Післявоєнний голод в Запорізькому краї
Содержание
Вступ
Розділ I. Причини і масштаби голоду 1946-1947 рр у Камянсько-Дніпровському районі
Розділ 2. Соціальне забезпечення жителів Камянсько-Дніпровського району в 1946 - 1947
Розділ 3. Наслідки голоду 1946-1947 років у Камянсько-Дніпровському районі
Висновки\
Список використанних джерел та літератури
Вступ
На сучасному етапі державотворення України одним із гострих питань є становлення громадянського суспільства розвиток якого зумовлює дослідження тих тем які раніше замовчувалися, або подавалися у досить завуальованому вигляді, чи навіть не визнавалися існуючою владою. Серед широкого кола малодосліджених проблем з історії Запорізького області є чимало таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства нашого краю. Раніше цей період зображувався як безперервний трудовий ентузіазм селянства, а голод який лютував у 1946 - 1947 рр тривалий час замовчувався.
Актуальність теми даної роботи зумовлена тим, що про особливості післявоєнного голоду як в Україні, так і в нашому районі зокрема, відомо ще недостатньо, але його наслідки досі болісно озиваються в памяті живих свідків. Характеристика особливостей голоду 1946-1947 рр., в Запорізькому краї за матеріалами засобів масової інформації того часу, та свідченням жителів Камянко - Дніпровського району виступають метою даної роботи.
Дослідницькими завданнями є:.
Зібрати свідчення очевидців, мешканців району;
Проаналізувати та систематизувати існуючий історичними матеріал з обраної теми;
Визначити причини, масштаби та наслідки голоду 1946 - 1947 рр у Камянсько-Дніпровському районі;
встановити негативний вплив грабіжницької хлібозаготівельної політики та інших адміністративних заходів до селян, що призвели до голодомору 1946-1947 років в нашому районі;
Предметом дослідження виступає третій, повоєнний голод у Камянсько-Дніпровському районі та його особливості.
Обєктом дослідження є доступні історичні джерела з історії голоду 1946 - 1947 рр у Камянсько-Дніпровському районі, та свідчення жителів нашого краю.
Територіальні межі роботи включають території сучасного Камянсько-Дніпровського району Запорізької області.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше залучено весь комплекс історіографічної і джерельної бази відносно проблеми післявоєнного голоду 1946-1947 рр на території нашого краю.
Теоретичне та практичне значення наукового дослідження полягає в тому, що: отримані результати можуть слугувати для відтворення історичних подій в післявоєнний період у Запорізькому краї і суміжних територіях, при вивченні шкільного курсу "Історія рідного краю".
Понад 40 років радянська влада робила таємницею народну трагедію в Україні - голод 1946-1947 рр., що призвело до того, що надактуальна тема була малодослідженою в науковому плані. Замість слова "голод" в науковій літературі тоталітарного СРСР йшла мова лише про "недорід", "неврожай", "продовольчі утруднення", хлібозаготівлі, "натхненну під керівництвом ВКП (б) та КП (б) У працю колгоспників заради "світлого майбутнього". Відкрито говорилося й писалося про безкорисливу допомогу радянського народу братнім народам країн новостворюваного "соціалістичного табору" та навіть деяким капіталістичним. Перша згадка про повоєнний голод в Україні зявилася лише у 1988 р. Того ж року про голоднечу в Україні 1946-1947 рр. розповіли публіцисти А. Аджубей у спогадах про М. Хрущова "Те десять лет" та А. Стреляний в публікації "Последний романтик". 1989 р. зі статтею "Жорстокий хліб".
Після закінчення війни у Радянському Союзі військові витрати лише збільшуються, а громадянам насаджувалася впевненість про військову агресію із Заходу, необхідність мілітаризації, яку радянський уряд вирішив здійснити за рахунок селянства. Восени 1945 - весною 1946 рр в Запорізькій області як і в Україні в цілому,. форсували розширення посівних площ без відповідного зростання матеріально технічних ресурсів, тяглової сили та посівного матеріалу. А разом з тим і збільшилися плани хлібоздачі. Розпочалося вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, вибивання непосильних податків, покладених на присадибні господарства селян, та страшна посуха - всі ці фактори зробили свою справу - Камянко - Дніпровський район у 1946 році входить у смугу голоду, смертей та страшних хвороб. Але державі того мало, у Запорізькій області з серпня 1946 р знову підвищується планка хлібоздачі.
