Управління ресурсним потенціалом у системі забезпечення конкурентоспроможності комерційного банку (на прикладі ПАТ КБ 'ПриватБанк')

Управління ресурсним потенціалом у системі забезпечення конкурентоспроможності комерційного банку (на прикладі ПАТ КБ 'ПриватБанк')

Зміст

Вступ

. Теоретичні основи управління ресурсним потенціалом комерційного банку

.1 Економічна сутність ресурсної бази та ресурсного потенціалу банку

.2 Класифікація ресурсів комерційного банку

1.3 Роль управління ресурсним потенціалом банку в забезпеченні його конкурентоспроможності

2. Тенденції створення та механізм формування ресурсного потенціалу комерційних банків в Україні

2.1 Аналіз стану ресурсного потенціалу банків в Україні за 2010-2012 роки

.2 Механізм формування та використання ресурсного потенціалу комерційного банку

2.3 Стратегічні підходи до управління ресурсами банку в системі забезпечення його конкурентоспроможності

3. Особливості управління ресурсним потенціалом банку на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк»

3.1 Аналіз фінансово-господарської діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки

3.2 Оцінка ресурсного потенціалу банку та система управління ним на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк»

.3 Напрями ефективного управління ресурсним потенціалом комерційного банку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Банківська система будь-якої держави покликана забезпечувати вільне перетікання грошових коштів між суб’єктами економіки, забезпечуючи, таким чином її ефективне функціонування та сприяючи економічному зростанню та підвищенню рівня життя.

Основою діяльності банків є банківські ресурси, оскільки процеси мобілізації ресурсів та надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку. Тому проблеми, пов’язані із ефективним формування та доцільним використанням банківських ресурсів залишається надзвичайно важливим для комерційних банків України.

У правління фінансовими ресурсами банку є одним із найважливіших механізмів роботи кожного банку, який спрямований передусім на досягнення довгострокових конкурентних переваг з урахуванням всіх факторів впливу внутрішнього та зовнішнього середовища. Щоб досягти цих конкурентних переваг, необхідна своєчасна оцінка й аналіз основних показників фінансового стану банку за конкретний період.

Важливою передумовою прибутковості банківських установ, підтримки їхньої достатньої ліквідності та довіри з боку всіх учасників ринку є достатня за обсягом і належним чином збалансована ресурсна база банків. Зміцнення ресурсної бази сприяє підвищенню можливостей банків у задоволенні поточних та інвестиційних потреб суб’єктів господарювання у додаткових фінансових ресурсах.

Метою дипломної роботи є дослідження процесу управління ресурсним потенціалом банків та його впливу на забезпечення їх конкурентоспроможності.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:

-        визначити економічну сутність ресурсної бази та ресурсного потенціалу комерційних банків;

-        дослідити класифікацію ресурсів банків;

         охарактеризувати роль управління ресурсним потенціалом у забезпеченні його конкурентоспроможності;

         проаналізувати стан ресурсного потенціалу КБ України;

         розглянути механізм формування та використання ресурсів комерційних банків;

         здійснити аналіз фінансово-господарської діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки та оцінку його ресурсного потенціалу;

         визначити напрями ефективного управління ресурсним потенціалом комерційного банку.

Об'єктом дослідження виступає діяльність банків щодо забезпечення ресурсного потенціалу та конкурентоспроможності на ринку банківських послуг.

Предметом є механізм управління ресурсним потенціалом в системі забезпечення конкурентоспроможності комерційних банків.

У наукових колах України дослідженню окремих питань формування банківських ресурсів та управління ними присвячені праці О.Д. Василика, О.В. Дзюблюка, А.С. Гальчинського, О.Д. Заруби, Б.С. Івасіва, А.М. Мороза, О.І. Пилипченка, К.Є. Раєвського, М.І. Савлука, М.І. Сивульського, В.А. Ющенка. Серед російських вчених варто виділити роботи В.І. Колесникова, Л.П. Кроливецької, О.І. Лаврушина, Г.С. Панової, Є.Б. Ширінської, В.М. Усоскіна та інших. Належне місце в розробленні цієї проблеми займають праці західних вчених: Г. Айленберга, Г. Асхауера, Бартроп Кріса, Ж. Вігуру, І. Гаумерта, У. Гюде, Мак Нотон Діани, Ж. Матука, Ф. Мишкіна, Роланд Еллера, П. Роуза, Д. Сінкі, Тімоті У. Коха та інших.

Проте в Україні майже відсутні наукові дослідження, спеціально присвячені практичним проблемам формування ресурсної бази банку та управління нею. Зокрема, мало уваги приділено проблемам організаційно-фінансових аспектів формування банком політики мобілізації ресурсів на фінансовому ринку. Недостатньо відпрацьовані питання управління ресурсною базою в комерційному банку.

Дана дипломна робота складається з трьох розділів, містить 11 таблиць і 33 рисунки. При її написанні використано 37 джерел літератури.

1.     
Теоретичні основи управління ресурсним потенціалом комерційного банку

.1      Економічна сутність ресурсної бази та ресурсного потенціалу банку

Стабільна та надійна робота банківської системи - це важлива умова для забезпечення сталого фінансового та економічного розвитку держави, добробуту країни, так як вона забезпечує рух фінансових ресурсів, без яких неможливе нормальне функціонування ринкового господарства. Банківські установи істотно підвищують ефективність виробництва в країні, оскільки вони виступають посередниками в перерозподілі капіталів шляхом трансформації в інвестиції тимчасово вільних коштів. Для стабільної банківської діяльності досить важливою умовою є наявність достатнього обсягу ресурсної бази для формування збалансованого портфеля фінансових ресурсів, що використовуються при здійсненні банком активних операцій. Успішна діяльність банків на ринку банківських послуг залежить від якісного та ефективного вирішення питання формування ресурсів, використовуючи методи банківського менеджменту, що перевірені світовим досвідом та практикою.

Виходячи з вищенаведеного, дослідження теоретичних основ банківських ресурсів та ресурсного потенціалу банківських установ має вагоме значення для розвитку та вдосконалення банківської діяльності та вітчизняної фінансової науки в цілому.

Для найповнішого розкриття поняття ресурсного потенціалу банку необхідно проаналізувати трактування в економічній літературі таких суміжних з ним понять, як «банківські ресурси» та «ресурсна база банку».

Основою діяльності будь-якого банку є ресурси, оскільки від їх обсягу та способу формування залежать розміри отриманих прибутків і масштабність його діяльності. Найбільш уживаним в банківські практиці є поняття «банківські ресурси», однак не існує єдиного підходу до визначення даного терміну.

Ж. Довгань стверджує, що поняття «банківські ресурси» може визначатись за двома підходами: у вузькому та більш широкому розумінні. Банківські ресурси у вузькому розумінні - це вільні грошові кошти економічних суб'єктів, акумульовані банком на умовах виникнення зобов'язань власності чи боргу для подальшого їх розміщення на ринку з метою отримання прибутку. У більш ширшому розумінні поняття «ресурс» (від французького «resources») Ж. Довгань трактує не лише як «запаси» та «засоби», а й як «можливості». У даний термін, окрім традиційних ресурсів, вона включає не лише здатність банківської установи акумулювати грошові кошти в зобов'язання боргу чи власності, а також можливість отримувати від проведення доходних банківських операцій прибуток, розмір якого повинен бути достатнім для зростання банку, створення резервів та виплати дивідендів [9].

Деякі автори, як вітчизняні, так і зарубіжні, сутність банківських ресурсів розкривають через здійснення пасивних операцій банком, суть яких проявляється у залученні вкладів різних видів, емісії власних цінних паперів, одержанні кредитів інших банків, проведенні операцій, які сприяють збільшенню ресурсів банку. Через здійснення банками пасивних операцій, внаслідок яких збільшуються грошові ресурси на пасивних та активно-пасивних рахунках у частині перевищення пасивного залишку над активним, банківські ресурси розглядають О.М. Островська та О.І. Лаврушин [13]. Вони роблять акцент на структурі формування фінансових ресурсів банку, до яких належать власні, залучені та позичені кошти банку, при цьому не зазначаючи напрями їх використання.

За даними Банківської енциклопедії банківські ресурси - це сукупність грошових коштів, які знаходять у розпорядженні банківської установи та використовуються нею для ефективного виконання своїх операцій та функцій. Вони складаються з власних, залучених та запозичених коштів [2]. До власних коштів належать акціонерний капітал та резервний, а також нерозподілений прибуток, до залучених та запозичених відносять вклади (депозити), залишки на рахунках клієнтів, кошти від продажу облігацій та інших боргових цінних паперів, кошти, отримані від Національного банку в порядку підтриманні ліквідності, а також міжбанківські кредити. Банківські ресурси використовуються для здійснення кредитних та інших активних операцій.

А.В. Череп та О.Ф. Андросова стверджують, що банківські ресурси - це основа діяльності будь-якого банку, так як процеси формування ресурсів і надання банківських позик досить тісно взаємодіють [33]. Для українських комерційних банків визначення економічної сутності банківських ресурсів через ефективне їх формування та доцільне використання надзвичайно важливе, оскільки банківська система ще молода та знаходиться на початковому етапі розвитку.

Термін «банківські ресурси» у Великому економічному та фінансово-кредитному словнику трактуються як сукупність коштів, що знаходяться у розпорядженні комерційного банку та використовуються для кредитування та інших активних операцій і при цьому увага в основному звертається не на джерела формування фінансових ресурсів банку, а на напрямки їх використання, особливо на кредитування [3].

При трактуванні поняття «банківські ресурси» в західній економічній літературі основним залишається підхід, при якому увага акцентується не на джерела формування фінансових ресурсів, а об'єктом, в свою чергу, виступають напрями розміщення акумульованих коштів. Якщо мова йде про вдосконалення управління ресурсами банків, що являє собою збалансування джерел фінансових ресурсів і напрямів ефективного їх використання за термінами та обсягами, то вітчизняні вчені використовують деякі елементи західного підходу до визначення суті банківських ресурсів. На нашу думку, дане визначення поняття банківських ресурсів не в повній мірі розкриває його сутність, так як не вказує на джерела формування коштів, але на практиці саме цей підхід використовується найчастіше.

В.І. Колесников з точки зору бухгалтерського підходу зазначає, що банківські ресурси формуються банками шляхом проведення пасивних операцій та відображуються в пасиві балансу [10]. Проте даний вчений вказує також на джерела формування ресурсів, напрями та мету їх використання. До банківських ресурсів він відносить власні кошти банку, залучені та запозичені кошти, що використовуються для здійснення активних операцій банком, тобто розміщення акумульованих ресурсів з метою отримання прибутку.

З таким визначенням банківських ресурсів погоджується С.М. Павлюк, в свою чергу, доповнюючи його тим, що банківські установи здійснюють не лише активні операції, а й надають послуги клієнтам, за що отримують комісійний, а не процентний дохід [10]. Він стверджує, що прибуток повинен бути достатнім для створення резервів, зростання банку, виплати дивідендів. На думку автора, дане визначення найповніше характеризує поняття банківських ресурсів і сприяє ефективному управлінню пасивами та активами банку.

Ресурси банку провідні українські науковці А.Н. Мороз, М.І. Савлук, В.В. Глущенко, Н.А. Кизим і В.С. Стельмах тлумачать як сукупність грошових коштів, які перебувають у розпорядженні банку та використовуються для здійснення активних операцій [10]. Дане визначення, на наш погляд, є доволі лаконічним та не досить повним, оскільки не вказано на джерела формування фінансових ресурсів банку та напрями їх використання. Даний підхід був актуальним в часи функціонування адміністративно-командної економіки, для суспільного устрою якої була характерна державна власність, а для розподільчих відносин - надмірна централізація фінансових ресурсів. Банківська система виступала частиною апарату управління, а ресурси банківських установ - об'єктом державної власності. Провідну роль у частині залучених ресурсів становили кошти державного бюджету, далі кошти на поточних та розрахункових рахунках, а ще однією складовою були грошові надходження населення та кредити, що надані іншими банками та іноземними державами.

У підручнику «Кредитна система СССР» 30-х рр. ХХ століття радянський вчений А.М. Гольденберг тлумачить банківські ресурси, враховуючи тільки джерела їх формування [10]:

-       вклади;

-       прибуток кредитних установ;

-       повернення позик;

-       приріст поточних рахунків;

-       пряме фінансування з державного бюджету.

Отже, підсумовуючи вище поданий матеріал, узагальнимо визначення поняття «банківські ресурси» різних авторів у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Визначення поняття «банківські ресурси» різними авторами

В економічній літературі поряд з терміном «банківські ресурси» доволі часто використовують поняття «ресурсна база» банку.

Ресурсна база комерційних банків являє собою сукупність різних видів та форм ресурсів, які знаходяться в його розпорядженні та використовуються для виконання стратегічної мети банку та оперативних завдань і цілей його діяльності.

Існує традиційне визначення ресурсної бази комерційних банків, що трактує її як сукупність усіх грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні. Оскільки мобілізовані банком кошти є фінансовою базою його діяльності, то даний підхід має певну логічну підставу.

Під ресурсною базою В.В Кисельов розуміє сукупний капітал, що формується в результаті здійснення банком операцій зі збільшення власного капіталу та залучених коштів і використовується для проведення активних операцій з метою реалізації власних та суспільних інтересів [10]. Поняття «ресурсна база» та «банківські ресурси» досить часто є спорідненими для різних вчених та науковців. Зокрема, Л.А. Костирко, Т.В. Пащенко, М.М. Агеєв стверджують, що ресурсна база комерційного банку є основою початку функціонування в ролі кредитного інституту та фактора, що визначає масштабність та напрям розвитку [10]. У той самий час, як ресурсна база є результатом діяльності банку, що залежить від ефективного проведення активних операцій, ступеня активності та рейтингу банку на ринках фінансових послуг, його кредитної політики. Підходи до розкриття сутності поняття «ресурсної бази» формуються через управління фінансовими ресурсами банку з метою досягнення стабільності, надійності рентабельності його діяльності та ліквідності, оскільки забезпечення ресурсами залежить від ефективності управління ними. Отже, під терміном «ресурсна база» найчастіше розуміють лише фінансові ресурси, не беручи при цьому до уваги інші види ресурсів, тому, на нашу думку, є більш логічним застосування понять «фінансова база» або «фінансове забезпечення» діяльності банку.

Л.А. Костирко, Т.В. Паршенко та М.М. Агеєв стверджують, що за сучасних умов розвитку банківського бізнесу України до ресурсної бази комерційних банків варто застосовувати такі заходи:

-       максимально збільшувати її розмір, дотримуючись нормативів Національного банку України;

-       максимізувати розширення клієнтської бази, одночасно підвищуючи конкурентоздатність банку;

-       забезпечувати ефективне управління ресурсної базою;

-       застосовувати новітні досягнення інформаційних технологій [10].

М.Д. Алєксеєнко визначає поняття «ресурсна база» як грошові кошти, що фактично знаходяться у розпорядженні банку та ті кошти, що не приймають участь у банківському обороті, але дають можливість розширити банківську діяльність через залучення даних фінансових ресурсів у банківський оборот [1]. На нашу думку, такий підхід до визначення поняття ресурсної бази має деякі схожі риси з поняттям «ресурсний потенціал», так як включає категорію «потенційних грошових коштів» та можливість залучати їх в банківський обіг з-за меж банківської системи.

Ресурсна база за визначенням Ж.М. Довгань - це сукупність банківських ресурсів, котрі банківська установа мобілізує на фінансовому ринку та які є в його розпорядженні протягом визначеного часового проміжку [9].

