Жири. Лікарська рослинна сировина, що містить висихаючі жирні олії та жирні олії, що містять фосфоліпіди

Жири. Лікарська рослинна сировина, що містить висихаючі жирні олії та жирні олії, що містять фосфоліпіди

КУРСОВА РОБОТА

Жири. Лікарська рослинна сировина, що містить висихаючі жирні олії та жирні олії, що містять фосфоліпіди

Вступ

Фітотерапія - вид терапії, що застосовує рослини як лікарські засоби. Траволікування є найбільшою складовою народної медицини та значимим напрямком наукової медицини. Лікар-фахівець в галузі фітотерапії називається фітотерапевтом. Людей, які знаються на травах і їхньому використанні у медичних цілях, називають травознаями. Іноді до сфери фітотерапії відносять не тільки рослини, але також і гриби (вид лікування, при якому як лікарські засоби використовуються гриби, називається фунготерапією), а іноді й інші природні препарати - продукти бджільництва (прополіс, маточне молочко, мед, віск, бджолину отруту), мінерали, певні частини тварин. Розрізняють традиційну фітотерапію, що є складовою частиною традиційної терапії, і ботанічну медицину (інші назви - наукова фітотерапія, медична фітотерапія) - один з напрямків наукової медицини. У сучасній науковій фітотерапії, на відміну від традиційної, фітотерапевтичні препарати практично не застосовуються самостійно, зазвичай їх призначають додатково до фармакотерапії. [7]

Перші докази використання трав у якості лікарських засобів були виявлені під час археологічних розкопок на території сьогоднішнього Іраку, у місті Шумер. Лікарі із Шумеру вже тоді знали, що багато рослин мають цілющі властивості, і використовували їх для готування різноманітних настоїв і порошків. Для компресів і припарок лікарі збирали голки хвойних дерев, молоде листя верби. Листя ретельно висушували, потім мололи. Порошок з рослин часто змішували з подрібненими мінеральними речовинами й порошками тваринного походження, розбавляли пивом або вином. [9]

На території Київської Русі зціленням хворих займалися ченці, використовуючи для цього мед, віск, шипшину, гірчицю, цибулю, горицвіт, подорожник, наперстянку. Дуже цікавою є писемна пам'ятка «Ізборник Святослава», який був укладений для київського князя Святослава Ярославовича, де описуються властивості блекоти та болиголову. Енциклопедією медичних знань XII століття є науковий тракт «Мазі» київської князівни Евпраксії Мстиславівни. У ньому містяться гігієнічні поради, розповідається про користь повітря і фізичних рухів, раціонального харчування та описується лікування окремих недуг.

Діючі речовини лікарських рослин мають низку принципових переваг перед хімічними речовинами. По-перше, діючі речовини утворюються в живій клітині, тому вони краще, ніж синтетичні, пристосовані до життєдіяльності клітин людського організму та біохімічних процесів. По-друге, в живій клітині завжди є й інші речовини, що підсилюють або пом'якшують лікувальну дію. По-третє, лікарські рослини діють не на один орган чи симптом, а на весь організм в цілому - відновлюють функції ендокринної системи, активізують імунну систему, підвищують захисні сили організму, мають загальнооздоровчу, протипухлинну й протизапальну та іншу дію. [10]

Крім того, перевагами рослинних ліків є їх мала токсичність, що є особливо важливим при лікуванні хронічних захворювань, можливість тривалий час застосовувати в домашніх умовах. Важливим фактором є й те, що більшість з них доступні й дешеві. До недоліків рослинних ліків належить небезпека отруєння ними - приміром, через недотримання правил збирання рослини, перевищення рекомендованої дози та курсу лікування. Часто рослини вбирають в себе токсини з навколишнього середовища і перетворюються на отруйні. Такі рослини, як цикута, борець (аконіт), наперстянка, вовчі ягоди, тощо можуть призвести до смертельного отруєння. Також внаслідок надмірного заготування багато видів рослин було знищено або ж їх запаси у дикій природі було значно вичерпано. [9]

1. Жири як клас природніх сполук (власне ліпіди або триацилгліцероли)

Жири - високомолекулярні органічні сполуки, які складаються виключно з тригліцеридів жирних кислот загальної формули:

тобто вони є складними ефірами гліцерину і вищих одноосновних жирних кислот з кількістю атомів вуглецю в ланцюгу від 6 до 24. В утворенні жирів беруть участь як насичені, так і ненасичені кислоти. [14]

.1 Класифікація та хімічний склад

жир хімічний олія біологічний

Органічні речовини, що називаються жирами містяться у тваринних і рослинних організмах. Тому за походженням вони діляться на тваринні і рослинні, які в свою чергу підрозділяються на тверді і рідкі.

Рідкі жири інколи називають жирною олією, щоб диференціювати їх від мінеральних і ефірних олій. Найчастіше, рідкі жири називають просто олією.

