єктів інженерної інфраструктури; виділення земель для розвитку громадського житлового фонду і т.п.
В регіональних планах відображуються питання землекористування регіонального рівня. Регіональні плани можуть бути комплексними, коли вирішується повний перелік питань землекористування, і спеціальними - якщо розробляються окремі напрямки розвитку регіонів.
Головним призначенням місцевих планів розвитку території і охорони навколишнього природного середовища є зонування території з описом дозволених типів і особливих умов землекористування.
В кінці ХХ століття в практику довгострокового управління земельними ресурсами в Австралії стали запроваджувати екологічний підхід, який грунтується на плануванні, координації і організації раціонального використання землі, води, рослинності та інших ресурсів за водозбірними басейнами з дотриманням рівноваги між охороною і використанням природних ресурсів. Для цього реалізуються спеціальні програми з попередження засолення ґрунтів, заліснення території, раціонального використання земель фермерських господарств, охорони ґрунтів і т.і., а також проведення землевпорядних робіт.
В Австралії проводиться землеустрій окремих землекористувань, наприклад, фермерського господарства, який здійснюється наступним чином.
. Проводиться аерофотознімання чи коригування плану земель фермерського господарства з складанням плану існуючого використання земель.
. Розробляється класифікація земель з врахуванням потенційної родючості ґрунтів і необхідності проведення ґрунтозахисних заходів. При цьому аналізуються кліматичні умови, ґрунти, рельєф, рослинність, водотоки, частота затоплень, вогнища вітрової і водної ерозії, ступінь солонцюватості, засолення, досвід рослинництва та тваринництва.
. У відповідності з потенційною придатністю земель для сільськогосподарських потреб і необхідністю їх охорони розробляється схема ґрунтозахисних заходів і проводиться землевпорядні роботи з облаштування території: будуються огорожі, дороги; лінійні елементи організації території суміщаються з природними межами і рубежами; намічаються місця закладки полезахисних вітроломних лісосмуг; проектується система сівозмін і догляду за пасовищами; відпрацьовуються заходи боротьби з деградацією земель.
. Складається фінансовий план фермерського господарства, який враховує затрати на проведення землевпорядних робіт і їх ефективність, намічається черговість проведення заходів.
.2 Нормування в галузі управління земельними ресурсами
Стратегічною правовою базою управління земельними ресурсами є сучасна Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. В головному документі нашої держави зазначається, що земля є національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Основного Закону (ст. 14, 41), гарантується державою.
Конституція України, з огляду на надзвичайну важливість землі у всіх сферах життєдіяльності народу, відокремлює землю від інших об'єктів нерухомості, передбачає принципи її особливої охорони і визнає три форми права власності на землю: приватну, державну та комунальну.
У статті 13 Конституції України наголошується, що від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин, згідно з Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, має право на землю. Але, користуючись землею, він не має права заподіяти шкоду самій землі, іншій людині, суспільству. Крім цього, Конституція визначає правові норми регулювання відносин власності на землю: всі суб'єкти права власності землю є рівними перед законом (ст. 14); закріплює основні принципи використання землі громадянами, юридичними особами (ст. 13, 41); визначає основні засади державного регулювання відносин власності на землю, користувань земельними ділянками, охорони земель (ст. 13, 14, 92).
Тому процес управління земельними ресурсами повинен випливати з "середини" Конституції України. Прийняття будь-яких управлінських рішень поза межами Конституції є нелегітимним.
Одним з основних законодавчих актів України, які регламентують раціональне використання і охорону земель, рівноправний розвиток всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорону прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю, є Земельний кодекс України. Цей Кодекс передбачає сукупність норм і правил використання та охорони земель, адекватних вимогам ефективного управління земельними ресурсами. В його основу покладено конституційні норми щодо забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави з метою раціонального використання й охорони земель в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь; рівність суб'єктів права власності перед законом. У Кодексі розвиваються концептуальні норми Конституції України.
Земельний кодекс складається з 10 розділів, (7 глав і 212 статей). У ньому сформульовані завдання і принципи земельного законодавства, визначаються відносини між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами з питань власності на землю.
Кодекс встановлює повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у галузі управління земельними ресурсами, виходячи з розмежування земель державної і комунальної власності. З метою вдосконалення управління земельними ресурсами Земельний кодекс передбачає дев'ять категорій земель за цільовим призначенням. Землі запасу не виділяються в окрему категорію, як це було за Кодексом 1992 р., а можуть перебувати в запасі у всіх категоріях земель державної та комунальної власності.
У Кодексі остаточно розв'язується проблема власності на землю. Так, громадяни та юридичні особи України, територіальні громади і держава можуть стати власниками землі відповідно до закону (ст. 81-84). Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ст. 81, 82).
Земельний кодекс містить статті 210-212, які передбачають відповідальність за порушення земельного законодавства. Отже, Земельний кодекс - це основний законодавчий акт у системі управління земельними ресурсами. Кожна його стаття є надзвичайно можливою складовою системи управління земельними ресурсами. І є всі підстави вважати, що управління земельними ресурсами за Кодексом дозволить ефективно використовувати потужний в Україні земельно-ресурсний потенціал, забезпечить широкий розвиток приватного землекористування, гарантування права на землю юридичних і фізичних осіб, вирішення проблеми обігу земельних ділянок, активний розвиток орендних земельних відносин, розвиток агроформувань ринкового типу, розмежування земель державної і комунальної власності тощо.
У ході земельної реформи з'ясувалося, що успішна її реалізація можлива за умови підготовки цілого пакета законодавчо-нормативних, методичних документів та дієздатних механізмів впровадження їх у життя. Тому, обираючи власну модель, стратегію і тактику здійснення земельної реформи в Україні, за останні 10 років було прийнято майже сто законодавчо-нормативних документів з питань організації управління земельними ресурсами. Кожний з цих документів доповнює один одного і представляє тактику реалізації земельної реформи.
Нормативними документами, що створили всі передумови для реформування колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств у нові господарські структури на базі приватної власності на землю є:
Постанова Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизації землі" від 13 березня 1992 р. № 2200-ХІІ, в якій започатковано можливість отримання землі колгоспниками та працівниками соціальної сфери на селі.
Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (№ 666 від 10.11.1994 р.).
Указ Президента України "Про порядок паювання земель, наданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям" від 8 серпня 1995 року, який започаткував другий етап земельної реформи у державі. Ним було запроваджено сертифікат на право на земельну частку (пай), форму якого затвердив Кабінет Міністрів України своєю постановою від 12 жовтня 1995 року № 801.
На сьогодні основними діючими нормативно-правовими документами є:
ØЗакону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р., який визначає загальні засади набуття, реалізації і припинення права на оренду земельної ділянки.
ØЗакону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI .
ØЗакон України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV.
ØЗакон України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV.
ØЗакон України «Про охорону земель» від 19.06.2003 № 962-IV.
ØЗакон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973-IV.
ØЗакон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 № 742-IV.
На розвиток законодавчих актів з питань земельної реформи Кабінет Міністрів, Держземагенство України прийняли цілу низку інших організаційно-методичних документів (постанови, методики, порядки, вказівки, положення тощо), які використовуються в практичній роботі. До них належать:
Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513;
Положення про моніторинг земель, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.1993 № 661;
Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. за № 213;
Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 року № 1050 "Про експертну грошову оцінку земельних ділянок несільськогосподарського призначення";
Методичні рекомендації з експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджені наказом Держкомзему від 12.11.1998 р. № 118;
Порядок грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затверджений наказом Держкомзему України, Держкомбуду України, Мінагропрому України, Держкомлісгоспу України від 29 серпня 1997 року;
Програма створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, затверджена постановою Кабінету Міністрів України вщ 2 грудня 1997 р. № 1355.
