Аналіз використання фінансових ресурсів міжнародного кредитного ринку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Міжнародні кредитні ринки та їх роль в міжнародних економічних відносинах

1.1 Міжнародний кредитний ринок та його структура

1.2 Види та форми міжнародного кредиту

1.3 Роль міжнародних кредитних відносин у фінансуванні національної економіки

Розділ 2. Аналіз використання фінансових ресурсів міжнародного кредитного ринку

2.1 Аналіз кредитування реального сектору економіки України

2.2 Аналіз використання міжнародних ресурсів банківської системи України

Розділ 3. Проблеми на міжнародних кредитних ринках та шляхи їх вирішення

3.1 Міжнародні кредитні ринки, їх проблеми та вирішення

3.2 Вплив міжнародного кредиту на економіку України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Важливою умовою соціально-економічного розвитку України, вирішення її економічних, соціальних, екологічних та інших проблем є забезпечення ефективного функціонування фінансової системи держави, її стабільності упродовж тривалого терміну.

Кредитування в умовах фінансово-економічної кризи має суперечливий характер. З одного боку, це ефективний шлях виходу з кризи та подальшого розвитку національної економіки, адже при дефіциті коштів, кредит є чи не єдиним джерелом додаткових грошових ресурсів та інвестицій, що сприяє безперервності відтворювального процесу. З іншого боку, кредитування, яке є головним напрямом діяльності банківських установ і приносить їм суттєвий дохід, в той же час є основним джерелом їх ризиків, які можуть призвести до значних втрат. В несприятливих фінансово-економічних умовах кредитні ризики банків проявляються найбільш гостро і, як показує досвід, призводять до поглиблення банківської кризи. Крім того у результаті втрат і нестачі власних ресурсів, банківські кредитні установи скорочують надання кредитних послуг економічним суб’єктам, що має негативні наслідки в усіх галузях національної економіки. Саме тому необхідно забезпечити раціональне співвідношення між обсягами та якістю наданих кредитних послуг та ризиками, які вони при цьому створюють. Це в свою чергу зумовлює необхідність оцінити тенденції кредитування корпоративного сектору як в цілому так і за видами економічної діяльності.

Аналіз останніх досліджень. Актуальність теми дослідження підтверджується великою кількістю праць з даного питання як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Зокрема, вивченню взаємодії банківського і реального секторів економіки присвячені праці провідних вітчизняних науковців, таких як: Б. Івасіва, А. Мороза, С. Мочерного, а також зарубіжних вчених - О. Лаврушиної. Безпосередньо проблемам корпоративного кредитування присвятили свої роботи В. Драгунов, М. Корума, А. Охрименко, А. Халилов. У роботі М. Хмелярчука розглянуто особливості функціонування вітчизняного кредитного ринку в умовах фінансово-економічної кризи. Проте існуючі дослідження не відображають у повній мірі сучасний стан корпоративного сектору кредитних послуг в Україні. Адже кожне з них присвячено окремій проблемі кредитування реального сектору економіки і не дає змогу представити повну картину стану корпоративного кредитування в нашій країні.

Мета роботи - аналіз міжнародних кредитних ринків.

Проблематика, яка досліджується в даній статті, зумовлює постановку наступних завдань:

·        проаналізувати сучасний стан корпоративного сектору кредитних послуг;

·        здійснити оцінку корпоративного кредитування;

·        розкрити роль державного регулювання у кредитуванні корпоративного сектору в умовах банківської кризи;

·        визначити основні проблеми, які перешкоджають розвитку кредитування реального сектору економіки.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку і списку літератури.

міжнародний кредит економіка україна

Розділ 1. Міжнародні кредитні ринки та їх роль в міжнародних економічних відносинах

1.1 Міжнародний кредитний ринок та його структура

Міжнародний кредит - це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й при національному (внутрішньоекономічному) кредиті - банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.

Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що укладаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільового використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті міністрів.

Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про відкриття кредитних ліній з окремими державами під конкретні проекти і програми.

Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банками ряду країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерландів, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агентство міжнародного розвитку США.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Джерелами міжнародного кредиту є:

тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

грошові накопичення держави, мобілізовані банком;

грошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.

Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.

Міжнародний кредит став невід'ємною складовою процесів фінансової глобалізації та інтеграції національних фінансових систем країн світу, які набули поширення у 1990-ті роки минулого століття. Глобалізації світової валютно-фінансової системи в останнє десятиріччя сприяли такі чинники: зниження витрат на поширення і обробку інформації, які розширювали можливості для застосування різноманітних фінансових інструментів у міжнародних операціях; лібералізація національних фінансових систем і пом'якшення обмежень на операції рахунку капіталів у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою; збільшення торговельних потоків між країнами, які супроводжувалися інтенсифікацією кредитування зовнішньоторговельних операцій.

Чимало авторів зауважує, що фінансова глобалізація позитивно впливає на економічне зростання через примноження внутрішніх заощаджень, зниження вартості капіталу, трансфер технологій з розвиненіших країн та розвиток національних фінансових інститутів. В умовах фінансової глобалізації кількість фінансових альтернатив для підприємств і банків - реципієнтів іноземного капіталу зростає, а вартість залучення капіталу знижується, розширюється база потенційних інвесторів та підвищується ліквідність фінансових інструментів.

С. Шмуклер аргументує положення про те, що основним здобутком фінансової глобалізації слід вважати розвиток національних фінансових систем країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. По-перше, фінансова глобалізація створює умови для залучення значних обсягів міжнародних капіталів та підвищення якості позикового капіталу у межах національної економіки. По-друге, фінансова глобалізація дає поштовх становленню адекватної фінансової інфраструктури, зменшуючи таким чином гостроту проблем асиметричності інформації.

