Регулювання права власності на товари та послуги

Регулювання права власності на товари та послуги

Вступ

В умовах ринкової економіки і з розвитком міжнародної торгівлі, підприємства стали все більш частіше користуватися маркуванням для позначення виробів, які вони виробляють. Саме в цей період розпочинається формування поняття права на торговельну марку, суть якого полягає в тому, що правовласник торговельної марки набуває виняткового права позначати нею свої товари, реалізовувати марковані товари на ринку і використовувати марку в господарському та цивільному обороті на свій розсуд, а також перешкоджати будь-якому незаконному використанню тотожної або схожої марки. З часом виникла необхідність у правовій регламентації використання марок.

Предметом даної роботи є індивідуалізація та певна відрізняльна здатність суб’єкта, об’єкта та змісту права власності на знак для товарів та послуг, особливості набуття та захисту права власності на знак для товарів та послуг, вітчизняні та зарубіжні наукові розробки з питання права на знак для товарів та послуг, а також відповідні міжнародні договори та угоди, законодавство і судова практика України та іноземних країн з цього питання.

Метою даного дослідження є визначення рівня відповідності цивільного законодавства України про знаки для товарів та послуг загальноприйнятим міжнародним вимогам та стандартам в цій сфері, визначення характерних особливостей змісту права власності на знак для товарів та послуг а також розробка науково-теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняної системи правової охорони товарних знаків та гармонізації її основних положень з міжнародними нормами.

Актуальність теми дослідження курсової роботи зумовлена пріоритетами української зовнішньоекономічної політики, спрямованої на активну роль України у світових та європейських економічних процесах. Участь українських суб’єктів господарювання у міжнародному товарообміні, зокрема, в рамках Світової Організації Торгівлі, зумовлює необхідність гармонізації вітчизняного і міжнародного законодавства в сфері аспектів права власності на знак для товарів та послуг.

Для досягнення поставленої мети основна увага в роботі приділена вирішенню наступних завдань:

дослідження правової природи та основних функцій товарного знака;

з'ясування сутності права на товарний знак;

визначення особливостей правової охорони позначень в залежності від форми їх виразу, кола користувачів та ступеня відoмості;

розкриття змісту основних умов надання правової охорони товарним знакам в міжнародній практиці та цивільному законодавстві України;

вивчення проблемних питань стосовно законодавчого забезпечення набуття, використання, припинення та захисту прав на товарні знаки з огляду на міжнародний та вітчизняний законодавчий і доктринальний досвід, а також судову практику;

визначення основних напрямків гармонізації цивільного законодавства України про товарні знаки з міжнародно-правовими нормами;

формулювання наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення системи правової охорони товарних знаків в Україні і приведення її у відповідність до міжнародних стандартів та вимог;

–       засвоєння нормативних документів, договорів та угод щодо використання та охорони товарних знаків;

–       ознайомлення з судовою та міжнародною практикою в сфері охорони товарних знаків.

Принципові підходи до визначення загальнотеоретичних аспектів особливостей права власності на знак для товарів та послуг закладені у наукових розробках Л.А. Луць, В.П. Нагребельного, В.Ф. Опришка, Б.М. Топорніна, Ю.С. Шемшученка. Крім цього, теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених-цивілістів з питань загальної теорії цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періоду, а також наукові розробки українських та іноземних дослідників в сфері правової охорони інтелектуальної власності в цілому та її окремих об'єктів, зокрема, товарних знаків. Істотне значення мали наукові дослідження М.М. Агаркова, Г.О. Андрощука, І.А. Безклубого, М.І. Брагінського, М.В. Венецької, В.В. Вітрянського, С.О. Горленко, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Н.С. Кузнєцової, О.С. Іоффе, Л.Л. Кірій, Л.Г. Кравець, О.О. Красавчикова, П.Г. Меггса, Д.І. Мейєра, В.М. Мельникова, В.В. Орлової, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Й.О. Покровського, Ю.І., Ф. Зенаті, К. Крієф-Вербайєр, Г.Л.Ж. Мазо, І. Марто-Ружу де Бубе, П. Мателі, М.-А. Перо-Морель, П. Руб'є, А. Франсона, Ф. Шабаса, А. Шаванна, Ж. Шмідт-Залєвскі та інших учених.

Наукова новизна одержаних результатів. У межах здійсненого дослідження цивільно-правових аспектів особливостей права власності та правової охорони торговельних марок в Україні, крізь призму адаптації українського законодавства до законодавства Європейського Союзу, було сформульовано низку наступних положень.

.        Розмежовано колективні та індивідуальні знаки за моментом виникнення права власності та суб’єктним складом такого права.

.        Обґрунтовано класифікацію учасників правовідносин щодо торговельних марок, яку викладено з позиції публічних господарських інтересів та приватних господарських інтересів таких учасників.

.        Сформульовано визначення та сутність правових меж свободи вибору торговельної марки суб’єктами господарювання через виокремлення об’єктивних правових засад свободи вибору торговельної марки (дефініція торговельної марки, відповідність нормам моралі обраного позначення) та суб’єктивних правових засад.

.        Обґрунтовано взаємозв’язок між правовим режимом і правовими межами свободи вибору торговельної марки суб’єктами цивільних відносин.

.        Визначення поняття правового режиму торговельної марки як комплексу правових засобів (взаємодіючих дозволів, заборон, позитивних зобов’язувань і фактичних уповноважень), що створюють особливу спрямованість правового регулювання і функціонування торговельної марки в сфері господарювання.

.        Визначення обсягу правової охорони зареєстрованої і незареєстрованої торговельної марки.

.        Положення щодо строку чинності виключних майнових прав, який визначається: строком дії охоронного документу, можливістю отримання правової охорони торговельної марки в результаті її використання, торговими та іншими чесними звичаями ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності.

.        Положення про дуалізм правових підстав визнання права на торговельну марку, якими є реєстрація торговельної марки та першовикористання торговельної марки.

.        Положення щодо використання у позначенні торговельної марки імені чи зображення публічної особи (особи, яка відома широкому загалу суспільства, наприклад, політичний чи громадський діяч, відомий вчений, історична постать) через визначення асоціативного зв’язку торговельної марки з конкретною публічною особою та закріплення в законі положення, яке б зобов’язувало отримувати письмову згоду саме від особи, з якою в суспільстві можливе виникнення відповідного асоціативного зв’язку у споживача.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях проблем особливостей права власності та правової охорони знаків для товарів та послуг, вдосконаленні цивільного законодавства України про інтелектуальну власність, нормотворчій діяльності відповідних міністерств та відомств, в практиці розгляду судами України спорів щодо товарних знаків, а також у процесі навчання юридичних кадрів.

1. Теоретико-методологічні основи категорії «право власності на знак для товарів та послуг»

.1      Поняття, правовий зміст та функції знака для товарів та послуг

Останнім часом на міжнародній арені почало яскраво висвітлюватися питання щодо важливості та правового положення знаку для товарів та послуг, який за досить короткий час став предметом маркетингових «війн» та правових дискусій. Наразі не існує єдиного визначення для даного поняття, виникає питання, якою конструкцією краще користуватися: «знак для товарів та послуг», «товарний знак» чи «торговельна марка? Та чи існують між ними суттєві відмінності?

Знак для товарів і послуг - це визначення українського законодавства, яке було введене в 1993 році Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Даний закон визначає, що знак для товарів і послуг - позначення, за яким товари й послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб [4. с. 1]. Натомість товарний знак - це вже термін російського законодавства, що вживається поряд з терміном «знак обслуговування». Їхні визначення містяться в Законі РФ «Про товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місць походження товарів». Згідно цьому Закону «товарний знак і знак обслуговування - позначення, що служать для індивідуалізації товарів, виконуваних робіт або надаваних послуг юридичних або фізичних осіб». В Україні термін товарний знак не має нормативно-правового визначення, але перебуває в широкому вжитку аналогічно російському. І нарешті торговельна марка - найбільш точний переклад англійського «trademark» - загальноприйнятий світовий термін, в українське законодавство вперше уведений в 2004 році із прийняттям Цивільного кодексу України. Кодекс у ст. 492 дає наступне визначення: торговельна марка - будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами [1. с. 144].

Таким чином, можна зробити висновок, що всі перераховані вище терміни визначають той самий об'єкт правової охорони і є дуже близькими синонімами. Тому, всі три терміни можуть перебувати у вживанні й при цьому повноцінно заміняти один одного. Слід зазначити, що знак для товарів і послуг є засобом індивідуалізації товарів та учасників цивільного та господарського обігу й із законодавчої точки зору, є об'єктом права інтелектуальної власності, зокрема його деколи відносять до права промислової власності. Врахування тих чи інших властивостей торговельної марки допускає наявність її визначення.

На даний час не існує єдиного визначення торговельної марки. І це зрозуміло. Торговельна марка - явище містке і багатостороннє.

Перш за все розглянемо визначення торговельної марки в нормативних актах. Необхідно відзначити, що визначення не залишалося незмінним у міру вдосконалення принципів правової охорони марок. У Положенні про товарні знаки, затвердженого Постановою Комітету у справах винаходів і відкриттів при Раді Міністрів СРСР від 23 липня 1962, давалося таке визначення: це оригінально оформлене художнє зображення (оригінальні назви і слова, окремі поєднання букв, цифр, віньєтки, різні види упаковок, художні композиції і малюнки в поєднанні з буквами, цифрами, словами або без них тощо), що служить для відмінності товарів і послуг одного підприємства від однорідних товарів і послуг інших підприємств і для їхньої реклами. Неважко помітити, що в цьому визначенні було кілька слабких місць.

По-перше, визначення «оригінально оформлене художнє зображення» формально виключало з кола об'єктів, що підлягають охороні як торгові марки, поширений в світі її вид - словесні в стандартному шрифтовому виконанні. По-друге, сприйняття даного визначення викликає певні складнощі, адже список у ньому конкретних різновидів торгових марок є в принципі невірним, оскільки мова йде про визначення поняття. А пізнавальна цінність поняття полягає в тому, що воно має виділяти в предметі істотне, загальне (властивість, ознака, функцію і т.д.), абстрагуючись від індивідуального, приватного; завдяки цьому поняття зазвичай характеризує не той чи інший окремий предмет, а цілий клас предметів, які об'єднуються певною ознакою. До того ж закінчувати формулювання невизначеним «і т.д.» взагалі неприпустимо.

Наступне за часом визначення торговельної марки містилася в п. 13 Положення про товарні знаки, затвердженого Державним комітетом Заради Міністрів СРСР у справах винаходів і відкриттів від 8 січня 1974. У ньому говорилося, що торговельна марка - це зареєстроване у встановленому порядку позначення, що служить для відмінності товарів (послуг) одних підприємств від однорідних товарів (послуг) інших підприємств. Як бачимо, в порівнянні з попереднім визначенням відсутня зовнішня характеристика торговельної марки, а також не йдеться про її рекламну функцію.

