Юридичні факти в цивільному процесуальному праві
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра: цивільного права та процесу
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня Магістр
на тему:
Юридичні факти в цивільному процесуальному праві
Хмельницький - 2015 рік
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ
1.1 Поняття та значення юридичних фактів в цивільному процесуальному праві
1.2 Ознаки юридичних фактів у цивільному процесуальному праві
1.3 Функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ
2.1 Класифікація юридичних фактів у цивільному процесуальному праві
2.2 Строки як різновид юридичних фактів у цивільному процесуальному праві
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Становлення судової влади та вдосконалення судового захисту прав і свобод громадян - ці питання мають самі різні грані та напрямки. Серед безлічі напрямків вирішення цих питань виділяється проблема фактичної сторони діяльності суду як органу здійснення судової влади та учасників процесу. Сьогодення спонукає задаватись безліччю питань, зокрема, і питанням про забезпечення виконання законів, реального втілення їх у діяльності субєктів права. Цивільне судочинство являє собою функціонально взаємоповязаний великий фактичний склад, що включає в себе безліч різноманітних процесуальних юридичних фактів, які породжують правові наслідки як в комплексі з іншими фактами, так і поза ними. Інакше кажучи, цивільний процес - модель забезпечення реалізації, у тому числі примусової реалізації, правових норм, яка потребує всебічного вивчення. Юридичні факти у цивільному процесуальному праві - це динамічна категорія, що забезпечує процес постійної реалізації правових норм у діяльності субєктів права. Значимість проблеми повязана і з тим, що юридичні факти не тільки задають напрям руху судового процесу, але і впливають тим самим на захист прав у сфері матеріально-правових відносин.
Одним із закономірних етапів процесуально-правового регулювання, є стадія настання юридично значущих фактів і конкретизації умов дії нормативних юридичних програм.
Проблема юридичних фактів є однією з основних в теорії і практиці цивільного процесуального права, а в сучасних умовах становлення судової влади має не тільки юридичне значення, а й набуває широкого соціально-правового звучання. Система юридичних фактів у цивільному процесуальному праві забезпечує функціонування механізму реалізації конституційного права на судовий захист. Процесуальні юридичні факти з однієї сторони повинні забезпечувати результативність правозастосовчої діяльності, а з іншої, гарантувати учасникам процесу та іншим субєктам, залученим в коло судової діяльності, комплекс необхідних правомочностей, законність, обєктивність судового розгляду, тобто забезпечити той рівень правової захищеності особи, що складають суть цивільної процесуальної форми. Інакше кажучи, система юридичних фактів у цивільному процесуальному праві забезпечує адекватність результатів процесуальної діяльності засобів її досягнення.
Юридичний факт в цивільному процесуальному праві є категорією не достатньо дослідженою, але такою, що зберігає свій багатий науковий і практичний потенціал, здатною узагальнено відображати у своєму змісті все різноманіття правових звязків і юридичної діяльності їх субєктів.
Проблемою дослідження юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є, зокрема те, що більшість авторів не виділяють теорію юридичних фактів як елемент науки цивільного процесуального права, а включають її в розділ вчення про правовідносини.
Проблемам юридичних фактів цивільного процесуального права присвячено ряд робіт вітчизняних та закордонних вчених, серед яких треба виділити таких, як М.Й. Штефан, С.Я. Фурса, В.В. Комаров, Я.М. Садикова, А.В. Коструба, Л.В. Солодовник, Г.В. Кикоть, А.М. Завальний, В.В. Ярков, М.А. Рожкова.
Обєкт дослідження - вивчення закономірностей правового регулювання відносин, які виникають у сфері цивільного судочинства, цивільного процесу, через призму юридичних фактів як визначальних чинників їх виникнення, зміни та припинення.
Предмет дослідження - юридичні факти у цивільному процесуальному праві, правові проблеми визначення, впливу юридичних фактів на хід судочинства, дослідження місця та значення юридичних фактів у цивільному процесі, їх класифікація.
Метою роботи, виходячи з актуальності й ступеня наукової розробки проблеми, є дослідження ролі та розробка концепції юридичних фактів в цивільному процесуальному праві.
Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:
провести аналіз поняття юридичних фактів в цивільному процесуальному праві; юридичний факт процесуальний право
дослідити місце і роль юридичних фактів цивільного процесуального права України в цивільному процесі; комплекс факторів що впливають на хід цивільного процесу; правила фіксації юридичних фактів, що передбачені цивільним процесуальним правом України, їх форми і джерела; особливості нормативного закріплення процесуальних юридичних фактів.
розробити основні елементи механізму забезпечення результативності правозастосовчої діяльності для гарантування учасникам процесу та іншим субєктам, залученим в коло судової діяльності законності та обєктивності судового розгляду.
розробити рекомендації вдосконалення процесу правозастосування в цивільному процесі України.
Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань застосовувалися такі методи, як метод аналізу, порівняльний метод, метод , техніко-юридичного аналізу, метод узагальнення.
Теоретичною основою магістерської роботи стали праці таких вчених-цивілістів, як: А.В.Коструба, В.В.Ярков, М.А. Рожкова та ін., а також законодавчі акти, монографічні дослідження, періодична юридична література, узагальнення, отримані під час проходження практики.
Структура роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається із вступу, двох розділів, які включають пять підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 64 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 91 сторінку.
РОЗДІЛ 1.ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ
.1 Поняття та значення юридичних фактів в цивільному процесуальному праві
Процедурний механізм притаманний практично кожному соціально-нормативному регулятору. Але найповніше процедурний характер, як і нормативність, виражений у праві.
Юридичний процес - це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів і посадовців, що полягає в підготовці, ухвалені і документальному закріпленні юридичних рішень загального або індивідуального характеру [1, с. 268].
Юридичний процес, що виникає у конкретній справі, обслуговується не окремими нормами, як це існує щодо правовідносин в матеріально-правових галузях, а кожен раз задіюючи практично всю галузь процесуального права, в результаті чого створюється складна і цілісна нормативна основа функціонування даного юридичного процесу [2, c. 56].
Механізм процесуально-правового регулювання - це єдина система всіх процесуально-правових засобів, за допомогою якої забезпечується вплив на юрисдикційні суспільні відносини, а також досягнення стратегічних і тактичних цілей процесуально-правової політики [1, с. 316].
Одним із закономірних етапів процесуально-правового регулювання, є стадія настання юридично значущих фактів і конкретизації умов дії нормативних юридичних програм. Тут відбувається своєрідне поєднання загальних нормативних моделей з реальним життям, з конкретними суспільними відносинами. Суть даного процесу в тому, що правило для всіх стає правилом для індивідуального субєкта, що знаходиться в конкретній ситуації.
Для того, щоб подібний перехід відбувся, необхідно, насамперед, чітко визначити ті умови, які повинні настати для того, щоб норма права вступила в дію, обумовити час, місце, обстановку її дії, коло конкретних субєктів, які використовують її на практиці, їх цілі та мотиви.
Юридичним засобом, що характеризує дану стадію правового регулювання, є юридичний факт або система юридичних фактів (фактичний склад).
Дослідження цивільного процесу як складного комплексного фактичного складу дозволяє виявити основні процесуальні юридичні факти - процесуальні дії суду і судді і підкреслює головну мету суду по кожній конкретній справі: знайти той оптимум юридичних фактів - процесуальних дій, здійснення яких призвело б до правильного вирішення цивільної справи, встановлення істини. Адже більшість причин скасування судових актів повязані з недосконалим або неналежним здійсненням судом конкретних процесуальних дій, наприклад, через, те що не було приведено до участі в процесі кого-небудь з учасників процесу, не витребувано конкретних доказів, не призначено експертизу, неправильно зафіксовано юридичний факт у процесуальних документах і т.д. Таким чином, юридичні факти виступають в якості однієї з гарантій дотримання цивільної процесуальної форми, вся їх система може розглядатися як стабілізуючий фактор цивільного процесу.
Проблемою дослідження юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є, зокрема те, що більшість авторів не виділяють теорію юридичних фактів як елемент науки цивільного процесуального права, а включають її в розділ вчення про правовідносини. Не виділяється і не висвітлюється окремо питання про процесуальні юридичні факти в навчальній літературі з цивільного процесуального права України, лише останнім часом юридичні факти почали виділяти в якості обєкта дослідження науки цивільного процесуального права і звязків з процесуальними діями. Виділення і дослідження юридичних фактів в якості самостійного елементу науки цивільного процесуального права є доцільним і виправданим, оскільки таке дослідження дає можливість поглиблено дослідити роль юридичних фактів у застосуванні норм цивільного процесуального права, в вирішенні інших теоретичних і практичних проблем.
