яті невеликий проміжок часу. І коли немає підкріплення, інформація «вивітрюється» («В одно вухо влетіло, удруге вилетіло», - говорить народна мудрість). Дослідження показують, що під кінець лекції з усього обсягу поданої інформації студент може відтворити лише 10-15%;
великі потоки слухачів (понад 50) позбавляють викладача можливості ефективно управляти розумовою діяльністю студентів;
студенти молодших курсів слабо володіють методикою і технікою сприймання змісту лекції та конспектування;
лекція певною мірою привчає студента до пасивного привласнення чужих думок, не стимулює тягу до самостійного навчання, не забезпечує індивідуального, диференційованого підходу до навчання.
1.2 Мета та завдання застосування лекції у ВНЗ
Форми організації процесу навчання розкривають через способи взаємодії педагога зі студентами, під час розв'язання дидактичних завдань. Вони виявляються за допомогою різних шляхів керування діяльністю, спілкуванням, відносинами. У них реалізується зміст освіти, освітні технології, стилі, методи й засоби навчання.
Форма організації навчання - певна структурно-організаційна та управлінська конструкція навчального заняття залежно від його дидактичних цілей, змісту й особливостей діяльності суб'єктів та об'єктів навчання.
Форми організації навчання мають упорядкувати навчальний процес. їхньою провідною ознакою для класифікації є дидактичні цілі. Водночас кожна організаційна форма навчання може мати кілька дидактичних цілей.
У дидактичному процесі найчастіше виокремлюють чотири групи організаційних форм;
■ навчальні заняття;
■ практична підготовка;
■ самостійна робота;
■ контрольні заходи.
До першої групи належать: лекція, семінар, лабораторне заняття, практичне заняття, індивідуальне заняття, навчальна конференція, консультація, навчальна гра та ін; Ці організаційні форми навчання мають свої особливості. їхнє врахування дає змогу оптимізувати процес навчання. Охарактеризуємо основні організаційні форми навчання.
Провідною формою організації процесу навчання у вищому навчальному закладі є лекція. Вона забезпечує системне подання наукових знань у викладенні науково-педагогічних працівників. Матеріал під час лекції подають науково, концентровано, логічно й аргументовано. У підготовці до заняття враховано зміст, структуру, добір прикладів та ілюстрацій, методичне оформлення, розрахунок часу, склад та особливості студентів тощо.
Дидактичні цілі лекцій: повідомлення нових знань, систематизація й узагальнення накопичених, формування на їхній основі ідейних поглядів, переконань, світогляду, розвиток пізнавальних і професійних зацікавлень.
Загальний структурний каркас будь-якої лекції - формулювання теми, повідомлення плану і літератури, яку рекомендовано для самостійної роботи, а потім - чітке дотримання плану.
Основні вимоги до читання лекції:
■ високий науковий рівень викладеної інформації, яка має, як правило, світоглядне значення;
■ значний обсяг систематизованої й методично опрацьованої сучасної наукової інформації;
■ доказовість і аргументованість висловлюваних суджень;
■ достатня кількість переконливих фактів, прикладів, текстів і документів;
■ ясність викладення думок та активізація мислення слухачів, формулювання питань для самостійної роботи з обговорюваних проблем;
■ аналіз різних поглядів у розв'язанні поставлених проблем;%
■ виведення головних думок і положень, формулювання висновків;
■ роз'яснення нових термінів, а також назв;.
■ надання студентам можливості слухати, осмислювати й коротко записувати інформацію;
■ уміння встановити педагогічний контакт з аудиторією; використання дидактичних матеріалів і технічних засобів;
■ застосування основних матеріалів - тексту, конспекту, блок-схем, креслень, таблиць, графіків.
Види лекцій, У педагогічній практиці для здійснення навчального процесу доцільно окреслити такі види академічних лекцій:
вступна;
оглядова;
настановна;
підсумкова.
Часто до видав лекцій зараховують також проблемну лекцію, лекцію-візуалізацію; лекцію із запланованими помилками, бінарну лекцію (лекцію вдвох), лекцію-прес-конференцію тощо.
Однак, на нашу думку, це не зовсім правильно, оскільки йдеться не про вид лекції, а метод її викладання: проблемна лекція - на основі проблемного методу; бінарна (лекція вдвох) - методу діалогу; лекція-візуалізащя - методу наочності; лекція із запланованими помилками - методу пошуку помилок; лекція-прес-конференція - методу запитань-відповідей.
На практиці кожну лекцію - вступну, інформаційну, оглядову, настановну, підсумкову - можна викласти з допомогою вказаних методів.
Вступна лекція дає перше цілісне уявлення про навчальний предмет і орієнтує студента в системі роботи з цього курсу. Лектор ознайомлює студентів з метою і завданнями курсу, його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін та в системі підготовки фахівця. Подає короткий огляд курсу, етапи розвитку науки і практики, досягнення у цій сфері, імена відомих учених, викладає перспективні напрями досліджень. Лектор висловлює методичні й організаційні особливості роботи в межах курсу, а також подає аналіз навчально методичної літератури, яку рекомендовано студентам, уточ нює терміни і форми звітності.
Інформаційна лекція орієнтована на викладення і пояснення студентам наукової інформації, яку потрібно осмислити й запам'ятати. Це найбільш традиційний тип лекцій у практиці вищої школи.
Оглядова лекція - систематизація наукових знань на високому рівні, вона потребує чимало асоціативних зв'язків у процесі осмислення інформації, яку викладають під час розкриття внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків, крім деталізації й конкретизації. Зазвичай, стержень викладених теоретичних положень становить науково-понятійна й концептуальна основа всього курсу чи великих його розділів.
Настановна лекція - вид лекції у вищій школі, спрямований на розкриття підходів, принципів, умов, форм, методів та особливостей діяльності студентів з метою оволодіти, насамперед самостійно, сукупністю знань, навичок і вмінь.
Настановні лекції найчастіше проводять із студентами заочної та дистанційної форм навчання.
Підсумкова лекція - вид лекції, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підбивання підсумків із питань аналізу діяльності студентів; змісту глибини й широти здобутих знань, навичок і вмінь, розкриття шляхів їх реалізації в житті; висвітлення проблем наукових питань та ін.
Ще раз підкреслюємо, що кожен вид лекції у вищій школі можна прочитати, використовуючи різні методи.
Наприклад, на основі проблемного методу викладають так звану проблемну лекцію.
Під час цієї лекції нові знання повідомляють через проблемність питання, завдання чи ситуації. Процес пізнання студентів у співпраці й діалозі з викладачем наближається до дослідницької діяльності. Зміст проблеми розкривають через організацію пошуку її розв'язання чи підсумовування й аналізу традиційних і сучасних поглядів.
