Примусовий порядок сплати аліментів
Примусовий порядок сплати аліментів
План
Вступ
.Загальна характеристика аліментних правовідносин.
. Примусовий порядок сплати аліментів:
.1 Субєкти до яких застосовується примусовий порядок сплати аліментів;
.2 Підстави стягнення аліментів у примусовому порядку;
.3 Порядок стягнення аліментів.
. Визначення заборгованості по аліментах та підстави звільнення від її сплати.
. Відповідальність за прострочення сплати аліментів
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. Протягом всього періоду становлення суспільства сімейні відносини відігравали важливу роль у духовному, соціальному та економічному розвитку людства. Сімя завжди визнавалась однією з основних цінностей правового, демократичного суспільства. Сімейні звязки вважалися найбільш міцними, оскільки членів сімї обєднувала кровна спорідненість та добровільне осмислене прийняття на себе батьківських обовязків. Обовязок піклуватися про інших членів сімї є невіддільним від права кожного на її утворення. Таке піклування стосується, тих членів сімї, які в силу обєктивних факторів (вік, непрацездатність зумовлена хворобою, піклування про інших членів сімї тощо) не можуть самостійно забезпечити належні умови свого життя. За наявності такої можливості особа повинна надати допомогу як через створення сприятливих умов для життя особи, так і матеріальну. Формою реалізації матеріальної допомоги є аліменти, які сплачуються членами сімї на підставах та у порядку, встановленому нормами національного законодавства.
Довгі роки в Україні аліментні правовідносини регулювалися виключно імперативними нормами, що не дозволяло їх учасникам обирати найбільш прийнятний спосіб виконання аліментного обовязку. Положення ж чинного Сімейного кодексу України наблизилися до сімейного законодавства європейських країн та дозволили більш гнучко застосовувати норми кодексу до сімейних правовідносин. Аліментні правовідносини набули нового змісту.
Проте, незважаючи на диспозитивні засади регулювання сімейних відносин та законодавчо закріплену можливість договірного регулювання саме аліментних правовідносин, актуальним залишається питання їх стягнення у примусовому порядку. Часто, в силу як обєктивних, так і субєктивних чинників особи не можуть домовитись з питання сплати аліментів. Це призводить до необхідності застосування імперативного методу регулювання відносин.
Законодавча регламентація примусової сплати аліментів спрямована не лише на виконання обовязку одним із членів сімї, а й на захист права на утримання, яке надано іншим членам сімї. Крім того, це ще й один із способів захисту материнства, батьківства та дитинства. Чим більш дієвий, законодавчо встановлений, механізм забезпечення виконання обовязку із сплати аліментів, тим ефективнішим є захист порушених, оспорених чи невизнаних прав на їх отримання.
Питання примусової сплати аліментів досліджується як складова частина майнових сімейних правовідносин. У своїх наукових працях це питання розглядали такі вчені-правники як: М.В. Анткольська, Л.В. Афанасьева, Е.М. Багач, Л.М. Баранова, Ю.В. Білоусов, В.І. Борисова, І.В. М.М. Дякович , І.В. Жилінкова, З.В.Ромовська, Л.В. Тихомирова, М.Ю. Тихомиров та ін.
Проте серед вчених досі немає єдиного розуміння понять «аліменти» та «аліментні правовідносини», не сформовано чіткої позиції щодо того, хто виступає відповідачем у даній категорії справ, а також не визначено порядок стягнення аліментів за наявності іноземного елементу. До того ж, кількість судових справ, повязаних із стягненням аліментів та їх складність постійно зростають.
Вказане зумовило тему цієї наукової роботи та вказує на її актуальність.
Мета роботи полягає у комплексному дослідженні положень та науковому аналізі правових питань які стосуються примусового порядку сплати аліментів, субєктів та змісту правовідносин, які при цьому виникають, а також юридичних гарантій реалізації з одного боку права особи на отримання аліментів, а з іншого - обовязку протилежної сторони на надання такого утримання.
Завдання дослідження зумовлені постановленою метою і полягають у тому, щоб:
-здійснити порівняльний аналіз понять «утримання» та «аліменти», проаналізувати наукові підходи щодо тлумачення останнього та здійснити його загальну характеристику;
-на основі ґрунтовного та всебічного аналізу нормативних та теоретичних положень охарактеризувати субєктів, порядок та підстави примусового стягнення аліментів;
розглянути та дослідити особливості примусової сплати аліментів у залежності від субєктів, між якими виникають аліментні правовідносини;
розглянути порядок визначення заборгованості по сплаті аліментів, а також можливості звільнення від її сплати
проаналізувати відповідальність, яка застосовується до осіб, які не виконують обовязкового рішення щодо сплати аліментів.
1.Загальна характеристика аліментних правовідносин
сплата аліменти примусовий заборгованість
Сімейні правовідносини за своєю юридичною природою поділяють на особисті немайнові та майнові. Майнові відносини складають значну частину предмету регулювання сімейного законодавства. Вони походять від особистих немайнових відносин, тісно з ними повязані та спрямовані на їх обслуговування.
Аліментні правовідносини належать саме до майнових сімейних правовідносин. Їх метою є утримання непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги членів сімї, перелік яких чітко визначений у законі. Сімейний кодекс України встановлює обовязок по утриманню того з подружжя, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, по утриманню дитини, до досягнення нею повноліття та повнолітніх дітей, а також інших членів сімї та родичів. Обовязок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття закріплює також частина 3 ст. 51 Конституції України.
Саме законодавче поєднання та використання понять «аліменти» та «утримання» вимагає, передусім, конкретизації їх змісту, послідовності застосування та визначення кола зобовязань, які з ними повязані. Цього можна досягнути лише шляхом комплексного аналізу як законодавчих положень, так і наукових позицій з вказаного питання.
