Адміністративно-правові основи управління агропромисловим комплексом України
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ АГРОПРОМИСЛОВИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ
.1 Поняття, ознаки, структура та функції агропромислового комплексу України
.2 Загальні засади управління агропромисловим комплексом
.3 Підприємства в сільському господарств
РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ
.1 Система органів державної влади, які беруть участь в адміністративному управлінні агропромисловим комплексом та їх компетенція
.2 Державний контроль в агропромисловому комплексі
.3 Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі
ВИСНОВКИ
адміністративний правовий агропромисловий влада
адміністративний правовий агропромисловий державний
ВСТУП
Актуальність дослідження. Україна - велика аграрно-промислова країна. Вона має сприятливі природо кліматичні умови, достатні виробничо-господарські потужності та продуктивні сили для інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва. Конституція України визнала землю обєктом права власності Українського народу [1]. У сільському господарстві та економіці України утверджуються нові ринкові економічні відносини, розвиваються господарчо-підприємницькі тенденції, побудовані на принципово нових економічних засадах: формуються земельні і майнові відносини селян, вдосконалюється система державно-правового регулювання сільського господарства, поширюється застосування біржової форми реалізації сільськогосподарської продукції і продовольства.
В Україні основними виробниками сільськогосподарської продукції є колективні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, акціонерні товариства і державні сільськогосподарські підприємства.
Україна - одна з найбагатших держав світу на благодатну землю сільськогосподарського призначення. Державою втілено в життя принцип - земля належить тим хто її обробляє.
Таким чином питання про адміністративно-правові основи управління агропромисловим комплексом є особливо актуальним в наш час коли нові економічні умови зумовлюють нові відносини власності на сільськогосподарську засоби виробництва насамперед на землю що породжує в свою чергу нові потреби у галузі адміністративного управління.
Обєкт дослідження - виступає система правових відносин які виникають в сфері адміністративно-правового управління агропромисловим комплексом України.
Предмет дослідження - адміністративно-правові основи управління агропромисловим комплексом(АПК).
Мета дослідження - теоретичне дослідження проблеми адміністративного-правового регулювання сільського господарства.
Завданнями курсової роботи є:
Визначити поняття, ознаки, структуру та функції агропромислового комплексу України;
Проаналізувати загальні засади управління агропромисловим комплексом України;
Розглянути основні види підприємств в агропромисловому комплексі України;
Охарактеризувати систему органів державної влади, які беруть участь в адміністративному управлінні агропромисловим комплексом та розглянути їх компетенцію;
Дослідити методи і способи державного контролю в агропромисловому комплексі України;
Розглянути можливу адміністративну відповідальність за порушення в агропромисловому комплексі.
Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах обєктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико - правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо адміністративно-правового регулювання агропромислового комплексу України. З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування тощо. У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно - ретроспективний, формально - логічний, системного підходу, порівняльно - правовий та інші методи дослідження.
В процесі написання курсової роботи використовувалась нормативна базу, навчальна та спеціальна література, наукова періодика та інше.
Структуру курсової роботи складають: вступ; два розділи, кожен з яких складається з трьох і двох підрозділів відповідно; висновку і списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ АГРОПРОМИСЛОВИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ
1.1 Поняття, ознаки, структура та функції агропромислового комплексу України
Агропромисловий комплекс (АПК) України - це цілісна народногосподарська система взаємопов´язаних між собою галузей, об´єднаних в єдине ціле з метою виробництва продовольства, сільськогосподарської сировини для переробних галузей промисловості [2, с. 365].
АПК складається з трьох підрозділів:
Перший підрозділ охоплює галузі промисловості, які забезпечують АПК засобами виробництва: тракторами та сільськогосподарськими машинами, устаткуванням для легкої, харчової промисловості, меліоративних робіт, мінеральними добривами і хімічними засобами захисту рослин, комбікормами, будівельними спорудами. У загальному обсязі продукції комплексу частка цього підрозділу становить близько 21 % .