Щоб виконати намічене Москвою хлібопостачання з України у 340 млн. пудів керівник УРСР Микита Хрущов вдавався до найрізноманітніших заходів впливу. Скажімо, тільки постанов ЦК КП (б) У було ухвалено 49, заслуховувалися звіти 24 областей, з роботи увільнено 743 чоловіки, під суд віддано 1.645 посадових осіб. Але й такі адміністративні дії Хрущова не задовольнили Москву, його вважали надто м'яким, бо, мовляв, дуже вже часто сигналізує про загрозу нового голоду в Україні. А тому Сталін у 1947 році прислав керувати в Україну більш твердого й уже перевіреного свого слугу - Лазаря Кагановича. І він узявся з притаманною йому енергією виконувати вказівку "вождя всіх часів і народів" стосовно викачування хліба з України. Але Каганович не тільки виконував спущений з Москви план - він узяв зобов'язання додатково відірвати в голодний 1947 рік від українського селянина ще 22.300 тисяч пудів.
Розповідає свідок тих подій Феофанова Марія Львівна 1940 року народження, що мешкає у Камянці - Дніпровській: "Солдати з наглістю та зухвалістю заходили в кожен дім, та нишпорили по всіх закутках спеціальними піками проколювали землю, сподіваючись знайти закопане зерно і якщо знаходили навіть жменьку зерна чи муки - відбирали і це, останнє, що було у людей! Авжеж план хлібоздачі потрібно виконувати! Одного разу до нас знову прийшли з розшуком, мама заховала під деревяною долівкою невеличкий мішечок зерна, що на роботі, у полі назбирала по колоску, я про це знала, тому стала на тому місці, щоб не знайшли, саме це, одному із солдатів і здалося підозрілим тому він почав кричати, я розплакалася, а він жорстоко відкинув мене у сторону і почав розбирати долівку, (моя мама в цей час була на вулиці з іншими членами їх "пошукового загону", які побачили на городі капусту і вирішили накласти на неї штраф). Під полом той солдат знайшов окраєць сухого хліба і зїв його, щоб інші не бачили. Він підвів очі і побачив мене, заплакану, з розбитою губою та голодними очима, можливо щось сколихнулося в його душі, тому що він підвівся, забив назад ті дошки і пішов зробивши вигляд, наче там нічого не було. Від радості, я кинулася йому у ноги і кричала "спасибі дядечку"! Завдяки тому мішечку ми пережили страшну зиму 1947 року"!
Замість реальної допомоги населенню у голодні роки 1946 - 1947 рр посилюється кримінальне переслідування "розкрадачів" соціалістичної власності, які згідно з статтею 131 Конституції СРСР 1936 р кваліфікувалися як "вороги народу", та за статтею 18 Статуту сільськогосподарської артілі як "зрадники загальної справи колгоспу" котрих треба карати з усією суворістю [2].
На сторінках районної газети "Ударник" за серпень 1946р знаходимо таке повідомлення, що селянка колгоспу "Іскра" Зикова Олена повинна була здати державі 40 кг мяса та 200 штук яєць, "маючи повністю таку можливість, Зикова не здала нічого"! Народний суд виніс наступний вирок: заплатити штраф у розмірі 3400 карбованців і зобовязав жінку виконати поставку яєць і мяса у 10 денний термін [4]. Ще одним показовим судовим вироком, була постанова Камянко - Дніпровського Народного суду СРСР, від 04 червня 1947р трудящим колгоспу "Правда" Нємчинову М. І та Гончарову Д. Ф, яких звинуватили у крадіжці 3 кг пшениці і 10 кг яблук, обидва "злочинці" отримали за такий "страшний" злочин 10 років увязнення у виправних таборах з конфіскації. Про те, що в нашому районі вирує голод немає жодної згадки в засобах масової інформації боячись репресій тоталітарної держави вони мовчали, проглядаючи сторінки тогочасних газет можна вловити хіба що слабкий натяк на істині події, наприклад: "Бригада №4 колгоспу "Друга пятирічка" має намір висаджувати картоплю паростками і навіть зобовязалася зібрати 175 центнерів врожаю". Для розуміння нереальності цього зобовязання потрібно пояснити, що при сучасних агротехнічних досягненнях гарним врожаєм вважається 165 центнерів, за умови наявності повноцінного посівного матеріалу, думається, що єдиною істинною зазначеного зобовязання, було те, що у "засіки" Батьківщини був вилучений навіть посівний матеріал.