.3 Задачі і функції державного земельного управління
Задачі управління земельними ресурсами на кожному рівні поділяються на завдання законодавчих і виконавчих органів влади. Задачі управління реалізуються всіма суб'єктами управління, мають істотні розходження стосовно до проблем забезпечення життєдіяльності конкретних галузей, регіонів і перспектив їх розвитку. Тому необхідно диференціювати завдання для відомств і регіонів, що допоможе визначити місце і роль кожного суб'єкта управління в конкретному регіоні, уникнути дублювання в їх діях або відсутності системи управління з важливих процесів землекористування.
До основних завдань державного управління земельними ресурсами можна віднести:
наділення органів управління політичними н організаційно-регламентуючими функціями, що забезпечують ефективний розвиток землекористування та суспільства в цілому;
взаємоузгодження рішень органів державного управління:
регулювання державними актами фінансової, природоохоронної та підприємницької діяльності суб'єктів земельних відносин;
забезпечення соціально-правового захисту суб'єктів земельних відносин;
формування сприятливих умов для підприємництва і прогресивного розвитку суспільства:
поліпшення використання й охорони земельних ресурсів;
ведення державного земельного кадастру, організація землеустрою та моніторингу земель;
здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;
створення правових, економічних і організаційних передумов для різних форм господарювання на землі.
Ураховуючи всі ці завдання управління земельними ресурсами, можна визначити функції, що тісно пов'язані з реалізацією поставлених завдань за допомогою стандартних процедур управління.
Варто враховувати, що управління земельними ресурсами здійснюється у двох напрямах: безпосереднє й опосередковане. Перше пов'язане зі створенням конкретних форм і умов землекористування (земельних ділянок, інженерних споруд, поселень, виробничих і рекреаційних центрів, зміна стану земель) і носить дискретний характер. Друге створює рамки (межі) у використанні землі шляхом створення нормативно-правової бази. Опосередковане управління, на відміну від безпосереднього, здійснюється постійно. Зазначені функції управління за цими напрямкам виявляються по-різному.
До функцій безпосереднього управління земельними ресурсами слід віднести такі етапи:
збір і аналіз даних про об'єкт управління та керовані пронеси: вивчення властивостей землі (польові обстеження, інвентаризація земель), ведення земельного кадастру (реєстрація, облік, оцінка) і моніторингу земель, створення і ведення геоінформаційних систем (ГІС);
вироблення управлінського рішення: зонування земель, прогнозування, планування і проектування використання земель;
реалізація управлінського рішення: державний перерозподіл земель (вилучення. надання земель), організація і фінансування заходів щодо зміни властивостей землі, облаштованості й формування землекористувань. регулювання ринкового обороту земель, економічне стимулювання раціонального землекористування;
контроль за функціонуванням сформованого процесу і його коректування: контроль за використанням земель і дотриманням земельного законодавства. вирішення земельних суперечок, пов'язаних з реалізацією управлінських рішень і функціонуванням сформованої системи організації використання земель.
Функції управління виявляються як конкретні відособлені заходи, виконувані різними організаціями в різний термін. Основні функції управління в галузі використання і охорони земель визначені Земельним кодексом України (розділ 7). При дослідженні земельного фонду виконуються такі заходи як: космічні, аерофотогеодезичні і наземні геодезичні вишукування: ґрунтові, геологічні, гідрогеологічні, геоботанічні, хімічні, радіаційні й інші обстеження; інвентаризація земель. При веденні земельного кадастру реєстрація земельних ділянок, кількісний і якісний облік, оцінка земель, моніторинг земель, оцінка пов'язаних із землею об'єктів нерухомості. При створенні і веденні ГІС створення інформаційної бази даних і цифрових моделей місцевості, підтримка їх на сучасному рівні. Зонування земель здійснюється як результат проведення певних вишукувань і обстежень, оцінних робіт. Прогнозування, планування, проектування оформляється у вигляді окремих документів, генеральних схем, техніко-економічного обґрунтування, схем, планів, карт, проектів землеустрою, розроблювальних як у цілому для всієї системи чи конкретних землекористувань, так і з окремих проблем.
Перерозподіл земель включає: вилучення, продаж, надання, земель. Безпосереднє регулювання ринкового обороту земель відбувається шляхом продажу, покупки, здавання в оренду, регулювання цін і податків.
Для зміни стану і якості земель організуються і фінансуються такі заходи: рекультивація, дезактивація, меліорація земель, інженерний захист земель, облаштованість, докорінне поліпшення земель.
Економічне стимулювання раціонального землекористування полягає в: оподатковуванні, кредитуванні, квотуванні виробничої діяльності, лімітуванні використання природних ресурсів. Державний контроль за використанням земель і вирішення земельних суперечок виступають як самостійні заходи.
До функцій опосередкованою управління належать: вивчення характеру земельних відносин, стану земельного законодавства і їх моніторинг; розробка і прийняття законодавчих актів (законів, рішень, постанов) і нормативів використання землі; реалізація заходів щодо зміни системи землекористування, передбачених у законодавчих актах; удосконалення землекористування, зонування, нормування використання землі; державний контроль за дотриманням земельного законодавства: вирішення земельних суперечок, пов'язаних з введенням і функціонуванням земельного законодавства і нормативів використання землі.
Реалізація управлінських рішень, особливо при безпосередньому управлінню здійснюється за допомогою директивних, правових, економічного методів.
РОЗДІЛ 2. Вивчення діючого та розробка перспективного використання землі в Черкаській області
.1 Природні ресурси, економічні умови і структура органів управління земельними ресурсами в Черкаській області
Для забезпечення збалансованого (сталого) розвитку кожного регіону України потрібно раціонально використовувати природні ресурси, котрі не завжди мають обґрунтовану кількісну та якісну оцінку. В більшості випадків оцінюються корисні копалини, а інші природні ресурси такі як: поверхневі та підземні води, ґрунти, ландшафти, рослинний і тваринний світ, природно-заповідний фонд, рекреаційно-туристичні ресурси оцінюються недостатньо.
Фізико-географічне районування є одним із важливих методів комплексних еколого-географічних досліджень, що дає можливість узагальнити знання про природні ресурси, ландшафтні геокомплекси, їх просторову диференціацію та враховувати при раціональному і збалансованому природокористуванні.
Черкаська область лежить в південно-західній частині Східноєвропейської рівнині, у лісостеповій зоні помірного поясу, в Подільсько-Придніпровському лісостеповому та в Лівобережно-Дніпровському краях (провінціях), в 6-х фізико-географічних областях та в 13-х фізико-географічних районах.
Корисні копалини Черкащини. Геолого-структурні особливості, морфологія рельєфу, гідрогеологічні умови в комплексі з іншими абіотичними складовими стали передумовою утворення в надрах Черкащини мінерально-сировинної бази. Станом на 2012 рік в Черкаській області налічується 244 родовища корисних копалин, у тому числі місцевого (236) та загальнодержавного (8) значення. В основному розробляються родовища бентонітової глини, граніту, каоліну та будівельного піску. Значно знизився видобуток цегельно-черепичної сировини (глина, суглинок). Загальна кількість карєрів, у тому числі і тих, що у стані розробки - 148 (з них діючих - 45). В цілому ж корисні копалини області, незважаючи на її центральне географічне положення, вивчені та використовуються ще недостатньо.