Тверді жири тваринного походження часто називають салом. Деякі тверді тваринні і рослинні жири називають маслами: кров'ячий молочний жир і масло бобів какао. Жири тваринного походження мають при кімнатній температурі, як правило, тверду консистенцію, а риб'ячий жир та більшість рослинних жирів - рідку. З рослинних жирів твердими є масло какао та пальмове масло.

Рідкі жири тваринного походження добуваються майже лише з морських тварин та риб, і їх підрозділяють в залежності від кількості в них холестерину. Печінкова олія деяких риб вирізняється високим вмістом холестерину. Рослинні жири бувають рідкими (соняшникова, бавовникова, соєва, ріпакова, кукурудзяна олії і ін.) та твердими (кокосове, пальмове, масло-какао тощо).

За складом ненасичених кислот жирні олії класифікують на невисихаючі (гліцериди олеїнової кислоти), напіввисихаючі (гліцериди лінолевої кислоти) та висихаючі (гліцериди ліноленової кислоти). [12]

Звичайний жир складається з ліпідів, не жирових та азотовмісних речовин, вуглеводів та мінеральних елементів. Чистий жир являє собою складні ефіри триатомного спирту гліцерину СН₂ОН - СНОН - СН₂ОН і різноманітних жирних кислот. Серед них можуть бути як:

·              насичені жирні кислоти, наприклад пальмітинова С₁₅Н₃₁СООН і стеаринова С₁₇Н₃₅СООН, так і:

·              ненасичені жирні кислоти (у тому разі з одним подвійним зв'язком - наприклад олеїнова кислота С₁₇Н₃₃СООН); з двома - лінолева кислота і з трьома ліноленова кислота подвійними зв'язками, а також з потрійним зв'язком, наприклад тариринова кислота С₁₇Н₃₁СООН), або навіть чотири (як у арахідонової кислоти) подвійні зв'язки між атомами вуглецю, - і трапляються лише в рослинних жирах і так званому риб'ячому жирі, в організмі людини не синтезуються, але потрібні для багатьох біохімічних процесів, і тому їх відносять до незамінних продуктів живлення. Суміш ненасичених жирних кислот називають вітаміном F.

Жирно-кислотний спектр жирів різноманітний. У рослинному й тваринному світі налічується близько 1300 видів жирів, але елементний склад їх відносно мало коливається й дорівнює в середньому, %:

С - 76 - 79, Н - 11 - 13 і О - 10 - 12.

Таблиця 1. Вищі жирні кислоти

Шляхом гідролізу (омилення) жири легко розщеплюються на гліцерин і жирні кислоти, причому різні кислоти проявляють неоднакову стійкість до дії високих температур і мікроорганізмів. Так, насичені жирні кислоти досить стійкі не тільки при звичайних температурах, але й при нагріванні навіть до 400°C вони важко втрачають свою карбоксильну групу й не розкладаються. Досить стійкими є й ненасичені жирні кислоти з одним подвійним зв'язком (типу олеїнової).

Ненасичені кислоти із двома й більшим числом подвійних зв'язків менш стійкі; вони окислюються, твердіють, стають темними, набирають неприємного запаху. На це потрібно звертати увагу при використанні їх. Вони легко окислюються й полімеризуються, а при нагріванні до 300°C розпадаються з розривом вуглецевого ланцюга й утворенням суміші насичених і ненасичених вуглеводнів жирного ряду.

Для хімічної характеристики жирів й інших ліпідів визначаються температура плавлення й числа - йодне, омилення й кислотне.

У жирах завжди присутні супутні речовини, які впливають на їхній зовнішній вигляд, фізико-хімічні властивості та фармакологічну дію. Вони становлять неомилюваний залишок жиру (2-3%). До супутніх речовин належать: стерини, жиророзчинні вітаміни, пігменти (хлорофіл, ксантофіл, каротиноїди).

.2 Фізико-хімічні властивості

Жири та олії маслянисті на дотик, на папері залишають пляму, яка збільшується при нагріванні. Це одна з їхніх відмінностей від ефірних олій, пляма від яких швидко вивітрюється. При нормальній температурі жири не загоряються, але після нагрівання горять яскравим полум’ям.

Жири тваринного походження, як правило, тверді, рослинні (жирні олії) - рідкі. Винятками серед тваринних жирів є риб’ячий жир (рідина), а серед рослинних жирів - масло какао (тверде). [5]

Колір жирів залежить від способу їх отримання. Більшість жирів мають білий або світло-жовтий колір. Олії жовтуваті завдяки присутності каротиноїдів або зеленкуваті, якщо містять хлорофіл. Рідко трапляється червоно-жовтогарячий або інших колір - залежно від ліпохромів.

