Аналіз водорозчинних вітамінів

Аналіз водорозчинних вітамінів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аналіз водорозчинниих вітамінів

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВОДОРОЗЧИННИХ ВІТАМІНІВ

.1 Вітамін В1 (тіамін, антиневритний)

.2 Вітамін В2 (рибофлавін, вітамін росту)

.3 Вітамін В₃ (пантотенова кислота, антидерматитний)

.4 Вітамін РР (вітамін В₅, нікотинова кислота, нікотинамід, ніацин, антипелагричний)

.5 Вітамін В₆ (піридоксин, антидерматитний)

.6 Біотин (вітамін В8, Н, антисеборейний)

.7 Фолієва кислота (Фолацин, вітамін В₉, антианемічний)

.8 Вітамін В₁₂ (кобаламін, антианемічний вітамін)

.9 Вітамін С (аскорбінова кислота, антискорбутний)

.10 Вітамін Р (біофлавоноїди, вітамін проникності)

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ АНАЛІЗУ ВОДОРОЗЧИННИХ ВІТАМІНІВ

.1 Вітамін В₁

.2 Вітамін В₂

.3 Вітамін В6

.4 Фолієва кислота

.5 Вітамін В₁₂

.6 Вітамін С

.7 Вітамін РР

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

Історія відкриття вітамінів пов'язана з вивченням ролі різних нутрієнтів в життєдіяльності організму. Російський вчений М.І.Лунін вперше (1880) звернув увагу на те, що крім білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей і води, тварині необхідні особливі компоненти харчування, без яких вони можуть захворіти та загинути. Пізніше (1912) польський дослідник К. Функ виділив з рисових висівок речовину, що попереджує розвиток захворювання бері-бері, і назвав її вітаміном. З тих пір термін «вітаміни» став популярним, хоча в структуру багатьох з них аміногрупа не входить.

Вітаміни - це низькомолекулярні органічні сполуки, які необхідні в невеликих кількостях для нормальної життєдіяльності та синтез яких у організмі даного виду відсутній або обмежений.

Відомий російський вчений Енгельгард так сказав про роль вітамінів: «Вітаміни проявляють себе не своєю присутністю, а своєю відсутністю». Слід відмітити, що для різних видів одна і та ж речовина може бути, або не бути вітаміном.

Загальнобіологічні властивості вітамінів: в організмі людини вітаміни не синтезуються або синтезуються недостатньо, тому вони є незамінними факторами харчування; вітаміни не можуть бути для організму ні пластичним матеріалом, ні джерелом енергії; вітаміни проявляють свою біологічну активність в дуже малих дозах (мкг, мг) і вкрай необхідні для всіх життєвих процесів; недостатнє надходження в організм або порушення засвоєння окремих вітамінів спричиняє розвиток патологічних станів у вигляді специфічних гіпо- й авітімінозів; У підвищених дозах вітаміни можуть використовуватись з лікувальною метою як потужні неспецифічні фармакологічні засоби.

За фізико-хімічними властивостями вітаміни поділяться на дві групи: водорозчинні (вітаміни групи В, вітаміни С і Р) жиророзчинні (вітаміни А, Е, D, К).

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВОДОРОЗЧИННИХ ВІТАМІНІВ

 

.1 Вітамін В1 (тіамін, антиневритний)

Будова і фізико-хімічні властивості. Молекула тіаміну складається з двох компонентів - похідного піримідину (2-метил-5-гідроксиметил-6-амінопіримідину) і похідного тіазолу (4-метил-5-гідроксіетилтіазолу):

Хімічно чистий препарат вітаміну В₁ - це безбарвні кристали з запахом дріжджів, добре розчинні у воді (в 1 мл води розчиняється 1 г вітаміну) і погано розчинні в жирових розчинниках.

При введенні в організм тіамін за участю АТФ фосфорилюється і перетворюється на тіамінпірофосфат (кокарбоксилазу). Каталізує реакцію фермент фосфотрансфераза.

Тіамін в організмі перебуває як у вільному, так і в зв’язаному стані, однак високу біологічну активність має лише тіамінпірофосфат. Він нагромаджується в м’язах, печінці, нирках, мозку, але в організмі не депонується.

Тіамін добре зберігається в кислому середовищі і витримує нагрівання до високої температури. У лужному середовищі, наприклад при випічці тіста з додаванням соди або карбонату амонія, він швидко руйнується. Структурна формула катіону тіаміну представлена на рисунку.

Вітамін присутній в різних органах і тканинах як у формі вільного тіаміну, так і у формі його фосфорних ефірів: тіамінмонофосфат(ТМФ), тіаміндифосфата (ТДФ, синоніми: тіамінпірофосфат, ТПФ, кокарбоксилаза) і тіамінтрифосфата(ТТФ).

Основною коферментною формою є ТДФ, який відноситься до коферментів ІІ групи.

Коферментні функції ТДФ.

. Входить до складу мультиферментних комплексів дегідрогеназ α-кетокислот (пірувату та α-кетоглутарату) та забезпечує реакції їх окисного декарбоксилування.

. Є коферментом транскетолаз неокислювальної фази пентозофосфатного циклу і забезпечує перенесення глікоальдегідних груп.

Некоферментні функції пов'язані з ТТФ. Встановлено, шо він є нейромедіатором в ЦНС, а також може виконувати роль макроергічної сполуки в організмі.

Гіповітаміноз. Недостатність в їжі тіаміну призводить до значного накопичення піровиноградної і α-кетоглутарової кислот і патологічних змін в нервовій, серцево-судинній та травній системах, супроводжуючись загальним виснаженням організму.

Хвороба бері-бері виникає при значному дефіциті тіаміну і характеризується вкрай важким перебігом. На це захворювання часто страждали в’язні, раціон яких складався в основному з очищеного рису. Прояви недостатності тіаміну можна спостерігати до цих пір в тих країнах, де основу харчування складає полірований рис, в якому відсутній цей вітамін.

Остання епідемія бері-бері була на Філіппінах в 1953 г (загинуло 100 000 чоловік). Бері-бері називали «хворобою багатіїв». Вона з’явилась тоді, коли були винайдені машини для полірування рису та пристрої для отримання борошна тонкого помолу, так як цього вітаміну багато у висівках.

Хвороба має три форми: суху (нервово-паралітичну), набрякову і кардіальну. До основних симптомів сухої форми недостатності тіаміну відносяться розлади функції нервової системи (оніміння пальців, відчуття «повзання мурашок», втрата периферичних рефлексів, біль по ходу нервів), порушення психічної діяльності (дратівливість, забудькуватість, страх, іноді галюцинації, зниження інтелекту). Пізніше розвивається глибоке ураження нервової системи, що характеризується втратою чутливості кінцівок, розвитком паралічів, атрофією м'язів в результаті порушення їх іннервації. При набряковій формі поряд з явищами поліневриту розвивається тахікардія, набряки, задишка, навіть при незначних фізичних навантаженнях. Кардіальна форма даного захворювання є найбільш важкою, оскільки проявляється розвитком гострої серцевої недостатності і смерті.