Стаття 1 Закону України «Про охорону знаків для товарів і послуг» визначає торговельну марку як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Зауважимо, що схоже визначення міститься і в ст. 492 ЦК України де вказано, що це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатні для відмінності товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Неважко помітити, що в легальному визначенні торговельної марки підкреслюється важливість тільки її однієї функції - відмінної.

Учені також не обходили стороною проблему визначення поняття торговельної марки. Так, О.М. Адуев визначає торговельну марку як зареєстроване в належному порядку позначення, призначене для індивідуалізації і для відмінності продукції або послуг одних підприємств від однорідної продукції або послуг інших підприємств. На мій погляд, немає необхідності виділяти окремо індивідуалізуючу і відмінну функцію торговельної марки, тим більше, що підстав для такого розділу немає.

Необхідно згадати також визначення, дане В.М. Сергєєвим, що це марки, які використовуються в установленому порядку підприємствами та організаціями для позначення певних видів товарів (послуг) з метою їх реклами та відмінності від однорідних товарів (послуг) інших підприємств. На думку автора, таке визначення, з одного боку, відображає можливість охорони марки не тільки на основі законодавства в певній країні, але й на основі міжнародних угод, з іншого боку, підкреслює правове значення використання марки в господарському обороті. Але й у цьому визначенні є певні суперечності. По-перше, з даного визначення можна зробити висновок, що підставою виникнення права на марку є її застосування в господарському обороті. Бажання автора відобразити у визначенні саме важливість використання марки призведе до виникнення двозначності неприпустимої в нормативному визначенні. Взагалі немає необхідності включення в легальне визначення торговельної марки підстав набуття права на марку, достатньо, щоб визначення включало вказівку на те, що марка є охоронним об'єктом.

Маміофа І.Є. пропонує розділити визначення торговельної марки як соціальної реальності і як правового явища. Торговельної марки як соціальної реальності пропонується наступне визначення: торговельна марка - це відображення в громадській уяві об'єктивно існуючого стійкого зв'язку між специфічними споживчими властивостями товару певного роду і характерною рисою зовнішньої цього товару або його упаковки. Вважаємо, що в цьому визначенні є деякі спірні моменти. По-перше, з даного визначення випливає, що торговою маркою буде те, що визнає таким споживач, а не обов'язково те, що пропонує для цієї ролі виробник, оскільки споживач може виділити в товарі деякі інші риси, за якими він буде його дізнаватися: колір, особливості форми і т.д., але це вже не буде торговельною маркою в загальноприйнятому і в легальному сенсі цього поняття. Це можна пояснити тим, що виробник як активний елемент випав з визначення.

Виходячи з правового змісту торговельної марки, визначаємо його функції наділення власника виключними правами, адже право на торговельну марку є одним з об’єктів права власності. Зазначене право є абсолютним майновим правом. Це означає, що правомочному суб’єкту протистоїть необмежена кількість зобов’язаних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідне ставлення з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а також забороняти використовувати його іншим особам.

Відомо, що за підставами виникнення прав на товарний знак більшість сучасних держав можна розділити на держави, в яких діє принцип реєстрації (Україна, Росія, Польща, Франція, Швеція, Іспанія тощо) та держави, в яких діє принцип першого використання (США, Канада, Великобританія). Відповідно в державах, де діє принцип реєстрації, право на товарний знак виникає після його реєстрації у відповідному державному органі, тоді як у країнах, де діє принцип першого використання, саме перше використання товарного знака є моментом виникнення права власності на нього. Зараз спостерігається тенденція переходу до реєстраційної системи, яка має ряд суттєвих переваг порівняно з системою першого використання. Слід зазначити, що аналіз законодавства про товарні знаки багатьох держав Європейського Союзу, де діє реєстраційна система, дозволяє зробити висновок, що для всіх них характерним є те, що надання охорони та її обсяг пов’язані з фактом використання знака [26.с. 2].

Використання товарних знаків має на меті одночасне виконання декількох завдань:

) вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що перебувають у цивільному обороті. Це допомагає володільцю знака у продажу товару або наданні послуг, а покупцеві - у виборі потрібного товару чи послуги серед аналогічних.;

) вказівка на походження товару або послуг. Тут під джерелом мається на увазі не географічна область, а підприємство.;

) вказівка на певну якість товарів і послуг. Полягає в тому, що товарний знак, за загальним правилом і традицією, що склалася, повинен вказувати на якість товару чи послуг, які у споживача не викликають сумніву, тобто такий знак вказує на високу якість та інші позитивні характеристики товару чи послуг.;

) рекламування даного товару і послуг. Внаслідок зв'язку між товаром (послугами) і законом останній дає суспільству інформацію про товари і послуги і цим самим допомагає володільцям стимулювати і зберігати попит на ці товари і послуги. Отже, знаки неповинні вводити в оману споживача, використовуватись для фальсифікованої реклами або нечесної конкуренції [10.с. 328].

Виходячи з усього вищевказаного, варто зазначити, що хоч продавці і покупці (споживачі) як учасники ринкових відносин є протилежними сторонами, вони однаковою мірою зацікавлені в недопущенні фальсифікації товарних знаків. Продавець прагне не допустити захоплення його ринку обманним шляхом, споживачеві не хочеться бути ошуканим, щоб при виборі товару він був захищений від підробки.

1.2    Сутність права власності на знак для товарів та послуг

право власність міжнародний

Правове регулювання суспільних відносин, що склалися в процесі створення і використання знаків для товарів та послуг, належало до компетенції колишнього СРСР. Союзним республікам не дозволялося мати своє законодавство про товарні знаки, аби вони не набували надмірної незалежності.

Тим часом роль і значення товарних знаків у міжнародній практиці швидко зростали. Вже в 1883 p. фабричні, або товарні, знаки було включено до Паризької конвенції про охорону промислової власності як один із найважливіших об'єктів промислової власності. Пізніше було укладено Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію товарних знаків. Нарешті, 28 жовтня 1994 p. Україна підписала новий міжнародний Договір про закони щодо товарних знаків, який мав забезпечити гармонізацію законодавства у цій сфері і цим самим значно спростити реєстрацію знаків у зарубіжних країнах. Було прийнято ряд міжнародних угод про товарні знаки [10.с. 332].

В Україні охорона права власності на знаки для товарів та послуг здійснюється Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Отже, законодавство нашої держави стосовно даного питання перебуває у стадії становлення. Але є його стрижень, навколо якого розвиватиметься інше законодавство про товарні знаки.

Основу права власності на знаки для товарів і послуг становить положення про те, вони можуть бути використані будь-яким способом, що не суперечить чинному законодавству. Це може бути застосування на товарах і при наданні послуг, для яких зареєстровано марку, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час демонстрації експонатів на виставках, ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та іншій документації, пов’язаній із запровадженням зазначених товарів і послуг у господарський оборот [33.с. 75].

У тому випадку, якщо марка належить кільком власникам, то вони укладають між собою угоду щодо порядку її використання. Якщо сталося так, що дана угода укладена не була, то відповідно до ч. 3. ст. 16 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», кожен із співвласників має право користуватися маркою на свій розсуд, але жоден з них не має права видавати дозвіл (ліцензію) на використання марки та передавати право власності іншій особі без згоди інших співвласників свідоцтва.

Для того, щоб власник міг ефективно реалізувати своє право на знак, не обмежуючи при цьому права та законні інтереси інших осіб, необхідно чітко визначити зміст його правових можливостей щодо позначення, а також межі їх здійснення. Найбільш повно він характеризується у ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Спираючись на положення даного закону та спираючись на думку деяких науковців, найбільше значення для власника свідоцтва на товарний знак має гарантована йому законом правова можливість забороняти третім особам здійснювати певні дії стосовно зареєстрованого на його ім’я позначення.

Основною метою набуття права власності на знак у встановленому законом порядку є отримання саме цього права заборони. Можливість використовувати позначення та ним розпоряджатись теоретично може бути реалізована будь-яким звичайним користувачем. Тоді як здатність усувати всіх третіх осіб від використання знака може належати виключно його власнику. Таким чином, я вважаю, що право заборони є тією основною ознакою, що визначає наявність у конкретної особи найбільш повного комплексу прав на використовуване по"значення, тобто права власності.

Варто зазначити те, що право власності на будь-який об’єкт має свої межі реалізації. Щодо торгівельних марок, то такі обмеження встановлені саме щодо заборонних можливостей їх власників, і обумовлюється це необхідністю захисту прав споживачів, конкурентів та інших зацікавлених осіб.

На це вказує Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який містить вказівку на те, що власник вправі забороняти використання належного йому знака без свого дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням його прав (п. 3 ст. 16). У 1999 році п. 3 ст. 16 було доповнено абз. 2, яким було передбачено перший і єдиний на сьогоднішній день випадок, коли власник свідоцтва на знак не може заборонити його використання іншим особам. Так, не визнається порушенням прав власника свідоцтва добросовісне використання цього позначення іншими особами, розпочате до 1 січня 1992 р. [33.с. 77].

Отже, підбиваючи підсумки вищенаведеним міркуванням, треба вказати на те, що правове регулювання заборонних можливостей власника торгівельної марки у вітчизняному законодавстві не цілком відповідає основним міжнародним вимогам та стандартам з цього питання. На думку декотрих науковців, які займалися вивченням цієї проблеми, для усунення вказаної невідповідності Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» потребує внесення відповідних доповнень. Перш за все це стосується визначення кола заборонених до використання об’єктів, а також тих товарів і послуг, відносно яких може здійснюватись така заборона. О. Хортюк говорить про те, що в законодавстві необхідно закріпити приблизний перелік дій, вчинення яких може бути заборонено власником марки. І нарешті, основна увага повинна бути приділена визначенню випадків, коли використання марки третьою особою не визнається порушенням прав власника свідоцтва.

1.3    Огляд законодавства щодо регулювання права власності на знак для товарів та послуг: досвід України та міжнародно-правове регулювання

Підґрунтя для розвитку законодавства нашої держави щодо врегулювання питання про торгівельну марку було закладене ще за радянських часів. Та нажаль воно не було конкретним та адаптованим до кожної держави окремо. Законодавство СРСР вводило загальні правила та помітно відставало на міжнародній арені, що залишило помітний вплив у нашому законодавстві.

Наразі в Україні існує значна кількість нормативно-правових актів, які регулюють питання всіх галузей права, зокрема права інтелектуальної власності на торгову марку. Усі законодавчі акти, які певною мірою торкаються даного питання можна розподілити на декілька груп: акти загального визначення, акти про право на науково - технічну інформацію, акти про право на комерційне позначення та міжнародні договори.

До першої групи можна віднести:

•        Конституцію України (ст. 41 і 54),

•        Господарський кодекс України, 16 січня 2003 року (Глава 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності», ст. 154-162, стаття 32 «Недобросовісна конкуренція»).

•        Цивільний кодекс України (Книга четверта «Право інтелектуальної власності», ст. 418-508, ст. 1107-1114),

•        Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 126, 218, 422),

•        Митний кодекс України (Глава 45 «Особливості переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності»), 11.07.2002.

