Мораль як суспільний інститут: проблеми осмислення в системі сучасних соціально-економічних координат

Мораль як суспільний інститут: проблеми осмислення в системі сучасних соціально-економічних координат

Мораль як суспільний інститут: проблеми осмислення в системі сучасних соціально-економічних координат

Шаповалова І. В

Проблематика моралі завжди привертала увагу дослідників різних галузей суспільствознавства, адже мораль є одним із найбільш ефективних регуляторів людської життєдіяльності. У сучасних умовах потреба в аналізі моралі в різноманітних її аспектах загострюється з двох позицій. З одного боку - у контексті світоглядних змін, що відбуваються у всьому світі в руслі тенденцій гуманізації і демократизації, які відображаються серед іншого і в певних змінах у моральних настановах, правилах і нормах. З іншого боку, «освіжити» розуміння моралі корисно в умовах сучасної української дійсності - адже процес переходу від одного стану соціальної системи до іншого (досі не визначеного) на вітчизняних теренах надмірно затягнувся і актуалізує пошуки інших регулятивів.

Перехідний етап розвитку суспільних відносин обумовлює посилену увагу до проблем моральної свідомості і культури в новому історичному контексті. Адже мораль є складовим елементом, що активно впливає на розвиток всієї системи суспільства. А сьогодні, як ніколи раніше, оголені серйозні суперечності між усвідомлюваними загальнолюдськими ідеальними уявленнями про моральні якості особистості і тими засобами впливу, які часто роблять вчинки аморальними. Одним із найважливіших теоретичних і практичних завдань, необхідних для виживання спільноти, стає формування цивілізованої моралі українського суспільства, яке знаходиться нині в стадії економічного, соціально-політичного і духовного катарсису. Тим більше, що процес переоцінки духовних цінностей, який можна спостерігати, свідчить про те, що відбувається і стихійний, самоорганізаційний шлях формування принципово нових засад моралі.

Концептуальними для дослідження моралі та її ролі в саморозгортанні людини як творця свого суспільства, своєї цивілізації є праці Аристотеля, Ю. Габермаса, Г.Гегеля, І.Гербарта, Демокріта, Е. Дюркгейма, Д.Дьюї, І.Канта, Я.Коменського, Конфуція, К. Маркса, А.Менегетті, Ф.Ніцше, Т.Парсонса, І.Песталоцці, К. Поппера, Р. Рорті, Ж.-Ж.Руссо, П.Сорокіна, Г.Спенсера, Е.Фромма, П.Тейяра де Шардена, А.Швейцера, А.Шопенгауера та інших.

У тій чи іншій мірі проблеми духовно-моральних цінностей особистості торкалися М. Бердяєв, В. Винниченко, М. Грушевський, М. Драгоманов, М. Лоський, О. Потебня, В. Соловйов, Г. Сковорода, Т. Шевченка, П. Флоренський, С. Франк та інші філософи, літератори і державні діячі. Вони відзначали важливість впливу моральних факторів на розвиток сильної держави та досліджували звязок моралі з іншими формами суспільної свідомості.

У більш сучасному ключі питання, присвячені моральним цінностям особистості, соціальної групи і суспільства в цілому, комплексно і аргументовано розглядаються в працях Т. Аболіної, В. Андрущенка, А.Амвросова, С. Анісімова, Р.Апресяна, В.Бакірова, В.Бачиніна, І. Бичка, Г. Волинки, М. Гончаренко, Г.Гребєнькова, А.Гусейнова, О.Дробницького, Л. Губерського, А.Єрмоленка, А. Здравомислова, М. Кагана, О.Коблікова, Р. Косолапова, В. Кременя, П.Кропоткіна, А.Лоя, О.Лукашевої, В. Ляха, М. Михальченка, І. Надольного, В.Пазенка, О. Проценко, А. Ручки, С. Синякова, Ю. Согомонова, Е. Соловйова, Л. Сохань, Д. Фіолевського, О. Шишкіна та інших [1].

Також є необхідність спиратись на праці з аксіології (Г. Ріккерт, А.Віндельбанд, М. Шелер та ін.), теорії моралі, морально-естетичної проблематики (Т. Адорно, Р. Апресян, О. Воєводін, В. Малахов, О. Титаренко, Й. Хейзінга та ін.), з питань критики моралі (О. Богомолов, Є. Бистрицький, Л. Волченко, В. Іванов, Г. Ірлітц, Л. Максимов, М. Михайлов, Л. Морева, Б. Рассел та ін.).