До другого підрозділу АПК належить безпосередньо сільськогосподарське виробництво, мисливське та лісове господарство. У цій сфері виготовляється понад 45 % загального обсягу продукції комплексу.
Третій підрозділ включає галузі, які забезпечують заготівлю, переробку сільськогосподарської продукції і доведення її до споживачів. Це харчова, м´ясна, молочна, рибна, борошномельна, круп´яна, а також легка промисловість з переробки сільськогосподарської сировини, торгівля продовольчими товарами і громадське харчування. Ця сфера дає близько 36 % загального обсягу продукції комплексу.
АПК - величезний міжгалузевий комплекс України. В 2011 р. у ньому було вироблено близько 20 % валового національного продукту. Тут зосереджено 23 % працюючих у народному господарстві України. Частка експорту галузі у загальному експорті товарів складає 14,5 % [3, с. 85].
Потенціал сільського господарства України потужний: понад 37,1 млн. га сільськогосподарських угідь, 16 млн. сільських жителів, у тому числі 9,7 млн. - у працездатному віці. Однак за даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, сільськогосподарські підприємства АПК мають істотні втрати ресурсів основних виробничих фондів. В Україні йде процес формування інституційної бази аграрного сектора [3, с. 87].
Основна мета державного регулювання діяльності АПК полягає в тому, щоб: забезпечити населення продуктами харчування, переробні галузі промисловості - сировиною; збільшити експортні можливості галузей АПК; розв´язати соціальні, культурно-побутові проблеми, що мають місце в АПК в умовах становлення ринкових відносин і економіки.
Державне регулювання АПК знайшло своє відображення в аграрній політиці держави. Її суть в умовах становлення ринкових відносин полягає в здійсненні земельної реформи, сприянні розвиткові різ них форм власності на землю, лібералізації управління у сільському господарстві, сприяння розвиткові конкуренції, поступовій відмові від державних замовлень (контрактів), розробці і реалізації цільових програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктур, фінансовій підтримці галузей АПК.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» однією з ключових стратегічних цілей аграрної політики є перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому і зовнішньому ринках сектор економіки держави [4].
Основою АПК є галузі сільського господарства - рослинництво, тваринництво, мисливське, лісове та водне господарства. Їх розвиток характеризується певними соціально-економічними та природно-кліматичними особливостями:
наявністю декількох форм власності, що зумовлює існування різних типів господарств (підприємств): фермерських, індивідуальних, селянських;
сезонністю в рослинництві, яка зумовлює неповну зайнятість працюючих у цій галузі;
універсальністю основного засобу виробництва - землі, яка не підлягає заміні;
необхідністю використання частини виробленої продукції як засобів виробництва;
значною тривалістю виробничого циклу;
значними відмінностями в родючості земельних угідь [2, с. 367].
Усе це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в АПК та особливості його державного регулювання.
.2 Загальні засади управління агропромисловим комплексом
Агропромисловий комплекс (АПК) - це сукупність галузей економіки, яке включає сільськогосподарські ті інші специфічні утворення і функціонує на основі широко розвинених і урегульованих нормами права інтеграційних та коопераційних звязків [5, с. 293].
Агропромисловий комплекс покликаний забезпечувати суспільство продовольством та сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції її заготівлю та переробку. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для господарства вона віднесена до пріоритетних.
Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом організаційно-економічних і правових заходів [6, с. 327].
