, "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", "Про основи національної безпеки України", " Про охорону праці"[1, 2, 3, 4].
Законодавче закріплення організації сутності інформаційної війни в сучасному інформаційному суспільстві регламентується низкою Законів України, а саме «Про інформацію», "Про державну таємницю", "Про Національну програму інформатизації", "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації".
Багато часу присвятили цьому питанню відомі вчені, Волковский Н.Л. «История информационных войн» [12], Жарков Я.М. «Інформаційно-психологічний вплив на війська та населення противника», Литвиненко О.В. «Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії» [39], Панарин И. «Проблемы обеспечения информационной безопасности в современных условиях», Странніков А.М. «Інформаційно-психологічне протиборство у воєнних конфліктах другої половини ХХ ст.», Губарев А. Б. «Информационные войны как объект политологического исследования», Крутських А. В. «Інформаційний виклик безпеці на межі XXI сторіччя», Лисичкин В. А. «Третья мировая информационно-психологическая война», Остроухов В. В. «Інформаційна безпека», Панарин И. Н. «Технология информационной войны» [44], Почепцов Г. Г. «Информационные войны», Прибутько П. С. «Інформаційні впливи: роль у суспільстві та сучасних воєнних конфліктах».
Дуже цікаво та повно це питання описали в своїх статтях Гумельникова Т. «Информационная война», Хумарян Г. «Глобальное информационное противоборство нового типа», Жуков В. «Взгляды военного руководства США на ведение информационной войны» [28, С.2-9], Григорьев М. «Кто выигрывает в масс-медиа войнах».
Питання інформаційної війни в сучасному інформаційному просторі займалися такі вчені, як Остроухов В. В. «Інформаційна безпека», Брижко В.М. «Е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право», Почепцов Г. Г. «Информационные войны», Прибутько П. С. «Інформаційні впливи: роль у суспільстві та сучасних воєнних конфліктах» [51], Роговец В. И. «Информационные войны в современном мире: причины, механизмы, последствия», Соколова А. М. «Информационные войны в условиях глобализации: социально-философский аналіз», Циганов В. В. «Інформаційний менеджмент та національна система інформаційного управління і протиборства».
Найбільш загальне визначення інформаційної війни знаходиться в підручнику Почепцова Г. Г. «Информационные войны».
Зокрема значний внесок в розвиток інформаційної безпеки внесли Разуваев В. Э., Циганов, В. В., Жарков Я.М., Костюк В.Н., Майоров С.И., Панарин И., Странніков А.М., Волковский Н.Л., Танскотт Д., Манойло А. В., Фролов Д. Б., та інші[65, 40].
Таким чином для написання дипломної роботи, ми опрацювали 84 джерела, та узагальнили всі отримані знання в чотирьох розділах роботи.
.2 Сутність інформаційної війни та її основні ознаки
Інформаційні впливи на масову свідомість існували завжди. Як технологію його використовували ще шамани і жерці, коли вони намагалися "конструювати майбутнє" в тому чи іншому напрямку.
Вперше термін психологічна війна в 1920 р. застосував британський історик Дж. Фуллер, котрий аналізував першу світову війну. І цей термін взяли на озброєння американці. Вони датують власне використання цього терміна 1940 роком. Відповідний англійський варіант цього терміна - політична війна. Термін психологічні операції вперше в документі застосував капітан Е. Захаріас. Саме цей термін почали з 1957 р. Використовувати в американських офіційних документах, адже він дав змогу застосувати відповідний інструментарій в ситуації відсутності широкомасштабних військових операцій. Тобто цей інструментарій можна застосовувати не лише до ворогів, а й до нейтральних країн чи навіть союзників.
Цікаво, що сучасний термін, який використовує НАТО, а саме інформаційні операції, може використовуватися взагалі при відсутності натяку на бойові дії. Це, наприклад, випадок миротворчих операцій. Проте, як вважають аналітики, мирна ситуація навіть важча для застосування психологічних операцій, оскільки для неї характерна досить динамічна зміна навколишнього середовища, тоді як у випадку військових дій воно має відносно сталий характер.
Психологічні, інформаційні операції в різні періоди різною мірою привертали уваги з боку владних і військових структур. Внаслідок в'єтнамської війни, наприклад, зменшилося значення цього напрямку, він не був представлений на вищих рівнях військового керівництва. І саме тоді американське суспільство відчуло зневіру у власних військових силах [56, С.178].
Освіта в цій сфері в США почалася зі Школи спеціальних операцій повітряних сил, де в 1967 р. був запроваджений відповідний курс. Але вже в 1968 р. у зв'язку з відсутністю додаткового фінансування його було закрито. З 1974 р. у тій самій школі знову почалося навчання офіцерів стратегії і тактиці психологічних операцій, її планування і проведення.
Термін пропаганда найдавніший з усіх цих термінів. Уперше це слово з'являється в назві відповідної інституції в 1622 p., коли папа Урбан VIII заснував конгрегацію пропаганди як комісію кардиналів, які мали нести відповідальність за іноземні місії церкви. Тобто тут, як і у випадку психологічної війни, йдеться лише про іноземну аудиторію. В XVIII і XIX ст. термін пропаганда був повністю нейтральним, під ним розуміли поширення політичних ідей.
У XX ст. активне використання цього терміна під час Першої світової війни та у двох тоталітарних державах - СРСР та Німеччині - перетворило його на далеко не нейтральне поняття, яке у деяких випадках отримало суто негативне значення.
Сьогодні термін пропаганда знову може бути нейтральним для широкого вжитку, хоча частіше він використовується як журналістське негативне визначення дій тих чи інших інформаційних підрозділів, особливо військових. Це саме стосується і випадків політичного протистояння, коли опоненти можуть вказувати на вислів свого супротивника як на пропагандистський.
Сьогодні інформація добирає матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим. До реалізації будь-які, цілком "матеріальні", рішення сьогодні випробуються в інформаційній області. І результати стають вирішальними.
Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий "прямий контакт" протиборчих сторін. Якщо торкнутися цього питання на міждержавному рівні, то ми побачимо, що спецслужби країн ведуть свої війни безпосередньо в Інтернеті. Як повідомлялося, для боротьби з потенціальним супротивником в експортне мережене обладнання США встановлюються чіпи з логічними вірусами, які можуть бути активвовані в потрібний момент [5, С.216]. Для боротьби з певними людьми є комп'ютерні програми обнуління банківських рахунків. Для боротьби між корпораціями. Які є конкурентами на різних ринках використовується промисловий шпіонаж, який полягає у зборі інформації щодо свого "супротивника" (майбутні плани, поточні справи, фінансове становище) І мабуть, багато що є ще, про що ми й не знаємо и маємо тільки здогадуватись.
Мета інформаційної війни - послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна - складова частина ідеологічної боротьби.Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн [13, С.85].
Головне завдання інформаційних воєн полягає у маніпулюванні масами.
Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:
внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;
дезорієнтації та дезінформації мас;
послабленні певних переконань, устоїв;
залякуванні свого народу образом ворога
залякуванні супротивника своєю могутністю. Нарешті, останнє, але не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки. У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби.
Система - мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника. Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань. На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни - вплинути на рішення супротивника або конкурента, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали. Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні. Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.
Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об'єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб'єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх [11].
Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми.
Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет - але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп'ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.
Інформаційна війна - це вже не туманна галузь футурології, а реальна дисципліна, яку вивчають і розробляють. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди
Генеральна мета інформаційної війни таким чином - порушити обмін інформацією в таборі конкурента. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.
Інформаційно-комп'ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства[20, С.54].
За умов трансформації інформаційної війни будуть змінюватися також її форми.
Так, для інформаційної боротьби першого покоління це:
вогневе придушення (у воєнний час) елементів інфраструктури державного та військового управління;
ведення радіоелектронної боротьби;
одержання розвідувальної інформації шляхом перехоплення й розшифровки інформаційних потоків;
здійснення несанкційованого доступу до інформаційних ресурсів з наступною їх фальсифікацією чи викраденням;
масове подання в інформаційних каналах супротивника чи глобальних мережах дезінформації для впливу на особи, які приймають рішення;
одержання інформації від перехоплення відкритих джерел інформації.
Інформаційна боротьба другого покоління передбачає:
створення атмосфери бездуховності й аморальності, негативного відношення до культурної спадщини противника;
маніпулювання суспільною свідомістю соціальних груп населення країни з метою створення політичної напруженості та хаосу;
дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями й рухами з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни;
зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, інспірація помилкових управлінських рішень;
дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їхнього авторитету, дискредитація органів управління;
підрив міжнародного авторитету держави, його співробітництва з іншими країнами;
нанесення збитку життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших сферах.
.3 Сучасні наукові підходи до визначення понять та термінів в галузі інформаційної війни
Відповідно до націобезпекознавчого підходу, загрози інформаційній безпеці, з одного боку являють собою організаційний компонент системи державного управління, а з іншого - слугують індикатором ефективності її функціонування. Адже реалізація загроз і переростання їх у небезпеки свідчить про неефективність функціонування даної системи, і навпаки. На сьогодні розглядати будь-які загрози в інформаційній сфері необхідно з урахуванням того контексту, в якому вони виникають і знаходять свій вияв. Найбільш небезпечною на даному етапі розвитку українського суспільства є проведення інформаційних війн - крайньої форми інформаційного протиборства.
Питання формування понятійного апарату у сфері інформаційних відносин ще остаточно не вирішені. І передусім це пов'язано із недостатнім застосуванням методології націобезпекознавства - теорії національної безпеки та її понятійного апарату.
У даному розділі ми розглянемо поняття "інформаційна боротьба", його співвідношення з іншими спорідненими поняттями, такими як "інформаційна війна", "інформаційне протиборство". Застосування структурного аналізу дозволить виокремити атрибутивні ознаки та встановити кореляційні зв'язки між існуючими поняттями суспільних явищ, що відбуваються в інформаційній сфері.