Отже, гіпотетично фінансова глобалізація має вагомі позитивні ефекти і є одним із чинників прискорення динамізму економічного розвитку. Проте емпіричні дослідження, які проводилися для визначення результатів фінансової глобалізації, не дали однозначних результатів [7, c.104-105].

Відсутність чітко визначеного позитивного впливу міжнародного кредитування на темпи економічного зростання у довгостроковому періоді є відображенням того факту, що поряд із здобутками фінансова інтеграція несе із собою низку втрат, які значною мірою зводять їх нанівець. Загальновизнаним негативним аспектом фінансової глобалізації є посилення макроекономічної волатильності. Фінансова глобалізація підвищує чутливість економік країн, що розвиваються, та перехідних економік до дії зовнішніх шоків. У таких умовах ризики фінансової інтеграції тісно пов'язані з можливістю настання фінансових криз.

Фахівці Світового банку зазначають, що посилення частоти і глибини фінансових криз в умовах фінансової глобалізації відбувається під дією таких чинників:

недосконалостей міжнародного ринку капіталів, які породжують стадну поведінку інвесторів, спекулятивні атаки, нераціональні дії, "мильні бульбашки" та ін. Проблеми, пов'язані з асиметричністю інформації, у деяких випадках запускають у дію механізми розгортання фінансових криз навіть у країнах зі здоровим макроекономічним середовищем. Так, якщо інвестори вважають обмінний курс нестійким, вони вдаються до спекулятивних атак на валюту і прошкують виникнення криз платіжного балансу навіть за відсутності будь-яких економічних передумов.

Покладання на зовнішні чинники розвитку, зокрема надмірне залучення іноземного капіталу, що породжує фінансові труднощі й економічний спад у разі зміни настроїв іноземних інвесторів. Відомо, що глобальні економічні чинники великою мірою визначають обсяги припливу іноземних капіталів до країн, що розвиваються. Особливо вагомий вплив має динаміка світових відсоткових ставок. Циклічний розвиток економік розвинених країн та схильність до диверсифікації фінансових інструментів у головних фінансових центрах також є детермінантами надходження позикового капіталу до менш розвинених країн.

"Ефекту зараження" в умовах нерегульованого руху приватних капіталів між країнами. Паніка і стадна поведінка інвесторів є своєрідними механізмами трансмісії фінансових шоків між ринками окремих країн. В основі стадної поведінки інвесторів лежить проблема асиметричності інформації: недоступність інформації чи дорожнеча її отримання робить інвесторів схильними до формування цінових очікувань на основі реакції інших учасників ринку. Тому виникнення фінансових потрясінь на одній частині планети майже миттєво перекидається до іншої - на фінансові ринки країн зі схожими соціально-економічними умовами [11, c.217-218].

Надмірне залучення зовнішніх позик може породжувати загрози для макроекономічної стабільності, оскільки підвищує вразливість національної фінансової системи до дії зовнішніх шоків. Адже нарощування зовнішньої заборгованості супроводжується підвищенням валютних ризиків і ризиків рефінансування боргу. Обсяги короткострокового боргу і боргу в іноземній валюті вважаються основними індикаторами вразливості фінансової системи країни до дії зовнішніх чинників. Недавні фінансові кризи і випадки "фінансового зараження" у світовому масштабі тісно були пов'язані з розміром зовнішнього національного боргу і проблемами його стійкості.

Основні принципи міжнародного кредиту такі:

повернення - відображає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має

місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;

строковість - передбачає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк, зафіксований у кредитній угоді;

платність - означає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й про плати права їх використання;

забезпеченість - передбачає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і відображається у таких формах кредитування, як позики під заставу чи під фінансові гарантії;

цільовий характер - притаманний більшості кредитів і відображає необхідність цільового використання коштів, які отримані від кредитора;

диференційований характер (не завжди виділяється, хоча за сучасних умов, на наш погляд, дуже важливий) - визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташований банк-кредитор. [4, c.247-248]

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів у центральний елемент міжнародних економічних відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань суб'єктами ринку і держави.

Місце і роль міжнародного кредиту у світовій економічній системі визначається насамперед його функціями, які відображають особливості руху міжнародного позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

1.2 Види та форми міжнародного кредиту

До базових функцій міжнародного кредиту можна віднести:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

економію затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

прискорення концентрації і централізації капіталу;

обслуговування міжнародного товарообігу;

прискорення науково-технічного прогресу.

Через виконання взаємозв'язаних функцій міжнародний кредит відіграє певну роль у розвитку світового виробництва, яка може бути і позитивною, і негативною.

Позитивна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: стимулює зовнішньоекономічну діяльність країни; створює сприятливі умови для зарубіжних приватних інвестицій; забезпечує безперервність міжнародних розрахункових та валютних операцій; підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі та інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Негативна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: загострює суперечності ринкової економіки; використовується для переказування прибутків із країн-позичальників, посилюючи позиції країн-кредиторів; сприяє створенню та зміцненню в країнах-боржниках вигідних для країн-кредиторів економічних і політичних режимів; виступає джерелом фінансування війн; використовується для проведення кредитної дискримінації та кредитної блокади. [6, c.87-89]

Міжнародний кредит виконує багато важливих функцій: стимулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді процентів від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних господарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції.

Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин:

. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси.

. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні кошти міжнародних розрахунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати та ін. Економія часу обігу позичкового капіталу в міжнародних економічних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва і зростання прибутків.

. Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об'єктом регулювання [12, c.173-175].