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом здійснення таких організаційно-економічних і правових заходів:
Надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці;
Створення необхідної ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури;
Зміна державної інвестиційної політики зокрема спрямування інвестицій на першочергове створення матеріально-технічної бази по виробництву засобів механізації хімізації переробної промисловості будівельної індустрії для агропромислового комплексу з метою поліпшення цього соціально-економічного становища і наукового забезпечення та соціальних умов життєдіяльності трудових колективів;
Повного ресурсного забезпечення капітальних вкладень для соціально-економічного розвитку села та агропромислового комплексу;
Еквівалентного товарообміну між промисловістю та сільським господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію; регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомогою системи бюджетного фінансування кредитування оподаткування страхування і з широким застосуванням комплексу пільг;
Формування належної соціальної інфраструктури села;
Спрямування демографічної політики на зміну міграційних процесів на користь села створення соціально-економічних умов для природного приросту сільського населення;
Підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів та кадрів масових професій для всіх господарств і напрямів виробничої діяльності;
Створення рівних можливостей для всіх громадян які постійно проживають і працюють у сільській місцевості;
Створення систем аграрного законодавства [7].
1.3 Підприємства в сільському господарстві
Безпосередню діяльність у сфері виробництва, заготівлі і переробки сільськогосподарської продукції та сировини здійснюють різні державні, колективні, приватні підприємства та організації, кооперативи, товариства та громадяни.
Особливості створення і діяльності субєктів у сфері сільського господарства визначають закони України від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство», від 20 грудня 1991 р. «Про фермерське господарство», від 15.05.2003 р. «Про особисте селянське господарство»
Розрізняють 3 основні види субєктів у сфері сільського господарства:
Фермерське господарство
Особисте селянське господарство
Діяльність колективних сільськогосподарських підприємств визначається Законом України від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство»
Колективне сільськогосподарське підприємство - є добровільним обєднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і печатку зі своїм найменуванням [8].
Підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими рішеннями державних, господарських та інших органів. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.
Підприємство діє на основі статуту. У статуті підприємства вказуються найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї, порядок розподілу прибутку, отриманого від операцій із цінними паперами, загальні права та обов'язки членів підприємства; передбачаються органи самоврядування, порядок їх формування та компетенція, права та обов'язки підприємства і його членів щодо використання й охорони земель, водних та інших природних ресурсів, виробничо-господарської, фінансової і трудової діяльності, питання оплати та охорони праці, соціальні гарантії, умови і порядок реорганізації та ліквідації підприємства [8].
Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут.
Основними завданнями підприємства є виробництво товарної продукції рослинництва і тваринництва, а також її переробка та інші види діяльності, спрямовані на задоволення інтересів членів підприємства, трудового колективу і всього населення України.
Основні принципи діяльності фермерських господарств закріплені в Законі України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство»
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону [9].
Суть та значення фермерства полягають у тому, що воно є рушійною силою аграрного сектора економіки; становить основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового продукту АПК; здійснює структурну перебудову економіки, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку продовольчими товарами, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє розвитку конкуренції [10].
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї.
Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства Закон України від 15 травня 2003 р. «Про особисте селянське господарство»
Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму [11].
Особисте селянське господарство займає провідні позиції, залишається одним з основних виробників сільськогосподарської продукції й основним джерелом виживання сільського населення України. Їх особливість полягає в тому, що в основному це господарство сімейного типу; при чому обєкт господарювання знаходиться в індивідуальному володінні, особистому користуванні, де власник підприємець та робітник поєднані в одній особі [12].
Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ
2.1 Система органів управління агропромисловим комплексом та їх компетенція
Верховна Рада України визначає державну політику в сфері агропромислового комплексу, встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та інші програми економічного науково-технічного соціального і культурного розвитку села встановлює обсяги бюджетного фінансування напрямки та обсяги інвестиційної політики [6, с. 327-328].
Державно-правове регулювання АПК здійснюється відповідними нормативно-правовими актами: Конституція України, Господарський кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України : «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р., «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2003 р., «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1992 р., «Про пестициди і агрохімікати» від 02 березня 1995 р., «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р., «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р., «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 р., Земельний Кодекс та інші нормативно-правові акти.
Президент України і Кабінет Міністрів України визначають потребу держави у сільськогосподарській продукції та сировині здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції захисту внутрішнього ринку та ін.. Президент України і Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та бюджетного фінансування створюють реорганізовують та ліквідують центральні та місцеві органи державного управління агропромисловим комплексом [5, с. 294].