Передусім можна наголосити на тій обставині, що чисельність трактувань поняття інформаційна війна, має більш глибинні коріння, ніж це здасться на перший погляд. Йдеться про несформованість загальної теорії національної безпеки, а отже і базового висхідного алгоритму будови понятійного апарату [43, С.418]. На цю обставину звертало увагу багато дослідників, тому ми лише акцентуємо увагу на тій обставині, що формування понятійного апарату інформаційної безпеки є неможливим без формування даного апарату в рамках загальної теорії національної безпеки "націобезпекознавство", як пропонує називати дану теорію український дослідник В.А.Ліпкан. На цю ж обставину також звертають увагу чисельні дослідники проблем національної безпеки України.
Більш того, його формування має бути обумовлено та корелювати із останнім. Не можна, наприклад, визначати інформаційну безпеку, використовуючи формулу: захищеність від..., у той час, як поняття національної безпеки (тобто родового поняття) визначається через формулу: управління загрозами та небезпеками. Зрозумілим є той факт, що понятійний апарат відповідних теорій, які слугують інструментом пізнання тих чи інших явищ у конкретних сферах життєдіяльності, не може розвиватися синхронно. Втім, фундаментальні принципи його формування мають бути дотримані. За інших умов казати про формування загальної теорії національної безпеки, а в її межах приватних теорій національної безпеки, зокрема теорії інформаційної безпеки, а отже й науково обґрунтованої цілісної концепції забезпечення національної безпеки стає неможливим.
На сьогодні саме інформаційні війни становлять найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи національної безпеки. Події січня 2006 року з постачанням газу в Україну супроводжувалися застосуванням прийомів та засобів інформаційної війни Росією, про що було офіційно заявлено посадовими особами, що відповідають за забезпечення безпеки країни [47, С.56]. Саме це й обумовлює детальний розгляд нами питань щодо визначення поняття та встановлення сутнісних ознак інформаційної війни.
Вперше термін "інформаційна війна" було введено у 1985 р. у Китаї. В основі теоретичних підходів китайських спеціалістів в області інформаційного протиборства лежать погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь-цзи. Він першим узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника. В трактаті "Мистецтво війни" Сунь-цзи писав: "у будь-якій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави в цілому... Одержати сотні перемог у бою - це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою - ось це венець мистецтва".
І самим простим прикладом проведення інформаційної операції є той факт, що ви, шановний читач, у переважній більшості підручників та інших наукових і публіцистичних джерелах знайдете іншу інформацію: начебто, вперше термін "інформаційна війна" з'явився у наш час наприкінці 80-х років XX століття. Він став результатом плідної праці теоретиків збройних сил США та став уживаним після вдало проведеної роботи по знищенню СРСР. Активного застосування даний термін набув під час проведення воєнної компанії США в Іраку у 1991 році, де вперше були не лише застосовані інформаційні технології, а вперше було відверто наголошено на цьому, що спричинило ще більший резонанс.
Передусім, коли йдеться про будь-яку війну, включаючи інформаційну, то слід говорити про певний стан взаємовідносин між супротивниками. Здебільшого це не є присутнім, тому застосування даного терміну носить Псевдонауковий характер. Для того, щоб детально розібратися у згаданому питанні, слід проаналізувати суспільні відносини в інформаційній сфері, згрупувати за певними ознаками ті з них, які можуть утворювати окремі явища, і вже потім застосовувати термінологію для означення і опису цих явищ за допомогою відповідної термінології [53, С.68].
Інформаційна війна виникає з нових підходів до застосування інформації, визначення її ролі та місця. Можна виділити два трактування поняття інформаційної війни: гуманітарну і технічну.
У гуманітарному сенсі інформаційна війна становить собою активні методи трансформації інформаційного простору, що знаходить свій вираз у системі нав'язування моделей світу, які покликані забезпечити бажані типи поведінки, атаках на структури породження інформації - процеси міркувань. У той же час технічне трактування даного поняття полягає у тому, що за допомогою спеціальних програм руйнується обладнання, програмне забезпечення тощо.
Отже, аналіз даного бачення певних процесів в інформаційній сфері дозволяв казати про підміну понять, адже війна за своїм значенням означає стан, у якому держави застосовують одна проти одної усі форми тиску з дотриманням дії законів та звичаїв ведення війни (jus in bello). Втім, наведений вище приклад бачення поняття інформаційної війни дає усі підстави стверджувати, що описані вище ознаки не складають даного поняття.
Безперечним є той факт, що формування інформаційного суспільства стає не лише фактом, а все більше починає впливати на формування державної політики інформаційної безпеки. Досягнення тих чи інших цілей виявилося можливим із застосуванням лише інформаційних технологій, які б чинили вплив на суспільну свідомість. Одним з проявів застосування даного методу є сильний часовий пресинг на суб'єктів державного управління, який не залишає їм часу на прийняття виваженого, такого, що відповідає національним інтересам рішення. Відтак, досягнення певних геополітичних та інших важливих цілей уможливлюється за допомогою невійськових методів [69, С.12].
Сумний досвід не приділення належної уваги даним питанням спричинив до розпаду СРСР, могутньої держави, яка до 1991 року разом із США утворювали біполярну систему світу. Саме це дає можливість погодитись із Логіновим О.В., який пропонує розробити концепцію інформаційного стримування.
Нині відсутня розроблена на концептуальному рівні концепція (система теоретико-методологічних засад, положень) забезпечення інформаційної безпеки. Більш того, аналіз сучасної геополітичної обстановки і безпеко трансформаційних процесів дозволяє зробити висновок, що проти України здійснюються широкомасштабні інформаційні акції, спрямовані на дискредитацію, дезорганізацію, підрив іміджу, інформаційну кластеризацію і дестабілізацію нашої держави. І, передусім, цей вплив чиниться на систему державного управління.
Зазначимо, що четверта влада - ЗМІ - відіграла значну роль в укоріненні у свідомості пересічного громадянина терміну "інформаційна війна". При чому під останнім ЗМІ як правило розуміють використання компромату через засоби масової інформації, здебільшого електронні. Ідеальним засобом для цього є Інтернет, який дає можливість розповсюджувати будь-яку інформацію без будь-яких обмежень.
Що стосується іншого розуміння - технічного - то тут обов'язковою умовою є те, що ведення інформаційної війни є результатом узгодженої діяльності з використання інформації як зброї ведення бойових дій у будь-якій сфері життєдіяльності. При цьому інформаційна війна включає наступні дії:
здійснення впливу на інфраструктуру систем життєзабезпечення - телекомунікації, транспортні мережі, електростанції тощо;
промисловий шпіонаж - порушення прав інтелектуальної власності, розкрадання патентованої інформації, викривлення або знищення важливих даних, проведення конкурентної розвідки;
хакінг - злам і використання особистих даних, ідентифікаційних номерів, інформації з обмеженим доступом тощо.
Коли йдеться про інформаційну війну, то слід говорити про існування рішучої і небезпечної діяльності, пов'язаної із реальними бойовими діями. Більш того, за даного випадку постає необхідність у виокремленні декількох підвидів інформаційних війн: кібернетична війна, електронна війна, психотронна війна, психотропна війна, штабна війна, психологічна, енергоінформаційна війна [17, С.6].
Таке розуміння інформаційної війни надає можливість погодитись із визначенням поняття інформаційної війни, яке міститься у керівних документах збройних сил США.
Згідно з Доктриною проведення інформаційних операцій інформаційна війна - дії, що вчинюються для досягнення інформаційної переваги у підтримці національної воєнної стратегії через вплив на інформацію та інформаційні системи супротивника при одночасному забезпеченні безпеки власної інформації і інформаційних систем*'. Одним з прикладів є існування спеціальної програми запису всіх телефонних дзвінків, що виходять за кордон США на спеціальну апаратуру. За допомогою даної програми всі телефонні дзвінки, що виходять за межі країни записуються, а потім пропускаються через спеціальний пристрій, який за допомогою пошукових систем за ключовими словами здійснює виявлення та ідентифікацію важливої інформації.
Відтак, існування розвиненої системи інформаційної безпеки закладе фундамент для стійкого функціонування системи національної безпеки. На думку деяких дослідників, стрімкий розвиток інформаційних технологій спричинить у майбутньому появу нових за змістом видів війн, які відбуватимуться без жодного пострілу. Особливо наголосимо, що сучасні інформаційні війни спрямовані здебільшого на дезорієнтацію людини, зміну її світогляду" підмінну цінностей і перетворення на інформаційного споживача, тобто інформаційного раба.
Цілі інформаційної війни є дещо іншими, аніж війни у звичному розумінні. Якщо за умов ведення звичайної війни, головною метою є фізичне знищення противника та ліквідація його збройних сил. То за умови ведення інформаційної війни відбувається широкомасштабне порушення роботи фінансових, транспортних І комунікаційних мереж і систем, руйнування економічної інфраструктури і підкорення населення країни, що зазнала атаки, зміни світоглядних настанов, зародження сумніву в необхідності та доцільності існування в рамках самостійної, суверенної держави [21, С.211].
У рамках досліджуваних проблем, доцільним є проведення компаративного аналізу понять "інформаційна війна" і "інформаційне протиборство", з метою виокремлення ознак, що споріднюють і різнять їх.
На сьогодні термін "інформаційна війна" використовується у двох площинах:
у широкому розумінні - для визначення протиборства в інформаційній сфері в засобах масової інформації для досягнення різних політичних цілей;
у вузькому розумінні - для визначення воєнного протиборства, у військовій інформаційній сфері для досягнення односторонніх переваг в отриманні, зборі, обробці та використанні інформації на полі бою (в операції, битві).
У вітчизняній практиці в широкому розумінні частіше використовують термін "інформаційна протиборство" у вузькому розумінні - "інформаційні воєнні дії"
Інформаційне протиборство - це форма боротьби сторін в інформаційному просторі з використанням політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших методів, способів та засобів, для впливу на інформаційне поле супротивника та захисту власного інформаційного поля в інтересах досягнення поставлених цілей.
Ураховуючи дане визначення можна зазначити, що інформаційне протиборство включає в себе три незмінні складові: 1) вплив; 2) аналіз; 3) безпосереднє протиборство.