Юридичні факти, як правові регулятори, виділяються серед інших юридичних засобів, своєю специфічною природою та особливими функціями.
В області процесуально-правового регулювання специфіка юридичних фактів повязана, головним чином, з тим, що їх значна частина представлена процесуальними діями, передбаченими законодавством.
Юридичні факти в цивільному процесуальному праві є підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Наприклад, виникнення цивільних процесуальних правовідносин в суді першої інстанції супроводжується наступними фактами: звернення до суду позивача, прийняття заяви суддею і винесення ним ухвали про порушення цивільної справи. Це призводить до виникнення правовідносин не тільки з позивачем, а й з відповідачем, а також з іншими учасниками процесу в залежності від характеру і особливостей конкретної справи. Але відносини типу «суд - відповідач», «суд - третя особа», «суд - свідок», «суд - експерт» та ін. є елементарними правовідносинами, що входять до складу єдиного складного (комплексного) процесуального правовідношення. Всі окремі права та обовязки учасників процесу, що становлять зміст елементарних правовідносин, мають сенс тільки в загальному їх звязку, самостійного значення вони не мають.[3, с.87]
На підставі однієї лише норми цивільного процесуального права процесуальні правовідносини виникнути не можуть. Правова норма повинна бути реалізована вчиненням дії конкретної особи (предявлення позову). Дія може бути передумовою виникнення процесуальних правовідносин за умови, якщо вона носить правовий характер, тобто стала юридичним фактом. [4]
Цивільні процесуальні правовідносини виникають, як правило, лише за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких має бути дія суду. Так для порушення цивільної справи в суді необхідна не тільки дія позивача (подача заяви в суд), але і дія судді. Суд як вже зазначалося, є обовязковим субєктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Тому без відповідної дії суду не може виникнути ні одне цивільне процесуальне правовідношення.
Наприклад, для виникнення системи цивільних процесуальних правовідносин, суд повинен прийняти позовну заяву і порушити провадження у цивільній справі.
У передбачених законом випадках процесуальні дії, здійснювані по цивільній справі, мають бути у формі процесуального документа, (зокрема, у формі позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо). Поза цією формою такі процесуальні дії існувати не можуть.
В області цивільного процесуально-правового регулювання специфіка юридичних фактів повязана, головним чином, з тим, що їх значна частина представлена процесуальними діями, передбаченими законодавством.
Значна частина процесуально-правових відносин виникає на основі настання не окремих, одиничних юридичних фактів, а їх сукупності, іншими словами - юридичних складів. Наприклад, цивільні процесуальні відносини - суд-позивач складаються тільки слідом за вчиненням двох дій: подача заяви позивачем та відкриття провадження судом.
Виступаючи компонентом норми права, одним з нормативно встановлених правових засобів, юридичний факт має своєю метою гарантувати початок процесу правового регулювання в необхідних ситуаціях. При настанні в реальному житті фактичної обставини, адекватної нормативно заданої моделі, юридичний факт виступає тим «важелем», який запускає дію встановленого в законодавстві юридичного інструментарію і «направляє» його роботу на досягнення відповідних результатів. [4]
Дані правові засоби працюють не на якомусь одному етапі правового регулювання. Вони постійно мають місце у цивільному процесі і діють на різних його стадіях. Адже юридичні факти опосередковують не тільки виникнення, але й зміну, а також припинення правових звязків, і тому ними можуть виступати різні ланки механізму правового регулювання: акти реалізації прав і обовязків, деякі охоронні акти правозастосування та ін.
Питанню юридичних фактів приділена увага загальної теорії права та галузевих правових наук. Вони виділяються та вивчаються у їх межах та відповідно до їх завдань у процесі правового пізнання реальної дійсності. При цьому фактичні обставини зазнають нормативного опосередкування, визнаються нормами права і відображаються у законодавстві.
Аналізуючи вітчизняну доктрину юридичних фактів можна зробити висновок, що традиційно досліджуються юридичні факти у цивільному, трудовому, житловому, сімейному праві, частково у конституційному та праві соціального забезпечення.
Юридичні факти у цивільному процесуальному праві мають свої особливості. По-перше, вони повинні бути зафіксовані у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі, повинні бути належним чином оформлені і засвідчені.[5]
По-друге, юридичні факти, які породжують конкретні процесуальні відносини, як правило, не поодинокі, а виступають у вигляді фактичного (юридичного) складу.[5]
По-третє, процесуальні фактичні склади відрізняються двоїстою правовою природою. Поряд з власне процесуальними фактами в нього включаються факти матеріально-правового характеру (матеріальні охоронні відносини).[5]
По-четверте, власне процесуальні факти вичерпно визначені в нормах процесуального права.
Через дослідження проблеми процесуальних юридичних фактів можливо і вирішення питань системи цивільного процесу. Цивільний процес складається з системи правозастосовчих циклів, що, в свою чергу, складаються з трьох стадій - відкриття провадження, підготовка до розгляду і вирішення справи по суті з винесенням відповідного процесуального рішення у формі відповідного акту. Одним із системо-утворюючих чинників кожного правозастосовчого циклу і стадії, що створюють в них спеціальний правовий режим, являються юридичні факти. Специфіка будь-якого правозастосовчого циклу в цивільному процесі визначається серед іншого і специфікою процесуальних юридичних фактів, що характеризують зміст судової діяльності та діяльності інших учасників процесу. Саме процесуальні юридичні факти визначають відмінність у кожному з циклів цивільного процесу стадій порушення справи, підготовки і, особливо - розгляду і винесення процесуального акту, що закінчують процес судочинства. Відмінність проявляється у співвідношенні різних видів процесуальних юридичних фактів, характері і структурі фактичних складів і за іншими критеріями.[4]
Підкреслюючи тісний взаємозвязок і єдність фактичної основи юридичного процесу, Є.Г. Лукянова використовує поняття «процесуальна фактична система». Останнє відображає комплекс процесуальних юридичних фактів і процесуальних фактичних складів, що розглядається в масштабі системи процесуального права або її компонентів. У структуру процесуальної фактичної системи, на думку Є.Г. Лукянової, слід включати процесуальні дії, юридичні події, процесуальні строки, юридичні стани, процесуальні акти-документи.[6, с.176]
Крім того, в якості найважливішого елемента процесуальної фактичної системи, вона пропонує розглядати всі процесуальні правовідносини в цілому, відзначаючи, що найважливішою особливістю процесуально-правового механізму є «взаємоперетворення» одних його компонентів в інші. У механізмі процесуально-правового регулювання юридичні факти і правовідносини можуть мінятися місцями, правовідносини здатні виступати в якості юридичних фактів. Остання обставина зумовлена тим, що «юридичний процес є нерозривним ланцюгом, в якому виникають, розвиваються і припиняються процесуальні відносини».[6, с.181]
У літературі зазначається, що однією з особливостей системи процесуальних фактів є те, що визначальне значення в ній набувають такі юридичні факти, які формуються в матеріальних правовідносинах. Саме вони, пише І. М. Погрібний, передають юридичну енергію норм матеріального права у динаміку процесуального виробництва.[7]
Подібну думку наводить у своїх роботах В. Д. Сорокін, який, вказуючи на своєрідність юридичних фактів адміністративно-процесуальних правовідносин, вважає, що, як правило, роль юридичного факту при виникненні процесуальних відносин виконує відповідне матеріальне правовідношення.[8, с.51]
В цілому таким юридичним фактом є матеріально-правові відносини, у звязку з якими і дається хід юридичній справі, продовжують автори. Вони виступають як визначальна обставина для різних процесуальних фактів, у поєднанні з якими дають імпульс подальшому розвитку правозастосовчого процесу.[5]
На наш погляд, ці міркування потребують деяких уточнень. Автори не враховують існування в правовій дійсності охоронних правових звязків. Одна із специфічних рис юридичного процесу (цивільного процесуального права) полягає в тому, що їм опосередковується розвиток і здійснення особливих матеріально-охоронних правовідносин. Виникнення таких охоронних правовідносин або припущення про їх виникнення (презумпції) є матеріальним юридичним фактом в системі юридичних фактів цивільного процесуального права, що тягне виникнення цивільних процесуальних правовідносин (юридичного процесу). Такі факти матеріально-правового характеру (охоронні правовідносини) виникають внаслідок настання правових аномалій.