На основі методу наочності викладають так звану лекцію-візуалізацію. Це форма подавання лекційного матеріалу засобами ГЗІ чи аудіо-, відеотехніки. Читання такої лекції
розгорнуте чи коротке коментування візуальних матеріалів (натуральних об'єктів - людей у їхніх діях і вчинках, у спілкуванні й у розмові; мінералів, реактивів, деталей машин; картин, малюнків, фотографій, слайдів; символічних, у вигляді схем, таблиць, графіків, моделей)
На основі діалогічного методу викладають бінарну лекцію - різновид читання лекції у формі діалогу двох науково-педагогічних працівників (або як представників двох наукових шкіл, або як ученого і практика, викладача і студента і тд.).
На основі методу пошуку помилок викладають так звану лекцію із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю пропонованої інформації (пошук помилки: змістової, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці лекції проводять діагностику слухачів і аналіз зроблених помилок.
На основі методу запитань і відповідей викладають лекцію-конференцію. ЇЇ проводять як науково-практичне заняття, із поставленою проблемою й системою доповідей, тривалістю 5-10 хв. Кожен виступ репрезентує логічно завершений текст, заздалегідь підготовлений у межах запропонованої викладачем програми. Сукупність представлених текстів дасть змогу всебічно висвітлити проблему. Наприкінці лекції викладач підбиває підсумки самостійної роботи й виступів студентів, доповнюючи чи уточнюючи запропоновану інформацію, і формулює основні висновки.
Лекція-консультація може відбуватися за різними сценаріями. Перший варіант - за типом «запитання - відповіді». Лектор відповідає упродовж лекційного часу на запитання студентів за матеріалами всього розділу чи всього курсу. Другий варіант такої лекції, яку можна організувати за типом «запитання - відповіді - дискусія», є трояким сполученням: викладення нової навчальної інформації лектором, задавання запитань і організація дискусії* у пошуку відповідей на сформульовані питання.
У практиці вищої школи використовують також інші види лекційної форми навчання.
Конспект кожної лекції має містити тему (точно сформульовану), мету й завдання, список літератури обов'язкової і додаткової, текст змісту (з виокремленням основного й другорядного), завдання для самостійної роботи.
Варто зазначити, що лекція потребує відповідного голосового оформлення; відпрацювання міміки й жестів; репетирування (перед дзеркалом і з магнітофоном) із хронометруванням часу всієї лекції та окремих її частин.
На початку лекції викладач обов'язково має усно повідомити тему й мотивувати її значення; чітко сформулювати мету й завдання лекції; дати змогу студентам записати тему, план і літературу (з анотаціями й завданнями).
У вищому навчальному закладі, крім лекції, використовують також інші організаційні форми навчання: семінар, лабораторну роботу, науково-практичну конференцію, самостійну навчальну роботу студентів, виробничу практику, стажування в іншому вітчизняному чи закордонному ВНЗ тощо. Як форми контролю й оцінки результатів навчання використовують іспити і заліки, рейтингову систему оцінки; реферативну, курсову і дипломну роботи.
Семінар. Важливою організаційною формою навчання є семінар. Його відмінність від інших форм у тому, що він орієнтує студентів на виявлення більшої самостійності у навчально-пізнавальній діяльності. Під час семінару поглиблюються, систематизуються й контролюються знання, здобуті в результаті самостійної позааудиторної роботи над першоджерелами, документами, додатковою літературою тощо.
Семінар має такі дидактичні цілі: поглиблення, систематизація; закріплення знань, перетворення їх на переконання; перевірка знань; прищеплювання навичок і умінь самостійної роботи з книгою: розвиток культури мовлення, формування вміння аргументовано обстоювати свої погляди, відповідати на запитання, слухати інших, формулювати запитання.
Тому питання плану семінарського заняття мають охоплювати основний матеріал теми й бути короткими, чіткими, їх можна формулювати і в стверджувальній, і в запитальній формах. Зазвичай, на семінарські заняття виносять не більше 4-6 запитань (на двогодинне заняття - не більше 2-3 питань)
Залежно від способу проведення виокремлюють такі види семінарів: семінар-бесіда, семінар-заслуховування, семі-нар-диспут, семінар-прес-конференція тощо.
Навчальна конференція також є організаційною формою навчання, яка забезпечує педагогічну взаємодію викладача й тих, хто навчається. Вона спрямована на розширення, закріплення та вдосконалення знань. Підготовка до конференції починається з визначення теми, добору питань, які сукупно розкривають обрану тему. Головне в конференції - вільне, відверте обговорення проблемних питань. Конференція за своїми особливостями близька до семінару і є його розвитком, тому методика проведення конференцій подібна до методики проведення семінарів.
Мета консультації - аналіз навчального матеріалу, що його недостатньо засвоїли студенти. Основні дидактичні цілі консультацій: ліквідація прогалин у знаннях тих, кого навчають, надання їм допомоги в самостійній роботі. Розрізняють індивідуальні й групові консультації.
У процесі навчання використовують ігрові методи. Гру в освітньому процесі розглядають як довільну, внутрішньо мотивовану діяльність, яка передбачає гнучкість у розв'язанні питання про те, як використовувати той чи інший предмет, звертаючись до свого минулого, орієнтуючи себе до сьогодення й прогнозу майбутнього в процесі гри.
В інноваційних іграх використовують найрізноманітніші засоби й методи роботи.
Дідові ігри - найскладніша форма ігрових занять, під час яких імітують колективну професійну діяльність. Нині їх широко застосовують у ВНЗ. Ділові ігри мають значні дидактичні можливості, оскільки забезпечують закріплення й комплексне застосування знань, здобутих під час вивчення різних дисциплін (інтеграційна роль ігор); формування чіткого уявлення про професійну діяльність в обраній спеціальності; розвиток навичок ефективного управління реальними процесами, зокрема за допомогою сучасних математичних методів і технічних засобів.
Професійні ігри призначені для розвитку творчого мислення, формування практичних навичок та вмінь, вироблення індивідуального стилю спілкування й поведінки під час колективного розв'язання завдань. Вони певною мірою відображають репетицію елементів професійної діяльності.
Соціально-психологічний тренінг розглядають як своєрідні способи формування знань та окремих навичок у сфері спілкування, а також форм їхньої відповідної корекції через групову практику психологічного впливу, основану на активних методах групової роботи.
Лабораторне заняття - форма організації навчання, яку проводять за завданням і під керівництвом науково-педагогічного працівника. Основні дидактичні цілі лабораторних робіт - експериментальне підтвердження вивчених теоретичних положень; експериментальна перевірка формул, розрахунків; ознайомлення з методикою проведення експериментів, досліджень та ін.