Шпальти газет за 1946-1947 рр рясніють заголовками в яких селяни нашого району ставлять перед собою фантастичні завдання та з легкістю їх долають, звершують трудові подвиги: "Відмінний врожай кукурудзи отримали в колгоспі "Гігант" влітку 1946 року, "Радгосп "Камянка" навесні 1947р план посіву ярових культур виконав на 125 %". Але на справді картина була вже й не такою передовою (рис.1.1).
1. Рілля37.023. Вільний степ7.52. Червоноармійський32.524. ім. Сталіна7.23. ім. Молотова30.225. Червоний боєць7.14. Авангард24.126. Перекоп6.15. Чер. узбережжя23.627. Краснофлотець5.96. ім. Калініна21.328. ім. Будьоного5.67. Ради20.829. ім. Єжикова4.68. Більшовик20.030. Рад. врожай4.59. ім. Фрунзе19.631. ім. Тельмана4.310. ім. Дзержинського19.632. Чер. Партизан4.111. Червоний під. 15.533. ім. Кагановича3.712.2-га Пятирічка14.634. Нове Життя3.013. Чер. Жовтень12.735. Колос2.714. День Праці12.536. Черв. Праця2.515. Правда11.837. Реконструкція2.416. ім. Леніна11.638. День Врожаю0.317. ім. Карла Маркса11.539. Іскра0.218. Чер. Запоріжці10.940. Перемога0.119. Комінтерн10.341. Дніпробуд0.120. Зоря9.942. ім. Чапаєва0.121. ім. Ворошилова9.822. ім. Петровського9.5Рис.1.1 Зведення Райуповмінзагу, про виконання хлібопостачання колгоспами Камянсько-Дніпровського району на 19 липня 1946р у відсотках виконаного плану.
Із крайнім обуренням, керівництво району зазначає, що Камянсько - Дніпровські колгоспи "пасуть задніх". Як на наш погляд, навіть такі цифри для голодуючої країни вже величезний подвиг [6].
Весною 1947 року Москва все ж пішла на надання невеликої допомоги голодуючим України. Але сам її характер свідчив про те, що допомагали не людині, а так званій робочій силі, щоб голодні селяни могли провести весняні польові роботи, а цю акцію назвати допомогою можна лише умовно, зерно виділялося з резервів які знаходилися у сховищах в колгоспах, тобто яке селяни самі ж виростили і яке у них було відібране!
Попри кращий врожай ніж у 1946 році, з настанням жнив 1947 року продовольчі труднощі населення були досить відчутними, оскільки основна увага влади була зосереджена на обовязковому виконанні плану хлібозаготівлі (рис.1.2).
1. Рілля49.023. Вільний степ38.82. Червоноармійський80.824. ім. Сталіна20.43. ім. Молотова41.225. Червоний боєць26.44. Авангард30.426. Перекоп22.05. Чер. узбережжя72.527. Краснофлотець27.66. ім. Калініна41.128. ім. Будьоного15.87. Ради26.829. ім. Єжикова24.88. Більшовик35.530. Рад. врожай13.49. ім. Фрунзе39.231. ім. Тельмана17.610. ім. Дзержинського44.832. Чер. Партизан36.811. Червоний під. 25.233. ім. Кагановича20.012.2-га Пятирічка32.234. Нове Життя25.513. Чер. Жовтень38.235. Колос23.314. День Праці29.536. Черв. Праця20.115. Правда32.337. Реконструкція15.216. ім. Леніна27.438. День Врожаю13.417. ім. Карла Маркса20.339. Іскра27.718. Чер. Запоріжці20.140. Перемога24.919. Комінтерн24.641. Дніпробуд25.520. Зоря19.642. ім. Чапаєва21.121. ім. Ворошилова36.022. ім. Петровського35.7Рис. 1.2 Зведення Райуповмінзагу, про виконання хлібопостачання колгоспами Камянсько-Дніпровського району на 14 серпня 1947 року:
З цієї таблиці видно, що план хлібозаготівлі поступово виконувався, хоч і не у тому обсязі який планувався Москвою [7].