Недостатність вітаміну В¹ може відмічатись у людей з хронічним алкоголізмом та проявлятись енцефалопатією (синдром Верніке).

Гіпервітаміноз не описаний.

Харчові джерела. Продукти рослинного (хліб грубого помолу, крупи, горох, квасоля) та тваринного походження (м'ясо, печінка, нирки).

Добова потребав тіаміні: 1,1 -1,5 мг.

1.2 Вітамін В2 (рибофлавін, вітамін росту)

Рибофлавін вперше був виділений з кисломолочної сироватки. Штучно синтезований

Р. Куном в 1935 р. В основі вітаміну В2лежить ізоаллоксазинове кільце та спирт рибітол. Відрізняється від інших вітамінів жовтим кольором (flavus- жовтий).

У хімічному відношенні рибофлавін є 6,7-диметил-9-(D-1-рибітол)-ізоалоксазином:

Вітамінні властивості має не вільна, а фосфорильована форма вітаміну В₂. Фосфорилювання рибофлавіну здійснюється в печінці, м’язах, нирках та деяких інших органах і тканинах.

Під впливом специфічних ферментів фосфорильована форма вітаміну В₂ перетворюється на моно- і динуклеотиди (ФМН і ФАД), які при сполученні з білками виконують важливу роль у метаболічних процесах організму. Тепер виділено велике число ферментів, які у вигляді кофактора містять ФАД, рідше ФМН.

Коферментними формами вітаміну В2є ФМН (флавінмононуклеотид) і ФАД (флавінаденіндинуклеотид), які відносяться до коферментів І групи.

Коферментні функції.

. ФМН і ФАД - коферменти оксидаз, що переносять електрони і протони з окислюваного субстрата на кисень. Такими ферментами є оксидази D-і L-амінокислот, ксантиноксидаза та ін.

. ФМН і ФАД - проміжні переносники електронів і протонів в дихальному ланцюгу: ФМН входить до складу I-го коплексу, а ФАД - до складу II-го.

. ФАД - входить до складу мікросомальних ланцюгів окислення ксенобіотиків.

. ФАД - кофермент піруват-і α-кетоглутаратдегідрогеназ.

. ФАД - бере участь в реакціях окислення жирних кислот (він є коферментом ацил-КоА-дегідрогенази) в мітохондріях.

Гіповітаміноз. До специфічних проявів недостатності рибофлавіну відносяться запальні процеси в слизових оболонках. Слизова оболонка губ і порожнини рота стає сухою, з’являються тріщини, язик яскраво-червоного кольору. Відмічається підвищене злущення епітелію шкіри, особливо на обличчі. Кон'юнктива ока втрачає блиск із-за сухості. Рогівка проростає судинами (компенсаторна реакція на недостатність дихальної функції рогівки), а потім мутніє.

Харчові джерела. Основними джерелами рибофлавіну єпечінка, нирки, жовток курячого яйця, творог. В кисломумолоцівітаміну міститьсябільше, ніж усвіжому. В рослинних продуктахвітаміну В2мало (виключення- мигдальні горіхи).

Добова потреба: 1-3 мг.

 

.3 Вітамін В₃ (пантотенова кислота, антидерматитний)

Вітамін В₃ поширений в природі, тому і назва його - пантотенова кислота (від грец. pantоten-усюди). Складається із залишків бутирилу та β-аланіну.

В хімічному відношенні пантотенова кислота є похідним b-аланіну, який через аміногрупу сполучений з гідроксимонокарбоновою кислотою і є a,g-дигідрокси-b,b’-диметилбутирил-bаланіном.

У складі коферменту А (КоА-SH) пантотенова кислота входить до складу ферментів, які каталізують реакції ацетилювання і переацетилювання, синтез і розщеплення жирів, багато реакцій три карбонового циклу, синтез стероїдів, гемоглобіну, ацетилхоліну. Ацетил-КоА бере участь у синтезі окремих амінокислот, холіну, гістаміну та деяких інших важливих для організму речовин.

Коферментними формами вітаміну В₃ є: 4-фосфопантетеїні КоА-SH (коензим А) Вітамін В₃ виконує лише коферментні функції.

. Фосфопантетеїн єактивною субодиницеюАПБ (ацил-переносного білка), що входить до складусинтазижирних кислот.

. КоА-SHяк кофермент ІІ групи забезпечує:

• Активацію ацетату з утворенням ацетил-КоА, який необхідний для синтезу жирних кислот, кетонових тіл, холестерину, стероїдних гормонів, ацетилхоліну та ацетилглюкозамінів.

• Активацію жирних кислот з утворенням ацил-КоА ефірів.

• Окисне декарбоксилювання α-кетокислот (піровиноградної та α-кетоглутарової).

Гіповітаміноз. При недостатністі виникають дерматити (випадіння волос, зупинка росту, ураження слизової оболонки, неврити, ураження наднирників). Вторинна недостатність вітаміну розвивається при багатьох хронічних захворюваннях, тривалому застосуванні діуретиків і алкоголізмі.

Джерела: продукти тваринного (печінка, м’ясо, яєчний жовток) та рослинного (дріжджі, зелені частини рослин) походження. Частково синтезується нормальною мікрофлорою кишківника.

Добова потреба: 3 - 5 мг.

1.4 Вітамін РР (вітамін В₅, нікотинова кислота, нікотинамід, ніацин, антипелагричний)

Вітамін РР був виділений К. Евельгеймом в 1937г.,

Нікотинова кислота і нікотинамід в організмі легко перетворюються одна в одну і тому володіють однаковою вітамінною активністю. Провітаміном вітаміну В5 є амінокислота триптофан.

Коферментними формами вітаміну В₅ є НАД (нікотинамідаденіндинуклеотид) і НAДФ (нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат), що відносяться до коферментів І групи.

Коферментні функції.

. НАД і НАДФ - коферменти дегідрогеназ, які беруть участь в циклі Кребса, гліколізі, пентозофосфатному циклі, окисленні гліцерину, жирних кислот і амінокислот.

. НАД - переносник протонів і електронів в дихальному ланцюгу.

. НАДФН - донор водню в реакціях синтезу жирних кислот і стероїдів.

. НАДФН - компонент мікросомального ланцюга окислення.

Некоферментні функції.

. НАД і НАДФ - алостеричні регулятори для багатьох ферментів.

. НАД - субстрат для ДНК-лігазної реакції.

. НАД необхідний для утворення регулятора біосинтезу білка (полі-АДФ-рибози).

. Нікотинова кислота бере участь у вивільненні гістаміну і активації кінінів.

Гіповітаміноз. Характерною ознакою недостатності ніацину є симптомокомплекс“три Д”: дерматит, діарея, деменція. Так проявляється захворювання пелагра (від італ. pelle agra - шорстка шкіра), що лютувала в Іспанії і Португалії в XVI в. Хвороба виникає як наслідок харчування одноманітною їжею, особливо продуктами з кукурудзи, білок якої практично не містить триптофану.