На етапі сучасних системних трансформацій на українському просторі проблематика моралі збагачується ідеями О.Абрамова, О. Васильева, О. Венгерова, К. Гаджиєва, І. Демакової, Д. Дюжева, Б. Капустіна, О. Кравцова, В. Лучина, М. Новосадового, В. Розіна, О. Скакун, В. Стрекозова, В. Хропанюка, М. Цвіка та ін.

Мораль у світлі традиційного філософського дискурсу постає як форма суспільної свідомості, яка відбиває дійсність у вигляді моральних норм, принципів, правил поведінки. Так, В.Малахов визначає мораль як форму суспільної свідомості, що являє собою «сукупність принципів, вимог, норм і правил, які регулюють поведінку людини в усіх сферах її суспільного життя. В моралі відбиваються цінності, що склалися в суспільстві, в нормах поведінки людей, які закріплені в поняттях добра, честі, совісті, справедливості тощо. Усі ці поняття мають оцінний і регулюючий характер» [2,25].

Предметом відображення моралі як форми суспільної свідомості є ставлення людини до людини, до соціальної спільноти, до суспільства і навпаки. За структурою моральна свідомість складається з рівня побутової моральної свідомості (моральні почуття, емоції, повсякденні норми, уявлення про добро і зло) і теоретичного рівня (сукупність норм і оцінок, понять і принципів, що регулюють відносини між людьми за посередництвом громадської думки). Відповідно моральність є фундаментальною рисою, яка визначає людський облік як такий.

Аналогічні тлумачення пропонують і представники суміжних галузей суспільствознавства. Так, правознавець І.Гетьман-Пятковська обґрунтовує авторське бачення моралі як усвідомленої, тобто заснованої на знаннях, досвіді та звичаях, категорії, яка формує відчуття прагнення до належного, що формується з внутрішнього спонукання віри у справедливість, впевненості панування добра, бере цю впевненість з розуміння цінностей життя: добробуту, миру, захисту, збереження та продовження роду задля майбутнього людського існування [3,6].

Мораль - це:

категорія, що визначає рівень свідомості, сформованої еволюційно, з урахуванням життєвого досвіду;

поняття, що може бути усвідомлене людьми;

це людське уявлення про належне, критерієм якого є добро і зло, чесність, порядність, справедливість, правда, кривда;

явище динамічне, що формується і змінюється залежно від досягнутого економічного, матеріального, інформаційно-технічного, культурного та духовного рівня суспільства або групи людей чи індивіда;

внутрішнє спонукання людини, яке націлене на досягнення належного, абсолютних цінностей, істинності;

внутрішнє переконання, що формується усвідомлено людиною під впливом виховання, освіти, оточуючого соціального середовища у вигляді норм, принципів, поглядів, оцінок.

Головними критеріями моралі є добро і зло, а також чесність, порядність, справедливість, правда, кривда. Джерелом же моралі є загальна добра воля.

Особливістю моралі як регулятора людських взаємин є те, що вона регулює свідомість і поведінку людей в усіх сферах життєдіяльності, включаючи особистісне життя і міжособистісні стосунки - на відміну, наприклад, від іншого глобального регулятора - права, яким регулюється тільки суспільно значуща поведінка (норми права виступають необхідним атрибутом держави, в якій мораль не може забезпечити поведінку, відповідну певному громадському порядку). З іншого боку, норми моралі й права існують у динамічному взаємозвязку - адже правова система державно організованого суспільства закріплює важливі для всього суспільства моральні настанови і цінності. Єдність моралі й права ґрунтується на спільності соціально-економічних інститутів, культури, виховання, прихильності людей до ідеалів свободи, рівності і справедливості. Їх призначення - встановлення і підтримка рівноваги, соціальної стабільності і порядку, досягнення соціального компромісу, повязаного із створенням еталону, зразка поведінки. «Право і моральність - це сукупність уз, що привязують нас один до одного і до суспільства, створюючи з маси індивідів єдиний узгоджений агрегат», - слушно писав Е. Дюркгейм [4,406].