Як і всі правовідносини, цивільні процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються за наявності відповідних юридичних фактів, тобто життєвих обставин, які передбачені гіпотезою процесуальної норми.
Важливу роль в цьому плані відіграють ті юридичні факти, які породжують матеріально-правові відносини, у звязку з якими виникають і відповідні їм процесуальні. Так, порушення однією із сторін умов цивільно-правової угоди породжує як матеріально-правові відносини (обовязок цієї сторони відшкодувати завдану шкоду і право іншої сторони на його відшкодування), так і процесуальне право потерпілого на предявлення до суду позову.
Надалі ж головну роль відіграє прийняття в установленому порядку органами, керуючими процесом, процесуальних документів (постанов, рішень, ухвал та ін.).
Юридичні факти є досить важливим елементом в цивільному процесуальному праві, оскільки від них залежить не лише хід цивільного процесу, вони є передумовою виникнення таких правовідносин.
Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.
Юридичні факти - передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими повязуються виникнення, зміна чи припинення правовідносин, субєктивних прав та юридичних обовязків.[9, с.413]
Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи стороною, прийняття суддею заяви про порушення цивільної справи, вступ у справу третіх осіб, залучення до справи осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову, укладення мирової угоди сторін тощо).
На основі аналізу норм цивільного процесуального права можна дійти висновку, що юридичним процесуальним фактом є процесуальна дія. У той же час слід зауважити, що цивільні процесуальні відносини виникають, як правило, тільки за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких повинна бути дія суду.[10]
Особливістю юридичних процесуальних фактів є те, що процесуальні відносини виникають, зазвичай, за наявності певної сукупності юридичних фактів - юридичного складу. Для цивільного процесу юридичний склад - найбільш поширена підстава виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин. Основну роль у ньому відіграють дії суду, які визначають рух справи (порушення провадження у справі, зупинення провадження, ухвалення судового рішення тощо). Дії інших учасників процесу слугують підставою для дій суду.
Юридичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних юридичних фактів. Якщо складний юридичний факт - це багатоаспектне (однак ціле) явище, то юридичний склад - це сукупність різних явищ. Для юридичного складу необхідна не тільки наявність усіх складових елементів юридичних фактів, але й певне послідовне накопичення, визначений порядок його елементів.[5]
До юридичних фактів у цивільному процесуальному праві відноситься і бездія учасників цивільного процесу. Процесуальна бездія - це невиконання процесуальних обовязків субєктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обовязків виступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер. Наприклад, статтею 94 ЦПК України, передбачено, що належно викликаний свідок, який без поважних причин не зявився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.[11]
Передбачені обставини не рідко виникають на практиці. Наприклад, у провадженні Дарницького райсуду м. Києва було розглянуто справу про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. У судовому засіданні 18.06.2014 року судом задоволено клопотання представника відповідача про допит свідків.
Ухвалою суду від 04.12.2014 року до вказаних свідків було застосовано привід, однак органами внутрішніх справ, яким було доручено його виконання, належним чином привід не здійснили.
У судове засідання призначене на 04.02.2015 року об 16.00 год. зазначені свідки не зявились, про наявність поважних причин неявки до суду не повідомили.
Оскільки, статтею 94 ЦПК України передбачається така процедура, як привід свідка, то суддею було вчинено наступні процесуальні дії: постановлена ухвала про привід свідка, в якій зазначено імя фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу (ч. 2 ст. 94 ЦПК). [12]
Але визначення бездії, як юридичного факту в цивільному процесуальному праві, є спірним. Удальцова І.В. зазначає, що таке визначення викликає заперечення визначення процесуальних бездій як невикористання свого процесуального права. Ця думка не відповідає закону, дозвільному способу правового регулювання процесуальних відносин. В протилежному випадку процесуальною бездією - юридичним фактом - довелось би вважати неподання позовної заяви, скарги, невступ у справу як заінтересованої особи тощо.[8, с. 59]
Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до здійснення дій учасниками процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін не може викликати припинення провадження у справі. Провадження в справах у такому випадку припиняється через дію суду - ухвалу про припинення провадження в цивільних справах.
Залежно від наявних умов, з якими законотворець повязує ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Коли юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад, притягнення судом другого відповідача (ст. 33 ЦПК України), виклик свідків та інших осіб (ст. 76 ЦПК України) та ін. Але найчастіше в цивільному процесі зустрічаються складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних правовідносин, наприклад, між позивачем та судом першої інстанції необхідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя прийняти її в провадження. Такий юридичний факт прийнято називати юридичним складом.
Для юридичних фактів у цивільному процесуальному праві характерно те, що закон у деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи іншої дії, а також її документальне оформлення. У цьому випадку вимоги форми, документального оформлення мають конститутивне значення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то передбачені законом процесуальні наслідки не наступають.
Юридичними фактами у цивільному процесуальному праві є і дії інших учасників процесу. Клопотання або заява породжують обовязок тих, кому вони адресовані, розглянути їх і прийняти законне рішення.
Значну роль відіграють і юридичні факти-події, які не залежать від волі людей.
Нерідко для виникнення процесуальних відносин потрібно за законом не один юридичний факт, а їх сукупність - юридичний склад. Часто один і той же юридичний факт (або склад), припиняючи одні правовідносини, породжує інші.
Специфікою юридичних процесуальних фактів визначається зміст методу правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин.
В науці цивільного процесуального права і поняття методу правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, і його зміст тлумачиться спрощено. Під методом розуміють прийоми і способи впливу на субєктів цивільного судочинства. [13]
Метод правового регулювання характеризує не всі юридичні факти, а лише ті, які складають юридичну основу регулювання. Такими будуть юридичні факти, які впливають на весь процес, на всі процесуальні правовідносини. Особливість їх полягає у тому, що вони є підставою виникнення, розвитку, припинення головних процесуальних правовідносин, однак мають значення і для інших процесуальних правовідносин (додаткових і допоміжних).[14, c.92]
Істотне значення в юридично-фактичному складі цивільного процесу мають юридичні факти, на підставі яких виникає цивільне судочинство (подання заяви, клопотання). Вони відрізняють цивільне судочинство від кримінального і свідчать про конститутивне значення ініціативи заінтересованої особи (заявника) в правовому регулювання. На їх основі розвертається вся система інших специфічних для цивільного судочинства юридичних процесуальних фактів (відмова від позову, складання мирової угоди тощо).[2, с.62]
Юридичні факти входять в якості самостійних елементів в усі стадії правового регулювання. Спочатку юридичні факти закріплюються в нормах права. З настанням юридичних фактів відбувається виникнення субєктивних процесуальних прав і обовязків, здійснюваних у рамках цивільних процесуальних правовідносин. Реалізація прав і обовязків також виступає як юридичний факт - процесуальна дія, що є змістом процесуальних відносин. Юридичними фактами є і акти застосування норм цивільного процесуального права, що впливають на динаміку цивільного процесу.
Таким чином, вивчення юридичних фактів є важливим напрямком у дослідженні цивільних процесуальних відносин, їх виникнення і динаміки. Дослідження питань в цьому аспекті поглиблює уявлення про розвиток процесуальних відносин в ході судової діяльності, розкриває механізм виникнення і реалізації права на звернення до суду за судовим захистом, реалізації інших субєктивних процесуальних прав і виконання обовязків.
.2 Ознаки юридичних фактів у цивільному процесуальному праві
Не вдаючись до дискусії з приводу поняття процесуальних фактів можна сказати, що майже у всіх них можна побачити багато спільних рис, які і формують найбільш суттєві ознаки процесуальних фактів. У той же час, для того, щоб повною мірою зрозуміти природу процесуальних юридичних фактів, необхідно поглибити дослідження і визначити якомога більше їх ознак.