Дерматит найчастіше відмічається на відкритих ділянках шкіри, яка під дією сонячних променів червоніє, покривається пігментними плямами (у вигляді крилець метелика) і лущиться. Язик стає яскраво-червоним, товщає, на ньому з'являються тріщини (глосит). Слизові оболонки порожнини рота (стоматит, гінгівіт) і кишечнику запалюються, потім покриваються виразками. Розлади травлення проявляються нудотою, відсутністю апетиту, болями в животі, проносами. Порушується функція периферичних нервів і центральної нервової системи. З'являються запаморочення, головні болі. Розвиваються психози, психоневрози, у важких випадках можуть виникати галюцинації.

Харчові джерела. Джерело ніацину - м'ясні продукти, особливо печінка. Антипелагрічну дію молока і яєць, які майже не містять нікотинаміду, пояснюють відносно високим вмістом в них триптофану. З60 г білку може синтезуватись 1 мгвітаміну РР.

Добова потреба: 15-25 мг.

 

.5 Вітамін В₆ (піридоксин, антидерматитний)

Термінпіридоксин об’єднує три близькі речовини - піридоксол, піридоксаль і піридоксамін, які є похідними піридину. Коферментними формами вітаміну В₆ є піридоксальфосфат і піридоксамінфосфат. Вони відносяться до коферментів ІІ групи.

Назва піридоксин (вітамін В₆) об’єднує групу близьких за складом і властивостями речовин - піридоксол, піридоксаль і піридоксамін, які є похідними піридину:

В організмі ці три форми можуть переходити одна в одну.

Коферментні функції.

Піридоксальфосфат входить до складу ферментів:

. Амінотрансфераз, що каталізують оборотнє перенесення NH2-групи від амінокислот на α-кетокислоти.

. Декарбоксилаз амінокислот, які забезпечують відщеплення від амінокислот карбоксильної групи у вигляді СО2.

. Ізомераз амінокислот, за допомогою яких в організмі D-амінокислоти перетворюються на L-амінокислоти.

. Синтази δ-амінолевуленової кислоти, що є регуляторним ферментом синтезу гему.

. Цистатіонін-β-синтази і цистатіонін-γ-ліази, які беруть участь в продукції гідроген сульфіду (H2S), що є нейромодулятором, регулятором судинного тонусу та агрегації тромбоцитів.

Некоферментні функції.

Піридоксальфосфатбере участь в процесі активного транспорту деяких амінокислот через клітинні мембрани, крім того йому властива функція регулятора конформаційного стану глікогенфосфорилази.

Гіповітаміноз. Основними проявами недостатності вітаміну В6є гіпохромна анемія і судоми. Можливий розвиток сухого себорейногодерматиту, стоматиту і глоситу.

Найчастіше піридоксинова недостатність спостерігається у маленьких дітей при штучному вигодовуванні стерилізованим молоком (руйнується вітамін В₆), у вагітних при токсикозі, а також у дорослих під час тривалого лікування протитуберкульозним препаратом ізоніазидом (антагоніст піридоксину). Підвищена збудливість і схильність до судом пояснюються недостатнім утворенням ГАМК - гальмівного медіатора ЦНС.

Відомо декілька хвороб, пов'язаних з вродженими порушеннями обміну піридоксину. Найбільш типовими є гомоцистинурія, піридоксинзалежна анемія.

Гомоцистинурія. Захворювання проявляється у дітей або підлітків своєрідним симптомокомплексом: ектопією кришталика (іноді підвивих кришталика є єдиним початковим симптомом захворювання); генералізованим остеопорозом і деформаціями скелета (у дитини - “павукові” кінцівки, тобто довгі і тонкі, спостерігається викривлення хребта, а також неправильний прикус зубів); своєрідною ходою (“хода, що не гнеться”, із-за дефекту зору і кісткових аномалій); уповільненням фізичного розвитку ( починають ходити з 1,5-2 років).

Діти з гомоцистинурией, як правило, мають світле волосся і блакитні очі (порушення пігментації). Затримка розумового розвитку спостерігається не завжди. Основною причиною загибелі хворих є тромбоз артерій або вен (тромбоутворення може відбуватися в різних ділянках тіла). Лікування полягає в тривалому призначенні великих доз піридоксину - до 0,5-1,0 г.

Піридоксинзалежна анемія. Розвиток гіпохромної анемії пояснюється порушенням біосинтезу гема внаслідок низької активності синтази δ-амінолевуленової кислоти, коферментом якої є піридоксальфосфат.

Харчові джерела: хліб, картопля, круп’яні вироби, м’ясо, печінка.

Добова потреба. Добова доза піридоксину 2-2,2 мг.

Потреба у вітаміні зростає при збільшенні кількості білка в раціоні, а також під час вагітності і лактації. Прийом алкоголю і куріння зменшують вміст вітаміну.

1.6 Біотин (вітамін В8, Н, антисеборейний)

Біотин (від грец. bios-життя) був виділенийв 1935р. з яєчного жовтка.

Молекула вітаміну Н складається з імідазольного і тіофенового кілець, бічний ланцюг представлений валеріановою кислотою.

Атом N¹ імідазольного кільця ємісцемкарбоксилуваннябіотину. Зв'язуючись з аніоном гідрокарбонату біотин перетворюється на коферментну форму карбоксибіотин (біоцитин). Біотин здатний утворювати з авідином (глікопротеїном білка курячого яйця) міцний комплекс, який не розщеплюється травними ферментами. Тому при частому вживанні сирих яєць припиняється всмоктування присутнього в їжі біотину.

Коферментні функції.

Біоцитин відноситься до коферментів ІІ групи.

. Бере учать в реакціях карбоксилування як кофермент:

• Піруваткарбоксилази, що каталізує синтез оксалоацетату із пірувату під час глюконеогенезу. Дана реакція також забезпечує поповнення рівня оксалоацетату в ЦТК:

• Ацетил-КоА-карбоксилази, що забезпечує утворення малоніл-КоА для синтезу жирних кислот.

. Бере учать в реакціяхтранскарбоксилування як кофермент метилмалоніл-оксалоацетат-транскарбоксилази.

Гіповітаміноз. У людей недостатність частіше пов’язана з порушенням функціонування мікрофлори кишечнику (застосування антибіотиків та сульфаніламідів).

Проявами гіповітамінозу є дерматити себорейного типу, може спостерігатись випадіння волосся, ураження нігтів, м’язова слабкість, анемія.

Харчові джерела: продукти тваринного походження (м’ясо, молоко, яєчний жовток ) і рослинного (томати, шпінат, картопля), також синтезується мікрофлорою кішечника.

Добова потреба:150 - 300мкг.

водорозчинний вітамін рибофлавін біотин

1.7 Фолієва кислота (Фолацин, вітамін В₉, антианемічний)

Вітамін складається з трьох компонентів: гетероциклічного залишку птеридину, параамінобензойної (ПАБК) і глутамінової кислот. В організмі людини птеридиновекільце не синтезується, тому вміст фолацину повністю залежить від його надходження з їжею.

