Економічний аналіз лісопромислового комплексу

Економічний аналіз лісопромислового комплексу

Зміст

1. Аналіз основних економічних показників

. Аналіз галузі. Лісопромисловий комплекс

. Інвестиційний аналіз проекту

Додаток А Галузь діяльності підприємства

Додаток Б Звіт про фінансові результати (Форма №2), тис. грн.

Додаток В Вихідні дані для інвестиційного проекту, грн.

Література

.
Аналіз основних економічних показників підприємства

«Звіт про фінансові результати підприємства», (Форма №2)

Оцінка рентабельності підприємства

Визначення показників рентабельності є важливим етапом оцінки фінансових результатів підприємства, оскільки вони виступають якісними показниками ефективності роботи, вимірюють прибутковість, оскільки визначаються як співвідношення отриманого прибутку до витрат.

Рентабельність продажу показує, який прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство.

Рентабельність основної діяльності визначається за формулою:

Рентабельність продукції. Показник розраховується як відношення прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, до повної собівартості реалізованої продукції та дає можливість побачити скільки прибутку отримано на одиницю собівартості реалізованої продукції.

2.   Аналіз галузі. Лісопромисловий комплекс (целюлозно-паперовий, деревообробка)

Підприємства лісовиробничого комплексу зайняті заготівлею, механічною та хімічною переробкою деревини та інших лісових багатств. Основними його галузями є лісове господарство, власне лісова промисловість або лісозаготівельна, а також деревообробна (виробництво пиломатеріалів, фанери, сірників, столярних виробів, меблів), целюлозно-паперова (виробництво целюлози, паперу, картону) і лісохімічна (виробництво каніфолі, скипидару, спирту, смол тощо).

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України - це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Лісовиробничий комплекс України складний за структурою та міжгалузевими зв'язками. Так, поставками готової продукції та лісоматеріалів він пов'язаний з більш як 100 галузями.

Лісовиробничий комплекс України має добре розвинені функціонально-компонентну (галузеву, виробничо-циклову) та функціонально-територіальну структуру.

Лісові ресурси перебувають у центрі кластера. Деревинні та недеревинні ресурси підтримують низку первинних та вторинних галузей промисловості, таких, як оброблення деревини, виробництво продукції з деревини, меблів, паперу та целюлози. Окрім того, розвиток туризму, мисливства, зокрема в гірських умовах, також залежать від лісових ресурсів.

Компонентний склад лісовиробничого комплексу

Чотири основних складових частини кластера (лісове господарство, деревообробка, виробництво продукції з деревини та меблеве виробництво, паперово-целюлозне виробництво) забезпечують приблизно 90% всього обсягу виробництва сектора, хоча потенціал процесів створення доданої вартості реалізовано не повністю.

Чотири зазначених вище основних частини кластеру разом ще можна назвати як "лісопромисловий сектор", оскільки саме вони складають промислову основу лісового кластера.

Столярне та теслярське виробництво доповнює промисловий потенціал кластера. Вироблення енергії з деревини, використання деревних відходів, сталий туризм і мисливство - надзвичайно актуальні частини лісового кластера, значення яких в умовах дефіциту енергоносіїв і деревини та погіршення екологічної ситуації невпинно зростає. Освітньо-наукові послуги покращать кадрове забезпечення лісового кластера та сприятимуть інноваційному розвитку.

Складові лісогосподарського підкомплексу забезпечують розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення їхніх екологічних функцій, лісовпорядкування, захист та охорону. Загальна площа лісового фонду України становить близько 10 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 8,6 млн. га. Для останньої характерні досить повільні темпи приросту. Це зумовлено недостатніми капіталовкладеннями в лісове господарство, радіоактивним забрудненням значної площі лісів.

Ліси України поділяють на дві групи. До першої, яка займає близько половини загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі. Деревина в них заготовляється тільки під час догляду, санітарних і лісовідновних робіт. Друга група - ліси, що мають захист та обмежене експлуатаційне значення. Лісогосподарський підкомплекс включає заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин тощо.