Водні ресурси Черкащини складають 7,5 тис. км. кв., або 4% від загальної площі області. На території області протікає 1037 річок і струмків площею 7,5 тис. км. Річок довжиною понад 10 км налічується 181, в тому числі 9 рік (головні з них - Дніпро, Супій, Велика Вись, Тясмин, Рось, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Ятрань, Синюха) мають довжину понад 100 км., інші - малі річки (Вільшанка, Сріблянка, Уманка, Ірдинь, Ірклій, Шполка, Чумгак) - менше 80 км.
Середня густота річкової мережі складає 0,3 км/км2 (по Україні - 0,25 км/км2). Найбільший цей показник для басейнів Гнилого Тікачу в правобережній частині Черкащини (0,45 км/км2). Найменш розвинута річкова мережа (0,13 км/км2) на лівобережжі області. Середній багаторічний річковий стік регіону становить 1,01 км3 рік. Східна частина території області відноситься до басейну середньої течії Дніпра (площа басейну 12,5 тис. км2), західна частина приурочена до басейну Південного Бугу (8,4 тис. км2). У межах Черкащини Дніпро приймає притоки Рось із Росавою, Тясмин із Гнилим Ташликом, Сріблянкою та Ірдинкою, Вільшанку (праві), Супій, Золотоношу, Чумгак (ліві). Основні річки басейну Південного Бугу на території області - Гірський Тікач і Гнилий Тікач із Шполкою, Велика Вись, Ятрань з Уманкою, Синиця (ліві притоки) [7,5,8].
В області споруджено 37 водосховищ на річках, у тому числі Канівське (S=675 км2) та Кременчуцьке ( S=2252 км2) на Дніпрі, 2,3 тис. ставків. В області близько 68 тис.га заболочених і майже 1,3 га перезволожених земель. Найбільшим є Ірдинське болото, що розташовано на Ірдино-Тясминській низовині в улоговині Дніпра загальною площею 5,5 тис. га.
В області простежується негативна тенденція до збільшення скиду обємів забруднених вод у поверхневі водойми.
Згідно біогеографічного районування України - територія Черкащини входить до Атлантично-Європейського сектора помірного біокліматичного поясу лісостепової підзони. Відповідно у лісостеповій підзоні виділено дві провінції і дві підпровінції. Східно-Субсередземноморська провінція представлена на Черкащині типовою частиною сучасного лісостепу - Сіретсько-Середньопридніпровською підпровінцією. Для неї характерні південно-європейські типи широколистяних, переважно неморальних лісів за участю реліктових субсередземноморських видів флори і фауни, які у своїй більшості доходять до Дніпра. Ця підпровінція складається із Середньобузько-Придніпровського округу широколистяних лісів із трьома районами, зокрема: Собсько-Синюхинський, Тікицький, Канівсько-Чигиринський. Лівобережна частина Черкаської області відноситься до Східно-Європейської провінції де виділена Лівобережнопридніпровська-Середньоросійська підпровінція з Лівобережно-придніпроським округом широколистяних лісів, котрі набувають східно-європейського вигляду (кленово-ясенево, кленово-липово та липово-дубових лісів) та Низовиннодніпровським районом.
Рослинність. Вздовж долин річок, їхніх заплав збереглися основні площі напівприродної рослинності. Найбільшу площу займають широколистяні ліси. Зростають дубово-ясеневі, дубово-грабові ліси, (грудів, дібров), а на найвищих елементах рельєфу - соснові ліси (бори), трапляються грабово-дубово-соснові ліси. Залишки степів збереглись на крутих схилах ярів та балок. Різні типи лучних та болотних екосистем здебільшого приурочені до заплав річок. Прибережно-водна рослинність поширена по периферії водойм більш-менш рівномірно. В центральній частині області знаходиться «Черкаський бір» (28 тис.га) - один із найбільших острівних масивів дубово-соснових лісів в Україні природного походження.
Черкаську область відносять до незабезпеченої лісом території України. Сучасний рівень лісистості складає 16 %, що значно нижче від розрахунково-оптимального показника (21-22%), потрібного для забезпечення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісокористування і екологічними стандартами. Розташування лісів на території області є дуже нерівномірним. Так, в Жашківському та Драбівському районах лісистість становить лише 2,8 та 3,3 % відповідно, в той же час в Канівському та Черкаському районах - 35 та 41 %. Середній вік насаджень складає 59 років. Площа земель лісового фонду Черкаської області становить 338,168 тис.га., серед яких 279,1 тис.га (82%) займають ліси державного значення, 58,5 тис.га (17%) - віддані до інших лісокористувачів і 0,0183 тис.га (0,005%) - ліси що ненаданні у користування.
Флора судинних рослин налічує близько 2 тис. видів (уточнення видового складу триває і сьогодні). На території області поширено 88 видів рідкісних та зникаючих рослин (водорості - 7, мохи Bryophyta - 3, плауни Lycopodiophyta - 3, папороті Polypodiophyta - 4, квіткові рослини Magnoliophyta - 58), занесених до Червоної книги України, 7 видів до Європейського Червоного списку, 3-є видів до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи.
Тваринний світ. Розміщення Черкаської області в лісостеповій зоні обумовлює розмаїтний видовий склад як лісової, так і степової фауни, наявні акліматизовані види тварин. На території області постійно чи тимчасово перебуває понад 5 тисяч. видів тварин. Із них 410 - 420 видів хребетних тварин Verbrataсеред них: ссавців Mammallia - 66, птахів Aves - 290, плазунів Reptilia - 9, земноводних Amphibia - 11, риб Pisces - 44. На території області мешкає 105 видів рідкісних та зникаючих тварин (круглі черви Nemathelminthes - 1, кільчасті черви Annelida - 1, ракоподібні Crustacea - 2, багатоніжки Myriapoda - 1, комахи Insecta - 49, молюски Mollusca - 1, круглороті Cyclostomata - 1, рибиPisces- 4, плазунів Reptilia - 4, птахів Aves- 18,ссавців Mammallia - 25,), занесених до Червоної книги України,11 видів до Європейського Червоного списку, 30 видів до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи.
Природно-заповідний фонд. Існуюча система природоохоронних обєктів Черкащини сформувалась на основі концептуальних засад програми формування загальнодержавної мережі природно-заповідного фонду. Станом на 2012 рік природно-заповідний фонд Черкащини включає 493 заповідні обєкти загальною площею 57346,43 га, що складає 2,9% від загальної площі території області. Найбільший відсоток заповідних територій знаходиться в Канівському (10,4%) та Золотоніському (8,2%) районах, найменший - в Камянському (0,1%) та Уманському (0,1%).
Рекреація і туризм. На території області до земель оздоровчого призначення належить 0,16 тис. га, рекреаційного призначення - 1,4 тис.га. та історико-культурного призначення - 8,8 тис.га. В цілому в області нараховується 9 історико-культурних заповідників, працює близько 60 баз відпочинку, 30 дитячих оздоровчих таборів, 6 станцій юних туристів, 5 дитячих санаторіїв та 10 санаторіїв і санаторіїв-профілакторіїв для доросли. В Черкаському районі відомими курортними територіями місцевого значення, що мають особливо цінні природні лікувальні ресурси, є санаторії «Світанок» та «Мошногіря». На територіях даних санаторіїв знаходяться свердловини мінеральних лікувально-столових вод. Санаторій «Україна», який розташований в Черкаському бору, має сучасну лікувально-діагностичну базу і щороку приймає велику кількість відвідувачів. Не менш відомими курортами місцевого значення є санаторії «Радон», «Перлина», «Пролісок» та інші. В області нараховується 5 родовищ мінеральних вод, з них одне - радонове та чотири - гідрокарбонатно-хлоридно-натрієві.
