Аналіз основних проблем екології регіонів України

Аналіз основних проблем екології регіонів України

Зміст

Вступ

Розділ 1. Вплив екологічних проблем на економіку регіонів України

Розділ 2. Аналіз основних екологічних проблем водних ресурсів України

.1 Екологічні проблеми басейну річки Дніпро

.2 Екологічні проблеми Чорного та Азовського морів

Розділ 3. Екологічні проблеми деяких регіонів України

.1 Екологічні проблеми Карпат

3.2 Екологічні проблеми міст України

3.3 Екологічні проблеми Донбасу

Розділ 4. Перспективи вирішення регіональних екологічних проблем

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На порозі ХХІ століття екологічні проблеми набули статусу глобальних. Людство усвідомлює небезпеку скорочення життя на Землі із-за свого впливу на масштаби природокористування, інтенсивність господарювання, забруднення природного середовища. Однак відчуття тривоги за якість останнього властиве далеко не кожному з нас, жителів міста й села, де знаходяться основні джерела забруднення атмосферного повітря, природних вод, ґрунтів. Земля, що живить нас, повітря, яким ми дихаємо, вода, яку п'ємо, щорічно зазнають величезних втрат від необдуманої дії тих, хто ними користується.

Разом з тим Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Економіка України формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, в той час як фінансування природоохоронних заходів здійснювалось за залишковим принципом. Внаслідок цього її економіка перенасичена хімічними, металургійними та гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями і значним руйнівним впливом на навколишнє середовище.

Метою дослідження є аналіз основних проблем екології регіонів України. Для досягнення поставленої меті в роботі розглянуто вплив екологічних проблем на економіку, представлені екологічні проблеми окремих територій України та показані перспективи вирішення регіональних екологічних проблем.

Предметом дослідження є вплив екологічних факторів на структуру і функціювання екосистеми України, яка є об’єктом дослідження.

В роботі використано картографічний, математичний, історічний та економічний методи дослідження для зображення загальної екологічної ситуації в Україні.

Розділ 1. Вплив екологічних проблем на економіку регіонів України

Критерієм ефективності людської діяльності до середини XX ст було одержання максимальних благ за мінімальних затрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а основним принципом ставлення до природи - панування над нею й цілковите її підкорення людині. Загальна екологічна ситуація України показана у додатку А.

Після об'єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, стало зрозуміло, що принципи природокористування мають бути інакшими. Тому провідним принципом природокористування в наш час став еколого-економічний, за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами й мінімальними порушеннями природного середовища. Але це потребує вкладання великих коштів у природоохоронну сферу, що завжди суттєво знижує прибутковість виробництва.

Тому, як і раніше, стикаються екологічні та економічні інтереси, й, на жаль, здебільшого другі перемагають: вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, розвиткові туристичного бізнесу - над збереженням рідкісного ландшафту чи озера, а морських нафтопромислів - над збереженням морських екосистем і т. д. При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів нині та у віддаленому майбутньому буває досить важко. Сьогодні вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її занижують, що часто призводить до прийняття антиекологічних рішень, до спотвореної оцінки економічного розвитку через традиційні показники валового національного продукту, ріст якого часто супроводжується деградацією довкілля. [10, ст. 299]

Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід грунтується на загальній економічній вартості, в яку входять вартості зруйнування природи, її відновлення та охорони.

Для еколого-економічної оцінки проектів і програм будівництва застосовують метод зіставлення затрат і вигід і керуються трьома критеріями: чистою поточною вартістю, внутрішньою нормою окупності та співвідношенням витрат і майбутніх вигід.

Основні завдання економіки природокористування:

· визначення збитків, завданих економіці (державі), галузі, підприємству, районові, окремому приватному господарству чи конкретній особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм або правил охорони природи;

· визначення розміру затрат, необхідних для ліквідації в най ближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних техногенних впливів на довкілля;

· оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природо охоронної діяльності й використання природних ресурсів;

· розробка економічних методів управління природоохоронною роботою й способів стимулювання природоохоронної діяль ності та екологізації виробництва.

Треба, щоб економіка природокористування поступово переходила в економіку природозберігання.

Нераціональним природокористуванням вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас, перезабруднення повітря, води й ґрунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та отрутохімікатами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім.

Нераціональне природокористування може бути зумовлене планово-економічними й проектними прорахунками, тимчасовими й вимушеними позиками у природи (перехідні періоди будівництва нових держав, великі стихійні лиха, війни тощо), недбалими обліком та оцінкою природних ресурсів, недосконалістю природоохоронного законодавства, вузьковідомчими підходами в розвитку економіки, недосконалістю технологій виробництв, браконьєрством, самовільною забудовою та ін.

За останні роки намітилась тенденція до зменшення викидів забруднених речовин в атмосферне повітря. У 1992 р. в цілому по республіці було викинуто в повітря 8,6 млн. т. шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення. Основні забруднювачі повітря - підприємства металургії (30,7%), енергетики (28,9%), вугільної (17,2%) та нафтохімічної промисловості (5%). Однак рівень забруднення атмосфери ще залишається досить високим. [14, стор. 359]

Головна причина повільного зниження викидів і зменшення рівнів забруднення - використання застарілих і неефективних технологій.

