та Канадою обумовлені у Спільній Декларації про особливе партнерство між Україною і Канадою від 31.03.1994 р. та в Угоді про дружбу та співробітництво між Україною і Канадою від 24.10.1994 р.
Відповідно до положень Спільної Декларації сторони зобовязалися «активно співпрацювати з метою прискорення взаємного розповсюдження інформації про національні досягнення у галузі культури, науки і освіти, популяризації нових досягнень у цих сферах і розширення культурних, спортивних та інформаційних обмінів».
У Статті 13 Угоди про дружбу та співробітництво наголошується на важливості культурних та спортивних обмінів для взаєморозуміння між народами та міститься положення про продовження двостороннього співробітництва у галузях культури і спорту. Сторони також зобовязалися сприяти «розвиткові безпосереднього співробітництва між освітніми, архівними, культурними, творчими та спортивними організаціями двох країн, а також між асоціаціями і товариствами в цих галузях». Частина друга Статті 14 Угоди регулює двосторонні обміни в культурно-гуманітарній сфері, зокрема в ній говориться, що сторони «сприятимуть розширенню контактів між політичними партіями, профспілками, фондами, школами та вищими учбовими закладами, організаціями по захисту прав людини, релігійними, жіночими та молодіжними організаціями, екологічними та іншими асоціаціями».
Політика Канади у сфері культури та забезпечення культурних прав національних меншин. У 1971 році в Канаді була запроваджена офіційна політика багатокультурності, спрямована на підтримку та взаємодію культур різних національностей. У звязку з цим, у 1982 році до Канадської хартії прав і свобод були внесені зміни, які зафіксували мету збереження та примноження багатокультурної спадщини країни.
Основні напрями канадської політики у сфері розвитку культури визначаються Законодавчим Актом Канади про багатокультурність, який був прийнятий у 1985 році. Відповідно до даного Акту усі представники канадського суспільства мають право зберігати та поширювати своє культурне надбання та культурну спадщину. Актом визнається, що багатокультурність є фундаментальною характеристикою канадської культурної спадщини, а однією з основних задач канадського суспільства є заохочення участі окремих осіб та різних етнічних громад до формування канадської ідентичності.
З метою реалізації політики багатокультурності у 1973 році було заснований Департамент канадської спадщини (Department of Canadian Heritage). До юрисдикції Департаменту відносяться питання багатокультурності, захисту прав людини, збереження культурного надбання тощо. Департамент відповідальний за розробку та впровадження національної політики та національних програм щодо культурного розвитку та культурної спадщини Канади, а також канадської ідентичності на основі принципів багатокультурності.
Особливості українсько-канадської співпраці в культурно-гуманітарній сфері. Особливості українсько-канадського співробітництва в культурно-гуманітарній сфері обумовлені наявністю 1,2 мільйонної української діаспори в Канаді, що має надзвичайно розвинену систему громадських та культурних організацій, наукових та дослідницьких установ, музеїв, художніх колективів, мистецьких обєднань тощо. Це спричиняє прямі міжособистісні контакти між громадянами наших країн, а також безпосереднє співробітництво між такими організаціями в Канаді та подібними установа в Україні.
До таких установ в Канаді відносяться, зокрема, такі:
-Село спадщини української культури, поблизу м.Едмонтон, провінція Альберта;
-Канадський інститут українських студій, м.Едмонтон, провінція Альберта, відділення Інституту є в м.Торонто;
-Український центр засобів і розвитку при коледжі Гранта МакЕвана, м.Едмонтон, провінція Альберта;
-Українсько-Канадський Архів-Музей Альберти, м.Едмонтон, провінція Альберта та ін...
Українці, які почали емігрувати до Канади з 1880-х років, разом з іншими народами та національними меншинами вважаються одними із співзасновників канадської держави. У цьому звязку переважна частина памяток Українського народу, що існують в Канаді, була створена на канадській землі і тому офіційно вважається частиною культурної спадщини Канади, що підкріплюється офіційною державною політикою багатокультурності країни.
Загалом, кількість обєктів, що повязані з історією Українського народу в Канаді, за приблизними розрахунками може сягати до 1000 одиниць. Серед них є 6 українських церков і 12 будівель та історичних місць, що внесені до переліку канадських памяток національного, провінційного чи муніципального значення.
В Канаді встановлені памятники низці українських історичних діячів, зокрема Т.Шевченку у м. Вінніпег, Лесі Українці у м. Саскатун та м. Торонто, Івану Франку у містах Вінніпег, Торонто та Ляшен (провінція Квебек), Володимиру Великому у м. Торонто, Василю Стефанику на території Села спадщини української культури в провінції Альберта. На території Канади також встановлено пять монументів, що вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років в Україні: в містах Вінніпег, Едмонтон, Гакстон, Калгарі та Віндзор.
Щороку в різних містах Канади відбуваються до 10 українських фестивалів, серед яких найдавнішим є Канадський національний український фестиваль, що проходить в м. Дофін з 1965 року, а також Український фестиваль у м. Торонто, що є найбільший українським фестивалем Північної Америки.
Висновок
Після прийняття історичного Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року перед вітчизняним Міністерством закордонних справ постали нові відповідальні завдання, які вимагали нових професійних підходів, реформування структури МЗС, формування відповідної законодавчої бази.
Як зазначається в «Основних напрямах зовнішньої політики України», ухвалених 2 липня 1993 року, з огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал, Україна може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.
Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства. Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на свої фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики».
Реалізуючи поставленні завдання, за неповні девять років незалежності Україна здобула статус авторитетного, передбачуваного, послідовного і активного учасника міжнародних відносин.
На сьогодні Україна - це непостійний член Ради Безпеки ООН, учасник понад 100 міжнародних організацій, ініціатор неформального обєднання держав ГУУАМ, до якого, крім нашої держави, належать Грузія. Узбекистан, Азербайджан, Молдова, один з ініціаторів Організації Чорноморського економічного співробітництва, котрибутор безпеки в Південно-Східній Європі, Придністровї, на Кавказі. Україна, визнана стратегічним та особливим партнером ЄС та НАТО, бере активну участь в інтеграційних процесах у Європі, на Балто-Чорноморському просторі.
Список використаних джерел
1. Амуржуев О. Украина - Канада: Слово за бизнесменами // Зовнішня торгівля. -1999. -№ 1-2. - С. 29-31
. Баран Е. Канадське співробітництво з Україною //Зовнішня торгівля. -1999. -№ 1-2. - С. 34-35
. Борисенко З. Державне сприяння конкуренції в Канаді //Економіка України. -2004. -№ 7. - С.78-85
. Демчук П. О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції: Навчальний посібник. - Київ: ППП, 2004. -252 с.
. Дойчик М. Стосунки України та Канади в 1991-1996 рр.: патронат чи співробітництво // Нова політика. -1998. -№ 4. - С. 9-12
. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Знання, 2006. -405, с.
. Козюра І. Основні тенденції розвитку місцевого самоврядування в Канаді на рубежі ХХ-ХХІ століть // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. -2004. -№ 2. - С. 296-300
. Міжнародні відносини та зовнішня політика: Навчальний підручник. -К.: Либідь, 1999. -557, с.
. Музика В. Канада ніколи не забувала про Україну // Політика і час. -2005. -№ 3. - С. 3-11
. Основи політичної науки: Курс лекцій/ За ред. Б. Кухти. -Львів: Кальварія, 1999 - Ч.4: Міжнародна політика. -1999. -435 с.
. Політична історія ХХ століття: Навч. посібник. -К.: КНЕУ, 2001. -374, с.
. Цимбалістий В. Ф. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -320, с.