Міжнародний кредит має різні форми, які можна класифікувати за кількома головними ознаками, що характеризують окремі сторони кредитних відносин, а саме:

за формою кредитування:

товарні кредити - міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі;

валютні (грошові) кредити - кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті;

за цільовим призначенням:

зв'язані кредити - надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді:

комерційні - для закупівлі певних видів товарів і послуг;

інвестиційні - для будівництва конкретних об'єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

проміжні - для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт;

незв'язані, або фінансові, кредити - це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі;

за загальними джерелами:

внутрішні кредити - це кредити, що надаються національними суб'єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб'єктам;

іноземні (зовнішні) кредити - кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій;

змішані кредити - кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження;

за кредиторами:

приватні кредити - кредити, надані приватними особами;

урядові (державні) кредити - кредити, надані урядовими установами від імені держави;

кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій;

змішані кредити;

за формою забезпечення:

забезпечені кредити - кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, товарними документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою;

бланкові кредити - кредити, надані під зобов'язання боржника вчасно їх погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника;

за терміном кредиту:

надстрокові - добові, тижневі, до трьох місяців;

короткострокові - до одного року;

середньострокові - від одного року до п'яти років, іноді до семи - восьми;

довгострокові - понад десять років;

за валютою позики:

у валюті країни-позичальника;

у валюті країни-кредитора;

у валюті третьої країни;

у міжнародній грошовій одиниці;

за технікою надання:

готівкові кредити, коли кошти зараховуються на рахунок боржника в його розпорядження;

акцептні кредити - надаються у формі акцепту тратти (переказного векселя) імпортером, переважно банком, що полегшує облік тратти в банку;

облігаційні позики - широко використовуються при залученні коштів на довгостроковій основі;

синдиковані і консорціальні кредити-дають змогу позичальникові мобілізувати особливо великі суми на довгий строк, тому що кредитором виступає не один банк, а кілька-"синдикат" чи кілька десятків банків-"консорціумів";

за способом погашення:

з рівномірним погашенням;

з нерівномірним погашенням;

з одночасним погашенням;

з ануїтетним погашенням (% погашення за основним боргом). [1, c.167-171]

1.3 Роль міжнародних кредитних відносин у фінансуванні національної економіки

Міжнародні кредитні відносини можна розділити на державні (з участю держави в ролі кредитора або позичальника) і недержавні (банки та небанківські установи). Держава може виступати як у ролі кредитора, так і в ролі позичальника. У першому випадку міжнародна кредитна діяльність держави залежить від ступеня економічного розвитку країни. Якщо країна належить до держав з розвиненою економікою, як, наприклад, країни G7 ("великої сімки"), то кредитна діяльність держави здійснюється за декільком напрямкам.

По-перше, державні міжнародні кредитні відносини здійснюються в рамках державної зовнішньої політики.

По-друге, державні інтереси розвинених країн тісно пов'язані з пріоритетами приватного сектору, наприклад, великих транснаціональних корпорацій. Тому державні інвестиції або кредити в країни, що розвиваються часто є доповнює приватний капіталовкладення.

По-третє, розвинені країни проводять широке міжнародне кредитування, оскільки можуть це робити. Вони мають відповідної фінансової можливістю. Ніхто крім них не здатний надати великі кошти на фінансування і кредитування вирішення глобальних проблем: дослідження озонового шару, освоєння космосу, боротьбу з бідністю, лікування ракових захворювань та СНІДу і пр.

По-четверте, міжнародні кредитні відносини розвиваються завдяки бажанню будь-якого фінансового суб'єкта одержати прибуток. З'явилися нові ринки і нові можливості залучають державні фінансові потоки. Крім того, влада розвинених країн беруть участь в операціях на світових фінансових ринках.

Якщо країна належить до держав з менш розвиненою економікою, до країнам, країнам з перехідною економікою та іншим, яких більшість, то вона переважно є позичальником, а не кредитором. Експорт капіталу з таких країн малоймовірна через нестачу коштів на проведення міжнародних фінансових операцій на світових фінансових ринках або національних ринках розвинених країн. Однак у період отримання країною високих доходів вона намагається зберегти отримані кошти, розміщуючи їх на ринках капіталів розвинених країн як до державних, так і в приватні цінні папери.

Традиційно будь-яка держава найчастіше виступає позичальником, ніж кредитором. Брак власних фінансових ресурсів для проведення економічної політики змушує країни звертатися до зовнішніх позикових коштів. Зовнішнє фінансування держави включає в себе наступні важливі ланки:

Міжнародне фінансування - позики на світових фінансових ринках (випуск суверенних єврооблігацій);

Кредити міжнародних фінансових організацій  <#"828476.files/image001.gif">

Кредити, надані НК у гривнях, зменшилися на 10.5 млрд. грн., або на 2.3%, що суттєво вплинуло на скорочення загальної кредитної заборгованості резидентів у національній валюті. Серед кредитів НК у національній валюті переважно зменшилися короткострокові кредити - на 13.4 млрд. грн., або на 5.3%. Кредитна заборгованість НК в іноземній валюті зросла на 66.3 млрд. грн., або на 28.5%, переважно за рахунок курсової переоцінки (90.0% від загального приросту). Серед кредитів в іноземній валюті вищими темпами збільшилися кредити строком від 1 року до 5 років - на 29.9 млрд. грн., або на 30.9%. Найвищі темпи приросту в річному обчисленні спостерігалися за кредитами НК строком більше 5 років - 29.6%.

У розрізі видів економічної діяльності зменшення кредитної заборгованості у національній валюті протягом місяця спостерігалось у корпорацій оптової та роздрібної торгівлі, виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення, добувної промисловості, професійної, наукової та технічної діяльності, будівництва, водопостачання, сфери адміністративного обслуговування. Водночас зросла кредитна підтримка в національній валюті корпорацій постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, сільського господарства, наземного і трубопровідного транспорту. Залишки кредитної заборгованості в іноземній валюті у гривневому еквіваленті зросли практично за всіма основними видами економічної діяльності.

