Діяльність фінансових посередників

Діяльність фінансових посередників

Діяльність фінансових посередників

Зміст

1. Склад фінансових посередників та їх основні функції

. Банківська система: центральний та комерційні банки

. Парабанківська система та її роль у забезпеченні функціонування фінансової системи

. Злиття і поглинання фінансових посередників

Список використаної літератури

1. Склад фінансових посередників та їх основні функції

У моделі функціонування ринкової економіки держави, окремо виділено фінансових посередників, які постійно взаємодіючи з фінансовим ринком, забезпечують ряд функцій фінансової системи, зокрема здійснюють "перелив" коштів від одних суб'єктів економічної діяльності до інших, забезпечують можливість кредитування економічно ефективних проектів, ліквідність фінансових активів тощо.

Фінансові посередники були викликані до життя ще у стародавньому світі у вигляді обмінювальних контор. Такі контори були прообразами сучасних банківських установ - вони надавали послуги з обміну грошей; надавали консультації щодо того як краще розмістити вільні кошти та як забезпечити зберігання коштів, що на той час здійснювалось у храмах. Відома біблійська притча про те, як слід поступати з коштами. Господар, від'їжджаючи у далеку путь, викликав до себе трьох своїх рабів і дав одному десять таланів (тодішніх монет), іншому - п'ять таланів, а третьому - один талан і наказав розпоряджатись ними до свого приїзду. Перший раб віддав отримані гроші морським торговцям, незабаром вони повернули йому борг і дали йому за користування ще стільки ж. Другий раб надав ці гроші купцям і через якийсь час також мав вдвоє більше. А третій раб боявся, щоб у нього злодії не вкрали отриманий талан, тому він закопав його у землю і чекав господаря. Нарешті господар повернувся і викликав своїх рабів для звіту. Перший раб віддав йому двадцять таланів і розповів як він використовував гроші господаря. Другий також віддав вдвічі більшу суму. Третій же відкопав свою одну монету і повернув її. Тоді сказав йому господар: "Поганий рабе, не зумів ти розпорядитись навіть тим малим, що тобі було надано. Тому і це від тебе забереться". А іншим було сказано, що оскільки вони справились з цим завданням, то будуть вони поставлені і над більшими.

Звичайно, біблійська притча має декілька підтекстів, але один із них - треба брати участь у живому потоці життя, сприяти діяльності людей, тільки це є правильний шлях. Звідси ж походить крилатий вислів "закопав свій талант у землю", який характеризує людину, що не зуміла розпорядитись своїми потенційними перевагами, отриманим талантом від природи. Адже для того, щоб ці переваги, талант був реалізовані, необхідна копітка праця. Відомо ж вислів "талант - це не те, що на тарілочці, це те, що пробиває собі дорогу, як трава крізь асфальт".

Значне розширення посередницьких фінансових послуг відбулося у IV ст. до н.е. в Греції, коли з'явилися "громадянські" банкіри, які приймали грошові вклади та здійснювали фінансові платежі. В той же час у Римській імперії роль фінансових посередників виконували аргентарії.

В Європі повноцінне фінансове посередництво зародилось у XII ст. у вигляді використання банківськими установами різних форм безготівкових розрахунків. З XVII ст. тут почали утворюватись міські банки та банки різних князівств. Пізніше були засновані та розвинулись також небанківські посередницькі установи.

Фінансове посередництво - це діяльність щодо трансформації вільних коштів підприємств, заощаджень домогосподарств у інвестиції, іншими словами - передачі цих коштів на найбільш вигідних для їх власників умовах ефективним суб'єктам господарювання для реалізації їх інвестиційних проектів.

Інституціональне фінансове посередництво здійснюється через банківську систему та інші фінансові інститути, що діють на фінансовому ринку, здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошових коштів, їх ефективне розміщення (див. рис. 1).

Структура фінансового посередництва загалом має декілька елементів, кожен з них виконує взаємодоповнюючі функції з "переливу" фінансових ресурсів від одних суб'єктів економічної діяльності до інших та формування цілісної фінансової системи. Виділяють дві основні складові цієї структури: банківську (що концентрує основну масу депозитних, кредитних і фінансових операцій і послуг) та парабанківську (що забезпечує окремі функції фінансової системи через спеціальні фінансові, а також поштово-ощадні установи).