Поняття ресурсної бази можна пояснювати також як сукупність ресурсів, які використовуються для збільшення акумуляції коштів банку. З вузької або традиційної точки зору ресурсну базу можна розглядати як сукупність коштів, які знаходяться в обороті банку, а в широкому розумінні або із загальноекономічної - в поняття «ресурсна база» входять також економічні та організаційні ресурси, які впливають на загальний розвиток банку, підтримують його конкурентні переваги та забезпечують надходження додаткових коштів, тобто матеріально-технічна база, мережа філій та персонал банку.

С.В. Землячов у своєму науковому дослідженні запропонував новий підхід до визначення сутності поняття ресурсної бази. Він стверджує, що якщо розглядати ресурсну базу у загальноекономічному розумінні, то до неї слід включати організаційні та економічні ресурси, які значно впливають на розвиток банку, забезпечують надходження додаткових коштів і є джерелом підтримки конкурентоздатності банку [3].

Визначення поняття «ресурсна база» різними науковцями подамо у вигляді таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 - Визначення сутності поняття «ресурсна база» різними вченими

Коли йдеться про можливість збільшення обсягу банківських ресурсів, на нашу думку, слід використовувати таке поняття як «ресурсний потенціал», оскільки дане поняття є більш динамічне, ніж поняття «ресурсна база», тому подальше дослідження терміну «ресурсний потенціал» комерційних банків та вивчення механізму управління ним є досить актуальним.

На сьогодні не існує єдиного підходу в науковій літературі щодо трактування ресурсного потенціалу банківських установ. Потенціал комерційних банків характеризується ресурсами, що знаходяться у його розпорядженні та забезпечують ефективне функціонування. Відповідно до даного визначення Дж. Барні стверджує, що ресурси - це всі активи, організаційні процеси, можливості, фірмові атрибути, знання, інформація, що контролюються підприємством та надають йому можливість розробляти та застосовувати стратегії, котрі підвищують ефективність його діяльності [13].

Г.С. Панова вбачає відмінність між ресурсною базою та ресурсним потенціалом у тому, що не всі акумульовані банком кошти вільні для проведення активних операцій [10]. З цим аргументом ми не можемо не погодитись, оскільки існує частка обов'язково зарезервованих коштів, що продовжують бути базою для зростання активів, тільки не інвестицій чи кредитів, а залишків коштів в касі чи на кореспондентських рахунках Національного банку України.

На думку Ж.М. Довгань ресурсний потенціал банку - це максимальна кількість ресурсів, що банківська установа може залучити на фінансовому ринку. В основному він залежить від грошово-кредитної політики Національного банку України, стану фінансового ринку, можливості комерційного банку купувати ресурси на ньому та їх якості. Фактично акумульованими банківськими ресурсами вважаються кошти, які зберігаються на банківських рахунках та використовуються для проведення активних операцій [10].

Л.В. Васюренко та І.М. Федосік пропонують термін «ресурсний потенціал» для вивчення в економічній літературі. Дані автори під ресурсним потенціалом розуміють сукупність всіх фінансових коштів комерційного банку, які безпосередньо є в його розпорядженні, та кошти, що потенційно можна залучити банком в процесі проведення ефективної його діяльності, що сприяє зростанню клієнтської бази, якості та кількості банківських послуг, а також кошти, що можуть бути прирощені в разі здійснення активних операцій [3].

Провідну роль серед усіх елементів ресурсного потенціалу банківської установи займають фінансові ресурси, що є вирішальними при їх формуванні. Тому автори Л.В. Васюренко та І.М. Федосік вивчаючи ресурсний потенціал комерційних банків основну увагу приділяють саме фінансовим ресурсам, як основній його складовій [6].

На думку М.І. Савлука, ресурсний потенціал комерційного банку - потенційні можливості банку формувати власні ресурси [1]. Група дослідників під керівництвом А.О. Єпіфанова дають таке визначення: ресурсний потенціал - це сукупність власних, залучених і позичкових коштів банку, що перебувають у його безпосередньому розпорядженні і використовуються на його розсуд для здійснення банківської діяльності [1].

Отже, узагальнимо визначення поняття «ресурсний потенціал» у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 - Визначення поняття «ресурсний потенціал» різними авторами

На наш погляд, найбільш чітко відображає сутність ресурсного потенціалу таке твердження: ресурсний потенціал комерційного банку - це сукупність власних, залучених та позичених коштів банку, що знаходяться у його розпорядження, а також тих ресурсів, які банк може потенційно залучити внаслідок здійснення його ефективної діяльності для підтримки оптимальної структури своєї ресурсної бази. Тому слід сказати, що ресурсний потенціал - ц максимум ресурсів, які банківська установа може залучити а фінансовому ринку. Він в основному залежить від грошво-кредитної політики центрального банку, стану фінансового ринку та можливості банку купувати й перекуповувати ресурси на ньому, а також від якості активів.

У сучасних умовах вивчення та розуміння поняття «ресурсний потенціал» є досить вагомим, оскільки це підвищує конкурентоздатність банку серед інших членів ринку фінансових послуг та забезпечує його прибутковість. Більшість вчених зосереджують свою увагу переважно на понятті «ресурсна база», але бажаючи досягти успіху в банківській сфері слід оперувати терміном «ресурсний потенціал», тому що:

-       «ресурсний потенціал» є поняттям, під яким розуміється пошук певних резервів здатних впливати на рівень показників банківської діяльності та прискорювати динаміку розвитку банківської установи, тоді як «ресурсна база» є поняття прогнозованим та визначеним;

-       цей термін є більш ширшим за змістом і значенням, оскільки включає сукупність усіх видів ресурсів (трудові, матеріальні, фінансові, технічні, інформаційні, організаційні), що впливають на діяльність кожного банку;

-       термін «ресурсний потенціал» в умовах досить швидкого розвитку науки та техніки і побудови інформаційного суспільства дозволяє зосередити увагу на даних складових та при ефективному управлінні ними досягти конкурентних переваг у банківському бізнесі;

-       стан ресурсного потенціалу комерційних банків визначаються впливом багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів, тому є досить важливим правильно оцінювати силу їх впливу і спрямовувати її в потрібному напрямку, тим самим зміцнюючи ресурсну базу банку та не допускаючи її зменшенню при ймовірному прояві певних негативних факторів;

-       аналіз здійснення активних операцій, надання різних послуг банкам з метою ліквідації неприбуткового вкладання наявних фінансових ресурсів, зменшення ризику проведення даних операцій та ефективнішого використання сформованої ресурсної бази відбувається за умов дотримання економічних нормативів Національного банку України, пошуку резервів та шляхів поповнення фінансових ресурсів комерційного банку;

-       ресурсний потенціал банків, що розташовані в різних регіонах країни, визначається реальним обсягом фінансових ресурсів населення та всіх суб'єктів господарювання даної території, її науковим, трудовим, інформаційним і технічним потенціалом;

-       ефективне управління трудовим потенціалом банківської установи буде результативним, оскільки ключовим фактором успішної її діяльності є людські ресурси.

Таким чином, зобразимо головні відмінності між поняттями «ресурсна база» та «ресурсний потенціал» на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 - Ключові відмінності ресурсного потенціалу від ресурсної бази

Отже, основна відмінність між поняттями «ресурсний потенціал» і «ресурсна база» полягає в часовому характері управління ними: якщо ресурсна база - це фактична сукупність банківських ресурсів у визначений момент часу, то ресурсний потенціал включає в себе ще й потенційну можливість залучення додаткових ресурсів на фінансовому ринку [1]. Також слід зазначити, що основною метою розширення ресурсного потенціалу є оптимізація ресурсної бази, а не навпаки.

Особливість ресурсного потенціалу комерційного банку полягає в тому, що він являє собою не просто сукупність усіх банківських ресурсів і можливостей їх формування, а їх єдність. Ще однією особливістю є те, що у визначенні поняття «ресурсний потенціал» зазначається також і те, що потенційні можливості залучення ресурсів реалізуються внаслідок проведення ефективної банківської діяльності. В такому разі під ефективною діяльністю розуміється така діяльність, унаслідок якої збільшується коло клієнтів і якість надання послуг, зростає його прибуток і забезпечується оптимальне поєднання дохідності та ліквідності банківських операцій.

1.2    Класифікація ресурсів комерційного банку

Формуючи ресурсну базу комерційний банк повинен здійснювати аналіз всіх можливих джерел використання коштів протягом певного часу. Це дає можливість здійснювати ефективне управління активними та пасивними операціями банку, а також забезпечувати максимально можливу прибутковість, дотримуючись вимог до ліквідності. Дана задача вирішується за допомогою класифікації ресурсів, що й обумовлює необхідність її дослідження.

Розглядаючи види банківських ресурсів залежно від цілей аналізу в економічній літературі виділяється ряд певних критеріїв їх класифікації. Загальну класифікацію ресурсів комерційного банку можна зобразити за допомогою рисунка 1.2 [8].

Рисунок 1.2 - Загальна класифікація ресурсів комерційних банків

Найпоширенішою є класифікація ресурсів комерційних банків за економічним змістом. За даним критерієм їх поділяють на власні, залучені та запозичені [15]. Частка власних коштів банку в загальній кількості ресурсів є невелика, достатнім її рівнем вважається 8-10%. Це зумовлено тим, що банківські установи, як суб'єкти господарювання, провадять специфічний вид діяльності, який пов'язаний з мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та наданням їх у позику. Власні кошти банків, передусім, призначені для страхування інтересів вкладників та кредиторів, для покриття поточних збитків від банківської діяльності, тобто вони виконують в основному захисну функцію, а користується банк переважно чужими коштами.

Для здійснення ефективної банківської діяльності важливу роль відіграє власний капітал. На наш погляд, серед його функцій можна виокремити такі основні [33]:

-       захисна - захист коштів вкладників та кредиторів, оскільки збитки від валютних, кредитних, інвестиційних операцій банку, а також помилок та зловживань списуються за рахунок банківських резервів, що входять до складу капіталу. Ця функція гарантує вклади населення, захищаючи інтереси вкладників у разі банкрутства чи ліквідації банку. Вона є основною протягом усієї діяльності банку;

-       регулююча - наглядові органи можуть обмежувати рівень банківських ризиків і впливати на діяльність банку, фіксуючи величину власного капіталу чи окремих його складових. Так, при визначенні більшості обов'язкових економічних нормативів регулювання банківської діяльності, встановлених Національним банком України, використовуються показники власного капіталу комерційних банків;

-       оперативна - відіграє важливу роль при створенні та на початкових етапах створення банків, оскільки за рахунок власного капіталу здійснюється фінансування придбання чи оренда основних фондів, організаційних заходів для створення систем безпеки банку, комп'ютерної техніки, запровадження систем зв'язку та банківських технологій. В процесі подальшої діяльності банку дана функція відіграє другорядну роль.

Переважну частину банківських ресурсів формують залучені та запозичені кошти (85-90%).

Залучені ресурси комерційних банків існують у двох юридично-правових формах: у формі депозитів та короткострокових боргових цінних паперів. До них можна віднести (рисунок 1.3) [26]:

-       кошти до запитання (на вимогу) суб'єктів господарської діяльності - поточні рахунки суб'єктів, кошти в розрахунках, за довірчими операціями, для розрахунків платіжними картками, розподільчі рахунки суб'єктів господарювання, цільові кошти на вимогу;

-       строкові кошти суб'єктів господарської діяльності - короткострокові та довгострокові депозити суб'єктів господарювання, кошти, що отримані за операціями РЕПО;

-       кошти до запитання (на вимогу) фізичних осіб - поточні рахунки, кошти в розрахунках, за довірчими операціями, для розрахунків платіжними картками;

-       строкові кошти фізичних осіб - короткострокові та довгострокові депозити фізичних осіб;

-       кредиторська заборгованість - заборгованість за операціями з клієнтами, сума транзитних рахунків;

-       кошти бюджету та позабюджетних фондів - кошти Державного бюджету України, кошти бюджетів країни до розподілу, кошти клієнтів, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, кошти місцевих бюджетів та клієнтів банку, що знаходяться на утриманні у місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів;

-       цінні папери власного боргу (крім субординованого боргу) - прості векселі та ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком.

Запозичені ресурси банків характеризуються наступними юридично-правовими формами реалізації: кредити, надані іншими банками (в тому числі НБУ), та цінні папери субординованого боргу.

Рисунок 1.3 - Класифікація ресурсів комерційного банку за економічним змістом

До запозичених банківських ресурсів віднесемо (рисунок 1.3) [26]:

-       кошти інших банків - кошти до запитання інших банків (кореспондентські рахунки), кредити, отримані від інших банків (кредити овернайт, овердрафт за коррахунками, за операціями РЕПО, інші короткострокові та довгострокові кредити, надані іншими банками, фінансовий лізинг інших банків), строкові депозити інших банків (гарантійні депозити, депозитиовернайт, короткострокові та довгострокові депозити);

-       кошти Національного банку України - коррахунок НБУ в комерційному банку, короткострокові кредити, що надав НБУ (овердрафт за коррахунками, за операціями РЕПО, через ломбардні кредити, аукціони, стабілізаційний кредит, інші кредити), довгострокові кредити, отримані від НБУ (за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, через аукціон, стабілізаційний кредит, інші довгострокові кредити);

-       кредиторська заборгованість за операціями з банками - заборгованість за операціями з готівкою, інша кредиторська заборгованість;

-       цінні папери субординованого боргу - боргові цінні папери, що випущені банком та відносяться до категорії інвестиційних (більше одного року) - безстрокові та конверсійні банківські облігації.

Структура капіталу комерційних банків є досить не сталою з своїм якісним складом і змінюється впродовж року в залежності від багатьох чинників, зокрема від міри використання прибутку, якості активів, політики банків, що забезпечує приріст капітальної бази та інших.

Класифікуючи ресурси банків за економічним змістом велика кількість авторів виділяє лише два види: власні та запозичені кошти банку.

Такий вчений як О.І. Лаврушин виділяє такі ресурси банку: власний капітал та позичені кошти [21]. Проте останнім часом все частіше за даним критерієм застосовується глибша класифікація, за якої ресурси розподіляються на власні, залучені та позичені. Зазначені види ресурсів також мають розбіжності в своєму трактуванні.

Так, на думку Т.П. Остапишиної, позичені ресурси - це грошові кошти кредиторів та інвесторів, які мобілізовані банками на визначених умовах на фоновому та міжбанківському ринках [19]. Але під визначення процесу мобілізації грошових коштів на фондовому ринку підходить також продаж акцій, за рахунок яких формується статутний капітал комерційного банку, а це вже формування власного капіталу банку.

Л.О. Дробозіна говорить про те, що банківські ресурси сформовані за рахунок власних, залучених та емітованих коштів. Важливе значення у даному визначенні мають облігаційні позики, банківські векселі та фінансові інструменти формування ресурсного потенціалу банку. Що і є позиченими коштами. Поняття «емітовані кошти» є не досить доцільним у твердженні вченої, оскільки вони можуть включати і кошти, що створені в процесі грошово-кредитної мультиплікації самим банком.

Точка зору Г.С. Панової є менш поширеною, оскільки вона ототожнює поняття позичених та залучених коштів. До залучених коштів вона відносить депозити ті інші залучені кошти, які являють собою ресурси, що банк отримує у вигляді позик або шляхом продажу на грошовому ринку власних боргових зобов'язань. Різниця між іншими залученими коштами та депозитами полягає в тому, що вони акумулюються на ринку на конкурсній основі та ініціатором їх залучення виступає сам банк [10]. На нашу думку, при залученні депозитів також наявна конкурентна основа найважливішими методами якої виступають здійснення прийнятої відсоткової ставки, привабливих умов відкриття вкладів і створення позитивного іміджу банку.