Під час роботи в студентів формуються вміння спостерігати, порівнювати, зіставляти, аналізувати, робити висновки та узагальнення, самостійно проводити дослідження, користуватися різними прийомами вимірів, оформлювати результати у вигляді таблиць, схем, графіків тощо. Водночас у них формуються професійні вміння і навички користуватися різними приладами, апаратурою, системами та іншими технічними засобами у проведенні дослідів.
Практичне заняття - форма організації навчального процесу, під час якої за завданням і під керівництвом науково-педагогічного працівника студенти виконують практичну аудиторну чи поза аудиторну роботу з будь-якого предмета. Особливо значну роль практичні заняття мають відіграти у вивченні спеціальних предметів, зміст яких спрямовано на формування професійних умінь.
Основна дидактична мета практичного заняття - закріплення й деталізація наукових знань, а головне - формування навичок і вмінь. Для проведення практичного заняття викладач готує відповідні методичні матеріали: тести для виявлення рівня оволодіння необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв'язування їх на занятті та дидактичні засоби.
Індивідуальні заняття є важливою формою організації навчального процесу. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів.
Дидактична мета другої групи - організаційних форм практичної підготовки - формування у студентів професійних навичок, а також практичних умінь, необхідних для виконання завдань.
До третьої групи - організаційних форм самостійної роботи - належить робота з друкованими джерелами (підручниками, навчальними посібниками, інструкціями, настановами тощо), самостійне вправляння, самостійне вивчення певних питань, участь у роботі гуртків, експериментально-дослідницька робота, самостійний перегляд телепередач, тематичних кінофільмів, прослуховування радіопередач та ін.
Мета самостійної роботи студентів - самостійне вивчення, закріплення й поглиблення раніше здобутих і нових знань, набування практичних навичок і умінь. Дидактичні цілі самостійної роботи:
■ закріплення, поглиблення, розширення й систематизація знань, здобутих під час аудиторних занять;
■ самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом;
■ формування професійних навичок і вмінь;
■ формування вмінь і навичок самостійної розумової праці;
■ розвиток самостійності мислення, творчого підходу до розв'язання поставлених завдань;
■ самоосвіта.
До четвертої групи - організаційних форм контрольних заходів - належать: іспити (заліки), модульний контроль, контрольні роботи, контрольна перевірка оволодіння професійними знаннями, навичками і вміннями з різних предметів, розв'язання кваліфікаційних завдань, захист
Дидактичні і методичні вимоги до лекції
Коли йдеться про лекцію у вищому навчальному закладі, то мається на увазі академічна лекція, яка відповідає навчальному завданню конкретної дисципліни і спрямована на реалізацію відповідної програми. Це ставить певні вимоги до змісту, структури, технології і методики підготовки та читання лекції.
Вимоги до академічної лекції: сучасний науковий рівень і насичена інформативність, переконлива аргументація, доступна і зрозуміла мова, емоційність, чітка структура і логіка, наявність яскравих прикладів, наукових доказів, обґрунтувань, фактів.
Структура академічної лекції: план - основні питання лекції; вступна частина - зв´язок з минулою лекцією, введення в тему; виклад основних положень з акцентованими висновками за кожним окремо; підбиття підсумків - загальний висновок.
Академічна лекція будується на принципах системності, інформативності, наочності, зрозумілості (доступності). Кожна лекція є логічно завершеною ланкою єдиної замкненої системи - курсу лекцій. У її тексті мають бути чітко пов´язані між собою структурно-логічні дидактичні блоки. Проектується графічний текст, планується, де, коли, скільки і які схеми, рисунки, графіки, формули подаються як підтвердження вербальної інформації. Принцип наочності реалізується засобами візуалізації (ТЗН, роздатковий матеріал, схеми, планшети тощо). Лекція має читатися зрозумілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз´яснюються, не варто перенасичувати лекцію «наукоподібними» термінами і модними іноземними словами. Текст (лат. texturn - зіткане) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.
Академічні лекції є кількох видів. Вступна лекція є початковим етапом опрацювання нової дисципліни навчального плану. Завдання такої лекції полягає в тому, щоб розкрити структуру курсу, особливості його вивчення, місце нової навчальної дисципліни у системі професійної підготовки студентів, її актуальність і важливість у їх майбутній професійній діяльності. Та головне у підході до лекції цього виду - зацікавити студентів змістом навчальної дисципліни, сформувати у них інтерес до неї. Читання вступної лекції вимагає від викладача значного емоційного піднесення, натхнення, образності. Важливо захопити студентів не лише змістом навчального матеріалу, а й викликати інтерес до себе як до викладача, особистості.
Основне місце у науково-педагогічній діяльності викладача ВНЗ займають тематичні лекції з курсу конкретної навчальної дисципліни. Це, так би мовити, щоденна, «буденна» робота викладача і студентів. Вона вимагає цілеспрямованості, систематичності та послідовності, логічної узгодженості між окремими темами.
Опрацювання навчального курсу завершується підсумковою (заключною) лекцією. її проводять переважно після завершення вивчення групи дисциплін спорідненого циклу (наприклад, лінгвістичних чи літературознавчих, педагогічних та под.), напередодні складання державних екзаменів, виходу на практику та ін. Головне завдання такої лекції полягає в тому, щоб дати можливість студентам усвідомити науковий, методологічний стрижень розвитку системи наук, взаємозв´язок між ними, окреслити перспективи подальшого становлення науки того чи того напряму. Проведення таких лекцій доручають найбільш досвідченим, ерудованим викладачам.
Процес навчання - багатогранна і багатофакторна діяльність педагога і студентів, він спрямований на реалізацію низки функцій. А оскільки лекція займає особливо важливе місце у навчально-виховній роботі, то вона містить у собі можливості здійснення освітньої, розвивальної, виховної, організуючої функцій.
Освітня функція лекції забезпечує можливості для оволодіння змістом навчального матеріалу на рівні історичного досвіду і ознайомлення з новими досягненнями науки, усвідомлення перспективи подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях, а також розкриття можливостей використання конкретних знань у професійній діяльності. Одночасно лекція допомагає студентам зорієнтуватися у великому масиві інформації: ознайомитися з літературою, тенденціями наукових пошуків учених, науковими школами, привести наукову інформацію в упорядковану систему.
Розвивальна функція лекції зумовлена необхідністю забезпечення оптимальних умов для інтелектуального розвитку особистості шляхом включення її в активну розумову діяльність. Розвиток і навчання - взаємопов´язані процеси. Розумовий розвиток - передумова успішності навчання, але й навчання у свою чергу сприяє розвитку. У процесі отримання інформації значна її кількість «випадає» з пам´яті. І це - закономірний процес. Важливо, що людина матиме в залишку. Суттєво, аби це був певний поступ в інтелектуальному розвитку. Тому на лекції треба вдаватися до таких прийомів, які б спонукали кожного студента до активного мислення у всіх його проявах.