•        Закон України. Про Антимонопольний комітет України, 26.11.1993.

До другої групи можна віднести:

•        Закон України. Про науково-технічну інформацію, 1.07.1993.

•        Закон України. Про захист від недобросовісної конкуренції, 1.01.1997.

•        Закон України. Про захист економічної конкуренції, 27.02.2002.

•        Закон України. Про інформацію, 2.10.1992.

•        Закон України. Про наукову i науково-технічну експертизу, 10.02.1995.

До третьої групи можна віднести:

•        Закон України. Про охорону прав на знаки для товарів i послуг, 1.07.1994.

•        Закон України. Про охорону прав на зазначення походження товарів, 29.01.2000.

•        ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», 15.05.2003.

·              Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака для товарів і послуг

·              Правила складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг.

До четвертої групи можна віднести:

•        Конвенція, якою заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (14.07.1967), 19.09.1968.

•        Мадридська Угода про міжнародну реєстрацію знаків (14.04.1891), 25.12.1991.

•        Договір про закони щодо товарних знаків (27.10.1994), 13.10.1995.

•        Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (15.06.1957), 01.06.2000.

•        Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (28.06.1989), 29.12.2000.

Міжнародно-правова охорона торговельних марок (товарних знаків) певною мірою здійснюється Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Зазначена Конвенція була першим міжнародно-правовим актом, що визначив принципові засади міжнародно-правової охорони торговельних марок, які, до речі, у названій Конвенції називаються просто «знаки». Кожна торговельна марка, належним чином зареєстрована у країні походження, може бути заявлена в інших країнах і охоронятися такою, якою вона є. Конвенція визначає загальні правила, відповідно до яких певні позначення не можуть бути зареєстровані як торговельні марки. Конвенція визначає статус колективного знака та багато інших положень, які згодом були покладені в основу інших міжнародних договорів.

Наступним важливим міжнародним актом є Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. Угода укладена в 1891 р. Переглядалася в Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні - в 1911 р., в Гаазі - в 1925 р., в Лондоні - в 1934 р., в Ніцці - в 1957 р. і в Стокгольмі - в 1967 р. До тексту Угоди були внесені поправки і доповнення. Угода відкрита для тих держав, які беруть участь у Паризькій Конвенції. Ратифікаційні грамоти чи акти норм про приєднання здаються на зберігання Генеральному директорові ВОІВ [19.с. 2].

Заявою прем’єр-міністра В. Фокіна України від 26 серпня 1992 р. підтверджена чинність в Україні Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків у такому вигляді, як вона була переглянута у Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня 1979 р. До протоколу до Мадридської угоди Україна приєдналася відповідно до Закону України №1763-ІІІ від 1 червня 2000 р. Угода регулює питання, пов’язані з міжнародною реєстрацією знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Реєстрації, що здійснюються відповідно до Угоди, мають назву «міжнародних» з огляду на те, що кожна реєстрація має чинність у ряді країн і потенційно - у всіх державах-учасницях.

Розглядаючи дане питання, також потрібно звернутися до такого міжнародного документу, як Договір про закони з торговельних марок. Договір прийнятий Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 р. Цей Договір застосовується до знаків, що складаються із візуальних позначень за умови, що тільки ті з договірних сторін, які приймають до реєстрації об'ємні знаки, зобов'язані поширювати чинність даного Договору на такі знаки. Договір не застосовується до топографічних знаків і знаків, що складаються не із візуальних позначень, зокрема, до звукових чи нюхових, а також до колективних, сертифікаційних і гарантійних. Договір про закони з товарних знаків уточнює і конкретизує деякі положення Мадридської угоди та інших міжнародних угод з товарних знаків [19.с. 6].

Досліджуючи законодавчу базу, яка регулює питання права власності на знак для товарів та послуг, я помітила значні тенденції до розвитку та удосконалення законодавства у світі та нашої держави зокрема. Нажаль, треба засвідчити той факт, що ми маємо досить непевне становище у міжнародному правовому просторі, що не дає нам змоги перейняти деякі норми та приєднатися до інших правових міжнародних договорів, які регулюють питання стосовно знаків на товари та послуги.

2. Особливості права власності на знак для товарів та послуг

.1      Суб’єкти права власності на знак для товарів та послуг

Як і будь-які інші правовідносини, правовідносини у сфері права на торгівельну марку (знак для товарів та послуг) має свій суб’єктний склад. У ст. 493 ЦК України зазначається, що суб’єктами права інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг є фізичні та юридичні особи. Та додає те, що воно одночасно може належати декільком фізичним та юридичним особам.

ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» більш конкретизує дане положення і вказує на те, що іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності [4.с. 4].

Та розкриваючи питання суб’єктного складу, виявляється певна особливість. Згідно нашого законодавства існує два поняття, які слід відрізняти між собою. Це «суб’єкт права власності на знак для товарів та послуг» та «суб’єкт права на подання заявки на знак для товарі і послуг», оскільки не кожен хто подає заявку на знак для товарів і послуг у подальшому ним володіє.

З другою групою все зрозуміло, дані суб’єкти чітко схарактеризовані у главі 44 ЦК України та ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Зокрема, вони зазначають, що суб'єктом права на подання заявки на знак для товарів і послуг може бути будь-яка особа. Це передусім громадянин України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. Це будь-які юридичні особи - юридичні особи України, юридичні особи, постійне місцеперебування яких у зарубіжних країнах. Це може бути будь-яке інше об'єднання тих чи інших осіб. Право на подання заявки на знак для товарів і послуг мають також правонаступники зазначених осіб.

Стосовно суб’єктів права власності на знак для товарів та послуг можна також в першу чергу зазначити положення глави 44 ЦК України та ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», але позначаючи свої відмінності. Як приклад, розглянемо правовий статус суб’єктів права на ліцензійний знак (розуміється знак, який використовується суб’єктом господарювання на підставі ліцензійного договору чи договору комерційної концесії) визначається наступним. Відповідно до ст. 1109 Цивільного кодексу України, правовий статус сторін (ліцензіара і ліцензіата) визначається ліцензійним договором на передачу права користування торговельною маркою (далі - ліцензійний договір). Ліцензійний договір є консенсуальним і двостороннім правочином, за яким ліцензіар зобов’язується передати право на використання торговельної марки іншій особі (ліцензіату), що бере на себе обов’язок вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені законом.

У даному договорі також існують певні особливості стосовно його суб’єктів. Як правило можна виділити два типи ліцензіара та два типи ліцензіата. Тож, керуючись межами їх компетенції визначаються:

первинний ліцензіар - це особа, яка є власником торговельної марки на підставі її реєстрації на своє ім’я чи яка отримала це право на підставі договору про передачу права власності на торговельну марку і кореспондує у межах, передбачених законом, певні права на неї іншій особі;

вторинний ліцензіар - це особа, яка отримала право на торговельну марку на підставі виключної ліцензії і кореспондує у межах, передбачених договором, певні права на неї іншій особі.

Як вже зазначалося, контрагентом ліцензіара за ліцензійним договором є ліцензіат. За межами компетенції пропонується виділити серед ліцензіатів такі дві групи:

виключний ліцензіат - це особа, яка отримала право користування і розпорядження торговельною маркою у межах, встановлених договором. Зокрема, у компетенції виключного ліцензіата може передбачатися право передавати право користування ліцензійною торговельною маркою іншій особі (у разі укладання такого договору виключний ліцензіат матиме компетенцію вторинного ліцензіара);

обмежений ліцензіат - це особа, що отримала право користування торговельною маркою без права його передання іншій особі.

З зазначеного виходить право власності на знак для товарів та послуг включає в себе поняття більш складне та широке. Його законодавче регулювання також містить більше правових норм, аніж законодавче регулювання категорії права власності на знак для товарів та послуг. Крім того слід зважати на те, що категорія права власності включає лише осіб (фізичних або юридичних) які або вже мають право власності, або хочуть його набути за допомогою укладення договору. У свою чергу, категорія права на подачу заяви містить не лише фізичних чи юридичних осіб, як суб’єктів, що прагнуть отримати право власності, а й зазначені у вищезгаданому ЗУ Установа - як центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності та Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції цим Законом.

2.2    Особливості об’єктів права власності на знак для товарів та послуг

Загальна характеристика знаків для товарів та послуг

Знак для товарів та послуг відіграє важливу роль в економіці країни в цілому і в господарській діяльності зокрема. Використання даних знаків за умов конкуренції дозволяє підприємцям певним чином виділити свої товари з маси аналогічних, протиставити їх товарам конкурента, щоб полегшити покупцеві вибір товару (послуги) і тим самим прискорити й розширити їх збут [16.с. 13].

Отже, знак для товарів та послуг не просто позначення для розрізнення товару одного виробника від однорідного товару іншого. Це один із досить ефективних правових засобів підвищення ефективності технічного рівня самого виробництва, бо без належного технічного рівня виробництва виготовити товар, який би відповідав сучасним вимогам, просто неможливо. Це засіб оновлення виробництва, приведення його технології до сучасного рівня, засіб істотного підвищення якості вироблюваної продукції чи надання послуг. Засобом товарного знака досягається необхідний споживачеві асортимент товарів чи послуг, бо на ринку попит матиме той товар чи послуга, які потрібні споживачеві.

Поняття торгівельної марки закріплене у ст. 492 ЦК України, яка вказує на те, торгівельною маркою може бути будь-яке позначення чи комбінація позначень, придатні для виокремлення товарів (послуг), які виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), які виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, літери, цифри, образотворчі елементи, комбінації кольорів [1.с. 144].

Досить часто наряду із поняттям торгова марка, ми зустрічаємо такі терміни, як «логотип» і «бренд». Виникає запитання: пов’язані вони між собою чи відрізняються? Логотип (англ. logotype від греч. logos - слово і typos - відбиток) - це спеціально розроблена, стилізована скорочена форма назви фірми, часто в оригінальному накресленні. Бренд - складний комплекс економічних, психологічних і символічних взаємин, включаючи обіцянку якості і престижу, між виробником (продавцем) і споживачем товару або послуги. Бренд перекладається як «тавро» і, виходячи з цього, може застосовуватися як засіб для маркування. Отже логотип, бренд є позначенням, яке може стати знаком для товарів і послуг у разі подання заявки і набуття правової охорони на це позначення згідно з Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

З усього вищезазначеного переліку найширшим поняттям є бренд, тож доцільніше буде розкрити його правове положення, оскільки у бренді відбувається виокремлення таких компонентів, як торговельна марка (знак для товарів і послуг), комерційне (фірмове) найменування, об’єкти авторського права та права промислової власності.

Комерційне (фірмове) найменування - це своєрідний «псевдонім» суб'єкта господарювання, що може використовуватися ним для індивідуалізації власної підприємницької (господарської) діяльності. Цей «псевдонім», на відміну від найменування юридичної особи, може відчужуватися при продажу цілісного майнового комплексу, що використовується для ведення цієї діяльності. Саме ця можливість відчуження комерційного найменування, його переходу до іншого суб’єкта підприємницької діяльності й становить корінну відмінність між найменуванням юридичної особи і комерційним найменуванням [33.с. 23].