Лісові ресурси займають провідне місце у структурі природно-рекркаційного потенціалу області. Вони можуть задовольняти різноманітні потреби рекреантів у лікуванні, оздоровленні, естетичному пізнанні. Окрім, того у лісах зосереджена значна кількість мисливської фауни. Гідрографічна сітка області представлена річками двох великих басейнів - Дніпра, Південного Бугу. Річки, ставки і водосховища області використовують для відтворення іхтіофауни, короткочасного відпочинку, водного туризму, купання, рибальства.
Ґрунти. Ґрунтовний покрив Черкаської області складний і строкатий. Домінуючими типами ґрунтів в області є чорноземи типові, чорноземи опідзолені і реградовані - 687,7 тис. га (54 % від загальної площі ріллі). Це найбільш родючі і водночас найбільше еродовані ґрунти. Найбільші площі чорноземів типових поширено на лівобережжі, значна питома площа їх в Жашківському, Камянському, Канівському, Лисянському, Монастирищеському, Тальнівському, Чигиринському, Шполянському районах.
Темно-сірі, сірі та світло-сірі опідзолені ґрунти, що мають дещо нижчий рівень родючості за попередні ґрунти, займають 458,5 тис. га (36%). Значна питома площа їх є в Городищенському, Звенигородському, Маньківському, Смілянському, Уманському, Христинівському районах.
Земельний фонд Черкаської області станом на 2013 рік складає 2091,6 тис.га, з них 1451,6 тис. га, або 69,6%, займають сільсьгосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності регіону.
Близько 361,8 тис. га ріллі - ерозійно-небезпечна. З обстежених 917,7 тис. га для розподілу ґрунтів за ступенем кислотності виявлено, що 5,8 тис. га - сильно кислі, 58,0 тис. га - середньо кислі, 233,1 тис. га - слабо кислі, 280,4 тис. га - близькі до нейтральних, 327,5 тис. га - нейтральні. Південний слід радіоактивних опадів пройшов північною частиною області і спричинив радіоактивне забруднення земель - 3,5 тис. га (щільністю >5 Кі/км2). В області наявні порушені 3,463 тис.га, відпрацьовані 1,912тис.га та рекультивовані 0,027 тис. га землі. Площа деградованих, малопродуктивних земель складає 470,6 тис. га.
Виходячи з вищенаведених даних, видно, що ситуація котра склалася по відношенню до стану ґрунтів незадовільна. Великої шкоди ґрунтам завдала необґрунтована меліорація. Внаслідок екстенсивного розвитку сільського та лісового господарств, неефективного ведення заповідної та інших природоохоронних справ порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів. Ситуація, котра склалася, зумовлена головним чином тим, що протягом багатьох десятиріч екстенсивне використання земельних угідь, і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами щодо відтворення ґрунтів та їх раціонального використання.
Проведений аналіз природних ресурсів Черкаської області засвідчує наявний значний потенціал корисних копалин, поверхневих і підземних вод, боліт, родючих ґрунтів, лісів, рослинного і тваринного світу, рекреаційно-туристичних можливостей. Проблемою сьогодення є всебічний аналіз природних ресурсів, їхня оптимізація і раціональне використання і з відповідними екологічними вимогами. Загалом природно-ресурсний потенціал області не має збалансованого використання, що свідчить про відсутність у регіоні дієвої природоохоронної політики, реальних державних пріоритетів і дієвого контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Природні ресурси є одним із основних чинників сталого та позитивного розвитку економіки регіону.
Регіональна економіка - це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави, являє собою сукупність взаємопов'язаних папок і зв'язків, які забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні.
Поняття регіональна економіка охоплює виробничі, фінансові, кредитні, суспільні відносини території конкретного регіону.
Стратегічною метою регіональної політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання промислового та природно - ресурсного потенціалу.
Під регіоном розуміють економічний район, який виділяється спеціалізацією та структурою господарства, природно-ресурсним та демографічним потенціалами, соціально-економічними особливостями.
Без ефективної гнучкої регіональної політики неможливе економічне реформування. Сутність науково-обґрунтованої ефективної регіональної соціально-економічної політики полягає у органічному поєднанні загально національної та територіальної моделей відтворювальних процесів на даній території. Для ефективного розвитку виробництва у регіоні потрібно знайти організаційні форми для впровадження у виробництво ноу-хау, нових прогресивних методів виробництва, екологобезпечні ресурсозберігаючі технології.
Черкаська область розташована в центральній частині України у басейні течії Дніпра. Утворена 7 січня 1954 р. На півночі межує з Київською, на сході - з Полтавською, на півдні - з Кіровоградською, на заході - з Вінницькою областями. За площею (20,9 тис. км2) займає 18 - те місце серед областей України, що становить 3,4 % її території.
Кількість населення на 1 січня 2013 р. склала 1304,3 тис осіб. Міське населення становить 726,8 тис. осіб. (55,7 %) а сільське - 578,0 тис. осіб. (44,3 %). Щільність населення становить 66 осіб на 1 км2. Обласний центр - Черкаси.
В Черкаській області нараховується 20 районних центрів (4,1 %), 16 міст (3,5 %), 2 райони у містах (1,7 %), 15 селищ міського типу (1,7 %) та 825 сільських населених пунктів (2,9 %). Найбільшими містами Черкаської області є: Черкаси (290340 осіб), Умань (79497 осіб), Сміла (79497 осіб), Золотоноша (32132 осіб), Канів (29049 осіб), Корсунь-Шевченківський (25406 осіб), Шпола (22379 осіб), Тальне (17823 осіб).
Транспортна система Черкаської області територіально поєднує такі види транспорту, як автомобільний, залізничний, річковий, повітряний, і трубопровідний. У внутрішніх й зовнішніх перевезеннях провідну роль відіграє автотранспорт, який складає близько 90,0 % загальної кількості перевезень вантажів, і залізничний транспорт. Експлуатаційна довжина залізниць у 2000 році становила 651 км з густотою 31,2 км на 1000 км2. Основні залізничні лінії проходять по напрямках Миронівна - ім. Т. Шевченка - Знамянка (двоколійна, електрифікована змінним струмом), та Гребінка - Черкаси - Христинівка (одноколійна, на не електрифікована). Через територію області проходить газопровід "Союз".
Промисловий комплекс. Розвитку сільського господарства області сприяє її промисловий комплекс, який включає 314 великих промислових підприємств. За структурою виробництва вони розподіляються таким чином: харчова промисловість - 43,6% (до обсягу виробництва області), хімічна - 26,1%, електроенергетика - 9,7%, машинобудування і металообробка - 7,1%, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість - 6,9%, добувна промисловість - 2,4%, легка промисловість - 1,0% та інші.
Сільське господарство. Чорноземи Черкащини зумовлюють високий рівень розвитку сільського господарства, де працює третина працездатного населення регіону. На одного жителя області виробляється валової продукції сільського господарства в 1,5 рази більше, ніж в середньому по Україні. На території області працює 705 сільськогосподарських підприємств, утворених на КСП та 1025 фермерський господарств.
У структурі виробництва сільськогосподарської продукції традиційно переважають зернові культури та цукровий буряк. Важливими галузями є молочно-м'ясне тваринництво, свинарство та птахівництво, де впроваджуються сучасні досягнення селекції та біотехнології. Розвитку цієї галузі сприяють 12 племзаводів та 5 племгосподарств, 46 племінних ферм з розведення молочної та м'ясної худоби і свиней.