Виховна функція лекції дає змогу формувати у майбутніх фахівців певні морально-духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію їх на конкретну пізнавальну діяльність. Зміст навчального матеріалу має сприяти формуванню у студентів наукового світогляду, соціальної зрілості, громадянської відповідальності, естетичних почуттів і естетичної культури, працелюбності. По суті, на кожному занятті (передусім лекції) мають бути створені оптимальні умови для розв´язання мікрозавдань морального, розумового, трудового, естетичного і фізичного виховання.
Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мобілізації студентів на навчальну діяльність. Це той стрижень, навколо якого групуються всі інші види навчальної діяльності; вістря, яке визначає координати щоденної навчальної праці. На лекції студент має отримувати психолого-педагогічне спрямування для організації усіх ланок своєї діяльності.
На кожній лекції педагог має дбати про створення оптимальних умов для реалізації зазначених функцій. Наприклад, вивчаючи z курсі педагогіки тему «Розвиток і формування особистості», безпосередньо в лекції з погляду освітньої функції необхідно ознайомити студентів з науковими поняттями «людина», «особистість», «індивідуальність», «розвиток», «спадковість», «види розвитку»; розкрити сутність різних поглядів на питання про місце і роль біологічних і соціальних чинників, що впливають на розвиток; показати новітні наукові тенденції у розв´язанні складних проблем фізичного, психічного і соціального розвитку, їх значущість для вирішення виховних завдань.
Зміст навчального матеріалу означеної теми має великі можливості для інтелектуального розвитку студентів. Включення в лекцію низки проблемних ситуацій, виокремлення завдань сприятиме активізації мислення студентів, а отже, і розвитку їхнього інтелекту. Наприклад: попередня інформація про випадок, коли чотирирічна дитина успішно виконує складні п´єси на органі; низка запитань: «Чи передаються спадкові здібності, риси характеру?», «Чи є об´єктивною народна мудрість «Яблуко від яблуні далеко не котиться?», «У чому відмінність понять: біологічне успадкування, соціальне успадкування?», «У чому сутність генетичної культури людини?» та багато інших. Усе це має спонукати студентів до роздумів, пошуків відповідей, а отже, і сприяє реалізації вимог розвивальної функції.
Широка палітра для реалізації вимог виховної функції міститься у темі про розвиток і формування особистості. По-перше, пізнання наукової інформації про розвиток людини сприяє піднесенню генетичної культури майбутніх батьків, формуванню у них соціальної відповідальності за народження і створення оптимальних умов для виховання своїх дітей. По друге, зміст навчального матеріалу, педагогічно грамотна організація діяльності студентів на лекції сприяє розв´язанню завдань формування всебічно розвиненої особистості з погляду вимог розумового виховання (оволодіння знаннями, розвиток інтелекту, формування наукового світогляду), фізичного (дотримання санітарно-гігієнічних вимог на лекції), морального (формування соціальної зрілості, моральної відповідальності за продовження роду таін.), естетичного (естетика інтер´єру аудиторії, зовнішності викладача і студентів, естетика спілкування), трудового (доцільна організація розумової праці студентів).
Під час лекції викладач конкретними педагогічними діями має організувати студентів на поглиблене опрацювання теми: дібрати приклади народної педагогіки про відповідальність батьків за виховання дітей; ознайомити з науковою літературою з проблеми; систематизувати матеріал з вікової фізіології та дитячої психології про особливості фізичного і психічного розвитку дітей різних вікових груп і врахування їх у навчально-виховному процесі та ін.
Таким чином, моделювання організаційно-змістової структури лекції з погляду необхідності реалізації вимог основних функцій навчання є важливим чинником підвищення її ефективності.
Щодо методичних вимог до лекції, то її треба викласти так, щоб студенти зрозуміли, зацікавилися її змістом, осмислено законспектували і при цьому не перевтомилися. Важливою умовою цього є ораторська і педагогічна майстерність лектора, його мовленнєва культура. Треба вміло користуватися текстом лекції, не допускаючи неперервного монотонного читання і не відриваючись далеко від теми, захопившись окремими подробицями і деталями. Необхідно створювати оптимальні умови для конспектування. Це особливо важливо на молодших курсах. Значущі моменти, дидактичні одиниці доцільно виділяти інтонацією, зміною темпу, повторенням. Корисними під час лекції будуть рекомендації викладача типу: «Цю тезу підкресліть особливо», «Виділіть це поняття певним позначенням», «Це можна не записувати, послухайте, а рука відпочине». Зберігаючи оптимальний темп викладу, лектор має бути впевненим, що студенти встигають конспектувати, розуміють і осмислюють почуте, не перенапружуючи свої зусилля до стресового стану.
Який би не був досвідчений викладач, він повинен завчасно підготувати повний текст лекції, постійно удосконалювати, поліпшувати її, доповнювати, додавати новий матеріал, проектувати хід, подумки тренуватися. Підготовка і читання лекцій, якщо підходити до цього серйозно і відповідально, - складна, тяжка і затратна в часі робота. К.Д. Ушинський писав, що мистецтво класної розповіді зустрічається у викладачеві не часто, - не тому, що це рідкісний дарунок природи, а тому, що й обдарованій людині треба багато попрацювати, щоб виробити у собі здатність якісної педагогічної розповіді.
Шкідливими і небезпечними є поради окремих, як правило слабких, лекторів молодим типу: «Будь переконаним у тому, що ти в аудиторії найрозумніший, що студенти все сприймуть, що б ти не говорив». Треба кожного разу ретельно готуватися до лекції, продумувати її сценарій стосовно конкретної аудиторії, бути вимогливим до себе, самокритичним.
Однією з важливих вимог лекції є її емоційність. Але не варто перенасичувати лекцію емоціями. Раціональний і емоційний компоненти мають бути збалансованими. Ніяка емоційність, вишукані прийоми педагогічної техніки не замінять і не закриють змістової пустоти, наукової неспроможності, непідготовленості викладача.
Необхідно враховувати особливості студентської аудиторії. Одну й ту саму лекцію треба подавати по-різному залежно від профілю ВНЗ, факультету, курсу, форми навчання. Особливо уважно треба підходити до читання лекцій першокурсникам, враховувати їх недостатню адаптованість. Певна специфіка властива і викладу лекцій студентам заочної форми навчання.
Лекція не повинна мати характеру дослівного, текстового, письмового стилю. Жива, імпровізована усна мова набагато легше сприймається і засвоюється студентами ніж письмова, книжна. Вона має бути літературно правильною, виразною, ясною, простою, образною, доступною. Стиль - лаконічний, конкретизований, предметний. Не треба «лити воду» і тратити дорогоцінний час на елементарні речі. Доцільно дотримуватися принципу: «Немає часу, щоб витрачати час даремно».