Слово «аліменти» має латинське походження - «alimentum» - їжа, харчі. В українській юридичній лексиці воно вперше появилося завдяки Кодексу 1926 р., розділ 4 якого мав назву «Стягання утримання (аліментів) з членів сільського господарства (двору)». Указом Президії Верховної Ради УРСР від 15 вересня 1945 р. у ст. 31 цього Кодексу було включено словосполучення «кошти на утримання дитини (аліменти)».
У Кодексі про шлюб та сімю 1969 р. терміни «аліменти» та «утримання» використовувалися як самостійно, так і в парі: «утримання (аліменти)». Глава 12 цього Кодексу мала назву «Аліментні обов'язки батьків і дітей», однак перша її стаття 80 - «Обов'язок батьків утримувати своїх дітей».
Аналіз наукових визначень понять «аліменти» та «утримання» дозволяє говорити про те, що поняття «утримання» є ширшим ніж поняття «аліменти». Аліменти становлять вид утримання в межах сімейних та шлюбних правовідносин і є виключно сімейно-правовою категорією. При цьому, права та обов'язки з утримання можуть виникнути між членами сім'ї та родичами не лише на підставі сімейних правовідносин, а й на підставі договору довічного утримання (догляду) чи спадкового договору. Утримання, яке надається не в силу юридичного обов'язку, а на підставі моральних норм, не також може вважатись аліментами. До того ж стороною у правовідносинах з утримання може бути й держава.
Ще однією відмінністю між утриманням та аліментами, як вказують Л.В. Тихомирова та М.Ю.Тихомиров, є матеріальна форма останніх. Аліменти трактуються як кошти, певна грошова сума: «це матеріальні засоби на утримання, які зобовязані надавати одні особи іншим відповідно до закону в силу існуючих між ними шлюбних чи інших сімейних відносин».
З.В.Ромовська зазначає, що термін «утримання» відображає нормальний, звичний розвиток подій, без тиску закону чи рішення суду. Термін «аліменти» застосовується там, де стабільність стосунків порушена. Однак, зважаючи на закріплення нормами сімейного законодавства можливості договірного регулювання аліментних правовідносин, вважаємо, що така позиція науковця не є достатньо переконливою.
Таким чином, термін «аліменти» доцільно використовувати, коли мова йде про матеріальне забезпечення учасників сімейних правовідносин в силу права одного на отримання аліментів та кореспондуючого обовязку іншого.
Варто також звернути увагу на використання у юридичній літературі такого поняття як «аліментне зобовязання». У науковій літературі використання цього терміну пояснюється тим, що на відміну від терміну «обов'язок» термін «зобов'язання» у науці і практиці дає можливість врахувати, що суб'єктивному аліментному обов'язку відповідає суб'єктивне право іншої особи.
Наведемо декілька важливих доктрин розуміння поняття «аліментне зобовязання»: це правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана при наявності умов, передбачених законом, утримувати іншу сторону, члена своєї сімї чи родича, а остання вправі вимагати виконання даного обов'язку» (З.В. Ромовська); встановлений законом обовязку певних членів сімї утримувати інших членів сімї, що потребують допомоги (О.Й.Пергамент); правовідношення, що виникає на підставі передбачених у законі юридичних фактів, за якими одна сторона зобовязана утримувати іншу сторону - дружину (чоловіка), жінку (чоловіка) за умови тривалого спільного проживання без реєстрації шлюбу, родича або свояка певного ступеня спорідненості чи свояцтва, особу, яка взяла у свою сімю дитину, що є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, вихованця, а останні вправі вимагати виконання даного обовязку (Л.В.Афанасьєва); правовідношення, яке виникає на підставі передбачених у законі юридичних фактів, в силу яких одні члени сімї зобовязані надавати утримання іншим її членам, а останні вправі вимагати цього утримання (М.В.Антокольська). Як бачимо, «аліментне зобовязання» та «аліментні правовідносини» є поняттями тотожними.
Отже, аліментні правовідносини (зобовязання) можна визначити як правовідносини, які виникають на основі законодавчо встановлених фактів між учасниками сімейних відносин, зміст яких становить обовязок одного субєкта надавати утримання іншому у порядку встановленому договором (за домовленістю) або законом.
В основі виникнення аліментних правовідносин лежать передбачені законом юридичні факти: договір про сплату аліментів або рішення суду про примусову їх сплату, в силу якого один член сімї вправі вимагати виплату аліментів від інших членів сімї, а останні зобовязані їх виплачувати.
Субєктами аліментних правовідносин відповідно до норм сімейного законодавства є члени сімї. Як вказує Л.В.Афанасьєва аліментне зобов'язання характеризується наявністю двох суб'єктів - аліментозобов'язаного (платник аліментів) та аліментоуповноваженого (одержувач аліментів). Останній має суб'єктивне право вимагати надання утримання, якому відповідає юридичний обов'язок аліментозобов'язаної особи.
При цьому закон пов'язує виникнення аліментних зобов'язань не з членством у сім'ї, а із знаходженням у шлюбі, певним ступенем спорідненості та свояцтва. Аліментні правовідносини виникають між подружжям (в тому числі колишнім подружжям), між батьками та дітьми, між іншими членами сімї та родичами. Разом з тим, на час існування аліментних правовідносин особи можуть вже не належати до однієї сім'ї, у цьому випадку вони є «колишніми членами сім'ї». Крім того, власне інші родичі можуть також бути членами однієї сім'ї, або, навпаки, ніколи не перебувати в складі однієї сім'ї.
Варто зазначити, що аліментні правовідносини мають конкретно визначений особистий характер. Це означає, що особа, яка виплачує аліменти, не має права передати свій обовязок іншій особі і, відповідно, особа, яка має право на отримання аліментів, не має права передати це право іншій. Такі права і обовязки не переходять і за правом спадкування. Крім того, вимоги по аліментах не можуть бути предметом застави, не можуть бути зараховані за зустрічними вимогами боржника, а також аліменти не оподатковуються.
Враховуючи вказане можна виділити наступні ознаки аліментних правовідносин: майновий та особистий характер, взаємність, тривалість та обґрунтованість існування, цільове призначення, неможливість взаємозарахування.