Площа сільськогосподарських угідь - 1,5 млн. га, тобто 3,5% угідь в Україні, в тому числі:
рілля - 1271,6 тис.га;
пасовища - 78,6 тис.га;
сіножаті - 65,2 тис.га;
багаторічні насадження - 27,1 тис.га;
перелоги - 8,8 тис.га.
У структурі сільськогосподарського виробництва рослинництво складає 62%, тваринництво - 38%.
Поголів'я у тваринницькому комплексі: велика рогата худоба - 388,5 тис. голів, свині - 610,5 тис. голів, птиця - 6,6 млн. голів.
Валова продукція сільського господарства (у порівняних цінах 2000 року) - майже 2,9 млрд. грн., що складає 5% сільськогосподарського виробництва України, або 2055 грн. на душу населення.
Черкащина відрізняється від інших областей високим рівнем виробництва зерна (1947 тис. тонн - виробництво в 2012 р.), цукрового буряка (1005 тис. тонн), соняшника (85,5 тис. тонн), овочів і картоплі (281 і 710 тис. тонн відповідно) і тваринництвом м'ясо-молочного напрямку (м'яса 127 тис. тонн, молока - 560 тис. тонн).
За обсягами валової продукції сільського господарства Черкащина займає перше місце серед регіонів України і виробляє близько 6,5 % загальнодержавного обсягу.
У 2012 році обсяг виробництва валової продукції сільського господарства в усіх категоріях збільшився на 42,7 відсотків порівняно з попередніми роками, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах - на 57,6 відсотків
У першому кварталі 2012 року Черкащина займає 1 місце в Україні по темпах приросту валової сільськогосподарської продукції.
Отже, аналіз природних ресурсів та економічних умов Черкаської області показує, що для ефективного вирішення екологічних, економічних та соціальних проблем необхідно застосовувати методи управління земельними ресурсами.
Органи управління земельними ресурсами в Черкаській області мають таку структуру:
)Керівництво головного управління Держземагентства у Черкаській області (начальник головного управління, перший заступник начальника головного управління, заступники начальника головного управління);
2)Структурні підрозділи головного управління Держземагентства у Черкаській області:
üУправління державного земельного кадастру
üВідділ обліку земель та аналізу земельно-кадастрової інформації
üВідділ наповнення та ведення державного земельного кадастру
üВідділ кадастрової державної реєстрації
üУправління землеустрою та охорони земель
üВідділ охорони земель
üВідділ погодження документації із землеустрою
üВідділ ринку та оцінки земель
üВідділ державної землевпорядної експертизи
üЮридичний відділ
üВідділ бухгалтерського обліку, фінансів та звітності
üВідділ документального господарського та організаційного забезпечення
üВідділ кадрової політики
üСектор розгляду звернень та прийому громадян
üСектор взаємодії зі ЗМІ та громадськістю
üСектор запобігання та протидії корупції
üСектор інформаційних технологій та захисту інформації
3)Управління та відділи Держземагентства у районах Черкаської області
Головне управління Держземагенства у Черкаській області є територіальним органом Держкомзему, йому підзвітне і підконтрольне.
Основними завданнями головного управління є:
підготовка та внесення Держземагенства пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою, установлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, забезпечення її реалізації та проведення земельної реформи;
координація роботи з проведення земельної реформи;
організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру та координація робіт з підготовки земельно-кадастрової документації;
здійснення землеустрою і проведення моніторингу земель;
участь у виконанні державних, галузевих і організація розробки та виконання регіональних програм з питань розвитку і регулювання земельних відносин, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, територіального планування;
проведення у межах компетенції, визначеної Держземагенством, державної експертизи проектів з питань землеустрою, ведення державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань таких проектів;
здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
.2 Застосування даних землеустрою, кадастрової інформації та моніторингу для аналізу стану земельних ресурсів Черкаської області
Використання матеріалів землеустрою. Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Через землеустрій здійснюються такі функції управління земельними ресурсами, як:
) земельно-кадастрове забезпечення управління земельним фондом (планово-картографічний матеріал, земельна статзвітність (форма 6-зем), проведення ґрунтових геоботанічних та землевпорядних вишукувань);
) прогнозування і планування використання земельних ресурсів та охорони земель (розроблення державних і регіональних прогнозів й програм, схем (проектів) використання і охорони земельних ресурсів);
) організація раціонального використання і охорони земель в проектах землеустрою;
З виникненням ринку землі в Україні, земельні ресурси здійснюють нову роль, як товару та нерухомості. Залучення земель (точніше прав на земельні ділянки) в узаконені ринкові відносини стимулює ділову й інвестиційну активність, підвищує ефективність використання земельних ресурсів взагалі.
Для ціленаправленого вирішення всього кола проблем, повязаних з управлінням земельними ресурсами, здійснюється землеустрій, як комплекс заходів щодо організації раціонального використання та охорони земель, формування та організації території обєктів землеустрою з урахуванням їх цільового призначення обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб, збереження і підвищення родючості грунтів. Найбільш прийнятою формою розробки таких заходів є землеустрій - як головний важіль управління земельними ресурсами конкретної території (сільської (селищної) ради).
Такою землевпорядною документацією є схема землеустрою та техніко-економічні обґрунтування використання й охорони земель конкретної сільської (селищної) ради.
Метою складання Схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель є:
реалізація політики держави щодо наукового перерозподілу земель;
формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань;
розробка системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, вторинного засолення, заболочування та інших видів деградації;
консервації деградованих і малопродуктивних земель;
створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;
обґрунтована вартісна оцінка природоохоронних заходів.
Розроблення схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель дає обґрунтування подальшого використання земельних угідь, що дасть змогу не тільки зберегти екологічний баланс земельних угідь, а й уточнити базу справляння плати за землю та створення організаційно-правових умов для здійснення іпотечного кредитування. Крім того, в „Схемі приділяється велика роль питанню раціонального використання та охорони земель - головного засобу виробництва. А саме:
система заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
відновлення і підвищення родючості грунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, засолення, заболочування інших видів деградації;
консервація деградованих і малопродуктивних земель;
створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем.
існуючі механізми володіння, користування і розпорядження земельними ресурсами не дозволяють здійснити перехід земельної власності до ефективно господарчих обєктів (18,6 тис. нових агроформувань та 40 тис. фермерських);
недосконала система державних гарантій прав на земельні ділянки та іншу нерухомість обумовлює зниження інтересу інвесторів до вкладень у вітчизняну економіку;
існують значні недоліки у системі справляння плати за землю, що призводить до суттєвих втрат надходжень до бюджету;
не здійснюються (через брак коштів) заплановані заходи щодо охорони земель, продовжують розорюватись деградовані схилові землі;
залишається недосконалим державне управління ресурсами конкретних землекористувань.
Тому подальша побудова управління земельними ресурсами повинна базуватись на принципах:
. Розвитку приватного землеволодіння і землекористування;
. Включення землі у ринковий обіг;
. Досягнення соціальної справедливості у перерозподілі земель;
. Альтернативного, взаємодоповнюючого функціонування великих, середніх і дрібних сільськогосподарських підприємств будь-яких форм власності на землю і майно;
. Забезпечення територіальних умов високої економічної ефективності і екологічно безпечного землекористування.
Управління земельними ресурсами повинно здійснюватись насамперед через землеустрій, тобто організаційно-господарські заходи.
Використання кадастрової інформації. Державний земельний кадастр відіграє особливу роль у реформуванні земельних відносин, як інформаційна база для ефективного управління земельними ресурсами, ведення системи реєстрації, землеустрою, підтримки податкової та інноваційної політики держави, становлення та розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.