Більшість сучасних екологічних проблем зумовлені антропогенним (людським ) втручанням на природу. В першу чергу це втручання зумовлене економічною діяльністю людини. Постійно зростаючий вплив на природу зумовлений зростаючою потребою людства в ресурсах, в тих чи інших товарах і послугах. Усе це досить негативно відпивається на природному довкіллі: вичерпання природних ресурсів, забруднення землі, повітря, водойм; постійні аварії на виробництвах - все це спричиняє загально планетарну екологічну кризу, яку необхідно якнайшвидше вирішувати.

Розділ 2. Аналіз основних екологічних проблем водних ресурсів України

У нашій країні вимоги до якості води в різних галузях народного господарства різні і визначаються нормативними документами. Найбільш якісною повинна бути вода для споживання. Існуючі державні норми найсуворіше регламентують наявність токсичних речовин. Обмежується також вміст речовин, що додають воді небажаного смаку, кольору або запаху. Вимоги промислового виробництва що до якості води визначаються продукцією, що виробляється, місцем у виробничому процесі. Якщо вони входять до складу продукції (харчова промисловість, деякі хімічні виробництва), то якість її не повинна бути нижчою за якість питної води, а в деяких випадках і перевищувати її скажімо, вимоги до якості води в енергетиці, деяких машинобудівних виробництвах враховують здатність до накипоутворення. Вода найнижчої якості (високий вміст розчинних солей, наявність інших домішок) є непридатною для технологічних процесів. До зрошувальних вод рівень вимог найнижчій.

Якість природних вод у річках та озерах, а також прісних і підземних вод в основному відповідає стандартам. І в той же час в наслідок використання великих об’ємів природних вод як пароутворювачів, розчинників, теплоносіїв і охолоджувачів та промислового забору, у водоймища викидається значна кількість забруднювачів. Вміст специфічних речовин у водах показано на рис. 2.1 Загальними джерелами забруднень водоймищ є недостатнє очищення стічнихвод промисловими та комунальними підприємствами, великими тваринницькими комплексами, змиття талими та дощовими водами забруднюючих речовин з полів та міських територій: експлуатація водного транспорту.

Рис. 2.1. Середні за квартал значення вмісту специфічних речовин у водах основних річкових басейнів України [4, стор. 78]

Негативну роль відіграє також забруднення, що виникає в наслідок підводження з опадами шкідливих речовин із атмосфери: підвищення температури, водостої через викиди нагрітих вод тепловими та атомними електростанціями.

Стічні води, що утворюються під час технологічних процесів, після очищення і не доочищення, як правило викидаються до річок або водоймищ, а в приморських районах - у прибережну зону морів. Велика кількість забруднювачів підходить у річки із шахтними і рудниковими водами, а також із дренажними, що підходять з територій зрошування, землеробства. Загальний об’єм цих викидів сягає кількох мільярдів кубічних метрів на рік. У південних областях України кількість стічних вод, що скидаються, практично рівна дефіциту прісної води, від якого потерпають ці райони. Повернення стічних вод у систему технічного водоспоживання підприємств дозволило б ліквідувати дефіцит прісної води. Проте, для цього стічні води повинні піддаватися додатковій обробці, затрати на яку залежатимуть від характеру забруднення і вимог до якості технічної води.

2.1 Екологічні проблеми річки Дніпро

Господарський комплекс у басейні Дніпра протягом десятиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків для України. В результаті склалася вкрай деформована галузева та територіальна структура промисловості, в якій переважали базові галузі паливно-енергетичного, металургійного, оборонного комплексів та важкого машинобудування, що призвело до гіпертрофованого розвитку великих промислових центрів Придніпров'я, великих міст і агломерацій.

Основний обсяг промислового виробництва з переважанням "брудних" галузей (металургійна, хімічна, вугільна), найбільші енергетичні об'єкти та масиви зрошуваних земель сконцентровані в басейні Дніпра, де місцеві водні ресурси значно менші від потреби в них. Внаслідок цього в більшості економічних районів у межах басейну Дніпра склалася передкризова та кризова водогосподарська та гідроекологічна ситуація, коли самовідновлювальна здатність Дніпра та багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги.

Найбільшими забруднювачами водних об'єктів басейну Дніпра є комунальне господарство, чорна та кольорова металургія, коксохімія, важке, енергетичне, транспортне машинобудування та сільське господарство. Найбільшими промисловими об'єктами-забруднювачами є металургійний завод імені Дзержинського (м. Дніпродзержинськ), комбінат "Запоріжсталь" (м. Запоріжжя), металургійний завод імені Петровського (м. Дніпропетровськ). Щорічно вони скидають у Дніпро відповідно 156, 104 та 98 млн. куб. м забруднених стічних вод. Однак фактично у Дніпро та його водосховища скидається значно більше забруднених стічних вод і забруднюючих речовин. Внаслідок об'єктивних труднощів, що мають місце у народному господарстві, значно зросло неконтрольоване скидання неочищених стічних вод з очисних споруд підприємств і організацій, накопичувачів промислових та сільськогосподарських стоків. Особливу занепокоєність викликає зростання концентрації синтетичних поверхнево-активних речовин (СПАР), які негативно впливають на якість води та життєдіяльність гідробіонтів, але при цьому практично не знешкоджуються наявними очисними спорудами. Зі стічними водами у водні об'єкти басейну Дніпра потрапляють надмірна кількість біогенних речовин, важкі метали, а також невластиві будь-яким природним водам штучні неорганічні та органічні речовини токсичної групи (пестициди, бенз-а-пірен).

Негативним фактором, що позначається на якості природних вод, є низька ефективність наявних очисних споруд.