За можливістю прогнозування величини ресурсів банку можна класифікувати на ресурси прямого та непрямого прогнозування. До ресурсів прямого прогнозування слід відносити всі фонди банку та нерозподілений прибуток. До ресурсів непрямого прогнозування належать кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на поточних рахунках юридичних осіб.

На постійні та тимчасові ресурси комерційних банків поділяються залежно від часу використання. Постійні - це ті грошові кошти або певна їх частина, що може бути прогнозована банківською установою та використовуються для проведення активних операцій. Тимчасові ресурси - це грошові кошти, що створюються періодично при здійсненні операцій банком і динаміку яких важко спрогнозувати [14].

Оскільки банківські ресурси, що не належать до власного капіталу банку, залучаються ним на грошовому ринку шляхом купівлі в господарюючих суб'єктів, міжнародних організацій та інших контрагентів на умовах повернення та платності, тому, на нашу думку, слід виокремити такий критерій класифікації, як характер їх залучення (первинний та вторинний).

Первинний характер залучення банківських ресурсів - це купівля їх на ринку безпосередньо у власників, тобто залучаються ресурси держави, суб'єктів господарювання, що виникли внаслідок здійснення господарської діяльності, з інших джерел отримання доходів, які належать їм на правах власності. Вторинний характер - це залучення ресурсів, що безпосередньо не належать банківському кредитору, а залучені ним на грошовому ринку в інших суб'єктів [14].

Також ресурси банків можна класифікувати за таким критерієм, як характер використання. Виокремлені види ресурсів відповідно до даного критерію дозволяють ефективніше здійснювати стратегічне планування діяльності комерційних банків. Показники фінансової діяльності банків (ліквідність, платоспроможність, прибутковість) суттєво залежні від рівня використання банківських ресурсів на створення портфеля дохідних активів та обсягів резервної (невикористаної) ресурсної бази. Аналізуючи використання коштів банку потрібно також враховувати те, що він є суб'єктом підприємницької діяльності, якому необхідно мати технологічну та матеріально-технічну базу, розвиток якої потребує певних затрат. Даний критерій класифікації ресурсів комерційних банків дозволяє здійснити оцінку в порівнянні з іншими банківськими установами ефективності їх використання, дає можливість проаналізувати обсяги та причини появи вільної резервної бази, що в свою чергу, дає можливість усунути недоліки в процесі управління активами та пасивами.

За можливістю управління ресурсним потенціалом виділяють постійні, стабільні та нестабільні ресурси. До постійних належить капітал комерційних банків, до стабільних - строкові депозити та позики, а до нестабільних - депозити на вимогу, кошти в розрахунках, залишки на коррахунках.

Банківські ресурси за таким критерієм як ціна залучення та формування поділяються на дорогі (поточні пасиви), дешеві (строкові депозити та позики, ставки за якими значно вищі) та безоплатні.

Ресурси банківських установ можна також класифікувати і за іншими ознаками, такими як: за формою ресурсів, за значенням їх для банку та за порядком створення (рисунок 1.4) [10].

Рисунок 1.4 - Класифікація ресурсів комерційного банку

За таким критерієм, як форма ресурсів, їх можна розподілити на:

-       грошові - це сукупність всіх ресурсів у грошовій формі, що залучені на грошовому ринку, і тих, які мають внутрішньобанківське походження та розміщені в активах комерційного банку;

-       матеріально-технічні - оснащення комерційного банку комп'ютерною технікою, обладнанням, сучасними засобами зв'язку, приміщеннями, транспортом, тощо;

-       організаційні включають мережу філій та канали внутрішньобанківського зв'язку;

-       людські - це забезпеченість банку кваліфікованим персоналом, постійно діюча система підвищення кваліфікації кадрів, підготовки, формування кадрового резерву та стимулювання кар'єрного зростання, сприятливий психологічний клімат у колективі, сформовані традиції внутрібанківської культури, професійної етики, корпоративного духу;

-       нематеріальні ресурси характеризують якість банківського менеджменту, ноу-хау банківських послуг, імідж банку та довіра до нього клієнтської бази, рівень підтримки діяльності комерційного банку з боку органів влади.

За значенням ресурсів для комерційних банків прийнято розглядати ресурси, що є найбільш необхідними для здійснення банківської діяльності, котрі створюють ядро ресурсної бази банків (грошові ресурси, кваліфікований персонал, матеріально-технічна база), та допоміжні, що забезпечують функціонування ядра та банку в цілому (оснащення системи інформацією та комунікаціями, якісна система моніторингу банківської діяльності, правова та юридична база, становище банку на ринку та сприйняття його населенням, наявність команди менеджерів, що здатна забезпечувати ефективну діяльність банку).

За порядком створення ресурсів комерційних банків виділяють стартову ресурсну базу, що є наявна у розпорядженні банку на початку його діяльності та використовується протягом провадження його діяльності в ході виконання різних операцій, та створену в процесі діяльності. До стартової відносять статутний капітал (ресурси у грошовому вираженні), матеріально-технічну базу, яка існує на початку його діяльності, рівень кваліфікації кадрів, що були залучені при створенні банку, та рівень зовнішньої підтримки банківської установи з боку засновників та державних органів влади. До створеної в процесі діяльності комерційного банку ресурсної бази належать його активи, котрі виникають в процесі розміщення акумульованих первинних ресурсів, придбане нове обладнання та приміщення при розширенні його діяльності, імідж банку, що формується в очах суспільства в процесі його діяльності.

1.3   
Роль управління ресурсним потенціалом банку в забезпеченні його конкурентоспроможності

Одним з головних пріоритетів кожної країни є підвищення та покращення конкурентоспроможності банківського сектору. Для української банківської системи дане питання є особливо актуальним, оскільки в умовах глобалізації фінансових ринків конкуренція загострюється. Зважаючи на дані умови потрібно зосереджувати увагу на забезпеченні конкурентоспроможності вітчизняного банківського сектору з метою усунення негативних наслідків, що можуть виникати через неспроможність комерційних банків України конкурувати з зарубіжними фінансовими установами на гідному рівні. Вище вказані обставини зумовлюють необхідність та актуальність дослідження сутності поняття конкурентоспроможності банківських установ.

Для кращого розуміння терміну «конкурентоспроможність банку», проаналізуємо основні підходи до визначення поняття «конкурентоспроможність».

Загалом під конкурентоспроможністю розуміють здатність будь-якої організації, галузі чи країни в цілому випереджати суперників у досягненні конкретних поставлених цілей. Фактично, конкурентоспроможність - це ефективне функціонування організації в конкурентних умовах протягом значного проміжку часу.

Конкурентоспроможність - це також здатність утримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними суб'єктами, що представлені на ринку, та задоволення потреб клієнтів в повному обсязі [22].

За Ф.І. Шпигом конкурентоспроможність організації - це його комплексна порівняльна характеристика, що відображає рівень сукупних переваг усіх показників діяльності, які окреслюють успіх на зазначеному ринку за певний проміжок часу в порівнянні з показниками конкурентів [34].

Деякими авторами поняття «конкурентоспроможність» трактується як можливість підприємства, потенційна чи реальна, виготовляти чи реалізовувати продукцію за ціновими та неціновими характеристиками, що є більш привабливі ніж у конкурентів. На нашу думку, дане визначення має досить однобокий характер, оскільки воно базується лише на конкурентоздатності товару та не відображає в повній мірі ефективність функціонування суб'єкту і ступінь його пристосування до навколишнього середовища.

Класик теорії конкуренції М. Портер у свої роботах під конкурентоспроможністю розуміє здатність суб'єкту господарювання функціонувати на фінансовому ринку нарівні з існуюючими там суб'єктами [7]. Дане визначення також є не досить повним, тому що воно не віддзеркалює елементи лідерства та випередження, котрі є властивими для всіх конкурентів.

М.О. Єрмолов характеризуючи поняття конкурентоспроможності досить чітко визначає можливі способи її досягнення. Вчений стверджує, що конкурентоспроможність фірми - це певні відносні характеристики, які визначають відмінності в процесі виробничої діяльності даного виробника від виробника-конкурента та в процесі задоволення суспільства своїми товарами та наданими послугами.

Р.А. Фатхутдінова конкурентоспроможність у загальному вигляді трактує як властивість суб'єкта господарювання задовольняти конкурентні потреби конкретної групи споживачів, сформованої за певними ознаками, на окремому ринку в порівнянні з іншими суб'єктами.

Провівши аналіз економічної літератури, можна виділити декілька підходів до розкриття сутності поняття «конкурентоспроможність» залежно від рівня конкуренції. До першого підходу слід відносити визначення, що розкривають сутність конкурентоспроможності на економічному рівні чи на рівні країни. Конкурентоспроможність країни в період глобалізації фінансових ринків створює більш привабливі умови для інвесторів у середньо- та довгостроковому аспектах. Якщо країна не має будь-якої стратегії формування власної конкурентоспроможності, то вона є інвестиційно непривабливою і неконкурентоспроможною[36].

До другого підходу відносяться визначення, що характеризують поняття «конкурентоспроможності» на рівні суб'єктів господарювання, тобто підприємств чи банків. Під конкурентоспроможністю суб'єкта господарювання в загальному вигляді розуміють його можливості ефективно функціонувати на конкурентному ринку та отримувати прибутки, що дозволяють випускати та реалізовувати продукцію за нижчими цінами ніж у конкурентів. Поняття конкурентоспроможності підприємства є поняттям відносним, оскільки визначається тільки до організацій певної галузі, що виготовляють та реалізують аналогічні товари. Наприклад, одне й те ж підприємство може бути конкурентоспроможне на внутрішньому ринку, а на світовому - ні, або ж бути конкурентоспроможною на певному сегменті ринку, а на іншому - ні [36].

До третього підходу слід віднести думки науковців, що визначають економічну категорію конкурентоспроможності суб'єктів господарювання через їх здатність виготовляти конкурентоздатні товари та послуги. Це є ключовим моментом ефективної діяльності організації при засвоєнні ринку та закріпленні на ньому. При цього вкрай важливим залишається систематичне вдосконалення товарів та послуг, непереривний пошук нових каналів їх збуту, нових покупців та споживачів, розроблення маркетингових заходів та поліпшення сервісу [36].

Також вважається, що конкурентоспроможність організації - це наявність в неї внутрішнього потенціалу та здатність протистояти негативним факторам зовнішнього середовища, низка переваг по відношенню до конкурентів та її позиція на фінансовому ринку стосовно конкурентів.

Аналізуючи думки вчених, можна виділити низку критеріїв, що окреслюють економічний зміст поняття «конкурентоспроможність». До них слід віднести існування стійких конкурентних переваг, які підкріплені попитом платоспроможних споживачів, прогностичний та стратегічний характер, маркетингова орієнтація бізнесу, гнучка діяльність суб'єкта при внутрішніх та зовнішніх змінах умов функціонування на фінансовому ринку.

Розглядаючи поняття конкурентоспроможності досить доцільним буде звернути увагу на різні критерії його класифікації (рисунок 1.5) [7].

Рисунок 1.5 - Класифікація конкурентоспроможні

ресурсний потенціал комерційний банк

Серед основних критеріїв можна виділити такі [7]:

-       за територіально-географічною ознакою: міжнародна, національна, регіональна;

-       в залежності від масштабності суб'єктів господарювання: конкурентоспроможність товару (послуг), організації, галузі чи економіки в цілому;

-       залежно від врахування фактору часу: на певну дату, за період, у перспективі;

-       за рівнями управління: оперативна, тактична, стратегічна.

Отже, розглянувши детально визначення сутності поняття «конкурентоспроможності», слід перейти до визначення терміну «конкурентоспроможність банківської установи».

Конкурентоспроможність банку Ю.О. Заруба визначає як успішність його діяльності в процесі набуття, утримання та розширення ринкових позицій, що вказує на здатність комерційного банку забезпечити відповідність продуктів та наданих послуг вимогам споживачів і протистояти негативним факторам зовнішнього середовища.

І. Лютий розглядає місце та роль конкурентоспроможності комерційних банків та стверджує, що це ступінь їх готовності здійснювати ефективне надання фінансових послуг, динамічно розвиватись та забезпечувати високу фінансову стійкість, враховуючи при цьому соціально-політичне та загальноекономічне становище країни та протидіючи різним внутрішнім та зовнішнім ризикам [23].

На думку І. Фоміна конкурентоспроможність банківської установи - це його ступінь привабливості для потенційних та реальних клієнтів, що забезпечує отримання певних переваг при формуванні впливу на ринкову ситуацію у власних інтересах [22].

Л. Федулова та І. Волощук трактують конкурентоспроможність як здатність банківської установи утримувати конкуренцію з іншими банками та суб'єктами господарювання, що задовольняють існуючі потреби на цільовому споживчому ринку.

На наш погляд, сутність категорії «конкурентоспроможність» банківської установи в цілому зводиться до її здатності набувати та володіти тими якостями і властивостями, що впливають на успішність діяльності в умовах ринкової конкуренції.

Банківську конкуренцію не слід характеризувати тільки як конкуренцію між комерційними банками. ЇЇ слід трактувати як процес суперництва між суб'єктами банківського ринку, що зацікавлені в досягненні однієї і тієї ж мети, а ході якого вони всі прагнуть забезпечити собі міцне та стабільне положення на даному ринку. Досвід показує, що найвагомішою причиною, яка призводить до перегляду банками основ своєї діяльності, є посилення конкуренції як між самими банківськими установами, так і між комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами, що надають той самий спектр послуг клієнтам на одному і тому ж ринку чи сегменті ринку.

Отже, проводячи оцінку конкурентоспроможності конкретної банківської установи, перш за все є необхідним вивчення основних її чинників, а саме: спроможність адекватно та вчасно реагувати на зміни в економічному та соціально-політичному середовищі, репутація та імідж банку, наявність заходів, що дозволяють зміцнити вузькі місця комерційного банку в порівнянні з іншими конкурентами, здатність надавати якісні банківські послуги, відкритість для наявних та потенційних клієнтів, оновлення існуючих технологічних потужностей та впровадження нових інноваційних розробок, удосконалення рівня менеджменту, організаційної та управлінської структури, розвиток мережі філій, рівень професіоналізму та навичок персоналу, можливість швидкого вирішення проблемних питань.

У роботі С.М. Козьменка, Ф.І. Шпига, І.В. Волошка наведено трактування сутності поняття «конкурентоспроможність» по відношенню до банківських установ. Вони визначають його як можливість провадження ефективної господарської діяльності та досягнення прибутковості від реалізації своїх продуктів та послуг в умовах конкурентного фінансового ринку. При цьому створення та реалізація конкурентоздатних продуктів та послуг є узагальненими показниками стійкості комерційного банку, його вміння ефективно використовувати свій ресурсний, кадровий та науково-технічний потенціали [34].

Такі науковці як І.Лютий та О.Юрчук визначають основу конкурентоспроможності. Вони стверджують, що це здатність банківської установи ефективно реалізовувати якісні фінансові послуги, утримувати високу фінансову стійкість у довгостроковій перспективі, поступово та динамічно нарощувати наявний потенціал на фінансовому ринку, враховуючи загальноекономічне та соціально-політичне становище країни, чинити протидію різним внутрішнім та зовнішнім чинникам [23].

Конкурентоспроможність банківських установ на пряму залежить від багатьох аспектів їх роботи в фінансовій та маркетинговій сферах, від високого рівня менеджменту та належного технічного забезпечення тощо.