Цікава точка зору про взаємозвязок моралі і права подається в практичній філософії І.Канта. У його концепції йдеться про змістовно-практичну цілісність права та моралі, цілісність, повязану з категоріальними визначеннями влади й підлеглості, примусу й опору, вибору і відповідальності. Більше того: згідно І.Канта, вони представляють собою не просто цілісність, а ієрархічно вибудовану культурно-онтологічну систему. Безумовність морального закону як метафізичного прояву свободи є передумовою кінцевої легітимації права - що виступає головною інтегративною властивістю цієї єдності. У такій системі мораль зберігає свою імперативну значимість [5,4].

Ієрархічне співвідношення загальнолюдської моралі і державного права подане у своєрідній нормативній піраміді В. Бачиніна, яка містить не тільки сучасні, але й «більш давні та фундаментальні нормативно-ціннісні основи, що складалися протягом всієї історії світової цивілізації» [6,90]. В основі цієї нормативної піраміди знаходяться найдавніші міфологічні табуальні першонорми, які безпосередньо повязані з глибинними сферами колективного й індивідуального несвідомого та їх архетипами та знайшли відбиття в архаїчних міфах. Над ними надбудована система релігійних норм, що внесли до механізму соціонормативної регуляції момент метафізичної абсолютності й виявилися здатними позбавити індивідуальну свідомість труднощів вибору. Вище в цій піраміді - моральні норми, що вимагають ставитися до кожної людини як до родової істоти, далі - рівень моральних норм, які розглядали людину вже як представника конкретних, локальних соціальних спільностей. Наступний рівень нормативно-ціннісної регуляції вимагав від громадян підпорядкування їх практичної та духовної діяльності цілям і завданням держави. Завершує піраміду система правових норм, що юридично оформлюють усю сукупність нижчих рівнів у раціоналізовані розпорядження і заборони [7,199].

Спираючись на концепцію І.Канта, сучасна вітчизняна дослідниця Т.Павлова виділяє основні риси тотожності і відмінності понять «мораль» і «право» у їх корелятивному смисловому сполученні. Так, до спільних рис моралі й права як соціальних регуляторів вона відносить наступні:

спільність коріння, генезису і еволюційних етапів розвитку моралі і права;

схожість їх складових за сутністю і призначенням: право і мораль виступають як сукупність справедливих настанов і створюваних ними умов для вільного здійснення розумної волі і забезпечення цивілізованої діяльності і спілкування;

подібність структур: структура права (правові норми, правові відносини, правова культура) відповідає схожій структурі моралі (моральні норми, моральні відносини, моральна діяльність);

спільність базових категорій моралі і права: поняття справедливості і свободи, що є основними категоріями права, пояснюють і природу моралі.

Але низка рис розрізняють мораль і право, зокрема такі:

інституціональна природа права на відміну від неінституціона- лізованості моралі - це розходження фіксують практично всі дослідники взаємодії моралі і права;

владний характер права, його звязок з державою, у той час як мораль є винятково продуктом суспільства;

різницю моралі і права вбачають у різному ступені конкретизації і твердості правової і моральної санкції;

формальна рівноправність права, якою наділяються субєкти правовідносин - такої встановленої рівності немає і не може бути в моралі;

правова воля і правова рівність є умовою для свободи здійснення внутрішніх переконань, рішень і вибору морально незалежної автономної особистості;

мораль і право розвиваються з різним ступенем динаміки: право є системою більш консервативною, зміни в моральній системі передують змінам у праві [5,14].

І.Хрімлі підкреслює, що моральні і правові норми мають суттєві відмінності як за змістом, так і за характером функціонування: правовій регламентації - порівняно з моральною - притаманна більша формальна визначеність, чіткість дефініцій, стійкість, а реалізація юридичних норм забезпечується і контролюється державою; норми моралі мають більш широкі можливості впливу на внутрішній світ особистості і в своєму функціонуванні підтримуються авторитетом громадської думки [8,6]. У своєму дослідженні авторка розводить норми моралі і права за формою вираження, за способами охорони і захисту, за способом формування, за рухливістю зміни, за широтою обхвату спектра суспільних відносин, за висотою вимог до людської поведінки [8,10].