Державний земельний кадастр - єдина державна автоматизована геоінформаційна система документованих відомостей про земельні ділянки, розташовані в межах України, їх цільове призначення, обмеження у використанні земельних ділянок, а також дані про кількісну і якісну характеристики земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками та користувачами.
Дані державного земельного кадастру є основою для ведення містобудівного кадастру населених пунктів, кадастрів інших природних ресурсів.
Метою ведення державного земельного кадастру, згідно закону «Про Державний земельний кадастр», є:
гарантування прав власників і землекористувачів;
регулювання земельних відносин та управління земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель;
здійснення землеустрою;
контролю за використанням та охороною земель;
обліку цінності земель у складі природних ресурсів;
інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих фізичних та юридичних осіб;
встановлення обґрунтованих розмірів плати за землю.
Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах:
обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти;
єдності методології ведення Державного земельного кадастру;
об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у документах Державного земельного кадастру;
внесення відомостей до Держаного земельного кадастру виключно на підставі та в порядку, визначеному законом;
відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання;
безпосередності внесення до Держаного земельного кадастру відомостей про об'єкти Держаного земельного кадастру, що змінюються;
документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.
В умовах ринкової економіки одним із важливих пріоритетів є правове забезпечення управління земельними ресурсами в населених пунктах. Успішному вирішенню цієї проблеми будуть сприяти матеріали кадастрового землевпорядкування, які представляють процеси збору, узагальнення, реєстрації і розповсюдження інформації про власність, вартість землекористування, які здійснюються при реалізації політики в галузі раціонального використання земельних ресурсів. Без таких матеріалів жодного вірного управлінського рішення прийняти не вдасться.
У загальному вигляді кадастрове землевпорядкування повинно передбачати:
кадастрову зйомку земельних ділянок;
встановлення меж зон обтяжень і обмежень щодо використання земельної ділянки;
відновлення меж земельних ділянок на місцевості;
виготовлення кадастрового плану;
формування списку фактичних землекористувачів і власників землі;
наявність пояснювальної записки.
Такі матеріали служать доброю основою для прийняття управлінських рішень щодо використання землі в населених пунктах, інформацією для виявлення платників земельного податку та орендної плати за землю, фактичного використання земельних ресурсів та ін.
При виконанні робіт з кадастрового землевпорядкування вирішуються питання щодо розбіжності місцеположення меж, розміру земельних ділянок, визначення загальної площі земельних ділянок, кількісного складу земельних угідь та ін.
В існуючих Положеннях щодо земельно-кадастрової інвентаризації земель населених пунктів, вказівках щодо кадастрового землевпорядкування регламентуються методи і послідовність їх виконання, точність і детальність відображення кадастрових об'єктів, тому на цих питаннях ми окремо зупинятися не будемо. Але зазначимо, що матеріали кадастрових зйомок служать основою для підготовки та видачі державних актів на право власності або право користування землею, виготовлення кадастрових планів (карт), на яких відображаються поточні зміни у землекористуваннях (межі земельних ділянок і склад земельних угідь, межі обмежень і обтяжень, дані грошової оцінки земель, зонування територій населених пунктів, розмежування державної, комунальної і приватної форм власності на землю та ін.).
Треба сказати, що виконання кадастрових зйомок вимагає високої кваліфікації виконавців, оскільки ефективне управління земельними ресурсами в містах повинно опиратися тільки на достовірну, якісну продукцію кадастрових зйомок. У цьому зв'язку потрібно законодавче закріпити правову персональну відповідальність виконавців (землевпорядників, геодезистів та ін.) за допущені помилки в їх роботі. Це означатиме, що виготовлення якісної кадастрової справи, до якої входять технічні, правові, економічні, екологічні документи, буде важливим інструментом управління земельними ресурсами.
Використання даних моніторингових досліджень. Надзвичайно важлива роль у проведенні державної земельної політики належить державному контролю за використанням та охороною земель. Його основне завдання полягає в забезпеченні додержання всіма суб'єктами земельних відносин - органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами - вимог земельного законодавства України. Саме завдяки державному, а також самоврядному та громадському контролю за використанням та охороною земель здійснюється моніторинг виконання положень чинного законодавства, забезпечується попередження земельних правопорушень, виявляються відхилення від норм чинного законодавства при використанні земельних ділянок громадянами та юридичними особами, а також видаються вказівки щодо усунення земельних правопорушень та при необхідності приймаються рішення щодо притягнення осіб, які допускають зазначені порушення, до юридичної відповідальності.
Згідно зі ст. 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. На сьогодні зазначені функції здійснює Мінприроди України. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлений спеціальним Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року.
Вивчення стану земель проводиться з метою одержання інформації про їх кількісний і якісний стан та використання, забезпечення економічного механізму регулювання земельних відносин, обігу земель, удосконалення платежів за землю, розробки землевпорядних проектів, ведення обліку земельних ресурсів і моніторингу земель.
Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.
Завданням моніторингу земель є періодичний контроль динаміки основних гнунтових процесів у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. До завдань монітор гину земель відносяться: довгострокові систематичні спостереження за станом земель, аналіз екологічного стану земель, своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, а також власників земельних дільниць.
Моніторинг земель є однією із функцій управління в сфері використання та охорони земель. Його обєктом є земельний фонд України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок, процесів, повязаних із мінами родючості грунтів, заростанні сільськогосподарських угідь, забруднення земель токсичними речовинами, стану берегових ліній, річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд, процесів, повязаних з утриманням ярів, сальовими потоками, землетрусами та іншими явищами, стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазовими обєктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими обєктами.
Основними чинниками негативних змін стану земельних ресурсів в Черкаській області є:
) значна розораність земель;
) порушення і недотримування сівозмін;
) недостатнє внесення, перш за все, органічних добрив, а на орних землях запасу сільських рад практично відсутнє внесення як органічних, так й мінеральних добрив;
) нераціональний розподіл та використання посівних площ, значна перевага у структурі посівів технічних культур, особливо соняшнику;
) застосування важкої техніки;
) зменшення площ рекультивованих земель при одночасному збільшенні площ порушених земель.
Окремим показником стану земельних ресурсів області є кількість внесення пестицидів у ґрунти, що обумовлює відповідний ступінь техногенного навантаження і оцінюється за показником кг/1га ріллі. Також одним із вагомих природоохоронних заходів щодо поліпшення стану земель є створення захисних лісонасаджень.
2.3 Аналіз використання земельних ресурсів Черкаської області
У сільському господарстві земля виступає не тільки просторовим базисом для розміщення виробничих споруд, а й водночас є предметом праці, засобом праці та основним засобом виробництва. Особливості землі як засобу праці повязані з її родючістю. При правильному господарюванні родючість може поліпшуватися, а додаткові затрати праці у землеробстві можуть давати продукт без будь-якого витрачання того, що було вкладено в землю раніше.
З появою різних форм господарювання та власності на землю набрала актуальності ціла низка питань щодо упорядкування і підвищення ефективності використання земель в нових землекористуваннях та землеволодіннях, а тому необхідно чітко виділяти основні принципи раціонального використання земель та досліджувати шляхи їх удосконалення в умовах реалізації земельної реформи. Серед них можна виділити наступні:
) пріоритет сільськогосподарського (продуктивного)використання земель;
) забезпечення високої ефективності використання продуктивних земель;
) забезпечення кругообігу органічних речовин;
) охорона земель;
) покращення земель.
Господарський комплекс області характеризується як індустріально-аграрний, а рівень соціально-економічного розвитку близький до середньо-республіканського.