Для забезпечення конкурентоспроможності банків необхідною умовою виступає досягнення функціональної достатності його ресурсного потенціалу на підставі сукупності заходів та створення умов, що сприяють здійсненню операцій, пов’язаних з процесом формування і використання ресурсного потенціалу банківської установи, а також реалізації програм щодо його достатності з метою підтримки її стабільного функціонування.

2. Тенденції створення та механізм формування ресурсного потенціалу комерційних банків в Україні

2.1    Аналіз стану ресурсного потенціалу банків в Україні за 2010-2012 роки

Головним питанням, що стосується управління ресурсним потенціалом комерційних банків є формування оптимальної структури їх ресурсної бази, визначення її достатності щодо проведення активних операцій з метою оптимізації прибутку.

Основне місце серед складових елементів ресурсного потенціалу комерційних банків займають саме фінансові ресурси, що є визначальними при формуванні якості та кількості цього поняття. Тому досліджуючи ресурсний потенціал банківських установ, слід зосереджувати увагу на аналізі фінансових ресурсів, як домінуючого складового елемента, з позиції потенціалу та механізму їх залучення (власні, залучені, запозичені ресурси) і можливостей банку щодо їх залучення як у поточний період часу так і в майбутньому.

Проаналізуємо структуру основних складових ресурсів комерційних банків, що склалася в 2010-2012 роках(таблиця 2.1) [37].

Таблиця 2.1 - Структура основних складових ресурсів комерційних банків за 2010-2012 роки

Провівши аналіз даних таблиці 2.1, можна стверджувати, що протягом аналізованих років зобов’язання банків у загальній структурі пасивів становили найбільшу їх частку і складали відповідно 85,38%, 85,25% та 84,98%. До складових зобов’язань банків можна віднести кошти суб’єктів господарювання та кошти фізичних осіб, що в свою чергу у 2010 році становили у структурі пасивів 15,29% та 28,74%, в наступному році - 17,66% та 29,04%, а в останньому 2012 році - 17,97% та 32,29%. Частка капіталу банків у структурі їх пасивів коливалась протягом 2010-2012 років від 13,1% до 14,%. Впродовж 2010-2012 років частка міжбанківських кредитів та депозитів зменшувалась і відповідно становила 26,49%, 15,79% та 10,58%.

Далі проведемо аналіз динаміки основних складових ресурсів банківських установ України в 2010-2012 роках(таблиця 2.2) [37].

Таблиця 2.2 - Динаміка складових ресурсної бази комерційних банків у 2010-2012 роках

Як видно з таблиці 2.2 капітал комерційних банків протягом 2010-2012 років мав тенденцію до збільшення і зріс від 137725 млнгрн до 169320 млн грн. Дане зростання перш за все свідчить про те, що банки намагалися вирішувати проблеми з низькою капіталізацією банківської системи. Це підвищує стійкість банківської установи та довіру вкладників, що у свою чергу сприяє збільшенню залучених коштів клієнтів, які є основним джерелом кредитування. Зобов’язання комерційних банків впродовж аналізованих трьох років також зростали і у 2011 році вони збільшились на 12,9% в порівнянні з 2010, а в 2012 році ще на 8,9%. Зростання зобов’язань забезпечує стрімке збільшення ресурсної бази комерційних банків. Тобто банки підвищують здатність залучати кошти населення і суб’єктів господарювання, що дає можливість збільшити обсяги активних операцій і прибутку. Міжбанківські кредити та депозити займають значну частку в ресурсах комерційних банків, у 2010-2012 роках вони поступово зростали і в останньому аналізованому році досягли рівня 119300 млн грн.

Таким чином, при аналізі динаміки та структури основних складових ресурсної бази комерційних банків України впродовж 2010-2012 років, можна сказати, що потенційним джерелом нарощення ресурсного потенціалу банків є залучення коштів фізичних осіб та надання міжбанківських депозитів та отримання міжбанківських кредитів, оскільки вони займають найбільшу частку в загальній структурі пасивів. Однак зменшення зобов’язань комерційних банків можна вважати позитивною тенденцією, оскільки це свідчить про зменшення залежності банківської системи від зовнішнього ринку.

2.2    Механізм формування та використання ресурсного потенціалу комерційного банку

На сьогодні формування ресурсної бази комерційних банків України є одним із найважливіших завдань для забезпечення економічного зростання. Банківська система повинна володіти сукупністю ресурсів, достатніх як для кредитування поточних потреб суб’єктів господарювання, так і для фінансування інвестиційної діяльності, формування відповідних резервів і підтримки власної ліквідності. Обсяг ресурсів визначає їхній попит на фінансовому ринку та безпосередньо впливає на розмір процентних ставок як за активними, так і за пасивними операціями.

Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями ресурси банківських установ поділяються на власні, залучені та позичені кошти. Власні кошти - це кошти, що безпосередньо належать банку. Вони в основному складаються зі статутного фонду та нерозподіленого прибутку банку, виконують захисну функцію та мають досить невелику питому вагу в загальному банківському капіталі. Найбільшу частину ресурсів банку складають його залучені та запозичені кошти.

В ринковій економіці формування ресурсної бази банками базується на дотриманні наступних принципів [21]:

-       орієнтація на задоволення попиту клієнтів, на потреби ринку, на створення таких банківських послуг та продуктів, що приносять максимум прибутку;

-       адекватність параметрів ресурсів банку його політиці в області розміщення коштів;

-       прагнення до підвищення ефективності діяльності банку шляхом зменшення витрат на ресурсозабезпеченння та одержання оптимальних доходів від розміщення сформованих ресурсів;

-       використання сучасних інформаційних технологій та інноваційної бази при формуванні банківських ресурсів (комп'ютерні мережі та технології, автоматизовані системи ведення біржових торгів тощо).

Також слід виділяти наступні принципи формування ресурсів банку [5]:

-       автономії - банки мають право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за кредитами та депозитами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо;

-       комерційного розрахунку - доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отримання прибутків при розумному ризику;

-       самоуправління - банківські установи самостійно визначають тактику та стратегію свого розвитку, своєї діяльності без втручання діяльності;

-       всі ресурси та всі гроші банку повинні максимально працювати. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, що лежать даремно. Однак завжди існують такі, що знаходяться в резервах, обертаються повільно чи не обертаються взагалі. Для банківських установ прибуток є тим вищим, чим вища частка кредитів по відношенню до їх резервів;

-       головним принципом банківської комерції є все для клієнтів. Це свідчить про те, що банк несе повну відповідальність за своїх клієнтів, забезпечує його прибуток. На перший погляд здається, що даний принцип є несумісним з принципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між ними не існує. На практиці це повинно бути на взаємовигідній основі: перш за все прибуток клієнта, а далі вже прибуток самого банку. Вірно і те, що прибуток клієнта - це основа одержання прибутку банком, оскільки забезпечуючи прибуток клієнта, банк реалізовує і свій власний інтерес;

Отже, існує велика кількість принципів формування ресурсів банківських установ, кожен з яких має свої переваги та недоліки, саме тому банкам, а саме їхньому керівництву слід вдосконалювати їх, варіювати їх між собою та вивчати нові. На наш погляд, даний варіант дозволить виявити найоптимальніший варіант формування збалансованої ресурсної бази та забезпечить конкурентоздатність і прибутковість банківській установі.

Зростання ризикованості банківської діяльності в умовах трансформації економіки, поява її різноманітних форм та підвищення обсягів потребують збільшення банками власної ресурсної бази. Враховуючи важливу роль банків у загальному розвитку економіки як провідних фінансових посередників, регулятивні органи встановлюють мінімальні нормативи до розмірів та достатності капіталу комерційних банків. З урахуванням цих вимог, для розширення можливостей проведення активних операцій більша частина банків прагне до нарощування власної ресурсної бази. Окрім того, збільшення банками власних коштів підвищує їхню надійність, сприяє підтримці довіри до них з боку споживачів, що стимулює розвиток банківських ресурсів.

Основні джерела формування ресурсної бази банківських установ визначаються особливим місцем їх у ринковій системі [12]:

-       як провідних посередників на грошовому ринку;

-       як комерційних структур, які працюють задля отримання прибутку;

-       як економічних суб'єктів, котрі піддаються більшим фінансовим ризикам, в порівнянні з іншими суб'єктами ринку.

Враховуючи дані особливості банки формують свою ресурсну базу на трьох засадах [12]:

-       накопичення власних коштів як бази, що забезпечує економічну самостійність і фінансову відповідальність банку за його зобов'язаннями;

-       приймання грошових коштів від фізичних та юридичних осіб на зберігання згідно з посередницьким призначенням і особливим статусом банків. В економічній літературі цю засаду називають залучення коштів банками, хоча, на наш погляд, дана назва не зовсім точно визначає сутність цієї засади, оскільки ініціаторами залучення виступають їх власники, а не самі власники;

-       позичення кошті в економічних суб'єктів та інших банків.

Власні ресурси комерційних банків являють собою кошти і виражену в грошовій формі частину майна, що належить банкам на правах власності, забезпечують їх фінансову стійкість та економічну самостійність. Специфіка діяльності банків обумовлена тим, що їх власні кошти здебільшого виконують захисну функцію. Однак, роль власних ресурсів у банківській діяльності відразу ж після їх утворення досить визначальна, оскільки за її рахунок фінансується придбання меблів, будівель, організаційної техніки тощо.

Власний капітал банків формується за рахунок статутного (грошових внесків учасників банку) та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та інших фондів сформованих за рахунок його прибутку.

В основному існує два види джерел формування власних коштів (таблиця 2.3): внутрішні та зовнішні, відмінність між якими полягає у тому, що в першому випадку збільшення власних коштів відбувається за рахунок підвищення ефективності роботи самого банку, а в другому - для збільшення власних коштів залучаються додаткові ресурси з грошового ринку [15].

Таблиця 2.3 - Види джерел формування власних коштів комерційного банку

Збільшення власних коштів банку з використанням внутрішніх джерел можливе за рахунок [15]:

-       результату переоцінки основних фондів, нематеріальних активів;

-       чистого прибутку звітного періоду;

-       нерозподіленого прибутку;

-       резервних відрахувань із прибутків на випадок непередбачених збитків;

-       спеціальних фондів та резервів.

Закордонна та вітчизняна практика показують, що для залучення капіталу із зовнішніх джерел банки використовують декілька альтернативних способів [15]:

-       продаж звичайних та привілейованих акцій;

-       емісія субординованих боргових зобов'язань;

-       обмін акцій на боргові цінні папери.

Додаткова емісія звичайних акцій банком є найбільш дорогим способом залучення капіталу ззовні через високі витрати при розміщенні емітованих акцій та великий ризик, що пов'язаний з доходами акціонерів у порівнянні з доходами власників боргових зобов'язань. Контроль над банком та прибуток на одну акцію зменшиться, коли акціонери банку не зможуть викупити всі випущені акції. Однак даної ситуації можна уникнути, якщо залучені кошти принесуть дохід, що перевищує витрати на емісію цінних нових цінних паперів. Продає привілейованих акцій є також одним із найдорожчих способів поповнення банківського капіталу. Дивіденди, що виплачуються власникам звичайних акцій, можуть знизитись після випуску привілейованих, оскільки привілейовані акціонери мають первинне право на прибуток банківської установи відносно власників звичайних акцій. Однак, випуск акцій, як простих так привілейованих, мають перевагу над борговими зобов'язаннями, що полягає у їх більшій гнучкості (дивіденди не є обов'язковими виплатами), а також у тім, що вони збільшують можливості банку щодо залучення позикових коштів у майбутньому.

Субординованим зобов'язанням банку притаманні окремі ознаки власного капіталу:

-       такі як виплата процентів інвесторам може бути призупинена у разі погіршення фінансового стану банку-боржника;

-       дані боргові зобов'язання не можуть бути забрані з банку раніше ніж через 5 років, а при банкрутстві або ліквідації повертаються для інвестора після погашення претензій усіх інших кредиторів;

-       субординований капітал забезпечується в цілому всім майном комерційного банку.

Перевагою субординованих боргових зобов'язань є те, що вони при збільшенні частки запозичених коштів підвищують прибуток на одну акцію, якщо позичені кошти приносять дохід, який перевищує відсоткові виплати, які потрібно по них зробити. Крім того, відсоткові виплати по боргових зобов'язаннях виключаються з оподаткованого доходу. Однак залучення нових боргових зобов'язань збільшують ризик банкрутства та ризик, що пов'язаний з сталістю отримання прибутку, що, в свою чергу, може сповільнити продаж акцій у майбутньому.

В останні роки багато банківських організацій використовують у своїй діяльності обмінні операції типу «акції - боргові зобов'язання», в результаті яких комерційних банк збільшує свій капітал і уникає майбутніх витрат на виплату відсотків по зобов'язанням, які погашаються.

Вибір того чи іншого джерела збільшення власного капіталу банку та їх співвідношення визначаються такими основними чинниками [15]:

-       відносні витрати, що пов'язані з використанням конкретного джерела власних ресурсів;

-       ризик, який пов'язаний з різними джерелами власних коштів;

-       вплив на власність та контроль за банківської діяльністю з боку існуючих та потенційних акціонерів;

-       вплив на прибутковість власних коштів комерційного банку або акціонерного капіталу, що характеризується змінами прибутку на одну акцію;

-       ступінь розвиненості ринків капіталу, на яких можуть залучатись нові кошти для поповнення власного капіталу;

-       вплив на загальну схильність банків до ризику, що характеризується, наприклад, таким показником, як співвідношення сукупного обсягу виданих кредитів та власних коштів банку;

-       політика регулювання Національного банку України.

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Для ефективного функціонування банку, забезпечення його ліквідності та конкурентоспроможності, одержання прибутків недостатньо власного капіталу, саме тому для залучення додаткових ресурсів він здійснює пасивні операції.

Пасивні операції комерційних банків можуть здійснюватись у двох формах: залучення коштів на депозитні рахунки (поточні, строкові, ощадні та інші) та недепозитного залучення коштів (одержання кредитів на міжбанківському ринку, рефінансування НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань).

Основним видом пасивних операцій банку є залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, ощадні, строкові, валютні та інші. Всі кошти, що залучені на ці рахунки, прийнято називати депозитними.

Головними складовими ресурсів банку є його власні та залучені від фізичних і юридичних осіб кошти, а їх структура та розмір визначаються різноманітністю та інтенсивністю операцій, що здійснюються тією чи іншою фінансово-кредитною установою.

Власні ресурси банків - це лише відправна точка для організації банківської справи та їх роль в основному зводиться до гарантування фінансової стійкості та прибутковості самих банків. Більшість банківських операцій здійснюється за рахунок залучення коштів із зовнішніх джерел. На наш погляд, серед залучених банківських коштів найбільше значення мають [21]:

-       кошти на поточних, розрахункових та інших рахунках клієнтів;

-       депозити підприємств та організацій;

-       кредити населення;

-       кредити, одержані від інших банків;

-       кошти бюджету.

Депозити є важливим джерелом коштів, завдяки яким банківські установи формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти в основному залучаються задля підтримки ліквідності банків.

Банки повинні привертати значну увагу чинникам, які впливають на створення ресурсної бази. Дослідники пропонують об'єднати їх у три групи: неконтрольовані, частково контрольовані та внутрішньосистемні.

Вплив чинників першої групи банк не може попередити чи змінити і враховує як задані величини. Серед таких позасистемних чинників виокремлюють макроекономічні, нормативи регулюючих органів, стан фінансового ринку тощо. Вплив частково контрольованих чинників банк може частково змінювати. До них слід відносити поведінку конкурентів, клієнтів і власників. До внутрішньосистемних належать ендогенні чинники впливу, що є контрольованими, тобто їх вплив банк може змінювати так, щоб узгодити обсяг мобілізованих ресурсів згідно з поставленими цілями.