Зміст аліментних правовідносин становлять взаємоповязані право однієї особи на отримання аліментів та кореспондуючий йому обовязок іншої їх сплачувати. З моменту виникнення субєктивного права на аліменти в його складі появляється й можливість вимагати примусового виконання відповідного обовязку іншою стороною. При цьому законодавство передбачає два порядки виконання такого обовязку: добровільний та примусовий. Останній має місце у разі виникнення спору про надання коштів на утримання одному з подружжя чи дитини. Його примусовий характер забезпечується рішенням суду, яке набрало законної сили та визначає порядок і спосіб сплати аліментів. Саме примусовий порядок сплати аліментів досліджуватимемо у рамках нашої роботи.
2. Примусовий порядок сплати аліментів
.1 Субєкти до яких застосовується примусовий порядок сплати аліментів
Одним із способів реалізації та захисту права особи на отримання аліментів є їх стягнення в примусовому порядку. Примусова сплата аліментів застосовується зазвичай тоді, коли у сім'ї порушені нормальні зв'язки і вона вже не існує у соціологічному розумінні як певна єдність.
Як вже вказувалось, відповідно до норми Сімейного кодексу України аліментні правовідносини можуть виникати між наступними групами осіб: між подружжям (в тому числі колишнім подружжям), між батьками та дітьми, між іншими членами сімї. У кожному із вказаних випадків законодавець встановлює підстави виникнення права на отримання аліментів та порядок виконання кореспондуючого йому обовязку по їх сплаті. При цьому примусова сплата аліментів може застосовуватись до всіх платників аліментів і реалізується або на підставі рішення суду, або виконавчого напису чи судового наказу.
Звернення до суду з позовом про стягнення аліментів є надійним та ефективним способом захисту порушеного або невизнаного права особи на їх отримання. Суд, здійснюючи правосуддя, всебічно зясовує обставини кожної конкретної справи, досліджує всі надані докази, виносить рішення, обовязкове до виконання, і цим сприяє захисту субєктивного права особи.
Сімейний кодекс України встановлює три черги зобовязаних субєктів аліментних правовідносин: подружжя, батьки та діти; дід, баба, онуки, брати, сестри; вітчим, мачуха, падчерка, пасинок, фактичний вихователь і вихованець.
Аліментні зобов'язання батьків і дітей поряд з аліментними зобов'язаннями подружжя належать до аліментних зобов'язань першої черги, оскільки зазначені особи зобов'язані надавати утримання одне одному незалежно від наявності у них інших родичів. До аліментних зобов'язань другої черги належать зобов'язання щодо взаємного утримання баби, діда, внуків, братів і сестер, а до аліментних зобов'язань третьої черги - аналогічні зобов'язання мачухи, вітчима, падчерки, пасинка, фактичного вихователя і вихованця. При цьому аліментні зобов'язання другої і третьої черг є додатковими (субсидіарними).
Частина 1 ст.74 Сімейного кодексу України закріплює обовязок чоловіка та дружини матеріально підтримувати один одного. Аліментні правовідносини між подружжям можуть виникати як в силу домовленості між ними, так і в примусовому порядку. Останній застосовується до того із подружжя, який в силу закону зобовязаний їх сплачувати, але відмовляється виконувати цей обовязок, оспорює розмір чи спосіб сплати аліментів.
При зверненні до суду подружжя, як сторони аліментних правовідносин, набувають усіх прав та обовязків сторін у цивільному процесі, які передбачені Цивільно-процесуальним кодексом України. Водночас потрібно враховувати, що у примусовому порядку обовязок сплачувати аліменти суд може покладати лише, якщо особа має можливість надавати таку допомогу. У разі наявності осіб, яких зобовязаний утримувати відповідач, суд повинен залучити їх як третіх осіб на стороні відповідача, оскільки судове рішення може вплинути на їх право на аліменти.
До того ж, як справедливо зазначає М.М. Дякович право на отримання аліментів у судовому порядку може бути збережено за одним із подружжя і після розірвання шлюбу за наявності обставин, які дають йому можливість отримувати аліменти й у шлюбі. При цьому суд враховує різні обставини, що мають істотне значення: можливість одержання позивачем утримання від своїх повнолітніх дітей або батьків, умови виникнення непрацездатності, майновий стан платника аліментів тощо.
Таким чином, примусовий порядок сплати аліментів може застосовуватись до того з подружжя, який зобовязаний сплачувати аліменти, має таку можливість, але добровільно не виконує цього обовязку.
Друга група аліментних правовідносин виникає між батьками та дітьми. До неї входять, по-перше, зобов'язання батьків щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття; зобов'язання батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання й у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги; зобов'язання батьків щодо утримання непрацездатних повнолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги; зобов'язання батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітню дитину, що викликані особливими обставинами. По-друге, це аліментні зобов'язання повнолітніх дітей щодо утримання батьків, які складаються з зобов'язання повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги; зобов'язання повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою чи інвалідністю, немічністю.
Особливість, у порівняні з попередніми випадками, полягає у тому, що відповідачем у цій категорії правовідносин, як правило, є той з батьків, який проживає окремо від дитини або не виконує обовязку по її утриманню. У випадку проживання дитини з іншою особою, позов про стягнення аліментів може бути предявлено до обох батьків. Якщо ж дитина проживає у державному чи комунальному закладі охорони здоровя, навчальному або іншому дитячому закладі, а батьки не беруть участь в її утриманні, адміністрація цього закладу моє право предявити до них позов в інтересах дитини, оскільки виконує функції опікуна або піклувальника.
Примусова сплати аліментів може застосовуватись і до осіб, які належать до другої та третьої черг аліментного зобовязання. Їх аліментний обовязок зазначених осіб є субсидіарним щодо обовязку батьків, та має умовний характер, тобто не може покладатись на них у випадку відсутності фактичної можливості виділяти кошти на утримання дитини.