В чинному законодавстві не вказано критеріїв за якими можна точно визначити, що можна вважати торгівельною маркою. Якщо спиратися на перелік позначень, які не можуть нею бути, то можна дійти висновку, що торгівельною маркою може бути будь-яке позначення, яке не заборонено законом. Отже, вимоги до знака для товарів і послуг у згаданому законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим законом або вироблені практикою.

В основному існують дві відмінні властивості зареєстрованої торгової марки: вона повинна володіти розрізняльною здатністю і не повинна вводити в оману споживачів відносно виробника або місця виробництва. Позначення має бути корисним. Це випливає із ст. 5 Закону про товарні знаки, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги

Відповідно до закону основні функції знаків для товарів і послуг - це індивідуалізація вироблюваної продукції і надаваних послуг, захист їхньої якості та інших достоїнств від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Закон чітко визначає, які позначення не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Перелік позначень, наведених у законі, що не можуть бути визнані як знак для товарів і послуг, поділяється на чотири групи.

Першу групу становлять символи, позначення, відзнаки, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства. До цієї групи належать: герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав; скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, а також офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки. При згоді компетентних органів або власників позначень вони можуть вноситися до знака як елементи, що не охороняються.

Другу групу позначень становлять позначення, які не відповідають вимогам законодавства. Вони або не мають розрізняльної здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуги. Так, не визнаються, зокрема, знаками для товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитою змією, оскільки це позначення є загальновживаним символом для фармацевтичних препаратів і взагалі для медицини. Численні словесні позначення такі, як «Укрторгреклама», «Промінвестбанк», «Українська біржа нерухомості» та інші, підпадають під зазначений виняток і можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого розташування у зображенні знака.

До цієї ж другої групи належать позначення, які не можуть бути визнані знаками, що можуть ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками також позначення, що є загальновживаними символами і термінами.

До третьої групи позначень закон відносить такі, що є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи щодо однорідних товарів і послуг;

знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них, до дати подання до патентного відомства заявки стосовно однорідних товарів і послуг;

найменування місця походження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я інших осіб, які мають право користуватися такими найменуваннями;

сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Наприклад, Українським виробникам довелося відмовитися від вживання таких назв напоїв, як «Коньяк», «Шампанське», які майже зникли з етикеток. Така продукція походить з відповідних провінцій Франції - Коньяк і Шампань, і тому такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для товарів.

До четвертої групи входять ті, що не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів:

промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди [10.с. 354-355].

Отже, знаки для товарів і послуг - це зареєстровані у встановленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Закон обумовлює такі правила користування торговим знаком:

• назва знака не відмінюється;

• знак постійно виділяється в тексті тим самим способом;

• зареєстрований знак супроводжується позначками ®, ТМ (Тrаdе Маrk) тощо.

При створенні торговельної марки чи при обранні комерційного

найменування одним з вдалих піарходів є використання у них образів

чи імен фізичних осіб. Наприклад, у торговельних марках можливе використання образу фізичної особи у таких двох формах, а саме:

«Uncle Bens»;

• використання вигаданих особистостей у рекламних кампаніях,

найчастіше художніх персонажів з різноманітних кінофільмів, театральних вистав (Джеймса Бонда, Штірліца, Остапа Бендера). Розмежовуючи використання зображення та образу фізичної особи, слід зазначити, що у сучасній американській доктрині «право наобраз» стосується не тільки зображення, голосу чи імені, але й інших елементів, що індивідуалізують особу чи сценічний образ особи. У цьому значенні об'єктом охорони можуть стати пози, манера одягатися, характерні вирази і т.д. Іншими словами, об'єктом охорони може стати будь-яка вада, здатна викликати у свідомості образ знаменитості. Таким чином, термін «право на образ», зачіпає образ людини в цілому, що складається зі всієї сукупності елементів (починаючи від імені і зображення та закінчуючи манерою говорити і стилем одягу). Нажаль у нашому законодавстві не вказано такого поняття.

Нестандартні знаки для товарів та послуг

Поряд із простою торгівельною маркою, про яку говорилося у попередньому розділі існують також дві нестандартні форми для позначення знаків для товарів та послуг.

У законодавстві по інтелектуальній власності більшості країн містяться положення по охороні колективних знаків. Колективні знаки звичайно визначаються як позначення, що дозволяють відрізняти географічну вказівку, матеріал, спосіб виробництва або інші загальні характеристики товарів або послуги різних підприємств, що використовують колективний знак. Власником такого знака може бути або асоціація, у число членів якої входять такі підприємства, або будь-який інший суб’єкт, включаючи громадську організацію або кооператив.

Власник колективного знака несе відповідальність за забезпечення його членами відповідності визначеним стандартам (звичайно зафіксованим у положеннях, що стосується використання колективних знаків). Таким чином, функція колективного знака укладається в інформуванні публіки про деякі конкретні властивості продукту, у відношенні якого використовується колективний знак. Більшість країн вимагає, щоб до заявки на колективний знак був прикладений екземпляр положень, що регулюють використання колективного знака [7.с. 2].

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б визначали правовий режим колективної торговельної марки. Це дає нам підставу зробити висновок, що під поняттям «об'єднання осіб», яке вживається у контексті даного закону, не варто розуміти суб'єктів права на колективну торговельну марку.

Та законом вказується, що асоціації малого і середнього підприємства можуть реєструвати колективні знаки з метою спільного маркетингу продуктів групи і підвищення репутації продуктів. Колективні знаки можуть використовуватися разом з окремими товарними знаками виробника конкретного товару. Це дозволяє компаніям забезпечувати відмінність їхніх продуктів від продуктів конкурентів, у той же час користуючись довірою споживачів продуктів або користувачів послуг, пропонованих під цим колективним знаком.

Треба зазначити, що колективні знаки можуть стати для асоціацій малих та середніх підприємства корисними засобами, що допомагають вирішувати деякі задачі, зв’язані з їх невеликим розміром і ізольованістю на ринку. На думку багатьох вчених, національні відомства промислової власності повинні надати більш докладну інформацію про процедури реєстрації і використання колективних знаків.

Спочатку, звернемо увагу на те, що сертифікаційний знак не є знаком для товарів та послуг. Він вказує на те, що товари або послуги, в зв'язку з якими він використовується, сертифіковані власником знака щодо походження, способу виробництва товарів, якості або інших характеристик.

Сертифікаційний знак може бути використаний тільки у відповідності з певними стандартами. У нашій державі законодавство про знак для товарів та послуг не поширюється на сертифікаційні знаки. Законом про технічне регулювання передбачена реєстрація сертифікаційних знаків, які вказують на встановлені стандарти, яких дотримуються для товарів, забезпечених знаком.

Основна відмінність між знаками для товарів та послуг і сертифікаційними знаками полягає в тому, що перші можуть бути використані тільки певними підприємствами, у тому числі і членами асоціації, яка володіє колективним знаком, тоді як останній може використовуватися будь-якою особою, що дотримують певні стандарти.

Найчастіше виникає необхідність сертифікації тоді, коли наш товар перетинає кордон: з України чи в Україну. При перетині кордону сертифікат вимагає митна служба країни, у яку ввозять товар. При тому це має бути сертифікат тієї країни, в яку ввозять товар [35.с. 1].

Особливої актуальності набула сертифікація продукції у зв'язку з тенденцією підсилення законодавства у галузі забезпечення безпеки продукції побутового призначення, охорони здоров'я споживачів та навколишнього середовища. Саме в цій галузі держава законодавчо зобов'язує виробників використовувати сертифікацію. Прикладом може бути добре розвинена в західних країнах сертифікація побутового електро - та газообладнання, виробів електронної техніки. Видаються спеціальні нормативні акти, що стосуються безпеки окремих видів товарів, та більш загальні - щодо захисту прав споживачів.

Сертифікаційні знаки можуть використовуватися разом з індивідуальним товарним знаком виготовлювача конкретного товару. Використовуваний як сертифікаційний знак ярлик буде свідченням того, що продукти компанії задовольняють конкретним стандартам, передбаченим для цілей використання сертифікаційного знака.

Якщо звернутися до міжнародного досвіду, то побачимо, що у багатьох країнах відповідальність за дотримання правил із сертифікації ґрунтується принципі гарантії, що даються системою сертифікації, які не повинні знімати з виробника відповідальність за випуск виробів відповідно до тих вимог, що були об'єктом сертифікації.

У деяких системах сертифікації в контракті спеціально зазначають, що організація із сертифікації не несе відповідальності за характеристики виробів, за винятком тих, за якими проведена сертифікація. Наразі ми намагаємося запозичити вказані норми та ввести їх до нашого законодавства, більш чутко окреслюючи дане положення. В Україні введено обов’язкову сертифікацію деяких товарів та послуг через те, що товари які ввозяться з країн ЄС, не завжди відповідають стандартам.

Нетрадиційні знаки для товарів та послуг

Як вже було визначено, знаком для товарів та послуг або торговельною маркою називають будь-який знак, що існує для ідентифікації виробника товару чи послуги та сприяє їх розрізненню споживачами. Хоча у більшості випадків у ролі торговельної марки виступають слова та зображувальні елементи, слід розуміти, що даними видами перелік знаків для товарів та послуг не обмежується. У зв’язку з цим за доцільне вважається охарактеризувати нетрадиційні знаки для товарів та послуг.

Знаки-кольори. В законодавствах багатьох країн (які є членами Паризької конвенції про охорону прав промислової власності) прописана норма, що дозволяє реєструвати колір як знак для товарів/ послуг. Не винятком в цьому процесі виступає і Україна. Так, зокрема, стаття 5 п. 2. відзначає, що об'єктом знака можуть бути кольори та комбінації кольорів. Проте, не до кінця зрозумілим є механізм розгляду таких заявок. Для подання заявки на реєстрацію кольору в якості знака для товарів та послуг, необхідно вказати у заяві конкретний колір або кольори, надати кольорове зображення знака у вигляді кольорового квадрата 8х8 см. або при поєднанні кольорів - розділити квадрат на рівні частини (прямокутники) та представити їх у «прапорному» вигляді. Проте, виникає величезна кількість спорів та суперечок при практичному застосуванні вказаної норми [17.с. 1].

Однак, зареєструвати колір можливо за наступних умов:

•        колір, що реєструється, є нехарактерним для певного виду продукції, упакування;

•        колір використовується компанією, як розрізняльна ознака на ринку та сформувався у свідомості споживачів;

•        тривале використання кольору у рекламі;

•        звуження витребування правової охорони кольору відносно конкретного товару або послуги.

Заявки на реєстрацію кольорів у якості знаків для товарів та послуг є досить поодинокими в Україні, тому заклад експертизи, що розглядає такі позначення, має невеликий досвід у роботі із ними. Насправді, це означає, що заявники можуть використати цей факт собі на користь.