На тлі виділення рис подібності і відмінності моралі і права безсумнівним лишається їх взаємозвязок не лише зі свідомістю, але й із реальністю. Тому сьогодні важко обмежити розуміння моралі лише як форми суспільної свідомості - адже вже через те, що вона виконує функцію регулювання людських взаємин, вона отримує безпосередній вихід у практичну життєдіяльність людей. Тому у світлі сучасного філософського дискурсу мораль постає не тільки як форма суспільної свідомості, а й як форма діяльності, відносин, форма духовно-практичного освоєння дійсності. Це є не просто внутрішнє переконання людини, яке формується під впливом освіти, виховання, соціального оточення; не лише внутрішнє спонукання людини, яке націлене на досягнення належного, абсолютних цінностей, істинності. Це також і реальні дії, що відповідають критеріям добра краси, справедливості, рівності тощо.

Навіть саме тлумачення терміна «мораль» не сприяє звуженню його значення до форми свідомості. Адже, походячи від латинських слів «mos», «mores», що означає «спокій», «мода», «звичай», «вдача», поняття «мораль» означає певний звичай, традицію - звичай сприймати світ через критерійний поділ на добро і зло. Давньоримський оратор і філософ Цицерон, опираючись і прямо посилаючись на досвід Аристотеля, утворив прикметник «moraHs» («моральний»), тобто той, що відноситься до вдачі, характеру. Значно пізніше утворилося слово «moraHtas» («мораль»).

Поєднуючи розуміння моралі як форми суспільної свідомості і діяльності, В.Шинкарук визначає мораль як «систему поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють моральну поведінку людей». При цьому вчений вказує, що «специфікою моралі є те, що вона, на відміну від таких форм суспільного регулювання, як економічна, правова, адміністративна тощо, які спираються на спеціальні установи, силу державного примусу (право), базується на силі переконання, громадської думки, традицій, моральних авторитетів», а складовими частинами моралі є моральна діяльність, моральні відносини, моральна свідомість [9,399].

Прикладом поєднання в змісті моралі свідомісної і діяльнісної складових є й таке тлумачення: «мораль - це система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства і означає форму соціальної культури, що виконує ціннісно-орієнтаційні та регулятивні функції» [10,9].

Будучи не лише формою суспільної свідомості, а й формою життєдіяльності людей, мораль повинна виконувати регулятивно-конструктивну, ціннісно-орієнтаційну, виховну, пізнавальну, мотиваційну, комунікативну, прогностичну функції.

Регулятивно-конструктивна функція за сучасних умов актуалізації потреби в пошуку нових ефективних соціальних регуляторів може вважатись провідною для моралі. Вона розкривається у двох аспектах: з одного боку, це стабілізація суспільства, з іншого, - спрямування його розвитку. Жодна культура не може розвиватися поза певною моральною парадигмою, так само, як жодне суспільство не може існувати без саморегуляції. Щоб бути стабільним, суспільство потребує збереження загальної структури цінностей, які воно повинне мати для самовідтворення - і саме цю функцію виконує мораль. Крім того, мораль як зведення правил, що забезпечують внутрішню сумісність і виживання соціальної системи, і моральність як ознака соціальної системи, в якій домінують моральні настанови, постають необхідними факторами творення громадянського суспільства [11].

З іншого боку, мораль спрямовує і коригує поведінку людини з точки зору врахування інтересів інших людей і суспільства в цілому. При цьому активний конструюючий вплив моралі на суспільну життєдіяльність реалізується через індивідуальну поведінку.

Як демонструє Л.Овсянкіна, мораль у сучасному розумінні є важливим критерієм життєдіяльності людини та суспільства, без урахування якого розвиток суспільства не може відбуватися. Автор узагальнює значення моралі для окремої особистості в наступних тезах. По-перше, мораль створює простір свободи для людини й забезпечує її самостійність як духовної істоти (особистості) стосовно власних бажань та суспільного впливу. По-друге, моральні цінності визначають сенс існування людини, духовно збагачують її. По-третє, моральні цінності особистості - один зі способів нормативної регуляції дій людини у всіх сферах суспільного життя, вираження її індивідуальної свідомості й вчинку, в яких інтегруються цінності добра, обовязку, сумління та щастя. Зрештою, система моральних цінностей людини обумовлює цілісність її моральної свідомості [12,10]. Моральність таким чином постає стрижнем духовності особистості, в якій зібрані й відбиваються всі соціальні досягнення, багатство й цінності людського буття. Можна метафорично сказати, що «проблема виховання моральної культури - це проблема формування людського в людині», її духу, гуманістичних цінностей, «доброго розуму», гуманістичної свідомості, гуманістичного знання [13].

Посередником між моральною системою окремого індивіда і всього суспільства є моральні якості особистості. Як ми знаємо, особистість є специфічною польовою структурою [14], яка, з одного боку, вбирає в себе все багатство суспільних відносин, з іншого, - виплескує власні сутнісні сили та інтегрує їх у соціальний простір [15]. Так у складі сутнісних сил особистості через її структуру проходять суспільні і загальнолюдські принципи і цінності моралі. Моральні якості, формуючись у процесі виховання за посередництвом засвоєння моральних принципів і норм, обумовлюють поведінку особистості, розкривають ставлення людини до суспільства, праці, людей та самої себе. Моральні якості поступово стають усталеними рисами характеру особистості, що визначають її відносини з людьми, характеризують ставлення до себе й довкілля, а також є усвідомленими і внутрішньо прийнятими нею правилами поведінки в суспільному житті. Як показує, наприклад, С.Ігнатенко [16,8], моральні якості формуються на ґрунті та у звязку з іншими результатами діяльності особистості, які розкривають ставлення людини до суспільства, праці, відбивають гуманне ставлення до самої себе. Вступаючи у взаємодію, вони породжують нові властивості, які уособлюються з вихованістю особистості.

На рівні суспільства в цілому мораль необхідна в першу чергу як всезагальний імператив, основа для узгодження між собою інтересів і вчинків окремих індивідів і цілих соціальних груп. В історії філософії, напевно, першим Аристотель, а слідом за ним Т.Гоббс розглядали мораль як інструмент збереження порядку в суспільстві. Якщо розглядати особистість і суспільство як взаємоповязані відкриті нелінійні системи, де перша включена в другу, то мораль також виступає формою їх взаємозвязку. З одного боку, моральна свідомість особистості дозволяє їй усвідомлювати загальні моральні цінності й принципи суспільства, вкладати в них індивідуальний смисл та перетворювати на власні моральні норми і принципи. Тому мораль є тим внутрішнім імперативом людини, що допомагає їй осмислено здійснювати свої вчинки, контролювати їх, ставити перед собою мету діяльності та обирати засоби для її досягнення. Дії ж особистості, які обґрунтовуються цими принципами, безпосереднім чином впливають на суспільство в цілому, в сукупності індивідуальних моральних цінностей визначаючи суспільну і загальнолюдську мораль. З іншого боку, мораль суспільства постійно впливає на формування світогляду людини, її потреб та інтересів.

Цікаве співвідношення моралі на рівні суспільства і моралі на рівні особистості пропонує М.Тепляков [17,8], спираючись на відповідні погляди Г.Гегеля - зокрема, на розведення останнім таких вузлових етичних понять, як «мораль» і «особистісна моральність». Г.Гегель писав: «... закон, що раніше існував у вигляді буття (традицій), тепер переходить в особисту свідомість, але при цьому залишається загальною істиною». На підставі цього М.Тепляков розводить поняття «мораль» і «моральність» наступним чином. «Все, що існує до того моменту, коли та чи та норма, закон, традиції, що регламентують суспільні взаємовідносини людей, набувають у свідомості субєкта особистісного смислу, стають надбанням свідомості особистості, є мораллю». Особистісна ж моральність (і відповідні терміни «моральність», «моральні відношення», «моральні вчинки», «моральні переконання, оцінки») - це надбання свідомістю субєкта суспільних моральних норм, що і визначають в основному (за винятком несвідомої сфери) вчинки і повсякденну поведінку людини.

Із приводу виникнення моралі як форми суспільної свідомості й регулятора людської поведінки в сучасній етиці є кілька точок зору. Перша точка зору відстоюється представниками релігійної етики, які вважають, що мораль - божий дар й основні її вимоги й поняття є даними раз і назавжди. Друга точка зору на походження моралі має світську природу. Її виникнення виводиться з наявності в людей групових альтруїстичних почуттів, морального інстинкту, властивих людині. Третя точка зору відзначає виникнення моралі як результат історичного розвитку людських відносин, свідомості й самосвідомості людей [13].

На нашу думку, мораль у будь-якому випадку є результатом історичного розвитку людства і людських відносин - незалежно від того, на яку точку зору пристати стосовно джерела її походження. Адже виникнення й становлення моралі як форми суспільної свідомості обумовлено рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, системою соціальних цінностей, особливостями соціальної структури суспільства, умов соціального спілкування, засобів комунікації, стану соціальної психології, особливостей ідеології того або іншого суспільства. Вимоги моралі виникають поступово, виділяючись із більш ранніх способів регуляції: звичаїв, ритуалів, табу.

Стосовно ж джерел походження моралі і провідних чинників її розвитку також можна помітити, що вони були різними в різні історичні епохи. Ми згодні з Н.Федорук, що в історії людства поступово змінювали один одного внутрішні чинники змін моральних норм, а саме: почуття, розум, суспільне благо. Аналіз етичних шкіл дозволив цій авторці також відзначити прогрес моральних норм, спираючись на такі критерії прогресу моралі: кількісне зростання розмаїтості моральних норм, їхнє узагальнення, поглиблення, удосконалювання змісту [18,7].

Література

мораль суспільство цивілізація свідомість

1.Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. - 2-е изд., доп. - М.: Мысль, 1985. - 158 с.; Гусейнов А.А. Золотое правило нравственности. - М.: Молодая гвардия, 1979. - 22 с.; Дробницкий О.Г. Понятие морали. - М: Наука, 1974. - 388 с.; Дробницкий

2.О.Г. Проблемы нравственности. - М: Наука, 1977. - 133 с.; Кропоткин П.А. Этика: Избранные труды. - М.: Политиздат, 1991. - 496 с.; Лукашева Е.А. Право, мораль, личность. - М.: Наука, 1986. - 264 с.

3.Малахов В.А. Етика. Курс лекцій: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - 6-е вид. - К. : Либідь, 2006. - 384 с.

.Гетьман-Пятковська І.А. Право та мораль: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2007. - 20 с.

.Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М.: Наука, 1991. - 805 с.

.Павлова Т.С. Співвідношення моралі і права у філософії І.Канта (історико- філософський аналіз): Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.05 / Дніпропетр. нац. ун-т. - Д., 2007. - 18 с.

.Бачинин В.А. Философия права и преступления. - Харьков: ФОЛИО, 1999. - 607 с.

.Див. про це також: Бех В., Гашенко А. Фірма в дискурсі організменої ідеї: Монографія. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. - 495 с.

.Філософський словник/ За ред. В.І.Шинкарука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. - 800 с.

.Сембрат А.Л. Моральне виховання старшокласників у навчально- виховному процесі гімназії: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.07 / Ін-т пробл. виховання АПН України. - К., 2007. - 20 с. - С.9.

.Див. про це, напр.: Романчук О.К. Історична публіцистика як складова системи державотворення та самоорганізації громадянського суспільства в Україні: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.08 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. - К., 2001. - 16 с.

.Овсянкіна Л.А. Мораль в системі економічної життєдіяльності людини і суспільства (соціально-філософський аспект): Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.03 / АПН України. Ін-т вищ. освіти. - К., 2003. - 20 с.

.Шкурин А.И. Истоки становления нравственной культуры и их влияние на современную концепцию развития личности // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. - 2004. - № 1. - С.361-375.

.КасянюкМ.В. Джерела становлення моральної культури і її вплив на особистість спортсмена // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. - 2006. - № 2. - С.54-57.

.Див., напр.: Бех В.П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ. - Запорожье: РА «Тандем - У», 1998. - 141 с.

.Ігнатенко С.О. Підготовка майбутніх учителів фізичного виховання до формування моральних якостей молодших школярів: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К.Д.Ушинського. - Одеса, 2007. - 21 с.

.Тепляков М.М. Психосемантичний аналіз ефективності засобів комунікативного впливу: Автореф. дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01 / Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - К., 2002. - 19 с.

.ФедорукН.М. Мораль та суспільний прогрес: Автореф. дис. ... канд. філософ. наук: 09.00.03 / Харк. ун-т повітр. сил. - Х., 2005. - 20 с.