Запах і смак - специфічні і обумовлені супутніми речовинами. Всі жири легші за воду. Питома вага жирів та олій коливається в межах 0,910 - 0,976 г./см³. Через те, що жири є сумішшю сполук, вони не мають чіткої температури плавлення. Більшість з них плавиться в інтервалі від 22 до 55⁰С. температуру кипіння для жирів не визначають, бо вони руйнуються при 250⁰С з утворенням акролеїну:

Жири і олії легко розчинні в органічних розчинниках (діетиловому ефірі, хлороформі, гексані, петролейному ефірі та інших); мало розчинні в етанолі, розчиняються в спирті при нагріванні, але при охолодженні розчин розшаровується; нерозчинні у воді, але в присутності емульгаторів утворюють емульсії. Жири - добрі розчинники ефірних олій. Рицинова олія, на відміну від інших жирів та олій, добре розчиняється у спирті, але не розчиняється у діетиловому ефірі і не змішується з вазеліновою олією. Між собою жири та олії змішуються у будь-яких пропорціях. [6]

Жири оптично не активні, якщо вони не мітять залишків оптично активних речовин. Винятком є рицинова олія. Жирні олії мають значну рефракцію: показник заломлення тим вищий, чим більше в жирі гліцеридів з ненасиченими кислотами.

Жири як складні ефіри здатні до гідролізу. Під впливом гідроксидів лужних металів утворюється гліцерин та солі вищих жирних кислот (мила), тому реакції лужного гідролізу жирів називають омиленням. У природі омилення жирів іде під впливом ферменту ліпази в присутності вологи.

При довгому зберіганні жирів у них відбувається складний хімічний процес, що отримав назву згіркнення. На світлі в присутності вологи та повітря жири набувають специфічного запаху, подразнюючого, неприємного, іноді гіркого смаку. В результаті цього процесу утворюються пероксиди, альдегіди, кетони, кислоти тощо.

Вміст пероксидів визначають у жирах і препаратах, виготовлених з них, за допомогою хімічного числового показника, що називається пероксидним числом.

Жири, які мають у своєму складі ненасичені кислоти, під впливом повітря змінюють консистенцію. Зовнішньо це призводить до загуснення олії з подальшим затвердінням, особливо при намащуванні тонким шаром. Висихання жирних олій - дуже складний фізико-хімічний процес, який починається з окислення метиленових груп, сусідніх з подвійним зв’язком, потім іде полімеризація, конденсація тощо.

Показником висихання жирів є елаїдинова проба або йодне число. Олеїнова кислота здатна під дією азотистої кислоти переходити в транс ізомер - елаїдинову кислоту, яка при кімнатній температурі має тверду консистенцію. Ця реакція піл назвою елаїдинова проба використовується для визначення типу олії: якщо проба позитивна, досліджувану олію слід віднести до невисихаючих.

Вірогідним показником того, що олія висихаюча, є йодне число. За місцем розриву подвійних зв’язків приєднуються галогени. Отже за величинами йодного числа легко встановити тип олії. [20]

Гідрогенізація жирів - це процесс приєднання водню до залишків ненасичених кислот у місці подвійних зв'язків, внаслідок чого олії стають твердими. Гідрогенізовані жири використовують як основи для мазей.

.3 Поширення, локалізація та біологічна функція у рослинах

Жири - одна з основних груп речовин, що входять до складу організму людини, тварини або рослини.

Рослинні жири накопичуються в плодах та насінні як запасний матеріал. Жирні олії зустрічаються в клітинах паренхіми у вигляді крапель. Найбагатші на жири плоди рослин з родин капустяні, макові, льонові, маслинові та інші.

Кількість жирної олії в насінні деяких рослин може становити десятки процентів. Наприклад, насіння соняшнику містить 25-30% жиру, насіння бобівника - 17-27, льону - 29-44, рицини - 50-55%.

Рослини, що зростають на півночі, мають більше ненасичених кислот, аніж ті, що зростають ближче до екватора (наприклад, масло какао багатше на тригліцериди насичених кислот). Олійні культури помірного та північного клімату містять напіввисихаючу жирну олію. Ті, що зростають далі на північ, містять більше подвійних зв’язків у жирних кислотах, що входять до їх складу.

У тваринному організмі жир відкладається переважно в черевній порожнині у вигляді жирової тканини. Зустрічається також в інших тканинах організму. Дуже багато його в молоці. Значну кількість жиру істить печінка, особливо в риб та морських тварин. [21]

Жири в організмі є основним джерелом енергії. При окисленні жирів її виділяється удвічі більше, ніж при окисленні вуглеводів і білків. Жири, що входять до складу мембранних утворень клітин, виконують важливі структурні функції. Внаслідок низької теплопровідності жир, що відкладається в підшкірному шарі, є термоізолятором, який захищає організм від охолодження і надає шкірі еластичності. Жири їжі і кормів постачають організмам вітаміни А, D, Е, F (риб’ячий жир, олії).