парабанківський фінансовий посередник комерційний

Рис. 1. Інституціональна структура фінансових посередників

Всі установи фінансових посередників можна умовно поділити на універсальні і спеціалізовані Універсальні - надають максимально широкий спектр фінансових послуг суб'єктам господарювання, а спеціальні - спеціалізуються у певній сфері. Прикладом можуть бути банки, які займаються фінансуванням інноваційної діяльності, де ризики дуже великі, але водночас успішно реалізовані проекти дають значно вищі прибутки.

2. Банківська система: центральний та комерційні банки

Банківська система - це сукупність взаємопов'язаних фінансово-кредитних установ (банків), які функціонують в межах єдиного фінансового механізму певної країни у визначений історичний період. Банківська система є підсистемою фінансової системи конкретної держави.

Загалом у світовій практиці виділяють два основних типи побудови банківської системи:

однорівнева банківська система;

дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система притаманна, як правило, економічно слаборозвиненим і тоталітарним країнам. За такої побудови передбачається наявність тільки горизонтальних зв'язків між банками, універсалізація їх операцій і функцій, тобто вся мережа банківських установ держави перебуває на одному ієрархічному рівні, виконуючи при цьому приблизно однакові функції та надаючи однаковий спектр банківських послуг.

Дворівнева банківська система є більш застосовною у світовій практиці фінансового будівництва, вона існує в більшості країн світу, і складається з таких рівнів:

Верхній рівень представлений центральним банком, який є емісійним, кредитним, розрахунковим та касовим центром держави (наприклад, в США - Федеральна резервна система, в Україні - Національний банк України).

Нижній рівень включає систему комерційних банків, які функціонують для здійснення кредитних, депозитних, розрахункових та інших операцій за дорученням своїх клієнтів - фізичних та юридичних осіб.

У дворівневій банківській системі взаємовідносини між банками будуються у вертикальному та горизонтальному напрямку. Вертикаль уособлює відносини між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, та підпорядкованими йому комерційними банками. Горизонталь, в свою чергу, визначає відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Регулювання банківської системи країни покладено на центральний банк, який є в більшості випадків державним органом і відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави або спільноти держав (Європейський центральний банк).

На центральний банк покладаються наступні функції:

формування та здійснення монетарної політики;

регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей (національної валюти);

формування та проведення валютної політики;

формування, зберігання та, при необхідності, використання золотовалютних резервів;

ведення єдиного казначейського рахунка;

ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків;

банківський нагляд за стабільністю банківської системи;

забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.

Функції Національного банку України, як одного із "стовпів" інституціональної структури фінансової системи України, більш детально описано в розділі про фінансову систему держави.

Комерційні банки є на сьогодні найбільш універсальними фінансовими установами, які виконують основний набір кредитно-фінансових операцій. Через різноманіття можливих структур кредитних установ і банківських професій дати точне і повне визначення поняття "банк" важко.

Зробити аналіз організаційної структури кредитної установи і порівняння з організацією інших суб'єктів підприємницької діяльності можна по-різному, залежно від підходу.

) Традиційний підхід до аналізу передбачає вичленення основних елементів структури банку. Метою такого дослідження є встановлення важливих аспектів взаємовідносин між найважливішими структурними елементами: керівництвом, відділами, філіалами тощо. Завдяки цьому можна зрозуміти суть ієрархічних зв'язків між різними групами персоналу, які створюють і надають банківські послуги.

) Інший підхід до аналізу використовує поняття грошових потоків. За допомогою потоків простежується весь цикл банківських операцій через різні відділи, аж до кінцевого споживача; він допомагає виявити слабкі місця в такому циклі з точки зору контролю і ефективності.

Внаслідок величезної кількості організаційних, історичних або індивідуальних аспектів, які наявні в різноманітних кредитних установах, єдиної всезагальної організаційної схеми, застосовної до будь-якого банку, не існує.

На сьогодні найбільш прийнятним визначенням банківської установи можна вважати таке:

Сучасний банк - це установа, якій притаманна сукупність фінансових технологій і послуг, спрямованих на якнайкраще обслуговування та задоволення потреб клієнтів стосовно залучення і розміщення фінансових ресурсів на умовах поверненості, платності і терміновості. Ці технологи постійно розвиваються завдяки численним функціям банків і банківських професій.