Характерною ознакою процесуальних юридичних фактів є здатність викликати правові наслідки. З.Д. Іванова писала з цього приводу, що юридичні факти настільки різноманітні за своїм змістом, а часом настільки протилежні за своїм звучанням, що їх обєднує в одну юридичну категорію лише те, що норми права повязують з ними певні правові наслідки. Разом з тим навряд чи вірним є твердження, що правостворюючі наслідки юридичних фактів повинні неодмінно здійснитися, відбитися на динаміці правовідносини.[15,c.105] Дане судження про обовязковість правових наслідків при здійсненні певних процесуальних юридичних фактів вступає в протиріччя з диспозитивним характером процесуальних прав. У багатьох випадках учасник процесу сам визначає - здійснити йому відповідну дію чи ні. Наприклад, сторона сама визначає, чи оскаржувати їй процесуальний акт, виступити з тим або іншим клопотанням, від згоди позивача залежить варіант заміни неналежної сторони.
При встановленні неналежності відповідача до справи суд за клопотанням позивача (ч. 1 ст. 33 ЦПК) може допустити його заміну на належного. Законодавець робить акцент на тому, що за загальним правилом на заміну відповідача повинно бути клопотання позивача. При заміні неналежного відповідача належним за згодою позивача, а точніше за його ініціативою, неналежний відповідач вибуває з процесу. [16, с.234]
Тому положення про невідворотність правових наслідків при настанні юридичного факту стосовно сфери цивільного процесу не носить абсолютного характеру, а має розумітися з урахуванням принципу диспозитивності.
Наступною ознакою юридичних фактів у цивільному процесуальному праві можна виділити конкретність. Конкретність процесуальних фактів проявляється в тому, що ними не можуть бути думки, події внутрішнього духовного життя тощо.[17, с.39]
Надання правового значення (характеру) тим чи іншим обставинам залежить від волі законодавця, а не від учасників правовідносин, хоча без них ці обставини могли і не настати. Не право породжує факти, вони виникають та існують поза ним, але право надає їм статусу юридичних з метою їх регулювання та упорядкування суспільних відносин.[18] У той же час, у цьому разі право не має узагальнюючого значення.
З цього приводу не можна ігнорувати позицію М. Рожкової, яка вносить точність в поняття юридичних фактів шляхом розмежування поняття «правова модель обставин» і «юридичний факт». Під правовою моделлю обставин вона розуміє абстрактну (типову) обставину, яку закріплено в гіпотезі норми права (чи декількох норм права) і з якими норма права повязує виникнення певних наслідків. Юридичний факт, вважає вона, традиційно розуміється як реально існуюча життєва обставина - явище чи процес. І тому, визначення юридичного факту не може базуватися на розумінні його як правової моделі обставин.[19]
Можна вважати, що така позиція є слушною, оскільки вона вносить точність в визначення юридичного факту, відмежовуючи фактичні обставини від їх нормативної моделі.
Також характерною ознакою юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є індивідуальність. Ознака індивідуальності юридичних фактів виражається у тому, що юридичні факти складаються, загалом, із дій конкретних субєктів і навіть у тих випадках, коли у якості юридичного факту виступають юридичні події, то останні також спричиняють вплив або на особистість, або на предмети цілком визначених конкретних субєктів, у противному випадку вони є байдужими для права.[20]
Юридичні факти також є індивідуальними оскільки дії конкретних людей породжують правовідносини для конкретно визначених осіб. Але, якщо ми говоримо про абсолютні правовідносини, то індивідуальність виражається в праві конкретної особи вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїми процесуальними правами, і в обовязку невизначеного кола осіб не заважати конкретній особі, здійснювати ці свої правомочності.
Внаслідок дослідження системи юридичних фактів цивільного процесуального права в цілому, а також окремих видів юридичних процесуальних фактів можна виділити і таку ознаку як темпоральність. В силу того, що юридичні факти в цивільному процесуальному праві є конкретними життєвими обставинами, з якими повязується виникнення, зміна чи припинення процесуальних правовідносин, правосубєктності, прав чи обовязків учасників , то вони мають реально існувати у матеріальному світі, і, так би мовити, залишати певні сліди від свого існування. Юридичні факти мають темпоральні критерії. Не зважаючи на те, що вони можуть породжувати, змінювати і припиняти правовідносини, самі юридичні факти проходять якщо не завжди три, то обовязково дві з вищезазначених фаз. Як будь-яка обставина реальної дійсності юридичні факти мають свій початок і свій кінець. Вони зароджуються (відбуваються) і припиняються. Але вони завжди мають час існування. Існування юридичних фактів може вимірюватися в секундах, хвилинах, годинах, днях, тижнях місяцях, роках і навіть в долях секунд. І, частіше, коли справа доходить до встановлення моменту існування юридичного факту, то він вже минув, а тому правозастосовча практика виробила різноманітний інструментарій встановлення часу існування юридичних фактів.[4]
Процесуальні факти є обєктивованими оскільки, деяка їх частина не залежить від волі субєкта. Класичним прикладом може стати смерть особи. Хоча людина докладає всіх зусиль для того, щоб зберегти чи продовжити життя, впливати на всі біологічні процеси і закони для неї не представляється можливим, оскільки ці закони є обєктивними, такими, що існують поза волею людини, остання може лише пристосуватися до них і слідувати їм, але не змінювати. В цьому і полягає така ознака юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, як обєктивність.
Аналізуючи юридичні факти у правовому аспекті, як слушно зауважує М. Кучерявенко, необхідно враховувати те, що правового значення набувають не усі дії або події, а тільки ті, з якими повязуються певні правові наслідки, тільки ті життєві обставини, котрі передбачені нормами права.[21, с.249] Саме тому, встановлюється діалектичний взаємозвязок і взаємозалежність: без правової норми не може бути юридичного факту, без останнього не можуть наставати правові наслідки. Жодний юридичний наслідок не випливає безпосередньо із правової норми, завжди необхідною умовою є юридичний факт - конкретна життєва обставина, встановлена правовою нормою.[22] Факти стають юридичними не через певні внутрішні властивості, а в результаті визнання їх такими державою, законом. Юридичними фактами у цивільному процесуальному праві є лише ті обставини, котрі прямо, або опосередковано зачіпають інтереси учасника процесу. Звідси слідує висновок, що юридичні факти - це такі обставини, які несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання.
Інформативність - дана ознака юридичних фактів є дуже цікавою з точки зору припинення правовідносин, прав чи обовязків. Несучи в собі певну інформацію, юридичні факти ніби доводять до відома людини, що правовідносини виникли, змінилися чи припинилися. У випадку правоприпиняючих юридичних фактів - ця інформація є сигналом про те, що правовідносини припинилися в певний момент, що вони вже не існують. Правоприпиняючий юридичний факт є кінцевим етапом існування певних правовідносин, прав чи обовязків і саме за допомогою юридичних фактів ми можемо отримати інформацію про динаміку суспільних відносин, про момент їх початку, зміни чи припинення, про їх стан та етап, на якому вони знаходяться. Саме тому юридичні факти є індикаторами суспільних відносин. Можливість несення юридичним фактом певної інформації опосередковано відображається в дослідженнях, присвячених предметам і засобам доказування. Так, проводячи аналогію між юридичним фактом і фактом як явищем обєктивної дійсності слід звернути увагу на позицію В. Шевченка: «Коли йдеться про «факт» - це явище обєктивної дійсності, умовно виділене з ланцюга найбільш значних взаємозвязків та взаємозалежностей. Факт народжується у інформативному полі (тобто у полі, яке оточує і навіть виходить за межі соціально-нерівномірного суспільства) і породжує «інформацію», яка кодується «фактичними даними» і постає перед нами у вигляді «доказової інформації» для встановлення істини про існування чи не існування того ж самого факту».[23]
Також процесуальним фактам властива наслідковість. Майже всі дії учасника процесу є усвідомлюваними, направленими на настання певного результату. Кожна дія чи бездіяльність має свою мету - певні наслідки, для чого вона (дія або бездіяльність) відбувається (існує). У той же час, певні обставини обєктивної дійсності можуть негативно впливати на стан психіки людини, що порушує її нормальне функціонування і призводить до неможливості адекватного відображення обєктивної дійсності у психіці людини. У такому стані людина не здатна адекватно мислити або взагалі не керує своїми діями і не усвідомлює їх значення. Але навіть такі дії є юридичними фактами, оскільки не будучи спрямованими на настання конкретних юридичних наслідків можуть породити права та обовязки для інших членів процесу. Це є ще одним із проявів обєктивованості юридичних фактів, їх існування поза волею особи. У той же час, події матеріального світу, позбавлені субєктивного фактору, можуть викликати юридичні наслідки, просто перебуваючи в полі правової норми. Розглядаючи звязок між юридичним фактом і результатом як причинно-наслідковий, необхідно звернутися до думки Л. Д. Донської, яка вважає, що причинний звязок, що розглядається як категорія правова, ніколи не є звязком суто обєктивним, бо завжди зачіпає діяльність чи бездіяльність людини, у той же час він ніколи повністю не позбавляється обєктивного змісту. У причинному звязку як у правовій категорії поєднуються обєктивна і субєктивна складові. Навіть, коли наслідки дій чи бездіяльності особи настали виключно обєктивно, відповідно до закономірностей природи, ці наслідки детерміновані дією чи бездіяльністю людини, що наділена свідомістю і волею.[24]
Ознаку наслідковості можна пояснити за допомогою одного з основних принципів діалектики - принципу всезагального звязку. Певна дія чи подія, яка має відображення в матеріальному світі і на яку поширюється дія правової норми здатна викликати певні наслідки, дії чи події в межах цих наслідків, можуть викликати інші наслідки і так безліч разів. Тобто, юридичний факт, будучи причиною виникнення прав та обовязків (наслідків), сам є наслідком опосередкованого впливу іншого юридичного факту. Один юридичний факт може бути наслідком і одночасно причиною настання наслідків.