Крім того, як зазначає З.В. Ромовська дід та баба зобов'язані утримувати внуків лише тоді, коли у них немає матері, батька або вони з поважних причин не можуть надавати їм утримання. Аліменти з них можуть бути присуджені незалежно від їхнього віку та працездатності, за умови лише матеріальної змоги надавати утримання внукові.
Водночас, примусова сплати аліментів не може застосовуватись одночасно до батьків та діда з бабою. Така процесуальна співучасть не заборонена, однак потрібно зважати на те, що обов'язок баби, діда утримувати внука - це обов'язок другої черги, тобто він може виникнути лише тоді, коли їхній син чи дочка, тобто батько чи мати дитини не можуть самі її утримувати.
Примусовий порядок сплати аліментів може застосовуватись до мачухи, вітчима лише за наявності наступних умов: коли вони спільно проживають з дитиною; у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх брата, сестри або якщо ці особи не мають змоги з поважних причин її утримувати; спроможність мачухи, вітчима надавати утримання.
Взаємність прав та обовязків є причиною того, що в подальшому аліментозобовязуючим субєктом у розглянутих групах аліментних правовідносин можуть стати повнолітні діти. Примусовий порядок сплати аліментів до них застосовується судом з урахуванням попередніх відносин між субєктами, перебування батьків на утриманні державної або громадської організації, наявність у батьків-подружжя можливості одержувати утримання одне від одного тощо. Судова практика виходить з того, що перебування непрацездатного подружжя, непрацездатних батьків (відповідно) у будинках інвалідів або престарілих саме по собі не виключає потреби у матеріальній допомозі і не звільняє зобов'язаних осіб від сплати аліментів, але може бути підставою для зменшення їх розміру.
Водночас, закон виключає можливість залучення до участі у справі всіх повнолітніх дітей, якщо цього не вимагає позивач. Адже батькам немає необхідності пред'являти позов до тих дітей, які сумлінно й добровільно виконують свої обов'язки щодо них. Проте суд має виходити з визнання того, що всі повнолітні діти зобов'язані брати участь у матеріальному забезпеченні батьків. Тому він повинен встановлювати матеріальне становище всіх дітей і з урахуванням цього визначати частку участі у забезпеченні батьків відповідача.
В усіх розглянутих нами випадках застосування примусової сплати аліментів, необхідно вказати, що примусове виконання аліментного зобовязання відповідальністю не є, так як не встановлює ніяких додаткових обовязків або обмежень для особи, а є лише способом виконання встановленого законом обовязку. До того ж, варто погодитись із твердженням Ю.С. Червоного, що рішення суду про присудження аліментів не треба включати до юридичного складу, що породжує аліментні зобов'язання, оскільки воно спрямоване на захист вже існуючого суб'єктивного права, а не на його виникнення.
2.2 Підстави стягнення аліментів у примусовому порядку
Підставою виникнення будь-яких правовідносин є юридичні факти - передбачені нормами права конкретні обставини, з настанням яких виникають, змінюються та припиняються правові відносини. Юридичні факти, з настанням яких повязано стягнення аліментів у примусовому порядку, передбачені нормами сімейного законодавства, передусім Сімейного кодексу України.
Аналіз норм Сімейного кодексу України дозволяє поділити підстави стягнення аліментів у примусовому порядку на загальні та спеціальні. До перших ми віднесемо, встановлені нормами права юридичні факти, які передбачають виникнення аліментних правовідносин загалом. До других можна віднести юридичні факти, які надають право на звернення до суду за захистом права на отримання аліментів. В сукупності вони формують підстави для примусового стягнення аліментів.
До першої групи підстав відносимо: перебування субєктів у шлюбі; розірвання шлюбу як підстава отримання аліментів; перебування протягом тривалого часу у фактичних шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу.
Тут необхідно вказати, по-перше, що розірвання шлюбу не є підставою для припинення права на утримання, яке виникло у дружини чи у чоловіка під час шлюбу. При цьому право на аліменти у колишньої дружини чи у колишнього чоловіка може виникнути незалежно від того, за чиєю ініціативою (позовом) було розірвано шлюб. Однак суд може застосувати принцип справедливості та добросовісності і відмовити в позові тому, хто негідно поводив себе у шлюбних відносинах.
По-друге, бачимо, що законодавець практично прирівняв фактичні шлюбні відносини до зареєстрованого шлюбу та закріпив однакову можливість стягнення аліментів.
Непрацездатність одержувача аліментів, як підстава їх стягнення, полягає у непрацездатності за віком (досягненні пенсійного віку) або непрацездатності за станом здоровя (інвалідність І, ІІ чи ІІІ груп). При цьому варто зазначити, що не є підставою для стягнення аліментів отримання особою права на пенсію раніше досягнення загального пенсійного віку (наприклад, за вислугою років, у зв'язку з зайнятістю на шкідливих чи важких роботах тощо).
Також, у юридичній літературі виникали дискусії щодо віднесення до вказаних підстав ІІІ-ої групи непрацездатності. Інваліди ІІІ-ої групи зберігають досить високий рівень працездатності, чим і обумовлені поширення в юридичній літературі думки, що право на аліменти ці особи набувають лише в тому разі, коли не мають можливості забезпечити прожиття своєю працею.
Час коли настала непрацездатність має значення у випадку стягнення аліментів із колишнього подружжя чи осіб, які перебували у цивільному шлюбі. Так підставами стягнення аліментів після розірвання шлюбу, законодавець називає: непрацездатність одного з подружжя, яка настала до розірвання шлюбу або протягом року від дня розірвання; інвалідність після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо вона є результатом протиправної поведінки з боку колишнього чоловіка (колишньої жінки) під час шлюбу. Крім того, обовязок по сплаті аліментів виникає, якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.
Потреба у матеріальній допомозі як підстава стягнення аліментів вперше конкретно визначена у ст. 75 Сімейного кодексу України, де вказано, що особою, яка потребує матеріальної допомоги є той із подружжя, кому заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують прожиткового мінімуму, встановленого законом. Потреба у матеріальній допомозі може бути зумовлена доглядом за дитиною та її вихованням, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, вагітністю дружини.