Об’ємні або тривимірні знаки. Найчастіше об'ємний знак торговельної марки повторює форму самого виробу або його упаковки, що характеризується тримірністю. Проте знак може не лише повторювати предмет, а й бути новим. Найбільш поширеними об'ємними знаками для товарів є оригінальні упаковки, наприклад, флакони для парфумів або пляшки для спиртних напоїв. Деякі науковці наголошують на те, що об'ємні знаки торговельної марки наближаються до промислових зразків. Проте між ними є істотні відмінності. Об'ємний товарний знак має своїм призначенням вирізняти товари одного виробника від таких самих товарів іншого виробника. Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Голографічні знаки. Голограма - зареєстрована у голографії на фотопластинці інтерференційна картина, яка утворена двома когерентними пучками світла: один іде від джерела (опорний пучок) і віддзеркалюється від об'єкта, освітленого тим же джерелом (предметний пучок) [21.с. 2].

Голографічні захисні елементи:

•        виготовляють у формі знаків (етикеток, наклейок тощо);

•        як правило, мають багатошарову структуру, яка містить крім носія зображення шари іншого функціонального призначення (захисний, клейовий тощо);

•        наносяться на об'єкт захисту способом, що забезпечує зберігання його під час експлуатації цього об'єкта та руйнування голографічного захисного елемента в разі вчинення спроби відділення від об'єкта.

З метою ускладнення підробки в зображення голографічного захисного елемента вводять спеціальні елементи, позначки, знаки або символи, у тому числі приховані чи закодовані. Для цього використовують оптичні ефекти, що змінюють вид, масштаб чи кольорові гами зображення при зміні умов чи способу їх освітлення або спостереження, та елементи, виготовлені з використанням інших технологічних прийомів [8.с. 2].

Наразі в Україні гостро стоїть питання щодо друку голограм на бланках документів суворої звітності. З приводу цього питання Кабмін прийняв постанову №86, що, як вважають правник, дозволяє говорити про можливе руйнування однієї з найбільших корупційних схем в Україні - друку голограм на бланках документів суворої звітності, які виробляє приватний консорціум ЄДАПС. До переліку голограм, що підлягають скасуванню, входять десятки видів документів, зокрема: права водія і реєстраційні документи на машину; візи для в’їзду в Україну; дипломи й атестати; контрольні марки на аудіовізуальні твори, програми, бази даних; ліцензії; національний знак відповідності; документи на реєстрацію медичної техніки і товарів; нотаріальні бланки.

Звукові знаки. Звукова торгівельна марка - нетрадиційний вид торгової марки, де звук виступає комерційним позначенням для унікальної ідентифікації товару або послуги. Найхарактернішим прикладом даного виду торгівельної марки може бути звук ввімкнення телефону NOKIA.

В Українському законодавстві, для реєстрації звуку в якості знака для товарів та послуг, необхідно його графічне вираження, аудіо примірник. При неможливості вираження звуку у нотному виконанні, можлива реєстрація звуку за наявності сонограми - графіку частот хвиль. У 2004 році, в Україні вперше подано заявку на звукову торгову марку - таким чином власники ТМ «Грізлі» захистили характерний звук хрусту своїх сухариків [12.с. 2].

Сьогодні кількість незареєстрованих звукових торгових марок в Україні - величезна. Проаналізуйте, приміром, звукові іміджеві аудіо фрагменти наших радіостанцій або ролики компаній, що використовуються у рекламних акціях. Деякі із них стали широковідомими та, на мою думку, потребують захисту в якості знаків для товарів та послуг.

Нюхові знаки. Досліджуючи дані вчених-фізіологів, доходимо висновку, що серед сенсорних відчуттів, найбільший вплив на пам'ять людини має нюх. Цей факт став не лише причиною розгляду запахів як знаків для товарів та послуг, а й фактором широкого поширення інструменту аромамаркетингу. Також, серед маркетингових консультантів поширена думка, що використання сенсорних відчуттів сприяє формуванню умовних рефлексів у споживачів - асоціацію з товаром чи послугою.

Використання нетрадиційних торговельних марок на території України регулюється законодавством. Так, згідно до «Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг» в Україні можна зареєструвати наступні види торговельних марок: словесні, зображувальні, об’ємні, голографічні, знаки-кольори, звукові та світлові знаки. Тобто, такі торговельні знаки як рух, запах, смак, матеріал чи вчинок офіційно реєстрації не підлягають. Проте, існують інші способи їх захисту. Наприклад, рух чи вчинок можна зареєструвати як світлове зображення (відеоряд). Також можна використати положення статті 6 quinquies «Паризької конвенції про охорону промислової власності» та зареєструвати товарний знак в іншій країні Союзу (місця проживання чи громадянства заявника).

2.3    Особливості та переваги процедури реєстрації торгівельної марки. Момент виникнення права власності на знак для товарів та послуг

Як показує практика, процедура реєстрації торговельної марки в Україні займає 2-2,5 роки. Однак такий тривалий термін не впливає на використання знака, тому що строк дії виключних прав починається від дати подання заявки. У результаті реєстрації власник знака одержує охоронний документ, що підтверджує його виключні права - Свідоцтво на знак для товарів і послуг. Реєстрацію знаків в Україні здійснює Державний департамент інтелектуальної власності. Заявки на реєстрацію знаків подаються в Український інститут промислової власності (Укрпатент), що є структурним підрозділом Департаменту.

Згідно діючого законодавства, однією з основних вимог щодо заявки є вимога єдності, згідно з якою кожна заявка має стосуватися тільки одного товарного знака. Заявка складається українською мовою і має містити:

•        заяву про реєстрацію товарного знака, яка подається за формою, доданою до Правил. Така заява містить визначену кількість розділів, позначених відповідним кодом для ідентифікації бібліографічних даних. Порядок заповнення кожного розділу регламентований Правилами. Так, встановлено стандарти зазначення назви та адреси заявника, пріоритету, даних щодо зображення знака, для якого запитується охорона. Заява обов’язково підписується заявником або його представником за дорученням;

•        зображення позначення, що заявляється (10 відбитків розміром 8 см на 8 см, якщо заявляється кольоровий товарний знак; або 5 відбитків такого ж розміру, якщо товарний знак є чорно-білим, або заявляється без зазначення кольору);

•        перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати товарний знак, згрупованих за міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації товарних знаків. На сьогоднішній день діє восьма редакція міжнародної класифікації;

•        документ про сплату збору за подання заявки (в тому числі за експертизу), оформлений відповідно до вимог Положення про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. №543 (далі - Положення про збори). Згідно з Положенням про збори, збір за подання заявки складає 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за 3 класи товарів та послуг відповідно до міжнародної класифікації. За кожний додатковий клас більше 3-х, до суми збору додається ще 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

•        документи, що підтверджують право заявника на використання у заявленому позначенні елементів, про які йдеться у п. 1 ст. 6 Закону про товарні знаки (державні герби, прапори та емблеми, офіційні назви держав, емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки);

•        довіреність на ім'я представника, якщо заявка подається через такого [26.с. 3].

Якщо заявку подано до Установи не в повному складі, то вона може бути доповнена протягом 2 місяців від дати одержання заявником повідомлення Установи. Якщо протягом зазначеного строку заявка не буде приведена у відповідність з вимогами закону, то датою подання заявки вважатиметься дата одержання Установою повністю оформленої відповідно до вимог закону заявки. Якщо цього не буде зроблено, заявка вважається неподаною, про що заявникові надсилається повідомлення.

Подання заявки на реєстрацію знаку для товарів та послуг, це лише перший крок у складній системі для отримання на неї права власності. Наступним кроком набуття прав на товарний знак є експертиза заявки на знак, яку здійснює вповноважений Департаментом державний заклад. На даний момент експертиза здійснюється Державним підприємством «Український інститут промислової власності».

Законом передбачені формальна та кваліфікаційна експертизи. Формальна експертиза заявки проводиться після встановлення дати її подання та за наявності документа про сплату збору за подання заявки. Під час формальної експертизи заявка перевіряється на наявність матеріалів, з яких вона складається, та на їх відповідність вимогам Закону про товарні знаки.

У випадку позитивного результату формальної експертизи проводиться кваліфікаційна експертиза заявки, завданням якої є перевірка відповідності заявленого позначення умовам надання правової охорони. Встановлюється, чи не належить заявлений товарний знак до позначень порнографічного характеру, чи не містить антидержавних, расистських гасел, емблем та найменувань екстремістських організацій, нецензурних слів та виразів тощо [27.с. 7].

Крім того, слід перевірити, чи не відтворює заявлене позначення положення п. 5 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Під час кваліфікаційної експертизи заявки Департамент має право вимагати від заявника подання додаткових матеріалів, без яких проведення експертизи неможливе.

Якщо кваліфікаційна експертиза заявки встановить, що заявлене позначення відповідає умовам надання правової охорони, заявнику надсилається рішення про реєстрацію товарного знака. В іншому випадку надсилається рішення про відхилення заявки.

Протягом усієї процедури проведення експертизи заявник має право з власної ініціативи чи на запрошення закладу експертизи брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи, а також з власної ініціативи вносити до заявки виправлення та уточнення. Такі виправлення та уточнення не враховуються, якщо вони надійшли до закладу експертизи після одержання заявником рішення про реєстрацію товарного знака або про відхилення заявки. Заявник також має право подати до закладу експертизи додаткові матеріали, які не мають виходити за межі розкритої в заявці суті позначення або зазначеного в ній переліку товарів і послуг. В іншому випадку такі матеріали не враховуються і можуть бути оформлені заявником лише як самостійна заявка.

Після прийняття рішення про реєстрацію торговельної марки Установа у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про видачу свідоцтва. Така публікація можлива лише за наявності документа про сплату збору за видачу свідоцтва. Якщо ж такого документа немає і протягом 3 місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу свідоцтва він не надійде до Установи, публікація не проводиться, а заявка вважається відкликаною.

Свідоцтво на торговельну марку діє 10 років з дати подання заявки, і може бути продовжений в установленому законодавством порядку на необмежену кількість десятирічних періодів. Свідоцтво має вигляд вказаний у Додатку Б.

Будь-яке рішення Установи за заявкою на знак може бути оскаржене заявником протягом 3 місяців від дати одержання рішення. Рішення може бути оскаржене до Апеляційної палати Установи. Скарга має бути розглянута Апеляційною палатою протягом 4 місяців від дати ЇЇ одержання. Скарга розглядається у межах мотивів, викладених у ній.

Виходячи з усього вищезазначеного, робимо висновок, що виникнення права власності на знак для товарів та послуг має своєю специфічною рисою те, що виникає не з моменту отримання свідоцтва, а з моменту подання заяви на його реєстрацію. Крім цього зареєстрований знак має ряд переваг:

Реєстрація знака робить його володільця власником виключних прав на його використання, тобто будь-яке використання цього знака без дозволу власника є незаконним і тягне відповідальність відповідно до законодавства України.