Залишки за кредитами, наданими сектору ДГ, у гривневому еквіваленті збільшилися за місяць на 16.1 млрд. грн., або на 8.4%, і на 01.03.2014 становили 208.6 млрд. грн. Зокрема продовжували зростати залишки кредитів, наданих ДГ у гривнях: короткострокових - на 0.7 млрд. грн., або на 1.3%, від 1 року до 5 років - на 0.7 млрд. грн., або на 1.6%. Кредити в національній валюті отримувалися переважно на споживання. Кредитна заборгованість ДГ в іноземній валюті у валютах номінації знизилася. Проте за рахунок курсових різниць залишки кредитів в іноземній валюті зросли на 15.1 млрд. грн., або на 22.7%, особливо довгострокових. Відповідно частка кредитів в іноземній валюті в загальному обсязі наданих ДГ кредитів збільшилася до 39.2% порівняно з 35.1% на кінець 2013 року та 34.6% у січні 2014 року.

Таблиця 2.3 - Нові кредити у 2014 році

У річному обчисленні залишки за кредитами, наданими сектору ДГ, у національній валюті становили 20.6%, в іноземній - "мінус" 1.5%. Серед кредитів, наданих ДГ у національній валюті, найвищими темпами зросли короткострокові кредити - на 34.1%.

Залишки за кредитами ІФК збільшилися за лютий на 0.7 млрд. грн., або на 3.5%, - до 21.5 млрд. грн. У річному обчисленні зростання становило 23.7%.

Кредити, надані сектору ЗДУ, за місяць зменшилися на 0.1 млрд. грн., або на 2.5%.

Загальний обсяг нових кредитів у лютому становив 128.9 млрд. грн. В умовах скорочення депозитів як основного ресурсу для кредитування, обсяги нових кредитних угод зменшилися за місяць на 4.5%. З них за договорами з НК зниження становило 4.0%, іншими фінансовими корпораціями - 25.2%. Проте за 12-місячними кумулятивними даними вони зросли на 1.0%. Переважна частка договорів (89.2%) укладалася з НК. Водночас обсяг нових кредитів сектору ДГ за 12-місячними кумулятивними даними збільшився на 1.3%.

Графік 2.1 - Кредити, надані резидентам, Графік 2.2 - Нові кредити за секторами економіки за секторами економіки

Графік 2.3 - Кредити, надані сектору нефінансових корпорацій, за валютами

Графік 2.4 Кредити, надані сектору домашніх господарств, за валютами

Темпи зростання кредитування суб’єктів господарювання значно знижувались і в 2012р. - до 105,2% проти 114,9% в 2011р. НБУ пояснював повільні темпи нарощування кредитування різноспрямованою динамікою зростання кредитів у розрізі секторів економіки та видів валют [11, с.42].

Проте, ми вбачаємо, зменшення темпів кредитування банків суб’єктів кредитування у знижені темпів виробництва промислової продукції. Так, за даними Державної служби статистики України, в липні 2012р. скорочення продукції промисловості склало 1% порівняно з аналогічним періодом 2011р. [6]. Дана ситуація склалась внаслідок загального гальмування економічного зростання світової економіки, збільшенням податкового тягаря в Україні, політичної нестабільності і, як наслідок, погіршенням інвестиційного клімату.

Частка кредитів наданих підприємствам сільського господарства є незначною та з 2005-2010р. р. неухильно зменшувалась. Деяке пожвавлення кредитування в галузі спостерігалось в 2008р., коли частка даного виду кредиту збільшилась на 0,4 п. п. у порівнянні з попереднім роком і становила 6,5% від загального обсягу кредитів наданих суб’єктам господарювання. З 2011р. відбувається поступове збільшення частки кредитів наданих сільському господарству до 5,9%, що на 0,6 п. п. більше, ніж у 2010р. [14].

Рис. 2.1 - Структура кредитного портфеля суб’єктів господарювання за видами економічної діяльності протягом 2005-2012р. р., % [14]

Як видно з рис.2.1, протягом 2005-2012р. р. в основному зберігалось співвідношення наданих кредитів суб’єктам господарювання за видами економічної діяльності. Переважну частку складають кредити надані в торгівлю, в середньому 35,7% від загального обсягу кредитів наданих суб’єктам господарювання, та в переробну промисловість - 25,3%, тобто банки кредитують ті галузі економіки, які стабільно розвиваються та забезпечують своєчасне повернення кредитів.

В 2012р. попит на кредити зі сторони виробників сільськогосподарської продукції зріс і склав вже 6% від загального обсягу кредитів наданих суб’єктам господарювання. Банківські установи не охоче кредитують підприємства даної галузь, оскільки більшість сільськогосподарських товаровиробників не є кредитоспроможними, через відносно низьку рентабельність ведення господарства.

2.2 Аналіз використання міжнародних ресурсів банківської системи України

В останні роки роль іноземного капіталу в банківському секторі України зростає. Станом на 01.01.2013 року кількість діючих банків з іноземним капіталом збільшилась до 53, з них 12 банків - зі 100 % іноземним капіталом [1] (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Динаміка участі іноземного капіталу в банківській системі України [11]

Причиною входження іноземних банків на інші ринки є пошук не переповнених, менш розвинутих та менш ефективних ринків для того, щоб реалізувати свою конкурентні переваги, такі як: якісніші послуги, менші відсоткові ставки на кредит, досконаліше управління ризиками, більший розмір капіталу. Крім цього, вважаємо, що для іноземного інвестора найбільш привабливим на українському ринку банківських послуг є:

низькі відсоткові ставки;

розвиненість банківської системи;

високий попит на іноземні інвестиції;

низькі бар’єри входження на ринок;

дешева робоча сила.