З цією підставою тісно повязана ще одна підстава стягнення аліментів - здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу. При визначенні матеріальних можливостей подружжя-відповідача береться до уваги його сімейне становище, наявність утриманців, яких він згідно з чинним законодавством зобов'язаний утримувати (непрацездатні батьки, діти, інші особи), характер і розмір доходів. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя (дітей, батьків, інших осіб), затверджується Кабінетом Міністрів України.
Водночас суд має враховувати доходи кожного з подружжя, не обмежуючись при цьому лише констатацією факту наявності в подружжя-відповідача значних доходів чи навпаки - незначних доходів подружжя-позивача. Проте, закон не передбачає урівнення матеріального стану дружини та чоловіка.
Останньою загальною підставою стягнення аліментів з одного з подружжя є гідна поведінка одержувача аліментів. Таке законодавче врегулювання є специфічним нагадуванням про обов'язок гідної поведінки у шлюбі і водночас застереженням про можливість настання негативних правових наслідків. Водночас, ця підстава має оціночний характер, тому для відповідного висновку суду необхідно буде детально з'ясувати та проаналізувати стосунки між дружиною і чоловіком. Якщо відповідач у судовому процесі доведе негідність поведінки позивача у шлюбних стосунках, суд має постановити рішення не про звільнення його від обов'язку з утримання позивача, а про відмову в позові у зв'язку із відсутністю у позивача права на утримання.
Підставою для стягнення аліментів із батьків на неповнолітніх дітей є спорідненість, яка засвідчена у визначеному законом порядку (ст. 121 Сімейного кодексу України). При цьому, визнання батьків (чи когось із них) недієздатними не припиняє їх обов'язку утримувати дитину. У цій ситуації аліменти стягуватимуться з їхньої пенсії чи іншого доходу на загальних підставах. Водночас, діти до досягнення ними повноліття вважаються непрацездатними, незалежно від того, працюють вони чи ні. Реєстрація шлюбу з дитиною не робить її повнолітньою, а отже, не є підставою для припинення аліментного обов'язку щодо неї.
Для виникнення ж обов'язку батьків з утримання своїх повнолітніх дітей, крім спорідненості, необхідною є наявність і інших фактів: непрацездатність одержувача аліментів, продовження його навчання до двадцяти трьох років, потреба в отриманні матеріальної допомоги. Дочка, син вважаються непрацездатними у разі досягнення ними пенсійного віку або настання інвалідності.
Право на аліменти у зв'язку з продовженням навчання після досягнення дитиною повноліття не пов'язується лише з денною формою навчання. Заочне навчання, підготовка до здобуття освіти екстерном - все це вимагає коштів, а отже, є однією з підстав для стягнення аліментів.
Наприклад, особа пред'явила позов до відповідача про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, у розмірі 400 гривень щомісячно і до закінчення нею навчання. У обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають дочку, котра навчається у Державному навчальному закладі «Самбірський професійний політехнічний ліцей». На даний час відповідач знає, що його дочка навчається, стан його здоров'я задовільний та від має змогу надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці, так як є військовим пенсіонером. Із довідки, виданої Державним навчальним закладом «Самбірський професійний політехнічний ліцей», суд встановив, що дитина навчається у цьому закладі на денному відділенні та не знаходиться на повному державному забезпеченні. Із довідки про доходи та квитанцій про оплату комунальних послуг встановлено, що місячний дохід позивача становить 1105 грн., із яких 180 грн. йде на оплату комунальних послуг. Відповідач може надавати таку допомогу, так як є працездатний, отримує пенсію військовослужбовця. Позов було задоволено.
Для виникнення аліментних зобовязань у повнолітніх сина (дочки) при стягненні аліментів на батьків у судовому порядку необхідні наступні підстави: кровний звязок з батьками або факт усиновлення підтверджений у визначеному законом порядку; непрацездатність батьків; немічність (батьки не мають можливості забезпечити своє достойне існування через невеликі пенсії або взагалі неотримання пенсії, а також відсутність будь-яких інших джерел доходів).
Потрібно мати на увазі, що та обставина, що мати дитини не пред'явила у свій час позову до її батька про стягнення аліментів або після задоволення позову не подала виконавчого листа для примусового стягнення аліментів, не є перешкодою до виникнення згодом у батька права на утримання від повнолітніх сина чи дочки. Проте, суд може звільнити дочку, сина від аліментного обовязку за ухилення від виконання позивачем батьківських обовязків.
Спеціальними підставами примусової сплати аліментів є невиконання відповідачем покладеного на нього обовязку із сплати аліментів та звернення до суду одержувача аліментів за захистом порушеного чи невизнаного права.
Невиконання обовязку із сплати аліментів може виражатись у не визнанні свого обовязку сплачувати аліменти, не погодженні з їх розміром або порядком чи способом сплати. Ухилення від виконання юридичного обовязку - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Воно може здійснюватись і у наданні платником аліментів неправдивих чи недостовірних відомостей про свої доходи.
Отже, розглянуті нами підстави стягнення аліментів у примусовому порядку передбачені нормами сімейного законодавства та спрямовані на врегулювання аліментних правовідносин у випадку неможливості їх договірного регулювання. Імперативний характер таких норм забезпечує захист прав та інтересів одержувача аліментів та гарантують виконання обовязку із сплати аліментів.
Проте, захист порушеного чи невизнаного права потребує не лише законодавчо закріплених підстав, а й встановленого порядку здійснення такого захисту. Тому у наступному розділі нашої роботи розглянемо порядок примусового стягнення аліментів.