Узагальнені схеми організації комерційного банку, стандартної та вдосконаленої приведено на рисунках 2 та 3 відповідно.

Розглянемо функції банку, які проявляються в процедурі видачі позики клієнту (рис. 4). Ця процедура виявляє 8 різноманітних функцій банку. Навіть якщо виявлені зв'язки і комбінації між функціями і визначають суть банківських операцій, більш важливим є детальний аналіз окремих функцій. Серед них:

. Кредитна політика, що розробляється генеральними менеджерами.

. Рівень відсоткової кредитної ставки, що обґрунтовується і встановлюється фінансовим відділом, а також комерційна політика, яка розробляється відділом маркетингу.

. Вивчення можливості надання кредитів з боку філій.

. Аналіз надійності позичальника відділом кредитного ризику.

. Реєстрація кредиту і обробка у відділі бухгалтерського обліку.

. Підписання контракту і переведення кредиту на рахунок клієнта. 1. Комп'ютеризована обробка позик.

. Облік платежів.

Рис. 3. Схема вдосконаленої організації комерційних банків

Рис. 4. Процедура видачі кредиту

Виявлені функції банку в цьому разі можна класифікувати за чотирма головними аспектами (рис. 5):

Розвиток - аспект, пов'язаний з розширенням форм обслуговування клієнтів, його мета - розвиток банківського бізнесу.

Логістика - організаційний аспект функціонування, службовий стосовно інших аспектів.

Стратегічний аспект - передбачає розвиток банку в економічному середовищі з врахуванням його трансформації в майбутньому, охарактеризує методи прийняття рішень, що стосуються управління фінансовими ресурсами в умовах, що змінюються.

Політика щодо філій - цей аспект має справу з обґрунтуванням необхідності тих чи інших банківських професій, з врахуванням необхідності наближення послуг банку до клієнтів.

Основною функцією комерційних банків як фінансових посередників є мобілізація наявних вільних коштів і перенаправлення їх через кредитні інструменти в різні галузі національної економіки, тобто здійснення кредитного посередництва.

Рис. 5. Основні функціональні аспекти діяльності банків Комерційні банки можна класифікувати за багатьма ознаками (рис. 6):

Рис. 6. Класифікація комерційних банків

універсальні;

спеціалізовані

Універсальні банки здійснюють всі, або майже всі види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових функцій). При цьому банк може організовувати так зване "пакетне" обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операції, консультаційні та інші послуги (рис. 7).

Універсальні банки надають широкий спектр послуг своїм клієнтам: здійснюють залучення вкладів, видачу позик, касово-розрахункове обслуговування, надають консультаційні послуги. Дуже важливим фактором успішної банківської діяльності є встановлення достатнього рівня довіри між банком і його вкладниками. Кризові фінансово-економічні явища виникають, перш за все, при зникненні довіри до діяльності банківських установ. Механізм таких явищ можна пояснити наступним чином.

Рис. 7. Функції універсальних банків

Як відомо, існує макроекономічна залежність між добутком обсягу грошової маси і швидкості її обертання, з одного боку, та обсягом суспільного виробництва, яке представляється як добуток усередненої ціни на товар на кількість вироблених товарів, з іншого боку:

При виникненні недовіри, клієнти прагнуть забрати свої кошти з банківських установ, вони утримують свої кошти "під подушкою", це призводить до зменшення швидкості обертання грошової маси, до виникнення явища "відсутності грошей" у суб'єктів господарювання, які співпрацюють з банками, і зменшення обсягу суспільного виробництва. Звичайно центральний банк може здійснити емісію і підтримати значення добутку М • V на попередньому рівні, але така тактика загрожує виникненням і розвитком інфляційних процесів.

Спеціалізовані банки - це банки, які мають понад 50 % однотипних активів і зосереджуються на здійсненні однієї чи кількох банківських операцій або обслуговують обмежене коло клієнтів (рис. 8).

Функціональна спеціалізація комерційних банків є найбільш вираженою, оскільки принципово впливає на характер їх діяльності, визначає специфічні особливості формування активів і пасивів установи, а також специфіку організації роботи з споживачами фінансових послуг.