Одним з головних показників, який характеризує ситуацію, що склалася, є базова облікова ставка, яка встановлюється центральним банком країни. Чим вища відсоткова ставка, тим дорожче надаються кредити банкам і, відповідно, підприємствам і населенню. Облікова ставка Національного банку України з 01.01.2012 становить 7,5%, тоді як у провідних країнах світу даний відсоток коливається з 0,1 % до 3,75 % (табл.2.5).

Таблиця 2.4 - Відсоткові ставки центральних банків, січень 2012 р.

На вітчизняному ринку банківських послуг присутня велика кількість великих європейських фінансових груп. Свій інтерес до України виявив австрійський Raiffeisen Bank International AG (придбавши банк Аваль), французький BNP Paribas (Укрсиббанк), голландський TBIF Financial Services Group NV (ВАБанк), російські "Ренесанс-капітал" (банк "Лідер") та ВТБ банк (банк "Мрія"), австрійський UniCredit Bank Austria AG (Укрсоцбанку) тощо. Крім цього, практичний інтерес до українських банків виявили також австрійський Erste Bank (банк "Престиж"), французька фінансова група Credit Agricole ("Каліон", "Індекс-банк"), чеська PPF Group (Агробанк, ПриватКредит), грецький EFG Eurobank Ergasias (Універсальний), російський банк "Руский стандарт" (АІС-банк). Додаткова інформація про процес придбання іноземними покупцями українських банків [12], в т. ч. вище названими наведена у табл.2.6

Таблиця 2.5 - Придбання Українських банків іноземними інвесторами [13]

Одними із індикаторів вимірювання достатнього рівня капіталізації є показник власного капіталу та рентабельності капіталу. Останній характеризує ефективність використання капіталу і розраховується як відношення чистого прибутку до балансового капіталу. Банк працює ефективно в тому разі, коли значення показника не менше 15 %. [14, с.406].

Таблиця 2.6 - Капіталізація банківської системи України за 2007-2012 роки [11]

Як видно з табл.2.6, рівень капіталізації банківської системи України щорічно зростає. Найбільшого приросту вона досягла у 2008 році - 119263 млн. грн., що може бути результатом значного зростання угод з купівлі акцій українських банків у 2006-2007 роках і, як наслідок, значного зростання частки іноземних інвестицій у банківський сектор України. Однак, незважаючи на ріст обсягу власного капіталу, показник рентабельності капіталу зменшується і досягає мінімального значення у кризовому 2009 році - 32,52%. Далі ситуація дещо покращується і у 2012 році показник рентабельності капіталу банків становить 3,03%. Проаналізуємо окремо показник рентабельності капіталу 10-ти банків України з українським капіталом та за участю іноземного капіталу.

Таблиця 2.7 - Рентабельність капіталу банків з українським капіталом та за участю іноземного капіталу [15]

*з 2011 року 25% капіталу банку належить Кіпру

Як видно з таблиці 2.7 видно, що у 2007-2010 роках найбільший рівень рентабельності капіталу мав вітчизняний ПриватБанк, який є найбільшим банком за розміром активів і одним з найбільших за обсягом власного капіталу. Цей банк мав найбільший рівень рентабельності навіть у кризовий період - 10,2%, хоча і не відповідав нормативному значенню. У 2011 році найбільший рівень капіталу мав банк з американським капіталом Дельта банк, він становив - 32,4%., а у 2012 році найкращий показник мав банк з російським капіталом ВТБ Банк - 23,5%.

На 2011 рік іноземний капітал у банківській системі України представлений 21-ма країнами (рис.2.6). У структурі іноземного капіталу вітчизняної банківської системи основна частка припадає на капітал Росії (9,2%), Кіпру (7,2%), Австрії (5,0%), Франції (4,5%), Німеччини (3,7%) [16, с.68].

Рис.2.3 Структура іноземного капіталу вітчизняної банківської системи [16, с.68]

З поміж інших інтерес до українських фінансових ринків виявляють такі країни, як Італія, Польща, Швейцарія, Великобританія, Швеція, США.

В Україні експансія іноземного капіталу здійснюється в основному за рахунок злиття та поглинання банків. Продаж українських банків відбувається такими шляхами:

. Повний продаж. У цьому випадку покупець купує контрольний пакет акцій вітчизняного банку, у результаті чого фінансова установа переходить у його власність. Цей метод є найбільш поширений і був застосований для таких банків як: "Райффайзен банк Аваль" (Австрія), "Індекс-Банк" (Франція).

. Продаж банку з подальшим спільним веденням бізнесу. Цей метод застосовується для банків, які вже належать фінансово-промисловим групам і не можуть бути продані повністю. Такий метод продажу обрали такі банки, як: "Укрсоцбанк" (Австрія).

. Ринковий продаж акцій шляхом їх розміщення на фондовій біржі. Такий метод вигідний для середній і великих банківських установ, акції який вільно обертаються на ринку. Таким методом продажу були продані такі банки, як: "Мегабанк" (Німеччнина), "Форум" (Німеччина).

. Публічне розміщення акцій вітчизняних банків на світових фондових біржах (IPO). За таким методом було продано такі банки: "Надра" (Австрія).

Таблиця 2.8 - Розмір загального ризику банків України на 2012 рік

Виходячи з табл.2.8, до банків з низьким рівнем ризику відносяться Укрексімбанк та Ощадбанк - банки власниками яких є держава. До банків з середнім рівнем ризику серед досліджуваних банків відносяться банки з українським капіталом ПУМБ (6,7), Укргазбанк (5,5) та банки за участю іноземного капіталу Райффайзен Банк Аваль (7,5), Промінвестбанк (7,8), Укрсоцбанк (5,07), ВТБ Банк (8,4), Дельта Банк (9,9). До банків з високим рівнем ризику увійшов банк з українським капіталом Банк Фінанси і Кредит (11,97). Як бачимо, через значний вплив зовнішніх факторів на діяльність іноземних банків, середній розмір загального банківського ризику банків з українським капіталом є менший ніж за участю іноземного, хоча обидва показника відносяться до середнього рівня ризику понесення фінансових витрат. Це говорить про необхідність зниження ризикованої діяльності банків України.