Знак для товарів і послуг, як і інші види власності, має свою вартість, що може істотно зрости із часом. Відомі випадки, коли вартість знака досягає таких величин, що стає дорожчою за всі матеріальні активи підприємства.

Знак для товарів і послуг може бути предметом продажу, а також надання у тимчасове користування. На підставі укладання договорів про передачу прав або про видачу ліцензії на використання власник виключних прав може одержати істотну матеріальну вигоду, навіть не використовуючи знак самостійно.

З метою запобігання неправомочному використанню чужих знаків у системі Інтернет в Україні були введені «Правила домена *.UA». Згідно із цими правилами, одержати домен у зоні UA можуть тільки власники зареєстрованого знака для товарів і послуг.

Згідно 8 (восьмому) стандарту бухгалтерського обліку, права на знак для товарів і послуг занесені до нематеріальних активів. Відповідно, вартість знака може бути поставлена на баланс підприємства або внесене як майно в статутний фонд при створенні фірми.

2.4 Мадридська система міжнародної реєстрації знаків

Охорону знака в інших країнах можна одержати двома шляхами.

По-друге, можна зареєструвати знак в іноземних державах згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків та протоколом до цієї угоди. У цьому випадку заявка із зазначенням переліку країн, у яких заявник бажає одержати охорону, подається через «ДП «УІПВ».

З метою уникнення ускладнень з цього питання в 1891 році було ухвалено «Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію товарних знаків», до якої Радянський Союз приєднався в 1976 р., Україна - у грудні 2000 р. Мадридська система дозволяє одержати міжнародну реєстрацію одночасно в декількох країнах-учасницях Мадридської угоди і/або Протоколу до нього, але для цього повинна бути національна реєстрація товарного знака або зареєстрована заявка на знак в країні, до якої належить власник.

У квітні 2012 року, у Києві відбувся регіональний семінар «Мадридська система міжнародної реєстрації знаків», організований Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ), Державною службою інтелектуальної власності України (Державна служба), Державним підприємством «Український інститут промислової власності» (ДП «УІПВ») та Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати (УНКМТП).

Патентний повірений, управляючий партнер Бюро патентних повірених «IPR Group» Кирило Кістерський розповів у своїй доповіді про важливість охорони торговельних марок в Україні та за кордоном, а також поділився досвідом використання Мадридської системи в Україні.

Начальник відділу міжнародних реєстрацій знаків для товарів і послуг ДП «УІПВ» Світлана Сухінова у своїй доповіді поінформувала присутніх про правила подання заявки на міжнародну реєстрацію знака в Україні.

Після цього відбулася загальна дискусія учасників семінару, в якій кожен з присутніх зміг висловити свою точку зору та задати питання доповідачам з особливостей функціонування Мадридської системи міжнародної реєстрації знаків.

З цього виходить, що питання розвитку та використання Мадридської системи є досить актуальним у наш час та набуває все більшого розвитку.

Насамперед визначимо порядок міжнародної реєстрації знаку за Мадридською угодою, він відбувається за наступною схемою:

Переваги Мадридської системи:

•        подається одна заявка до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності (МБ ВОІВ) із зазначенням країн, в яких особа бажає забезпечити охорону свого знака, реєстрація знака при цьому здійснюється у кількох заявлених країнах одночасно.

•        можливість подавати міжнародну заявку на основі декількох національних свідоцтв або заявок;

•        заявка на міжнародну реєстрацію подається на одній з офіційних мов - французька, англійська або іспанська, тобто немає необхідності перекладати заявку та супутні документи мовою кожної країни [32.с. 3];

•        заявка подається через патентне відомство України, тобто відпадає необхідність в послугах іноземних патентних повірених і сплати їм винагороди;

•        оплачується одне мито за подання заявки на міжнародну реєстрацію знаку;

•        термін експертизи заявки на міжнародну реєстрацію знаку обмежений 12 місяцями.

Наявність двох систем реєстрації знаків міжнародної і національної іноді призводить до певних колізій або навіть хитрощів. Іноземна особа, що бажає розпочати діяльність на території України, стикається з тим, що товарні знаки подібні до її знака вже зареєстровані в Україні. Відтак іноземній особі патентне відомство України відмовляє у реєстрації знака. Натомість українські суб’єкти господарювання виявляються більш спритними. Вони реєструють товарні знаки іноземних компаній, які планують вийти на український ринок, у тих самих класах, в яких видано національне свідоцтво на знак іноземній компанії, а потім продають його тій же іноземній компанії. Вимушена визнати, що використання даної системи реєстрації має свої недоліки, та все ж це значний крок уперед у галузі розвитку права власності на знаки для товарів та послуг.

2.5    Використання права власності на знак для товарів та послуг

Свідоцтво України на знак для товарів і послуг надає його власнику право використовувати знак, а також виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак, виключне право розпоряджатися правом на знак в порядку, встановленому статтею 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», та інші права, визначені цим Законом.

Товарний знак як об’єкт правового регулювання і як об’єкт права власності певної особи має відповідати вимогам, передбаченим ст. 5 Закону про товарні знаки. Правова охорона надається товарному знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом про товарні знаки.

Право власності на товарний знак засвідчується свідоцтвом, строк дії якого становить 10 років і поновлюється за клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, строком на 10 років.

Згідно зі статтею 16 Закону свідоцтво на знак надає його власнику права:

)        використовувати знак. При цьому використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар для якого знак зареєстровано упаковку в якій міститься такий товар вивіску пов’язану з ним етикетку нашивку бирку чи інший прикріплений до товару предмет збереження такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу пропонування його для продажу продаж імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та мережі Інтернет.

)        забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу.

)        право інтелектуальної власності на торговельну марку на підставі договору може бути передано будь-якій іншій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва.

)        вимагати усунення з товару його упаковки незаконно використаного знака або позначення схожого з ним настільки що їх можна сплутати або знищення виготовлених зображень знака або позначення схожого з ним настільки що їх можна сплутати.

)        виключне право інтелектуальної власності на торговельну марку, яке набувається через його реєстрацію, можна визначити як право заборони іншим особам використовувати цю марку в комерційних цілях.

Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на:

здійснення будь-якого права що виникло до дати подання заявки або якщо було заявлено пріоритет до дати пріоритету заявки;

використання знака для товару введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою за умови що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв’язку з подальшим продажем товару зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;

некомерційне використання знака;

усі форми повідомлення новин і коментарів новин;

добросовісне використання ними своїх імен чи адрес [32.с. 2-3].

Розглядаючи права власника знака на товари та послуги, виникає питання: Чи є у нього обов'язки… Відповідь закономірна, звичайно є. Власник свідоцтва повинен добросовісно використовувати свою торговельну марки. Законодавством передбачено, що у разі, якщо власник не використовує протягом трьох років з дати реєстрації (опублікування відомостей про реєстрацію) торгову марку або недостатньо використовує її щодо всіх товарів (послуг) або їх частини, будь-яка особа може звернутися до суду з позовом про припинення дії свідоцтва.

Крім усіх зазначених прав власника, які знайшли своє чітке відображення у Законі, варто звернути увагу, на ще одну характерну рису змісту права власності на знак для товарів та послуг. Власник має право створити в установленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою, і відповідно передати певне майно, що є його приватною власністю, для формування статутного фонду юридичної особи. Тобто власник товарного знака, вносячи його до статутного фонду юридичної особи, має припиняти свої повноваження власника по відношенню до вказаного об’єкта і набувати корпоративних прав (прав по управлінню діяльністю юридичної особи, по отриманню частини її прибутку в передбаченому установчими документами порядку, тощо). Зрозуміло, що вказаний товарний знак з моменту передачі учасником прав на нього господарському товариству є власністю останнього.

Чинність свідоцтва на торговельну марку може бути припинена у встановлених законом випадках. Так, власник свідоцтва може у будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Така відмова набирає чинності з моменту публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи. Чинність свідоцтва може припинитися за рішенням суду також у разі перетворення знака на позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заяви. Свідоцтво на торговельну марку припиняє свою чинність уразі несплати збору за подовження строку його дії. Сплата збору за подовження строку його чинності на наступний строк має бути здійснена протягом останніх 2 місяців його чинності, а документ має надійти до Установи до кінця останнього року чинності свідоцтва.

Чинність свідоцтва може бути припинена за рішенням суду, якщо марка не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом 3 років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання марки було Припинено. Проте при вирішенні цього питання суд може зважити на подані власником свідоцтва докази того, що марка не використовувалась із незалежних від нього причин. Як уже зазначалося, чинність свідоцтва припиняється, якщо його дію не подовжено. Збір за подовження дії може бути сплачено, а документ про його сплату має надійти до Установи протягом 6 місяців після закінчення встановленого строку. У такому разі розмір зазначеного збору збільшується на 50% [27.с. 5-6].

Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом 3 років з дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або з дати, коли використання знаку було достроково припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (господарського суду) із заявою про дострокове припинення свідоцтва, будь-який час протягом 3 років володілець свідоцтва має право відновити своє право на виключне використання знаку і всі інші виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку. З припиненням дії свідоцтва відбувається припинення права власності на знак для товарів та послуг.

3. Механізм захисту права власності на знак для товарів та послуг

3.1 Загальні положення щодо захисту права власності на знак для товарів та послуг

Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власникові зареєстрованого позначення надаються надзвичайно широкі можливості реагувати на порушення його права власності на знак з боку третіх осіб. Відповідно до цього Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва вважається порушенням його прав, тягне відповідальність згідно норм чинного законодавству України (п. 1 ст. 20). Таким чином, національний законодавець не обмежується вказівкою на які конкретні види порушень права власності на знак, з одного боку, є позитивним чинником, оскільки власник має реальну можливість протидіяти дуже широкому кругу незаконних дій. Разом з цим, така законодавча позиція ускладнює правозастосовчу практику, оскільки досить часто навіть самі власники не усвідомлюють, що ті або інші дії, здійснені третіми особами, вже зачіпають їх виняткові права на зареєстроване позначення.

Враховуючи ці обставини, для вдосконалення практики застосування даної законодавчої норми необхідно доповнити її приблизним переліком конкретних форм порушення права власності на знак, передбачених, зокрема, Директивою ЄС про товарні знаки. Це дозволить здійснювати швидший і ефективний захист прав власників знаків для товарів і послуг. Проте для

запобігання можливим зловживанням такий перелік повинен містити обов'язкову вказівку на те, що «посягання в будь-якій іншій формі, окрім тих, які прямо передбачені в законі, тягне відповідальність згідно чинному законодавству України».

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони [4.с. 3]. Ст. 6 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає наступні підстави для відмови в наданні правової охорони. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують:

         державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

         офіційні назви держав;

         емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

         офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

         нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом щодо назви держави є колегіальний орган, утворений Установою.

Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону також позначення, які:

         звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання;

         складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

         складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

         є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;

         складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами;

         відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності [4.с. 7-8].