Отже, голод 1946-1947 рр., на відміну від голодоморних 30-х років мав у своєму підгрунті також ряд об¢єктивних причин, а саме наслідки Другої світової війни та несприятливі кліматичні умови.
Друга світова війна позбавила життя десятки мільйонів радянських громадян. Основну частину жертв становили жителі сільської місцевості, що призвело до значного зменшення кількості працюючих у сільському господарстві. Одночасно скоротилась і матеріально-технічна база колгоспів. Нестача техніки не могла компенсуватися і живим тяглом, а тому переважно вручну скопувалися і засівалися значні земельні площі, що знижувало якість польових робіт. Слід мати на увазі й те, що посівні площі під час війни теж значно скоротилися, що поряд із низьким рівнем агротехніки вело до зниження кількісних і якісних показників сільськогосподарського виробництва.
Війна важко позначилася і на кадровому забезпеченні колгоспів, що теж мало негативні наслідки, адже малокваліфіковані керівники погано орієнтувалися у господарстві і не могли задовольнити основних вимог по його відновленню.
Становище ослабленого війною сільського господарства ускладнювали і несприятливі кліматичні умови, у 1946 р розпочалася посуха. На площах, які не вважалися повністю загиблими, було зібрано врожай, що ледве перевищував витрати насіння на посів.
Невисокі врожаї призвели до нестачі продовольства. Країні загрожував голод. Проте, це не збентежило вище керівництво, яке в цей час проводило грабіжницькі хлібозаготівлі на селі. Водночас, було збільшено плани заготівель у тому числі і для Запорізької області.
Великої шкоди завдавав і спосіб керівництва колгоспами через уповноважених. Перед ними стояло завдання будь-якими шляхами і методами домогтися виконання планів заготівель. Задля цього широко застосовувалися карально-репресивні заходи.
Розділ 2. Соціальне забезпечення жителів Камянсько-Дніпровського району в 1946 - 1947
Житель села Водяне, Закревський Олександр Миколайович згадує, що у 1947 році за картковою системою видавали один талон на 700 гр хліба працюючий людині, тим хто не був працевлаштованим отримували 300гр хліба, але його сімя отримувала на 3-х осіб 0,5 кг чорного хліба, тому що, мали клеймо сімї "ворога народу" страченого у 1937 році, тому яскравими спогадами дитинства Олександра Миколайовича залишилися постійні пошуки їжі голодними дітьми, виручала сама природа - їстівні корінці, клей на деревах, в плавнях можна було спіймати рибу. Справжнім горем для сільського господарства стало нашестя ховрахів на колгоспні лани, вони ж і спасли життя багатьом жителям від неминучої смерті [2].
Всіляко обмежувалось ведення особистого підсобного господарства. Природне прагнення людей бути господарями на землі розцінювалось як приватновласницький пережиток. Прийнятий ще 1939 р. закон про сільськогосподарський податок набирав більш жорстоких, антигуманних форм. Згідно з цим законом, оподатковувались кожна тварина чи дерево. Податки накладалися також на бездітних чи малодітних селян, люди похилого віку не забезпечувались пенсіями, до того ж більшість колгоспників не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишати село.
Голод штовхав людей до аморальних вчинків. Розповідає Поліжаєва Валентина Миколаївна 1936 року народження, мешканка Камянки - Дніпровської, згадуючи ті події, не змогла втримати сльози: "Моя тітка, Марія Федорівна була дуже порядною і вихованою жінкою і за інших обставин ніколи б не спромоглася б на такий вчинок, але голод забрав чотирьох з восьми її дітей, тому з розпачу вона щоб нагодувати останніх, вже пухлих від голоду, зважилася на крадіжку трьох курей, її викрили, та донесли до сільської Ради, де і вирішили покарати жінку досить жорстоку, мабуть мали за мету примінити превентивні міри, та попередити злочинність. Марію Федорівну на подвірї сільської Ради підвісили догори ногами (у ті часи жінки не мали нижньої білизни), і не витримавши болю і сорому, моя тітка вмерла від серцевої хвороби, а її старша 15 річна донька не знаючи як вижити самій та прогодувати трьох малолітніх братів і сестричку - втопилася у річці. Після чого дітей забрали до дитячого будинку. Моя мама до останнього дня свого життя не могла собі пробачити, що не забрала до себе племінників, але, їй потрібно було теж прогодувати власних дітей"!