Зокрема, незадовільно працюють ті централізовані біологічні очисні споруди, де велика частка води припадає на промислові стічні води, які надходять на каналізаційні очисні споруди без попереднього очищення на локальних очисних спорудах підприємств. У басейні Дніпра практично немає локальних очисних споруд для вилучення надлишку мінеральних речовин або знесолення води.

Істотним фактором забруднення природного середовища в басейні Дніпра є тваринницькі комплекси і ферми. Забруднюючими елементами тваринницьких стоків є азот, фосфор, калій, органічні речовини, метали, мікроорганізми. Значну частку в забруднення водних об'єктів басейну Дніпра вносить змив з територій із високою щільністю міської забудови, які займають 5 відсотків площі басейну.

Ситуація в басейні Дніпра ускладнюється значним рівнем розвитку ерозійних процесів та берегоруйнування.

Розораність території водозбору досягла 65 відсотків, а в Херсонській області і басейнах деяких малих річок - 80-85 відсотків, тоді як оптимальний рівень становить 40 відсотків. Лісистість території басейну в середньому досягає 14 відсотків, тоді як оптимальний рівень становить 30 відсотків.

Площа еродованих земель лише за останні 25 років збільшилась на 28 відсотків, загальний вміст гумусу в грунті зменшився на 10 відсотків. Продукти ерозії, потрапляючи у водні об'єкти, призводять до їх забруднення органічними сполуками, мінеральними добривами, зокрема поживними речовинами - азотом та фосфором, а також до замулення.

2.2 Екологічні проблеми Чорного та Азовського морів

Чорне та Азовське моря є най віддаленішими від відкритих вод Світового океану. Площа їх водозбірних басейнів значно перевищує площу їх акваторій, що зумовлює високу залежність морських екосистем від стану водозбірного басейну.

Азово-Чорноморський водозбірний басейн охоплює майже всю територію України (96%), частка якої у площі басейну становить майже 23%.

До Азово-Чорноморського басейну, який є південним кордоном України, потрапляє велика кількість побутових і промислових стічних вод, нафтопродуктів та залишків добрив і пестицидів.

Найуразливішими щодо антропогенного навантаження є прибережні частини Чорного та Азовського морів, особливо в зоні діяльності портів, поблизу гирлових ділянок річок, а також у межах впливу населених пунктів.

Гостра екологічна криза охопила Азовське море. Це, без перебільшення, зона екологічної катастрофи. Ще 40-50 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, й у 12 разів більше, ніж у Балтійському. В цьому морі водилося 114 видів риби, й загальний вилов іноді перевищував 300 тис. т.

Значну частину влову становили цінні осетрові породи. Сьогодні влови знизилися в середньому в 6 разів, а виловлювана риба часом містить стільки хімікатів, що споживати її небезпечно для здоров'я.

В Азовському морі стався також беззвучний біологічний вибух. Десятиліття тому з експериментальних кошів у море вийшла далекосхідна риба пеленгас і швидко розселилася на всій акваторії Азова. Будучи конкурентно сильнішим, пеленгас витісняє чимало аборигенних видів азовської іхтіофауни й уже став одним із основних промислових видів цього моря.

Води Азова здавна славилися цілющими властивостями. Нині ж у результаті антропогенного забруднення ці властивості втрачені. Так, іще в 1987 р. концентрація пестицидів збільшилася в 20 разів. Сьогодні в донних відкладах моря вміст отрутохімікатів і важких металів у багато разів перевищує норму.

У 70-х роках у Таганрозькій затоці було зареєстровано перші великі спалахи токсичного "цвітіння" води синьозеленими водоростями. У 80-х роках вони стали регулярними. В 1997 р. "цвітіння" спостерігалося вже на відкритих акваторіях моря й охоплювало не тільки його східну, найбільш забруднену частину, а й західну.

Різко погіршилася санітарно-епідеміологічна ситуація на узбережжі Азова. Щороку великі курортні зони періодично оголошуються закритими через невідповідність санітарно-гігієнічним нормам, спалахи особливо небезпечних інфекційних захворювань, наприклад холери.

Головні причини екологічної кризи Азова:

- хижацький вилов риби підприємствами Мінрибгоспу колишнього СРСР

- будівництво гребель і водосховищ на основних річках, що живлять море, - Дону та Кубані, й перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники;

- впровадження в басейнах стоку в море зрошуваного землеробства та інтенсивних технологій вирощування рису замість вирощування традиційних культур, що призвело до пере хімізації та засолення ґрунтів, забруднення вод, істотного скорочення стоку річок Дону й Кубані;

- неконтрольоване, лавиноподібне змивання пестицидів із полів сільгоспугідь і винесення їх у море водами Дону й Кубані;

- збільшення кількості неочищених викидів підприємствами хімічної та металургійної промисловості в містах Маріуполь, Ростов-на-Дону, Таганрог, Камиш-Бурун (лише один Маріуполь "постачає" Азовському басейнові 800 тис. т токсичних речовин щорічно);

Екологічна ситуація в басейні Чорного моря дещо краща, чому сприяють його розміри та глибина. Проте в Чорне море впадають Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай, які щорічно приносять мільйони кубометрів стоків, що містять токсиканти десятків найменувань. У воді й донних відкладах значно підвищилася концентрація радіонуклідів.

Шельф забруднюють побутові й каналізаційні стоки, супровідні індустрії туризму. Через це останнім часом десятки разів закривалися пляжі Ялти, Феодосії, Євпаторії, Алушти, Одеси.