Отже, з вище наведеного можна зробити висновок, що банківська система України є інтернаціоналізованою. Однак, більшість іноземних банків, які виходять на вітчизняний ринок є європейськими. Враховуючи європейську боргову кризу та незадовільний економічний стан деяких європейських країни, запропонуємо наступний механізм допуску іноземних банків на український ринок. Словник іншомовних слів Мельничука визначає механізм, як сукупність проміжних станів або процесів будь-яких явищ". Слово "механізм" з грецької мови перекладається як знаряддя, пристрій. Інший словник за механізм управління вважає "сукупність органів, засобів і способів (методів, прийомів, технологій) взаємодії між двома підсистемами соціальної організації - керуючої та керованої. У свою чергу Гладишев трактує механізм управління, як спосіб організації управління суспільними справами, де взаємопов'язані методи, засоби і принципи, що зрештою забезпечує ефективну реалізацію цілей управління. Отже, у нашому випадку механізм це складова системи державного управління, яка визначає порядок певних дій щодо допуску іноземних банків у вітчизняний банківський сектор.

Рис.2.4 - Механізм допуску іноземних банків на вітчизняний ринок

І етап виконується у разі покупки частини акцій вітчизняного банку іноземним. Цей етап включає оцінку рівня капіталізації українського банку. Для цього слід розрахувати такі показники як розмір регулятивного капіталу банку, адекватність регулятивного капіталу або платоспроможності, адекватність основного капіталу та порівняти їх з нормативними значеннями.

ІІ етап включає у себе перевірку фінансового стану іноземного банку, адже Україні слід допускати на національний ринок лише надійних та міжнародно-визнаних іноземних банків. Для цього розраховуються такі показники діяльності банку: рентабельність капіталу; рентабельність (прибутковість) активів; рентабельність витрат; чистий спред; чиста процентна маржа, загальний показник прибутковості. Далі ці показники порівнюються з нормативними значеннями.

ІІІ та IV етап включає у себе оцінку загроз та можливостей іноземного інвестування у банківський сектор України. При оцінці загроз розглядають такі ризики, як: ризик втрати суверенітету України у грошово-кредитній системі, ризик відтоку фінансових ресурсів в інші країні, ризики втрати конкуренції вітчизняних банків та ін. Серед можливостей слід розглянути такі: збільшення рівня капіталізації банків збільшення темпів кредитування економіки; здешевлення кредитів покращення якості банківських послуг та розширення їх спектру; надання послуг; запозичення передових методів управління та технологій та ін.

Та останній V етап включає у себе прийняття рішення щодо допуску іноземного банку на вітчизняний ринок.

Розділ 3. Проблеми на міжнародних кредитних ринках та шляхи їх вирішення

3.1 Міжнародні кредитні ринки, їх проблеми та вирішення

Міжнародний кредит - це відносини, які складаються між кредиторами і позичальниками різних країн в сфері міжнародних економічних відносин та виникають із приводу акумуляції і надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів. Суб´єктами цих відносин виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи різних країн, міжнародні та регіональні валютно-кредитні й фінансові організації.

Джерелом міжнародного кредиту слугують тимчасово вивільнені з процесу відтворення грошові кошти підприємств, накопичення держави та приватного сектора, що мобілізовані банками. Об´єктивна потреба у міжнародному кредитуванні виникає на певних стадіях процесу виробництва у зв´язку з кругообігом ресурсів у господарстві, особливостями національного виробництва і реалізації продукції, відмінностями у обсягах і строках зовнішньоекономічних угод, необхідністю одночасних капіталовкладень для розширення виробництва. Міжнародний кредит у тісному зв´язку з внутрішнім кредитом приймає участь у кругообігу капіталу, забезпечує безперервність і рентабельність процесу відтворення.

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу. Причинами кризи також стали - невеликі розміри внутрішніх заощаджень, від'ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій, значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів та інші.

За часів кризи значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник "вторинний ринок боргів", на якому зі знижкою (30 % номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників.

Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Зобов'язання з обслуговування зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик закордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також - звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

зниження обмінного курсу місцевої валюти;

жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

3.2 Вплив міжнародного кредиту на економіку України

Інтенсивний розвиток ЗЕД, супроводжується пошуком нових організаційних форм, удосконалення техніки проведення зовнішньоторговельних операцій та розрахунків по них. Одночасно зростає різноманітність форм та інструментів експортного кредитування і державного втручання в міжнародні кредитні відносини, структуру ЗЕД в цілому.

Міжнародний кредит є важливою складовою сучасних міжнародних економічних відносин. Суб'єктами кредитних відносин на міжнародному рівні є держава, фінансові установи, підприємства, фізичні особи тощо. Кожний із зазначених суб'єктів має власні економічні інтереси як кредитор чи позичальник. Однак, у будь-якому разі проблема ефективного використання наданих чи отриманих кредитів є нагальною для кожного з них.

Кредит відіграє важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин. Стимулюючи додатковий попит на ринку з боку позичальників, він сприяє збільшенню обсягів світової торгівлі. Умови кредитування експорту являються важливим фактором конкурентної боротьби окремих фірм та держав за ринки збуту, а експортний кредит став нормою міжнародної торгівлі багатьом видам товарів, в першу чергу машинами та обладнанням.