.3 Порядок стягнення аліментів
Як вказувалось вище відмова добровільно виконувати обовязок із сплати аліментів за наявності нормативно встановлених підстав веде до стягнення аліментів у примусовому порядку. Здебільшого способом захисту порушеного права, у цьому випадку права на аліменти, є звернення до суду. В такому разі, стягнення аліментів відбувається у порядку, визначеному судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У більшості випадків розгляд справи про стягнення аліментів відбувається у позовному провадженні. Подання позову про стягнення аліментів відбувається за правилами альтернативної територіальної підсудності, тобто за місцем проживання позивача або за місцем проживання відповідача. Право на вибір суду належить особі, що подає позов, тому передбачає, що в більшості випадків це буде суд за місцем проживання самого позивача.
Проте, із внесенням змін до Цивільно-процесуального кодексу, ст.96 було доповнено п.4, який встановлював, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не повязана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб.
Захист права у наказному провадженні може мати місце за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується належно оформленими письмовими документами. У такому випадку немає потреби порушувати процесуально складне та тривале за часом позовне провадження, достатньо короткого та спрощеного наказного провадження, що відповідає інтересам як кредитора (стягувача), так і суду. Перевагою наказного провадження є те, що рішення по суті вимог приймається в триденний термін без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Проте, у разі заперечення платника аліментів проти судового наказу, справа про стягнення аліментів розглядається у позовному провадження. Встановлено, що строк розгляду справи про стягнення аліментів повинен становити не більше одного місяця з дня відкриття провадження.
Законодавець передбачає, що суд може присудити аліменти або у частці від заробітку (доходу) платника аліментів і (або) у твердій грошовій сумі.
У першому випадку частка заробітку (доходу), яка буде стягуватися, визначається судом. При цьому, коли аліменти стягуються на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на її утримання. Вона буде стягуватися з платника аліментів до досягнення повноліття найстаршою дитиною.
Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі має місце коли платник аліментів одержує нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Необхідною є заява платника аліментів або їх одержувача. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Як правило аліменти сплачуються щомісячно, мають періодичний характер. У випадку сплати аліментів на неповнолітню дитину не має значення де вона знаходиться. Так, влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням. Якщо батьки не беруть участі в утриманні такої дитини, аліменти можуть бути стягнені з них на загальних підставах. За рішенням суду поруч з іншими виплатами (державні пенсії, різні види допомоги та відшкодування у зв'язку із втратою годувальника) аліменти можуть перераховуватися на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Так, до Жидачівського районного суду Львівської області звернувся Прокурор в інтересах неповнолітніх дітей з позовом до їх батьків про стягнення аліментів. У позові зазначалось, що відповідачі згідно рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 13 травня 2005 року позбавлені батьківських прав відносно дітей. Розпорядженням голови Жидачівської райдержадміністрації № 651 від 15.09.2005 року дітей влаштовано в Самбірську спеціалізовану школу-інтернат та у Лівчицьку спеціалізовану школу-інтернат, де вони навчаються і на даний час. Оскільки, відповідачі матеріально дітей не підтримують, ухиляються від покладеного на них обов`язку утримання дітей, просилось стягувати аліменти з них, з кожного зокрема, у розмірі по 359,10 грн. щомісячно на кожну із дочок до досягнення ними повноліття. Враховуючи наявні докази, суд позов задовольнив, стягнув з кожного з батьків аліменти в користь дітей на їх особистий рахунок.
Згідно зі ст. 81 Сімейного кодексу України, що є відсильною, перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. При цьому розмір відрахувань із заробітної плати платника аліментів на користь неповнолітніх дітей не може перевищувати сімдесяти відсотків, а в решті випадків - пятдесяти відсотків від заробітної плати.
У разі стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови державного виконавця. Якщо ж стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, адміністрація підприємства, установи, організації, фізична особа, фізична особа - підприємець, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.
Водночас з осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом. Потрібно зауважити, що переїзд однієї сторони аліментних правовідносин за кордон, зміна громадянства чи місця проживання не припиняє цих правовідносин. Рішення, винесене судом України, у такому випадку, буде виконуватись відповідно до Договору про надання правової допомоги. З метою спрощення стягнення аліментів у цьому випадку Україна ратифікувала Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном від 20 червня 1956р. та Конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23 листопада 2007р. Норми цих міжнародних документів забезпечують взаємодію та сприяння щодо стягнення аліментів між Договірними державами.
Якщо ж платник аліментів з такою державою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю, а у разі спору - за рішенням суду. Аналогічні положення закріплює ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказуючи, що з осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, у разі їх виїзду для постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття.
До того ж, відповідно до Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про надання правової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р., з метою запобігання ухиленню батьків від утримання дітей до їх повноліття шляхом сплати аліментів, разом із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповідної сторінки у паспорті платник аліментів подає до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні у разі наявності дитини (дітей), що залишається в Україні або нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів або копію рішення суду про виплату аліментів.
Зрештою необхідно вказати, що у справах про стягнення аліментів не допускається поворот виконання, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях. Таким чином, якщо вищестоящий суд, наприклад, змінить рішення суду першої інстанції та задовольнить вимоги в меншому розмірі, то позивач не буде повертати відповідачеві різницю між попередньою та новою сумою аліментів.
На основі вказаного, можемо зробити висновок, що нормативно закріплений порядок стягнення аліментів спрямований на забезпечення виконання обовязку відповідача. Розглядаючи всі можливі способи ухилення від його виконання, законодавець намагається мінімізувати можливість несплати присуджених аліментів. Таким чином забезпечується захист прав одержувачів аліментів. Якщо ж в силу обєктивних чи субєктивних факторів платник аліментів не виконує свого обовязку, то виникає потреба у визначенні та стягненні заборгованості. Це питання розглянемо детальніше у наступному розділі нашої роботи.
3. Визначення заборгованості по аліментах та підстави звільнення від її сплати
Судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими та підлягають виконанню на всій території України, а у випадках встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною радою України - і за її межами. Однак, доводиться констатувати, що часто мають місце факти невиконання цих рішень, у тому числі про стягнення аліментів на дитину, внаслідок чого й утворюється заборгованість за ними.