В південно-західній частині Чорного моря у зв'язку з розробкою підводних нафтогазових родовищ почалось інтенсивне забруднення води нафтопродуктами. Величезну небезпеку становлять потужні припортові заводи та Південний порт поблизу Одеси. Тут, зокрема, виготовляються й концентруються величезні об'єми рідкого аміаку, експлуатується потужний аміакопровід Одеса-Тольятті. Ця вкрай шкідлива речовина перевозиться танкерами місткістю 50-120 тис. т. Навіть одна аварія на заводі, в порту чи на такому танкері може мати дуже тяжкі екологічні та економічні наслідки.

Через порушення регіонального гідродинамічного, гідрохімічного й теплового балансів водних мас моря поступово підвищується межа насичених сірководнем глибинних вод. Якщо раніше вона проходила на глибині 150-200 м, то тепер піднялася до 80-110 м.

Значно змінився склад іхтіофауни Чорного моря. Протягом останніх років спостерігається загальний спад вилову риби, причому найбільше це стосується цінних видів - скумбрії, пеламіди, лосося, бичка, кефалі, натомість на перше місце виходять малоцінні види - шпрот і хамса.

До Червоної книги України занесено чотири види чорноморських осетрових: білугу, шипа, стерлядь і атлантичного осетра.

Через катастрофічне зменшення кількості червоної водорості філофори її добування заборонено. Це саме стосується й молюсків, зокрема мідій.

Розділ 3. Екологічні проблеми деяких регіонів України

3.1 Екологічні проблеми Карпат

Карпати - не тільки один із наймальовничіших куточків України. Це також один із найзначніших східноєвропейських оздоровчо-рекреаційних об'єктів, зона цінних лісових масивів, які очищують повітряний басейн над величезною частиною Східної Європи - її "легені".

Протягом останніх десятиліть Карпати зазнають дедалі більших втрат унаслідок діяльності людини. Карпатські ліси опинилися перед загрозою зникнення не тільки через лісорозробки, а й від хімічного забруднення, кислотних дощів, які йдуть і зі сходу, із заходу, від діяльності великих промислових центрів у містах Калуш, Стебник, Надвірна, Новий Роздол. Дрогобич, Бурштин. Особливо важких техногенних змін зазнало геологічне середовище у регіоні Дрогобицько-Бориславського промислового району (Львівська область).

Випадки катастрофічних паводків, зсувів і ерозії ґрунтів, селевих потоків, карстових явищ, що стали частішими в останні десятиліття, викликають занепокоєння не тільки вчених, але і широких кіл громадськості України.

Протягом двох останніх сторіч лісистість у рівнинних районах і передгір’ях Карпат знизилася до 20,2%, а в гірських районах - до 53,5%. По підрахунках лісників В. Парпана, В. Олійника, найбільш сприятливим гідрологічним режимом відзначаються водозбори з лісистістю більш 60-70% Незадовільний він при лісистості нижче 35%. Отже, для поліпшення гідрологічного режиму в гірських районах потрібно збільшити лісистість хоча б на 10%. У даний період у карпатських областях існує близько 60 тис. га чагарникових заростей і 113 тис. га безхазяйних земель антропогенного походження. Здебільшого вони знаходяться на території колишніх колгоспів Отже, це той природний резерв, за рахунок якого можна збільшити лісистість. Для відновлення порушеної природної рівноваги в Карпатах потрібна екологічно й економічно погоджена система ведення лісового господарства і використання лісосировинних ресурсів. При цьому необхідно керуватися Лісовим кодексом України (1994), у третій статті якого справедливо відзначено, що ліси за своїм призначенням виконують переважно екологічні і соціальні функції - водоохоронну, ґрунтозахисну, кліматорегулюючу, санітарно-гігієнічну, оздоровчу. Тому вони мають обмежене експлуатаційне значення. На жаль, не завжди дотримуються цього закону при розміщенні лісосічного фонду і способах вирубувань.

Після наводка в 1998 році Верховна Рада прийняла (у 1999 р.) спеціальний закон "Про мораторії на проведення суцільних вирубувань на гірських схилах у смереково- букових лісах Карпатського регіону". Повторення паводка цього року свідчить про необхідність застосування такого мораторію на всі листяні і частково ялинові ліси. В останніх площу суцільних вирубувань доцільно обмежити до мінімуму. Зрілі ліси необхідно вирубувати для народного господарства, але таким чином, щоб при цьому не знижувалися захисні функції гірських лісових масивів. Тому при обґрунтуванні обсягу лісосічного фонду і його розташування варто враховувати конкретну ландшафтно-екологічну ситуацію в кожнім водозбірному басейні.

Для ліквідації наслідків минулих катастрофічних паводків уряд виділив відповідні кошти на будівництво будинків для потерпілих, відновлення мостів, спорудження захисних дамб, зміцнення берегів і т.д. Але варто пам’ятати, що основна причина виникнення паводків - у верхній вологій частині басейнів гірських рік, де випадає до 1400-1600 мм опадів у рік. Саме тут потрібно здійснити систему профілактичних заходів.

Ведення лісового господарства в цих басейнах повинне ґрунтуватися на екологічному принципі "сталості лісу". Отут доцільно обмежити обсяг користування лісом, практикувати вибіркові вирубування, збільшити лісистість хоча б на 10%. Життя вимагає прийняття спеціального закону про охорону гірських лісів Карпат.