Фолієва кислота

Коферментною формою фолієвої кислоти є тетрагідрофолієва кислота (ТГФК).

Коферментні функції.

ТГФК переносить одновуглецеві функціональні групи:

. Метильну (- СН3) 4. Оксиметильну( - СН - ОН)

. Метиленову ( - СН2-) 5. Формільну (- СОН)

. Метенільну (- СН = ) 6. Формімінну (- СН=NH)

Біологічна дія ТГФК:

) донор відповідних одновуглецевих радикалів під час синтезу пуринових нуклеотидів;

) участь в перетворенні дезокси-УМФ в дезокси-ТМФ;

) залучається до метаболізму амінокислот (гліцину, серину, метіоніну);

) забезпечує синтез фізіологічно активних сполук (холіну, креатину, адреналіну).

Гіповітаміноз. Основним клінічним проявом нестачі фолієвоїкислоти є мегалобластична анемія, що розвивається внаслідок порушення утворення пуринових нуклеотидів, перетворення дезокси-УМФ в дезокси-ТМФ і, відповідно, синтезуДНК в клітинах кісткового мозку.В крові з'являються великі незрілі кровотворні клітини -мегалобласти. Знижується кількість еритроцитів і гемоглобіну, причому еритропенія виражена більшою мірою, ніж зниження рівня гемоглобіну (на відміну від залізодефіцитної анемії). Відмічається лейкопенія, тромбоцитопенія. За останніми даними гіповітаміноз В₉ може призвести до гіпергомоцистеїнемії, що є незалежним фактором ризику порушення формування нервової трубки, розвитку серцево-судинних захворювань, цукрового діабету, патології нирок та ін.

Біохімічні властивості. При нагріванні руйнується до 50-90% вітаміну В₉. Фолієва кислота є одним з ферментів синтезу амінокислот і бере участь в обміні холіну. Потреба в цьому вітаміні росте зі збільшенням вмісту вітаміну В₁₂. Добова потреба В₉ становить 0,2 мг.

Як ендо-, так і екзогенна фолієва кислота відновлюється до тетрагідрофолієвої кислоти - коферменту, який необхідний для багатьох процесів метаболізму. Фолієва кислота бере участь у синтезі амінокислот, нуклеїнових кислот, піримідинів, пуринів, обміні холіну. У поєднанні з вітаміном В₁₂ (ціанокобаламіном) стимулює процес кровотворення, частково еритропоез. Необхідна для нормального розвитку інших клітин крові, в тому числі утворення і дозрівання мегалобластів. Наслідком дефіциту фолієвої кислоти є гальмування переходу з мегалобластичної в нормобластичну фазу кровотворення. Препарат призначають для профілактики дефіциту фолієвої кислоти у періоди вагітності та лактації.

Добова потреба: 150-200 мкг. Особливого значення набуває достатня забезпеченість фолієвою кислотою на 2-му тижні вагітності, коли починається розвиток головного мозку у плода. Навіть незначний дефіцит фолієвої кислоти в цей термін вагітності може призвести до народження дітей з вродженими вадами, відставання їх у фізичному та нервовопсихічному розвитку.

1.8 Вітамін В₁₂ (кобаламін, антианемічний вітамін)

Вітамін В₁₂ - досить складна органічна сполука. Молекула вітаміну В₁₂ складається з двох частин: кобальтвмісної, кориноїдно-порфіриноподібної, або хромофорної, і нуклеотидної. В центрі хромофорної частини знаходиться атом кобальту, одна валентність якого насичена ціаногрупою, а друга - сполучена з атомом азоту пірольного ядра А. Атоми азоту інших трьох пірольних кілець (В, С, D) зв’язані з кобальтом координаційними зв’язками. В бічних ланцюгах пірольних кілець є вісім метальних груп, а також залишки амідів оцтової і пропіонової кислот. До складу нуклеотидної частини входить 5,6-диметилбензімідазол, залишки рибози і фосфорної кислоти. З хромофорною частиною молекули вона сполучена ковалентним зв’язком через пірольне ядро (D) і координаційно з атомом кобальту через 5,6-диметилбензімідазол.

Структура вітаміну В₁₂ відрізняється від будови всіх інших вітамінів своєю складністю.

Молекула кобаламіну складається з двох частин: коринового ядра, що містить кобальт, і нуклеотидної. Існує похідне вітаміну В₁₂ - ціанокобаламін, у структуру якого входить ціаногрупа, сполучена з кобальтом.

Коферментні форми вітаміну В12: метилкобаламин(кофермент ІІ групи) і дезоксиаденозилкобаламін(кофермент І групи).

Коферментні функції:

) метилкобаламін бере участь в реакціях трансметилування в складі ферментів метилтрансфераз і тому є синергістом ТГФК. Прикладами даних реакцій є:

• перетворення дезокси-УМФ в дезокси-ТМФ;

• синтез метіоніну з гомоцистеїну.

Утворений метіонін слугує донором метильних груп для синтезу креатину, адреналіну, ацетилхоліну, карнітину та ін.

) дезоксиаденозилкобаламін є коферментом метилмалоніл-КоА-мутази, яка перетворює метилмалоніл-КоА в сукциніл-КоА. Ця реакція відбувається при окисленні жирних кислот з непарним числом атомів вуглецю, бокового ланцюга холестерину і вуглецевих радикалів деяких амінокислот.

Гіповітаміноз проявляється злоякісною мегалобластичною анемією і перніциозною анемією або анемією Аддісона-Бірмера. Так як частіше недостатність вітамінів В₉ і В₁₂ поєднуються, тому й анемія називається В₁₂-фолієводефіцитна. Механізми розвитку анемії аналогічні недостатності фолієвої кислоти. Крім цього при гіповітамінозі В₁₂ уражаються задні і бічні стовпи спинного мозку унаслідок порушення синтезу мієліну; дегенеративні зміни виникають також в периферичній нервовій системі і головному мозку. Неврологічні порушення пов’язані з накопиченням нейротоксичної речовини метилмалонової кислоти.

Клінічно вони проявляються парастезіями, відчуттям оніміння кистей і стоп, нестійкістю ходи, погіршенням пам'яті.

Харчові джерела. Продукти тваринного походження містять достатню кількість В₁₂, найбільше його в печінці. Можливий синтез мікрофлорою кишечника. Всмоктування вітаміну відбувається в тонкому кишечнику за участю глікопротеїну (внутрішнього фактора Кастла), що синтезується обкладковими клітинами шлунку. Тому при недостатності шлункової секреції, а також після часткової резекції шлунку можливий прояв гіповітамінозу.

Добова потреба: 2-5 мкг.

1.9 Вітамін С (аскорбінова кислота, антискорбутний)

При дослідженні будови аскорбінової кислоти було встановлено, що вона є похідним L-гулонової кислоти (2,3-ендіол-L-гулоно-1,4-лактон). У природі аскорбінова кислота існує лише в L-формі. Структурна формула аскорбінової кислоти має такий вигляд:

Вітамін С є лактоном, близьким за структурою до глюкози. Він може окислюватись, віддаючи два атоми водню, і перетворюватись в дегідроаскорбінову кислоту. Зворотний процес каталізує дегідроаскорбатредуктаза за рахунок атомів водню відновленого глутатіону.