В сучасних умовах господарювання в області значно знизився обсяг виробництва сільськогосподарської продукції, а рівень антропогенного впливу на землі залишається істотним, а в окремих випадках перевищує встановлені екологічні нормативи, що сприяє подальшій деградації земельних ресурсів.
На території Черкаської області значних розмірів набули процеси деградації грунтів. Загальна площа деградованих і малородючих грунтів орних земель становить 562,6 тис.га від загальної площі ріллі.
Найбільш загрозливими явищами є ерозія грунтів, забруднення її хімічними речовинами і промисловими викидами.
Інтенсивне руйнування грунтів внаслідок водної та вітрової ерозії, підтоплення, підкислення та засолення тісно повязане з нераціональною водогосподарською та виробничою діяльністю.
За останні роки значно погіршилась якість грунтів. В них істотно знизився вміст гумусу внаслідок недостатнього внесення мінеральних та органічних добрив. Якщо в 1980 - 1990 роках в області в середньому вносили по 8 - 12 тонн органічних і 160 - 220 кг діючої речовини мінеральних добрив, то зараз вноситься 100 - 120 кг органічних і 38 - 39 кг мінеральних добрив на гектар. Вапнування кислих грунтів проводиться на невеликих площах до 3,6 тис. га в рік.
Водною ерозією охоплено більше 361,9 тис.га сільськогосподарських угідь, або майже 28,1% загальної території області. Площа дефляційно небезпечних земель займає 19,6% від загальної площі сільськогосподарських угідь. Продовження збереження високого рівня розораності угідь, в тому числі на схилах, розширення площ просапних сільськогосподарських культур, практично повне припинення виконання протиерозійного комплексу робіт по захисту грунтів, призводять знову до прискореного розвитку деградаційних процесів, що створює загрозу екологічній безпеці області.
Низькими темпами здійснюються грунтові, геоботанічні та інші обстеження земель з метою отримання інформації про їх якісний стан, а також виявлення земель, що зазнають впливу водної та вітрової ерозії, підтоплення, радіоактивними та хімічними речовинами.
Відсутність поновлених планово-картографічних матеріалів зйомок минулих років, а на їх основі і схем землеустрою з обґрунтуванням подальшого використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень стала головною причиною хаотичного перерозподілу земельних ресурсів, недотримання узгодженості економічних і соціальних інтересів суспільства, порушення екологічної збалансованості і стабільності довкілля та агроландшафтів.
Складною на сьогодні для нашого регіону, як і для всього суспільства в державі, є соціально-економічна проблема. Земельні ресурси у її вартості сільськогосподарської продукції відіграють провідну роль. Використання земельних ресурсів на даний час має більше соціально-економічне значення, а ніж політичне. Завданням земельної реформи було і залишається змінити ставлення до землі, а саме, використовувати земельні ресурси ефективно, раціонально і по-господарськи, відтворити та примножити їхню продуктивну силу.
Реформування торкається також і питань власності на землю, тобто володіння, користування і розпорядження земельними ресурсами. Адже лише з появою власника в нього зявляється реальний інтерес, відповідальність, соціальна справедливість та впевненість в майбутньому.
Виконання комплексу заходів спрямованих на створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру дають змогу виконати значний обсяг робіт по підтвердженню права власників та користувачів на земельні ділянки. Нині селянами оформлено 98,99% державних актів взамін земельних сертифікатів, з них видано 98,12%. Проте стримуються роботи по оформленню права власності громадян на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, для ведення особистого селянського господарства, садівництва, гаражного будівництва.
Завершення виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки при безоплатній передачі їх у власність громадянам дає змогу забезпечувати конституційні права на землю, власникам земельних ділянок (паїв) - можливість створити агроформування на правах власності на землю із територіальною стабільністю.
Низькими темпами проводиться інвентаризація земель в межах населених пунктів та поза їх межами. Це не дає достовірної інформації про наявність земельних ділянок та їх правові засади. Значні площі використовуються безплатно, мало контролюються громадою, що слугує базою для зловживань. Роботи з інвентаризації дали б змогу виявити земельні ділянки, які можуть бути запропоновані для продажу, а також слугують першим етапом у здійсненні процесу розмежування земель державної і комунальної власності. Із загальної площі населених пунктів про інвентаризовано 38,7%, за межами населених пунктів - 51,1% від загальної площі.
Завершення робіт з нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, яка здійснена на 93%, дасть змогу обєктивно встановити орендну плату за землю для всіх субєктів, збільшити надходження коштів до місцевих бюджетів всіх рівнів та сприяти відповідальному і господарському відношенню власників і користувачів до використання земельних ділянок несільськогосподарського призначення.
Розмежування земель державної і комунальної власності знаходиться на початковому стані. Площа земель державної власності, що підлягають розмежуванню складає 984,2 тис.га. На початок поточного року прийнято 110 рішень про розмежування земель в межах адміністративних утворень на загальну площу 121,8 тис.га.
Визначеність меж держаної і комунальної власності дасть можливість органам місцевого самоврядування розширити свої повноваження визначені чинним законодавством. Разом з розширенням повноважень одночасно зростатиме і сума надходжень платежів за землю до бюджетів місцевих рад.
Аналіз існуючого стану використання земельних ресурсів Черкащини дає підстави стверджувати, що за площею та біопродуктивним потенціалом земельного фонду область є однією з провідних у країні, але надмірність навантаження на природні ресурси зумовлює актуальність розробки заходів збереження природно-ресурсного потенціалу регіону та ефективність використання.
Визначені головні проблеми, які перешкоджають розвитку земельних відносин регіону. Передбачені заходи та обсяги фінансування спрямовані на розвязання пріоритетних завдань. Для їх виконання потрібно здійснити організаційні, економічні та землевпорядні механізми з розвитку земельних відносин в міській і сільській місцевості шляхом:
.Спрямування діяльності органів виконавчої влади на виконання Програми розвитку земельних відносин у Черкаській області на 2012-2015 роки через проведення стратегічного аналізу, прогнозування, моніторингу та здійснення управлінських функцій на місцях.
.Запровадження державного дієвого контролю за цільовим використанням землі через встановлення плати за землю залежно від нормативної грошової оцінки.
.Спрямування коштів, які надходять від плати за землю виключно на цілі що передбачені законодавством.
.Створення реально діючого механізму відповідальності за недотримання договірними сторонами умов орендних угод.
.Запровадження системи прийняття рішень у сфері використання земель на всіх рівнях лише на основі прогнозування, планування землекористування та проектів землеустрою, узгоджених з інтересами громадян, територіальних громад і держави.
.Надання права працювати на землі людям знаючим, вміючим, з відповідною підготовкою та досвідом.
.Переведення землекористування на модель сталого розвитку та його землеустрій.
.Запровадження системи економічного стимулювання за раціональне використання та охорону земель.
.Запровадження соціально-економічного обґрунтування доцільності продажу при активізації введення землі в ринковий обіг.
.Формування екомережі адмінтериторій через землеустрій на основі запровадження комплексної системи державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою та землекористуванню.
.Запровадження системи моніторингу за якісним станом земельного фонду.
РОЗДІЛ 3. Основні напрямки підвищення ефективності управління земельними ресурсами в Черкаській області
.1 Визначення економічної ефективності системи управління в Черкаській області
Завданням земельної реформи було і залишається змінити ставлення до землі, а саме, використовувати земельні ресурси ефективно, раціонально і по-господарськи, примножувати та відтворювати їхню продуктивну силу. За умови багатоукладності сільського господарства, збільшення кількості обєктів господарювання на землі, необхідно здійснювати управління земельними ресурсами з метою збереження, охорони й забезпечення раціонального використання землі, як основи подальшого продовольчого ринку.