У лісостеповій зоні цей показник дорівнює 12,2, а в степовій - 3,8 відсотка. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

Лісовим господарством займаються в основному лісництва, а лісозаготівлею - лісгоспзаги. Вони заготовляють ліс, який використовують у лісопильній, фанерній, целюлозно-паперовій промисловості, а також у будівництві, гірничодобувній промисловості. Основними лісозаготівельними регіонами є Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) та Полісся (Волинська, Житомирська, Київська і Чернігівська області). Резервом покриття дефіциту деревної сировини є підвищення ефективності використання наявних лісових ресурсів на основі більш глибокої їх хіміко-механічної переробки.

Деревообробний підкомплекс представлений рядом галузей. Підприємства переважно завершальних стадій деревообробного циклу розміщені в усіх областях України. Однак лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівель. Майже 4/5 великих спеціалізованих центрів лісопильної промисловості знаходяться в карпатському регіоні.

Найбільшими центрами лісопиляння в Україні є Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірка в Івано-Франківській області; Чернівці та Берегомет у Чернівецькій; Сколе, Стрий і Турка у Львівській; Рахів і Свалява в Закарпатській; Костопіль і Сарни у Рівненській; Ковель і Камінь-Каширський у Волинській; Малин, Овруч і Коростень у Житомирській області.

Виробництво фанери та деревостружкових плит зосереджено на підприємствах Львова, Костополя, Чернівців, Києва, Сваляви.

Серед галузей лісовиробничого комплексу України профілююче місце посідає меблева промисловість. її підприємства тяжіють до регіонів зосередження сировини і трудових ресурсів та споживання продукції. Особливо висока концентрація виробництва меблів у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які виготовляють понад 1/4 загальної кількості меблів, що виробляються в Україні. Відносно слабо розвинута меблева промисловість у східних густозаселених областях - Донецькій, Луганській, Харківській, Полтавській. Осередками меблевого виробництва тут є області центри.

Найбільші підприємства з виготовлення меблів розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах.

Основними напрямами технічного прогресу в галузі є подальша концентрація і спеціалізація виробництва, прискорений розвиток меблевого виробництва у східних високоурбанізованих областях України, застосування нових ефективних замінників деревини і нових конструкцій меблевих виробів, впровадження ресурсозберігаючих і безвідходних технологій.

Целюлозно-паперовий підкомплекс в Україні розвинений недостатньо. Для його розвитку необхідне поєднання таких чинників, як наявність сировини, води й електроенергії. Підприємства целюлозно-паперового підкомплексу з рослинної сировини виробляють різні види паперу, картону та вироби з них, штучне волокно фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу.

Основна сировина підприємств підкомплексу - деревина хвойних порід та відходи її обробки, меншою мірою - солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура тощо. їхню продукцію застосовують майже в усіх галузях господарства та в побуті.

Целюлозно-паперовий підкомплекс лісовиробничого комплексу України представлений 25 великими підприємствами, розташованими переважно в Житомирській, Хмельницькій, Закарпатській, Львівській, Київській та Чернігівській областях. Найбільші з них: Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Львівська і Рахівська картонні фабрики, Київський картонно-паперовий комбінат, Корсаківська фабрика технічного паперу.

Актуальним напрямом подальшого розвитку галузі є урахування екологічних чинників, зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище.

Лісохімічний підкомплекс включає підприємства, які виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пневий сосновий осмал, дубову кору. Основними центрами лісохімії є Великий Бичків, Пере-чин, Свалява Закарпатської області, Коростень Житомирської області, Київ.

Важливим напрямом подальшого розвитку лісохімії є більш повне і комплексне використання деревних і лісових відходів.