Країни, що розвиваються, до складу яких належить й Україна, найчастіше вдаються до запозичень, що спрямовуються на стимулювання економічного розвитку. На основі стану платіжного балансу таку країну називають "молода і зростаюча нація-дебітор". Країна імпортує більше, ніж експортує, та покриває різницю у платіжному балансі за рахунок іноземних позик. Огляд економічної історії розвинених індустріальних країн свідчить, що вони пройшли чотири стадії розвитку платіжного балансу: від недосвідчених боржників до зрілих кредиторів. Ця послідовність проявляється залежно від конкретного історичного розвитку для розвинених країн Північної Америки, Європи та Південно-Східної Азії.

Наступною є стадія "зріла нація-дебітор". У цьому випадку торговельне сальдо країни є позитивним, але платіжний баланс зрівноважується за рахунок необхідності повернення попередніх позик та виплати за ними відсотків.

Країна, що перейшла на третю стадію - "нова нація-кредитор" - більше дає позик, ніж позичає сама. І, врешті-решт, "зріла нація-кредитор" отримує значні доходи від капіталу та інвестицій за кордоном, що призводять до великого позитивного сальдо за "невидимими" статтями, яке вирівнюється дефіцитом торговельного балансу. Можливе формування п'ятої стадії, до якої дійшли в сучасних умовах США - "старіюча нація-дебітор". Тепер США знову стали нацією-дебітором, позичаючи великі суми у країн, які перебувають на четвертій стадії. Відмінність між цією новою ситуацією та першою стадією полягає в тому, що позики тепер беруться швидше для споживання, ніж для інвестицій. Імовірно, з часом з'являться коригуючі сили, які повернуть баланс за поточними операціями знову до рівноваги, але з великою зовнішньою заборгованістю, що потребує обслуговування. Коли це станеться, США знову стануть зрілою нацією-дебітором, повернувшись до другої стадії.

Аналіз динаміки структури платіжного балансу України за період 2007-2011 рр. дозволяє класифікувати національну економіку в поточному періоді як націю-дебітор (табл.3.1).

Той факт, що починаючи з 2007 р. надходження коштів за фінансовим рахунком дозволяє не тільки перекривати від'ємне сальдо поточного рахунку, але і збільшувати резервні активи, дозволяє класифікувати країну як молоду і зростаючу націю-дебітор.

Таблиця 3.1 - Динаміка структури платіжного балансу України у 2007-2011 рр., млрд. дол. США

За наведені роки дефіцит торговельного балансу свідчить як про недостатню конкурентоспроможність наших товарів на світовому ринку та перевагу всередині країни імпорту, так і про сприятливі умови розміщення фінансових активів в Україні. Зокрема, чинниками припливу капіталу в Україну на початку 2008 р. стали членство у СОТ, продаж українських банків, інвестиційні плани проведення в Україні спеціальних заходів, розширення запозичень приватного та урядового секторів тощо. Зазначені чинники викликали приплив капіталів у країну, за рахунок яких збільшився імпорт.

Високі темпи зростання імпорту протягом 2007-2008 рр. пов'язуються із зростанням доходів домогосподарств, зростанням обсягів кредитування та підвищенням інвестиційного попиту для оновлення і розширення виробництва. В даному випадку дефіцит торговельного балансу має супроводжуватися економічним зростанням.

У 2008 р. тенденція нарощування кредитування фізичних осіб обумовила приріст імпорту промислових товарів споживчого призначення на 58,3%, а продовольчих товарів - на 55,2% за загального приросту імпорту на 48,5%. Таким чином, збільшення кредитів для придбання споживчих товарів загрожує подальшим погіршенням торговельного балансу. Більше того, приріст обсягів кредитування не супроводжується відчутним пожвавленням інвестиційного процесу і при цьому перевищує приріст продуктивності праці в національній економіці. Це значною мірою ускладнює обслуговування боргу. А погіршення умов торгівлі (зростання цін на імпортовану продукцію при падінні цін на експортовану) і подорожчання зовнішніх запозичень цілком можуть призвести до колапсу національного господарства.

Виступаючи позичальниками на міжнародних фінансових ринках, Україна як держава та недержавні економічні суб'єкти отримують доступ до різних видів кредитів. Серед них вагоме місце займають кредити за программою stand by, що надаються країнам-членам МВФ частинами (траншами) щоквартально для підтримки їхніх економічних програм. При цьому країна-позичальник повинна додержуватися закладених в угоді домовленостей. Це дає змогу зробити висновок про жорсткість умов, на яких надаються ці кредити. Україна, починаючи з 1994 р., отримує від МВФ кредити stand by.

Особливість кредитів МВФ полягає в їхньому цільовому характері. Отримані кошти не можуть бути напряму вкладені у бізнес-проекти і брати участь у створенні доданої вартості, за рахунок якої можна буде оплатити користування ними. Механізм впливу валютних надходжень від МВФ на національну економіку опосередковується валютним ринком і залежить від набагато більшої кількості чинників, ніж відсоткова ставка та гранична ефективність капіталовкладень.

Останній кредит, що отримала Україна від МВФ, становить 15,15 млр. дол. США строком на 2,5. Ця відчутна сума повинна обмежити зростання зарплат держслужбовцям, підвищити пенсійний вік, підвищити ціни на газ тощо.

Позитивними наслідками у короткостроковій перспективі варто вважати досягнення поточних цілей, які обумовили нагальну потребу в кредиті. В технічному меморандумі України перед МВФ зазначено, що стабілізаційний кредит stand by буде спрямований на фінансування дворічної антикризової програми української влади. Це стабілізація банківського сектору, фінансування імпорту і забезпечення внутрішнього ринку необхідними товарами з метою недопущення розкручування інфляційної спіралі, збереження імпортозалежного вітчизняного виробництва, угамування ажіотажного попиту на іноземну валюту тощо. Зазначені цілі складно реалізувати іншим чином в умовах скорочення експорту внаслідок світової економічної кризи.