.4 Способи одержання жирів

Одержують жири пресуванням, екстракцією та витоплюванням.

Холодне пресування (температура олії не перевищує 50-60°С):

Процес вижимки олії відбувається в шнековому пресі. Преси можуть мати попередні камери, де насіння підігрівається, що поліпшує процес віджимання олії. Насіння в преси подається дозовано. Після одноразової вижимки в сировині залишається до 10-12% жиру. Одержана олія стікає в резервуар, а звідти подається у фільтраційні установки, де відбувається відділення твердих частинок. Далі олія підлягає очищенню з осадженням фосфорних сполук, а вільні жирні кислоти нейтралізуються і вимиваються. Потім олію зневоднюють і зберігають у резервуарі для чистої олії.

Після першого вижимання (насіння може бути попередньо підігріте і подрібнене) вижимки перемішують в екстракційній камері з розчинниками (бензин, гексан), для розчинення залишкових жирів. Після цього суміш підігрівають, а пари розчинників конденсують і повторно використовують. Олія, отримана в процесі екстракції, звичайно перемішується з олією, одержаною після першої вижимки, у пропорції 2:1. В шроті залишається лише 1-2% жирів. Екстракційна олія, як правило, забруднена, оскільки розчинники екстрагують олію разом з великою кількістю токсичних речовин. Застосування розчинників викликає їх емісію у навколишнє середовище. Для медичного застосування такі олії не придатні. [21]

Холодне пресування олії, на відміну від екстракції, є повністю нейтральним методом для навколишнього середовища, а шрот після холодного вижимання є кормом для всіх видів тварин.

Тваринні жири отримують витоплюванням із застосуванням «гострої» або «глухої» пари з подальшим очищенням.

.5 Дослідження жирів

Дослідження жирів складається з органолептичного аналізу (консистенція, колір, смак, запах), встановлення їх розчинності, якісних реакцій (визначення домішок), встановлення фізичних (питома вага, показник заломлення) і хімічних числових показників. [3]

Хімічне дослідження жиру полягає головним чином у визначенні числових показників: кислотного, ефірного, йодного числа, числа омилення.

Кислотним числом називають кількість міліграмів калію гідроксиду, яка необхідна для нейтралізації вільних кислот, що містяться в 1 г досліджуваного жиру. За величиною кислотного числа можна робити висновок про доброякісність жиру. Вільні жирні кислоти утворюються головним чином у результаті омилення жиру. Свіжі жири майже нейтральні.

Числом омилення називають кількість міліграмів калію гідроксиду, яка необхідна для нейтралізації вільних кислот та омилення складних ефірів, що містяться в 1 г досліджуваного жиру. Воно характеризує загальну кількість кислот (вільних і зв’язаних у тригліцериди), що входять до складу жиру.

Ефірним числом називають кількість міліграмів калію гідроксиду, яка необхідна для омилення складних ефірів, що містяться в 1 г досліджуваної сировини. Ефірне число дорівнює різниці між числом омилення та кислотним числом. Величина його залежить від молекулярної маси кислот, що входять до складу жиру: чим вона менша, тим більший показник ефірного числа. [6]

Вміст неомилюваних речовин у жирах знижує число омилення, як і інші показники жирів.

Йодне число - це кількість грамів йоду, еквівалентна галогену, що приєднується до 100 г. досліджуваної речовини. Визначення цього показника базується на здатності галоїдів приєднуватися до сполук з подвійним зв’язком.

Йодне число є одним з найважливіших хімічних констант жирів, бо дає можливість відрізняти окремі групи олій (висихаючі, напіввисихаючі, невисихаючі). Встановлено, що у невисихаючих олій воно коливається в межах 80-100 одиниць, у напіввисихаючих - 100-140, висихаючих - 140-200. [5]

Склад і вміст жирних кислот у ліпідах визначають газовою хроматографією.

.6 Біологічна дія та використання

У фармацевтичному виробництві жири використовуються як основа для мазей, пластирів, лініментів, супозиторіїв, емульсій. Маслинову, мигдальну та персикову олії використовують як розчинник камфори, статевих гормонів, інших жиророзчинних речовин.

Фармакологічна дія жирів залежить від вмісту есенціальних жирних кислот і супутніх речовин. Жирні олії, до складу яких входять ненасичені жирні кислоти, виявляють гіпохолестеринемічну активність (вітамін F). Вони застосовуються як харчові добавки для профілактики атеросклерозу.

Жири широко використовують у парфумерно-косметичній промисловості та для виробництва мила, гліцерину, стеарину, пластмас, μуми, мастильних матеріалів тощо. [26]

Рослинні олії і жири використовуються для вготовлення мила, свічок, косметичних кремів, оліфи, олійних фарб, біодизелю.