Назріла проблема удосконалення громіздкої структури управління лісовиробничим комплексом України. Сьогодні комплексом управляють: Міністерство лісового господарства України, корпорація «Укрліспром». Відділ лісового господарства та розвитку лісової промисловості Міністерства економіки України. У територіальному розрізі в зоні Карпат діють виробничі лісозаготівельні об'єднання: «Закарпатліс», «Чернівціліс», які сьогодні є самостійними структурами управління. В інших областях одночасно діють лісові об'єднання Мінлісгоспу України і деревообробні об'єднання корпорації «Укрлісгосп».

Структура управління ЛПК

Наявна структура управління лісовиробничим комплексом не сприяє самостійності його підприємств. Вона вступає в усе глибшу суперечність з економічними методами управління, раціональним використанням, охороною та відтворенням лісових ресурсів. Цим зумовлена необхідність формування нового підходу до вирішення цієї проблеми, а саме:

взаємоузгодженого вирішення організаційно-економічних, екологічних і соціальних проблем функціонування і розвитку лісо-виробничого комплексу України; лісопромисловий виробничий екологічний україна

формування організаційно-економічного механізму раціонального використання, охорони і відтворення лісових ресурсів з урахуванням захисних і рекреаційних чинників;

розробка пропозицій щодо охорони, відтворення і раціонального використання лісових ресурсів України;

обґрунтування нового механізму формування цін на лісоматеріали та розробка методики розрахунку плати за лісні масиви і рекреаційні ресурси туристичними організаціями;

обґрунтування найдоцільніших напрямків використання продукції в господарстві України.

Вирішення зазначених проблем є складовою створення ефективної форми управління лісо виробничим комплексом. Нова структура управління лісо виробничим комплексом України має бути спрямована на охорону, відтворення та раціональне використання лісових ресурсів в умовах Ринкової економіки та різних форм власності.

Замість трьох паралельно діючих структур управління доцільно створити один орган - Міністерство лісів України з координуючими функціями щодо:

впровадження досягнень науково-технічного прогресу у веденні лісового господарства, лісозаготівлі й переробці недеревинних ресурсів;

розробки наукових пропозицій щодо раціонального використання і відтворення рекреаційних ресурсів; підготовки кадрів;

організації та впровадження лісовпорядних робіт;

підготовки документів та законодавчих актів, нормативів для затвердження урядом та Верховною Радою України;

поліпшення ведення лісогосподарських, лісозаготівельних робіт та охорони лісових ресурсів.

Структура управління лісо-виробничий комплексом України

- Кабінет Міністрів України; 2 - Міністерство лісів України; З - Міністерство економіки України; 4 - корпорація; 5 - обласна рада народних депутатів; 6 - обласне управління лісами; 7 - державна дирекція лісів; 8 - лісове господарство; 9 - побічне користування лісом; 10 - лісозаготівлі; II - охорона лісу; 12 - науково-дослідні організації; 13 - зовнішньоторговельна фірма; 14 - асоціація з переробки деревини; 15 - лісопиляння; 16 - деревообробка; 17 - меблеве виробництво; 18 - лісохімія; 19 - інші підприємства; 20 - фірма «Меблі»; 21 - науково-дослідна організація; 22 - Лісбанк

У територіальному розрізі замість існуючих лісо-виробничих об'єднань доцільно створити державні управління лісами з підпорядкуванням обласним радам народних депутатів і координуючому органу - Міністерству лісів України. Управління лісами виступатиме господарем усіх лісів території (державних, колгоспних, військових), тобто у межах області усі ліси перебуватимуть у віданні управління.

Замість існуючих лісокомбінатів та лісгоспів доцільно створити лісові комплекси - державні лісові дирекції, які виконуватимуть дві основні функції: охорону лісу та лісозаготівельні роботи. Все це сприятиме вирішенню екологічних, економічних і соціальних проблем.