Основним елементом, від якого залежить ефективність компанії, є аналіз, мета якого полягає в оцінці, стратегічному прогнозуванні та плануванні в аспектах внутрішньополітичного та зовнішньополітичного становища. Що ж стосується "інформаційної війни" то, як всеохоплююча, цілісна стратегія, вона обумовлена все зростаючою значимістю та цінністю інформації у питаннях командування, управління та політики [23, С.115]. Також можна послуговуватись визначенням "інформаційної війни" як "комунікативної технології по впливу на масову свідомість з короткочасними та довготривалими цілями".
На Заході інформаційну війну визначають як "нефізичну атаку на інформацію, інформаційні процеси та інформаційну інфраструктуру", причому "ціллю інформаційної війни є вплив на систему знань та уявлень зовнішнього супротивника". Під знанням тут розуміється об'єктивна інформація, загальна для усіх, а під уявленнями - інформація, яка носить суб'єктивний характер. Основним інструментом ведення інформаційної війни є інформаційна зброя.
До "інформаційної зброї" ми будемо відносити, по-перше, засоби інформаційно-технічного характеру, які знищують, перекручують або викрадають інформацію, не зважаючи на систему захисту, обмеження доступу до цієї інформації законних користувачів. По-друге, це безперечно, інформаційно-психологічні засоби, які дезорганізують інформаційні системи, шляхом дезінформації, формування помилкових логічних інформаційних концепцій, інтерпретацій та ін., впливаючи, таким чином, на суспільну думку, на життя суспільства, держави або групи держав в цілому [41, С.238].
Таким чином, інформаційна зброя - це пристрої та засоби, які призначені для нанесення протидіючій стороні максимальної шкоди в ході інформаційної боротьби (шляхом небезпечних інформаційних впливів).
Об'єктами впливу можуть бути: інформаційно - технічні системи, які включають людину, інформаційно-аналітичні системи, які включають людину, інформаційні ресурси, системи формування суспільної свідомості та думки, яка базується на засобах масової інформації та пропаганди, а також психіки людини.
Інформаційна зброя - інструмент встановлення контролю над інформаційними ресурсами потенційного супротивника, тому інформаційна зброя втручається в роботу систем управління та інформаційних систем, систем зв'язку та ін., у цілях порушення їх працездатності, аж до повного виведення їх з ладу, вилучення, перекручення даних, які в них містяться, або цілеспрямованого введення спеціальної інформації. Подеколи інформаційна зброя виступає в ролі розповсюджуваної дезінформації в системі формування суспільної свідомості й прийняття рішень.
Також до інформаційної зброї включають і сукупність спеціальних способів та засобів впливу на психіку суспільства та держави в цілому.
Для проведення будь-якої інформаційної компанії як в міжнародних відносинах, так і на внутрішньому інформаційному полі слід ураховувати особливості конкретного інформаційного простору. На початку необхідно розшукати вразливі точки в інформаційному просторі і лише згодом переходити до рішучих дій.
Інформаційна зброя повинна враховувати варіанти протидії і чим більше варіантів протидії враховано, тим більше імовірності успіху в той чи іншій інформаційній агресії. Також необхідно підкреслити, що специфікою інформаційної війни (як форми інформаційного протиборства) є те, що вона ведеться, на відміну від збройної боротьби як у мирний, так і у воєнний час. Вона націлена на всі можливості та фактори ураженості, які неминуче виникають при зростанні залежності від інформації, а також на використання інформації у найрізноманітніших конфліктах. Об'єктом уваги стають інформаційні системи (включаючи відповідні лінії передач, центри обробки та людський фактор цих систем), а також інформаційні технології, які використовуються в системах озброєння. Таким чином, можна виділити наступні сфери інформаційного протиборства: політична, дипломатична, воєнна, технологічна, соціальна, ідеологічна [45, С.412].
Інформаційна війна має наступальні та оборонні складові, але, починаючи з цільового проектування та розробки своєї архітектури командування, управління, комунікації, комп'ютерів та розвідки, яка забезпечує особам, які приймають рішення, відчутну інформаційну перевагу у різноманітних конфліктах. Інформаційна війна може бути спрямована проти трьох елементів: комп'ютер; програмне забезпечення; людина.
Однією з головних цілей інформаційної війни є подавлення в людині морального творчого початку.
На міжнародній арені інформаційні війни ведуться: між державами та блоками держав; між міжнародними корпораціями, транснаціональними корпораціями та міжнародними фінансовими групами; між міжнародними корпораціями, ТНК і міжнародними фінансовими групами з державами; між терористичними організаціями та державами; між міжнародними корпораціями, ТНК і міжнародними фінансовими групами; між злочинними організаціями; між злочинними організаціями та державами.
Взагалі ж технології інформаційної ери певним чином зрівняли індустріальні, постіндустріальні та доіндустріальні країни: всі вони мають доступ до інструментарію, необхідного для ведення інформаційної війни, а отже, і виступають як суб'єктами, так і об'єктами інформаційної війни, а отже і забезпечення інформаційної безпеки.
Висновки до першого розділу
Інформаційні впливи на масову свідомість існували завжди. Як технологію його використовували ще шамани і жерці, коли вони намагалися "конструювати майбутнє" в тому чи іншому напрямку.
Генеральна мета інформаційної війни таким чином - порушити обмін інформацією в таборі конкурента. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.
Сьогодні термін пропаганда знову може бути нейтральним для широкого вжитку, хоча частіше він використовується як журналістське негативне визначення дій тих чи інших інформаційних підрозділів, особливо військових. Це саме стосується і випадків політичного протистояння, коли опоненти можуть вказувати на вислів свого супротивника як на пропагандистський.
Відповідно до націобезпекознавчого підходу, загрози інформаційній безпеці, з одного боку являють собою організаційний компонент системи державного управління, а з іншого - слугують індикатором ефективності її функціонування.
На сьогодні саме інформаційні війни становлять найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи національної безпеки. Інформаційна війна має наступальні та оборонні складові, але, починаючи з цільового проектування та розробки своєї архітектури командування, управління, комунікації, комп'ютерів та розвідки, яка забезпечує особам, які приймають рішення, відчутну інформаційну перевагу у різноманітних конфліктах. Інформаційна війна може бути спрямована проти трьох елементів: комп'ютер; програмне забезпечення; людина.
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ
У другому розділі дипломного дослідження розглянуто осмислення стратегій інформаційно-психологічного впливу в різні епохи. Досліджено виникнення сучасного виду інформаційної війни в рамках ХХ століття.
Ключові слова: «інформаційно-технічний вплив», «інформаційний вплив», «інформаційна безпека».
.1 Осмислення стратегій інформаційно-психологічного тиску як складової традиційної війни в епоху ранніх цивілізацій
Інформаційний вплив - це організоване цілеспрямоване застосування спеціальних інформаційних засобів і технологій для внесення деструктивних змін у свідомість особистості, соціальних груп чи населення (корекція поведінки), в інформаційно-технічну інфраструктуру обєкта впливу та фізичний стан людини. Інформаційний вплив варто поділяти на інформаційно-технічний та інформаційно-психологічний [22].
Інформаційно-технічний вплив (ІТВ) - це вплив на інформаційно-технічну інфраструктуру обєкта з метою забезпечення реалізації необхідних змін у її функціонуванні (зупинка роботи, несанкціонований доступ до інформації та її перекручення (спотворення), програмування на певні помилки, зниження швидкості оброблення інформації тощо), а також вплив на фізичний стан людини.
ІТВ становить загрозу безпеці інформаційно-технічної інфраструктури й фізичному стану людини.
Безпека інформаційно-технічної інфраструктури - це стан захищеності, який забезпечує її ефективне використання та захист від можливого ІТВ.
Безпека інформаційно-технічної інфраструктури поділяється на безпеку:
машинно-технічних засобів (автоматизованих систем та мереж);
програмного забезпечення;
режиму захисту від несанкціонованого витоку інформації.
Інформаційно-психологічний вплив (ІПВ) - це вплив на свідомість та підсвідомість особистості й населення з метою внесення змін у їхню поведінку і світогляд. Базовими методами ІПВ є переконання й навіювання.
Переконання звернене до власного критичного сприйняття дійсності обєктом впливу. Воно має певні алгоритми впливу:
логіка переконання має бути доступною для інтелекту обєкта впливу;
переконання варто здійснювати, спираючись на факти, відомі обєкту;
переконлива інформація повинна містити узагальнювальні пропозиції;
переконання має містити логічно несуперечливі конструкти;
факти, що доносяться до обєкта впливу, повинні мати відповідне емоційне забарвлення [37].
Навіювання, навпаки, спрямовується на субєктів, які некритично сприймають інформацію. Його особливостями є:
цілеспрямованість і плановість застосування;
конкретність визначення обєкта навіювання (селективний вплив на певні групи населення з урахуванням їхніх основних соціально-психологічних, національних й інших особливостей);
некритичне сприйняття інформації обєктом навіювання (навіювання засноване на ефекті сприйняття інформації як інструкції до дії без її логічного аналізу);
визначеність, конкретність поведінки, що ініціюється (обєкту необхідно
дати інструкцію щодо його конкретних реакцій і вчинків, які відповідають меті впливу).
Навіювання або сугестія - це процес впливу на психіку людини,
повязаний зі зниженням свідомості й критичності при сприйнятті навіяного змісту, який не вимагає ні розгорнутого особистого аналізу, ні оцінки спонукання до певних дій. Суть навіювання полягає у впливі на відчуття людини, а через них - на її волю й розум [37].
Навіювання є основним способом маніпулювання свідомістю, прямим вторгненням у психічне життя людей. При цьому маніпулятивний вплив організується так, щоб думка, уявлення, образ безпосередньо входили у сферу свідомості та закріплювалися в ній як дані безперечні й уже доведені. Це стає можливим при підміні активного відношення психіки до предмета комунікації навмисно створеною пасивністю сприйняття, що так властиво релігійним виданням (розсіювання уваги поданням великої кількості інформації, активна форма її подання, штучне перебільшення престижу джерел).