При читанні лекції не повинно бути другорядних елементів, дрібниць. Найважливіший компонент лекції - її зміст. Але досить важливими є манера викладу, інтонація, жести, міміка, то нальність, гучність голосу. Говорити слід достатньо гучно, щоб чули, і достатньо тихо, щоб слухали; ясно, просто, виразно, дохідливо, не монотонно, але й не «хвилеподібно».
Не рекомендується заучувати зміст лекції напам´ять, а також читати всуціль, не відриваючись від тексту. Найкраще сприймається студентами імпровізаційний виклад матеріалу з періодичним умілим користуванням планом-конспектом лекції.
Ні в якому разі не можна в ході лекції зверхньо, зарозуміло повчати, «читати мораль» студентам, демонструвати свої переваги в знаннях, ерудиції. Водночас не варто й підлаштовуватися під аудиторію, штучно домагатися її визнання, лестити.
Необхідно пам´ятати, що студенти не тільки слухають зміст лекції, а й уважно спостерігають і оцінюють самого лектора. Треба бути належно і охайно одягненим, дотримуватися природних, невимушених поз, поводити себе щиро, доброзичливо, впевнено.
1.3 Принципи професійного навчання що першочергово реалізуються при застосуванні лекції
Принципи навчання - це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і здійснення освітнього процесу.
Процес навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів, обумовлених закономірностями і завданнями освіти.
В учбовому процесі професійно - технічного навчання дотримуються загально дидактичних принципів навчання, а також специфічних, характерних для процесу навчання в професійно - технічному закладі.
До принципів які першочергово реалізуються при лекції
Принцип науковості. Його суть полягає в тому, що всі факти, знання, положення і закони, які вивчаються за допомогою лекції повинні бути науково правильними.
.Принцип системності і послідовності навчання. Викладач в ході лекції веде студентів від простого відтворення до самостійних творчих дій з вивченим матеріалом. Учбовий матеріал повинен бути побудований на системі взаємозв'язків елементів світу, який оточує учня.
2.Принцип доступності навчання. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правив: від простого - до складного, від відомого - до невідомого, від близького - до далекого, а також урахування рівня розвитку студентів, їх індивідуальних особливостей.
.Принцип зв'язку навчання з життям. Реалізацію цього принципу в ході лекції забезпечують: використання на заняттях життєвого досвіду учнів, розкриття практичної значущості знань і т.д.
.Принцип свідомості і активності в навчанні. При використанні лекції свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань учбового предмету, значення його для подолання життєвих проблем і для перспектив студента; використання в процесі навчання розумових операцій: аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції; позитивні емоції і мотиви навчання. А при активізації пізнавальної діяльності - позитивне відношення до навчання, інтерес до учбового матеріалу, тісний зв'язок навчання з життям.
.Принцип наочності в навчанні («золоте правило» дидактики). Цей принцип реалізується в лекції, оскільки вона проводиться за допомогою наочної посібників.
.Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навиків. Оскільки головною ознакою міцності є свідоме засвоєння фактів, понять, ідей, правив, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів і явищ, зв'язків між ними, пояснення реалізує цей принцип.
.4 Вимоги щодо реалізації у лекції
Підготовка лекцій - багатоаспектний, тривалий і складний процес. Відповідь досвідчених викладачів вищої школи на запитання молодих колег «Як довго ви готувалися до лекції? - «Усе життя». Це зумовлено, по-перше, дією поширеної істини: «Чим більше вчишся, тим глибше усвідомлюєш, що знаєш мало». По-друге, високою науково-педагогічною відповідальністю за ефективність навчального процесу і авторитет викладача вищої школи. Тому не випадково у системі вищої освіти традиційно визначено посадові рівні науково-педагогічних працівників: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор. Такі ступеневі рівні просування за професійною ієрархією передбачають неперервне загальнокультурне, кваліфікаційне і професійне зростання працівника. У ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації лекції доручають вести, як правило, професорам, доцентам, старшим викладачам.
В освітніх закладах вищого рівня традиційно дотримуються принципу професійної спеціалізації: один викладач веде 2-З споріднені дисципліни, а найкраще - коли одну. Це дає змогу глибоко знати свій предмет, постійно стежити за новою науковою інформацією, систематизувати її.
Молодий викладач, готуючись до викладацької роботи, має цілеспрямовано і системно накопичувати матеріал для підготовки лекцій. З цією метою необхідно опрацьовувати наукові джерела, фіксувати результати, дотримуючись карткової системи за тематичним принципом відповідно до тем навчального курсу, з якого необхідно готувати тексти лекцій. Для цього можна рекомендувати картки з паперу розміром 210 х 150 мм (А8). У правому верхньому куті записують тему, проблему, якої стосується виписка. Назви тем, проблем мають відповідати, проблематиці лекційного курсу. В кінці виписки вказуються бібліографічні джерела. Наприклад:
Мета виховання
«Кожна людина вже в роки дитинства й особливо в отроцтві й ранній юності повинна осягнути щастя повноти свого духовного життя, радості праці й творчості».
Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. - К.: Рад. шк., 1976. - ТА. - С 73.
У сучасних умовах з цією метою доцільно також використовувати комп´ютерну техніку. Таким чином, упродовж кількох років можна накопичити досить об´ємний банк інформації з конкретної дисципліни, який стане надійним підґрунтям у лекційній роботі.
У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримуватися такої послідовності.
. Ознайомлення з навчальним планом спеціальності з метою визначення місця навчальної дисципліни у системі всіх дисциплін, спрямованих на підготовку фахівців певного профілю. Наприклад, приступаючи до опрацювання базового курсу педагогіки, необхідно з´ясувати, в якому семестрі студенти вивчають навчальні дисципліни, з якими пов´язана педагогіка (вікова фізіологія, валеологія, філософія, логіка, психологія, фахові методики).
. Вивчення програми з конкретної дисципліни для ознайомлення з логікою побудови навчального курсу, змістом лекційних, практичних, лабораторних занять.
. Ознайомлення з підручниками і навчальними посібниками з предмета, з´ясування, в якому обсязі у них розкрито зміст навчального матеріалу стосовно вимог програми. Добір додаткової наукової літератури, в якій міститься найновіша інформація з проблем навчальної дисципліни.
. Виокремлення дидактичного матеріалу стосовно вимог конкретної теми з урахуванням інтелектуальних можливостей студентів.
. Ознайомлення з новими (не відомими студентам) науковими поняттями, термінами, їхньою етимологією.
. Добір і систематизація методів, засобів, прийомів, прикладів, які будуть використані у лекції.
.Підготовка текстового варіанта лекції. Вона потребує особливої уваги і ретельності. Ні в якому разі у тексті лекції не слід дублювати базовий підручник чи навчальний посібник. Такий підхід лише дискредитує викладача, психологічно знижує у студентів інтерес до дисципліни. За обсягом текст лекції, яка розрахована на дві академічні години, має бути 20-24 сторінки. Структура лекції містить такі аспекти: означення теми і питань, які будуть розглядатися в лекції; список рекомендованої літератури, перелік нових наукових понять (дефініцій), які вводяться у цій темі; виклад змісту навчального матеріалу; загальні висновки.