Ще однією ознакою юридичного факту є фіксація соціальної обставини у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі. Найчастіше юридичні факти мають правове значення лише за умови їхнього належного оформлення і засвідчення.
Юридичний факт, викладений у гіпотезі норми права, стає стимулом, коли особа повязує з ним настання бажаних для неї правових наслідків у цьому проявляється ознака стимулювання.
Дослідивши ознаки юридичних фактів, запропоновані в сучасних наукових працях,[25] ми звернули увагу на те, що в них нічого прямо не вказано про таку ознаку юридичних фактів як їх подвійний характер. Цій властивості юридичних фактів приділена хоч і не велика, але значна увага в підручнику О. Ф. Скакун «Теорія держави і права», де сказано: «... один і той самий юридичний факт може бути правоутворюючим, правозмінюючим, правоприпиняючим для субєктів, які є сторонами у правовідносинах. Так, факт смерті сторони - обставина, що припиняє правовідносини між померлим іншою стороною, але може утворити право наслідування іншою особою прав померлого - правонаслідування. У правозастосовчій діяльності таких юридичних фактів зустрічається дуже багато. І, як у наведеному прикладі, вони можуть припиняти одні правовідносини і одночасно породжувати інші.»[26, c.76]
Отже, юридичні факти як певні обставини, правові моделі яких закріплені в нормі права, мають ряд ознак за посередництвом яких їх можна виділити з-поміж інших обставин, що не є юридичними фактами, а, відповідно, не породжують жодних юридичних наслідків для субєктів права. Юридичні факти мають конкретний характер, виражаються в конкретних діях або подіях, тягнуть конкретні, а не абстраговані наслідки і є обєктивованими. Головною ознакою юридичних фактів є те, що правові моделі реальної дійсності знаходять своє відображення в нормах права, тобто мають юридичне віддзеркалення і саме ця ознака дозволяє припускати чи є конкретна життєва обставина юридичним фактом. На нашу думку, ознаки, наведені вище, сповна розкривають природу юридичних фактів, а тому представляють собою, певною мірою, інструментарій для науковців і юристів-практиків для відмежування життєвих обставин, що мають юридичні наслідки і можуть вважатися юридичними фактами від таких, що не наділені такою властивістю, а, відповідно, не представляють собою інтересу для права.
У літературі існує думка, згідно з якою правові наслідки виникають і без юридичних фактів, безпосередньо з норми права. Так, на думку В.П.Воложаніна і В, Ф.Ковіна процесуальні відносини виникають без юридичних фактів, а безпосередньо з реалізації норми права та правоздатності. Вони відзначають, що виникнення процесуальних відносин повязане з волевиявленням зацікавленої особи шляхом подачі заяви (скарги) до суду.[27] Проте зазначене волевиявлення і є процесуальним юридичним фактом - дією, що породжує виникнення і функціонування цивільних процесуальних правовідносин. Адже норма права не звернена до конкретної особи. Її припис звернено до будь-кого, чия поведінка підпадає під дію норми. Для реалізації норми необхідно додатково настання юридичного факту, що виступає в якості конкретної правової основи процесуальної діяльності.
Традиційно правові наслідки настання юридичних фактів зводять до основних етапів розвитку правовідносин. Е.А. Крашенінніковим було висловлено думку про те, що процесуальні юридичні факти наділені лише однією властивістю - обумовлювати виникнення прав та обовязків і позбавлені правозмінюючих і правозупиняючих властивостей.[28] Навряд чи можна погодитися з подібною думкою. Адже вона є протилежною поняттю динаміки цивільного процесу, який проходить у своєму розвитку різні етапи, включаючи зміну та припинення. Сумнівність висновків Е.А. Крашеніннікова полягає в тому, що він повязує наявність юридичних фактів тільки з гіпотезою процесуальної норми, тоді як на юридичні факти вказують всі елементи останньої.
Отже, процесуальні юридичні факти мають як правоутворюючі, так і інші наслідки. Навряд чи вірним є протиставлення і розмежування наслідків виникнення та припинення субєктивних прав і обовязків після настання певного юридичного факту. Правовідносини можуть одночасно виникати для одного субєкта процесу і припинятися для іншого, а ще й змінюватися для третього субєкта.
Не зовсім точно зводити правові наслідки здійснення юридичних фактів тільки до трьох основних етапів розвитку правовідносин. У літературі зазначається, що подібні уявлення не розкривають в достатній мірі ролі юридичних фактів у механізмі здійснення правових можливостей та належного виконання юридичних обовязків. До числа юридичних фактів мають бути віднесені й такі, які тягнуть інші правові наслідки, повязані з існуванням правовідносин, з дією їх внутрішніх механізмів.
Уважне вивчення характеру правового впливу процесуальних юридичних фактів показує, що їх здійснення породжує найрізноманітніші наслідки, які не зводяться тільки до виникнення, зміни та припинення правовідносин. Інакше б з аналізу випадала велика група фактів, які виконують інші функції. Багато юридичних фактів забезпечують процес нормального функціонування цивільного процесу. Вказану роль виконують такі юридичні факти як явка сторін в судове засідання, сплата судового збору, розяснення експерту його прав та обовязків і т.д. Здійснення даних юридичних фактів, не перериваючи нормального ходу цивільного судочинства, забезпечує поступальний розвиток цивільного процесу.
Група процесуальних юридичних фактів обумовлює необхідність призупинення цивільних процесуальних відносин (ст. 201 ЦПК). Можливі й інші правові наслідки, з настанням відповідних процесуальних юридичних фактів.
До числа характерних рис процесуальних юридичних фактів відноситься і послідовність їх виникнення. Певний взаємозвязок у послідовності вчинення юридичних фактів - процесуальних дій беззаперечно існує. Наприклад, відкриття провадження відбувається внаслідок порушення справи зацікавленою особою. Найбільш чітко встановлено вчинення процесуальних дій в стадії розгляду справи по суті. Тому є правильною думка Н.О.Чечіної в тому сенсі, що загальний перебіг, система стадій, вчинення процесуальних дій, певне цивільне процесуальне законодавство є однакові.[29, с.44] Але в конкретній дійсності ситуація може бути дещо складнішою. Можливо інше чергування циклів цивільного судочинства (після провадження в суді першої інстанції - відразу виконавче провадження). Можуть зявитися такі юридичні факти (акти органів управління чи події), які неможливо заздалегідь передбачити, вони переривають нормальний хід судочинства. Тому дана ознака є відмітною не для всіх процесуальних юридичних фактів, а відноситься до групи процесуальних дій, яка характеризує модель судочинства по цивільній справі. Події ніяк не входять до цієї схеми. Окрім того, і процесуальні дії не завжди здійснюються в послідовності, що характеризує нормальний хід судочинства. Адже вони часом виступають не самостійно, а в комплексі з подіями.