Виникнення заборгованості за аліментами може бути пов'язане як з певними об'єктивними обставинами (наприклад, призупиненням виконавчого провадження), так і з несумлінним поводженням одержувача або платника аліментів (неповідомлення про місце проживання і роботи; приховання видів заробітку, що відповідно до законодавства підлягають обліку при відрахуванні аліментів за рішенням суду; приховання майна тощо).
Заборгованість по аліментах може погашуватися за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Оскільки ми розглядаємо примусову сплату аліментів, то зупинимось саме на останньому випадку.
Коли йдеться про стягнення аліментів за виконавчим листом, виданим на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, то розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення. У такому виконавчому листі зазначається календарна дата, з якої належить примусово стягувати аліменти.
Якщо тривалий час виконавчий лист не пред'являвся до виконання, аліменти можуть бути стягнуті державною виконавчою службою за минулий час, але не більш ніж за три роки. Цей трирічний строк називається виконавчою давністю. При цьому, ч. 4 ст. 194 Сімейного кодексу України встановлює, що заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 цього ж кодексу, до досягнення нею двадцяти трьох років.
Разом із тим, закон допускає можливість стягнення заборгованості за весь минулий час без будь-яких обмежень. Це можливо, якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися: а) у зв'язку з розшуком платника або б) у зв'язку з його перебуванням за кордоном.
Визначення заборгованості за аліментами, які стягувалися у твердій грошовій сумі, труднощів не викликає, а тому Сімейний кодекс України не містить щодо цього спеціальної норми. Тоді як стаття 195 вказаного нормативно-правового акта детально регламентує визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку.
Розмір заборгованості за аліментами в цьому випадку обчислюється державним виконавцем, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, або з заробітку (доходу), який він одержує на час обчислення розміру заборгованості. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час обчислення її розміру, вона визначається виходячи з середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості. Величина середнього заробітку відповідного спеціаліста або некваліфікованого працівника співвідноситься з певною місцевістю (містом, областю), інформацію про яку на вимогу суду має надати управління статистики.
Як правило, стягнення заборгованості за аліментами ставить платника в досить скрутне становище. Тому в законі передбачається можливість установлення строку сплати заборгованості (відстрочення або розстрочення сплати), а також повне або часткове звільнення від її сплати. Ці питання вирішуються судом за позовом платника аліментів.
Повне або часткове звільнення від сплати заборгованості можливе, якщо вона виникла: а) у зв'язку з тяжкою хворобою платника аліментів; б) за іншою обставиною, що має істотне значення (ч. 2 ст. 197 Сімейного кодексу України). До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести перебування в місцях позбавлення волі і пов'язані з цим труднощі із влаштуванням на роботу; призупинення виконавчого провадження у випадку визнання одержувача недієздатним тощо.
Треба, однак, зазначити, що сама по собі тяжка хвороба або інша обставина, що має істотне значення, внаслідок якої утворилась заборгованість за аліментами, не може бути підставою для звільнення (повного або часткового) платника від її сплати, якщо його матеріальне становище дозволяє йому погасити цю заборгованість. Питання про те, чи є обставини, на які посилається платник аліментів, істотними, вирішує суд.
У виникненні заборгованості за аліментами на дитину винною може бути і особа, на користь якої присуджено аліменти. Тому суд вправі звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що заборгованість виникла з вини одержувача аліментів унаслідок непред'явлення ним без поважної причини виконавчого листа до виконання.
Отже, бачимо, що невиконання обовязку по сплаті аліментів не залишається без наказним, особі в подальшому потрібно сплатити заборгованість, яка виникла. Однак, законодавець, захищаючи права платника аліментів, встановлює підстави звільнення його від сплати такої заборгованості. Такі підстави повинні мати істотне значення, що дозволяє судам по-різному оцінювати та трактувати ту чи іншу конкретну обставину.
4. Відповідальність за прострочення сплати аліментів
Сімейний кодекс України вперше встановлює відповідальність за прострочення сплати аліментів. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, до неї застосовується спеціальна форма відповідальності - стягнення неустойки (пені). Стягнення неустойки спрямовано на компенсацію одержувачу аліментів його витрат і має необхідний стимулюючий, превентивний вплив на особу, що порушила свої аліментні обов'язки. Водночас, притягнення до відповідальності платника аліментів, з вини якого виникла заборгованість, є правом, а не обов'язком одержувача аліментів.
Стягнення неустойки вперше передбачене сімейним законодавством і спрямоване на підвищення захисту майнових прав дітей. Донедавна відсутність у сімейному праві такого способу забезпечення виконання зобов'язання, як сплата неустойки, розглядалася як особлива риса сімейного права і підстава для його відокремлення від цивільного права. Зміни останнього часу довели можливість і доцільність застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства.
Неустойка у формі пені - це універсальний спосіб забезпечення будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від підстави його виникнення. Тому включення в Сімейний кодекс України положення про стягнення неустойки (пені) за невиконання аліментного зобов'язання є цілком виправданим.
Згідно з ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Дана норма розташована в гл. 15 Сімейного кодексу України, норми якої регулюють відносини щодо утримання неповнолітніх дітей, але застосовується і до відносин щодо утримання батьками своїх повнолітніх дітей.
Стягнення неустойки можливе лише у випадку виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти, наприклад, якщо особа ухилялася від сплати аліментів, знаходилася у розшуку тощо. За аналогією з цивільним законодавством у цьому разі слід виходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання. У зв'язку з цим на неї покладено тягар доказування протилежного. Проте, якщо платник аліментів доведе, що несплата аліментів була наслідком тяжкої хвороби, іншої незалежної від нього обставини, право на неустойку у одержувача аліментів не виникає. Суд може й зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Також, потрібно вказати, що неустойка не сплачується, якщо платник аліментів неповнолітній.
Верховний суд України з цього питання визначає, що на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України.
Важливо також вказати, що статті 164 та 165 Кримінального кодексу України встановлюють кримінальну відповідальність за Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, а також за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.