. Опрацювання відредагованого дидактичного матеріалу лекції. Для початківця корисним є аудіо-, а ще краще відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму.
. Перенесення змісту лекції на каталожні картки у формі коротких тез, опорних сигналів і под. Це дає змогу в аудиторії звільнити себе від залежності від тексту, відійти від прямого читання, а реалізувати лекцію шляхом розмірковувань, творчих пошуків істини спільно зі слухачами.
. Створення допоміжного, резервного дидактичного матеріалу до лекції (приклади, опорні сигнали, факти для підтримання позитивного емоційного настрою студентів та ін.).
Текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися впродовж багатьох років. Кожного разу, повертаючись до опрацювання академічного курсу, необхідно переглядати її зміст, приклади, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, професійну спрямованість студентів та ін. Викладач вищої школи весь час має перебувати у творчому науково-методичному пошуку. Адже студенти цінують його не лише (і не скільки) як інформатора, їх захоплює передусім творче дійство педагога на лекції.
2. Реалізація лекції у ВНЗ
.1 Виявлення ролі лекції у практичній діяльності вищих навчальних закладів
На наш погляд найбільш ефективним методом перевірки застосування лекції є анкетування. Для цього була розроблена анкета (додаток А).
Анкета зазвичай включає багато питань, які розкривають різні сторони проблеми. Порівняно з іншими методами отримання інформації (наприклад інтерв'ю), анкетування має багато переваг. По-перше, під час анкетування відбувається опосередкований контакт з анкетуючим, але не виключається вплив на характер його відповіді. Людина залишається наодинці з анкетою, що дає можливість самостійно і правдиво дати відповіді на запитання.
Анкета має багато переваг при і в випадку використання її при масовому опитуванні.
Але переваги анкетування є його недоліками. Тобто, коли людина залишається сама з анкетою, ніщо не примусить відповісти щиро, ніхто не пояснить не зрозуміле питання. «Ефект самотності» наодинці з анкетою інколи заважає правильним відповідям на питання.
.2 Дослідження умов ефективного застосування лекції у ВНЗ
Проаналізувавши відповіді студентів, можна зробити такі висновки:
-на перше питання погляди студентів розділилися, тобто за те, щоб повторювати пройдений матеріал дали відповідь 50%, а щоб не повторювати, теж 50%. На нашу думку, останні вважають, що на практичне заняття студенти повинні прийти підготовленими і викладач не повинен витрачати час на повторення, а опитувати студентів по цьому матеріалу.
-на друге питання відповіді розподілилися так, 45% вважають, що потрібно працювати кожному окремо, 25% - тільки в парі, а ще 30% - працювати індивідуально чи в парі, все це залежить від складності завдання.
-на третє питання, безумовно, більшість студентів відповіли, що потрібно користуватися засобами наочності - 90%, і лише 10% - відкидають таку потребу.
-на четверте питання, 50% студентів вважають, що вивчення інженерних завдань залежить від того, чи потребує цього навчальна програма, 45% вважають, що їх вивчати потрібно і лише 5% - вважають, що вивчати їх не потрібно.
-на пяте питання, 50% вважають, що логічно побудоване завдання має все-таки ефективність, 45% - вважають, що засвоєння матеріалу залежить не тільки від якості заняття, а від стремління студента знати матеріал і 5% - вважають, що це не залежить від якості заняття На основі отриманих результатів будуємо графік (додаток Б).
На підставі проведеного анкетування, можна сформулювати такі рекомендації інженеру-педагогу:
-лекцію, практичне або лабораторне заняття потрібно підкріплювати засобами наочності,
-навчальний матеріал, який читається студентам повинен бути зрозумілим, розкривати сутність вивчаючих понять і підкріплюватися прикладами з життя,
-вміти правильно організувати роботу студентів.
-розробляючи домашне завдання, потрібно опиратися на пройдений матеріал,
-вміти працювати з кожним студентом індивідуально.
2.3 Розробка професійно спрямованих завдань які передбачають ефекти
Викладання інформатики
Тема уроку: «Операційна система (призначення, склад і завантаження)»
Цілі уроку:
освітня: сформувати поняття про призначення ос; її структурі: способи завантаження.
Розвиваюча: розвиток гнучкості мислення, вміння виділити головну думку з вислову.
Виховання уважності та акуратності.
Хід уроку:
1. Орг.часть. Повідомлення мети, завдань.
. Закріплення знань умінь навичок.
Лекція.
Все розмаїття програм, що використовуються на сучасних комп'ютері називається програмним забезпеченням.
Програми, що становлять ПЗ можна розділити на три групи: системне ПЗ, системи програмування, прикладне ПЗ.
Дві перші групи іноді називають базовим ПЗ. Ядром системного ПЗ є Операційна система (ОС). ОС - це частина ПЗ, найбільш тісно пов'язана з технічними засобами комп'юторі (hardware).
Основні функції ОС:
управління ресурсами комп'ютера: процесорним часом, розподілом внутрішньої пам'яті, файлами, зовнішніми пристроями;
організація діалогу з користувачем.
Резидентні частина ОС (ядро ОС) постійно займає розділ ПОкомпьютера. Туди вона завантажується з системного диска при включенні машини. Ця процедура називається первісною завантаженням. Вся подальша робота на комп'ютері відбувається під контролем і управлінням ОС. ОС здійснює завантаження в ПОвсех програм, передає їм на початку їх роботи, виконує різні дії за запитом виконуваних програм і звільняє займану програмами пам'ять при їх завершення. Найважливішою функцією ОС є робота з файлами. У файлах на зовнішніх носіях зберігається все: програми, дані, сама ОС. Засобами ОС створюється файлова система - певна структура файлів на зовнішніх носіях. Всі дії з файлами (створення, видалення, копіювання, іменування і т.д.) виробляються користувачем за допомогою ОС.
Для спілкування ОС з користувачем використовується спеціальний командна мова ОС.
Для спрощення діалогу користувача з ОС застосовуються так звані діалогові оболонки до ОС. Прикладом популярної оболонки є Norton Commander. При роботі з подібною оболонкою користувачеві не доводиться набирати на клавіатурі команди по буквах, він вибирає їх з меню в середовищі оболонки на екрані. Останнім часом стала популярною ОС Windows з вбудованою графічною оболонкою.