Певне методологічне значення має виділення різних груп фактичних обставин правостворюючого характеру. Серед підстав виникнення правовідносин виділяються поряд з юридичними фактами і юридичні умови. Якщо юридичні факти мають найчастіше разовий характер, своїм виникненням вони вичерпують себе, роблячи вплив на динаміку правовідносин, то юридичні умови представляють із себе обставини тривалої дії. Юридичні умови виникають до виникнення юридичних фактів і можуть довгий час існувати в потенційному стані, не породжуючи будь-яких правових наслідків, наприклад, підвідомчість, правоздатність. На відміну від умов юридичні факти виступають як динамічний елемент в механізмі виникнення і розвитку цивільних процесуальних відносин.[4]
Практичний аспект виділення поряд з юридичними фактами і категорії юридичних умов полягає в можливості обліку кола всіх юридично значимих обставин, що мають вплив на реалізацію норм процесуального права, що впливають на формування фактичних складів у цивільному процесі. Тим самим забезпечується розмежування безпосередньо правостворюючих обставин (юридичних фактів) та інших факторів, не допускається надмірне і необґрунтоване розширення фактичних складів, перенасищення їх зайвими фактами. Разом з тим визначається роль інших юридично значимих обставин як юридичних умов, що визначають середу виникнення фактичних складів. При виникненні практично всіх фактичних складів у ході розвитку процесуальних правовідносин відзначається постійна взаємодія юридичних фактів і юридичних умов, особливо в стадії судового розгляду. Так, після порушення цивільного процесу по конкретній справі процесуальне відношення виступає в якості необхідної юридичної умови при утворенні фактичних складів. Наприклад, в разі виникнення питання про відкладення розгляду справи через неявку відповідача суд відповідно зясовує ряд процесуальних юридичних фактів: факт неявки відповідача, її причини, можливість розгляду справи за його відсутності і виносить ухвалу, завершальний фактичний склад.
Наприклад, 02 вересня 2014 року Жовківський районний суд Львівської області розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства "Жовкватеплоенерго" до Ващук Р.І. про стягнення боргу прийняв ухвалу про відкладення розгляду цивільної справи, у звязку з неявкою в судове засідання сторін та клопотанням позивача про розгляд справи за його відсутності, на підставі ст.208 ч.2 ЦПК України.[30]
Раніше встановлені юридичні факти, що свідчать про правомірність порушення справи, про його підвідомчість і підсудність даному суду, про те, що по справі виник процес, виступають вже в якості юридичних умов. Вони не встановлюються при вирішенні конкретних процесуальних питань. Адже цивільний процес представляє з себе в динаміці поступове накопичення юридичних фактів.
Як видно, вчинені процесуальні дії створюють передумови для здійснення подальших дій, самі переходячи в категорію юридичних умов. Тому в будь-якій фактичній ситуації, що виникає в ході розвитку цивільного процесу, необхідно розрізняти конкретний фактичний склад з певних юридичних фактів і юридичні умови.
Узагальнюючи викладене, можна виділити наступні ознаки процесуальних юридичних фактів, які в сукупності дають загальну характеристику даної правової категорії: це реальні життєві обставини; закріплені в нормах права; є достовірними або можуть бути дефектними, в тому числі і судовими помилками; породжують конкретні правові наслідки з урахуванням диспозитивного характеру процесуальних прав; пізнання і фіксація здійснені у відповідній правовій формі.
.3 Функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві
Вивчення природи і ролі юридичних фактів має дуже важливе значення як в області нормотворчості, так і у сфері правозастосування. Неможливо не помітити, що не тільки загальна теорія права, а й галузева наука проявляють пильну увагу до проблем, які належать до юридичних фактів, зокрема до їх функцій. Функції ж юридичних фактів, як відомо, проявляють себе практично у всіх галузях права.
Під функцією розуміється обовязок, коло діяльності, призначення, роль. У правознавстві функції зазвичай розглядаються як напрямки правового впливу, виражають роль права в організації (впорядкування) суспільних відносин. Функції як напрям правового впливу характеризують зміст права, здійснення поставлених перед ним завдань.
Вивчення функцій цивільного процесуального права дає можливість більш ретельно і детально дослідити значення та роль даних фактів у процесі правового регулювання цивільних процесуальних відносин.
Функції процесуальних юридичних фактів відбивають у своєму змісті і функції цивільного процесуального права. Разом з тим вони мають і свої специфічні функції, що випливають з ролі юридичних фактів в правовому впливі.
Функції процесуальних юридичних фактів різні за своїм характером, змістом залежно від обраного напряму їх аналізу. У правовому регулюванні шляхом нормативної регламентації суспільних відносин юридичні факти виступають як елемент методу галузі права. Закріплення певних юридичних фактів у складі цивільно-процесуального методу регулювання суспільних відносин відображає особливості цивільного процесуального права як галузі права. Якщо в цивільно-правовому методі регулювання провідне положення займає угода-договір, то основними юридичними фактами цивільного процесуального методу регулювання виступають процесуальні дії суду. Дана обставина визначається характером і значенням судової діяльності в динаміці процесуальних відносин.[31, с.195]
Функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві відрізняються один від одного за своїм характером, змістом залежно від обраного напряму їх аналізу. Так, якщо в цивільно-правовому методі регулювання в центрі уваги знаходиться угода-договір,[32, с.37] то основними юридичними фактами цивільного процесуального методу регулювання є процесуальні дії суду. Як зазначає В.В. Ярков, «дана обставина визначається характером і значенням судової діяльності в динаміці процесуальних відносин».[4]
Під час закріплення законодавцем кола юридичних фактів відбувається встановлення правових наслідків за відповідну поведінку субєктів, визначення порядку реалізації субєктивних прав і здійснення обовязків. Через категорію юридичних фактів проявляється відмінність галузевих методів правового регулювання, відбивається їх специфіка.
В області правозастосування, процесуальних відносин юридичні факти виконують інші функції. Юридичні факти в цивільному процесуальному праві, забезпечуючи дії учасників процесу, зумовлюють нормальний хід судочинства, дотримання процесуальної форми правосуддя у цивільних справах. В.В. Ярков зазначає, що «виникає постійний динамізм процесуальних відносин внаслідок послідовного здійснення процесуальних дій його субєктами ».[4]
Вивчаючи функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, на думку автора даного дослідження, неможливо обійти увагою наукові погляди В.В. Яркова на позначену проблему. Автор є противником традиційного підходу, згідно з яким настання процесуальних юридичних фактів повязується лише з трьома формами правових наслідків: виникнення, зміна та припинення правовідносин.[33, с.102] На його думку, при такому підході залишається абсолютно не ясним юридичне значення ряду процесуальних дій (призупинення провадження у справі, відкладення розгляду справи тощо). Він вважає, що необхідно враховувати все різноманіття наслідків, обумовлених настанням юридичних фактів.[33, с.103]
При розгляді функцій спеціальних юридичних фактів В.В. Ярков за правовими наслідками ділить функції процесуальних юридичних фактів на правоперешкоджаючу, правоутворюючу, правозмінюючу, правопризупиняючу, правозабезпечуючу, функцію припинення та правовстановлюючу, і приводить характеристику кожної з цих функцій.[4] Отже, один і той же юридичний факт цілком в змозі виконувати різні функції залежно від конкретної ситуації, яка складається в процесі реалізації норм процесуального права. Що стосується ролі судових визначень, що виконують всі вищевказані функції, то вона особливо багатозначна.
Юридичні факти в цивільному процесуальному праві виконують не тільки правостворюючі функції. До інших відносяться функції, які не повязані безпосередньо з виникненням конкретних правових наслідків. Вони визначають характер діяльності учасників цивільного процесу. В основному ці функції забезпечують законність процесу правозастосування.
Будь-який юридичний факт, який закріплений в нормі права, виступає в ролі гарантії законності. Вже саме закріплення в нормах процесуального права здійснення правосуддя у цивільних справах, процесуальної діяльності субєктів, умов реалізації процесуальних норм являє собою гарантію законності. Наприклад, юридичні факти, що є підставою для залишення позовної заяви без руху, вказані в статті 121 ЦПК України.
В.В. Ярков у своєму дослідженні дуже точно вказав: «Чітко окреслена система процесуальних юридичних фактів гарантує здійснення субєктами цивільного процесуального права їхніх процесуальних прав і виконання покладених на них обовязків. Регулюючи вчинення процесуальних дій, юридичні факти сприяють запобіганню порушень процесуального регламенту, встановлюючи санкції за процесуальні порушення ».[4]
З функцією забезпечення законності найтіснішим чином повязана і функція попереднього впливу на процесуальну діяльність субєктів цивільного процесу.[32, с.39] Норми права, встановлюючи відповідні правові наслідки після вчинення певних процесуальних дій, попередньо визначають можливу поведінку субєктів.