Мовою цифр вирубки карпатських лісів за останні 3 роки стали причиною трагічних екологічно небезпечних паводків з людськими жертвами, мільярдними збитками катастрофічне руйнівної сили зруйнування дамб, будинків, мостів, як на Закарпатті так в Словаччині і в Угорщині. Незважаючи на екологічну катастрофу 1998 року, Карпати продовжують вирубувати. Тільки на Закарпатті з того часу по 2008 роки суцільно вирубано 84 тис. га лісу, або 11% всієї вкритої лісом площі. Найбільше вражає те, що на площі 23 тис. га ліси зникли взагалі. Науково доведено, що Карпатські ліси були впродовж тисяч років продуцентом кисню, чистого повітря, збільшення вологості повітря для створення запасів прісної води, не лише для Закарпаття, але і для всього Тисо-Дунайського басейну Угорщини і Східної та середньої Словаччини. Програма наукових робіт нашого факультету передбачає виконання таких досліджень, як гігієнічні аспекти охорони природи, охорона екосистем і ландшафтів, охорона водних ресурсів та ряд інших.

В інтегральному АПК розвинені спеціалізовані комплекси: а) рослинницького напряму - цукробуряковий, виноградно-виноробний, спиртогорілчаний, плодоовоче-переробний та ін.; б) тваринницького напряму - м'ясоперероб-ний, молокопереробний, птахопромисловий.

У тісному зв'язку з деякими з цих комплексів розвиваються галузі легкої промисловості - текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, які орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача і частково на привізну сировину та напівфабрикати.

Найбільшу земельну площу має Львівська область (табл. 3.1), на яку припадає найбільша площа ріллі і сіножатей, найменшу - Чернівецька область, що має найменшу площу сіножатей. [17, стор. 252]

Таблиця 3.1. Загальна земельна площа сільськогосподарських угідь в областях (на 1 січня 2010 р.), тис. га [17, стор. 255]

Базовим в АПК є багатогалузеве сільськогосподарське виробництво з добре сформованими зонами спеціалізації

Екологічні проблеми Карпат, зумовлені інертністю населення, неосвіченістю чиновників, інформаційною блокадою екологічних проблем. Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих органічного світу і, насамперед для людей.

3.2 Екологічні проблеми міст України

Для багатьох міст України характерна складна екологічна обстановка, обумовлена наявністю і концентрацією підприємств чорної та кольорової металургії, теплоенергетики, хімії та нафтохімії, гірничодобувної промисловості, цементних заводів. Такі міста є безперечними лідерами щодо забруднення повітря.

Київ.

Основними джерелами забруднення атмосферного повітря (до 70 %) є автомобільний транспорт. Негативний вплив на стан атмосферного повітря чинить розташований порівняно неподалік від центральної частини міста аеропорт "Жуляни", що становить також джерело підвищеного шумового впливу. Різкий негативний вплив на загальну екологічну обстановку міста та прилеглих територій спричинила катастрофа на Чорнобильській АЕС, яка розташована на відстані 80 км від північної околиці міста.

Харків.

Важливою екологічною проблемою, як зрештою і для всіх великих міст, є розміщення побутових і виробничих відходів. Існуючі звалища давно переповнені. Із збільшенням відстані вивозу відходів все частіше проводиться їх викидання з автомобілів у невідведених місцях. Забруднюються узбіччя доріг, береги річок, галявини лісів. Спроба вирішити проблему утилізації побутових відходів шляхом створення сітки сміттєспалюючих заводів (10-12 в різних частинах міста) виявилась невдалою. Побудований в 80-х роках експериментальний сміттєспалювальний завод сьогодні нерентабельний, має дуже низьку ефективність утилізації відходів і, незважаючи на наявність повітроочисного обладнання, є джерелом забруднення атмосферного повітря. Проблема охорони атмосферного повітря є для Харкова також достатньо гострою. У більшості підприємств, зосереджених в кількох промислових зонах міста, відсутні санітарно-захисні зони. Підприємства розташовуються в безпосередній близькості від жилих кварталів.

Дніпропетровськ.

Над ним постійно нависає смог, що формується викидами двох потужних металургійних, двох трубопрокатних, коксохімічного, шинного та лакофарбного заводів, а також великих машинобудівних підприємств. Серйозні екологічні проблеми виникають у Дніпропетровську в зв’язку з утилізацією та складуванням відходів металургійного, шинного, коксохімічного та хімічного виробництв. Частина побутових відходів утилізується на сміттєспалювальному заводі. У Дніпропетровську спостерігаються небезпечні геологічні процеси, пов’язані з наявністю лесових товщ та розвитком техногенного підтоплення. Особливо ці процеси проявляються на правобережжі. Площа підтоплення складає до 20% міської території, що створює передумови розвитку просадок у лесових породах та зсувів, приводить до деформації та руйнування будівель.

Одеса. Забруднення морського середовища відбувається в основному в результаті скиду в море неочищених та недостатньо очищених стічних вод прибережних міст і в тому числі Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території та території майданчиків. Потенційно небезпечним в екологічному сенсі об’єктом в цьому районі є Одеський завод у порту Південний. Аварія на аміакопроводі може призвести до екологічної катастрофи на всьому узбережжі. Введення в експлуатацію Одеського нафтового терміналу, призначеного для прийняття та подальшого транспортування нафти, створює в цьому районі ще один об’єкт підвищеного екологічного контролю.