Виробничі особливості і розміщення галузей

Початковою стадією у лісо-виробничому комплексі є лісове господарство і лісозаготівля. Підприємства галузі зайняті лісорозведенням, а також рубанням лісу, трелюванням його до транспортних шляхів, доставкою до споживача. В Україні виділяють два великі лісозаготівельні райони: Поліський і Карпатський. Значних змін зазнав характер праці у цій галузі, особливо у Карпатах. Використання техніки прискорило і полегшило роботу лісозаготівельників. Відійшло в минуле сплавляння дерев плотами по річках, розібрано більшість вузькоколійних залізничних шляхів, якими транспортували ліс. Основна частка деревини вивозиться тепер з гір лісовозами, що завдає значної шкоди довкіллю.

Підприємства деревообробної промисловості розміщені більш рівномірно на території країни, що спричинено впливом різних факторів на розміщення підприємств окремих підгалузей. Так, лісопильна промисловість (розпилювання деревини на дошки) розвинута переважно в районах лісозаготівель, тобто Карпатах, Поліссі. Сюди ж тяжіють і підприємства з виробництва деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит, фанери, що дозволяє комплексно використовувати відходи на лісокомбінатах.

Меблева промисловість і виготовлення деталей для житлового й промислового будівництва орієнтується значною мірою на споживача, а тому розміщується у великих містах: Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку. Важливим залишається для цих виробництв сировинний фактор, хоча його роль зменшується через дедалі більше використання для виготовлення меблів деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит. Найбільшими центрами виробництва меблів у лісопромислових районах або недалеко від них є Житомир, Ужгород, Мукачеве. Багато меблевих підприємств розташовано у невеликих містах (Карпати, Полісся) та поблизу великих міст в інших районах України.

Целюлозно-паперова промисловість розміщується під впливом таких чинників, як наявність сировини, води, електроенергії, що зумовлено технологічними особливостями процесу виробництва. Для виготовлення 1 т целюлози необхідно 350 м куб води і 5 м куб деревини. Зосереджені підприємства галузі переважно у лісопромислових районах - Поліському та Карпатському. Найбільшими підприємствами галузі є Жидачівський картонно-паперовий комбінат (Львівська область), Понінківський целюлозно-паперовий комбінат, Корюківська (Чернігівська область), Рахівська (Закарпатська область) картонні та Малинська (Житомирська область) паперова фабрики, Херсонський (у Цюрупинську) та Ізмаїльський целюлозні заводи.

Підприємства лісохімічної промисловості, поряд з відходами лісової, деревообробної і целюлозно-паперової галузей промисловості, зібраною живицею хвойних дерев, широко використовують як сировину також відходи сільськогосподарського виробництва (лушпиння соняшника, качани кукурудзи та ін.). Найпотужніша група підприємств галузі історично сформувалася у Закарпатті (Свалявський, Перечинський і Великобичківський лісохімкомбінати). Ще п'ять підприємств також пов'язані з лісопромисловими районами. Вони працюють у Вигоді (Івано-Франківська область), Києві, Славуті (Хмельницька область), Коростені (Житомирська область), Клевані (Рівненська область). Крім синтетичних смол, каніфолі, оцтової кислоти, метилового спирту і т. ін., важливою продукцією лісохімії є кормові дріжджі. Вони виробляються у Запоріжжі та Білгороді-Дністровському.

Проблеми та перспективи розвитку комплексу

Основними проблемами розвитку лісо-виробничого комплексу є дефіцит сировини, недостатньо повна переробка деревини, забруднення довкілля (особливо води) целюлозно-паперовими й лісохімічними підприємствами, мала забезпеченість потреб країни продукцією комплексу (тільки 55% потреб у папері й картоні задовольняється за рахунок власного виробництва). Тому важливими напрямками розвитку лісо-виробничого комплексу є раціональне використання власних лісових ресурсів, налагодження їх імпорту, модернізація підприємств з метою налагодження комплексної переробки деревини і зведення до мінімуму шкідливих для природи відходів виробництва.