В Дирбонській лабораторії (ЗДА) був розроблений процес отримання з соєвої олії - синтетичної смоли, з якої отримується першокласна емаль для фарбування автомобілів. По блиску і стійкості емаль переважала всі лаки, які існували станом на 1935 рік. Фордом в 1935 році було пофарбовано цією емаллю ціла серія автомобілів, і єдиною причиною, через яку всі автомобілі не були оброблені цією емаллю було те, що не вистачало екстракційного обладнання для отримання олії.

Касторова олія, при використанні її в якості моторного масла, має перевагу над мінеральним маслом в тому, що вона мало змінює свою в'язкість при зміні температур і у зв'язку з цим вона краще протистоїть тиску підшипників. Але вона не годиться для тривалого використання, і застосовується виключно в гоночних моторах, де потрібна короткочасна висока потужність. Касторова олія має властивість легко окислюватись і роз'їдати метал, та утворювати смолянисті нашарування. [22]

З ріпакової олії вже знайшли широке застосування виготовлювані з неї мастильні засоби: гідравлічні масла; охолоджуюча мастильна і спеціальна олива для змащення деталей деяких сільськогосподарських машин; антикорозійне мастило й мастило для змащування ланцюгів, пилок; різні адгезійні мастила; моторні і трансмісійні мастила; олія для м'якого змащення.

Ріпакова та соєва генетично модифікована олії придатні для виробництва композиційних мастильно-холодильних засобів для процесів обробки металів різанням чи тиском. [23]

.7 Висновки

Жири - високомолекулярні органічні сполуки, які складаються виключно з тригліцеридів жирних кислот, тобто вони є складними ефірами гліцерину і вищих одноосновних жирних кислот з кількістю атомів вуглецю в ланцюгу від 6 до 24. В утворенні жирів беруть участь як насичені, так і ненасичені кислоти.

Одержують жири пресуванням, екстракцією та витоплюванням.

Тваринні жири отримують витоплюванням із застосуванням «гострої» або «глухої» пари з подальшим очищенням.

Дослідження жирів складається з органолептичного аналізу (консистенція, колір, смак, запах), встановлення їх розчинності, якісних реакцій (визначення домішок), встановлення фізичних (питома вага, показник заломлення) і хімічних числових показників.

Хімічне дослідження жиру полягає головним чином у визначенні числових показників: кислотного, ефірного, йодного числа, числа омилення.

У фармацевтичному виробництві жири використовуються як основа для мазей, пластирів, лініментів, супозиторіїв, емульсій. Маслинову, мигдальну та персикову олії використовують як розчинник камфори, статевих гормонів, інших жиророзчинних речовин.

2. Лікарська рослинна сировина, що містить висихаючі жирні олії та жирні олії, що містять фосфоліпіди

.1 Характеристика лляної олії

Semina Lini

Linum usitatissimum

Linaceae

Лляна олія належить до висихачих жирних олій. Отримують її з насіння льону звичайного - Semina Lini (Linum usitatissimum, Linaceae).

Рослина. Однорічна трав’яниста, з голим, циліндричним стеблом, розгалуженим від основи або у верхній частині, заввишки 0,6 - 1,5 м. листки вузьколанцетні або лінійні, чергові. Квітки небесно-сині або фіолетові, зібрані на верхівці стебла у розлогі щитковидні суцвіття. Чашечка п’ятичленна, віночок - п’ятипелюстковий, тичинок п’ять або десять. Плід - яйцевидна або куляста коробочка з численним дрібним блискучим насінням. Насіння сплюснуте, яйцевидної форми, загострене з одного боку та округле з іншого, нерівнобоке, довжиною до 6 мм, товщиною до 3 мм. Поверхня насіння гладенька, блискуча, зі світло-жовтим, добре видним сім’яним рубчиком. Колір насінин - від світло-жовтого до темно-коричневого. Запах відсутній. Смак слизисто-маслянистий. [3]

Поширення. У дикому вигляді невідомий. Культивується в країнах СНД, Західній Європі (Франція, Бельгія). [4]

Заготівля. Збирання насіння льону механізоване. Рослину сушать у валках або на току на сонці. Після обмолочення насіння досушують на току або в сушарці при температурі 45 ⁰С. Бережуть від вологи, яка надає насінню слизкості. [16]

Одержання олії. Олію добувають пресуванням подрібненого насіння льону.

Характеристика олії. Оліїста рідина світло-жовтого кольору з буруватим відтінком; запах характерний, смак приємний. Кислотне число не більше 5, йодне - 169-192. [11]

Хімічний склад сировини. Насіння містить висихаючу жирну олію (30-48%), яка складається з гліцеридів ліноленової (35-40%), лінолевої (25-35%), ізоолеїнової (15-20%), пальмітинової та стеаринової кислот, є ензим лінамаразін, ціаноглікозид лінамарин (близько 1,5%), протеїни (20-25%), вуглеводи тощо. [23] Насіння, стебла і листя льону звичайного містять фенолокислоти: бузкову, кумаринову, транс-ферулову, транс-синапову та інші, а також етери коніферилового і синапового спиртів з феруловою кислотою. Вміст золи - 4,6%, вона містить K, Ca, Mg, Fe, Mn, Cu, Zn, Cr, Al, Se, Ni, Pb, I, B.