Структуру ОС складають такі модулі:
базовий (ядро ОС) - керує файловою системою, забезпечує доступ до неї й обмін файлами між ПУ,
командний процесор - розшифровує та виконує команди користувача, що надходять через клавіатуру,
драйвери периферійних пристроїв - програмно забезпечують узгодженість роботи цих пристроїв із процесором,
додаткові сервісні програми (утиліти) - роблять зручним і багатостороннім процес спілкування користувача з комп'ютером.
Обов'язково в ОЗУ повинні знаходитися ядро ОС і командний процесор. Драйвери пристроїв та утиліти можуть занурюватися в ОЗУ в міру необхідності.
У 1975 році була заснована знаменита фірма в США Microsoft з виробництва програмних продуктів. Її засновниками були найбагатші на сьогоднішній день американці Білл Гейтс і Пауль Аллен. Вони розробили ПО для I В М Р С. У 1981 - MS DOS, У 1983 р - Windows, (повідомлення учня за схемою - MS DOS).
Завантаження ОС.
При включенні електроживлення комп'ютера починають працювати програми перевірки обладнання, що знаходяться в постійній пам'яті комп'ютера. Якщо вони знаходять помилку, то виводять код помилки на екран.
Після закінчення тестування програма початкового завантаження намагається прочитати з дискети, встановленої на дисководі, програму - завантажувач ОС (ВООТ) (розташована на початку диска). Після того, як з диска, з якого завантажувалася ОС, прочитана програма - завантажувач ОС, ця програма зчитує в пам'ять модулі ОС (базовий модуль і йому передається управління).
До складу базового модуля входить основний завантажувач, комп'ютер шукає інші модулі ОС і зчитує їх в ОЗУ. Після закінчення завантаження ОС управління передається командному процесору, на екрані з'являється запрошення системи до введення команд користувача.
Існують декілька найбільш поширених ОС, кожна з яких орієнтована на певну розрядність процесора, тип процесора, а також ємність ОЗУ.
У міру розширення можливостей комп'ютера потрібні все більш потужні та сучасні програмні засоби для використання цих ресурсів користувачами.
Інформація про домашнє завдання:
вивчити конспект,
підготувати повідомлення «ПО комп'ютера»
Рекомендації інженеру педагогу щодо ефективного використання лекціїї
Відомо, що студенти незрідка добре інформовані про лектора, що ще не приступив до читання свого курсу, та і про сам курс. Якщо викладач читає свій курс щорік, то складається певне традиційне відношення аудиторії, що у відомому сенсі визначає успіх викладача. Аудиторія оцінює лектора по його професійній майстерності, по його знаннях, по його вкладу в науку і по його суспільній діяльності. Не можна забувати і того, що студенти незрідка схильні до критики прорахунків педагога.
Тому, входивши в аудиторію, лектор повинен подумати про свій імідж, цілеспрямовано надаючи на слухачів продуману психологічну дію, що формує стиль спілкування і що зменшує пасивність аудиторії. Викладачеві поважно із самого початку обкреслити перед студентами рівень своїх вимог до них в спільній учбовій діяльності.
Лектор, вставши за кафедру, готує аудиторію до лекції, набудовує її увагу. Поважно пам'ятати, що увага - це мотивація до запам'ятовування інформації. Кожен студент повинен добре знати, що якщо увага не зосереджена, то механізми запам'ятовування не вступають в дію. Саме тому ніколи не слід починати лекцію, не зосередивши уваги аудиторії. Простим і ефективним прийомом для цієї мети є традиційне вітання викладача.
Якщо студент з якоїсь причини не розчув або не зрозумів єство розбираного питання, то він не повинен перепитувати сусіда або лектора. Це порушує стрункість викладу матеріалу і відволікає увагу сусіда, вимикаючи механізми запам'ятовування інформації. В такому разі в зошиті потрібно залишити вільне місце, і після закінчення лекції або в перерві відновити упущений фрагмент. Викладач повинен своєчасно зробити перерву в лекції. Після перерви знов виникає необхідність сконцентрувати увагу аудиторії, нагадати про те, що було розглянуте на першій годині лекції.
Особливу увагу слід приділити вимогам до конспектування лекцій. У методичній літературі не існує єдиного правила до того, як потрібно записувати лекцію. Це залежить від індивідуальних особливостей вимог викладачів і індивідуальних якостей особи студентів.
Необхідною умовою ефективності лекції є мовна майстерність лектора, багата, емоційно забарвлена мова викладу, форма викладу - не лише прикраса лекції, але і важливий орієнтир сприйнятті її вмісту.
У основній частині лекції необхідно максимально використовувати перші 15-20 хвилин - період «глибокої» уваги слухачів. Далі настають стомлення і зниження уваги. Максимальне падіння працездатності студентів наголошується багатьма дослідниками приблизно до 40-ої хвилини лекції. Аби здолати цей критичний період, в арсеналі лектора мають бути свої прийоми. Можливий перехід на жартівливий тон викладу. Можна поставити питання аудиторії і попросити будь-якого студента відповісти на нього. Можна прочитати яку-небудь цитату і в цей час дозволити слухачам зробити хвилинну гімнастику для пальців і навіть поговорити з сусідом. Потім необхідно повернути аудиторію до колишнього ритму роботи. Доцільно заздалегідь розраховувати швидкість подачі інформації.
Завантаження уваги студентів на лекції залежить від здатності лектора зосередити і утримувати увагу аудиторії. Воно схильне до коливань кожні 2-3 хвилини у кожного студента. Тому найбільш важливий матеріал в лекції повинен повторюватися, створюючи деяку надмірність учбової інформації. Велика кількість статистичних і цифрових відомостей, приватних подробиць в лекції без вживання засобів наочності сприймається із спотвореннями і погано запам'ятовується. Подібний матеріал доцільно повідомляти аудиторії за допомогою демонстраційних плакатів, транспарантів і технічних засобів навчання
Засоби вживані на лекційних заняттях для підвишення ефективності:
. Дошка і крейда (незамінні в цілому ряді випадків з точки зору педагогічних завдань);
. Учбові плакати (значний педагогічний ефект досягається в тих випадках, коли потрібно показати які-небудь елементи учбовою информации - схему, графік, за умови, що викладач не зможе змалювати цю графічну інформацію на дошці в перебігу лекції).
. Епіпроєктор (не вимагає спеціальної підготовки матеріалу для демонстрації: будь-яка фотографія, малюнок в підручнику і інший подібний матеріал може бути продемонстрована з його допомогою).
. Кодоськоп (педагогом заздалегідь заготовлюється графічний матеріал на плівці кодоскопа і, демонструючи його, вносить деякі зміни і доповнення).
. Кінопроекційна техніка (показ явищ і процесів в динаміці, ефект присутності).
. Відеомагнітофон (демонстрація виучуваним практично будь-який сюжет).