Одеса - значний центр машинобудування, хімії та нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. Робота промислових підприємств формує високе техногенне навантаження на атмосферне повітря та пов’язана з утворенням великих об’ємів стічних вод. Очисні споруди Одеси перевантажені, працюють неефективно. Каналізаційні колектори вичерпали свій термін експлуатації. Мають місце часті розриви каналізаційної мережі. В море скидається велика кількість забруднених стічних вод. Недосконалість міської системи водовідведення періодично призводить до спалахів інфекційних захворювань (холера, дизентерія), закриття пляжів, введення карантину.

В Одесі спостерігаються просідання земної поверхні та провали, що пов’язані з рухливістю порід над підземними пустотами - катакомбами. Ці пустоти виникли при розробці вапняку-черепашнику, мають протяжність понад 1500 км та глибину залягання від 4 до 45 м. В результаті цього відбуваються деформації фундаментів будівель та споруд, порушення дорожнього покриття та комунікацій.

Миколаїв.

Великий центр суднобудування. Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані безпосередньо в Бузькому лимані. Сюди ж скидаються стічні води міста та підприємств, розташованих вздовж узбережжя. Вода Бузького лиману має стійке забруднення від Миколаєва аж до впадання в Чорне море. Концентрації нафтопродуктів та органічних сполук перевищують допустимі норми в багато разів. Для Бузького лиману характерні згінно-нагінні явища, які ускладнюють екологічну ситуацію в гирлі Південного Бугу.

Херсон.

Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані в Кошовій протоці, гідравлічно зв’язаній з Дніпром. Вода протоки покрита товстим шаром нафтової плівки. В протоку скидаються міські стічні води. Мають місце непоодинокі випуски виробничих стічних вод. Вода в нижній течії Дніпра забруднена багатьма токсичними речовинами, вміст яких перевищує гранично допустимі концентрації. До невирішених міських екологічних проблем Херсона слід віднести відсутність системи скиду, організованого відведення та очистки поверхневого стоку, що для міста, розташованого на крутому правобережному схилі Дніпра, є дуже актуальним.

Ялта.

Екологічні проблеми Ялти пов’язані з розміщенням пасажирського порту безпосередньо в районі пляжів, поганою очисткою господарсько-побутових стічних вод міста, які скидаються по глибокому колектору у море. Малі річки Учансу та Дерекойка, що пересікають все місто, виносять в море в районі пляжів велику кількість нафтопродуктів, завислих часток та органічних речовин, що змиваються з міських територій.

Високе навантаження на Ялтинське узбережжя в період курортного сезону, спричинене великим напливом організованих та, головним чином, неорганізованих рекреантів, викликає додаткове забруднення морського середовища. Мікробне забруднення прибережної смуги моря нерідко є причиною закриття пляжів в літній період.

Євпаторія. Істотним джерелом забруднення навколишнього природного середовища є хімічний завод у Саках. Виробництво шкідливих речовин на заводі поступово зменшується. Намічено припинити діяльність заводу, що чинить несприятливий вплив на атмосферне повітря та негативно впливає на водносольовий режим Сакського озера.

3.3 Екологічні проблеми Донбасу

У цьому регіоні розміщено близько 5 тис. підприємств, серед яких потужні гіганти металургії, хімії, енергетики, машинобудування, гірничорудної, вугільної й інших сфер промисловості. Це район інтенсивного ведення сільського господарства, у зв'язку з ніж розораність території становить 70,4%, а 71% земель опинилися у деградированном стані. Грунти перезагрязненные як пестицидами і міндобривами, а й важкими металами, особливо навколо всіх міст, в радіусі від 1-2 до 20-25 км. Від цього регіону на атмосферне повітря потрапляє понад 70% загального обсягу викидів окислів вуглецю та азоту, сірчаного ангідриду, вуглеводнів в Україні. Протягом, що у регіоні накопичилося понад 10 млрд, т. Майже повністю вичерпаного ресурсу устаткування заводах і фабриках (основні фонди підприємств зношені на 70%), тому аварії на виробництві все частішають. Зазвичай, наслідком їх є шкоду навколишньому середовищі, часто досить значна. На більшості підприємств чи відсутні, або працюють очисні споруди, нові ресурсозберігаючі технології практично ніде не впроваджуються через недолік кошти. Найбільш забрудненими містами регіону протягом п'яти залишаються Донецьк, Макіївка, Горлівка, Дніпропетровськ, Єнакієве, Кривий Ріг, Алчевськ, Дзержинськ, (Донецька обл.), Краматорськ, Луганськ, Запоріжжі, Маріуполь. Протягом 1999 року стаціонарними джерелами викидів і мобільними коштами атмосферне повітря було викинуте понад 500 тис. тонн шкідливих речовин, що у 4,1% менше, ніж у 1998 року. Викиди шкідливих речовин у атмосферу 1999 року здійснювали понад однієї тисячі підприємств, з їхньої 33% - підприємства обробній промисловості, 28% - будівельні та транспортні, понад 10% - підприємства видобувної промисловості. У результаті недостатньою забезпеченості підприємств очисними спорудами без очищення було викинуте 338,5 тис. тонн шкідливі речовини. Обсяг забруднюючих речовин, які у атмосферу без очищення, в загальній кількості викидів 1999 року становив 76%, що у 105 менше, ніж торік. Від пересувних транспортних засобів протягом 1999 року у атмосферне повітря надійшло 93,8 тис. тонн шкідливі речовини, що у 9 тис. тонн менше, ніж у 1998 року. Зменшення цих викидів сталося рахунок зменшення пробігу автотранспорту. У 1999 обсяг скинутих стічні води в водойми зменшився на 24,2 млн. куб. р, що пов'язані з припиненням скидання шахтних вод, на закриття шахтах. У порівняні з 1961 роком эродированность ріллі збільшилася на 17,75. По эродированности ріллі та сільгоспугідь, і навіть їх розораності ситуація характеризується як катастрофічна, а, по коефіцієнта екологічного розмаїття агроландшафтів і розораності земель на схилах більш 2 - як кризова. Кліматичні особливості останніх, підвищення базису ерозії з тектонічних процесів, зарегулювання стоку, зрошення і вплив других антропогенних чинників зумовили у деяких районах підняття грунтових вод, що було причиною заболачиваемости заплавних земель, заливання русел малих річок, збільшення зсувних представлений, підтоплень населених пунктів. На ліквідацію цих представлений затрачуються значні суми. Через відсутність коштів у боротьбу з ерозією скорочуються обсяги захисних робіт. Останніми роками не проводиться будівництво протиерозійних валів і валов-каналов, і навіть валов-терасс. Земельні ресурси області відчувають негативний вплив ось розміщення токсичних відходів у навколишньому середовищі. Їх накопичення щорічно поповнюються за рахунок новоутворених, які переважно складуються на полігонах. Майже 90% токсичних відходів області народилося результаті виробничої підприємств Мінпромполітики (2504,5 тис. тонн), Міненерго (665,3 тис. тонн) і Мінвуглепрому (282,5 тис. тонн). Умови зберігання токсичних відходів у сховищах організованого складування на території підприємств часто вже не відповідають санітарно- гігієнічним вимогам, що однією з чинників інтенсивного забруднення поверхневих і підземних вод, грунту, атмосферного повітря, шкодять здоров'ю людини. Щороку на підприємствах використовують і знищується близько третини відходів, котрі утворюються й отримані зі стороны.