Інвестиційні банки - це спеціалізовані кредитні установи, що залучають довготерміновий позиковий капітал і надають його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Основними функціями інвестиційного банку є з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не просто посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку капіталів.

Рис. 8. Спеціалізовані банки

Інноваційні банки - це різновид комерційних банківських установ, що спеціалізуються на фінансуванні та кредитуванні інноваційних проектів, тобто різних науково-технічних розробок, починаючи від проектування чи створення дослідного зразка до масового впровадження. Кредитування такими банками забезпечується шляхом придбання відповідних акції, а також розміщення облігаційних позик. Діяльність інноваційних банків характеризується високим ступенем ризиковості і прибутковості здійснюваних операцій.

Облікові банки - це кредитні установи, що історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових позикових операцій (у середньому 3-6 міс), головним чином - на обліку комерційних векселів.

Ощадні банки - це комерційні установи, які спеціалізуються на обслуговуванні населення, залучаючи грошові заощадження громадян і надаючи кредитні, розрахункові та інші банківські послуги. Основна функція ощадного банку - прийом вкладів від населення, ефективна організація ощадної справи, забезпечення впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, розширення безготівкових розрахунків, розповсюдження та погашення цінних паперів, кредитування, обслуговування населення, надання інших послуг. Гарантом виконання зобов'язань по операціям цих банків виступає держава.

Іпотечні банки - це фінансові установи, що спеціалізується на наданні довготермінових кредитів під заставу нерухомості (будівель, землі тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю. Особливістю таких банків є наявність служб, які у разі неплатоспроможності клієнта оцінюють та продають нерухоме майно, отримане в заставу.

3. Парабанківська система та її роль у забезпеченні функціонування фінансової системи

В Україні банківська система вже сформована та досить ефективно функціонує. Вона представлена різними типами банків та має відносно повноцінне нормативно-правове забезпечення. Натомість, парабанківська система перебуває лише на етапі становлення та повинна подолати високий бар'єр недовіри з боку економічних суб'єктів.

Парабанківська система - це система, елементами якої є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу, та функціонує в межах єдиного фінансового механізму. Парабанківська система, переважно, функціонує у вузьких секторах ринку, де вимагаються спеціальні знання та технічні засоби і прийоми, особливо в таких сферах, як: залучення дрібних заощаджень домогосподарств; фінансування інноваційної діяльності; страхування; мікрокредитування; забезпечення соціальних гарантій; довгострокове інвестування капіталу; розміщення цінних паперів промислових підприємств.

Парабанківські (небанківські) фінансово-кредитні установи відрізняються від банківських наявністю вузької спеціалізації запропонованих послуг. Крім того, основною сферою банківської діяльності є виконання трьох базових операцій - депозитних, кредитних та розрахункових. У сукупності їх можуть здійснювати лише банківські установи. Ті ж фінансові посередники, для яких такі операції не є базовими, відносяться до парабанківських.

До складу парабанківської системи входять спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) та поштово-ощадні установи.

Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів (СКФІ) полягає в обслуговуванні певних типів клієнтів (часто на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для комерційних банків (сільське господарство, будівництво, дрібне підприємництво).

Поштово-ощадні установи, в свою чергу, займаються мобілізацією дрібних заощаджень громадян через поштові відділення та кредитуванням на цій основі інших фінансово-кредитних установ та держави.

Основними видами парабанківських фінансово-кредитних установ є:

інвестиційні компанії та фонди;

лізингові компанії;

факторингові компанії;

брокерські та дилерські фірми;

страхові компанії;

страхові компанії;

пенсійні фонди;

фінансові компанії;

ломбарди;

кредитні товариства;

трастові компанії тощо.

Інвестиційні кампанії - це різновидність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів, та вкладають їх в акції, облігації та інші активи підприємств своєї країни та закордоном. При цьому, доходи, отримані у вигляді дивідендів та процентів, розподіляються інвестиційною компанією серед її акціонерів, а прибуток від підвищення біржового курсу цінних паперів, зараховується, як правило, до резервів. Інвестиційні компанії відрізняються від інвестиційних банків тим, що повністю виражають інтереси інвесторів (рис. 9).