Коферментні функції.

Вітамін С є коферментом І групи. Приймає участь в реакціях гідросилування:

• деяких ароматичних кислот під час синтезу медіаторів серотоніну і норадреналіну;

• стероїдів (біосинтез гормонів);

• β-бутиробетаїну під час синтезу карнітину;

• залишків проліну та лізину в проколагені (посттрансляційна модифікація при утворенні колагену);

• вітаміну D3в активну форму - кальцитріол;

Некоферментні функції.

. Забезпечує відновлення іонів заліза Fe³⁺ до Fe²⁺ в кишечнику під час його всмоктування, а також забезпечує вивільнення заліза із феритину в тканинах.

. Є потужним антиоксидантом, так як бере участь в реакціях одноелектронного переносу і, відповідно, може взаємодіяти з вільними радикалами, інактивуючи їх. При цьому аскорбінова кислота перетворюється в дегідроаскорбінову.

. Відноситься до антиканцерогенів не тільки через її антиоксидантні властивості, але й через здатність безпосередньо запобігати нітрозаміновому канцерогенезу (нітрозаміни - це сильні канцерогени, що утворюються в кислому середовищі шлунку з нітриту і аміносполук їжі).

Гіповітаміноз. Недостатність вітаміну С має назву цинга (скорбут). Прояви дефіциту аскорбінової кислоти головним чином обумовлені порушенням функції мезенхімальних клітин. Цинга у дорослих характеризується ураженням ясен, розшатуванням зубів, ламкістю капілярів (в т.ч. підшкірними крововиливами), а також набряками, біллю у суглобах, анорексією та анемією. Зараз це захворювання зустрічається дуже рідко. Іноді цинга виникає у дітей внаслідок нераціональногохарчування. Тоді симптомокомплекс дещо змінюється -спостерігаються біль та набряк суглобів, обмеження рухів, цяточні крововиливи, неправильний розвиток зубів, гальмування розвитку скелету з характерним ураженням кісток, повільне загоювання ран та анемія.

Причиною змін в сполучній тканиниє порушення синтезу колагену та хондроітинсульфату. Колаген, що утворюється, бідний на оксипролінта оксилізин, а порушення синтезу хондроітинсульфату призводить до деполімеризації та розчиненя базових структур сполучної тканини, що може викликати навіть розкриття старих ран.

М'язова слабкість при скорбуті є наслідком недостатності карнітина, що забезпечує енергетичні процеси в міоцитах. Залізодефіцитна анемія виникає внаслідок порушення всмоктування заліза і використання його запасів при синтезі гемоглобіну. Гіповітаміноз супроводжується послабленням імунозахисних сил організму, а також посиленням реакцій вільнорадикального окислення.

Джерела вітаміну: зелені овочі, цитрусові, свіжа картопля, хрін. Багато в шипшині та чорній смородині. Необхідно відмітити, що вітамін С руйнується при температурній обробці продуктів харчування.

Добова потреба: 75-100 мг.

1.10 Вітамін Р (біофлавоноїди, вітамін проникності)

Вітамін Р (від англ. permeability-проникність) представлений групою речовин, які містять у своїй структурі скелет флавону: кверцетин, рутин, епікатехін та ін. Є синергістом аскорбінової кислоти.

Біохімічні функції:

. Володіє антиоксидантними властивостями, так як здатний перехоплювати вільні радикали кисню. Найбільш ефективними пастками супероксидного радикала є комплекси флавоноїдів з залізом: наприклад, комплекс рутину з Fe ²⁺.

. Пригнічує активність гіалуронідази і запобігає руйнуванню основної речовини сполучної тканини.

. Разом з вітаміном С бере участь у синтезі колагену.

Гіповітаміноз. Симптомами недостатності є кровоточивість ясен, посилення ламкості судин, точкові крововиливи.

Харчові джерела: свіжі фрукти, ягоди. Наибільшбагаті нимчорна смородина, яблука, виноград, лимони, чайний лист іплоди шиповника.

Добова потреба: 25-50 мг.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ АНАЛІЗУ ВОДОРОЗЧИННИХ ВІТАМІНІВ

 

.1 Вітамін В₁

. Якісні реакції. При додаванні до підкислення розведеною азотною кислотою 1% -ному розчину декількох крапель розчину нітрату срібла випадає сирнистий осад, не розчинний в азотній кислоті.

. Тіохромна проба основана на перекладі тіаміну червоною кров'яною сіллю в лужному середовищі в тіохром, розчинний в бутиловому або ізоамілового спирті з синьою флуоресценцією:

До 5 мл розчину тіаміну (з вмістом 0,01 мг) в ділильній лійці додають 5 мл 1% -ного розчину червоної кров'яної солі, перемішують і залишають стояти протягом 2 хвилин. Потім додають 20 мл ізобутилового спирту і сильно перемішують, струшуючи протягом 1 хвилини, відокремлюють спиртовий шар і фільтрують. Тіохром, отриманий в результаті окислення тіаміну, обумовлює синю флуоресценцію.

. Тіамін дає осдкиз деякими загальними алкалоїдними реактивами, наприклад з реактивом Драгендорфа (пікринова кислота не дає осаду).

Кількісне визначення.

. Після нейтралізації (по бромтимолового синьому) тіамін-бромід визначається аргентометрично.

. Другий метод оснований на властивості вітаміну В₁ утворювати з диазотированного пара-аміно-ацетофенон з'єднання фіолетово-червоного кольору, яке нерастворимо в воді, з багатьма органічними розчинниками утворює кольорові розчини, що допускають порівняння з еталонними розчинами. З органічних розчинників застосовують звичайно ксилол або толуол.

Для визначення тіаміну, розчиненого в однорідному безбарвному розчиннику, немає необхідності витягати кольорове з'єднання з розчину. У цих випадках додають изопропанол в кількості, достатній для розчинення кольорового сполуки, і проводять визначення по стандартному розчину.

Для аналізу беруть таку кількість препарату, в якому міститься 100 мікрограмів (0,0001 г) тіаміну. Еталон готують розчиненням 50 мг вітаміну Вх (точне зважування) в 500 мл 50% за об'ємом) етанолу, який містить 1 краплю 4 н. соляної кислоти. Хоча цей еталонний розчин можна зберігати при кімнатній температурі протягом декількох місяців, воліють все ж готувати його на термін не більше 1 місяця. Крім еталонного розчину заготовляють: 1) 0,03% -ного розчину пара-аміно-ацетофенону в 0,2 н. соляній кислоті; 2) 0,1% -ний розчин нітриту натрію; 3) 1 н. і 2,5 н. розчини їдкого натру; 4) 50% -ний етанол (за об'ємом); 5) толуол; 6) изопропанол і 7) 4 н. соляну кислоту.