Кількість викидів, що потрапляють у атмосферне повітря У Донецькому регіоні можна представити в вігляді гістограми.

Рис. 3.2 Кількість шкідливих речовин, які потрапляють у атмосферне повітря. [19, стор 521]

На гістограмі мі бачимо, що кількість шкідливих речовин у повітрі за кожним роком зменшується.

Таким чином, стан природного середовища регіону можна назвати кризовим. І тому саме Донбаському регіону необхідні здійснення комплексу природоохоронних, рекреаційних і реккультиваційних заходів, модернізація промисловості та впровадження нових технологій очищення природного середовищя.

Розділ 4. Перспективи вирішення регіональних екологічних проблем

Вирішальним чинником розв’язання екологічних проблем є провідна роль держави у збереженні та відтворенні навколишнього природного середовища. В Україні прийнято цілу низку законів в природоохранній сфері, проте треба забезпечити неухильне виконання цих законів і прийнятих на їх основі нормативних актів.

Регіональна екологічна політика має дотримуватись таких правил:

· у кожному конкретному регіоні використовувати такі ресурси й у такій кількості, щоб відбувалося поступове відновлення їх завдяки природним процесам;

· управління стабільністю природних процесів має орієнтуватися не на окремий елемент довкілля чи окремий процес, а на всі елементи й процеси, оскільки вони нерозривно пов'язані;

· економічні фактори не мають домінувати над екологічними -потрібен розумний баланс;

· слід завбачати віддалені наслідки негативних впливів на природу й запобігати їм;

· створення та освоєння принципово нових технологій, які дозволять в процесі виробництва широко використовувати природні процеси, копіювати або імітувати їх, домагаючись гармонізації суспільної та природного кругообігу речовини та енергії, їх оптимальної змички;

· підвищення рівня регулювання та управління у сфері відносини природи і суспільства;

· підвищення рівня екологічної культури, екологічної свідомості та поведінки мас;

· дотримання загальнонаціональних пріоритетів у галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів;

· формування механізму фінансового забезпечення природо-охоронної діяльності регіонів

Необхідно удосконалити управління природоохоронною діяльністю, виробити систему адміністративних, економічних, психологічних, освітніх заходів та визначити відповідальність населення за порушення заборони викидання неочищених вод у водойми і викидів у атмосферу, виробити систему безпечних технологій внесення у ґрунт мінеральних добрив, отрутохімікатів, на науковий рівень піднести процес лісозаготівель, щоб до мінімуму звести шкідливий вплив від вирубування лісу.

Особлива проблема - створення екологічного моніторингу - дослідних станцій, постійних постів спостереження за окремими компонентами природи та екологічною ситуацією в регіонах, які найбільш екологічно небезпечні. Нагромадження фактичних даних дасть змогу посилити глибину наукових досліджень та вносити пропозиції до екологічної політики. Необхідно обов'язково робити висновки про екологічність проектів кожного споруджуваного об'єкта.

Слід зазначити, що оздоровлення навколишнього середовища в Україні неможливе без координації зусиль усіх організацій, які займаються проблемами екології. Треба виробити національну програму екологічного оздоровлення, яка може стати базою поступового нормування всіх компонентів природних комплексів. З цією метою територію України поділяють на окремі частини за рівнем забруднення і розробляють регіональні програми екологічного оздоровлення.

Територію України за рівнем забруднення (див. картосхему с 248) поділяють на:

Надзвичайно забруднені території (61 тис. км2). Тут забруднення повітря в 20-250 разів перевищує нормативи, води - у 5- 25 разів, ґрунтів - у 1,5-8,5 раза. До цієї зони належать Придніпров'я, Донбас, східна частина Причорномор'я, Чорнобильська АЕС і Чернівецька область, а також 78 міст, в яких забруднення повітря перевищує допустимі норми у 60 разів, а також 21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.