Рис. 9. Механізм функціонування інвестиційної компанії

Інвестиційні компанії бувають двох типів: відкритого і закритого. У першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції в акціонерів, у другому - ні.

Лізингові компанії - установи, які купують предмети довгострокового кредитування (машини, обладнання, споруди виробничого призначення, транспортні засоби тощо) і надають їх в довгострокову оренду (на 5-8 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг, як правило, здійснюється за відповідним договором, який регулює правовідносини між суб'єктами угоди, і, залежно від особливостей здійснення таких операцій, може бути фінансовим або оперативним.

Оперативний лізинг являє собою угоду, за якою лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингової компанії основні засоби на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % їх вартості, визначеної в день укладення такої угоди. Після закінчення строку дії договору, лізингоодержувач має право його продовжити, або повернути об'єкт лізингу лізинговій компанії.

Фінансовий лізинг визначається як договір, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення угоди. Після закінчення строку дії договору об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. При цьому ризик випадкової втрати майна чи його пошкодження, всі види цивільної відповідальності, витрати на страхування та технічне обслуговування майна здійснюються за рахунок лізингоодержувача.

У лізингових операціях, як правило, беруть участь три сторони: виробник (постачальник) машин і обладнання; організація, що фінансує лізингову угоду (лізингодавець) і організація, яка використовує орендоване майно у своїх інтересах (лізингоодержувач).

Факторингові компанії - це фінансові організації, на користь яких з боку виробників здійснюється переуступка права отримання платежів від покупців за постачання товарів або надання послуг.

Факторингові операції здійснюються за таким алгоритмом (рис. 15.10):

Рис. 10. Схема проведення факторингової операції

1. Виробник товарів, послуг укладає договір про факторингове обслуговування з факторинговою компанією.

. Виробник передає покупцю товари, роботи, послуги. 2а. Здійснюється акцепт розрахункових документів.

. Виробник передає супровідні комерційні документи (рахунки-фактури) факторинговій компанії.

. Факторингова компанія протягом 2-3 днів оплачує виробнику продукції 70-90 % вартості рахунку.

. Покупець оплачує факторинговій компанії заборгованість за придбану продукцію.

. Факторингова компанія повертає підприємству-виробнику залишкові 10-30 % вартості рахунку, знімаючи при цьому комісійну винагороду за факторингове обслуговування.

Факторинг включає не лише кредитно-розрахункове, а й бухгалтерське, інформаційне, страхове та юридичне обслуговування клієнтів.

Страхові компанії - це фінансові інститути, які функціонують з метою охорони майнових й особистих інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом відшкодування їм втрат, що виникають внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків або інших несприятливих умов.

Страхові компанії, здебільшого, спеціалізуються на одному виді страхування, серед яких прийнято розрізняти:

майнове (або загальне) страхування, об'єктом якого виступають різноманітні цінності - будинки, споруди, обладнання, машини та інше майно. Окрема роль у цьому виді належить транспортному страхуванню - морському, автомобільному, авіаційному;

особисте страхування, при якому об'єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, здоров'я, працездатність людини). В такому випадку страхування служить як матеріальною допомогою при несприятливих обставинах, так і формою організації заощаджень до певного віку або на певні цілі; страхування відповідальності, предметом якого є відповідальність перед третіми особами за можливими зобов'язаннями по відшкодуванню збитків (наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у випадку неплатоспроможності позичальника);

перестрахування, що полягає у страхуванні вже застрахованих об'єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності по оплаті страхових збитків.

Залучені у формі страхових внесків кошти, а також власний капітал страхові компанії вкладають в акції і облігації приватних корпорацій, а також у державні боргові зобов'язання. У зв'язку з тим, що строки нагромадження коштів страховими компаніями (особливо пов'язаними з особистим страхуванням) є дуже тривалими й, ці установи виступають основними постачальниками довгострокових капіталів на фінансових ринках.

Окрім цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої ресурси для видачі довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки (переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У зв'язку з цим страхові компанії вступають у конкурентну боротьбу з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, що займаються мобілізацією та використанням коштів пенсійного призначення.

Пенсійні фонди утворюються за рахунок внесків працюючих та роботодавців, і володіють досить значними сумами грошових коштів. За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.

Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами і корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Як і діяльність страхових компаній, операції пенсійних фондів пов'язані з нагромадженням значних сум коштів на тривалі строки, що надає широкі можливості у здійсненні довгострокових інвестицій. Дані обставини визначають структуру активів пенсійних фондів, основна частина яких належить цінним паперам приватних підприємств, а також державним борговим зобов'язанням. Досить часто значна питома вага у вкладеннях пенсійного фонду належить акціям і облігаціям тієї корпорації, яка його створила, що дозволяє впливати на її політику.

У зв'язку з тим, що майбутні виплати пенсійних фондів у значно більшій мірі піддаються чіткому розрахунку та плануванню, ніж виплати за пасивами страхових компаній, пенсійні фонди відзначаються значно вищим рівнем фінансової стійкості, що надає їм можливість підтримувати власну ліквідність на мінімальному рівні. У свою чергу це сприяє формуванню пенсійними фондами активної інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більшої дохідності за вкладеннями, причому не лише у цінні папери, але й за рахунок довгострокових кредитних операцій.

Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. Як правило, розміщення активів державних пенсійних фондів здійснюється на основі більш обережної інвестиційної політики, ніж приватних і передбачає вкладення коштів здебільшого в облігації державних позик.

Фінансові компанії є кредитними інституціями, що спеціалізуються на наданні споживчих позик, кредитуванні дрібних та середніх підприємств, оформленні чеків та залученні строкових вкладів. Крім того, фінансові компанії можуть здійснювати торгівлю нерухомістю, факторингові операції, страхування тощо.

У технологічно та промислово розвинутих країнах інтенсивний розвиток фінансових компаній пов'язаний з потребами виробників товарів у швидкому збуті та просуванні своєї продукції до покупця в періоди економічних спадів та зниження купівельної спроможності користувачів. Це, насамперед, актуально для автомобілебудівної промисловості, виробництва електротоварів та інших побутових приладів.

До супутніх послуг ломбарду належать: прийом під заставу та відповідальне зберігання майна; оцінка заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/ або умов договору; надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентського договору зі страховою компанією; реалізація заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору.

Ломбарди видають позички на строк від 1 дня до 3 місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % вартості виробів із дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо. Відсоткова ставка за кредит встановлюється ломбардом самостійно, зазвичай, у розмірі 0,46 % за добу. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позички, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів - за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

Кредитні товариства - це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів (кооперативів, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб) у кредитуванні. Капітал цих фінансових організацій формується шляхом купівлі членських паїв та сплати спеціального внеску учасниками. Основними вилами діяльності кредитних товариств є падання коротко- і середньострокових кредитів, а також здійснення посередницької діяльності.

Кредитні спілки - це громадські організації, створювані на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Засновниками кредитних спілок є група фізичних осіб, об'єднаних спільними ознаками (територіальними, професійними тощо). Видача позик кредитними спілками здійснюється під мінімальні відсоткові ставки. Базуючись на засадах кооперації, кредитні спілки фінансують підприємницькі проекти своїх членів, при цьому не маючи на меті отримання прибутку.

4. Злиття і поглинання фінансових посередників

Посередницький сектор фінансової системи переживає сьогодні значні зміни, які пов'язані з глобалізацією фінансових ринків. Ці процеси при зводять до скорочення числа фінансових установ і розширення сфери банківського та парабанківського бізнесу, що виражається в його інтернаціоналізації й диверсифікованості ряду запропонованих послуг. Тому найефективнішим способом проникнення на фінансовий ринок для фінансових посередників є укладання угод зі злиті я й поглинання.

Угоди зі злиття й поглинання визначаються як зміна контролю над фінансово-посередницькою установою. Поглинання - це об'єднання двох або кількох фінансових посередників, за якого зберігається одна (поглинаюча) посередницька установа, до якої переходять активи й зобов'язання установ, що поглинаються. При цьому юридичні особи, що поглинаються, або припиняють своє існування, або стають підконтрольними через володіння контрольним пакетом акцій чи частками капіталу. Злиття є особливою формою фінансового об'єднання, що базується на добровільному об'єднанні самостійних фінансових посередників.