Числові показники. Вологість - не більше 13%; золи загальної - не більше 6%; інших частин рослини (частини коробочок, плодоніжок, битих насінин) - не більше 1%; органічних домішок - не більше 2%; мінеральних домішок - не більше 0,5%; індекс набухання - не менше 4 (для цільної сировини) і не менше 4,5% (для подрібненої сировини); золи сульфатної - не більше 6%; сторонніх домішок - не більше 1,5%.

Біологічна дія та застосування. Препарат лінетол містить етилові ефіри ненасичених жирних кислот з льняної олії. [13] Він знижує рівень холестерину в крові і застосовується для лікування атеросклерозу. Лінетол входить до складу аерозольних препаратів вінізоль, левовінізоль, лівіан. З льняної олії виготовляють зелене мило і мильний спирт, що застосовують при захворюваннях шкіри. [25]

Насіння льону звичайного концентрує Se, має секретолітичну, обволікаючу і протизапальну дію. Набухле у воді збільшує обсяг калової маси, посилює її просування, діє очищувально при атонії товстої кишки та ожирінні. Водний настій слизу має захисну, заспокійливу і протизапальну дію при запаленні стравоходу, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, ентеритах та колітах (у клізмах). Зовнішньо слиз у вигляді компресів використовують при трофічних виразках, опіках і променевих пошкодженнях шкіри. [1]

Схожу дію має насіння айви довгастої (Cydonia oblonga Mill.), яке також містить слиз в епідермі. Насіння певного сорту льону звичайного, яке піддавалось спеціальній обробці (Linusit), застосовують як проносне при хронічних запорах, у складі дієти хворих на діабет. Сухий екстракт насіння льону звичайного (10%) входить до складу препарату Bioflax, що захищає слизову оболонку шлунка від побічної дії ацетилсаліцилової кислоти, спирту та інших хімічних агентів, а також при стресі. Препарат Лінетол містить етилові етери ненасичених жирних кислот з лляної олії. Він знижує рівень холестеролу у крові й використовується для лікування атеросклерозу. Лінетол входить до складу аерозольних препаратів Вінізоль, Левовінізоль, Лівіан, Тегралезоль, Ліфузоль. [17] Препарати Сингран і Сингран-В (водорозчинна модифікація) є сумішшю етилових етерів лінолевої та ліноленової кислот і аналогом лінетолу для використання у дерматології і косметології. Для лікування екзем існує препарат Efamol у капсулах, що містить вітамін Е, лляну та інші рослинні олії. Emosan (поліненасичені жирні кислоти і гексахлоран) захищає шкіру від агресивних реагентів, напр. кислот, лугів, формальдегіду, фенолів тощо.

Мазі, креми, олії, дитячі присипки (Linomad) містять лляну олію холодної екстракції з додаванням БАР. Олію включають до складу шампунів, зволожувальних кремів, аерозольних масок для обличчя, кондиціонерів для волосся, кремів для рук і нігтів. [17]

2.2 Характеристика соєвої олії

Semina Sojae

Glycine hispida

Fabaceae

Соєва олія належить до жирних олії, що містять фосфоліпіди.

Рослина. Однорічна трав’яниста з прямостоячим опушеним гіллястим стеблом від 30-50 см до 2 м заввишки. Стебло вкрите шорсткими волосками. Листки трійчасті, еліптичні або яйцевидні. Квітки дрібні, в пазушних китицях. Плід - біб з 2-3, рідше 1-4 насінинами; стулки і насіння від світлого до чорного кольору. [18]

Поширення. Відомо 75 видів, які поширені у тропіках Африки. Культивується як білково-олійна культура. В країнах СНД росте один вид - соя щетиниста. [26]

Заготівля. Насіння сої в Україні не визріває. Сировина імпортується і переробляється на підприємствах харчової промисловості. [16]

Хімічний склад сировини. В залежності від сорту та умов вирощування насіння сої містить 30-45% білків, 17-25% напіввисихаючої жирної олії, вітаміни А, В₁, В₂, В₆, D, Е, С, холін, біотин (вітамін Н), фолацин (вітамін В_с). До складу жирної олії входять пальмітинова, олеїнова, лінолева (близько 50%) і ліноленова кислоти. Характерною ознакою насіння є великий вміст фосфатидів - лецитину (1-2%) і кефаліну. [15]

Характеристика олії. Жовтого або жовтогарячого кольору, прозора рідина, із слабким запахом, приємного смаку. Йодне число - 114-140. Одержують олію сої методом пресування або екстракцією органічними розчинниками достиглого насіння сої. [22]

Біологічна дія та застосування. Фосфоліпіди сої разом з комплексом вітамінів і флакуміном є складовою частиною препарату ліпофен, який застосовується для лікування захворювань ШКТ. [24]

Жирна олія з нестиглого насіння містить велику кількість каротиноїдів, тому сприяє загоєнню ран і виразок, утворених внаслідок дії радіаційного випромінювання.