Розповідає Овчатова Любов Петрівна 1935 року народження, що проживає у Камянці - Дніпровській: "Під час голоду 1947 року, багато людей із нашого села, на полях збирали стебла з соняшника, виймали з нього серцевину, мололи і пекли коржі. Взагалі їли все, що було: бурян, мясо собак і кішок. Великим делікатесом вважалася мамалига із кукурудзяної муки. Коли був живий мій старший брат, то він ходив у плавні ловити рибу, та на полювання, але не мав рушниці тому ставив пастки, що і спасало нам життя. Мати виміняла на хліб всі речі які могла продати, навіть свій посаг срібні ложки і вилки але і це не врятувало ні батька, ні старшого брата Михайла які померли від дистрофії. Коли вмер Михайло мама три дні приховувала його смерть, щоб отримувати його пайок. Я дуже гарно памятаю себе у ті страшні дні, розпухлий живіт, набряклі руки і ноги поповзом добираюсь до столу і злизую з нього розсипану сіль. Ще памятаю як із сусідським хлопчиною Миколкою вночі лазили на горище до однієї заможної сімї, звідти по жменьці виносили пшеницю".
95% мешканців Камянсько - Дніпровського району недоїдали хліба, серед народу вважалося, що для повноцінного життя потрібно три фунти, тобто 1200 грам, за карткою вищої категорії видавалося 800 гр. Але існувало і 5% населення - номенклатура, на яких голод аж ніяк не позначився, тому що держава забезпечувала керівництво "микоянівським пайком" з шістнадцятьма найменуванням, включаючи цигарки, мило, та три пляшки горілки на місяць [1].
Керівництво Камянсько-Дніпровського району ретельно приховувало факти масового голоду у 1946 - 1947 рр.
Пригадує Єфименко Марія Дмитрівна 1923р. н, жителька села Велика Знамянка. "Моя мама у ті страшні роки голоду працювала у сільському фельдшерсько-акушерському пункті села Велика Знамянка, тому була знайома з державною політикою, а щоб зберегти не лише робоче місце, а й власне життя мусила вказувати неправдиві причини масової гибелі людей, тому у посвідченнях про смерть писалися такі діагнози як "дизентерія", " токсична диспепсія", "септична ангіна" (яка була вперше винайдена під час голоду 1932-1933рр). Ангіною хворобу називали тому, що люди жалілися на хворобу горла, але точний діагноз насправді називася "аліментарно-токсична алейкія", "лейкопенія", білокровя. Така хвороба спостерігалася серед тих людей які навесні змучені голодом збирали у полях гниле зерно яке залишилося з осені, і його не можна було їсти, то що воно було отруйним, токсичним".
У боротьбі за виживання вдавалися до приховування продовольства, а також масових крадіжок його як в державному, так і в кооперативному та індивідуальному секторах. Інколи голови колгоспів та сільських рад намагалися різними способами підтримати приречених державою на голодне вимирання односельчан, за що притягалися до кримінальної відповідальності. На сторінках районої газети "Ударник" від 16 грудня 1947 року знаходимо А. Краснікова "Председатель и бухгалтер сообща утаивают хлеб", в якій автор розповідає про злочинний зговір у колгоспі "Червоні запорожці", де голова Зоря і бухгалтер Половков приховують і розбазарюють державний хліб, замість того, щоб вивезти все на заготпункт, колгоспникам було видано 28% від того зерна, яке колгосп здав у державні "закрома". У такому ж злочині звинувачувався і голова колгоспу "Червоний боєць" Сухенко, який для внутрішньоколгоспного вживання відвів 22% зерна. Справу передали інструкторсько-бухгалтерській групі райземвідділу для оформлення матеріалів, та притягнення "злочинців" до карної відповідальності. Не важко здогадатися про подальшу долю цих людей, які намагалися хоч як врятувати односельчан від голодної смерті [5].
Таким чином, післявоєнна кризова ситуація в сільському господарстві показала неефективність командного управління економікою, вимагала серйозного перегляду аграрної політики, перегляду характеру заготівель, підвищення матеріальної зацікавленості праці селян у колгоспах. Проте керівництво країни не зробило для себе таких висновків і свідомо пішло на виголодженння власного населення.