Позитивними наслідками кредитів МВФ у середньостроковій перспективі можна вважати створення достатніх валютних резервів для повернення кредитів із відсотками. При цьому країна має зберегти самостійність у визначенні експортної спеціалізації, реалізації макроекономічної політики і не перетворитися на "залежну підсистему". Для цього курс національної валюти має зміцнитися щодо валюти кредиту як мінімум на 4% порівняно з курсом, який встановлюється на момент витрачання кредитних коштів.

В ідеальному випадку можна очікувати позитивні наслідки і в довгостроковій перспективі у формі підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки, ліквідації чи послаблення ознак дуалістичності її розвитку.

Але окрім позитивних сторін впливу кредиту stand by на економіку України є ще ризики появи негативних тенденцій і результатів, серед яких можна виділити:

формування "споживацького" стереотипу поведінки;

зростання державного боргу і перетворення проблеми його обслуговування на перманентну проблему запозичення;

формування "примусової" спеціалізації експорту на сировинних товарах, що погіршує ситуацію економічної незалежності щодо виробництва експортної продукції;

неспроможність сформувати засади довгострокової (стратегічної) конкурентоспроможності національної економіки.

Розширення сфери кредитних відносин як в середині країни, так і в міжнародних стосунках має супроводжуватися усвідомленням суб'єктами цих відносин базових принципів кредитування: платності, строковості, повернення тощо. Реалістична оцінка власної платоспроможності має стати основою оптимізації обсягів поточного споживання і перегляду структури експорту та імпорту.

Отже, провівши аналіз динаміки структури платіжного балансу України за період 2007-2011 рр. дозволяє класифікувати національну економіку в поточному періоді як націю-дебітор. Виступаючи позичальниками на міжнародних фінансових ринках, Україна як держава та недержавні економічні суб'єкти отримують доступ до різних видів кредитів, в тому числі і кредитів МВФ.

Висновки

Отже, міжнародний кредит - це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

Міжнародний кредит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором виділяють: фірмовий, банківський, урядовий. З точки зору об’єктів кредитування розрізняють фінансовий і комерційний міжнародний кредит.

Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані товари в кредит. Кредитором виступає фірма - експортер, а позичальником ¾ імпортер. З позиції позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник попадає у пряму комерційну залежність від кредитора.

Гнучкішою формою кредиту в міжнародних відносинах є банківський кредит, при якому одним із суб’єктів кредитних відносин виступає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.

Фінансовий кредит - це надання кредитів у грошовій (валютній) формі. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора, країни-боржника, а також у третіх валютах або взагалі в декількох валютах, як це буває на європейському ринку, коли позика розміщується одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Крім того, міжнародні банки виконують гармонійні функції.

Проведений аналіз виявив наступні протиріччя:

з одного боку, спостерігається позитивна динаміка щодо обсягів кредитування суб’єктів господарювання, навіть в умовах кризи і попри запевнення деяких авторів в протилежному. Хоча слід зауважити, що обсяги кредитування збільшуються лише в абсолютному значенні, а темпи зростання під час кризи значно зменшились.

з іншого боку, значна частина суб’єктів господарювання і надалі потребує залучення кредитних ресурсів, адже кредити надаються не рівноцінно у різні галузі економіки. Крім того, банківський кредит є дорогим і не доступним для значної кількості суб’єктів господарювання, що призводить до загального гальмування економічного зростання. Останнє в свою чергу не сприяє зниженню процентних ставок за кредитами, адже в несприятливих умовах банки оцінюють свої ризики як високі.

Таким чином банківські установи виступають стримуючим чинником розвитку економіки і вирішити цю проблему може лише державне регулювання. В сучасних умовах, посткризового розвитку, необхідним є розробка і реалізація ефективної державної кредитної політики, зокрема впровадження реальних програм кредитної підтримки економіки.

На сьогодні іноземний капітал займає дедалі більше місце в банківській системі України. Функціонування іноземних банків на вітчизняному ринку призводить до появи, як нових можливостей так і до серйозних фінансових та економічних ризиків. Для мінімізації впливу негативних моментів було наведено механізм допуску іноземних банків, який полягає у контролі за процесом входження на національний ринок тільки надійних і міжнародно-визнаних іноземних банків та було оцінено ризикованість такого процесу.

Список використаних джерел

1.      Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

2.      Економічна теорія: Підручник/ В.М. Тарасевич, В.В. Білоцерківець, С.П. Горобець, О.В. Давидов та ін.; За ред.В.М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.

.        Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 356 с.

.        Міжнародні фінанси: Навчальний посібник/ Олег Мозговий, Тетяна Оболенська, Тетяна Мусієць, Юрій Руденко та ін. - К.: КНЕУ, 2005. - 502 с.

.        Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник для студ вузов/ Под ред. Л.Н. Красавиной. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и стати-стика, 2000. - 605 с.

.        Носкова И. Международные валютно-кредитные отношения. - М.: Банки и биржи, 1995. - 208 с.

.        Передрій О. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 273 с.

.        Романенко, Олена Романівна Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 310 с.

.        Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін. - К.: Знання, 2006. - 247 с.

.        Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько. - К.: Знання, 2006. - 535 с.

.        Бюлетень Національного банку України. - 2013. - №02/2013 (239). - 189с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category? cat_id=58127.

.        Бюлетень Національного банку України. - 2007. - №03/2007 (168). - 198с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category? cat_id=58127.

13.    Бюлетень Національного банку України. - 2009. - №03/2009 (192). - 196с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category? cat_id=58127 <http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=58127>.

.        Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.bank.gov.ua/>.

.        Бюлетень Національного банку України. - 2010. - №02/2010 (203). - 196с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category? cat_id=58127 <http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=58127>.

.        Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.ukrstat.gov.ua/>.