Для приготування реактиву під назвою діазораствор А в невеликої склянке змішують 10 мл розчину пара-аміно-ацетофенону і 2 мл розчину нітриту натрію і охолоджують не менше 2 хвилин в крижаній воді. Перед користуванням до суміші додають 3 мл 1 н. розчину їдкого натру і збовтують. Реактив під назвою діазораствор Б готують так само, як і розчин А, з тією лише різницею, що замість 1 н. розчину їдкого натру до розчину Б додають 2,5 н. розчину їдкого натру.

Випробуваний ампульний розчин змішують з такою кількістю перегнанной води, щоб кожен мілілітр суміші містив близько 100 мікрограмів тіаміну. В калібровану пробірку на 10 мл вливають 1 мл суміші, додають 2 мл 50% -ного етанолу і поміщають у водяну баню при температурі 60 °. Через 1 хвилину доливають 1 мл діазораствора А, сильно збовтують і знову залишають в лазні на 2--3 хвилини. Потім суміш охолоджують, додають 1 краплю 4 н. соляної кислоти і изопропанол до мітки, збовтують і порівнюють в колориметрі з контрольним розчином, виготовленим змішанням 1 мл води з 1 мл еталонного розчину тіаміну, 1 мл 50% етанолу та 1 мл діазорозчину А за методом, описаним вище.

. Для визначення вітамін В₁ по іншому методу розчиняють 0,4-1,5 мг його в 10 мл води, додають 0,5 мл реактиву з фосфорно-Вольфрамат і 0,4-0,6 мл 10% -ного розчину їдкого натру. З'являється синє забарвлення. Титрують 0,002 н. розчином червоної кров'яної солі, 1,82 мл якого відповідає 1 мг вітаміну В₁ до зникнення синього забарвлення.

Реактив готують так: 10 г вольфрамату натрію розчиняють в 75 мл води, додають 8 мл 85% -ной фосфорної кислоти і слабо нагрівають протягом 2 годин. Якщо розчин зеленіє, додають трохи бромної води після нагрівання протягом зазначеного часу і надлишок брому видаляють кип'ятінням. За охолодженні доводять до 100 мл.

2.2 Вітамін В₂

Якісні реакції.

. 0,001% -ний розчин (1 мг: 100) рибофлавіну - блідого зеленувато-жовтого кольору в світлі, що з інтенсивної жовтувато-зеленою флуоресценцією, зникаючої від додавання мінеральних кислот або лугів.

. При відновленні цинком в ОЦТОВОКИСЛОГО або солянокислом розчині рибофлавін переходить в лейкофлавін, приєднуючи 2 атоми водню.

Кількісне визначення.

. Безпосередньо колориметрування жовтих розчинів рибофлавіну.

. По азоту. До 0,3 г рибофлавіну (точне зважування), попередньо висушеного протягом 18 годин на вакуум-ексикаторі над сірчаною кислотою, в кьельдалевской колбі додають 1 г бензойної кислоти і визначають вміст азоту, руйнуючи суміш не менше 5 годин. Вміст азоту повинно бути не менше 14,5% і не більше 15,2%.

2.3 Вітамін В6

Якісні реакції.

. З фосфорно-вольфрамовою кислотою адермин утворює нерозчинне з'єднання (осад).

. З хлорним залізом адермин дає червоне забарвлення.

. Змішують 1 мл 0,01% -ного розчину з 1 мл 0,04% -ного розчину 2,6-діхлорхінонхлоріміда в абсолютному алкоголі і потім додають 1 краплю розчину аміаку - з'являється синє забарвлення.

Кількісне визначення.

. Калориметричне визначення основане на перетворенні четвертинної основи в фіолетовий колір з'єднання типу кар-бопірідінціаніна, яке калориметрирують, порівнюючи зі стандартом.

. Солянокислий сіль адермін можна визначати титруванням лужним розчином при індикаторі бромтимолового синього; для перевірки відтитровану рідину знову титрують 0,1 н. розчином нітрату срібла.

2.4 Фолієва кислота

Якісні реакції

. Одержання азобарвника.

Кількісне визначення

При відновленні фолієвої кислоти в солянокислом розчині цинкової пилом в числі інших продуктів отщепляется пара-аміно-бензойна кислота, яку диазотируют нітритом натрію. Отримана сіль діазонію поєднується з N- (1-нафтил) -етілендіамінді-гідрохлоридом у присутності сульфамат амонію NH2SO2 ONH4.

При цьому спостерігається фіолетове забарвлення розчину, інтенсивність якої пропорційна концентрації і вимірюється в фотоколориметрі або в спектрофотометрі.

Потрібні реактиви: 1) розчин желатин (1,5 г желатини і 0,1 г бензойної кислоти розчиняють в 100 мл води), 2) 10% -ний розчин соляної кислоти, 3) 0,1% -ний розчин нітриту натрію, 4 ) 8% -ний розчин сечовини і 5) 0,1% -ний розчин N- (1-нафтил) -этилендиаминдигидрохлорида.

Точно 0,05 г пара-амінобензойної кислоти з температурою плавлення 186-187 ° відважують в стаканчику ємністю 15-20 мл, розчиняють в 96% -ному етиловому спирті, переливають в мірну колбу ємністю 50 мл, стаканчик промивають 3-4 рази спиртом (загальна кількість спирту 25 мл), розчин доводять водою до мітки і перемішують. З цього розчину відбирають 1 мл в колбу ємністю 250 мл, додають 175 мл води, 45 мл 10% -ного розчину соляної кислоти, 2,5 мл розчину желатини, доводять до мітки водою і перемішують. В 1 мл розчину міститься 0,004 мг пара-амінобензойної кислоти.

В чотири колби ємністю 15-20 мл вливають піпеткою 1, 2, 3 і 4 мл приготованого розчину і доводять обсяг розчину в кожній колбі водою до 5 мл і додають по 0,7 мл 10% -ного розчину соляної кислоти, по 1 мл 0, 1% -ного розчину нітриту натрію, добре перемішують і залишають на 5 хвилин. Потім в кожну колбу додають по 1 мл 8% -ного розчину сечовини, перемішують і знову залишають на 5 хвилин. Після цього в кожну колбу додають по 1 мл 0,1% -ного розчину N- (1-нафтил) -этилендиаминдигидрохлорида, по 1,3 мл води, перемішують, залишають на 10 хвилин і потім визначають забарвлення розчину "електрофотоколоріметром з світлофільтром 550 нм. Для отримання стандартної кривої на осі ординат наносять показання гальванометра, а на осі абсцис - кількість міліграмів і з'єднують прямою лінією точки перетину перпендикулярів, відновлених з відповідних точок осей графіка.

Визначення загальної кількості (зв'язаною і вільною) р-амінобензоілглутаміновой кислоти в препаратах.