На основі вказаного приходимо до висновку, що встановлення відповідальності за прострочення сплати аліментів забезпечує сумлінне та своєчасне виконання обовязку щодо їх сплати. Встановлена міра відповідальності у вигляді стягнення неустойки має превентивний вплив на особу, яка порушила свої аліментні обов'язки. Водночас забезпечується компенсація одержувачу аліментів за шкоду завдану порушенням його права. Крім того, закріплення кримінальної відповідальності за злісне невиконання обовязку з сплати аліментів свідчить про важливість дотримання вимог щодо сумлінної сплати аліментів та виконання рішення суду з цього питання.
Висновки
На основі проведеного нами дослідження можемо зробити наступні висновки:
1.аліментні правовідносини належать до майнових сімейних правовідносин і мають на меті утримання непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги членів сімї, перелік яких чітко визначений у законі. Аліменти становлять вид утримання в межах сімейних та шлюбних правовідносин і є виключно сімейно-правовою категорією;
2.аліментні правовідносини (зобовязання) можна визначити як правовідносини, які виникають на основі законодавчо встановлених фактів між учасниками сімейних відносин, зміст яких становить обовязок одного субєкта надавати утримання іншому у порядку встановленому договором (за домовленістю) або законом.
.відповідно до норми сімейного законодавства аліментні правовідносини можуть виникати між наступними групами осіб: між подружжям (в тому числі колишнім подружжям), між батьками та дітьми, між іншими членами сімї. У кожному із вказаних випадків законодавець встановлює підстави виникнення права на отримання аліментів та порядок виконання кореспондуючого йому обовязку по їх сплаті.
.нормативно закріплений порядок стягнення аліментів спрямований на забезпечення виконання обовязку відповідача. Розглядаючи всі можливі способи ухилення від його виконання, законодавець намагається мінімізувати можливість несплати присуджених аліментів. Таким чином забезпечується захист прав одержувачів аліментів.
.примусове виконання аліментного зобовязання відповідальністю не є, так як не встановлює ніяких додаткових обовязків або обмежень для особи, а є лише способом виконання встановленого законом обовязку. Водночас при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, до неї застосовується спеціальна форма відповідальності - стягнення неустойки (пені). Стягнення неустойки спрямовано на компенсацію одержувачу аліментів його витрат і має необхідний стимулюючий, превентивний вплив на особу, що порушила свої аліментні обов'язки;
.Сімейний кодекс України не вирішує всіх проблем, обовязок по утриманню членів сімї, що потребують допомоги, виконується не завжди належним чином. У звязку з цим, сімейне законодавство має бути побудоване таким чином, щоб норми, які регулюють аліментні правовідносини, були реальними до виконання, з урахуванням потреб і можливостей кожної особи. Прогалини та недостатня конкретизація окремих норм права можуть привести до порушення прав субєктів аліментних зобовязань. Усе це є вагомою підставою для подальшого всебічного дослідження цього інституту.
Список використаних джерел
1.Конституція України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">Спеціальна література
1.Анткольська М.В Семейное право [2-е изд., перераб. и доп.] / Антокольская М.В. - М.: Юристъ, 2002. - 336 с.
2.Афанасьева Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: Монографія / МВС України, Луг. держ. ун-т внутр. справ. - Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. - 224 с.
.Афанасьєва Л.В. Аліментні правовідносини в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Л.В. Афанасьєва - Харків, 2003. - 15 с.
4.Багач Е.М. Сімейний кодекс України : науковий-практичний коментар / [Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов та ін] - К.: Ліга 2010. - 577 с.
.Гопанчук В.С. Сімейне право України : [підручник.] / В.С. Гопанчук - К.: Істина, 2002. - 304 с.
.Дякович М.М. Сімейне право України : підручник / М.М. Дякович. - К.: Правова єдність, 2009 - 512 с.
.Єфременко В.В. Сторони у справах про стягнення аліментів на дітей / В.В. Єфременко // Форум права - 2007. - № 3. - С.97-103
8.Капля О.М., Берездецький Ю.М. Вина як підстава стягнення неустойки за несплату аліментів / О.М. Капля, Ю.М. Берездецький // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - 2012 - №3 - С.213-216
.Косова О. Ю.Обязанность содержания и алиментные обязательства /О. Ю. Косова //Правоведение. - 2003. - № 4. - С. 63 - 80
.Кузнецова И.М. Семейное право / И. М. Кузнецова - М.: Юристъ, 1999. - 118 с.
.Луць Л. А. Загальна теорія держави та права: навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою) / Л. А. Луць. - К. : Атіка, 2010.
.Пергамент А.И. Алиментные обязательства по советскому праву / А.И. Пергамент - М. : Госюриздат, 1951. - 167 с.
.Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / З.В. Ромовська - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 532 с.
.Ромовська З. В. Українське сімейне право : підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / З. В. Ромовська. - К. : Правова єдність, 2009. - 500 с.
.Сапейко Л.В. Правове регулювання аліментних обовязків батьків та дітей : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Л.В. Сапейко - Харків, 2003. - 15 с.
.Сімейне право України: [підручник] / [Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.]- К.: Юрінком Інтер, 2006. - 264 с.
.--Сімейне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. / [С.П. Індиченко, B.C. Гопанчук , О.В. Дзера , Л.А. Савченко] К.: Вентурі., 1997. 272с. <http://pravouch.com/page/pravo/uchebnik/uch-24.html>
.Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Алиментные права и обязанности членов семьи: практическое пособие / [под ред. М.Ю. Тихомирова]. - «Изд. Тихомирова М.Ю.», 2011 г. - 38 с.
.Червоний Ю. С. Сімейне право України: [підручник] / за ред. Ю.С. Червоного - К.: Істина, 2004. - 400 с
.Чундак М.В. Стягнення аліментів в порядку наказного провадження. Основні проблеми та шляхи до вдосконалення законодавчих норм / М.В. Чундак // Часопис Академії адвокатури України - 2012 - № 15 - С. 1-6