Традиційним джерелом формування ресурсної бази банків є вклади клієнтів, але з розвитком банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхів її зростання. Якщо банк має недостатньо наявних залучених коштів для здійснення всіх активних операцій, то можна або відмовитись від операцій або ж запозичити ресурси на ринку.

Операції з запозичення банком коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення - недепозитними зобов'язаннями банку. Головною особливістю запозичених коштів є те, що в процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як при створенні депозитної бази - клієнти банківської установи. Коли мова йде про запозичення, то банк самостійно визначає скільки і на який термін йому потрібні кошти, а в процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

Серед недепозитних джерел формування ресурсів банків на сучасному етапі найбільш поширеними є [21]:

-       отримання міжбанківських кредитів;

-       рефінансування в Національному банку України;

-       операції «репо»;

-       емісія цінних паперів власного боргу (банківські облігації, векселі тощо).

Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських кредитів. Дані операції надають можливість комерційним банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечувати виконання резервних вимог Національного банку України та повністю задовольняти потреби власних клієнтів у кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів інших банків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів. Перевагами з міжбанківського кредитування виступають перш за все відносна простота оформлення та швидкість здійснення. Найбільш поширеними є міжбанківські кредити «overnight», що повертаються на наступний день після їх отримання.

В міжбанківській практиці досить широко використовуються операції з позичання ресурсів у системі центрального банку. Центральний банк в основному кредитує банківські установи на короткостроковій основі з метою сприяння їм у вирішенні проблем з тимчасовою нестачею ресурсів для проведення активних операцій банку.

В Україні банк здійснює політику рефінансування банків через використання наступних інструментів [21]:

-       рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;

-       операції купівлі-продажу державних цінних паперів на відкритому ринку;

-       надання стабілізаційного кредиту.

Операції на відкритому ринку Національний банк України здійснює шляхом [21]:

-       проведення короткострокового рефінансування банків;

-       проведення середньострокового рефінансування;

-       надання кредитів «overnight»;

-       купівля-продаж цінних паперів.

Використання та розміщення власного капіталу, залучених та позичених коштів банку проявляється через здійснення активних операцій у процесі його діяльності для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності.

Найбільш розповсюдженими активними операціями комерційних банків є (таблиця 2.4) [17]:

-       операції з вкладання ресурсів банків у грошові активи в готівкові та безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банківської установи;

-       розрахункові операції, які пов'язані з платежами клієнтів;

-       касові операції з приймання та видавання готівки;

-       операції з кредитування різних форм і видів фізичним, юридичним особам та іншим банкам;

-       інвестиційні операції з вкладання ресурсів банків у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на досить тривалий строк;

-       валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютному ринках;

-       фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

-       депозитні операції з розміщення тимчасово вільних коштів банку в депозити в інших банках та в НБУ;

-       операції з купівлі-продажу банківських металів;

-       операції з придбання необхідних основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів;

-       інші операції.

Таблиця 2.4 - Операції з розміщення ресурсів комерційних банків

Між усіма активними операціями банківських установ існує тісний взаємозв'язок. Тому усі банки зобов'язані підтримувати найбільш оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації, що склалася, змінювати її або на користь кредитів, або на користь інвестиції. На сьогоднішній день в Україні в структурі активних операцій банків переважають кредитні операції. Ці операції є найбільш дохідними та разом з тим найбільш ризиковими. Зважаючи на це, кожний комерційний банк повинен розробляти і здійснювати свою кредитну політику. В процесі проведення кредитних операцій банкам необхідно дотримуватись даної політики та періодично аналізувати склад і структуру кредитного портфелю, від якості якого в значній мірі залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Інші напрями такі, як - відкриття коррахунків і депозитів в інших банках, придбання матеріальних і нематеріальних активів, залишки готівки та банківських металів, інвестиції капіталу - поширені значно менше.

2.3    Стратегічні підходи до управління ресурсами банку в системі забезпечення його конкурентоспроможності

Однією з найбільш актуальних залишається задача управління ресурсами комерційних банків, оскільки вона взаємозалежна зі здатністю банків використовувати свої можливості щодо перерозподілу вільних коштів між різними суб'єктами господарювання. Особливо важливою ця задача залишається для України, яка ввійшла у період трансформації економічних відносин, і тому традиційні методи та підходи не тільки не ефективні, але й не завжди прийнятні.

З метою покращення функціонування банківських установ в умовах сучасної економіки доведено, що управління їх ресурсним потенціалом повинно здійснюватись на основі комплексної стратегії та системного аналізу, що розроблений з урахуванням усіх факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. Виходячи з вищесказаного, необхідно обґрунтувати стратегічний підхід до управління ресурсним потенціалом банків та визначити основні ознаки цього підходу.

Для більш чіткої структуризації поставленої задачі, тобто обґрунтування стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом комерційних банків, розглянемо в комплексі окремі складові процесу управління ресурсами банку, що і відбивають повністю сутність стратегічного підходу.

Перш за все, треба відмітити, що діяльність банку та її результативність залежить від сукупності банківських ресурсів, що є в наявності, та здатності менеджерів ефективно ними розпоряджатися. При цьому роль ресурсів у стратегічному менеджменті принципово важлива не тільки тому, що без їх існування суб'єкт не досягне стратегічної мети. Втім, мобільність банку, його економічна ефективність та конкурентоздатність певною мірою визначається вмінням розпоряджатися ресурсами. Одночасно недоліком ресурсів є те, що помірне ставлення до ресурсного потенціалу не дозволяє банкам успішно розробляти та реалізовувати стратегію розвитку банківських установ [4].

Інакше кажучи, ресурси - це потенціал будь-якої організації, а тим більш такої, як банківська установа. Їхнє стратегічне значення полягає у:

-       можливостях розробляти для самого банку оптимальну стратегію формування відповідних джерел;

-       принципово можливому впливі на зовнішнє середовище через опосередковане надання кредитів;

-       специфічно стратегічній постановці цілей суб'єкта (напрямку дії).

Тобто, якщо банк помилково оцінює свої потенційні можливості стабільно функціонувати протягом тривалого терміну, він, власне кажучи, опиняється для них у незручній зоні господарювання. При чому в даному випадку мова йде про можливості придбання додаткових ресурсів у майбутньому, а не тільки про володіння ними. Величезне значення має якість менеджменту, його здатність раціонально поєднувати дані ресурси, погоджувати їх з очевидною компетенцією самого банку. Звідси ж і випливає найважливіша характеристика стратегічного підходу до управління ресурсним потенціалом банків - знаходити адекватну наявним ресурсам ринкову нішу та діяти в ній.

Одним із найважливіших напрямків стратегії управління ресурсним потенціалом є також надання кредитів, які повинні забезпечувати банку стабільний дохід. Тобто іншою складовою ефективного управління ресурсним потенціалом комерційних банків є ефективне розміщення наявних ресурсів. Тому при проведенні кредитної стратегії на рівні конкретного позичальника важливо визначити його кредитоспроможність. Для цього є необхідним проведення аналізу фінансового стану позичальника, розрахунок низки показників, що дозволяють за даними періодичної звітності суб'єкта ринку позичкового капіталу визначити його платоспроможність та фінансову стійкість, оцінка ймовірності повернення наданої позики банком.

Одночасно декілька напрямів стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом банку обумовлює специфіку фінансового сектора як об'єкта регулювання, що перш за все, пов'язане з досить великою кількістю зворотних зв'язків. Так, при розгляді комерційного банку даний зв'язок, насамперед, обумовлений наявністю низки нормативів. Втім, у разі дії такого зв'язку регулюючий вплив на одну групу показників для досягнення позитивних результатів діяльності банківської установи може бути зовсім нівельований або навіть негативно впливати на реалізацію намічених цілей неврахованими наслідками проведення банківської політики. Тому дана специфіка породжує декілька окремих напрямків-завдань [6]:

-       з метою досягнення якнайкращих результатів відповідної банківської діяльності, зокрема, у сфері збереження та розширення ресурсного потенціалу банку, досягнення його стійкого зростання коректне формування задач регулюючого впливу;

-       урахування вторинних наслідків прийняття рішень, оскільки замикання при вирішенні вузьких, окремих задач, часто призводить до виникнення гострої кризи у сфері фінансів.

Ще одна особливість банківського сектора, котра пов'язана з необхідністю стратегічного підходу до управління ресурсним потенціалом комерційного банку, полягає в тому, що кожен банк формує свою індивідуальну стратегію, виходячи із суто мікроекономічних розумінь, однак результатом колективних зусиль сукупності банківських установ є формування макроекономічних умов, у яких існують як самі банки, так і інші економічні суб'єкти - носії потенційних ресурсів.

При цьому банківські установи досить залежні від макроекономічних умов при формуванні відповідних дій щодо залучення можливих ресурсів. У результаті реакція банківської системи не тільки відражає, але й сама формує кінцевий результат політики щодо залучення ресурсів кожного конкретного банку. Тому дослідження характеру процесів, які протікають на етапі зміни макроекономічних стосунків, украй важливе для розробки правильної тактики дій (рисунок 2.4) [4].

Рисунок 2.4 - Впливи, взаємозалежні зі стратегією управління ресурсним потенціалом банку

Таким чином, саме подвійний характер діяльності банківських установ як найважливішої частини грошової системи країни та як мікроекономічних суб'єктів обумовлює необхідність використання стратегічного підходу управління як ресурсним потенціалом, так і всіма видами банківської діяльності.

Крім того, треба зазначити, що окремих комерційних банків до макроекономічного середовища знаходить свої відображення в зміні структури балансів банків. Ці зміни відбуваються як залежних від структури і стану самої банківської системи чинників, так і зовнішніх для банківської системи факторів, до яких слід віднести темпи інфляції, темпи зміни валютного курсу чи стан реального сектора економіки.

Обмеження також пов'язані з власними ресурсами комерційних банків, які розпадаються на дві групи: обмеження платоспроможності (капітал банків) та обмеження ліквідності (резерви банківської системи). Тобто, зворотний зв'язок охоплює всі ланки діяльності банківських установ і впливає на всі складові залучення ресурсів, що й обумовлює необхідність стратегічного управління ресурсним потенціалом.

Взагалі ж треба відзначити, що зворотні зв'язки, які охоплюють усі ланки банківської діяльності, мають адаптаційний характер. Тобто реакція банків у сфері управління ресурсним потенціалом повинна бути адаптованою до загальних умов функціонування банку, а також до його власних умов. Іншими словами, ця реакція повинна мати регулятивний напрямок.

Попередній висновок підтверджується тим, що банки також виконують ряд функцій, що пов’язані з регулюванням власне реального сектора економіки, насамперед, таких [6]:

-       збір і аналіз інформації позичальників;

-       ініціювання банкрутства;

-       реструктуризація підприємств;

-       моніторинг менеджерів, що досить важливо при високій асиметричності інформації та низькій інформаційній прозорості підприємств.

Таким чином, ще одним напрямком стратегії управління ресурсним потенціалом банку є ефективне використання інформаційного забезпечення. При цьому варто враховувати, що інформаційні технології пронизують кожен конкретний елемент ланцюга пріоритетів комерційного банку, наповнюючи їх новим змістом і впливаючи на взаємозв'язок між ними. Крім того, інформаційні технології суттєво спливають на конкурентоздатність банків, змінюючи життєвий цикл продукції, що пропонується клієнтам. В сучасних умовах розвитку економічних відносин інформація стає одним з основних факторів, від своєчасності та якості якої багато в чому залежить ефективне управління банківськими ресурсами. Це пов'язано з тим, що інформація пронизує всі системи управління, охоплює весь комплекс завдань, які пов'язані з забезпеченням і використанням банківських ресурсів, котрі являють собою сукупність власних та залучених коштів, що знаходяться в розпорядженні банку та використовуються для здійснення активних операцій ним.

Поява нових інформаційних технологій впливає на впровадження стратегічної політики комерційного банку. Електронні засоби розрахунку в пункті обміну та електронні платежі - це приклади використання нових технологій, які докорінно змінюють банківську індустрію. Проте інформаційні технології та організаційні структури, що їх підтримують, можуть ставати бар'єром на шляху розвитку банківської сфери. Одночасно необхідно враховувати, що інформація утворює деяке інформаційне середовище, що впливає на прийняття відповідних рішень у сфері управління банківськими ресурсами, тобто без своєчасної та достовірної інформації неможлива побудова адаптивної системи банку.

Управління ресурсним потенціалом комерційних банків повинно здійснюватись на основі комплексної стратегії і системного аналізу, розробленого з урахуванням усіх факторів внутрішнього та зовнішнього середовища.

З вищенаведеного обґрунтування стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом банку випливають його основні ознаки [16]:

-       специфічність такого економічного суб'єкта господарювання як банк;

-       ефективність виконання загальної мети управління ресурсами банку та специфічність окремих цілей залучення ресурсів;

-       пріоритетне врахування зовнішнього середовища;

-       завоювання та утримання конкурентної переваги щодо формування відповідної бази ресурсів банку;

-       наявність адаптаційного регуляторного зв'язку.

Виходячи з цього слід визначити стратегію управління ресурсним потенціалом банку в такий спосіб:стратегія управління ресурсним потенціалом банку - це система довгострокових, обумовлених метою розвитку, концептуальних установок по прийняттю рішень щодо залучення ресурсів, що дозволяють розподіляти ці ресурси між альтернативними траєкторіями розвитку банківської діяльності та коригувати їх розподіл при зміні внутрішніх і зовнішніх умов функціонування банківської системи.

Таким чином, можна виділити такі основні напрямки стратегічного управління ресурсним потенціалом банку(рисунок 2.5) [18]:

-       вдосконалення механізму залучення депозитів;

-       планування активних та пасивних операцій банку;

-       збалансоване проведення активно-пасивних операцій комерційного банку;

-       розробка методичного підходу до оптимізації вибору потенційних кредитних угод і надання позик;

-       раціоналізація підходів до формування депозитних та кредитних відсотків;

-       ефективне використання інформаційного забезпечення при здійсненні активно-пасивних операцій банку та інше.

Рисунок 2.5 - Основні напрямки стратегічного управління ресурсним потенціалом комерційного банку

Проте, незважаючи на досить велику різноманітність напрямків, на наш погляд, треба обмежитись тими, що утворюють стійке регулятивне кільце управління ресурсним потенціалом банку, в чому й полягає основна сутність стратегічного підходу. Отже, виходячи з цього, основними складовими такого стратегічного підходу, на нашу думку, повинні бути:

-       збалансоване проведення активно-пасивних операцій банківської установою;

-       раціоналізація підходів до формування депозитних та кредитних відсотків;

-       ефективне використання інформаційного забезпечення.

Втім, планування пасивних та активних операцій банківської установи може розглядатися як окрема частина цих складових, а вдосконалення залучення депозитів та надання позик мають включати в себе також раціоналізацію підходів до формування кредитних та депозитних відсотків, збалансоване проведення активних операцій з належним урахуванням інформаційного забезпечення.

В той самий час, слід зазначити, що в сучасних умовах першочерговими завданнями банківського менеджменту є управління проведенням пасивних та активних операцій банку. Це пов'язано з тим, що масштаби діяльності банківських установ визначаються об'єктом його активних операцій та залежать від обсягів залучених ресурсів.

3. Особливості управління ресурсним потенціалом банку на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк»

3.1    Аналіз фінансово-господарської діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки

Для проведення аналізу фінансово-господарської діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» розглянемо балансові звіти за 2010-2012 роки, що представлені в додатках А, Б, В та складемо консолідовану таблицю 3.1.

Таблиця 3.1 - Баланс ПАТ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки

Досить особливе місце у структурі фінансових показників кожного банку займають його активи. Отже, проведемо аналіз структури та динаміки активів ПАТ КБ «ПриватБанк», що представлено в Додатку Г, яка побудована за даними річних балансів банку.

За даними Додатку Г робимо такі висновки щодо зміни всіх складових активів банку протягом 2010-2012 років:

-        сума грошових коштів та їх еквівалентів у 2010 році становила 19725932 тис. грн, у наступному році значно збільшилась на 2044976 тис. грн, а в останньому аналізованому періоді знову зросла до 26957511 тис. грн;

-        у 2010-2011 роках кошти обов’язкових резервів банку в НБУ були відсутні, а в 2012 році вони складали 1238199 тис. грн;

         частка торгових цінних паперів у структурі загальних активів протягом перших двох аналізованих років була майже однаковою і складала 0,07% та 0,08% відповідно, а в 2012 році їх розмір був зовсім незначним на рівні 20 тис. грн;

         у 2011 році спостерігалось зменшення коштів в інших банках в порівнянні з 2010 роком на 55,73%, а в наступному році відбулось їх зростання на 971233 тис. грн;

         сума кредитів та заборгованість клієнтів на протязі трьох аналізованих років мала тенденцію до збільшення та зросла від 85385307 тис. грн до 113725692 тис. грн;

         частка цінних паперів в портфелі банку на продаж у структурі загальних активів на протязі 2010-2012 років коливалась в межах 0,06% і 0,17%;

         у 2010 році сума цінних паперів в портфелі банку до погашення перевищувала суму 2011 року на 636030 тис. грн, а в 2012 році становила 239567 тис. грн, тобто їх сума значно збільшилась;

         частка інвестицій в асоційовані й дочірні компанії у структурі загальних активів у 2010 році становила 0,9%, а в наступних двох роках - 0,68%;

         інвестиційна нерухомість у першому аналізованому році була відсутня, а в наступних 2011 та 2012 роках її розмір склав 1507 тис. грн та 13762 тис. грн відповідно;

         дебіторська заборгованість банку протягом 2010-2011 років була незмінною (188 тис. грн), а в останньому році взагалі відсутньою;

         сума відстроченого податкового активу стрімко зменшилась у 2011 році в порівнянні з 2010 на 2424 тис. грн, а в 2012 році спостерігалось її зростання до розміру 19420 тис. грн;

         сума основних засобів та нематеріальних активів зростала протягом трьох аналізованих років і в останньому склала 2475773 тис. грн;

         у 2011 році інші фінансові активи збільшились на 495,49%, в порівнянні з 2010 роком, а в 2012 році зросли ще на 32,56%, порівняно з 2011;

         частка інших активів в структурі загальних активів у 2010 році склала 0,14%, а в наступних роках була на рівні 0,12%;

         сума довгострокових активів, призначених для продажу та активи групи вибуття в 2010-2011 роках була майже на однаковому рівні (40534 тис. грн, 40479 тис. грн), а в останньому аналізованому році збільшилась до розміру 47549 тис. грн;

Отже, можна сказати, що сума загальних активів ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох аналізованих років стабільно зростала і склала відповідно 113437222 тис. грн, 145118473 тис. грн і 172428712 тис. грн.

Далі в Додатку Д проаналізуємо структуру та динаміку зобов’язань ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки.

На основі даних Додатку Д, можна стверджувати, що кошти банків протягом 2010-2011 років мали тенденцію до зменшення і в 2011 році становили 10104288 тис. грн, а в 2012 році збільшились аж на 1092820 тис. грн. Частка коштів юридичних осіб у загальній структурі зобов’язань протягом 2010-2012 років складала відповідно 20,1%, 16,82% та 13,29%. У 2011 році сума коштів юридичних осіб на вимогу збільшилась до 14472182 тис. грн в порівнянні з попереднім роком, а в 2012 - становила 10622676 тис. грн. Сума коштів фізичних осіб протягом аналізованого періоду збільшувалась і досягла в 2012 році рівня 85864910 тис. грн. Частка коштів фізичних осіб на вимогу в структурі загальних зобов’язань мала тенденцію до зростання (8,96%, 9,34% та 9,49%). У 2011 році сума боргових цінних паперів, емітованих банком була більшою в порівнянні з попереднім роком на 3746 тис. грн, а надалі у наступному зросла до рівня 6356149 тис. грн. Частка інших залучених коштів в структурі загальних зобов’язань спочатку в 2011 році зменшились до 4,53% в порівнянні з 2010 роком, а потім знизилась ще на 3,46%. Зобов’язання щодо поточного податку на прибуток у 2011 році зменшились до рівня 20913 тис. грн, а в 2012 році зросли на 145,19% до суми 51277 тис. грн. Частка відстрочених податкових зобов’язань в структурі загальних зобов’язань на протязі 2010-2011 років була незначною і коливалась в межах від 0,05% та 0,14%. Частка резервів за зобов’язаннями в першому аналізованому році складала 0,08%, а надалі у 2011-2012 роках була рівною значенню 0,03%. У 2012 році інші фінансові зобов’язання значно зросли до рівня 25954121 тис. грн у порівнянні з попередніми роками. Частка інших зобов’язань в структурі зобов’язань протягом 2010-2011 років була майже на рівні (0,24% та 0,23%), а в останньому 2012 році вона зросла до 0,8%. Субординований борг у 2010, 2011 та 2012 роки становив майже однакову суму (1235277 тис. грн, 1225747 тис. грн, 1226226 тис. грн),.

Отже, сума зобов’язань ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох аналізованих років помітно зростала, у 2011 році їх сума була більшою на 26,4% порівняно з 2010 роком, а в 2012 - на 20,06% в порівнянні з 2011 роком.

Дала аналізуємо структуру та динаміку власного капіталу ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки та представимо розрахунки в Додатку Е.

Згідно даних Додатку Е можна зробити такі висновки:

-        статутний капітал на протязі аналізованого періоду мав тенденцію до зростання і в 2012 році становив вже 14897555 тис. грн;

-        емісійні різниці були присутні лише в 2011 та 2012 роках і були на однаковому рівні у розмірі 19709 тис. грн;

         протягом 2010-2012 років резерви, капіталізовані дивіденди та інші фонди банку постійно зростали та в останньому році в порівнянні з першим зрости на 12,76%;

         у 2010-2012 роках резерви переоцінки мали тенденцію до збільшення і становили відповідно 414670 тис. грн, 432652 тис. грн і 561505 тис. грн;

         у перших двох аналізованих роках прибуток минулих років збільшувався і в 2011 році склав 146494 тис. грн, а в 2012 він був відсутнім;

         прибуток поточного року також мав тенденцію до збільшення, у 2011 році зріс на 4,06% в порівнянні з попереднім, а в останньому році - ще на 10,21%;

Можна сказати, що власний капітал ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом аналізованих років збільшувався спочатку на 4867011 тис. грн в порівнянні з 2010 роком, а в 2012 році ще на 1553783 тис. грн порівняно з 2011 роком.

Отже, з вищенаведеного матеріалу можна сказати, що протягом 2010-2012 років спостерігалось зростання активів, зобов’язань та власного капіталу ПАТ «ПриватБанк». Активи збільшились від 113437222 тис. грн у 2010 році до 172428712 тис. грн у 2012 році. Зобов’язання банку в останньому аналізованому році зросли до рівня 154127951 тис. грн, що на 52570696 тис. грн більше, ніж у 2010 році. Власний капітал впродовж трьох років коливався в межах від 11879967 тис. грн до 18300761 тис. грн.

Для проведення аналізу фінансових результатів ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки необхідно побудувати таблицю 3.2 за допомогою даних з додатків А, Б, В.

Таблиця 3.2 - Фінансові результати ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 рр.

За даними таблиці 3.2 проведемо аналіз доходів ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки та зобразимо у вигляді Додатку Є.

Проаналізувавши дані Додатку Є, можна сказати, що розмір процентних доходів був нестабільним протягом трьох аналізованих років, у 2011 році він склав 16786915 тис. грн, що на 2554471 тис. грн більше ніж у першому році та на 1367068 тис. грн менше у порівнянні з 2012. Комісійні доходи протягом 2010-2012 років коливались у межах від 3360171 тис. грн до 4513887 тис. грн. Дохід від торгових операцій з цінними паперами в торговому портфелі банку був наявний лише в 2011 досліджуваному році та його частка у структурі доходів банку становила 0,17%. У 2010 році був наявний дохід від переоцінки інших фінансових інструментів, що дорівнював сумі 13530 тис. грн. Протягом 2010-2012 років спостерігався ріст доходів від торгівлі іноземною валютою, у 2010 році він склав 529856 тис. грн, далі відбулось збільшення на 8,37%, а в останньому 2012 році - ще на 11,48%. Розмір знецінення цінних паперів банку на продаж був незначним у 2010-2012 роках і їх частка в загальній структурі доходів коливалась в межах від 0,02% до 0,03%. У 2011 році в порівнянні з 2010 відбулось збільшення доходу від резервів за зобов’язаннями на 77,9%, а в останньому аналізованому році він перетворився на збиток. Дохід від продажу цінних паперів у портфелі банку на продаж становив 0,03% та 0,01% у 2010 та 2012 роках відповідно, а в 2011 він був взагалі відсутній. У 2010 році був наявний дохід від участі в капіталі у розмірі 934 тис. грн. Інші операційні доходи мали тенденцію до збільшення протягом 2010-2011 років, а в останньому 2012 році вони зменшились на 232562 тис. грн. Загальний розмір доходів ПАТ КБ «ПриватБанк» зростав упродовж трьох років, в 2011 році відбулось його збільшення на 20,86% в порівняння з 2010, а до 2012 року від зріс до суми 22929374 тис. грн.

Проведемо аналіз витрат ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки та зобразимо в Додатку Ж.

За даними Додатку Ж можна зробити наступні висновки:

-          процентні витрати банку зростали протягом усіх аналізованих років від 8429808 тис. грн до 10104859 тис. грн;

-          протягом трьох аналізованих років частка комісійних витрат у загальній структурі витрат банку зменшувалась та, в свою чергу, в 2010 році вона становила 3,19%, в наступному році - 3,18%, а в останньому 2012 році вона склала 2,37%;

-          витрати від торгових операцій з цінними паперами в торговому портфелі банку в 2010 та 2012 років становили відповідно 21028 тис. грн і 21 тис. грн, а в 2011 році вони взагалі були відсутні;

-          витрати від переоцінки іноземної валюти в 2010-2011 роках поступово збільшувались від 87190 тис. грн до 143274 тис. грн, а в останньому 2012 році вони зменшились на 80,93% в порівнянні з попереднім роком;

-          у 2011 році резерви під заборгованість за кредитами збільшились на 49,31%, а в 2012 вони, в свою чергу, зменшились на 21,32%;

-          витрати від резервів під знецінення дебіторської заборгованості та інших фінансових активів були наявні лише в останньому аналізованому році в розмірі 9728 тис. грн;

-          частка витрат від продажу цінних паперів у портфелі банку на продаж була в загальні структурі витрат банку в 2010 році була незначною та становила 0,02%;

-          в 2012 році були наявні витрати від резервів за зобов’язаннями в сумі 307 тис. грн;

-          витрати від участі в капіталі спостерігались лише в 2010 році та складали 934 тис. грн;

-          адміністративні та інші витрати в 2011 році становили 5081564 тис. грн, що на 1174799 тис. грн більше в порівнянні з першим аналізованим роком, та на 504653 тис. грн менше ніж у 2012 році;

-          впродовж 2010-2012 років спостерігалась тенденція до збільшення витрат на податок на прибуток, що відповідно становили 117137 тис. грн, 145756 тис. грн і 261884 тис. грн.

Отже, можна сказати, що загальна кількість витрат ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом 2010-2012 років зростала від 17285016 тис. грн до 21396614 тис. грн.

3.2    Оцінка ресурсного потенціалу банку та система управління ним на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк»

Управління банківськими ресурсами - це діяльність банку, що пов’язана із залученням грошових коштів вкладників й інших кредиторів, визначенням розміру та структури джерел грошових коштів у тісному зв’язку з їх розміщенням.

Управління ресурсами банківської установи на мікрорівні уособлює діяльність пов’язану із залученням коштів вкладників у певному розмірі та співвідношенні їх складових, а також ефективне їх розміщення. Основним завданням управління ресурсним потенціалом банку є ефективне використання коштів, що реалізується через здійснення банками збалансованої активної та пасивної політики [16].

Ресурсами для здійснення активних операцій ПАТ КБ «ПриватБанк» є його власні та залучені кошти. Серед них слід виокремити такі головні:

-        капітал банку;

-        кошти фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках;

         кошти на поточних рахунках клієнтів;

         кошти від реалізації боргових цінних паперів;

         ресурси залучені на міжбанківському ринку.

В процесі управління ресурсним потенціалом банк повинен вирішувати такі основні завдання [9]:

-        виконувати вимоги Національного банку щодо дотримання встановлених економічних нормативів;

-        не допускати наявність в банку коштів, що не приносять жодного доходу, окрім тих, які забезпечують формування обов’язкових резервів;

         підтримувати певне співвідношення між залученими та власними коштами. Оскільки надмірна наявність залучених коштів призводить до ризику та підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності банку, а переважне формування ресурсів банку за рахунок власних коштів веде до втрати контролю над банком певною групою акціонерів, зниження рівня виплат по дивідендам і ринкової вартості акції;

         забезпечувати взаємоузгодженість і взаємозв’язок між депозитними операціями та операціями по видачі позик за їх сумами та строками;

         забезпечувати одержання прибутку банком за рахунок залучення якомога дешевших ресурсів;

         в процесі організації депозитних операцій особливу увагу приділяти строковим депозитам, які в найбільшій мірі забезпечують підтримку ліквідності балансу банку;

         здійснювати заходи щодо розвитку банківських послуг і продуктів та підвищенню якості обслуговування клієнтів, що буде позитивно сприяти залученню вільних коштів населення;

         постійно намагатись, щоб резерв вільних коштів на депозитних рахунках(не залучених на активні операції) був мінімальним.

З метою підтримки виваженої політики банку в сфері залучення коштів для розгляду готуються пропозиції щодо впровадження нових депозитних продуктів та змін процентних ставок залучення коштів комітетом з питань управління активами та пасивами і правлінням банку.

Для наочного зображення політики банку щодо залучення коштів на здійснення ним активних операції проведемо аналіз окремих статей залучених коштів ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки, використовуючи дані додатків А, Б, В (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3 - Структура складових залучених коштів ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2010-2012 роках

Найбільшу частку у структурі залучених коштів банком у 2010 році займають кошти фізичних та юридичних осіб і їх частка становить відповідно 53,93% та 20,1%. Ресурси залучені на міжбанківському ринку, у свою чергу, також складають значну частку у загальних зобов’язаннях банку, що рівна розміру 14,34%. Найменшу частку серед залучених ресурсів ПАТ КБ «ПриватБанк» становлять кошти від реалізації боргових цінних паперів, всього 0,55%.

Проаналізуємо структуру основних складових залучених коштів ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2010 році, використовуючи дані рисунка 3.21. Отже, найбільшу частку в загальній сумі зобов’язань банку займають кошти фізичних осіб і їх розмір становить 54,72%. На другому місці за обсягом знаходяться інші зобов’язання (20,15%), до складу яких входять зобов’язання щодо податку на прибуток, відстрочені податкові зобов’язання, резерви за зобов’язаннями, субординовий борг та інші залучені кошти. Значну частку займають кошти юридичних осіб і складають 16,82% від усіх залучених коштів ПАТ КБ «ПриватБанк». Частка ресурсів залучених на міжбанківському ринку становить 7,87%. Найменшу долю займають кошти від реалізації боргових цінних паперів (0,44%).