Так, Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. Міністерство аграрної політики України реорганізоване в Міністерство аграрної політики і продовольства України [13].
Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. з метою оптимізації роботи контрольно-інспекційних органів в агропромисловому комплексі створена Державна інспекція сільського господарства України.
Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства, затверджують і реалізують програми з питань соціально-економічного та культурного розвитку агропромислового комплексу і села АРК.
Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комплексом виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні адміністрації органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передачі земельних ділянок у власність; надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди; реєструють права власності, права користування землею і договори на оренду землі, вилучення (викуп) земель, стягнення плати на землю, ведення земельно-кадастрової документації; погоджують будівництво жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках. Вони також організують та здійснюють державний контроль за додержанням земельного і природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення, відтворенням лісів, вирішують земельні спори [6, с. 329-330].
Систему спеціалізованих органів державного управління агропромисловим комплексом очолює Міністерство аграрної політики і продовольства України. Міністерство в своїй діяльності керується Указом Президента України «Про Міністерство аграрної політики і продовольства» від 23 квітня 2011 року яким затверджується Положення про Міністерство аграрної політики і продовольства України. Згідно зі ст. 1 Положення Міністерство аграрної політики та продовольства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [13].
Мінагрополітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації:
державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави;
державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Основними завданнями Мінагрополітики України є формування та забезпечення реалізації:
державної аграрної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки держави;
державної політики у сферах сільського господарства, тваринництва, садівництва, насінництва, розсадництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості (далі - галузі агропромислового виробництва), сільськогосподарської дорадчої діяльності;
державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів та кормів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин;
державної політики з питань земельних відносин, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, якості та безпеки сільськогосподарської продукції, насіння і садивного матеріалу, біологічної і генетичної безпеки сільськогосподарських рослин і тварин, родючості грунтів [13].
Згідно зі ст. 4 «Положення про Міністерство аграрної політики і продовольства України» Мінагрополітики відповідно до покладених на нього завдань:
) визначає пріоритетні напрями стратегію та механізм розвитку у відповідних сферах та галузях;
) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Мінагрополітики України, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд
) здійснює аналіз діяльності та прогнозує розвиток галузей агропромислового виробництва з урахуванням їх зонального розміщення, кон'юнктури аграрного та продовольчого ринку, а також необхідності насичення продовольчого ринку продуктами вітчизняного виробництва;
) вживає заходів, спрямованих на техніко-технологічне переоснащення галузей агропромислового виробництва, енергозбереження, координацію інноваційних проектів;
) забезпечує підтримку підприємств галузей агропромислового виробництва, особистих селянських і фермерських господарств, сільськогосподарської кооперації;
) готує пропозиції щодо формування та розвитку ринкових схем і принципів забезпечення підприємств аграрного комплексу технічними засобами, обладнанням, у тому числі для виробництва біопалива, запасними частинами, паливно-мастильними матеріалами та іншими енергоресурсами;
) здійснює нормативно-правове забезпечення у визначених сферах та галузях;
) веде реєстр технічних засобів, рекомендованих для застосування в агропромисловому комплексі, формує ринки техніки та обладнання;
) погоджує призначення на посади і звільнення з посад начальників та заступників начальників головних управлінь агропромислового розвитку обласних, управління агропромислового розвитку Севастопольської міської державних адміністрацій;
) установлює у визначених галузях та сферах відомчі заохочувальні відзнаки та затверджує положення про них;
) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Мінагрополітики України, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються;
) утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України [13].
Мінагрополітики України очолює Міністр аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняє з посади Президент України.