Стаття 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визнає будь-яке посягання на права власника свідоцтва порушенням його прав. Отже, Закон не містить переліку дій, які можна вважати порушеннями. Він посилає до ст. 16, приводить перелік прав, якими наділяється власник свідоцтва і порушення яких тягне за собою цивільно-правову відповідальність. Закон не визначає, яку саме відповідальність повинен нести порушник права на товарний знак. У нім лише наголошується, що порушення прав на знаки тягне відповідальність згідно норм чинного законодавства України. Все ж таки Закон в п. 2 ст. 20 встановлює наслідки правопорушення. Зокрема, на вимогу власника дане порушення повинне бути припинене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові свідоцтва заподіяні збитки.

Значною проблемою на сьогоднішній день є недобросовісна реєстрація знаків для товарів та послуг та промислових зразків. Необхідно сказати, що дана проблема є характерною лише для ринків країн СНД, а основними передумовами її існування є неврегульованість варіантів захисту від недобросовісних реєстрацій знаків для товарів та послуг і промислових зразків та ефективної системи відповідальності за подібні дії. Аналізуючи нормативну базу у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності на товари та послуги можна прийти до висновку, що єдиною правовою можливістю захисту бренду є реєстрація його елементів як знаків для товарів та послуг, а також як промислових зразків.

У зв’язку з цим значну роль відіграє професіоналізм патентних повірених, які оформлюють заявки на реєстрацію об’єктів інтелектуальної власності, що входять до складу бренду. Після подачі заявки, проведення експертизи та прийняття рішення про реєстрацію, Державний департамент інтелектуальної власності видає свідоцтво на знак для товарів та послуг та патент на промисловий зразок [20.с. 3].

Лише наявність патенту на промисловий зразок та свідоцтва на знак надають їх власнику ефективні інструменти для боротьби з недобросовісними конкурентами, забезпечуючи добросовісному володільцю знаку для товарів та послуг та патенту на промисловий зразок виключні права на їх використання, а також право забороняти третім особам використовувати його на товарах та при наданні послуг, для яких його зареєстровано.

Захист прав на знаки для товарів і послуг може здійснюватися в адміністративному, змішаному або судовому порядку.

Свідоцтво може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

В адміністративному порядку розглядаються спочатку скарги на будь-яке рішення Держпатенту України щодо заявки. Скарга має надійти до Апеляційної ради протягом трьох місяців від дати одержання рішення Держпатенту України чи копій затребуваних матеріалів.

Апеляційна рада зобов'язана розглянути скаргу протягом чотирьох місяців від дати її надходження в межах мотивів, викладених у ній (ст. 15 Закону). Як уже зазначалося. Апеляційна рада розглядає також заперечення проти видачі свідоцтва. Якщо рішення Апеляційної ради не задовольняє будь-яку із сторін, воно може бути оскаржене в судовому порядку. Спори, що виникають у зв'язку з будь-яким посяганням на права власника свідоцтва, розглядаються безпосередньо судом, арбітражним або третейським судом.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові свідоцтва заподіяні збитки. На вимогу власника свідоцтва з товару, його упаковки має бути знятий незаконно використовуваний знак чи позначення, схоже з ним настільки, що їх можна переплутати, або знищено виготовлення зазначених зображень. Такі самі права має особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором [13.с. 2].

Перш за все, виникає питання: що слід розуміти під поняттям «Будь-яке посягання на права власника свідоцтва». Термін «посягання» в приведеному контексті є нечітким, розмитим, в нього можна вкладати різний сенс, що може привести до неоднозначного тлумачення. Так, по словниках посяганням є «спроба оволодіти чим-небудь, заподіяти шкоду кому, чому-небудь, позбавити кого-небудь чого-небудь». Цим висловам відповідає слово «замах», оскільки вони, окрім бажання, наміри і тому подібне зробити певну дію, містять ще і значення старання, реальної спроби це зробити. Приведене свідчить не тільки про різноманітність змісту терміну «посягання», але і про те, що він не охоплює всіх дій, які можуть бути визнані порушеннями права на товарний знак. Посяганням завжди є намір, умисна дія. Але порушенням даного права можуть бути і ненавмисні дії. Тому в Законі слідує чітко було б визначити, які конкретні дії визнаються порушеннями права на товарний знак, як це зроблено в законодавстві багатьох зарубіжних країн.

У судовому порядку розглядаються, зокрема, спори про встановлення власника свідоцтва, про укладення та виконання ліцензійних договорів, про порушення майнових прав власника свідоцтва. Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг.

Наразі важливо не тільки визначити перелік вказаних правопорушень, але і встановити ефективну відповідальність за них. Посилання Закону України про товарні знаки з чинним законодавством здається декілька наївною. Це не є відповідальністю за порушення прав на названі знаки. Коли Закон зобов'язує припинити порушення або навіть відшкодувати заподіяні ним збитки, то це не є відповідальністю. Якщо, наприклад, боржника примушують повернути борг, то хіба це відповідальність. Це - лише примушення виконати зобов'язання. Та все ж чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність за порушення прав на товарні знаки. Нею може бути кримінальна, адміністративна або цивільно-правова. Законодавство України не знає кримінальної відповідальності за назване порушення.

Декотрі вчені виходять з міркувань, що встановлювати відповідальність за порушення прав на товарні знаки, необхідно з кримінальної відповідальності. Зараз істотно зросла кількість порушень вказаних прав. Насиченість ринку товарами спонукає порушників шукати винахідливі способи скористатися чужим товарним знаком, який отримав широке визнання у споживачів. Це зумовлює необхідність підсилити відповідальність за такі порушення, у тому числі і кримінальну. Так, остання встановлена законами про товарні знаки Франції, Німеччини, Російської Федерації і інших країн. Закон Німеччини за порушення прав на знаки передбачає позбавлення волі на строк до трьох років або грошовий штраф.

Якщо проведено промисловим способом, то термін позбавлення волі може досягати п'яти років. Істотно збільшені штрафи за контрафакцію товарів.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», які вирішуються в судовому порядку. Стаття 21 його встановлює: спори, зв'язані із застосуванням справжнього Закону, вирішуються судом в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Проте п. 2 даної статті приводить перелік тих спорів, а саме які розглядаються судами:

Встановлення власника свідоцтва;

Укладання і виконання ліцензійних договорів;

Порушення прав власника свідоцтва.

Способи захисту порушених або оспорюваних прав на товарний знак.

. Власник права на товарний знак, права якого оспорюються або не визнаються третіми особами, має право зажадати офіційного визнання цих прав. Спори такого роду виникають на базі реорганізації юридичних осіб, якщо в ході її нечітко визначені права і обов'язки знов виниклих юридичних утворень. Крім того, позов про визнання права на товарний знак може бути заявлений також особою, що претендує на надання охорони його знаку через загальновідомість останнього на території держави.

. Найбільш поширеним способом захисту, витікаючим з порушення прав на товарний знак, є вимога про припинення їх подальшого використання. Дана вимога може бути заявлене і цілях запобігання підготовлюваному порушенню.

. До вищесказаного способу захисту близько примикає вимога про видалення з товару або його упаковки незаконно використовуваного товарного знаку або позначення, схожого з ним до ступеня споріднення, або знищення виготовлених зображень товарного знаку або позначення, схожого з ним до ступеня споріднення. Іноді це зробити неможливо без спричинення істотної шкоди самому товару. Отже, в цьому випадку підлягає знищенню (переробці) сам товар.

. Як особливий спосіб захисту прав на товарний знак є публікація судового рішення в цілях відновлення ділової репутації потерпілого. Такого роду публікація, текст, місце і час публікації якої щоб уникнути подальших суперечок повинні бути визначені самим судом, підлягає оплаті порушника.

У тих випадках, коли внаслідок незаконного використання товарного знаку у їх користувачів виникли збитки, останні підлягають відшкодуванню порушником в повному об'ємі. Як потерпілий виступає перш за все власник торговельного знаку. Особи, що користуються торговельними знаками на підставі ліцензійних договорів, також розглядаються як потерпілі і мають право на відшкодування шкоди. Доходи, отримані особою, що незаконно використала що належить потерпілому товарний знак, можуть розглядатися як упущена вигода і повинні бути передані потерпілому. Об'єм нанесеної шкоди окрім упущеної вигоди включає і інші збитки, які також повинні бути відшкодовані за рахунок порушника.

Створення і захист торговельної марки є невід'ємним елементом промислової і торговельної стратегії будь-якої компанії. Торговельна марка дозволяє відрізнити продукцію фірми від продукції її конкурентів, надати клієнтові «точку відліку» при оцінці інших аналогічних товарів і послуг, є символом, підтверджуючим високу репутацію фірми.

Враховуючи важливу стратегічну роль торговельної марки, найбільші компанії витрачають значні засоби на захист цього нематеріального, але дуже цінного блага. При цьому ці витрати розглядаються як інвестиції. У таблиці приводиться оцінка вартості 20-ти найдорожчих торговельних марок світу, здійсненою Interbrand/Citibank.

Підприємці все більше усвідомлюють той факт, що в умовах конкуренції, що загострюється, яка все частіше набуває не просто міжнародного, але і глобального характеру, захист торговельної марки (інтелектуальній і промисловій власності) має для успіху їх підприємства таке ж значення, як і маркетинг, комунікації і фінансове управління. І якщо вони забудуть про це, то конкуренти не змусять себе довго чекати. У більшості країн тільки реєстрація торговельної марки, яка, як правило, поновлюється кожні десять років, може забезпечити їм адміністративний або судовий захист від будь-якого відтворення або імітації їх марки. Однією з головних цілей захисту торговельних марок є боротьба з їх фальсифікацією.

Охорона даного виду інтелектуальної власності, повинна включати наступні заходи:

.        контроль за виробничими потужностями і розподільною мережею в Китаї, щоб переконатися у відсутності нелегального виробництва і постачань, що комплектують для незаконних операцій;

.        контроль за ціновою стратегією;

.        роз'яснення всім співробітникам значення охорони інтелектуальної власності і навчання їх способам визначення фальшивих продуктів;

.        реєстрацію всіх патентів, торгових марок і інших об'єктів інтелектуальної власності з метою забезпечення підтримки місцевих органів охорони інтелектуальної власності у разі вживання заходів проти порушників цих прав;

.        встановлення зв'язку із співробітниками, що займаються охороною інтелектуальної власності в державних установах;

.        застосування виробничих методів і технологій, що важко піддаються копіюванню;

.        здійснення контакту із споживачем: створення «гарячої лінії», по якій споживачі могли б повідомляти про придбання ними фальшивих товарів;

.        інформацію через пресу про санкції, які накладає компанія на порушників її прав на інтелектуальну власність;

.        встановлення розумних цін, оскільки надмірно високі ціни є стимулом для порушників;

.        створення союзів з іншими іноземними і китайськими фірмами, що проводять аналогічну продукцію і що випробовують проблеми з охороною інтелектуальної власності, з метою лобіювання урядових органів. Такі союзи можуть приймати форму структурованих організацій, таких, як Китайська коаліція проти підробок (China Anticounterfeiting Coalition), або існувати тимчасово для вирішення конкретних проблем.