ІПВ спрямовується на індивідуальну або суспільну свідомість інформаційно-психологічними чи іншими засобами, що зумовлює трансформацію психіки, зміну поглядів, думок, взаємин, ціннісних орієнтацій, мотивів, стереотипів особи з метою вплинути на її діяльність і поведінку. Кінцевою його метою виступає досягнення певної реакції, поведінки (дії або бездіяльності) особистості, яка відповідає цілям ІПВ.
Процес сприйняття індивідом ІПВ, спрямованого на емоційну сферу свідомості, специфічний. Загалом, він більше згорнутий, ніж, наприклад, процес сприйняття пропагандистського впливу: в ньому функціонують тільки сприйняття й запамятовування, діяльність мислення виражена досить слабко. Інформацію особистість сприймає або не сприймає, сприймає цілком чи частково, але у формуванні певних висновків практично не бере участі. Процес ІПВ на емоційну сферу свідомості включає довільне сприйняття та запамятовування й характеризується дуже зниженим рівнем усвідомлення змісту впливу. Осмислення отриманої інформації відбувається пізніше, при більш високій пізнавальній активності індивіда [38].
Потужність і ефективність маніпулятивного впливу залежить від наявності певних переваг у маніпулятора над адресатом. Раніше вже наголошувалося на прихованому від адресата характері маніпулятивного впливу, що відразу створює переваги маніпулятору. Є й інші переваги, які дають змогу маніпулятору використовувати специфічні прийоми впливу та підсилюють його ефект.
Рівень ефективності ІПВ залежить від таких умов:
змісту матеріалу: його складності, конкретності, суспільної важливості
тощо. Наприклад, за рівних умов чим простіша інформація, тим більше шансів, що дії, на які вона спонукає, можуть виконуватися автоматично, особливо коли не суперечать переконанням обєкта. Тобто, чим конкретніший заклик до дії, тим вищий ступінь автоматизму відповідної реакції;
психічного стану, що характеризується наявністю високого рівня автоматизму відповідної реакції. Страх, пригніченість, апатія сприяють некритичному й підсвідомому сприйняттю впливу. Ступінь автоматизму у відповіді особи повязаний із рівнем усвідомленості та критичності сприйняття інформації [50].
Якщо вплив сприймається підсвідомо й некритично, то відповідь аудиторії може бути автоматичною;
часового інтервалу між впливами й відповідною реакцією: із збільшенням часового інтервалу автоматизм реакції зменшується внаслідок підвищення критичності й розумової активності обєкта (пояснюється включенням змісту отриманої інформації в систему знань особи й усвідомленням його).
Джерела загроз інформаційно-психологічній безпеці людини в міжособистісній комунікації під час здійснення на неї маніпулятивного впливу доцільно структурувати на три основні групи.
Перша група включає загрози, повязані з можливостями маніпулятора впливати на сам процес міжособистісної комунікації. Тобто, відповідно до своєї мети змінювати його хід, організацію, процедуру, інформаційний зміст, використовуючи для цього певні прийоми.
Друга група обєднує загрози, повязані з можливостями використання маніпулятором зовнішніх для адресата чинників, і поділяється на такі підгрупи:
умови зовнішнього соціального середовища (наприклад, можливість використання інших осіб для здійснення впливу; соціальних звязків, що склалися з адресатом і його оточенням тощо);
-особистий потенціал маніпулятора (скажімо, такі його статусні переваги, як рольова позиція, посада, вік, матеріальне становище, кваліфікація, освіта, здібності, знання, комунікативні навички, уміння й т. ін.);
-умови зовнішнього фізичного середовища (вибір місця та часу проведення міжособистісної комунікації, створення відповідної обстановки тощо).
Третя група включає загрози, повязані з можливостями використання маніпулятором внутрішніх, психологічних, індивідуально-особистісних характеристик адресата (зокрема його стану) [62].
Застосовуючи відповідні прийоми впливу на різні психічні структури особистості адресата, маніпулятор досягає своєї мети. На відміну від міжособистісного, маніпулювання на політичному рівні знеособлене й передбачає вплив на широкі маси. Воля меншості (а то й окремої особи) в завуальованій формі навязується більшості. Маніпулювання свідомістю є системою ІПВ із метою упровадження у свідомість певного світогляду, ціннісних установок, уявлень про мораль, моральність, нормативність тих чи інших форм поведінки.
Для маніпулювання використовуються такі методи, як перекручування,
приховування та спосіб подання інформації.
Перекручування інформації варіює від відвертої брехні до часткових деформацій (підтасовування фактів або зміщення в семантичному полі поняття).
Приховування інформації найповніше проявляється як замовчуванняприховування визначених тем. Набагато частіше використовується метод часткового висвітлення, чи диференційованого подання матеріалу [70].
Спосіб подання інформації нерідко відіграє вирішальну роль у тому, щоб зміст, який передається, був сприйнятий так, як необхідно його відправнику. Наприклад, велика кількість інформації в сирому чи несистематизованому вигляді дає змогу заповнити ефір потоками незначних відомостей, що ще більше ускладнює й без того безнадійні пошуки індивідом їхньої суті. Так само інформація, подана невеликими порціями, не дає можливості ефективно скористатися нею. В обох випадках заздалегідь знімається питання дорікання в приховуванні тих чи інших відомостей.
Найближчий до маніпулятивного впливу прийом особливого компонування тем, який начебто наводить одержувача інформації на цілком однозначні висновки. Важливу роль відіграє момент подання інформації.
Приховування маніпулятивного впливу. В літературі не розкрито рефлексної відмінності між приховуванням факту маніпулятивного впливу, з одного боку, та намірів маніпулятора - з іншого. Проте варто розуміти, що найбільш ретельно приховуються саме наміри.
Засоби примушення. Тут ідеться про силу владних політичних структур чи засобів масової інформації, а також про ступінь примушення до силового тиску, його невідворотність, способи прихованого чи явного примушення, передумови силового тиску.
Люди здавна усвідомили необхідність впливати на психіку воїнів під час збройних зіткнень. Найбільш рання з відомих форм впливу на противника це не використання бойових засобів, а залякування своєю бойовою могутністю з метою підриву його психологічного стану. Біблійна легендарозповідає про Гедеона, який для перемоги над більш численним ворожим військом удавався до різних хитрощів. Одного разу він із трьомастами воїнами підійшов до табору противника і за допомогою труб, глечиків, світильників та криків так залякав вороже військо, що воно розгубилося, запанікувало і свої ж солдати почали нападати один на одного.
Китайський полководець Сунь-Цзи в кінці VI - початку V століття до н. е. вважав, що найкраща перемога - це перемога без бою. І в древньокитайській військовій історії найбільшу повагу мали ті полководці, які саме так перемагали противника [78].
В історії китайського військового мистецтва такі прийоми застосовувалися не раз і в міжусобних війнах, і під час повстань, як, наприклад, у кінці Суйської епохи правління Ян-Ді (605-616), коли одне з повстань набуло небезпечного розміру. Відправлений проти повстанців полководець спробував діяти методами жорстокого придушення, але це спричинило ще більший спалах протесту. Тоді Ян-Ді доручив цю операцію іншому своєму полководцеві - Лі Юаню, майбутньому засновникові Танської династії.
Лі Юань розумів, що повстання викликане жорстокістю самого Ян-Ді та його тиранічним правлінням. Тому він замість битви здійснив всі заходи для того, щоб певними благами схилити повстанців до завершення заколоту, що йому і вдалося. Таким чином, із повстанням було покінчено без війни. Крім того, Лі Юань, прагнучи скинути Суйську династію і захопити владу, привернув на свій бік симпатії населення, а криваве придушення повстання викликало б озлоблення на адресу не стільки Ян-Ді, скільки самого приборкувача.
Древні правителі й полководці намагалися підкорити противника без битви трьома способами. По-перше, веденням мудрого правління, поліпшенням добробуту держави та мирними досягненнями свого народу. По-друге, мудрою політикою по відношенню до противника, політикою уваги та пошани до його стратегічного характеру в поєднанні з поширенням відповідної інформації, що приводило противника до усвідомлення повного безглуздя опору. Позаяк, стародавні правителі й полководці прагнули своїми діями вплинути на свідомість противника і цим досягли перемоги без пролиття крові. І в кожному способі цієї концепції неабияк значення мав інформаційний елемент. Вісті про культурний і політичний престиж країни, розумну й доброзичливу по відношенню до противника політику та стратегічне знесилення останнього поширювалися всіма доступними засобами [70].
У Стародавньому Китаї декілька тисяч років тому було систематизовано стратегії, які застосовувалися в політиці та військовій діяльності.
Кожна стратагема, виражена в певному лаконічному висловлюванні (На сході шуміти, на заході наступати, Прикрасити сухі дерева штучними квітами), насправді є схемою опосередкованого способу впливу, неявного маніпулювання чужою поведінкою. Застосовуючи її, можна було увести противника в оману, тобто дезінформувати стосовно власних намірів, планів та дій і тим самим добитися переваги над ним, досягти успіху з мінімальними втратами.
.2 Розвиток досліджень інформаційного протиборства в епоху Нового часу та Новітній період
Початок ХІХ ст. повязують із воєнними діями французів, які в досягненні перемоги над ворогом значну роль відводили ІПВ. На початку XIX ст. у французьких підрозділах логістики зявилась перша у військовій хронології штатна структура психологічної боротьби. Такою установою можна назвати друкарню армії Наполеона, що супроводжувала його штаб майже у всіх кампаніях. Сам Бонапарт надзвичайно уважно ставився до питань організації ІПВ на противника і вороже населення. Моральний чинник співвідноситься із матеріальним як три до одного, - говорив він своїм маршалам. У європейських кампаніях 1804-1807 років надзвичайно ефективно використовувалась така форма ІПВ, як розповсюдження фальшивих друкованих грошей із метою порушення системи матеріального забезпечення німецьких та австрійських військ [81].
Заохочувався перехід у полон, поширювалися прокламації тощо. В італійській та австрійській кампаніях 1804-1807 років Наполеон уміло використав газети та кореспондентів нейтральних держав (Швейцарії, Англії) для дезінформування стосовно дислокації власних військ. Із цією метою він створив резервний корпус на швейцарському кордоні, де постійно втрачалися таємні документи. 24 червня 1812 року шестисоттисячна армія Наполеона Бонапарта вторглася в Росію. Для завоювання Росії Наполеон інтенсивно використовував не лише економічні та військові ресурси підвладних йому європейських країн, але й можливості їхньої преси. Блискучі якості полководця, лідера й організатора у військових і державних справах, воля і влада, а також розуміння ролі друку й засобів публіцистики, які він уміло застосовував на всіх етапах своєї діяльності, дозволили йому досягти успіху у впливі на суспільну думку.
Перед війною з Росією, коли Наполеону було конче необхідно виправдати свій похід, у Франції та інших європейських державах формувалася думка про Росію як природного агресора, про російський народ як варвара, що прагне знищення європейської цивілізації. Для цього була запущена фальшивка - так званий заповіт Петра I, на основі якого за велінням Наполеона французький історик Лезюр випустив книгу Про зростання потужності Росії з її виникнення до початку ХІХ століття, де говорилося про нібито ретельно розроблену Росією програму завоювання сусідніх європейських країн. Таким чином, Наполеон намагався подати свою агресію як превентивний захід щодо захисту західноєвропейської цивілізації від Росії у її прагненні панувати у світі. Цим він шукав собі підтримку в усій Європі, додавав війні характеру загальноєвропейської боротьби проти неминучого вторгнення варварів зі сходу.
У Наполеона був значний досвід використання печатного слова як ефективної зброї в одержанні перемоги над противником. Його методи інформаційного впливу та керування пресою не раз сприяли досягненню політичних, військових і власних цілей. Проте на початку бойових дій у Росії в 1812 році розповсюдження друкованих матеріалів французькою мовою та фальшивих асигнацій абсолютно не мало успіху, тому що російські селяни просто не вміли читати навіть російською мовою та не розуміли вартості паперових грошей і тому майже всі асигнації з друкарні Наполеона (які за якістю не відрізнялись від російських) були зібрані та передані до штабу Кутузова. У цьому випадку ефективність штатних підрозділів психологічної боротьби на тактичному рівні в армії Наполеона була невисокою [37]. Натомість штаб Наполеона на стратегічному рівні успішно здійснив заходи щодо дискредитації найвищого командування російської армії в початковий період війни. Через дипломатичні та приватні канали й регулярні видання були поширені чутки про підкупність генералів російської армії німецького походження Барклая де Толлі, Вітгенштейна, Тотлебена. У результаті усунення скомпрометованих генералів та старших офіцерів від командування на період розслідування було суттєво послаблено управління військами, на що вказує багато дослідників цього періоду.
Піднявшись на гребені Великої французької революції, яка привела в рух глибинні пласти населення, збудила енергію й самосвідомість народних мас, Наполеон розумів, що і в цьому плані умови ведення воєн докорінно змінилися передусім тому, що в політичному житті зросло значення морального духу народу й армії. І як жоден інший полководець минулого, Наполеон підпорядкував воєнно-стратегічним цілям буквально всі доступні тоді способи приборкання громадської думки.
Великого значення він надавав пресі. Відомий вислів Наполеона: Чотири газети зможуть принести ворогові більше зла, ніж стотисячна армія. Його діяльність у цьому напрямі була незвичайно широкою. Для зміцнення своєї диктатури він підніс цілеспрямований вплив на громадську думку до рівня високої державної політики. Цю думку він не раз висловлював у колі своїх однодумців. Так, у квітні 1800 року в бесіді з М.А.Жульєном Наполеон заявив: Суспільна думка - це кінь, інколи вередливий, якого я намагаюся приборкати. У червні 1804 року на засіданні Державної ради Бонапарт висловився ясніше: Ми повинні управляти суспільною думкою [22].
Особливо активними були зусилля пропагандистського апарату Наполеона щодо тих країн, із якими йшла війна або які належало ще завоювати. Підвладна йому європейська преса багато найважливіших подій замовчувала зовсім, натомість рясніючи повідомленнями, які перебільшували успіхи французів і спотворювали реальний стан справ у ворожому таборі. Деколи це були явні фальсифікації, інспіровані самим імператором. За його ж наказом у сусідніх країнах поширювалися тисячі памфлетів, брошур, листівок, а у Великій армії в кожній кампанії регулярно видавалися офіційні бюлетені - першоджерела військово-політичної інформації, які активно розповсюджувалися. І все це мало на меті підняти дух військ, деморалізувати й подавити противника, заплутати його неправдивими новинами, прихилити до себе мирних жителів, вселити їм уявлення про велич французької армії і таким чином ще до завершення військових дій прокласти шлях до перемоги [62].
Ще на початку своєї першої кампанії в Італії Наполеон для піднесення духу своєї 45-тисячної армії, що значно поступалася за чисельністю противникові, відчувала гострий брак провіанту та обмундирування, видає відповідні накази й військові бюлетені. Їхніми адресатами були не лише війська, але й широка публіка як у французькому тилу, так і на завойованих територіях. Окрім наказів, важливу пропагандистську роль відігравали маніфести, звернення до місцевого населення, а також різного роду листи й звернення до місцевих впливових діячів.
У 1797 році імператором були створені дві газети - Курєр італійської армії і Франція очима армії, що поширювалися у військах. Крім того, в Парижі виходила газета Журнал Бонапарта та доброчесних людей. У роботі Перівє Наполеон - журналіст наголошується, що є два типи журналістів: організатори цієї справи й ті, хто безпосередньо пише. Наполеон вдало поєднував у собі обидва типи. Окрім організаторської роботи, він також інтенсивно писав сам.
Ось текст одного з його перших наказів після вступу на італійську землю: Солдати, з вершин Апеннін ви обрушилися, як потік, крушачи і перевертаючи все, що намагалося вам протистояти. Хай тремтять ті, хто заніс над Францією кинджали громадянської війни; година відплати настала. Але хай народи будуть спокійні. Ми - друзі всіх народів і особливо нащадків Брута та Сципіонів.
Вільний французький народ, шанований усім світом, принесе Європі гідний мир. Це лейтмотив усіх наступних наказів, маніфестів, бюлетенів і газетних публікацій Наполеона, який би новий регіон він не завойовував для Франції. У наступній своїй кампанії - в Єгипті - Наполеон заснував ще одну газету - Єгипетський курєр. Під час єгипетського походу він усвідомлює, що тут дуже важко виступати в ролі полководця - місіонера революції, свободи й незалежності, як це було в Італії. Бонапарт прагнув визначити характер аудиторії, до якої йому належало звертатися зі своїми призивами. З огляду на ситуацію та розстановку місцевих сил, він зробив вибір і вирішив адресуватися до феодальної верхівки єгипетського суспільства та впливати на неї як на носія націоналістичного духу.
Також він прагнув у своєму зверненні врахувати роль релігійної верхівки, тобто шейхів. Бонапарт намагався знайти підходи до їхньої самосвідомості, узявши до уваги суперечності між верхівкою мусульманства Єгипту та папською католицькою церквою. Із цією метою Наполеон вирішив використати той факт, що боротьба Франції за Мальту є одночасно боротьбою проти Католицького ордену, який володів цим островом. У його зверненні говорилося: Скажіть народові, що ми - друзі правовірних мусульман. То хіба ми не змістили Папу, який говорив, що з мусульманами треба боротися? То хіба ми не знищували мальтійських лицарів, тому що ці божевільні вірили, ніби Бог хоче, щоб вони воювали з мусульманами?.. Тричі щасливі будуть ті, хто буде з нами [66]. Вони досягнуть успіху у своєму майновому становищі та карєрі. Щасливі ті, хто залишаться нейтральними. У них буде час познайомитися з нами, і вони перейдуть на наш бік. Але горе, тричі горе тим, хто піде з мамелюками, візьме в руки зброю й буде проти нас воювати! Для них немає надії, вони загинуть. Отже, коли не було можливості експлуатувати визвольні чи націоналістичні ідеї, Наполеон прагнув впливати на вищий ешелон влади противника поєднанням обіцянок і погроз, дозуючи їх відповідно до обстановки й характеру аудиторії. Із наведеного вище наполеонівського звернення багато можна запозичити при підборі засобів інформаційно-психологічного впливу. По-перше, можна відзначити вибір адресата - імамів, шейхів, а не простий народ. Звертатися із закликом до безграмотних фелахів було б безглуздо; по-друге, імітацію подання матеріалу, звичного для цієї єгипетської верхівки, підбір зрозумілих аргументів, в основі яких лежить невелика частка правди. Хіба не відповідає дійсності, що Наполеон воював із Папою, й Мальтійським орденом, іншими ворогами єгиптян, хоча і зовсім не тому, що перші були противниками мусульман? По-третє, чітка вказівка на бажану форму поведінки: або приєднуйтеся до мене, будьте моїми союзниками, або, принаймні, дотримуйтеся нейтралітету, тобто те саме поєднання обіцянок і погроз, про яке говорилося вище.
Наполеон уважав, що всією повнотою інформації про найзагальніші відомості щодо подій, які відбуваються в країні, мають володіти лише представники вищих ешелонів влади - сам Бонапарт і порівняно невелике коло еліти. На його думку, правильно зрозуміти цю інформацію і розпорядитися нею можуть лише вони, а необмежена свобода преси призведе до жахливих наслідків. Першою справою нового самодержавного володаря після перевороту 18 брюмера (9 листопада 1799 року за Григоріанським календарем) було закриття 60 паризьких газет із 73 лише тому, що їх було надто багато, а на думку Наполеона, чим газет менше, тим краще. Із цих 13 до кінця 1800 року в Парижі виходили лише девять газет, а потім їх кількість була знижена до восьми. Із збережених Наполеоном газет лише Монітер юніверсель була оголошена єдиною офіційною газетою [87]. Перший консул дістав можливість безпосередньо через неї висловлювати свою думку. Формально газета знаходилася в приватних руках, її редактором був Сово Франсуа, за яким зберігалося лише одне право... відати театральною рубрикою. Таким чином, Наполеон здійснив свій знаменитий принцип: Правитель повинен завжди використовувати рекламу для своїх цілей. Матеріали, поміщені в Монітері, передруковувалися провінційними газетами, при цьому автором багатьох статей і листівок був сам Наполеон. Імператор Франції наголошував, що видавничу справу необхідно контролювати й направляти, без цього глави держав приречені на невдачу. Він розгортає консолідуючу пропаганду, тобто використовує всі методи ідеологічного впливу і контролю для закріплення особистої диктатури й військових завоювань; створює розгалужену, добре організовану поліцейсько-цензурну мережу, яка повинна обмежувати поширення інформації. Наполеон уважав, що для широкої публіки інформацію необхідно ретельно просіювати. Але робити це треба так, щоб створити в народу певні стереотипи, в основному соціально-політичного характеру, що виправдовують чинний режим. У рамках цих стереотипів і формувалося мислення народу, відбувався його соціально-політичний розвиток. Наполеон диференційовано підходив до впливу друку на громадську думку усередині країни і за рубежем. У Франції він зовсім вилучив із сфери обговорення всю внутрішню й зовнішню політику і вважав великою милістю дозвіл певним органам преси, що уціліли при ньому, поміщати коротенькі, суто інформаційні замітки політичного характеру.
Провідне місце в офіційній пропаганді займало прославляння великого полководця. Недостатньо було, резонно відзначав Ж.Тюлар, перемогти при Монтенотті, Лоді чи Кастільйоні, потрібно було також переконати всіх у важливості цих перемог. У створенні культу Наполеона використовувалися всі засоби, починаючи від преси і закінчуючи театральними постановками. Дві газети італійської армії виходили під патронатом Бонапарта. У них генерала Бонапарта зображали видатним полководцем, що підняв меч ради захисту народів і торжества справедливості. Таким же він змальовував себе у відозвах, звернених до італійського народу. У Парижі 10 лютого 1797 року була поставлена перша пєса про Наполеона Битва при Ровербелло, або Бонапарт в Італії, а 23 лютого - друга - Узяття Мантуї. У листопаді 1797 року зявився Гімн миру - один із перших складених на честь Бонапарта: Слава переможцеві Італії! Слава всесвітньому героєві! Він включає до складу своєї батьківщини Сто різних народів. У зовнішньополітичній пропаганді, розрахованій не лише на Францію, але й у цілому на Європу, він прагнув сформувати громадську думку, сприятливу для своєї держави. Відразу після приходу до влади Наполеон зробив низку багатообіцяючих заяв щодо найшвидшого припинення воєн. 25 грудня 1799 року він направив англійському королеві й австрійському імператорові послання з пропозицією почати мирні переговори. Як писав Манфред, це був правильно розрахований хід, бо вся Європа прагнула миру. Населення Франції теж бажало цього: Узявши на себе ініціативу мирних пропозицій, Бонапарт не лише вигравав у громадській думці і своєї країни, й передових людей за межами Франції. Він перекладав відповідальність за все подальше на інших. Для Наполеона було дуже важливо, щоб у суспільстві вважали порушником миру перед кожною війною не його, а противника. Велику увагу Наполеон приділяв удосконаленню прийомів дезінформування, уведення в оману зовнішнього ворога стосовно своїх задумів. Досить часті були його накази, щоб преса заплутувала ворога неправдивими вістями. Ось, наприклад, що він наказував із Москви австрійському, баварському та вюртембергському правителям: Я не лише бажаю, щоб посилалися підкріплення, але я бажаю також, щоб перебільшувалися ці підкріплення і щоб государі змусили свої газети друкувати про велике число військ, подвоюючи це число. Щоб впливати на громадську думку в стані противника, в період наполеонівських воєн широко застосовувався підкуп іноземного друку. Відомо, що Наполеон намагався використати його у своїй боротьбі проти Англії. Так, у 1802 році англійська розвідувальна служба доносила з Парижа в Лондон про те, що агент Наполеона Фєв поїхав до Англії із спеціальною місією - знайти підхід до редакторів англійських газет для того, щоб запропонувати їм постійне утримання й тим самим забезпечити собі канали впливу на населення на користь Франції. Ця спроба Бонапарта створити психологічний плацдарм в англійській громадській думці зазнала поразки через пильність розвідувальних служб цієї країни. Наполеонівська технологія поєднання військових дій та інформаційної війни може бути сповна повчальною для сучасних практиків. Але й російський досвід тих років у цьому відношенні був на висоті. Успішну пропаганду серед військ і населення противника вели полководці О.В.Суворов та М.І.Кутузов. Суворов у 1799 році під час італійського походу російської армії вперше здійснив психологічну операцію як складову єдиного плану бойових дій. Прийнятна для обєкта впливу оцінка обстановки, переконлива аргументація й виразне мовлення зробили звернення Суворова до солдатів пємонтської армії досить дієвим: на сторону російсько-австрійських військ пємонтці переходили не тільки поодинці, але й групами та навіть цілими частинами. Письмове звернення до народу Польщі М.І.Кутузова, датоване 27 грудня 1812 року, вперше використовувалося як листівка-перепустка (так звана охоронна грамота). Це був прообраз листівки-перепустки в полон, що активно застосовувалась у війнах і збройних конфліктах ХХ ст [78]. Командування російської армії також уміло використовувало звільнення військовополонених із метою пропаганди полону. На початку 1813 року французьке командування, стурбоване дуже частими випадками здачі в полон, оголосило, що всі солдати після повернення з полону служитимуть ще протягом 25 років, а ті, хто закінчить кампанію в лавах армії, будуть звільнені від подальших призовів. У французьких військах оголосили також, що росіяни в полон не беруть, а якщо деяким залишають життя, то тільки для того, щоб мучити в таборах. Флігель-адютант князь В.С.Трубецький, ознайомившись із цими документами, написав Аракчеєву: Чи не думаєте ви, Ваша світлосте, що корисно було б нинішніх полонених звільнити й відправити їх для того, щоб вони розповіли товаришам своїм, як у нас із ними поводяться. Це й було зроблено протягом 1813-1814 років. Ті, хто повернувся з полону, спростував наполеонівську пропаганду. Усього, за даними штабу Кутузова, з 640 тис. французів, які перейшли російський кордон протягом 1812 року, 160 тис. здалися в полон. Історія розвитку засобів ІПП цього періоду славиться технічними досягненнями. Перший випадок розповсюдження листівок із повітря відбувся у Франції. Під час Паризької комуни в 1871 році агітатори комунарів здійснили кілька успішних акцій: на повітряних кулях вони пролітали над позиціями німецьких військ, що оточили Париж, та розкидали листівки з прокламаціями Ради комуни над містечками й селами на рекордні для того часу відстані від місця вильоту - 200 км. У результаті таких заходів тимчасово вдалось забезпечити продовольством населення Парижа. Подальшого розвитку набули такі напрями ІПП, як: обґрунтування причин розвязання агресії, дискредитація керівництва противника, внесення розколу в його лави, фальсифікація історичних подій. Зявилися технічні можливості вести друковану пропаганду шляхом видання та доведення до обєкта впливу памфлетів, маніфестів, відозв, звернень, листів, інформаційних листівок. Застосовується метод відпуску військовополонених із пропагандистськими цілями. Заходи ІПП стали узгоджуватися з бойовими завданнями збройних сил. І хоча до цього періоду не було створено жодного спеціального військово-пропагандистського органу, ІПВ уже став частиною воєнного мистецтва. Отже, ІПП бере початок із часу становлення цивілізованого суспільства. Із формуванням держави як органу управління суспільством виникає й розвивається ІПВ на свідомість особи, за допомогою якого людство вирішує безліч проблем без застосування збройної боротьби. Науковий і технічний прогрес сприяє розвитку технічних засобів ІПП. Прикладом цього є застосування повітряних куль у Франції, артилерії у США та інших технічних засобів у різних країнах [70].
2.3 Становлення проблеми інформаційної війни у ХХ ст.
У сучасних умовах безперервний розвиток техніки сприяє послідовному підвищенню обсягу і швидкості поширення інформації. Удосконалюються можливості інформаційного охоплення великих територій та мас людей у найкоротші терміни. Разом із позитивними явищами глобальної інформатизації, чіткіше проступають контури нових міжнародних проблем. Передусім це стосується сфери інформаційної безпеки та інформаційного протиборства. Не можна стверджувати, що такі проблеми виникли лише в умовах глобальної інформатизації, але поява єдиного інформаційного простору дозволила перетворити його на ще одне поле протиборства в міжнародних відносинах [31].
Усе більш очевидною стає залежність політичної влади від можливостей здійснювати інформаційне протиборство у зовнішньо- та внутрішньополітичній сферах. Основні тенденції зміни характеру геополітичної боротьби держав, розвиток процесу глобалізації на початку XXI століття свідчать про те, що разом із традиційними силовими методами та засобами вирішення завдань у цій царині все частіше використовуються інформаційні. Основним засобом ведення інформаційного протиборства є національні й транснаціональні ЗМІ, а також будь-які інші інформаційні мережі, здатні впливати як на світогляд, політичні погляди, правосвідомість, менталітет, духовні ідеали та ціннісні установки окремої людини, так і на суспільство в цілому. Теорія інформаційної боротьби під впливом комплексу обєктивних і субєктивних чинників пройшла складний еволюційний шлях: від сприйняття її як допоміжного засобу при вирішенні бойових завдань на тактичному рівні до надання їй глобальної функції управління політичними процесами на стратегічному рівні.
Комплекс заходів, який у ХХ столітті отримав назву СІО, ще з незапамятних часів супроводжував бойові дії. Наприклад, бойове розфарбування первісних воїнів служило як підняттю бойового духу, так і дезорієнтації противника щодо складу протидіючих сил. Воно повинно було створити у ворога уявлення, що він має справу не з армією, а з надприродними, містичними силами.
Як відомо, цілеспрямоване дезінформування противника стосовно складу, розташування, чисельності сил суперника досі є одним із найважливіших елементів ведення бою [64].