Міністр з метою виконання своїх завдань:
) очолює Міністерство, здійснює керівництво його діяльністю;
) спрямовує і координує здійснення іншими центральними органами виконавчої влади заходів з питань, що належать до компетенції Мінагрополітики України;
) спрямовує та координує діяльність Державного агентства земельних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, Державної інспекції сільського господарства України та Державного агентства рибного господарства України;
) визначає пріоритети роботи Мінагрополітики України та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани його роботи, звіти про їх виконання;
) у межах компетенції організовує та контролює виконання Конституції та законів України, актів та доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України;
) погоджує проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції Міністерства;
) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату Мінагрополітики України, призначає на посади та звільняє з посад їх керівників та заступників керівників, працівників патронатної служби Міністра [13].
Міністр має заступників Міністра, у тому числі одного першого заступника та заступника Міністра - керівника апарату, які призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України і звільняються з посад Президентом України.
У складі Міністерства аграрної політики і продовольства України створюються урядові органи державного управління, до них відносяться:
Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України
Державне агентство земельних ресурсів України
Державне агентство лісових ресурсів України
Державна інспекція сільського господарства України
Державне агентство рибного господарства України
Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України (Держветфітослужба України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у галузі ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві [14].
Держветфітослужба в своїй діяльності керується Положенням про Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України, яке затверджено Указам президента України від 13 квітня 2011 року.
Основними завданнями Держветфітослужби України є:
реалізація державної політики у галузі ветеринарної медицини, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві;
проведення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за здоров'ям тварин, безпечністю та якістю всіх харчових продуктів, неїстівних продуктів тваринного походження, кормів та інших товарів, охорони території України від занесення збудників особливо небезпечних хвороб, включених до списку Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ), з територій інших держав або карантинних зон;
проведення моніторингу поширення та визначення біологічної характеристики збудників особливо небезпечних хвороб тварин, включених до списку МЕБ, з метою вжиття заходів, пов'язаних з епізоотичною та епідеміологічною діагностикою спалаху заразних хвороб;
здійснення державного контролю за дотриманням карантинного режиму і проведенням заходів із карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, транспортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні об'єктів регулювання;
реєстрація осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання;
здійснення державного контролю за дотриманням регламентів застосування пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), відповідністю вимогам сертифікатів якості засобів захисту рослин, які ввозяться на територію України, вмістом у сільськогосподарській продукції та сировині рослинного походження залишкової кількості пестицидів, агрохімікатів та важких металів [14].
Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності [15].
Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань: узагальнює практику застосування законодавства та розробляє пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції Держземагентства України; вносить пропозиції щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, регулювання земельних відносин; бере участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин; проводить моніторинг земель; здійснює топографо-геодезичну і картографічну діяльність; передає безпосередньо або через певні територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб; здійснює організацію проведення робіт, пов'язаних із реалізацією земельної реформи; готує і подає Міністрові пропозиції щодо формування інвестиційної політики у сфері використання та охорони земель; організовує професійну підготовку оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок; веде Державний реєстр оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок; проводить моніторинг земель та охорону земель; здійснює ведення і адміністрування державного земельного кадастру; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок.
Згідно зі ст. 10 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України Держземагентство України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України [15].
Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства [16].
Держлісагентство України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за додержанням законодавства з ведення лісового господарства; здійснює державне управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ та організацій; організовує ведення лісовпорядкування та мисливського впорядкування; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг грунтів; організовує видачу в установленому порядку спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; організовує виконання заходів із визначення рівнів радіоактивного забруднення лісів, радіаційний контроль лісової продукції, дозиметричний контроль робочих місць та доз опромінення працівників; веде державний кадастр мисливських тварин; здійснює державний контроль за дотриманням законодавства в галузі мисливського господарства і полювання; веде державний облік чисельності і добування мисливських тварин; видає ліцензію на відстріл дичини; видає паспорти на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів; видає посвідчення мисливця та щорічну контрольну картку обліку добутої дичини та порушень правил полювання; забезпечує виконання функцій державної лісової охорони; розглядає справи про адміністративні правопорушення і в межах своїх повноважень приймає відповідні рішення.
Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі [17].
Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань: організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності; організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у сфері насінництва та розсадництва, у сфері якості та безпечності сільськогосподарської продукції; у сфері дотримання правил виробництва виноробної продукції; у сфері дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритих системах на підприємствах, в установах і організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності; у сфері родючості грунтів; у сфері охорони прав на сорти рослин; забезпечує видачу дозвільних документів, сертифікатів, ліцензій.
Указом Президента України від 16 квітня 2011 року «Про Державне агентство рибного господарства України» створено Держрибагентство України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України.
Держрибагентство є правонаступником Державного комітету рибного господарства України, у тому числі за укладеними міжнародними договорами України, стороною в яких є Державний комітет рибного господарства [18].
Державне агентство рибного господарства утворено для реалізації державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства і здійснює свої повноваження в установлених законодавством України випадках на території України, у виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України, а також на території виключних економічних зон (у риболовних зонах) іноземних держав та у відкритих районах Світового океану, які знаходяться у сфері управління міжнародних організацій з управління рибальством, а також таких, що знаходяться поза межами будь-якої юрисдикції відповідно до міжнародних договорів України.До основних завдань Держрибагентства віднесено внесення на розгляд Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.
.2 Державне регулювання (контроль) в агропромисловому комплексі
Сьогодні ні в кого не викликає сумнів необхідність присутності державного регулювання в аграрній сфері. У силу особливої будови капіталу в сільському господарстві субєкти підприємницької діяльності отримують більш низький дохід і не можуть конкурувати на ринку з виробниками інших галузей. Крім того, залежність від врожаю, а отже, і доходів сільськогосподарських товаровиробників від кліматичних умов веде до нестабільності їх положення [19, с. 8].
Характерною рисою української практики управління АПК є ототожнення понять «державне регулювання» і «державне управління». Проте слід мати на увазі, що між даними категоріями простежуються чіткі відмінності.
Під державним управлінням агропромислового виробництва, на наш погляд, варто розуміти прямий (безпосередній) і притому систематичний, постійний управлінський вплив на установи агропромислового комплексу, здійснюваний за допомоги адміністративних методів [20].
Державне управління повинне обмежуватися рамками державної власності та його обєктами, якими є: власне органи галузевого управління (установи), державні унітарні підприємства як республіканського, так і комунального рівня;пакети акцій в акціонерних товариствах; контрольно-інспекційні служби та інші державні організації АПК, державні цільові програми. По відношенню до цих обєктів держава (в особі органів державного управління) має право здійснювати як функції управління власністю, так і функції оперативного управління якщо це передбачено установчими документами. Державні органи мають право призначати і знімати з роботи керівників організацій державної форми власності відповідно до умов укладеного контракту, встановлювати планові завдання, визначати порядок нарахування та розміри оплати праці, контролювати господарську та фінансову діяльність і т.д. Відносно підприємств інших форм власності, що має місце в недержавних сільськогосподарських організаціях України, таке втручання не повинно мати місце і може розглядатися як пряме обмеження підприємницької діяльності.
Під державним регулюванням агропромислового виробництва мається на увазі непрямий (опосередкований, тобто здійснюване переважно економічним стимулюванням) управлінський вплив на соціально-економічні процеси в (розподіл, обмін і споживання) як у державному, так і приватному секторах агропромислового виробництва. Обєктами державного регулювання, незалежно від їх правового статусу, виступають всі організації АПК [20].
Так, наприклад Департамент агропромислового розвитку Сумської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) є структурним підрозділом Сумської обласної державної адміністрації підзвітний і підконтрольний голові Сумської обласної державної адміністрації та Міністерству аграрної політики та продовольства України [21].