В загальній структурі зобов’язань найбільшу долю мають кошти фізичних осіб (55,71%). Інші зобов’язання банку займають також значну частку у структурі та становлять 19,62%. Частка коштів юридичних осіб складає 13,29%, що є досить вагомою частиною серед усіх складових залучених коштів ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2012 році. Ресурси залучені на міжбанківському ринку складають 7,26% зобов’язань банку. Частка коштів від реалізації боргових цінних паперів є найменшою у розмірі 4,12%.

Далі проведемо аналіз динаміки залучених коштів ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2010-2012 роках за даними додатків А, Б, В (таблиця 3.4).

Таблиця 3.4 - Структура складових залучених коштів ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2010-2012 роках

Кошти фізичних осіб зростали протягом 2010-2012 років від 54770045 тис. грн до 85864910 тис. грн. Кошти юридичних осіб коливались протягом зазначених років і в 2011 вони становили 21592937 тис. грн, що на 5,78% більше ніж в попередньому році та на 5,17% більше в порівнянні з 2012 роком. Збільшення розміру коштів фізичних та юридичних осіб свідчить про довіру вкладників до банківської установи. Причиною даних позитивних змін банку експерти вважають його цінову політику.Впродовж 2010 та 2011 років спостерігалось незначне збільшення обсягу коштів від реалізації боргових цінних паперів лише на 3746 тис. грн, а в 2012 вони стрімко зросли до 6356149 тис. грн. У 2011 році ресурси залучені на міжбанківському ринку зменшились на 30,6% в порівнянні з попереднім, а в останньому аналізованому році вони навпаки зросли до розміру 11197108 тис. грн. Протягом 2010-2012 років відбувався приріст інших зобов’язань банку від 11257067 тис. грн до 30232496 тис. грн.

Загальний розмір зобов’язань ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох аналізованих років зростав. У 2010 році він становив 101557255 тис. грн, далі в наступному - зріс на 26,4%, а в 2012 - ще на 20,06%.

Кошти фізичних та юридичних осіб ПАТ КБ «ПриватБанк» в структурі залучених коштів банку займають досить значні частки протягом 2010-2012 років, оскільки існує досить висока довіра населення до банку, ефективна депозитна політика тощо.

Депозитна політика банку являє собою стратегію та тактику по залученню коштів вкладників та інших кредиторів і знаходженню найбільш оптимальної комбінації джерел коштів. На наш погляд, основною метою депозитної політики є залучення якомога більшого обсягу грошових коштів за найменшою ціною.

У сфері управління депозитами з метою вдосконалення депозитної політики банку важливе значення має аналіз залучених коштів. Винятком не є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Управління ощадними та депозитними операціями слід організовувати так, щоб забезпечити постійне зростання прибутку найближчим часом або в перспективі, створивши для цього необхідні умови. Реалізовуючи депозитну політику, доцільно розширювати коло клієнтів і застосовувати до них різні умови вкладень, які б найповніше відповідали їхнім інтересам. В управлінні депозитними операціями суттєве значення має контроль строковими вкладами, особливо за короткостроковими, котрі найбільшою мірою сприяють забезпеченню ліквідності балансу. Менеджери банків з метою підвищення ефективності пасивних операцій постійно урізноманітнюють продукти та послуги, а також поліпшують їх якість і культуру обслуговування клієнтів, що сприяє розширенню можливостей щодо залучення ощадних та депозитних вкладів.

Система управління ресурсним потенціалом банку ґрунтується на наступних принципах [16]:

-        безперервності планування. Планування діяльності є обов’язковою умовою управління ресурсами банку. Плановість операцій вносить організованість у функціонування банківської установи і дає змогу кожному учаснику процесу діяти логічно, послідовно виконувати покладені на нього обов’язки та вирішувати завдання, що стоять перед ним. Планування структури ресурсів повинно проходити відповідно до запланованої фінансової стратегії банку, яка може постійно коригуватися, відповідно до умов навколишнього середовища. Разом із її змінами змінюватимуться зовнішні та внутрішні умови й обмеження, які обумовлюють майбутній процес управління. З метою підвищення ефективності управління ресурсами, а також зниження рівня витрат і позапланових втрат, керівництво банку повинно постійно розраховувати потреби у ресурсах і планувати комплекс заходів для їх раціонального розміщення чи залучення;

-        комплексності управління. Управління ресурсами не може проходити автономно від інших сегментів управління в банку, що обумовлено їх тісним взаємозв’язком і взаємозалежністю, тому процес формування та розміщення банківських ресурсів має проходити комплексно та скоординовано на всіх рівнях банку та у його підрозділах;

         безперервності управління. Банківські ресурси потребують постійного управління, оскільки досить часто виникають різноманітні ризики, непередбачені зовнішні або внутрішні чинники, деструктивні явища та локальні кризи. Для нейтралізації та убезпечення ресурсів банку від негативних економічних чинників необхідне безперервне та всебічне управління на всіх рівнях;

         економічності управління. Формування та розміщення ресурсів банку має проходити відповідно до зовнішніх або внутрішніх змін, гармонійно з навколишнім середовищем. Такий підхід дасть змогу скоротити втрати на виконання поставлених завдань та максимально ефективно використати зовнішню ситуацію. Витрати банківської установи на залучення ресурсів не повинні перевищувати суму можливих прибутків від їх розміщення, а вартість самих ресурсів має відповідати економічним інтересам учасників;

         суспільності управління. Банківська система - це дуже важлива ланка в економіці, тому в її ефективному функціонуванні зацікавлені не тільки менеджери, але й суспільство в цілому: від пересічних громадян - до структур державної влади. А враховуючи те, що управління ресурсами є основою функціонування банку, то цей принцип є невід’ємною частиною управління;

         часових та просторових меж управління. Формування та розміщення ресурсів банку проходить відповідно до стратегічних його цілей, які мають територіальні та часові межі. Важливим в управлінні ресурсами банку є наступне: чим довший період здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх ризиків і деструктивних ризиків, тим менша можливість забезпечення нейтралізації негативних наслідків.

Система управління ресурсами комерційного банку є складовою загального процесу управління в банку, що організовано з метою ефективної діяльності всіх його структурних підрозділів для розв’язання поставлених перед банком завдань. Еволюція ПАТ КБ «ПриватБанк», розвиток його структурних підрозділів обумовлюють необхідність застосування механізму управління, що відповідає сучасному стану його розвитку.

3.3    Напрями ефективного управління ресурсним потенціалом комерційного банку

Подальший розвиток банківської системи України та її стабільне функціонування перебувають у тісному взаємозв’язку із нарощуванням обсягів банківських ресурсів. Від того, наскільки комерційні банки приділятимуть увагу формуванню фінансових ресурсів, залежить їх здатність здійснювати активні банківські операції, у тому числі, й інвестиційні, фінансова стійкість банківської системи, її конкурентоспроможність на фінансовому ринку, а також її роль та місце в процесах економічних перетворень, інтеграція банківської системи України в європейський і світовий економічний простір. Саме тому однією з найнеобхідніших передумов для ефективного функціонування банку, його конкурентоздатності та фінансової стійкості є достатність і стабільність ресурсної бази банківських установ.

Досить важливим напрямом зміцнення банківської системи та розширення масштабів її діяльності є зростання рівня концентрації грошових ресурсів суспільства в банківських установах. Здійснення комерційними банками кредитної та інвестиційної діяльності пов’язане з прийняттям конкретних рішень у сфері визначення можливих джерел фінансування, способів їх формування та підвищення ефективності їх використання. Політика банківських установ щодо формування ресурсної бази пов’язана з вирішенням таких основних завдань:

-        знайти джерела фінансових ресурсів з мінімальною вартістю;

-        забезпечити проведення активних операцій у визначених обсягах і напрямках;

         ефективно використовувати та управляти фінансовими ресурсами.

Крім того, банківські установи, дбаючи про збільшення своїх ресурсів, повинні [20]:

         збільшувати обсяг капіталізації;

         забезпечувати постійне нарощення ресурсної бази шляхом максимального залучення стійких та ресурсномістких клієнтів;

         активізувати роботу банків із залучення вільних коштів фізичних і юридичних осіб - це важливий і не використаний належним чином резерв поліпшення ресурсного забезпечення комерційного банку;

         запроваджувати нові види банківських продуктів і послуг для фізичних та юридичних осіб;

         впроваджувати та прискорювати ефективні методи маневрування ресурсами банків за умови виваженої та збалансованої політики відповідності пасивних і активних їх операцій.

На мікрорівні управління ресурсами комерційних банків уособлює діяльність, що пов’язана із залученням грошових коштів вкладників й інших кредиторів, визначення величини та відповідної структури джерел ресурсів у тісному взаємозв’язку з їх розміщенням.

Проблема управління ресурсами, що залучені банківськими установами, має дві взаємодоповнюючі сторони: кількісну та якісну.

Кількісна сторона полягає у всезростаючому розвитку пасивних операцій банку з метою залучення якомога найбільшої кількості необхідних ресурсів. Для цього використовуються всі можливі заходи, що стимулюють залучення нових вкладів і забезпечують їх збереження.

Головними напрямками такої діяльності є [20]:

         стимулювання залучення ресурсів через зростання та диференціацію процентної ставки;

         розвиток нових видів вкладів, які б відповідали всім потребам клієнтів;

         вдосконалення методів і порядку виплати відсотків;

         розвиток спектра додаткових послуг вкладникам;

         підвищення якості обслуговування клієнтів;

         використання різних видів цінних паперів для залучення нових ресурсів.

Якісна сторона управління залученими ресурсами комерційних банків тісно пов’язана з розробкою напрямів їх розміщення, що дозволяє найбільш ефективно їх використовувати. Якісне управління можливе лише за умови здійснення банківськими установами тісного взаємозв’язку пасивних операцій з активами.

До ефективних напрямів управління ресурсною політикою комерційних банків слід віднести подальше нарощення капіталу банками та збільшення обсягів їх залучених коштів.

Для забезпечення стійкості активів і зобов’язань банківської установи, підвищення прибутковості банківської діяльності та фінансової стійкості банківської системи в цілому виняткове значення має вдосконалення управління власним капіталом банку. Частина банків України збанкрутувала внаслідок неповернення наданих кредитів. Уникнути даної ситуації можна було б за наявності достатнього розміру власного капіталу, що здатний покрити значні втрати ресурсів, і зваженої кредитної політики банку. Зважаючи на гостру потребу підвищення рівня капіталізації банківських установ - основи надійності та їх конкурентоспроможності на внутрішньому та міжнародних ринках, їм необхідно вживати значних заходів щодо збільшення обсягів капіталу.

Серед таких заходів значну увагу слід приділяти реінвестуванню прибутку як найприйнятнішому та порівняно дешевому джерелу фінансування комерційного банку, котрий прагне розширити свою діяльність, що надає змогу не збільшуючи коло власників зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку та уникнути зниження дохідності акцій унаслідок зростання їх кількості в обігу. Оскільки чистий прибуток банківських установ, який залишився в розпорядженні може бути спрямований на забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам і фінансування діяльності банку. Основне завдання менеджменту в даному аспекті полягає у визначенні оптимального співвідношення між розміром дивідендних виплат акціонерам банку та величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу. Саме тому стабільність дивідендної політики банку є одним із важливих факторів впливу на його можливості залучати капітал в майбутньому. Однак для даного методу фінансування притаманний ряд недоліків:

         повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується прибуток тільки після виплати всіх податків;

-        повільне нарощення капіталу;

         виникнення проблем зменшення дивідендів [35].

Комерційні банки досить часто вдаються до зовнішніх джерел поповнення власного капіталу, у тих випадках, коли необхідно забезпечити швидке отримання значних обсягів коштів, а також поліпшити позицій банку щодо залучення коштів у майбутньому. Найбільш популярним зовнішнім джерелом залучення коштів є емісія звичайних та привілейованих акцій. Але й цей підхід характеризується рядом недоліків:

         висока вартість залучення;

-        труднощі пов’язані з розміщенням акцій на ринку;

         досить значне підвищення ризику зниження доходу на одну акцію;

         послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони будуть не в змозі викупити всі нові акції [35].

Для отримання значних грошових коштів і поповнення капіталу комерційні банки вдаються й до проведення таких фінансових операцій, як продаж власних активів, зокрема, будівель, споруд, приміщень з одночасною довгостроковою їх орендою у нових власників. Такі операції є досить успішними за умов, коли у зв’язку з інфляцією зростає ринкова вартість майна, а також здійснюється його прискорена амортизація. Найчастіше у банках створюються резерви переоцінки основних засобів для покриття різниці між балансовою та ринковою вартістю, а на суму дооцінки активів випускаються нові акції, які безкоштовно розподіляються між акціонерами банку, тим самим збільшуючи частку їх власності (бонусна емісія). Однак надмірне використання такого ненадійного джерела, як результати переоцінки основних засобів, призводить до погіршення якості капіталу, що, в свою чергу, негативно впливає на його спроможності виконувати захисну функцію. Саме тому пріоритетним напрямком управління капіталізацією комерційних банків повинно бути формування власного капіталу за рахунок оптимального поєднання як зовнішніх, так і внутрішніх джерел.

З метою нарощення власного капіталу комерційними банками Національний банк України рекомендує інтенсивніше застосовувати процедури реорганізації банків шляхом об’єднання, злиття чи приєднання окремих банків за чіткого дотримання антимонопольного законодавства. В основному вітчизняна банківська практика показує, що спостерігається приєднання менших банків до більших із припиненням функціонування менших банківських установ. На основі створення банківських об’єднань певних типів, таких як банківські корпорації та холдинги, може бути забезпечено досягнення високого рівня концентрації банківського капіталу. Форми й методи таких об’єднань можуть бути різними, починаючи з добровільних і закінчуючи примусовим поглинанням і злиттям. При цьому слід зазначити, що нарощення капіталу за рахунок використання цих заходів може вирішитись проблема дотримання нормативів капіталу в окремих банківських установах, але в цілому по банківській системі рівень капіталу зовсім не збільшиться. У зв’язку з цим існує досить гостра потреба пошуку інших шляхів вирішення проблеми капіталізації вітчизняної банківської системи, зокрема усувати наявні перешкоди на шляху реалізації капіталізації банків.

Для зростання свого ресурсного потенціалу основна увага з боку банків повинна приділятися залученню необхідного обсягу ресурсів, провідне місце у структурі яких відводиться коштам населення.

Крім того, що стосується залучення коштів населення у вклади, то комерційним банкам слід використовувати світовий досвід, зокрема [20]:

-        розробляти різноманітні програми із залучення коштів населення;

         проводити відкриту широку рекламу для залучення клієнтури та використовувати «тиху» цільову рекламу (телефоном, поштою);

         надавати вкладникам широкий спектр послуг, в тому числі небанківського характеру;

         забезпечити, щоб вклади населення були поза оподаткуванням;

         розширити коло депозитних рахунків фізичних і юридичних осіб (до запитання, ощадних, строкових);

         використовувати високу процентну ставку за вкладами інвестиційного характеру з виплатою премій після закінчення терміну вкладу.