Точну наважку препарату (0,049-0,050 г) в стаканчику ємністю 15-20 мл змочують декількома краплями води і розчиняють в 0,1 н. розчині їдкого натру. Розчин переливають в мірну колбу ємністю 50 мл, стаканчик промивають кілька разів 0,1 н. розчином їдкого натру, зливаючи промивну рідину в ту ж колбу. Обсяг розчину доводять 0,1 н. розчином їдкого натру до мітки і добре перемішують. З отриманого розчину відбирають 1 мл в мірну колбу ємністю 100 мл, додають 75 мл води, 18 мл 10% -ного розчину соляної кислоти, 1 мл розчину желатини, доводять до мітки водою і перемішують (розчин А).

До 75 мл розчину в конічній колбі ємністю 150 мл додають 0,5 г цинкового пилу і залишають на 15 хвилин при частому перемішуванні. Розчин фільтрують через сухий фільтр в суху колбу, відкидаючи перші 15-20 мл фільтрату. До 2 мл фільтрату в колбі ємністю 15-20 мл додають 3 мл води, 0,7 мл 10%-ного розчину соляної кислоти і далі надходять, як зазначено при отриманні стандартної кривої.

Визначення вільної п-амінобензоілглутаміновой кислоти.

До 2 мл розчину А в колбі ємністю 15-20 мл додають 8 мл води і далі надходять, як описано при визначенні загальної кількості пара-амінобензоілглутаміновой кислоти. Вміст фолієвої кислоти в грамах (х) обчислюють за формулою

де а - загальна кількість вільної та зв'язаної пара-амінобензоілглутаміновой кислоти, знайденої по калібрувальній кривій, в міліграмах; b - кількість вільної пара-амінобензоілглутаміновой кислоти, знайденої по калібрувальної кривої, в міліграмах; 25 і 10 - постійні коефіцієнти; 3,22 - фактор перерахунку пара-амінобензоілглутаміновой кислоти на фолієву кислоту.

2.5 Вітамін В₁₂

Якісні реакції

Розчин вітаміну В₁₂ має характерний спектр поглинання в ультрафіолеті з максимумами при 278, 361 і 548 нм і коефіцієнтами поглинання в зазначених точках відповідно 115, 207 і 64, причому коефіцієнт поглинання при 361 нм для препаратів звичайної очищення перевищує в 2,8-3,4 раза коефіцієнт поглинання при 548 нм.

Кількісне визначення

І.Спектрофотометричний метод. В розчинах ампулірованних препаратів в кюветі спектрофотометра (в 1 см товщини) визначають коефіцієнт поглинання при 548 нм. Вміст вітаміну В₁₂ в 1 мл випробуваного розчину обчислюють за формулою. Кількість вітаміну В₁₂ в микрограммах де Е - спостережуваний коефіцієнт поглинання; 64 - коефіцієнт поглинання для 1% -ного розчину вітаміну В12, т. Е. При вмісті 1000 мікрограмів в 1 мл; 104 - коефіцієнт перерахунку концентрації вітаміну В₁₂ з 1% в мікрограми на 1 мл.

. Колориметричний метод. При відсутності спектрофотометра користуються Фотоелектроколориметр із зеленим світлофільтром. Вміст вітаміну В12 у випробуваному зразку визначають шляхом вимірювання коефіцієнта поглинання. По знайденому коефіцієнту, користуючись калібрувальної кривої, встановлюють яка кількість вітаміну В₁₂ йому відповідає. Для складання калібрувальної кривої для колориметра ФЕК беруть розчини чистого вітаміну В₁₂ з вмістом 10, 15, 20, 25 і 30 мкг в 1 мл і визначають коефіцієнти поглинання, користуючись кюветами в 1 см завтовшки.

Відкладаючи по осі абсцис вміст вітаміну В₁₂, а по осі ординат коефіцієнти поглинання, будують калібрувальну криву, по якій і відраховують, якій кількості вітаміну В₁₂ відповідає коефіцієнт поглинання випробуваного зразка.

2.6 Вітамін С

Якісні реакції

. Розчиняють 0,1 г аскорбінової кислоти в 2 мл води і доливають 0,5 мл розчину нітрату срібла. Випадає осад металевого срібла.

. Розчин аскорбінової кислоти (0,1 г в 2 мл) в воді залишається безбарвним від додавання 1 краплі розчину йоду або хлориду заліза.

Кількісне визначення

Йодометричний метод заснований на окисленні аскорбінової кислоти йодом з перетворенням її в окислених дегідроформа.

Розчиняють 0,3 г препарату (точна наважка) в 25 мл води і титрують до появи незникаючої жовтого забарвлення 0,1 н. розчином йоду, 1 мл якого відповідає 0,0088 г аскорбінової кислоти.

Замість йоду можна застосовувати йодат калію. Наважку препарату з вмістом 0,01 г аскорбінової кислоти розчиняють в 100 мл води. До 10 мл розчину додають 5 мл 5% -ного розчину йодиду калію, 5 мл 2% -ної соляної кислоти, 50 мл води і 10 мл 0,004 н. розчину йодату калію і залишають в темному місці протягом 30 хвилин.

Що не увійшов в реакцію вільний йод відтитровують 0,004 н. розчином тіосульфату натрію (індикатор розчин крохмалю). 1 мл 0,004 н. розчину йодату калію відповідає 0,000352 г аскорбінової кислоти. Розраховують за формулою (а-b) • 0,000 352, де а - кількість розчину йодату калію в мілілітрах, b - кількість розчину тіосульфату натрію в мілілітрах. Аскорбінову кислоту можна визначати по реакції відновлення 2,6-діхлорфенол-індофенолу, але цей метод малоприйнятний при контролі рецептури.

2.7 Вітамін РР

Якісні реакції

. Розчиняють 0,01-0,02 г препарату при нагріванні в 3 мл води. До теплого розчину доливають 3 краплі оцтової кислоти і 1 мл 5% -ного розчину ацетату міді. Випадає осад синього кольору.

. В розчині нікотинової кислоти від реактиву Зонненшейна (фосфорно-молібденова кислота) випадає жовтий осад, а від реактиву Драгендорфа червоний осад.

. Нікотинова кислота і її амід дають з 2,4-дінітрохлор-бензолом солі піридинію, які при дії лугів розщеплюються з утворенням похідних глутаконового альдегіду, забарвлених у жовто-червоний колір.

У 100 мл води розчиняють 10 мг нікотинової кислоти; 5 мл розчину випарюють насухо на водяній бані в стаканчику ємністю 30 мл, потім додають 1 мл 10% -ного спиртового розчину 2,4-ді-нитрохлорбензола і після 2-годинного стояння при кімнатній температурі випарюють знову насухо на водяній бані і тримають ще в протягом 10 хвилин при тій же температурі. Після охолодження до 25 ° до залишку доливають 10 мл охолодженого до 10 ° 0,1% -ного спиртового розчину їдкого натру. Розчин забарвлюється в інтенсивний жовто-червоний колір.

Кількісне визначення

. Сульфат міді осаджує в нейтральній середовищі осад (C6H4O2N) Cu2; надлишок міді визначається йодометрично.