За десять років існування в Україні державної системи правової охорони інтелектуальної власності видана досить велика кількість охоронних документів як на промислові зразки, так і на знаки для товарів і послуг. Проведений аналіз свідчить, що існують патенті заявки на промислові зразки, зображення яких включає словесні позначення, які в той же час зареєстровані як знаки для товарів і послуг або по суті є позначеннями, функцією яких є індивідуалізація суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому власниками таких знаків або інших позначень є особи, які не мають ніякого відношення до авторів промислових зразків, заявників або власників патентів України на промислові зразки.

Так, існують промислові зразки «Емблема «WRANGLER», «Емблема «HUGO BOSS», «Емблема «NIKE», «Емблема «ADIDAS». При цьому свідоцтва України на знаки для товарів і послуг «WRANGLER», «HUGO BOSS», «NIKE», «ADIDAS» і міжнародні реєстрації знаків належать особам, які не є власниками приведених вище патентів на промислові зразки. Подібних прикладів можна привести ще багато.

Висновок

Пройшло зовсім небагато часу і про інтелектуальну власність стали говорити як про складову економічного стану. Її вносять до статутного фонду, охороняють, продають, використовують в бізнеспроцесах. Проте об'єкт інтелектуальної власності може працювати і «самостійно», наприклад, тоді, коли його передають в користування.

Досліджуючи питання права власності на знак для товарів та послуг було виявлено, що основу права власності на знаки для товарів і послуг становить положення про те, вони можуть бути використані будь-яким способом, що не суперечить чинному законодавству. Це може бути застосування на товарах і при наданні послуг, для яких зареєстровано марку, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час демонстрації експонатів на виставках і т.д.

Виникнення права власності на знак для товарів та послуг має своєю специфічною рисою те, що виникає не з моменту отримання свідоцтва, а з моменту подання заяви на його реєстрацію. Крім цього зареєстрований знак має ряд переваг.

Реєстрація знака робить його володільця власником виключних прав на його використання, тобто будь-яке використання цього знака без дозволу власника є незаконним і тягне відповідальність відповідно до законодавства України.

Право власності на товарний знак засвідчується свідоцтвом, строк дії якого становить 10 років і поновлюється за клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, строком на 10 років.

Приклади судової практики свідчать про те, що питання про внесення змін і доповнень в законодавство України, що стосуються охорони «загальновідомих» знаків, є надзвичайно актуальним. Проте ухвалення Закону України «Про внесення змін до деякого законодавчого акту України з питання інтелектуальної власності», в якому дається визначення «добре відомого знаку», а також визначені органи, до компетенції яких відноситься визнання знаку добре відомим (Апеляційнапалата Державного департаменту інтелектуальної власності і суд), не вирішить, повною мірою всіх існуючих проблем.

Зокрема, необхідно розробити і затвердити Правила визнання знаку для товарів і послуг добре відомим на Україні. У Правилах повинні бути встановлені порядок і вимоги для визнання знаку для товарів і послуг добре відомим на Україні, а також не вичерпний перелік відомостей, які можуть прийматися до уваги при визнанні знаку для товарів і послуг добре відомим.

Розглядаючи національне законодавство та визначаючи рівень міжнародної співпраці, було встановлено, що Україна все активніше інтегрується в світовий господарський механізм. Товари і послуги наших виробників проникають в різні країни світу. І питання захисту своєї торговельної марки (товарного знаку) стає украй актуальним. Основна проблема, що виникає з торговельними марками на національних ринках, - це відсутність належної реєстрації в національних відомствах. Не секрет, що як в Україні, так і в деяких інших країнах процвітає бізнес по захопленню імен іноземних торговельних марок. Позитивним зрушенням у даному питанні є приєднання до Мадридської системи реєстрації знаків, яка має собою наступні переваги для нашої країни:

·        Міжнародна реєстрація товарного знаку має таку ж силу, як і заявка на його реєстрацію, подана в кожній з вказаних заявником країн за національною процедурою.

·        Товарний знак одночасно отримує повну охорону в декількох країнах шляхом подачі тільки одній заявки;

·        У разі потреби збільшення числа країн, в яких забезпечується охорона знаку, наприклад, у разі експорту в ці країни товарів, він може зробити заяву про «територіальне розширення».

·        ·Мадридська система значною мірою спрощує подальше управління знаком, оскільки є можливість реєструвати подальші зміни (такі, наприклад, як зміна власника або зміна імені або адреси власника) або продовжити термін реєстрації шляхом єдиної і простої процедури в Міжнародному бюроВОЇС.

Було визначено, що значною проблемою на сьогоднішній день є недобросовісна реєстрація знаків для товарів та послуг та промислових зразків. Необхідно сказати, що дана проблема є характерною лише для ринків країн СНД, а основними передумовами її існування є неврегульованість варіантів захисту від недобросовісних реєстрацій знаків для товарів та послуг і промислових зразків та ефективної системи відповідальності за подібні дії. Аналізуючи нормативну базу у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності на товари та послуги можна прийти до висновку, що єдиною правовою можливістю захисту права власності на знак для товарів та послуг є його реєстрація

Аналізуючи досліджений матеріал, потрібно наголосити на тому, що наразі в Україні є значна правова база для реалізації та захисту права власності на знак для товарів та послуг, та існують все ж таки певні прогалини. Для покращення регулювання даного питання слід докласти певних зусиль для подальшого розвитку національного законодавства та зайняти більш активну позицію у розробці цього питання на міжнародному рівні.

Список використаної літератури

1.   Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст. 356

2.      Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №18, №19-20, №21-22, ст. 144

.        Закон України «Про авторське право і суміжні права» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, №13, ст. 64

.        Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, №7, ст. 36)

.        Договір про закони щодо товарних знаків

(Договір ратифіковано Законом №380/95-ВР від 13.10.95)

.     Бутусов Ю. Скасування голограм - у руках Януковича // «Дзеркало тижня. Україна» №5, 11 лютого 2011

7.      Ващук Я. Яким чином колективні знаки, сертифікаційні знаки і географічні вказівки можуть бути корисні для МСП? // 2012 «Всесвітня організація інтелектуальної власності»

.        Громовик Б.; Мірошникова І. Голограма, як засіб захисту лікарських засобів і виробів медичного призначення від фальсифікації. // http://www.provisor.com.ua

.        Грещенко В. Проблеми захисту прав на торговельну марку (знак для товарів і послуг). // http://lex.org.ua/ua/book-2010/717

.        Дзера О. Цивільне право України Підручник: У 2-х кн. // К.: Юрінком Інтер, 2009. - 864 с.

.        Драпак А. Онови інтелектуальної власності // http://readbookz.com/books/211.html

.        Захарець Д. Звукова торгова марка // http://intelpro.ua/ru/intelpronet-newsletter/zvukova-torgova-marka-abo-chuyu-dzvin-ta-znayu-de-vin

.        Захист прав на знаки товарів та послуг // http://pravouch.com/page/pidiprigorapravo/ist/ist-14-idz-ax258-nf-113.html

.        Знак для товарів і послуг // http://uk.wikipedia.org/wiki/ Торгова марка

15.    Знак для товарів та послуг. Правова охорона. // http://ua.referatyk.com/abstracts/ua/goods-and-services/goods-and-services_28125.php

.        Знаки для товарів та послуг. // http://www.ukrpatent.org/ua/signs.html

.        Колір, як торгова марка. // http://intelpro.ua/uk/intelpronet-newsletter/kolir-yak-torgova-marka

.        Ліцензування фірмових найменувань і сертифікаційних марок. // http://www.ebooktime.net/book_278_glava_37

.        Міжнародно-правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. // http://www.redfox.if.ua/page/164-mizhnarodno-pravova-ohorona-zasobiv-individualizaciji-uchasnikiv-civilynogo-oborotu-tovariv-i-poslug-mizhnarodno-pravova-ohorona-torgovelynih-marok-7925.html

.        Мороз В. Керуючий партнер ЮК «Правова гільдія «ВікторіАл»» Недобросовісна реєстрація знаків для товарів та послуг, а також промислових зразків. // http://www.yur-gazeta.com/article/1671/

.        Нетрадиційні торгівельні марки.

 // http://vikmar.ucoz.ua/index/netradicijni_tm/0-50

.     Об'єкти торговельних марок // http://www.djerelo.com/index.php? option=com_content&task=view&id=6891&Itemid=71

.        Підопригора О. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 2009. - 480 с.

.        Популярно про складне (Торговельна марка, реєстрація торговельної марки (Знака для товарів і послуг)). // http://kojarskiy.com.ua/ua/golovna/reestracija_torgovoii_marki.html

.        Портна Д. Патентний повірений, Київський офіс міжнародної юридичної фірми «Baker&McKenzie» Знак для товарів та послуг: порядок набуття прав в Україні та процедура отримання міжнародної реєстрації. // http://justinian.com.ua/article.php? id=371

.        Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів (робіт, послуг). // www.lnu.edu.ua/…/pravo/…/cyvilne_tema_

.        Правова охорона знаків на товари та послуги. // http://legalaid.com.ua/pravova-ohorona-znakiv-na-tovary-ta-posluhy/

.        Росинець С. Товарні, сертифікаційні знаки і «Без ГМО». Співвідношення і використання. // http://pravotoday.in.ua/ua/press-centre/publications/pub-686/

.        Сертифікація в зарубіжних країнах. // http://pidruchniki.ws/15950210/ekonomika/sertifikatsiya_zarubizhnih_krayinah

.        Ткаченко О., Шинкарьова І. Оцінка об’єктів інтелектуальної власності. // http://pravotoday.in.ua/ua/press-centre/publications/pub-708/

.        Трофімова А. Набуття права власності на знак для товарів та послуг http://www.legalalliance.com.ua/rus/press/165/

.        Хортюк А. Зміст права на торгівельну марку. // Юридичний вісник 3 (12) 2009 79

.        Шатова І. Щодо заборони використання знака для товарів і послуг. // http://www.intelvlas.com.ua/konsultatsiji/41-miscellaneous/11947-shhodo-zaboroni-vikoristannja-znaka-dlja-tovariv-i-poslug.html

.        Що таке сертифікація? // http://www.proelectro.info/content/detail/3202

.        Що таке торгова марка? Реєстрація знаків для товарів і послуг (син.: логотип, торгова марка, бренд). //http://sng.com.ua/uk/ipua/tm

.        Інтелект. Ua. Охорона права інтелектуальної власності в Україні. http://www.intellect.ua/ukr/trademark/info/general

.        Офіційний веб-портал Державної служби інтелектуальної власності в Україні. // http://sips.gov.ua/ua/patents_descriptions.html

.        Цифрова патентна бібліотекаю // http://library.ukrpatent.org/fund? fund=8&rozd=2