Основними завданнями Департаменту є участь у:реалізації державної аграрної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки області; державному управлінні у сферах сільського господарства, тваринництва, садівництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості та комплексного розвитку сільських територій; реалізації державної політики, спрямованої на раціональне використання земельних ресурсів, їх захист та відтворення; проведенні державної інвестиційної та інноваційної політики, розробленні та виконанні регіональних інноваційно-інвестиційних та інших програм і прогнозів розвитку галузей агропромислового виробництва; реалізації державної соціальної політики на селі і створенні умов для сталого розвитку сільських територій; забезпеченні реалізації державної цінової політики в агропромисловому комплексі; розвитку експортного потенціалу області, залученні іноземних інвестицій; формуванні ринку сільськогосподарської продукції та продуктів харчування; реалізації державної політики у сферах ветеринарної медицини, рибного, водного, лісового господарства, карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, охорони праці та техніки безпеки [21].
Отже, державне управління тісно повязане з поняттям державного регулювання. І те, і інше здійснюється державою через єдину систему законодавства та органів державного управління галуззю. Дана система в своїй сукупності являє собою інструмент реалізації аграрної політики держави.
В даний час Україна, перебуває на стадії переосмислення аграрної реформи, а відсутність дієвих заходів щодо її розвитку набуває перманентний характер. Посилення державного регулювання обовязково забезпечить досягнення мети аграрної реформи та стабілізації економіки країни в цілому.
Характерними рисами успішної реалізації заходів державного регулювання здатними створити загальний економічний ефект і цілеспрямовано впливати на товаровиробника, повинні стати системність, комплексність, наступність і безперервність процесу вдосконалення системи нормативно-правового забезпечення аграрної політики, а також продуманість і відсутність економічно необґрунтованих та поспішних рішень, з повним фінансовим забезпеченням прийнятих програм.
Збереження мотивацій у сфері агропромислового виробництва, заснованих на посиленні тотального контролю і вживання заходів прямого адміністрування на товаровиробника може дати економічний ефект тільки в короткостроковому періоді. Досягнення довгострокового ефекту повязано з кардинальними заходами щодо зміни виробничих відносин, що дозволить забезпечити ефективність виробництва. Однак, як показує досвід інших країн, аграрна реформа може спричинити якщо не зниження, то відсутність зростання сільськогосподарського виробництва. У той же час, її проведення має розглядатися як об'єктивна неминучість, оскільки приватні цілі соціально орієнтованої економіки не можуть постійно досягатися за рахунок стримування обєктивних процесів розвитку суспільства в цілому.
2.3 Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі
Відносно фізичних осіб (громадян, посадових осіб) у сфері агропромислового комплексу Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) передбачає адміністративну відповідальність за адміністративні правопорушення [6, с. 336].
Відповідно до ст. 104 КУпАП потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, що знаходиться у полі пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи селянських (фермерських) господарств - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до пяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Повторна потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, що знаходяться у полі, повторне пошкодження насаджень худобою чи птицею протягом року після накладення штрафу за таке саме правопорушення - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від пяти до восьми неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Проїзд по посівах або насадження на автомобілі, тракторі, комбайні чи іншій машині - тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян [22].
Згідно ст. 104-1 КУпАП виробництво, заготівля, пакування, маркування, затарювання, зберігання насіння, садивного матеріалу з метою продажу без додержання методичних і технологічних вимог або реалізація їх без документів про якість, а так само інше введення в обіг насіння, садивного матеріалу з порушенням встановленого порядку - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян до пяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [22].
За ст.. 105 КУпАП порушення вимог щодо виконання фітосанітарних заходів тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до пятнадцяти неоподатковуваних мінімумів громадян [22].
Згідно зі ст. 106 КУпАП ввезення в Україну, вивезення з України, транзит через її територію, вивезення з карантинних зон або ввезення до них обєктів регулювання, які не пройшли фітосанітарного контролю тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від тринадцяти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [22].
За Ст. 106-2 Незаконний посів або незаконне вирощування снотворного маку в кількості до ста рослин чи конопель у кількості до десяти рослин - тягнуть за собою накладення штрафу від вісімнадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно вирощуваних наркотиковмісних рослин [22].
Відповідно до ст. 107 порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог, передбачених Законом України «Про ветеринарну медицину», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з епізоотіями тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - у розмірі від девяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [22