Характеристика основних груп методів навчання

Характеристика основних груп методів навчання

Вступ

навчання дескриптивний самоконтролевий пізнавальний

У дидактиці метод навчання - це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети. Правильний підбір методів відповідно до мети та змісту навчання, вікових особливостей студентів сприяє розвитку їхніх пізнавальних здібностей, озброєнню їх уміннями й навичками використовувати здобуті знання на практиці, готує студентів до самостійного набуття знань, формує їхній світогляд

Термін «метод» походить від грецького слова «methodos», що означає шлях, спосіб просування до істини.

Метод навчання - спосіб подання (подачі) інформації студентові в ході його пізнавальної діяльності. Це ті дії, які взаємопов'язують педагога й студента, тобто бінарні, двоїсті по своїй суті.

У педагогічній літературі немає єдиної думки щодо ролі й визначення поняття «метод навчання».

Актуальність реферату полягає в те, що проблема класифікація методів навчання залишається актуальної як у теоретичному, так і безпосередньо в практичному плані. Залежно від її рішення перебувають сам навчальний процес, діяльність викладача й студентів, а отже, і результат навчання у вищій школі в цілому.

Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспільства, науки, техніки й культури. Формуються і розвиваються методи, що спираються на наочність, методи, звернені до свідомості й активності студентів у навчанні, практичні методи навчання.

Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У класифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності викладача та студентів як засіб управління їх пізнавальною діяльністю.

Головним у виборі форм та методів навчання має стати перехід від педагогіки авторитарної до педагогіки співробітництва. Педагог повинен стати не просто транслятором готових знань, умінь, а вміти організувати так навчально-пізнавальну діяльність студентів, щоб подати допомогу студентам в самостійному засвоєнні нових знань, оволодінні новими навичками. Тут викладачу допоможуть такі форми; методи; прийоми навчання, які б оптимально взаємодіяли на кожному етапі, допомагали поєднанню колективної роботи студентів з їх самостійною діяльністю. Ефективність навчання у великій мірі залежить від обраних методів навчання та від форм їх використання. Так, у поєднанні різних методів і методичних прийомів навчання може досягатися поставлена мета.

У курсовій роботі дається загальна характеристика методам які використовуються у ВНЗ. Розкриваються питання проблеми методів навчання. Акцентується увага на доцільності вибору і використання методів теоретичного навчання.

Мета даної роботи - ознайомити та розглянути класифікацією методів навчання.

Були реалізовані наступне завдання:

. Ознайомлення з методами навчання та їх класифікацією.

. Розглянути характеристику основних груп методів навчання.

. Ознайомити з вибіром методів навчання.

Отже, поняття методу навчання відображає у взаємозв'язку засобів і специфіки навчальної роботи викладача і навчальної діяльності студентів по досягненню цілей навчання. Реалізація кожного методу у здійсненні навчання, виховання й розвитку студентів повязані насамперед з реалізацією обєктивного змісту навчально-пізнавальної діяльності студентів у процесі оволодіння певним змістом навчального предмета та взаємодію викладача, студента, колективу.

1.Поняття методів навчання та їх класифікація

Ефективність навчання в ВНЗ залежить від уміння викладача обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожної лекції.

У сучасному педагогічної практиці використовується велике количество методів навчання. Єдиної класифікації методів навчання немає. Це з тим, що різні автори основою підрозділи методів навчання на групи і підгрупи кладуть різні ознаки, окремі боку процесу навчання. Розглянемо найпоширеніші класифікації методів обучения.

Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У класифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності педагога та студентів як засіб управління їх пізнавальною діяльністю.

Перейдемо до класифікації методів навчання. Існують різні підходи до здійснення цієї класифікації залежно від вибору основи.

У дидактиці існують різні критерії, підходи до класифікації методів навчання:

За джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант).

За основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов).

За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер).

Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

а)організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

б)стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;

в)контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

Звісно, ця класифікація, як і попередні, недосконала, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчання метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийомами. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

У кожній із трьох груп методів відбивається різний рівень педагогів і студентів. Організаторський вплив педагога поєднується отут зі здійсненням і самоорганізацією діяльності студентів. Стимулююче вплив педагога веде до розвитку мотивації навчання студентів, тобто внутрішнього стимулювання навчання. Контролюючі дії сполучаються із самоконтролем. Кожна з основних груп методів, у свою чергу, підрозділяється на підгрупи з вхідними в них окремими методами.

Передбачувана класифікація методів навчання є комплексної тому, що вона враховує всі основні структурні елементи діяльності (її організацію, стимулювання і контроль). У ній представлені такі аспекти пізнавальної діяльності, як сприйняття, осмислення застосування, враховані всі основні вимоги, пропоновані до науки на сучасному етапі.

Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і учнів, спрямованої на рішення задач навчання.

.Характеристика основних груп методів навчання

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності - сукупність методів, спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок.

Дискриптивные методи навчання

До даних методів навчання, прежде усього, відносяться методи усного викладу - лекція, бесіда, дискусія й ін. У процесі їх застосування викладач пояснює навчальний матеріал, а студенти активно його сприймають, засвоюють і осмислюють.

Лекція. Як один зі словесних методів навчання лекція припускає усне виклад навчального матеріалу, що відрізняється великою обсягом матеріалу, складністю логічних побудов, інтелектуальних образів, доказів і узагальнень.

У лекції використовуються різні прийоми усного викладу інформації: підтримка уваги протягом тривалого часу, активізація мислення слухачів; прийоми, що забезпечують логічне запам'ятовування: переконання, аргументація, докази, класифікація, систематизація, узагальнення й ін.

Метод лекції передбачає ознайомлення студента з її планом, що допомагає їм стежити за думкою викладача, за послідовністю розкриття теми.

Бесіда. У даній формі також як і в лекції активно використовується словесний метод викладу матеріалу. Однак на відміну від лекції бесiда припускає розгорнутий діалог педагога зі студентами, организуемый за допомогою ретельно продуманої системи питань, що поступово підводять студентів до засвоєння ланцюжка факторів, нового чи поняття закономірності.

Бесіда також може включати усний виклад навчального матеріалу, типові «схованого діалогу», у процесі якого використовує прийоми альтернативного міркування викладача (питання - відповідь), зверненого до студентів, до їх активного сприйняття й осмислення.

За характером діяльності студентів у процесі бесіди виділяють такі їх основні види: репродуктивна, евристична. Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу, її проводять з вивченого навчального матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, студенти повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.

Суть евристичної бесіди полягає в тому, що викладач уміло сформульованими запитаннями скеровує студентів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження.

Метод обговорення навчального матеріалу та діскусії застосовується як на планових заняттях і консультаціях під керівництвом викладачів, так і в навчальних відділеннях за ініціативи слухачів студентів (без участі викладачів). Обговорення навчального матеріалу часто проходити у формі дискусії при проведенні різних видів навчальних зайнятъ. Метод обговорення використовується на базі попередньої підготовки з дисципліни за конкретними питаннями. Обговорення в навчальному колективі дозволяє значно поглибити і систематизувати знання, в правильності розуміння тієї чи іншої проблеми, перевірити підставу висновків, до яких прийшли студенти та слухачі в ході вивчення конкретної тими. Метод обговорення розвиває в них уміння відстоювати свої подиви і переконання.

Дискусія також є однієї із сучасних форм організації семінарських зайняти, ціль якої виявити, логічно і критично осмислити різні крапки зору, наукові концепції і підходи до розглянутих питань. Організувати і підтримуючи дискусію, педагог користається прийомами постановки питань, (основних, додаткових, що наводять і ін.), обговорення відповідей і думок студентів, прийомами коригування відповідей і формулювання висновків.

Питання, що виникають у процесі дискусії повинні бути досить великими для цілісного сприйняття. Зайве дроблення теми на питання руйнує логічну її цілісність, а занадто значні питання не створюють можливості її обговорення зі студентами. Педагог може використовувати допоміжні, навідні запитання, що дозволяють продовжити обговорення досліджуваної проблеми.

Наочні і практичні методи навчання

Серед наочних методів навчання необхідно назвати ілюстрацію і показ.

Ілюстрація припускає показ студентам наочних приладдя: плакатів, карт, графіків, замальовок на дошці, картин та інше. У такий спосіб ілюстрація має важливе дидактичне значення, тому що з їм зв'язана можливість переключення форм сприйняття аудиторії й активізації інтересу студентів.

Показ I демонстрація полягає в тому, що викладач демонструє зразки техніки, озброєння, окремі пристрої, різноманітні наочні навчальні посібники, прилади, показує прийоми і дії. Важлива роль у цьому належить технічним засобам: кіно, телебаченню, імітаторам і тренажерам та ін. При використанні методові показові в студентів, складається наочний образ предмета, явища, процесу, що вивчається, формується конкретно уявлення про пристрої техніки, приладів їх функціонування. Даний метод є ефективним у роботі з прищеплення практичних навичок у різноманітних діях. При цьому сам викладач винний мати належну практичну підготовку, навички, доведені до автоматизмові. Метод показові (демонстрації) багато в чому сприяє активізації уваги, розумової пізнавальної діяльності студентів, підвищує ефективність використання навчального години.

Умови ефективного застосування наочності. Є кілька методичних розумів, виконання яких забезпечує успішне використання наглядних засобів навчання: 1) гарний огляд, що досягається шляхом застосування відповідних фарб при виготовленні піднімальних столиків, екранів підсвічування, рейтерів, покажчиків і ін.; 2) чітке виділення головного, основного при показі ілюстрацій, тому що смороду годиною містять і відволікаючі моменти; 3) детальне продумування пояснень (уставних, по ходу показові і заключних), необхідних для з'ясування сутності демонстраційних явищ, а також для узагальнення засвоєної навчальної інформації; 4) залучення самих студентів до перебування бажаної інформації в наглядному чи посібнику демонстраційному пристрої, постановка перед ними проблемних завдань наочного характерові.

Єдність методів викладу матеріалу усних і зорових методів викладу матеріалу випливає з того, що логічний шлях освоєння матеріалу припускає застосування в єдності живого споглядання, абстрактного мислення і практики.

Метод практичних робіт використовується в ході різного роді практик та стажування студентів. При використанні даного методові студенти набувають і удосконалюють різноманітні практичні навички, при цьому наочно бачать і уявляють результати своєї праці.

Однак часто до них примикає собі форма вправ і задач. Звернемося до однієї з найбільш типових характеристик даної форми: Метод вправ складається з багаторазового свідомого повторення розумових і практичних дій в умовах послідовного ускладнення обставин з метою формування і закріплення навичок і вмінь. Відомо, що багаторазове виконання однієї і тієї ж дії не обов'язково удосконалює всі якості її кінцевого результатові. Наприклад, почерк людини, яка пише щодня, частіше за всі з годиною не поліпшується, хоча швидкість листа і підвищується. Щоб вправа була ефективною, вона повинна задовольняти визначеним вимогам. Велике значення при вправах мають указівки викладача, супроводжувані наочним показом, а також самоконтроль студентів.

Практичні методи навчання охоплюють дуже широкий діапазон різних прийомів навчання: постановка завдання, планування його виконання, керування процесом виконання, оперативне стимулювання і контролеві, аналізу підсумків практичної роботи, виявлення причин недоліків, коригування навчання для повного досягнення мети.

Індуктивні і дедуктивні методи

Цє здатність розкривати логіку доказу досліджуваної тими - від часткового до загального чи від загального до частки.

При використанні індуктивного методові навчання педагог викладає факти, демонструє досвіди, наочні приладдя, організує виконання студентами вправ, поступово підводячи їх до узагальнень, визначенню зрозуміти, формулюванню законів і т. д.

Широко застосовні індуктивні методи при вивченні технічних пристроїв і виконанні практичних завдань.

При використанні дедуктивного методові педагог спочатку повідомляє загальне положення, чи формулу закон, а лише потім поступово починає виводити окремі випадки в більш конкретні задачі; студенти сприймають загальні положення, формули, законі, а потім засвоюють наслідку, що випливають з них.

Дедуктивний метод сприяє більш швидкому проходженню навчального матеріалу, активніше розвиває абстрактне мислення. Застосування його особливе корисно при вивченні теоретичного матеріалу, при рішенні задач, що вимагають виявлення наслідків з деяких більш загальних положенні.

Репродуктивний і проблемно-пошуковий методи навчання

Репродутивный метод навчання дуже часто використовується у тих випадках, коли зміст навчального матеріалу носити переважно інформативний характер, являє собою опис способів практичних дій, є дуже складним чи принципово новим для самостійного освоєння студентами.

Репродуктивний характер мислення припускає активне сприйняття і запам'ятовування інформації, що повідомляється педагогом і іншими джерелами. Застосування репродуктивних методів неможливо без використання словесних, наочних і практичних прийомів навчання, що є як би матеріальною основою цих методів.

При репродуктивній побудові зайнять педагог у готовому виді формує факти, докази, визначення, акцентує увагу на головному, котре необхідно засвоїти особливо міцно. На основі репродуктивного методу найчастіше здійснюється програмоване навчання.

У цілому ж репродуктивні методи навчання не дозволяють належною мірою розвивати мислення студентів і, особливо, самостійність, гнучкість мислення; формувати в них навички пошукової діяльності. При надмірному застосуванні ці методи ведуть до формалізації процесу засвоєння знань.

Однак одним репродуктивним методом неможливо успішно розвивати такі якості особистості, як творчий підхід до справи, самостійність. Все це вимагає застосовувати поряд з ними ще і проблемно-пошуковий метод.

Дослідницький метод навчання застосовується в системі наукової роботи, а також у ході виконання курсових і дипломних робіт, підготовки рефератів, на семінарських заняттях, при вирішенні інших завдань навчального характерові. Цей метод ефективно використовується при активних формах навчання, дозволяє вдало поєднувати колективні форми з індивідуальним підходом.

Методи організації самостійної роботи

У тому випадку, якщо студент виконує свою діяльність без безпосереднього керівництва з бокові педагога, свідчать про ті, що в навчальному процесі застосовуються методи самостійної роботи. Використовуючи різноманітні види самостійної роботи, у студентів необхідно виробити деякі самі загальні прийоми її раціональної організації: уміння раціональне планувати цю роботові, чітко позначити систему задач майбутньої роботи, вичленувати серед них головні, уміло вибирати способи найбільш швидкого й ощадливого рішення поставлених задач, вести вмілий і оперативний самоконтроль за виконанням завдання, швидко вносити корективи в самостійну роботові, нарешті, уміння аналізувати загальні підсумки роботи, порівнювати ці результати з наміченими на початку її, виявляти заподій відхилень і намічати шляхові їхнього усунення в подальшій роботі.

Методи стимулюванні навчальної діяльності студентів у процесі навчання

Основні види методів стимулювання. Як відзначалося вище, групу методів стимулювання і мотивації можна умовно підрозділити на дві підгрупи. Перша - методи формування пізнавальних інтересів. Друга - методи, переважно спрямовані на формування почуття боргу і відповідальності в навчанні. Охарактеризуємо кожну з цих підгруп методів стимулювання і мотивації навчання студентів.

Методи формування пізнавального інтересу

Спеціальні дослідження, присвячені проблемі формування пізнавального інтересу, показують, що інтерес у всіх його видах і на всіх етапах розвитку характеризується, принаймні, трьома обов'язковими моментами: 1) позитивною емоцією стосовно діяльності, 2) наявністю пізнавальної сторони цієї емоції, 3) наявністю безпосереднього мотивові, що йде від самої діяльності. Звідси випливає, що в процесі навчання важливо забезпечувати виникнення позитивні емоції стосовно навчальної діяльності, до її змісту, формам і методам здійснення. Емоційний стан завжди зв'язаний з переживанням щиросердечного хвилювання: відгуку, співчуття, радості, гніву, подиву. Саме тому до процесів уваги, запам'ятовування, осмислювання в такому стані підключаються глибокі внутрішні переживання особистості, що роблять ці процеси інтенсивно протікають і оттого більш ефективними в досягненні цілей.

Одним із прийомів, що входять у метод емоційного стимулювання навчання, можна назвати прийом створення на занятті ситуації цікавості - введення в навчальний процес цікавих прийомів, досвідів, парадоксальних фактів.

Для створення емоційних ситуацій у ході зайнять велике значення має художність, яскравість, емоційність мови педагога. Без усього цього мова педагога, звичайно, залишається інформативно корисної, але вона не реалізує належною мірою функцію стимулювання учбово-пізнавальної діяльності студентів.

Основним джерелом інтересу до самої навчальної діяльності є насамперед її зміст. Для того, щоб зміст зробив особливо сильний вплив, вiн повинен відповідати цілому рядові вимог, сформульованих у принципах навчання (науковість, зв'язок з життям, систематичність і послідовність, комплексне освітнє, що виховує і розвиваюче вплив і т. д.). Однак маються і деякі спеціальні прийоми, спрямовані на підвищення стимулюючого впливу змісту навчання. До них, у першу чергу, можна віднести створення ситуації новизни, актуальності, наближення змісту до найважливіших відкриттів у науці, техніку, до досягнень сучасної культури, мистецтва, літератури, до явищ суспільно-політичного внутрішнього і міжнародного життя.

Одним з діючих прийомів стимулювання інтересу до навчання є створення в навчальному процесі ситуацій успіху в студентів.

Методи стимулювання боргу і відповідальності в навчанні

Мотиви боргу і відповідальності формуються на основі застосування цілої групи методів і прийомів: роз'яснення студентам суспільної й особистої значимості навчання, роз'яснення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого боргу як студентів, приучення їх до виконання вимог, заохочення їх за успішне, сумлінне виконання своїх обов'язків, оперативний контроль за виконанням вимог і в необхідних випадках указівки на недоліки, осудження, для того, щоб викликати більш відповідальне відношення до навчання.

Методи контролю і самоконтролю в навчанні

Усний контроль. При фронтальному опитуванні педагог підбирає серію логічно зв'язаних між собою питань і ставити їх перед усією групою. Методи письмового контролеві. Ці методи припускають проведення письмових контрольних робіт, письмових заліків і ін. Контрольні роботи можуть бути як короткочасними, проведеними протягом 15-20 хв. так і всі академічне заняття.

У наступні роки всі частіше стали застосовувати письмові контрольні роботи програмованого типові. Завдання студентів полягає в тім, щоб вибрати з рядові відповідей більш точний і більш повний.

У практику навчання поступово входять методи машинного контролеві за якістю засвоєння знань, що часто називають методом лабораторно-практичного контролеві. Програми для контролеві складаються, як правило, за методикою контрольних програмованих вправ. Машина дотримує високого ступеня об'єктивності контролеві, але не може врахувати психологічні особливості студента, не дозволяє вона, перевірити і логічність, грамотність мови, своєчасно надати студентові допомогу при утрудненнях.

Методи самоконтролеві. Iстотною особливістю сучасного етапові удосконалювання контролеві у вузі є всілякий розвиток у студентів навичок самоконтролеві за ступенем засвоєння навчального матеріалу, уміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, намічати способи усунення виявлених пробілів. Це робота з книгою, конспектом лекцій, самостійного вивчення техніки та озброєння в лабораторіях. Лише в ході самостійної роботи студенти можуть придбати практичні навички і вміння розвивати пізнавальні здібності, пам'ять, самостійне мислення, організованість, виконавчі здібності, цілеспрямування, наполегливість у подоланні труднощів, вміння урівноважено працювати і, головешці, виробити навички й уміння з самоосвіти, самостійного «здобуття знань».

Метод самостійної роботи краще за інші забезпечує індивідуальне навчання, оскільки при його використанні вдається спрямувати пізнавальну діяльність на розвиток аналітичного мислення, творчих здібностей, утворюються сприятливі умови для повного врахування індивідуальних особливостей студентів.

3. Вибір методів навчання

Методи навчання в ВУЗі відповідають освітній і виховній меті, змістові освіти. Вони ставлять перед кожним викладачем завдання виховувати людей професійно грамотних, які б мали широку освіту й свідомо використовували свої знання і здібності на користь держави, суспільства. Особливої уваги заслуговують методи, що потребують від учнів свідомого підходу, активності, самостійності й творчості у навчально-пізнавальній діяльності. Таким чином, методи навчання у своїй сукупності залежать від загальної мети освіти та виховання.

При будь-якому виді навчальних зайняти можна застосовувати декілька методів навчання в різних поєднаннях. Так, у лекції, як у виді навчальних зайняти, справді, основним методом навчання є лекційний. Алі дуже часто на лекції застосовується і метод показові (демонстрації). Так саме на практичних заняттях поряд із методом вправ використовується лекційний метод, метод обговорення і метод показові. Використання конкретних методів навчання залежить від цільової установки і розумів проведення шкірного виду зайняти.