Дуже забруднені (116,7 тис. км2) та забруднені (121,2 тис. км2) - це території, зосереджені в районах, прилеглих до Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.

Помірно забруднені території (144,8 тис. км2) є найбільш сприятливими для життя, трудової діяльності і відпочинку (до них належать центральна частина України, а також західні області (крім Полісся), Харківська, Полтавська, Сумська, південна частина Чернігівської області).

Умовно чисті території (49,1 тис. км2) розташовані в Карпатах, Шацькому по озері, Південному березі Криму, деяких районах Придніпров'я (між Обуховом (Київська обл.) і Кременчуком), північно-західних районах Одеської і Миколаївської областей, західній частині Кіровоградської, південно-західній Черкаської і південній частині Київської областей. Сприятлива ситуація також у Полтавській і Сумській областях, південному сході Чернігівщини, північних регіонах Харківської і Луганської областей.

Деякі райони 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС та причорноморські регіони інтенсивного зрошування відносять до території екологічної небезпеки. У цих районах забруднення ґрунтів у 10 і більше разів перевищує нормативний фон, води - у 5-45 разів.

Для кожного з регіонів України характерні особливі проблеми охорони природи, тому для них слід розробляти окремі програми.

Для виконання таких програм необхідне фінансування. Зрозуміло, що значні кошти на оздоровлення екології повинні виділятися з державного бюджету. Екологічні проблеми обов'язково мають враховувати економісти різних рівнів управління.

екологічний дніпро карпати економіка донбас

Висновок

Господарський комплекс України протягом десятиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків. В результаті склалася вкрай деформована галузева та територіальна структура промисловості, в якій переважали базові галузі паливно-енергетичного, металургійного, оборонного комплексів та важкого машинобудування.

Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об’єднання зусиль усіх людей у боротьбі за збереження біосфери як України, так планети в цілому. Уряд повинен здійснювати нові локальні, регіональні і міжнародні програми подальшого розвитку та виживання. Вони повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості. З 1990 р. в багатьох країнах світу (з 1991 р. - в Україні) ухвалюються нові закони про охорону навколишнього природного середовища, жорсткішає контроль за дотриманням природоохоронного законодавства. У результаті в усьому світі дедалі ширше впроваджуються ефективні маловідходні технології, оборотне водопостачання, розвиваються альтернативні види енергетики. Отже, новий підхід сучасної екополітики до проблеми збереження біосфери й стабільного розвитку нашого суспільства, новий погляд на біосферу базуються на принципах сучасної й майбутньої людської діяльності: етичних та еколого-еконо-мічних принципах. На жаль, нинішня система контролю за дотриманням усіх вимог законодавства України в екологічній діяльності не забезпечує відтворення порушеного довкілля до природного стану у зв'язку з тим, що керівники підприємств і установ не розуміють усіх негативних факторів.

Список використаної літератури

1. Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми но-огеніки). - К.:НПУ, 2000. - 110 стор.

. Екологія. Васюкова Г. Т., Ярошева О. І. -К.: Кондор, 2009 - 524стор.

. Гринь С.А., Кузнецов П.В., Шапорев П.В, Боглаенко Д.В.. Экология:- Харьков НТУ "ХПИ" 2007 - 179 стор.

. Довкілля України, 2000: Стат зб. - К.: Держкостат України 2009. - 416 стор.

. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. Гардашук Т. -К., 2000. - 270 стор.

. Екогеографія України / Гавриленко О.П.. - К.: Знання, 2008 - 646 стор.

. Екологія та охорона навколишнього природного середовища/ Джигирей B.C. Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2002 - 203 стор.

. Екологія/ С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвестик та ін.. - К.: КНЕУ, 2005 - 397 стор.

. Загальна екологія./ Злобін О.А.- К., 2000 - 234 стор.

10. Колотило Д.М. Екологія і економіка: Навч. Посіб. - Вид 2-ге, доп. І перероб. - К.: КНЕН, 2005 - 345 стор.

. Кучерявий В.П. Екологія. - Л.: Світ, 2001 - 287 стор

. Національний доповідник про стан навколишнього середовища в Україні на 2000 р. - К., 2001Основы геоэкологии./ Петров А. СПб.,1999 - 478 стор.

. Основи екології та економіки природокористування / С.П. Крівільова, О.О. Лопухіна. - Харків: ХДПУ. 2000 - 276 стор.

. Основи екологічних знань./ Білявський Г.О.- К., 2000 - 300 стор.

. Основи екології: Підручник/ г,о. Білявський, Р.С. Фурдуй, І.Ю. Костіков. - К.: Либідь, 2004 - 239 стор.

. Регіональна економіка: Навчальний посібник. - Львів: "Магнолія 2006", 2008 - 197 стор.

. Розмiщення продуктивних сил України: Пiдручник С.П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та iн.; За ред. Є. П. Качана.- К.: Вища шк., 2010 - 234 стор.

. Савченко О.Ф. Економіка природокористування: Курс лекцій: Навч. Посіб. - Бердянськ: БДПІ, 2000 - 146 стор.

. Статистичний щорічник України 2009 - 567 стор.

. Шевчук В.Я, Саталкін Ю.М.,. Білявський Г.О та ін Екологічне управління: Підручник /. - К.: Либідь, 2004 - 432 стор.