Попередній вплив на поведінку субєктів цивільного процесуального права може відбуватися у двох формах: пасивно попереджувальної і активно-стимулюючої. Перша здійснюється з метою невчинення субєктами певних процесуальних дій, друга - з метою спонукання субєктів цивільних процесуальних відносин до здійснення конкретних процесуальних дій. Ці форми і виділяє у своєму дослідженні В.Б. Ісаков.[32, с.21] Уточнюючи положення В.Б. Ісакова, В.В. Ярков зазначає, що «функція попереднього впливу властива не всім юридичним фактам, а тільки тим з них, які регулюють поведінку, діяльність субєктів правовідносин. Попередній вплив на події, які мають місце мимо волі і бажання зацікавлених осіб, виключається ».[32, с.22]
Відомо, що не тільки юридичні факти викликають правові наслідки, «існує і зворотній звязок - правові наслідки можуть спонукати до життя юридичні факти»,[32, с.22] однак не будь-якого характеру. Це можуть бути тільки такі юридичні факти, як волевиявлення, що відображають діяльність субєктів права. В контексті цього В.В. Ярков зазначає «причини і наслідки постійно міняються місцями: те, що є наслідком певної причини, саме виступає в ролі причини для іншого явища, але не того, яке його породило».[4]
Іншою важливою функцією, яку юридичні факти у цивільному процесуальному праві виконують у процесі правозастосування, є функція обмеження розсуду суду (судді) та осіб, які беруть участь у справі. Наявність юридичних фактів чітко визначає характер дій щодо застосування норм цивільного процесуального права. У відносно визначених та невизначених нормах юридичні факти цивільного процесуального права ясно вказують межі судового розсуду при застосуванні норм процесуального права. Юридичні факти, враховуючи принцип диспозитивності, встановлюють межі при здійсненні ряду дій сторонами (наприклад, при укладенні мирової угоди.[4]
Юридичні факти в цивільному процесуальному праві виконують і таку функцію, як індивідуальне нормативне регулювання (наприклад, акти суду (судді) - рішення, ухвали, постанови всіх судових інстанцій). У судових актах, як правило, вирішуються найрізноманітніші процесуальні питання, що виникають під час розвитку цивільних процесуальних відносин. Судові акти входять у фактичні склади, які породжують правові наслідки. У них конкретизується зміст процесуальних норм, оцінюється діяльність осіб, які беруть участь у справі і всіляко сприяють правосуддю.[4]
Всебічно розглядаючи і аналізуючи питання, що стосуються юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, зокрема їх функції, не слід обходити увагою особливий вид судочинства, що дозволяє зацікавленій особі встановлювати в судовому порядку юридичні факти. Безумовно, встановлення юридичних фактів має велике значення і необхідне для осіб, які потребують підтвердження своїх прав відповідними доказами.
Справи окремого провадження розглядаються і вирішуються судом відповідно до правил позовного провадження з особливостями, встановленими ЦПК України.
Для справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, притаманні специфічні особливості. До їх числа належать відсутність спору про право, застосування спеціальних засобів і способів захисту. Однак окреме провадження не виключає спору про наявність юридичних фактів.
Особливістю для справ окремого провадження є, наприклад, і те, що справа відкривається за заявою, а не за позовною заявою. Однак у частині оформлення заяви, на ці справи поширюються загальні правила про форму і зміст позовної заяви.[34, c.543]
В окремому провадженні фігурують такі ж принципи, як і в цивільному судочинстві. Ними є змагальність, диспозитивність, відкритість судового розгляду. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, проходять характерні для цивільного процесу стадії: порушення справи за заявою, підготовка справи до слухання, слухання з обовязковим веденням протоколу судового засідання, прийняття судового рішення і т.д. Разом з тим у таких справах відсутні позивач і відповідач, а присутні заявник та зацікавлені особи. Зауважимо, що в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не беруть участь треті особи, не мають місця визнання і відмова від позову. Це пояснюється тим, що немає позову, а має місце заява про встановлення того чи іншого факту. Якщо немає позову, то не вживаються заходи щодо його забезпечення, а справа не може бути завершена мировою угодою сторін.
До справ окремого провадження належать такі: про встановлення фактів, що мають юридичне значення; родинних відносин між фізичними особами; встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообовязковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, імя, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з імям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; а також інші справи, віднесені до розгляду в порядку окремого провадження законами України.
Як бачимо, вищенаведений перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, свідчить про їх особливу важливість.
Існує безліч прикладів, коли звернення до суду із заявою в порядку окремого провадження стає для громадян крайньою необхідністю. Дуже важливо знати, як це слід правильно зробити.
Встановлення наявності родинних відносин громадян необхідно для визначення кола осіб-спадкоємців, і для призначення пенсії.[35, с.183] В даний час коло осіб, що мають право на спадщину, істотно розширилось.
Якщо встановлюється факт родинних відносин з померлим з метою отримання пенсії, то суди керуються нормами пенсійного законодавства про коло осіб, які мають право на отримання пенсії (ЗУ «Про пенсійне забезпечення»).[36] Слід враховувати, що перелік таких осіб є вичерпним. При розгляді справ подібного роду для суду вкрай важливо залучити до участі в них всіх зацікавлених осіб.
Судова практика свідчить про те, що провадження про встановлення факту родинних відносин в більшості випадків відкриваються для спадкування майна після померлого родича.
Важливе юридичне значення мають факти реєстрації народження, усиновлення, шлюбу, розлучення і смерті. Однак саме існування цих фактів може бути поставлено під сумнів зацікавленими особами, а можливість предявлення суду документів, що обєктивно засвідчують вищенаведені факти, безнадійно втрачена у звязку з яким-небудь лихом або в результаті крадіжки. Факт реєстрації тієї чи іншої з перерахованих вище подій засвідчується судом в тому випадку, коли органи реєстрації актів громадянського стану подали письмову заяву, в якій вказано, що в силу тих чи інших обєктивних причин не можна видати дублікат необхідного документа.[35, с.185]
Факт смерті фізичної особи може бути встановлений в порядку окремого провадження, якщо органи РАЦСу відмовляють у реєстрації події смерті. Справа порушується за заявою осіб, яким посвідчення даного факту необхідно для реалізації своїх громадянських прав, повязаних з власністю громадянина, факт смерті якого потрібно засвідчити.[37, с.365]
В даний час у разі необхідності встановлюється факт визнання батьківства. Якщо передбачуваний батько дитини живий, то справа про встановлення батьківства підлягає розгляду в порядку позовного провадження з призначенням складних і дорогих генетичних і молекулярних експертиз, проведених на підставі ухвали суду висококваліфікованими фахівцями.
Велику важливість має встановлення факту належності правовстановлюючих документів. Судова практика показує, що в документах імя, по батькові та (або) прізвище громадянина можуть не збігатися з його імям, прізвищем, по батькові, зазначених у паспорті. У таких випадках громадянин змушений звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності відповідного правовстановлюючого документа саме цій особі. Така необхідність може бути викликана тим, що громадяни іноді змінюють своє прізвище, іноді через недбалість діловодів державних установ в документах вказується скорочене або змінене імя, але найчастіше вона повязана з елементарними граматичними помилками.
Зауважимо, що громадянину, який звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності йому правовстановлюючого документа, необхідно гранично уважно прочитати текст винесеного судом рішення. Суди нерідко допускають серйозну помилку, яка полягає в тому, що встановлюють замість факту приналежності конкретній особі даного документа факт тотожності осіб, по-різному іменуються в різних документах.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.01.2012 р. «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.[38]
Встановлення факту прийняття спадщини може бути розглянуто судом в порядку окремого провадження в тому випадку, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не має права видавати заявникові свідоцтво про право на спадщину за причиною відсутності або недостатності відповідних документів, необхідних для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу у володіння спадковим майном.