При виборі і сполученні методів навчання необхідно керуватися наступними критеріями:

) відповідність методів принципам навчання:

) відповідність ланцюгам і задачам навчання;

) відповідність змісту даної тими;

) відповідність навчальним можливостям студентів: віковим (фізичним, психічним); рівню підготовленості (освіченості і розвитку), особливостям колективу.

) відповідність наявним умовам і відведеному;

) відповідність можливостям самих педагогів. Ці можливості їхній попереднім досвідом, рівнем теоретичної і практичної підготовленості, особистісними якостями і професійними уміннями.

Висновок

Проаналізувавши методи навчання і доцільність їх використання, можна зробити висновки, що кожний з методів має свої переваги і недоліки, викладач не може надати перевагу тому чи іншому методу, а використовує їх в системі, у взаємозвязку, намагаючись досягнути найкращих результатів в засвоєнні учнями знань, виробітку у них вмінь і навичок, розвитку розумової активності. Отже, можна зробити такі висновки:

Методи навчання - це способи спільної прикладної діяльності педагога і студентів, створені задля досягнення ними освітніх цілей. Вони є з механізмів та способів здійснення педагогічно целесооб різного взаємодії викладача і студентів.

Нині є безліч класифікацій методів, що застосовуються у дидактиці.

Це:

. Класифікація методів навчання з рівню активності студентів (пасивні й активні методи);

. Класифікація методів навчання з джерелу отримання знань включає у собі: словесні методи, наочні і практичні методы.

. Класифікація методів навчання з дидактичній мети містить методи набуття нових знань; методи формування умінь і навиків; методи застосування знань; методи закріплення та знань, умінь, навичок.

. Класифікація методів навчання з характеру пізнавальної діяльності студентів виділяють такі методи: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні методи, методи проблемного викладу, частково-пошукові (евристичні) і дослідницькі методи.

. Класифікація методів навчання з урахуванням цілісного підходи до процесу навчання включає методи щодо організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулирования і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Література

1.Алексюк А.А. Педагогіка вищої освіти України, історія. Теорія. - К.: Либідь, 1998. - 560 с.

2.Варій М.Й., Ортинський В.Л. Основи психологи і педагогіки: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 376 с.

3.Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки [Текст]: Посібник для вищих навч. закладів / О.І. Вишневський. - Дрогобич: Коло, 2003. - 528 с.

4.Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 316 с.

.Гессен С.И. Основи педагогіки: Введення в прикладну філософію: Навчальний посібник для вузів. - М.: Школа - Пресс, 2008. - 448 с.

.Закон України <<Про внесення змін і доповнень до Законові Української РСР «Про освіту»>> // Законі України / Верховна Рада України, Інститут законодавства. - К.:1997. - Т.10. - С. 168-192.

7.Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів
вищих педагогічних навчальних закладів (Рукопис). - Чернігів:
2002. - 528 с.
.Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту. - ДО.: В освіти України, 1994. - Вип.1. - 336 с.
9.Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 418 с.

10.Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 486 с.

11.Мазуха Д.С., Опанасенко Н.І. Педагогіка: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 232 с.

.Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: КДНК, 2001. - 608 с.

.Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 232 с.

.Педагогічні технології: Навчальний посібник / Падалка О.С., Нісімчук А.М., Смолюк І.О., Шпак О.Г. - К.: Укр. енциклопедія, 1995. - 254 с.

15.Пальчевський С.С. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Каравела, 2007. - 496 с.

.Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник. - Одеса: ПДПУ імені К.Д. Ушинського, 2002. - 344 с.

17.Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / З.Н. Курлянд, Р.І. Хмелюк, А.В. Семенова та ін. За ред. З.Н. Курлянд. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2005. - 399 с.

18.Педагогіка: Підручник для студ. пед. вузів і пед. коледжів / Під ред. П. І. Пидкасистого. - М.: 2002. - 603 с.

.Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн та ін. / За ред. І.А. Зязюна. - К.: 1997. - 349 с.

.Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / В. Зубко; Нац. Ун-т Києво-Могилянська академія. - К.: КМ Academia, 2009. - 290 с.