Підвищення якості продукції є актуальним для всіх галузей, у тому числі й для меблевої промисловості, продукція якої експортується.

Важливою проблемою є спорудження підприємств для забезпечення країни власною целюлозою за рахунок підвищення рівня використання деревини, а також переробки соломи, якої в Україні є достатньо. Це дасть можливість забезпечувати потреби нашої держави у картонній тарі, а також у папері, що сприятиме розвитку національного книгодрукування і преси.

Продукція лісо-виробничого комплексу використовується у будівництві, гірничодобувній і хімічній промисловості, машинобудуванні, сільському господарстві, сфері послуг (особливо папір). Важливе значення комплексу і у забезпеченні безпосередніх потреб населення (продукти харчування, меблі, зошити, сірники тощо). За часткою зайнятих (менше 5%) і вартістю продукції (менше 3%) лісо-виробничий комплекс належить до найменших міжгалузевих комплексів України. Значною мірою це пов'язано з його обмеженою сировинною базою у нашій країні. Як наслідок, сировину, а також папір, целюлозу Україна змушена імпортувати з інших країн.

3.   Інвестиційний аналіз проекту

лісопромисловий рентабельність інвестиційний проект

Визначити ефективність інвестиційного проекту.

Для визначення доцільності залучення та впровадження інвестицій необхідно розрахувати наступні показники:

−   чисту теперішню вартість;

−    внутрішню ставку доходу;

−    період окупності;

−    індекс прибутковості.

Визначити чистий дохід, витрати, коефіцієнт дисконтування та дисконтова ний грошовий потік.

Тривалість інвестиційного проекту складає 4 роки. Збільшення обсягу випуску продукції та об’єму витрат - 15% щорічно.

Коефіцієнт дисконтування в майбутньому періоді (PVIF) розраховується за формулою:

де PVIF - процентний фактор дисконтування;- ставка дисконту;- кількість років або періодів.

Чиста теперішня вартість проекту (NPV) дозволяє одержати узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під чистим приведеним доходом розуміється різниця між приведеною до справжньої вартості сумою чистого потоку за період експлуатації інвестиційного проекту і сумою інвестиційних витрат на його реалізацію. NPV розраховується при заданій нормі дисконтування (приведення) за формулою:

де S_t - грошовий потік за період t;- необхідна ставка прибутковості інвестицій;- теперішня вартість очікуваних грошових потоків

А₀ (NI) - теперішня вартість первісних інвестицій проекту.

Так як NPV>0 проект приймається.

Чистий потік платежів містить у вигляді доходів прибуток від виробничої діяльності і амортизаційні відрахування, а в якості витрат - інвестиції в капітальне будівництво, відтворювання зношених в період виробництва основних фондів, а також інвестиції на створення і накопичення оборотних коштів.

NPV обов’язково враховує дисконтну ставку, що тяжіє до зростання при підвищенні процентів за позики та темпів інфляції. Із збільшенням процентів за позики зростають витрати на фінансування проектів, а тому грошові потоки від проектів мають бути дисконтована за вищою ставкою, ніж в умовах зменшення процентів за позики.

Внутрішня ставка доходу (IRR) - є популярним засобом оцінки доцільності інвестицій. IRR - це міра прибутковості, за якої теперішня вартість грошових потоків дорівнює вартості початкових інвестицій. Отже, IRR - це дисконтна ставка, за якої NPV дорівнює нулю. Значення ставки, при якій проект відхиляють, називають граничною ставкою. Виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту, враховують розмір граничної ставки, після визначення якої прогнозують майбутні грошові потоки та розраховують IRR.

Переваги цього метода:

·   враховує зміну вартості грошей з часом;

·    представляє картину беззбитковості проекту.

Період повернення вкладених інвестицій (DPB), протягом якого інвестор може повернути капітальні вкладення. Тобто, термін окупності (DPB) визначається як період часу, протягом якого інвестиції будуть повернені за рахунок доходів, одержаних від реалізації інвестиційного проекту. Більш того, під терміном окупності в ринкових умовах мається на увазі тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, _дисконтована у момент завершення інвестицій, рівна сумі інвестицій.