Без розширення асортименту банківських продуктів і послуг та розвитку системи безготівкових розрахунків зростання вкладів населення в кредитних установах неможливе. Важливим кроком у цьому напрямі є застосування низки нових фінансових інструментів, таких як накопичувальних систем типу «депозит - кредит», пенсійних заощаджень із захистом від інфляції, довірчих операцій, вкладів, які поєднують переваги поточних та строкових рахунків, ощадних сертифікатів, металевих депозитів. Одним з головних чинників, що дозволяє залучати більше заощаджень населення в банківські установи, є розвиток карткового бізнесу. Слід також відзначити зростаючу роль операцій з купівлі та заощадження коштів у дорогоцінних металах, що поступово розвиваються та стають альтернативою банківським вкладам.

Високу зацікавленість населення у формуванні організованих вкладів можна забезпечити лише в умовах достатньої надійності та стабільності банку, а також дохідності даних вкладів. Тому є важливим для керівників банківської системи убезпечити банки від впливу дестабілізуючих зовнішніх чинників, підвищити вимоги до управління банківськими ризиками, запровадити оперативний моніторинг ризиків у діяльності українських комерційних банків, забезпечити дотримання ними постійного позитивного значення ставок депозитного процента на строкові вклади населення.

Ще одним важливим моментом, на який варто звернути увагу, є те, що у зв’язку з розширенням обсягів активних операцій перед банківськими установами постає нагальна потреба пошуку нових джерел для формування ресурсного потенціалу. Одним із таких джерел виступають так звані позичені кошти банку, до яких слід віднести депозитні (ощадні) сертифікати, облігації тощо. Але аналізуючи структуру зобов’язань банків, можна помітити, що вони практично ігнорують дане джерело фінансових ресурсів, а віддають перевагу традиційним джерелам, таким як кошти на депозитних і поточних рахунках. Особливістю таких ресурсів є те, що комерційні банки самостійно визначають потребу таких коштів, їх структуру та терміни залучення. Тому, на наш погляд, в умовах ринкової економіки, банківські установи з метою формування стабільної ресурсної бази повинні вести постійний пошук та використовувати альтернативні джерела фінансових ресурсів (зокрема позичені кошти), оперуючи якими можна було б проводити вигідні активні операції, в тому числі й довгострокові. Також комерційні банки повинні шукати шляхи та резерви здешевлення вартості даного фінансового інструмента, котра й досі залишається високою в порівнянні із депозитами юридичних та фізичних осіб.

Банківська система України впродовж останніх років розвивається динамічно, забезпечуючи досить високі темпи приросту основних показників своєї діяльності. Сприятлива макроекономічна динаміка, регулююча та монетарна політика Національного банку України створили всі необхідні передумови для зростання обсягів капіталу, активів і залучених коштів, зміцнення фінансового стану комерційних банків, що сприяло посиленню ринкової орієнтації банківського сектору, підвищенню стійкості до криз, росту довіри до банківської системи в цілому з боку вкладників й інвесторів, активізації діяльності банків із залучення коштів і їх трансформації в кредити для реального сектора економіки.

Вдосконалення управління процесами формування ресурсної бази банківських установ передбачає значне підвищення рівня капіталізації та концентрації банківського капіталу, формування оптимальної структури балансу банку на основі виваженої структури активів та пасивів, додаткового залучення коштів акціонерів, вкладників й інших джерел коштів на фінансовому ринку, використання прибутку та вдосконалення відповідних методів управління.

Висновки

Дослідження теоретичних основ банківських ресурсів та ресурсного потенціалу банківських установ має вагоме значення для розвитку та вдосконалення банківської діяльності та вітчизняної фінансової науки в цілому.

Основою діяльності будь-якого банку є ресурси, оскільки від їх обсягу та способу формування залежать розміри отриманих прибутків і масштабність його діяльності.

В економічній літературі не існує єдиного підходу до визначення понять «банківські ресурси», «ресурсна база» та «ресурсний потенціал». Найбільш ширшим серед зазначених термінів є ресурсний потенціал - це сукупність власних, залучених та позичених коштів банку, що знаходяться у його розпорядження, а також тих ресурсів, які банк може потенційно залучити внаслідок здійснення його ефективної діяльності для підтримки оптимальної структури своєї ресурсної бази.

Досягнення функціональної достатності ресурсного потенціалу комерційних банків виступає необхідною умовою для забезпечення їх конкурентоспроможності.

Головним питанням, що стосується управління ресурсним потенціалом комерційних банків є формування оптимальної структури їх ресурсної бази, визначення її достатності щодо проведення активних операцій з метою оптимізації прибутку.

Дослідивши структуру основних складових ресурсів комерційних банків, яка склалася в 2010-2012 роках, можна сказати, що зобов’язання банків у загальній структурі пасивів становили найбільшу їх частку і складали відповідно 85,38%, 85,25% та 84,98%. Потенційним джерелом нарощення ресурсного потенціалу банків є залучення коштів фізичних осіб та надання міжбанківських депозитів та отримання міжбанківських кредитів, оскільки вони займають найбільшу частку в структурі пасивів. Протягом аналізованих років простежувалось збільшення пасивів банків України від 942088 млн. грн до 1127192 млн. грн.

Формування ресурсної бази комерційних банків України є одним із найважливіших завдань для забезпечення економічного зростання. Банківська система повинна володіти сукупністю ресурсів, достатніх як для кредитування поточних потреб суб’єктів господарювання, так і для фінансування інвестиційної діяльності, формування відповідних резервів і підтримки власної ліквідності. Ресурси комерційних банків формуються за рахунок власних, залучених і запозичених коштів. Власні ресурси банків - це лише відправна точка для організації банківської справи та їх роль в основному зводиться до гарантування фінансової стійкості та прибутковості самих банків. Більшість банківських операцій здійснюється за рахунок залучення коштів із зовнішніх джерел. На наш погляд, серед залучених і запозичених банківських коштів найбільше значення мають: кошти на поточних, розрахункових та інших рахунках клієнтів; депозити підприємств та організацій; кредити населення; кредити, одержані від інших банків; кошти бюджету.

Використання та розміщення власного капіталу, залучених та позичених коштів банку проявляється через здійснення активних операцій у процесі його діяльності для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності.

Аналіз показників фінансово-господарської діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки свідчить про те, що сума загальних активів протягом трьох аналізованих років стабільно зростала і склала відповідно 113437222 тис. грн, 145118473 тис. грн і 172428712 тис. грн. Найбільшу частку в структурі активів банку в зазначені роки займали кредити та заборгованість клієнтів від 69,46% до 75,27%. Сума зобов’язань ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох аналізованих років помітно зростала, у 2010 році їх сума була 101557255 тис. грн, а до 2012 - вони збільшились до 154127951 тис. грн. У структурі зобов’язань банку найбільшу долю займали кошти фізичних та юридичних осіб. Власний капітал ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом 2010-2012 років збільшився від 11879967 тис. грн до 18300761 тис. грн. Статутний капітал протягом трьох років складав найбільшу частину власного капіталу і становив відповідно 74,58%, 80,88% та 81,4%.

Загальний розмір доходів ПАТ КБ «ПриватБанк» зростав упродовж трьох років, в 2011 році відбулось його збільшення на 20,86% в порівняння з 2010, а до 2012 року від зріс до суми 22929374 тис. грн. Найвагомішою їх складовою протягом трьох років були процентні доходи банку. Витрати ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом 2010-2012 років зростали від 17285016 тис. грн до 21396614 тис. грн. Процентні витрати становили найбільшу частку в структурі загальних витрат банку протягом трьох аналізованих років (48,77%, 41,88%, 47,23%).

Також простежувались позитивні тенденції у зміні прибутку ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом 2010-2012 років, оскільки відбувся його ріст від 1370179 тис. грн до 1532760 тис. грн. Отже, до 2012 року чистий прибуток збільшився аж на 162581 тис. грн.

Управління ресурсами банківської установи уособлює діяльність пов’язану із залученням коштів вкладників у певному розмірі та співвідношенні їх складових, а також ефективне їх розміщення. Основним завданням управління ресурсним потенціалом банку є ефективне використання коштів, що реалізується через здійснення банками збалансованої активної та пасивної політики.

Список використаної літератури

1.      Алілуйко М.С. Сутність ресурсної бази банку та її взаємозв'язок із банківськими ресурсами та ресурсним потенціалом / М.С. Алілуйко // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. - 2012. - №3 (15). - С. 132-135.

2.      Арбузов С.Г. Банківська енциклопедія / С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В. Науменкова. - К.: Центр наукових досліджень Національного банку України: Знання, 2011. - 504 с.

.        Барилюк І.В. Теоретико-методологічні засади вивчення сутності поняття «Ресурсний потенціал банку» / І.В. Барилюк // Економічний простір. - 2008. - №19. - С. 205-213.

.        Барилюк І.В. Удосконалення концепції стратегічного управління ресурсним потенціалом банківських установ / І.В. Барилюк // Вісник Львів. УН-ТУ. - 2008. - №39. - С. 70-75.

.        Бережний Є.О. Формування ресурсного потенціалу банку / Є.О. Бережний // Управління розвитком. - 2011. - №20 (117). -С. 33-35.

.        Васюренко Л.В. Концептуальні підходи до стратегічного управління ресурсним потенціалом банку / Л.В. Васюренко, М.І. Федосік // Вісник Харківського банківського інституту Української академії банківської справи НБУ. - 2010. - №19. - С. 45-52.

.        Вовк В.Я. Сутність та зміст конкурентоспроможності банку / В.Я. Вовк // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2011. - №33. Частина 2. - С. 23-28.

.        Вовчак О.Д. Кредит і банківська справа: підручник / О.Д. Вовчак. - К.: Знання, 2008. - 564 с.

.        Волик Н.Г. Ефективність управління залученими ресурсами комерційного банку в сучасних умовах / Н.Г. Волик, М.О. Чугуєнко // Прометей. - 2011. - №3 (14). - С. 223-229.

.        Волохата К.О. Сутність і значення ресурсної бази банків / К.О. Волохата, В.Є. Волохата // Проблеми розвитку фінансово-кредитної системи в сучасних умовах. - 2011. - №1 (10). - С. 147-154.

.        Добровольська І.О. Узагальнення сутності розуміння та визначення поняття «ресурсний потенціал банку» / І.О. Добровольська // Всеукраїнський науково-виробничий журнал. - 2010. - №5. - С. 274-278.

.        Дмітрієва О.А. Особливості формування ресурсної бази комерційного банку в умовах глобалізації фінансової системи України / О.А. Дмітрієва, О.В. Любкіна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2008. - № 102. - С. 30-33.

.        Завадська Д.В. Ресурсний потенціал банку: сутність та шляхи вдосконалення управління в українських банках / Д.В. Завадська. Ю.В. Міхеєва // Науковий збірник Одеського національного економічного університету. - 2012. - №7. - С. 76-82.

.        Землячов С.В. Класифікація ресурсів комерційних банків на сучасному етапі розвитку банківської діяльності / С.В. Землячов // Фінанси, облік, банки. - 2011. - №1 (17). - С. 151-160.

.        Землячов С.В. Сутність, джерела формування та значення ресурсної бази комерційних банків / С.В. Землячок // Вісник Державної податкової служби України. - 2011. - № 9. - С. 68-74.

.        Коваленко В.В. Управління фінансовими ресурсами банку: сутність та принципи / В.В. Коваленко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Економіка». - 2012. - №6 (3). - С. 67-72.

.        Корецька Н.І. Фінансові ресурси у банківській системі України: формування, розміщення та шляхи нарощення / Н.І. Корецька // Економічні науки. Серія “Облік і фінанси”. - 2010. - №4 (16). - С. 112-118.

.        Латишева І.Л. Організація управління фінансовими ресурсами банку / І.Л. Латишева, І.В. Самойленко // Бізнесінформ. - 2011. - №11. - С. 164-166.

.        Луців Б. Особливості ресурсного забезпечення комерційних банків України / Б. Луців, О. Заславська // Вісник ТНЕУ. - 2012. - №2. - С. 89-102.

.        Люзняк М. Шляхи підвищення конкурентоспроможності банку на регіональному рівні / М. Люзняк // Вісник НБУ. - 2010. - №1. - С. 58-63.

.        Мингазієва Е.В. Сучасні аспекти формування ресурсної бази комерційного банку / Е.В. Мингазієва // Проблеми матеріальної культури. Економічні науки. - 2010. - №4. - С. 98-100.

.        Мірошниченко О.В. Конкурентоспроможність банку в умовах сучасного економічного розвитку / О.В. Мірошниченко // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. - 2010. - №19. - С. 358-364.

.        Мірошниченко О.В. Методи оцінки конкурентоспроможності банку / О.В. Мірошниченко // Економіка Криму. - 2009. - №28. - С. 42-47.

.        Могильницька М.П. Аналіз та оцінка бази банків України / М.П. Могильницька // Фінанси і банківська справа. - №4. - 2009. - С. 127-134.

.        Папіка О.О. Рекомендації щодо удосконалення механізму формування ресурсного потенціалу банків України в умовах глобалізації / О.О. Папіка, Г.О. Панасенко // Сучасні шляхи розвитку. - 2012. - №2 (12). - С. 98-105.

.        Присяжнюк О.П. Джерела формування та зміцнення ресурсної бази комерційних банків в Україні / О.П. Присяжнюк // Вісник Національного університету Державної податкової служби України. - 2011. - №4. - С. 112-116.

.        Структура активів банків України за 2010-2012 роки // Щомісячний науково-практичний журнал Національного банку України. - Київ: відділ видавничого обслуговування Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України 2011-2013. - №3. - С. 48-53.

.        Структура зобов’язань банків України за 2010-2012 роки // Щомісячний науково-практичний журнал Національного банку України. - Київ: відділ видавничого обслуговування Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України 2011-2013. - №3. - С. 54-59.

.        Структура власного капіталу банків України за 2010-2012 роки // Щомісячний науково-практичний журнал Національного банку України. - Київ: відділ видавничого обслуговування Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України 2011-2013. - №3. - С. 60-65.

.        Торяник Ж.І. Удосконалення методики оцінки достатності капіталу як основи управління ресурсним потенціалом банківських установ / Ж.І. Торяник // Вісник Української академії банківської справи НБУ. - 2008. - №17. - С. 98-109.

.        Федосік І.М. Основні підходи до управління ресурсним потенціалом банку / І.М. Федосік // Вісник Харківського банківського інституту Української академії банкіської справи НБУ. - 2011. - №8. - С. 87-93.

.        Фінансові результати діяльності банків України за 2010-2012 роки // Щомісячний науково-практичний журнал Національного банку України. - Київ: відділ видавничого обслуговування Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України 2011-2013. - №3. - С. 66-71.

.        Череп А.В. Банківські операції / А.В. Череп, О.Ф. Андросова. - К.: Кондор, 2008. - 410 с.

.        Шпиг Ф.І. Конкурентоспроможність банку: фактори та критерії оцінки / Ф.І. Шпиг // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. - 2009. - №16. - С. 176-181.

.        Шулевська О.Б. Шляхи вдосконалення управління ресурсами / О.Б. Шулевська // Науковий збірник ДІРСП. - 2010. - №23. - С. 312-318.

.        Нєізвєстна О.В. Оцінка та практичні рекомендації щодо забезпечення конкурентоспроможності українських банків в сучасних умовах / О.В. Нєізвєстна, А.А. Гетьманенко // Електронне наукове фахове видання «Ефективна економіка». [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

<http://www.economy.nayka.com.ua/> (дата звернення 23.03.13)

.        Офіційне Інтернет представництво НБУ. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=79219>ttp:// www.bank.gov.ua/ control/ uk/publish/ category?cat_id=79219 <http://ttp://%20www.bank.gov.ua/%20control/%20uk/publish/%20category?cat_id=79219> (дата звернення 09.03.13)