.08.2014 року Золочівський районний суд Харківської області, розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за заявою Марченко В.І. про встановлення факту прийняття спадщини прийняв рішення про задоволення заяви Марченка В.І. та встановив факт прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті бабусі. Оскільки судом було встановлено, що починаючи з 2004 року до дня смерті бабуся проживала разом з нею. Заявниця фактично спадщину прийняла, але протягом 6 місячного строку не звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, так як спадщина відкрилася в с.Прохори Борзнянського району Чернігівської області. Даний факт є юридичним, оскільки його встановлення надає право на отримання спадщини. В заявниці виникла необхідність встановити факт прийняття спадщини для оформлення права на спадщину, але вона не могла цього зробити. То суд керуючись ч. 3 ст. 1268 ЦК України, яка передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї, та, посилаючись, на п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де передбачено, що заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном - прийняв відповідне рішення.[39]
Якщо необхідні документи надані, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, заінтересована особа цілком може звернутися в суд не з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а зі скаргою на відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Таким чином, в даний час знання особливостей цивільного процесуального законодавства є надзвичайно важливим для кожного. Насамперед, це необхідно, щоб зуміти захистити свої законні права та інтереси. Юридичні факти мають величезне значення, тому що є підставою здійснення відповідних субєктивних прав зацікавленої особи. При відсутності можливості встановлення факту у позасудовому порядку громадянам необхідно звернутися за допомогою до суду.
Існують різні аспекти розгляду та аналізу функцій процесуальних юридичних фактів. У правовому регулюванні при правозастосуванні юридичні факти виступають як в якості елемента цивільно-процесуального методу, так і елемента механізму правового регулювання, що встановлює відповідні правові наслідки. Специфіка і якісні особливості цивільного процесуального методу регулювання суспільних відносин ясно відображаються в процесуальних юридичних фактах. Функції, що їх юридичними фактами в цивільному процесуальному праві України в правозастосуванні, дуже різноманітні. Так, функції, повязані з правовими наслідками, виражаються в здатності юридичних фактів обумовлювати виникнення, зміни, призупинення, припинення процесуальних прав, обовязків і правовідносин, а також в правозабезпечувальній і правоперешкоджаючій функціях. Крім цього, юридичні факти забезпечують дотримання законності, попередній вплив на процесуальну діяльність субєктів, обмежують судовий розсуд, а також розсуд осіб, які беруть участь у справі, забезпечують індивідуальне нормативне регулювання процесуальних відносин.
Закріплюючи коло юридичних фактів, законодавець тим самим встановлює правові наслідки за відповідну поведінку субєктів, визначає порядок реалізації субєктивних прав і здійснення обовязків. За допомогою юридичних фактів дається оцінка тим чи іншим діям (бездіяльності) субєктів процесуальних відносин. Так, при нормальному ході судочинства процесуальні відносини розвиваються поступово, переходячи від здійснення однієї процесуальної дії до іншої. При процесуальному порушенні (наприклад, неявці свідка) наступають правові наслідки шляхом залучення конкретних субєктів до відповідальності. Таким чином, через категорію юридичних фактів проявляється відмінність галузевих методів правового регулювання, відбивається їх специфіка.
Інші функції виконують юридичні факти у сфері правозастосування, процесуальних відносин. Процесуальні юридичні факти забезпечують дії учасників процесу, разом з тим вони забезпечують нормальний хід судочинства, дотримання процесуальної форми правосуддя у цивільних справах. Звідси виникає постійний динамізм процесуальних відносини внаслідок послідовного вчинення процесуальних дії його субєктами.
В.Б.Ісаков виділяє основні, додаткові та спеціальні функції юридичних фактів. Хоча така класифікація функцій має певний сенс, навряд чи є необхідність у подібному їх підрозділі. Значення кожної групи юридичних фактів рівнозначне і має в своїй основі характеристику їх значення в правозастосуванні, зміст якого і створює цивільний процес.[32, с.24]
Крім того, не зовсім зрозумілий критерій виділення спеціальних функцій юридичних фактів, який повязаний, на думку В.Б.Ісакова, з включенням юридичних фактів в якості елементів в фактичні склади. Адже основні та спеціальні функції юридичних фактів в більшості випадків рівнозначні. Більшість процесуальних юридичних фактів виконують свої функції як самі по собі, так і у фактичному складі. Тому розмежування функцій юридичних фактів на основні та спеціальні є досить умовним. Так, зміна процесуальних відносини здійснюється в основному не одним, а системою юридичних фактів. Однак у спеціальній класифікації функцій юридичних фактів у В.Б.Ісакова для правозмінюючої функції місця не знайшлося.
Можна виділити наступні функції процесуальних юридичних фактів у правозастосуванні - викликати правові наслідки. Тим самим процесуальні юридичні факти забезпечують безперервну динаміку процесуальних відносин, а також їх стійкість, стабільність, створюють можливість для усунення перешкод в їх розвитку і вплив на субєктів, що порушують нормальний хід судочинства. Стало традиційним повязувати з настанням процесуальних юридичних фактів лише три форми правових наслідків; виникнення, зміну і припинення правовідносин. У такому випадку залишається не зовсім ясним юридичне значення таких процесуальних дій, як призупинення провадження у справі, відкладення розгляду справи і т.п. Необхідно враховувати все різноманіття наслідків, обумовлених настанням юридичних фактів.
Процесуальні юридичні факти виконують такі функції (за правовими наслідками):
Правоперешкоджаюча - ціла група процесуальних юридичних фактів, які або не дають виникнути процесуальним відносинам, або гальмують їх розвиток.
Правостворююча - тобто викликає виникнення субєктивних процесуальних прав і процесуальних відносин. Так, подача позовної заяви збуджує позовне провадження, апеляційної чи касаційної скарги - відповідно, апеляційне чи касаційне провадження та відповідні процесуальні відносини. Правостворюючі юридичні факти забезпечують реалізацію права на звернення до суду за судовим захистом, права на касаційне оскарження судового рішення та ін. Виникнення процесуальних відносин забезпечується юридичними фактами - діями, що носять, як правило, характер правомочності на одностороннє волевиявлення.
Хоча суперечки термінологічного характеру про назви пішли багато в чому у минуле, необхідна достатня точність вираження думки автора. Відмовлятися від сформованої термінології навряд чи вірно. Тому представляється не зовсім точною думка Н.Б.Зейдера і А.Ф. Козлова про наявність юридичних фактів, що створюють правовідносини.[40] Термін «створювати» не зовсім точно відображає процес формування процесуальних правовідносин. Юридичні факти самі по собі не створюють правовідносин, а виступають в якості однієї з передумов їх виникнення. Настання відповідного юридичного факту переводить субєктивне право, обовязок в площину діючого права, в реальні правовідносини. Тому точніше говорити про виникнення правовідносин, що обумовлюється серед ряду різних фактичних передумов і настанням відповідних юридичних фактів.
Деякі вчені, наприклад, Н.О.Чечіна, заперечують наявність даного етапу функціонування процесуальних відносин. Оскільки, на думку Н.О.Чечіної, цивільний процес являє систему процесуальних відносин, які виникають і припиняються, то в її концепції і немає місця етапу зміни. Тим часом елементарні процесуальні відносини існують не самі по собі, а в рамках певного цивільного провадження, складаються і розвиваються по кожній конкретній справі. Зміна правовідносин представляє з себе один з можливих етапів їх розвитку.[29, с.53]
Під зміною правовідносини в літературі розуміється зміна їх змісту, субєктів, а також їх обєкту, тобто зміна одного з елементів правовідносин. В якості критерію зміни правовідносин пропонується і ступінь збереження правового звязку субєктів, тобто її часткова, а не повна модифікація.
Вважається, що в якості правозмінюючих юридичних фактів виступають різні обставини. По-перше, зміни в субєктному складі, наприклад, в справу вступає третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, або відбувається заміна неналежної сторони на належну. Не зовсім точним є твердження В.Б.Ісакова про те, що заміна субєктів призводить завжди до зміни правовідносин. Так, заміна субєкта в порядку правонаслідування не змінює правовідносини. Тут триває розвиток і функціонування колишніх процесуальних відносин, які на період вступу правонаступника призупиняється.[32, с. 26] По-друге, зміни у змісті процесуальних прав і обовязків сторін при здійсненні ними деяких розпорядчих дій, наприклад, зміна підстави або предмета позову.
Що стосується впливу зміни обєкта процесуальних правовідносин на їх динаміку, то вирішення даного питання залежить насамперед від поняття обєкта, яке відноситься до числа найбільш дискусійних. Не розглядаючи докладно всі висловлені точки зору, можна погодитися з думкою про те, що в якості обєкта окремих процесуальних відносин виступає поведінка як суду, так і будь-якого іншого учасника процесу. Адже процесуальні відносини виникають у звязку із здійсненням процесуальних дій, що виступають як форми реалізації процесуальних прав та обов