Це один з найпоширеніших і зрозумілих показників, особливо для попередньої оцінки ефективності інвестицій, оскільки дає можливість швидко проаналізувати ефективність невеликих за масштабами проектів та порівняти альтернативні вкладення ресурсів. При розрахунку DPB, прийнятому в західних фірмах, враховуються всі початкові інвестиції (капітальні і експлуатаційні витрати), а при альтернативному розрахунку на вітчизняних підприємствах враховується лише початкові капіталовкладення. Інвестиційний проект буде схвалено у разі, коли період окупності для компанії буде прийнятним.

Рівняння для визначення DPB можна записати в наступному виді:

Де h - термін окупності

К_в - сумарні капітальні вкладення в інвестиційний проект.

Величина h визначається шляхом послідовної надбавки членів ряду дисконтованих доходів до тих пір, поки не буде одержана сума, яка дорівнює об’єму інвестицій або перевищує його. На величину терміну окупності, окрім інтенсивності надходження доходів, істотно впливає норма дисконтування доходів, що використовується у розрахунках.

Показник DPB може бути використаний для оцінки не тільки ефективності інвестицій, але і рівня інвестиційних ризиків, пов’язаних з ліквідністю, оскільки, чим більше період реалізації проекту до повної його окупності, тим вищий рівень інвестиційних ризиків.

Індекс прибутковості представляє собою відношення отриманого економічного ефекту від реалізації інвестиційного проекту до сумарної величини капітальних вкладень. Він показує, скільки гривень прибутку підприємство отримає від однієї гривні інвестицій. При порівнянні декількох альтернативних проектів вибирають той, індекс прибутковості якого є вищим.

де З_t - витрати на t-м кроці;

к - сума дисконтова них капіталовкладень.

Сутність цього методу полягає у порівнянні теперішньої вартості майбутніх грошових потоків із вартістю початкових інвестицій. Так як РІ більше за одиницю то проект приймється. Не залежно від того, який метод застосувати - NPV чи PI, висновок буде один. Але слід зауважити, що ці два методи по-різному оцінюють пріоритетність ухвалених альтернативних проектів.

Джерело фінансування інвестиційного проекту кредит отриманий підприємством під 25% річних.

Розрахунок показників ефективності інвестиційного проекту

Чистий дохід розраховується як сума чистого доходу підприємства за 2012 рік та виручка за перший рік реалізації інвестиційного проекту.

Собівартість - це сума собівартості підприємства за 2012 рік та витрат за перший рік реалізації інвестиційного проекту.

Основні економічні показники діяльності підприємства, тис.грн

Прогнозні показники рентабельності підприємства після впровадження інвестиційного проекту

Література

1. А. Кійко, М.М. Якуба, І.Г. Войтович, Андрес Шульте, Уве Кіс, Даяна Кляйн. Кластерний аналіз перспектив розвитку ЛПК України Збірник науково-технічних праць.- Львів: РВВ НЛТУ України. - 2009. - Вип. 19.9. - 320 с.

.   Гілецький Й.P. Географія України

. http://www.geograf.com.ua/human/school-course/407-lisopromislovij-kompleks

. Розміщення продуктивних сил (за редакцією Є.П.Качана - Київ: «Вища школа», 1998.

. Соціаль6но-економічна географія України/ за редакцією О.І.Шаблія - Львів: «Світ», 1994.

. Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія - навчальний посібник «Знання», 1998.

. В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлик, В.Ф. Семенов та ін. Розміщення продуктивних сил: Підручник - К.: Товариство «Знання», КОО, 19998.

Додаток А

Галузь діяльності підприємства

Додаток Б

Звіт про фінансові результати (Форма №2), тис. грн.

Додаток В

Вихідні дані для інвестиційного проекту, грн