Білок насіння сої за хімічним складом наближається де тваринного і заміняє його в харчуванні. Шрот сої після видобування жирної олії використовують для отримання препарату глісабол. До його складу входять ізофлавони, пектини, сахари, білки. [2]

Входить до складу гепатопротекторних (ессенціале, есел) та венотонізуючих препаратів (есгефол, есавенгель).

Використовується соєва олія в емульсіях, головним чином як джерело жиру в загальних парентеральних харчових схемах. [17] Хоча арахісова олія також використовується з цією метою, проте соєвій олії на сьогодні віддається перевага через її менші побічні ефекти. Емульсії з соєвою олією використовуються як для орального, так і в/в застосування, напр. амфотерицин, діазепам, ретиноїди, вітаміни, поганорозчинні у воді стероїди, флюорокарбони та інсулін. Соєва олія використовується у косметичних препаратах, для ванн при лікуванні сухості шкіри, а також як харчовий продукт. [8]

2.3 Висновки

Насіння містить висихаючу жирну олію (30-48%), яка складається з гліцеридів ліноленової (35-40%), лінолевої (25-35%), ізоолеїнової (15-20%), пальмітинової та стеаринової кислот, є ензим лінамаразін, ціаноглікозид лінамарин (близько 1,5%), протеїни (20-25%), вуглеводи тощо.

Препарат лінетол знижує рівень холестерину в крові і застосовується для лікування атеросклерозу, входить до складу аерозольних препаратів вінізоль, левовінізоль, лівіан. З льняної олії виготовляють зелене мило і мильний спирт, що застосовують при захворюваннях шкіри.

Соєва олія належить до жирних олії, що містять фосфоліпіди. Джерелом для отримання соєвої олії є насіння сої щетинистої - Semina Sojae (Glycine hispida, Fabaceae). Одержують олію сої методом пресування або екстракцією органічними розчинниками достиглого насіння сої.

В залежності від сорту та умов вирощування насіння сої містить 30-45% білків, 17-25% напіввисихаючої жирної олії, вітаміни А, В₁, В₂, В₆, D, Е, С, холін, біотин (вітамін Н), фолацин (вітамін В_с). До складу жирної олії входять пальмітинова, олеїнова, лінолева (близько 50%) і ліноленова кислоти. Характерною ознакою насіння є великий вміст фосфатидів - лецитину (1-2%) і кефаліну, а також ізофлавонових глікозидів.

Входить до складу гепатопротекторних (ессенціале, есел) та венотонізуючих препаратів (есгефол, есавенгель).

Шрот сої після видобування жирної олії використовують для отримання препарату глісабол. До його складу входять ізофлавони, пектини, сахари, білки.

Використовується соєва олія в емульсіях, головним чином як джерело жиру в загальних парентеральних харчових схемах. Емульсії з соєвою олією використовуються як для орального, так і в/в застосування, напр. амфотерицин, діазепам, ретиноїди, вітаміни, поганорозчинні у воді стероїди, флюорокарбони та інсулін.

Загальні висновки

Жири - високомолекулярні органічні сполуки, які складаються виключно з тригліцеридів жирних кислот, тобто вони є складними ефірами гліцерину і вищих одноосновних жирних кислот з кількістю атомів вуглецю в ланцюгу від 6 до 24. В утворенні жирів беруть участь як насичені, так і ненасичені кислоти.

Органічні речовини, що називаються жирами містяться у тваринних і рослинних організмах. Тому за походженням вони діляться на тваринні і рослинні, які в свою чергу підрозділяються на тверді і рідкі.

Одержують жири пресуванням, екстракцією та витоплюванням.

Холодне пресування олії, на відміну від екстракції, є повністю нейтральним методом для навколишнього середовища, а шрот після холодного вижимання є кормом для всіх видів тварин.

У фармацевтичному виробництві жири використовуються як основа для мазей, пластирів, лініментів, супозиторіїв, емульсій. Маслинову, мигдальну та персикову олії використовують як розчинник камфори, статевих гормонів, інших жиророзчинних речовин.

Лляна олія належить до висихачих жирних олій. Отримують її з насіння льону звичайного - Semina Lini (Linum usitatissimum, Linaceae). Олію добувають пресуванням подрібненого насіння льону.