Ще в IV ст. до н. е. зявилась перша фундаментальна праця блискучого китайського стратега й мислителя Сунь-Цзи Мистецтво війни, в якій було написано: Засобом, завдяки якому освічені правителі та мудрі полководці виступали і підкоряли інших, а їхні досягнення мали перевагу над багатьма, було попереднє знання. Попереднє знання не можна отримати від демонів та духів, не можна одержати з явищ або небесних знамень; воно має бути отримане від людей, які знають справжній стан противника. Сунь-Цзи вперше запропонував використовувати інформаційні заходи як альтернативу бойовим діям. Він сформулював девять заповідей, дотримання яких забезпечувало такий потужний вплив на загальний духовний світ армії противника, що вона просто розкладалася ще до початку битви. По суті, концепція Сунь-Цзи лежить в основі сучасних АІВ та СІО. Але до того, як відбулося повернення до принципів цього древнього китайського стратега й мислителя, технології інформаційного впливу пройшли довгий шлях розвитку.
Спочатку інформаційні заходи розглядалися як засоби військово-політичної дезорієнтації противника і зводилися до двох основних напрямів:
дезінформація щодо власних ресурсів;
дії, спрямовані на поразку чи блокування каналів передання даних із метою дезорієнтації й дезорганізації противника (в результаті успішного проведення подібних операцій противник втрачає здатність діяти скоординовано, що значно підвищує його уразливість).
Для виконання зазначених вище завдань (особливо другого напряму) у складі збройних сил країн функціонують війська радіоелектронної боротьби. Вони займаються зашумленням каналів радіозвязку, перешкоджають роботі засобів радіоелектронної розвідки противника тощо. У наступальних операціях, як відомо, цілями, що підлягають першочерговому знищенню, є вузли звязку: телефонні АТС, сервери стільникових операторів і провайдерів інтернетного звязку, передавальні комплекси телевізійних і радіомовних станцій. Здебільшого наступу передує пеленгація всіх джерел електромагнітних полів, які можуть використовуватися як засоби звязку.
Комплекс описаних вище дій належить до так званого першого покоління інформаційної зброї, або до техногенної сторони інформаційного протистояння. Із часом паралельно розвитку техногенної стала оформлятися гуманітарна сторона. Все більше уваги приділяється необхідності впливу на психологічні характеристики керівництва й особового складу армії противника, а також цивільного населення в тилу.
Із 50-х років ХХ століття фахівці Пентагону стали розглядати авіаційні нальоти і як психологічну зброю. У роки Корейської кампанії була розроблена концепція, що значно підвищувала результативність бомбових ударів за рахунок їх (здавалося б побічного) психологічного ефекту. Хаос і паніка, спричинені бомбовими ударами, вийшли на передній план щодо традиційних завдань із знищення живої сили, військових, промислових чи цивільних обєктів. Бомбові удари стали розглядатися не як засоби знищення інфраструктури противника, що передують сухопутному вторгненню, а як механізми, за допомогою яких можливо переконати противника припинити опір [50]. Безумовно, волю противника до опору можна зламати не лише ракетно-бомбовими ударами. Вже в 30-і роки ХХ століття в Європі бурхливо розвивався відносно новий напрям, названий пропагандою, здійснювалися перші, досить успішні кроки з використання ЗМІ як зброї. На початок Другої світової війни абсолютними лідерами у сфері інформаційних технологій були німці. Німецьким фахівцям удалося організувати внутрішній інформаційний простір таким чином, що зовнішні інфогенні загрози просто розчинялися в ньому. Громадяни Рейху були упевнені в непереможності своєї країни та святості цінностей, на яких вона трималася. Була створена ціла індустрія, що відповідала за зміст інформаційного поля: друкована преса, радіо, кінематограф, студії звукозапису, візуальна реклама тощо. Рейх серйозно опікувався створенням нової культури та засобами її поширення. Німецьке короткохвильове радіо цілеспрямовано працювало із зарубіжними аудиторіями, насаджуючи їм уявлення про Німеччину як найпрогресивнішу й непереможну країну. Варто відмітити, що подальший розвиток аналогічних систем в інших державах був реакцією на активність німців. Німецькі пропагандистські технології перейняли такі країни, як СРСР, США, Велика Британія тощо. На початок холодної війни ЗМІ, а особливо радіо як засіб інформаційно-психологічного впливу, використовували практично всі держави, що були втягнуті у протистояння (як лідери, так і сателіти).
Отже, на початок останньої чверті ХХ століття інформаційно-психологічне протистояння оформилося як комплекс, що складається з техногенного й гуманітарного рівня та забезпечує вирішення таких завдань:
блокування чи пошкодження каналів управління і звязку противника;
дезінформування противника;
створення атмосфери напруженості та паніки в тилу противника від постійного очікування ударів;
вплив на соціальну свідомість противника з метою його деморалізації.
У період, про який іде мова, основою класичного підходу до спеціальних інформаційних операцій були суто лінійні погляди, згідно з якими результат зовнішньої управлінської діяльності є однозначним і лінійним, пропагандистські зусилля відповідають схемі: управляючий вплив - бажаний результат. Тобто, зростання інтенсивності впливу завжди збільшує віддачу [64]. Нацистський міністр пропаганди Й. Геббельс називав це жорстким утлумаченням. Упродовж ХХ століття принцип жорсткого утлумачення уважався універсальною парадигмою ведення інформаційної політики. Проте, починаючи з 80-х років, на Заході вперше відчули, що ефект впливу не завжди прямо пропорційний його інтенсивності.
Криза класичної концепції пропаганди збіглася з новим витком інформатизації, а точніше, стала його результатом. Лінійний підхід до здійснення інформаційних операцій, що передбачає прямий звязок між інтенсивністю впливу й результатом, усе менше відповідав новим умовам. Розвиток інформаційних технологій привів до значного збільшення чисельності доступних каналів інформації. Можливість діалогу, що відродилася в комунікативних процесах, стала природним барєром сприйняття пропаганди. Навіть найпотужніший пропагандистський імпульс просто згасав у системі, що прискореними темпами розширювалася й розгалужувалася. Зростання кількості каналів передбачало утворення так званих субреальностей. Реципієнт тепер сам вибирав джерело інтерпретації реальності, яке б відповідало його картині світу. Можна констатувати, що інформаційна система стала формуватися за зразком системи суспільної, як ключовий носій суспільної свідомості, або, іншими словами, своєрідна віртуальна проекція самого суспільства. Природно, що в подібних умовах симетричний, лінійний підхід як до вивчення інформації та комунікації, так і до організації інформаційних операцій мав би бути замінений на щось більш відповідне умовам. У дослідженнях процесу зміни характеру звязку між системою ЗМІ та споживачами інформації відбулися суттєві зміни: була здійснена спроба пояснити їх із точки зору синергетичних законів, які в подальшому увійшли до арсеналу фахівців із масових комунікацій як база сучасної інформаційної політики [62]. Суспільство стало розглядатися як надзвичайно складна система, кожен із елементів якої має багато ступенів свободи, інакше кажучи, становить систему, що перебуває в стані постійного вагання перед вибором одного з можливих еволюційних шляхів. На вибір шляху розвитку згідно із сучасними уявленнями може вплинути імпульс навіть мінімального напруження. З одного боку, нові умови значно ускладнили завдання фахівців з інформаційних операцій, а з іншого - вивели потенційні можливості інформаційної зброї на принципово новий рівень. Якщо раніше про інформаційні операції говорилося як про щось супутнє бойовим діям і таке, що має допоміжну функцію щодо традиційної військової сили, то в нових умовах інформаційна стратегія може замінювати традиційні методи. Є думка, що Україна в її нинішньому стані обійшлася США в 14 млн доларів [46].
Натомість сума, витрачена в Іраку, за даними на 2007 рік перевищила 450 млрд доларів. Слова президента США Ніксона, проголошені в 60-х рр., виявилися пророчими. Він заявив, що вважає один долар, вкладений в інформацію, ціннішим, ніж 10 доларів, вкладених у створення систем озброєнь, оскільки останні навряд чи будуть колись застосовані, в той час як інформація працює постійно та скрізь. Військове вторгнення поступово стає крайнім заходом, уживаним лише тоді, коли фахівці з інформаційних операцій не справляються з поставленими завданнями.
Останнім часом у рамках ініціативи Інформаційна революція програми стратегічних оцінок Національної ради з розвідки США аналітичною корпорацією РЕНД (REND Corporation) було проведено низку міжнародних наукових конференцій і семінарів, у процесі яких вивчалися й оцінювалися думки провідних експертів із проблеми трансформації суспільства під впливом інформаційної революції [31].
Результати виконаної роботи були узагальнені експертами РЕНД у звіті Глобальний курс інформаційної революції: загальні питання і регіональні відмінності (The global course of the information revolution: recurring themes and regional variations, MR-1680-NIC), опублікованому влітку 2003 року. Основна мета проведеного дослідження - виявити характер впливу інформаційних технологій та інформаційної революції на економічну, фінансову, політичну, культурну, соціальну й інші сфери життєдіяльності сучасного суспільства, а також спрогнозувати розвиток ситуації на найближчі 10-20 років.
У дослідженні наголошується, що сьогодні прогрес в інформаційних технологіях уже торкнувся більшості сфер бізнесу, державної й суспільної діяльності практично в усіх регіонах світу. Інформаційні технології та повязана з ними інформаційна революція перетворилися на один із найбільш значущих чинників, які сприяють динамічній трансформації суспільства, його переходу від постіндустріального до інформаційного. Результати аналізу дали змогу виявити особливості розвитку інформаційних технологій і впливу інформаційної революції, причому як характерні для більшості регіонів світу, так і специфічні, притаманні окремим регіонам планети [22].
Так, для більшості регіонів світу, які прагнуть використовувати досягнення інформаційної революції, експерти РЕНД визначають такі особливості:
Розроблення нових технологій безперервно стимулюватиме інформаційну революцію.
Інформаційна революція породить нові бізнес-моделі, які суттєво трансформують діловий і фінансовий світ.