Підвищенню пізнавальної активності студентів сприяє уміння лектора дохідливо відповідати на питання. На лекції при відповідях на питання не знижується значення особливостей прилюдного виступу: відповідь краще дати відразу, чітко, і з розрахунку на реакцію всієї аудиторії, значною мірою експромтом. Одна невдала відповідь може погіршити враження від всієї лекції. У студентів не без підстав поширена думка, що у відповідях на питання найвиразніше виявляється ерудиція викладача.
Ретельно треба продумати завершальну частину лекції, повторити її положення, а на наступній лекції почати саме з них. Завершальна частина лекції передбачає підведення підсумків, узагальнення прочитаного і вже знайомого з самостійно вивченого студентами матеріалу, формулювання виводів і так далі Тут переслідується мета орієнтувати студентів на самостійну роботу. Для цього може бути рекомендована література по проблематиці, що вивчається, роз'яснено, які питання виносяться на семінарські заняття, а які необхідно вивчити самостійно. В самому кінці лекції слід відповісти на питання студентів, що можливо поступили у формі записок (про таку можливість треба попередити студентів заздалегідь).
Висновки
Таким чином, лекція - усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу, її практикують у старших класах. Лекції читають на визначені теми. Наприклад, про життєвий і творчий шлях письменника - з курсу літератури; з історії - на теми, присвячені аналізу причин та наслідків важливих історичних подій; з природничих дисциплін - на теми, які потребують розкриття сутності певних теорій тощо.
Метод лекції передбачає ознайомлення учнів з її планом, що допомагає їм стежити за думкою вчителя, за послідовністю розкриття теми. Важливо навчити школярів тезисно занотовувати зміст лекції, виділяти в ній головне. Доцільно хоча б вибірково перевіряти конспекти лекцій, знайомити учнів з допустимими скороченнями слів.
Успішне читання лекції залежить від підготовки до неї вчителя: складання чіткого плану; добору матеріалу, який змістовно розкриває тему; добору наочного матеріалу для демонстрування учням відповідних технічних пристроїв та ін. Важливо під час лекції володіти увагою учнів. Цього досягають різними прийомами: незвичний початок лекції (короткий факт, що має стосунок до змісту лекції, деталь з біографії людини, про яку розповідатимуть). Увага учнів активізується, коли до них звертаються з пропозиціями на зразок «уявіть собі.», коли вони нібито стають співучасниками подій, про які йдеться на лекції. Підтримують увагу слухачів цікаві приклади-ілюстрації теоретичних положень, а також наочність, технічні засоби навчання, проблемний виклад матеріалу. Вчитель може вдатися і до таких простих прийомів, як риторичні запитання, підвищення голосу, паузи та ін.
Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення, їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги визначити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлення про об'єкти, що є предметом вивчення. Тому існує небезпека, що засвоєні учнями знання будуть формальними.
В умовах активного впровадження нових педагогічних технологій у навчальний процес лекції поступово видозмінюються. Однією із цікавих форм лекції є лекція. Лекція націлена на подання учнем якої-небудь однієї проблеми (найбільш важливої в рамках навчального курсу, концептуально значущої, актуальної тощо).
У ході лекції можна слухати, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати, робити висновки та, крім того:
критично ставитись до отриманої інформації (будувати власну гіпотезу);
доводити (підбирати, вибудовувати аргументи);
творчо мислити (одержувати нові змісти, використовувати їх).
Психологи-педагоги довели, що ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності навчально-пізнавальної діяльності студентів. Принципи активізації навчальної-пізнавальної діяльності студентів, як і вибір методів навчання, повинні визначатися з урахуванням особливостей навчального процесу в педагогічному ВНЗ, а вони в свою чергу обумовлені ціллю, завданнями і специфічністю обєкту, змісту і субєкта навчання.
Як основопокладаючий потрібно розглядати принцип проблемності. Шляхом послідовного ускладнювання задач або питань створюється в мисленні студента така проблемна ситуація, для виходу із якої (для знаходження відповіді) йому не вистачає наявних знань, і він повинен сам активно формувати нові знання за допомогою викладача і за участю інших. Таким чином, нові знання студент одержує не в готових формуваннях лектора, а в результаті власної активної пізнавальної діяльності. Вони є ніби його власним відкриттям, продуктом його власних узагальнень і висновків власної пізнавальної праці. Застосування проблемного навчання призводить до більш глибокого осмислення і прискореного практичного засвоювання знань.
Список використаної літератури
1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. - К.: Либідь, 1998.
. Архангельский С.И. Учебный процесе в высшей школе. - М.: Высш. шк., 1980.
. Вербицкий АА. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. - Высш. шк., 1991.
. Галушко Т.Є. Лекція у вищій школі. - К.: Вищашк., 1971.
. Кобиляцъкий І.І. Методи навчально-виховної роботи у вищій школі. - Л.: Вид-во ЛДУ, 1979.
. Мацько Л.І., Мацько ОМ. Риторика: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2003.
. Навчальний процес у вищій педагогічній школі / За ред. О.Г. Мороза. - К.: НПУ ім. М. Драгоманова, 2001.
. Основы педагогики и психологии высшей школы / Под ред. А.В. Петровского. - М.: Изд-воМГУ, 1986.
. Володін Н.Н., Чучалін А.Г., Шухов В.С. Питання безперервного медичного утворення (проблемно-орієнтоване навчання) // лікар, що Лікує. 2000. №3.
. Геращенко И.Г., Зубарєв Ю.А., Шамардін А.И. Роль інновацій в спортивній педагогіці // Теорія і практика фізичної культури. 1998. №4.
. Кроль В.М. Психологія і педагогіка. - М.: Вища школа. 2001.
. Крячко В.Б. Загальна педагогіка і теорія рішення винахідницьких завдань // Вчителям про ТРІЗ. 1999. №3.
. Лептіна І., Семенова Н. Використання ефективних технологій навчання // Вчитель. 2003. №1.
. Махмутов М.И. Організація проблемного навчання в школі. - М.: Педагогіка. 1977.
. Навчання співробітників - класичні теорії навчання // Управління персоналом. 2000. №5.
. Репкіна Н.В. Порівняльний аналіз розвитку молодших школярів в умовах різних систем навчання // Сайт проекту Міжнародна асоціація розвиваючого навчання, пряме посилання - #"justify">. Репкіна Н.В. Що таке розвиваюче навчання? Науково-популярний нарис. Томськ: Пеленг. 1993.
. Скосарев Ю.П. До розробки моделі системи проблемного навчання у вузі // Сайт проекту Інтернет-конференції «Актуальні проблеми медичної освіти», пряме посилання - #"justify">. Холодна М.А. Завдання інтелектуального виховання учнів в умовах сучасної школи // Сайт проекту «Математика, психологія, інтелект», пряме посилання - #"justify">. Хуторський А.В. Евристичне навчання: Теорія, методологія, практика. - М.: Міжнародна педагогічна академія. 1998.