Препарат лінетол знижує рівень холестерину в крові і застосовується для лікування атеросклерозу, входить до складу аерозольних препаратів вінізоль, левовінізоль, лівіан. З льняної олії виготовляють зелене мило і мильний спирт, що застосовують при захворюваннях шкіри.

Мазі, креми, олії, дитячі присипки (Linomad) містять лляну олію холодної екстракції з додаванням БАР. Олію включають до складу шампунів, зволожувальних кремів, аерозольних масок для обличчя, кондиціонерів для волосся, кремів для рук і нігтів.

Соєва олія належить до жирних олії, що містять фосфоліпіди. Джерелом для отримання соєвої олії є насіння сої щетинистої - Semins Sojae (Glycine hispida, Fabaceae). Одержують олію сої методом пресування або екстракцією органічними розчинниками достиглого насіння сої.

Входить до складу гепатопротекторних (ессенціале, есел) та венотонізуючих препаратів (есгефол, есавенгель).

Шрот сої після видобування жирної олії використовують для отримання препарату глісабол. Використовується соєва олія в емульсіях, головним чином як джерело жиру в загальних парентеральних харчових схемах.

Література

жир хімічний олія біологічний

1. Гамерман А.Ф. Лікарські рослини: (Рослини - цілителі)./ А.Ф. Гамерман, Г.Н. Кадаєв, А.А. Яценко-Хмелевський. - М.: Вища школа, 1990. - 544 с.

. Георгієвський В.П., Комісаренко Н.Ф., Дмитрук С.Е. Біологічно активні речовини лікарських рослин - Новосибирськ «Наука», 1990. - 379 с.

. Державна фармакопея СРСР, 10е видання - Москва, «Медицина», 1968-1074 с.

4. Лавренов В.К., Лавренова Г.В. Сучасна енциклопедія лікарських рослин - СПб.: Видавничий Дім «Нева», 2006. - 657 с.

. Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Х.: «Прапор», 2000. - 703 с.

. Ковальов В.М., Попова Н.В., Кисличенко В.С. та ін. Практикум з фармакогнозії - Х: «Золоті сторінки», 2003. - 512 с.

. Ковалева Н.Г. Лікування рослинами. - М.: Медицина, 1971. - 235 с.

. Коренская И.М. Лекарственные растения и лекарственное растительное сырье - Воронеж, 2007. - 81 с.

. Куркин В.А. Основы фитотерапии: учеб. пособие для студентов, обучающихся по специальности Фармация/В.А. Куркин. - Самара: Офорт, 2009. - 963 с.

10. Корсун В.Ф., Ситкевич А.Е., Єфімов В.В. Лікування препаратами рослинного походження. - Мінськ, 1995. - 383 с.

1. Лекарственные растения Государственной фармакопеи/ под ред. И.А. Самылиной - М.: «АНМИ», 1999. - 496 с.

12. Муравйова Д.А. Фармакогнозія: підр. для студ. фармац. вузів/ Д.А. Муравйова, И.А. Самиліна, Г.П. Яковлев. - 4-е вид., перер. і доп. - М.: Медицина, 2002. - 656 с.

3. Машковський М.Д. Лікарські засоби, т. 1 - Харків: «Торгсін», 1998. - 541 с.

14. Муравьева Д.А. Фармакогнозия (с основами биохимии лекарственных растений) - М.: Медицина, 1978. - 656 с.

. Палов М. Энциклопедия лекарственных растений: пер. с нем. - М.: Мир, 1998. - 467 с.

. Правила сбора и сушки лекарственных растений: сборник инструкций - М.: Медицина, 1985. - 328 с.

. Регистр лекарственных средств России/ под ред. Ю.Ф. Крылова - М.: МИНФАРМХИМ, 1993. - 1006 с.

. Солодовниченко Н.М., Журавльов М.С., Ковальов В.М. Лікарська рослинна сировина та фітопрепарати - Х.: вид-во НФАУ; золоті сторінки, 2001. - 408 с.

. Харкевич Д.А. Фармакологія./ Д.А. Харкевич - 6-е вид., перер. і доп. - М.: ГЕОТАР МЕДИЦИНА, 1999. - 664 с.

20. Фармакогнозия. Лекарственное сырье растительного и животного происхождения: учеб. пособие для студентов фармацевт. вузов, обуч. по специальности «Фармация» / под ред. Г.П. Яковлева. - 2-е изд., испр. и доп. - СПб.: СпецЛит, 2010. - 863 с.

. Химический анализ лекарственных растений/ под ред. Н.И. Гринкевич, Л.Н. Сафронович - М.: Высш. шк., 1983. - 218 с.

22. Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения/ под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой - СПб.: Специальная литература, 1999. - 407 с.

23. fito.nnov.ru

4. medicbook.org.ua

. www.herbs2000.com/h_menu/coumarins.htm

6. www.ncbi.nlm.nih.gov