Кілька порошків з вмістом 0,3-0,4 г (точне зважування) нікотинової кислоти розчиняють в 25 мл свежепрокипяченной гарячої води і по охолодженні нейтралізують (індикатор - фенолфталеїн) спочатку 0,5 н., А під кінець 0,1 н. розчином їдкого натру, переливають в мірну 100 мл колбу, додають 10 мл розчину мідного купоросу, доводять до мітки, перемішують, дають стояти 10-15 хвилин і фільтрують через сухий фільтр в суху колбу. До 50 мл фільтрату в конічній колбі з притертою пробкою додають 10 мл розведеної соляної кислоти, 2 г йодиду калію, закривають пробкою і дають стояти в темному місці 10 хвилин. Виділився йод титрують 0,1 н. розчином тіосульфату натрію (індикатор - крохмаль), 1 мл якого відповідає 0,02462 г нікотинової кислоти.

Проводиться контрольний досвід. Різниця між другим і першим титрування перераховують на нікотинову кислоту.

. У відсутності заважаючих речовин кислого або лужного характеру нікотинова кислота в спиртовому розчині може бути відтитровані 0,1 н. розчином їдкого натру (індикатор-фенолфталеїн).

Кількісне визначення нікотинової кислоти по циано-генбромідному методу грунтується освіті нікотиновою кислотою при взаємодії з бромцианом бромціанпроізводного, яку в присутності ароматичних амінів (аніліну і ін.) Розпадається з утворенням інтенсивно забарвленого продукту - похідного.

Розтирають у ступці 10-20 штук драже, зваживши для встановлення середньої ваги, відбирають наважку в кількості 1-3 г на техно-хімічних вагах і розчиняють при нагріванні в 10-15 мл перегнанной води. За охолодженні розчин переливають в мірний циліндр, розбавляють водою з таким розрахунком, щоб в 5 мл розведення утримувалося 0,5-1 мг нікотинової кислоти, добре перемішують вміст циліндра і фільтрують через складчастий фільтр.

До 5 мл фільтрату в стаканчику додають 1 краплю 2% -ного розчину лугу, 2 мл роданбромідного розчину, 11 мл спиртового розчину аніліну, добре перемішують і залишають на 1-2 години. Після цього суміш фільтрують від випав осаду і що з'явилася жовте забарвлення розчину порівнюють із стандартним розчином нікотинової кислоти в колориметрі Дюбоск, встановлюючи стандартний розчин завжди на 10 мм.

Для приготування стандартного розчину навішення кристалічного нікотин-аміду або нікотинової кислоти розчиняють в гарячій воді з таким розрахунком, щоб в 1 мл розчину містився точно 1 мг нікотинової кислоти. До 1 мл розчину в стаканчику додають 4 мл води і 1 краплю 2 н. розчину лугу. Надалі стандартний розчин обробляють так само, як описано вище, і одночасно з випробовуваним розчином.

Для приготування роданбромідного розчину в конічну колбу з 10 мл н. розчину хімічно чистого роданида калію додають 1 г броміду калію і після повного розчинення - 1 мл соляної кислоти (розведеною водою 1:!), а далі з бюретки додають по краплях 2,5 мл брому (питома вага 3,2) при постійному помішуванні вмісту колбочки.

 

ВИСНОВКИ

Вітамі́ни (лат. vitae - життя і амін - речовина, що містить аміногрупу (NH₂)) - низькомолекулярні органічні сполуки різної хімічної природи, що необхідні для життєдіяльності живого організму в малих дозах, і не утворюються в самому цьому організмі в достатній кількості, через що повинні надходити із їжею. Таким чином визначення певної речовини як вітаміну залежить від того, про який вид йдеться. Наприклад, більшість тварин мають метаболічний шлях синтезу аскорбінової кислоти, проте деякі, такі як люди, мавпи, морські свинки, втратили його, тому аскорбінова кислота є для них вітаміном^[

Однією з особливостей механізму дії водорозчинних вітамінів є те, що більшість із них виконують роль коферментів - небілкової частини складних ферментів. Саме у складі ферментів гідровітаміни забезпечують нормальне функціонування органів і систем організму, регулюють обмін речовин, функціональний стан центральної нервової системи, трофіку тканин, проникність і стійкість кровоносних судин.

До водорозчинних належать вітаміни групи В (В₁, В₂, В₃, В₅, В_6, В₁₂, вітамін Н, вітамін С, та ін.) У хімічному відношенні вітаміни групи В об'єднує те, що всі вони містять азот, тобто відповідають терміну «вітамін». У біологічному відношенні їх об'єднує те, то вони беруть участь у побудові молекул коферментів. Тому недолік їх приводить до порушення обміну речовин.

Нині широко використовуються різноманітні електрохімічні методи аналі з у водорозчинних вітамінів, зокрема методи полярографії та амперометричного титрування. Ці методи дозволяють визначати практично всі водорозчинні вітаміни в широкому інтервалі концентрацій. Для дослідження водорозчинних вітамінів використовуються також інші інструментальні методи аналізу: електрохі мічні, оптичні та хроматографічні. Застосування цих методів значно знизило мінімум речовин, який визначається, і точні сть визначень вітамінів.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.      Девятнин В.А.Методы химического анализа в производстве витаминов// М.: Медицина - 1964. - 182 с.

.        Державна фармакопея України// Харків - 2001. - 527 с.

.        Перельман Я.М.Анализ лекарственных форм//Ленинград: Медгиз - 1961. - 618 с.

.        Биотехнология лекарственных средств. Учебное пособие/ Под ред. Быкова В.А. и Далина М.В. - М.: Медбиоэкономика. - 1991. - 303с.

.        Краткий терминологический словарь микробиолога-технолога. - М.: Наука. - 1989. - 136с.

.        Шилова С.В., Пузакова С.М. и др. Организация производства лекарственных средств с учетом правил GMP. Химико-фармацевтическое производство, обзорная информация. - М.: ВНИИСЭНТИ. - 1990. - 36с.

.        Саруханов А.В., Быков В.А. Оборудование микробиологических производств: Справочник. - М.: Колос. - 1993. -384с.

.        Синицин А.П., Райнина Е.И., Лозинский В.И., Спасов С.Д. Иммобилизованные клетки микроорганизмов. - М.: Изд-во МГУ.- 1994.- 288с.

.        Егоров Н.С. Основы учения об антибиотиках: Учебник. - М.: Изд-во МГУ. - 1994. - 512с.

.        Егоров Н.С. Биотехнология. Проблемы и перспективы. - М.: Высшая школа. - 1987.

.        Ешков Н.П. Основы биотехнологии. - СПб.: Наука. - 1995. - 400 с.

.        Стакишкис. Оптимизация управления биотехнологическими процессами. - Вильнюс.: Мокалос. - 1984.

.        Иммобилизованные ферменты. Современное состояние и перспективы/ Под ред. Березина И.В., Антонова В.К., Мартинека К. - Т. 1,2.- М.: Изд-во МГУ. - 1976.

.        Мишустин Е.Н. Биотехнология. Сб.: Знание. - 1988. - 64с.

.        Сассон А. Биотехнология: свершения и надежды/ Пер. с англ. Мехедова С.Л., Миркина С.М. - М.: Мир. - 1987. - 410с.