Загалом, всі об'єднання фінансових посередників поділяють на дві групи:

асоціативні структури комерційного та некомерційного типу, членами яких є рівноправні самостійні фінансові посередники, які за власним бажанням можуть делегувати частину своїх функцій створеному об'єднанню (представлені діяльністю асоціацій, спілок, ліг, картелів, консорціумів, синдикатів); корпоративні структури, для яких характерні велика ступінь централізації управлінських та контрольних функцій, жорстка ієрархія, система участі в капіталі, а також наявність відносин залежності між головною (що володіє контрольним пакетом акцій) і підпорядкованими установами (включає концерни (корпорації) та трасти)

Асоціації, спілки, ліги визначаються як добровільні об'єднання фінансових посередників з метою захисту своїх професійних інтересів, зокрема забезпечення сприятливих законодавчих норм, уніфікації правил виконання фінансових операцій, розвитку фінансового ринку тощо.

Картель є об'єднанням найбільших фінансових посередників, за якого ними узгоджується єдина політика щодо розміру процентних ставок, виплати дивідендів, умов надання кредитів та розподілу сфер діяльності.

Консорціум - це тимчасове об'єднання кількох фінансових посередників, створюване для спільного розміщення позик, проведення великомасштабних фінансових та комерційних операцій, концентрації спільних ресурсів та розподілу значних фінансових ризиків. Учасники консорціуму діють під керівництвом найбільшого фінансового посередника (голови консорціуму), не втрачаючи при цьому своєї юридичної незалежності. Часто консорціумі об'єднання називають синдикатами.

Монопольне об'єднання фінансових посередників, де найбільші суб'єкти, завдяки володінню контрольним пакетом акцій, встановлюють фінансовий контроль над формально незалежними учасниками має назву концерну.

Трест визначається як об'єднання фінансових посередників, яке утворюється шляхом об'єднання їх власності. При цьому учасники такого об'єднання втрачають юридичну та комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органу управління.

В Україні останнім часом відбулася дестабілізація діяльності вітчизняної системи фінансових посередників через складну ситуацію на внутрішніх і світовому ринках, неконтрольоване неповернення кредитів, а також масове вилучення депозитів фізичними і юридичними особами. На цьому фоні угоди зі злиття та поглинання для багатьох з них стають запорукою стабільного функціонування на фінансовому ринку. Найбільші угоди зі злиття та поглинання останнім часом відбулися саме в банківському секторі посередницьких структур (купівля контрольного пакета акцій Правекс-банку та Укрсоцбанку італійським банком ІШсБа Бапраоїо в.р.А.; придбання 75 % акцій Промінвестбанку Зовнішекономбанком Росії; приєднання акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" до групи Райффайзен Інтернаціонал Банк-Холдинг і т. д.).

Список використаної літератури

.        Анрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів) / В.Л. Андрущенко. - Львів: Каменяр, 2010. -305 с.

.        Базилсвич В.Д. Державні фінанси: Навч. посіб. / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрнк; за загальною ред. В.Д. Базилевича. - К.: Атіка, 2012. - 368 с.

.        Берлин СИ. Теория финансов: Учеб. пособ. / СИ. Берлин. - М.: Приор, 2009.

.        Білик М.Д. Фінанси підприємств. Завдання для практичних занять з методичними вказівками: Навч. посіб. / М.Д. Білик, Н.Д. Бабяк, О.Б. Семенюк. - К.: Центр "Методика-інформ", 2013. - 202 с.

.        Бланк И.А. Управление денежными потоками / И.А. Бланк. - К.: Ника-Цент: Эльга, 2012. - 736 с. - (Библиотека финансового менеджмента).

.        Боди Зви, Мертон Р. Финансы / Боди Зви, Р. Мсртон; пер. с англ. - М.: Изд. дом "Вильяме", 2004.-592 с

.        Большаков СВ. Основы управления финансами: Учеб. пособ. I СВ. Большаков. - М.: ИД "ФБК-Пресс", 2011.

.        Булгакова СО. Казначейство зарубіжних країн: Навч. посіб. [2 вид. доп. та персроб.] / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2012. - 418 с.

.        Булгакова С. О. Казначейська система виконання бюджету: Підруч. / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2010.-416 с.

.        Б'юкенен Дж. М. Суспільні фінанси і суспільний вибір: Два протилежних бачення держави / Дж. М. Б'юкенен , Р. Масгрсйв; пер. з англ. - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2013. - 176 с.