Трагедія українського села у 1946-1947 роках показує наскільки згубними можуть бути наслідки непродуманої та невиваженої державної політики.
Розділ 3. Наслідки голоду 1946-1947 років у Камянсько-Дніпровському районі
Не маючи змоги купити продукти харчування, голодний люд вдається до жебрацтва, що стало масовим явищем в голодні роки. У ті страшні роки на вулицях навколишніх сіл району можна було побачити багато чужих людей, зазвичай це були жінки, які мандрували з торбинами за спиною в пошуках продуктів харчування, в основному вони рухалися в сторону Верхнього Рогачика, Сірогоз, Великої Лепетихи де міняли останні речі на харчі, іноді вони не поверталися додому, тому що досить часто голодні розбійники нападали на них і відбирали останнє, вбивали за шматок хліба!
Замість продовольчої допомоги держава посилювала репресії. За неповними даними тільки в листопаді 1946 р. по СРСР було притягнуто до кримінальної відповідальності за крадіжку зерна 5407 колгоспників. А голод тільки розгорався.90% кримінальних справ, що розглядалися судами в 1947 р. по всій країні, становили саме справи рядових колгоспників, що займались збиранням колосків. Всього по СРСР за крадіжку суспільного і особистого майна, в тому числі й хліба, в 1947 р. було засуджено більше 1,3 млн. осіб. Поряд з дорослими, в 1946-1947 рр. було засуджено за крадіжки та відбували строк понад 20 тис. підлітків до 16 років.
В умовах голоду спостерігається ріст дитячої безпритульності. Сотні тисяч дітей внаслідок голодних років стали сиротами. Важким було становище дітей-сиріт, що були свого часу взяті на патронат та опіку в сільські родини. Не маючи змоги прогодувати своїх утриманців, опікуни часто намагались віддати дітей назад до притулків. Окрім того, дитячі установи теж погано постачалися продовольством. Дрібні крадіжки персоналу дитбудинків були повсюдними і, як правило, покривалися місцевим керівництвом, якому теж щось перепадало. За таких умов діти не доїдали, опухали, гинули від голоду. Тому, щоб якось уникнути такої долі, діти часто втікали з переповнених дитячих установ, тим самим поповнюючи ряди безпритульних [11].
Голод штовхав людей на скоєння страшних злочинів - людоїдства та трупоїдства, в Запорізькій області були зафіксовані непоодинокі випадки такого страшного явища. Внаслідок голоду зростає кримінальна злочинність - вбивства та крадіжки з метою заволодіння продуктами харчування. Не бачачи виходу із ситуації, голодні люди вдавалися також і до суїциду.
Велика кількість голодуючих потерпала від дистрофії. Кількість хворих з кожним місяцем зростала. Поширення отримали епідемічні захворювання, серед яких особливо великого розмаху набули паразитарні тифи.
Із збільшенням масштабів голоду зростала і смертність людей від нього. Чітко простежується ріст смертності в 1946 р. порівнянно з 1945 р. Разюче зросла смертність і в наступному - 1947 р. На зменшення чисельності населення в 1947 р. вплинула і висока смертність серед дітей віком до 1 року. Камянсько - Дніпровський район відмічався регіоном з найвищою по Запорізькій області дитячою смертністю, близько 57 смертей на 1 тис. дітей віком до одного року [2].
Загалом, аналіз документів дає підстави стверджувати, що дана трагедія забрала в УРСР понад 1 млн. життів, третину яких становлять діти і підлітки. Проте наведені цифри є не остаточними. Далеко не всіх померлих від голоду, особливо зимою 1946-1947 рр. вдалося зафіксувати. До того ж, харчове виснаження різко загострювало протікання туберкульозу, запалення легень, дизентерії та ще цілого ряду хвороб, які і ставали безпосередньою причиною смертних випадків. Іноді смертні випадки навмисно приховували з метою зберегти продовольчий пайок і, таким чином, самим не померти з голоду. До того ж, слід враховувати і тих, кого смерть наздогнала за межами рідних республік. Память про них не зберегли ніякі офіційні документи.