Інформаційна революція істотно торкнеться механізмів управління суспільством і створить нових політичних гравців.
Інформаційна революція залишиться багатоликою й формуватиметься соціальними та культурними цінностями.
-Збережеться багатофакторна форма і характеристика національного підходу до сприйняття інформаційної революції.
Висновки до другого розділу
Інформаційний вплив - це організоване цілеспрямоване застосування спеціальних інформаційних засобів і технологій для внесення деструктивних змін у свідомість особистості, соціальних груп чи населення (корекція поведінки), в інформаційно-технічну інфраструктуру обєкта впливу та фізичний стан людини. Інформаційний вплив варто поділяти на інформаційно-технічний та інформаційно-психологічний.
Початок ХІХ ст. повязують із воєнними діями французів, які в досягненні перемоги над ворогом значну роль відводили ІПВ. На початку XIX ст. у французьких підрозділах логістики зявилась перша у військовій хронології штатна структура психологічної боротьби. Такою установою можна назвати друкарню армії Наполеона, що супроводжувала його штаб майже у всіх кампаніях.
-Удосконалюються можливості інформаційного охоплення великих територій та мас людей у найкоротші терміни. Разом із позитивними явищами глобальної інформатизації, чіткіше проступають контури нових міжнародних проблем. Передусім це стосується сфери інформаційної безпеки та інформаційного протиборства. Не можна стверджувати, що такі проблеми виникли лише в умовах глобальної інформатизації, але поява єдиного інформаційного простору дозволила перетворити його на ще одне поле протиборства в міжнародних відносинах.
Навіювання є основним способом маніпулювання свідомістю, прямим вторгненням у психічне життя людей. При цьому маніпулятивний вплив організується так, щоб думка, уявлення, образ безпосередньо входили у сферу свідомості та закріплювалися в ній як дані безперечні й уже доведені.
На початок останньої чверті ХХ століття інформаційно-психологічне протистояння оформилося як комплекс, що складається з техногенного й гуманітарного рівня.
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ В СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
У третьому розділі дипломного дослідження вивчено причини загострення інформаційних конфліктів. Розглянути перспективи розвитку стратегій ведення інформаційної війни. Досліджено вплив інформаційних технологій на трансформацію інформаційної зброї.
Ключові слова: «інформаційна зброя», «інформаційне протиборство», «пристрій», «засіб».
.1 Причини загострення інформаційних війн в сучасний історичний період
У сучасному світі нова роль інформаційної складової робить можливим повалення урядів багатьох країн світу. Немає необхідності ні у військових діях, ні в кровопролитті. Так було в Албанії, в Болгарії, в Індонезії. В усіх цих випадках "розгойдування" хвиль в одній із соціальних груп суспільства (наприклад, серед студентів, вкладників трестів) у результаті перевертало весь човен. Цей механізм резонансної технології, що с ключовим для інформаційної війни, дає змогу за певну суму грошей і за наявності відповідних фахівців змінити уряд будь якої малої або середньої країни. При цьому країна навіть не відчуває, що вона зазнає такого впливу ззовні. Для України це небезпечно, як ні для якої іншої країни світу, оскільки ми заздалегідь "накриті" чужими ЗМІ [76].
Вплив може мати як конструктивний, так і деструктивний характер. У першому випадку вплив спрямований на посилення політичної, психологічної та інших складових суспільства. Внаслідок цього суспільство буде менше зазнавати як зовнішніх, так і внутрішніх впливів. У другому випадку вплив спрямований на підвищення нестабільності, включаючи інформаційну підтримку центрів, що створюють таку нестабільність як у середині країни, так і за її межами. Психологічні операції також можуть стимулювати нову поведінку як стабілізуючого, так і дестабілізуючого характеру.
Україна вже один раз відчула потенціал такого інтенсивного комунікативного впливу, коли в результаті студентського голодування 1990 р. було змінено уряд В. Масола. Студенти як соціальна група виявилися підходящими для створення "резонансу", оскільки вони не тільки менше за інших зв'язані соціальними умовностями, а й з ними міцно пов'язані всі інші прошарки суспільства: усі були у свій час студентами. У тій ситуації 1990 р. ЗМІ також були на боці студентів, що і забезпечило необхідний політичний тиск. Самі по собі, без перенесення цього протесту на інші групи студенти не мали сили. Сьогодні деякі депутати також закликають студентів згадати свої "революційні традиції", застосувавши сили до нинішнього складу Верховної Ради [63].
Подібна резонансна ситуація спостерігалася в Росії щодо Б. Єльцина: коли новий прем'єр С. Кірієнко вже не міг слугувати громовідводом, як В. Черномирдін, стріли "народного гніву" стали спрямовуватись тільки в одну ціль (що, можливо, також варто розглядати як причину заміни С. Кирієнка).
У XX ст. вперше в історії були здобуті важливі результати застосування технологій впливу на масову свідомість. І перша, і друга світові війни показали досить серйозні можливості впливу на масову свідомість, привели до створення цілком нових технологій. Так, у першу світову війну на противника за місяць могло скидатися понад 5 млн листівок. Досвід другої світової війни показав, що навіть найскладніші проблеми в цій галузі можна розв'язати. Так, пропаганда союзників на німців з метою змусити їх здаватися в полон не давало результатів доти, доки не було виявлено особливості ментальності супротивника, відповідно до яких для німців більш важливими були групові норми. І, коли солдат почали закликати здаватися, щоб урятувати вже не себе, а свою сім'ю, результат був досягнутий. У багатьох інших випадках також виявилося, що людину слід розглядати не як окремий атом, а як соціальну молекулу. Врахування саме цих її соціальних складових робить вплив більш успішним. Так, жінки легше піддаються впливу, ніж чоловіки, діти повторюють політичні уподобання своїх батьків і подібне.
Генерал Ейзенхауер уже в 1943 включив до складу своїх військ в Африці підрозділ, який мав займатися листівками та іншими формами пропаганди для підтримки військових дій основних підрозділів. Після війни в Перській затоці розроблена тоді методологія ведення психологічних операцій застосовувалася в Північному Іраці (1991), Сомалі (1992), Гаїті (1994). Під час операції в Гаїті спеціальний літак підрозділу з психологічних операцій надсилав повідомлення на місцеве телебачення і радіо. А особливістю висвітлення війни в Перській затоці, як уже зазначалося, було повне уникання показу трупів у фото- і телематеріалах. Це пов'язано з особливим значенням саме візуальної складової, що здійснює безпосередній вплив на масову свідомість [80].
Увійшовши в інформаційну цивілізацію, коли інформація стала продуктивною силою і деякі країни типу Японії вже можуть жити за рахунок продажу саме інформаційного продукту, людство зіткнулося з не до кінця зрозумілими парадоксами. Один із них полягає у тому, що сьогодні одна телекартинка події, передана світовими агентствами, може стати аргументом для початку військових дій. Проте цей телесюжет, будучи за змістом достовірним, насправді може бути випадковим і нехарактерним. Такі варіанти впливу мас-медіа на політику зафіксовані під час війни в Перській затоці та військових дій у Сомалі. Назвемо цей парадокс перенесенням випадкового факту в систему за рахунок його показу телебаченням. Отже, можливості маніпуляції громадською думкою за допомогою мас-медіа дуже великі. У деяких випадках саме інформаційна агресія запобігала початку військових дій: відповідні розробки в США дістали назву примусової дипломатії.
Інший парадокс пов'язаний із впливом художнього телебачення, коли поширеність якогось параметра в художніх творах переноситься в реальну політику. Наприклад, у США поширеність теледетектива зумовлює те, що для внутрішньої політики злочинність виходить на перше місце, хоча в реальному житті вона не є настільки значущою. Або такий приклад: Японія витратила мільйонні суми на купівлю пакетів акцій американських кіностудій, щоб змінити образ японця в художньому світі Америки. Назвемо цей парадокс переносом художніх пріоритетів у реальність.
Різко підвищила ступінь впливу мас медіа сучасна глобалізація комунікацій, коли, приміром, події в Югославії або Індонезії одночасно стають відомими людьми в усіх куточках землі. Масова комунікація стала ефективним інструментарієм сучасної політики. Водночас, це пов'язано і з більш важливою роллю громадської думки в нинішніх умовах. Саме тому увага до тієї або іншої події стає ключовим чинником політики. Англійський уряд переконаний, що не тільки він повинен працювати ефективно, а і всі громадяни країни мають бути впевнені в цьому. А це два різні завдання. Або такий приклад: частина аналітиків серед причин чеченської війни називають розгорнену у пресі критику генералів, яким потрібно було якось виправдатися. Тобто з цього погляду війна починається у відповідь на негативний тон преси [63].
.2 Вплив інформаційних технологій на трансформацію інформаційної зброї
Третє тисячоліття відзначається стрімким глобальним розвитком компютерних інформаційних технологій, засобів електронної телекомунікації, масовим упровадженням їх у всі сфери суспільної діяльності. Швидкі темпи розвитку компютеризації та інформатизації суспільства неминуче ведуть достворення єдиного світового інформаційного простору, в якому акумулюютьсявсі засоби збирання, накопичення, оброблення, обміну та зберігання інформації. Інформаційний простір фактично стає театром воєнних дій, де кожна протиборча сторона прагне отримати перевагу, а в разі потреби розгромити противника. Розмах протиборства в інформаційній сфері досяг таких масштабів, що викликало необхідність створення спеціальної концепції, яка отримала назву інформаційної війни або інформаційного протиборства [74].
Уперше роботи із створення концепції інформаційної війни почалися в США на початку 90-х років. Нині є декілька варіантів трактувань терміна інформаційна війна. Відмінності між ними незначні, тому з повною підставою можна використовувати варіант, представлений у Статуті Сухопутних військ США FM 100-6 Інформаційні операції (серпень, 1996 року). Згідно з цим документом інформаційна війна - це комплекс заходів щодо досягнення інформаційної переваги шляхом впливу на інформацію, інформаційні процеси, інформаційні системи та компютерні мережі противника при одночасному захисті своєї інформації, інформаційних процесів, інформаційних систем і компютерних мереж