.        Василик ОД., Павлюк К.В. Державні фінанси України: підруч. [для студ. екон. спец. ВНЗ] // О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. - 606 с.

.        Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами / Дж. К. Ван Хорн; пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 2012. - 800 с.

.        Дьяченко В.П. История финансов СССР / В.П. Дьяченко. - М .: Наука, 2000. - 493 с.

.        ДробозинаЛ.А. Общая теория финансов: Учебник /Л.А. Дробозина, Ю.Н. Константинова, Л.П. Окунева и др.; под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2012. -256 с.

.        Єфименко ТІ. Податковий кодекс України: питання ефективності та суспільні злагоди / ТІ. Єфименко // Фінанси України. - 2013. - № 5. - С 3-12

16.   Килячков A.A. Рынок ценных бумаг и биржевое дело / A.A. Килячков, Л.А. Чалдасва. -М.: Юристь, 2012.-391 с.

17.    Ковальчук СВ. Фінанси: Навч. посіб / СВ. Ковальчук, I.B. Форкун. - Львів: "Новий Світ - 2013", 2013. - 568 с.

.        Кудряшов В.П. Фінанси : Навч. посіб. / В.П. Кудряшов . - Херсон: Олді-плюс, 2012. -352 с.

.        Колтынюк Б.А. Рынок ценных бумаг: Учебн. / Б.А. Колтынюк . - [2-е изд.] - Спб.: Изд-во Михайлова В.А., 2010.-427 с.

.        Крисоватий АЛ. Податкова система: Навч. посіб. / АЛ. Крисоватий, О.М. Десятник. - Т.: Карт-бланш, 2011. - 331 с.

.        Кротюк В.Л. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз / В.Л. Кротюк - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2012. - 248 с.

.        Крупка М.1. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України / М.І. Крупка. - Львів: вид. центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 20012. -608 с.

.        Леоненко П.М. Теорія фінансів: Навч. посіб./П.M. Леоненко, П.Л. Юхименко, A.A. Ільєнко [та ін.]; за загальною ред. О.Д. Василика. - К.: Центр навчальної літератури, 2013. -480 с.

.        Лондар СЛ. Моделі прийняття рішень з проблем вдосконалення податкової політики в умовах ринкової трансформації України: монографія / СЛ. Лондар. - Львів: Вид-во Львівського державного університету імені Івана Франка, 2013. - 257 с.

.        Мельник В.М. Оподаткування та податкове регулювання виробництва: Монографія / В.М. Мельник. - Одеса: Астропринт, 2011. - 124с.

.        Мельник, I.A. Грицаєнко, О.С. Іванишина. - К.: "Кондор", 2010. -160 с.

.        Мендрул ОТ. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посіб. / Мендрул О.Г., Павленко I.A. - [2-ге вид., доп. і персроб .]. - К.: КНЕУ, 2012. - 156 с.

.        Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія: Навч. посіб. / В.М. Опарін. - [Вид. 2-ге, доп. і перероб.] - К.: КНЕУ, 2013. - 240 с.

.        Перов A.B. Налоги и налогообложение: Учеб. пособ. / A.B. Псров, A.B. Толкушкин. - М.: Юротт-М, 2013. - 555 с.

.        Примастка Л.О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекта: Монографія / Л.О. Примостка. - К.: КНЕУ, 2013. - 263 с.

.        Чугунов І.Я., Лондар СЛ. Фінансово-бюджстні відносини: аналіз тенденцій розвитку в умовах трансформації економіки: монографія / І.Я. Чугунов, СЛ. Лондар. - Львів: Вид-во Львівського національного університету імені Івана Франка, 2012. -203 с.

.        Динь І.М. Шляхи покращення персоніфікованого обліку та інформаційних технологій у системі Пенсійного фонду України / І.М. Динь // Актуальні проблеми економіки. -2011. -№ 10 (76). - С. 46-5

.        Лондар СЛ. Входження України у світовий економічний простір та трансформація фінансових визначень / СЛ. Лондар // Фінанси України. - 2011. - № 5. - С. 45.

.        Науменкова СВ. Інституційний розвиток фінансового сектора України / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко // Фінанси України. - 2012. - № 7. - С. 53.