Значні збитки нанесені були також і сільському господасртву країни, особливо тваринницькій галузі. Чимало тварин загинуло від нестачі кормів. Велика кількість худоби була свідомо винищена як з метою споживання мяса в їжу, так і для здачі в рахунок виконання планових поставок. Відновлення тваринницької галузі затягнулось на десятки років, а це означало, що колгоспне виробництво не могло протягом багатьох років достатньо забезпечуватися живим тяглом, органічними добривами, що в свою чергу мало вплив на загальну продуктивність сільського господарства.
Голод був основним аргументом, що змушував сільське населення голодних районів вступати до колгоспів, оскільки колгоспникам першим надавалась продовольча допомога. Одночасно наслідком голоду став зворотній процес - вихід селян з колгоспів та посилена міграція сільського населення в міста, індустріальні центри, на промислові підприємства.
Отже, голод 1946 - 1947 рр у Камянсько-Дніпровському районі став закономірним не в результатом посухи, після якої Україна повинна була забезпечити себе необхідним мінімумом продуктів, а у наслідок партійно-державної стратегії в сфері аграрного виробництва, прагненням тоталітарного уряду поставити в довоєнний жорсткий режим покоління переможців та тих українців, які свідомо виступили в опозицію сталінському режиму.
Висновки\
Війна наклала важкий відбиток на становище в господарстві як усієї України, так і Камянсько-Дніпровського району у тому числі. Вона виснажила людські та матеріальні ресурси села, на якому, власне, й трималась вся країна. Ситуація в господарстві погіршилась ще й у зв¢язку з несприятливими кліматичними умовами. Проте ні посуха, ні наслідки війни не стали вирішальними у поширенні масового голоду. Визначальною в цьому плані стала повоєнна державна економічна політика.
В результаті дослідження було зясовано причини та наслідки голоду 1946-1947 років, а саме у нашому районі, виявлено загальні тенденції та регіональні особливості цієї соціальної катастрофи українського народу, та зясовано що:
криза сільського господарства 1946 - 1947 років була викликана насамперед адміністративно - командними методами керівництва, що і стало причиною трагедії, яка забрала сотні тисяч жертв;
в дослідженні голоду незаперечним доказам є насильницька конфіскація зерна у селян, та позбавлення їх державної підтримки;
селяни були змушені рятуватися самотужки, часто йдучи на злочин, переступаючи норми моралі;
була встановлена штучність голоду 1946-1947 років;
незалежна Україна має зробити ґрунтовні висновки щодо свого минулого підтримуючи внутрішнє благополуччя своїх громадян, сміливо крокувати в майбутнє памятаючи власні гіркі уроки історії
Дана трагедія показує наскільки згубними можуть бути наслідки непродуманої та невиваженої державної політики. Вивчення голоду 1946-1947 рр., знання його причин та наслідків повинно служити пересторогою для сьогоднішніх і майбутніх поколінь з тим, щоб ніколи не допустити подібної трагедії. Для цього, крім всього іншого, в усіх навчальних закладах України необхідно активніше вивчати проблеми радянських голодоморів і викривати основних ініціаторів голодних трагедій.
голод безпритульність голодомор запорізький
Список використанних джерел та літератури
1.1.: http://lib.rus. ec/a/34555 <http://lib.rus.ec/a/34555>
.2. Воронов І.О., Пилявець Ю.Г. Голод 1946-1947 рр. - К.: Т-во "Знання" УРСР, 1991, - 48с.
.3. Закревський О.М. 1947 год - глазами очевидца // Знамя труда. - 2008, 05 апреля. С.13.
.4. Зима В.Ф. Голод в СССР 1946-1947 годов: происхождение и последствия. М.: ИИ РАН, 1996.265 с.
5.5. Красников А. Председатель и бухгалтер сообща утаивают хлеб. // Ударник. 1947, 16 декабря. С4.
6.6. Маковійчук І.М., Пилявець Ю.Г. Голод на Україні у 1946-1947 роках //
7.Український історичний журнал. - 1990. - № 8.
8.7. Проняков И. Не воруй. // Ударник. - 1946, 11мая. С3.
.9. Трунов А. За 175 центнеров картофеля. // Ударник. - 1946, 22 марта С.4.
.10. Швидкий В.П. Голод 1946-1947 рр. як чинник сплеску девіантних явищ в Україні: [згадується Запорізька обл.] / В.П. Швидкий // Український історичний журнал. - 2010. - № 1. - С.142-164.
.11. Яковлев С. Несдатчик. // Ударник. - 1946, 25 июня. С.4.