Особливості реформування земельних відносин і системи землекористування Черкаської області вимагають адекватного управління земельними ресурсами. Дослідженнями обґрунтовано, що рівень управлінських заходів з покращення економіки та екології землекористування в регіоні є недостатнім, оскільки потенціальні можливості земельних ресурсів є значно більшими, а управлінські рішення недостатньо ефективними.
Важливими факторами, які обумовлюють особливості регіональної системи управління земельними ресурсами та її організаційних структур, є специфіка природної основи земельного фонду і ведення сільськогосподарської діяльності в області, розселення населення і урбанізація, рівень соціально-економічного розвитку сільських територій, який склався в процесі земельної реформи, стан перерозподілу земель і їх використання.
Аналіз виконуваних функцій обласними управліннями і районними відділами земельних ресурсів та їх функціональних обовязків і прав, як організаційних механізмів управління, показує, що вони не узгоджуються з поставленими завданнями і цілями раціонального використання та охорони земель. Також вони не відповідають вимогам основних положень Земельного кодексу України, якими визначено повноваження органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, регіональних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Побудова організаційної структури територіальних органів з управління земельними ресурсами повинна узгоджуватись з основними цілями регіональної земельної політики в галузі використання і охорони земель.
.2 Розробка заходів удосконалення використання земельних ресурсів Черкаської області
Основними завданнями, які необхідні для удосконалення використання земельних ресурсів Черкаської області у 2012 році є:
підвищення цінності земельних ресурсів та забезпечення ефективності їх використання;
створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалу землі;
захист інтересів власників земельних часток (паїв), запобігання навязуванню з боку орендарів умов, що ущемляють їх права, зокрема зниження розміру орендної плати за використання паїв.
Основні заходи для забезпечення виконання визначених завдань:
розробка програми розвитку земельних відносин у Черкаській області на період до 2020 року;
створення сприятливих умов для сталого розвитку землекористування міських та сільських територій;
сприяння розвязанню економічних та соціальних проблем села;
забезпечення розвитку високоефективного конкурентоспроможного землекористування;
збереження природних та культурних цінностей ландшафтів;
виготовлення державних актів на право приватної власності;
створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру;
встановлення меж населених пунктів;
проведення інвентаризації земельних ділянок;
оновлення планово-картографічних матеріалів;
розробка проектів розмежування земель державної та комунальної власності;
складання планів земельно-господарського устрою населених пунктів (міст обласного і районного значення);
завершення грошової оцінки земель населених пунктів;
вишукувальні роботи, в тому числі ґрунтові обслідування, будівництво протиерозійних споруд;
проведення хімічної меліорації ґрунтів, залуження деградованої малопродуктивної ріллі;
створення захисних лісових насаджень;
активізація роботи щодо переоформлення договорів оренди за земельні частки (паї) на рівні не нижче 4,5% від вартості земельної ділянки та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово - економічного стану орендаря;
стимулювання переходу на виключно грошові розрахунки за оренду земельних ділянок;
запровадження обовязкового обговорення проекту договору оренди за участю фахівців, орендаря та орендодавців;
спрощення та здешевлення процедури реєстрації договорів оренди землі сільськогосподарського призначення.
Кількісні та якісні критерії ефективності реалізації заходів:
захист прав власників землі та землекористувачів, формування реального ефективного господаря;
збільшення надходження від плати за землю до бюджетів усіх рівнів;
підвищення ефективності оренди землі, особливо в сільському господарстві;
збагачення родючості ґрунтів та зменшення деградаційних процесів;
поліпшення екологічної ситуації, особливо в сільській місцевості;
підвищення добробуту сільського населення;
зменшення соціальної напруги на селі.
ВИСНОВКИ
Одним із найважливіших факторів управління земельними ресурсами на всіх адміністративно-територіальних рівнях є система землеустрою і державного земельного кадастру, які становлять інформаційну основу державного управління територіями й економічним регулюванням земельних відносин. При цьому всі складові системи управління повинні бути адаптовані до ринкових умов. Особливо це важливо при розробці економічно та екологічно обґрунтованих засобів землеустрою, оцінки земель різних категорій, законодавчій зміні принципів і правил оподатковування обєктів земельних відносин.
Вивчення та розробка заходів з удосконалення системи управління земельними ресурсами в різних соціально-економічних формаціях є надзвичайно важливим, оскільки вони чи не найголовніші в системі економічних відносин. Аналіз розвитку управління земельними ресурсами свідчить про те, що воно ґрунтується на поєднанні використання землі як природного ресурсу, територіального базису і основного засобу виробництва; різноманітності форм власності на землю; державному регулюванні землекористуванням незалежно від форм господарювання тощо.
Аналіз існуючого стану використання земельних ресурсів Черкащини дає підстави стверджувати, що за площею та біопродуктивним потенціалом земельного фонду область є однією з провідних у країні, але надмірність навантаження на природні ресурси зумовлює актуальність розробки заходів збереження природно-ресурсного потенціалу регіону та ефективність використання.
Визначені головні проблеми, які перешкоджають розвитку земельних відносин регіону. Передбачені заходи та обсяги фінансування спрямовані на розвязання пріоритетних завдань. Для їх виконання потрібно здійснити організаційні, економічні та землевпорядні механізми з розвитку земельних відносин в міській і сільській місцевості шляхом:
.Запровадження державного дієвого контролю за цільовим використанням землі через встановлення плати за землю залежно від нормативної грошової оцінки.
.Спрямування коштів, які надходять від плати за землю виключно на цілі визначені законодавством.
.Створення реально діючого механізму відповідальності за недотримання договірними сторонами умов орендних угод.
.Запровадження системи прийняття рішень у сфері використання земель на всіх рівнях лише на основі прогнозування, планування землекористування та проектів землеустрою, узгоджених з інтересами громадян, територіальних громад і держави.
.Надання права працювати на землі людям знаючим, вміючим, з відповідною підготовкою та досвідом.
.Переведення землекористування на модель сталого розвитку та його землеустрій.
.Запровадження системи економічного стимулювання за раціональне використання та охорону земель.
.Запровадження соціально-економічного обґрунтування доцільності продажу при активізації введення землі в ринковий обіг.
.Формування екомережі адмінтериторій через землеустрій на основі запровадження комплексної системи державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою та землекористуванню.
.Запровадження системи моніторингу за якісним станом земельного фонду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Третяк А.М., Дорош О.С. Управління земельними ресурсами./ За редакцією професора А.М. Третяка. Навчальний посібник. - Вінниця: Нова Книга, 2006 - 360 с.
2.Наказ Мінагрополітики України «Про затвердження положень про територіальні органи Держземагентства» від 10.05.2012 № 258
.Кудінова О.Г. Оцінка (аналіз) використання земельних ресурсів в Черкаській області / О.Г. Кудінова // Економіка: проблеми теорії та практики. Випуск 222. - 2007. - В 5 т., т 3. - С. 1128-1135
.Кудінова О.Г. Особливості оцінки економічної ефективності використання земельних ресурсів в сільськогосподарському виробництві / О.Г. Кудінова // Вісник СНАУ. Серія „Фінанси і кредит. - 2006. - №2 (21). - С.350-353
5.Офіційний сайт Черкаської обласної державної адміністрації: http://www.oda.ck.ua
.Програма економічного і соціального розвитку Черкаської області на 2012 рік
.Програма економічного і соціального розвитку Черкаської області на 2013 рік
.Стратегія розвитку Черкаської області до 2015 року